ПЛАН
1. Типи пацієнтів за психологічним ставленням до
хвороби за В.Є. Лічко та Н. Івановим
Моделі стосунків «лікар-пацієнт»:
2. За Р. Вітчем
3. За Т. Шатсом та М. Холліндером
1. Типи пацієнтів за психологічним ставленням до хвороби за В.Є. Лічко та
Н. Івановим
З метою оцінки особистісного реагування на хворобу А. Є. Лічко, Н. Іванов
виявили 12 типів ставлення до хвороби, а саме: гармонійний, ергопатичний,
анозогнозичний, тривожний, іпохондричний, неврастенічний,
меланхолічний, апатичний, сенситивний, егоцентричний, дисфоричний,
паранояльний.
1. Гармонійний – адекватна оцінка свого стану без схильності до
перебільшення його важкості, бачення власної перспективи. Намагання у
всьому сприяти успіху лікування, небажання перевантажувати інших
доглядом за собою.
2. Ергопатичний – “втеча від хвороби в роботу”, бажання зберегти
працездатність.
3. Анозогнозичний – активне відкидання думки про хворобу, про можливі її
наслідки, відмова від обстеження і лікування.
4. Тривожний – безперервне занепокоєння та недовірливість, постійні
міркування про несприятливий перебіг хвороби, можливі ускладнення,
неефективність лікування.
5. Іпохондричний – зосередженість на суб’єктивних відчуттях і
перебільшення їх значення, боязнь побічної дії ліків, відсутність віри в успіх
лікування, пошук неіснуючих хвороб.
6. Неврастенічний – поведінка за типом “дратівливої слабкості”.
Відмічаються спалахи дратівливості, особливо при наявності болю, при
невдачах лікування, несприятливих даних обстеження. У подальшому такі
особи висловлюють сором, каяття за неспокій та нестриманість.
7. Меланхолійний – відсутність віри в одужання навіть при сприятливих
об’єктивних даних обстеження. Наявність депресивного настрою із
суїцидальними думками.
8. Апатичний – повна байдужість до своєї долі, пасивне підпорядкування
лікуванню, втрата цікавості до всього, що раніше турбувало.
9. Сенситивний – надмірна схвильованість щодо можливого неприємного
сприйняття їх оточуючими через хворобу, побоювання, що інші люди
можуть їх уникати, вважати неповноцінними, боязнь стати тягарем для
близьких.
10. Егоцентричний – “втеча у хворобу” з виставленням напоказ страждань з
метою привернути увагу близьких та оточуючих. Вимагають до себе
особливого ставлення (кинути свої справи і доглядати хворого).
11. Дисфоричний – домінує похмуро-озлоблений настрій, депресивний стан,
ненависть до здорових людей, спалахи крайньої люті із схильністю
звинувачувати в своїй хворобі інших, вимагати до себе особливої уваги,
підозрілість до процесу лікування, деспотичне ставлення до близьких –
вимагання, щоб усі догоджали їхнім забаганкам.
12. Паранояльний – упевненість, що хвороба є результатом злого умислу,
підозрілість до процедур та лікарів, приписування ускладнень лікування
некваліфікованості медичного персоналу, безпідставне звинувачення
медичних працівників.
Отже, значний вплив на активність психосоматичного хворого у різних
сферах життєдіяльності здійснює тип психологічного суб’єктивного
реагування на хворобу. Прийнята у вітчизняній клінічній психології
типологія реагування на захворювання створена А.Є. Лічко і Н. Івановим на
основі оцінки впливу трьох факторів: 1) природи самого соматичного
захворювання; 2) типу особистості, в якому найважливішу складову частину
визначає тип акцентуації характеру; 3) ставлення до даного захворювання в
референтній для хворого групі.
2) Моделі стосунків «лікар-пацієнт» за Р.Вітчем
У різних культурах і в різних суспільствах відношення між лікарем і
пацієнтом складаються і розуміються по-різному. Американський біоетик
Роберт Вітч виділяє чотири моделі взаємовідношення лікар-пацієнт,
характерну для сучасної культури: інженерну, пастирську (патерналістичну),
колегіальну і контрактну.
Модель патерналістського типу. Міжособові відносини тут подібні до
відносин священика і прихожанина або батька і дитини, наставника і
підопічного. Принципи відношення до пацієнта – любов, милосердя,
турбота, благодіяння і справедливість. Вони були відображені в клятві
Гіппократа. Патерналістична модель панувала в християнській
європейській культурі впродовж багатьох сторіч. У сучасній медицині
така модель залишається найбільш переважною і найпоширенішою.
Патерналізм найбільш прийнятний в педіатрії, психіатрії, геріатрії.
Недоліки моделі в тому, що взаємини можуть перерости у відносини типу
« начальник – підлеглий».
Модель інженерного типу. В рамках цієї моделі пацієнт сприймається
лікарем як безособовий механізм. Завдання лікаря - виправлення
відхилень в несправному фізіологічному механізмі. Методи діагностики,
які використовує лікар - біохімічні, біофізичні, рентгенологічні та інші.
Основним недоліком цього типу відносин є технократичний підхід до
пацієнта, який протирічить принципу пошани прав і достоїнства особи.
Пацієнт не бере участь в обговоренні процесу лікування. У сучасній
медицині лікар дійсно взаємодіє з пацієнтом як вузький фахівець і
виконує чисто технічні функції. Прикладом може служити хірургічний
конвеєр в очній клініці Святослава Федорова.
Модель колегіального типу. Тут панує принцип рівноправ'я. Лікар
повідомляє правдиву інформацію про діагноз, методи лікування, можливі
ускладнення і наслідки захворювання. Пацієнт бере участь в обговоренні
цієї інформації. Тут реалізується право пацієнта на свободу вибору. Така
гармонія у відносинах між лікарем і пацієнтом швидше виключення з
правила. На процес лікування негативно можуть впливати
некомпетентність або особливості психіки пацієнта. Ефективність
колегіальної моделі виявляється особливо добре при хронічних
захворюваннях.
Модель контрактного типу. Взаємодії лікаря і пацієнта здійснюються на
принципах суспільного договору. Пацієнти укладають договір на
медичне обслуговування з лікувальною установою або через страхову
компанію. Кожна сторона в такому договорі несе свої зобов'язання, і
кожна досягає своєї вигоди. Контрактна модель покликана захистити
моральні цінності особи, проте в структурі надання медичної допомоги
населенню займає незначне місце.
Отже, розглянуті моделі взаємовідношення лікар-пацієнт є ідеальними
конструкціями. Реальний вибір того або іншого типу відносин визначається
особливостями особи лікаря, конкретною ситуацією стану хворого,
характером медичної допомоги.
3) Моделі стосунків «лікар-пацієнт» за Т.Шатсом та М.Холліндером
Психіатри Томас Шаш і Марк Холліндер в 1956 р запропонували модель (яка
стала широко відомою), що описує три можливих взаємин лікаря і пацієнта:
1) активність - пасивність;
2) керівництво і кооперація;
3) партнерство.
Активність - пасивність. Пацієнт повністю пасивний, лікар сам визначає
весь хід лікувального процесу і є єдиною особою, яка приймає рішення. По
суті, дана модель означає сильний патерналізм. Автори вважають, що вона
цілком звичайна, наприклад, в невідкладній медицині або педіатричній
практиці.
Керівництво - кооперація. Лікар інструктує пацієнта, що того слід робити, а
пацієнт виконує призначення і розпорядження лікаря. Слід звернути увагу,
що тут пацієнт цілком компетентний, але добровільно віддає себе в руки
лікаря, визнає за ним право вирішувати самостійно. Типова клінічна
ситуація, в якій реалізується такий тип відносин - це гострий інфекційний
процес, який лікується в госпітальних умовах.
Партнерство. Тут роль лікаря зводиться до експертно-консультативної
допомоги, в той час як пацієнт значною мірою самостійний, оскільки його
стан не передбачає сильну залежність від лікаря. Доктор, скоріше, сприяє
пацієнтові в тому, щоб той зміг допомогти самому собі. Наприклад, пацієнт
отримує від лікаря рекомендації по лікувальній програмі і способу життя.
Типова клінічна ситуація - хронічне захворювання (наприклад, цукровий
діабет)
Таким чином, модель Шаша - Холлендера показує, що в медичній практиці
вкрай важливо вибрати правильний підхід для даного пацієнта і його стану.