Національний медичний університет імені О. О. Богомольця
Кафедра Пропедевтики внутрішньої медицини №2
Викладач: Прима А.В.
Основні моделі взаємовідносин у системі «лікар–хворий».
Ятрогенні захворювання, причини їх виникнення та шляхи
уникнення
Пастушок Наталія Іванівна
1 медичний факультет
2 курс, 10112
Київ 2022
Основні моделі взаємовідносин у системі «лікар–хворий»
Взаємовідносини лікаря і хворого в кожному конкретному випадку
складаються індивідуально, залежно від особливостей стану і особистості
пацієнта, від його нозологічної приналежності і від індивідуальнопсихологічних особливостей лікаря. На формування взаємовідносин
впливають статеві і вікові відмінності, рівень освіти, соціальний статус.
Проте, узагальнюючи різноманіття видів описаного в літературі рольової
поведінки лікаря і пацієнта, можна виділити три моделі їх взаємовідносин:
керівництво, партнерство і контрактну модель
 Керівництво. Основний, базовою моделлю відносин "лікар-хворий" в
медицині залишається керівництво - владна, авторитарна модель з
жорсткою структурою при провідній ролі лікаря. Лікар домінує в цих
взаєминах, займає активну лідерську позицію, визначає стратегію і
тактику лікування; всі рішення з ключових питань лікувальнодіагностичного процесу приймає він сам і бере на себе всю повноту
відповідальності: як юридичну, так і моральну і психологічну У разі
моделі керівництва хворий залишається підлеглим, порівняно
малоактивним, залежним, пасивним об'єктом терапії.
 Партнерство. Партнерська модель взаємовідносин "лікар-хворий"
демократичніша. Як модель неавторитарного співпраці,
терапевтичного союзу вона передбачає активну участь пацієнта в
лікувальному процесі. При цьому передбачається певна ступінь
відповідальності і самостійності хворого, його участь в ухваленні
рішень, визначенні стратегії і тактики лікування. В основі
взаємовідносин лежить емпатичний підхід до пацієнта.
Співпереживання визначає велику ступінь психологічної близькості,
ніж при моделі керівництва. Однак особисті відносини залишаються
небажаними. Партнерська модель використовується в медицині в ряді
особливих ситуацій: при вирішенні питання про операцію, особливо,
при ймовірності летального результату; в разі, коли в ролі пацієнта
виявляється лікар або особа з високим соціальним статусом. Подібна
модель взаємин широко використовується в психотерапії.
 Контрактна модель. В умовах платної медицини склалася контрактна
(договірна) модель взаємовідносин "лікар-хворий". Вона дозволяє
структурувати і контролювати лікувальний процес обом його
учасникам. В рамках контрактної моделі лікар і пацієнт приступають
до лікування на основі угоди (контракту) щодо загального розумінні
хвороби, її причин, особливостей перебігу та прогнозу, стратегії
лікування. Лікар, з урахуванням потреб і можливостей хворого, а також
завдань терапії, прогнозує з певною часткою ймовірності вираженість
емпатичних комунікації, визначає оптимальний рівень влади по
відношенню до пацієнта, міру його відповідальності за хід і результати
лікування. Юридичну відповідальність за результати лікування в будьякому випадку несе лікар, але психологічна відповідальність певною
мірою лежить на хворому. Оплачуючи медичні послуги, пацієнт
отримує право вибирати лікаря. Він вважає, що, укладаючи контракт,
має в своєму розпорядженні гарантіями на кваліфіковану допомогу і її
доступність (встановлене спільно розклад відвідувань), право на
переривання курсу лікування і зміну лікаря. Хворий очікує, що лікар
буде погоджувати з ним найважливіші етапи лікування. Лікар же
пред'являє до пацієнта вимоги співпраці в процесі терапії, виконання
відповідних лікарських рекомендацій і правил, зокрема, вимоги вести
здоровий спосіб життя.
За класифікацією Роберта Віча існує 4 моделі взаємин лікаря і пацієнта:
 Технічна. У даній моделі пацієнт є «несправним механізмом, який
потребує ремонту». Особистість пацієнта не враховується. Є тільки
фізична проблема, яку потрібно усунути. Основним недоліком цього
типу відносин є технократичний підхід до пацієнта, який суперечить
принципу пошани прав і достоїнства особи. Пацієнт не бере участь в
обговоренні процесу лікування
 Патерналістська. Лікар тут розглядається як «батько», а пацієнт як
«нерозумне дитя». Лікар сам визначає, що є благом для пацієнта. Тут
приділяється увага особистості пацієнта, але лише з точки зору
моральної підтримки.
 Колегіальна. Дана модель в своєму крайньому варіанті є пацієнтцентрованої. Пацієнт тут відіграє активну роль, з ним узгоджуються всі
рішення лікаря.
 Контрактна. Взаємовідносини лікаря і пацієнта базуються на
негласному (в деяких випадках, щоправда, який оформляється
процесуально-юридично) договорі про взаємну повагу прав один
одного. Пацієнта сповіщають про те, як проходить лікування, від нього
не приховують інформацію, але рішення приймає лікар,
обгрунтовуючи його для пацієнта.
Ятрогенні захворювання, причини їх виникнення та шляхи уникнення
Ятрогенія – це будь-які небажані або несприятливі наслідки
профілактичних, діагностичних та лікувальних втручань або процедур, які
призводять до порушень функцій організму, обмеження звичної діяльності та
інвалідізації або навіть смерті; ускладнення медичних заходів, які розвилися
в результаті як помилкових, так і правильних дій лікаря
Серед причин ятрогеній необхідно розрізнять об'єктивні і суб'єктивні
фактори. До перших належать:
 недосконалість самої медицини;
 невиліковність тієї або іншої патології на сьогоднішній день наявним
арсеналом медичних засобів;
 необхідність здійснення інвазивних процедур для підтвердження
(спростування) діагнозу.
Суб'єктивні причини виникнення ятрогенних захворювань найчастіше
пов'язані з індивідуальними якостями медичного працівника. Мова йде
про:




недостатність професійних навиків медичного працівника;
невміння правильно зібрати інформацію про захворювання пацієнта;
незацікавленість в оцінці стану хворого;
інші чинники, які цілком залежать від самого лікаря.
Сьогодні профілактика ятрогенних захворювань починається з глибокого
засвоєння майбутніми докторами принципів медичної етики і деонтології, в
основі яких лежать добре відношення до хворих і високоморальне,
гуманістичне виховання медичних працівників в процесі їх навчання і
діяльності.
З метою зменшення ризику виникнення ятрогеній необхідно удосконалювати
знання лікаря у питаннях фармакокінетики, фармакодинаміки лікарських
засобів, їх сумісності залежно від характеру захворювання і клінічного стану
хворого.
Виконання розпоряджень лікаря сприяє зниженню частоти ятрогеній.
Несприйняття лікування або трудності з виконання призначень
спостерігаються зараз з різних причин досить часто. Зменшенню випадків
ятрогеній поза сумнівом також сприяє інформованість хворого (або його
близьких родичів) про характер хвороби, тактику лікування, можливі
ускладнення, методику застосування лікарських засобів, його поведінки
залежно від характеру перебігу хвороби і так далі.
Всім лікарям відомі слова Гіппократа: «Якщо є декілька лікарів: один лікує
травами, інший лікує ножем, а третій – словом, звернися до того, хто лікує
словом». Пройшли століття, багато методів лікування забуто, а лікування
словом залишається