МІКРОБІОЛОГІЯ І
2
КОКИ. ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА. СТАФІЛОКОКИ, БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
Коки:грампозитивні каталазопозитивні коки, стрептококи, ентерококи, аерококи , лактококи,менінгококи,гонококи.
• Грам+(позитивні) коки
• Аероби/ факультативні анаероби
• Сферична форма
• Не утворюють спор
• Не рухливі
Micrococcaeceae
Streptococcaceae
Є цитохроми
Немає
Є каталазна активність
Немає у більшості
Родина Micrococcaeceae рід Staphylococcus вид стафілокок сапрофітний, епідермальний стафілокок і стафілокок золотистий
Морфологія
• + за грамом
• Не утворюють спор
• Не рухливі- немає джгутиків
• Розташовані у вигяді грон,парами ,одиночно-діляться у перпендикулярних
площинах
• У Клітиній стінці-білок А що реагує з іgG
• Мікрокапсула/справжня капсула
Культуральні властивості
• Ростуть на середовищах з 5-10% розчином натрію хлориду, температурний оптимум 30-37*С,
• На щільних середовищах -мутні, круглі, рівні колонії кремового, жовтого,
оранжевого кольору.
• На рідких середовищах - рівномірне помутніння
Ферментативна активність
• продукують каталазу, утворюють ацетон , виділяють аміак ,відновлюють
нітрати, ферментують глюкозу, ксилозу, сахаразу, мальтозу, гліцерин, маніт з виділенням кислоти.
3
Антигена структура
Антигенні властивості -пептидоглікан і тейхоєві кислоти клітинної стінки, капсула. Видоспецифічними АГ: для S. aureus – рибіттейхоєва, а для S.
Epidermidis – гліцеринтейхоєва; у S. Saprophyticus -обидва типи кислот.
Класифікація: До роду Staphylococcus входять 29 видів, ідентифікують лише
три види: S. aureus, S. epidermidis, S. saprophyticus.
Поділ на 2 групи- коагулозо:позитивні,негативні
Епідеміологія
• Коагулозонегативні стафілококи-частина звичайної флори шкіри ,слизових об, нижнього віділу кишечника (епідермальний стафілокок)
• Золотистий –заселяє носові ходи ,в шкірі ,промежині, піхві.
• Сапрофітний –більша адгезія до епітеліальних клітин сечових шляхів
• Передача –руки ,повітряно-крапельний шлях
Патогенез
1. Вірулентність бактерій-виживання у несприятливих умовах, за допомогою:компонентів клітинної стінки ,ферменти, токсини , персистують в фагоцитах,мають резистентність до протибактеріальних препаратів ,проникають у внутрішнє стерильне середовище розмножуються там і викликають запалення
• Клінічно-гнійно-запальні процеси місцеві і генералізовані(сепсис)
2. Зниження захисних сил організму(стафілококова інфекція розвивається як
ендогенна опортуністична інфекція)
Клініка
• Поверхневі інфекції,харчові отруєння,інвазивні інфекції, змішані інфекції.
• Хвороби-піодермія, ангіна, отит, перитоніт, ендокардит, цистит, сепсис
Токсини
За механізмом дії діляться:
а) мембранотоксичні гемолізини
• Альфа-взаємодіє з мембраною-локальний протеоліз
• Бета-в тварин-шкірні некротичні реакції
• Гама-активність до еритроцитів людини
• Дельта- цитотоксичність
б) ексфоліатини А і В-синдром ошпареної шкіри
в) токсин синдрому токсичного шоку
4
г)лейкоцидин- інгібує усмоктування води ,активує цАМФ
г) ентеротоксини А, В, С, D, E
Ферменти патогенності: каталаза, Бета-лактамаза,плазмокоагулаза ,лецитиназа, гіалуронідаза,фібринолізи, ДНК-аза, ліпаза
Внутрішньо лікарняні інфекції-від хворих з гострою стафілококовою інфекцією і колонізацією стафілококів на шкірі (пролежні опіки виразки). При догляді за хворими відбувається забрудненя рук персоналу, можливо носійстно
у носових ходах.
• Золотистий і епідермальний стафілокок –виділяються в якості збудників
первиної і вторинної батеріємії,при шкірних та хірургічних ранових інфекціях.
Діагностика
• Бактеріологічний метод-виділення чистої культури мікробів з досліджуваного матеріалу та їх ідентифікацію.
1. День-матеріал(кров,гній,сеча,слиз зноса,блювотиння)сіється на щільне
елективне середовище(жовтково-сольовий агар).Кров попередньо засівають у цукровий бульйон
2. День-дивимось на ріст колоній
• Стафілокок aureus-гладенькі опуклі мутні жовтуваті колонії;
• На кровяному агарі – колонії оточені зоною повного гемолізу;Утворюють поліморфні L-форми ;
• Підозрілі колонії сіють на скошений агар для отримання чистої культури.
• При бактеріоскопії-визначають форму клітин збудника їх відношення до барвників
3. Досліджують отриманні чисті культури.
• Для диференціації –коагулозний тест-здатність ферментувати
маніт ,синтезувати термостабільну ДНК-азу,аглютинувати частинки латексу(дозволяє виявляти Білок А і згортаючий фактор)
4. Облік результатів
• Біологічні(біопроба) і імунологічні(преципітація в гелі) тести-визначення ентеротоксинів
• Серологічний метод-хронічна інфекція
• Мікроскопічний метод.-З матеріалу, який досліджується (за виключенням
крові) готують мазки, фарбують за Грамом. Грампозитивні стафілококи,
5
діаметром 0,5-1,5 мкм, розташовуються в мазках у вигляді скупчень( грона
винограду). Також вони можуть виявлятись поодинці, парами, короткими
ланцюжками.
Диференційні ознаки основних видів стафілококів
Признаки
Плазмокоагулаза
Гемоліз
Фосфатаза
ДНК-аза
Лецитиназа
Окислення маніта
Вид
S.
aureus
S.
epidermidis
S. saprophyticus
+
+
+
+
+
+
+
-
-
❖ Позитивна ознака (+), негативна ознака (-), непостійна ознака (+ -).
ІмунітетПостінфекційний-клітино-гуморальний, нестійкий, ненапружений.
Лікування-хірургічне втручання(санація гнійних осередків), антибіотикотерапія(пеніциліни),імунотерапія,анти стафілококовий імуноглобулін людини.
Профілактика• Неспецифічна-ліквідація джерела інфекції(виявленя і лікування хворих таносіїв)
• Специфічна-стафілококова вакцина,анатоксин стафілококовий очищений
адсорбований.
Стрептококи: біологічні властивості, класифікація, токсини, ферменти
патогенності .
Родина- Streptococcaceae Рід-Streptococcus
Види S. pyogenes, S. viridans, S. pneumoniae, S. faecalis, анаеробні стрептококи.
Морфологія і фізіологія.
1. кругла або овальна форма
2. розміром 0,6-1,0 мкм,
3. розташовуються у вигляді ланцюжків різної довжини,
6
4.
5.
6.
7.
Гр(+),
нерухомі,
не мають спор,
деякі види утворюють мікрокапсули.
Культуральні властивості
1. За типом дихання - факультативні анаероби,
2. Оптимальна t для їх культивування - 37 °С.
3. На простих середов. не ростуть.
4. Вирощують їх на глюкозному бульйоні та кров’яному агарі.
5. У рідких середов. -осад, бульйон залишається прозорим.
6. За характером росту на кров’яному агарі стрептококи поділяють на три
типи:
1. b-гемолітичні, утворюють навколо колоній зони гемолізу;
2. a-гемолітичні - навколо колоній непрозорі зеленуваті зони;
3. g-негемолітичні стрептококи.
• Ізольовані колонії маленькі, напівпрозорі, блискучі, гладенькі, рідше шорсткі.
Біохімічні властивості
• желатин не розріджують.
• Хемоорганотрофи
• метаболізм бродильний
• гемолітична активність.
• Ферментують глюкозу з утворенням молочної кислоти
• каталазонегативні
Антигени
• М-антиген (білок), який зумовлює їх вірулентні та імуногенні властивості,
• складний Т-антиген (білок),
• С-антиген (полісахарид)
• Р-антиген (нуклеопротеїд)
Класифікація
1. За наявністю полісахаридних фракцій поділені на 20 серологічних груп,
які позначаються великими літерами латинського алфавіту від А до V. Всередині окремих груп вони ще поділяються на види, серовари, позначені
цифрами. Більшість хвороботворних для людини стрептококів входить до
групи А. Крім того, певне клінічне значення мають групи B, C, D, H, K.
7
2. За характером росту на кров’яному агарі стрептококи поділяють на три
типи:
• 1.b-гемолітичні, утворюють навколо колоній зони гемолізу;
• a-гемолітичні - навколо колоній непрозорі зеленуваті зони;
• g-негемолітичні стрептококи
Токсини
1.складний екзотоксин:
• гемотоксин (O- і S-стрептолізини)
• Лейкоцидин
• летальний токсин
• цитотоксини
• еритрогенні (скарлатинозні) токсини поділяються на три типи
(А, В і С), пірогенна активність, ведуть до появи обумовлених
імунними механізмами висипань на шкірі, стимулюють секрецію
макрофагами ІЛ-1 і фактора некрозу пухлин, що є медіаторами септичного шоку.
2.термостабільні ендотоксини
ферменти патогенності
• Гіалуронідазу
• Фібрин азу
• ДНК-азу
• Протеїн азу
• амілазу, ліпазу
Захворювання людини. Стрептококи можуть викликати такі ж різноманітні
гнійно-септичні інф, як і стафілококи (фурункули, абсцеси, флегмони, панариції, сепсис, остеомієліт тощо). Але вони можуть спричиняти й інші захворювання, не властиві стафілококам - скарлатину, ревматизм, бешиху тощо.
Проникаючи в кров жінок при пологах, вони викликають післяпологовий сепсис. Зеленящі стрептококи викликають ендокардит. Анаеробні і фекальні
стрептококи спричиняють ентероколіти, беруть участь у розвитку карієсу
зубів. Проникаючи в тканину зуба, вони руйнують дентин і обтяжують перебіг процесу.
Патогенез. Розвиток інфекції частіше відбувається при попаданні на слизову
оболонку носоглотки близько 20 млн стрептококів, після чого починається їх
швидке розмноження. Рідше стрептокок проникає через ушкоджену шкіру,
8
слизові оболонки статевих шляхів у породіль, травний тракт. Лейкоцити досить швидко накопичуються на слизовій оболонці, проте їх здатність до фагоцитозу не завжди виявляється достатньою. Гіалуронова кислота та М-протеїн
стрептококів мають антифагоцитарну активність.. Крім того, стрептококи виробляють дезоксирибонуклеазу і стрептолізини S і O. Ці речовини також виявляють лейкотоксичну дію. Руйнування лейкоцитів, еритроцитів і тканинних
клітин призводить до запалення.. Продукція гіалуронідази забезпечує поширення інфекції.
Токсиноутворення. Стрептококи продукують складний екзотоксин, окремі
фракції якого мають різну дію на організм: гемотоксин (O- і S-стрептолізини),
лейкоцидин, летальний токсин, цитотоксини (ушкоджують клітини печінки,
нирок), еритрогенний (скарлатинозний) токсин. Крім токсинів стрептококи
виділяють ряд ферментів патогенності, які відігріють важливу роль у розвитку захворювань - гіалуронідазу, фібриназу, ДНК-азу, протеїназу, амілазу,
ліпазу тощо. Для стрептококів характерна наявність термостабільних ендотоксинів і алергенів.
Антигени і класифікація.. Клітини стрептококів мають М-антиген (білок),
який зумовлює їх вірулентні та імуногенні властивості, складний Т-антиген
(білок), С-антиген (полісахарид) і Р-антиген (нуклеопротеїд). За наявністю
полісахаридних фракцій усі стрептококи поділені на 20 серологічних груп, які
позначаються великими літерами латинського алфавіту від А до V. Всередині
окремих груп вони ще поділяються на види, серовари, позначені цифрами.
Більшість хвороботворних для людини стрептококів входить до групи А.
Крім того, певне клінічне значення мають групи B, C, D, H, K.
Імунітет при стрептококових інфекціях, крім скарлатини, має слабкий,
нестійкий і недовготривалий характер. Після перенесення захворювань утворюються різні антитіла, але захисне значення мають лише антитоксини і типоспецифічні М-антитіла. З іншої сторони, у людей, що перехворіли, часто
виникає алергізація організму, чим пояснюється схильність до рецидивів та
повторних захворювань.
Мікробіологічна діагностика. Матеріалом для дослідження є мокротиння,
кров, слиз із рото- та носоглотки, гній, спинномозкова рідина тощо. Первинна
бактеріоскопія матеріалу і посів його на живильні середов. дають мало,
оскільки в ротовій порожнині та інших біотопах є подібні за морфологією,
але непатогенні пневмококи. Основним, найбільш точним, раннім і надійним
методом лабораторної діагностики є постановка біологічної проби на білих
мишах, які є найчутливішими тваринами до стрептококів пневмонії. Після
9
внутрішньоочеревинного зараж. у них виникає сепсис, посів крові із серця дає
змогу швидко виділити чисту культуру й ідентифікувати її.
Пневмококи (Streptococcus Pneumoniaе)
Диплококи овальної або ланцетоподібної форми, нерухливі, грампозитивні,
спор не утворюють. Кожна пара коків оточена капсулою, під якою знаходиться М-протеїн. Ростуть на кров’яних або сироваткових середовищах, утворюють дрібні колонії, оточені неповною зоною гемолізу. У рідкому поживному середовищі утворюють рівномірне помутніння. Аероби або факультативні анаероби, капнофіли (5-10% СО2). Мають О-соматичний білковий
антиген і полісахаридні капсульні типоспецифічні антигени.
Основний фактор патогенності – капсула. За капсульним антигеном усі пневмококи поділені на 85 сероварів (патогенні тільки І, ІІ, ІІІ). Ферменти, що секретують пневмококи: пептидаза (розщеплює Іg A), гіалуронідаза (сприяє
поширенню стафілокока в тканини), апресини (пригнічуюють фагоцитоз). В
клітинній стінці міститься тейхоєва кислота (субстанція С), яка містить холін, який взаємодіє з С-реактивним білком (відбувається активація комплементу і вивільнення білків гострої фази запалення).
Пневмококи – позаклітинні паразити, колонізують окремі ділянки респіраторного тракту при порушенні цілісності останнього вірусами. Викликають
бронхіти, пневмонію. Генералізовані форми захворювання зустрічаються у
маленьких дітей та літніх людей. Пневмонія - антропонозна інфекція. Зараження – повітряно-крапельним шляхом. Відомі випадки захворювання тварин.
Мікробіологічна діагностика. Матеріал для дослідження - мокротиння,
кров, слиз із рото- та носоглотки, гній, спинномозкова рідина тощо. Лабораторна діагностика включає бактеріоскопічний, бактеріологічний, серологічний та біологічний методи. Бактеріоскопія є малоінформативною (мінливість розташування). Для визначення сероваріанта ставлять реакцію аглютинації на склі з типовими сироватками або використовують феномен «набухання капсул».
Серологічний метод: визначають наявність у крові стрептококового антигена
(АГ) в реакції зв’язування комплементу (РЗК) і специфічних стрептококових
антитіл до токсинів. Цей метод застосовують у випадках хронічної інфекції і
коли виділити збудника не вдається.
10
Проводять бактеріологічне дослідження та біопробу для виділення чистої
культури – внутрішньочеревним способом заражають білих мишей матеріалом від хворого.
Менінгококи (Neisseria meningitides) – грамнегативні одиночні коки або диплококи, повернуті один до одного увігнутою поверхнею. Форма збудника
нагадує біб або кавове зерно, спор не утворюють, більшість утворюють капсулу, нерухливі. У менінгококів є фімбрії ,за допомогою яких вони
здійснюють адгезію до клітин слизової оболонки верхніх дихальних шляхів.
Менінгококи - аероби і факультативні анаероби - дуже вибагливі до живильних середовищ, до яких додають кров або сироватку. Оптимум культивування
при 37 °С, краще в атмосфері 5-8 % СО2. На щільному середовищі утворюють ніжні прозорі безбарвні колонії слизової консистенції, на рідкому - помутніння й осад на дні, з часом на поверхні виникає плівка. Біохімічна активність менінгококів виражена слабо, вони ферментують лише глюкозу і мальтозу до кислоти. Справжнього екзотоксину нейсерії менінгіту не виділяють,
їх ендотоксин термостійкий і високотоксичний. Від нього значною мірою залежить тяжкість клінічного перебігу менінгококової інфекції. Фактором патогенності є капсула, фімбрії, гіалуронідаза, нейрамінідаза та білок зовнішньої
мембрани.
Класифікація: за полісахаридним капсульним антигеном менінгококи поділені на 9 серологічних груп, які позначаються великими латинськими літерами (А, В, С, D, X, Y, Z, W-135, E-29). Типи A, B, C, Y, і W135 - домінантні.
Патогенез: вхідними воротами інфекції є носоглотка. Розмножуючись, вони
формують первинне вогнище запалення. По периневральних просторах нюхального нерва процес може поширитися на оболонки мозку.ендотоксин бере
участь у розвитку токсичного шоку і пригніченні фагоцитарної активності
нейтрофілів.
Мікробіологічна діагностика: застосовують бактеріоскопічний, бактеріологічний і серологічний методи. Матеріал для дослідження: виділення слизової оболонки носоглотки, ліквор, кров, гній з мозкових оболонок, зіскрібки з
елементів геморагічного висипу на шкірі.
Бактеріоскопічне дослідження ліквору і крові дозволяє визначити наявність
збудника ; бактеріологічне дослідження проводять з метою виділення й ідентифікації чистої культури менінгокока (носоглотковий слиз, кров і ліквор),
посів матеріалу на щільні або напіврідкі поживні середовища, які містять сироватку, кров або асцитичну рідину, наявність у колонії Neisseria meningitides
11
підтверджують утворенням оцтової кислоти при ферментації глюкози і мальтози. Серологічний метод для виявлення розчинних бактеріальних антигенів
в лікворі або антитіл в сироватці крові. Для визначення антигенів застосовують ІФА (імуноферментний аналіз), РІА (радіоімунний аналіз), імуноелектрофорез, реакцію коаглютинації.
При діагностиці менінгококів бактеріоносійства треба їх відрізняти від грамнегативних сапрофітних (непатогенних) диплококів носоглотки. Відмінності :
Ознака
Патогенні менінгоДиплококи сапрококи
фіти
Ріст при 22°С
+
Ріст на звичайних се+
редовищах
Ферментація вуглевоТільки глюкоза і
Є більш активдів
мальтоза
ними
Утворення пігменту
+
Гонококки.
Гонококова інфекція – це гостре або хронічне інфекційне захворювання людини, викликається Neisseria gonorrhoeae, яке передається переважно статевим шляхом і характеризується гнійним запаленням слизової оболонки сечостатевих шляхів (гонорея), кон’юктиви очей (бленорея), інших органів, інтоксикацією.
Нерухомі аспорогенні грам негативні диплококи, що утворюють капсулу.
Гонококи вибагливі до поживних середовищ, для культивування вимагають
свіжо виготовлених вологих поживних середовищ із додаванням нативних білків крові, сироватки або асцитчної рідини. Ферментативна активність низька. Розщеплюють тільки глюкозу з утворенням кислоти, продукують каталазу і цитохромоксидазу. Відсутня протеолітична активність. АГ – у гонококів загальний протеїновий АГ і типоспецифічний полісахаридний АГ, по
якому гонококи діляться на 16 сероварів
Фактори патогенності: капсула, пілі, ендотоксин, білки поверхневої мембрани, протеази. Головний фактор ендотоксин, він утворюється при пошкодженні гонококів. Це відбувається під дією фізико-хімічних факторів, неспецифічних факторів захисту (НФЗ), антибіотиків.
Патогенез. Джерело інфекції – хвора людина, бактеріоносій. Механізм зараження контактний:статевий. Вхідними воротами для збудника служить цилі-
12
ндричний епітелій уретри, шийки матки, кон’юктиви і прямої кишки. Взаємодія гонококів з епітеліальними клітинами опосередкована війками, які взаємодіють з рецепторами епітеліальних клітин, що має вирішальне значення у розвитку інфекції. Гонококи прикріплюються до епітелію, мішенню для їх цитотоксичної дії служать поверхневі структури клітин. Вони викликають загибель клітин, що порушує процес самоочищення слизових оболонок. Мікроворсинки клітин, діючи як псевдоподії, захоплюють бактерії, які потрапляють
всередину.
Мікробіологічна діагностика. 1) бактеріоскопічне дослідження. Готують
два мазки, один з яких фарбують за Грамом, а другий – метиленовим синім, і
мікроскопують. У зв’язку з тим, що у досліджуваному матеріала можуть знаходитись і інші грам негативні бактерії, морфологічно схожі з гонококами, застосовують прямий і непрямий варіанти РІФ.
2) бактеріологічне дослідження проводять у тих випадках, коли гонококи у
мазках не знаходять, частіше при атиповій і латентній формах інфекції. Посів
проводять на чашки з сироватковим або асцитичним агаром безпосередньо після взяття матеріалу. Додавання до середовища ристоміцину і поліміксину М
значно підвищує процент позитивних висівів.
3) серологічний метод – проводять РЗК за Борде-Жангу, яка буває позитивною з 3-4 тижня хвороби; Як АГ для РЗК застосовують гоновакцину або АГ з
убитих гонококів.
Для визначення N. gonorrhoeae раніше використовували також методи ІФА.
При гострій і підгострій гонореї звичайно застосовують препарати пеніциліну. При хронічній ускладненої гонореї лікування зводиться до специфічної
або неспецифічної імунотерапії та місцевого лікування.Лікування проводиться антибіотиками групи Пеніциліну, рідше - сульфаніламідамів.
Профілактика. ліквідація джерела інфекції: хворих необхідно виявляти і лікувати. Санітарно-освітня робота, спрямована на пропаганду здорового способу життя, виключення випадкових статевих зв’язків. Для профілактики бленореї новонародженим відразу ж після народження в очі капають нітрат срібла.
13
ЕНТЕРОБАКТЕРІЇ. МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА КОЛІ ЕНТЕРИТУ. ЕШЕРІХІЇ, ЇХ ВЛАСТИВОСТІ. ПАТОГЕННІ СЕРОВАРИ ЕШЕРІХІЙ, ЇХ ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ.
Ентеробактерії (родина Enterobacteriaceae). До родини кишкових бактерій
належать мікроорганізми, які в основному знаходяться в кишечнику людей та
окремих видів тварин.
Родина включає 35 родів.в організмі людини ентеробактерії входять до мікробних біоценозів тонкої, товстої кишки. Серед ентеробактерій є патогенні,
уовно-патогенні, сапрофітні види. Умовно-патогенні бактерії родів Escherichia (E. coli), Salmonella, Shigella, Klebsielia (K. Pneumonia), Enterobacter, Proteus(P. Vulgaris), Yersinia (Y. Enterocolitica, Y. Pseudotuberculosis) викликають
при імунодефіциті інфекційний ендокардит.
Мікроорганізми з невеликими паличками, грам-негативні. Рухаються завдяки наявності джгутиків, мають капсулу або мікрокапсулу, спор не утворюють. Всі ентеробактерії є факультативними анаеробами, добре ростуть на середовищах з м’ясним екстрактом. Мають добре виражену ферментативну активність, що пов’язана з утворенням сахаролітичних, протеолітичних ферментів. E. Coli невибаглива до живильних факторів і добре росте на простих поживних середовищах.
Розрізняють 3 основні типи АГ: О-соматичний антиген, Н-джгутиковий антиген, К-капсульний антиген. О-антиген є складовою частиною ліпополісахариду зовнішнього шару клітинної стінки. Специфічність О-антигену визначається гексозами і аміноцукорами, зв’язані з ліпополісахаридами клітинної стінки. Н-антиген міститься в джгутиках клітини і складається з білка флагеліну.
Капсульні К-антигени містяться у клітинній стінці, але у більш поверхневому
шарі. Вони маскують О-антиген. К-антиген за хімічними властивостями належать до кислих полісахаридів.
Патогенна дія ентеробактерій обумовлена білками клітинної мембрани, капсульним полісахаридом, ворсинками, токсинами. Вірулентність ентеробактерій визначається підвищеною адгезією, позитивним хемотаксисом між поверхневими структурами мікроба і рецепторами епітелію. Токсичність ентеробактерій обумовлена ендотоксином, екзотоксинами (ентеротоксинами, цитотоксинами).
Мікробіологічна діагностика коліентеритів зводиться до виділення культури
патогенного серовара від хворого і його ідентифікації. Матеріалом для дослідження є випорожнення хворих, блювотні маси, виділення з рото- і носоглотки. Його висівають на середовище Ендо, потім характерні колонії (червоні з
14
металевим блиском) аглютинують з відповідними діагностичними ОК-полівалентними сироватками. Колонії, які дали позитивну реакцію аглютинації на
склі, висівають на скошений агар і виділену чисту культуру ідентифікують
за морфологічними, біохімічними й антигенними властивостями. Вирішальним є постановка розгорнутої реакції аглютинації. Для прискореної ідентифікації ешерихій застосовують РІФ, яка дає змогу отримати відповідь ч/з 1-2
год.
САЛЬМОНЕЛИ – ЗБУДНИКИ ЧЕРЕВНОГО ТИФУ ТА ПАРАТИФІВ.
БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ТА АНТИГЕННА БУДОВА. ПАТОГЕНЕЗ ЗАХВОРЮВАНЬ. ІМУНІТЕТ. СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА
ТА ЛІКУВАННЯ.
Морфологічні властивості:
• Рухливі грам негативні палички;
• Заокруглені кінці;
• Факультативні анаероби;
• спори;
• капсули.
Культивування:
1. Прості поживні середовища:
• МПА – помутніння;
• МПБ – ніжні, круглі, гладкі, безбарвні.
2. Диференційно-діагностичні:
• С.Ендо- рожеві;
• С.Левіна – блакитні;
• С. Плоскирєва – безбарвні;
• Вісмут-сульфітовий агар – почорніння стовчику;
• С.Олькеницького – пожовтіння стовпчику
- скошена частина не змінюється
- розрив стовпчика
3. Збагачення: жовчний та селенітовий бульйони.
Ферментативні властивості
✓ Глюкоза/ мальтоза/ маноза= кислота + газ ;
✓ Лактоза, сахароза, саліцин, сечовина;
✓ Цитратпозитивні;
✓ Фактор росту для тифозної палички- Триптофан.
15
Антигенна структура
➢ О-АГ – соматичний (65 серогруп)- А/В/С1/С2/D/Е1/Е2/..
➢ Н-АГ – джгутиковий; кодує дві фази – І (специфічна, позначається літерами) , ІІ(неспецифічна, позначається уифрами).
➢ Vі –АГ – рецептор для бактеріофагів.
Черевний тиф та паратифи
Класифікація: клас Ентеробактерії, родина Сальмонели:
✓ Salmonella typhi- черевний тиф
✓ S. paratyphi A- паратиф А
✓ S. Schottmuelleri- паратиф В
Фактори патогенності
• Забезпечують трансцитоз;
• Забезпечують інвацію;
• Забезпечують резистентність: RhOP, PhOQ;
• Ендотоксин ( збільшує концентрацію цАМФ).
Епідеміологія
• Антропоноз;
• Механізм зараження- фекально-оральний;
• Шлях- водний, харчовий, контактний;
• Джерело інфекції – хворий/ бактеріоносій.
Патогенетичні основи мікробіологічної діагностики черевного тифу та
паратифів А і В. Методи мікробіологічної діагностики та їх основи.
Черевний тиф і паратифи – гострі інфекційні захворювання, які супроводжуються бактеріємією, тривалою постійною гарячкою, ураженням лімфатичних
утворів кишечника, вираженою інтоксикацією.
✓ Salmonella typhi- черевний тиф
✓ S. paratyphi A- паратиф А
✓ S. Schottmuelleri- паратиф В
І. Взяття матеріалу ( до антибіотикотерапії).
• Кров;
• Кістковий мозок;
• Спинномозкова рідина;
• Дуоденальний вміст;
• Гній;
• Ексудат із розеол;
16
• Випорожнення;
• Сеча.
ІІ. Бактеріологічні дослідження.
1. Метод гемокультури.
• 10 мл крові з ліктьової вени засівають у 100 мл жовчного бульйону, або середовище Раппопот.
• Інкубування флакогів при 37С/1 дн.
• Оцінка росту: почервоніння середовища (ферментація глюкози),
виділення газу ( для паратифів)
• Висів на трицукрове середовище Олькеницького та Ендо.
2. Метод мієлокультури.
• Беруть 0,3-0,5 мл пунктату з грудної кістки.
• Засів 10 мл на 100 мл жовчного бульйону або с. Раппапот.
3. Метод біліокультури (виявлення бактеріоносіїв та встановлення формування бактеріоносійства).
• Дуоденальне зондування з попереднім введенням сірчанокислої магнезії.
• Засів 10 мл на 100 мл селенітового бульйону, або с Раппапот.
Також застосовуються розеоло- урео- копрокультури, та дослідження води.
ІІ. Ідентифікація чистих культур.
1. Морфологфчні властивості.
• Грамнегативні палички із заокругленими кінцями.
2. Культуральні властивості.
• МПБ- помутніння середовища.
• МПА- ніжні, круглі, прозорі ( S. paratyphi B колонії грубіші, по периферії колоній утворюється слизовий валик).
• С.Ендо – рожеві.
• С Левіна – блакитні.
• С. Плоскирєва – безбарвні.
• Вісмут.агар – чорні із світлим обідком ( паратифозні коричнево-зелені).
• С.Олькеницького – пожовтіння стовпчику, скошена частина не змнінюється, виділення сірководню.
3. Біохімічні властивості.
• «строкатий ряд Гісса».
17
4. Антигенна структура.
• Реакція з адсорбованими аглютинуючими сироватками, які містять
антитіла до антигенів 09 (S. typhi), 02 (S. paratyphi A) і 04 (S.
schottmuelleri).
• Розгорнута реакцію аглютинацію в пробірках (р-ція Грубера) з видовими тифозними і паратифозними сироватками.
5. Фаголізабельність.
• Збудники черевного тифу з Vi-антигеном лізуються Vi-бактеріофагами .
ІІІ. Серологічна діагностика.
1. Р. Відаля (1)антитіла (сироватка хворого); 2) антиген (бактерійний або
еритроцитарний діагностикум); 3) 0,85 % розчин хлориду натрію )
• О-аглютинація – дрібнозерниста;
• Н-аглютинація- крупнозерниста.
2. Р. Vi-гемаглютинації (з комплексним еритроцитарним діагностикумом
АВСДЕ, з черевнотифозним еритроцитарним 09- і Hd діагностикумом,
і з Vi-еритроцитарним діагностикумом).
++++ повна аглютинація., осад у вигляді «парарасольки»
+++- парасолька менша
++--незначний осад
----негативна аглютинація, еритроцити у вигляді монетних стовпсиків.
3. ІФА.
4. Коаглютинація.
5. Агрегат-аглютинація.
ІV. Шкірна алергологічна проба.
САЛЬМОНЕЛИ – ЗБУДНИКИ ГОСТРОГО ГАСТРОЕНТЕРИТУ, ЇХ
ВЛАСТИВОСТІ. ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЇ. ПАТОГЕНЕЗ ХАРЧОВИХ ТОКСИКОІНФЕКЦІЙ САЛЬМОНЕЛЬОЗНОЇ ПРИРОДИ. ДІАГНОСТИКА.
Гастроентерити сальмонельозної етіології – гострі антропо-зоонозні інфекції,
які викликають численні бактерії з роду Salmonella; характеризуються переважним ураженням кишкового тракту й інтоксикацією.
Класифікація: клас Ентеробактерії, родина Сальмонели:
➢ S. typhimurium,
➢ S. enteritidis,
18
➢ S. choleraesuis,
➢ S. аnatum.
Фактори патогенності:
• Ендотоксин;
• Ентеротоксин.
Епідеміологія:
• Зооантропонози;
• Резервуар – свійські і дикі тварини;
• Джерело інфекції – контаміновані харчові продукти;
• Механізм передачі – пероральний.
Патогенез ентероколітів
Збудник потрапляє в слизову оболонку кишечника – ураження нервового апарату ШКТ – активація аденілатциклазної системи – накопичення цАМФ – виведення великої кількості води (8-48 год)
Клініка:
• Нудота;
• Блювання;
• Пронос;
• Біль у животі;
• Підвищення температури;
• Зневоднення.
Бактеріоемія при ускладненнях гастроентеритів та ентероколітів - занесення
у атипові місця – гнійні процеси у кістках, суглобах, плеврі.
Імунітет: напружений серовароспецифічний (ІgЕ)
Діагностика:
І. Взяття матеріалу ( до початку антибіотикотерапії)
• блювотні маси,
• промивні води шлунка,
• випорожнення,
• кров (у перші години захворювання при підозрі на бактеріємію),
• кістковий мозок,
• жовч,
• сечу,
• спинномозкову рідину,
• залишки підозрілої їжі, продукти, з яких її готували,
19
• змиви з поверхні столів, кухонних дощок, рук обслуговуючого персоналу,
ІІ. Бактеріологічне дослідження.
• Кров засівають у жовчний бульйон, або с. Раппапот;
• Сечу, жовч, випорожнення, промивні води, блювотні маси, гній, секційний
матеріал, харчові продукти й змиви – на селенітовий/магнієвий/жовчний
агар ( накопичення) і паралельно на с.Плоскирєва/вісмут-сульфіт.
ІІІ. Ідентифікація чистих культур
1. Морфологічні властивості*.
2. Культуральні властивості*.
3. Біохімічні властивості*.
4. Антигенна структура:
• реакцію аглютинації на склі з адсорбованими груповими сироватками А, В, С, Д і Е
+ адсорбованими О-сироватками, характерними для даної серогрупи, а потім і
з монорецепторними Н-сироватками (першої, а при необхідності й другої
фази).
ІV. Біологічна проба.
• Пероральне зараження білих мишей.
V. Серологічна діагностика.
1. Р. аглютинації із сироваткою хворого з початку захворювання і через 8
дн (для визначення титру АТ).
2. РНГА з полівалентними еритроцитарними діагностикумами.
3. ІФА.
РІД ШИГЕЛИ, БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. ДИЗЕНТЕРІЇ.
Класифікація: Клас Ентеробактерії, родина Шигели:
➢ S.dysenteriaе,
➢ S.flexneri,
➢ S.boydii,
➢ S.sonnei.
Морфологія:
• Грамнегативні палички;
• Нерухомі;
• Капсула, але утворюють мікрокапсулу;
• Спори;
20
• Псевдоджутик;
• Факультативний анаероб.
Культуральні властивості:
1. Прості поживні середовища:
• МПБ – дифузне помутніння;
• МПА – дрібні, блискучі, напівпрозорі колонії.
2. Диференційно-діагностичні:
• С.Ендо
• С.Плоскирєва
• ЕМС.
3. Збагачення – селенітовий бульйон.
Ферментативні властивості:
• Ферментують глюкозу без газу (окрім S.sonnei)
• Не розчиняють лактат (окрім S.sonnei)
• Не гідролізують сечовину
• Не утворюють індол (окрім S.sonnei)
Антигенна структура:
➢ О-АГ - А-S.dysenteriaе
- В - S.flexneri,
- С- S.boydii,
- D- S.sonnei.
➢ К-АГ (АГ І фази у S.sonnei).
Епідеміологія:
• антропоноз;
• механізм передачі – фекально-оральний;
• шлях передачі: контактно-побутовий, водний, аліментарний.
Патогенез:
-За допомогою фімбрій та поверхневих білків адгезують до ентероцитів товстого кишківника.
-Колонізують слизову оболонку, руйнуючи мікроворсинки слизової за рахунок наявності патогенних ферментів, що сприяє утворенню мікровиразок
-Активація макрофагальної системи – гальмування фагоцитозу за рахунок ліпополісахаридів кл.ст.
-Пригнічення активності лімфоцитів Ліпідом А ендотоксину.
21
- інвазія ентероцитів- деструкція мітохондрій, що призводить до недостачі
АТФ.
- виділення екзотоксину, що впливає на ендотелій судин, ЦНС, вегетативні ганглії, вражає печінку, нирки та органи кровотворення, викликає некроз стінки
кишківника.
Клініка:
• легка та водяниста діарея;
• важка дизентерія ( болі в животі, тенезми, інтоксикація, лихоманка, зневоднення, запальні процеси слизової ШКТ);
• інфекційно-токсичний шок.
Шигели. Роль в патології людини. Патогенез дизенетерій, роль токсинів
і ферментів патогенності. Імуніетт. Методи мікробіологічної діагностики
та їх оцінка.
Дизентерія – гостра або хронічна інфекційна хвороба, що характеризується
проносом, ураженням слизової оболонки товстої кишки та інтоксикацією організму. Його викликають різні види бактерій роду Shigella: S.dysenteriaе,
S.flexneri, S.boydii, S.sonneiа.
Фактори патогенності:
• Адгезія і колонізація
- фімбрії
- Білки поверхневої мембрани
- Ліпополісахариди
- Нейрамінідаза
- Гіалуронідаза
- Муциназа
• Захист від фагоцитозу
- К-АГ
- Групові 3-4-АГ
- ліпополісвхврид
• інвазія
- плазміди 120-140 meal
• цитотоксична, ентеротоксична, нейротоксична дія – Екзотоксин, ендотоксин
Патогенез:
-За допомогою фімбрій та поверхневих білків адгезують до ентероцитів товстого кишківника.
22
-Колонізують слизову оболонку, руйнуючи мікроворсинки слизової за рахунок наявності патогенних ферментів, що сприяє утворенню мікровиразок
-Активація макрофагальної системи – гальмування фагоцитозу за рахунок ліпополісахаридів кл.ст.
-Пригнічення активності лімфоцитів Ліпідом А ендотоксину.
- інвазія ентероцитів- деструкція мітохондрій, що призводить до недостачі
АТФ.
- виділення екзотоксину, що впливає на ендотелій судин, ЦНС, вегетативні ганглії, вражає печінку, нирки та органи кровотворення, викликає некроз стінки
кишківника.
Імунітет: нетривалий типоспецифічний (наявність ентеротоксинлізуючих
ІgА)
Діагностика:
І. Взяття матеріалу
• блювотні маси,
• промивні води шлунка та кишок,
• фекалії,
• слиз (гній) із місць ураження слизової оболонки під час колоноскопії,
• харчові продукти (молоко, сир)ю
ІІ. Бактеріологічне дослідження.
1. С.Плоскирєва – гнійно серозні виділення;
2. Селенітовий агар – неемульговані випорожнення, блювотні маси,
змиви;
3. С.Оллькеницького;
4. С.Мак-Конлі.
ІІІ. Ідентифікація культури:
1. Морфологічні властивості: грам негативні палички.
2. Культуральні властивості:
• С. Плоскирєва – дрібні, прозорі безбарвні (зонне-оплескуваті із
зарубленими краями);
• С.Олькеницького – пожовтіння стовпчику, скошена частина не
змнінюється, виділення сірководню
3. Біохімічні властивості – ряд Гісса.
4. Антигенна структура
• РА на склі з сироватками Флекснера та Зонна;
• РА з моновидовими/ монорецепрорними сироватками.
23
ІV. Серологічна діагностика.
1. Р. коаглютинації;
2. Р з білком А золотистого стафілокока;
3. Пряма/непряма РІФ;
4. ІФА;
5. РНГА;
6. РЗК.
V. Кератокон‘юктивальна проба на гвінейських свинках.
ХОЛЕРНІ ВІБРІОНИ, БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, БІОВАРИ. ПАТОГЕНЕЗ І ІМУНІТЕТ ПРИ ХОЛЕРІ. МЕТОДИ МІКРОБІОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ХОЛЕРИ ТА ЇХ ОЦІНКА. СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА І ТЕРАПІЯ ХОЛЕРИ.
Холерні вібріони – Vibrio cholerae ( рід Vibrio, родина Vibrionaceaе) – збудники холери – гострого захворювання, яке характеризується розвитком тяжкої діареї зі швидкою втратою позаклітинної рідини і електролітів.
За О-антигеном вібріони розділяють на серогрупи ( близько 200).
Збудники холери відносяться до серогрупи О1 ( V.cholerae cholerae та V.cholerae eltor) та серогрупи О139 ( Бенгал).
Біовари. Всередині серогрупи О1 Vibrio cholerae розрізняють 2 основні біовари:
1. V.cholerae біовар cholerae/classic (класичний, «коховський» (бо відкритий
Кохом)).
2. V.cholerae біовар eltor (Ель-Тор), який відрізняється від класичного наявністю гемолітичних властивостей.
Біологічні властивості.
1. Морфологічні вл-ті:
- грам негативні, добре фарбуються аніліновими барвниками
- форма зігнутих палочок (нагадують кому)
- поліморфні (під впливом різних факторів можуть ставати круглими, колбоподібними, зерноподібними)
- довжина 1,5-3 мкм, ширина 0,3-0,6 мкм
- спор і капсул не утворюють
- один полярно розташований джгутик (монотрихи) → здатні до активного
руху
24
- у мазках із свіжих культур розташовуються поодинці, у свіжих препаратах із
фекалій нагадують зграю рибок :)
- здатні утворювати L-форми (враховуємо при лабораторній діагностиці холери!)
2. Культуральні вл-ті:
- факультативні анаероби
- невибагливі до поживних середовищ
- оптимальні умови для культивування t - 37 ͦ С, лужна реакція середовища
(рН 8,5-9,5), вміст 0,5% NaOH.
- добре ростуть на 1% лужній пептонній воді (ПВ), лужному м*ясо- лептонному агарі (МПА) – це середовища накопичення (культивування) – на ПВ
через 6-8 годин з*являється плівка блакитного кольору; на МПА – через 10-12
годин – гладенькі, круглі, прозорі колонії з чітко окресленими краями; при
посіві на стовпчик желатину спочатку виникає розрідження у вигляді бульки,
потім нагадує лійку і завершується пошаровим розрідженням.
- як селективні середовища (диференціально-діагностичні) використовують
1) середовище Монсура (тауро холат телурил желатиновий агар) → утв. напівпрозорі колонії сіро-чорного кольору з каламутним краєм ( на відміну від холероподібних вібріонів, які утв-ть блідо-сірі колонії);
2) середовище TCBS (тіосульфат цитрат бромтимол сахарозний агар) → плоскі жовті колонії на фоні блакитно-сірого середовища.
3. Біохімічні властивості:
- Б/х активність висока
- оксидазопозитивні
- ферментують: ˂глюкозу, галактозу, мальтозу, манозу, сахарозу, лактозу (повільно)˃ до кислоти і газу.
- не ферментують: рамному, арагінозу (останню лише після 48 год.)
- гідролізують крохмаль
- утворюють нітрити з нітратів
- розкладають білки до індолу і аміаку
- продукують: лецитиназу, гіалуронідазу, колагеназу, протеїназу, нейрамінідазу (розкладає нейрамінову кислоту епітеліальних клітин тонкої кишки)
- розріджують желатин
- пептонізують молоко
4. Антигенні властивості:
- О-антиген – соматичний, термостабільний, типоспецифічний
25
- Н-антиген – джгутиковий, термолабільний, видоспецифічний
- За О-антигеном вібріони розділяють на серогрупи ( близько 200).
Збудники холери відносяться до серогрупи О1 ( V.cholerae cholerae та V.cholerae eltor) та серогрупи О139 ( Бенгал).
Вібріони серогрупи О1 мають три антигенні фракції (А, В, С), за співвідношенням яких їх, в свою чергу, поділяють на серовари:
• Огава (АВ)
• Інаба (АС)
• Гікошіма (АВС)
5. Фактори патогенності:
1) Війки – адгезія до слизової оболонки
2) Фібринолізин, муциназа, гіалуронідаза – ферменти агресії
3) Холерний ентеротоксин (СТ)
- білковий екзотоксин (холеро ген)
- його синтез забезпечується геном, локалізованим на бактеріофазі
4) Нейрамінідаза
5) Токсинорегульовані пілі
- рецептори для бактеріооофага
6) Ендотоксин
- ліпополісахарид (ЛПС)
- запускає каскад арахідонової кислоти, в результаті чого виділяються простагландини, які відповідають за спастичні болі внаслідок спазмів тонкої кишки
(тенезмів)
Патогенез.
- Джерела інфекції – хвора людина, бактеріоносій, вода, гідробіонти, водорослі)
- Вхідні ворота – шлунково-кишковий тракт.
- Інкубаційний період декілька годин – 5 днів.
Вібріони потрапляють у шлунок → долають кислий бар*єр (або гинуть і тоді
захворювання не розвивається) → колонізуються у слизовій оболонці тонкого
кишечника → проникають через шар слизу → адгезія до епітелію → холероген (СТ) блокує фермент аденілатциклазу → накопичання цАМФ→ вихід йонів Сl з клітин → супроводжується дуже активною секрецією води та йонів
Na, K у просвіт кишки → втрата рідини, електролітів → водяниста діарея
(фекалії втрачають специфічний запах, який стає схожий на запах риби, і нагадують рисовий відвар) → може приєднуватися блювання.
Загалом втрата рідини може складати близько 10 літрів за добу.
26
Втрата рідини призводить до порушень в серцево-судинній та дихальній системах.
Температура тіла близько 38-39, або нормальна.
За відсутності лікування можливе зниження температури до 34 гр за Цельсієм
(стадія «холерного альгіду»).
Імунітет.
-гуморально-клітинний, місцевий (утворені Ig перешкоджають адгезії холерних вібріонів)
-повторні захворювання трапляються дуже рідко
-у період видужання в сироватці крові збільшується кількість IgA.
Методи мікробіологічної діагностики.
-проводиться у спеціальних режимних лабораторіях
-бактеріоскопічний метод – фарбування за Грамом → мікроскопія
-основа – бактеріологічний метод:
1 етап – матеріал від хворого (випорожнення (можуть застосовувати ректальний спосіб- введення ватного тампону в пряму кишку) блювотиння, шматочки забрудненої білизни), який бажано брати до початку лікування → посів:
на 10-50 мл 1% лужної ПВ, лужний МПА або середовище Монсура
2 етап – пересів з першого середовища на лужний МПА або селективні середовища ( друге середовище збагачення) для виділення ізольованої колонії; підозрілі колонії спочатку перевіряють на наявність оксидази (також можуть
використовувати спеціальні індикаторні папірці для ідентифікації вібріонів),
потім перевіряються в реакції аглютинації на склі («слайд-аглютинація» з холерною сироваткою О1)
3 етап – при позитивній реакції з О1-сироваткою ставлять додаткові реакції з
типовими сироватками Огава, Інаба і Гікошіма - при позитивній реакії з ними
роблять висновок про належність грудника до О1-серогрупи, інші підозрілі
колонії, що не аглютинуються відсівають на середовище Ресселя для виділення чистої культури і ідентифікації.
4 етап – з середовища Реселля:
1) Фарбують за Грамом
2) Визначають рухливість методом «роздавленої краплі»
3) РА з сироватками О1 та типовими → при позитивній відносять до О1-серогрупи, при негативній- роблять слайд-аглютинацію з О139- сироваткою → роблять висновок про належність до О139 серогрупи.
4) Визначення групи за Хейбергом ( холерні вібріони належать до першої
групи: маноза+, сахароза+, арабіноза- )
27
5) Визначення чутливості до фагів С 4 та Ель-Тор 2
6) Визначення чутливості до поліміксину
7) Реакція гемаглютинації (РГА)
5 етап – після обліку результатів роблять остаточний висновок щодо того, чи
являється виділена культура до збудником холери.
Профілактика.
Неспецифічна: раннє виявлення хворих і носіїв, екстренна профілактика антибіотиками осіб, які були у тісному контакті із хворими, дотримання правил
дезінфекції медперсоналом, що працює з хворими на холеру.
Специфічна:
-вакцина являє собою комплексний препарат ( 70% - холероген-анатоксину,
30% - хімічного О-антигену обох біоварів і серовагів Огава та Інаба)
-проводиться за епідемічними показаннями.
ІЄРСИНІЇ. ЗБУДНИК ЧУМИ, ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ, БІОЛОГІЧНІ
ВЛАСТИВОСТІ. ПАТОГЕНЕЗ, ІМУНІТЕТ, МЕТОДИ МІКРОБІОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ І СПЕЦИФІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ЧУМИ.
Рід Yersinia включає 11 видів. Патогенними є:
Y.pestis – збудник чуми,
Y.pseudotuberculosis – збудник псевдотуберкульозу,
Y.enterocolitica – збудник кишкового ієрсиніозу.
Історія вивчення.
Збудника чуми було відкрито французьким вченим Ієрсеном у 1894 році спільно з Кітасато.
Людству відомі 3 пандемії чуми:
1 - Юстиніанська чума – у країнах Середземного моря
2 – «Чорна смерть» - розпочалася в Китаї, призвела до вимирання третини населення Європи і Азії. Саме в період другої пандемії чума була вперше занесена до Криму та до України через Польщу. У 18 столітті вчений з Чернігівщини Д. Самойлович провадив боротьбу з чумою в росії та Україні, він один
із перших дав детальний опис клінічних проявів чуми і запропонував її лікування. В Україні в 18 ст. епідемії чуми виникали з періодичність в 8-15 років,
занесення їх було з Туреччини.
3 – «портова чума» - розпочалася в Китаї, охопивши всі континенти. Саме під
час цієї пандемії у 1894 році був відкритий збудник чуми. У 1902 і 1910 році
чума спалахувала в Одесі, завозячись корблями з Єгипту.
28
У 21 столітті спалахи чуми ставалися в США, Південні Америці,проте найактивнішим на сьогодні резервуаром збудника чуми являється Мадагаскар.
Біологічні властивості.
Морфологічні вл-ті:
- Гр-, поліморфна паличка
- нерухома
- добре сприймає анілінові барвники, найкраще фарбується за РомановськимГімзою
- біполярна структура
- утворює ніжну капсулу
Культуральні вл-ті:
- факультативний анаероб
- невибагливий до поживних середовищ, але краще росте при додаванні до
них гемолізованої крові
- оптимальна t=28 ( розмноження можливе у діапазоні 2-42)
- на рідкому середовищі → утв. плівка, від якої вниз відходять «сталактити»,
на дні пробірки осад
- на МПА – колонії зі щільним жовто-каламутним центром і тонким краєм,
який нагадує мереживо – це R-форма.
Біохімічні властивості:
- декстрин, глюкоза, мальтоза, маніт, арабіноза → до кислоти і газу
- не ферментують адоніт, рамнозу, сахарозу, сечовину
- желатин не розріджують, молоко е згортають
- виділяють фібриназу, гіалуронідазу, коагулазу
Антигени та фактори патогенності:
- V- та W-антигени – перший- білок, у цитоплазмі; другий- ліпопротеїн, у зовнішній мембрані; вони забезпечуютьздатність зберігатися у фагоцитах, їх
продукція опосередкована плазмідами.
- F1-антиген (фракція 1) – антифагоцитарна, некротична дія, глікопротеїн.
- F2-антиген - «мишачий» екзотоксин – блокує адренергічні рецептори, інгібує дихальну активність мітохондрій
- фібриназа
- гіалуронідаза
- плазмокоагулаза
- пестицин
- бактеріальний пігмент (зв*язує гемін)
29
- екзоферменти – аденілатциклаза, цитохромоксидаза.
Патогенез.
Зараження відбувається:
1 – трансмісивно через укус
2 – контактно від хворої тварини
3 – аліментарно (рідко)
4 – аерогенно ( від хворого на легеневу форму)
Первинно на шкірі в місці укусу виникає осередок запалення, нагадує пустулу
або карбункул → лімфогенна генералізація → геморагічне запалення і лумфовузлах з вираженою альтерацією → уражені лімфовузли нагадують бубон (бубонна форма), безболісні.
Форми:
- шкірна
- бубонна
- септична (первинна і вторинна)
- легенева (первинна і вторинна)
Стадії патогенезу бубонної чуми:
1 – Лімфогенна → проникнення в регіонарні лімфовузли → утв. первинний
бубон
2 – Бактеріємія → поширення до кровяного барєру ретикуло-ендотеліальної
системи
3 – Септицемія → розповсюдження до забарєрних клітинних систем (генераліхація, інтоксикація).
Імунітет.
Різної тривалості і напруженості. Відзначені випадки вторинних захворювань.
Протективна активність забезпечується імунною відповіддю, що реалізується
через імунні макрофаги.
Методи мікробіологічної діагностики.
- у спеціальних режимних лабораторіях
- матеріал (мокрота, пунктат бубону, ліквор, кров, сеча, блювотиння)
1) Бактеріоскопічний → за Грамом; РІФ(реакція імунофлуоресценції).
2) Бактеріологічний → матеріал (контамінований або не контамінований сторонньою мікрофлорою) → посів на МПБ, МПА, агар Хотінгера, середовище
Туманського (МПА з 1% гемолізованою кровю та генціанвіолетом) → пересів
на скошений печінковий агар для отримання чистої культури → ідентифікація
30
чистої культури → визначення ферментативних властивостей → проба на лізис з чумним бактеріофагом
3) Серологічний → сироватка крові →підвищення титру антитіл в РПГА ( з
5го дня хвороби, пік на 14 день), РНГА, РГГА, ІФА, РН.
4) Біологічний – інфікування морських свинок або білих мишей → через 2-7
дня досліджують патологічні зміни в органах загиблої тварини → або забарвлюють за Романовським-Гімзою відбитки → або виділяють числу культуру
збудника із органів.
5) Алергологічний → хвора людина → шкірно- алергічна проба з пестицином.
Специфічна профілактика.
Живою протичумною вакциною ЕV (ініціали хворої дитини від якої виділили
штам для вакцини).
ЗБУДНИК ТУЛЯРЕМІЇ, БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. ПАТОГЕНЕЗ,
ІМУНІТЕТ, МЕТОДИ МІКРОБІОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ І СПЕЦИФІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТУЛЯРЕМІЇ.
Francisella tularensis - збудник туляремії – зооантропонозного природно вогнищевого інфекційного захворювання.
Біологічні властивості.
Морфологічні вл-ті:
- Гр- палички
- дрібні, еліпсоподібні, поліморфні
- нерухомі
- капсулу мають
- спор не утворюють
Культуральні вл-ті:
- факультативні аероби (краще ростуть в аеробних умовах)
- оптимальна t=37-38
- вимогливі до поживних середовищ - для культивування використовують:
1-згорнуте жовткове середовище Мак-Коя і Чепінга ( утворюються дрібні, ніжні, прозорі колонії ніби краплинки роси)
2-глюкозо-цистиновий кровяний агар Френсіса (круглі до 3 мм в діаметрі колонії, опуклі згладкою поверхнею, непрозорі, оточені зеленуватою облямівкою)
- добре культивуються в жовтковому мішку курячіх ембріонів (гине на 3
добу)
31
Біохімічні властивості:
- виділяють сірководень
- виявляють цукролітичні властивості ( глюкоза, маноза, маніт, гліцерин) – до
кислоти
- індол не утворюють
Антигенні властивості:
- соматичний О-антиген і поверхневий Vi-антиген
- соматичні антигени францісел споріднені з аналогічними бруцельозними,
тому імунні протитуляремійні сироватки здатні аглютинувати бруцел
- під час штучного культивування F. tularensis cхильна дисоціювати в Rформи із втратою капсули, Vi-антигену і типових антигенних властивостей.
Фактори патогенності:
- екзотоксинів не утворюють
- ферментативні системи, що пригнічують фагоцитоз ( він буде незавершений)
- ендотоксин – алергенний вплив
Патогенез.
- резервуар збудника – гризуни, заражається рогата худоба.
- шляхи зараження – прямий контактний ( при контакті з тушами інфікованих
тварин); непрямий контактний ( при контакті з забрудненими гризунами речима); аліментарний (через забруднену їжу); повітряно-пиловий; трансмісивний (через кровосисних комах, кліщі, крім того, здатні ще й до трансоваріальної передачі збудника)
- вхідні ворота – шкіра, слизові оболонки дихальних шляхів, травної системи,
очей → лімфо генне поширення → осідання збудника в реґіонарних лімфовузлах → розмноження → місцева запальна реакція → прориваються у кровоток
→ потрапляють в внутрішні органи (печінка, селезінка, легені), утворюючи
там вторинні вогнища
- інкубаційний період – 3-8 днів
- клінічно: гарячка (38-39), інтоксикація
- Форми (залежно від шляху зараження):
1. Бубонна → болючі регіонарні лімфовузли, розміром з яйце на 2-3 день→
здатні до 1)нагноєння, розкриття норицею і спонтанного дренування або 2)розсмоктування.
2. Виразково-бубонна → виразка у місці вхідних воріт з твердими високими
краями, утворення бубонів.
32
3. Абдомінальна → запалення мезентеріальних лімфовузлів, виразково-некротичні ураження ШКТ (схоже за клінікою до черевного тифу).
4. Легенева → повітряне або гематогенне зараження → тяжкий перебіг, висока летальність.
5. Генералізована септична
Імунітет.
- довічний, стійкий
- зберігається алергізація організму, що проявляться внутрішньбошкірною
пробою
Методи мікробіологічної діагностики.
- в лабораторії особливо небезпечних інфекцій
- Бактеріологічний - виділити збудника шляхом прямого посіву не вдається
- Біологічний →
→ матеріал (слиз із рото глотки, пунктат бубону, харкотиння, кров, гній із
кон'кюктиви, вміст пустул іi виразок, органи загиблих гризунів, воду, повітря,
кровссосних комах, харчові продукти, контаміновані виділеннями тварин) →
зараження морських свинок або білих мишей → розтин загиблих тварин через
5-14 днів після інфікування →
1. фарбування мазків-відбитків за Грамом або
2. посів патологічного матеріалу на елективні середовища:
а) згорнуте жовткове середовище Мак-Коя;
б) кров'яний рибно-дріжджевий агар з глюкозою та циститом Ємельянової;
в) глюкозо-цистиновий агар Френсіса →
→ ідентифікація чистої культури за морфологічними ознаками, культуральними ознаками,біохімічними властивостями, в РА зі специфічною аглютинуючою сироваткою.
- Серологічний → сироватка крові хворого →
- кровяно-крапельнаРА на склі
- РА в пробірках ( починаючи з 10-12 дня хвороби)
- РНГА (для ранньої та ретроспективної діагностики)
- непряма РІФ
- РЗК на холоді ( рання діагностика)
- ІФА (контроль епізоотій)
- Алергологічний → з 3-5 дня хвороби шкурно-алергічна пробаз тулярином.
Специфічна профілактика.
33
- за епідпоказаннями у природновогнищевих регіонах
- жива авірулентна туляремійна вакцина.
КЛЕБСІЄЛИ, ЇХ РОЛЬ В ПАТОЛОГІЇ ЛЮДИНИ. ХАРАКТЕРИСТИКА
КЛЕБСІЄЛ ПНЕВМОНІЇ, ОЗЕНИ, РИНОСКЛЕРОМИ. МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА, СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА.
Рід Klebsiella включає 4 види: К. pпeumoniае, К. охуtoca, K. pisnticola, K.
terrigena. У патологи людини наибільше значення мають види К.охytoca та
К.pnеumonia
К. pnеumonia складається з трьох підвидв: К.subsp. pneumonia, К.subsp.
ozaепae, К.subsp. rhinoscleromatis, які диференціюють за біохімічними аластивостями.
Кebsiella pneumoniae (паличка Фрідлендера) - грамнегативна, факультативно-анаеробна паличкоподібна бактерія. Один із збудникв пневмонії, також
асоційована а інфекціями сечостатевої системи, нозокоміальними інфекціями
людини.
Морфологія.
- Грамнегетивна, дрібна (0,5- 0,8x1-2 мкм) кокобацила.
- Спор не утворює, нерухома. Здатна до утворення капсул.
- У мазках розташовуються поодиноко, попарно або скупченнями.
- Легко фарбуються аніліновими барвниками.
Культуральні властивості.
- Факультативний анаероб.
- Культивується на простих поживних середовищах (МПА, МПБ).
- На агаризованих поживних середовищах утворює круглі слизуваті, сіруватобілі колоніїi, у МПБ - pівномірне помутніння середовища з утворенням тягучого слизового оседу та плівки.
Біохімічні властивості.
- Зброджує лактозу, не утворює індолу.
- Диференціація між видами всередині роду і підвидами всередині виду К.
рпеumoniae здиснюється за біохімічними властивостями: ферментація вуглеводів, уреазна і лізиндекарбоксилазна активність, утилізаця цитрату.
Антигенна структура.
- ліпополісахаридний (О-антиген) і капсульний полісахарид (К-антиген) - обидва сприяють патогенності. і
34
- існує близько 10 серогруп О-антигенів і 80 різновидів К-антигенів. Структурні мінливості цих антигенів є основою для класифікації.
Фактори патогенності.
- капсула (складається з кислих полісахаридів) - захист від фагоцитозу, від дії
бактерицидних факторів сироватки крові, також перешкоджає активації компонентів комплементу, особливо СЗb.
- адгезини ( що мають фімбріальну або нефімбріальну природу) сприяють адгезії
- ліпополісахариди (ЛПС) – ендотоксини - перешкоджають селективному
прикріпленню компонента СЗб, що запобігає формуванню мембранного атакуючого комплексу i пошкодженню.
- деякі штами мають полірезистентність до антиботиків, обумовлену наявністю R-плазміди
- карбапенем-гідролзуючі В-лактакази – стійкість до карбапенемів.
Патогенез і захворювання у людини.
- Основним резервуаром клебсієл є вода, грунт і шлунково-кишковий тракт
людини.
К. рneumoniae в одним із збудників пневмонії, а також урогенітальних інфекцій, гнійних абсцесів печінки, селезінки. Викликає гнійні і фіброзні плеврити,
перикардити, гайморити, ендофтальміти.
Клебсієла підвиду оzаеnае → уражує слизову оболонку носа → атрофія → виділення секрету з неприємним залахом.
Клебсієла підвиду rhinoscleromatis → утворення гранульом на слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів (носа, глотки, гортані, бронхів). У гранульомах
характерна поява дуже велииких макрофагів зі світлою цитоплазмою (клітини
Мікуліча). В середині клтин Мікуліча i поза ними- палички Фріша-Волковича.
→ далі утворюються хрящоподбні інфільтрати → може призводити до обтурації верхних дихальних шляхв.
Імунітет.
- нестійкий, нетривалий.
Мікробіологчна діагностика.
- Бактеріологічний метод.
→ матеріал (мокрота, сеча, випорожнення, кров, гній) → посів на диференціальні поживні середовища з лактозою, з подальшим виділенням чистої культури ідентифікацією збудника до виду і підвиду.
- Серодіагностика проводиться шляхом постановки РЗК з О-антигеном.
35
Профілактика.
Засобів спвцифічної профилактики не існує.
Неспецифічна полягав у чткому дотриманні правил асептики й антисептики у
лікувальних закладах, особистої гігієни, в також дотриманн санітарних норм
під час зберігання харчових продуктів.
БОРДЕТЕЛИ, ЇХ ВЛАСТИВОСТІ. ЗБУДНИК КОКЛЮШУ, МОРФОЛОГІЧНІ, КУЛЬТУРАЛЬНІ, АНТИГЕННІ ВЛАСТИВОСТІ.
Рід Bordetella нараховує 4 види дрібних Грамнегативних бактерій. Здатні
ушкоджувати епітелій респіраторного шляху. Облігатні аероби.
Bordetella pertussis - збудник коклюшу.
Морфологія. Грамнегативна дрібна коротка овоїдної форми паличка, мають
мікрокапсули, не здатні утворювати спори і рухатися.
Культуральні. Вимогливий, не росте на звичайних поживних середовищах. В
середовищі обов’язково повинні бути 3 амінокислоти: пролін, цистеїн, глютамінова кислота. В процесі життєдіяльность бордетел у середовищі накопичуються метаболіти (сульфіди, перекисні сполуки), які пригнічують ріст. Тому
середовища містять високо адсорбційні речовини (кров, активованне вігуля,
альбумін).
Спеціальне середовище - Борде-Жангу (картопляно-гліцериновий агар з додаванням 25 % крові), казеїново-вугільнийагар, молочно-кров’яний агар.
Антигенні. Термостабільний соматичний 0-антиген. Термолабільні капсульні
К-антигени , які називають «факторами» і позначаються арабськими цифрами. Відомо 14, 7ий фактор - спільний для всіх видів борделтел.
Для Збудника коклюшу - фактори 1,2,3.
Мікробіологічна діагностика. Основний - бактеріологічний. Метод для дослідження, отриманий «кашльовими пластинками».
Для прискорення - пряма реакція імунофлуоресценції. Серологічний метод
(РЗК), розгорнута реакція аглютинації з парними сироватками) лише для ретроспективного підтвердження.
Специфічна профілактика. Обов’язкове щеплення дітям першого року адсорбовану коклюшно-дифтерійно-правцеву (АКДП) вакцину. Перше щеплення
роблять у віці 3 місяців, ревакцинацію - ч/з 1,5-2 роки. 1 мл вакцини містить
20 млрд інактивованих нагріванням коклюшних паличок.
36
БАЦИЛИ СИБІРКИ. БІОЛОГІЧНІ ОСОБОЛИВОСТІ, ПАТОГЕНЕЗ,
МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА І СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА СИБІРКИ.
Baccilus anthracіs - збудник сибірки
Морфологія. велика Гр(+) нерухома паличка 3-10 мкм завдовжки і 1-1,5 мкм
завширшки. В організмі тварин і людини утворює капсулу, яка оточує одиноку клітину або весь ланцюжок.
У мазках із культур на рідкому середов. сибіркові бацили виглядають довгими ланцюжками, кінці клітин обрубані або злегка втягнуті, що надає ланцюгу форму бамбукової тростини з характерними колінчастими зчленуваннями.
B. anthracis при культивуванні на рідкому середов. продукує справжній екзотоксин, який складається принаймні з трьох компонентів: набряковий токсин
викликає некроз і набряк шкіри у гвінейських свинок; летальний токсин (“мишачий токсин”) спричиняє смерть білих мишей, протективний антиген, який
має імуногенні властивості.
Патогенез. Вхідними воротами інф є шкіра (95-98 %), слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і кишечника. Існує 3 форми хвороби.
Інкубаційний період триває від 2 до 14 днів. При шкірній формі уражаються
відкриті ділянки: щоки, лоб, шия, кисті, передпліччя. На місці проникнення
збудника виникає карбункул із щільним чорним струпом (нагадує вуглинку),
навколо якого виникають вторинні пухирчики з великою кількістю сибіркових бацил.
Легенева форма має перебіг тяжкої бронхопневмонії.
Кишкова форма супроводжується блюванням, кровавим проносом і тяжкою
інтоксикацією організму. Обидві генералізовані форми, як правило, закінчуються смертю.
Лабораторна діагностика.
Матеріал для дослідження беруть при шкірній формі із вмісту пухирців на
межі здорової і ушкодженої тканини або виразки, при легеневій - мокротиння,
при кишковій - випорожнення і сечу, при септицемії - кров.
Якщо при мікроскопії мазків, забарвлених за Грамом і Романовським-Гімзою,
виявляють характерні капсульні бактерії, ставлять попередній діагноз сибірки.
Чисту культуру виділяють при посівах на рідке й щільне середов. (МПБ,
МПА). Після інкубації при 37 °С виділену культуру ідентифікують за морфологією, характером колоній, біохімічними ознаками та лізисом специфічним
37
бактеріофагом, який діє тільки на сибіркові бацили. Додатково рекомендують
посів на МПА з пеніциліном для виявлення тесту “перлинного намиста”.
Біологічна проба на білих мишах або гвінейських свинках.. З метою ранньої
та ретроспективної діагностики використовують також алергічну пробу з алергеном-антраксином.
Специфічна профілактика. проводять живою вакциною СТІ, яку застосовують одноразово підшкірно. Плановій вакцинації підлягають особи групи ризику: робітники м’ясокомбінатів, підприємств переробки вовняної та шкірної
сировини, режимних баклабораторій, ветеринари, зоотехніки.
АНАЕРОБНІ НЕКЛОСТРИДІАЛЬНІ БАКТЕРІЇ (БАКТЕРОЇДИ ТА ІН.),
ЇХ БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ.
Неклостридіальні бактерії анаеробні– родина Bacteroidaceae – умовно-патогенні мікроорганізми, які є складовою частиною нормальної мікрофлори людини, 20 родів. Це грам«-» анаеробні палички.
Відносять роди:
1)Bacteroides
2)Prevotella
3)Porphyromonas
4)Fusobacterium
5)Leptotrichia
6)Biophilia
Культивують в анаеробних умовах на складних поживних середовищах,що
містять фактор росту. Хемоорганотрофи. Метаболі
Фактори патогенності: капсула, пілі, фібринолізин, нейрамінідаза. Анаеробна
неклостридіальна інфекція переважно ендогенна. Виникає при порушенні
бар’єрів організму (травми слизових, ішемія, некроз).
Клінічні ознаки: гнилісний запах ексудату, набряк, гіперемія, абсцес, газоутворення.
Діагностика – бактеріологічний метод.
Анаеробні бактерії – грампозитивні палички .
Представники:
1)Clostridium perfingens, C.novyi, C.septicum, C.hystoliticum – збудники газової
гангрени – ранової інфекції з переважним ураженням м’язів, розвитком набряків, газоутворення і загальною інтоксикацією .
38
2)C.tetani – збудник правця – гострої ранової інфекції, зумовленої дією правцевого екзотоксину, яка проявляється ураженням рухових нейронів нервової
системи з розвитком тонічних і тетанічних судом
3)C.botulinum – збудник ботулізму.
КЛОСТРИДІЇ ПРАВЦЯ, ВЛАСТИВОСТІ. ТОКСИНОУТВОРЕННЯ. ПАТОГЕНЕЗ ПРАВЦЯ У ЛЮДИНИ. МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА, СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА І ТЕРАПІЯ.
Clostridium tetani - збудник правця.
Облігатний анаероб, грампозитивна тонка і довга паличка з заокругленими кінцями, має перитрих (рухливість), має термінально розташовану круглу
спору, що надає їй вид барабанної палички.
Токсиноутворення: вегетативні форми утворюють сильний екзотоксин, який
складається з тетанолізину та тетаноспазміну, які мають гемолітичну та спастичну дію. На твердих середовищах збудник формує прозорі чи сіруваті шороховаті колонії. Має О- та Н-антигени, за характером останнього збудника
поділяють на 10 серотипів. Вуглеводи не розщеплює.
Патогенез: Збудник потрапляє в організм людини чере рани, звідки він розповсюджуються по кровоносним та лімфатичним судинам, нервовим стовбурам, уражаючи НС, зокрема нервові закінчення синапсів, які секретують медіатори, порушуючі проведення імпульсів. К після інкубаційного періоду спостерігається спазм жувальних м’язів, утруднення ковтання, напруження
м’язів потилиці, спини (опістотонус), судоми м’язів усього тіла, підвищена
чутливість.
Мікробіологічна діагностика: здійснюється рідко, адже типова клінічна картина. Забарвлюються за Граммом позитивно, мають вигляд барабанних паличок.
Бактеріологія: середовище Кітта-Тароцці, анаеробний кров’яний агар (на
кров. агарі плоскі, напівпрозорі, з нерівними краями, у вигляді переплетенних
ниток.
Біологічно: реакція нейтралізації токсину правцевою сироваткою на тваринах
Лікування: протиправцева антитоксична сероватка, протиправцевий іммуноглобулінін людини
Профілактика: Штучний активний іммунітет –адсорбований анатоксин у
складі вакцин АКДП та АДП
39
КЛОСТРИДІЇ БОТУЛІЗМУ. МОРФОЛОГІЧНІ Й КУЛЬТУРАЛЬНІ
ОСОБЛИВОСТІ, АНТИГЕННА СТРУКТУРА, ТОКСИНОУТВОРЕННЯ,
КЛАСИФІКАЦІЯ. ПАТОГЕНЕЗ, МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА
І ТЕРАПІЯ БОТУЛІЗМУ.
Clostridium botulinum
Морфологія. грампозитивна рухома паличка. Субтермінальні розташовані
спори, тому палички мають вид теннісної ракетки. Капсулу не утворюють,
мають перитрихи.
Культуральні. Строгі анаероби. На глюкозо-кров’яному агарі утворюють колонії, оточені зоною гемолізу. На середовищі Кітта-Тароцці помутніння і газоутворення. У стовпчику агару - колонії у вигляді сочевиці або пушинок.
Антигенна. 8 серотипів клостридій ботулізму (А-О), які мають антигенні відмінності. Захворювання в людей здебільшого спричиняє А, В, Е.
Ботулотоксин екзотоксин - поліпептидний ланцюг, найсильніша біологічна
отрута, має нейротоксичну та гемаглютинюючу дію, резистентний до нагрівання, ксилоти, високим концентраціям солі. Дуже небезпечний токсин А,
смертельна доза 10(-8) г.
Патогенез. Викликаюсь тяжку токсикоінфекцію, що виникає при вживанні в
їжу продуктів, що мають токсин. Активність значно підвищується під дією
трипсину і тканинних протеаз. Сорбується клітинами слиз оболонки кишечнику, потрапляє у кров і периф нервові закінчення. Уражуються рухові нейрони, пригнічується виділення ацетилхоліну в нервово-м’язових синапсах, виникнення млявих паралічів.
Мікробіологічна діагностика. Матеріал для дослідження:залишки їжі, промивні води шлунка, кров Біологічно: реакція нейтралізації токсина антитоксином на тваринах
Серологія: РНГА, ІФА
Лікування: Антитоксичні протиботуліністичні гетерологічні сироватки та гомологічні іммуноглобуліни
Профілактика: Дотримання правил приготування продуктів, перш за все
консервів. Специфічно: тетра- та трианатоксин, в склад яких входять ботуліністичні анатоксини типів А, В, Е.
40
ЗБУДНИКИ АНАЕРОБНОЇ ІНФЕКЦІЇ РАН, ВЛАСТИВОСТІ, КЛАСИФІКАЦІЯ. ПАТОГЕНЕЗ І МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА. МЕТОДИ СПЕЦИФІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ І ТЕРАПІЇ АНАЕРОБНОЇ ІНФЕКЦІЇ РАН.
Анаеробна інфекція відноситься до тяжких септичних процесів. Основними
збудниками є клостридії – так звана група чотирьох: Cl. рerfringens, Cl.
оedematiens, Cl. histoliticum, Cl. septicum, а також Cl, sordeli, Cl. falax, Cl.
carnis, Bact. gangraene rubre. Cl. perfringens викликає газоутворення, виділяє
гіалуронідазу (чинник проникності); Сl. oedematiens – розвиток набряку з розпадом тканин і гемолізом, звичайно без утворення газів; Cl. histoliticum – розпад тканин у зв’язку з виділенням фібринолізину без виникнення набряку; Cl.
septicum – спричиняє значний некроз тканин при невеликому газоутворенні.
Розвитку анаеробної інфекції сприяють певні умови, що утруднюють надходження кисню повітря всередину вогнища ураження (колота рана, вузький канал із наявністю мертвих тканин, кишені, розтрощення кісток, утруднений доступ кисню всередину рани, наприклад, використання целофанової пов’язки й
ін.).
Розрізняють емфізематозну (газову), набрякову і змішану анаеробну інфекцію. Крім того, вона може бути блискавичною і гострою, а за локалізацією –
субфасціальною або міжм’язовою (глибокою).
Анаеробна інфекція ран викликається анаеробами, яких можна поділити на 2
групи: спороутворюючі (клостридії) та не утворюючі спори, чи так звані неклостридіальні анаероби. Ранева інфекція, викликана клостридіями (перфрінгенс, новіі, рамозум та ін.) називається газовою гангреною. В уражених тканинах клостридії утворюють капсулу. Вони продукують екзотоксин, ферменти (колагеназу, гіалуронідазу, дезоксирибонуклеазу) та гемолізин. Газова гангрена розвивається внаслідок потрапляння збудників у рану, особливо при
наявності у ній некротизованих тканин та зниженні резистентності організму.
Інкубаційний період – 1-3 дні, спостерігається набряк, газоутворення, нагноєння та інтоксикація. На перебіг хвороби негативно впливають супутні мікроорганізми: стафілококи, протеї, кишкова паличка, бактероїди тощо.
Мікробіологічна діагностика:
Мікроскопічно: Грам+ палички, зі спорами
Бактеріологічно: Накопичення на Кітта-Тароцці +
1.C.perfringens на стерильному знежиреному лакмусовому молоці утворює у
ньому цегляного кольору губчастий згусток +газоутворення, у стовпчику
агара Вільсона-Блера –почорніння середовища
41
2.Стандартний посів всіх клостридій на кров*яний цукровий агар Цейслера ( > колонії дископодібні, сіруваті, з рівними або бахромчастими краями і піднятим центром, навколо зона гемолізу)
3.Середовищеще Вілліса-Хоббса: C.perfringens –колонії червоні з зоною опалесценції ; C. novyi безбарвні з зоною опалесценції ; навколо C. hystoliticum
зона просвітлення ; C. sordellii має ореол опалесценції
Біологічно: Реакція нейтралізації на мишах з діагностичними антитоксичними сироватками
Лікування: хірургічно –висічення змертвілих тканин, АБ широкого спектра
дії, протигангренозна антитоксична сировата
Профілактика: правильна хір. обробка ран, дотримання правил асептики та
антисептики при операціях, активна іммунізація: анатоксини проти газової гангрени в складі секстанатоксину, щеплення по спец. показанням (військовослужбовці, землекопи тощо)
КОРИНЕБАКТЕРІЇ, ХАРАКТЕРИСТИКА. БІОВАРИ ДИФТЕРІЙНИХ
ПАЛИЧОК. ТОКСИНОУТВОРЕННЯ, ГЕНЕТИЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ
ТОКСИГЕННОСТІ.
Коринебактерії (лат. corynebacterium) — рід грампозитивних паличковидних
бактерій. Виділяють як патогенні, так і непатогенні види.
За сучасною классифікацією рід коринебактерії входить у сімейство
Corynebacteriaceae, порядок Actinomycetales, клас Actinobacteria, тип
Actinobacteria, царство Бактерії.
Більшість видів коринебактерій являються неліполітичними. Неліполітичні
бактерії поділяються на ферментуючі та неферментуючі. Окрім C. diphtheriae,
значення для медицини мають C. ulcerans, C. jeikeium, C. cistitidis, C.
minutissimum, C. haemolyticum, C. xerosis, C. pseudodiphtheriticum, які являються патогенними, умовнопатогенними та сапрофітами.
Біоварами C. Diphtheriae являються форми gravis (колонії R-форми, шершаві,
гемолізу нема), mitis (S-форми, чорні, гемоліз є), belfanti, intermedius.
Коринебактерії дифтерії утворюють сильний екзотоксин, а також гіалуронідазу і нейрамінідазу. Дифтерійний токсин - білок із молекулярною вагою
62000 дальтон. Він вибірково уражає м’язи серця, наднирникові залози, периферичну нервову систему. Синтез токсинів контролюють спеціальні tox+
гени, який несе профаг, вбудований у клітину. Цей профаг може передаватися
від однієї бактерії до іншої, перетворюючі останню на токсигенну (фагова
конверсія).
42
До складу екзотоксину входять гістотоксин, гемотоксин, некротоксин. Його
силу вимірюють у мінімальних смертельних дозах. За 1 DLM приймають ту
найменшу дозу токсину, яка при введенні в черевну порожнину гвінейським
свинкам вагою 250 г викликає їх загибель на четверту добу. Існують токсигенні й нетоксигенні штами коринебактерій дифтерії. C. ulcerans також виділяє екзотоксин, але є штами, які не продукують його.
Збудник дифтерії - Corynebacterium Diphtheriae.
-1826р. Брето – ввів назву «дифтерія»
-Уперше дифтерійні бактерії описали і виділили в чистій культурі Е. Клебс і
Ф. Леффлер у 1883-1884 рр.,
-дифтерійний екзотоксин отримали Е. Ру та А. Ієрсен (1888),
-протидифтерійну сироватку - Е. Берінг, Я. Бардах, Е. Ру (1892-1894).
-У 1923 р. Г. Рамон виготовив дифтерійний анатоксин.
Профілактика і лікування. Загальні профілактичні заходи зводяться до
ранньої діагностики, госпіталізації хворих, виявлення бактеріоносіїв, проведення повноцінної дезинфекції приміщення і предметів вжитку. Основне значення має специфічна профіл. - активна імунізація людей дифтерійним
анатоксином (Рамон,1923) – це токсин,що позбавлений отруйних властивостей обробкою 0,4% розчину формаліну і витримкою в термостаті при температурі 37-40С 30 діб. Входить до складу багатьох вакцин:
• АКДП - адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева,
• АДП-М - адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин із зменш.
вмістом антигенів,
• АД-М - адсорбований дифтерійний анатоксин із зменш. вмістом дифтерійного антигена (для іммунізації людей зі схильністю до алергій),
• Д.Т.Кок –адсорбована вакцина для профілактики дифтерії, коклюша,
правця,
• Тетракок –комбінована вакцина для профілактики дифтерії, коклюша,
правця та поліомієліту. Іммунізація починається з трьохмісячного віку,
ревакцинацію проводять у дитячому віці, а також дорослим кожні 10
років.
Також препаратом являється сироватка протидифтерійна, коняча, очищена,
концентрована,
Основний хазяїн коринебактерій дифтерії - хвора людина і бактеріоносій.
Збудник локалізується переважно в рото- і носоглотці. Захворювання передається, в основному, повітряно-краплинним шляхом, але можливо зараження
контактним та аліментарним шляхами.
43
Важливе значення у виникненні й розповсюдженні хвороби мають дифтерійні
бактеріоносії. Виділені від хворих і носіїв коринебактерії дифтерії зберігаються в зовнішньому середовищі декілька днів, у висушених плівках - значно
довше. Стійкі до низьких і чутливі до високих температур, добре переносять
висушування. Усі дезинфікуючі розчини в звичайних концентраціях (3-5 %)
вбивають їх через 20-30 хв. Чутливі до пеніциліну, еритроміцину, тетрацикліну. Токсигенні штами більш чутливі до антибіотиків, ніж нетоксигенні.
Дифтерія - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок зіва, носа, гортані, токсичним ураженням серцево-судинної, нервової систем і наднирникових залоз. Частіше виникає в
дітей від 2 до 8 років. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів. Найчастіше виникає дифтерія зіва (98 %), рідко - носа, вуха, очей, шкіри, статевих
органів. На місці вхідних воріт інфекції виникає запалення з утворенням
сірувато-жовтої фібринозної плівки (diphthera - плівка), яка міцно спаяна з
підлеглою тканиною. Якщо її зняти - тканина кровоточить. Інколи процес із
глотки переходить на гортань, трахею, виникає набряк, розвивається асфіксія.
Захворювання супроводжується загальною інтоксикацією організму. В кров
можуть проникнути і самі бактерії (бактеріємія). Смерть може настати від
ядухи або паралічу серця.
Антитоксичний імунітет, хоча можливі повторні випадки захворювання.
Для діагностики бактеріоносійства стерильним тампоном забирається матеріал з задньої частини глотки чи мигдалин, який сіється на середовище
Клауберга ( або кров’яно-телуритовий агар) чи на згорнуту сироватку. На
кров’яно-телуритових середовищах колонії збудника дифтерії через 24 год
мають сірий колір, опуклі, з рівними краями, в’язкі, а через 48 год стають
темно-сірими або чорними з металевим блиском, рівними або злегка фестончастими, з гладенькою або радіально посмугованою поверхнею, в’язкі чи крихкі.
Токсигенні властивості досліджують шляхом посіву на середовище Пізу. На
третій день при появі специфічних ліній преципітації в агаровому гелі й позитивній пробі на цистиназу, виділену культуру визначають як токсигенну.
Токсигенність визначаються також за допомогою Елек-тесту, в основі якого
лежить взаємодія токсину з антитоксином в агаровому гелі. Якщо посіяна на
середовище ВТДМ (визначення токсигенності дифтерійних мікробів) навколо
дисків з антитоксином культура утворює преципітат у вигляді тонких білих
ліній, і який в свою чергу зливається з лініями контрольного токсигенного
штаму, то досліджувану культуру вважають токсигенною.
44
Збудник дифтерії - Corynebacterium Diphtheriae.
Уперше дифтерійні бактерії описали і виділили в чистій культурі Е. Клебс і
Ф. Леффлер у 1883-1884 рр., дифтерійний екзотоксин отримали Е. Ру та А.
Ієрсен (1888), протидифтерійну сироватку - Е. Берінг, Я. Бардах, Е. Ру (18921894). У 1923 р. Г. Рамон виготовив дифтерійний анатоксин.
Сorynebacterium diphtheriae, прямі або трохи зігнуті тонкі довгі Гр(+) нерухомі безспорові палички довжиною 1-8 мкм, шириною 0,3-0,8 мкм із невеликими булавоподібними стовщеннями на кінцях, які представляють собою метахроматичні зерна волютину або зерна Бабеша-Ернста. За хімічною природою вони належать до поліметафосфатів і є запасом поживних речовин.
Найкраще ці зерна виявляють при забарвленні за методом Нейссера: цитоплазма забарвлюється в світло-коричневий, а зерна волютину - в темно-синій
колір. Скупчення нуклеїнових кислот у цитоплазмі може надавати їм характерної смугастості (зеброподібної зернистості). У збудника дифтерії виявлено
фімбрії, які зумовлюють адгезивність.
Бактерії в мазках виглядають досить характерно і нагадують купку розкиданих сірників. Взаємне розташування паличок також своєрідне: під гострим
або прямим кутом, у вигляді латинських літер V, L, Y тощо. Зустрічаються
поліморфні форми –кокоподібні або с гіллясті.
Збудник дифтерії добре росте в аеробних умовах на сироваткових середов. Ру
(згорнута кінська сироватка), Леффлера (сироватка з 1/3 цукрового бульйону)
та на мартенівському бульйоні. Широко використовуються сироватковий і
кров’яний телуритовий агар, середов. Клауберга та ін.
Основний хазяїн коринебактерій дифтерії - хвора людина і бактеріоносій.
Збудник локалізується переважно в рото- і носоглотці. Захворювання передається, в основному, повітряно-краплинним шляхом, але можливо зараження
контактним та аліментарним шляхами. Важливе значення у виникненні й
розповсюдженні хв. мають дифтерійні бактеріоносії. Виділені від хворих і
носіїв коринебактерії дифтерії зберігаються в зовнішньому середовищі
декілька днів, у висушених плівках - значно довше. Стійкі до низьких і чутливі до високих температур, добре переносять висушування. Усі дезинфікуючі розчини в звичайних концентраціях (3-5 %) вбивають їх через 20-30 хв.
Чутливі до пеніциліну, еритроміцину, тетрацикліну. Токсигенні штами більш
чутливі до АБ, ніж нетоксигенні.
45
Дифтерія - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок зіва, носа, гортані, токсичним ураженням серцево-судинної, нервової систем і наднирникових залоз. Частіше виникає в
дітей від 2 до 8 років. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів. Найчастіше виникає дифтерія зіва (98 %), рідко - носа, вуха, очей, шкіри, статевих
органів. На місці вхідних воріт інфекції виникає запалення з утворенням
сірувато-жовтої фібринозної плівки (diphthera - плівка), яка міцно спаяна з
підлеглою тканиною. Якщо її зняти - тканина кровоточить. Інколи процес із
глотки переходить на гортань, трахею, виникає набряк, розвивається асфіксія.
Захворювання супроводжується загальною інтоксикацією організму. В кров
можуть проникнути і самі бактерії (бактеріємія). Смерть може настати від
ядухи або паралічу серця.
Антитоксичний імунітет, хоча можливі повторні випадки захв.
Для діагностики бактеріоносійства бактеріоносійства стерильним тампоном забирається матеріал з задньої частини глотки чи мигдалин, який сіється
на середовище Клауберга ( або кров’яно-телуритовий агар) чи на згорнуту сироватку. На кров’яно-телуритових середовищах колонії збудника дифтерії через 24 год мають сірий колір, опуклі, з рівними краями, в’язкі, а через 48 год
стають темно-сірими або чорними з металевим блиском, рівними або злегка
фестончастими, з гладенькою або радіально посмугованою поверхнею, в’язкі
чи крихкі.
Токсигенні властивості досліджують шляхом посіву на сер-ще Пізу. На третій
день при появі специфічних ліній преципітації в агаровому гелі й позитивній
пробі на цистиназу, виділену культуру визначають як токсигенну.
Токсигенність визначаються також за допомогою Елек-тесту, в основі якого
лежить взаємодія токсину з антитоксином в агаровому гелі. Якщо посіяна на
середовище ВТДМ (визначення токсигенності дифтерійних мікробів) навколо
дисків з антитоксином культура утворює преципітат у вигляді тонких білих
ліній, і який в свою чергу зливається з лініями контрольного токсигенного
штаму, то досліджувану культуру вважають токсигенною.
Дифтерійний токсин - білок із молекулярною вагою 62000 дальтон. Він
вибірково уражає м’язи серця, наднирникові залози, периферичну нервову систему. Дифтерійний токсин нестійкий, він швидко інактивується при кімнатній t, від дії світла, О2, повітря, різних хімічних речовин. При дії 0,3-0,4 %
формаліну при t 38-40 °C протягом місяця він перетворюється в неотруйну
сполуку - анатоксин. Останній зберігає імуногенні властивості й використовується для імунізації людей. Він входить до складу різних вакцин.
46
Профілактика. Загальні профілактичні заходи зводяться до ранньої діагностики, госпіталізації хворих, виявлення бактеріоносіїв, проведення повноцінної дезинфекції приміщення і предметів вжитку. Специфічна полягає у
активній імунізації людей дифтерійним анатоксином, який входить до складу
багатьох вакцин: АКДП - адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева, АДПМ - адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин із зменш. вмістом антигенів, АД-М - адсорбований дифтерійний анатоксин із зменш. вмістом дифтерійного антигена, а також виявлення бактеріоносіїв. Д.Т.Кок –адсорбована
вакцина для профілактики дифтерії, коклюша, правця, Тетракок –комбінована
вакцина для профілактики дифтерії, коклюша, правця та поліомієліту.
Іммунізація починається з трьохмісячного віку, ревакцинацію проводять у дитячому віці, а також дорослим кожні 10 років.
Основний метод лікування - введення специфічної антитоксичної протидифтерійної сироватки. Її вводять методом дробної десенсибілізації. При легких
формах дифтерії вводять 10000-20000 МО сироватки, при середній тяжкості 40000-50000 МО, при тяжкій, гіпертоксичній формах - від 60000 до 120000
МО. При поєднанні дифтерії із стафіло- та стрептококовою інфекцією призначають АБ (пеніцилін, еритроміцин, тетрациклін) і сульфаніламідні препарати.
Виявлення антитоксичного імунітету: Вивчення специфічного імунітету
проводиться за даними реакції пасивної гемаглютинації (РПГА) та імуноферментного аналізу (ІФА).
РПГА: При наявності в сироватці > 1,0 МО/мл антитоксичних антитіл,
іммунітет до дифтерії вважається стійким та тривалим.
Ці методи є найбільш простими, дешевими та дозволяють досить швидко одержати результати досліджень. Але "золотим" стандартом визначення кількості антитіл в сироватці крові все ж є реакція нейтралізації на морських свинках та кролях, яка дозволяє порівняти кількість антитіл в досліджуваній сироватці зі стандартною дозою протидифтерійних антитіл, яка нейтралізує еритрогенний ефект (гіперемію та запалення в ділянці введення) стандартної дози
дифтерійного токсину. Цей метод дуже трудомісткий, складний та дорогий.
Тому він використовується лише як національний та міжнародний стандарт.
47
ПАТОГЕННІ МІКОБАКТЕРІЇ. ЗБУДНИКИ ТУБЕРКУЛЬОЗУ, ВЛАСТИВОСТІ. ВИДИ ТУБЕРКУЛЬОЗНИХ БАКТЕРІЙ. ПАТОГЕНЕЗ І МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ТУБЕРКУЛЬОЗУ.
Mycobacterium— рід бактерій типу Actinobacteria, єдиний рід своєї родини
Mycobacteriaceae. Родина Mycobacteriaceae (myces — гриб, променистий)
Рід Mycobacterium
Патогенні
M. tuberculosis збудники M. bovis туберкульозу
M. africanum
M. leprae збудник лепри (прокази)
M. avium
M. kansasii- збудник хронічних уражень легень .
M. ulcerans - викликає виразкові процеси шкіри;
M. xenoрi - спричиняє ураження сечостатевої системи, шкіри, хронічні процеси в легенях тощо
Збудник туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis)
Туберкульоз - хронічна інфекційна хвороба легенів, лімфатичних вузлів,
кісток, суглобів, сечостатевої системи, органів черевної порожнини.
Властивості
Морфологія і фізіологія.
Мікобактерії туберкульозу - тоненькі, прямі або трохи зігнуті палички довжиною 1-4 мкм і шириною 0,2-0,6 мкм, гомогенні або зернисті, грампозитивні. Вони нерухомі, не утворюють спор і капсул, можуть мати гіллясті, ниткоподібні й кокоподібні форми. У цитоплазмі, особливо в клітинній стінці
міститься велика кількість високомолекулярних ліпідів, що зумовлює їх високу стійкість до кислот, лугів і спиртів. Вони погано сприймають анілінові
барвники, найкращий спосіб забарвлення за Цілем-Нільсеном: на голубому
фоні туберкульозні палички виглядають рубіново-червоними
Види:
Комплекс M. tuberculosis(МТБК) включає чотири інші мікобактерії, які викликають туберкульоз:
-"M. bovis, "
-"M. africanum,
- «M. canetti»
- «M. microti.»
48
«M. africanum»( не є широко розповсюдженою, але є частою причиною туберкульозу в деяких частинах Африки)
Патогенез і мікробіологічна діагностика туберкульозу.
Мікобактерії туберкульозу вирощують в аеробних умовах на складних живильних середовищах із додаванням яєць, гліцерину, картоплі, вітамінів, глюкози, амінокислот.
Найчастіше використовують гліцериновий бульйон, середовище Левенштейна-Йєнсена. Мікобактерії розмножуються дуже повільно.
Типові R-форми колоній, які властиві більш вірулентним штамам мікобактерій .
Туберкульозні бактерії виділяють ряд протеолітичних і цукролітичних ферментів, каталазу, уреазу, нікотинамідазу й ніациназу, за якими проводять диференціацію окремих видів. Не утворюють екзотоксину, але містять ендотоксини, які вивільняються при розпаді клітин.
Антигени і класифікація. Антигени туберкульозних бактерій складаються з
білкових фракцій, ліпідів, фосфатидів і полісахаридів. Антигенна структура
різних видів мікобактерій туберкульозу подібна. Туберкуліновий протеїн має
виражені алергенні властивості. Найчастіше туберкульоз у людини викликає
М. tuberculosis (понад 90 % випадків), значно рідше - М. вovis (3-5 %). Ці два
види є основними збудниками захворювання
-]
Мікробіологічна діагностика туберкульозу:
• Мікроскопія мазка мокротиння/відбитку біоптату ураженого органу
• Посів на рідкому середовищі за допомогою автоматичного аналізатора
• Молекулярно-генетичні дослідження скринінгові та швидкі
• Посів на твердому середовищі
Імунітет
Людина має природну резистентність до туберкульозної інфекції.Ця властивість природжена, передається спадково і ступінь її вираженості неоднаковий.
В організмі виробляються продукти проміжного обміну. До факторів природної стійкості до туберкульозу належать і гуморальні речовини, що продукуються клітинами імунної системи та іншими клітинами. Це система комплементу, ферменти (лізоцим, пероксидаза), інтерферон, С-реактивний білок, інгібітори ферментів бактеріальних клітин, бактерицидні речовини (лактоферин, молочна кислота тощо).
Серед факторів неспецифічного захисту велике значення мають фагоцити.
49
Профілактика
Вакцинація БЦЖ спрямована на створення специфічного протитуберкульозного імунітету в неінфікованих осіб.
Крім вакцини БЦЖ, випускається вакцина БЦЖ-М у половинній дозі (0,5 мг в
одній ампулі, що становить 20 доз, кожна по 0,025 мг препарату). Вона призначена для вакцинації недоношених новонароджених і дітей.
Терапія
Антимікобактеріальна терапія є основним методом лікування хворих на туберкульоз різних органів і систем. За ефективністю антимікобактеріальні препарати поділяють на три групи.
До І (А) найефективнішої групи відносять ізоніазид і рифампіцин.
До ІІ (В) групи препаратів середньої ефективності відносяться стрептоміцин,
піразинамід, амікацин, канаміцин, флориміцин, етамбутол, етіонамід, протіонамід, циклосерин, офлоксацин, ципрофлоксацин, капреоміцин.
До ІІІ (С) групи найменш ефективних хіміопрепаратів належать ПАСК і тіоацетазон.
ІЄРСИНІЇ – ЗБУДНИКИ ПСЕВДОТУБЕРКУЛЬОЗУ І ЕНТЕРОКОЛІТУ,
ВЛАСТИВОСТІ. МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ІЄРСИНІОЗУ.
Рід Yersinia включає 11 видів.
Але у патології людини 3 види :
Y.pestis (зб.чуми),
Y.pseudotuberculosis (зб.псевдотуберкульоза) та
Y.enterocolitica - ентероколіт.
Властивості
Y. pseudotuberculosis і Y. enterocolitica - рухливі (перитрихи) грам-негативні
факультативно-анаеробні споронеутворюючі палички роду Yersinia сімейства
Enterobacteriaceae. Невибагливі до поживних середовищ. Оптимальна температура для зростання - 22-28 °З
У холодильниках (при 4-6 °С) бактерії здатні тривало зберігатися і розмножуватися на харчових продуктах. Дуже стійкі до заморожування і відтавання,
здатні тривало існувати в грунті і воді. Ці властивості мають велике епідеміологічне значення. В той же час ієрсінії чутливі до дії сонячних променів, висихання, кип'ячення, дії звичайних дезінфектантів.
Патогенні властивості ієрсинії пов'язані з їх основними токсинами - ентеротоксином, ендотоксином (ЛПС-комплексом), цитотоксинами. Ентеротоксин
Y. enterocolitica грає провідну роль в розвитку вираженої діареї;
50
Мікробіологіяна діагностика
Лабораторна діагностика
Матеріалом для посіву - фекалії хворих, змиви із зіву, сеча, мокрота, спинномозкова рідина, кров, жовч, операційний матеріал (мезентеріальні лімфатичні
вузли, ділянки кишечника), а також секційний матеріал - змінені органи і тканини, вміст кишечника, згустки крові.
Збудників також можна виділити з об'єктів зовнішнього середовища - овочів і
фруктів, з салатів, молока, рибних і молочних продуктів, а також зі змивів з
устаткування і тари
Бактеріологічний аналіз вимагає досить тривалого часу - від 7 до 30 днів. Перспективніші експрес-методи визначення антигенів ієрсиній в копроекстрактах, слині, сечі і крові хворих в РКА, РЛА, РНІФ, іФА.
ЗБУДНИК СИФІЛІСУ. МОРФОЛОГІЧНІ , КУЛЬТУРАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ. ПАТОГЕНЕЕЗ ТА ІМУНІТЕТ. МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ТА СПЕЦИФІЧНА ТЕРАПІЯ СИФІЛІСУ.
Збудник сифілісу (Treponema pallidum)
Морфологічні та культуральні властивості.
Трепонеми сифілісу - тонкі спіралеподібні бактерії довжиною 10-15 мкм і
шириною 0,1-0,2 мкм.Вони мають 8-14 рівномірних завитків ,тришарову зовнішню мембрану. У середині цитоплазми розшаровані нуклеоїд, мезосоми,
рибосоми, фібрили і базальні тіла, видимі лише під електронним мікроскопом.
Розмножуються шляхом поперечного поділу. Можуть утворювати шароподібні цистоподібні форми, покриті міцною муциноподібною оболонкою, і Lформи. Погано фарбуються аніліновими барвниками, тому називаються блідими трепонемами, грамнегативні. При забарвленні за Романовським-Гімзою
набувають блідо-рожевого кольору. Спор не утворюють, джгутиків не мають,
але активно рухливі. Для трепонем властиві поступальні, обертові, згинальні
й хвилеподібні рухи.
Патогенез
Інкубаційний період при сифілісі триває в середньому 20-30 днів. На місці
проникнення трепонем виникає первинна сифілома - невелика безболісна виразка з твердим дном (ulcusdurum) Регіональні лімфатичні вузли збільшуються і стають твердими. Цей первинний сифіліс триває близько 6 тижнів.
Вторинний сифіліс характеризується висипом на шкірі, слизових оболонках,
51
розвитком уражень внутрішніх органів, кісток і триває 2-3 роки.Якщо лікування не проводиться, може настати третинний сифіліс із утворенням у паренхіматозних органах щільних інфільтратів, папул, горбків, гум, які схильні
до розпаду. Цей період триває 9-10 років, після чого може виникнути ураження головного, спинного мозку і серцево-судинної системи.
Імунітет.
Вроджений імунітет до сифілісу в людини відсутній. Майже всі випадки зараження призводять до розвитку захворювання. Після перенесеної хвороби виникає інфекційний, нестерильний шанкерний імунітет. Повторне зараження
може знову спричинити розвиток хвороби. При сифілісі в сироватці крові виявляють IgG, IgM та IgE. Поряд із цим виникає алергічний стан, який можна
виявити постановкою внутрішньошкірної проби з люетином (суспензія вбитих трепонем).
Мікробіологічна діагностика
Основними методами мікробіологічної діагностики сифілісу є бактеріоскопічний і серологічний.
При первинному і вторинному сифілісі матеріалом для мікроскопії служать
виділення з виразок, папул, ерозій або пунктат лімфатичних вузлів. Поверхню
виразки очищають від нальоту стерильним ватним тампоном, змоченим в ізотонічному розчині хлориду натрію, потім її подразнюють, легко поскрібуючи
скальпелем або гострою ложечкою. Рідину відсмоктують пастерівською піпеткою і досліджують у темному полі зору, де чітко видно яскраво освітлені
спірохети і характерний рух. Для забарвлення трепонем краплю рідини наносять на предметне скло, виготовляють мазок (як мазок крові), висушують, фіксують метиловим спиртом і декілька годин забарвлюють за РомановськимГімзою. Бліда спірохета стає блідо-рожевою, а сапрофітні спірохети - голубими. Можна фарбувати трепонеми і за методом сріблення.
Серологічна діагностика сифілісу грунтується на постановці реакції Вассермана й осадових реакцій Кана і Закса-Вітебського. Методика постановки реакції Вассермана не відрізняється від постановки реакції зв’язування комплементу
Для серологічної діагностики сифілісу широко використовують реакцію
імобілізації трепонем і непряму реакцію імунофлуоресценсії, які вважаються
найбільш специфічними в лабораторній діагностиці захворювання.
Терапія..
52
Для лікування сифілісу використовують антибіотики (пеніцилін, еритроміцин, тетрациклін тощо) і препарати вісмуту (бійохінол, бісмоверол, пентабісмол), відповідно до розроблених інструкцій.
ЛЕПТОСПІРИ,ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА, КЛАСИФІКАЦІЯ. ПАТОГЕНЕЗ ТА ІМУНІТЕТ І МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ЛЕПТОСПІРОЗУ. СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА І ТЕРАПІЯ.
Лептоспіри – збудники гострих інфекційних захворювань лептоспірозів.
• Тонкі спірохети з зігнутими одним чи двома кінцями
• Спор не утворюють
• Грамнегативні, погано фарбуються за Грамом
• Погано фарбуються за Романовським-Гімзою(червоний колір)
• Добре виявляються срібленням і при темнопільній мікроскопії
• Аероби
• Каталазопозитивні та оксидазопозитивні
• Культивуються на поживних середовищах із сироваткою альбуміном при
температурі 28-30С
• На щільних середовищах утворюють S та R колонії
• На рідких поживних средовищах відсутнє скаламутнення, ростуть повільно
• Складна антигенна будова: білковий антиген( виявляється в реакції зв’язування з комплементом - РЗК),ліпополісахаридний антиген( виявляється в
реакції аглютинації та дозволяє диференціювати серовари)
Класифікація:
На підставі антигенної спорідненості( за полісахаридними антигенами) розрізняють 23 серологічні групи. Найчастіше зустрічаються: L.pomona, L.monijakov, L.grippotyphosa, L.tarassovi, L.canicola, L.icterohaemorragiae.
Патогенез:
Шляхи передачі: водний, аліментарний, контактний.
Стадії:
1. Продромальна ( Дикі тварини – резервуари, які виділяють збудник із
сечею, забруднюючи воду та Ґрунт; із зовнішнього середовища збудник потрапляє в організм людини і тварини через пошкоджену
шкіру, слизові оболонки ротової і носової порожнини, очей, сечостатевих шляхів, респіраторного і шлунково-кишкового тракту)
53
2. Бактеріємія (через активну рухливість через 5-6 хв після зараження
потрапляють в кров і з током потрапляють в паренхіматозні органи)
3. Токсична або основних клінічних симптомів (інтоксикація, гемоліз
еритроцитів, прискорення пульсу та дихання, гарячка)
4. Одужання або смерть
Хвороба протікає гостро, з жовтяницею, розвитком ниркової недостатності, з
високою летальністю.
Імунітет:
• Напружений
• Гуморальний
• Типоспецифічний.
Мікробіологічна діагностика:
• мікроскопічним методом
• бактеріологічним методом
• серологічним методом( Реакція аглютинації, реакція зв’язування з
комплементом)
• Біопроба ( на кроликах-сисунцях)
Специфічна профілактика
Вакцина, що містить антигени 4-х головних серогруп лептоспір.
Терапія:
• Антибіотики
• Гетерологічний лептоспірозний імуноглобулін
БОРЕЛІЇ, БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. ЗБУДНИКИ ЕПІДЕМІЧНОГО
ТА ЕНДЕМІЧНОГО ПОВОРОТНОГО ТИФУ. ПАТОГЕНЕЗ, ІМУНОГЕНЕЗ І МІКРОБІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ПОВОРОТНОГО ТИФУ.
ЗБУДНИК ХВОРОБИ ЛАЙМА.
Борелії:
• Спіралеподібні з невеликою кількістю завитків (3-8)
• Добре фарбуються за методом Романовського-Гімзи, бо мають велику кількість нуклеопротеїдів
• Капнофіли ( потребують 5-10% СО2)
• Культивуються на складних поживних середовищах, що містять сироватку, тканинні екстракти
• Можуть розвиватися у жовтковому мішку курячих ембріонів
54
Роль в розвитку паталогії людини:
• Borrelia recurrentis – збудник епідемічного поворотного тифу
• Borrelia burgdorferi, B. Garini, B.afzelli – збудники хвороби Лайма
Збудники епідемічного та ендемічного поворотного тифу:
• Borrelia duttoni, persica – збудники ендемічного поворотного тифу або кліщовий поворотний тиф ( зоонозне захворювання). ( Переносниками є
кліщі роду Алекторобіус; резервуар – гризуни та аргасові кліщі)
• Borrelia recurrentis – збудник епідемічного поворотного тифу(антропонозне
захворювання)
Патогенез епідемічного поворотного тифу:
• Людина заражається при втиранні гемолімфи роздавлених інфікованих вошей в ранку від укусу і при розчухуванні укусу
• Борелії потрапляють у клітини лімфоїдно-макрофагальної системи, де розмножуються
• Бореліємія ( під час даного етапу наявна температура до 39-40С, озноб, головний біль)
Характерний циклічний перебіг, наявні періоди ремісії.
Імунітет:
Гуморальний, нетривалий.
Діагностика:
• Бактеріоскопічний метод ( збудник виявляється у препараті з краплі крові,
зафарбованому за Романовським – Гімзою)
• Серологічний метод ( Реакція зв’язування комплемента)
• Біологічна проба на щурах, мишах та морських свинках ( для диференціації епідемічного та ендемічного поворотного тифу. Морські свинки легко
заражаються збудниками кліщового поворотного тифу, а білі миші і щури
– збудниками епідемічного поворотного тифу )
Специфічна профілактика:
Не застосовується
Терапія:
Використання антибіотиків широкого спектра дії.
Збудники хвороби Лайма:
Borrelia burgdorferi, B. Garini, B.afzelli
( Резервуар – дрібні гризуни, олені, лосі. Людина заражається від укусу кліща
роду Ixodes)
Патогенез:
55
Стадії:
1. Ураження шкіри ( мігруюча еритема)
2. Розвиток доброякісних уражень серця і ЦНС
3. Розвиток артриту великих суглобів через 6 тижнів після початку захворюванн
Мікробіологічна діагностика:
• Бактеріоскопічний метод
• Серологічний метод
• ПЛР ( полімеразна ланцюгова реакція)
Терапія:
Антибіотики ( тетрациклін)
Специфічна профілактика:
Не розроблена.
РИКЕТСІЇ, БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. КЛАСИФІКАЦІЯ. ЗБУДНИКИ КУ-ГАРЧКИ.
Рикетсії:
• Паразитичні бактерії
• Дрібні поліморфні ( коковидна, паличкоподібна, ниткоподібна форма)
• Клітинна стінка побудована за типом грамнегативних бактерій ( клітинна
стінка тришарова, містить пептидоглікан та ліпополісахарид + наявний
поверхневий слизовий шар або мікрокапсулярний шар)
• Наявні пілі та фімбрії – участь у процесі кон’югації
• Погано сприймають барвники ( виявляють за методом Здродовського: яскраво-червоні на блакитному фоні та Романовського – Гімзи : голубуватопурпурний колір)
• Окислюють глутамат, А-кетоглутарат, аспарагінову та інші види органічних кислот ( за рахунок цього забезпечуються енергетичні процеси)
• Розмноження: поперечний поділ кокоподібних та паличкоподібних форм;
розпадання ниткоподібних форм на кокоподібні
• Відносно стійкі до дії факторів зовнішнього середовища
• Досить чутливі до дії дезінфікуючих розчинів, ультрафіолетових променів
та гинуть при нагріванні вище 56 С.
• В лабораторних умовах культивуються в жовтковому мішку курячого ембріона, на культурах клітин зі зниженим метаболізмом та на лабораторних
56
тваринах ( мишах). Розроблено метод культивування у переносчиках ( вошах)
• Ангтигенні властивості зумовлені ліпополісахаридами та глікопротеїнами
клітинної стінки ( містять 2 антигени: поверхневий – термостабільний та
видоспецифічний білково-полісахаридний комплекс термолабільний)
• Фактори вірулентності та токсигенність: Фімбрії та пілі ( забезпечують адгезію мікробних клітин); Фосфоліпаза А2 ( забезпечує проникнення у клітини)
Класифікація:
1. Група висипних тифів:
Збудник
Rickettsia prowazekii
Ricketsia typhi
Rickettsia felis
2. Група плямистих лихоманок:
Збудник
Rickettsia rickettsia
Rickettsia conori
Rickettsia sirica
Rickettsia australis
Rickettsia akari
хвороба
Епідемічний висипний тиф
Ендемічний висипний тиф
Тиф котячих білих
хвороба
Плямиста гарячка скелястих
гір
Марсельська гарячка
Північноазіатський рикетсіоз
Австралійська гарячка
Віспоподібний рикетсіоз
3. Гарячка цуцу-гамуши : Rickettsia tsutsugamuchi
4. Гарячка Ку: збудник Coxiella burnetti
5. Окопна гарячка: збудник Rickettsia guintana
Збудник Ку-гарячки: Coxiella burnetti
Особливості :
• Кокоподібні бактерії
• Наявні 2 фази розвитку ( 1- наявність ліпополісахариду ; 2 – відсутність ліпополісахариду)
• Утворюють спори у зовнішньому середовищі
57
Патогенез:
( У первинних ( природних ) осередках: резервуар – гризуни, птахи; переносники – різні види кліщів; У вторинних ( антропургічних) осередках : резервуар – домашні тварини з переважанням великої та дрібної рогатої худоби;
переносники – кліщі)
• Збудник проникає в організм через слизові оболонки або шкіру
• Лімфогенним шляхом заносяться в кров – Фаза первинної рикетсіємії
• Надходження в органи – Фаза дисемінації
• Фагоцитоз мононуклеарами та макрофагами, де розмножуються – Фаза розмноження
• Вихід у кров - Фаза вторинної рикетсіємії
Може протікати як гостро, так і хронічно. Уражається ендокард і клапани серця, кістковий мозок, легені з розвитком фіброзу.
Мікробіологічна діагностика:
• Серологічні методи ( Реакція зв’язування комплементу ( РЗК), яку починають ставити з 7-10 дняхвороби – діагностичний титр: 1:8-1:16; Реакція імунофлюоресценції ( РІФ), Імуноферментний аналіз (ІФА)
Специфічна профілактика:
Жива вакцина на основі штаму Coxiella burnetti
ЗБУДНИКИ ВИСИПНОГО ТИФУ, ВЛАСТИВОСТІ. ПАТОГЕНЕЗ ЗАХВОРЮВАННЯ, ОЦІНКА МЕТОДІВ.
Збудник ендемічного тифу – Rickettsia Typhi
Збудник епідемічного висипного тифу (та рецидивного висипного тифу ( хвороби Брілла)) є Rickettsia prowazekii.
Притаманні загальнобіологічні властивості рикетсій:
• Паразитичні бактерії
• Дрібні поліморфні ( коковидна, паличкоподібна, ниткоподібна форма)
• Клітинна стінка побудована за типом грамнегативних бактерій ( клітинна
стінка тришарова, містить пептидоглікан та ліпополісахарид + наявний
поверхневий слизовий шар або мікрокапсулярний шар)
• Наявні пілі та фімбрії – участь у процесі кон’югації
• Погано сприймають барвники ( виявляють за методом Здродовського: яскраво-червоні на блакитному фоні та Романовського – Гімзи : голубуватопурпурний колір)
58
• Окислюють глутамат, А-кетоглутарат, аспарагінову та інші види органічних кислот ( за рахунок цього забезпечуються енергетичні процеси)
• Розмноження: поперечний поділ кокоподібних та паличкоподібних форм;
розпадання ниткоподібних форм на кокоподібні
• Відносно стійкі до дії факторів зовнішнього середовища
• Досить чутливі до дії дезінфікуючих розчинів, ультрафіолетових променів
та гинуть при нагріванні вище 56 С.
• В лабораторних умовах культивуються в жовтковому мішку курячого ембріона, на культурах клітин зі зниженим метаболізмом та на лабораторних
тваринах ( мишах). Розроблено метод культивування у переносчиках ( вошах)
• Ангтигенні властивості зумовлені ліпополісахаридами та глікопротеїнами
клітинної стінки ( містять 2 антигени: поверхневий – термостабільний та
видоспецифічний білково-полісахаридний комплекс термолабільний)
• Фактори вірулентності та токсигенність: Фімбрії та пілі ( забезпечують адгезію мікробних клітин); Фосфоліпаза А2 ( забезпечує проникнення у клітини)
Патогенез:
( Резервуар та джерело інфекції – людська популяція, переносник – одежна та
головна воші – при епідемічному тифі; Резервуар – щурі та миші, переносник
– блохи – при ендемічному тифі. )
• Воші інфікуються через кров при укусі хворого
• Рикетсії розмножуються в епітелії кишкового каналу воші і виділяються з
фекаліями
• Інфікування людини в результаті втирання фекалій воші у подряпини на
шкірі
• Гіпертермія, сильний головний біль, міалгії, висипання на шкірі( спочатку
на тулубі6 потім – на кінцівках)
• Порушення діяльності серцево-судинної системи ( генералізоване
внутрішньосудинне згортання крові)
Мікробіологічна діагностика:
Основний метод – серологічний (Реакція зв’язування комплементу з рикетсіозним антигеном (діагностичний титр 1: 80 і більше)
59
• Реакція Вейля-Фелікса – це Реакція аглютинації з сироватками хворих на
висипний тиф. Діагностикумом є ОХ-19 Proteus vulgaris, який має загальні
зі збудником висипного тифу антигени. – Для диференціації висипного
тифу та хвороби Брілла( негативна). Діагностичний титр 1: 200 і вище.
Специфічна профілактика:
▪ Жива вакцина з авірулентного штама рикетсії Провачека, вирощених на
курячих ембріонах.
▪ Вакцина Вайгля з інактивованих рикетсій, вирощених у кишечнику вошей
-
60
Використана література
1. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія: підручник для студ.
вищ. мед. навч. заклад/За редакцією В.П. Широбокова/Видання 2-е.
Винниця: Нова книга, 2011.-952с.
2. Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник.-Тернопіль:Укрмедкнига, 2004.-440с.
3. Люта В.А., Кононов О.В. Мікробіологія з технікою мікробіологічних досліджень, вірусологія та імунологія