Висівкоподібний (різнобарвний) лишай ( Pityriasis versicolor, альтернативна назва Tinea
versicolor) — тривалий (хронічний) дерматоз мікотичного походження, що уражає роговий шар
епідермісу шкіри. Лишай називають різнобарвним через появу на шкірі плям різного кольору (від
блідо-рожевого до темно-коричневого). А висівкоподібним тому, що при чесанні чи терті місць
ураження, з'являються дрібні лусочки, подібні до висівок.
Це умовно патогенні представники дріжджів, які постійно перебувають на людській шкірі та
складають її природну мікрофлору. Завдають дерматологічних проблеми тільки за певних
сприятливих для розвитку лишаю.
Локалізація вогнищ ураження:
спина, груди, рідше – шия, звонішня поверхня плеча, волосиста частина голови
Збудником даного захворювання є дріжджоподібний ліпід-залежний гриб сапрофіт, який
1846 – вперше описаний науковцем Айхштедом
1853 – Г. Робін виділив гриби в уражених місцях різнобарвним лишаєм і в
межах здорової шкіри (Microscopium furfur)
1874 – Л.Ч. Малассез вперше описав мікроморфологію гриба – заокруглені
та овальні форми
1889 – Л.А. Бейлон запропонував назву Malassezia furfur на честь дослідника
існує в трьох формах: округлій — Pityrosporum orbiculare, овальній — Pityrosporum ovale відомий
також як Malassezia ovalis і міцеліальній Malassezia furfur (усі форми здатні до взаємних
метаморфозів один в одного). Для запобігання плутанини, в сучасних публікаціях вирішено
використовувати лише одну назву для позначення цього виду гриба — Malassezia furfur.
аар
Захворювання більш поширене у спекотному кліматі з підвищеною вологістю повітря, але, досить
часто зустрічається і в інших кліматичних зонах, загострення захворювання відбувається в теплу
пору року. Найбільш поширене в молодому віці, в періоді 40-60 років ризик захворюваності значно
знижується.
Розрізняють наступні шляхи передачі різнобарвного лишаю:
– прямий (при безпосередньому контакті зі шкірою хворої людини);
– непрямий (через предмети особистого користування та гігієни, якими користується заражена
людина – мочалки, одяг, рушники тощо).
Найбільший ризик зараження різнобарвним лишаєм – на морі та біля водойм, де відбувається
масивне відторгнення з поверхні шкіри лусочок з елементами грибка.
Зазвичай висівкоподібний лишай характеризується малою контагіозністю і вважається
незаразним захворюванням, оскільки більшість людей є носіями грибків сапрофітів Malassezia,
що знаходяться на шкірі (ділянках, багатих сальними залозами). Зараження може відбуватися
лише в окремих випадках при тісному і довгостроковому контакті з хворим. При цьому
ймовірність захворіти висівкоподібним лишаєм все-таки більшою мірою буде обумовлена
сприятливими факторами.
Чинниками, які сприяють розвитку різнобарвного лишаю є:

порушення фізіологічних процесів у роговому шарі шкіри, жирна шкіра, гіпергідроз;

надмірне використання антибактеріальних гелів для душу, мила та інших миючих засобів;

генетична схильність шкіри до дерматомікозів;

дисбаланс вегетативної нервової системи та супутні ендокринні захворювання
(вегетоневроз, цукровий діабет, ожиріння тощо);

зниження імунологічної реактивності (ВІЛ-інфекція/СНІД; туберкульоз; хронічні осередки
інфекції: хронічний тонзиліт, карієс, пієлонефрит тощо);

захворювання шлунково-кишкового тракту, печінки, підшлункової залози;

захворювання органів дихання – бронхіальна астма, пневмонія, хронічний бронхіт тощо.
Інкубаційний період при різнобарвному лишаї складає від 14 днів до декількох місяців.
Захворювання проявляється плямами різного забарвлення – від світло рожевого до жовтого та
темно коричневого. Плями округлої чи овальної форми з чіткими межами, які поступово
збільшуються у розмірах і зливаються у великі вогнища із дрібно фестончастими обрисами. Як
правило, поява плям не супроводжується суб’єктивними відчуттями, лише зрідка пацієнтів турбує
помірний свербіж. На поверхні плям видно дрібне (висівкоподібне) лущення.
Розмножуючись в епідермісі, грибок спричинює порушення в роботі меланоцитів (клітин, що
відповідають за вироблення пігменту меланіну). Саме завдяки меланіну під дією сонячних
променів тіло набуває засмаги. У процесі життєдіяльності збудник лишаю синтезує азелаїнову
кислоту, яка виступає інгібітором здатності меланоцитів синтезувати пігмент, в результаті чого
з'являються гіпопігментовані ділянки.
Для діагностики висівкоподібного лишаю проводиться йодна проба (проба Бальзера), для цього
уражену шкіру змащують йодною настоянкою і тут же протирають спиртом (останнє не
обов'язково): розпушений грибом роговий шар швидко вбирає йод, і плями висівкоподібного
лишаю різко виділяються, забарвлюючись в темно-коричневе забарвлення на тлі злегка
пожовклої, не пошкодженої шкіри. За відсутності розчину йоду можна користуватися аніліновими
барвниками.
Шкірний зішкріб при розгляді під мікроскопом показує дріжджі (скупчення ниток гриба з округлими
клітинами).
Під люмінесцентною лампою Вуда (ультрафіолетові промені кварцової лампи), в затемненому
приміщенні, осередки різнобарвного лишаю дають червонувато-жовте, зеленувато-синє або буре
свічення.
Оскільки прояви різнобарвного лишаю мають схожу клініку з такими захворюваннями шкіри як
рожевий лишай Жибера, сифіліс, вітиліго, себорейний дерматит та інші, не слід займатися
самолікуванням. У разі появи плям на шкірі слід звернутися до лікаря-дерматовенеролога, який
проведе клінічне, інструментальне та лабораторне обстеження з метою уточнення діагнозу та
призначення адекватного лікування (кератолітичні та фунгіцидні засоби) з подальшим контролем
вилікування від даного дерматомікозу.
У теплу пору року для профілактики можна протирати шкіру саліциловим спиртом або просто
підкисленою водою (можна додати трохи оцту або соку лимона), або раз на 2-3 тижні
використовувати засоби із протигрибковою дією, особливо в теплу пору року. Корекція
потовиділення.
Обов'язкова дезінфекція одягу, головних уборів, натільної і постільної білизни кип'ятінням в 2%-му
мильно-содовому розчині та прасуванням гарячою праскою з парою. Рекомендується щодня
міняти одяг, що контактує зі шкірою
ПЄДРААААААААААААААААААААААААААААА
трихомікоз, що характеризується розвитком на волоссі невеликих чисельних чи поодиноких
щільних вузлових утворювань білого (piedra alba) або чорного (piedra nigra) кольору, що являють
собою колонії гриба, муфтоподібно оточуючи волосину
П’єдра зустрічається в основному у людей з прямим довгим волоссям і рідше на коротких та
в’юнких. Саме завдяки цьому п’єдра практично не зустрічається на африканському континенті.
Хворіти можуть люди обох статей, але небагато частіше вона зустрічається у молодих жінок
Джерело – хвора людина.
Збудник виділяється з повітря, ґрунту, води.
Збудник білої п’єдри виявляється у собак, коней, мавп.
Механізм передачі – контактний.
фактори
 Висока температура
 Вологість навколишнього середовища
 Деякі соціально-побутові умови. Наприклад, певний вплив мають деякі національні звичаї,
зокрема змащування волосся при укладці рослинними маслами і кисло-молочними
продуктами.
 Довговічні зачіски, що формуються в такий спосіб при високій температурі навколишнього
середовища і вологості формують близькі до термостатичних умови для розвитку гриба
Чорна пєєдраааааааааа
Біла пєєєєдраааааааааа