До
Шостого апеляційного адміністративного
суду
01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30
Веб-сайт: https://6aa.court.gov.ua
E-mail:inbox@6aa.court.gov.ua
Телефон:: 0-800-501-492
Позивач:
Позивач
Адреса реєстрації:
Електронна адреса:
Телефон:
Відповідач:
Ідентифікаційний код юридичної особи:
Адреса знаходження та направлення
кореспонденції:
тел.
e-mail:
Ціна
позову:
Судовий
збір:
Немайновий спір
грн. коп.
……………………..
Адміністративний позов
про визнання незаконною, скасування Постанови Центральної виборчої комісії № 1318 від
25 червня 2019 року та зобов’язання вчинити певні дії
20 червня 2019 року мною, …………………….., до Центральної виборчої комісії
(Ідентифікаційний код юридичної особи: 21661450) (далі – ЦВК) було подано заяву про
самовисування разом з іншими документами щодо реєстрації мене кандидатом в народні
депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 222 на позачергових виборах
народних депутатів України 21 липня 2019 року.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про вибори народних
депутатів України» (далі - Закон) кандидат у народні депутати України, який балотується
в одномандатному виборчому окрузі в порядку само висування, після початку виборчого
процесу та до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації вносить на
спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі десяти
розмірів мінімальної заробітної плати.
На позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року розмір
грошової застави кандидата у народні депутати України, який балотується в
одномандатному виборчому окрузі в порядку само висування, становить 41 730, 00 грн.
(сорок одну тисячу сімсот тридцять) гривень.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України» та
пунктом 1 Роз’яснення щодо застосування деяких положень Закону України «Про вибори
народних депутатів України» під час реєстрації кандидатів у народні депутати України,
затвердженого постановою Центральної виборчої комісії від 29 травня 2019 року № 909
1
(зі змінами), Центральна виборча комісія реєструє кандидата у народні депутати України,
який балотується в одномандатному виборчому окрузі в порядку само висування, за
умови пред’явлення ним особисто одного із документів, передбачених пунктами 1 або 2
частини третьої статті 2 Закону, та отримання нею визначених частиною другою статті 55
Закону документів, які обов’язково повинні містити відомості, зазначені у наведеній нормі
Закону. При цьому документ вважається таким, що не поданий для реєстрації кандидатом
у депутати, у разі відсутності в ньому відомостей, які обов’язково повинні міститися у
такому документі.
Так відповідно до пункту 4 частини другої статті 55 Закону Центральна виборча
комісія реєструє кандидата у народні депутати України, який балотується в
одномандатному виборчому окрузі в порядку само висування, за умови отримання нею,
зокрема, документа про внесення грошової застави відповідно до статті 56 Закону.
Як на підтвердження внесення застави кандидата у народні депутати України, який
балотується в одномандатному виборчому окрузі в порядку само висування, мною було
долучено до пакету документів та здано до Центральної виборчої комісії квитанцію
……………………..від 20.06.2019 року, видану АТ КБ «Приватбанк» відділення 58, про
сплачений внесок на суму 41 730 гривень.
Постановою Центральної виборчої комісії від 25 червня 2019 року № 1318 мені було
відмовлено в реєстрації кандидата у народні депутати України, висунутому у порядку
самовисування в одномандатному виборчому окрузі № 222 на позачергових виборах
народних депутатів України 21 липня 2019 року.
Як підставу відмови Центральна виборча комісія вказала той факт, що до моєї заяви
про самовисування додано квитанцію від 20 червня 2019 року ……………………..про
переказ у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії
коштів у розмірі 41 730 грн, внесених Купіним Іваном Володимировичем, а в призначенні
платежу вказано: «Грошова застава кандидата у народні депутати України Васильков
Денис Сергійович».
Як вказано в оскаржуваній Постанові, «Таким чином, грошову заставу внесено
неналежною особою, а отже, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 55 Закону
документа про внесення грошової застави Васильковим Д.С. відповідно до ст. 56 Закону
не додано».
З вказаним не можу погодитись та вважаю, що Постанова Центральної виборчої
комісії від 25 червня 2019 року № 1318 в частині відмови мені, Василькову Денису
Сергійовичу, в реєстрації кандидата у народні депутати України, висунутому у порядку
само висування в одномандатному виборчому окрузі № 222 на позачергових виборах
народних депутатів України 21 липня 2019 року є незаконною, винесеною з порушенням
норм чинного законодавства та підлягає скасування в зазначеній частині з наведених
нижче підстав.
Відповідно статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України
«Умови реєстрації кандидатів у депутати в одномандатних округах», Центральна виборча
комісія реєструє кандидата у депутати, висунутого партією, у відповідному
одномандатному окрузі за умови отримання нею визначених цією статтею документів, в
тому числі документа про внесення грошової застави відповідно до статті 56 цього
Закону;
Згідно статті 56 Закону України «Про вибори народних депутатів України»
«Грошова застава», партія, яка висунула кандидата в депутати в одномандатному окрузі,
2
кандидат у депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку
самовисування, після початку виборчого процесу та до подання документів Центральній
виборчій комісії для реєстрації вносить на спеціальний рахунок Центральної виборчої
комісії грошову заставу в розмірі десяти розмірів мінімальної заробітної плати (Частина
друга статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом № 709-VII від 21.11.2013).
На спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії мною було сплачено
визначену Законом суму, а саме: 41 730, 00 (сорок одна тисяча сімсот тридцять) гривень,
про що надано відповідну квитанцію.
Однак, працівником банку, під час здійснення вищевказаної оплати, було допущено
помилку та вказано платником Купіна Івана Володимировича, при цьому призначення
платежу було зазначено вірно: «Грошова застава кандидата у народні депутати України
Василькова Дениса Сергійовича».
Листом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» від
27.06.2019 року ……………………..вказано, що 20.06.2019 року Банком АТ КБ
«Приватбанк» було прийнято платіж у сумі 41730.00 грн. (сорок одна тисяча сімсот
тридцять гривень 00 коп.) від Купін Іван Володимирович за наступними реквізитами:
Рахунок: 37318027000016; МФО 820172; Код за ЄДРПОУ 21661450; Отримувач:
ЦЕНТРАЛЬНА ВИБОРЧА КОМІСІЯ.
Меморіальний ордер: @2PL052737від 20.06.2019 на загальну суму 41730.00 грн
(сорок одна тисяч сімсот тридцять грн. 00 коп.).
Призначення платежу: Грошова застава кандидата у народні депутати Васильков
Денис Сергійович.
Як вказано в листі, «У зв’язку з невірно вказаними реквізитами (звернення клієнта
№14452321), просимо Вас по вказаному вище платежу вважати вірним: платник –
……………………..».
Таким чином, вважаю, що мною вчасно та відповідно до Закону було сплачено в
необхідному розмірі грошову заставу кандидата у народні депутати України, який
балотується в одномандатному виборчому окрузі в порядку само висування.
Однак, саме із-за помилки банківського працівника, платником була вказана
стороння особа.
Зазначений факт вважаю технічною помилкою, незалежною від моєї волі і такою, що
не є підставою для відмови мені Центральною виборчою комісією в реєстрації мене
кандидатом у народні депутати України, який балотується в одномандатному виборчому
окрузі в порядку самовисування.
Згідно ч. 3 статті 60 Закону України «Про вибори народних депутатів України»
«Відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати» помилки і неточності, виявлені
в поданих кандидатами на реєстрацію документах, підлягають виправленню і не є
підставою для відмови в реєстрації кандидата в депутати. (Частина третя статті 60 в
редакції Закону № 709-VII від 21.11.2013).
Крім того, слід зауважити, що як на підставу відмови в оскаржуваній Постанові
Центральна виборча комісія посилається на статтю 55 Закону України «Про вибори
народних депутатів України» та пункт 1 Роз’яснення щодо застосування деяких положень
Закону України «Про вибори народних депутатів України» під час реєстрації кандидатів у
народні депутати України, затвердженого постановою Центральної виборчої комісії від 29
3
травня 2019 року № 909 (зі змінами), відповідно яких Центральна виборча комісія
реєструє кандидата у народні депутати України, який балотується в одномандатному
виборчому окрузі в порядку самовисування, за умови пред’явлення ним особисто одного
із документів, передбачених пунктами 1 або 2 частини третьої статті 2 Закону, та
отримання нею визначених частиною другою статті 55 Закону документів, які обов’язково
повинні містити відомості, зазначені у наведеній нормі Закону. При цьому документ
вважається таким, що не поданий для реєстрації кандидатом у депутати, у разі відсутності
в ньому відомостей, які обов’язково повинні міститися у такому документі.
Однак, ні в положенні статті 55 Закону України «Про вибори народних депутатів
України» («Умови реєстрації кандидатів у депутати в одномандатних округах»), ні в
положеннях ст. 56 цього ж Закону («Грошова застава»), ні в зазначеному вище
Роз’ясненні щодо застосування деяких положень Закону України «Про вибори народних
депутатів України» під час реєстрації кандидатів у народні депутати України,
затвердженого постановою Центральної виборчої комісії від 29 травня 2019 року № 909
(зі змінами) не йдеться про сплату коштів в якості грошової застави особисто кандидатом
в народні депутати України, жоден з наведених вище нормативних актів не виключає
можливість такої оплати через третю особу, при цьому не містить такої заборони та не
містить роз’яснення щодо порядку сплати грошової застави кандидатом в народні
депутати України.
Відповідно статті 10 Закону України «Про вибори народних депутатів України»
право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право
голосу. Це право реалізується ними через партії або шляхом самовисування відповідно до
цього Закону.
Відповідно статті 11 Закону України «Про вибори народних депутатів України»
виборчий процес - це здійснення суб'єктами, визначеними статтею 12 цього Закону,
виборчих процедур, передбачених цим Законом.
2. Виборчий процес здійснюється на засадах:
1) дотримання принципів виборчого права, зазначених у статтях 2-10 цього Закону;
2) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;
3) політичного плюралізму та багатопартійності;
4) публічності і відкритості;
5) свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів у депутати і
партій - суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації незалежно від їх форми
власності, крім засобів масової інформації, засновниками (власниками) яких є партії,
кандидати у депутати в одномандатному окрузі;
6) неупередженості органів державної влади, органів влади Автономної Республіки
Крим, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і
організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій - суб'єктів
виборчого процесу, кандидатів у депутати.
Згідно Закону України «Про Центральну виборчу комісію» Центральна виборча
комісія (далі - Комісія) є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на
підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений
повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України,
народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
4
депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих
референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.
Комісія очолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які
утворюються для організації підготовки та проведення виборів Президента України,
народних депутатів України, всеукраїнського референдуму. Комісія здійснює контроль за
діяльністю та консультативно-методичне забезпечення виборчих комісій, які утворюються
для організації підготовки та проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, та комісій з
місцевих референдумів.
Відповідно статті 2 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» «Основні
принципи діяльності Комісії» комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує
дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад
виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та
права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори
і референдуми на всій території України.
Комісія будує свою діяльність на принципах верховенства права, законності,
незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і
вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості і публічності.
Згідно ч. 1 ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу
об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав
і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших
інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки
та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших
людей.
Стаття 55 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина
захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, вважаю, що Постанова Центральної
виборчої комісії від 25 червня 2019 року № 1318 в частині відмови мені, Василькову
Денису Сергійовичу, в реєстрації кандидата у народні депутати України, висунутому у
порядку само висування в одномандатному виборчому окрузі № 222 на позачергових
виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року є незаконною, винесеною з
порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню так як позбавляє мене
мого законного права зареєструватись кандидатом в народні депутати висунутому у
порядку само висування в одномандатному виборчому окрузі № 222 на позачергових
виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, порушує мої конституційні
права.
Крім того, повідомляю суд, що з вказаного питання мною не подано іншого позову
до цього самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав до жодного з
судів я не звертався.
5
Беручи до уваги вищевикладене, керуючись нормами Конституції України, Закону
України «Про Центральну виборчу комісію», Закону України «Про вибори народних
депутатів України», ст.ст. 5, 8, 12, 19, 77, 160, 161 КАСУ,
ПРОШУ СУД:
1. Винести рішення, яким визнати незаконною та скасувати Постанову Центральної
виборчої комісії від 25 червня 2019 року № 1318 в частині відмови мені, Василькову
Денису Сергійовичу, в реєстрації кандидата у народні депутати України, висунутому у
порядку самовисування в одномандатному виборчому окрузі № 222 на позачергових
виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року.
2. Зобов’язати Центральну виборчу комісію (Ідентифікаційний код юридичної особи
21661450 ; м. Київ, пл. Лесі Українки, 1) зареєструвати мене Василькова Дениса
Сергійовича, кандидатом у народні депутати України, висунутому у порядку
самовисування в одномандатному виборчому окрузі № 222 на позачергових виборах
народних депутатів України 21 липня 2019 року.
Додатки:
-
Копія паспорту та РНОКПП ……………………...;
Копія постанови ЦВК від 25.06.2019 року № 1318;
Копія квитанції АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 20.06.2019 року;
Копія листа АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 27.06.2019 р.;
Докази сплати судового збору (для суду).
«27» червня 2019 року
……………………..
6
ДОГОВІР № …………
про будівництво доступного житла
м. Дніпро
"……" грудня 2018 р.
Дніпропетровське регіональне управління/іпотечний центр Державної
спеціалізованої фінансової установи “Державний фонд сприяння молодіжному
житловому будівництву” (далі – Сторона 1), що внесене до Реєстру неприбуткових
установ та організацій згідно рішення ДПІ у Чечелівському районі м. Дніпра ГУ ДФС у
Дніпропетровській області від 06.12.2016 № 158, в особі директора Стрєльнікова
Євгенія Анатолійовича, що діє на підставі Положення про Дніпропетровське регіональне
управління/іпотечний центр Державної спеціалізованої фінансової установи “Державний
фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”, та
Товариство з обмеженою відповідальністю "Деналлі Груп" (далі – Сторона 2), що є
платником податку на прибуток на загальних підставах, в особі директора Коновалова
Костянтина Володимировича, який діє на підставі Статуту, з іншої сторони,
які далі спільно іменуються Сторони, а кожна окремо – Сторона з метою
будівництва доступного житла та передачі його у власність громадян, які відповідно до
законодавства мають право на його отримання із наданням державної підтримки для
будівництва (придбання) доступного житла відповідно до Порядку надання державної
підтримки та забезпечення громадян доступним житлом та Порядку використання коштів,
передбачених у державному бюджеті для надання державної підтримки для будівництва
(придбання) доступного житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 10.10.2018 № 819 (далі – громадяни), уклали цей Договір про будівництво доступного
житла (далі – Договір) про таке:
1. Предмет Договору
1.1. За цим Договором Сторони домовилися про організацію спорудження силами
Сторони 2 Об’єкта будівництва за будівельною адресою: вул. Тітова, буд. 17А,
(Чечелівський район) в м. Дніпро (далі – Об’єкт будівництва).
Загальна проектна площа Об’єкта будівництва становитиме 7525,7 квадратних
метрів, з яких: _________ квадратних метрів – загальна площа квартир, __________
квадратних метрів – площа нежитлових приміщень, __________ квадратних метрів –
площа підземного паркінгу;
Загальна кількість поверхів Об’єкта будівництва становитиме 10 поверхів.
1.2. Майнові права Сторони 2 на Об‘єкт будівництва (права розпорядження
житловою площею у Об’єкті будівництва) підтверджуються такими документами:
1.2.1. Документ, що посвідчує право на земельну ділянку, кадастровий номер:
1210100000:07:200:0113 – договір оренди землі від 30.06.2011 № 2348, укладений
30.06.2011р. Дніпропетровською міською радою; додаткова угода до договору оренди
землі № 1500 від 29.12.2014 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме
майно про реєстрацію іншого речового права індексний № 101489004 від 25.10.2017,
реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 543582012101;
1.2.2. Декларація про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованою
управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради
від 06.11.2014 № ДП 083143100495;
1.2.3. Договір купівлі-продажу майнових прав від 08.12.2017 № 081216, укладеного
між ТОВ «Альті Дерм» (продавець) та ТОВ «Деналі Груп» (покупець).
7
1.3. Сторона 2 зобов’язується на свій ризик виконати всі роботи по організації
спорудження Об’єкта будівництва та введення його в експлуатацію, а також
зобов’язується передати громадянам квартири у Об’єкті будівництва (далі – Об’єкти
фінансування) у відповідності із вимогами цього Договору та Договору про резервування
житлової площі, що укладається Сторонами відповідно до цього Договору.
1.4. Усього для громадян Стороною 2, зарезервовано 4 (чотири) Об’єкти
фінансування, характеристика об’єктів фінансування визначені в додатку 1 цього
Договору.
1.5. Сторони домовились, що терміни у цьому Договорі вживаються в такому
значенні:
Договір про придбання житла – договір, що укладається між одержувачем державної
підтримки і відчужувачем (продавцем, управителем, замовником, забудовником тощо)
відповідно до вимог законодавства з метою забезпечення фінансування будівництва
(придбання) житла;
Фінансування будівництва (придбання) – цільове використання власних грошових
коштів громадянина та грошових коштів державної підтримки на будівництво
(придбання) для громадянина Об’єкта фінансування у Об’єкті будівництва;
Об'єкт фінансування – квартира в Об'єкті будівництва, яка після завершення
будівництва стає окремим майном або квартира в новозбудованому Об’єкті;
Нормативна площа – максимальна площа житла, з розрахунку якої надається
державна підтримка, яка становить 21 кв.м загальної площі житла на одну особу та
додатково 10,5 кв.м на сім’ю;
Гранична вартість житла для надання державної підтримки – вартість 1 кв.м
загальної площі житла, яка не повинна перевищувати: для мм. Києва, Дніпра, Львова,
Одеси та Харкова опосередковану вартість, що визначається Мінрегіоном відповідно до
Порядку визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження
житла за регіонами України, затвердженого наказом Держбуду від 27.09.2005 року № 174,
збільшену в 1,75 рази, для міст — обласних центрів, а також міст обласного значення з
населенням понад 300 тис. осіб — 1,5 рази, для міст обласного значення з населенням від
100 тис. до 300 тис. осіб — 1,25 рази, для інших населених пунктів — опосередковану
вартість у відповідній області;
Державна підтримка – кошти державного та/або місцевого бюджету для сплати
частини вартості нормативної площі житла в розмірі, визначеному згідно з Порядку
надання державної підтримки та забезпечення громадян доступним житлом та Порядку
використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання державної
підтримки для будівництва (придбання) доступного житла, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 10.10.2018 № 819 та/або Порядком використання коштів,
передбачених у місцевому бюджеті на відповідний рік для надання державної підтримки з
метою будівництва (придбання) доступного житла, затвердженим органами місцевого
самоврядування.
2. Спорудження Об’єкта будівництва
2.1. Сторона 2 є замовником будівництва Об’єкта будівництва і виконує роботи по
його спорудженню через генпідрядника – Приватне Будівельно-Монтажне Підприємство
«Строїтель-П» (код ЄДРПОУ….) з яким укладено договір генпідряду № …… від
10.11.2014.
8
2.2. Сторона 2 гарантує:
2.2.1. Виконання будівельних робіт у повній відповідності із проектом спорудження
Об’єкта будівництва, вимогами цього Договору, вимогами державних будівельних норм, а
також вимогами чинного законодавства України;
2.2.2. Якість виконаних робіт у відповідності із проектом спорудження Об’єкта
будівництва шляхом забезпечення відсутності в Об’єкті будівництва та Об’єктах
фінансування явних та прихованих недоліків, що унеможливлюють або ускладнюють
експлуатацію Об’єкта будівництва та Об’єктів фінансування за призначенням;
2.2.3. Своєчасне усунення всіх недоліків і дефектів (явних та/або прихованих) у
Об’єкті будівництва або у тому чи іншому Об’єкті фінансування, виявлених до моменту
передачі Об’єктів фінансування громадянам або після їх передачі громадянам, але в межах
гарантійного терміну;
2.2.4. Належне функціонування інженерних мереж і технічного обладнання при
нормальній експлуатації Об’єкта будівництва упродовж гарантійного терміну.
3. Порядок фінансування спорудження Об’єкта будівництва
3.1. Загальна вартість спорудження Об’єктів фінансування встановлюється на кожний
закріплений за громадянином (сім’єю) Об’єкт фінансування виходячи із ціни спорудження 1 кв.м
відповідного Об’єкта фінансування та площі Об’єкта фінансування.
При цьому, для розрахунку обсягу державної підтримки, вартість 1 кв.м загальної площі
житла не повинна перевищувати граничну вартість 1 кв.м житла.
Вартість спорудження 1 кв.м Об’єктів фінансування, щодо яких між Стороною 1 та
громадянами укладені договори про обслуговування коштів для будівництва (придбання)
доступного житла, збільшенню не підлягає та може бути зменшена (за ініціативою Сторони 2) за
згодою сторін такого договору.
3.2. Фінансування спорудження Об’єкта будівництва здійснюється шляхом
перерахування коштів з рахунків громадян на поточний рахунок Сторони 2 відповідно до
умов договорів про обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного
житла, що будуть укладені між Стороною 1 та громадянами, а також Договорів про
придбання житла, що будуть укладені між Стороною 2 та громадянами.
3.3. Після накопичення на рахунку громадянина повної вартості Об’єкта
фінансування, Сторона 2 зобов’язується протягом 5 (п’яти) робочих днів укласти із
громадянином нотаріально посвідчений Договір про придбання житла (крім договорів,
інвестування будівництва за якими здійснюється через фонди фінансування будівництва,
фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії
цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом
передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва) на кожного члена сім’ї або
одного громадянина.
Належно завірену копію Договору про придбання житла Сторона 2 зобов’язується
надати Стороні 1, в строк не більше 3 (трьох) робочих днів з дня його укладення. У разі
внесення змін до Договору про придбання житла шляхом укладення додаткових договорів
(угод) до нього, в строк не більше 3 (трьох) робочих днів з дня його укладення, надавати
Стороні 1 належно завірені копії цих додаткових договорів (угод) до Договору про
придбання житла, укладеного між Стороною 2 та громадянином.
Після укладення, з дотриманням вимог абзацу другого цього Договору та надання
його примірника Стороною 2 Стороні 1 здійснюється фінансування будівництва Об’єкта
9
будівництва з поточного рахунку громадянина, відповідно до умов Договору про
придбання житла, що укладений між Стороною 2 та громадянином.
За домовленістю між Стороною 2 та громадянином перерахування може
проводитись Стороною 1 поетапно у відповідності до умов до Договору про придбання
житла та згідно графіку перерахування.
4. Порядок відчуження майнових прав на Об’єкти фінансування та передачі
Об’єктів фінансування у власність громадянам
4.1. Первинним власником майнових прав на Об’єкт будівництва в цілому та
Об’єкти фінансування є Сторона 2.
4.2. При укладенні кожного договору про обслуговування коштів для будівництва
(придбання) доступного житла громадяни самостійно обирають конкретний Об’єкт
фінансування з переліку Об’єктів фінансування, що є у пропозиції Сторони 2.
4.3. Після укладання між Стороною 1 та громадянами договору про обслуговування
коштів для будівництва (придбання) доступного житла та накопичення на відповідному
рахунку громадянина, зазначеному у такому договорі, 100% вартості Об’єкту
фінансування, що підтверджується випискою банку по рахунку, у відповідності з
вимогами законодавства між громадянами та Стороною 2 протягом п’яти робочих днів
укладається Договір про придбання житла, в якому повинна бути передбачена
відповідальність Сторони 2 за порушення строку надання документів щодо права
власності на житло.
4.4. Сторона 2 з метою проведення процедури державної реєстрації права власності
на нерухоме майно надає, після прийняття Об’єкта будівництва в експлуатацію, органу
державної реєстрації прав або нотаріусу документи згідно чинного законодавства, у тому
числі: документ, що підтверджує виникнення, перехід і припинення прав на земельну
ділянку; документ, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом
об'єкта; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна поштової
адреси; затверджений перелік фізичних і юридичних осіб, кошти яких залучалися на
інвестування (фінансування) об'єкта будівництва. Ці документи в подальшому
використовуються державним реєстратором при проведенні державної реєстрації прав
власності на об’єкт фінансування (квартиру), у разі звернення громадянина з відповідною
заявою.
5. Права та обов’язки Сторони 1
5.1. Сторона 1 має такі права:
5.1.1. Здійснювати контроль за використанням Стороною 2 спрямованих на
спорудження Об’єкта будівництва грошових коштів, за необхідності, витребувати від
Сторони 2 підтверджуючі документи;
5.1.2. Надавати Стороні 2 інформаційних та консультаційних послуг, щодо реалізації
норм та вимог цього Договору, програми, тощо з отриманням за це плати що становить
2% від суми фактично перерахованих коштів вартості Об’єктів фінансування;
5.1.3. На дострокове припинення дії цього Договору у випадках та на умовах, що
передбачені цим Договором;
5.1.4. Мати інші права,
законодавством України.
що
передбачені
цим
Договором
та/або
чинним
5.2. Сторона 1 зобов’язується належним чином виконувати свої зобов’язання, що
передбачені цим Договором.
10
6. Права та обов’язки Сторони 2
6.1. Сторона 2 має такі права:
6.1.1. На отримання грошових коштів на фінансування спорудження Об’єкта
будівництва відповідно до умов цього Договору;
6.1.2. Мати інші права,
законодавством України.
що
передбачені
цим
Договором
та/або
чинним
6.2. Сторона 2 зобов’язується:
6.2.1. Передбачити в Договорі про придбання житла, укладеного між Стороною 2 та
громадянином наступні умови:
- гарантію, що будівельні роботи виконані у повній відповідності із проектом спорудження
Об’єкта будівництва вимогами державних будівельних норм, а також вимогами чинного
законодавства України;
- договірна вартість 1 кв.м Об’єкта фінансування, щодо якого між громадянином та
Стороною 1 укладено Договір про обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного
житла, збільшенню не підлягає;
- фінансування спорудження Об’єкта будівництва здійснюється шляхом перерахування
коштів з рахунку громадянина за придбання Об’єкта фінансування, відповідно до умов Договору
про обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного житла, який укладено між
Стороною 1 та громадянином цього Договору, а також Договору про придбання житла, який буде
укладено між Стороною 2 та громадянином;
- розрахунок за Об’єкт фінансування проводиться за загальною площею Об’єкта
фінансування, визначеного технічним паспортом Об’єкта фінансування за ціною, встановленою
Договором про обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного житла,
укладеного між Стороною 1 та громадянином, а також Договором про придбання житла, який
буде укладено між Стороною 2 та громадянином.
6.2.3. Протягом 5 (п'яти) робочих днів повернути на рахунки громадян грошові
кошти у випадках дострокового припинення дії (розірвання) із ними договору про
обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного житла, укладеного між
Стороною 1 та громадянами, та/або Договору про придбання житла, укладеного між
Стороною 2 та громадянами, за виключенням випадків, коли Стороною 2 передано Об’єкт
фінансування громадянину, а останнім зареєстровано право власності громадянина на
Об’єкт фінансування;
6.2.4. Передати громадянам Об’єкти фінансування за актами приймання-передачі
Об’єктів фінансування у порядку та в строк, що буде визначений відповідними Договором
про придбання житла та надавати громадянам документи, необхідні для здійснення
державної реєстрації права власності Об’єкти фінансування, визначені чинним
законодавством, які мають бути надані замовником будівництва, у тому числі виписку з
переліку осіб, які брали участь в фінансуванні спорудження Об’єкта будівництва; довідку
про повний розрахунок із Стороною 2 тощо;
6.2.5. Нести витрати по утриманню Об’єкта будівництва та ризики випадкового
пошкодження або знищення Об’єкта будівництва до моменту його передачі на баланс
експлуатуючій організації згідно чинного законодавства України;
6.2.6. Сплачувати Стороні 1 за надання інформаційних та консультаційних послуг,
щодо реалізації норм та вимог цього Договору, програми, тощо, плату що становить 2%
від суми фактично перерахованих коштів вартості Об’єктів фінансування;
11
Вказана сума сплачується Стороною 2 Стороні 1 шляхом її перерахування на
рахунок Сторони 1 протягом 3-х банківських днів з дати надходження коштів на поточний
рахунок Сторони 2.
6.2.7. Виконувати інші обов’язки, визначені цим Договором.
7. Обставини форс-мажор
7.1. Сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов
цього Договору у випадку виникнення обставин непереборної сили, яких Сторони не могли
передбачити і які унеможливлюють виконання Сторонами своїх зобов’язань за цим Договором
(стихійне лихо, епідемія, війна тощо). Сторони дійшли згоди, що світова фінансова криза, занепад
вітчизняної будівельної галузі, страйки, а також несприятливі економічні або політичні події у
державі тощо не можуть визнаватися "форс-мажорними" обставинами.
7.2. Документом, що підтверджує настання обставин "форс-мажор" є документ торговопромислової палати України.
7.3. Про настання обставин "форс-мажор" Сторона має невідкладно інформувати іншу
Сторону, з наданням відповідних документів. Якщо Сторона не направила чи несвоєчасно
направила повідомлення та необхідні документи, вона зобов'язана відшкодувати іншій
Стороні збитки, завдані нею невиконанням обов’язків за цим Договором.
7.4. "Форс-мажор" автоматично продовжує термін виконання зобов’язань на весь період
його дії та ліквідації наслідків.
7.5. Якщо "форс-мажор" триватиме більше ніж два місяці, та на момент виникнення "форсмажору" Стороною 1 із громадянами не будуть укладені договори про обслуговування коштів для
будівництва (придбання) доступного житла, то кожна з Сторін має право відмовитись від цього
Договору, попередньо повідомивши про це іншу Сторону не пізніше ніж за 14 днів до бажаної
дати відмови.
8. Строк та порядок припинення дії Договору
8.1. Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими
представниками Сторін та діє до моменту остаточного виконання Сторонами взятих на
себе зобов’язань.
8.2. Дія цього Договору також може бути достроково припинена за взаємною
згодою, а також Стороною 1 у випадках та в порядку, передбачених цим Договором.
8.3. У випадку безпідставної односторонньої відмови від виконання Договору винна
у цьому Сторона зобов’язана відшкодувати іншій Стороні всі витрати, які були понесені
останньою на виконання цього Договору.
9. Різне
9.1. З метою спільної реалізації завдань, визначених цим Договором та надання
консультацій Сторона 2 може розміщувати своїх працівників та/або інформацію у
Сторони 1 щодо об’єктів.
9.2. Сторони готують та розміщують в засобах масової інформації , офіційних сайтах
Сторони 1 та Сторони 2 інформаційні та інші матеріали, що стосуються предмета цього
Договору.
9.3. Сторони здійснюють регулярний обмін інформацією, матеріалами, документами
з питань, що є предметом цього Договору.
12
9.4. Цей Договір укладений у 2 (двох) оригінальних примірниках, що мають
однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної Сторони.
9.5. Будь-які зміни або доповнення до Договору будуть мати юридичну силу тільки
тоді, коли вони були складені у письмовому вигляді та підписані уповноваженими
представниками Сторін.
Адреси та реквізити сторін:
…………………….."
……………………..»,
ЄДРПОУ
ЄДРПОУ
п/р 26509234895 в АБ "Укргазбанк" м. Київ,
п/р
МФО
МФО
……………………..
……………………..
Підписи сторін:
……………………..
……………………..
13
Додаток 1
До Договору про
будівництво
доступного житла
№ ……………. від ….12.2018
Об’єктами резервування є наступні Об’єкти фінансування (квартири) за будівельною
адресою:
№ з/п
1.
Секція,
черга,
під’їзд
Договірна
вартість 1
кв. м
Номер
квартири
Поверх
1
18000
55
9
Квартири передаються у наступному стані:
Житлові кімнати, передпокої, холи та коридори:
Стіни у кімнатах
Стіни у санвузлах та ванних кімнатах
Підлога холу (коридору) та кімнат
Підлога ванної кімнати та туалету
Підлога кухні
Сантехнічні прилади
Столярка внутрішня
Вікна
14
Кількість
кімнат
1
Проектна площа
Загальна
Житлова
62.9
28.1
Вхідні двері
Електрична плита
Опалення
Електропроводка
Встановлюються лічильники холодної води, електролічильники.
Адреси та реквізити сторін:
…………………….."
……………………..»,
ЄДРПОУ
ЄДРПОУ
п/р 26509234895 в АБ "Укргазбанк" м. Київ,
п/р
МФО
МФО
……………………..
……………………..
Підписи сторін:
……………………..
……………………..
15
Додаток 2
До Договору про
будівництво
доступного житла
№ …….. від ….12.2018
ЛИСТ
_______________________________________________________________,
код
ЄДРПО/ІПН
_______
(найменування підприємства, установи, організації, П. І. Б. фізичної особи - підприємця)
є Забудовником (замовником, забудовником, управителем, продавцем) житлового об’єкта
_____________________________________________________________________________________________________________
(назва житлового об’єкта)
на _________ квартир, загальною площею ___________ м кв., кількістю поверхів_______,
що розташований за адресою:
_____________________________________________________________________________________.
(місцезнаходження об'єкта житлового будівництва (далі - Об'єкт)
Об'єкт належить до __________________ класу наслідків / категорії складності.
Будівельна готовність Об'єкта на дату подання листа складає ________ %.
Запланований термін введення Об’єкта в експлуатацію до ______________________ (дата) *
Цим листом Забудовник гарантує резервування на термін до ____________ (дата) за громадянином
_________________________________________________________________ (ПІП) - кандидатом на отримання
державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла відповідно до умов Порядку надання
державної підтримки та забезпечення громадян доступним житлом, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 10.10.2018 р. №819 (далі – Порядок), та подальше укладення нотаріально посвідченого
договору про придбання житла (крім договорів, інвестування будівництва за якими здійснюється через
фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також
шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом
передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва), а саме квартири в Об’єкті, що має
характеристики:
Секція/ черга/
під’їзд
Поверх
Кількість
кімнат
№ квартири
Загальна
площа, м кв.
Житлова площа,
м кв.
передбачивши в такому договорі про придбання житла відповідальність Забудовника за порушення строку
введення в експлуатацію об’єкта нерухомості та надання документів щодо права власності на житло
Вартість 1 м кв. загальної площі вищевказаної квартири визначена Забудовником у розмірі ______________ гривень, загальна вартість зарезервованої квартири - _________ гривень, які не змінюються
Забудовником і діють для цілей укладання в подальшому договору про придбання житла з громадянином
__________________________________________________________ (ПІП).
*Якщо Об’єкт введений в експлуатацію зазначається "введений в експлуатацію ___ (дата)" та
16
вказуються реквізити Сертифікату про відповідність закінченого будівництвом об’єкта проектній
документації та його готовність до експлуатації/ або Декларації про готовність об’єкта до
експлуатації
Кошти, отримані Забудовником від громадянина ___________________________________ (ПІП) –
отримувача державної підтримки за Порядком, будуть використані виключно на добудову (будівництво) або
придбання житла в Об’єкті.
Місцезнаходження Забудовника (підприємства, установи, організації або місце проживання фізичної
особи – підприємця):_____________________________________________________.
Контактні дані Забудовника (керівника підприємства, установи, організації або фізичної особи підприємця, або уповноваженої ними особи):
____________________________________________________________________________________.
(телефон, факс, електронна адреса)
До листа додаються завірені Забудовником копії документів, що підтверджують відповідність
Забудовника та Об’єкта критеріям, визначеним п. 8 Порядку. Перелік доданих документів зазначено у
додатку до цього листа.
Керівник /
уповноважена особа
____________
_________________________
(підпис)
(ініціали та прізвище)
М. П.
Додаток 3
До Договору про
будівництво
доступного житла
№ ………… від …..12.2018
Перелік документів
Забудовника (замовника, забудовника, продавця, управителя), який має намір
подальшого укладання з одержувачем державної підтримки для будівництва
(придбання) доступного житла відповідно до умов Порядку надання державної
підтримки та забезпечення громадян доступним житлом, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2018 р. №819 (далі – Порядок),
договору про придбання житла.
№
з/п
Зміст критерію відповідності Забудовника,
визначеному п.8. Порядку
Назва документу, що підтверджує відповідність
Забудовника критерію, визначеному п. 8 Порядку*
17
1.
Щодо Забудовника не порушено провадження
у справі про банкрутство/ Забудовник не
перебуває у стані припинення.
1.1. Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб,
фізичних осіб – підприємців та громадських формувань
(повний – з інформацією щодо засновників, керівництва,
розміру статутного капіталу, наявності/відсутності справи
про банкрутство, припинення, інших даних.
1.2. Витяг з Єдиного реєстру підприємств, щодо яких
порушено провадження у справі про банкрутство.
2.
Наявність дозвільних документів на виконання
будівельних робіт відповідного об’єкта, що
відповідають вимогам законодавства
2.1. У разі будівництва об’єкта:
2.1.1. Копія Повідомлення про початок виконання
будівельних робіт/ або Декларації про початок виконання
будівельних робіт/
або Дозволу на виконання будівельних робіт
2.2. У разі застосування фонду фінансування будівництва
(далі – ФФБ) додатково до п.2.1 додаються:
2.2.1. Копія Ліцензії на провадження діяльності із
залучення коштів установників управління майном для
фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення
операцій з нерухомістю, виданої Національною комісією,
що здійснює державне регулювання у сфері ринків
фінансових послуг
2.2.2. Копія Правил ФФБ
2.3. У разі новозбудованого об’єкта/закінченого
будівництвом об’єкта:
2.3.1. Копія Сертифікату про відповідність закінченого
будівництвом об’єкта проектній документації та його
готовність до експлуатації/ або Декларації про готовність
об’єкта до експлуатації.
3.
Наявність документів, що підтверджують
право (власності, користування тощо) на
земельну ділянку, на якій здійснюється
будівництво відповідного житлового об’єкта
3.1. Копія документів на право володіння або користування
земельною ділянкою: договір оренди, купівлі-продажу,
суперфіцію, державний акт про право власності/постійного
користування із актом приймання-передачі земельної
ділянки.
3.2. Витяг з відповідного державного реєстру щодо
реєстрації права власності (постійного користування, тощо)
на земельну ділянку.
4.
Строк будівництва об’єкта не перевищує 12
місяців з дати укладення одержувачем
державної підтримки із Забудовником
договору про придбання житла
У разі будівництва об’єкта:
4.1. Копія Календарного плану будівництва із зазначеними:
строком здачі об’єкта житлового будівництва в
експлуатацію та термінами і обсягами фінансування,
погодженого відповідними учасниками будівництва згідно
18
ДБН організації будівельного виробництва.
5.
Вартість будівництва або продажу 1 кв. метра
не перевищує граничну вартість, визначену п.
5 Порядку
5.1. Лист від Забудовника, що надається громадянину –
одержувачу державної підтримки за умовами Порядку про
намір подальшого укладення з ним нотаріально
посвідченого (крім договорів, інвестування будівництва за
якими
здійснюється
через
фонди
фінансування
будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути
спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових
облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими
здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта)
житлового будівництва) договору про придбання житла,
що буде придбано, зокрема, за рахунок державної
підтримки, в якому вказуються загальні дані про
Забудовника та об’єкт будівництва/новозбудований об’єкт
(код ЄДРПО Забудовника або ІПН, адреса будівництва,
поверховість, загальна кількість квартир, загальна площа
квартир, категорія складності будівництва), відсоток
будівельної готовності на дату оформлення листа,
плановий термін введення в експлуатацію, вартість 1 м кв.
житла, контактні дані Забудовника, а також гарантується
резервування за громадянином конкретного об’єкта
фінансування (квартири) за будівельною адресою будинку
(вказується номер секції або черги, номер квартири,
поверх, кількість кімнат, проектна площа в квадратних
метрах тощо) з подальшим укладенням нотаріально
посвідченого (крім договорів, інвестування будівництва за
якими
здійснюється
через
фонди
фінансування
будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути
спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових
облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими
здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта)
житлового будівництва) договору про придбання житла із
зазначенням у ньому відповідальності Забудовника за
порушення строку введення в експлуатацію об’єкта
нерухомості та надання документів щодо права власності
на житло.
* Вид та форма документів повинні відповідати чинному законодавству. Копії документів
повинні бути завіреними в установленому законодавством порядку.
19
Категорія справи №
521/17147/14-ц
: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано судом: 25.01.2018. Зареєстровано: 25.01.2018. Оприлюднено: 29.01.2018.
Дата набрання законної сили: 19.02.2018
Номер судового провадження: не визначено
Справа № 521/17147/14-ц
Провадження № 2/521/100/18
РІШЕННЯ
Іменем
України
19 січня 2018 року
Малиновський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого
судді Гуревського В.К.,
за секретаря
- Ардаковської А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну
справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб: Державний нотаріус
Сьомої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права
власності в порядку спадкування, встановив:
До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до
ОСОБА_2, третя особа: Державний нотаріус Сьомої Одеської державної
нотаріальної контори ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, із вимогою про
визнання спільною сумісною власністю подружжя (ОСОБА_6 та ОСОБА_2)
квартири АДРЕСА_1, як на майно, набуте під час шлюбу. Визнати долю
ОСОБА_6 померлого 02 червня 2013 року, у власності на квартиру АДРЕСА_1,
у розмірі ?від частини, належної ОСОБА_2. Визнати за ОСОБА_1 право
власності на 1/16 частку квартири, що знаходиться за адресою; АДРЕСА_2, в
20
порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого 02 червня
2013 року. Стягнути з відповідача судові витрати на користь позивача.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 02 червня
2013 року помер син позивачки - ОСОБА_7 в м. Новий Уренгой ЯмалоНенецького автономного округу Росії. З 23 жовтня 1985 року по день своєї
смерті ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 (дошлюбне
прізвище - ОСОБА_9) ОСОБА_10. Від цього шлюбу є двоє дітей: ОСОБА_5 та
ОСОБА_4. ОСОБА_7 проживав разом зі своєю сім'єю за адресою: АДРЕСА_3.
Згодом будинок, де проживав син позивачки з сім'єю, розселили і його сім'я
взамін колишнього житла отримала три окремі квартири: дві однокімнатні (1 брату ОСОБА_2 та їх матері, 2 - ОСОБА_4), і одну трикімнатну.
Трикімнатна квартира дісталася сину позивачки та його сім'ї. Квартира
розташована
адресою: АДРЕСА_4 та була оформлена 16 серпня 2004 року на ОСОБА_2. За
життя ОСОБА_7 вказував, що він був присутній при купівлі квартири за
адресою: АДРЕСА_2, і давав згоду на придбання та оформлення її на свою
дружину ОСОБА_2, будуючи міцні сімейні відносини та турбуючись за свою
родину. З 1989 року ОСОБА_7 працював вахтовим методом в м. Новий Уренгой
в Росії. Для проживання в Російській Федерації ОСОБА_7 був вимушений
неодноразово зніматися з реєстраційного обліку за місцем мешкання та знову
ставати на нього. За час праці за кордоном ОСОБА_7 постійно матеріально
підтримував свою сім'ю, переказував їм гроші, що підтверджується довідками з
банку та вказує на нормальні сімейні стосунки ОСОБА_7 з членами його сім'ї. З
2009 року ОСОБА_7 став постійно мешкати в м. Новий Уренгой, а з 05 липня
2011 року по день смерті у зв'язку з робочою необхідністю був зареєстрований в
Російській Федерації. Не дивлячись на проживання в Росії, син позивачки
продовжував підтримувати дружину, своїх дітей, надсилаючи їм гроші.
За цей час він перерахував близько 500000,0 російських рублів, що еквівалентно
150000,0 гривень за курсом НБУ. Грошові перекази від імені сина позивачки
робила також вона та її донька - ОСОБА_11. Так як ОСОБА_7 офіційно
перебував у шлюбі, хоч і останнім часом не проживав з відповідачем як чоловік
та дружина, питання поділу жилої площі та майна, набутим за час шлюбу не
поставало. Відносини з відповідачем в справі були добрими. Таким чином, ще
за життя померлий син позивачки в законному порядку фактично набув права
власності на ? частину квартири АДРЕСА_5, належну його дружині,
відповідачці по справі. Після смерті сина, позивач вважає, що відкрилася
спадщина на вказану частину квартири АДРЕСА_5, належну його дружині,
відповідачці по справі.
Відповідно до ст. 1222 та ст. 1261 Цивільного кодексу України позивач є
спадкоємцем першої черги після смерті свого сина. Крім позивачки до
спадкоємця першої черги належать його дружина ОСОБА_2 та його діти:
ОСОБА_5 та ОСОБА_4. Тобто, враховуючи той факт, що її померлий син
21
фактично є власником ? частини вказаної квартири, та факт наявності в нього
двох дітей та дружини, як спадкоємців першої черги за законом, то позивач є
спадкоємцем 1/16 частини квартири АДРЕСА_6. У встановлений законом
термін та порядок, позивач звернулася до Сьомої Одеської державної
нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте у видачі
свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено, та листом надане
роз'яснення стосовно неможливості отримання свідоцтва про право на
спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу, і
рекомендовано звернутися до суду за оскарженням у відмові видачі свідоцтва
про право на спадщину.
Таким чином, виникла ситуація, за якою через бездіяльність спадкодавця щодо
реєстрації нерухомого майна, у зв'язку з відсутністю обов'язку щодо його
реєстрації на час володіння спадкодавцем цим майном, спадкоємець не може
набути право власності на це майно в порядку спадкування через нотаріальну
контору. Позивач має право на успадкування в рівній долі з усіма спадкоємцями
першої черги спадкового майна (частини квартири АДРЕСА_7, належної
відповідачу), від спадщини не відмовляється і бажає її прийняти. Зробити це не
можу внаслідок відсутності у неї оригіналів документів, необхідних для видачі
нотаріусом свідоцтва про право спадщину. Відповідачі зазначені документи
мають, на її неодноразові прохання як особисто, так і в телефонному режимі та
через представника, їх позивачці не надають, чим перешкоджають в реалізації її
права на отримання спадщини. За викладених обставин позивач змушений
звернутися до суду для захисту своїх прав.
Відповідач ОСОБА_2 надала до суду заперечення на позов, в якому просила
відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 в повному обсязі, зазначивши, що з 25
жовтня 1985 року ОСОБА_2 перебувала в шлюбі з ОСОБА_7 по день його
смерті 02 червня 2013 року. Від цього шлюбу вони мають двох доньок:
ОСОБА_4 та ОСОБА_5. В 2004 році відповідачка дійсно зі своєю сімєю
проживали в ІНФОРМАЦІЯ_1, але можливість проживання в цій квартирі їм
надав рідний брат відповідачки - ОСОБА_9, якому ця квартира належала на
праві приватної власності. Спірна квартира придбана не за спільні кошти
подружжя ОСОБА_5, а її кошти, які належали особисто відповідачці, отримані
нею в дар від її брата - ОСОБА_9, які він отримав від продажу своєї квартири,
виходячи з наступного.
Насправді квартира №1 в м. Одесі по вул. Воровського, буд. 71 була не
розселена, зазначає позивачка в позові, а продана відповідачкою, яка діяла від
імені ОСОБА_9 на підставі довіреності, та замість неї за кошти, отримані від
продажу вищевказаної квартири було придбано 3 квартири - квартира за
адресою АДРЕСА_2, яка була оформлена на відповідачку; квартира за адресою:
АДРЕСА_8, яка була оформлена на ім'я ОСОБА_4 та відповідачку в рівних
частках; та квартира за адресою: АДРЕСА_9, яка була оформлена на імя матері
відповідачки і ОСОБА_9.
22
Все це підтверджується доданими до цих заперечень копіями: - договору
купівлі-продажу квартири №1 в м. Одесі по вул. Воровського, буд, 71 від 06
серпня 2004 року
посвідченого державним нотаріусом Першої ОДНК ОСОБА_12
зареєстрований в реєстрі за №10-2534; - договору купівлі-продажу квартири
№52 в м. Одесі по вул. Космонавтів, 21/1 від 27 липня 2004 року посвідченого
приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_13,
зареєстрований в реєстрі за №3924; - договору дарування квартири №38 в м.
Одесі по вул. Варненська, буд, 10 в;д. 06,07.2004 року посвідченого державним
нотаріусом Першої ОДНК ОСОБА_14, зареєстрований в реєстрі за №4-3276; Також, 06 серпня 2004 року був укладений Договір купівлі-продажу квартири
№115 в м ОСОБА_14 по вул. Цегляно-заводська, буд. 2а, посвідчений
приватним нотаріусом Одеською міського нотаріального округу ОСОБА_15
Отже ОСОБА_9 надав довіреність своїй сестрі, відповідачці по справі, ОСОБА_2, та доручив продати належну йому на праві приватної власності
квартиру № 1 в м. Одесі по вул. Воровського, буд, 71, а гроші з продажу цієї
квартирі вважати подарованими ним, та доручив придбати на ці гроші квартиру
племінниці - ОСОБА_4, матері - ОСОБА_16, та самій відповідачці.
Саме так і зробила відповідачка, уклавши 07 липня 2004 року угоду з
агентством нерухомості «Екліпс», в особі ОСОБА_17, за якою АН «Екліпс»
зобов'язалося викупити квартиру №1 в м. Одесі по вул. Воровського, буд. 71 за
100000,0 тисяч доларів США, та знайти та придбати за ті кошти три окремі
квартири, що і було зроблено на протязі липня - серпня 2004 року, що
підтверджується доданими до цих заперечень договору про надання
інформаційно-посередницьких послуг від 07 липня 2004 року, та угоди про
укладення договору і передання завдатку від 05 липня 2004 року. Тому,
позивачкою не доведено та не надано суду жодного доказу того що спірка
квартира, була придбана на спільні кошти подружжя - відповідачки та
ОСОБА_7, зароблені ними, або одним з них за час шлюбу.
При укладенні відповідачкою угоди з купівлі спірної квартири її чоловік ОСОБА_7 дійсно був присутній та надав нотаріусу, відповідно до «Інструкції
про вчинення нотаріальних дій», заяву про згоду на укладення його дружиною
договору купівлі-продажу. Однак незрозуміло з яких підстав та міркувань,
позивачка та її представник вважають таку заяву - згоду підтвердженням того,
що спірна квартира є спільною сумісною власністю. Згода є простим
підтвердженням того факту, що один з подружжя діє за згодою іншого. Таким
чином, квартира №52 в м. Одесі по вул. Космонавтів, буд. 21/1 не є і не може
бути спільною сумісною власністю відповідачки з ОСОБА_7, ? частина цієї
квартири не є спадковим майном, та позивачка не вправі претендувати на
частину спірної квартири, і тому необхідно відмовити позивачці в задоволенні
позовних вимог.
ОСОБА_1 надала до суду уточнену позовну заяву та просила визнати спільною
сумісною власністю подружжя (ОСОБА_7 та ОСОБА_2) ? квартири
23
АДРЕСА_10, як на майно, набуте під час шлюбу. Визнати долю померлого сина
позивача, ОСОБА_7, у власності на квартиру АДРЕСА_10, у розмірі ? від
частини, належної ОСОБА_2, його дружині. Визнати за ОСОБА_1 право
власності на 1/16 частку квартири, що знаходиться за адресою: м. Одеса,
квартира АДРЕСА_11, в порядку спадкування за законом після смерті сина
позивача ОСОБА_7. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/8 частку
квартири, що знаходиться за адресою: м. Одеса, квартира АДРЕСА_12, в
порядку спадкування за законом після смерті мого сина, ОСОБА_7. Стягнути з
відповідача судові витрати на користь позивача.
Посилаючись на те, що під час судових засідань, представником відповідача
було подано заперечення на позовну заяву «Про визнання права власності в
порядку спадкування» з якого стало відомо, що за час шлюбу з померлим сином
позивачки відповідачка набула право власності на житло, купивши разом з
ОСОБА_4, в рівних долях квартиру АДРЕСА_13. При цьому, зазначаючи в
своєму запереченні на позовну заяву, про те, що вказана квартира була саме
придбана за кошти від продажу квартири АДРЕСА_14 (Воровського) у м.
Одеса, відповідачка як доказ придбання квартири надала до суду копію
договору дарування квартири квартиру АДРЕСА_13. Враховуючи той факт, що
відповідачкою чітко зазначено, що квартира АДРЕСА_13 була саме придбана, а
не подарована, і придбана за час шлюбу з померлим ОСОБА_7, то відповідно
до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, придбане подружжям під час
шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві загальної спільної власності, в
рівних частках, що передбачено ст. 70 Сімейного Кодексу України.
Таким чином, ще за життя померлий син позивачки в законному порядку
фактично набув права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_10, як на
половину належної ? частини його дружині, відповідачці по справі. Після смерті
сина, позивач вважає, що відкрилася спадщина на вказану частину квартири
АДРЕСА_10. ОСОБА_1 є матір'ю померлого, та відповідно до ст. 1222 та
ст. 1261 Цивільного кодексу України вона є спадкоємцем першої черги. Як уже
було встановлено, крім неї до спадкоємця першої черги належать дружина
померлого, ОСОБА_2 та померлого сина діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_4. Тобто,
враховуючи той факт, що її померлий син фактично є власником 1/4 частини
вказаної квартири, та факт наявності в нього двох дітей та дружини, як
спадкоємців першої черги за законом, то я є спадкоємцем 1/16 частини квартири
АДРЕСА_15.
Згодом ОСОБА_1 надала до суду остаточну уточнену позовну заяву та просила
визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_2
квартиру АДРЕСА_16, як на майно, набуте під час шлюбу. Визнати долю
померлого сина позивачки ОСОБА_7, у власності на квартиру АДРЕСА_17, у
розмірі ? від її загальної площі. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/8
частку квартири, що знаходиться за адресою: м. Одеса, квартира АДРЕСА_12, в
порядку спадкування за законом після смерті сина позивачки ОСОБА_7.
Стягнути з відповідача судові витрати на користь позивача.
24
Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що під час судових засідань, було встановлено
факт придбання сином позивачки за час перебування на роботі в Російській
федерації у власність квартиру в м. Армавір, Краснодарського краю, Російської
Федерації. Судом, за її клопотанням, було зроблено запит до Управління
Міністерства юстиції РФ по Краснодарському краю з метою витребувати
інформацію щодо наявності у її померлого сина житла на праві приватної
власності на території Краснодарського краю з 01 січня 1991 року по 02 червня
2013 року. Відповідно даних Головного Управління юстиції Російської
Федерації по Ростовській області Міністерства юстиції Російської Федерації
(лист № 61/05-21939) померлий син позивачки ОСОБА_7, з 01 листопада 2001
року по 08 серпня 2005 року був власником квартири АДРЕСА_18,
Краснодарського краю, Російської Федерації. Право власності на вказану
квартиру було набуто її сином на підставі державного договору № 65 дольової
участі в будівництві житла від 22 червня 1999 року та актом прийому-передачі
квартири від 01 вересня 2001 року. Дата державної реєстрації від 01 листопада
2001 року. Вказаний факт, а саме: дата підписання її сином, ОСОБА_7, договору
дольової участі в будівництві житла, ставить під сумнів показання свідка
ОСОБА_9, надані ним в нотаріально посвідченій заяві від 17 лютого 2015 року,
де він вказує; що станом на 1991 рік її син вклав кошти в будівництво житла в м.
Армавір в кооперативному будинку. Це є абсолютною неправдою, так як на той
час будинок навіть не проектувався і тому син позивачки не міг брати участь в
його будівництві. Натомість, ОСОБА_7, наголошував, що він надав частину
коштів на придбання трикімнатної квартири для його сімї в м. Одеса, яку він
придбав в складчину з родичами відповідачки, так як ОСОБА_7 не міг в ній
зареєструватися, бо у звязку з працевлаштуванням в Уренгої він мав бути
зареєстрованим за місцем роботи, бо йому надавались надбавки до заробітної
плати як працівнику Півночі і в подальшому, на підставі реєстрації на Півночі
він міг вийти раніше на пенсію та отримувати коефіцієнт за яким пенсія була б
більше звичайної. Також однією з причин за якою квартира була оформлена на
ОСОБА_9, стала неможливість оформлення її на відповідачку, бо ОСОБА_7 не
міг в звязку з зайнятістю прибути до ОСОБА_14 та надати згоду на її придбання
в шлюбі. Документально, на жаль, вказаний факт підтвердити на сьогоднішній
день неможливо.
Також, на підставі отриманої відповіді з державного реєстру, донькою
позивачки, ОСОБА_11, 04 березня 2017 року було зроблено запит до Філіалу
Федерального бюджетного закладу «Федеральної кадастрової палати
Федеральної служби державної реєстрації, кадастру та картографії»
по Республіці Башкорстан Федеральної служби державної реєстрації, кадастру
та картографії на отримання розширеної виписки з Єдиного державного реєстру
нерухомості про перехід прав на об'єкт нерухомості, а саме: квартири
АДРЕСА_18, Краснодарського краю, Російської Федерації. Згідно виписки з
Єдиного державного реєстру нерухомості про перехід прав на об'єкт
нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_18, Краснодарського краю, Російської
Федерації, від 10 березня 2017 року № 02/264/042/2017-1895, ОСОБА_7 з 01
листопада 2001 року по 08 серпня 2005 року насправді був власником
вищезазначеної квартири, право на яку за договором купівлі-продажу передав
25
ОСОБА_18 (реєстраційний номер права власності № 23-23-37/046/2008-761 від
15 жовтня 2008 року). Як пояснював ОСОБА_7, квартира була продана ним для
того, щоб мати можливість розрахуватись з ОСОБА_9 за кошти, отримані від
продажу квартири АДРЕСА_19, так як ОСОБА_9 брав участь у її купівлі. Не
дивлячись на факт отримання коштів за продану квартиру в м. Армавір,
відповідачка в жодному судовому засіданні навіть не згадала про існування
цього житла, що вказує на неправдивість наданих нею пояснень та заперечень в
справі. За таких обставин та нововиявлених доказів у справі, участь померлого
сина позивачки в купівлі-продажу квартир № 1 в будинку № 71 по вулиці
Воровського в м. Одеса та квартиру № 52 корпус № 1 в будинку № 21 по вулиці
Космонавтів у м. Одеса. Таким чином, ще за життя померлий син позивачки в
законному порядку фактично набув права власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_17, як на половину належного йому та відповідачці майна. Після
смерті сина, відкрилася спадщина на вказану частину квартири. ОСОБА_1 є
матірю померлого, та відповідно до ст. 1222 та ст. 1261 Цивільного кодексу
України є спадкоємцем першої черги. Як уже було встановлено, крім неї до
спадкоємця першої черги належать дружина померлого, ОСОБА_2 та їх сумісні
діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_4. Тобто, враховуючи той факт, що її померлий син
фактично є власником 1/2 частини вказаної квартири, та факт наявності в нього
двох дітей та дружини, як спадкоємців першої черги за законом, то позивач є
спадкоємцем 1/8 частини квартири АДРЕСА_17.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволені позову необхідно
відмовити. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі
представлених письмових доказів.
16 квітня 1957 року народився ОСОБА_7, відповідно до свідоцтва про
народження серії І-УЯ № 109809 від 16 травня 1987 року, запис №2109, де
батьками зазначені: батько - ОСОБА_19, мати ОСОБА_1, позивач по справі.
25 жовтня 1985 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_20, та остання змінила
прізвище на «Козлова», про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії
ІІІ-ЕЖ № 385938 від 14 травня 1981 року, запис №279, відповідач по справі.
Від цього шлюбу народились двоє дітей: Данилова (дошлюбне
прізвище ОСОБА_7) ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, треті особи по
справі.
У 1990 році родина ОСОБА_5 з дітьми, матірю ОСОБА_2 -ОСОБА_16
переїхали з Таджикистану у м. Одесу і стали з 1991 року проживати у кв. № 1 по
вул. Воровського (теперішня ОСОБА_22), 71, яка належала на праві приватної
власності ОСОБА_9, сину ОСОБА_16 та брату ОСОБА_2. Сам ОСОБА_9
переїхав на постійне місце проживання у Російську Федерацію.
ОСОБА_7 продовжував працювати у м. Новий Уренгой (Російська Федерація),
вахтовим методом, періодично проживаючи з сімєю у вказаній квартирі.
26
У 2004 році ОСОБА_23 запропонувала мешканцям будинку №71 по вул. Малій
Арнаутській у м. Одесі продати їй належні їм квартири. Маючи від імені
ОСОБА_9 Олексійовіича довіреність, нотаріально посвідчену 20 січня 2003
року, ОСОБА_2 домовилась з ОСОБА_23 про продаж їй АДРЕСА_20 на таких
умовах: ОСОБА_2 підшукує три квартири для старшої доньки ОСОБА_4, для
своєї матері ОСОБА_16 та для себе, чоловіка і молодшої доньки. Квартира
ОСОБА_9 Олексійовіича була оцінена ОСОБА_23 та ОСОБА_2 у суму
еквівалентну 100000,0 доларів США.
Після домовленості між ОСОБА_2 та раніше їй невідомою ОСОБА_24 про
продаж останньою ОСОБА_2 та її повнолітній доньці ОСОБА_4 АДРЕСА_21 за
суму еквівалентну 21000,0 доларів США, 05 липня 2004 року між ОСОБА_23 та
ОСОБА_2 була підписана Угода про укладення договору і передачі завдатку. Ця
угода складена у присутності директора агентства «Екліпс» ОСОБА_17 та
підписана нею, ОСОБА_23 та ОСОБА_2. В угоді сторони домовились, що
ОСОБА_23, як покупець передала на підтвердження (доказ) та забезпечення
договору купівлі-продажу АДРЕСА_20, а ОСОБА_2, як продавцю завдаток в
сумі 111930,0 грн., що складало еквівалент 21000,0 доларів США. Ціна цієї
квартири складала 533000,0 грн., що становило еквівалент 100000,0 доларів
США. Строк кінцевого розрахунку сторони встановили - 05 серпня 2004 року.
06 липня 2004 року державним нотаріусом Першої одеської державної
нотаріальної контори ОСОБА_25, посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №
4-3276 договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_24 подарувала, а
ОСОБА_2, ОСОБА_4 прийняли в дар в рівних частинах кожна квартиру під №
38 у буд. 10 по вул. Варненській в м. Одесі, що в цілому складається з однієї
кімнати, загальною площею 32,2 кв.м., в тому числі житловою площею 16,8
кв.м.
27 липня 2004 року приватним нотаріусом ОСОБА_13 посвідчений та
зареєстрований в реєстрі за № 4-3924 договір купівлі-продажу, відповідно до
якого ОСОБА_26 купила квартиру під № 52 у буд. 21/1 по вул. Космонавтів у м.
Одесі, що в цілому складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 58
кв.м., в тому числі житловою площею 41,3 кв.м.
07 серпня 2004 року ОСОБА_16 купила однокімнатну АДРЕСА_22, про що
свідчить договір купівлі-продажу від 07 серпня 2004 року, зареєстровано в
реєстрі за №3490.
06 серпня 2004 року державним нотаріусом Першої одеської державної
нотаріальної контори ОСОБА_12, посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №
10-2534 договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_9, від імені якого
за довіреністю діяла ОСОБА_2, продав, а ОСОБА_23 купила АДРЕСА_23 за
530000,0 грн., які продавець отримав повністю від покупця до підписання цього
договору.
27
02 червня 2013 року у м. Новий Уренгой Ямало-Ненецького автономного
округу Російської Федерації помер ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом
про смерть серії І-ПК № 553583, виданим відділом запису актів цивільного
стану м. Новий Уренгой служби запису актів цивільного стану ЯмалоНенецького автономного округу, актовий запис № 138.
ОСОБА_1 через представника звернулась до державного нотаріуса Сьомої
одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 із заявою про прийняття
спадщини після смерті її сина ОСОБА_7, померлого 02 червня 2013 року, але їй
було відмовлено у вчинені нотаріальних дій, у звязку із відсутністю
правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_24, який підтверджував
би належність квартири спадкодавцеві, тому видати свідоцтво про право на
спадщину за законом неможливо, про що свідчить постанова про відмову у
вчинені нотаріальної дії.
Судом встановлено, що в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси
перебувала аналогічна цивільна справа №521/7977/15-ц за позовною заявою
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_24, за участю третьої
особиДержавного нотаріусу Першої одеської державної нотаріальної контори
ОСОБА_25 про визнання договору дарування удаваним, визнання права
власності в порядку спадкування.
ОСОБА_1 просила визнати договір дарування квартири АДРЕСА_25, що в
цілому складається з однієї кімнати, загальною площею 32,2 кв. м., в тому числі
житловою площею 16,8 кв. м., укладеним між ОСОБА_24, ОСОБА_2, та
ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної
нотаріальної контори ОСОБА_25, зареєстрований в реєстрі за № 4-3276,
удаваним, а саме договором купівлі-продажу, визнати спільною сумісною
власністю подружжя (ОСОБА_7 та ОСОБА_2) ? частину зазначеної квартири,
визнати частку її сина, ОСОБА_7, у вказаній квартирі у розмірі ? та визнати за
ОСОБА_1 право власності на 1/16 частку цієї квартири в порядку спадкування
за законом після смерті її сина, ОСОБА_7.
08 грудня 2015 року Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено рішення
по цій справі, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4,
ОСОБА_24 про визнання договору дарування удаваним, визнання права
власності в порядку спадкування, задоволено частково.
Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_26, укладеним між ОСОБА_24,
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Першої одеської
державної нотаріальної контори ОСОБА_25, зареєстрований в реєстрі за № 43276, удаваним, а саме, що сторонами вчинено договір купівлі-продажу цієї
квартири. У задоволенні інших позовних вимог, а саме в частині визнання
спільною сумісною власністю подружжя (ОСОБА_7 та ОСОБА_2) ? частину
зазначеної квартири, визнати частку її сина, ОСОБА_7, у вказаній квартирі у
розмірі ? та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/16 частку цієї квартири в
28
порядку спадкування за законом після смерті її сина, ОСОБА_7, відмовлено з
підстав, що спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя.
В рішенні Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (справа 6-612цс15)
висловлена така позиція.
Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи
нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного
їм майна, згідно з якими:
1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної
власності;
2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною
власністю кожного з них.
З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів
добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із
загального правила.
Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК
України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте
нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік
юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на
майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.
За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності
подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і
спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та
визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки
факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його
набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
П. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику
застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб,
розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна
подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори
між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого
майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати
джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що
підлягає поділу (статті 60, 69 СК , ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.
325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом
не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того,
29
на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами,
якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте
особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в
порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з
подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі
коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів
подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі,
що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди;
страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим
страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були
особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди,
одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право
на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Судом встановлено, що на час придбання квартири по АДРЕСА_27 ОСОБА_10
та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі. Джерелом набуття (купівлі)
спірної квартири не були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя
ОСОБА_7, а гроші, які ОСОБА_2 та Данилова (дошлюбне прізвище ОСОБА_2)
ОСОБА_21 отримали від продажу квартири, яка належала брату ОСОБА_2. Ці
обставини достовірно встановлені судом, не спростовані іншими доказами.
Протягом майже девяти років з дня укладання договору купівлі-продажу спірної
квартири і до дня смерті ОСОБА_7 не оспорював цей договір та право власності
ОСОБА_2 на АДРЕСА_28.
Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків
(спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб
(спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК спадкоємець за законом чи за заповітом має
право прийняти спадщину.
Ч. 1 ст. 1270 ЦК України наголошує, що для прийняття спадщини
встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття
спадщини.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року №7 «Про
судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину
видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку
установленому цивільним законодавством. До складу спадщини, як встановлено
ч. 1 ст. 1218 ЦК України, входять усі права та обовязки, що належали
спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його
смерті.
У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах,
що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно,
30
якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права
власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про
визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається
іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право
власності.
Таким чином, квартира АДРЕСА_16 не може вважатися спільною сумісною
власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_2, що є підставою для відмови у
задоволенні вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя
ОСОБА_2 спірної квартири. Оскільки вимоги про визнання частки ОСОБА_7 у
вказаній квартирі у розмірі ?, про визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/8
частку цієї квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 є
похідними від вимоги про визнання спірної квартири спільною сумісною
власністю подружжя, суд відмовляє у їх задоволенні.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що
не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається
набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність
набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи обставини справи, суд вважає за необхідне у задоволені позову
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Державний нотаріус Сьомої Одеської
державної нотаріальної контори ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання
права власності в порядку спадкування відмовити.
Відповідно до ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів
може бути визнання права.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням
особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на
підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у
передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду
подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі оголошення
лише вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк
обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 325, 328, 368, 655, 1217, 1218, 1268, 1270 Цивільного
кодексу України, ст. ст. 57, 60, 69 Сімейного кодексу України, ст.
ст. 12, 13, 76, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, СУД
В И Р І Ш И В:
31
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб: Державний
нотаріус Сьомої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання майна спільною сумісною власністю,
визнання права власності в порядку спадкування відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд
першої інстанції апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня
проголошення рішення.
Рішення суду в повному обсязі складено 25 січня 2018 року.
СУДДЯ
Гуревський В.К.
32
ДОГОВІР ПРО СПІВРОБІТНИЦТВО
м. Дніпро
«…..» листопада 2018 р.
Цей Договір про співробітництво (далі – Договір) укладений між Дніпропетровським
регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи “Державний фонд
сприяння молодіжному житловому будівництву” (далі – Сторона 1), в особі директора
_______________________, що діє на підставі Положення про Дніпропетровське регіональне
управління Державної спеціалізованої фінансової установи “Державний фонд сприяння
молодіжному житловому будівництву», з однієї сторони, та
Товариством з обмеженою відповідальністю «
» (далі – Сторона
2) в особі директора……………………., що діє на підставі Статуту, затвердженого
протоколом загальних зборів засновників № …. від …………..20…. року, з іншої сторони,
які далі спільно іменуються Сторони, а кожна сторона окремо – Сторона, про наведене
нижче:
1.
Визначення термінів
Терміни у цьому Договорі вживаються у такому значенні:
1.1.
Кредит – грошові кошти, що надаються Покупцю Стороною 1 або
Державною спеціалізованою фінансовою установою «Державний фонд сприяння
молодіжному житловому будівництву» (далі – Держмолодьжитло) /в особі Сторони 1/
цільовим призначенням на будівництво (реконструкцію) Житла у розмірі та на умовах,
визначених кредитним договором, і підлягають поверненню в порядку і терміни,
визначені зазначеним договором;
1.2.
Об’єкт житлового будівництва – житловий будинок, що визначений у
додатку № 1 до цього Договору;
1.3.
Житло – квартира в Об’єкті житлового будівництва;
1.4.
Договір про придбання житла – договір купівлі-продажу майнових прав на
Житло, який укладається між Стороною 2 та Покупцем за примірною формою, визначеною
у додатку 2 до цього Договору, з метою забезпечення фінансування будівництва
(реконструкції) Житла в Об’єкті житлового будівництва;
33
1.5.
Покупець – сім'я або одинокий громадянин, яка (який) має намір отримати
Кредит у Сторони 1 або у Держмолодьжитла (в особі Сторони 1) чи отримала(в) Кредит у
Сторони 1 або у Держмолодьжитла (в особі Сторони 1), а також уклала(в) із Стороною 2
Договір про придбання житла.
2.
Предмет Договору
2.1.
Сторони домовилися про встановлення між ними відносин співробітництва
на предмет здійснення Стороною 1 або Держмолодьжитлом (в особі Сторони 1)
кредитування Покупців на придбання ними майнових прав на Житло відповідно до
Договорів про придбання житла, а також організації спорудження Об’єкта житлового
будівництва силами Сторони 2, з врахуванням вимог, визначених цим Договором.
3.
Взаємодія Сторін з питань кредитування Покупців
3.1.
Покупці, які мають право бути учасниками державних і місцевих програм
кредитування, що реалізуються Держмолодьжитлом у встановленому законодавством
порядку, звертаються до Сторони 1 для визначення можливості отримання Кредиту та
можливого розміру Кредиту.
3.2.
Сторона 1 розглядає можливість надання Покупцю Кредиту та визначає його
розмір, про попередні результати розгляду такої можливості повідомляє Покупця та
Сторону 2.
3.3.
Між Стороною 2 та Покупцем укладається Договір про придбання житла.
3.4.
Рішення про надання Кредиту приймається Стороною 1 протягом місяця з
дня подання Покупцем необхідних для прийняття рішення документів, у тому числі копії
Договору про придбання житла, за умови фактичного надходження кредитних ресурсів на
відповідний рахунок в органі Казначейства і підлягає погодженню з Держмолодьжитлом.
У разі відмови в наданні Кредиту Сторона 1 повідомляє про це Покупця та Сторону 2 в
місячний термін у письмовій формі.
3.5.
Видача кожному Покупцю Кредиту здійснюється за умови:
3.5.1. Укладання між Стороною 1 або Держмолодьжитлом (в особі Сторони 1) і
Покупцем кредитного договору та внесення Покупцем на свій особистий рахунок в банкуагенті Сторони 1 або Держмолодьжитла коштів власного внеску у розмірі, визначеному
кредитним договором;
3.5.2. Укладання договорів забезпечення виконання Покупцем зобов’язань за
кредитним договором, визначених кредитним договором, зокрема:
нотаріально посвідченого іпотечного договору між Стороною 1 або
Держмолодьжитлом (в особі Сторони 1) та Покупцем, за яким Покупець надає Стороні 1
34
або Держмолодьжитлу (в особі Сторони 1) в іпотеку майнові права на Житло, а також
додатково, у разі необхідності, іншого договору забезпечення, який має бути укладений
до видачі кредиту згідно з умовами кредитного договору;
3.5.3. Укладання договорів страхування, які мають бути укладені до видачі кредиту
згідно з умовами кредитного договору.
4. Взаємодія Сторін з питань будівництва (реконструкції)
Об’єкта житлового будівництва
4.1.
Сторона 2 здійснює будівництво (реконструкцію) Об’єкта житлового
будівництва та у його складі Житла, відповідає за спорудження Об’єкта житлового
будівництва з дотриманням чинного законодавства, вимог державних будівельних
стандартів, норм і правил, а також за відповідність Об’єкта житлового будівництва
зазначеним вимогам, стандартам, нормам і правилам, його своєчасне прийняття в
експлуатацію.
4.2.
Фінансування будівництва (реконструкції) Житла здійснюється відповідно до
умов Договору про придбання житла у безготівковій формі шляхом перерахування коштів
з рахунка Покупця на рахунок Сторони 2 за письмовим розпорядженням Сторони 1
банком-агентом Держмолодьжитла. Сторона 1 здійснює фінансування спорудження
Об’єкту житлового будівництва лише в межах загальної вартості спорудження кожного
житла. При цьому Сторона 1 не бере на себе зобов’язання щодо повного фінансування
об’єкту будівництва. Сторона 2 зобов’язується організувати спорудження Об’єкту
житлового будівництва та здійснювати таке спорудження у відповідності до проекту
будівництва такого Об’єкту житлового будівництва та цього Договору, а також
забезпечити введення Об’єкта житлового будівництва в експлуатацію в термін,
зазначений у п. 4.6.7. ст. 4 цього Договору незалежно від об’ємів наданих Стороною 1
кредитів Покупцям.
4.3.
Остаточна вартість Житла розраховується за загальною площею, визначеною
за даними інвентаризаційної справи, за ціною 1 кв. м, встановленою на момент
проведення останніх перед цим розрахунків, але не вищою, ніж на момент підписання
Договору про придбання житла.
Остаточний розрахунок за Житло здійснюється у строки, визначені Договором про
придбання житла, після прийняття в експлуатацію Об’єкта житлового будівництва,
отримання Стороною 1 від Сторони 2 даних про фактичну площу Житла відповідно до його
технічного паспорту та внесення Покупцем відповідної суми коштів на свій особистий
рахунок в банку-агенті Держмолодьжитла.
4.4.
Сторона 1 має право:
35
4.4.1.
Здійснювати моніторинг та контроль за виконанням Стороною 2 своїх
зобов'язань щодо будівництва (реконструкції) Об’єкту житлового будівництва та за
цільовим використанням Стороною 2 спрямованих на будівництво (реконструкцію)
грошових коштів, в тому числі, але не обмежуючись, шляхом: огляду на місці Об’єкту
житлового будівництва, витребування у Сторони 2 будь-яких документів, пов'язаних із
спорудженням Об'єкта житлового будівництва, зустрічей з уповноваженими
представниками підрядних та субпідрядних організацій, контролю за виконанням
Стороною 2 Графіку виконання будівельних робіт, залучення до огляду Об’єкта житлового
будівництва та стану його будівництва (реконструкції) сертифікованих спеціалістів тощо;
4.4.2.
У випадку невиконання або неналежного виконання Покупцем
кредитного договору звернути стягнення на предмет іпотеки – майнові права на Житло
згідно із умовами іпотечного договору (у разі його укладання) або, до моменту переходу
майнових прав на Житло до Покупця, – звернутися до Сторони 2 із вимогою про
розірвання Договору про придбання житла.
4.5.
Сторона 2 має право на внесення змін та/або доповнень до проектнокошторисної документації, складу і обсягів робіт щодо будівництва (реконструкції) Об’єкта
житлового будівництва лише за письмовою згодою Сторони 1.
4.6.
4.6.1.
Покупцями:
Сторона 2 зобов’язується:
Передбачити в Договорах про придбання житла, що укладатимуться із
умову про те, що до підписання між Стороною 2 та Покупцем акта прийманняпередачі Житла загальна сума перерахованих Стороні 2 коштів не може бути менше ніж
97 відсотків вартості майнових прав на Житло, встановленої Договором про придбання
житла. При цьому остаточний розрахунок за Житло проводиться за загальною площею
Житла, визначеною за даними інвентаризаційної справи, протягом 5 банківських днів з
дня отримання Стороною 1 повідомлення Сторони 2 про підписання між нею та
Покупцем акта приймання – передачі Житла та, у разі, якщо фактична загальна площа
Житла виявилася більшою, ніж оплачена проектна загальна площа, – внесення Покупцем
на свій особистий рахунок у банку-агенті Держмолодьжитла відповідної суми коштів, а у
разі, якщо фактична загальна площа Житла виявилася меншою, ніж оплачена проектна
загальна площа, – повернення Стороною 2 відповідної суми коштів на поточний рахунок
Покупця. В Договорі про придбання житла також може бути передбачена умова про те,
що фінансування будівництва (реконструкції) Житла здійснюється Стороною 1 з
урахуванням обсягів будівельно-монтажних робіт, виконаних на Об’єкті житлового
будівництва, та інших витрат, які відносяться до будівництва (реконструкції) Об’єкта
житлового будівництва;
36
штрафні санкції за несвоєчасне введення Об’єкту житлового будівництва в
експлуатацію (сплату Покупцеві неустойки в розмірі не менше, ніж 0,3% від загальної
вартості Житла за кожен місяць прострочення).
4.6.2. Не ініціювати дострокове припинення дії (розірвання) Договорів про
придбання житла без письмового погодження із Стороною 1;
4.6.3. Використовувати кошти, що надійшли від Покупця, на будівництво
(реконструкцію) Об’єкта житлового будівництва (Житла);
4.6.4. Щомісячно та протягом 5 (п’яти) календарних днів з дня отримання письмової
вимоги Сторони 1, а також на вимогу її уповноваженого представника, який здійснює
візуальний моніторинг та контроль за ходом виконання Стороною 2 цього Договору,
надавати Стороні 1 або її уповноваженому представнику документацію та інформацію
щодо стану та процесу будівництва (реконструкції) Об’єкта житлового будівництва,
фінансову, бухгалтерську або іншу інформацію та документи щодо фінансовоекономічного стану Сторони 2, цільового та ефективного використання коштів Покупців,
іншу необхідну для виконання цього Договору інформацію;
4.6.5.
Забезпечити повне фінансування спорудження Об’єкта житлового
будівництва з дотриманням чинного законодавства, вимог державних будівельних
стандартів, норм і правил, а також забезпечити відповідність Об’єкта житлового
будівництва зазначеним вимогам, стандартам, нормам і правилам;
4.6.6.
Допускати уповноваженого представника Сторони 1, на будівельний
майданчик з метою проведення моніторингу та контролю за ходом виконання Стороною 2
цього Договору;
4.6.7.
Ввести в експлуатацію Об’єкт житлового будівництва до ………………….року. У
випадку затримки у виконанні тих чи інших робіт за графіком виконання будівництва,
пов’язаних з несприятливими погодними умовами, строки виконання робіт з організації
спорудження Об’єкта житлового будівництва можуть бути змінені відповідно до
тривалості у часі та дії зазначених обставин, про що робиться відповідна відмітка у
журналі виконання робіт з одночасним перенесенням терміну здачі Об’єкта на термін дії у
часі зазначених змін, про що Сторона 2 листами повідомляє Покупців та Сторону 1.
Сторонами складається та підписується додаткова угода до цього Договору та Договору
купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно. Про всі зміни, щодо введення Об’єкту
житлового будівництва в експлуатацію, Сторона 2 повідомляє страхову компанію та
Сторону 1;
37
4.6.8.
У разі, якщо для здійснення контролю за виконанням Стороною 2 своїх
зобов'язань щодо будівництва (реконструкції) Об’єкту житлового будівництва Стороною 1
було залучено сертифікованого спеціаліста – відшкодувати витрати Сторони 1 на
виконання функцій, визначених у підпункті 4.4.1 пункту 4.4 та інших пунктах цього
Договору, у сумі, що становить 0,4 % вартості Житла. Зазначена сума сплачується
Стороною 2 Стороні 1 шляхом перерахування коштів у сумі, пропорційній перерахованим
сумам вартості Житла, визначеній Договорами про придбання житла, протягом 3-х
банківських днів з дати надходження коштів на рахунок Сторони 2.
4.7.
Завершення виконання Стороною 2 робіт з організації спорудження Об’єкта
житлового будівництва визначається датою отримання сертифікату про відповідність
збудованого об’єкта проектній документації, вимогам
державних
стандартів,
будівельних норм і правил / датою реєстрації декларації про готовність Об’єкта житлового
будівництва до експлуатації, або датою отримання іншого документу, який буде
встановлений законодавством на момент завершення будівництва (реконструкції) та
підтверджуватиме прийняття в експлуатацію Об’єкта житлового будівництва.
4.8.
У випадку дострокового припинення дії (розірвання) того чи іншого
Договору про придбання житла (яке у будь-якому випадку здійснюється за письмовою
згоди Сторони 1) при наявності непогашеної заборгованості Покупця за кредитним
договором, Сторона 2 перераховує на особистий рахунок Покупця, відкритий в банкуагенті Держмолодьжитла, кошти, що отримані Стороною 2 від Покупця за відповідним
Договором про придбання житла в якості оплати вартості майнових прав на Житло,
протягом 60 (шістдесяти) календарних днів, наступних за днем дострокового припинення
(розірвання) Договору про придбання житла, якщо Договором про придбання житла не
встановлений менший строк перерахування коштів.
Сторона 1 протягом 5 (п’яти) банківських днів, наступних за днем повернення коштів
Стороною 2, здійснює погашення відповідної суми заборгованості за кредитним
договором, за рахунок Покупця, забезпечує вилучення запису про обтяження Житла
іпотекою з відповідного державного реєстру та зняття заборони відчуження такого Житла.
Покупцеві, згідно з умовами кредитного договору, повертаються перший внесок та
кошти, сплачені ним у рахунок погашення Кредиту, крім нарахованих відсотків за
користування Кредитом, коштів на страхування, пені та збитків, завданих внаслідок
порушення умов кредитного чи іпотечного договору.
У випадку звернення Сторони 1 на підставі підпункту 4.4.2 пункту 4.4 цього Договору
до Сторони 2 із вимогою про розірвання Договору про придбання житла Сторони
домовилися діяти згідно з абзацами першим та другим цього пункту, або Сторона 1
звертає стягнення на майнові права на Житло у порядку, визначеному іпотечним
договором, укладеним із Покупцем. Після погашення заборгованості за кредитним
38
договором Покупцем Сторона 1 зобов’язується виконати дії, визначені у абзаці третьому
цього пункту.
4.9.
З метою забезпечення виконання Стороною 2 цього Договору між Стороною
2 і страховою компанією укладаються:
договір страхування будівельно-монтажних робіт на весь період спорудження
Об’єкта житлового будівництва від ризиків випадкового пошкодження або знищення
внаслідок техногенних аварій або аварійних явищ, стихійного лиха тощо
або
договір страхування Житла на гарантійний термін його експлуатації від ризиків
випадкового пошкодження чи знищення внаслідок техногенних аварій або аварійних
явищ, стихійного лиха тощо.
5.
Оформлення та реєстрація права власності на Житло
5.1.
Сторона 2 письмово повідомляє Сторону 1 та Покупців про завершення
виконання робіт з будівництва (реконструкції) Об’єкта житлового будівництва та про його
прийняття в експлуатацію.
5.2.
Оформлення технічних паспортів, а також оформлення та реєстрація права
власності на Житло за Покупцями здійснюються у строки та у порядку, визначені
Договорами про придбання житла, за письмовим погодженням із Стороною 1.
Зобов’язання Сторони 2 щодо передачі Житла у власність Покупцю вважаються
виконаними належним чином з моменту виконання усіх нижчезазначених дій та передачі
нижчезазначених документів відповідальній особі, визначеній Стороною 1,
уповноваженій Покупцем на отримання таких документів нотаріально посвідченою або
прирівняною до неї довіреністю (Сторона 1 вправі надати письмову згоду Стороні 2 на
передачу документів, визначених у цьому пункті, безпосередньо Покупцю; відповідна
письмова згода надається протягом п’яти робочих днів з моменту звернення Покупця до
Сторони 1 про її отримання):
5.2.1. Підписання між Стороною 2 та Покупцем акту прийому-передачі майнових
прав на Житло;
5.2.2.
Отримання технічного паспорту на Житло;
5.2.3.
Підписання між Стороною 2 та Покупцем акта приймання-передачі Житла;
39
5.2.4.
Отримання свідоцтва про право власності на Житло;
5.2.5.
Отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень про реєстрацію права власності на Житло.
5.3.
Загальний строк оформлення та реєстрації права власності на Житло
за Покупцем не повинен перевищувати 4 (чотири) календарні місяці, що слідуватимуть за
днем підписання між Стороною 2 та Покупцем акту прийому-передачі Житла.
6.
Відповідальність Сторін
6.1.
За невиконання або неналежне виконання зобов’язань, визначених цим
Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим
Договором.
6.2.
За невиконання вимог абзацу першого пункту 4.8 цього Договору Сторона 2
сплачує Стороні 1 пеню в національній валюті України в розмірі подвійної облікової ставки
НБУ, встановленої на день сплати, від несвоєчасно перерахованої суми за кожен день
наявної простроченої заборгованості.
6.3.
У випадку виявлення Стороною 1 ризику порушення Стороною 2 умов цього
Договору щодо спорудження Об’єкта житлового будівництва Сторона 1 має право на:
6.3.1. Припинення фінансування спорудження відповідного Об’єкта житлового
будівництва, якщо це передбачено відповідним Договором про придбання житла (у разі
поетапного фінансування будівництва (реконструкції) Об’єкта житлового будівництва);
6.3.2. Нездійснення кредитування нових потенційних Покупців на придбання ними
майнових прав на Житло у такому Об’єкті житлового будівництва.
7.
Обставини непереборної сили
7.1.
Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне
виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили,
які Сторони не могли передбачити під час укладання цього Договору і які
унеможливлюють виконання Сторонами своїх зобов’язань за цим Договором (стихійне
лихо, епідемія, війна тощо).
7.2.
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок
дії обставин непереборної сили, зобов’язана протягом п’яти днів з дня їх виникнення
повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.
40
7.3.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є
відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим
компетентним органом.
8.
Заключні положення
8.1.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими
представниками Сторін і скріплення їх підписів печатками та діє до 30 квітня 2019 року
(включно). У випадку, якщо за 1 (один) календарний місяць до припинення дії цього
Договору жодна із Сторін письмово не повідомить іншу Сторону про його припинення,
дія Договору визнається такою, що автоматично пролонгована на 1 (один) календарний
рік. У будь-якому випадку, стосовно укладених Договорів про придбання житла, цей
Договір діє до їх виконання.
Дія Договору може бути достроково припинена за взаємною згодою Сторін.
8.2.
Сторона 1 не зобов’язана забезпечити фінансування будівництва
(реконструкції) Об’єкта житлового будівництва, шляхом надання Кредитів Покупцям всіх
квартир, запропонованих Стороною 2 для фінансування із залученням Кредиту. Сторона 2
зобов’язана вести в експлуатацію Об’єкт житлового будівництва у строк, визначений цим
Договором.
8.3.
Про всі зміни в платіжних і поштових реквізитах Сторони зобов’язані
негайно письмово сповіщати одна одну. Сторона, відсутня за адресою для повідомлень,
зазначеною у розділі 9 цього Договору або у листах, якими Сторони повідомляють одна
одну про зміну поштових реквізитів, не вправі посилатися на факт неотримання
кореспонденції.
8.4.
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором
добровільного страхування відповідальності Покупця перед третіми особами (Стороною 1
або Держмолодьжитлом) за несплату основної суми боргу за Кредитом, у разі порушення
Стороною 2 умови Договору про придбання житла щодо терміну прийняття в
експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта більш як на шість місяців і лише на
проміжок часу, на який Покупця звільнено від погашення кредиту Регіональним
управлінням Держмолодьжитла у встановленому порядку (визначено пільговий період),
але не більше строку дії Договору про придбання житла, в межах фактичних витрат
переходить право вимоги до Сторони 2.
8.5.
Умови цього Договору, крім додатку 1 до нього, можуть бути змінені за
взаємною згодою Сторін з обов'язковим складанням письмового документа. Зміни до
додатку 1 до цього Договору можуть вноситися шляхом обміну листами, телеграмами або
іншими письмовими документами між Сторонами цього Договору за підписами
уповноважених представників Сторін.
8.6.
Питання, не врегульовані цим Договором, вирішуються відповідно до
чинного законодавства України.
41
8.7.
У випадку виникнення спорів Сторони зобов'язуються вирішувати їх
шляхом взаємних переговорів та консультацій. У разі недосягнення Сторонами згоди
спори вирішуються у судовому порядку.
8.8.
Цей Договір укладений у двох оригінальних примірниках, що мають
однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної Сторони.
8.9.
До цього Договору додаються:
Додаток 1, в якому визначений перелік Об‘єктів житлового будівництва, за якими
здійснюється співробітництво відповідно до умов цього Договору;
Додаток 2, в якому визначена примірна форма договору купівлі-продажу майнових
прав.
9.
Адреси та реквізити Сторін:
Сторона 1
Сторона 2
ТОВ “…………”
м. Дніпро,
р/р в АБ «Укргазбанк»
МФО , код ЄДРПОУ
тел.
e-mail:
р/р …………… в «…банк»
МФ0……., код ……..
Тел. (факс) (…………
Директор ________
Директор _______________
42
ДОГОВІР
про надання правової допомоги
м. Чернівці “___” 201__ року
, в подальшому іменується „Клієнт”, з однієї сторони, та Бовкун Олександр Анатолійович, що діє на
підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 352 від 14 вересня 2009 року, в
подальшому іменується „Адвокат”, з іншої сторони, разом „Сторони”, керуючись статтями 26-30 Закону
України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність” уклали Договір про наступне:
1.
ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1. Предметом Договору є:
1. забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта у будь-якому статусі: підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого; потерпілого; особи, стосовно якої
передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується
питання про їх застосування у кримінальному провадженні; особи, стосовно якої розглядається питання
про видачу іноземній державі (екстрадицію); особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
2. Надання правової допомоги Клієнту у статусі свідка у кримінальному провадженні.
3. Надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правового
супроводу його діяльності в будь-якому статусі. Складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та
інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних
інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
4. Представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського,
адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними
та юридичними особами;
5. Представництво інтересів Клієнта в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не
встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів
та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України.
2. Надання правової допомоги здійснюється у наступних формах:
1. консультації;
2. реєстрація суб’єктів господарської діяльності;
3. розробка схем оптимізації податкових зобов’язань;
4. проведення аудиту;
5. розробка та правовий аналіз договорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності Клієнтом;
6. захист від протиправних дій посадових осіб органів органів державної влади, зокрема органів
Державної фіскальної служби України;
7. надання правової допомоги у кримінальних провадженнях;
8. інші види послуг, які пов’язані з адвокатською діяльністю та виконанням Договору.
2.
ОБОВ’ЯЗКИ ТА ПРАВА СТОРІН
1. Адвокат зобов’язаний:
43
1. неухильно дотримуватись вимог законодавства України;
2. використовувати всі передбачені законодавством способи захисту прав і законних інтересів Клієнта;
3. інформувати Клієнта про хід виконання доручення;
4. не використовувати свої повноваження на шкоду Клієнту;
5. зберігати адвокатську таємницю (інформацію, яка отримана при здійсненні професійних обов’язків
Адвоката за цим Договором або у зв’язку з ним);
6. надавати правові послуги з питань, згідно предмета Договору;
7. представляти і захищати права та інтереси Клієнта;
8. інформувати Клієнта про хід виконання доручення;
9. забезпечувати конфіденційність, наданої Клієнтом, інформації;
10. інформувати Клієнта про зміну поштової адреси, адреси електронної пошти, номерів телефонів та
факсу;
11. зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, з яких Клієнт звернувся до Адвоката,
суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних Адвокатом при здійсненні своїх
професійних обов’язків;
12. відмовитись від виконання Договору у разі, якщо результат, досягнення якого бажає Клієнт, або
засоби його досягнення, на яких він наполягає, є протиправними, суперечать моральним засадам
суспільства, присязі адвоката України, правилам адвокатської етики.
13. При розірванні договору (незалежно від причин) Адвокат зобов’язаний:
1. повернути клієнту отримані від нього документи, а також документи, видані Адвокату для
Клієнта іншими особами в ході виконання доручення, майно, передане Клієнтом на зберігання
Адвокату, та невитрачені кошти, що призначалися для погашення видатків, пов’язаних з
виконанням доручення;
2. поінформувати Клієнта щодо здійсненої Адвокатом роботи і передати Клієнту копії
процесуальних документів, складених Адвокатом при виконанні доручення.
2. Клієнт зобов’язаний:
1. надати Адвокату свої персональні дані;
2. повідомити Адвоката про всі вжиті заходи, що стосуються справи, до підписання Договору;
3. без зволікання прийняти виконану роботу, а при відмові у прийняті доручення згідно цього Договору,
протягом 3-х днів після повідомлення про виконання доручення, письмово мотивувати таку відмову;
4. інформувати Адвоката про всі відомі обставини, які можуть мати суттєве значення для прийняття та
виконання Адвокатом доручення відповідно до цього Договору;
5. не вимагати виконання дій, що виходять за межі професійних прав і обов’язків Адвоката;
6. на вимогу Адвоката надавати документи, що стосуються виконання доручення;
44
7. інформувати Адвоката про зміну поштової адреси, адреси електронної пошти, номерів телефонів та
факсу;
8. відшкодовувати Адвокату фактичні витрати, необхідні для виконання Договору;
9. своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість отриманих послуг за Договором.
3. Адвокат має право:
1. звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств,
установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);
2. представляти і захищати права, свободи та інтереси Клієнта у суді, органах державної влади та
органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми
власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до
повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;
3. знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до
справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати
участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також
свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення
судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і
заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового
засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи
неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього
копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення
і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом;
4. ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання Договору
документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;
5. складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом
порядку;
6. доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону
одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
7. бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати
пояснення щодо суті клопотань і скарг;
8. застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій Адвокат здійснює
захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він
бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом;
9. посвідчувати копії документів у справах, які веде Адвокат, крім випадків, якщо законом установлено
інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів;
10. одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;
11. користуватися іншими правами, передбаченими Законом України „Про адвокатуру та адвокатську
діяльність” та іншими законами;
12. збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських,
кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати і отримувати
документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян - за їх згодою;
13. ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання
доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;
отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати
громадян;
45
14. направляти Клієнту повідомлення засобами: СМС–розсилок; поштового зв’язку; електронної пошти;
телефонного та/або факсимільного зв’язку; електронного секретаря (автообдзвон).
15. Адвокат може достроково (до завершення виконання доручення) розірвати Договір з клієнтом з таких
підстав:
1. Клієнт вчиняє дії, що стосуються суті доручення, на порушення чинного законодавства і
відмовляється припинити їх вчинення, незважаючи на роз’яснення адвоката;
2. Клієнт використовує правову допомогу, що йому надається адвокатом, для полегшення
вчинення злочину;
3. Клієнт, незважаючи на роз’яснення адвоката, наполягає на досягненні результату, який
через нові або нововиявлені обставини, є об’єктивно недосяжним;
4. Клієнт грубо порушує обов’язки, взяті ним на себе згідно з договором про надання правової
допомоги;
5. належне виконання доручення стає неможливим через дії клієнта, що вчиняються ним
всупереч порадам адвоката;
6. Клієнт вчиняє дії, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію адвоката;
7. Клієнт не погоджується погашати фактичні видатки, якщо вони є необхідними для
подальшого виконання доручення;
8. фізичний або психологічний стан адвоката позбавляє його можливості належним чином
продовжувати виконання доручення; в цьому випадку адвокат зобов’язаний вжити всіх
доступних йому заходів для запобігання порушення законних інтересів клієнта і забезпеченню
подальшого представництва клієнта іншим адвокатом;
9. в інших випадках, передбачених Правилами адвокатської етики, законодавством України
або договором про надання правової допомоги.
16. У всіх випадках розірвання договору за ініціативою адвоката він зобов’язаний попередити про це
клієнта протягом розумного часу, пояснити йому причини розірвання договору, пересвідчитись, що вони
об’єктивно або суб’єктивно, виходячи з позиції, зайнятої клієнтом, не можуть бути усунені, і вжити
розумно необхідних заходів для захисту законних інтересів клієнта.
4. Клієнт має право:
1. на будь-якій стадії виконання Договору отримувати від Адвоката інформацію про хід виконання
доручення;
2. давати Адвокату усні або письмові вказівки щодо виконання доручення відповідно до цього Договору;
3. отримувати від Адвоката усні відомості про хід виконання доручення у порядку та на умовах,
встановлених цим Договором;
4. отримувати від Адвоката юридичні консультації з питань наявності фактичних і правових підстав щодо
виконання доручення, практики застосування відповідного законодавства, можливості та правових
наслідків досягнення бажаного для Клієнта результату;
5. звертатись до Адвоката з інших питань юридичного напрямку, непередбачених цим Договором;
6. отримувати від Адвоката довідки та, посвідчені Адвокатом, документи щодо виконання цього
Договору;
7. в будь-який час і з будь-яких причин (або без їх пояснення) розірвати договір з Адвокатом в
односторонньому порядку, письмово повідомивши про це Адвоката. Письмове повідомлення, за 10 днів
46
до фактичної відмови від Договору, направляється Адвокату рекомендованим листом з повідомленням
про вручення або вручається Адвокату особисто.
3.
ГОНОРАР
1.Гонорар - винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання
йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.
2.Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені Сторонами та зазначені в Додатку
1 до цього Договору.
3.Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату,
якого бажає Клієнт.
4.Сума гонорару подвоюється у разі надання Адвокатом послуг Клієнту у неробочий час, вихідні та
святкові дні.
5.До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
6.Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг, зразок якого є Додатком 2 до цього
Договору.
7.Підставою для сплати гонорару є рахунок-фактура, зразок якого є Додатком 3 до цього Договору.
8.Клієнт сплачує гонорар у день отримання рахунку-фактури.
9.Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок Адвоката. У разі
проведення розрахунку готівкою Адвокат видає Довідку, зразок якої є Додатком 4 до цього Договору.
10. У випадку дострокового розірвання даного Договору з ініціативи Клієнта, Адвокат не повертає раніше
отриманий від Клієнта гонорар та відшкодовані фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
4.
СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ
1.Договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 12 наступних календарних місяців.
2.Після закінчення строку дії Договору він пролонгації не підлягає.
3.Договір може бути розірваний достроково:
1. за взаємною згодою сторін;
2. на підставі пункту 2.4.7 цього договору.
5.
ІНШІ УМОВИ ДОГОВОРУ
1.Клієнт дає згоду на отримання ним звернень (повідомлень, звітів, запитів тощо) засобами СМС–
розсилок, поштового зв’язку, електронною поштою, телефонним та/або факсимільним зв’язком.
2.Цей Договір може бути достроково припинений за взаємною згодою Сторін або розірваний на вимогу
однієї із Сторін на умовах, передбачених Договором, Законом України „Про адвокатуру та адвокатську
діяльність”, Правилами адвокатської етики. При цьому Клієнт зобов’язаний оплатити Адвокату гонорар
за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а Адвокат зобов’язаний повідомити
Клієнта про можливі наслідки та ризики, пов’язані з достроковим припиненням Договору.
3.Підписанням цього Договору Клієнт стверджує, що:
1. ним повідомлено Адвокату всю важливу та суттєву інформацію, передано всі документи, що
стосуються справи, та можуть вплинути на формування правової позиції Адвоката;
47
2. Клієнту відома правова позиція Адвоката у справі та Клієнт з нею погоджується;
3. Клієнт не пов’язаний будь-якою нерозірваною угодою з приводу тієї ж справи з іншим Адвокатом
(адвокатським об’єднанням), яка б перешкоджала укладанню цього Договору;
4. Клієнт поінформований про можливий результат надання правової допомоги за цим Договором та
погоджується з ним;
5. Клієнт поінформований про те, що Адвокату забороняється давати Клієнту запевнення і гарантії
стосовно реального результату виконання доручення, прямо або опосередковано сприяти формуванню
у нього необґрунтованих надій, а також уявлення, що Адвокат може вплинути на результат іншими
засобами, окрім сумлінного виконання своїх професійних обов’язків;
6. Клієнт поінформований про право в будь який час та за будь-яких підстав (або без пояснення підстав)
розірвати цей Договір, повiдомивши про це адвоката у письмовому виглядi;
7. Внесення змін і доповнень у Договір вчиняється Сторонами шляхом підписання Договору про зміни в
такій самій формі, що і цей Договір. Всі зміни до Договору є невід’ємними його частинами.
6.
ДОДАТКИ
1.Додаток 1 - тарифи на послуги; додаток 2 - зразок акта приймання -передачі наданих послуг; додаток 3
- зразок рахунку фактури; додаток 4 - зразок довідки; додаток 5 - пам’ятка.
7.
АДРЕСИ ТА РЕКВІЗИТИ СТОРІН
КЛІЄНТ
ідентифікаційний номер
адреса: ,
М.П.
тел/факс:
паспорт:
електронна пошта:
АДВОКАТ
Бовкун Олександр Анатолійович
вул. Арона Пумнула, 11, м. Чернівці
(0372) 570-414, 0673282306, ✉ а/с 504, Чернівці,
58001
п/р 26201051600049 Чернівецька філія ЗАТ КБ
„ПРИВАТБАНК” МФО 356282
office@bovkun.com.ua
48
М.П.
Категорія справи №
199/7038/19
: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах,
що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано судом: 04.02.2020. Зареєстровано: 05.02.2020. Оприлюднено: 07.02.2020.
Дата набрання законної сили: 05.03.2020
Номер судового провадження: 2/199/670/20
Справа № 199/7038/19
(2/199/670/20)
РІШЕННЯ
Іменем України
23.01.2020
м. Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Спаї В.В.,
секретар судового засідання - Перетятько А.В.,
за участі представника позивача - Романчук М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку загального
позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради
до ОСОБА_1 , де третя особа: Комунальне підприємство ……………………..
Дніпровської міської ради про виселення особи, що самоправно зайняла жиле
приміщення,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування
посилаючись на те, що гуртожиток, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,
належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпра в
особі Дніпровської міської ради на підставі договору дарування від 18.01.2007
року, що укладений між Відкритим акціонерним товариством
«Нижньодніпровський трубний завод» та Дніпровською міською радою,
посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального
49
округу Літаш І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 181. Право власності
зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно
16.12.2011 року. Балансоутримувачем даного гуртожитку є Комунальне
підприємство «Жилсервіс - 5» Дніпровської міської ради.
ОСОБА_1 (відповідач) мешкає та зареєстрована в кімнаті НОМЕР_1 вказаного
гуртожитку з 31 травня 2016 року, що підтверджується штампом про реєстрацію
місця проживання на 12 сторінці паспорту громадянина України; також
проживання відповідача в зазначеній кімнаті гуртожитку підтверджується
Єдиною довідкою про відсутність заборгованості за житлово-комунальні
послуги від 07.07.2016, що видана бухгалтером Комунального підприємства
…………………….. Дніпровської міської ради, в якій зазначено, що відповідач
мешкає в кімнаті АДРЕСА_1 , та довідкою №1509, що видана Комунальним
підприємством «Жилсервіс 5» Дніпровської міської ради, відповідно до
якої відповідач зареєстрований за вказаною адресою.
При зверненні до суду із вказаним позовом, позивач зазначає, що відповідач
займає вказане житлове приміщення незаконно, заселення відбувалося
незаконно без достатніх правових підстав, оскільки Комісією з питань надання
житлової площі в гуртожитках комунальної власності територіальної громади м.
Дніпра рішення щодо надання відповідачу для проживання кімнати НОМЕР_1 в
гуртожитку, що зазначений вище, не приймалось, Департаментом житлового
господарства Дніпровської міської ради, який є правонаступником управління
житлового господарства Дніпровської міської ради, розпорядження про надання
житлової площі в гуртожитку і ордер на житлову площу в гуртожитку
відповідачу не видавався.
Предмет позову становить вимога про виселення відповідача з кімнати №
НОМЕР_1 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , без надання
іншого житлового приміщення.
У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав повністю,
надавши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Відповідач не скористався правом брати участь у судових засіданнях.
В поданому відзиві на позов відповідач зазначив, що позовні вимоги
задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідач мешкає та зареєстрована в кімнаті АДРЕСА_1 з 31 травня 2016 року,
на що вказує в своєму позові позивач. ЇЇ реєстрацію було проведено, про що
поставлена відповідна відмітка в паспорті громадянина України відділом
формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту
адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
тобто структурним підрозділом позивача.
50
В той же час на її ім`я КП …………………….. Дніпровської міської ради було
відкрито особовий рахунок, за яким вона стала сплачувати за спожиті житловокомунальні послуги, що підтверджується довідкою позивача, в тому числі від
07.07.2016 року.
У відзиві зазначається, що також довідкою про склад сім`ї від 07.07.2016 №
1509, виданою КП …………………….. Дніпровської міської ради, останній
підтвердив її проживання в гуртожитку та визнав його, вказавши в довідці про її
постійне проживання в зайнятому житловому приміщенні.
Таким чином, на переконання відповідача, її вселення в спірне житлове
приміщення та реєстрація в ньому проведені за згоди та сприяння підприємств
та організацій, прямо підпорядкованих позивачеві.
З часу її реєстрації в гуртожитку по АДРЕСА_1 , вселення в нього та відкриття
особового рахунку і по цей час, балансоутримувач - Комунальне підприємство
…………………….. Дніпровської міської ради, як підприємство позивача,
отримує від неї кошти, як оплату за спожиті житлово-комунальні послуги та
надає їй послуги з обслуговування будинку.
Відповідач переконана, що ,таким чином, можна стверджувати, що позивач
через підпорядковані йому підприємства, бенефенціаром яких він є, визнав її
вселення та проживання в гуртожитку, надавши їй таке право та не оспоривши
його протягом більш ніж 3 років.
Так, відповідач зареєстрована в спірній кімнаті в гуртожитку 31.05.2016, а позов
про її виселення було подано позивачем 25.09.2019 року, тобто після спливу
строку позовної давності в 3 роки.
Крім того, твердження позивача про незаконність її вселення у зв`язку з
відсутністю у відповідача ордера є несправедливим та безпідставним, оскільки
вона була вселена за згоди позивач підпорядкованою йому юридичною особою
та зареєстрована структурним підрозділом позивача. На час її вселення та
реєстрації позивач знав про її вселення та реєстрацію, таким чином надав
добровільну згоду на її вселення та проживання, тому застосування статті 116
Житлового кодексу України, на яку посилається позивач, є несправедливим та
таким, що не підлягає застосуванню.
У зв`язку з викладеним відповідач вважає, що позивач подав позов
безпідставно, позовні вимоги не підлягають задоволенню, так як вона вселена
самим позивачем та зареєстрована ним же на законних підставах. Крім того, на
переконання відповідача, позов подано зі спливом строку позовної давності.
Так, виходячи з позову Дніпровської міської ради, відповідач вважає, що строк
позовної давності у позивача для визнання її такою, що самоправно зайняла
житлове приміщення та виселення з нього, виник з наступного дня після її
51
реєстрації в цьому приміщенні, тобто з 01.06.2016, а тому позов до неї мав бути
пред`явлений до 01.06.2019.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що посилання відповідача на те, що
вселення в спірне житлове приміщення та реєстрація в цьому проведені за згоди
та сприяння балансоутримувача, яке підпорядковане Дніпровській міській раді,
а останній визнав правомірність вселення та проживання в спірному житловому
приміщенні, не відповідає дійсності, оскільки розпорядження про надання
житлової площі в гуртожитку і ордер на житлову площу в гуртожитку
відповідачу не видавався.
Також позивач зазначає, що відповідач у своєму відзиві на позовну заяву вказує,
що «з моменту реєстрації місця проживання відповідача до дати звернення
позивача з позовом до суду пройшло більше 3-ох років, а тому міською радою
пропущений строк позовної давності».
Позивач звертає увагу суду на те, що Житловим кодексом Української РСР було
передбачено спеціальний порядок надання житлового приміщення в
гуртожитку. З матеріалів справи видно, що відповідачем цей порядок не було
дотримано.
Самовільне зайняття особою жилого приміщення є незаконним та не породжує
у цієї особи право на це житлове приміщення, тому правопорушення в
зазначених правовідносинах є триваючим і строк позовної давності до цих
правовідносин не застосовується.
Оскільки відповідачем самоправно зайнято житлове приміщення в гуртожитку,
що належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпро, чим
порушено право комунальної власності, то дана позовна заява про виселення
ОСОБА_1 з кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 повинна бути судом задоволена.
Як встановлено судом, гуртожиток, що розташований за адресою: АДРЕСА_1
належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпра в
особі Дніпровської міської ради, балансоутримувачем якого є КП «Жилсервіс»
Дніпровської міської ради.
Місце проживання відповідача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 з
31.05.2016, що підтверджується довідкою №1509, виданою в.о. директора КП
…………………….. Дніпровської міської ради Старина О.М., паспортистом КП
…………………….. Дніпровської міської ради ОСОБА_2 (а.с. 7), штампом про
реєстрацію місця проживання на 12 сторінці паспорту громадянина України
ОСОБА_1 (а.с.8 звор.), а також відповідною інформацією на запит суду (а.с. 24).
Згідно Єдиної довідки від 07.07.2016, ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою:
АДРЕСА_1 , заборгованості за квартплату та інші комунальні послуги послуги
станом на 01.07.2016 не має (а.с. 6).
52
Правовідносини між сторонами виникли щодо законності вселення до жилого
приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду.
Дослідивши докази, надані в порядку ст.ст. 76 - 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд
дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю,
виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 128 ЖК УРСР порядок надання жилої площі в гуртожитках
визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають
право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства,
установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи
управлінні яких перебуває гуртожиток ( ч. 2 ст. 128 ЖК УРСР).
Відповідно до статті 129 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилої
площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган
місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є
єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства України № 84 від 27.04.2015 року, що
зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.07.2015 року за № 778/27223,
затверджено Положення про гуртожитки, яке встановлює порядок надання
жилої площі в гуртожитках, вселення на надану жилу площу, користування цією
жилою площею та виселення з гуртожитків.
Так, пунктом 8 розділу І цього Положення встановлено, що жила площа в
гуртожитках надається відповідно до статті 128 Житлового кодексу Української
РСР незалежно від черговості, наявності пільг тощо.
Пунктом 1 розділу II Положення встановлено, що вселення до гуртожитків
проводиться власником гуртожитку або уповноваженою ним особою на підставі
ордера, форма якого наведена в додатку до цього Положення, виданого
відповідно до статті 129 Житлового кодексу Української РСР, з одночасним
укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку.
Як встановлено за судового розгляду, відповідачу не надавалася рішенням
адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого
самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток по
АДРЕСА_1 , жила площа в гуртожитку та остання не отримувала ордер для
вселення до займаного нею приміщення (кімната НОМЕР_1), який відповідно
до вимог чинного законодавства є єдиною підставою для вселення на надану
жилу площу в гуртожитку.
Такі дії відповідача містять ознаки самоправного зайняття жилого приміщення.
53
Будь-яких доказів на спростування зазначеного відповідачем суду надано не
було.
За ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює
наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і
заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для
вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і
електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
(ч. 2 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими
учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 13 ЦПК
України).
Підстави для збирання судом доказів в даній справі відсутні (ч. 2 ст. 13 ЦПК
України).
Посилання відповідача на обізнаність позивача про зайняття відповідачем
спірної кімнати, оскільки її заселяли її, і реєстрували її місце проживання
підпорядковані позивачу органи, не спростовують зазначених вище висновків
суду, оскільки вочевидь вселення відповідача з порушенням порядку заселення
до гуртожитку.
Також суд не бере до уваги твердження відповідача щодо пропуску позивачем
строків позовної давності, оскільки самовільне зайняття особою жилого
приміщення є незаконним та не породжує у цієї особи право на це житлове
приміщення, тому правопорушення в зазначених правовідносинах є триваючим
і строк позовної давності до цих правовідносин не застосовується.
Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм
іншого жилого приміщення. ( ч. 3 ст.116 ЖК УРСР).
Порушені права позивача з боку відповідача підлягають поновленню у спосіб,
визначений позивачем (ст. 16 ЦК України).
Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до ч. 2 ст. 133, ч.
1 ст. 141, п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України.
54
Керуючись ст. ст.13, 19, 23 ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 1, ч. 6, ч. 8 ст. 259,
ст.ст. 263, 264, 265, 268, ч. 2 ст. 272, ст. 273 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , де третя особа: Комунальне
підприємство …………………….. Дніпровської міської ради про виселення
особи, що самоправно зайняла жиле приміщення задовольнити повністю.
Виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з кімнати № НОМЕР_1 у гуртожитку,
розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового
приміщення.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Дніпровської
міської ради (м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75, ЄДРПОУ 26510514)
судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 1 378 (одна тисяча
триста сімдесят вісім) грн.
Дата складення повного судового рішення 03 лютого 2020 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку д Дніпровського
апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м.
Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду
протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну
частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення
повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної
скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі
подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної
сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи
закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду
апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Спаї
55
До
Дніпровського апеляційного суду
Через Амур-Нижньодніпровський районний суд
м. Дніпропетровська
Апелянт (відповідач
по справі):
……………………..
РНОКПП ……………………..
49000, м. Дніпро, ……………………..
Засоби зв’язку: ……………………..
……………………..
Позивач:
Дніпровська міська рада
49000, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 75
Код за ЄДРПОУ 26510514
Засоби зв’язку: 056-745-55-01
office@dniprorada.gov.ua
……………………..
Третя особа:
49069, м. Дніпро, ……………………..
Код за ЄДРПОУ ……………………..
Тел.: ……………………..
……………………..
Справа
№ 199/7038/19 (2/199/3203/19)
Суддя І інстанції:
Спаї В.В.
Судовий збір:
……………………..
Апеляційна скарга
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2020 року в
справі № 199/7038/19 (2/199/3203/19)
56
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2020
року в цивільній справі № 199/7038/19 (2/199/3203/19) за позовом Дніпровської міської ради до
…………………….., третя особа …………………….. Дніпровської міської ради про виселення
особи, що самоправно зайняла жиле приміщення, позовні вимоги було задоволено повністю.
Вирішено виселити ……………………..з кімнати № 209 гуртожитку по вулиці
……………………..у м. Дніпрі без надання іншого житлового приміщення.
Також вирішено стягнути з …………………….., м. Дніпро, …………………….., на
користь Дніпровської міської ради (м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75,
……………………..) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 1 378 (одна
тисяча триста сімдесят вісім) грн.
З рішенням суду І інстанції погодитися не можу та вважаю його таким, що не відповідає
нормам матеріального та процесуального права, є безпідставним та необґрунтованим.
Так, в своєму рішенні суд І інстанції як на підставу задоволення позову посилається на ч. 3 ст.
116 ЖК УРСР, за якою осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм
іншого жилого приміщення. Підставою для застосування вказаної норми житлового права, суд
вказує на відсутність у відповідача ордеру, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу
площу в гуртожитку, та має бути виданий відповідно до статті 129 ЖК УРСР на підставі рішення про
надання жилої площі в гуртожитку адміністрації підприємства, установи, організації, органу
місцевого самоврядування.
Також суд посилається на Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та
житлово-комунального господарства України № 84 від 27.04.2015 року, що зареєстрований в
Міністерстві юстиції України 03.07.2015 року за № 778/27223, яким затверджено Положення про
гуртожитки, яке встановлює порядок надання жилої площі в гуртожитках, вселення на надану
жилу площу, користування цією жилою площею та виселення з гуртожитків.
Так, пунктом 8 розділу І цього Положення встановлено, що жила площа в гуртожитках
надається відповідно до статті 128 Житлового кодексу Української РСР незалежно від черговості,
наявності пільг тощо.
Пунктом 1 розділу II Положення встановлено, що вселення до гуртожитків проводиться
власником гуртожитку або уповноваженою ним особою на підставі ордера, форма якого наведена
в додатку до цього Положення, виданого відповідно до статті 129 Житлового кодексу Української
РСР, з одночасним укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку.
Як встановлено за час судового розгляду, відповідачу не надавалася рішенням адміністрації
підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи
управлінні яких перебуває гуртожиток по вулиці Котляревського, 4 , жила площа в гуртожитку та
остання не отримувала ордер для вселення до займаного нею приміщення (кімната № 209), який
відповідно до вимог чинного законодавства є єдиною підставою для вселення на надану жилу
площу в гуртожитку.
Як вказує в своєму рішенні суд, такі дії відповідача містять ознаки самоправного зайняття
жилого приміщення.
Будь-яких доказів на спростування зазначеного відповідачем суду надано не було.
57
З вищевказаним погодитись не можу з наступних підстав.
Як встановлено судом, гуртожиток, що розташований за адресою: Котляревського, 4,
належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської
міської ради, балансоутримувачем якого є КП «Жилсервіс» Дніпровської міської ради.
Місце проживання відповідача, …………………….. Інни Іванівни, зареєстровано за адресою: м.
Дніпро, …………………….., к. 209, з 31.05.2016, що підтверджується довідкою №1509, виданою
в.о. директора ……………………..Дніпровської міської ради Старина О.М., паспортистом КП
…………………….. Дніпровської міської ради Сорокіною Л.І., штампом про реєстрацію місця
проживання на 12 сторінці паспорту громадянина України ……………………..а також
відповідною інформацією на запит суду.
Згідно Єдиної довідки від 07.07.2016, …………………….. Інна Іванівна , яка мешкає за адресою: м.
Дніпро, вул. Котляревського, 4, к. 209, заборгованості за квартплату та інші комунальні послуги
послуги станом на 01.07.2016 не має.
Як встановив сам суд під час дослідження наданих позивачем доказів, відповідач є
зареєстрованим в гуртожитку з 31.05.2016 року і на його на ім’я відкрито особовий рахунок по
сплаті за квартплату та інші комунальні послуги послуги та відсутність заборгованості по ним.
Таким чином, можна стверджувати про факт наявних між позивачем та відповідачем
договірних відносин з надання та отримання певних послуг.
Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України, осіб які самоправно зайняли жиле
приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до
нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього
приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов’язане з
відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Враховуючи встановлені фактичні обставини, суд помилково не звернув уваги на те, що
вселення відповідача не є самоправним, оскільки 31.05.2016 року він був зареєстрований у
гуртожитку, особовий рахунок, відкрито на ім’я відповідача до цього часу, питання про його
закриття та припинення нарахування сум за житлово-комунальні послуги позивачем та третьою
особою не ставилося.
Також, відповідач, будучи не повідомленим про дату та час проведення судових засідань
належним чином, не мала змоги надати докази законності вселення до спірної кімнати в
гуртожитку.
Саме тому відповідач не надала до суду договір відповідального зберігання (з правом
користування), укладений 02 вересня 2015 року між нею, …………………….. Інною Іванівною, та
Комунальним підприємством …………………….. в особі виконуючого обов’язки директора Старини
О.М.
Відповідно умов договору, Комунальне підприємство …………………….. передало, а
…………………….. І.І. прийняла на відповідальне зберігання майно: кімнату № 209 (площею 18.6 кв.м.)
гуртожитку по вулиці Котляревського, 4 в м. Дніпропетровську, що належить до власності
58
територіальної громади міста Дніпропетровська і закріплена за Депонентом (Комунальне
підприємство ) на праві оперативного управління.
Договір було укладено на невизначений строк.
Договір скріплено печатями та підписами сторін та складено акт прийому-передачі майна від
02 вересня 2015 року.
Таким чином, вважаю, що положення статті 116 ЖК України до спірних правовідносин не
підлягають застосуванню. Між позивачем та відповідачем склалися правовідносини, які
регулюються нормами глави 89 ЦК України (найм житла).
Інших правових підстав для виселення відповідача із спірного приміщення гуртожитку
позивачем не наведено.
Дніпровська міська рада в своєму позові просила виселити відповідача виключно на підставі
статті 116 ЖК України.
Крім того, звертаю увагу суду, що на сьогоднішній день, реєстрація відповідача у спірному
приміщенні не скасована.
Зважаючи на те, що в справі надано всі необхідні докази, обставини справи встановлені
повно, але зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, вважаю, що
оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у
задоволенні позовних вимог.
Аналогічна справа вже розглядалася Верховним судом України, що виніс відповідну
постанову та надав в ній свою правову позицію, що не було взято до уваги судом першої інстанції
при винесенні свого рішення (справа №344/18741/14-ц, провадження №61-22904св18).
Крім того, слід зазначити, що суд при винесенні рішення не взяв до уваги твердження
відповідача про застосування строку позовної давності, викладеного ним у відзиві на позовну
заяву.
Суд, виносячи рішення, вказує, що суд не бере до уваги твердження відповідача щодо
пропуску позивачем строків позовної давності, оскільки самовільне зайняття особою жилого
приміщення є незаконним та не породжує у цієї особи право на це житлове приміщення, тому
правопорушення в зазначених правовідносинах є триваючим і строк позовної давності до цих
правовідносин не застосовується.
Постановою КАС від 23.11.2018 року в справі №489/4756/16-а визначено поняття триваючого
правопорушення, за яким триваюче правопорушення – це проступок, пов’язаний з тривалим,
неперервним невиконанням обов’язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення
характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у
стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон
протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний часі увесь час винний безперервно
вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов’язків. Триваюче
правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об’єктивно існує цей
обов’язок, виконанням обов’язку відповідним суб’єктом або припиненням дії відповідної норми
закону.
59
Подібна правова позиція щодо застосування норм права викладена в постанові Верховного
Суду від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17.
Висновок суду щодо тривалості правопорушення відносно відповідача вважаємо хибним, так
як підставою для подання позову стало твердження позивача про незаконність вселення
відповідача до спірного приміщення. Слід звернути увагу, що вселення є короткочасним фактом, а
не тривалим. Тривалим є проживання без належних на те підстав. Однак, відповідач була
належним чином зареєстрована у спірному приміщенні, її реєстрація не оскаржена, а третьою
особою, яка є підпорядкованою позивачеві, взагалі відкрито особовий рахунок на ім’я відповідача
і до цього часу приймаються кошти за спожиті житлово-комунальні послуги.
Також щодо тривалості правопорушення слід звернути увагу на наступне.
Статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що
адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення
правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня його виявлення.
У пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року № 6 «Про
практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення»
постановлено, що при перевірці додержання органом (посадовою особою) встановленого ст. 38
КпАП України двомісячного строку застосування адміністративного стягнення судам слід мати на
увазі, що при правопорушеннях, які тривають (самовільне зайняття жилого приміщення – ст.. 151
КпАП України, порушення або невиконання встановлених правил пожежної безпеки – ст. 175,
невиконання обов’язків по вихованню і навчанню дітей та ін.) зазначений строк обчислюється з
дня виявлення правопорушення.
Тому, виходячи з тверджень самого суду, викладених в оскаржуваному рішенні щодо суті
самого спору, а саме: законності вселення до жилого приміщення в будинках державного чи
громадського житлового фонду, вважаємо, що твердження суду щодо тривалості правопорушення
відносно відповідача є хибним і до вказаного факту необхідно застосувати норму позовної
давності.
Вважаю, що позивачем за час розгляду справи не доведено самовільність зайняття мною
спірного житлового приміщення, а відповідачем навпаки надано всі докази вчинення дій щодо
законності набуття права проживання в ньому.
Також вважаємо, що виселення відповідача зробить її бездомною. Коштів на придбання
власного житла вона не має у зв’язку з низьким рівнем її доходів. Крім того, судом не було
встановлено, що спірне житло є єдиним житлом відповідача і її виселення позбавить її можливості
мати достойне житло, само реалізуватися, зберегти своє здоров’я та ставить під загрозу її життя,
що є найвищою соціальною цінністю та гарантується Конституцією України.
Враховуючи вищевикладене важаємо, що суд, приймаючи рішення про виселення, мав
встановити, чи є виселення необхідним у демократичному суспільстві (рішення Європейського
суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №308/56 від
02.12.2010 року). Так суд виніс рішення, що не ґрунтувалося на належних підставах, а отже не було
необхідним у демократичному суспільстві (практика ЄСПЛ, справа «Садов`як проти України», заява
№17365/14, п.31).
60
Суд також не взяв до уваги того, що місце проживання скаржника було належним чином
зареєстровано, вона добросовісно сплачувала всі комунальні платежі пов’язані з орендою
житлового приміщення. Вона не була винна в тому, що власник гуртожитку не дотримався певних
формальних вимог, пов’язаних з регулюванням її вселення.
Аналогічний висновок зроблено Європейським судом з прав людини (справа «Садов`як
проти України», заява №17365/14, п. 32, 33).
Статтею 47 Конституції України передбачено: «Кожен має право на житло. Держава створює
умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність
або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами
місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням
суду».
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що
«кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і
кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком
випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним у демократичному
суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни,
для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і
свобод інших осіб».
Відповідно практики Європейського суду з прав людини (справа «Віннійчук проти України»)
концепція «житла» має основне значення для особистісної ідентичності, самовизначення, фізичної
та моральної цілісності, підтримання відносин з іншими та є постійним і безпечним місцем у
суспільстві (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №308/56, пункт 44, від
02.12.2010 року, справа «Гладишева проти Росії», заява №7097/10, пункт 93, від 06.12.2011 року).
Втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла (справа «МакКан проти
Сполученого Королівства», заява №19009/04, пункт 50, від 13.05.2008 року).
Також слід звернути увагу на порушення судом права відповідача на доступ до правосуддя.
За ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або
відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших
обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами;
висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками
справи.
61
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на
справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім
судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді
будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі. Ключовими принципами
статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є
основоположними елементами права на справедливий суд.
Вважаю, що судом було грубо порушено права відповідача на захист та участь в судових
засіданнях, так як суд належним чином не повідомив мене про дату та час розгляду справи, що
обмежило право відповідача на доступ до правосуддя, надання доказів, пояснень, участі в
судових дебатах.
Слід наголосити, що оскаржуване рішення було прийняте за відсутності відповідача ще
23.01.2020 року, повний текст було виготовлено 03 лютого 2020 року, відповідачеві направлено
судом як стороні по справі не було, про прийняте рішення відповідач дізналася лише через свого
представника з Реєстру судових рішень в якому оскаржуване рішення з`явилось з порушенням
строку на подання апеляційної скарги лише в червні 2020 року, судове рішення отримане
представником відповідача фактично 11.06.2020 року.
Своїми діями суд умисно унеможливив право відповідача на вчасне звернення до суду
апеляційної інстанції з відповідною скаргою, тому відповідач вимушена звернутися до суду з
заявою про поновлення строку на подання апеляційної скарги.
Крім того, слід звернути увагу на той факт, що доступ до суду був унеможливлений з березня
2020 року у зв’язку з пандемією КОВІД-19, тому відповідач та її представник не мали змоги
отримати особисто оскаржуване рішення.
Беручи до уваги викладене у скарзі, вважаємо, що рішення Амур-Нижньодніпровського
районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2020 року в справі № 199/7038/19 (2/199/3203/19)
підлягає скасуванню з наведених у скарзі підстав.
Враховуючи вищевикладене, керуючись нормами ст.ст. 352, 355, 356 ЦПК України,
ПРОШУ СУД:
1. Прийняти апеляційну скаргу, поновити строк на подачу апеляційної скарги та відкрити
провадження по справі.
2. Винести постанову, якою рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.
Дніпропетровська від 23.01.2020 року в справі № 199/7038/19 (2/199/3203/19) скасувати, а
апеляційну скаргу задовольнити.
3. Стягнути з Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ ) судові витрати на користь ……………………..
Інни Іванівни.
Додатки:
- копія апеляційної скарги сторонам;
- копія рішення суду І інстанції;
- копія договору відповідального зберігання;
- копія акту прийому-передачі майна;
- докази сплати судового збору (для суду).
18.06.2020 р.
62
І.І.…………………….
До
Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська
Позивач:
…………………….. Андрій Вікторович,
1982 р.н.,
ІДН
49000, м. Дніпро,
Т.:
e-mail:
Відповідач
Дніпровська міська рада
В особі Департаменту житлового
господарства Дніпровської міської ради
ЄДРПОУ 38114671
49000, вул. Воскресеньська, 16 м. Дніпро
Т. 056-745-10-49
Треті особи:
……………………..
49000, м. Дніпро, вул. Данила Галицького,
41
Ідентифікаційний код 40861938
Засоби зв’язку невідомі
Департамент адміністративних послуг та
дозвільних процедур
Територіальна громада м. Дніпра
В особі Дніпровської міської ради
49000, м. Дніпро, пр.-т Д.Яворницького, 75
Т.: 056-732-12-12
Комунальне підприємство
…………………….. Дніпровської міської
ради
49006, м. Дніпро, пр.-т Б.Хмельницького, 14
МФО 305299
Т. 067 520 6321
Позовна заява
про визнання факту проживання однією сім’єю та визнання права на приватизацію
Я, …………………….. Андрій Вікторович, народився 11.06.1982 року. Моїми
батьками є …………………….. Віктор Іванович та …………………….. Ганна Юріївна, що
підтверджується свідоцтвом про народження серія ІІІ-КИ №429652.
Мої батьки є власниками квартири № 38 в будинку 41 по вулиці Данила Галицького
(до перейменування – вулиця Будьонного) у місті Дніпро (до перейменування –
Дніпропетровськ) в якій вони зареєстровані та проживають з грудня 1981 року.
63
20.05.2004 року я набув право на проживання та зареєструвався в гуртожитку по
проспекту Слобожанському (до перейменування – проспект імені Газети «Правда»), 67 у
м. Дніпро (до перейменування – Дніпропетровськ).
21.07.2005 року мені управляючою ЖКК «Жилсервіс» Закритого акціонерного
товариства «Металургремонт» Заботновою В.І. було видано ордер № 34 строком на 3 роки
на кімнату в гуртожитку за адресою: м. Дніпропетровськ, пр.-т Правди, 67, як
працівникові міліції.
На підставі вказаного ордеру я зареєструвався в гуртожитку і є зареєстрованим там
до цього часу.
06.07.2016 року керівником Товариства з обмеженою відповідальністю ., котре
являється правонаступником ЗАТ «Металургремонт» та балансоутримувачем гуртожитку
по проспекту Слобожанському, 67 у м. Дніпро, мені було видано ордер на житлову площу
в гуртожитку № 15 на право зайняття з сім’єю жилої площі кімнат 92-93 в гуртожитку по
проспекту Слобожанському, 67 у м. Дніпро.
З метою реалізації свого права на приватизацію наданої мені житлової площі кімнат
92-93 в гуртожитку по проспекту Слобожанському у м. Дніпро, я звернувся до відділу
приватизації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради з
відповідним пакетом документів. Однак, при перевірці останнього спеціалістами
Департаменту було виявлено факт відсутності в мене реєстрації з народження по 15
грудня 1998 року. Саме в цей час мені було видано паспорт громадянина України у
зв’язку з чим я і отримав реєстрацію за місцем проживання в квартирі своїх батьків.
Відсутність в мене реєстрації за місцем проживання з народження по 15 грудня 1998
року пояснюється тим, що мої батьки на той час не вбачали за необхідне зареєструвати
мене належним чином за місцем проживання, а необхідність реєстрації виникла при
потребі отримання паспорта громадянина України та постановці на військовий облік.
В реєстрі територіальної громади відсутні відомості про мою реєстрацію з
народження по 15 грудня 1998 року про що я додаю відповідну довідку.
Станом на сьогоднішній день я самостійно не можу підтвердити факт свого
проживання в квартирі 38 будинку 41 по вулиці Данила Галицького (до перейменування –
вулиця Будьонного) в м. Дніпро (до перейменування – Дніпропетровськ) та надати до
Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради докази, достатні для
підтвердження мого проживання за адресою проживання моїх батьків з дня мого
народження по 15 грудня 1998 року, тому вимушений звернутися до суду з відповідною
заявою.
З метою захисту свого порушеного права та задля встановлення факту мого
проживання з батьками в квартирі 38 будинку 41 по вулиці Данила Галицького (до
перейменування – вулиця Будьонного) в м. Дніпро (до перейменування –
Дніпропетровськ) з народження по 15 грудня 1998 року, я звернувся до АмурНижньодніпровського районного суду.
В якості доказу свого проживання в квартирі 38 будинку 41 по вулиці Данила
Галицького (до перейменування – вулиця Будьонного) в м. Дніпро (до перейменування –
Дніпропетровськ) з народження по 15 грудня 1998 року мною було надано довідку Голови
правління …………………….. від 10 вересня 2018 року про факт мого проживання в
квартирі 38 будинку 41 по вулиці Данила Галицького (до перейменування – вулиця
Будьонного) в м. Дніпро (до перейменування – Дніпропетровськ) з народження по 09
березня 2004 року.
64
Також було надано довідку Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня
школа № 93» Дніпровської міської ради від 06.09.2018 року, видану Макаренку Андрію
Вікторовичу в тому, що він дійсно навчався в Комунальному закладі освіти «Середня
загальноосвітня школа № 93» Дніпровської міської ради, розташованій за адресою: м.
Дніпро, вул. Данила Галицького, 54, з 1988 по 1999 рік та отримав відповідний атестат.
Факт мого проживання за вищезазначеною адресою можуть підтвердити мої батьки:
…………………….. Віктор Іванович та …………………….. Ганна Юріївна, а також моя
сестра – Пергаменщикова (дошлюбне прізвище – ……………………..) Юлія Вікторівна.
Таким чином, маючи на меті реалізувати своє право на приватизацію належних мені
житлових приміщень кімнат 92,93 в гуртожитку по проспекту Слобожанському у м.
Дніпро, а також у зв’язку з відсутністю можливості підтвердити документально в інший
спосіб факт свого проживання в квартирі 38 будинку 41 по вулиці Данила Галицького (до
перейменування – вулиця Будьонного) в м. Дніпро (до перейменування –
Дніпропетровськ) з народження по 15 грудня 1998 року, я був вимушений звернутися до
Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська (за місцем своєї
реєстрації) з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Однак, ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 05.02.2019 року в справі № 199/893/19 (копія додається) суддя Подорець О.Б. відмовив
у відкритті провадження у справі за заявою …………………….. Андрія Вікторовича, про
встановлення факту, що має юридичне значення.
Як на причину відмови суддя Подорець О.Б. послалась на ч. 4 ст. 315 ЦК України,
відповідно якої суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про
встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір
про про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Як вказано в ухвалі, з поданої …………………….. А.В. заяви вбачається, що
останній просить встановити факт свого проживання за адресою реєстрації його батьків в
квартирі № 38 будинку № 41 по вулиці Данила Галицького (до перейменування – вулиця
Будьонного) в м. Дніпро (до перейменування – Дніпропетровськ) з народження по 15
грудня 1998 року, для реалізації в подальшому своїх житлових прав шляхом оформлення
приватизації кімнат 92-93 в гуртожитку № 67 по проспекту Слобожанському у м. Дніпро,
тобто фактично має на меті підтвердження права на користування жилим приміщенням.
Тобто, суд вирішив, що з поданої мною заяви фактично вбачається спір щодо права
користування мною житловим приміщенням, який підлягає вирішенню в порядку
позовного, а не окремого провадження.
Згідно ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця
проживання» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративнотериторіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні
установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Згідно ст. 29 ЦК України «Місце проживання фізичної особи» місцем проживання
фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце
проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або
місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона
проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та
батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції
опікуна.
65
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти
років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання
її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або
місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона
проживає.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, зазначив, що до
членів сім’ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство.
Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у
безпосередніх родинних зв’язках. Обов’язковою умовою для визнання їх членами сім’ї
є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних
витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання
житла, його ремонт і т.п.
Стаття 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців
гуртожитків" визначає, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, мають
право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності
територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до закону. Приватизація
житлових приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України "Про
приватизацію державного житлового фонду" з урахуванням особливостей, визначених
цим Законом.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового
фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків),
житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб,
кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та
належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного
житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий
фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному
господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій,
установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються
законом.
Відповідно до вимог ст. 2 вказаного Закону до об'єктів приватизації належать
квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у
гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та
одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки),
які використовуються громадянами на умовах найму.
Відповідно до ст. 3 цього Закону приватизація здійснюється шляхом безоплатної
передачі громадянам квартир з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на
наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю.
Стаття 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" регламентує, що
приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це
органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого
самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному
господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний
житловий фонд. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців
гуртожитків здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ч. 11 ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду"
визначено, що спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових
приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
У відповідності до вказаних положень Закону N 2482 громадяни вправі
приватизувати займані ними житлові приміщення, в тому числі житлові приміщення у
66
гуртожитках, в будинках державного житлового фонду. До будинків державного
житлового фонду належить також житловий фонд місцевих Рад.
Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам, зокрема
житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр
загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів
на сім'ю.
Приватизація здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.
Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити
мешканцям житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла,
крім випадків, передбачених законом.
Вказані вище положення Закону N 500 встановлюють право громадян, які не мають
власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем
проживання у гуртожитках та фактично проживають у них можуть реалізувати
конституційне право на житло, зокрема шляхом приватизації житла у гуртожитку (у
випадках, передбачених цим Законом). Житлова кімната у гуртожитку - окреме житлове
приміщення у гуртожитку, призначене та придатне для постійного проживання у ньому;
житлові приміщення у гуртожитку - приміщення гуртожитку (житлові кімнати, житлові
блоки (секції), призначені та придатні для постійного проживання у них.
Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію
житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад і
можуть бути приватизовані відповідно до закону.
Приватизація житлових приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до
Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" з урахуванням
особливостей, визначених цим Законом.
Позивач є громадянином України, більше п'яти років проживає у зазначеному вище
житловому приміщенні в гуртожитку, іншого житла у власності або постійному
користуванні не має.
Позивач вселився в гуртожиток по проспекту Слобожанському, 67 у м. Дніпро на
законних підставах більше ніж 5 років тому. Зі мною, позивачем по справі, і Комунальним
підприємством …………………….. Дніпропетровської міської ради укладено договір
найму житлового приміщення, згідно з яким позивач є наймачем житлового приміщення,
я сплачую за спожиті житлово-комунальні послуги, в тому числі за квартирну плату,
нараховану КП …………………….. ДМР.
Як передбачено пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про
судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" N 20 від
22.12.95 року судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом
розгляду справ, зокрема, за позовами про передачу в приватну власність майна, яке за
законом підлягає відчуженню громадянину (зокрема: відповідно до ст. 1 Закону України
"Про приватизацію державного житлового фонду" підлягають передачі сім'ям наймачів
квартири (будинки) та належні до них господарські споруди і приміщення). Судами
розглядаються й інші позови, пов'язані з охороною права приватної власності. Відповідні
положення щодо захисту права приватної власності поширюються також і на особу, яка
хоча не є власником, але володіє майном з підстав, передбачених законом чи договором.
Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть
бути, зокрема, визнання права, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим
способом, що встановлений договором або законом.
Згідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного
права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за
захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
67
Відповідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору
звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої
України - у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав.
Враховуючи вищевикладене, керуючись нормами Закону України «Про свободу
пересування та вільний вибір місця проживання», ст.ст. 15, 16, 328, ч. 1 ст. 345 ЦК
України, ст.ст. 4, 175 ЦПК України,
Прошу суд:
1. Прийняти заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
2. Винести рішення, яким встановити факт мого проживання за адресою реєстрації
моїх батьків в квартирі 38 будинку 41 по вулиці Данила Галицького (до перейменування –
вулиця Будьонного) в м. Дніпро (до перейменування – Дніпропетровськ) з народження,
11.06.1982 року, по 15 грудня 1998 року.
3. Викликати в якості свідків наступних осіб:
- …………………….. Віктора Івановича, що мешкає за адресою: м. Дніпро, вул.
Данила Галицького, 41, кв. 38;
- …………………….. Ганну Юріївну, що мешкає за адресою: м. Дніпро, вул. Данила
Галицького, 41, кв. 38;
– Пергаменщикову Юлію Вікторівну, що мешкає за адресою: м. Дніпро, вул. Данила
Галицького, 41, кв. 38.
Додатки:
-
Копія паспорту та ідентифікаційного коду …………………….. А.В.;
Копія свідоцтва про народження;
Копія довідки про зареєстрованих;
Копія відповіді з реєстру територіальної громади;
Копія довідки з ОСББ «Галицького 41»;
Копія довідки з навчального закладу;
Докази сплати судового збору (для суду).
«30» січня 2019 року
А.В.……………………..
68
До Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська
Позивач:
…………………….. Анатолій Федорович
код РНОКПП 3061712078
що мешкає за адресою:
м. Дніпро, 49069
тел.
e-mail:
Відповідач:
Комунальне підприємство
"…………………….." Дніпровської міської ради
код ЄДРПОУ
м. Дніпро, 49069
e-mail:
Судовий збір:
Від сплату судового збору звільнено на підставі
ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати
за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди
Я, …………………….. Анатолій Федорович, є батьком трьох малолітніх дітей: …………………….. Кіри
Анатоліївни, 03.02.2006 р.н., …………………….. Івана Анатолійовича, 05.07.2014 р.н., та ……………………..
Тімура Анатолійовича, 28.10.2017 р.н.
25.05.2015 року наказом № 58-к я був прийнятий на посаду юриста Комунального
підприємства "…………………….." Дніпровської міської ради, що підтверджується записами в трудовій
книжці (додаток № 1).
Наказом № 7/1-к від 31.08.2015 року по Комунальному підприємству ……………………..
Дніпровської міської ради я був переведений на посаду заступника директора Комунального
підприємства "…………………….." Дніпровської міської ради.
02.04.2018 року наказом № 124-к по Комунальному підприємству "…………………….."
Дніпровської міської ради мене було звільнено з роботи 02 квітня 2018 року у зв’язку із
скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування, згідно п. 1 ст. 40
КЗпП України та виплачено мені вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку.
Як зазначено в наказі № 124-к, моє звільнення було обумовлено підвищенням
ефективності і оптимізації управління Комунального підприємства …………………….., і на основі
проведеного аналізу економічних і виробничих можливостей підприємства та необхідністю
внесення істотних змін в організацію виробництва і праці підприємства та його структуру.
69
Крім того, при звільненні з займаної посади мені не було запропоновано жодної іншої
вакансії, не дивлячись на той факт, що я являюсь багатодітним батьком і єдиний утримую свою
родину, в тому числі дружину, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною.
В Законі України «Про охорону дитинства», у якому зазначено, що багатодітна сім’я – це
сім’я, у якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває в зареєстрованому шлюбі, разом проживає та
виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який
(яка) проживає разом із трьома й більше дітьми та самостійно їх виховує.
Відповідно статті 42 Кодексу законів про працю України «Переважне право на залишення
на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці», при
скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці
переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і
продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі
надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.
Мною на підприємство були надані всі докази того, що моя сім’я є багатодітною і я є
єдиним її утримувачем, в тому числі свідоцтва про народження дітей та інші документи.
Вважаю, що моє звільнення із займаної посади заступника директора Комунального
підприємства "…………………….." Дніпровської міської ради є незаконним та безпідставним, що
полягає в наступному.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51КЗпП
України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного
звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений
строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути
розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації
виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання
підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п. 1
ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу
роботу.
На підприємстві відповідача створено та діє первинна профспілкова організація
працівників КП …………………….., тому згідно зі ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з
підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 25, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою
згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації,
членом якої є працівник.
70
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 492КЗпП України про наступне вивільнення працівників
персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про
звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним
орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Отже, законодавством визначено механізм захисту права особи на працю як однієї з
найважливіших соціальних гарантій шляхом покладення обов’язку на роботодавця, зокрема при
скороченні чисельності або штату працівників, зміні в організації виробництва і праці,
працевлаштувати працівника, запропонувавши йому іншу вакантну посаду чи роботу на
підприємстві, яку він може виконувати відповідно до його професії, спеціальності, кваліфікації
освіти, досвіду тощо.
При цьому власник вважається таким, що виконав обов’язок із працевлаштування
працівника, який підлягає вивільненню належним чином у тому разі, коли запропонував
працівнику всі інші посади (роботи), які з'явилися на підприємстві протягом періоду
попередження про вивільнення та існували на день звільнення з урахуванням кваліфікації такого
працівника.
Зазначене узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного
Суду України від 01.07.2015 року у справі № 6-491цс15, від 01.04.2015 року у справі №6-40цс15, які
згідно зі ст. 263 ЦПК України суд має враховувати при виборі і застосуванні норм права до спірних
правовідносин.
У роз’ясненнях, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від
06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що розглядаючи
трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, чи
дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація,
реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності
або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм
законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації
виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що
власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою
на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний
працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про
наступне вивільнення.
При цьому, за цей період відповідач не запропонував мені зайняти будь-яку вакантну
посаду, як працівнику, посада якого начебто скорочується та не отримував від мене письмової
відповіді про відмову від пропозиції щодо переведення на інші посади. Крім того, моє звільнення
відбулося в порушення вимог ст.ст. 43, 252 КЗпП України, а саме без попередньої згоди
профспілкового комітету, що діє на підприємстві, членом якої я є та жодних заяв про вихід з його
членства не надавав, тобто відповідач допустив грубе порушення норм трудового законодавства
та фактично ігнорував всі заходи щодо працевлаштування.
Аналіз положень ст. 43, ст. 252 КЗпП України, ст.ст. 38, 39, 41 Закону України "Про
професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" свідчить про те, що питання про надання згоди
на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом
профспілки, належить до виключної компетенції профспілки і підлягає самостійному вирішенню, з
71
урахуванням мети створення профспілки - здійснення захисту трудових прав і інтересів членів
профспілки.
Із роз'яснень, викладених у п. 15 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами
трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 вбачається, що розірвання трудового договору з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою
профспілкового органу, крім випадків, передбачених ст.ст. 43, 43-1 КЗпП України. Звільнення
погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.
Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на
роботі.
Таким чином, наказ від 22.01.2018 №40-к «Про скорочення штату працівників», який став
підставою для мого подальшого звільнення створений відповідачем штучно з метою можливості
мого примусового звільнення з роботи на незаконних підставах. Його прийняття відбулось без
попередньої згоди профспілкового комітету, що діє на підприємстві та згоди вищого виборного
органу профспілки, більш того посада, яку я займав, фактично скорочена не була, тому цей наказ є
протиправним та таким, що має бути скасований у судовому порядку. Таку поведінку відповідача
пов’язую з неприязним особистим ставленням до мене третьої особи через моє небажання писати
заяву про своє звільнення за власним бажанням або за згодою сторін.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає
можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу
від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням
установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою
поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник
повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого
способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та ст. 240 КЗпПП України, тому,
установивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням визначеного законом порядку, суд
зобов’язаний поновити працівника на попередній роботі (постанова судових палат у цивільних та
адміністративних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-33цс14).
З огляду на викладені обставини вважаю, що в суду є всі підстави для мого поновлення на
посаді заступника директора Комунального підприємства …………………….. Дніпровської міської ради
з 02 квітня 2018 року, а належним способом захисту порушеного мого права є визнання наказу від
02.04.2018 №124-к «Про звільнення …………………….. А.Ф.» незаконними та його скасування.
Щодо обґрунтування позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час
вимушеного прогулу, слід зазначити наступне, що у відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при
винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно
приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або
72
різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо
заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган,
який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час
вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про
оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати,
затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
З урахуванням наведених норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна
плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два
календарні місяці, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто дню звільнення
працівника з роботи.
Проте, на момент пред’явлення цього позову, я не можу надати точні відомості про свій
середній заробіток на посаді заступника директора, а тому після витребування з відповідача цих
відомостей, в суду будуть підстави для стягнення з відповідача на мою користь середнього
заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату поновлення на роботі та надасть
мені змогу уточнити позовні вимоги в цій частині.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди та його розміру, слід зазначити
наступне, що в силу ст. 2371КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним
органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав
призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього
додаткових зусиль для організації свого життя, відтак позовна вимога про відшкодування
моральної шкоди є вимогою, що випливає із трудових правовідносин, і за ч. 1 ст. 5 Закону України
«Про судовий збір» з іншими позовними вимогами звільняється від сплати судового збору.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як
відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на
роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат)
немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у
зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого
здійснюється відшкодування моральної шкоди,, обирається потерпілою особою з урахуванням
характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст.ст. 4, 5, 13, 49 ЦПК України).
Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення
становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне
значення.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної
шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 2371 цього Кодексу передбачає право
працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення
потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої
визначається залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у
її житті та з урахуванням інших обставин (постанова Верховного Суду України від 25.04.2012 у
справі 6-23цс12).
73
Таким чином законодавство про працю прямо передбачає наявність обов'язку власника
або уповноваженого ним органу на відшкодування моральної шкоди у разі порушення законних
прав працівника.
Враховуючи, що відповідач вчинив по відношенню до мене незаконне звільнення,
внаслідок якого мені завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що я безпідставно був
позбавлений права на отримання заробітку, внаслідок чого змушений прикладати додаткові
зусилля для організації свого життя, моя сім’я втратила право на нормальне та достойне існування
та забезпечення. Для відновлення своїх порушених прав та інтересів мав звернутися до суду з цим
позовом, вимушений відвідувати судові засідання, витрачати свої грошові ресурси та час. Також,
постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити себе, призводить до постійної нервової та
психологічної напруги. Незаконне звільнення призвело до того, що я постійно думаю, як та куди
влаштуватись на роботу, оскільки звільнення відбулось без будь-яких законних підстав, що
призвело до значних моральних страждань.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з принципу розумності та
справедливості, враховуючи глибину моральних страждань та характер порушеного мого права,
вважаю, сума 20000,00 грн.в якості відшкодування моральної шкоди є співрозмірною із
заявленими позовними вимогами і не надто великою з урахуванням обставин завдання шкоди та
інфляційних процесів в державі , які відбулися після дати мого звільнення, тому ця сума має бути
стягнута на мою користь як відповідна компенсація моральних страждань.
Щодо строків звернення до суду та підстав мого звільнення від доказування, слід
зазначити наступне, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись до
суду з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або
повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з
дня вручення наказу про звільнення чи видачі трудової книжки.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦПК України закріплено, якщо міжнародним договором, згода на
обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж
встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Конвенцією Міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових відносин з
ініціативи роботодавця», ратифікованою Україною 04.02.1994 р., визначено, що тягар доведення
наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на
роботодавці.
Одночасно повідомляю суд про те, що разом з позовною заявою не можуть бути подані
наступні докази, у зв’язку з тим, що вони перебувають в розпорядженні відповідача, а саме:
- довідка про нараховану та виплачену мені заробітну плату і про розмір моєї середньої
заробітної плати;
- - діючий з 16.01.2018 року по день звільнення колективний договір в КП "……………………..";
- журнал реєстрації наказів по підприємству та з кадрових питань за період моєї роботи;
- штатний розпис, що діяв в КП "…………………….."з 01.12.2017 року по день мого звільнення;
- документи профспілкової організації, що діє на підприємстві та надання або ненадання
ним згоди на звільнення працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
74
Отже, незважаючи на тягар доведення відповідачем наявності законної підстави для
звільнення, вважаю необхідним для захисту мого порушеного права і доведення законності своїх
позовних вимог наявність зазначених доказів, оскільки, вони містять докази, які мають певне
значення для правильного вирішення спору, тому я вимушений звернутись до суду з клопотанням
про їх витребування з відповідача.
Також хочу зазначити, що заходів досудового врегулювання цього спору між сторонами не
вживалось, оскільки законом такий обов’язок не передбачено та підтверджую проте, що
позивачем іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих
підстав не подавалось і в жодному суді загальної юрисдикції не розглядається зазначений спір,
тому відсутні будь-які підстави, що є наслідком відмову у відкритті провадження.
Крім цього, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує
понести у зв’язку із розглядом цієї справи, приблизно складе до 10 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.232, 235,237-1 КЗпПУкраїни та ст.ст. 4, 12, 13, 19,
76, 81, 141, 175-177 ЦПК України, прошу суд:
1. Прийняти позовну заяву до свого розгляду та вирішити питання про розгляд справи за
правилами загального позовного провадження.
2. Витребувати з Комунального підприємства "…………………….." Дніпровської міської ради,
код ЄДРПОУ 38199687,яке знаходиться за адресою:м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, буд.
14, завірені належним чином копії та їх оригінали для огляду у судовому засіданні в порядку ст.84
ЦПК України наступні документи:
- довідка про нараховану та виплачену заробітну плату і про розмір середньої заробітної
плати заступнику директора …………………….. А.Ф. з 16.01.2018 по 02.04.2018;
- наказ від 22.01.2018 № 40-к та підстави для його видання;
- діючий з 16.01.2018 року колективний договір в КП "……………………..";
- журнал реєстрації наказів по підприємству та з кадрових питань за період моєї роботи;
- штатний розпис, що діяв в КП "…………………….."з 01.12.2017 року по день мого звільнення;
- документи профспілкової організації, що діє на підприємстві та надання або ненадання
ним згоди на звільнення працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
3. Визнати незаконними та скасувати накази Комунального підприємства ……………………..
Дніпровської міської ради від 22.01.2018 № 40-к «Про скорочення штату працівників», від
02.04.2018 № 124-к «Про звільнення ……………………..а А.Ф.».
4. Поновити на роботі ……………………..а Анатолія Федоровича, код РНОКПП 3061712078, на
роботі в Комунальному підприємстві …………………….. Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ
38199687, яке знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 14 посаді
заступника директора з 02 квітня 2018 року.
5. Стягнути з Комунального підприємства …………………….. Дніпровської міської ради, код
ЄДРПОУ 38199687, яке знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 14 на
75
користь ……………………..а Анатолія Федоровича, код РНОКПП 3061712078, середню заробітну плату
за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату поновлення на роботі.
6. Стягнути з Комунального підприємства …………………….. Дніпровської міської ради, код
ЄДРПОУ 38199687, яке знаходиться за адресою: м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 14 на
користь ……………………..а Анатолія Федоровича, код РНОКПП 3061712078,, за заподіяну моральну
шкоду у розмірі 20000,00 грн.
7. Судові витрати покласти на відповідача.
Додатки:
1.
2.
3.
4.
5.
Копія стор. 1-5 трудової книжки (для суду)
Копія наказу від 02.04.2018 року № 124-к на 1 арк. (для суду)
Копії розрахункових листків на 1 арк. (для суду)
Попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на 1 арк.
Копія позовної заяви для сторін по справі (без додатків №№1-5, відповідно ч.2 ст. 177
ЦПК України)
Позивач
А.Ф.……………………..
29.04.2018 року
76
До
Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська
Позивач:
……………………..Сергій Олександрович,
ІПН 3058412418,
Адреса реєстрації: м. Запоріжжя, бульвар
Центральний, буд. 14, кв. 72
Адреса направлення кореспонденції:
49000, м. Дніпро,
Т.:
e-mail:
Відповідач-1:
Головне територіальне управління юстиції у
Дніпропетровській області
49027, м. Дніпро,
Т.:
e-mail:
Відповідач-2:
Соборний відділ державної виконавчої
служби
Головного територіального управління
юстиції в Дніпропетровській обл
Тел:
Третя особа:
…………………….. Артем Володимирович
49000, м. Дніпро,
Засоби зв’язку невідомі
Ціна позову:
Судовий збір:
Немайновий спір
768 грн. 40 коп.
Позовна заява
про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню
(в порядку спрощеного провадження)
18.02.2015 року близько 23 год. 30 хв. Рухаючись по вулиці Набережна Перемоги, в
районі будинку 44 у м. Дніпро ……………………..Сергій Олександрович (далі – Позивач),
керуючи автомобілем «Део Ланос» , державний номер АР 8820 СМ, перед початком руху
не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам
дорожнього руху, скоїв зіткнення з автомобілем «РЕНО ЛОГАН», реєстраційний номер АЕ
7620 НК, який належить ……………………..у Артему Володимировичу і яким він на той час
керував.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2015 року
було визнано винним позивача у скоєнні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди і
притягнуто його до відповідальності за ст. 124 КУпАП з накладенням стягнення у вигляді
штрафу на користь держави у сумі 425.00 грн.
77
Під час вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Рено Логан»,
державний номер АЕ 7620 НК, був пошкоджений і згідно висновку спеціаліста Дочірнього
підприємства «Бюро юридичних та експертних послуг» № 11 від 31.03.2015 року вартість
відновлювального ремонту вказаного автомобіля визначається рівною вартості КТЗ на
момент пошкодження та складає 195 576 грн. 40 коп.
Страховою компанією «Приватне акціонерне товариство «Українська пожежнострахова компанія», відповідно до договору добровільного страхування наземних
транспортних засобів №АЗ-007/024/140000426 від 16.12.2014 року, здійснила страхове
відшкодування ……………………..у А.В. в рахунок відшкодування заподіяної у результаті ДТП
шкоди у сумі 80 851 грн. 65 коп., що підтверджується довідкою № 1/292 від 11.06.2015
року.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 09.09.2015 року в
цивільній справі № 200/12294/15-ц за позовом ……………………..а Артема Володимировича
до ……………………..Сергія Олександровича «Про відшкодування шкоди» позов було
задоволено. Вирішено стягнути з ……………………..Сергія Олександровича на користь
……………………..а Артема Володимировича в рахунок відшкодування матеріальної шкоди
грошові кошти у сумі 114 724 грн. 75 коп., понесені витрати по справі – сплачений судовий
збір в сумі 1147 грн. 25 коп., а всього – 115 872 грн.
На підставі винесеного Бабушкінським районним судом від 09.09.2015 року рішення,
……………………..им А.В. було отримано виконавчий лист про стягнення з ……………………..С.О.
грошових коштів на суму 115 872 грн.
20.04.2016 року Соборним відділом державної виконавчої служби Головного
територіального управління юстиції в Дніпропетровській області (далі – Соборний ВДВС
ГТУЮ в Дніпропетровській області) було відкрито виконавче провадження по
примусовому стягненню з ……………………..Сергія Олександровича на користь ……………………..а
Артема Володимировича в рахунок відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти у
сумі 114 724 грн. 75 коп., понесені витрати по справі – сплачений судовий збір в сумі 1147
грн. 25 коп., а всього – 115 872 грн.
Не погодившись з винесеним Бабушкінським районним судом від 09.09.2015 року
рішенням, ……………………..С.О. подав до Апеляційного суду Дніпропетровської області
апеляційну скаргу.
06.12.2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області, розглянувши у
відкритому судовому засіданні цивільну справу №200/12294/15-ц за апеляційною скаргою
……………………..С.О. на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від
09.09.2015 року у цивільній справі за позовом ……………………..а Артема Володимировича до
Шкіндера Сергія Олександровича про відшкодування шкоди виніс рішення, яким
апеляційну скаргу Шкіндера Сергія Олександровича задоволено частково, Рішення
Баушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2015 року змінити,
доповнивши резолютивну частину рішення реченням наступного змісту:»Зобов’язати
78
……………………..а Артема Володимировича після повного відшкодування шкоди Шкіндером
Сергієм Олександровичем повернути останньому пошкоджений після дорожньотранспортної пригоди автомобіль «Renault Logan», реєстраційний номер АЕ 7620 НК».
Виносячи своє рішення, суд керувався роз'ясненнями, викладеними у п. 14
постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування
судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої
джерелом підвищеної небезпеки», за якими ухвалюючи рішення про стягнення на користь
потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за
призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності,
тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу
цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
12.01.2018 року на примусове виконання до Шевченківського відділу державної
виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській
області (далі – Шевченківський ВДВС ГТУЮ в Дніпропетровській області) представником
Шкіндера С.О., Шмаковим Іваном Вікторовичем, було подано до виконання виконавчий
лист № 200/12294/15-ц від 04.01.2018 року за яким 12.01.2018 року було відкрито
виконавче провадження про зобов’язання ……………………..а Артема Володимировича після
повного відшкодування шкоди Шкіндером Сергієм Олександровичем повернути
останньому пошкоджений після дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Renault
Logan», реєстраційний номер АЕ 7620 НК».
Однак, в ході виконання рішення суду до Шевченківського ВДВС ГТУЮ в
Дніпропетровській області від Територіального сервісного центру № 1242 УМВС України в
Дніпропетровській області надійшла відповідь на запит, з якої стало відомо, що належний
……………………..у Артему Володимировичу автомобіль «Renault Logan», реєстраційний
номер АЕ 7620 НК» знятий з обліку в зв’язку з вибраковкою 25.02.2017 року.
17.09.2018 року головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС ГТУЮ в
Дніпропетровській області Григорчуком П.В. було винесено Постанову про повернення
виконавчого документа стягувану за виконавчим листом № 200/12294/15-ц, виданому
04.01.2018 року. Як підставу винесення такої постанови, державний виконавець зазначив
повідомлення Територіального сервісного центру № 1242 УМВС України в
Дніпропетровській області, за яким автомобіль марки «Renault Logan», д/н АЕ7620НК,
який був зареєстрований за ……………………..им Артемом Володимировичем, 25.02.2017
року знято з обліку у зв’язку з вибраковкою, тобто у боржника відсутнє майно, визначене
виконавчим документом, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу
в натурі.
Вказаною постановою виконавче провадження в Шевченківському ВДВС ГТУЮ в
Дніпропетровській області було завершено на підставі п.6 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про
виконавче провадження»: у боржника відсутнє визначене виконавчим документом
майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі.
79
Зазначену постанову ……………………..Сергієм Олександровичем було направлено до
Соборного ВДВС ГТУЮ в Дніпропетровській області як підставу для припинення
виконавчого провадження по стягнення з мене суми завданої шкоди ……………………..у А.В.
Однак, не дивлячись на надану мною інформацію до Соборного ВДВС ГТУЮ в
Дніпропетровській області про відсутність у ……………………..а А.В. належного йому
автомобіля, а відтак неможливості виконання рішення Апеляційного суду
Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року, виконавче провадження по
примусовому стягненню з позивача відшкодування завданої ……………………..у А.В. шкоди
припинено не було.
Таким чином, беручи до уваги факт відсутності у ……………………..а Артема
Володимировича автомобілю «Renault Logan», реєстраційний номер АЕ 7620 НК», вважаю
за неможливе виконати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від
09.09.2015 року в цивільній справі № 200/12294/15-ц (з урахуванням змін відповідно
рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 року), так як
…………………….. А.В. не може виконати рішення в часині передачі ……………………..Сергію
Олександровичу пошкодженого після дорожньо-транспортної пригоди автомобіль
«Renault Logan», реєстраційний номер АЕ 7620 НК».
Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання.
Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету.
Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є
завершальною стадією судового провадження.
У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції, ст. 18 ЦПК України однією з основних
засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і
судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового
рішення у визначеному законом порядку.
За вимогами ст. 124 ч. 5 Конституції України, ст. 18 ч. 1 ЦПК України судові рішення,
що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових
осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
У випадку невиконання рішення суду добровільно, воно підлягає виконанню у
примусовому порядку. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів
(посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у
добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання
рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою
на підставі виконавчого документа.
80
Завершальною стадією судового провадження на підставі ст. 1 Закону України «Про
виконавче провадження» є виконавче провадження та примусове виконання рішень
інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у
цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів
(посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб,
визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно
до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону
підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права,
свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та
суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або
оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до
викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб
захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ст. 432 ЦПК України, виконавчий лист має відповідати вимогам до
виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".
Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити
помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким,
що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане
стягувачем за виконавчим листом.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або
частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній
повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням
боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не
підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим
документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення
виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,
поділяються на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Матеріально правові підстави свідчать про відсутність у боржника матеріальноправового обов'язку повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним
виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування
практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ
Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі «Конвенція») та
практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначає, що п.1 ст.6 Конвенції («Право на
справедливий суд») гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будьяких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на
доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак, це
81
право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб
остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із
сторін.
Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на
виконання рішення, яке виніс суд, є невід'ємною частиною «права на суд», а ефективний
захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання
адміністративних органів виконувати рішення (п.40 рішення від 19.03.97 у справі «Горнсбі
проти Греції»).
При цьому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на
справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного
захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6,13 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод.
Таким чином, враховуючи факт відсутності у ……………………..а А.В. автомобіля «Renault
Logan», реєстраційний номер АЕ 7620 НК», а відтак неможливість передачі його
позивачеві відповідно рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня
2017 року в справі № 200/12294/15-ц після відшкодування ……………………..Сергієм
Олександровичем завданого збитку, вважаю, що сплата вказаної у рішенні суду суми на
користь ……………………..а А.В. без отримання в подальшому позивачем вищевказаного
автомобіля, суттєво порушить права ……………………..С.О. на справедливе та повне
виконання рішення суду, порушить принцип диспозитивності, причинить позивачеві
значну матеріальну шкоду та унеможливить правильне виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, вважаємо за необхідне звернутись до суду за захистом
порушених прав ……………………..С.О., що полягають в визнанні виконавчого листа в
цивільній справі № 200/12294/15-ц по примусовому стягненню з ……………………..Сергія
Олександровича на користь ……………………..а Артема Володимировича в рахунок
відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти у сумі 114 724 грн. 75 коп., понесені
витрати по справі – сплачений судовий збір в сумі 1147 грн. 25 коп., а всього – 115 872
грн.таким, що не підлягає виконанню .
Додатково зазначаємо, що з вищезазначеного спірного питання позивач не
звертався до жодного суду, проваджень з питання визнання виконавчого листа в
цивільній справі № 200/12294/15-ц по примусовому стягненню з ……………………..Сергія
Олександровича на користь ……………………..а Артема Володимировича в рахунок
відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти у сумі 114 724 грн. 75 коп., понесені
витрати по справі – сплачений судовий збір в сумі 1147 грн. 25 коп., а всього – 115 872
грн.таким, що не підлягає виконанню, жодним судом не відкривалося.
Беручи до уваги вищенаведене, керуючись нормами ст.ст. 124, 129, 129-1 Конституції
України, ст.ст. 4, 10, 13, 18, 174-176, 274 ЦПК України,
82
ПРОШУ СУД:
1. Прийняти заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
2. Винести рішення, яким визнати виконавчий лист в цивільній справі №
200/12294/15-ц по примусовому стягненню з ……………………..Сергія Олександровича на
користь ……………………..а Артема Володимировича в рахунок відшкодування матеріальної
шкоди грошові кошти у сумі 114 724 грн. 75 коп., понесені витрати по справі – сплачений
судовий збір в сумі 1147 грн. 25 коп., а всього – 115 872 грн.таким, що не підлягає
виконанню.
3. Розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Додатки:
1. Копія рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року.
2. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.04.2016 року.
2. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.01.2018 року.
3. Копія довідки ТСЦ № 1242.
4. Копія постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
5. Копія позовної заяви з додатками для сторін у відповідній кількості.
6. Докази сплати судового збору (для суду).
20.02.2019 року
……………………..
83
До
Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська
Позивач:
…………………….. Інна Володимирівна
РНОКПП 2666113665
Адреса реєстрації:
Дніпропетровська область,
Т.:
Електронна адреса:
Відповідач:
Територіальна громада міста Дніпра в особі
Дніпровської міської ради
ЄДРПОУ
49000, м. Дніпро, пр.-т Д.Яворницького, 75
Т.: 056 732 1212
Електронна адреса невідома
Треті особи:
Державний нотаріус Четвертої дніпровської
державної нотаріальної контори Писарєва Н.С.
49000, м. Дніпро
Тел.:
Електронна адреса невідома
Комунальне підприємство «Дніпровське бюро
технічної інвентаризації»
49000, м. Дніпро,
Тел..:
Електронна адреса невідома
Судовий збір:
Ціна позову:
840 грн. 80 коп.
Невідома
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання права власності на нерухоме майно
у порядку спадкування за законом
Я, …………………….. Інна Володимирівна (дошлюбне прізвище – ……………………..),
являюсь дочкою …………………….. Володимира та ……………………..Онисії Леонтіївни, про що
свідчить свідоцтво про народження серії І-КИ №290239 від 30 січня 1973 року.
16 травня 1977 року народився мій брат, …………………….. Олексій Володимирович,
батьками якого, відповідно свідоцтва про народження ІІ-КИ №386775, вказані
…………………….. Володимир Леонтійович та ……………………..Онисія Леонтіївна.
18 березня 1987 року мої батьки, …………………….. Володимир Леонтійович та
……………………..Онисія (рос. – Анисия) Леонтіївна уклали шлюб, що підтверджується
84
свідоцтвом про укладення шлюбу ІІ-ЖС № 403231. Після укладення шлюбу мати змінила
своє дівоче прізвище «Наумик», взявши прізвище батька – «……………………..».
07 серпня 1992 року, я …………………….. Інна Володимирівна, зареєструвала шлюб з
Сидоровим Андрієм Вікторовичем та взяла прізвище чоловіка – «……………………..», що
підтверджується довідкою відділу реєстрації актів цивільного стану Першотравенського
міського управління юстиції від 09.10.2007 року.
24 липня 1997 року мій батько, …………………….. Володимир Леонтійович, помер, що
підтверджується свідоцтвом про смерть І-КИ № 142314.
27 травня 2006 року померла моя мати – …………………….. Онисія Леонтіївна, що
підтверджується свідоцтвом про смерть Серія І-КИ №092667.
11 квітня 2018 року помер мій брат, …………………….. Олексій Володимирович, що
підтверджується свідоцтвом про смерть серія І-КИ № 808616.
За життя моїми батьками було збудовано житловий будинок з господарськими
спорудами та будівлями по в м. Дніпро (на той час – Дніпропетровськ).
Підставою для будівництва стало рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської
райради депутатів трудящих м. Дніпропетровська від 06 грудня 1972 року «О выделении
гр. ……………………..А.Л. земельного участка для строительства индивидуального жилого
дома по ул. Робкоровская № 178б» та акту відведення земельної ділянки від 05 січня 1973
року.
На момент смерті батьків в будинку по вулиці Робкорівська, 178б в м. Дніпро був
зареєстрований та мешкав мій брат – …………………….. Олексій Володимирович.
Після смерті …………………….. Олексія Володимировича відкрилася спадщина на
належне йому майно. Згідно ч.1 ст. 1268.ЦК України - спадкоємець за заповітом чи за
законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК
України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не
проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про
прийняття спадщини.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 549, чинного на момент смерті батька, Цивільного
кодексу Української РСР «Дії, що свідчать про прийняття спадщини» визнається, що
спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння
спадковим майном. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців
з дня відкриття спадщини. Таким чином, мати та брат, мешкаючи з батьком на день його
смерті, фактично прийняли спадщину, однак належним чином її не оформили.
На момент смерті батька та матері брат, …………………….. Олексій Володимирович,
проживав, був зареєстрований разом з ними, вів з ними спільне господарство, управляв
майном нарівні з померлим, залишився проживати в спірному будинку, займався
веденням у ньому господарства, тому я вважаю, що брат фактично прийняв спадщину –
будинок 178б по вул. Робкорівська у м. Дніпро.
Згідно ч. 1 статті 560 Цивільного кодексу Української РСР «Видача свідоцтва про
право на спадщину» спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в
державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на
спадщину. Тобто обов’язковість звернення до державної нотаріальної контори за місцем
відкриття спадщини для отримання свідоцтва про право на спадщину на той час законом
85
передбачена не була. Спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, як
вказувалось вище, якщо фактично вступив в управління та володіння майном.
Наскільки мені відомо, мій брат, …………………….. Олексій Володимирович, до органів
нотаріату з приводу прийняття спадщини, а саме: житлового будинку 178б по вулиця
Робкорівська у м. Дніпро, що відкрилася після смерті батьків, до органів нотаріату не
звертався.
Після смерті …………………….. Олексія Володимировича я, …………………….. Інна
Володимирівна, звернулася до державного нотаріуса Четвертої дніпровської нотаріальної
контори …………………….. Н.С з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за
законом після смерті брата, …………………….. Олексія Володимировича, в тому числі щодо
житлового будинку, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Робкорівська, 178б.
Розглянувши подані мною документи, постановою від 23 жовтня 2019 року.11.2014
року державний нотаріус Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори
Писарєва Н.С. відмовила мені у вчинені нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на
спадщину за законом, після смерті мого брата, …………………….. Олексія Володимировича,
що помер 11 квітня 2018 року, оскільки не підтверджується факт належності спадкодавці
спадкового майна, а саме: житлового будинку, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул.
Робкорівська, 178б.
Як вказано в постанові, відповідно листа Комунального підприємства «Дніпровське
міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради № 14925 від 23.10.2019
року реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і
спорудами, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Робкорівська, 178б за
спадкодавцем – …………………….. Олексієм Володимировичем , не зареєстровано.
Як підставу для відмови у вчиненні нотаріальної дії нотаріус Писарєва Н.С. вказує, що
відповідно п. 23 листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду
цивільних справ про спадкування» зазначено, що якщо за життя спадкодавець не набув
права власності на житловий будинок, то спадкоємець також не набуває права власності у
порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які
належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у
встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні
для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
Відповідно до листа Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної
інвентаризації» Дніпровської міської ради № 14925 від 23.10.2019 року станом на
31.12.2012 року, в інвентаризаційній справі за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.
Робкорівська, 178б відсутні відомості щодо реєстрації права власності на нерухоме майно
за вищезазначеною адресою.
Первинну інвентаризацію за вказаною адресою проведено 08.08.1986 року згідно
замовлення гр.. ……………………..Онисии Леонтьевны (рос.мова).
Відомості щодо введення житлового будинку в експлуатацію в матеріалах справи
відсутні.
На дату первинної інвентаризації домоволодіння складалось: житловий будинок літ.
А-1 (рік побудови 1973-1975) житловою площею 10, 9 кв.м., загальною 30.5 кв.м., літньої
86
кухні літ. Б з погрібом (рік побудови 1979), сараю літ. В (рік побудови – 1979), сараю літ. Г
(рік побудови – 1979), сараю літ. Д (рік побудови – 1980), убиральні літ. Е (рік побудови –
1979), споруд №1, 2, І.
Також в матеріалах інвентаризаційної справи міститься рішення виконкому АмурНижньодніпровської райради депутатів трудящих м. Дніпропетровська № 1982 від 06
грудня 1972 року ««О выделении гр. ……………………..А.Л. земельного участка для
строительства индивидуального жилого дома по ул. Робкоровская № 178б».
Зазначені документи свідчать про належне володіння моїм спадкодавцем майном,
яке було у володінні на законних підставах, не є самочинним будівництвом та має усі
необхідні документи відповідно до законодавства, яке діяло на момент володіння цим
майном.
Згідно ст. 1266 ЦК України спадкування за правом представлення - внуки, правнуки
спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі,
дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Відповідно ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може
одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину
не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та
обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися
внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона
належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про
визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою
особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до рекомендацій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ про спадкування (лист №24-753/0/4-13 від 16.05.2013
року) Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася
підзаконними нормативними актами, зокрема такими як Інструкція про порядок
реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP,
затверджена заступником міністра комунального господарства Української PCP 31 січня
1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня
1995 року №56, Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на
нерухоме майно, затверджене наказом Мінюста від 07 лютого 2002 року. Зазначені
нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, спору, державну реєстрацію
права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки,
споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільного
кодексу України 2004 року.
Відповідно до п.3.2 вищезазначеного листа по об'єктах, що збудовані до 05 серпня
1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05 серпня 1992 року №449, якою
встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх
реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний
стан будинку (будівлі). Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які
87
збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в
експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на
будинок, навіть якщо споруджено самовільно. За наявності доказів судами може
визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05
серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.
Аналогічна норма щодо порядку реєстрації права власності зазначена в
інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та
кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від
16 травня 2013 року №24-753/0/4-13, в якому також наголошено, що за наявності
відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на
спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано
правовстановлюючі документи.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008
року №7 «Про судовому практику в справах про спадкування» свідоцтво про право на
спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в
порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в
нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на
спадщину судовому розглядові не підлягають. Аналогічна думка викладена в розясненні
наданому Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних
справ «Про судову практику з розгляду цивільних справ про спадкування» №24-753/0-13
від 16 травня 2013 року, відповідно до якого, визнання права власності на спадкове майно
усудовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись якщо існують
перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за
захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб
передбачений законом, у тому числі шляхом визнання права.
За змістом вимог ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі
речі підлягають державній реєстрації, а відповідно до ст. 19 Закону України «Про
державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна
реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі рішень судів.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не
заборонені законом. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної
особи, яка померла, до інших осіб.
Згідно ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме
майно та їх обмежень» право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті
згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом,
визнаються державою.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до
набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної
реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була
проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на
момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації
таких прав.
88
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд,
державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права
власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання
чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових
прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
До цього часу спадщина не перейшла до держави, не визнана відумерлою, я вчасно
звернулася з заявою про прийняття спадщини після смерті брата і є спадкоємцем за
законом, тому вважаю за необхідне звернутися до суду за захистом свого права.
Таким чином, враховуючи те, що я прийняла спадщину, подавши до нотаріальної
контори відповідну заяву про прийняття спадщини, я не маю можливості оформити в
установленому порядку спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину на
нерухоме майно, яким є житловий будинок, який знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул.
Робкорівська, 178б, оскільки покійний за час свого життя не зареєстрував в органах
державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у такий спосіб не оформивши своє
право власності в установленому порядку
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 267 ЦК України до заяв про захист цивільного права
або інтересу позовна давність не застосовується.
Враховуючи, що я не є власником зазначеного спірного будинку, в мене відсутні
правовстановлюючі документи на нього, тому я не маю змоги замовити його поточну
інвентаризацію та виготовити технічний паспорт на будинок, а також отримати відповідну
експертно-грошову оцінку зазначеного майна, тому судовий збір вимушена сплачувати
відповідно до ч. 3 ст. 134 ЦПК України.
Також зазначаю, що до цього часу не зверталася до жодного суду з питань,
зазначених у позові та підтверджую, що відкритих проваджень з питань визнання мого
права на будинок по вулиці Робкорівська, 178б у м. Дніпро немає.
Тому на підставі вищевикладеного та керуючись статями 4, 174, 175 Цивільного
процесуального кодексу України, та ст. 328, 1218, 1269 Цивільного кодексу України,
ПРОШУ СУД:
1. Визнати за мною, Сидоровою Інною Володимирівною, 1972 року народження, право
власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою; Дніпропетровська область,
м. Дніпро, вул. Робкорівська, 178б, разом з господарськими спорудами, в порядку
спадкування за законом після смерті брата, …………………….. Олексія Володимировича,
померлого 11 квітня 2018 року.
Додатки:
1. копія паспорту та ІПН …………………….. І.В.;
2. копія свідоцтва про народження …………………….. І.В.;
3. копія свідоцтва про народження …………………….. О.В.;
4. копія свідоцтва про укладення шлюбу;
89
5. копія довідки ВРАЦС Першотравенського МУЮ;
6. копія свідоцтва про смерть …………………….. В.Л.;
7. копія свідоцтва про смерть …………………….. О.Л.;
8. копія свідоцтва про смерть …………………….. О.В.4
9.копія постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії;
10. копія відповіді КП «ДМБТІ»;
11. копія рішення виконкому;
12. копія акту відводу земельної ділянки;
13. докази сплати судового збору (для суду).
«14» лютого 2020 року
І.В.……………………..
90
До
Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська
Заявник:
…………………….. Ірина Семенівна,.н.,
РНОКПП 2374615727
Адреса реєстрації та проживання
e-mail:
Т.:
Заінтересовані
особи:
Орган опіки та піклування
Індустріальної районної у м. Дніпрі ради
49081, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 8
Т.: (0562) 23-60-12
Електронна адреса: rada@indrada.gov.ua
Індустріальний районний у місті Дніпрі
відділ державної реєстрації актів цивільного
стану
Головного територіального управління юстиції у
Дніпропетровській області
49081, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 14
Тел.: 056-767-20-56
Електронна адреса: vcs_in@dpm.dp.drsu.gov.ua
Судовий збір:
420 грн. 40 коп.
Заява
про визнання особи безвісно відсутньою
Відповідно свідоцтва про народження Серія І-КИ №736883 від 23 серпня 2019 року
(повторного), виданого Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної
реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у
Дніпропетровській області та актового запису № 173 від 26 січня 1965 року, моїм батьком є
……………………..в Семен Іонович, а матір’ю –……………………..ва Ганна Яківна.
08 лютого 1986 року мною було укладено шлюб з ……………………..овим Павлом Степановичем
під час реєстрації якого я взяла прізвище чоловіка «……………………..», що підтверджується
свідоцтвом про укладення шлюбу ІІІ-КИ № 450270 від 08 лютого 1986 року.
02 вересня 1998 року мої батьки розлучилися, що підтверджується свідоцтвом про
розірвання шлюбу І-КИ № 121280 від 02 вересня 1998 року, актовий запис № 490.
Ще задовго до розірвання шлюбу батько виїхав на постійне місце проживання до Російської
Федерації, де знайшов роботу і став постійно мешкати, мати проживала окремо в м. Дніпро
(Дніпропетровську).
Періодично він приїздив до мене, допомагав фінансово, провідував онуку, мою доньку,
…………………….. Ілону Павлівну.
З 2003 року ……………………..в Семен Іонович перестав виходити на зв'язок, не приїздив в
Україну, на телефонні дзвінки не відповідав.
Я неодноразово відправляла йому листи в Російську Федерацію за відомою мені від самого
……………………..ва С.І. адресою його проживання, однак відповіді від нього не надходило.
З метою встановлення місця знаходження ……………………..ва С.І. я зверталась до органів
внутрішніх справ за місцем свого мешкання, однак, на жаль, проведеними заходами знайти
……………………..ва С.І. не вдалося. Відповіді з органів внутрішніх справ за минулі роки в мене не
збереглися.
91
09 квітня 2019 року я знову звернулася до Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській
області щодо розшуку мого батька, ……………………..ва Семена Іоновича, 1932 року народження.
Висновком про результати розгляду звернення від 20 квітня 2019 року Дніпровського РВП
ДВП ГУНП в Дніпропетровській області мені було повідомлено, що місцезнаходження мого батька,
……………………..ва Семена Іоновича, на території України не виявлено. Як вказано у висновку,
……………………..в С.І. станом на 02 червня 2003 року мешкав за адресою: Росія, Московська область,
Талдомський район, м. Вербілки, 1-й Дзержинський провулок, буд. 8. Інших будь-яких свідчень
щодо нього по базі даних «Армор» не виявлено.
14 листопада 2019 року мною до відділу Міністерства внутрішніх справ Росії по
Талдомському району направлено заяву про розшук мого батька, ……………………..ва Семена
Іоновича, 1932 року народження.
Згідно відповіді Відділу Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації по Талдомському
району (ВМВС Росії по Талдомському району) ГУ МВС Росії по Московській області №81-2/11680
від 22.11.2019 року «Про направлення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи»,
працівниками Відділу Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації по Талдомському району
було проведено перевірку щодо моєї заяви про розшук ……………………..ва Семена Іоновича, 1932
року народження.
Проведеною перевіркою було встановлено, що по облікам РАЦС м. Талдома ……………………..в
С.І. серед померлих, змінивших прізвище, таких, що реєстрували чи розривали шлюб, не
значиться.
В ході перевірки по федеральним облікам МВС Росії, ГУ МВС Росії по Московській області і
ВМВС Росії по Талдомському району громадянин ……………………..в С.І. не значиться.
У відповіді, отриманій від керівника територіального відділення Вербилки Адміністрації
Талдомського міського округу Е.В.Горькової міститься, що вулиці 1-ий Дзержинський провулок в
селищі Вербилки Талдомського району не було, він не перейменований на іншу назву вулиці. По
облікам Федеральної міграційної служби паспорта громадянина РФ ……………………..в С.І. не
отримував, зареєстрованим на території Російської Федерації не значиться.
Таким чином, встановити його ймовірне місце знаходження, проживання чи реєстрацію на
території України та Російської Федерації не виявилося можливим.
За час проживання в м. Дніпропетровську батько, ……………………..в Семен Іонович, збудував
будинок по вулиці Новосибірська, 125 у м. Дніпро, який оформив на своє ім’я. Я зараз мешкаю в
цьому будинку зі своєю сім’єю, вимушена сплачувати всі платежі по житлово-комунальним
послугам, не маючи змоги без участі ……………………..ва С.І. переукласти будь-які договори по
обслуговуванню будинку, провести його реконструкцію, змінити опалення та водопостачання, що
ставить мене в скрутне матеріальне положення, так як всі договори на обслуговування будинку та
підключення комунікацій укладені з моїм батьком.
Крім того, без участі ……………………..ва С.І. як власника земельної ділянки та будинку по вулиці
Новосибірська, 125 в м. Дніпро, я не можу збудувати жодної будівлі на цій ділянці, хоча її площа
дозволяє збільшити будинок, що конче необхідно для моєї сім’ї у зв’язку зі збільшенням її
чисельності.
Останнє повідомлення від ……………………..ва Семена Іоновича надійшло в червні 2003 року,
коли він надіслав мені лист з нотаріально посвідченою довіреністю та проханням до оформити на
його ім’я належний йому будинок по вул. Новосибірська, 125 в м. Дніпро. З того часу звісток від
мого батька не надходило.
У зв’язку з неможливістю встановити місцезнаходження мого батька, ……………………..ва
Семена Іоновича, 02.02.1932 року народження, його долю з 2003 року, необхідністю вирішення
питання власності та охорони належного моєму батькові майна: будинку № 125 по вулиці
Новосибірська в м. Дніпро, я вимушена звернутись до суду з заявою про визнання ……………………..ва
Семена Іоновича, 1932 року народження, безвісти зниклим.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Цивільного кодексу України, для визнання фізичної особи безвісно
відсутньою повинні бути наявними наступні умови:
- відсутність протягом одного року в місці постійного проживання фізичної особи;
- відсутність відомостей в місці такого проживання про фізичну особу протягом року;
92
- неможливість установлення місця перебування фізичної особи (в такому разі відповідно до
ч. 2 ст. 43 Цивільного кодексу України, початком її безвісної відсутності вважається перше число
місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей
місяць – перше січня наступного року.
Відповідно ст. 305 ЦПК України, заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або
оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім
відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або
за місцем знаходження її майна.
Відповідно ст. 293 ЦПК України, заява про визнання особи безвісно відсутньою
розглядається судом в порядку окремого провадження.
22 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи № 225/882/17, провадження № 61-34068св18
(ЄДРСРУ № 78044509) підтвердив правові позиції стосовно підстав для визнання особи безвісно
відсутньою.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17 зроблено висновок, що «безвісна
відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її
постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування).
Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів,
тобто юридичний склад, до якого включаються:
а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання;
б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі
відомості;
в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування
фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України;
г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи
безвісно відсутньою».
При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою,
однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має
спростовний характер.
Більше того, визнання судом у встановленому законом порядку фізичної особи безвісно
відсутньою (стаття 43 ЦК України) жодним чином не свідчить про смерть такої особи, так і не
виключає самої можливості смерті. Зазначене зумовлює одночасну наявність двох припущень
щодо двох взаємовиключних життєвих станів безвісно відсутньої фізичної особи (особа жива,
особа померла) (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 317/3139/15-ц, провадження №
61-4241св18 (ЄДРСРУ № 72641734).
Враховуючи факт відсутності ……………………..ва С.І. за місцем реєстрації більш ніж 10 останніх
років, неможливість, не дивлячись на всі вжиті заходи, встановити його місцезнаходження,
необхідність захисту та визначення подальшої долі належного йому майна, вважаю за необхідне
звернутись до суду з заявою про визнання ……………………..ва Семена Іоновича, 1932 року
народження, безвісно відсутнім.
Викладене в заяві можуть підтвердити наступні особи, яких я вважаю за необхідне залучити
в якості свідків:
- Зуб Ілона Павлівна, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 129, кв. 87;
- Тупікова Світлана Віталіївна, 1963 р.н., сел. Слобожанське, вул. В.Сухомлинського, 44/78.
Беручи до уваги вищевикладене, керуючись нормами ст. 43 ЦК України, ст. 293, 305, 306 ЦПК
України,
ПРОШУ СУД:
1. Прийняти заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
2. Визнати ……………………..ва Семена Іоновича, 02.02.1932 року народження, безвісти
відсутнім з 2003 року.
93
3. Викликати в якості свідків наступних осіб: Зуб Ілону Павлівну, м. Дніпро, пр.
Слобожанський, 129, кв. 87; та Тупікову Світлану Віталіївну, 1963 р.н., сел. Слобожанське, вул.
В.Сухомлинського, 44/78.
Додатки:
- Копія паспорту та РНОКПП ……………………..ової І.С.;
- Копія свідоцтва про народження ……………………..вої І.С.;
- Копія свідоцтва про шлюб ІІІ-КИ № 450270 від 08 лютого 1986 року;
- Копія свідоцтва про розірвання шлюбу І-КИ № 121280 від 02 вересня 1998 року;
- Копія довіреності від 2003 року;
- Копія відповіді Дніпровського РВП;
- Копія відповіді Відділу Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації по
Талдомському району;
- Копія відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській
області;
- Копія відповіді Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА;
- Докази сплати судового збору (для суду).
«………» ……………….. 2020 року
І.С.……………………..
94
До
Васильківського районного суду
Дніпропетровської області
52600, Дніпропетровська область,
смт. Васильківка, вул. Спортивна, 23
Позивач:
…………………….. Анастасія Максимівна
РНОКПП
Тел.:
Електронна адреса:
Товариство з обмеженою відповідальністю
«……………………..»
ЄДРПОУ
с. Добровілля, Васильківський район,
Дніпропетровська область,
електронна адреса та засоби зв'язку невідомі
Відповідач:
Треті особи:
Товариство з обмеженою відповідальністю
«……………………..»
Код ЄДРПОУ 34590337
52532, Дніпропетровська обл.,
Синельниківський район,
смт. Роздори, вул. Робоча, 10-б
засоби звязку та електронна адреса невідомі
Ціна позову:
Немайновий спір
Судовий збір:
840 грн. 80 коп.
Позовна заява
про визнання недійсним попереднього договору оренди землі
14.02.2019 року між мною, …………………….. Анастасією Максимівною, та Товариством з
обмеженою відповідальністю «Васильківське-Агро» (ЄДРПОУ 41657557, далі – Відповідач), було
укладено попередній договір оренди землі (далі – Договір).
Предметом договору є земельна ділянка, загальною площею 6,172 га, кадастровий номер
1220781100:02:006:0031, що розташована на території Богданівської сільської ради
Васильківського району Дніпропетровської області, та належить на праві приватної власності
Позивачеві – …………………….. Анастасії Максимівні.
Відповідно до умов Договору, між Позивачем та Відповідачем було досягнуто згоди про
укладення між ними в тридцятиденний строк з моменту припинення, в тому числі, але не
виключно, шляхом розірвання або визнання недійсним Договору оренди землі, укладеного між
Товариством з обмеженою відповідальністю «……………………..» та Позивачем на умовах, визначених
оспорюваним Попереднім договором, доовору оренди в узгодженій формі та на умовах,
встановлених цим Договором.
Пунктом 6 Договору передбачено, що позивач протягом десяти календарних днів з моменту
припинення, в тому числі, але не виключно шляхом розірвання або визнання недійсним договору
оренди землі, укладеного між ТОВ «……………………..» та Позивачем, письмово повідомляє про це
відповідача та надає копії документів, необхідних для підготовки проекту Договору оренди, у тому
числі копії документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.
Пунктом 7 оспорюваного Договору передбачено , що сторони домовились, що цей Договір
може бути припинений розірваний достроково, тобто без наслідків для обох Сторін щодо
укладення Основного договору, лише за взаємною письмовою згодою Сторін.
95
Згідно з пунктом 9 Договору, за невиконання чи неналежне виконання Договору Сторони
несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним в Україні законодавством.
Цим же пунктом передбачено, що сторона, яка ухилятиметься від укладення договору
оренди, передбаченого оспорюваним Договором, або відмовитися від його підписання,
зобов’язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 30 (тридцяти) мінімальних заробітних плат,
встановлених на 1 січня року, в якому було укладено оспорюваний Договір, шляхом внесення
грошових коштів у відповідному розмірі на поточний рахунок Орендаря у банківській установі.
Також в даному пункті передбачено, що у разі, якщо договір оренди землі, укладений між
ТОВ «……………………..» та Позивачем буде поновлений на новий строк або у разі якщо строк його дії
буде продовжено за згодою сторін, то Позивач (СТОРОНА 2 за оспорюваним договором)
зобов’язана сплатити ТОВ «Васильківське-Агро» штраф у розмірі 30 (тридцяти) мінімальних
заробітних плат, встановлених на 1 січня року, в якому було укладено цей Договір.
Предметом спору та підставою звернення до суду стало наступне.
10 березня 2015 року між позивачем та ТОВ «……………………..» укладено договір оренди
належної позивачеві землі, яка знаходиться на території Богданівської селищної ради
Васильківського району Дніпропетровської області строком на 7 років.
За кожен рік використання землі орендар повинен був виплачувати орендну плату у
грошовій формі в обумовленому в договорі розмірі з урахуванням індексації до 20 серпня
поточного року оренди (перша частина), не пізніше 20 числа місяця останнього календарного
року, за який вноситься орендна плата (друга частина). Однак, відповідачем за період 2017-2018
років орендна плата не виплачувалась ані до 20 серпня, ані до 20 грудня. У звязку з невиконанняи
ТОВ «……………………..» умов укладеного договору, Позивачем було вирішено розірвати цей договір
в судовому порядку та подано до суду відповідний позов.
В цей час до позивача звернувся відповідач з пропозицією укласти з ним договір оренди
землі, належної позивачеві, на взаємовигідних умовах.
14 лютого 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Васильківське-Агро»
та …………………….. Анастасією Максимівною, було укладено попередній договір оренди землі
відповідно до якого між сторонами в тридцятиденний строк з моменту припинення, в тому числі,
але не виключно шляхом розірвання або визнання недійсним Договору оренди землі укладеного
між ТОВ "…………………….." та відповідачем, на умовах визначених попереднім договором, договору
оренди в узгодженій формі та на умовах встановлених договором.
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2019 року
позов …………………….. Анастасії Максимівни до ТОВ «……………………..» про розірвання договору
оренди землі було задоволено.
Розірвано договір оренди землі площею 6.172 га, кадастровий номер
1220781100:02:006:0031, укладений 10 березня 2015 року між ТОВ «……………………..» та
…………………….. Анастасією Максимівною.
Не погодившись з винесеним рішенням, ТОВ «……………………..» звернулось до Дніпровського
апеляційного суду з апеляційною скаргою в якій просило скасувати рішення суду та постановити
нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Однак, в цей же час, не дивлячись на розірваний за рішенням суду договір оренди землі та
подану апеляційну скаргу, до позивача звернувся представник ТОВ «……………………..» з пропозицією
укласти новий договір оренди землі на більш вигідних умовах з чим погодилась позивач і
29.07.2019 року уклала з ТОВ «……………………..» новий договір оренди землі, відповідно якого
10.09.2019 року державним реєстратором внесено запис про право оренди спірної земельної
ділянки в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно за ТОВ "…………………….." строком до
31.12.2026 року, номер запису про інше речове право: 33184353, реєстраційни номер об`єкта
нерухомого майна:1912377512207.
Підставою таких дій позивача стало невиконання своїх зобов'язань перед ним відповідачем,
а також недопустимість певних умов попереднього договору оренди землі, що стало підставою
для звернення до суду з зазначеним позовом виходячи з наступного.
Відповідно укладеного між сторонами попереднього договору, …………………….. Анастасія
Максимівна в разі порушення умов договору має повернути на розрахунковий рахунок ТОВ
«ВАСИЛЬКІВСЬКЕ-АГРО» заохочувальну суму, передану позивачем.
96
Однак, умови отримання заохочувальної суми, її розмір, підстави, порядок отримання та
повернення не були заявлені в договорі, що дає підстави вважати такі умови недобросовісними і
договір таким, що істотно порушує права іншої сторони, так як містить саме приховані умови, що
істотно вплинуть на матеральний стан іншої сторони при його розірванні.
Між тим, заохочувальна сума у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень за підписання
аналогічного попереднього договору оренди землі була в присутності позивача передана її
онукові, …………………….. Дмитру Олександровичу, за належний йому земельний пай, що вплинуло
на підписання договору позивачем, так як остання розраховувала на отримання такої ж суми
коштів.
Позивач в силу свого віку і юридичної неграмотності не могла в повній мірі розуміти тонкощі
договору, повністю довіряючи представникові позивача при підписанні договору. Представник же
відповідача ввів в оману позивача, повідомивши, що остання укладає з ним договір оренди землі
та зобов'язався в свою чергу передати заохочувальну суму в якості першої оплати за оренду землі.
Однак слід наголосити, що заохочувальна сума з боку ТОВ «ВАСИЛЬКІВСЬКЕ-АГРО»
…………………….. Анастасії Максимівні так і не передавались.
Саме ненадання коштів позивачеві відповідачем протягом довгого періоду часу стало
підставою для підписання нею договору оренди землі з ТОВ «……………………..».
Крім того, позивач як на підставу визнання недійсним спірного договору посилається на
наступне.
Як було вже зазначено, пунктом 6 Договору передбачена відповідальність відповідача за
ухилення від укладення договору оренди землі з позивачем та чітко встановлено штраф – 30
мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня року, в якому було укладено попередній
договір.
Відповідно ч. 2 статті 549 ЦК України «Поняття неустойки» штрафом є неустойка, що
обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Тобто, встановлюючи відповідальність позивача за невиконання зобов’язання або ухилення
від його виконання, відповідач в своєму договорі порушив норму ч. 2 статті 549 ЦК України,
нарахувавши штраф у твердій грошовій сумі.
Крім того, відповідно ч. 2 статті 549 ЦК України, штраф обчислюється у відсотках від суми
невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, що не передбачено умовами спірного
договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 635 Цивільного кодексу України, сторона, яка необґрунтовано
ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати
другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором
або актами цивільного законодавства.
Тобто, штраф, передбачений в договорі в твердій грошовій сумі, що є порушенням ч. 2 ст.
549 ЦК України, мав ще підтверджуватись економічним розрахунком завданих діями позивача
збитків, понесених відповідачем, що не було передбачено в договорі та є істотним порушенням
чинного законодавства при його укладенні.
Наявність в договорі умов, що суперечать законодавству, дає підстави вважати такий договір
недійсним.
Також, відповідно ч. 5 ст. 203 ЦК України «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним
для чинності правочину» правочин має бути спрямований на реальне настання правових
наслідків, що обумовлені ним.
В свою чергу, укладений з позивачем договір, містить умови, які могли і не настати і на які
позивач не могла вплинути: відповідно договору у позивача настають зобов’язання лише після
розірвання договору з ТОВ «……………………..».
Саме на той час, про що знав відповідач при укладенні попереднього договору, судами
першої та апеляційної інстанцій слухалась справа про розірвання договору оренду землі,
укладеного …………………….. Анастасією Максимівною та ТОВ «……………………..».
Вплинути на прийняття судами рішення чи бути обізнаною з його результатом достроково
…………………….. Анастасія не могла про що знав відповідач та, не дивлячись на зазначене, всерівно
уклав попередній договір, що дає підстави вважати, що саме відповідач мав на меті створити для
97
позивача всі умови, щоб застосувати до нього штрафні санкції та поставити його в скрутне
становище.
За правилами п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та
обов`язків є договори та інші правочини.
Частиною четвертою ст. 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в
оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється
за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше
сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого
зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому
(основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути
встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на
підставі попереднього договору.
Постановою Пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову
практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано наступне.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4,10 та 203 ЦК зміст правочину не може
суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до
Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів
України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим
у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам
суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного
законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,
8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом
відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання
оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування
наслідків недійсності нікчемного правочину.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину
недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування
наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так
і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його
недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у
позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із
застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно вказаної Постанови, виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які
виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для
визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не
створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є
недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент
вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті
205 - 210, 640 ЦК тощо).
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені
законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами
договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо
відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із
98
статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної
реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Як вказано у вищевказаній Постанові, якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг
знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав
права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для
задоволення позову про витребування у нього майна.
Вважаю, що вказане вище може бути застосоване і до правовідносин, що виникли в
апелянта з позивачем, так як останній знав про ризик ненастання однієї із основних умов
укладеного між ним та апелянтом договору – прийняття судом рішення про розірвання договору
оренди, укладеного між …………………….. Анастасією Максимівною та ТОВ «……………………..».
Як зазначено в Постанові Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року,
відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства,
зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу
тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме
на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину
недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне
значення.
Відповідно умов оспорюваного Договору, вказаний Договір є попереднім в розумінні ст. 635
Цивільного кодексу України. Сторони гарантували один одному своє ознайомлення з загальними
вимогами, додержання яких є необхідним для чинності оспорюваного попереднього договору,
володіють необхідним обсягом цивільної дієздатності, повністю усвідомлювали значення своїх дій
та на підставі вільного волевиявлення уклали оспорюваний договір.
Слід наголосити, що перед підписанням оспорюваного договору, представником
відповідача було надано для підписання, а позивачем підписано безпосередньо договір оренди
землі без зазначення дати та місця його підписання. Як пояснив представник відповідача, дату та
місце укладення договору він поставить сам. При цьому на місці підпису сторін договір містив
печатку підприємства – ТОВ «Васильківське-Агро».
Підтвердженням підписання позивачем договору оренди землі ще до підписання
оспорюваного договору є наявність в матеріалах попереднього договору оренди від 14 лютого
2019 року копії договору оренди землі, укладеного між позивачем та відповідачем без зазначення
місця укладення та дати.
Також підставою вважати укладений оспорюваний договір саме договором оренди землі
позивач вважала став факт передачі коштів онуку позивача – …………………….. Дмитру
Олександровичу представником відповідача за підписання аналогічного договору в присутності
позивача. Як пояснював представник відповідача – передані кошти, це – аванс за договором
оренди землі.
Саме тому Позивач,підписуючи попередній договір, була чітко впевнена, що вона підписує
саме договір оренди землі в кінцевій редакції, так як представником відповідача, що надав їй
договір для підписання, було чітко вказано, що вона підписує саме договір оренди землі після чого
вона не матиме права укладати аналогічний договір з іншими орендарями.
Слід наголосити, що умови договору оренди землі і попереднього договору оренди землі
тягнуть за собою настання різних правових наслідків про що позивач не була попереджена
представником відповідача.
Вважаємо, що саме внаслідок дій представника відповідача позивачем було допущено
помилку при усвідомленні суті, предмету та наслідків підписаного нею попереднього договору,
що дає всі підстави, враховуючи вищенаведене, а також вік та стан здоровья позивача, вважати
попередній договір таким, що був укладений під впливом помилки.
В Аналізі окремих питань судової практики, що виникаютьпри застосуванні судами
рекомендаційних роз’яснень, викладениху постанові Пленуму Верховного Суду України від 06
листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання
правочинів недійсними» визначено наступне.
Відповідно п.11 цього Аналізу «Обставини, які мають істотне значення для застосування ст.
229 ЦК (п. 19 ППВСУ № 9)» відповідно до статей 229 – 233 ЦК правочин, вчинений під впливом
99
помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою
стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на
момент вчинення правочину.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести,
що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його
тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Правочин, вчинений під впливом помилки, належить до оспорюваних. Помилка – це
неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її
волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.
Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб
помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд.
Слід зазначити, що в такому випадку обов’язково необхідно враховувати правовий висновок
ВСУ, викладений у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2953цс15.
Так, ВСУ погодився з висновками судів нижчого рівня про відмову в задоволенні позову про
визнання недійсним договору купівлі-продажу. Вказав, що істотне значення має помилка щодо
природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно
знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо
мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Вважаємо також за необхідне взяти до уваги висновки, викладені у постанові Верховного
Суду від 14 листопада 2018 року № 484/301/18, які відповідно до положень ст. 263 ЦПК України
повинні враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент
вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,
п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша
заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий
правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оспорюваний правочин – це правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом,
але одна з його сторін або інша заінтересована особа можуть оспорити цей правочин із підстав,
передбачених законом (ч. 3 ст. 215 ГК України). Така угода визнається недійсною тільки в судовому
порядку.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за
рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та
в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга
сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Частиною першою та другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання
договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі
істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або
законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди
друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні
договору.
Згідно положень ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які
вона посилається.
Відповідно ч.1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,
поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих
учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вважаю, що попередній договір, укладений 14 лютого 2019 року між ……………………..
Анастасією Максимівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Васильківське-Агро»,
укладений з грубим порушенням чинного законодавства, порушує принцип рівності прав сторін,
100
договір має істотні недоліки, укладений на підставі помилки і тому має бути визнаний недійсним з
наведених вище підстав.
Крім того, вважаємо за необхідне залучити в якості третьої особи, що не заявляє самостійних
вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «……………………..», так як останнє є теперішнім
орендарем належної …………………….. Анастасії Максимівні землі і питання розірвання попереднього
договору оренди цієї землі, укладеного 14.02.2019 року між позивачем та відповідачем може
прямо вплинути на його права як орендаря.
Позов подається вперше.
Враховуючи вищевикладене,
ПРОШУ СУД:
- Прийняти заяву до розгляду;
- Визнати недійсним попередній договір оренди землі від 14.02.2019 року, укладений між
…………………….. Анастасією Максимівною (РНОКПП ) та Товариством з обмеженою
відповідальністю «Васильківське-Агро» (ЄДРПОУ).
Додатки:
- копія паспорта позивача;
- копія попереднього договору оренди землі від 14.02.2019 року;
- докази сплати судового збору (для суду).
«…..» жовтня 2020 року
А.М.……………………..
101