МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Національний університет “Острозька академія”
АНАЛІТИЧНА ДОПОВІДЬ НА ТЕМУ:
«ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ – СТРАТЕГІЧНИЙ НАПРЯМ
РОЗВИТКУ ЄВРОПИ ПІСЛЯ ІІ СВІТОВОЇ ВІЙНИ»
Виконав:
студент третього курсу
групи Мв-31
Ступак Василь Володимирович
Острог 2018
Друга світова війна принесла величезні руйнування та втрати для Європи.
Період, коли будь-який громадян однієї з європейських країн менш, ніж за 24
годин міг перетнути весь регіон без будь-яких проблем залишилися в далеких
1890-х роках. Проте пам’ять про ті часи залишалася в пам’яті європейців.
Війна закінчилася і єдине чого хотіли абсолютно всі – це створити таку
систему, щоб більше не повторилися страхіття двох Світових війн. Увесь світ
вивчив урок – виграти війну недостатньо, потрібно ще створити всі умови,
щоб її унеможливити. Одним із таких варіантів був шлях інтеграційного
об’єднання, адже як ми знаємо все у світі циклічно – після дезінтеграційних
процесів починаються інтеграційні та навпаки.
Європейський союз, яким ми його знаємо зараз – це результат більш ніж
50-ти років плідної праці та покрокової чітко зваженої політики. Проте біля
його витоків лежать Європейські Співтовариства, створені ще в 1950-х роках
минулого сторіччя. До найважливіших причин європейської інтеграції можна
віднести наступні:
1. Необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому
господарстві.
2. Зростання могутньої загрози незалежності європейських держав з
боку СРСР.
3. Потреба взаємного порозуміння між країнами, зокрема між ФРН та
Францією. Після багатьох років націоналістичних урядів у Європі
прийшов час на нову якість у європейській політиці – час на спільне
функціонування та співіснування усіх народів Європи.
4. Потреба миру та безпеки.
5. Сподівання на економічний розвиток та добробут.
6. Утримання економічного та політичного значення на міжнародній
арені.
Після закінчення війни Вінстон Черчилль шокував увесь світ своєї
знаменитою промовою у Фултоні. У якій Черчилль закликав світ до протидії
комуністичному світові, який очолювався СРСР та вказував на постійні
порушення прав людини, які щоденно відбувалися в тих режимах.
«Ми не можемо заплющувати очі на той факт, що демократичні
свободи, якими користуються громадяни на усіх територіях Британської
імперії, не забезпечуються у багатьох інших державах, у тому числі й вельми
могутніх. Життя пересічних громадян у цих державах знаходиться під
жорстким контролем і постійним наглядом різного роду поліцейських
режимів, які мають необмежену 10 владу, що здійснюється або особисто
диктатором, або невеликою групою осіб за допомогою привілейованої партії
та політичної поліції»
Також Вінстон вказував на загрозу не лише, як від однієї країни, а як від
цілої системи. Саме тому дана промова і вважається початком Холодної війни
– війни систем.
«Однак у багатьох країнах в усьому світі далеко від кордонів Росії
створені комуністичні п’яті колони, що діють у цілковитій єдності і в
абсолютному підпорядкуванні директивам, які вони отримують із
комуністичного центру. Комуністичні партії, або п’яті колони в усіх цих
країнах становлять велику і, на жаль, зростаючу небезпеку для
християнської цивілізації, й винятком є лише Британська Співдружність і
Сполучені Штати, де комуністичні ідеї поки що не отримали значного
поширення»
Відповідь Йосифа Сталіна була не в менш жорсткому тоні. В інтерв’ю для
газети “Правда” з перших слів зрозуміла позиція СРСР і загроза, яка виникла
над Європою:
«Питання. Як Ви розцінюєте останню промову пана Черчилля,
виголошену ним у Сполучених Штатах Америки?
Відповідь. Я розцінюю її як небезпечний акт, розрахований на те, щоб
посіяти насіння розбрату між союзними державами і утруднити їх
співробітництво.
Питання. Чи можна вважати, що промова пана Черчилля завдає шкоди
справі миру і безпеки?
Відповідь. Безумовно, так. По суті справи пан Черчилль стоїть тепер на
позиції паліїв війни. І пан Черчилль тут не самотній, - у нього є друзі не тільки
в Англії, але і у Сполучених Штатах Америки. Слід зазначити, що пан
Черчилль і його друзі дивно нагадують у цьому відношенні Гітлера і його
друзів. Гітлер почав справу розв'язування війни з того, що проголосив расову
теорію, оголосивши, що лише люди, які розмовляють німецькою, є
повноцінною нацією. Пан Черчилль починає справу розв'язування війни
також із расової теорії, стверджуючи, що лише нації, які розмовляють
англійською, є повноцінними націями, покликаними вершити долі всього
світу»
Елемент страху є надзвичайно важливим у будь-яких нових починаннях і
твореннях, адже найбільші наукові відкриття завжди відбуваються спершу у
військовому секторі, а лише потім поступово вони передаються цивільному
світові. Саме так і відбулося з Європою. Страх перед військовою загрозою з
боку СРСР, економічною загрозою з боку США і змусив їх ставати на шлях
об’єднань. Як говорить народна мудрість: “Натовпом б’ють, навіть, лева!” Ще
у далекому 1946 році, Черчилль почав говорити про військові угрупування, які
мали бути під егідою ООН.
«Жоден суд, ні адміністративний, ні кримінальний, не може нормально
функціонувати без шерифів і поліцейських. Організація Об’єднаних Націй не
зможе ефективно працювати, якщо не матиме у своєму розпорядженні
міжнародних збройних сил. У такій справі ми можемо просуватися тільки
поступово, однак почати повинні вже зараз. Я пропоную, щоби кожна
держава, що входить до складу Організації Об’єднаних Націй, надала в її
розпорядження певну кількість воєнноповітряних ескадрилій»
У 1948-му році понад 130 країн надали свій військовий та поліцейський
персонал і цивільних співробітників для проведення миротворчих операцій
ООН. Так, це було створення перших військових угруповань під егідою ООН,
але не зовсім те про що говорив пан Черчилль.
Як я вже згадував раніше, загроза існувала також і з боку США в
економічному плані. Саме тому в Цюриху, Швейцарія панем Черчиллем була
виголошена промова про необхідність створення Сполучених Штатів Європи
(СШЄ). Черчилль мав на меті раз і назавжди заявити всьому світові, що Європа
– це не США, хоча вони дотримуються однакових ідеалів. Першим кроком у
створенні СШЄ мало стати утворення Ради Європи. Вінстон пропонував, щоб
СШЄ було під керівництвом Франції та Німеччини. Чому це так важливо?
Франція та Німеччина протягом всієї своєї історії були ворогами, проте ніколи
ще світ не бачив альянс такої сили.
Це питання є актуальним, навіть, на сьогоднішній день – американський
дипломат у Берліні Джеймс Бінденагель висловив свою точку зору, що єдиний
альянс, який може стати в майбутньому глобальним лідером – це повний
альянс сучасної Франції та Німеччини. Проте, так як такий альянс несе
конституційні обмеження для обох держав, то він досі залишається лише
мрією.
У травні 1948-го року на Конґресі в Гаазі була прийнята Політична
Декларація, яка закликала усі європейські країни до об’єднання. 5 травня 1949го року було створено Раду Європи – першої Європейської організації
співпраці. Країнами засновниками Ради Європи були: Бельгія, Велика
Британія, Голландія, Італія, Люксембург, Франція та скандинавські країни.
Проте завданням Ради було зміцнення демократії, охорона прав людини та
підтримка європейської культурної ідентичності. Як ми бачимо поставленні
завдання перед Радою не могли забезпечити Європу тими результатами, які
вони потребували.
Отож з 50х років ХХ ст. усе частіше почали говорити про економічну
інтеграцію. Також потрібно не забувати про початок політики Трумена –
допомога державам на шляху становлення демократії. Один із гострих питань,
яке в першу чергу стосувалося самої Європи – це грецьке повстання. Тобто
тим часом, коли Рада Європи не може вирішувати реальних питань, США
продовжує нарощувати свою силу і вплив у Європі, що в кінці кінців могло
закінчитися повним політичним ярмом. У промові Трумена 1947-го року
говорилося не лише про допомогу Греції, а також Туреччині, Німеччині,
Японії та іншим.
«Якби Греція підпала під контроль озброєної меншості, цей ефект міг би
поширитися на її сусіда – Туреччину. Безладдя і анархія могли б
розповсюдитися по всьому Близькому Сходу. Крім того, зникнення Греції як
незалежної держави справило б великий вплив на вільні країни Європи, що
відновлюються після війни. Це буде справжньою трагедією, якщо ці країни,
які так довго боролися за свою свободу, втратили б її. Крах вільних установ і
втрата незалежності було б катастрофічним не тільки для них, але і для
всього світу. Якщо ми виявимося не в змозі допомогти Греції і Туреччині в цю
фатальну годину, то це матиме далекосяжні наслідки як для Заходу, так і для
Сходу»
З слів американського президента починається славнозвісна політика
США щодо Близького Сходу, результати якої ми бачимо сьогодні. Проте варто
не забувати, що в той період Близький Схід був не менш важливим і для
європейських держав. Саме тому потрібно було чим швидше вирішувати
внутрішні питання, щоб остаточно не втратити вплив і в інших регіонах.
Як і американська, так і радянська дипломатії вели переговори лише як з
позиції наддержав, тому перед Європою стало завдання: або зрівнятися з цими
державами, або втратити все.
У травні 1950-го року в Парижі Роберт Шуман запропонував план
часткової економічної інтеграції. Ініціатором цього плану був Жан Моне. Він
закликав до:
1. Передання французької та німецької видобувної та металургійної
галузей під спільне наддержавне керівництво.
2. Створення спільної економічної бази як передумови утворення
європейської федерації
3. Звільнення від усіх митних платежів у переміщенні вугілля та сталі
між країнами-членами.
4. Скликання міжнародної конференції, яка підготує договір.
План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року, коли було
все-таки підписано Паризький договір про створення Європейського
співтовариства вугілля і сталі (ЄОВС) терміном на 50 років. Членами нової
організації стали: Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.
Співтовариство вугілля та сталі базувалось на трьох основних принципах:
спільного ринку, спільних цілей і спільних інститутів. Договір передбачав
запровадження спільного ринку вугілля, залізної руди, залізного брухту і сталі
і переслідував мету координації і модернізації виробництва, а також відміну
торговельних мит і кількісних обмежень на рух товарів. Процес був
запущений.
У 1952-му році в Парижі був підписаний Договір про створення
Європейського оборонного союзу (ЄОС) – план Плевена. Однак після
підписання договору Франція його не ратифікувала. Головним аргументом
було обмеження суверенітету. Результат: відмова від цілої ініціативи. Через
два роки, зі схожою ініціативою виступив Міністр закордонних справ Великої
Британії Ентоні Еден. У результаті 23 жовтня 1954-го року був підписаний
договір про утворення Західноєвропейського Союзу (ЗЄС).
Участь у союзі передбачала автоматичне військове залучення державчленів у разі агресії проти однієї з них. У документах ЗЄС підкреслювалося
його покликання – бути одночасно “оборонною складовою” тісного
співробітництва західноєвропейських держав і “європейською опорою”
НАТО.
Проте у майбутньому знадобилося ще три десятиліття для того, щоб
європейці усвідомили необхідність та переваги інтеграції у політичній та
безпековій сферах.
На завершення варто відзначити, що післявоєнна Європа опинилася у
надзвичайно складній ситуації, але розумна і зважена політика дозволила їй
стати тією Європою, яку ми знаємо сьогодні.
Європейський Союз – це одна з найбільших і найсильніших економік у
світі. Євро – одна з найстабільніших валют, у той час коли доларом
відбувається 45% усіх фінансових операцій у світі, то євро 39%. Європа своєю
згуртованістю і наполегливістю не дозволила здійснитися таємним планам
Сталіна про напад, про які ми дізналися відносно нещодавно з відритих
таємних архівів КГБ. Також їй вдалося зберегти свій суверенітет від США. Я
вважаю, що саме період з 1945 по 1955 роки і став тим переломним моментом
у світовій, а саме європейській історії. За цим переломним моментом стояли
такі визначні особистості як Вінстон Черчилль, Роберт Шуман, Жан Моне та
інші, саме завдяки їхньому вмінню тверезо оцінювати ситуацію на
міжнародній арені і дало європейцям шанс на повне відновлення після
жахливої війни.
Список літератури:
1. «Німеччина мусить стати новим світовим лідером», — американський
дипломат [Електронний ресурс] // Громадське. – 2017. – Режим доступу до
ресурсу: https://hromadske.ua/posts/nimechchyna-musyt-staty-novym-svitovymliderom-amerykanskyi-dyplomat.
2. Грицяк І. А. Європейська інтеграція: навчальний посібник // І. А. Грицяк,
Д. І. Дзвінчук. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2013. – 464 с.
3. Люба О. В. Декларація Роберта Шумана. Історія європейської
ментальності // Івано-Франківськ. – 2010[Eлeктроннийрecурc]. – Режим
доступу: http://lib.if.ua/publish2010/1273823974.html
4. Мартинов А. Ю. Європейська інтеграція Енциклопедія історії України.
– К. : Наукова думка, 2005. – Т. 3 : Е – Й. – 672 с.
5. Миротворческие силы ООН [Електронний ресурс] // Организация
Объединенных
Наций
–
Режим
доступу
до
ресурсу:
http://www.un.org/ru/sections/nobel-peace-prize/united-nations-peacekeepingforces/index.html.
6. Розвиток інтеграційних процесів в Європі після Другої світової війни
[Електронний
ресурс]
–
Режим
доступу
до
ресурсу:
http://studies.in.ua/ru/istoriya-gosudarstva-i-prava-zar-h-stran-shpargalk/3773rozvitok-ntegracynih-procesv-v-yevrop-pslya-drugoyi-svtovoyi-vyni.html.
7. Сич О. І. Документи та матеріали з історії міжнародних відносин періоду
холодної війни [Електронний ресурс] // О. І. Сич, А. В. Мінаєв. – Чернівці:
Рута,
2008.
–
24
с.
–
Режим
доступу
до
ресурсу:
https://andrmin1975chernivtsi.etoya.com/files/2011/02/dokumenty_ta_materialy.pdf
8. Яковюк І. В. Історичні передумови і основні етапи європейської
інтеграції // Вісн. акад. правов. наук України. – №4 (35). –2003. – С. 82–92.