1.
Нецінові фактори та їх вплив на попит. Зміщення кривої попиту.
Нецінові детермінанти попиту спричиняють зміни у попиті, що графічно відповідає зміщенню всієї
кривої попиту: праворуч-вгору, якщо попит зростає, і ліворуч-вниз, якщо попит скорочується (рис. 2.3).
Нецінові детермінанти являють собою основні мотиви споживчого попиту. До нецінових детермінант
попиту відносяться: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни сполучених товарів;
кількість споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбутніх цін.
Смаки і уподобання споживачів визначаються звичаями, рекламою, модою, освітою і здатні змінювати попит в
обох напрямках за незмінної ціни та інших рівних умов.
Ціна є основною детермінантою попиту, зміна якої спричиняє зміни в обсязі попиту, що графічно
відповідає руху між точками на даній кривій попиту (рис. 2.2).
2.Крива "ціна споживання" і виведення кривої попиту за А. Маршалом.
Досліджуючи криві "доход—споживання" та криві Енгеля, ми виходили з припущення, що змінюється
лише доход, а інші фактори попиту залишаються незмінними. Якщо змінити вихідні посилання, зафіксувати як незмінний доход, а ввести в модель як економічну змінну ціни, то можна побудувати криву
"ціна—споживання".
Зниження цін на товар X призведе до повороту кривої бюджетних обмежень до нової точки її перетину з
віссю X, більш віддаленої від початку координат. Якщо доход і ціни на інші товари залишаються незмінним, то точка перетину з віссю Y залишиться попередньою.
Крива "ціна—споживання" показує, як змінюється обсяг закупок товару X (точки Flt F2, F3 на рис. •Ь) при
переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту.
„ КРИВ°Ї "ціна—споживання" можна перейти до ^ривої індивідуального попиту. Тангенс кута нахилу
й бюджетних обмежень відповідає ціні товару X.
цін ° Помітити» Щ° зменшення кута нахилу (зниження а товар X) супроводжується збільшенням обсягі
1
закупок цього товару.
Залежність між ціною на товар
(Рх) та розміром його
бажаних закупок для споживача
відображає крива попиту
(рис. 3.7).
Попит (demand) — це та
кількість продукту, яку споживач
готовий та може придбати
за тими чи іншими цінами
протягом певного періоду.
Крива попиту та крива "ціна—
Рис. Вплив нецінових факторів
Рис Зміни при зміні ціни
споживання" — це два
різних способи описання того, як
придбана кількість товару
змінюється при зміні ціни на
нього (за умови, що інші фактори не діють).
Оскільки залежність між цінами товару та попитом на нього досить стійка, то можна говорити про закон
попиту, який наголошує, що із зростанням цін
на товар розмір попиту на нього зменшується, а зниження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку,
бажає придбати споживач.
3.Особливості функціонування конкурентної фірми. Попит та граничний дохід для окремої фірми на
ринку досконалої конкуренції. Конкурентна фірма — це фірма, яка продає свою продукцію на ринку
досконалої конкуренції.
Мета діяльності конкурентної фірми - максимізація прибутку.
Припущення про максимізацію прибутку продавцями лежить в основі моделі пропозиції конкурентної
фірми, її раціональної економічної поведінки.
Попит на продукцію конкурентної фірми
В умовах досконалої конкуренції ні одна з фірм не може впливати на ринкову ціну товару, бо кожна з них
згідно з умовами формування ринку досконалої конкуренції має дуже незначну ринкову частку продажу.
Тому таку фірму можна охарактеризувати як фірму, що приймає ціну як задану (price-taker).
Крива попиту досконало конкурентної фірми — це крива, яка відображає попит на продукцію окремої
фірми, обсяг продажу якої ніяк не впливає на зміну ринкової ціни. Графічно попит конкурентної фірми
зображається у вигляді горизонтальної лінії, він досконало еластичний за ринковою ціною (графік 1.1,а).
На графіку 1.1,6 зображена крива ринкового попиту.
2
Графік 1.1. Крива попиту на продукцію конкурентної фірми.
а - попит з точки зору конкурентної фірми;
б - ринковий попит;
P — ціна;
Q - обсяг ринкового попиту;
q— обсяг попиту конкурентної фірми;
P1 — ринкова ціна.
Конкурентна фірма — це фірма, що приймає ціну. Фірма, що приймає ціну, — це продавець такого
обсягу товарів чи послуг, який є занадто малим відносно їх загальної кількості на ринку, щоб вплинути на
ринкову ціну. Конкурентна фірма може продати стільки, скільки бажає, по ринковій ціні P1 тому
граничний доход конкурентної фірми буде дорівнювати ціні.
МR=Р,
МR— граничний доход;
P — ціна.
Графік 1 Граничний доход конкурентної фірми.
Фірма зацікавлена в додатковому доході, який може бути отриманий від продажу додаткової одиниці
товару.
Приріст валового доходу від продажу кожної додаткової одиниці продукції — це граничний доход графік
1
МR = (q2-q1)
Граничний доход — це зміна валового доходу відповідно до зміни кількості товару, що продається:,
де МR - граничний доход;
DTR- зміна валового доходу;
DQ - зміна обсягу попиту.
Оскільки конкурентна фірма може продати стільки, скільки бажає (будь-яку кількість товарів), по ринковій
ціні, то додаток до валового доходу від продажу додаткової одиниці товару буде такий самий, як ринкова
ціна, або: MR=P1 ,MR- граничний доход; Р1 — ринкова ціна.
Граничний доход в умовах досконалої конкуренції незмінний
4.Мікроекономічна характеристика ринків капіталу. Позичковий відсоток та норма відсотку та їх вплив
на процес інвестування капіталу
Капітал - це фактор виробництва, застосування якого дозволяє підвищити ефективність людської праці.
3
Для придбання засобів виробництва потрібні нові кошти, джерелом яких є неспожиті доходи. Якщо
людина частину свого доходу не споживає, а відкладає на зберігання, то ці заощадження стають
кредитними капіталами, що надаються в тимчасове користування для придбання споживчих благ
(споживчий кредит) або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит). Таким чином,
заощадження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів виробництва, де й складається їх ціна -плата за право користування цими капіталами, що називається позичковим відсотком. Норма відсотка (r) - це процентне відношення позичкового відсотка (ПВ) до позичкового капіталу (ПК):
r = ПВ / ПК х 100%.
Норма відсотка впливає на рівень інвестування в економіку (рис. 1). Низькі процентні ставки сприяють
підвищенню ділової активності підприємців, а чим вище норма відсотка, тим рідше господарські агенти
будуть використовувати позичковий капітал як засіб інвестування
5.Характеристика чистих суспільних і змішаних благ.
Суспільні блага - це блага, які забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі (національна
оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.).
Вони поділяються на „чисті” і „недосконалі”.
Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, невинятковістю (неможливістю виключення
будь-кого із користування даним благом) і неконкурентністю - неможливістю перешкодити споживати
це благо людям, які не заплатили за нього.
Недосконалі блага характеризуються обмеженими можливостями використання, зумовленими
географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Особливим різновидом
суспільних благ є спільні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і морях), які
також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво - використання їх однією людиною
зменшує можливості споживання інших людей.
Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх
виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.
Оптимальний обсяг виробництва суспільного блага визначається за допомогою „фантомних” кривих
попиту . Попит на суспільне благо визначається як сума цін, які всі споживачі готові заплатити за останню
одиницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього. Оптимальним є обсяг, за якого
гранична вигода громадян дорівнює граничним витратам суспільства на вироб-ництво даного блага.
змішані суспільні блага. існують у двох формах: платних (наявність виключення за відсутності
суперництва) та загальнодоступних (відсутність виключення за наявності суперництва) суспільних благ.
6.Цінова дискримінація ІІІ ступеня.Перехресне субсидіювання споживачів комунальних послуг.
Цінова дискримінація ІІІ-го ступеня. Перехресне субсидіювання споживачів комунальних послуг.
Основна мета цінової стратегії монополіста – захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і
перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової
дискримінації – продажу одного і того самого товару різним покупцям за різними цінами.Цінова
дискримінація третього ступеня застосовується, коли можна виділити окремі групи покупців з різною
еластичністю попиту. Сегментація ринку здійснюється в залежності від тих чи інших ознак, які надають
групі характерних рис споживання. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями
відбувається шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому
сегменті ринку, де попит менш еластичний. Наслідки дискримінації в цьому випадку неоднозначні: вона
може збільшити сукупний споживчий надлишок, а може зменшити його або залишити незмінним. Але
прибуток монополії зростає, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх
4
7.Методологія мікроекономіки, її суть та особливості. Типи економічних моделей.
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами –
мікросистемами, до яких відносяться індивіди, домашні господарства, підприємства, організації та ін.
учасники ринкових операцій, що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того
ж, можна знайти обмежене використання. Отже, предметом мікроекономіки є поведінка споживача і
виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за
альтернативності їх використання, часткова та загальна рівновага на ринку тощо. Основні методи
мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи
граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується
на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах). Також
широко застосовується математичний інструментарій.
Типи економічних моделей А. Курно на основі свого методу розробив різноманітні моделі поведінки
фірми, фундаментом яких була саме крива попиту. Най-більш відомими є його монопольна та дуопольна
моделі. А. Курно а налізував монополію як чистий випадок і визначав криву попиту D = f(Р), функцію
сукупного доходу R = Рf(P)та функцію гранич-ного доходу М = f(Р) + Рf(Р), де f(Р) < 0, як об'єктивно задані
для монополіста. Потім ці функції він зіставляв з функціями гранич-них та сукупних витрат, щоб довести,
що доход максимізується, коли МС = МR, де МС - граничні витрати, а МR - граничний доход.
Як стверджував Курно, будь-яке ймовірне розширення вироб-ництва буде припинене виробником, коли
збільшення витрат пере-вищує збільшення прибутку.
Заклавши основи теорії чистої монополії, А. Курно розробив також концепцію дуополії, яка стала
фундаментом таких важливих в економічному аналізі ідей, як модель недосконалої конкуренції та теорія
ігор.
Теорія дуополії (два продавці) виходить з конкуренції і полягає в тому, що покупці оголошують ціни, а
продавці пристосовують свій обсяг випуску продукції до цих цін. Кожний дуополіст оцінює функ-цію
попиту на продукцію і лише потім встановлює кількість для продажу, допускаючи при цьому, що обсяг
випуску конкурента є незмінним.
Жюль Дюпюї (1804-1866), як і Курно, прийшов до висновку про обернену залежність між цінами та
кількістю товарів, на які є попит. Проте, на відміну від останнього, він розглядав функцію попиту як
функцію граничних корисностей: функція попиту нахи-лена негативно (низхідна), оскільки додаткова
корисність, отрима-на від купівлі додаткових одиниць того самого товару, завжди зни-жується.
Ж. Дюпюї проаналізував проблему цінності суспільних благ, дійшовши висновку, що вона може бути
вищою, ніж це відобра-жає фактично сплачена за них ціна, оскільки переважна біль-шість людей готова
заплатити за ці послуги більше, ніж платять насправді.
8. Типи ізоквант та їх властивості.
Ізокванта - крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує
однаковий обсяг випуску продукції. Ізокванта засвідчує наявність багатьох варіантів для виробництва
певного обсягу продукції. Ізокванта є графічним відображенням виробничої функції.
Ізокванта показує: альтернативні варіанти комбінації витрат для виробництва певної кількості продукції.
Карта ізоквант - це ряд ізоквант, що характеризують максимально можливий випуск продукції при будьякому наборі виробничих факторів. Проаналізуємо технологію виробництва, при якій можуть змінюватися
обидва виробничих фактори - праця (L) та капітал (К). Кожен результат таблиці 1 являє собою
максимальний випуск продукції при відповідних комбінаціях факторів (К,L).
Властивості ізоквант -Ізокванта має від'ємний нахил.
* Це означає, що вздовж даної ізокванти скорочення годин споживання праці обумовлює збільшення
годин роботи машин, щоб не допустити зменшення обсягів виробництва.
* Позитивний нахил означав би, що збільшення використання одного фактора обумовлює збільшення
використання іншого.
5
-Ізокванта має вигляд вигнyгиx кривих.
-Ізокванти, які розташовані далі від початку координат, відповідають більшому обсягу випуску
9.Суб’єкти мікроекономічних відносин, їх характеристика та особливості функціонування на ринку
послуг житлово-комунальних підприємств.
До основних суб’єктів мікросистем відносяться:
-домогосподарства
;-підприємства;
-держава.
Домогосподарства – це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом
приймають спільні рішення. Прикладом домогосподарства є сім’я. Але може бути окрема людина, яка
самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в об’єднання з іншими громадянами. Роль
домогосподарства в мікроекономіці подвійна. З однієї сторони вони на ринку ресурсів формують
пропозицію так як вони є власниками трудових ресурсів, які поставляють для виробничих цілей. З другої
сторони, вони виступають як споживачі, покупці (виступають на боці попиту, формують його на ринку
товарів).
Підприємства(фірми). До них належать господарства, що займаються споживанням ресурсів і
виробляють товари (чи надають послуги) для отримання прибутку. При цьому підприємство самостійно
приймає рішення для придбання ресурсів, про випуск товарів, про ціни на ринку збуту і керується метою
максимізації прибутку.
Держава в мікроекономіці розглядається як координатор та регулятор економічної діяльності в країні.
Незважаючи на те, що держава є власником значної кількості підприємств, організовує виробництво
товарів, послуг громадського користування, в мікроекономіці розглядається координаційна роль
держави.
10.Карта кривих байдужості та її властивості.
Крива байдужості – це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ,
що забезпечують один і той же рівень корисності. Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих
комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості – сукупність кривих байдужості (U 1 ,U 2 , U 3 ) ,
кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 4.2.). Вона описує поведінку
споживача без врахування видатків на будь-який кошик і є „моделлю бажаного”.
Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому
ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих
байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного
товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише
Рис. 4.2.
замінювати один товар іншим.
Карта
Узагальненням кривих байдужості на випадок довільної кількості товарів є класи байдужостібайдужості
(поверхні
байдажості).
Приклади:
1).У випадку досконало взаємозамінних товарів (рис.1), які є досконало взаємозамінними у відношенні
іншому ніж 1:1.
2). Досконало взаємодоповнюючі товари, які описуються функцією корисності Леонтьєва, мають криві
байдужості у вигляді ліктеподібних ламаних (рис.2). Рівняння цих ламаних
6
3). Найчастіше розглядаються опуклі криві байдужості (рис.3). Опуклість кривих байдужості є проявом
строгої опуклості відношення переваги. Прикладом відповідної функції корисності є функція Коба-Дугласа.
Рівняння кривих байдужості для цієї функції
Опуклість кривих байдужості є
наслідком опуклості відношення переваги, що є проявом схильності споживача до збалансованого
споживання наявних товарів.
4). У випадку лексикографічного відношення переваги криві байдужості вироджуються у точки, оскільки
для цього відношення переваги немає двох різних так само добрих наборів товарів.
Властивості
Якщо відношення переваги є монотонним, неперервним та строго опуклим, то криві байдужості:

є кривими спадними. Від'ємний нахил кривої байдужості є наслідком монотонності — при зростанні
кількості одного товару, кількість іншого повинна зменшитись щоб набір залишався на тому ж рівні
корисності;
є строго опуклими. Якщо з набору послідовно забираємо одиниці першого товару, то, для утримання того
ж рівня корисності, треба додавати щоразу більше другого товару. Опуклість кривих байдужості
відповідає першому закону Госсена (принцип спадної граничної корисності).
11. .Історія мікроекономічного аналізу.
Мікроекономічний аналіз бере свій початок у працях французь-ких економістів А. Курно та Ж. Дюпюї.
Августу Курно (1801-1877) належить заслуга відкриття закону попиту, який стверджує, що попит є
функцією ціни: D = f(P) (де D - попит, P - ціна). Зміна величини попиту відбувається під впли-вом зміни цін
при умові, що всі інші детермінанти залишаються постійними. Економічний аналіз Курно грунтувався на
емпірич-них спостереженнях і фактах, в результаті узагальнення яких він дійшов висновку і графічно
показав, що крива попиту пов'язує в часовому відрізку об'єм продажу і ціну, за якою товар було реалізовано.
А. Курно на основі свого методу розробив різноманітні моделі поведінки фірми, фундаментом яких була
саме крива попиту. Най-більш відомими є його монопольна та дуопольна моделі. А. Курно а налізував
монополію як чистий випадок і визначав криву попиту D = f(Р), функцію сукупного доходу R = Рf(P)та
функцію гранич-ного доходу М = f(Р) + Рf(Р), де f(Р) < 0, як об'єктивно задані для монополіста. Потім ці
функції він зіставляв з функціями гранич-них та сукупних витрат, щоб довести, що доход максимізується,
коли МС = МR, де МС - граничні витрати, а МR - граничний доход.
Як стверджував Курно, будь-яке ймовірне розширення вироб-ництва буде припинене виробником, коли
збільшення витрат пере-вищує збільшення прибутку.
Заклавши основи теорії чистої монополії, А. Курно розробив також концепцію дуополії, яка стала
фундаментом таких важливих в економічному аналізі ідей, як модель недосконалої конкуренції та теорія
ігор.
Теорія дуополії (два продавці) виходить з конкуренції і полягає в тому, що покупці оголошують ціни, а
продавці пристосовують свій обсяг випуску продукції до цих цін. Кожний дуополіст оцінює функ-цію
попиту на продукцію і лише потім встановлює кількість для продажу, допускаючи при цьому, що обсяг
випуску конкурента є незмінним.
Жюль Дюпюї (1804-1866), як і Курно, прийшов до висновку про обернену залежність між цінами та
кількістю товарів, на які є попит. Проте, на відміну від останнього, він розглядав функцію попиту як
функцію граничних корисностей: функція попиту нахи-лена негативно (низхідна), оскільки додаткова
корисність, отрима-на від купівлі додаткових одиниць того самого товару, завжди зни-жується.
Ж. Дюпюї проаналізував проблему цінності суспільних благ, дійшовши висновку, що вона може бути
вищою, ніж це відобра-жає фактично сплачена за них ціна, оскільки переважна біль-шість людей готова
заплатити за ці послуги більше, ніж платять насправді.
Ще у 1844 р. Ж. Дюпюї в роботі "Про вимірювання корисності громадських робіт" дав свою інтерпретацію
взаємозв'язку гранич-ної корисності та попиту, а також запропонував рівняння для кри-вої споживання.
7
Отже, вже в середині XIX ст. були розроблені мікроекономічні засади формування ціни, відповідно до
яких процес урівноважен-ня цін і кількостей продукції розглядався як результат ринкового обміну.
12. Характеристика витрат фірми у короткостроковому періоді.
Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для
розширення випуску, виділяють два типи витрат – постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями.
Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції(1), другий(2) – аналізу витрат на
одиницю продукції.
1.Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами (TC). Вони включають постійні (FС) і
змінні (VC) витрати: TC=FС+FC
Постійні витрати (FС) – це витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них
відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду
приміщення чи землі, зобов’язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. До постійних витрат
відносять також всі неявні витрати. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат дорівнює
постійним витратам фірми.
Змінні витрати (VC) – це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До
них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату
найманих робітників.
2.Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні
витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг
продукції, випущеної за певний період (Q): середні постійні витрати: AFC=FC/Q,, середні змінні витрати:
AVC=VC/Q, середні сукупні витрати: ATC=TC/Q. Оскільки сукупні витрати є сумою FC і VC, то середні
сукупні витрати також можна представити як суму середніх постійних і середніх змінних витрат:
ATC=AFC+AVC.
13. Характеристика позитивного та нормативного аналізу економічних явищ. Взаємозв’язок
економічної науки та економічної політики.
Мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивні проблеми повязані з
аналізом і прогнозуванням, нормативні – з плануванням. Твердження типу “Якщо Україна введе нові
квоти на автомобілі, то їх ціна для громадян України зросте”, - є прикладом позитивного аналізу.
Поитивний аналіз посідає чільне місце у мікроекономіці. З метою того, щоб оцінити наслідки ефективного
розподілу, необхідно застосувати міркування типу “добре-погано”. Його вносить новмативна економічна
теорія. Такй тип аналізу активно використовується в економіці добробуту для обговорення питання про те,
що таке держава добробуту. В рамках нормативного аналізу використовуються конкретні оцінні
міркування типу: “якими є економічні умови і наслідки і наскільки успішними можуть бути зусилля
політиків, спрямовані на зміну ситуації". Нормативний аналіз стосується не лише якісної оцінки
економічної політики, але й містить розробку її конкретних варіантів. Нормативний аналіз передбачає не
лише можливість вибору альтернативної урядової політики, а й розробку конкретних політичних кроків.
14. Парадокс Гіффена.
Товар Гіффена - це товар, споживання якого (за інших рівних умов) збільшується при підвищенні ціни
(тобто, ефект доходу від зміни ціни переважується дією ефекту заміщення). При дотриманні інших рівних
умов (особливо, стабільного рівня доходу) споживання товарів Гіффена відображає позитивний нахил
кривій попиту Для більшості товарів при підвищенні ціни знижується споживання: при підвищенні цін на
м'ясо населення купує менше м'яса, замінюючи його рибою грибами і так далі У товару Гіффена все
навпаки - при підвищенні цін на картоплю люди починають купувати більше картоплі, але менше,
наприклад, м'яса Всі товари Гіффена - малоцінні товари, які займають в споживчому бюджеті значне місце
8
і для яких відсутній рівнозначний товар-замінник. Цінних товарів Гіффена не буває. У цьому полягає
«парадокс Гіффена»: при підвищенні цін на певні види товару (в основному товари першої необхідності)
їх споживання підвищується за рахунок економії на інших товарах.
15. Індивідуальна крива Енгеля і крива витрат Енгеля.
Криві Енгеля характеризують залежність обсягу споживання товару від доходу споживача. На рис. 5.3
представлені криві Енгеля для нормальних (а), нижчих (б) та нейтральних (в) благ. Криві Енгеля і криві
„доход – споживання” мають однаковий характер залежності від доходу: для нормальних благ є
висхідними і мають додатний нахил, для нижчих – відхиляються ліворуч і набувають від’ємного нахилу, а
для нейтральних є вертикальними. Криві Енгеля мають практичне значення. Вони можуть надати
інформацію стосовно груп населення з відповідними доходами, для яких реклама певних товарів буде
найбільш ефективною.
Рис. 5.3. Криві Енгеля
16. Довгострокова рівновага фірми і галузі на ринку досконалої конкуренції.
Досконало конкурентна фірма виробляє продукцію на довгостроковому інтервалі тільки у тому випадку,
коли ціна Р буде не нижчою, ніж довгострокові середні витрати (LAC) (графік а).
Графік а. Рівновага конкурентної фірми в довгостроковому періоді.
LMC – довгострокові граничні витрати.
LAC – довгострокові середні витрати.
Довгостроковий період – це період, достатній для входу нових фірм у галузь або виходу з галузі. В
довгостроковому періоді всі види витрат розглядаються як змінні витрати; в довгостроковому періоді
фірми можуть як збільшувати, так і зменшувати масштаби виробництва; в галузь можуть ввійти нові
фірми, частина фірм може покинути галузь.
Конкурентна фірма знаходиться в стані довгострокової рівноваги, коли при рівноважному обсязі випуску
продукції ціна (Р) дорівнює граничним витратам (МС), а також дорівнює середнім сукупним витратам (АС).
Коли це відбувається фірма також досягає виробничої ефективності:
9
Р = МС = АС.
У довготерміновому періоді фірма просто покриватиме свої витрати.
17.Мікроекономіка як структурна складова функціональної
економічної теорії
Економічна теорія вивчає проблеми економії, які включають 2
моменти:
Рис. 10.3. Максимізація прибутку
матеріальні потреби людини безмежні (суспільні);
дуополістом в моделі Курно
засоби для їх задоволення обмежені.
Проблеми економії вивчають: політекономія (фундаментальні питання про природу і причину
багатства, а також виробничі відносини суспільства), функціональна екон. теорія або економікс ―
вивчає потреби індивіда і суспільства, а також можливості використання обмежених ресурсів для
задоволення цих потреб (тобто більш господарські проблеми); вона вивчає екон. явища на двох рівнях:
1) макрорівні; 2) мікрорівні. Обидва рівня забезпечують більш грунтовне вивчення явищ. Відповідно
відокремлюють 2 розділи у функціональній екон. теорії: макро- та мікроекономіку ― теорії
функціонального аналізу.
Екон. наука вивчає питання управління обмеженими ресурсами, поведінку і відносини між людьми у
цих умовах, які намагаються задовольнити свої численні й необмежені потреби. Основна екон.
проблема ― проблема вибору. Вирішенням цієї проблеми займається мікроекономіка, яка є
складовою екон. теорії.
Рідкісність або об’єктивна обмеженість ресурсів суспільства, а з іншого боку ― безмежність бажань і
потреб людей є ключовими вихідними проблемами мікроекономіки, що вивчає обгрунтування вибору
самостійними екон. одиницями. Основною її гіпотезою є раціональність намірів, рішень і дій
мікросистем. Це є концептуальні основи сучасної екон. теорії.
В макроек. розглядаються проблеми економіки в цілому: держави, економічних груп; такі проблеми
як: спосіб визначення ВВП, НД, зайнятість, безробіття тощо. Мікроек. вивчає поведінку людей і
механізм прийняття рішень окремими екон. суб’єктами, тобто раціоналізація покупок і максимізація
прибутку й задоволення потреб людини. Ці дві науки доповнюють теоретичну базу всіх інших
економічних наук, оскільки вони є базовими.
18. Стратегія поведінки фірм при олігополії. Теорія ігор.
Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з
яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових
структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості.
Стратегічні рішення олігополістичних фірм вивчаються за допомогою теорії ігор. Економічні ігри
можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо змова гравців
можлива, і некооперативною, якщо змова між учасниками неприпустима.
Існують концепції домінуючої і недомінуючої стратегій. Домінуюча стратегія полягає у прийнятті
оптимального рішення гравцем, незалежно від дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у
прийнятті оптимального рішення одним гравцем залежно від того, що робить суперник.
Якщо один з гравців діє в умовах недостатньої інформації або має справу з нераціональним суб’єктом,
застосовується стратегія максиміну. Вона дозволяє максимізувати мінімальний прибуток.
В одноразових чи повторюваних іграх обидва гравці приймають рішення одночасно, у послідовних – по
черзі, в останньому випадку ініціатор має перевагу. Дія, яка надає фірмі перевагу, називається
стратегічним ходом. У ході гри фірми можуть застосовувати загрози і зобов'язання: вдаватися до
10
закриття або виведення з виробництва деяких потужностей, або оголошувати про намір виробляти
певний товар. Фірма може загрожувати зниженням ціни, – це означає, що вона розпочинає цінову війну.
На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили: зацікавленість фірм у максимізації
сукупної маси прибутку для всієї галузі, яка породжує тягу до змови і спільних дій, та егоїстична
зацікавленість кожної фірми у максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на
продукцію, що штовхає фірми до порушення угод. „Дилема олігополістів” відображає вплив цих двох
сил на рішення конкурентів: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину
ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою частку ринку, призначаючи
високі ціни та обмежуючи обсяги виробництва. Конкуруючи пасивно, всі одержать вищі прибутки.
Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни. Тому фірми побоюються
конкурувати пасивно, бо суперник може несподівано піти в наступ і захопити значну частку ринку. Жодна
фірма не може довіряти своєму конкуренту і очікувати від нього високої ціни.
Тео́рія і́гор — теорія математичних моделей прийняття оптимальних рішень в умовах конфлікту. Оскільки
сторони, що беруть участь в більшості конфліктів, зацікавлені в тому, щоб приховати від супротивника
власні наміри, прийняття рішень в умовах конфлікту, зазвичай, відбувається в умовах невизначеності.
Навпаки, фактор невизначеності можна інтерпретувати як противника суб'єкта, який приймає рішення
(тим самим прийняття рішень в умовах невизначеності можна розуміти як прийняття рішень в умовах
конфлікту). Зокрема, багато тверджень математичної статистики природнім чином формулюються як
теоретико-ігрові.
Теорія ігор — розділ прикладної математики, який використовується в соціальних науках (найбільше в
економіці), біології, політичних науках, комп’ютерних науках (головним чином для штучного інтелекту) і
філософії. Теорія ігор намагається математично зафіксувати поведінку в стратегічних ситуаціях, в яких
успіх суб'єкта, що робить вибір залежить від вибору інших учасників. Якщо спочатку розвивався аналіз
ігор, в яких один із супротивників виграє за рахунок інших (ігри з нульовою сумою), то згодом почали
розглядати широкий клас взаємодій, які були класифіковані за певними критеріями. На сьогоднішній день
«теорія ігор щось на кшталт парасольки чи універсальної теорії для раціональної сторони соціальних наук,
де соціальні можемо розуміти широко, включаючи як людських так не-людських гравців (комп’ютери,
тварини, рослини)» (
19. Характеристика діяльності монополій у довгостроковому періоді.
У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді,
коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого
перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту
на продукцію.
Короткострокова
рівновага монополії може встановлюватись у точках і . Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги ,
який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві
граничного виторгу і граничних витрат коротко - і довгострокового періоду:
Монополія завжди може
вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що
рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати: . Для
монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар'єрам входження в галузь монополія і в
довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток. Поведінка монопсоніста є ніби дзеркальним
відображенням поведінки монополіста Якщо монополіст стикається з спадною кривою попиту, яка
відображає середній виторг монополіста, то монопсоніст, як єдиний покупець товару, має справу з
висхідною кривою ринкового пропонування, яка відображає його середні видатки на покупку товару .
Висхідний характер кривої пропонування означає, що кожна наступна куплена одиниця товару потребує
підвищення ціни на весь обсяг покупок, тобто граничні видатки монопсоніста на покупку зростатимуть
швидше, ніж середні. Крива граничних видатків відхиляється ліворуч вгору від кривої середніх видатків.
Крива попиту відображає спадну граничну вигоду монопсоніста від купівлі кожної одиниці товару .
11
Оптимальна кількість товару, яку купить монопсоніст, визначається подібно до загального правила
максимізації прибутку за рівнянням , що графічно відповідає точці перетину кривої попиту з кривою
граничних видатків (точка ). Ціну товару монопсоніст знаходить на кривій пропонування, в точці . Точка є
точкою рівноваги монопсоніста. Відповідно рівноважний обсяг покупок буде , а рівноважна ціна .
20. Характеристика пропозиції суспільних благ. Роль держави у забезпеченні економіки та населення
суспільними благами.
Суспільні блага – потреби, що виникають у процесі розвитку
суспільства в цілому, окремих його членів, соціально-економічних груп
населення. Вони випробують на собі вплив виробничих відносин соціальноекономічної формації, в умовах якої складаються і розвиваються.
Суспільний товар (або чисте суспільне благо) - це благо, яке складається з таких великих одиниць, що
здебільшого не може бути продано індивідуальним покупцям та на яке не поширюється принцип
вийнятковості. Додаткові споживачі не зменшують доступу до блага іншим: суспільне благо не
конкурентне, бо граничні витрати додаткового споживача дорівнюють нулю. Не існує ефективних способів
відсторонення індивідів від користування вигодами цих благ з самого початку їхнього виникнення. Вигоду
від суспільних благ суспільство отримує завдяки виробництву таких благ, а не завдяки їхній купівлі, як у
випадку з чистим приватним благом. Прикладом суспільних благ є: маяк, який попереджує кораблі про
підступність узбережжя чи гавані, національна оборона, підтримання правопорядку, боротьба із
стихійними лихами.
Суспільне благо - один з випадків недосконалості ринку, коли необхідно втручання держави. Багато
економістів не погоджувалися з тим, що державне втручання потрібно тільки в ситуації з чистими (або
близькими до чистих) громадськими благами. Однією з таких спроб стала теорія гідних благ, висунена Р.
Масгрейвом в кінці 1950-х рр..
У випадку суспільних благ втручання держави необхідно із-за нездатності ринку забезпечити розміщення
ресурсів у відповідності з даними індивідуальними вподобаннями, що передбачає дотримання
суверенітету споживача. В протилежність цьому гідні блага являють собою випадок, коли індивідуальні
уподобання не вважаються більш заданими, а самі є об'єктом коректування.
Гідні блага задовольняють потреби, які суспільство вважає за потрібне підтримувати і які у індивідів не
сформовані належним чином, в основном из-за неповної інформованості, а також із-за того, що «ми
ліниві і не цікаві». Як наслідок, індивіди обирають менший обсяг споживання цих благ, ніж варто було б. В
якості прикладів можна навести безкоштовну освіту, шкільні обіди та сніданки, театри і концертні зали,
субсідіруемое житло для малозабезпечених сімей. Протилежний випадок - недостойним блага (merit
bools), споживання яких суспільство вважає за потрібне обмежувати. До них відносяться алкогольні напої,
тютюнові вироби, наркотики і т.п.
21.Умова рівноваги фірми на ринку монополістичної конкуренції.
Монополістична конкуренція – це ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників
пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного. До ринків
монополістичної конкуренції відносять ринки книг, ліків, спорттоварів, кави, безалкогольних напоїв, мила,
шампунів, зубної пасти, тощо.
Монополістична конкуренція має наступні ознаки:
· відносно велике число невеликих фірм;
· диференційована продукція;
· деякий, проте обмежений контроль над ціною;
12
· нецінова конкуренція;
· відносно вільний вступ в галузь і вихід з неї.
ринок монополістичної конкуренції передбачає функціонування великої кількості порівняно невеликих
фірм, що випускають диференційовані товари, не вступаючи між собою в таємну змову. Цінова
конкуренція на цьому ринку супроводжується неціновою. В умовах монополістичної конкуренції діють
переважно магазини роздрібної торгівлі у великих містах, авто заправки, перукарні, хімчистки, магазини,
що продають одяг, взуття і т.п.
Отже, довгострокова рівновага на ринку монополістичної конкуренції аналогічна рівновазі на
конкурентному ринку, коли усі фірми дістають нормальний прибуток, а ціна дорівнює середнім витратам.
22.Дугова еластичність попиту за ціною,її розрахунок,переваги та недоліки.Формула центральної точки.
Еластичність – це міра чутливості функціонально пов’язаних величин. Вона визначається як
співвідношення процентних змін залежної і незалежної змінних. Стосовно попиту розрізняють наступні
види еластичності:
§ еластичність попиту за ціною
§ перехресну еластичність попиту
§ еластичність попиту за доходом
Еластичність попиту за ціною – це процентна зміна обсягу попиту, спричинена однопроцентною зміною
ціни даного товару:
.
Величина цінової еластичності попиту, як правило, виражається від’ємним числом, тому що відображає
різноспрямовані зміни: коли ціна зростає, обсяг попиту зменшується, і навпаки. В аналізі часто знак
“мінус” відкидають і порівнюють лише абсолютні значення показника (за модулем). Наприклад, якщо
підвищення ціни на взуття на 20% викликало зменшення обсягу попиту на 5%, то цінова еластичність
попиту на взуття становить:
Застосовують два способи обчислення показника еластичності.
Показник лінійної еластичності визначає процентну зміну обсягу попиту у точці.
Еd= (зміна кількості/(сума кількості/2)) / (зміна ціни/(сума ціни/2)) – формула центральної точки.
23. Модель встановлення ринкової рівноваги за Л. Вальрасом
Автором теорії загальної рівноваги є відомий швейцарський економіст Леон Вальрас (1834 - 1910),
професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним із засновників теорії
граничної корисності. Однак особливо став відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив
на основі математичних висновків.
Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на
основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.
Рівноважна ціна — це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові,
немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до
зниження обсягів виробництва
Постулатами теорії рівноваги Л. Вальраса є такі:
1. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію і
13
навпаки. Отже, їхній взаємозв'язок впливає на встановлення рівноваги.
2. Рівноважна ціна встановлюється у результаті конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції,
наявності ресурсів та інших чинників.
3. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояснюється тим, що потреба у цьому
товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м'яса залежить від наявності кави.
4. Рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів — це рівень
економічної рівноваги. В умовах конкуренції діють механізми, які усувають диспропорції та встановлюють
таку мінову вартість, що грунтується на ціні рівноваги. В умовах монополії диспропорції зберігаються.
5. Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку.
6. Рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб (безумовно, за
наявності ресурсів).
7. Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а і від цін на всі інші товари. Наприклад,
зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні до зменшення попиту на періодичні
видання. Багато людей відмовляються від передплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.
8. Сума попиту споживача на всі закуплені ним товари і покупки дорівнює за вартістю сумі всіх
проданих ним товарів і послуг (у тому числі послуг праці).
9. Ринок безперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.
10. Конкуренція — це важливий чинник встановлення рівноваги (через ціни). Існуючі цінові сигнали
регулюють ринок, з допомогою їх досягається рівновага.
11. Для рівноваги потрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому так
звана планова система.
24. Особливості функціонування фірми-монополіста. Попит, сукупний та граничний дохід на ринку
монополії.
Попит. Монополія маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу
зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 9.1.б). Таким чином прибуток монополії – попитом
споживачів. Монополія не має кривої пропозиція. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту.
Економічний прибуток монополіста, так само, як і будь-якої фірми, обчислюється як різниця між
сукупним виторгом і сукупними витратами ( EP  TR  TC ) .
Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми.
Динаміка сукупного виторгу монополіста значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми.
Сукупний виторг монополії обчислюється за формулою: TR  P(Q)  Q . Рис. 9.2 ілюструє відміни типових
функцій сукупного виторгу досконало конкурентної (а) та монопольної (б) фірм. Ціна для конкурентної
фірми є величиною сталою, тому її сукупний виторг зростає прямо пропорційно обсягу пропозиція, а
крива TR має вигляд променя, що виходить з початку координат. Сукупний виторг монополії зазнає
впливу спадного характеру ціни та цінової еластичності попиту, тому не може зростати нескінченно. Як ми
знаємо, спадна крива попиту має неоднакову еластичність на різних відрізках. На невеликих обсягах
випуску попит еластичний ( E  1) , а на значних – нееластичний ( E  1) . Сукупний виторг продавця на
d
d
еластичному відрізку кривої попиту зі зниженням ціни зростає, а на нееластичному – зменшується,
досягаючи максимального значення в точці одиничної еластичності. Тому і крива сукупного виторгу
монополії має вигляд опуклої доверху функції. Монополія завжди обирає обсяги виробництва на
еластичному відрізку кривої попиту, де сукупний виторг зростає. Середній виторг (AR) завжди
дорівнює ціні, – це справедливо як для конкурентної, так і для монопольної фірми. Крива середнього
виторгу завжди співпадає з кривою попиту (рис. 9.3). Але у конкурентної фірми середній виторг дорівнює
14
не тільки ціні, а й граничному виторгу і всі криві зливаються в одну горизонтальну лінію. У монополії
граничний виторг (MR ) , навпаки, завжди менший за ціну ( AR) , його крива спадає значно швидше, тому
віддаляється від кривої попиту D  AR .
Сукупний дохід справді максимізується при значенні ціни Р1.
На малюнку 3 ми бачимо ціну, сукупний та граничний дохід монополіста. Якщо випуск зростає з однієї
одиниці до двох, то сукупний дохід зростає на 10 дол. (24 – 14). Ці цифри можуть бути отримані на основі
кривої MR на лівій картинці. Для обсягів випуску нижче максимізуючого дохід рівня граничний дохід
додатній, а вище максимізуючого дохід рівня граничний дохід від’ємний. Залежність між ціною і
граничним доходом в загальному вигляді описується таким рівнянням: MR = приросту сукупного доходу
від продажу однієї додаткової одиниці продукції = ціна, за якою продається ця додаткова одиниця
продукції мінус величина втрат прибутку внаслідок того, що початковий випуск продається тепер за
нижчою ціною.
25. Перехресна еластичність попиту. Взаємопов’язані і непов’язані товари.
Концепція перехресної еластичності попиту дозволяє вимірювати наскільки чутливий споживчий попит на
один продукт, наприклад Х, до зміни ціни на якийсь інший продукт, наприклад У.Формула перехресної
еластичності попиту ідентична формулі простої цінової еластичності, з тією різницею, що нам прийдеться
взяти відношення процентної зміни об’єму споживання продукту Х до процентної зміни ціни продукту Y.
Дана концепція еластичності дозволяє кількісно охарактеризувати і глибше зрозуміти смисл явищ
взаємозамінюваності та взаємодоповнюваності товарів. Якщо коефіцієнт перехресної еластичності попиту
має позитивне значення, тобто кількість продукту Х, на який пред’явлений попит, коливається в
залежності від зміни ціни продукту У, то продукти Х і У є взаємозамінними. Наприклад, ріст (падіння) ціни
на масло (У) заставляє споживачів купувати більше (менше) маргарину (Х).
Якщо ж коефіцієнт перехресної еластичності має негативне значення, то продукти Х і У «ідуть в
комплекті», і являються взаємодоповнюючими товарами. Наприклад, ріст (падіння) ціни на фотоапарати
приведе до скорочення (збільшення) кількості купуємо фотоплівки. Нульовий (наближений до нуля)
коефіцієнт свідчить про те, що два товари зовсім не пов’язані між собою., тобто являються незалежними
товарами (масло і фотоапарат).
Концепція еластичності попиту за доходом дозволяє виміряти процентну зміну кількості питомої
продукції, обумовлену процентною зміною величини доходу споживача.Для більшості товарів коефіцієнт
еластичності за доходом буде мати позитивне значення.
26.Зміст мікроекономічних відносин.Мікроекономічна характеристика ринкового обміну та
ринкового зв’язку між покупцем і продавцем.
15
27. Цінова дискримінація ІІІ-го ступеня, механізм її здійснення та наслідки.
Основна мета цінової стратегії монополіста – захоплення якнайбільшої частини споживчого
надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики
цінової дискримінації – продажу одного і того самого товару різним покупцям за різними цінами. Цінова
дискримінація третього ступеня застосовується, коли можна виділити окремі групи покупців з різною
еластичністю попиту. Сегментація ринку здійснюється в залежності від тих чи інших ознак, які надають
групі характерних рис споживання. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями
відбувається шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому
сегменті ринку, де попит менш еластичний. Наслідки дискримінації в цьому випадку неоднозначні: вона
може збільшити сукупний споживчий надлишок, а може зменшити його або залишити незмінним. Але
прибуток монополії зростає, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх.
28. Вартість капіталу у часі та її дисконтування. Визначення дисконтних ставок.
Вартість капіталу — це ціна, яку корпорація має платити за залучення
коштів інвесторів і кредиторів як джерел фінансування. Вона визначається
процентною ставкою, яку необхідно сплачувати за використання капіталу. З
погляду корпорації це мінімальна ставка доходу, яку мають принести
інвестиції, щоб можна було розрахуватися з інвесторами і кредиторами.
Проте вкладення коштів і отримання доходів — операції, що не збігаються
в часі. А час впливає на гроші однозначно — вони знецінюються під
впливом факторів ризику, невизначеності, інфляції. Тому всі фінансові
операції здійснюються під гаслом “гроші сьогодні дорожчі, ніж завтра”, і
воно буде тим актуальніше, чим на триваліший термін вкладаються кошти.
Безумовно, зміну вартості грошей у часі слід ураховувати, визначаючи
майбутні грошові потоки від інвестицій і вартість капіталу як процентної
ставки доходу. Тому в основу оцінки вартості капіталу і рішень з
інвестування капіталу покладена концепція зміни вартості грошей у часі.
Вона містить комплекс фінансових розрахунків, пов’язаних з нарахуванням
простих і складних відсотків, визначенням майбутньої вартості (Future
Value — FV) інвестицій, теперішньої вартості (Present Value — PV)
майбутніх грошових потоків, оцінкою звичайних і безстрокових (довічних)
ануїтетів (однакові за розміром платежі через рівні періоди часу),
визначенням чистої теперішньої вартості (Net Present Value — NPV) і
внутрішньої норми прибутку (Internal Rate of Return — IRR) інвестиційних
проектів.
Дисконтна ставка - це процентна ставка, яка застосовується до майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і
непевність, пов'язану з фактором часу. Одним із факторів ризику є час, і ставка дисконту пропорційно з
ним пов'язана. Простіше кажучи, чим більший період, за який дисконтується сума, тим вищий дисконт і
тим більший ризик .У світі є просте правило: високий ризик означає високу ставку дисконту (капіталізації),
низький ризик означає низьку дисконтну ставку.
16
29. Індекси Лернера та Герфіндаля-Хіршмана, їх переваги, недоліки та значення для оцінки процесу
монополізації конкурентних ринків.
Індекс Лернера – показник, який характеризує ступінь контролю монополіста за ринковою ціною і
дозволяє виміряти рівень прибутковості.
IL 
P  MC
1

.
P
E Dp
Висока норма прибутку взагалі є ознакою монополії. Оскільки у довгостроковому періоді граничні витрати
виробництва фірми дорівнюють її сукупним середнім витратам (LMC = LAC), індекс Лернера можна
записати у такий спосіб:
IL 
P  AC ( P  AC )  Q TR  TC Pr



 Pr  .
P
P Q
TR
TR
Отже, згідно з індексом Лернера висока норма прибутку (Pr') також може розглядатися як показник
монопольної влади.
Для досконалої конкуренції, де фірми не мають змоги впливати на ціну і довгострокова рівновага
встановлюється на рівні MR=MC=P=AC, індекс Лернера дорівнює 0. Для монополії він коливається від 0 до
1, і чим більшою є величина індексу, тим більша монопольна влада.
Індекс Герфіндаля характеризує рівень концентрації виробництва у галузі і ступінь монополізації
галузевого ринку. Він обчислюється за формулою:
IHH = S12 + S22 + … + Sn2 = ∑ Si2,
де Si – питома вага випуску окремої фірми у відсотках, починаючи з найбільшої (S1) і закінчуючи
найменшою (Sn) фірмою галузі.
Для чистої монополії індекс Герфіндаля має максимальне значення і дорівнює 10 000 (IHH= 1002 = 10 000).
Для досконалої конкуренції він не може перевищувати 100 пунктів, тому що частка окремої фірми майже
ніколи не буває більшою за 1 %. Галузь вважається висококонцентрованою (монополізованою), якщо IHH ≥
1800.
Індекс Герфіндаля використовується в реальній господарській практиці для вирішення питань про
надання державного дозволу і проведення державної реєстрації всіх видів злиття та об’єднання фірм.
Якщо внаслідок об’єднання або злиття індекс Херфіндаля у традиційно конкурентних галузях США зростає
більш, ніж на 100 пунктів, а у висококонцентрованих – більш ніж на 300 пунктів – об’єднання фірм може
бути заборонене.
Позитивні зовнішні ефекти і їх вплив на ефективність економіки. Недовиробництво економічних благ.
Зовнішні ефекти, які також називають побічними ефектами, ефектами переливу, або екстерналіями
(externalities), побічні наслідки діяльності , які не регул ринком і впливають на інтереси третіх осіб як у
сфері виробництва так і споживання.
Зовнішні ефекти можуть бути позитивними і негативними, а їхня дія полягає у виникненні вигод або
некомпенсованих витрат у третіх осіб, що є учасниками відповідних ринкових угод, тобто у тих суб’єктів,
хто безпосередньо не виробляє, не споживає і не торгує даними благами.
17
Позитивні зовнішні ефекти (positive externality) мають місце, коли виробнича або споживча діяльність
певних економічних агентів веде до збільшення корисності або доходу (прибутків) будь-яких інших
суб’єктів.
За позитивного зовнішнього ефекту гранична суспільна вигода (MSB) складається з граничної приватної
(МРВ) і граничної суспільної вигоди (МЕВ), а саме:
MSB = MPB + MEB.
За позитивного ефекту переливу суспільна гранична корисність перевищує приватну MSB > MPB. Отже
крива граничної суспільної корисності розташовуватиметься вище лінії сукупної приватної корисності. Це
означає, що конкурентний ринковий механізм завжди забезпечуватиме менший обсяг випуску
(споживання) благ, що мають додатний ефект переливу, порівняно з суспільно доцільним обсягом їх
випуску, який визначається суспільною граничною корисністю
30. Позитивні зовнішні ефекти і їх вплив на ефективність економіки. Недовиробництво економічних
благ.
Позитивні зовнішні ефекти полягають у отриманні додаткових
вигод від блага особами, що не сплачують за нього. Пасіка
приносить вигоду не лише бджоляреві, який продає мед, а й
фермерам, сади яких розташовані неподалік. Освіта, впорядкована
приватна територія, протиповітряна оборона країни, заходи
протипожежної охорони також можуть бути джерелами позитивних
зовнішніх ефектів.
Наявність позитивних ефектів спричиняє недооцінку корисності
блага, тобто не всі вигоди від нього знаходять відображення у
ціні, а отже, і не всі вигоди враховуються при формуванні попиту
споживача. У результаті крива попиту зміщуватиметься вниз
(ліворуч), а обсяг рівноваги відповідатиме "недоспоживанню" і
"недовиробництву" блага.
Позитивні зовнішні ефекти створюють додаткову вигоду для третіх осіб, які не сплачують за неї
відповідному споживачу або виробнику.
У випадку позитивного зовнішнього ефекту у виробництві суспільні витрати менші, ніж приватні на всіх
обсягах випуску, суспільно оптимальна кількість продукції більша, а її ціна нижча, порівняно з
рівноважними ринковими. Такий позитивний зовнішній ефект називається технологічним переливом.
Уряду доцільно надати субсидії таким виробникам на величину різниці між приватними і суспільними
граничними витратами. Це дозволить зрушити криву пропонування праворуч і збільшити рівноважну
кількість продукції до суспільно оптимальної.
Для виробника, діяльність якого пов'язана зі створенням позитивного зовнішнього ефекту, рівноважна
ринкова ціна відображає лише цінність даного товару для його споживачів і не відображає додаткової
зовнішньої вигоди (МЕВ). З точки зору суспільства було б доцільно збільшити виробництво цього товару.
Якби споживачі сплачували за додаткову вигоду, то ціна товару була б вищою і відображала б не граничну
приватну, а граничну суспільну вигоду : .
У разі впливу позитивного зовнішнього ефекту, створеного одним виробником, на іншого останній має
можливість значно знизити свої граничні приватні витрати, його пропонування зростає. З точки зору
18
суспільства фірма, яка користується позитивним ефектом, не тільки завищує обсяг виробництва, але й
занижує ціну. А фірма, що продукує позитивний ефект, недоодержує виторгу і прибутку.
Не завжди інтерналізація зовнішніх ефектів потребує втручання держави. У випадку визначеності прав
власності і можливості обміну цими правами покращенню ситуації сприяють приватні рішення, а ринок
може самостійно справитись з проблемами зовнішніх ефектів. Коли приватні сторони мають можливість
досягти згоди і не несуть надмірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, то вони здатні укласти
взаємовигідну угоду і досягти ефективного результату. Це твердження одержало назву теореми Коуза.
Результативність угоди залежить від рівня трансакційних витрат - витрат на укладання угод, пов'язаних зі
встановленням прав власності.
Регулювання діяльності монополій пов'язане зі створенням законодавчої бази такого регулювання антимонопольного законодавства. Антимонопольні закони покликані сприяти розвиткові конкурентної
економіки, забороняючи дії, що обмежують конкуренцію.
Держава також здійснює регулювання діяльності природних монополій, що виникають у галузях, де
зростання обсягів виробництва супроводжується значною економією на масштабах.
31. Економічна мікросистема як об’єкт вивчення мікроекономіки, її склад та характеристика.
Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистеми. Мікросистема — це система економічних
відносин між господарюючими суб'єктами. Аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того,
які суб'єкти вступають у ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються; який основний зміст цих
відносин.
До основних суб'єктів мікросистеми належать:
а) домогогподарства. Це група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом
приймають економічні рішення. Роль домогосподарства в мікроекопоміці може виконувати також окрема
людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи чи у будь-які об'єднання з
іншими громадянами. Роль домогосподарств у мікросистемі подвійна: з одного боку, вони є споживачами
кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб.
б) підприємства - до них належать будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються виробничим
споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку;
в) держава, У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя. Держава — власник значної кількості підприємств, організовує
виробництво товарів громадського користування тощо.
Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси та підприємницькі здібності. Праця
— це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй
необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною
у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають
узагальнювальним словом "земля". Підприємницькі здібності — це особливі здібності окремих людей
свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання
заради отримання прибутку.
Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних
моделей має врахування таких властивостей ресурсів:
19
— обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю
ресурсів;
— взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть
бути заміщені іншими. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів:
капіталу та праці;
— взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе
лише за певного співвідношення з іншими.
Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається матеріальний продукт (річ) або
послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або зіставними, що зафіксовані
на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант.
Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в
ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який
грунтується на ціновій системі та конкуренції.
Ринковий зв'язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі відмінні риси:
— рівноправне становище учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати
можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну;
— використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий
зв'язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну, такі: 1) обмін має приносити зиск; 2) кожен
намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду з меншим
зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;
— повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Коли економічний суб'єкт обирає контрагента
без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам має відповідати за свій вибір.
Поведінка економічних суб'єктів на ринку багато у чому залежить від стану конкурентного середовища.
Тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки
чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.
Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб'єктів
(насамперед споживача та виробника), так і системи в цілому. З'ясування механізмів встановлення та
відновлення стану рівноваги мікросистеми — головне завдання мікроекономіки.
32.Закон спадної граничної продуктивності змінного фактора виробництва.
Закон спадної граничної про- дуктивності полягає в тому, що, починаючи з певного обсягу збільшення
використання одного з факторів виробництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними,
супроводжується зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, що збільшення обсягу
випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор, Точка зменшення граничної
20
продуктивності — це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає
зменшуватися.
Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за приклад вирощування картоплі на присадибній ділянці чи дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня, то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то все сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши
там усі витрати праці.
З'ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Вона використовується насамперед для визначення меж, в яких
доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткотермінового
періоду можна виділити три стадії виробництва:
— перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення.
Вона характеризується надлишком капіталу та недостачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів
та, як правило, до збитків підприємця;
— друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення
граничного продукту. Ця стадія найпривабливіша для виробника, оскільки досягається нормальна
збалансованість факторів виробництва;
— третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництво стає
перенасиченим працею і найчастіше призводить до збитків виробника.
33. Коливання ринкових цін у часі. Стійкість ринкової рівноваги.
Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиції на ринку є рухливими
величинами. Ціна това-ру зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. У
цьому випадку обмежена пропозиція товару на ринку і незадоволена дійс-на потреба в ньому створюють
конкуренцію. Чим більше було абсо-лютне значення дефіциту товару на ринку, тим швидше зростати-ме
ціна.
Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон'юнк-тури, що визначається надлишковою
пропозицією товарів. Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасичення ринку товарами певного
виду, які не знаходять збуту. Це спонукає продавця до поліпшення свого товару. Швидкість зниження цін
відповідає обсягу надлишкової продукції на ринку і змінюється разом з ним.
Точка рівноваги характеризує рівень цін, що за своєю величиною найбільше відповідає суспільно
необхідним нормальним умовам від-творення певного товару, з одного боку, і робочої сили (більш широко - особистості) споживача цього товару - з іншого. У зв'язку з цим на ціні рівноваги як показнику
збалансованості попиту і пропо-зиції грунтується економічна рівновага в широкому розумінні слова.
Ринкова рівновага (market equilibrium) – це такий стан ринку, за якого для даного рівня ціни обсяг попиту
дорівнює обсягу пропозиції (Qdx=Qsx).
Рівноважна ціна (equilibrium price) – ціна, яка врівноважує обсяги попиту і пропозиції на ринку внаслідок
дії конкурентних сил.
Графічно ринкова рівновага – це точка перетину (Е) кривих попиту і пропозиції.
Рівноважний стан ринку означає, що у покупців і продавців немає спонукальних мотивів для зміни своїх
рішень відносно купівлі-продажу.
Проте рівноважний стан є нестабільним, тому що ринкові умови постійно змінюються, спричиняючи
коливання попиту і пропозиції. Результатом цих коливань є відновлення втраченої ринкової рівноваги на
попередньому або новому рівні. Залежно від спрямованості та інтенсивності динаміки попиту і пропозиції
ринкові рівноважні ціни можуть як зростати, так і скорочуватися. Відповідно і рівноважний обсяг купівліпродажу так само може і зростати і зменшуватися. Нижче наведено графічний аналіз усіх можливих змін
рикової рівноваги, спричинених змінами попиту і пропозиції ( див. рис. 4.1.10 – 4.1.17).
21
Рівноважний стан ринку означає, що у покупців і продавців немає спонукальних мотивів для зміни своїх
рішень відносно купівлі-продажу.
Проте рівноважний стан є нестабільним, тому що ринкові умови постійно змінюються, спричиняючи
коливання попиту і пропозиції. Результатом цих коливань є відновлення втраченої ринкової рівноваги на
попередньому або новому рівні. Залежно від спрямованості та інтенсивності динаміки попиту і пропозиції
ринкові рівноважні ціни можуть як зростати, так і скорочуватися. Відповідно і рівноважний обсяг купівліпродажу так само може і зростати і зменшуватися. Нижче наведено графічний аналіз усіх можливих змін
рикової рівноваги, спричинених змінами попиту і пропозиції ( див. рис. 4.1.10 – 4.1.17).
P
P
S
S
P1
P0
P0
D1
P1
D0
D0
D1
Q
q0
Q
q1
q1
q0
Рис. 4.1.10. Попит зростає,
пропозиція не змінюється
Рис. 4.1.11. Попит зростає,
пропозиція не змінюється
Результат: ціна зростає (P1 >P0 ),
обсяг продажу зростає (q1 >q0 ).
Результат: ціна падає (P1 <P0 ),
обсяг продажу скорочується (q1 <q0 ).
P
P
S0
P0
S1
P1
S1
S0
P1
P0
D
D
Q
q0
Q
q1
q1
q0
Рис. 4.1.12. Попит не змінюється,
пропозиція зростає.
Рис. 4.1.13. Попит не змінюється,
пропозиція скорочується.
Результат: ціна падає (P1 <P0 ),
обсяг продажу зростає (q1 >q0 ).
Результат: ціна зростає (P1 >P0 ),
обсяг продажу скорочується (q1 <q0 ).
P
P
S0
S
34. Додатний,
незмінний
та Pвід’ємний
ефект
масштабу виробництва.
D
P
S
S
D
Ефе́Pкт масшта́бу (англ. Economies of Scale) — Зниження витрат виробництва на одиницю продукції в
P
результаті збільшення обсягів
виробництва. Розглядається в довгостроковому періоді.
D
D
Позитивний ефект відQмасштабу
Q
q
q
q
q
Відбувається коли при збільшенні розмірів організації і кількості продукції, що випускається, витрати на
Рис. 4.1.14. Попит зростає,
Рис. 4.1.15. Попит скорочується,
пропозиція зростає.
скорочується.
одиницю продукції
зменшуються. пропозиція
Звичайно
пов'язаний з поглибленням розподілу праці. Завдяки цьому
Результат:
обсяг вигідним
продажу зростаєопинився
Результат:
обсяг продажу
ефекту
дуже
перехід
від ручної праці до мануфактури і потім до конвеєра.
(q >q ). Ціна залежить від
скорочується (q <q ). Ціна залежить
співідношення темпів змінювання
від співідношення темпів змінювання
Негативний
ефект
від
масштабу
попиту і пропозиції:
може бути
більше,
попиту і пропозиції: може бути більше,
менше чи рівній базовій ціні.
менше чи рівній базовій ціні.
Зворотний позитивному ефект, при якому середні витрати збільшуються разом із зростанням
підприємства.
Зв'язується з деякою
втратою керованості.
P
P
Додатний, незмінний та від’ємний ефект
масштабу виробництва.
S
S
Довгострокова
виробнича
функція
показує
тобто
S ефект масштабу,
P
P
S
співвідношення
між зростанням
затрат ресурсів і зростанням
обсягів
P
P
D
D
D
виробництва.DТут можливі
три випадки:
Q
Q
q
q
q
q
 Рис. 4.1.16. Попит якщо
темпи
зростання
обсягів
виробництва
перевищують темпи
зростає,
Рис. 4.1.17. Попит подає,
пропозиція скорочується.
пропозиція зростає.
зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект
масштабу;
Результат: ціна зростає (P >P ),
Результат: ціна падає (P <P ),
 обсяг продажу залежить
якщо
зростають
тими ж
темпами,
що і обсяги
відобсяги виробництва
обсяг продажу залежить
від
Рис. Траєкторія розвитку
фірми
співідношення темпів змінювання
співідношення темпів змінювання
попиту і пропозиції: може бути
більше,
попиту
і пропозиції:
може
бути більше, ефект масштабу;
використовуваних
ресурсів,
має
місце
постійний
менше чи рівним попередньому
менше чи рівним попередньому
об’єму.
 об’єму.
якщо зростання
обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги
залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу.
Постійний ефект масштабу спричиняє незмінність довгострокових
0
1
1
0
1
0
1
0.1
0.1
1
0
0
1
1
1
0
0
1
0
0
1
1
0
0
1
1
0
1
0
1
0
0
1
0
1
0
1
1
0
22
середніх витрат, зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, тобто витрати на
одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту
масштабу маємо втрати на масштабі, – середні витрати зі збільшенням обсягу випуску зростають.
35.Характеристика виробництва у довгостроковому періоді.
Довгостроковий період — період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх
без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (на відміну від
короткострокового періоду).
У довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними, крім цього змінною є і технологія:
якщо обрати технічно ефективний метод виробництва можливо за рахунок пропорційного збільшення
всіх факторів збільшити випуск продукції – це ефект зміни масштабу виробництва. Динаміка
довгострокових середніх витрат виробництва LATC (large average cost) зумовлена дією закону спадної
віддачі від масштабу. Крива довгострокових середніх витрат виробництва під впливом дії цього закону
набуває U-видної форми.
Суть закону спадної віддачі від масштабу полягає у тому, що спочатку збільшення обсягу випуску
продукції (масштабу виробництва) супроводжується зменшенням величини середніх витрат виробництва,
тобто спостерігається додатний ефект масштабу, або економія від масштабу.
Поступово додатний ефект вичерпується і подальше збільшення обсягу випуску певний період
відбувається при сталих мінімальних середніх витратах – постійний ефект масштабу, або незмінна
віддача від масштабу.
Згодом, після досягнення певного критичного обсягу випуску, подальше його збільшення веде до
зростання середніх витрат виробництва – від’ємний ефект масштабу, або від’ємна (спадна) віддача від
масштабу (рис. 4.389).
Динаміка довгострокових середніх витрат виробництва
та ефекти масштабу
Темпи наростання як додатної, так і від’ємної економії від масштабу і тривалість різних ефектів
масштабу залежать від технологічних та організаційно-економічних особливостей галузей і певних
виробництв.
Мінімально ефективний масштаб виробництва, MES (minimum efficiency …) – це той обсяг випуску
продукції, за якого вичерпується додатний ефект масштабу, або економія від масштабу.
Мінімально ефективний розмір фірми – той найменший обсяг випуску, за якого фірма може
мінімізувати свої довгострокові середні витрати виробництва.
У галузях, де економія від масштабу вичерпується при невеликих обсягах випуску і майже одразу
починає діяти від’ємна віддача від масштабу, ефективно працювати можуть тільки невеликі
підприємства.
У галузях із тривалою незмінною віддачею від масштабу однаково життєздатними та ефективними
будуть підприємства різних розмірів – і відносно великі і відносно малі фірми.
23
Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу,
тобто
співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням
обсягів
виробництва. Тут можливі три випадки:

якщо темпи зростання обсягів виробництва
перевищують темпи
зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект
масштабу;

якщо обсяги виробництва зростають тими ж
темпами,
що і обсяги
Рис. Траєкторія розвитку
фірми
використовуваних ресурсів, має місце постійний ефект масштабу;

якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги
залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу.
Постійний ефект масштабу спричиняє незмінність довгострокових середніх витрат, зростаючий
ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, тобто витрати на одиницю продукції
зменшуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту масштабу маємо втрати
на масштабі, – середні витрати зі збільшенням обсягу випуску зростають.
36. Механізми інтерналізації зовнішніх ефектів: податок Пігу та коригуючи субсидії, їх переваги та
недоліки.
Основні засоби коригування позитивних зовнішніх ефектів:
1. Державні субсидії фірмам, які виробляють товари, споживання або виробництво яких створюють
позитивні зовнішні ефекти.
2. Податкові пільги споживачам товарів, що породжують позитивні зовнішні ефекти. У деяких
країнах витрати на освіту, певні медичні послуги тощо виключаються із сукупного доходу, що підлягає
оподаткуванню.
3. Прямі державні або приватні трансферти на споживання товарів, що створюють позитивні
зовнішні ефекти. Держава, наприклад, може надавати адресну грошову допомогу на здобуття освіти.
4. Соціальна реклама, що має на меті заохочення населення до споживання певних благ, які
забезпечують позитивні ефекти переливу.
5. Виробництво на підприємствах державного сектора економіки певних товарів, що
забезпечують значні позитивні зовнішні ефекти.
Засобами коригування негативних зовнішніх ефектів є такі:
1. Заборона або обмеження виробництва, збуту і споживання певних товарів, що створюють
негативні зовнішні ефекти.
2. Потоварні податки та акцизи на товари, виробництво або споживання яких породжує негативні
зовнішні ефекти (алкогольні та тютюнові вироби, бензин тощо).
З. Соціальна антиреклама, заклики та акції таких організацій як „Гринпіс”, ВОЗ, „Лікарі світу за
здоровий спосіб життя” тощо.
4. Податок Пігу, запропонований та обґрунтований англійським економістом Артуром Сесилем
Пігу. Він встановлюється на кожну одиницю продукту, вироблювану підприємством, яке створює
негативний зовнішній ефект, в розмірі, що повністю компенсує граничні зовнішні витрати.
5. Ринок прав на негативні зовнішні ефекти, передовсім – на забруднення навколишнього
середовища. Загальний припустимий обсяг забруднень встановлює держава, виробники мають купувати
ліцензію на певний обсяг забруднень. Це змушує їх зменшувати негативний ефект: скорочувати обсяг
випуску або удосконалювати технології, використовувати сучасні очисні споруди тощо.
24
6. Двосторонні домовленості про компенсацію негативних зовнішніх ефектів між суб’єктами
господарювання без втручання держави, тобто на ринкових засадах.
Теоретичними методами інтерналізації негативних зовнішніх ефектів є податок Пігу та субсидія Пігу, ідея
яких полягає у доведенні приватних граничних витрат до рівня суспільних.
37. Головні припущення теорії поведінки споживача. Економічний зміст корисності благ.
Раціональна поведінка споживача полягає у тому, що споживач завжди намагається максимізувати
задоволення свої потреб або максимізувати корисність від споживання куплених товарів і послуг у
певному їх сполученні.
Корисність (utility) – здатність товару або послуги задовольнити певну потребу споживача. Це те
задоволення, яке отримують споживачі від споживання даного товару або певного набору товарів і
послуг.
Сукупна корисність (total utility – TU) – загальна корисність, отримана споживачем від усіх спожитих
одиниць даного блага або від усього спожитого набору товарів або послуг.
Гранична корисність (marginal utility – MU) – це додаткова корисність, що отримується від
споживання ще однієї додаткової (тобто кожної наступної) одиниці блага за інших рівних умов.
Функція сукупної корисності показує залежність максимально можливого рівня корисності від
споживання певної кількості одиниць (часток) даного блага (або певного набору товарів).
перший закон Госсена: із збільшенням кількості блага, що споживається, загальна корисність від
споживання зростає у все меншій пропорції, а гранична корисність кожної додаткової одиниці блага окрім
першої – скорочується.
а) сукупна корисність зростає до тих пір, доки гранична корисність має додатне значення;
б) максимум сукупної корисності досягається тоді, коли гранична корисність дорівнює нулю;
в) при відємних значеннях граничної корисності сукупнв корисність зменшується, а благо
перетворюється на анти-благо.
Це означає, що у разі максимізації сукупної корисності потреба у даному товарі повністю
задоволена. Подальше збільшення споживання веде до скорочення сукупної корисності і, відповідно, не
має сенсу (рис. 4.2.1 і 4.2.2).
U
max
TU
q*
1
Рис. 4.2.1. Динаміка
Q
сукупної корисності
U
0
MU = Q
1
q*
MU
Рис. 4.2.2. Динаміка граничної корисності
25
Споживчий вибір (consumer choice) являє собою вибір такої комбінації із двох або більшої кількості
благ, яка принесе максимально можливу сукупну корисність від їх споживання.
38. Ціноутворення за схемою «витрати плюс». Вплив еластичності попиту на прибуток фірм в умовах
олігополії.
Олігополія (oligopoly) – ринкова структура, що складається із невеликої кількості фірм – не більше
десяти, при цьому дві–п’ять найпотужніших фірм контролюють більшу частку галузевого ринку.
Олігополісти можуть виробляти як диференційовану, так і стандартизовану продукцію.
Ціноутворення за принципом „витрати плюс” – метод встановленя ціни, що практикують
олігополістичні фірми, який полягає у встановленні ціни на базі середніх витрат + запланована норма
прибутку, яка залежить від еластичності попиту на продукцію : при нееластичному попиті вона буде
вищою і навпаки.
1
В  Ц (1 
)
Ер
звідси:
В
Ц
1  1 \ Ер
Олігополіст використовує методику визначення вотрат на одиницю продукції при деякому типовому
завантаженні виробничих потужностей (75-80% їх використання) і до цих витрат додається накидка.
Ця модель ціноутворення має свої переваги для фірм, що вироблчють значний асортимент
продукції. Цей метод є сумісний з прямою таємною змовою чи лідерством у цінах.
39. Крива "дохід - споживання". Побудова і властивості кривої Енгеля.
Коли бюджет споживача зростає при незмінних цінах благ, тоді бюджетна лінія, переміщуючись
паралельно самій собі праворуч, торкається все більш віддалених кривих
байдужості. З’єднавши всі точки рівноваги споживача, отримаємо лінію
бюджет (доход) – споживання. Вона показує, як при фіксованих цінах
змінюється споживання індивіда по мірі росту його бюджету (доходу). Для
більшості благ лінія доход – споживання має додатній нахил мал. 2.9.а: із
ростом доходу росте споживання обох благ. Але по відношенню до деяких
благ індивід має карту байдужості зі зміщеними до однієї з осей координат кривими байдужості. В цьому
випадку лінія дохід – споживання може мати від’ємний нахил мал. 2.9.б.: по мірі зростання доходу
індивід скорочує споживання одного з благ. Таке благо умовно називають “неякісним”.
Залежність об’єму попиту на благо від доходу споживача в умовах стабільних цін, що представлена у
графічному вигляді, має назву кривої Енгеля.
26
40. Витрати реалізації та їх вплив на випуск і реалізацію продукції. Характеристика реклами та
рекламної діяльності фірми.
ВИТРАТИ РЕАЛІЗАЦІЇ [ИЗДЕРЖКИ РЕАЛИЗАЦИИ] - загальні суми витрат, пов'яза-них з реалізацією
виробленої продукції, по-слуг. Вони входять у собівартість продукції і впливають на розмір цін.
Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та
реалізацію — повну собівартість продукції.
Реклама пристосовує споживчі смаки до продукту. За допомогою реклами фірми сподіваються
збільшити свою ринкову частку і знизити еластичність попиту на свою продукцію.
Позитивний вплив реклами вбачають у тому, що вона поширює інформацію про властивості нового
продукту, допомагає споживачам зробити розумний вибір, стимулює покращення продукту. Вона
вимагає додаткових витрат, але може сприяти здешевленню продукції для споживачів, якщо фірмі
вдається скористатися зростаючим ефектом масштабу. Критики реклами наводять так само багато
контраргументів.
Вплив рекламної діяльності неоднозначний: з одного боку, реклама дозволяє кожній фірмі посилити її
монопольну владу, оскільки переконує споживача, що в світі товарів мало гідних замінників товару фірми,
через значні видатки слугує бар’єром входження. З іншого боку, реклама надає інформацію про існування
великої кількості замінників, через що попит на продукцію будь-якої фірми стає більш еластичним, а ціни і
прибутки мають тенденцію до зниження, отже, галузь стає більш конкурентною.
41. Взаємозаміна факторів виробництва. Гранична норма технологічного заміщення.
Виробнича функція з двома змінними факторами виробництва показує співвідношення між будьякою комбінацією цих двох факторів і максимально можливим обсягом випуску продукції. Графічно цю
залежність характеризує ізокванта.
Ізокванта (isoquant), або крива рівного продукту, відображає всі можливі комбінації двох факторів,
які можуть бути використані для виробництва певного максимального обсягу продукту. Множина
ізоквант, що відповідають різним обсягам випуску продукції, створює карту ізоквант (isoquant map).
Ізокванти, що розташовані праворуч, відповідають більшому обсягу випуску продукту.
Кут нахилу ізокванти визначається у кожній точці співвідношенням граничних продуктів, факторів
виробництва, певне сполучення яких характеризує дана ізокванта. Кут нахилу ізокванта дає змогу
визначати можливості заміни одного виробничого фактора іншим у процесі їх використання, припустимо,
капіталу (К) – працею (L) (рис. 4.3.3).
Рис. 4.3.3. Карта ізоквант (Q1<Q2<Q3)
27
Гранична норма технологічного заміщення, MRTS капіталу працею вимірюється співвідношенням
зміни обсягу залучення капіталу до зміни обсягу використання праці, тобто показує, скільки треба
додатково залучити у виробництво одиниць праці, щоб мати змогу відмовитися від використання однієї
 K MPL
одиниці капіталу: MRTS LK 

.
L
MPK
42.Особливості попиту на суспільні блага.Проблема заборгованості населення за жк послуги.
Суспільні блага – потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому, окремих його
членів, соціально-економічних групп населення. Вони випробують на собі вплив виробничих відносин
соціально- економічної формації, в умовах якої складаються і розвиваються.
Особисті потреби носять активний характер, служать спонукальним мотивом діяльності людини.
Остання в кінцевому рахунку завжди спрямована на
задоволення потреб: здійснюючи свою діяльність, людина прагне повніше задовольнити їх.
Суспільні блага мають дві характерні ознаки:
1. Неможливість виключення будь якого об’єкта із споживання (невинятковість). Благо
невиняткове, якщо не можуть бути виключені із сфери
його споживання. Національна оборона є яскравим прикладом цього. Якщо нація забезпечила систему
оборони, всі громадяни користуються її плодами. Маяк також є прикладом невиняткових товарів.
2. Відсутність суперництва у споживанні (неконкурентність). Блага неконкурентні, якщо при будь
якому заданому рівні виробництва граничні
витрати для додаткового споживання дорівнюють нулю. Наприклад, використання маяка. Коли він вже
збудований і введений в дію, додаткове судно нічого не додає до його експлуатаційних витрат.
Більшість благ конкурентні в споживанні.
Попит на суспільні блага не у всьому ідентичний попиту на приватні блага. Перш за все, кожен споживач
не може довільно змінювати кількість використовуваного ним суспільного блага, а змушений споживати
дану кількість цілком. Наприклад, усі мешканці цієї країни користуються одним і тим же кількістю
військових літаків, що захищають їх від зовнішнього нападу.
Заборгованість за житлово-комунальні послуги – це невиконане в строк зобов’язання з оплати спожитих
житлово-комунальних послуг. Таке зобов’язання виникає у споживачів послуг перед підприємствами –
надавачами житлово-комунальних послуг на підставі укладених договорів та факту споживання послуг.
43.Блага та ресурси як об’кти мікроекономічних відносин,їх склад,характеристика і механізм розподілу.
Благо – це потреба в якому-небудь благу, що має корисність для конкретної людини.
Ресурси - все що потрібно для задоволення потреб людини. Включають природні і людські ресурси. Також
ресурсами вважають інвестиції і інфраструктуру
З економічною діяльністю суспільства найбільш зв'язані виробничі потреби.
Виробничі потреби випливають з вимог максимально ефективного функціонування суспільного
виробництва. Вони включають потреби окремих підприємств і галузей народного господарства в робочій
28
силі, сировині, устаткуванні, матеріалах для випуску продукції, потреби в управлінні виробництвом на
різних рівнях – цеху, дільниці, підприємства, галузі народного господарства в цілому.
У ринковій економіці виробництво і розподіл благ відбуваються з використанням механізму цін. Для
виробників і споживачів діє принцип виключення, який означає, що певне благо отримує лише той, хто в
змозі та згоден заплатити ціну, яка встановлюється на нього. Інші економічні суб’єкти із процесу
усуваються. До того ж виробляються лише ті товари, ціни яких перевищують витрати, тобто виробники
намагаються уникнути неефективних виробництв. На ринку окремі економічні суб’єкти приймають
самостійні рішення (у відповідності із власними уподобаннями та фінансовими можливостями) про те,
якими мають бути обсяг та структура їхньої пропозиції та їхнього попиту на різні блага. Кількість товару,
яку економічний суб’єкт може мати у своєму розпорядженні, залежить від його купівельної спроможності.
Блага, що споживаються шляхом простого привласнення, називаються вільними. Блага, які
споживаються шляхом купівлі-продажу, називаються економічними. Існує певна категорія благ (товарів
та послуг), які не можуть бути запропонованими споживачеві на ринку (національна оборона, святкові
феєрверки тощо), оскільки він не в змозі повністю оплатити їхнє споживання як індивідуальне. Такі
блага називаються суспільними і надаються звичайно через державні інститути.
Ресурси – елементи, які використовуються заради виробництва ЕК благ(земля, праця , капітал,
підприємницька здібність)
Необхідність відмови від чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за необхідне мати негайно,
пов'язана із рідкісністю (обмеженістю) ресурсів. Віддаючи перевагу певному варіанту використання
ресурсу, ми оцінюємо його через цінність продукції, від якої ми відмовилися, вибираючи дану
альтернативу використання ресурсу. Тому базовим поняттям мікроекономіки для визначення цінності
ресурсу та ефективності його використання є альтернативна вартість.
Поняття альтернативна вартість ілюструє крива виробничих можливостей.
44.Характеристика попиту з точки зору еластичності. Товари першої необхідності та розкошу.
Попит (demand, D) – це готовність (бажання) і платіжна спроможність покупців придбати певну
кількість даного товару за кожною із можливих цін за визначений проміжок часу.
Індивідуальний попит (individual demand) – попит окремого споживача.
Ринковий попит (market demand) – сукупний попит усіх споживачів, визначається як підсумок
індивідуальних зважених попитів.
Величина попиту (quantity demanded) – кількість певного товару,, яку покупець бажає і може
придбати за конкретною ціною у визначений період часу. Величина попиту на цей товар (Qdx) є функцією
ціни (Р):
Qdx  f (P).
Еластичність попиту (elasticity of demand) – це здатність попиту або його величини адаптуватися до
мінливих ринкових умов або змінюватися внаслідок зміни ціни товару або нецінових чинників попиту.
Залежно від чинника зміни попиту розрізняють:
цінову еластичність попиту – реакцію попиту на зміну ціни певного товару;
еластичність попиту за доходом – здатність попиту змінюватися внаслідок зміни доходу споживача;
перехресну еластичність попиту – здатність попиту на певний товар змінюватися у відповідь на
зміну ціни іншого товару.
Рівень або ступень еластичності попиту визначається (вимірюється, обчислюється) коефіцієнтами
еластичності – спеціальними розрахунковими показниками, що відображають відсоткову зміну попиту у
відповідь на один відсоток зміни відповідного чинника, що викликав динаміку попиту.
29
Коефіцієнт цінової еластичності попиту (Еdp) може бути обчислений за формулами:
Edp x 
відсоток зміни величини попиту
;
відсоток зміни ціни
(Qd 1  Qd 0 ) ( P1  P0 )
:
;
Qd0
P0
E dp x 
E dp x 
Qd P Qd P0
:


.
Qd 0 P0
P Q0
Коефіцієнти цінової еластичності завжди мають від’ємне значення, що вказує на обернену
залежність між ціною товара і обсягом попиту на нього, тому на практиці зручніше використовувати
абсолютне значення еластичності
E dpX  E dpX
.
Цінова еластичність попиту коливається від нуля до нескінченності.
Еластичним є попит на товари довготривалого використання, товари, що мають значну кількість
замінників, товари, на які витрачається значна частка бюджету споживача, на товари-розкіш.
Нееластичним є попит на товари щоденного споживання (їжа, комунальні послуги, одяг) і товари,
що не мають близьких замінників, або витрати на які становлять невелику частку бюджету споживача.
За умов еластичного попиту зниження ціни веде до зростання продажу і збільшення виторгу і
прибутків продавця, і навпаки. Якщо попит є нееластичним, то збільшити виручку і прибуток можна
досягнути підвищенням цін.
D2
(E d = 0)
)
(E d > 1)
(E d = ? )
Рис. 4.1.3. Криві
абсолютно
1
(E d < 1)
d
(E
=
D1
D1
D2
Рис. 4.1.4. Попит описаний
еластичного (D 1 )
кривою D 1 більш
бсолютно
еластичний, ніж
нееластичного
кривою D 2
D
Рис. 4.1.4. Відємна крива
попиту
із змінювальною
еластичностю
(D 2 ) попиту
Попит на предмети першої необхідності, як правило, нееластичний , а на предмети розкоші – еластичний.
Хліб і електроенергія – предмети першої необхідності . Навіть якщо ціни піднімуться, споживачі істотно не
змінять свого споживання. Відповідно, підвищення зміна ціни на предмети розкоші дуже вплине на
рішення споживачів відносно покупки цих товарів.
Доповнюваність.
45.Функції Торнквіста. Товари першої та другої необхідності і предмети розкошу за Торнквістом.
Шведський економіст Торнквіст запропонував спеціальні функції для трьох груп благ: благ першої
необхідності, благ другої необхідності та предметів розкоші.
30
Згідно з Торнквістом, функція залежності попиту від доходу для благ першої необхідності має
вигляд
х(І) = а1І/(І + с1), а1 >0, с1 > О.
Очевидно, що
х(І)->а1, І прямує до нескінченності.
Цей факт відображає наявність насичення щодо благ першої необхідності. Наприклад, досягши
певного рівня доходу, людина не споживає більше хліба за подальшого зростання своїх доходів.
Для благ другої необхідності функція Торнквіста має вигляд
х(І) =а2(І - b2)/(І + с2), І>b2, а2>а1, с2 > 0.
Ця функція також має горизонтальну асимптоту, але розташовану на вищому рівні, ніж асимптота
для благ першої необхідності, причому споживання благ другої необхідності починається за досягнення
певного рівня доходу.
Прикладом благ другої необхідності може слугувати побутова радіоелектронна апаратура.
І нарешті, для предметів розкоші запропонована така функція:
х(І) =а3(І - b3)/(І + с3), І>b3, b3>b2, с3 > 0.
Вона відображає факт безмежності людських бажань. При зростанні доходу споживання предметів
розкоші зростає до нескінченості.
Функції Торнквіста зображені на рис. 5.
Спектр залежностей споживання благ від доходу, безумовно, не обмежується функціями
Торнквіста. Прикладом є, хоча б, блага низької споживчої цінності.
Рисунок 1 Функція Торнквіста
46. Особливості функціонування фірми на ринку монополістичної конкуренції. Попит, сукупний та
граничний дохід фірми на ринку монополістичної конкуренції
Більшість реально існуючих ііалузей організовані як суміш повної конкуренції та чистої монополії,
що утворює монополістичну конкуренцію та олігополію.
Монополістична конкуренція — це такий тип ринкової структури, де:
1)
на ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових
продажів не є значною;
2) продукція різних виробників неоднорідна (диференційована);
3) вхід на ринок і вихід з нього є вільними;
4) виробники не взаємодіють між собою;
5)
існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.
Суттєвою характеристикою монополістичної конкуренції є диференціація продукції при досить
значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження у галузь нових фірм.
31
Ступінь диференціації продукції невисока — у межах задоволення однакових потреб, і досягається
за рахунок торгових марок, тобто дещо відмінної якості продукції, та реклами. Завдяки диференціації
споживачі здатні розрізнити на ринку продукцію різних фірм, отже, попит на продукцію окремої фірми
вже не є абсолютно еластичним, хоча й залишається високо-еластичним. Це означає, що фірми мають
певну ринкову владу і можуть варіювати ціни (дуже обмежено) без ризику втратити всіх покупців.
Типовим прикладом монополістичної конкуренції є ринки безалкогольних напоїв, виробів побутової хімії,
ліків.
Крива попиту на продукцію окремої фірми має традиційний нахил униз, хоча вона і близька до
горизонтальної абсолютно еластичної лінії (мал. 9.1), як це має місце у випадку повної конкуренції. Крива
MR проходить нижче кривої D) (так само як і у випадку монополії).
Задача максимізації прибутку розв'язується
аналітично і графічно подібно до випадку
монополії: спочатку з використанням правила
граничного випуску, МR=МС (точка А на мал. 9.1)
знаходимо оптимальний випуск Qмк, а потім з
використанням оберненої функції попиту
знаходимо ціну.
Точка Еmk на лінії попиту D є станом
короткострокової р рівноваги монополістично
конкурентної фірми
У довгостроковому періоді виникає
ситуація, відмінна від випадків монополії і повної
конкуренції (мал. 9.2).
Необхідна умова максимізації прибутку довгострокового періоду, дозволяє знайти обсяг Ц мк Тоді
стан довгострокової рівноваги монополістично конкурентної фірми визначається точкою Е мк на кривій
попиту Б т і кривій довгострокової середньої вартості LRAC.
Тобто економічний прибуток у довгостроковому періоді дорівнює нулеві (що є симптомом
конкурентного ринку), а це відрізняє монополістичну конкуренцію від монополії. Монополістична
конкуренція через відкритість галузі для входження нових фірм не дає можливості отримувати
економічний прибуток у довгостроковому періоді — спрацьовує конкурентний механізм.
Отже, рідкісних ресурсів у випадку монополістичної конкуренції витрачається більше, ніж при
повній конкуренції (а це симптом монопольного ринку).
Одним із пояснень нижчої ефективності цієї ринкової структури є те, що монополістично
конкурентні фірми мають додаткові видатки на диференціацію продукції та її рекламу, що збільшує
вартість виробництва, скорочує обсяги і веде до підвищення цін. Це своєрідна плата суспільства за
повніше задоволення смаків споживачів та за інформування їх щодо переваг окремих товарів або послуг
на ринку неоднорідної продукції.
47. Граничні витрати на ресурс та граничний продукт у грошовому виразі. Правило залучення ресурсів
фірмою, його економічний зміст та значення.
Граничний ресурс — це додаткові витрати ресурсу, використані для виробництва додаткової
продукції. Він визначається відніманням від кожного наступного обсягу витрачання ресурсу його
попереднього обсягу. Як бачимо, граничний ресурс формується за умови, коли в процесі виробництва,
витрачаються різні обсяги певного ресурсу.
32
Граничний продукт — це приріст продукції, одержаний від додатково спожитого (граничного)
ресурсу. Він обчислюється відніманням від кожного наступного рівня виробництва продукції його
попереднього значення. Граничний продукт може набувати і від’ємного значення. Граничні витрати —це
приріст витрат, необхідний для виробництва однієї додаткової одиниці продукції.
Для співвідношення «фактор-продукт» характерні три типи залежності:
а) кожна наступна одиниця граничного ресурсу забезпечує однакову величину граничного
продукту (однаковий приріст продукції);
б) кожна наступна одиниця граничного ресурсу забезпечує все зростаючий граничний продукт;
в) кожна наступна одиниця граничного ресурсу забезпечує все менший граничний продукт (рис.
6.2, а, б, в).
Рис. 6.2. Типи залежностей між змінними витратами і обсягом виробництва
Не слід думати, що для відповідного виробництва характерний лише якийсь один тип залежності
між змінними витратами і обсягом продукції. Згідно з цим законом за послідовного зростання витрат
певного ресурсу, коли граничний ресурс залишається однаковим, і за незмінних інших умов виробництво
продукції збільшується, але тільки до певної межі. За нею починається зменшення граничного продукту. В
остаточному підсумку він може набувати нульового або навіть від’ємного значення.
Для того щоб визначити, в якій зоні підприємство може досягти найбільшої ефективності
виробництва, потрібно обов’язково взяти до уваги закономірності формування повного, середнього і
граничного продукту. Відповідно до цього повний продукт зростає доти, доки має місце будь-яке
позитивне збільшення маржинального продукту. Крива маржинального продукту спочатку зростає
швидшими темпами, ніж крива середнього продукту і проходить вище за останню до моменту зміни своєї
траєкторії, що набуває форми спадної. В точці перетину кривої граничного продукту з віссю абсцис
подальше збільшення ресурсу призводить до зменшення повного продукту. Крива середнього продукту
досягає максимуму в точці її перетину з кривою граничного продукту.
Таким чином, додаткові вкладення в другій зоні будуть ефективними доти, доки грошова виручка,
яку отримує підприємс-тво від маржинального продукту, перевищує витрати ресурсу (в грошовій формі)
на одержання цього продукту. Як бачимо, друга зона є зоною ефективного господарювання, в якій
потрібно відшукати економічно найвигідніший рівень додаткових вкладень змінного фактора, за якого
досягається найбільший прибуток. Цей рівень формується, коли вартість маржинального продукту
дорівнює вартості додатково витраченого ресурсу. Саме цій точці відповідає оптимальний рівень
урожайності культури (продуктивності тварин).
48. Вплив дотацій на економічну ефективність. Чисті втрати суспільства від запровадження дотацій.
33
Дота́ція — доплата з державного бюджету задля збалансування бюджетів нижчих рівнів; різновид
субсідії. Надаються на безвідплатній і безповоротній основі без встановлення напрямів і (або) умов їх
використання.
Грошові кошти, що виділяються з державного і місцевих бюджетів для надання фінансової
підтримки збитковим підприємствам, у яких грошова виручка від продажу виробленого продукту менше
витрат на виробництво і продаж продукту, нижчим за рівнем бюджетам для покриття розриву між їх
доходами і витратами. Дотація компенсує підвищені витрати, покриває збитки. Надання дотацій
підприємствам дозволяє, з одного боку, запобігти їх банкрутству, з іншої - не допускати перевищення
роздрібних цін на окремі споживчі товари і послуги, оскільки частина ціни на ці товари оплачується з
бюджетних коштів за рахунок дотації.
Додаткові виплати працівникові, обумовлені трудовим договором або законодавчим актом,
наприклад дотація на харчування, на проїзд до місця роботи, виплати на неповнолітніх дітей тощо.
49. Механізм зміни мужі виробничих можливостей. Проблема прискореного зростання економіки
Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент
існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. У певний момент часу країна
може виробляти лише певну кількість зерна, хліба, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо
збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого
продукту. П. Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих
можливостей. Межа виробничих можливостей відбиває максимальні кількості продуктів і послуг, які
можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю
використовуються.
Кожна точка на кривій виробничих можливостей рис. 2.2 являє собою якийсь максимальний обсяг
виробництва двох типів продуктів. Таким чином, ця крива фактично показує деяку межу. Щоб здійснити
різні комбінації виробництва інвестиційних ресурсів і споживчих благ, що показані на кривій, суспільство
має забезпечити повну зайнятість виробничих ресурсів і повний обсяг виробництва. Усі комбінації
інвестиційних ресурсів і споживчих благ на кривій показують максимальні їх кількості, які можуть бути
одержані лише в результаті найбільш ефективного використання всіх наявних ресурсів. Точки, що
знаходяться за межами кривої, як, наприклад, точка W, недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної
технології виробництва.
34
Отже, функціонування національної економіки на межі виробничих можливостей (точки А, В, С, D,
Е, F) свідчать про її ефективність. Таким чином, межа виробничих можливостей показує максимальну
кількість продукції, що її може виробити економіка за даного рівня технологічного розвитку і наявних
факторів виробництва.
Криза економічної політики в Україні бачиться у тому, що, по-перше, ми так і не створили
необхідних передумов зміцнення фінансів підприємств, підвищення конкурентоспроможності їх продукції
на основі істотного зниження податкового пресу. По-друге, те ж саме можна сказати і щодо механізмів
стимулювання внутрішнього ринку. По-третє, в умовах кон’юнктури, що різко погіршується, держава не
змогла вирішити комплекс завдань, пов’язаних зі створенням більш сприятливих зовнішньоекономічних
умов для вітчизняних експортерів. До цього потрібно додати різке погіршення умов торгівлі з Росією,
численні антидемпінгові розслідування, навішаний нам ярлик щодо відмиття кримінальних грошей та
інше. По-четверте, всупереч численним деклараціям, не видно хоч якого-небудь істотного прогресу в
створенні більш сприятливого середовища для підприємництва, малого та середнього бізнесу. Уряд
практично нічого нового не пропонує для того, щоб більш надійно захистити приватну власність, подолати
монополізм, сформувати досить ефективне інституційне середовище захисту кредитора та інвестора,
здійснюваних контрактів.
До вказаних позицій додалися і проблеми бюджетного дефіциту. І справа тут не тільки у новій
методиці розрахунків, яка виключає фінансові ресурси від приватизації. Це ресурси, які треба відібрати у
реальної економіки. Покривати їх збираються за рахунок тих же приватизаційних грошей. Вони становлять
основу і бюджету зростання: виходить подвійна бухгалтерія.
Після найглибшої економічної кризи ослаблена до межі економіка забезпечити стійку і головне —
тривалу динаміку зростання в автоматичному режимі сама по собі не зможе.
50. Недосконалість ринку: теоретичне обґрунтування державного втручання в економіку
Ринковий механізм забезпечує системну ефективність лише за умов досконалої конкуренції. Проте в
реаліях змішаної економіки ринки не є досконало конкурентними.
Сучасний ринок неспроможний вирішити багатьох важливих проблем економічного розвитку через
наявність притаманних йому дефектів:
- циклічного характеру економічного розвитку;
- монопольної влади, недостатньої інформованості ринкових суб’єктів;
- неспроможності забезпечити виробництво суспільних благ;
- зовнішніх ефектів економічної діяльності;
- нерівномірного розподілу насущних благ.
Неспроможності ринку зумовлюють необхідність державного втручання у його функціонування. Сучасна
держава виконує ряд важливих функцій регулювання економічних процесів:
- забезпечення правової основи ефективного функціонування ринкової економіки;
- стабілізація економіки;
- перерозподіл доходів і матеріальних благ з метою вирівнювання споживання насущних благ;
- підтримка конкуренції;
- коригування зовнішніх ефектів;
- регулювання розподілу ресурсів для забезпечення суспільними благами.
Суспільні блага – це блага, які забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі (національна
оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.).
Вони поділяються на „чисті” і „недосконалі”.
Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, невинятковістю (неможливістю виключення будь35
кого із користування даним благом) і неконкурентністю – неможливістю перешкодити споживати це благо
людям, які не заплатили за нього.
Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх
виробником чи замовником, визначає оптимальну їх ількість і мінімізує витрати їх виробництва.
51. Пропозиція фірми як економічне явище. Закон пропозиції. Ринкова пропозиція
Пропозиція- це к-ть товару , яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий
проміжок часу за певних умов.Обсяг пропозиції –це к-ть товару , яку виробник пропонує на продаж за
кожним рівнем ціни в одиницю часу за певних умов.На пропозицію впливають цінові та нецінові фактори.
Отже залежність пропозиції від факторів , що впливають на неї , виражає ф-ція пропозиції
Qsx=f(Px,Py,Pz,К,П.....),де Qsx-обсяг пропозиції товару X, Px-ціна товару X, Py-ціни альтернативних товарів
, Pz- ціни на ресурси, К- технологія, що використовується при виробництві товару, П- податки і т.д.Якщо
вважати вплив нецінових факторів незмінними, встановимо залежність пропозиції від ціни: Qsx=f(Px)- з-н
пропозиції. З-н пропозиції визначає , що чим вища ціна товару , за ін. незмінних умов, тим більше
стимулюється виробництво і продаж саме цього товару .Причини зростання пропозиції: зростає межа вирчих можливостей, альтернативна вартість і т.д.
Графік пропозиції – крива з додатнім тангенсом кута нахилу
Крива пропозиції
Зміна ціни (від P1до P2) спричиняє зміну обсягу пропозиції. Рух відбувається вздовж кривої
пропозиції.
Ринкова пропозиція блага складається із суми обсягів блага, які окремі
фірми можуть та хочуть запропонувати до продажу за кожної конкретної
ціни.
52. Бюджет споживача, графічне зображення, властивості і залежність від ціни на блага та
номінального доходу споживача.
Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань і переваг, а й від бюджету.
Бюджет — це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Дохід
споживача та купівельна сила грошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача.
Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:
1. Весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів X та Y У (наприклад, котлети та
пиріжки).
2. Споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження.
3. Споживач не дає та не бере кредити.
У цьому випадку дохід споживача (I) дорівнюватиме всім його витратам:
І = РХХ + РГ Y,
(1)
36
де Рх і Ру — ціни відповідних благ, наприклад, булочки і молока. За рівнянням (1) можна визначити
набори товарів X та Y, для придбання яких споживач витратить однакові кошти. За умови, що I = 20 грн.,
Рх= 1 грн., а Ру = 2 грн., варіанти можливих наборів наведено в табл..1.
Людям постійно приходиться співставляти свої мрії про те, щоб вони хотіли придбати, зі своїми
бюджетами. Бюджети залежать від доходів та цін на товари і послуги. Споживачі повинні вибирати, як
найкращим чином задовольнити свої пріоритетні потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет.
Набори товарів, що можуть бути придбані за певних бюджетних обмежень
Цю залежність можна подати графічно (рис. 2).
Рис. 2. Лінія бюджетних обмежень
Лінія бюджетних обмежень — це всі ті набори товарів X і Y, які бюджет споживача дає змогу йому
придбати. Якщо споживач захоче придбати набір, що відповідає координатам точки №7, то бюджет не
дозволить йому цього зробити; якщо він зупиниться на наборі N8, то не витратить усі кошти, що у нього є.
Оскільки лінія бюджетних обмежень пряма, вона має постійний нахил, який можна виразити через
граничну норму заміщення:
МRS = ∆Y/∆Х – Рх / Рy.
Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товару У треба пожертвувати для
отримання додаткової одиниці товару X.
Вплив змін доходу та цін на положення лінії бюджетних обмежень. Зміна доходу та цін на товари
змінює положення лінії бюджетного обмеження. Якщо збільшується дохід, то крива пересувається вправо,
а якщо дохід зменшується — то вліво. При цьому кут нахилу лінії залишається незмінним. Навпаки, якщо
змінюється ціна на продукт, то це призводить до зміни кута нахилу лінії: він збільшується при зростанні
цін на товар % та зниженні цін на товар У і зменшується, якщо на ринку складається протилежна ситуація
(рис. 3).
Зміна доходу
Рис. 3. Вплив змін доходу та цін на лінію бюджетних обмежень
53. Ефект заміщення і ефект доходу за Хіксом для товарів низької споживчої якості
Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи
собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни
споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими. Ефект доходу
і ефект заміщення діють в одному напрямі (тобто зумовлюють зростання обсягу попиту при зниженні цін)
під час купівлі товарів середньої та високої якості і в протилежному напрямі під час купівлі товарів низької
якості. При цьому у випадку незначної кількості товарів низької якості (наприклад, маргарину порівняно з
37
маслом) ефект заміщення переважатиме ефект доходу і споживачі купуватимуть більше маргарину. На
практиці спостерігається ситуація, коли із зниженням ціни на товар попит на нього скорочується, а з
підвищенням зростає (наприклад, при подорожчанні картоплі незаможні сім'ї починають споживати її
більше, цілком відмовляючись при цьому від споживання м'яса), що означає переважання ефектом
доходу ефекту заміщення. Неякісний товар, для якого ефект доходу переваї жає над ефектом заміщення
називається Гіффеновим товаром, а зростання споживання цього товару із підвищенням ціни на нього —
парадоксом Гіффена.
Мал. 2.2. Ефект заміни і ефект доходу по Хіксу.
Ціна Х підвищується.
Ефект заміни завжди негативний. Зниження ціни одного товару спонукає споживача збільшувати його
споживання, скорочуючи споживання іншого товару (або групи товарів). Підвищення ціни спонукає його
до заміщення цього товару іншими, що відносно подешевшали. Ефект доходу може бути негативний, як
показано на мал. 2.1 і 2.2 для нормальних товарів, позитивний (у разі неякісного товару, коли крива дохідспоживання має негативний нахил) або нейтральний (якщо крива дохід-споживання вертикальна). У
наших прикладах ефект доходу підсилює дія ефекту заміни, збільшуючи споживання товару Х при
зниженні його ціни і скорочуючи споживання при підвищенні ціни. Для неякісних товарів ефект доходу
позитивний – чим вище реальний дохід, або купівельна спроможність споживача, тим в меншій мірі він
буде схильний до придбання такого товару. Проте для більшості неякісних товарів негативний ефект
заміни перекриває позитивний ефект доходу, так що загальний результат зміни ціни буде все ж таки
негативним. Так, на мал. 2.3, а (на нім показані лише бюджетні лінії KL і KL1 і допоміжна лінія K'L', точки їх
дотику з опущеними на малюнку кривими байдужості позначені відповідно Е1 – Е3) загальний результат
підвищення ціни товару Х (Х1 – Х2) розкладається на ефект заміни Х2 – Х3 і ефект доходу Х3 – Х2, при
цьому (Х1 – Х3) > (Х3 – Х2).
Мал. 2.3. Ефект заміни і ефект доходу. Ціна Х підвищується.
а – неякісний товар.
Тому, як правило, криві попиту на такі товари мають зазвичай негативний нахил, як і у разі нормальних
товарів. Лише якщо позитивний ефект доходу перекриває негативний ефект заміни, закон попиту
порушується – його об'єм змінюється в тому ж напрямі, що і ціна. На рис.2.4.. би, наприклад (Х3 – Х2) > (Х1
– Х3). Такі товари називаються товарами Гіффена. Насправді споживання більшості товарів вимагає лише
невеликої частини коштів споживача і ефект доходу зазвичай невеликий. Навіть якщо він негативний, його
розміри недостатні для того, щоб перекрити вплив ефекту заміни. Тому поява товарів Гіффена
38
малоймовірно.
54. Мікроекономічна характеристика ринку олігополії та дуополії.
Олігополія – ринкова структура, в якій домінує декілька підприємств, а входження нових виробників
у ринок ускладнене.Олігопольна структура ринку посідає проміжне становище між монополією та
монополістичною конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме:
на ринку діє невелика кількість підприємств;
окреме підприємство може пропонувати на ринку однорідний або диференційований продукт;
підприємства мають неоднакову ринкову владу;
вступ до галузі ускладнен через різні бар’єри;
може мати місце нецінова конкуренція.
Головна риса олігополістичного ринку – загальна взаємозалежність його учасників. Кожний
олігополіст при визначенні лінїї своєї економічної поведінки повинен врахувати поведінку як споживачів
продукції, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути не однозначною. Не існує загальної
теорії олігополії; моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів
щодо способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагненнядо максимізації
прибутку. Найбільш поширені моделі олігополії зазвичай розглядаються на прикладі дуополістичної
структуриринку. Дуополія – це структура ринку, за якої пропозиція представлена двома
постачальниками.
Дуополія - це ринкова структура, при якій два продавці, захищені від появи додаткових продавців, і є
єдиними виробниками стандартизованої продукції, що не має близьких замінників. Економічні моделі
дуополії корисні, щоб проілюструвати, як припущення окремого продавця щодо відповіді суперника
впливають на рівноважний випуск. Класична модель дуополії - це модель, сформульована в 1838 р.
французьким економістом Огюстеном Курно. Ця модель допускає, що кожен з двох продавців припускає
що його конкурент завжди утримуватиме свій випуск незмінним на поточному рівні. Вона також
припускає, що продавці не дізнаються про свої помилки. Насправді припущення продавців про реакцію
конкурента, ймовірно, поміняються, коли вони дізнаються про свої попередні помилки.
55. Цінова дискримінація ІІ-го ступеня. Умова мінімізації надлишку споживача
Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін залежно від обсягів
продажу: чим більша кількість товару купується, тим нижчою є ціна. Така цінова дискримінація сприяє
розширенню виробництва, зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню
добробуту споживачів. Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж у випадку
досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захопити весь надлишок споживача.
Цінова дискримінація - це монополістична практика продажу блага певної якості при даних витратах
за різними цінами різним покупцям.
Цінова дискримінація другого ступеня має місце тоді коли ціни на блага однакові для всіх покупців,
однак різняться в залежності від об'єму покупок. При цьому різновиди цінової дискримінації блага
групуються в визначені партії, на кожну з яких встановлюються визначені ціни. Цінова дискримінація
другого ступеня нерідко виступає у формі цінового дисконту або знижок (на обсяг поставок; кумулятивні
знижки – сезонний квиток на залізничній дорозі; дискримінація в часі – різні ціни на ранкові, денні,
вечірні сеанси в кіно; стягування абонементної плати в сполученні з пропорційною оплатою обсягу
придбаного блага). Цінову дискримінацію другого ступеня ілюструє графік 62.
39
Мал. 62. Цінова дискримінація другого ступеня.
56. Бухгалтерські та економічні витрати, їх роль в оцінці діяльності фірми.
Економічні витрати – це ті суми грошей, які фірма зобов’язана виплатити кожному постачальнику
ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного
виду діяльності, відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах.Економічні витрати
включають в себе зовнішні та внутрішні витрати, або явні та неявні.
Зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати – це грошові платежі фірми стороннім постачальникам
ресурсів. До них відносять витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, заробітну
плату, орендну плату, амортизаційні відрахування на власне устаткування та ін. Внутрішні (неявні)
витрати – це витрати на власні ресурси підприємця. Вони дорівнюють грошовим платежам, які міг би
одержати власник, якби використовував власний ресурс іншим, найкращим зі способів його застосування.
Неявні витрати – фактично це мінімальний доход, який дозволяє утримати ресурси власника в межах
даного виду діяльності. Тому економісти називають неявні витрати нормальним прибутком, його
зараховують до постійних витрат. Бухгалтерський облік відносить до витрат виробництва лише зовнішні
витрати і не визнає неявних витрат. Оскільки грошові потоки на покриття неявних витрат відсутні, бухгалтери
зараховують весь надлишок сукупного виторгу над явними витратами до прибутку.
Бухгалтерський прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом і явними витратами:
BP  TR  BC .
Економічний прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом та явними і неявними
витратами: EP  TR  TC .
Оскільки неявні витрати являють собою нормальний прибуток, то: EP  TR  BC  NP . Бухгалтерський,
економічний та нормальний прибутки співвідносяться як: BP  NP  EP. Бухгалтерські витрати менші
за економічні на величину неявних витрат. Бухгалтерський прибуток більший за економічний
прибуток на величину неявних витрат, тобто нормального прибутку.Економісти вважають прибутковою
лише таку діяльність, за якої сукупний виторг перевищує всі альтернативні витрати, як явні, так і неявні.
57. Мікроекономічна характеристика ринку монополії.
Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб
чи державі.
Термін “монополія” походить від грецьких слів (“mono” – один, “poleo” – продаю) – наявність одного
продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця
40
Ринок чистої монополії – це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець.
Підприємство-монополіст має задовільнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного
ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така
ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний
обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.
Головними ознаками ринку чистої монополії є:
- відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;
- неможливість входження на ринок інших фірм;
- велика кількість покупців на ринку;
- досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, іншиз параметрів ринку.
58. Особливості пропозиції на факторних ринках. Ціна відмови.
Факторні ринки-ринки чинників виробництва. сновними чинниками виробництва є праця, земля, капітал і
підприємливість. Ці чинники в умовах ринкової економіки є специфічними товарами, що купуються
бізнесом для виробництва маси продуктів і послуг за цінами, що формуються під впливом попиту на ці
чинники з боку бізнесу і пропозиції чинників з боку господарських суб'єктів.
В основі ф ункціонування ринків факторів виробництва лежать ті ж самі принципи, що і в основі товарних
ринків. Аналіз попиту і пропозиції є основним методом їх вивчення. Але наряду з цим є ряд відмінностей,
що відрузняють дію ринкового механізму факторів виробництва від товарного ринку та ринку послуг.
Конкурентний - це ринок факторів виробництва, де є багато покупців і багато продавців і при цьому нахто
з них не може вплинути на вартість (ціну) фактора виробництва (анприклад на ринку деревини).
Попит на ресурси підприємства так чи інакше залежить від попиту на кінцеві товари і послуги. Тому попит
на виробничі ресурси називають похідними і це є найважливішою його характеристикою.
З точки зору пропозиції фактори виробництва (праця)створюються домашніми господарствами, а не
підприємствами.
Припустимо, що підприємство використовує тільки два фактори виробництва (працю і капітал) для
виробництва продукції.
Граничний продукт у грошовому вираженні - це приріст загального доходу внаслідок використання
кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва.
59. Право власності як необхідна умова ринкового обміну. Склад та характеристика трансакційних
витрат.
Права власності – встановлені законом правила, що регулюють відношення людей при використанні
ними ек.благ. Еф-ть цих норм прямо залежить від панівної в сусп-ві форми власності, а також від стукртури
форм власності (приватна, державна та комунальна), що склалася, та тенденції її розвитку.
41
Фірма – це коаліція власників скооперованих факторів виробництва, зв”язаних між собою контрактними
зобов”язаннями, які направлені передусім на найкраще використання інтерспецифічних ресурсів (з метою
мінімізації трансакційних витрат).
Трансакційні витрати – витрати у сфері обміну, пов”язані з передачею прав власності. П”ять основних
форм:
1)витрати, пов”язані із пошуком, збиранням, обробкою та аналізом ринкової інформації;
2)витрати, пов”язані із пошуком партнерів, веденням переговорів та укладанням контрактів;
3)витрати, пов”язані із стандартизацією та забезпеченням і контролем виконання вимог стандартів;
4)витрати, пов”язані із захистом прав власності;
5)витрати, обумовлені опортуністичною поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних
зобов”язань.
В основу фірми як ек.організації покладено с-му контрактів, які укладаються між власниками певних
ресурсів. Фірмова коаліція по-різному оцінює скооперовані ресурси і ділить їх на три групи:
а)заг.ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться вони у даній фірмі, чи ні;
б)специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами;
в)інтерспецифічні ресурси – взаємодоповнюючі до найбільшого синергетичного ефекту ресурси,
максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі. Фірма розглядається як об”єднання щодо
спільного використання передусім інтерспецифічних ресурсів.
Унікальність інтерспецифічних ресурсів, об”єднуваних коаліцією, та різноманітність трансакційних витрат
й обумовлюють численність видів сучасних фірм.
60. Ефект заміщення і ефект доходу за Хіксом для нормальних товарів.
Ефект заміщення полягає у зміні обсягу споживання внаслідок зміни відносних цін товарів за незмінного
реального доходу споживача; Ефект доходу – це зміна обсягу споживання внаслідок зміни реального
доходу за незмінності відносних цін товарів. Концепцію розмежування ефектів заміни та доходу розробили
український економіст і математик Євген Слуцький (1915 р.) та англійський економіст Джон Хікс (30-ті рр.
ХХ ст.). Зі зниженням ціни блага ефект заміни обов’язково зумовлює збільшення його споживання, тобто
має додатне значення. На відміну від ефекту заміни, ефект доходу діє в різних напрямках, – в залежності
від того, до якого типу
належить товар. Для
нормальних благ ефект
доходу діє в тому ж
напрямку, що і ефект
заміни, тобто є величиною
додатною, і підсилює його.
Розглянемо графічну
модель відокремленої дії
ефектів за Хіксом для
випадку зниження ціни
товару Х (рис. 5.5).
Початковий оптимум
споживача встановлюється
у точці Е 1 , де бюджетна
лінія B1 є дотичною до
кривої байдужості U1 .
42
Рис. 5.5. Ефекти заміни та доходу
за Хіксом. Нормальне благо
Зниження ціни товару
змінює кут нахилу бюджетної лінії B1 . При цьому бюджетна лінія, обертаючись,
ковзає вздовж початкової кривої байдужості U1 і займає положення, яке показує компенсуюча бюджетна
лінія
BK
Х
(пунктир). Оптимум переміщується в точку умовної рівноваги
Е 2
. Це означає, що, залишаючись
на тому ж рівні корисності, споживач змінив би свій оптимальний вибір на користь відносно дешевшого
блага Х . Оскільки перехід від E *1 до E * 2 відображає лише вплив нової ціни, то зміна обсягу споживання
від X1 до X 2 розглядається як ефект заміни. Ефект заміни спонукає споживача збільшити обсяг попиту на
товар X , який витісняє частину попиту на благо Y .
Ситуація незмінного реального доходу в моделі Хікса є умовною. В дійсності зі зниженням ціни одного з
благ за того ж номінального доходу реальний доход зростає, що відображає паралельний зсув BK вгору в
положення нової бюджетної лінії B2 . Споживач досягає нового рівня добробуту на вищій кривій
байдужості U 2 , в точці оптимуму Е  3 . Перехід же від Е  2 до Е  3 відбувається за незмінних відносних цін
товарів, тому зміну обсягу споживання від
X2
до
X3
трактують як ефект доходу.
61. Кількісна теорія корисності. Перший закон Госена.
Теорія корисності передбачає, що ціна, яку готовий заплатити покупець на ринку за товар, є категорією
суб'єктивною. Корисність – це спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобання
споживача. Корисність товару - це задоволення, яке отримують від споживання. Не можна ототожнювати
корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не
приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.
Корисність товару має дві властивості: 1) вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і
вподобань. Наприклад, конкретна телевізійна програма (лялькова вистава) може давати неоднакове
задоволення чи корисність для різних членів сім'ї. Якщо діти будуть надзвичайно задоволені, дивлячись
цю програму, то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним фільмам чи політичним
програмам; 2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних
обставин. Наприклад, тепле пальто взимку і влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолька під час
дощу і за доброї погоди.
Гранична корисність (MU) - це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці
TU
блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю: MU X 
.
X
Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить
споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г. Госсену
сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від
споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення
у точці повного насичення потреби. (графік А).
TU – сукупна корисність (ютиль).
62. Негативні зовнішні ефекти і їх вплив на економічну ефективність. Перевиробництво економічних
благ.
43
Зовнішні ефекти (екстерналії) – це втрати і вигоди від ринкових угод, що не знайшли відображення в
цілях. Вони називаються “зовнішніми”, оскільки стосуються не тільки економічних агентів, які беруть
участь у даній операції, а й третіх осіб. Зовнішні ефекти виникають внаслідок як виробництва, так і
споживання товарів і благ.
Щоб із пропозиції суспільства оцінити економічні результати певного виду господарської діяльності,
необхідно до приватних втрат і доходів додати зовнішні витрати і вигоди:
Зовнішні ефекти поділяються на негативні й позитивні. Негативні екстерналії, пов’язані з витратами,
позитивні – з вигодами. Таким чином, зовнішні ефекти показують різницю між суспільними втратами
(вигодами) і приватними втратами (вигодами).
Негативний зовнішній ефект виникає у разі, якщо діяльність одного економічного агента спричиняє
витрати інших.
Покажемо це на прикладі. Целюлозно- паперовий комбінат здійснює викиди недостатньо очищеної води
в річку. Припустимо, що викиди стічної води пропорційні обсягу виробництва. Це означає, що із
зростанням виробництва зростає і обсяг забруднення довкілля. Оскільки целюлозно – паперовий
комбінат не здійснює повного очищення води, його граничні приватні витрати нижчі, ніж граничні
суспільні витрати, оскільки вони не включають витрати на створення додаткової системи очисних споруд.
Це призводить до того, що кількість випуску продукції перевищує ефективний обсяг випуску.
перевиробництво (надлишковий випуск) даного товару:
QP> Qs, aPp <Ps.
Це веде до використання зайвих ресурсів у виробництві даного блага і, отже, неефективного розміщення
благ в економіці. Важливо підкреслити, що негативні екстерналій виникають незалежно від волі і бажання
породжують їх своїми діями суб'єктів.
63. Теорія виробництва. Виробнича функція і її властивості.
Виробництво — це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і
матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу,
землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.
Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони
можуть носити організаційно-економічний (бригадир — робітник, директор підприємства — начальник
цеху, робітник — робітник тощо) або соціально-економічний (власник — невласник, акціонер — акціонер,
кредитор — позичальник тощо) характер.
Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально
можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:
Q = f (L, K, M). (1)
Де Q — обсяг виробництва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали.
При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між
обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:
1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного
ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К, М — const, а зростає тільки L, то DQ à 0.
2. Існує певна взаємна доповнюваність факторії виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з
них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів
виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має
свої межі.
3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в
короткотерміновому.
Короткотерміновий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництві не
можуть бути змінені (найчастіше — капітал).
Довготерміновий період — це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх
факторів виробництва.
44
64. Види монополій. Характеристика монополій у житлово-комунальному господарстві України.
Основні види монополій:
1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи
послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.
Наприклад: енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. У цих
галузях існує обмежена кількість монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку.
2. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами:
Надання окремим фірмам виключного права на заняття певного роду діяльності.
Наприклад: на початку XVII ст. голландській та англійській компаніям державою було надано право
(виняткове) на торгівлю з Індією.
Це об'єднання державних підприємств і підпорядкування їх міністерствам. Вони виступають на ринку як
єдиний господарський суб'єкт і між ними відсутня конкуренція.
По суті, — це монополізована економіка, яка була в СРСР.
3. Найпоширенішою є економічна монополія. Вона виникає на основі закономірного господарського
розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на ринку, завдяки:
успішному розвитку підприємства;
базується на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів
65. Мікроекономічний аналіз фундаментальних питань економічного вибору. Ефект Робін Гуда
Економічний вибір - вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти
максимального задоволення потреб за мінімум витрат.
Щоб отримати максимальну кількість товарів та послуг, виготовлених із обмежених ресурсів,
товаровиробнику необхідно не тільки забезпечити використання всіх придатних для цього ресурсів, а і
застосувати їх таким чином, щоб кожен з них вносив якомога більший вклад у загальний обсяг виробленої
продукції. Проблему економічного вибору відображає межа виробничих можливостей.
Важливі припущення:
" наявні фактори виробництва постійні як кількісно, так і якісно,
" технологія виробництва не змінюється (const)
Крива виробничих можливостей, кожна точка якої характеризує максимальний обсяг виробництва
двох товарів одночасно, що свідчить про ефективність використання наявних ресурсів.
Ефективність характеризує зв'язок між обсягом вироблених економічних благ і кількістю ресурсів, що
застосовуються в процесі виробництва.
Будь-яка наука має свої теоретичні постулати як вихідні позиції, взяті за аксіоми. Скажімо, для
математики це - поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити, що таке лінія, площина,
фігура тощо. Для мікроекономіки такою "точкою" є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні
45
суб'єкти мають на меті максимізацію свого зиску. Звичайно, у життя ми зустрічаємося з ірраціональною
поведінкою суб'єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Більшості господарюючих
об'єктів властива раціональна поведінка.
Зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічного життя характерна суперечність
між поточним та перспективним зиском, що називається "ефектом Робін Гуда". Грабуючи багатих купців
та роздаючи їхнє майно бідним. Робін Гуд поліпшував життя бідних. Однак, зрештою, купці взагалі
припинили постачання товарів у цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя
бідних.
66. Еластичність попиту відносно доходу. Товари низької споживчої якості, нейтральні та
нормальні товари
Еластичність попиту за доходом – це відношення відсоткової зміни величини попиту на товар до
відсоткової зміни доходів покупців.
EIncome-D = %Q / %I
“Нормальні” товари – еластичність додатна
Товари нижчої якості – еластичність від’ємна
Нормальні товари – це товари вищої споживчої цінності. Еластичність їх попиту за доходом –
додатна. “Нормальні” – тому що вони “нормально” реагують на підвищення доходів споживачів. Це –
перш за все – предмети розкоші, а також багато товарів, що не відносяться до категоріїї предметів
розкоші.
Товари нижчої якості – це товари нижчої споживчої цінності. Коли зменшуються доходи, то їх
споживання збільшується. Наприклад: при зменшенні доходів людина може продати своє авто і
користуватися громадським транспортом. Тобто при зменшенні доходів зростає попит на послуги
громадського транспорту.
Або – перехід споживачів на хліб і картоплю, якщо не вистачає доходів на м’ясо та фрукти.
Якщо передбачається суттєве збільшення доходів споживачів, то можна прогнозувати, які галузі
будуть процвітати, а які – зачахнуть.
67.Модель встановлення ринкової рівноваги за А. Маршалом
Взаємодія попиту і пропонування визначає ринкову рівновагу. Ринкова рівновага – це стан ринку, за якого
обсяги попиту та пропонування збігаються. Криві попиту і пропонування в точці кількісно-цінової
рівноваги E перетинаються (Мал. 3.1.). Цей характерний графік називається «Хрестом Маршала» або
«Ножиці Маршала».
Рівноважна ціна – це ринкова ціна Р*, за якої обсяг попиту дорівнює обсягу
P
S
пропонування. Це ціна, яка задовольняє і продавців, і покупців, за цією ціною їхні
E
інтереси співпадають. У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів,
отже, зникають чинники, які спричиняють зміну ціни.
P
D
Таким чином, згідно версії Маршалла, основною рушійною силою механізму
*
відновлення рівноваги в довгому часовому інтервалі завжди являються виробники
Q*
товару.
Q
46
Отже, ринкова рівновага є стійкою, тому що, порушуючись, вона відновлюється виключно за допомогою
ринкового механізму, без державного втручання в ринкові процеси.
Два застосованих варіанта діагностики стійкості ринкової рівновани призводять до однакового результату
лише у випадку додатного нахилу кривої пропозиції та від’ємного нахилу кривої попиту. Коли ці криві не
знаходяться в свїих «нормальних» положеннях, оцінки стійкості рівноважних станів ринку по Вальрасу і
Маршаллу не співпадають. Стійкість ринкової рівноваги – властивість ринкової рівноваги відновлюватись
після порушення самостійно, лише в результаті дії ринкових сил
68. Вплив профспілок на пропозицію робочої сили. Цеховий та відкритий тред-юніонізм.
Пропозиція робочої сили - це кількість праці, яка пропонується для реалізації при визначених ставках
заробітної плати.
Особливість розвитку ринку робочої сили в сучасних умоваа полягає у суперечливій взаємодії процесів
його регулювання тс дерегулювання. Суб'єктами регулювання є профспілки, об'єднання підприємців,
держава. Ключова проблема регулювання зайнятості - досягнення оптимального поєднання високої
ефективності праці та надійних соціальних гарантій на випадок безробіття. Умо-вою ефективного
регулювання ринку робочої сили є організація оперативного вивчення й аналізу кон'юнктури попиту на
робочу силу та пропозиції робочих місць з боку роботодавця, а також орієн-тація сукупного робітника при
виборі сфери зайнятості та місця роботи. Важливим інструментом тут є колективна тарифна угода, що
визначає розмір заробітної плати, тривалість робочого часу, відпустки, порядок найму та звільнення,
форми компенсування ризику, систему соціальних виплат тощо.
Тред-юніонізм (англ. trade-unionism), 1) назва руху, що зустрічається в літературі тред-юнионов (в
цілому). 2) Термін, що позначає течію в робочому і профспілковому русі і. обмежує завдання робочого
руху рамками профспілкової боротьби за встановлення вигідніших умов продажу робочої сили,
поліпшення (в рамках буржуазної держави) економічних і правових умов окремих груп робочих,
об'єднаних в профспілки.
Цеховий тред-юніонізм застосовується тоді, коли формальні чи
неформальні професійні об'єднання можуть безпосередньо впливати на
кількість трудових послуг певної кваліфікаційної групи. При цьому
входження до цієї групи теж контролюється її членами. Скажімо, як можна
контролювати пропозицію послуг докторів економічних наук? Оскільки
науковий ступінь доктора наук можна отримати, лише захистивши дисертацію
перед тими, хто уже має цей науковий ступінь, то, спрощуючи чи
ускладнюючи процедуру захисту, неформальне об'єднання докторів наук
регулюватиме свою заробітну плату.
До відкритого тред-юніонізму профспілки вдаються тоді, коли не можна
жорстко регулювати приплив нових працівників цієї кваліфікаційної групи.
Тоді через укладання галузевих тарифних угод чи іншим шляхом
установлюється певний мінімальний рівень заробітної плати, який відсікає
ту ділянку кривої пропозиції трудових послуг, що лежить нижче від цього
рівня.
47
69. Мікроекономічна характеристика землі як фактора виробництва. Особливості попиту та пропозиції
на ринку землі.
Земля – фактор виробництва, що включає землю, яка використовується у с\г або промисловому
виробництві, а також використовувані природні ресурси землі. Земля, як і кап-л, є фактором вир-ва
довгострокового використання. ЇЇ особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція землі є
стабільною. На рис.16.3 ст.158 видно, що лінія пропозиції на землю S є вертикальною, тобто пропозиція
абсолютно нееластична.
Абс.нееластичність пропозиції землі означяє, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її
ділянки. Ціни на землю пов”язані з ціною власності на зем.ділянку, яку слід відрізняти від земельної
(абсолютної) ренти (плата за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких жорстко
обмежена). Ціни на землю визначаються, як дисконтована вартість майбутньої зем.ренти, тобто шляхом
капіталізації зем.ренти. Лінія попиту на землю має низхідний хар-р внаслідок дії закону спадної
родючості землі. Особливостями попиту та пропозиції є те що земля це незвичайний товар і попит та
пропозиція відповідно залежить від місця купівлі продажу його.
70. Оптимізація випуску продукції фірми на ринку монополістичної конкуренції у короткостроковому
періоді.
Монополістична конкуренція характеризує таку ринкову модель, за якої існує кілька десятків (до 100)
фірм, що пропонують подібну, але не ідентичне продукцію.
Осн хар-тки:
1Досить велика кількість учасників ринку => обмежений контроль над ринковою ціною. Неможливість
таємної змови. Кожна фірма формує свою політику не враховуючи реакції конкурентів.
2Диференціація продукту: а) за якістю (кемпи: різна потужність та навороченість Харду і різний Софт); б) за
формою послуг (ввічливість та послужливість працівників магазину, гарантійне обслуговування, наявність
кредиту); в) розміщення чи доступність товару (міні-магазин [цілодобово, близько, вищі P]“Продукти” і
універмаг); г) уявні відмінності (упаковка, реклама, різні торгові марки)
3Нецінова конкуренція
4Легкий вступ в галузь при наявності незначних фінансових бар’єрів, пов’язаних з необхідністю отримати
продукт, що відрізняється від продукту конкурента, необхідністю реклами.
МК зустрічається дуже часто .
Крива попиту, з якої працює фірма в МК є еластичною (набагато
еластичнішою ніж при монополії бо є конкуренти із товарами
замінниками, не є повністю еластичною бо товари не ідентичні,
а тільки подібні і < конкурентів ніж за чистої конкуренції).
Еластичність кривої попиту фірми залежить від к-сті конкурентів
і ступені диференційованості товарів. Чим > конкурентів і чим <
диференційованість, тим > еластичність.
В короткостроковому періоді фірма вибирає стратегію максимізації прибутку або мінімізації збитків. В
кожному з цих двох випадків оптимальний об’єм вир-ва Qопт буде досягатися при MR=MC. При АТС1 фірма
48
вибирає стратегію максимізації прибутку (П=SBPмкEA). При АТС2 фірма вибирає стратегію мінімізації збитків
(З=SCPмкED).
71. Обмеженість ресурсів і проблема економічного вибору. Сутність альтернативних затрат.
Основна проблема економічної теорії та господарської практики – розв”язання протиріччя між бажанням
індивіда задовольнити свої необмежені потреби та обмеженістю ресурсів. які знаходяться в їх
розпорядженні. Обмеженість має багато причин. Однією з них є природна обмеженість. Наприклад, деякі
метали (платина, золото, срібло) існують на землі в обмеженій кількості. Поступово вичерпуються запаси
нафти, вугілля та інших корисних копалин. Навіть питна вода, яку раніше в багатьох країнах вважали
необмеженим ресурсом, сьогодні стала товаром і вже реалізується як товар.
Для того щоб зробити правильний вибір, треба вивчити багато точок зору, правильно спрогнозувати
майбутню віддачу використання економічних ресурсів. Обмеженість ресурсів породжує серед
товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже обумовлює вибір
оптимального варіанту їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених ресурсів
висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір найкращого серед альтернативних
варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється
терміном “альтернативні затрати” – вони визначають цінність найкращого варіанту, від якого
відмовилися в процесі економічного вибору і характеризуються цінністю втрачених можливостей.
Розв”язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання
економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? – за допомогою яких обмежених
ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?
Альтернативні витрати це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в
найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.
72. Зміна еластичності попиту за ціною уздовж кривої попиту. Зв’язок цінової еластичності попиту і
сукупного доходу фірми.
Еластичність попиту за ціною — це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні на 1% ціни на
товар уздовж даної кривої попиту на нього. Вона показує чутливість обсягу (величини) попиту до змін ціни
товару за умови, що всі інші фактори, які впливають на попит, залишаються незмінними:
Еd = (∆ Х/Х):( ∆Р/Р),
(1)
де ∆Х і ∆Р — це приріст (зміни), відповідно, попиту і ціни (вони завжди з різним знаком).
Еластичність попиту — завжди від'ємна величина, тому що крива попиту має від'ємний нахил. Але
для практичного застосування часто беруть еластичність модуля: Еd. Якщо: 0 < | Еd | < 1 — попит
нееластичний; | Еd | = 1 — попит з одиничною еластичністю;
1 < | Еd | < ∞— попит еластичний.
Еластичність попиту за ціною залежить від цілого ряду факторів, зокрема:
49
- наявності товарів-субститутів. Чим більше існує товарів, здатних досить ефективно замінити один
одного, тим активніше реагує попит на зміну цін на них (наприклад, автомобілі одного класу, різні види
прохолодних напоїв);
- часу пристосування до зміни цін. У короткотерміновому періоді попит менш еластичний, ніж у
довготерміновому, адже для пошуку товарів-субститутів та зміни структури споживання потрібен час;
- частки споживацького бюджету, що витрачається на продукт. Тут залежність зворотна: чим більша
частка, тим менша еластичність і навпаки.
Показники еластичності попиту мають досить широке практичне застосування. Кожен підприємець має
мету максимізувати свій прибуток. Якщо його витрати відносно постійні, тобто майже не залежать від
обсягу наданих споживачам послуг (оренда торгового кіоску чи складського приміщення, проведення
футбольного матчу чи естрадного концерту, транспортні послу-і и, дитячі атракціони та каруселі і т. д.), то
величина прибутку залежить від виручки. Обсяг виручки підприємець може регулювати, збільшуючи або
зменшуючи ціну послуги. Звичайно, при зміні ціни буде змінюватись і обсяг попиту, тому менеджерів
подібного бізнесу цікавить чутливість величини попиту до зміни ціни їх товару на 1%, а це і є не що інше як
еластичність попиту. При цьому всі менеджери повинні знати, що не обов'язково повинен бути аншлаг у
залі або повністю заповнена дитяча карусель, щоб отримати найбільшу грошову виручку. Адже, якщо
попит на квитки відомої футбольної команди нееластичний, то це означає, що збільшення ціни на ці
квитки призведе до зменшення попиту, але з менш відчутною силою, ніж підвищення цін, тобто виручка
зростатиме. Саме через це ми часто можемо бачити не заповнені стадіони, зали, каруселі, купейні вагони,
літаки, торгові місця на ринках і т. д.
73. Мікроекономічна інтерпретація межі виробничих можливостей. Принцип зростання
альтернативних затрат.
Межа виробничих можливостей показує різні поєднання двох продуктів (їжі і одягу), які можуть бути
вироблені за фіксованих значень ресурсів (праці і капіталу). Відзначимо, що межа виробничих
можливостей нахилена донизу, оскільки за ефективного виробництва збільшення виробництва їжі
(наприклад) вимагає переключення витрат ресурсів з виробництва одягу, що, в свою чергу, зменшує
рівень виробництва одягу.
Межа виробничих можливостей є опуклою спадною зі зростаючим в міру просування донизу кутом
нахилу, що є проявом закону зростання альтернативної вартості, який діє внаслідок недосконалої
взаємозамінюваності ресурсів.
Всі точки на межі виробничих можливостей (А,В,С) є точками ефективного розподілу ресурсів. Всі точки
над нею (Н) є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології. Всі точки під нею (К) відповідають
неповному використанню ресурсів, є неефективними. Щоб розширити виробничі можливості, потрібно
або збільшити обсяги ресурсів у суспільстві, або підвищити ефективність їх використання за рахунок
технологічних інновацій, що зрушить криву трансформації далі від початку координат. Це означає, що
відбувається економічне зростання.
Мікроекономіка виконує загальнотеоретичну та практичну функції, які реалізують два види аналізу –
позитивний і нормативний.
50
Концепція альтернативних витрат виробництва, або витрат «втрачених можливостей», спирається на
погляди відомої теорії маржиналізму, згідно з якою вартість товару вимірюється кількістю отриманої від
нього граничної корисності. Під альтернативним використанням ресурсів розуміється, наприклад,
можливість виробництва з деревини будівельних матеріалів або меблів, паперу тощо. Тому, коли
підприємство вирішує виготовляти меблі, то воно тим самим відмовляється від виробництва інших видів
товарів з деревини.
Таким чином, вибір певних ресурсів для виробництва визначеного товару означає неможливість
виробництва якогось альтернативного товару з цих ресурсів. З цього випливає висновок, що існує
корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна отримати від виробництва
альтернативного товару, як би витрачені виробничі ресурси використовувались по-іншому. Найбільш
поширене визначення сутності альтернативних витрат таке: вартість (корисність) отриманої якої-небудь
речі повинна вимірюватись тим, від чого ми відмовляємось, щоб мати дану річ.
74. Антимонопольна політика держави. Регулювання діяльності монополій в ЖКГ України
Антимонопольна політика  сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним
становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої
сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її
діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства,
яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти
конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.
Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за
дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.
Існують дві основні форми боротьби з монополіями:
1.
попередження створення монополій;
2.
обмеження використання монопольної влади.
Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею
яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої
влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію.
На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет
України
У сфері діяльності природних монополій загалом та у ЖКГ зокрема створення конкуренції є дуже
проблематичним. Однак можна створити конкуренцію в теплопостачанні, приватизувавши котельні, але
залишивши в комунальній чи муніципальній власності тепломережі. Тоді з’явиться конкуренція серед
теплогенеруючих підприємств, що має привести до зниження тарифу на цю послугу.
Ми вважаємо, і так записано в програмі, що вихід із кризи, зокрема стосовно природних монополій, — це
передача в оренду, концесію, управління. Можна йти шляхом створення комунальних підприємств,
регіональних компаній тощо. І цих процесів не треба боятися. Хоча я, наприклад, противник оренди (ми
не раз сперечалися на цю тему) — це прихована приватизація. Зараз і ми, і депутатський корпус
розробляємо цілий ряд документів про особливості передачі в оренду житлово-комунальних об’єктів,
щоб чітко виписати процедуру й убезпечити себе від усіляких можливих ситуацій.
75. Оптимізація виробництва продукції конкурентною фірмою у короткостроковому періоді.
Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми
оптимізацію процесу виробництва.
Монополістична конкуренція – це ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників
пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного.
51
Монополістична конкуренція має наступні ознаки:

відносно велике число невеликих фірм;

диференційована продукція;

деякий, проте обмежений контроль над ціною;

нецінова конкуренція;

відносно вільний вступ в галузь і вихід з неї.
Якщо одна з фірм монополістично
конкурентного ринку знизить ціну на
свою продукцію, то обсяг попиту для
неї зросте, тому що деякі покупці
переключать свій попит на дешевший
товар. Але оскільки продукція
диференційована, не всі покупці
полишать своїх колишніх продавців,
певна частина споживачів буде
слідувати усталеним уподобанням.
Крива попиту спадна, монополістичний
0
0
конкурент може сам вибрати
комбінацію ціни і обсягу виробництва,
Рис. 10.1. Моделі короткострокової рівноваги
яка максимізує прибуток. Інші фірми
монополістичного конкурента
ніяк не відреагують на його рішення.
Проте відсутність бар’єрів входження в галузь не дозволяє монополістичному конкуренту одержувати
високі прибутки тривалий час. Входження нових фірм у галузь розширює пропонування і зводить
економічні прибутки до нуля.
У короткостроковому періоді фірма може максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, керуючись
загальним правилом MR  MC . Рис.10.1 ілюструє ці дві ситуації.
У короткостроковому періоді число фірм в галузі є незмінним. Подібно до монополії, фірма приймає
криву попиту на свою продукцію як задану, обсяг виробництва вона обирає відповідно до точки перетину
кривих граничного виторгу (MR ) і граничних витрат (MC ) , а ціну для даного обсягу знаходить на кривій
попиту. На рис.10.1.а) рівноважна ціна Pmc перевищує середні витрати ATC , тому фірма працює,
максимізуючи прибуток. На рис.10.1.б), навпаки, середні витрати ATC перевищують ціну, тому фірма
працює, мінімізуючи збитки. Отже, короткострокова рівновага монополістичного конкурента подібна до
рівноваги чистої монополії, коли фірма, залежно від рівня витрат виробництва і попиту на продукцію,
може бути як прибутковою, так і збитковою.
Якщо фірми одержуватимуть в короткостроковому періоді збитки, то частина їх залишить галузь, а ті, що
залишаться, будуть мати збільшену частку попиту, і поступово збитки почнуть зникати, фірми будуть
отримувати нормальний прибуток. Якщо короткострокова рівновага монополістичного конкурента
нагадує рівновагу монополіста, то довгострокова подібна до рівноваги конкурентної фірми. Конкурентне
ціноутворення веде до виникнення в довгостроковому періоді потрійної рівності: P  MC  min AC . На
ринках з монополістичною конкуренцією не досягається ні ефективність розподілу ресурсів, ні
мінімізація витрат. В умовах монополістичної конкуренції фірми виробляють менший обсяг, ніж
найбільш ефективний з точки зору оптимізації розподілу ресурсів. На рівні оптимального обсягу
виробництва ціна рівноваги перевищує граничні витрати ( P  MC ) . Монополістичні конкуренти не
мінімізують витрат, їх рівень виробництва менший за той, що дозволяє мінімізувати середні витрати.
Якби фірма збільшила обсяг виробництва, вона могла б знизити середні витрати. Але монополістичному
конкуренту невигідно виробляти продукції більше, тому що її прийшлося б продавати за нижчою ціною
52
76. Парето-ефективність в обміні. Побудова кривої контрактів.
Концепція ефективності конкурентної ринкової системи базується на понятті „ефективності за Парето”.
Ефективність за Парето (Парето-оптимум) означає, що ресурси розподілені оптимально, якщо ніхто не
може покращити свого становища, не погіршуючи становища іншого.
Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Паретооптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.
Для кількісної характеристики можливості перетворення (або трансформації) одного блага в інше служить
гранична норма продуктової трансформації, яка показує, наскільки треба скоротити виробництво одного
блага для виробництва іншого блага при оптимальному використанні наявних ресурсів.
Межа можливих корисностей – модель економіки з двома економічними суб’єктами, які розподіляють
між собою обмежений обсяг благ (рис. 12.1), – ілюструє множину комбінацій рівнів корисностей, які
можуть бути досягнуті учасниками обміну. Всі точки відповідають Парето-ефективним розподілам. Проте
різні варіанти розподілу добробуту суттєво відрізняються з точки зору справедливості.
Парето-оптимальний розподіл ресурсів може не давати соціального оптимуму, допускаючи крайню
нерівномірність розподілу наявних благ у суспільстві. Неефективний розподіл ресурсів іноді може бути
більш справедливим, ніж ефективний.
Ефективність (оптимальність за Парето) у виробництві досягається при такому розподілі ресурсів між
галузями, що неможливий їх перерозподіл, який збільшував би виробництво будь-якого блага без
зменшення виробництва хоча б одного з інших благ.
Крива контрактів єднає всі точки ефективного розподілу обмежених благ між двома індивідами . Кожна
точка на кривій контрактів відповідає точці ринкової рівноваги і ефективна за Парето, оскільки у цих
точках жоден зі споживачів не може поліпшити свого стану, не погіршуючи при цьому стану іншого. На
основі кривої контрактів будується межа можливих корисностей .
77. Рента як ціна за використання землі та інших природних ресурсів. Розрахунок ренти та її види.
Рента:
1.
додатковий дохід, який отримується підприємцем понад певний прибуток на затрачені труд і
капітал; утворення ренти обумовлено більш сприятливими умовами, в яких один підприємець
знаходиться у порівнянні з іншим, наприклад, обробляє кращу ділянку землі, має привілей тощо.
2.
Вид державного займу, по якому держава платить певні відсотки на позичений капітал, не
визначаючи строку його викупу;
3.
Вид страхування, при якому особі забезпечується певний пожиттєвий дохід
Під рентою розуміють періодичні виплати або внески, що виконуються на початку або в кінці
обумовленого періоду (місяця, кварталу, півріччя, року).Якщо розрахунки за рентою виконуються на
початку кожного періоду, то рента називається пренумерандо, якщо в кінці періоду, то постнумерандо.
Види ренти
1)
Мертва рента - арендна плата, яка виплачується за невикористану власність.
2)
Земельна рента
3)
Фіансова рента
4)
Природна рента
5)
Гірнича рента
Види земельної ренти
53
Існування абсолютної земельної ренти — доходу земельних власників з усіх без виключення ділянок
землі, в тому числі й найгірших — відстоює виключно марксистська економічна теорія.
Виникнення абсолютної ренти пояснюється існуванням монополії приватної власності на землю.
Монопольна рента виникає в тому випадку, коли ринкова ціна продукту перевищує звичайний рівень. Це
стосується товарів, попит на які дуже високий, а виробляються вони на рідкісних ділянках землі з
унікальними властивостями і не можуть вироблятись деінде (особливі сорти винограду, деревини, деякі
фрукти і овочі, натуральний каучук, какао, кава, чай. тютюн тощо).
Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента R – орендна плата за користування землею
протягом певного періоду (року).
Економічна рента – це ціна, яка виплачується за використання землі та інших природних ресурсів,
кількість яких (їх запаси) обмежена. Саме унікальна умова пропозиції землі та інших земельних ресурсів –
їх фіксована кількість – відрізняє рентні платежі від заробітної плати, проценту та прибутку.
Рента – доход з землі, який отримує її власник (землевласник) на відміну від доходу, який отримує
підприємець (орендар – землекористувач), використовуючи землю, як об’єкт господарювання.
Ціна землі як запасу визначається поточною цінністю майбутньої ренти. Якщо відомі процентна ставка r і
щорічна рента R, то поточна цінність ренти (ПЦР) за N років складатиме:
ПЦР = R / (1+r) + R / (1+r)2 + R / (1+r)3 + …+ R / (1+r)N (1)
Через те що земля може давати ренту необмежено довго, ціна її Р визначатиметься поточною цінністю
ренти за формулою (1), коли N прямує до нескінченності; ця величина може бути підрахована як сума
членів спадної геометричної прогресії і дорівнюватиме:
Р = R / r (2)
Обсяг землі обмежений – і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та
сільськогосподарських підприємств. Щодо якості землі, то вона може з часом бути покращена або
погіршена, залежно від того як ведеться господарювання.
78.Особливості житлово-комунальних послуг як об’єктів споживання
житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов
проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах
будинків і споруд відповідно до нормативів\ норм, стандартів, порядків і правил;
кількісний показник житлово-комунальних послуг - одиниця виміру для обчислення обсягу отриманої
споживачем послуги, визначена відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил
згідно з законодавством;
комунальні послуги - результат господарської діяльності, прямованої на задоволення потреби фізичної чи
юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та
електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому
законодавством;
норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із
законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну
послугу;
точка розподілу - місце передачі послуги від однієї особи до іншої, облаштоване засобами обліку та
регулювання;
якість житлово-комунальної послуги - сукупність нормованих характеристик житлово-комунальної
послуги, що визначає її здатність задовольняти встановлені або передбачувані потреби споживача
відповідно до законодавства.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
54
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та
електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибираннявнутрішньобудинкових
приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування
внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний
ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання
договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та
мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення
визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
79. Мікроекономічна характеристика ринку праці. Монопсонія та двостороння монополія на ринку
праці.
Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів та послуг, найважливішим є
праця. Це обумовлено такими обставинами:
-суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;
-винагорода (заробітня плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей буть-якої
країни;
-проблеми зайнятості, безробіття, рівня зароб. плати стають об’єктом політичної та економічної боротьби,
держ. політики.
Ринок праці – ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників
пропонують свою працю, а фірми - виробники товарів та послуг (працедавці) – потребують її. На ринку
праці встановлюється ціна праці – ставка заробітної плати – та обсяг використання праці.
Обсяг використання праці вимірюються у годинах роботи протягом певного періоду (отже, праця – це
потокова величина). Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила: це працездатне
населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку (в Україні 16 років) і працюють або хоча й не
мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу.
Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія, коли підприємство у невеликому місті є головним (а
фактично єдиним) покупцем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досягається шляхом
скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх
зарплата знижується нижче рівноважного рівня.
Двостороння монополія (монополія - монопсонія) виникає на ринку праці за умов, коли між
профспілкою (об’єднення працівників, що має повноваження на проведення переговорів з підприємцями
від імені і за дорученням своїх членів) і спілкою підприємців укладено угоду. На такому ринку ціна
однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили
кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться
профспілкою, і ціною, що заявляється монопсонією. При цьому перша з них завжди вище другої.
55
80. Цінова еластичність пропозиції та її залежність від часу.
Еластичність пропозиції — показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку із
зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє
характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці — E>1). Якщо приріст пропозиції
дорівнює приросту цін, пропозиція називається одиничною, а показник еластичності дорівнює одиниці
(E=1). Коли приріст пропозиції менше приросту цін, формується так
звана
нееластична пропозиція (еластичність пропозиції менше
одиниці — E<1). Таким чином, еластичність пропозиції
характеризує чутливість (реакція) пропозиції товарів на зміни їх цін. Еластичність пропозиції обчислюється
через коефіцієнт еластичності пропозиції за формулою:

Km- коефіцієнт еластичності пропозиції

G — відсоток зміни кількості пропонованого товару

F — відсоток зміни ціни
Еластичність пропозиції залежить від часового чинника, коли виробник не в змозі швидко реагувати на
зміни ціни, оскільки для додаткового виробництва товару необхідний значний час. Наприклад, збільшити
виробництво автомобілів за тиждень практично неможливо, хоча ціна на них може зрости в багато разів.
У таких випадках пропозиція є нееластичною. Для товару, який не може зберігається тривалий час
(наприклад, продукти, що швидко псуються), еластичність пропозиції буде низькою.
81. Нецінові фактори та їх вплив на пропозицію. Зміщення кривої пропозиції.
Нецінові детермінанти спричиняють зміни у пропонуванні, що графічно відповідає зміщенню всієї
кривої пропозиція праворуч-вниз, якщо пропозиція зростає, і ліворуч-вгору, якщо пропозиція
скорочується (рис. 2.5).
До нецінових детермінант пропозиція належать: ціни ресурсів; технології виробництва; кількість
продавців на ринку; податки та дотації; зміни цін інших товарів; очікування зміни цін.
Ціни ресурсів чинять вплив на пропозиція через витрати виробництва. Зниження цін ресурсів дозволяє
виробляти більше продукції. Наприклад, якщо ціни енергоносіїв або матеріалів знизяться, фірма за інших
рівних умов зможе закупити більше ресурсів і виробити більше продукції. Крива пропозиція зміститься
праворуч.
Більш досконалі технології виробництва дозволяють фірмі виробляти більше з тими ж самим
ресурсами. Крива пропозиція зрушиться праворуч.
Збільшення числа продавців на ринку призводить до зростання пропозиція, крива пропозиція зміщується
праворуч, і навпаки, зменшення числа продавців змістить криву пропозиція ліворуч.
Податки скорочують пропозиція, якщо розглядаються виробниками як збільшення витрат виробництва.
Субсидії, навпаки, покривають частину витрат виробника, внаслідок чого пропозиція зростає. Податки
зрушують криву пропозиція ліворуч, дотації – праворуч.
Зміни цін інших товарів чинять вплив на пропозиція через зміни у структурі виробництва. Якщо, наприклад,
фермер вирощує два види сільськогосподарської продукції – моркву та цибулю, і ціни на моркву зростають,
фермеру буде вигідно збільшити угіддя під морквою за рахунок зменшення площ під цибулею. Пропозиція
цибулі зменшиться, хоча її ціна залишилася незмінною. Крива пропозиція цибулі зміщується ліворуч.
В очікуванні зміни цін поведінка продавців є прямо протилежною поведінці споживачів. Якщо виробники
очікують зростання цін у майбутньому, вони вже сьогодні скоротять пропозиція, розраховуючи продати
свій товар згодом дорожче. Крива пропозиція зміститься ліворуч.
56
З врахуванням нецінових детермінант функція пропозиція може
представлена формулою: QS = f(P, NS), де
NS – нецінові
детермінанти пропозиція.
бути
82. Взаємозв’язок сукупного, середнього та граничного продукту
Оптимальна кількість змінного фактору виробництва.
Сукупний продукт змінного фактора зростає у міру того, як збільшуються
затрати праці.
Середній продукт змінного фактора можна визначити, якщо виміряти нахил
променя, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої
сукупного продукту.
Середній продукт досягне свого максимуму за умови використання кількості
праці, яка відповідає точці дотику променя, що виходить від початку
координат, та кривої сукупного продукту.
ередній продукт буде збільшуватися доти, поки граничний продукт буде
більший за нього. Якщо до виробництва залучається нова порція ресурсу,
продуктивність якої більша за середню, то таке залучення, звичайно,
збільшить і середній показник. Навпаки, якщо гранична продуктивність
змінного фактора виявиться менше середньої, то нове залучення зменшить
середні показники. Тому свого максимального значення середній продукт
змінного фактора досягатиме в точці перетину кривих середнього та
граничного продуктів, тобто при АР = МР.
фірми.
рис.1
рис. 2
Рис. 1. Крива сукупного продукту змінного фактора
Рис. 2. Криві середнього та граничного продуктів
83. Побудова кривої пропозиції для конкурентної фірми. Точка самоокупності і точка припинення
операцій.
Крива попиту досконало конкурентної фірми — це крива, яка відображає попит на продукцію окремої
фірми, обсяг продажу якої ніяк не впливає на зміну ринкової ціни. Графічно попит конкурентної фірми
зображається у вигляді горизонтальної лінії, він досконало еластичний за ринковою ціною (графік 1.1,а).
На графіку 1.1,6 зображена крива ринкового попиту.
57
Графік 1.1. Крива попиту на продукцію конкурентної фірми.
а - попит з точки зору конкурентної фірми;
б - ринковий попит;
P — ціна;
Q - обсяг ринкового попиту;
q— обсяг попиту конкурентної фірми;
P1 — ринкова ціна.
Конкурентна фірма — це фірма, що приймає ціну. Фірма, що приймає ціну, — це продавець такого обсягу
товарів чи послуг, який є занадто малим відносно їх загальної кількості на ринку, щоб вплинути на
ринкову ціну.
Там, де граничні витрати (МС) дорівнюють середнім сукупним витратам (АТС), визначається точка
самоокупності (точка В) ( графік 1.3).
Там, де граничні витрати (МС) дорівнюють середнім змінним витратам (АVС), визначається точка
припинення операцій (точка А), при будь-якій ціні, що нижча за Р0,фірма припиняє виробництво.
84. Діяльність фірм на ринку олігополії при відсутності змови між ними. Модель ламаної кривої попиту.
Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами,
кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних
ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості.
Олігополія охоплює значний ринковий простір між чистою монополією і монополістичною конкуренцією.
Вона існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики
повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.
Олігополію відрізняють наступні характерні риси:
· нечисленність фірм в галузі;
· однорідна або диференційована продукція;
· всезагальна взаємозалежність фірм;
· значний контроль над ціною;
· значні перешкоди входження в галузь.
На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки великій долі своєї продукції у
загальній кількості товару. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники
змінять ціни чи обсяг продажів, наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці
усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни
чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які
58
суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в
області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці
чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.
Модель „ламаної кривої попиту” ілюструє негнучкість олігополістичних цін. Модель описує імовірну
поведінку фірм-конкурентів у ситуації, коли одна з них почне змінювати ціну. Інші фірми можуть або
слідувати зміні ціни, або її ігнорувати.
Коли фірми слідують зміні ціни, то при її зниженні ціни однією з фірм обсяг її продажу збільшиться
незначно, тому що інші фірми також почнуть знижувати ціни. Якщо ж одна з фірм підвищить ціну, то не
буде витіснена з галузі, її обсяг продажу значно не скоротиться. Такого типу реакція характерна для
нееластичного попиту, якому відповідає крива (рис.10.6).
Коли фірми ігноруватимуть зміну ціни, то при зниженні ціни однією з них обсяг її продажу суттєво зросте,
а якщо одна фірма підвищить ціну, то сама втратить покупців, обсяг її продажу значно впаде. У цьому
випадку попит є більш еластичним і відповідає кривій попиту на рис.10.6.
85. Павутиноподібна модель ринкової рівноваги.
Взаємодія попиту і пропозиції, їх координація здійснюються на основі цінового механізму і конкуренції.
Дана взаємодія веде до формування рівноважної ціни, при якій величини попиту і пропозиції
збалансовані.Cтан ринкової рівноваги можна означити як стан ринку, при якому ні один з економічних
агентів не змінює своє рішення про заплановану величину індивідуального попиту або пропозиції і ціну,
яку заправляють чи пропонують.
Отже, ринок перебуває у рівновазі, коли при певному обсязі ринкових угод у фізичному виразі ціна попиту
дорівнює ціні пропозиції або коли при певній ціні заплановані величини попиту і пропозиції дорівнюють
одна одній.
Ринковий механізм реалізує тенденцію до рівноваги, тобто об'єктивно існує здатність ринку, виведеного зі
стану рівноваги, знову повернутися до рівноваги під впливом лише внутрішніх сил. Це явище називають
стабільністю рівноваги.
Стан ринкової рівноваги не обов'язково єдиний. Множинність станів рівноваги визначається існуванням
аномалій у формуванні ринкових попиту і пропозиції, які полягають у тому, що на певній ділянці крива
попиту може відображати пряму залежність величини попиту від ціни, а крива пропозиції - обернену
залежність величини пропозиції від ціни.
Процес взаємного пристосування попиту і пропозиції, що, як правило, має місце на практиці. У такій
ситуації, коли величина пропозиції реагує на зміну цін з деяким часовим лагом, аналіз стабільності
рівноваги суттєво ускладнюється, а графік попиту і пропозиції набуває павутиноподібного вигляду
("павутиноподібна модель"). При цьому стабільність рівноваги визначають за допомогою величин
абсолютних нахилів ліній попиту і пропозиції (при цьому нахил ліній попиту і пропозиції має бути
нормальним, тобто відображати обернену залежність величини попиту від ціни і пряму залежність
величини пропозиції від ціни).
59
86. Характеристика виробництва у короткостроковому періоді. Сукупний, середній та граничний
продукт фірми.
У короткостроковому періоді фірма для збільшення виробництва може змінювати обсяги лише деяких
ресурсів, інші є фіксованими. Ця особливість зумовлює відмінність
виробничої функції і короткострокових витрат.
Короткострокова виробнича функція має вигляд:
Q  f F  .
Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у
зростання загального обсягу випуску, дозволяє визначити, якими
затратами змінного фактора можна досягти максимального обсягу
випуску за певний період часу з врахуванням дії закону спадної віддачі.
Внесок змінного фактора у виробничий процес обчислюють у
показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних
одиницях.
Сукупний фізичний продукт або сумарна продуктивність змінного
фактора TР – це загальна кількість продукції, виробленої всіма
Рис. 7.1. Криві сукупного, граничного та середнього
продуктів змінного фактора
одиницями змінного фактора в умовах незмінності інших факторів.
Граничний фізичний продукт або гранична продуктивність змінного фактора МР  – це приріст
сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного
фактора: MP  TP / F .
Середній фізичний продукт або середня продуктивність змінного фактора  АР – це кількість продукції,
виробленої на одиницю затрат змінного фактора: AP  TP F .
87. Ізокоста. Умова мінімізації витрат фірми при заданому обсягу виробництва.
Випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними
сполученнями факторів виробництва. Але з економічної точки зору кожна комбінація ресурсів обумовить
для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка
забезпечила б виробництво даного обсягу з мінімальними витратами. Фірма може змінити
співвідношення праці і капіталу, але так, щоб загальна сума витрат не змінилась. Перед фірмою стоїть
завдання знайти таку комбінацію праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні
сукупні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва Розв’язавши дане рівняння відносно L або К,
можемо визначити всі можливі комбінації вхідних ресурсів, які не виходять за межі визначеного рівня
витрат:
або L  LC / P  (P / P )  K .
K  LC / PK  ( PL / PK )  L ,
L
K
L
Графічно ці комбінації відображає ізокоста.
Ізокоста – це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може
придбати за даного рівня витрат.
Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Множина ізокост, які ілюструють різні рівні
довгострокових сукупних витрат, називається картою ізокост (рис).
60
Зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту паралельно вгору або вниз, а зміна ціни одного з ресурсів
змінює її нахил до відповідної осі.
Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін
ресурсів: PL / PK або PK / PL . Одночасно він визначає пропорції
взаємозаміни ресурсів, виражені в категоріях альтернативних витрат.
Якщо заміна ресурсів відбувається за умови, що сукупні витрати
повинні залишатися незмінними, то вірним буде рівняння:
K  PK  L  PL  0 , або K  PK  L  PL , звідси: K / L  PL / PK .
88. Діяльності підприємств-монополістів на ринках житлово-комунальних послуг України.
Монополістична конкуренція – це така ринкова структура, що відображає положення фірми в умовах, у
яких поєднуються економічні ознаки фірм-монополістів і конкуренції. Ринок монополістичної конкуренції
характеризується досить великим ступенем конкурентної боротьби, що доповнюється невеликою часткою
монопольної влади. На ньому відносно велика кількість товаровиробників пропонує, як правило, схожу,
але неоднакову продукцію. У цій ринковій ситуації кількість фірм необов'язково може складати тисячі, як
при чистій конкуренції, досить присутності, декількох десятків середніх чи малих підприємств
Монополістична конкуренція має свої переваги і недоліки.
Недоліком її в порівнянні з чистою конкуренцією є те, що положення рівноваги виробника є менш
суспільно ефективним. Оскільки в умовах монополістичної конкуренції ринкова ціна товарів перевищує
величину граничних витрат фірми, це означає недостатній розподіл ресурсів для виробництва нового
продукту. Ціна, встановлена в умовах монополістичної конкуренції – більше мінімального рівня середніх
загальних витрат не тільки в короткостроковому періоді, але і на довгостроковому інтервалі часу. У такий
спосіб споживачі в цих умовах не одержують товар за найнижчою ціною, зниження якої можливо при
існуючому рівні витрат фірми.
До переваг монополістичної конкуренції відноситься те, що на цьому ринку завдяки існуючій
диференціації продукції споживачу пропонується широкий асортиментний вибір товарів. Ціни на товари
нижчі, а обсяг виробництва більший ніж у чистого монополіста, тому монополістична конкуренція є
потрібною і вигідною для споживача і разом з чистою конкуренцією потрапляє в розділ «ефективно
конкурентних».
Диференціація товару є важливим досягненням ринку монополістичної конкуренції, тому що вона адаптує
товар до споживчого попиту. Але фірма в умовах монополістичної конкуренції прагне так само і до
пристосування споживчого попиту до свого товару і з цією метою займається рекламною діяльністю. За
рахунок реклами фірма розраховує збільшити свою частку на товарному ринку. Виробник сподівається,
що реклама змістить криву попиту фірми вправо й одночасно дозволить зменшити цінову еластичність її
товару. Варто помітити, що диференціація продукту й інтенсивна реклама, характерні не тільки для фірм,
що функціонують в умовах монополістичної конкуренції, а і для багатьох олігополістичних ринків.
Фірма в умовах монополістичної конкуренції прагне досягти оптимального рівня ціни на свій товар і
стимулювати його збут за допомогою рекламної діяльності, з метою максимізувати прибуток. І часто саме
завдяки рекламі фірмі вдається досягти зростання своїх доходів, незважаючи на те, що в наслідок цього
збільшуються витрати і, відповідно, крива середніх витрат фірми зміщується вверх. Але зсув кривої
середніх витрат фірми компенсується зростанням виробничої ефективності, обумовленої ефектом
61
масштабу, у наслідок чого фірма має можливість продавати продукцію за нижчими цінами, ніж за
відсутності реклами.
89. Взаємозамінність благ у процесі споживання. Гранична норма заміщення.
Блага — матеріальні речі та послуги, які використовуються для задоволення потреб людини.
Певні блага існують у природному вигляді, людина ними користується, але вони не є об'єктом
економічної діяльності. Інші можна отримати внаслідок економічної діяльності, але в кількості, обмеженій
рівнем розвитку виробництва, наявністю сировинних ресурсів, технологій. Отже, існує проблема
обмеженості економічних благ стосовно потреб (проблема відносної рідкісності).
Економічне благо можна використовувати для задоволення кількох потреб, водночас економічна потреба
може бути задоволена за рахунок кількох благ.. Цінність блага визначається інтенсивністю потреби та
наявною кількістю блага, здатного задовольнити цю потребу
Взаємозамінні блага можуть замінювати одне одного в задоволенні певної потреби, їх не потрібно
перетворювати, наприклад: маргарин і вершкове масло, автомобілі різних марок. Інші можуть
задовольняти потреби тільки тоді, коли використовуються разом, наприклад: чай і цукор, автомобілі та
бензин. Доповнюваність і взаємозамінюваність благ мають величезну кількість ступенів та варіантів.
ГРАНИЧНА НОРМА ЗАМІЩЕННЯ — норма заміщення одного блага іншим, при дотриманні якої
зберігається той же рівень задоволення споживача.
90. Мікроекономічна характеристика ринку монополістичної конкуренції. Сутність, передумови і
наслідки нецінової конкуренції.
Основні характеристики монополістичної конкуренції: відносно велика кількість учасників, що виключає
повний контроль над ринком чи змову; порівняно легкий вхід на ринок і вихід з нього; випуск продукту,
який обов'язково чимось відрізняється від інших, виготовляється лише певним виробником і захищений
патентом, торговою маркою, фірмовим знаком тощо.
Прагнучи максимізувати прибуток, фірма може підняти ціну без особливого ризику втратити усіх своїх
покупців, оскільки вони віддають перевагу з якихось причин продукції саме цієї фірми перед усіма іншими
й готові платити за неї навіть завищену ціну. Тут вона поводиться як монополіст і її ринкова позиція в
короткий період характеризується тими ж рисами, що й чиста монополія: рівень випуску визначається
рівністю граничного доходу і граничних витрат при ціні, яка перевищує цю точку рівноваги
Нецінова конкуренція відіграє важливу роль у досягненні рівноваги у цій ринковій структурі. Проте на
відміну від ринку чистої конкуренції вплив на попит тут здійснюється не через ціни, а методами нецінової
конкуренції. Характерною рисою цього типу ринку є те, що споживчий попит перестає бути для фірмивиробника чимось даним ззовні, а стає об'єктом активного формування. Споживачеві потрібно
запропонувати продукт, який чимось відрізняється, кращий за той, що вже існував на ринку, і переконати
його в перевагах нової моделі, її більшій відповідності запитам та потребам. Звідси — постійне прагнення
урізноманітнювати пропоновані товари розраховуючи на конкретні види потреб, поліпшувати їхні
споживчі якості.
Важливу роль відіграють також реклама та різні способи просування товарів. Якщо диференціація товарів
62
і послуг пристосовує продукт до особливостей споживчого попиту, то реклама дає можливість
пристосовувати споживчий попит до продукту. Вона дає інформацію про нові товари, про поліпшення в
традиційних, сприяє створенню нових потреб. Зрозуміло, це вимагає витрат, що збільшують загальні
витрати. Проте, якщо за допомогою реклами вдається розширити попит на продукт, а отже, і обсяг його
випуску, та питомі витрати можуть скоротитися, а тому врешті-решт споживач отримає продукт за нижчою
ціною, ніж за відсутності реклами.
91. Попит індивідуального споживача як економічне явище. Закон попиту. Ринковий попит.
Простий на перший погляд процес виникнення і формування реальних потреб насправді є внутрішньо
складним і залежить від багатьох факторів. Для досконалого вивчення процесу формування реальних
потреб і здійснення на цій основі реального споживання недостатньо розглядати сім’ю як певну суспільну
одиницю. Необхідно дослідити структуру і взаємодію всіх її членів, адже процес прийняття рішення про
реальне споживання, як і процес формування реальних потреб, базується на спільності інтересів і
переконань всіх її членів ([6],[24]). Це яскраво простежується при визначенні почерговості придбання
нових благ .
Суть закону попиту полягає в тому, що підвищення ринкової ціни при інших рівних умовах зменшує обсяг
попиту, і навпаки, зниження ринкової ціни збільшує величину попиту.
В основі даного закону лежить наступна аргументація:
1) Здоровий глузд і елементарне спостереження дійсності погоджується з тим, що нам показує крива
попиту. Звичайно люди дійсно купують даного продукту більше по низькій ціні, ніж по високій. Для
споживачів ціна – високий бар’єр, який не кожен може переступити.
2) Покупець отримує менше задоволення від другої спожитої одиниці продукції.
3) Ефект доходу та ефект заміни.
4. Величина попиту не завжди залежить від ціни на продукцію. Величина попиту часто залежить від
навколишніх споживачів. Кожен споживач відчуває на собі вплив смаків і переваг інших споживачів.
63
Ринковий попит – сума всіх індивідуальних попитів.
Перехід від шкали індивідуального попиту до шкали ринкового попиту може бути легко здійснено
внаслідок сумування величин попиту, які пред’явлені кожним споживачем при різних можливих цінах.
92. Оптимізація виробництва монопольної фірми у короткостроковому періоді
Протилежністю досконалої конкуренції є чиста монополія(від грець. «моно» - один, «поліпро» - продаю),
де галузь складається з однієї фірми, тобто поняття «фірма» і «галузь» збігаються. Вона виникає зазвичай
там, де немає близьких замінників продукту, що випускається, тобто продукт певною мірою унікальний.
На такому ринку фірма може впливати на ціну, контролюючи кількість товару, тобто фірма має
монопольну владу.
Наскільки із збільшенням випуску продукції доход зростає, настільки середні постійні витрати
зменшуються (як відносна величина на одиницю випуску). При досягненні оптимального випуску
продукції (в точці Q1) спостерігається відносна економія змінних ви¬трат. Але при подальшому
розширенні виробництв відбувається нове зростання змінних витрат, тому і збільшення випуску потребує
більш швидкого зростання витрат порівняно із зростанням виробництва
Крива попиту на продукцію монопольної фірми має негативний нахил ( а не абсолютно нееластична),
тому що споживачі завжди відповідають зниженням попиту на підвищення ціни. Монополіст може
встановити ціну свого товару, і тоді кількість визначиться ринковою ціною попиту, водночас ціна, що
заплатять покупці за цей товар також буде залежати від кривої попиту на товар.
Мал. 56 Крива попиту для монопольної фірми
З вищезазначеного випливає що:
- ціна перевищує граничний дохід. Крива граничного доходу завжди лежить нижче кривої попиту
(мал.56).Оскільки крива попиту еластична, то монополія може збільшити продажі тільки тоді, коли вона
установить більш низьку ціну на одиницю продукції. Тому граничний дохід (MR) стає менший ніж ціна
(середній доход) для кожного рівня виробництва, крім першого.
- Загальний дохід, або виручка від продажу продукції (TR) збільшується доти, поки MR>0.
- Той факт, що монополія контролює сукупну пропозицію, говорить про те, що вона не просто впливає на
ціну, а «диктує її». Але це не означає, що монополіст призначає найвищу ціну, тому що він все одно
обмежений кривою попиту.
Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків монополії в короткостроковому періоді .
Монополіст повинен прийняти рішення як щодо обсягу випуску, так і щодо ціни, у той час як конкурентна
фірма визначає тільки обсяг.
Монополіст максимізує прибуток, виробляючи таку кількість продукції, при якому граничні витрати
дорівнюють граничному доходу. Ціна , яку фірма встановлює на свою продукцію, визначається висотою
кривої попиту , а не висотою кривої граничного доходу в точці випуску, що дає максимум прибутку.
У зв'язку з тим, що в монополії граничний дохід нижче ціни , тому умови максимізації прибутку для
монополії:
64
MR=MC <P
Мал.58. Вибір оптимального обсягу виробництва і ціни продукції .
Графічно PMможна визначити, провівши перпендикуляр від точки QMвгору до кривої попиту, а досягнувши
її, повернути на 90°і провести до вертикальної осі.
Як бачимо, ця ціна буде набагато вище граничної вартості MC тому принцип ціноутворення монополіста
для максимізації прибуток на короткостроковому тимчасовому інтервалі можна назвати принцип
«вартість +».
93. Короткострокова рівновага монопольної фірми.
У короткостроковому періоді чи с ло ф ірм в галузі є незмін н им. Подібно до монополії, фірма приймає
криву попиту на свою продукцію як
задану, обсяг виробництва вона обирає відповідно до точки перетину кривих граничного виторгу і
граничних витрат , а ціну для даного обсягу
знаходить на кривій попиту. На рис.10.1.а) рівноважна ціна перевищує середні витрати , тому фірма
працює, максимізуючи прибуток. На
рис.10.1.б), навпаки, середні витрати перевищують ціну, тому фірма працює, мінімізуючи збитки. Отже,
короткострокова рівновага монополістичного конкурента подібна до рівноваги чистої монополії, коли
фірма, залежно від рівня витрат виробництва і попиту на продукцію, може
бути як прибутковою, так і збитковою.
Якщо фірми одержуватимуть в короткостроковому періоді збитк и , то частина їх залишить галузь, а ті, що
залишаться, будуть мати збільшену
65
частку попиту, і поступово збитки почнуть зникати, фірми будуть отримувати нормальний прибуток.
Довгострокова рівновага відновлюється.
Таким чином, ситуація беззбитковості у довгостроковому періоді для монополістично конкурентної фірми
і галузі нагадує довгострокову
рівновагу фірм на досконало конкурентному ринку (рис.10.2 б).
Якщо короткострокова рівновага монополістичного конкурента нагадує рівновагу монополіста, то
довгострокова подібна до рівноваги
конкурентної фірми. Проте досконало конкурентна рівновага і рівновага в умовах монополістичної
конкуренції мають і значні відміни. Конкурентне
ціноутворення веде до виникнення в довгостроковому періоді потрійної рівності: . На ринках з
монополістичною конкуренцією не досягається ні
ефективність розподілу ресурсів, ні мінімізація витрат. В умовах монополістичної конкуренції фірми
виробляють менший обсяг, ніж найбільш
ефективний з точки зору оптимізації розподілу ресурсів. На рівні оптимального обсягу виробництва ціна
рівноваги перевищує граничні
витрати .
Ринкова рівновага монополіста у короткостроковому періоді виникне при рівні виробництва Q*
за якого криві граничного виторгу і граничних витрат перетинаються.
Якщо монополіст виробляє Q* одиниць продукції, крива попиту показує відповідний рівень ціни Р*.
Крім того, оскільки крива середніх загальних витрат показує, що середні витрати становлять АТС*, коли
випуск продукції Q*, то економічний прибуток з одиниці продукції становить (Р* — АТС*). Отже,
загальний економічний прибуток дорівнює:
(Р* - АТС*) Q*
Заштрихована площа на рисунку 18.7. відображає економічний прибуток фірми-монополіста.
АТС
Рис. 18.7. Ринкова рівновага монополіста у короткостроковому періоді
94. Характеристика глобальної та локальної стійкості цін. Необхідність регулювання цін державою.
66
СТІЙКІСТЬ ЦІН [УСТОЙЧИВОСТЬ ЦЕН] - біржовий термін, що визначає показник ру-хомості цін. В операціях
з цінними папера-ми, забезпеченими замовленнями,-показ-ник чутливості ціни до зміни дохідності цінного паперу.
Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки. Її регулюючий вплив на
економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується
суспільним потребам, вираженим у формі платоспромож¬ного попиту, ціни стимулюють зниження витрат
на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення
якості товарів і тощо.
Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення,
тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але дос-від показує, що як
ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні
враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економіч¬ного розвитку країни.
державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних
та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в
країні.
Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня
ціни; уведення податкових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробників та споживачів;
державна підтримка цін через дотації. Це втручання здійснюється за допомогою різноманітних методів
державного регулювання цін, які можна об’єднати у дві групи: прямі й непрямі (опосередковані)
Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі
здатності ще недос¬татньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці. До прямих методів
належать: встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги, застосування
граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування
(блокування) цін на певний строк,
Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов
розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу.
95. Порядкова теорія корисності. Крива байдужості, її побудова та властивості.
Модел Корисність блага (U) - це задоволення, яке отримують споживачі при споживанні благ і послуг.
Корисність не можна виміряти в будь-яких одиницях, оскільки це суто суб'єктивна категорія, про неї
можна судити, лише інтерпретуючи дії споживача. Теорія споживчого вибору ґрунтується на припущенні,
що середній споживач - цілком розумна людина, котра намагається так розпорядитися своїм грошовим
доходом, щоб отримати з нього якомога більше задоволення чи користі в процесі купівлі та споживання
товарів і послуг в певному поєднанні. Тому, мета споживача - максимізація корисності
Крива байдужості зображує сукупність наборів благ, між якими споживач не робить відмінності.
Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що рівень корисності кожного набору однаковий. Тому
можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують
однаковий рівень корисності.
Мал. 24 Крива байдужості
Нехай благо X є пепсі-колою, а благо Y -гамбургером. Припустимо, що споживачеві все одно, з'їсти три
гамбургера, запивши їх однієї пляшкою пепсі-коли (точка R1) чи з'їсти один гамбургер, запивши його
67
трьома пляшками пепсі-коли (точка R2) (мал. 24). Крива байдужості зображає всі безліч комбінацій пепсіколи і гамбургерів, які мають однакову корисність. Набір кількох кривих байдужості утворює карту кривих
байдужості. Карта кривих байдужості – це спосіб відображення переваг споживача, які мають різний
рівень задоволення його потреб (мал.25).
Мал. 25 Карта кривих байдужості
Властивості кривих байдужості:
1. Криві байдужості мають негативний нахил. Якщо і Х, і Y – блага для споживача, то при споживанні
більшої кількості одного з них, завжди буде зменшуватись споживання іншого. Криві, що описують
зворотну залежність - змінні величини, і є завжди убуваючими.
2. Набори благ на кривих байдужості, які є більш віддаленими від початку координат, мають перевагу
над набором благ на менш віддалених кривих. Це твердження випливає з припущення, що більша
кількість має переваги над меншою кількістю. Оскільки на вищій кривій всі набори міститимуть більшу
кількість і X і Y, ніж на всіх нижче лежачих кривих, то, безумовно, споживач завжди вибере набір на ній, за
умови, якщо вибір нічим не обмежується.
3. Криві байдужості не перетинаються. Якщо дві криві перетнулися в точці. А, то корисність наборів благ
на цих двох кривих однакова. І вони становлять одну криву байдужості. Це припущення породило
протиріччя, тому воно не є правильним.
4. Криві байдужості опуклі: їх нахил зменшується у міру руху вниз і праворуч уздовж цих кривих. Це
пов'язано з таким поняттям, як гранична норма заміщення МRSxy. Це означає, що споживач не просто
вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага деякою
кількістю іншого. Гранична норма заміщення МRSxy - кількість блага Y, яке споживач готовий замінити
додатковою одиницею блага X при постійному загальному рівні корисності (тобто, залишаючись на тійтаки кривій байдужості)..
96.Вплив податків на економічну ефективність. Чисті втрати суспільства від запровадження податків
Економічна сутність податків характеризується грошовими відносинами, які складаються у держави з
юридичними та фізичними особами. Податки - це найважливіша фінансова категорія, яка історично є
найважливішою формою економічних відносин між державою і членами суспільства. Ця категорія
виникла з появою держави і вже тоді забезпечувала виконання функцій держави.
Податки - це обов'язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету. Податки як економічна
категорія мають свої функції - фіскальну і регулюючу. Розглянемо конкретно кожну з них.
68
Фіскальна функція податків характеризується тим, що саме податки сприяють централізації Валового
Національного Продукту у бюджеті. Треба відмітити, що саме ця функція визначає суспільне призначення
податків і тому є головна
Іншою функцією податків є регулююча. Ця функція необхідна для того, щоб здійснювати вплив на різні
сторони діяльності платників податків.
Інша функція податків – стимулююча. За допомогою податків, пільг та санкцій держава стимулює
технічний прогрес, збільшення робочих місць, капітальні вкладення та розширення виробництва тощо.
Наступна функція податків – перерозподільча. Ця функція податків виражає їх сутність як особливого
централізованого інструменту розподільчих відносин. За допомогою податків здійснюється перерозподіл
розподілених частин сукупного доходу суспільства. У бюджеті концентруються кошти, що спрямовуються
потім на вирішення народногосподарських проблем, як виробничих, так і соціальних, фінансування
крупних міжгалузевих, комплексних, цільових програм – науково-технічних, економічних тощо
Призначення податкової системи у суспільстві В житті кожного суспільства має підтримуватись баланс
між окремою людиною і державною машиною. Більше того, суспільство розвивається тим успішніше, чим
краще збалансовані відносини особистості і держави. І, навпаки, якщо превалюють інтереси тієї чи іншої
сторони, в суспільстві починається загнивання, наростають руйнівні і дестабілізуючи елементи. Для
нормальної життєдіяльності людині потрібно задовольняти потреби у певних благах, і щоб їх отримати,
люди працюють, створюючи матеріальні, інтелектуальні, духовні та інші цінності. Проте людина не може
існувати поза суспільством і державою, а тому індивідуум мусить частину створеного ним багатства
віддавати державі, яка за це бере на себе зобов’язання задовольняти певну суму потреб кожного
індивідуума та здійснювати соціальні функції: забезпечувати соціально незахищені верстви населення пенсіонерів, інвалідів, дітей; утримувати атрибути держави (армію, міліцію, владні структури тощо) та
інституції зовнішніх відносин і безпеки; підтримувати гуманітарні галузі - культуру, освіту, охорону
здоров’я тощо. Витрати на названі цілі притаманні будь-якому суспільству. Але забезпечити їх можна
лише за рахунок частини багатства, створеного людьми. Чим більше людина вироблятиме, тим більша
грошова маса доходу припадатиме на податкову ставку, яку вона має сплачувати. Найважливішим
механізмом підтримання балансу між інтересами людини і державної машини є податкова система система збирання податків. Саме вона формує економічну частину балансу суспільства "людина держава", забезпечуючи існування як державної машини, так і задіяних у ній індивідуумів. Філософськометодологічний принцип оподаткування полягає в тому, що податок - це добровільна і невелика частка
прибутку чи доходу, яку віддає той, хто його одержує за свою працю, на загальносоціальні потреби і
утримання державних інституцій. Податки є невід’ємним джерелом поповнення доходної частини
бюджету. За своєю природою вони є абсолютним злом, бо люди не повинні віддавати будь-кому
результати своєї праці безоплатно. Однак така повинність необхідна, бо людина живе в суспільстві і не
вільна від нього. Тож завдання держави полягає в тому, щоб створити таку систему податків, яка б
утримувала баланс у стані стабільності, а не конфліктності.
97. Загальна і часткова рівновага на конкурентних ринках. Ефект зворотного зв’язку.
Часткова рівновага -- рівновага, що встановилася на окремому ринку.
Загальна рівновага -- рівновага, що виникла в результаті взаємодії всіх ринків, коли зміни попиту чи
пропозиції на одному ринку впливають на рівноважний стан усіх інших ринків.
69
Ефект зворотного зв'язку -- зміни часткової рівноваги на даному ринку внаслідок змін, що відбулися на
суміжних ринках під впливом первинних змін на даному ринку.
Однією із особливостей ринкової економіки є те, що рівновага на окремому ринку залежить від рівноваги
на інших ринках. В умовах вільної конкуренції сукупність цін на товари відповідає стану загальної
рівноваги (рівноваги на всіх ринках).
На встановлення рівноваги впливає взаємозв'язок між попитом і пропозицією. Зміни цін впливають на
попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію. За лінійних функцій попиту і
пропозиції на двох ринках взаємозамінних благ може існувати стійка спільна рівновага тільки за умови,
коли попит і пропозиція кожного з благ в більшій мірі реагують на зміну ціни цього, а не іншого блага,
тобто коли коефіцієнт прямої цінової еластичності більше за коефіцієнт перехресної цінової еластичності
благ.
В результаті конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та інших чинників
встановлюється рівноважна ціна. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояснюється тим,
що потреба у цьому товарі залежить від наявності інших товарів.
Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але
як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного
процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум
витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави.
До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде
до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.
Конкуренція — це важливий чинник встановлення рівноваги (через ціни). Існуючі цінові сигнали
регулюють ринок, з допомогою них досягається рівновага. потрібний ринковий механізм, який діє значно
ефективніше, ніж у минулому так звана планова система.
Отже, рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку і здатна забезпечити максимально високий
рівень задоволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів). Попит на кожний товар залежить не тільки
від його ціни, а й від цін на всі інші товари. Конкурентна рівновага - це набір цін, за якого величина попиту
відповідає обсягу пропозиції на кожному ринку. Але не всі ціни відповідають стану рівноваги. Це буде
тільки тоді, коли граничні норми заміщення благ на ринках будуть відповідати співвідношенню цін.
98. Характеристика еластичності попиту за ціною. Чинники, що впливають на еластичність.
Еластичність попиту за ціною – це процентна зміна обсягу попиту, спричинена однопроцентною
зміною ціни даного товару: Ed  %Q / %P . Величина цінової еластичності попиту, як правило,
виражається від’ємним числом, тому що відображає різноспрямовані зміни: коли ціна зростає, обсяг
попиту зменшується, і навпаки. В аналізі часто знак “мінус” відкидають і порівнюють лише абсолютні
значення показника (за модулем). Наприклад, якщо підвищення ціни на взуття на 20% викликало
зменшення обсягу попиту на 5%, то цінова еластичність попиту на взуття становить: Ed  0,05 / 0,2  0,25.
Застосовують два способи обчислення показника еластичності. Показник лінійної еластичності
визначає процентну зміну обсягу попиту у точці. Він обчислюється для випадку лінійної кривої попиту,
заданої рівнянням Qd  a  b  P , або у випадку незначної зміни ціни для нелінійної кривої попиту:
Ed 
Q2  Q1
P  P1
 100 : 2
 100
Q1
P1
або
Ed 
Q P1
 .
P Q1
Показник дугової еластичності застосовується для вимірювання еластичності попиту в центральній
точці інтервалу на певному відрізку кривої попиту і розраховується за середніми величинами ціни та
обсягу:
Q P
(Q  Q ) : (Q  Q ) / 2
або
E 
 .
E 
2
d
1
1
2
( P2  P1 ) : ( P1  P2 ) / 2
d
P
Q
Факторами цінової еластичності попиту виступають:
70
наявність товарів – замінників: чим більше близьких і
досконалих
замінників має товар, тим більш еластичним є попит на нього, і навпаки;

питома вага товару у видатках споживача: чим більшу
частку займає
товар у видатках споживача, тим більш еластичним є попит на нього, і
навпаки;

фактор часу у споживанні: у короткостроковому періоді
попит менш
рівновага
споживача
еластичний, ніж у довгостроковому, оскільки для зміни смаків, уподобань і
структури
споживання потрібен час;
важливість товару для споживача: попит на товари першої необхідності є нееластичним, на предмети
розкоші – еластичним за ціною

99. Рівновага споживача. Другий закон Госена.
Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах
обмеженості благ необхідно припинити споживання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від
споживання кожного блага стає однаковою. Якщо умова рівноваги не виконується, наприклад,
MU X / PX  MU Y / PY , споживач має стимул до зміни структури споживання. Він почне перерозподіляти
бюджет на користь товару X , при збільшенні споживання якого гранична корисність X буде спадати, а
гранична корисність товару Y , кількість якого зменшиться, буде зростати до відновлення рівноваги. При
цьому сукупна корисність нового набору товарів в межах того ж самого бюджету зросте. Отже, рівновага у
споживанні максимізує добробут споживача.
Рівняння рівноваги відображає не тільки умови оптимізації споживчого вибору, але й умови оптимізації в
ринковій економіці в цілому: оптимізація досягається тоді, коли гранична вигода (MRS ) дорівнює
граничним витратам (PX / PY ) .
100. Втрати суспільства від діяльності монополій. Трикутники Харбергера.
Соціальна ціна монополії — це міра втрат суспільством чистої корисності, що відбувається
внаслідок зменшення доступності товару для споживачів в умовах, коли монополія максимізує прибуток.
Графік може бути використаний для виміру соціальної ціни монополії: оскільки (РM> МС), надлишки
спожи¬вачів і виробників змінюються. Сукупна втрата надлишку споживача відповідає сумі площ
чотирикутника А і трикутника В (А+В). Виробник отримує прибуток, що відповідає площі чотирикутника А,
але втрачає частину надли¬шку, що відповідає трикутнику С. Загальний прибуток вироб¬ника: (А-С). З
допомогою цих розрахунків отримуємо чисті збитки від монопольної влади, які дорівнюють (В+С), тобто
сягають суми площі трикутників В і С.
(B+C) – це чисті збитки від монопольної влади, які визначаються як різниця між потенційно можливими
обсягом виробництва в галузі без монополії і реальним обсягом випуску монополіста.
В економічні теорії вони також мають назву : мертвий вантаж монополії (мертві витрати).
Трикутники B і C називають харбергеровськими трикутниками, оскільки вони пов’язані з іменем А.
Харбергера – першого з економістів, який намагався визначити їх розміри, виходячи з позицій витрат
усього суспільства.
71
Останнім часом проблема чистої монополії з точки зору оцінки її наслідків не є такою гострою, як вона
виглядала раніше. На думку деяких економістів, монопольна влада, починаючи з 60-х років, зменшилась
(Д. Хайман та інші).
Крім того, слід зауважити, що навіть чиста монополія повинна рахуватися з потенційною конкуренцією.
Фактично всі монополії можуть вважатися відкритими в довгостроковому періоді, тому що конкуренція
виникнути в зв’язку з появою різного роду товарів-субститутів, нововведеннями, зміною технології та
іншими ринковими умовами
101. Мікроекономічна характеристика ринку досконалої конкуренції.
У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижній стадії капіталізму, панувала
вільна ( або чиста, досконала ) конкуренція.
Вільна ( досконала ) конкуренція - це конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів–
виробників і конкурентів–покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. Тобто
це економічне суперництво між великою кількістю дрібних та середніх підприємств, які виробляють
однорідну продукцію, мають рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність матеріальних, трудових
та фінансових ресурсів. Ні одна із фірм не може впливати на ринкову ціну. Більш повною мірою ознакам
досконалої конкуренції відповідають деякі ринки сільськогосподарської продукції ( пшениці, кукурудзи ),
а також деякі фінансові ринки. З точки зору суспільства досконала конкуренція є стандартом, за яким
оцінюється ефективність реальної економіки. Вона включає всі форми дискримінації споживачів,
розподіляє ресурси відповідно до їх смаків, найефективніше. Дана структура дозволяє побудувати точну
модель поведінки фірм на шляху до максимілізації прибутку. В умовах чистої конкуренції в
довгостроковому періоді ціна встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат виробництва. Тобто
фірми використовують найефективніші технології і визначають найнижчу з можливих цін.
За капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами
приватного капіталу ( промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них.
Така конкуренція набуває фо
Ринку досконалої
конкуренції властива
тенденція до
виробництва
економічно
ефективних кількостей усіх видів товарів з найменшими, можливими витратами , і тому цей ринок являє
собою одну з найбільш сильних сторін цієї ринкової структури
102. Особливості попиту та пропозиції на ринках житлово-комунальних послуг
72
Попит (QD) - це співвідношення між двома змінними – ціною і кількістю блага, яке споживачі хочуть і
можуть купити за цією ціною. Попит – це перелік цін і кількостей. Основна властивість попиту полягає у
тому, що при незмінності інших параметрів, зниження ціни веде до відповідного зростання величини
попиту. І, навпаки, підвищення ціни веде до відповідного зменшення величини попиту (закон попиту).
Обсяг (величина) попиту – конкретна кількість блага, яку споживач хоче купити за конкретною ціною.
Величина попиту змінюється із ціною, але зміна попиту вплине як на ціну, так і на величину попиту. Існує
негативний, чи зворотній зв'язок між ціною і величиною попиту, яка називається законом попиту . Цей
зв'язок можна зобразити у вигляді простого двовимірного графіка
Чинники, які впливають на попит.
Споживач, приймаючи рішення про купівлю товару, орієнтується не тільки на ціни. Серед реального життя
споживач враховує ще й інші нецінові чинники: свій дохід, наявність можливих замінників товару, а також
свої уподобання, моду та ін. Тобто можна зробити висновок, про те що функція попиту є функцією кількох
змінних величин. Розглядаючи функцію попиту як функцію лише ціни, ми припускаємо, що всі інші
чинники - постійні.
Зміна ціни приводить до руху уздовж кривою попиту (мал. 2).
Зміна нецінових чинників приводить до зміщення всієї кривої D 0вгору(D1) чи вниз (D2) (мал. 3)
Мал.3. Зміни величини попиту під впливом нецінових чинників
Нецінові чинники, які впливають на попит:
1) дохід; 2) ціни на спряжені товари; 3) смаки і уподобання; 4) кількість споживачів на ринку; 5) очікування
споживачів; 6) пора року; 7) національні традиції
Обсяг (величина) пропозиції (QS) становить певна кількість товару, який фірма реалізує за певною
ціною. Існує прямий (позитивний) зв'язок між ціною і кількістю запропонованого продукту. З підвищенням
цін відповідно зростає і величина пропозиції; зі зниженням цін скорочується і величина пропозиції. Цей
специфічний зв'язок називається законом пропозиції. Цей закон показує, що виробники хочуть
виготовити і запропонувати для продажу більшу кількість свого продукту за високою ціною, ніж вони
хотіли б це робити за низькою ціною. Залежність між ціною і пропозицією можна зобразити у вигляді
графіка
Мал.4 Зміни пропозиції під впливом нецінових чинників.
73
Мал. 7 Зміни ринкової рівноваги при зміні пропозиції.
Мал. 6 Зміни ринкової рівноваги при зміні попиту .
103. Точкова еластичність попиту за ціною, її розрахунок, переваги та недоліки.
Точкова еластичність попиту характеризує відносну зміну величини попиту, обумовлену відносною
зміною ціни в характерній точці кривої попиту. Для визначення точкової еластичності попиту застосовують
формулу:
Ed в точці А = ОР / РТ,
де О — початок координат; Р - ціна і в характерній точці; Т — точка перетину кривої попиту з віссю
ціни.
Точкова еластичність попиту демонструє всі види еластичності попиту.
Для аналізу використаємо криву попиту у вигляді прямої лінії. Припустимо, що точка А розташована
вище середини кривої попиту Еd в точці А = ОР2 / Р2Т. оскільки ОР2 > Р2Т, то Еd в точці А більша за
одиницю. Отже, попит у точці А є еластичним, як і у всіх точках, що знаходяться вище від середини кривої
попиту аж до перетину її з віссю ціни.
Якщо точка А розташована посередині кривої попиту, оо попит у цій точці є одинично-еластичним. Еd
в точці А = ОР1 / Р1Т. Оскільки ОР1 = Р1Т, то Еd в точці А дорівнює одиниці.
Якщо точка А розташована нижче середини кривої попиту, то Еd в точці А = ОР3 / Р3Т. Оскільки ОР3 <
Р3Т, то Еd в точці А менша за одиницю. Отже попит у точці А є нееластичним, як і в усіх точках, що
знаходяться нижче від середини кривої попиту аж до перетину її з віссю величини попиту.
104. Сутність зовнішніх ефектів в ринковій економіці та необхідність їх коригування.
74
Зовнішні ефекти мають місце у тих випадках, коли на економічний стан суб’єктів здійснюється позитивний
або негативний вплив у результаті дій інших економічних суб’єктів (без сплати за позитивний вплив або
компенсаційної шкоди). Внаслідок такого впливу власні витрати та вигоди (які відображаються у витратах і
доходах відповідних виробників та споживачів) відрізняються від суспільних витрат і вигод (тих, що
виникають у суспільстві в цілому).
Негативні зовнішні ефекти - коли діяльність однієї сторони спричинює витрати іншої (завод виливає стічні
води в ріку, в якій рибалки ловлять рибу. Що більше стічних вод буде вилито, то менше зловлять
рибалки).
Позитивні зовнішні ефекти – коли діяльність однієї сторони дає прибуток для іншої (власник будинку
перефарбовує його і водночас розбиває красивий квітник. Зовнішні ефекти можуть виникати в результаті
виробництва або споживання якоїсь продукції і здійснювати позитивний чи негативний вплив на
виробничу діяльність або споживання третіх осіб.
Характерними для зовнішніх ефектів є:
Граничні приватні витрати (ГПВт), граничні зовнішні витрати (ГЗВт) і граничні суспільні витрати (ГСВт) – це
додаткові, відповідно, приватні, зовнішні та суспільні витрати, обумовлені виробництвом кожної
додаткової одиниці даного блага. Таким чином, у випадках виникнення екстерналій (зовнішніх ефектів)
вплив одних суб’єктів на інші виходить за межі взаємовигідних добровільних ринкових відносин і не може
регулюватися механізмом цін.
105. Особливості індивідуальної пропозиції робочої сили.
Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які
використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.
Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару “робоча сила” називається
найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник —
найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись
власником цього товару.
Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й
громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються
трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін
щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник
повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче
місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому
працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови
праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим
договором (контрактом).
Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку,
освіти, професії, кваліфікації та ін.
Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією в Україні свідчить про загострення ситуації
на ринку праці. Триває стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили та скорочення попиту на
неї.
106. Коригування зовнішніх ефектів згідно теореми Коуза, його переваги та недоліки.
Теорема присвячена проблемі зовнішніх ефектів (екстерналій). Так називають побічні наслідки будь-якої
діяльності, що стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб.
Приклади негативних екстерналій: дим із заводських труб, яким вимушені дихати оточуючі, забруднення
рік стічними водами і т. п. Приклади позитивних екстерналій: приватний квітник чи газон, який милує око
перехожих, установка індивідуального ліхтаря у дачному провулку і т. п. Існування екстерналій приводить
до розходження між приватними і соціальними витратами (за формулою – соціальні витрати дорівнюють
сумі приватних витрат і екстерналій, тобто покладених на третіх осіб). У випадку негативних ефектів
75
приватні витрати виявляються нижчими від соціальних, при позитивних зовнішніх ефектах – соціальні
витрати нижчі від приватних.
107. Парето-ефективність у виробництві. Побудова лінії виробничих можливостей.
Стан економіки називається Парето ефективним в розподілі благ між споживачами, якщо неможливо
перерозподілити блага таким чином, щоб добробут хоча б одного з споживачів збільшувавсь без
зменшення добробуту інших.
Симетрія умов Парето-ефективності в споживанні і в виробництві
виконується за цілком конкурентній рівновазі, оскільки всі суб'єкти при досконалій конкуренції
зіштовхуються з одним і тим ж співвідношенням цін, PX/PY, що й наводить їх при максимізації корисністі
до зрівняння їх граничних норм заміни. Так само умова Парето-оптимальності виробництва благ
MRTSXKL = MRTSYKL = ┘ (16.2)
виконується умова досконалої конкуренції, бо кожне підприємство в цих умовах зіштовхується з одним і
тим ж співвідношенням цін виробничих ресурсів До і L, що й наводить їх при максимізації прибутку до
зрівняння їх граничних норм технічної заміни виробничих ресурсів. Нарешті, умова Парето-ефективності в
структурі випуску
MRPTXY = MRSAXY = MRSBXY = ┘ (16.3)
також виконується в умовах досконалої конкуренції, оскільки абсолютно конкурентні підприємства
прирівнюють свої граничні витрати з тими самими цінами, з якими зіштовхуються покупці:
MCX/MCY = PY/PX (16.4)
Побудова та аналіз діаграми Еджворта дає змогу визначити параметри кривої виробничих можливостей.
Лінія виробничих можливостей показує максимально можливий обсяг виробництва певного товару за
даного виробництва інших благ, фіксованого ресурсного забезпечення та рівня технології (рис. 3). Кожна
точка дотику ізоквант двох товарів у коробці Еджворта відповідає точці на кривій виробничих
можливостей. При русі вздовж цієї кривої змінюються пропорції загального виробництва, і ці зміни дає
змогу аналізувати гранична норма трансформації товару А в товар В. Вона показує від якої кількості товару
А слід відмовитися для збільшення випуску товару В на одну одиницю
Виробництво тоді буде ефективним, якщо воно буде максимізувати корисність для споживачів і водночас
не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій виробничих можливостей.
Отже, межа виробничих можливостей та крива байдужості, що відображає максимальний рівень
задоволення потреб, будуть мати тільки одну загальну точку -- точку дотику
108. Короткострокова рівновага фірми на ринку досконалої конкуренції.
Для конкурентної фірми стан, в якому кількість товарів та послуг, що нею виробляється, визначається
рівнянням Р = МС = МR, називається рівноважним.
Виходячи з того що в умовах досконалої конкуренції граничний доход фірми дорівнює ціні (МR = Р), стан
рівноваги може бути також визначений рівнянням
Р == МС.
Таким чином, конкурентна фірма досягає стану короткострокової рівноваги, коли Р = МК = МС.
76
Графік 1.5. Рівновага конкурентної фірми.
109. Монопольна влада, її сутність та способи оцінки.
Монопольна влада - здатність впливати на ринкову ціну - реалізується на основі цінової стратегії
монополії.
Один з принципів монополістичного ціноутворення - „витрати плюс” - передбачає встановлення ціни на
рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту. Її
обчислюють на основі правила MR=MC з врахуванням показника еластичності.
Було виведене приблизне правило ціноутворення: .Ліва частина рівняння показує перевищення ціни над
граничними витратами, виражене в процентах., яке є обернено пропорційним до еластичності попиту на
продукцію монополії.
Показник „відносної націнки” слугує для вимірювання монопольної влади і називається індексом
Лернера : .
Значення індексу Лернера завжди перебуває в проміжку між нулем (для досконало конкурентної фірми) і
одиницею (для чистої монополії).
На основі приблизного правила ціноутворення можна знайти вираз для монопольної ціни: або
Формула не використовується у випадку, коли Ed= -1.
Монопольна фірма призначає ціну, вищу за граничні витрати на величину, обернено пропорційну
еластичності попиту. За високої еластичності попиту накидка буде незначною, ціна наближатиметься
до граничних витрат, тобто ринок буде близьким до конкурентного, де і монопольне становище
особливих переваг не дає.
Основна мета цінової стратегії монополіста - захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і
перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової
дискримінації - продажу одного і того самого товару різним покупцям за різними цінами.



110. Встановлення державою верхньої межі цін і його наслідки для суспільства.
В умовах ринку ціна здебільшого визначається в процесі вільних торгів між продавцем і покупцем. Така
узгоджена ціна за умов збігу між попитом і пропозицією називається рівноважною. Але в деяких випадках
до цього процесу підключається держава, установлюючи остаточну величину ціни на іншому рівні.
Якщо регульована ціна близька до рівноважної, то таке обмеження буде тільки підтримувати стабільність
цін і істотно не вплине на стан попиту та пропозиції. Але якщо державні органи будуть обмежувати
свободу зміни цін з метою стримання їхнього зростання (наприклад, в умовах інфляції) або введуть
надмірні податкові платежі, то в більшості випадків це негативно вплине на виробництво та продаж
товарів, викличе їх дефіцит і, як наслідок, призведе до підвищення цін.
Розглянемо вплив на економіку таких основних напрямів втручання держави в процес вільного
ціноутворення:
установлення фіксованих або граничних цін;
уведення товарних податків;
підтримка цін і доходів шляхом застосування дотацій виробниками продукції або
субсидій її споживачам.
77
Найбільш жорстким методом цінового регулювання є встановлення фіксованих або граничних цін. При
цьому такі ціни можуть бути встановлені на рівні, що перевищує ціну рівноваги або нижче її. У першому
випадку виникає надлишок продукції, а в другому — її дефіцит (рис. 7.1).
Рис. 7.1. Наслідки введення фіксованих цін
На рисунку перетин ліній попиту (D) і пропозиції (S) показує рівноважну ціну (ЦР) та рівноважний обсяг
виробництва (КР). Припустимо, що держава, підтримуючи виробника, встановила на продукцію фіксовану
ціну (Ц2) на рівні, що перевищує рівноважний. У цьому разі кількість запропонованої продукції
збільшиться до К4, а попит на неї зменшиться до К1, що призведе до надлишку продукції в розмірі К1 —
К4 одиниць.
Фіксовані ціни, які можуть перевищувати рівноважні, застосовуються окремими країнами у вигляді
заставних цін на сіль-ськогосподарську продукцію. Такі ціни, з одного боку, захищають інтереси фермерів,
гарантуючи їм мінімальний дохід від реалізації своєї продукції на ринку. Але з іншого боку, держава має
витрачати на закупівлю та зберігання надлишкової продукції кошти з бюджету. Крім того, цю продукцію
держава не може реалізувати на внутрішньому ринку, бо це безумовно призведе до зниження цін. До
такого ж наслідку може призвести й експорт цієї продукції, оскільки він зумовить зменшення приватного
експорту сільськогосподарської продукції з даної країни.
111. Мікроекономічна характеристика досконало конкурентного ринку праці.
Ринок праці – найбільш складний і динамічний елемент ринкової економіки, ринок праці виконує такі
функції: оцінює корисність (споживну вартість) і цінність (вартість) робочої сили, тобто того чи іншого
різновиду праці; регулює попит і пропозицію праці, розподіляє робочу силу між галузями економік і
регіонами країни. В Україні формування ринку праці відбувається одночасно з впровадженням заходів,
що забезпечують його функціонування. Структура ринку праці складається з трьох блоків: 1. ринкових
відносин (процес обміну індивідуальної здатності до праці та фонду життєвих засобів, необхідних для
відтворення робочої сили); 2. державного управління і регулювання за допомогою організаційних заходів
(система забезпечення зайнятості працездатного населення, підготовки і перепідготовки кадрів); 3.
соціального захисту населення (виплата допомоги по безробіттю, допомога малозабезпеченим групам).
При цьому слід акцентувати увагу на проблемних моментах: дисбаланс між попитом та пропозицією
робочої сили, дефіцит кадрів робочих професій, низькі якісні характеристики вакансій і, як наслідок,
неукомплектованість робочих місць, посилення структурних і регіональних диспропорцій зайнятості,
безконтрольний відплив робочої сили в зарубіжні країни, регресивні зміни в якості робочої сили і
мотивації до праці. Є невирішені проблеми та невикористані резерви із залучення роботодавців до
реалізації державної політики зайнятості населення. Однією з особливостей, яка негативно впливає на
ринок праці й рівень соціальної напруги, є надмірне розшарування населення за доходами і зниження
рівня його життя. Ще одна особливість полягає у нехтуванні місця і ролі ринку праці в ринкових
економічних відносинах. У сучасних умовах попит на робочу силу найчастіше відірваний від його
пропозиції, оскільки відсутня ринкова система териториально-галузевого перерозподілу інвестицій і
праці, що призводить до дисбалансу рику праці. Втрачається цінність праці як такої. Продуктивна праця на
державу чи приватного власника перестає бути головним джерелом доходів працівника. Внаслідок втрати
можливостей заробітку на службі у держави чи державних підприємств наші громадяни повернулися до
напівнатурального господарства, яке у XXI сторіччі є анахронізмом. В Україні продовжує зберігатися
78
виявлений дослідниками специфічний тип економічної поведінки населення – з характерними ознаками
обмеженої мобільності та підсобної зайнятості. Негативний вплив на активізацію продажу робочої сили в
Україні має успадкований з радянських часів споживчий аскетизм, плюс поширеність ведення підсобного
господарства і взагалі прагнення до самозабезпечення натуральним господарством. Аналізуючи механізм
функціонування сучасного ринку праці, можна помітити, що в сучасних економічних системах створюється
механізм функціонування ринку праці з елементами державного втручання, тобто державного його
регулювання.
112. Лідерство у цінах як механізм ціноутворення в умовах олігополії
Попередньою умовою процесу ціноутворення є з'ясування підприємцями і відповідними спеціалістами
фірми зовнішніх і внутрішніх чинників, які впливають на цей процес. До зовнішніх належать: 1) споживачі,
2) ринкове середовище (або конкуренти), 3) уряд, 4) учасники каналів збуту; до внутрішніх — витрати
виробництва.
Вплив споживачів на механізм ціноутворення здійснюється передусім за умов перевищення пропозиції
над попитом (у цьому разі ціни знижуються), зростаючого насичення їх потреб, конкуренції між
споживаними, через впливову громадську організацію захисту прав споживачів та в інших випадках.
Воно формується у розвинутих країнах світу за взаємодії чесної конкуренції, монополістичної конкуренції
(в тому числі чистої монополії, тобто наявності лише одного виробника або споживача, та олігополії),
нечесної конкуренції, а також впливу на ринкове середовище регулюючої діяльності держави.
Попередньою умовою процесу ціноутворення є з'ясування підприємцями і відповідними спеціалістами
фірми зовнішніх і внутрішніх чинників, які впливають на цей процес. До зовнішніх належать: 1) споживачі,
2) ринкове середовище (або конкуренти), 3) уряд, 4) учасники каналів збуту; до внутрішніх — витрати
виробництва.
Пряме регулювання цін державою здійснюється шляхом встановлення граничного рівня цін на окремі
товари, граничних надбавок до фіксованих цін, регламентації величини прибутку підприємства, рівня його
рентабельності, фіксації непрямих податків (податку на додану вартість, акцизи), встановлення знижок,
граничного рівня разового підвищення цін. Крім того, держава впливає на ринкові Ціни завдяки
встановленню цін на товари і послуги, які виготовляються державними підприємствами. Але цей спосіб
певною мірою належить до опосередкованого регулювання цін державою в недержавному секторі.
113. Довгострокова рівновага фірми та галузі в умовах монополістичної конкуренції.
Якщо одна з фірм монополістично конкурентного ринку знизить ціну на свою продукцію, то обсяг попиту
для неї зросте, тому що деякі покупці переключать свій попит на дешевший товар. Але оскільки продукція
диференційована, не всі покупці полишать своїх колишніх продавців, певна частина споживачів буде
слідувати усталеним уподобанням.
Оскільки крива попиту спадна, монополістичний конкурент може сам вибрати комбінацію ціни і обсягу
виробництва, яка максимізує прибуток. Інші фірми ніяк не відреагують на його рішення. Проте відсутність
бар’єрів входження в галузь не дозволяє монополістичному конкуренту одержувати високі прибутки
тривалий час. Входження нових фірм у галузь розширює пропонування і зводить економічні прибутки до
нуля. Зважаючи на це, рівновага фірми у короткостроковому і довгостроковому періодах буде мати
відміну.
У короткостроковому періоді фірма може максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, керуючись
загальним правилом . Рис.10.1 ілюструє ці дві ситуації.
79
У короткостроковому періоді число фірм в галузі є незмінним. Подібно до монополії, фірма приймає
криву попиту на свою продукцію як задану, обсяг виробництва вона обирає відповідно до точки перетину
кривих граничного виторгу і граничних витрат , а ціну для даного обсягу знаходить на кривій попиту. На
рис.10.1.а) рівноважна ціна перевищує середні витрати , тому фірма працює, максимізуючи прибуток. На
рис.10.1.б), навпаки, середні витрати перевищують ціну, тому фірма працює, мінімізуючи збитки. Отже,
короткострокова рівновага монополістичного конкурента подібна до рівноваги чистої монополії, коли
фірма, залежно від рівня витрат виробництва і попиту на продукцію, може бути як прибутковою, так і
збитковою.
Якщо фірми одержуватимуть в короткостроковому періоді збитки, то частина їх залишить галузь, а ті, що
залишаться, будуть мати збільшену частку попиту, і поступово збитки почнуть зникати, фірми будуть
отримувати нормальний прибуток. Довгострокова рівновага відновлюється. Таким чином, ситуація
беззбитковості у довгостроковому періоді для монополістично конкурентної фірми і галузі нагадує
довгострокову рівновагу фірм на досконало конкурентному ринку (рис.10.2 б).
Якщо короткострокова рівновага монополістичного конкурента нагадує рівновагу монополіста, то
довгострокова подібна до рівноваги конкурентної фірми. Проте досконало конкурентна рівновага і
рівновага в умовах монополістичної конкуренції мають і значні відміни. Конкурентне ціноутворення веде
до виникнення в довгостроковому періоді потрійної рівності: . На ринках з монополістичною
конкуренцією не досягається ні ефективність розподілу ресурсів, ні мінімізація витрат. В умовах
монополістичної конкуренції фірми виробляють менший обсяг, ніж найбільш ефективний з точки зору
оптимізації розподілу ресурсів. На рівні оптимального обсягу виробництва ціна рівноваги перевищує
граничні витрати .
114. Сутність цінової дискримінації, її характеристика та способи реалізації.
Цінова дискримінація – це процес встановлення різних цін на ті ж самі товари не обумовлене різницею
витрат вир-ва.
Умови (фактори), що забезпечують можливість ЦД:
1.Продавець має бути монополістом або, принаймні, мати можливість контролювати виробництво і
ціноутворення.
2.Можливість продавця виділити різні групи покупців, в яких покупці мають різну готовність і можливість
платити за продукт. Це виділення здебільшого базується на різній еластичності попиту.
80
a)
b)
c)
d)
3.Відсутність бажання та можливості споживачів перепродувати дані товари.
В багатьох країнах існує заборона ЦД.
Види ЦД:
просторова – територіальна диференціація покупців (цінові пояси та зони; ціни
офшорних зон; сільські та міські ціни та тарифи
часова – за часом придбання товарів (денні та нічні ціни; сезонні ціни)
товарна (вещественная):
мета придбання (тарифи на виробниче або споживче використання енергії)
обсяг придбання (оптові та роздрібні ціни)
якість товарів (надбавки та знижки за якість, сортність)
торговельна марка (ціни на продукцію всесвітньо відомих і невідомих фірм)
персональна:
за рівнем доходів покупців (магазини для бідних та багатих)
статус покупця (знижки для постійних клієнтів; для першого покупця; для співробітників)
соціальний статус покупця (ціни для дітей, студентів, пенсіонерів).
Наслідки ЦД:
Політика ЦД базується на тому, що в ході призначення різних цін на той самий товар можна подолати
рівномірно спадний характер кривої попиту.
Завдяки ЦД споживачі мають можливість одержати товар за меншими цінами (якась їх категорія), а
виробники збільшити загальну виручку, а значить дохід. Завдяки ЦД можна зменшити втрати сус-ва і
втрати монополіста.
115. Мікроекономічний аналіз факторних ринків
В основі ф ункціонування ринків факторів виробництва лежать ті ж самі принципи, що і в основі товарних
ринків. Аналіз попиту і пропозиції є основним методом їх вивчення. Але наряду з цим є ряд відмінностей,
що відрузняють дію ринкового механізму факторів виробництва від товарного ринку та ринку послуг.
З точки зору пропозиції фактори виробництва (праця)створюються домашніми господарствами, а не
підприємствами.Припустимо, що підприємство використовує тільки два фактори виробництва (працю і
капітал) для виробництва продукції.
Граничний продукт у грошовому вираженні - це приріст загального доходу внаслідок використання
кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва (MRP).Для вирішення питання про масштаби
залучення праці до виробничого процесу виробник, користуючись правилом максимізації прибутку
повинен порівнювати додатковий ефект від залучення нової одиниці фактора з тими витратами, що з ним
пов'язані.
Величина, на яку зростають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю, називається
граничними витратами на ресурси (MRC).Щоб максимізувати прибуток, фірма має використовувати
додаткові одиниці будь якого виду ресурсів доти, поки кожна наступна одиниця дає приріст валового
доходу фірми більший, ніж приріст її сукупних витрат.
Межею доцільності залучення додаткових ресурсів буде точка, в якій зрівноважуються граничний продукт
в грошовому вираженні та граничні витрати на ресурс:
MRP=MRC
Зробивши припущення, що виробник купує ресурси на конкурентному ринку, то ціни на них залишаються
незмінними і не будуть залежати від кількості залучениїх ресурсів.Якщо розглянути такий ресурс як праця,
то граничні витрати на ресурс будуть дорівнювати заробітній платі:
MRC=W Звідки: MRP=W
81
При зміні ціни на працю точка перетину горизонтальної лінії з кривою попиту буде переміщуватись по
лінії MRP=d. Але при зміні таких факторів як ціна на товари, сама лінія буде переміщуватись вправо або
вліво.
116. Функціонування ринку праці в умовах недосконалої конкуренції
кадрів, систему найму, систему перепідготовки і перекваліфікації робітників, яку здійснюють біржі праці.
Крім того, існують такі різновиди ринку праці, як відкритий і прихований.
На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна
частина ринку -- населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а
також випускники державної системи професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих
громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з
недержавними структурами працевлаштування.
До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають
велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його
конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.
Прогнозування попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці здійснюється в межах окремих джерел їх
формування.
Пропозиція робочої сили визначається за сукупністю таких показників:
зареєстровані громадяни, не зайняті трудовою діяльністю на початок року;
вивільнені з галузей народного господарства;
випускники навчальних закладів;
раніше зайняті в домашньому господарстві;
* інші категорії незайнятого населення.
Попит на робочу силу розраховується як сума:
потреб в працівниках для заміщення вільних робочих місць, вакантних посад;
потреб в працівниках для комплектування новостворених робочих місць.
В Україні процес державного впорядкування ринку праці тільки почався. Його характерними
особливостями є значне перевищення пропозиції робочої сили над попитом, відчутна невідповідність між
якістю робочої сили та рівнем заробітної плати, низька мобільність робочої сили внаслідок
несформованості ринку житла, значними цінами на послуги, пов'язані з переїздом на нове місце
проживання та ін.
Безробітні -- працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають
заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність відповідної роботи,
зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу та здатні приступити до праці.
Причинами безробіття можуть бути такі явища:
темпи зростання народонаселення перевершують темпи зростання виробництва;
відносне відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, зростання технічної та
органічної побудови капіталу;
в умовах недосконалої конкуренції на ринку праці відбувається підвищення ціни та скорочення попиту па
працю;
зі зростанням доходів люди схильні збільшувати своє споживання, але не тією мірою, якою зростає доход;
схильність населення до споживання знижується, а схильність до заощадження зростає;
циклічний розвиток економіки -- на стадії економічної кризи спад виробництва призводить до зменшення
сукупного попиту на товари та послуги і, як наслідок, до зниження рівня зайнятості працездатного
населення;
розвиток науково-технічного прогресу зумовлює структурні зрушення в економіці, виникнення нових
галузей, які потребують кваліфікованіших робітників і більше часу на професійну підготовку працівників
старих галузей народного господарства;
82
сезонні зміни у рівнях виробництва знижують попит на працю у сільському господарстві, будівництві та
ін.;
117.Встановлення державою нижньої межі цін і його наслідки для суспільства.
Нижня межа передбачає необхідність втручання держави у суспільні відносини, що спричиняється їхньою
важливістю для держави і суспільства.
Роль держави у здійсненні правового регулювання суспільних відносин залежить від об’єктивних процесів
соціального розвитку суспільства, тому в одні історичні періоди розвитку суспільства спостерігається
розширення сфери державного регулювання, в інші –звуження. На перший погляд, можна зробити
хибний висновок, що змінюється сама сфера правового регулювання. На нашу думку, в такому випадку
рухливістю характеризуються межі окремих видів правового регулювання, які змінюються першою
чергою, залежно від зміни об’єктивних процесів розвитку суспільства, а вже потім – від результатів
діяльності законодавця. Проте мінливість таких меж правового регулювання не є абсолютною, існують
крайні кордони сфери правового регулювання, за які, незалежно від історичного розвитку суспільства, не
можуть вийти межі конкретного виду правового регулювання. І такі крайні межі визначаються
діалектичними категоріями можливості та необхідності.
Провідною складовою частиною сфери правового регулювання є правові відносини, оскільки вони
визначають його характер. Залежно від виду суспільних відносин застосовуються певні правові засоби
регулювання, їх конструкції і системи, які найефективніше можуть здійснювати регулювання. Очевидно,
що ці засоби залежать від об’єктивної природи самих суспільних відносин.
Сферу договірного регулювання за трудовим правом становить соціальний простір, основу якого
становлять трудові та тісно пов’язані з ними відносини, які за своїм змістом потребують правового
регулювання і можуть бути ним урегульовані. Тому сфера договірного регулювання як видового поняття
зумовлюється сферою правового регулювання та визначається межами його доцільності та необхідності.
118.Утворення похідного попиту.
Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх
використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і
тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства.
Виторгом від гранічного продукта називають додаткову кількість виробленого продукту в результаті
використання додаткової одиниці додаткового фактора. Він обчислюється як добуток граничного
продукту фактора виробництва і граничного виторгу від продажу додаткової одиниці продукту.
Граничними факторними витратами називається зміна витрат, викликана залученням додаткової
одиниці фактора виробництва. Вони обчислюються як добуток граничного продукту фактора виробництва
і граничних витрат виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і-го фактора.
83
119.Співвідношення ефективності і справедливості у ринковій економіці.
Справедливість. Ефективний розподіл ресурсів у результаті ідеальних конкурентно-ринкових умов або
виважених державних дій, не забезпечує ефективного (з точки зору суспільного добробуту) розподілу
доходів. Розподіл доходів надзвичайно нерівномірний і несправедливий з таких причин:
• він не забезпечує засобами існування у повному обсязі непрацездатних осіб (дітей, інвалідів,
пенсіонерів);
• значна диференціація в оплаті зумовлена різним рівнем кваліфікації, навичок і вмінь працівників, а
здобуття вищої освіти — послуга часто платна, тому не всім доступна;
• певна частина осіб одержує доходи не лише від участі у виробництві, а й від власності (акцій,
нерухомості, отриманої спадщини), а інша цілком позбавлена цього джерела доходу.
Цільовою настановою держави повинні стати не тільки показники, які характеризують досягнутий рівень
виробничого потенціалу суспільства, а й ті, що визначають рівень соціально-економічного розвитку та
якості життя: тривалість життя, ВВП на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини,
стан навколишнього середовища.
Сучасним розвиненим країнам не властива тенденція до забезпечення рівномірного розподілу й рівності
у доходах — така соціалістична вимога зводить нанівець стимули й мотивацію економічної діяльності,
знищує конкуренцію, ігнорує ефективність. Знадобилося чимало часу, щоб суспільство усвідомило й
визнало, що розподіл доходів, справедливий з точки зору ринку, є несправедливим у загальнолюдському
сенсі.
120. Вплив цінової політики держави на функціонування конкурентних ринків.
Формування цін значною мірою залежить від типу ринку, на якому працює підприємство. Структуру
ринків визначають чинники, як кількість та розміри фірм, характер вироблюваної продукції, легкість
вступу до ринку або виходу з нього. Але головною ознакою, яка покладена в основу класифікації ринків, є
ступінь впливу окремого продавця (покупця) на формування ринкових цін. З урахуванням перелічених
чинників розрізняють чотири типи ринків: досконала конкуренція, монополістична конкуренція,
олігополія та досконала монополія.
Ринок досконалої конкуренції складається із значної кількості покупців та продавців будь-якого подібного
товару. При цьому частка кожної фірми на ринку незначна і тому жодна з них не здатна істотно вплинути
на ціну товару. Продавець не може запросити за свій товар ціну, яка вище ринкової, оскільки покупці
спроможні вільно придбати необхідну кількість продукції за діючою ринковою ціною. Не бажають
продавці пропонувати товар і за ціною, яка менше ринкової, тому що кожний з них має можливість
реалізувати за ринковою ціною будь-який бажаний обсяг продукції. Тому на такому ринку роль цінової
стратегії мінімальна і продавці не витрачають багато часу на її розроблення.
Важливою передумовою функціонування ринку досконалої конкуренції є свобода вступу до ринку і
виходу з нього, відсутність цінової дискримінації, виробництво однорідної стандартної продукції та
абсолютна інформованість виробників та споживачів. На практиці досконала конкуренція є винятковим
явищем і лише деякі з ринків наближаються до неї (наприклад, ринок цінних паперів, іноземних валют,
зерна). Справа в тому, що навіть абсолютно однаковий товар може здаватись покупцеві неоднорідним
завдяки відмінностям в умовах реалізації, реклами, наявності чи відсутності підтримки з боку держави та
інших чинників.
Певні специфічні особливості має ринок монополістичної конкуренції, який складається із значної
кількості продавців та покупців, які здійснюють операції купівлі-продажу не за єдиною ринковою ціною, а
в широкому їхньому діапазоні. Наявність значної диференціації цін зумовлена пропозицією різних
варіантів товарів, які відрізняються між собою не тільки якісними характеристиками, а й упаковкою,
84
гарантійним обслуговуванням, можливістю купити товар у розстрочку і т. ін. Часто споживачі платять не
тільки за якість товару, а за його торгову марку. Такий вид конкуренції набув найбільшого поширення в
галузях, які виробляють споживчі товари (легка та харчова промисловість), побутову техніку, миючі
засоби.
Монополістична конкуренція виникає там, де господарює значна кількість фірм, таємна угода між якими
практично неможлива. Кожен підприємець не може передбачити дії інших учасників ринку, працює на
свій страх і ризик і сам визначає необхідну цінову політику. У цих умовах продавці повинні більше уваги
приділяти диференціації цін залежно від якісних характеристик товару. На відміну від досконалої
конкуренції кожний виробник (продавець) може впливати на ціну свого товару. При цьому, визначаючи
обсяги виробництва продукції та її ціни, вони можуть не враховувати реакцію конкурентів, тому що,
завдяки значній кількості продавців, рішення одного з них не може вплинути на становище інших.
Олігополія характеризується наявністю невеликої кількості продавців, рішення яких відносно визначення
цін та обсягів виробництва взаємопов’язані. Це викликає значні ускладнення у прийнятті рішень
олігополістами в порівнянні з іншими типами ринків. Кожна фірма у своїй поведінці має враховувати не
тільки реакцію покупців, а також і можливі дії конкурентів галузі, оскільки їхні відповідні рішення
впливатимуть на прибутковість підприємства. Якщо будь-яка фірма зменшить ціни на свою продукцію, то
покупці швидко переорієнтуються на такого продавця. Реагуючи на такі зміни, інші виробники повинні
або також знизити ціну свого товару, або запропонувати споживачам більшу кількість послуг. Олігополіст
ніколи не має впевненості, що зможе досягти тривалого результату за рахунок зниження цін. З іншого
боку, якщо учасник такого ринку підвищить свої ціни, то конкуренти можуть не наслідувати його
прикладу. Тоді такий олігополіст буде вимушений повернутися до попередніх цін або піти на ризик втрати
певної частини своєї клієнтури.
В умовах досконалої монополії на ринку існує тільки один продавець (виробник) певної продукції, яка не
має близького замінника. За цих обставин виробник повністю регулює пропозицію товару, а в питаннях
ціноутворення диктує ціну або в змозі істотно впливати на нею. Монополія виникає там і тоді, коли
існують значні бар’єри для входження в ринок (надання урядом виняткових прав, наявність патентів,
необхідність значних одночасних капіталовкладень) або коли вона є природною.
Якщо діяльність монополії підлягає державному регулюванню, то, як правило, ціна встановлюється на
рівні, який забезпечує підприємству отримання «нормального» прибутку, тобто достатнього для
підтримки або подальшого розвитку виробництва. В умовах нерегульованої монополії фірма самостійно
визначає ціну без обмеження її рівня. У цьому випадку тільки попит на товар може бути чинником, що
стримує подальше зростання цін. До чинників, які також стримують монополіста від встановлення на
товар максимальних цін, слід віднести побоювання щодо введення їхнього державного регулювання,
небажання привертати високою ціною конкурентів та прагнення невисокими цінами швидко завоювати
ринок.
85