2 Змiст Вступ………………………………………………………………………………….3 1. Iсторичнi аспекти становлення рiзних форм соцiальної пiдтримки i виховання дiтей-сирiт в Українi……………………………………………5 2. Особливостi соцiальної адаптацiї дiтей в дитячих будинках i притулках…………………………………………………………………….13 3. Волонтерський рух студентiв вузу як форма педагогiчного впливу на виховання дiтей у притулку…………………………………………….…16 Висновки……………………………………………………………………………23 Список використаної лiтератури…………………………………………………24 3 Вступ У сучасному українському суспiльствi за останнi 20 рокiв iснування незалежностi країни вiдбулися кардинальнi змiни не тiльки у полiтичнiй сферi, а й економiчнiй, культурнiй, освiтнiй тощо. Актуальнiсть проблеми полягає у тому, що значнi змiни спостерiгаються також у вихованнi дiтей в сiм’ї, дитячих садках, школi тощо. Люди втратили стабiльнiсть i впевненiсть у майбутньому. Економiчна i фiнансова криза позначились на зменшеннi робочих мiсць, банкрутствi пiдприємств, на збiльшеннi безробiтних, безхатченкiв, волоцюг тощо. В цих умовах найбiльше страждають дiти, особливо у тих сiм’ях, де батьки (або одна тiльки матiр) поводяться аморально, не прагнуть роботи (працювати), не дбають про дiтей, а навпаки, змушують їх красти, жебрачити тощо. Такi дiти опиняються на «вулицi», поповнюють притулки i дитячi будинки. Однак, переживши за своє коротке життя справжнi жахiття долi, дiти потребують спецiального пiдходу у їх вихованнi i наближеннi до нормального життя. Метою дослiдження є пошук форм роботи волонтерiв з дiтьми, якi опинилися у дитячому притулку, для позитивного педагогiчного впливу на їх свiдомiсть i поведiнку. Предметом дослiдження є змiни у поведiнцi дiтей пiд впливом спiлкування зi студентами-волонтерами. Об’єктом дослiдження виступає дитячий колектив у Горлiвському мiському притулку для малолiтнiх дiтей. Для досягнення мети дослiдження необхiдно розв’язати наступнi задачi: ознайомитися з науковою лiтературою стосовно iсторiї розвитку соцiальної пiдтримки i виховання дiтей в Українi; ознайомитися з органiзацiєю адаптацiї дiтей у притулках i дитячих будинках, виявити їх особливостi; провести вивчення поведiнки дiтей у притулку, використовуючи метод спостереження, оформити результати спостереження i зробити висновок 4 стосовно доцiльностi спiлкування як форми педагогiчного впливу на дiтей. Питанням виховання дiтей у притулках i дитячих будинках завжди придiлялося багато уваги з боку державних органiв освiти. Першi спроби комплексного пiдходу до виховання дiтей у таких спецiалiзованих закладах зробив вiдомий педагог А.С.Макаренко у важкий перiод становлення радянської влади пiсля громадянської вiйни на початку ХХ столiття, досвiд якого переосмислюється i досi. Сьогоднi ця проблема також досить гостро стоїть перед суспiльством, яке зазнало руйнiвних впливiв внаслiдок полiтикоекономiчних зрушень в країнi, що негативно позначилось на ситуацiї з безпритульнiстю дiтей, яка стає все гострiше. Зростає страшна статистика сирiт при живих батьках: соцiальнi сироти. Так, на 1 сiчня 2010 року в Українi було офiцiйно зареєстрована 31 тисяча дiтей, якi потребують усиновлення, i бiльше 100 тисяч дiтей - сирiт. За офiцiйними даними, в iнтернатах, в тому числi в притулках, дитячих домах i домах для малюкiв, знаходиться близько 20-ти тисяч дiтей - сирiт i дiтей, якi позбавленi батькiвської опiки. Щорiчно в Українi сиротами стають 15 тисяч дiтей, а згiдно статистицi Мiнiстерства у справах сiм’ї, молодi i спорту, 138 тисяч дiтей виховуються в кризових сiм’ях. Саме цi дiти i потрапляють згодом у притулки i дитячi будинки. Як правило, туди потрапляють дiти, якi вже багато рокiв вештаються по пiдвалах i давно втратили зв’язок iз сiм’єю. Значна бiльшiсть таких дiтей вживають алкоголь, психотропнi речовини, палять цигарки. У них, найчастiше, втраченi звичайнi побутовi навички, вони не дотримуються правил гiгiєни тощо. Слiд зазначити i те, що, в основному, цi дiти мають нервовi порушення, страждають пiдвищеною агресивнiстю, рiзними хронiчними i шкiрними захворюваннями, затримкою психiчного розвитку. Соцiальнi стацiонарного притулки типу, безпритульним дiтям. якi є i спецiалiзованими покликанi дитячими здiйснювати всебiчну закладами допомогу 5 1. Iсторичнi аспекти становлення рiзних форм соцiальної пiдтримки i виховання дiтей - сирiт в Українi Iсторично обумовлено, що будь-яке суспiльство завжди здiйснює соцiальну допомогу i пiдтримку своїм дiтям, оскiльки це є беззаперечним способом збереження i стабiлiзацiї життя. Iснує певна закономiрнiсть мiж розвитком суспiльства i соцiальною допомогою дiтям, якi стають сиротами з рiзних причин i не мають можливостi забезпечувати, утримувати себе i навчатись. Чим бiльше розвинуте суспiльство, тим бiльше воно пiклується про дiтей. Вже у давнiх слов’янських общинах спостерiгаються общинно-родовi форми допомоги i пiдтримки, якi були пов’язанi з язичницьким родовим простором ― верв’ю, що означало кругову поруку. Саме через неї була закладена традицiя турботи про слабих i немiчних, до яких вiдносили старих, дiтей i жiнок. В якостi основних iнститутiв того часу, якi пiдтримували дiтей i фактично зберiгали їм життя, можна вiдмiтити iнститут дитячого сирiтства. Вiн вирiс з домашнього рабства, коли у голоднi роки дiтей продавали, вiддавали жерцям богiв, щоб зберегти життя їм та собi. Тодi ж виник i iнститут приймацтва, коли сiм’я приймала до себе сироту, яка повинна була вести господарство, шанувати нових батькiв i, навiть, достойно їх поховати пiсля смертi. Однiєю з форм пiдтримки сироти була общинна, мирська допомога, коли дитина переходила з дому в дiм на, так зване, «кормлiння». Сиротi також могли призначити «суспiльних» батькiв, якi брали його на свiй прокорм. Таким чином, у давнiй перiод слов’янської iсторiї зароджуються форми допомоги i пiдтримки, якi у подальшому складуть основу християнської моделi допомоги i пiдтримки нужденних дiтей. В перiод з IХ столiття до першої половини ХVII столiття парадигма допомоги i пiдтримки дiтей - сирiт в суспiльствi суттєво змiнюється. Для цього часу характернi три основнi тенденцiї: монастирська система допомоги, 6 державна система захисту i першi свiтськi тенденцiї благодiйностi. Як вiдзначає В.Шарiн [1, c.18], «iз змiнами суспiльних вiдносин система соцiальної допомоги також змiнюється: суспiльство створює нову її модель, яка вiдповiдає його потребам i уявленням. Система соцiальної допомоги в перiод феодалiзму носила багатосуб’єктний характер i мала полiморфiзм економiчних основ». Спочатку тенденцiї допомоги були пов’язанi з княжим захистом i пiклуванням: князь Ярослав Володимирович заснував сирiтське училище; однiєю з головних турбот князя Володимира Мономаха також була опiка бiдних i сирiт. З появою монастирiв та великих храмiв, при них утворюються притулки, вони утримують лiкарнi, богадiльнi тощо. А в ХIV ― XVI ст. основним суб’єктом соцiальної допомоги стає церква. Милосердя базується на релiгiйних догмах, в першу чергу на любовi до ближнього як до самого себе: «Блаженнi милостивi, адже вони помилуванi будуть» [2, c. 6]. Слiд вiдзначити, що церква заклала основи милосердя, але основна допомога дiтям - сиротам йшла не вiд неї, а вiд простих мирян (приходу), хоча саме суспiльство в той час не сприймало дiтей як цiннiсть. Тому в цьому перiодi слiд видiлити особливий iнститут церковно-приходської допомоги сиротам ― скудельницi. Скудельницями були спiльнi могили, де ховали людей, якi помирали пiд час епiдемiй, замерзлих взимку тощо. При скудельницях будувалися сторожки, до яких привозили кинутих дiтей. Їх опiкою i вихованням займалися спецiально пiдiбранi скудельники ― старцi i старi жiнки. Вони виконували роль i сторожа, i вихователя [3, c. 30]. Утримувалися сироти у скудельницях за рахунок благодiйностi населення навколишнiх селищ. Люди дiлились з сиротами хто чим мiг: приносили одяг, продукти харчування, iграшки тощо. Таким чином, скудельницi були своєрiдними дитячими домами, а їх утримання носило характер благодiйностi з боку населення. На початку ХVI ст. намiтилася тенденцiя державної благодiйностi у пiдтримцi i допомозi дiтям - сиротам. А вже на початку ХVII ст. вiдбувається зародження перших державних форм опiки i вiдкриваються першi соцiальнi 7 заклади. До речi, iсторiю опiки дитинства на Русi пов’язують з указом царя Федора Олексiйовича, в якому вiн зазначає про необхiднiсть навчання дiтей грамотi i ремеслам. Але всебiчну державну систему опiки нужденним створив цар Петро I. Вiн систематизував категорiї нужденних, заснував заходи боротьби з соцiальними пороками, врегулював приватну благодiйнiсть, а головне - свої нововведення закрiпив законодавчо. Об’єктом опiки держави за правлiння Петра I стають дiти - сироти, якi з’явилися пiсля стихiйних лих, воєн тощо. Однак найперше вiн встановив визнання сирiтства для дiтей, що народилися поза шлюбом. В тi часи таке траплялося досить часто, але i церква, i суспiльство ставилося до таких дiтей упереджено, нетерпимо. Звiсно, що були випадки вбивства новонароджених, за що Петро I карав смертю. У 1682 роцi таких дiтей починають видiляти окремо, тим самим визнаючи, що вони не з власної долi опинилися на вулицi i жебрачать. З iншої сторони, держава i суспiльство тим самим визнавали свою вiдповiдальнiсть за рiшення цiєї проблеми [4]. На початку ХVIII столiття вiдкриваються притулки для немовлят, до яких влаштовували незаконнонароджених дiтей з дотриманням анонiмностi походження. В казнi передбачалися певнi кошти для утримання дiтей i тих, хто їх доглядав. Бiльше того, навiть у дорослому вiцi колишнi вихованцi притулку мали можливiсть знов повернутися туди у разi втрати душевного або фiзичного здоров’я. Згодом цариця Катерина Велика наказала для незаконнонароджених дiтей вiдкривати виховнi будинки, де дiти не тiльки утримувалися, а й вiдповiдно виховувалися. Цар Павло I вiдзначився в iсторiї ще й тим, що при його правлiннi на державному рiвнi починають опiкуватися не тiльки дiтьми-сиротами, яких, до речi, влаштовували у селянськi сiм’ї, а i дiтьми, що були глухонiмi. Саме в цей перiод починають створювати суспiльнi органiзацiї, процвiтає приватна благодiйнiсть. А в 1842 роцi пiд керiвництвом княгинi Н. С. Трубецької розпочинає роботу опiкунська рада. Таким чином, до ХIХ ст. дитина в Українi, яка входила до складу 8 Росiйської iмперiї, вже мала певнi права, незалежно вiд вiку i походження, а головне ― право на життя. Однак, аналiз iсторичних даних свiдчить, що опiка над малолiтнiми дiтьми-сиротами в бiльшостi випадкiв здiйснювалася не на державному рiвнi, а мала характер свiтської благодiйностi. Iмператорськi суспiльнi органiзацiї збирали пожертвування вiд приватних осiб i передавали їх на виховання сирiт. В ХIХ ст. вiдкриваються новi виховнi i благодiйнi заклади по всiй iмперiї, у тому числi i на територiї України, наприклад, Харкiвський iнститут благородних дiвиць (1817 р). Причому керiвництво закладу повинно було турбуватися не тiльки про працевлаштування випускниць гувернантками, але й розбирати їх конфлiкти i непорозумiння з сiм’ями, де вони будуть жити, пiклуватися про їх видачу замiж, а також клопотатися по їх справах, навiть, пiсля їх випуску з закладу. Iмператор Микола I в перiод свого правлiння вiдкрив сирiтськi iнститути, провiв реорганiзацiю освiти у Виховних будинках Москви i Санкт-Петербургу. Таким чином, позашлюбнi дiти i дiти-сироти в той час отримували таку якiсну освiту, що були випадки, коли батьки самi пiдкидали своїх дiтей у цi заклади, сподiваючись на їх щасливе майбутнє. Як вiдзначають деякi науковцi [3, c. 31], «визначною рисою цього перiоду є зародження професiйної допомоги i поява професiйних спецiалiстiв в областi суспiльної опiки». На початку ХХ столiття пiсля Жовтневої революцiї 1917 року i на протязi всiєї iсторiї iснування СРСР благодiйнiсть стає виключно державною справою. Всi дитячi заклади, у тому числi притулки i дитячi будинки знаходилися на державному забезпеченнi, а приватна благодiйнiсть була заборонена. За всiма проявами сирiтства велась сувора i послiдовна боротьба на державному рiвнi. Головним було те, щоб пiдготувати дiтей до робочої професiї i подальшого життя. Безцiнним вважається досвiд видатного педагога А. С. Макаренка, який пройшов складний шлях у прагненнi створити нову людину, пов’язав свою наукову дiяльнiсть з виховною практикою. 9 Глибоке знання вiтчизняної педагогiчної спадщини i власний педагогiчний досвiд дозволили йому вже в 20-тi роки ХХ столiття пiдiйти до розробки системи виховання, яка, на його думку, повинна була вiдповiдати завданням будiвництва нового суспiльства. Вiн починав роботу в колонiї педагогiчно занедбаних, соцiально та морально покалiчених дiтей - жертв воєн i соцiальних потрясiнь ― в найскладнiших умовах господарської розрухи в країнi. У своїх закладах вiн створював органiзований колектив, заснований на принципах єдностi виховання та навчання з продуктивною працею. Основою навчання Макаренка була теорiя виховного колективу як форми педагогiчного процесу, в якому формуються притаманнi об'єднанню людей норми, стиль життя i вiдносини. Вiн розробив основи методики формування та органiзацiї колективу, методiв виховання в ньому, взаємин з особистiстю дитини i зв'язку з iншими колективами. Методику органiзацiї трудового i естетичного виховання, формування свiдомої дисциплiни, створення виховуючих традицiй вiн розглядав у єдностi з багатосторонньою дiяльнiстю дiтей. Макаренко багато уваги придiляв емоцiйному настрою вихованцiв, мажорному тону їхнього життя, якi згуртовували дiтей, створювали оптимiстичну атмосферу в колективi, в якому критерiєм оцiнки поведiнки стає не тiльки особистiсна думка педагога, а й iнтереси самого колективу. У працях Макаренка також розробленi найважливiшi питання сiмейного виховання, у тому числi структури сiм'ї, її культури, методiв виховання в сiм'ї. Вiн стверджував, що виховати дитину правильно легше, нiж потiм її перевиховувати. Сiм'я є той колектив, на його думку, в якому поведiнка батькiв у кiнцевому рахунку визначає успiх виховання дiтей. Поступово дитячi будинки втратили свiй первинний змiст i перетворилися на школи-iнтернати. В суспiльствi зникла дитяча (до речi, i доросла) безпритульнiсть, рiдкими випадками були i соцiальнi сироти. На початку 90-х рокiв ХХ ст. в Українi починається розбудова незалежної держави, яка опинилася на порозi економiчної кризи. Саме економiчна ситуацiя 10 в країнi в першу чергу спричинила сплеск безробiття, негативних явищ у сiм’ях, дитячої безпритульностi. Дитяча безпритульнiсть ― це вiдсутнiсть у дiтей та пiдлiткiв сiмейного або державного пiклування, педагогiчного нагляду i нормальних умов життя. Але причини безпритульностi мають не тiльки соцiально-економiчний характер. Безпритульнiсть як крайнiй прояв дитячої бездоглядностi може бути викликана також такими причинами, як конфлiктна обстановка в сiм'ї, навчальних закладах, аморальна поведiнка батькiв, жорстоке поводження з дiтьмb. Безпритульнiсть неминуче супроводжується важкими соцiальними наслiдками: зростання правопорушень, проституцiя неповнолiтнiх, алкоголiзм, наркоманiя, а також хвороби i небезпека виникнення епiдемiй. Безпритульнi дiти не включаються в систему цiнностей суспiльства, стають лише спостерiгачами чужого життя, втрачають своє минуле, не набуваючи певного майбутнього. Постiйний страх перед фiзичною розправою з боку дорослих i однолiткiв, голодом, хворобою, мiлiцiєю в свою чергу породжує в дiтях агресивнiсть, прагнення знайти захист у будь яких групах (зграйках, бандах тощо). Але i там вони часто перебувають на службi у мафiї, зазнають експлуатацiї (у тому числi й сексуальної), втягуються в злочинний бiзнес. Такi формування являють собою серйозну небезпеку для суспiльства. За таких умов лiквiдацiя та профiлактика безпритульностi знову стають найважливiшими суспiльними проблемами. Держава не мала можливостi одразу подолати цi негаразди, але робота державних органiв опiки не припинялася нi на мить. Однак, вiдбулися певнi змiни в статусi сирiт, знов вiдкрилися притулки для дiтей, будинки малюкiв, дитячi будинки сiмейного типу та iншi форми соцiального влаштування дiтейсирiт та дiтей, що позбавленi батькiвської опiки. Все бiльших обертiв набуває приватна благодiйнiсть, волонтерськi рухи, система всиновлення дiтей. Верховна Рада України розробила цiлу низку законiв, якi регулюють сирiтськi питання. 11 Основними формами влаштування дiтей виступають: державно-суспiльнi форми; суто державнi форми. До першої групи належать наступнi форми влаштування дiтей: сiмейний дитячий дiм, або прийомна сiм’я; дитячi селища SOS (першi такi селища з’явилися в Австрiї в 1949 роцi, зараз їх налiчується 132 по всьому свiту; декiлька таких селищ вже є в Росiї, але в Українi вони не набули визнання); тимчасова прийомна сiм’я; фостерiвська (замiстильна сiм’я); патронатна сiм’я. Друга група включає такi форми влаштування дiтей, як: дiм малюка (в ньому виховуються дiти вiд народження до двох рокiв); дитячий будинок (в ньому знаходяться дiти вiд двох рокiв до 18-ти); школа-iнтернат, де виховуються i навчаються дiти шкiльного вiку (з першого до дев’ятого класiв); притулок, де дiти в бiльшостi проходять соцiальну адаптацiю i згодом переводяться до вiдповiдних дитячих будинкiв; центри тимчасового утримання дiтей. Кожна форма влаштування дiтей має свої рiзновиди, законодавчу базу iснування, прискiпливий нагляд з боку державних органiв опiки. Однак, досвiд багатьох країн свiту свiдчить, що традицiйнi заходи профiлактики безпритульностi не завжди виправдовують себе. Не завжди в дитячих установах умови утримання i виховання вiдповiдають нормальному рiвню життя дiтей. Не виправданi i такi заходи, як позбавлення волi i утримання в закритих установах безпритульних дiтей, якi скоїли злочин. Як правило, замiсть виправлення дiти пiд впливом кримiнальних елементiв у мiсцях позбавлення волi набувають асоцiальний досвiд i перетворюються на потенцiйних злочинцiв. Часто в результатi цього у дiтей вiдбувається затримка 12 фiзичного, психiчного та iнтелектуального розвитку. За результатами спiлкування бiльшiсть дiтей, якi мешкають в дитбудинках та школах-iнтернатах вважають себе нещасливими. Iнтернат нiколи не стане альтернативою сiм'ї, його можна розглядати лише як мiсце тимчасового перебування дитини. Формується особистiсть дитини, яка виховується в iнтернатi за умови iснування таких проблем як: емоцiйнi (психотравмуючi проблеми; вiдсутнiсть спiлкування з бiологiчними батьками; деформацiя родинних зв'язкiв; дефiцит любовi, ласки, уваги; замкнутiсть кола спiлкування; регламентацiя проведення часу; жорстоке ставлення персоналу, дiтей у колективi; несформоване «Я»; пiдвищене почуття тривожностi, вiдчуття ворожостi соцiуму; закомплексованiсть; вiдсутнiсть диференцiйованого пiдходу до дiтей з боку вихователiв; вiдсутнiсть свободи вибору;); соцiальна соцiальнi проблеми (деформований соцiальний особистий досвiд; незахищенiсть пiсля виходу iз закладiв опiки, вiдсутнiсть матерiальної та моральної пiдтримки; надмiрна опiка з боку вихователiв; вiдсутнiсть соцiальних навичок власного життя; вiдсутнiсть навичок щодо вирiшення власних проблем з офiцiйними структурами; неспроможнiсть протидiяти негативному сторонньому впливу; погана спадковiсть через наркоманiю, алкоголiзм, психiчнi захворювання батькiв, що впливає на стан здоров'я;); економiчно-територiальнi проблеми (економiчна депривацiя ― у дiтей немає власних заощаджень, вiдсутнiй досвiд розпорядження грошима; вiдсутнiсть особистого простору: власної кiмнати, мiсця, де можна було б усамiтнитися; постiйне перебування у вузькому комунiкацiйному просторi; вiдсутнiсть власних речей (крiм одягу та предметiв особистої гiгiєни). Основними заходами профiлактики безпритульностi, на наш погляд, повиннi бути усиновлення та опiка, i тiльки при неможливостi забезпечити дитинi сiмейне виховання альтернативою йому повиннi виступати дитячi будинки, в яких виховнi групи здатнi частково замiнити дитинi сiм'ю. Пошуки 13 нових форм пiклування спрямованi на вiдтворення умов виховання, близьких до сiмейних, ресоцiалiзацiї дiтей, їх адаптацiю до нормального життя в суспiльствi. З цiєю метою для дiтей потребують житла, створюються сiмейнi будинки, громади, дитячi села та iн. Вуличнi дiти, якi ще не повнiстю розiрвали зв'язки з родиною, об'єднуються в громади для рiзної суспiльно корисної дiяльностi, у групи самодопомоги та iн. Безпритульнi дiти отримують можливiсть вирватися з вуличного життя, включитися в корисну дiяльнiсть. Таким чином, слiд вiдзначити, що проблема сирiтства iснує з давнiх часiв (i не тiльки в нашiй країнi), але вона завжди була в центрi уваги як суспiльства, так i самої держави. Дiюча система влаштування i виховання дiтей-сирiт в нашiй країнi в 90-тi роки ХХ столiття в силу рiзних чинникiв не змогла впоратися з тою кiлькiстю дiтей, що залишилися без опiки батькiв. Саме тому в цей перiод в Українi починає розвиватися система дитячих притулкiв. 2. Особливостi соцiальної адаптацiї дiтей в дитячих будинках i притулках Iснуюча система роботи з дiтьми у державних закладах залежить вiд багатьох факторiв, якi, на жаль, не завжди сприяють успiшної адаптацiї дитини. Стартовi позицiї у дiтей-сирiт рiзнi i обумовленi, в першу чергу, рiвнем психiчного i фiзичного здоров’я. Дослiдження свiдчать, що серед цих дiтей практично немає повнiстю здорових. Справа в тому, що за своє коротке життя цi дiти встигають пережити стiльки усього негативного, скiльки не переживає бiльшiсть дорослих людей за все життя. Звiдси наявнiсть психiчних травм, всiляких неврозiв, рiзноманiтних фобiй тощо. Сюди ж додаються грижi, виразки, фiзичнi ушкодження, дерматити, iнфекцiйнi захворювання. Все це потребує лiкування, але без активної позицiї дитини з тими проблемами впоратися важко. Крiм цього, навчання i виховання сирiт у дитячих будинках завжди має великi складностi, першою серед яких є вiдсутнiсть батькiв. Кожна дитина вiд 14 народження мрiє про батькiв, яскраво їх уявляє i згодна на все заради того, щоб їх мати. Якось одна з дiвчаток 7-ми рокiв озвучила свою мрiю в розмовi з волонтерами, на що вони здивовано запитали: « Тебе байдуже, хто вони такi будуть? А якщо вони будуть чорношкiрi?» I отримали вiдповiдь, що їй дiйсно байдуже все це, аби тiльки б у неї вони були. Кожну дорослу жiнку, яка вiдвiдує притулок чи дитячий будинок, дiти розглядають як потенцiйну маму. Малi дiти намагаються пiдiйти ближче, доторкнутися, взяти за руку, зазирнути у вiчi, назвати мамою, сказати своє iм’я. Найближчою людиною стає вихователька. I добре, якщо вона не просто виконує свою роботу, а стає для дитини справжнiм другом. На адаптацiю сироти у дитячому закладi впливає i наявнiсть братiв, сестер, родичiв, а також вiдносини, якi з ними склалися. За законами України дiти, потрапляючи у дитячi будинки, повнiстю втрачають усi родиннi зв’язки. Братiв i сестер роздiляють, вiдправляють до рiзних навчально-виховних закладiв за вiковим цензом, за потребою корекцiї навчання, лiкування тощо. Мiж ними не вiдбувається спiлкування, зустрiчi. Бiльше того, навiть у дорослому життi мало хто з них намагається вiдшукати один одного. Найчастiше вони просто не знають про iснування своїх сестер i братiв. Слiд вiдзначити, що за законами України пiд час всиновлення дитини iноземцями таких дiтей, навпаки, збирають до купи i iноземцi повиннi всиновити не тiльки ту дитину, яку вони обрали, але ї її братiв i сестер. Оскiльки дiти до того моменту не знали один одного, не мали родинного потягу, то в прийомнiй сiм’ї часто трапляються трагедiї, коли дiти негативно ставляться один до одного, розглядаючи всiх iнших дiтей суперниками i перешкодою до свого щастя. Ми назвали це «синдромом дитячого будинку». Вивчаючи вiдповiдну лiтературу, перiодику, спiлкуючись з батьками прийомних сiмей, з’ясували, що дiти, якi нiколи не вiдчували батькiвської любовi i не жили в нормальнiй сiм’ї, отримують iнформацiйний стрес, що вибиває їх з рiвноваги: своєю поведiнкою вони вимагають надзвичайної уваги до себе, виконання їх бажань, намагаються пiдкорити власним бажанням прийомних батькiв, вдаються до рiзноманiтних 15 форм манiпуляцiй вiд вимагань до iстерик ― iнакше кажучи, поводяться як зозулята. Цiкаво, що подiбну поведiнку таких дiтей вiдмiчають практично всi прийомнi сiм’ї, незалежно вiд їх мiсця проживання. Пiдсвiдомо дiти вiдчувають страх втрати нової родини i намагаються тут i зараз переконатися у тому, що вони, дiйсно, прийнятi у цю сiм’ю назавжди. Не маючи вiдповiдного досвiду поведiнки у сiм’ї, вони тим самим зашкоджують собi. Тому iсторiя всиновлення має негативнi випадки повернення всиновлених дiтей у дитячi будинки, чим ще бiльше завдають психологiчних травм дiтям i їх невiри у щасливе майбутнє. Певним негативним фактором соцiальної адаптацiї дiтей-сирiт є неодноразова руйнацiя «домашнiх» зв’язкiв. Перша така руйнацiя спостерiгається, коли вiдбувається розлучення з родичами, бiологiчними батьками (якщо вони були позбавленi батькiвських прав), сестрами i братами. Дiти важко переносять цi розлучення, вiдчувають себе нiкому не потрiбними i адаптацiя йде важко. Психологи вiдзначають, що дитина або пристосовується к iснуючим умовам, або змiнює себе виходячи з власних особистiсних резервiв, або самовiдсторонюється i не приймає цiнностi середовища як свої. I.Назарова вказує, що в даному випадку у людини може зникнути вiдчуття власної цiнностi або цiнностi того, що оточує [5, c.161]. У подальшому руйнацiя «домашнiх» зв’язкiв вiдбувається тодi, коли дитина починає вiдчувати дитячий заклад своїм домом, а вихователiв i дiтей ― родичами, i в силу обставин (вiк, опiка, прийомнi батьки тощо) доводиться переїжджати на нове мiсце проживання. Подiбнi переїзди також залишають психiчну травму на все життя. Бiльше того, дiти втрачають почуття постiйного дому, що позначається на їх адаптацiї i подальшiй поведiнцi. Знаходження дiтей-сирiт на державному вихованнi, коли вiдсутнi всi родиннi особливостi спiлкування i виховання, сприяє формуванню у них деяких особливостей особистостi, якi у подальшому стануть для них доленосними. На жаль, у таких дiтей досить часто в тiй або iншiй формi проявляється соцiальна дезадаптацiя, девiацiя. В звичайних умовах початковий адаптацiйний потенцiал надає дитинi її сiм’я, причому його не завжди можна описати, визначити, 16 вимiряти тощо. Так, при вiдвiдуваннi притулку нам довелося поспiлкуватися з жiнкою, яка привела з собою сина десь 7-8-ми рокiв. Як вона пояснила, щоб привернути його увагу до благодiйних вчинкiв i не виростити з нього егоїста. Навiть, i у такий спосiб, але мати намагається прищепити своєї дитинi те, що буде сприяти формуванню позитивних рис характеру сина. В дитячому будинку опиняються дiти, якi вiдносяться до групи ризику, а отже їх початковим стартовим капiталом є тi риси характеру, та форма поведiнки, якi зовсiм не сприяють адаптацiї нi в дитячому закладi, нi у подальшому життi. За даними, якi наводить I.Назарова, з 15 000 випускникiв дитячих державних закладiв (дiтей-сирiт) протягом року 500 стають засудженими, 3 000 - безпритульними, 1 500 ― закiнчують життя самогубством [5, c.163]. Ми глибоко переконанi, що сирiтство легше попередити, нiж потiм адаптувати дитину для нормального життя у суспiльствi. Але в країнi повиннi бути не просто вiдповiднi заклади, а вiдповiднi умови життя. 3. Волонтерський рух студентiв вузу як форма педагогiчного впливу на виховання дiтей у притулку Педагогiчних прийомiв, методiв i форм впливу на дитину у дитячих закладах накопичено багато. Однак, вiдомо, що до кожної дитини необхiдно мати iндивiдуальний пiдхiд. Сама система виховання у дитячому будинку майже не передбачає такого пiдходу, оскiльки спрямована на абстрактну задачу виховання всiх, хто там перебуває в даний момент. Вихователь проводить роботу зо всiма дiтьми групи одночасно, органiзує їх на виконання певних правил внутрiшнього розпорядку, але, практично, не опiкується особистими переживаннями кожної дитини. Це її робота, пiсля виконання якої вона йде до власного будинку i придiляє особисту увагу власним дiтям. Отже, за межами уваги вихователя залишається внутрiшнiй свiт дiтей, їх власнi почуття, думки, внутрiшнi фактори поведiнки тощо. Кожна дитина потребує для своєї адаптацiї, насамперед, виваженої i 17 оптимальної соцiально-педагогiчної пiдтримки, яка базується на наступних принципах [3, c. 37]: принцип цiлiсностi, який передбачає створення умов для цiлiсного особистiсного розвитку дитини; принцип суб’єктностi ― передбачає стимулювання особистої суб’єктної позицiї дитини в процесi її соцiалiзацiї i подоланнi життєвих труднощiв; принцип гуманiзму, який спрямовує на визнання особистостi дитини як самостiйного суб’єкта особистого розвитку, її права на вiльний розвиток i виявлення своїх здiбностей; принцип iндивiдуалiзацiї ― передбачає врахування iндивiдуальних особливостей дитини; принцип адаптивностi i актуальностi дiяльностi, який передбачає вироблення здатностi швидко реагувати на змiни нормативно-правової бази, економiчного, полiтичного становища, врахування нових тенденцiй усiх громадських установ; принцип своєчасностi ― заснований на попередньому виявленнi проблемного поля дитини з метою запобiгання негативних наслiдкiв; принцип природовiдповiдностi ― враховує закономiрностi особистiсного розвитку дитини (вiковi, iндивiдуальнi тощо) i видiлення в ньому позитивного, на що можна спиратися у вихованнi; принцип культуровiдповiдностi ― передбачає врахування цiнностей i норм культурного середовища дитини, її здiбностей до культурного саморозвитку, визнання самовизначення дитини у виборi цiнностей; вироблення принцип милосердя, спiвчуття, терпимостi ― є передумовою здатностi виявляти спiвпереживання, доброту, терпимiсть, безкорисливiсть. Для адаптацiї дiтей за цими принципами вихователям притулкiв i дитячих будинкiв суттєву допомогу можуть надати, на нашу думку, волонтери- 18 студенти, якi регулярно вiдвiдують цi заклади з метою не тiльки матерiальної допомоги, милосердя, а й спiлкування з дiтьми, органiзацiї певних виховних заходiв тощо. Волонтерський рух в нашому iнститутi iснує вже багато рокiв. I все бiльше студентiв вливаються в лави волонтерiв. Робота волонтерського руху студентiв досить рiзноманiтна, але одним з напрямкiв роботи є здiйснення позитивного педагогiчного впливу на адаптацiю дiтей в дитячому притулку i змiни у їх свiдомостi i поведiнцi на краще. Першi вiдвiдування дитячого притулку дали можливiсть виявити дiтей з труднощами адаптацiйного перiоду перебування у закладi. Це були дiти: 1. якi довгий час перебували на вулицi; 2. батьки яких нещодавно були позбавленi батькiвських прав; 3. якi в силу обставин життя були замкненi, агресивнi тощо. Цi дiти важко йшли на контакт з вихователями i працiвниками притулку. В студентах-волонтерах вони не бачили тих дорослих, якi «диктували» їм правила нового життя. Навпаки, студенти не набридали зауваженнями стосовно моралi. Вони були щирi у спiлкуваннi, вiдверто i охоче вiдповiдали на рiзнi запитання, з ними можна було спiлкуватися на будь яку тему. Однак, не всi дiти одразу пiшли на контакт з волонтерами. Поява волонтерiв-студентiв в притулку завжди супроводжувалася матерiальною допомогою, органiзацiєю конкурсiв, iгор, дрiбних ремонтiв iграшок, безпосереднiм спiлкуванням. Поступово дiти звикали до таких вiдвiдувань, почали з нетерпiнням чекати зустрiчей зi студентами, якi також все частiше навiдувалися до своїх пiдопiчних. Так вийшло, що практично кожна дитина обрала для себе старшого друга з числа волонтерiв, до якого тулилася своєю пораненою душею. Спостерiгаючи з першого дня за вихованцями притулку, волонтери вiдзначали найменшi зрушення у їх поведiнцi, цiкавилися у вихователiв i робiтникiв притулку минулим життям, мрiями i захопленнями дiтей, намагалися стати справжнiми друзями цим знедоленим. Основним методом педагогiчного впливу на дiтей студенти-волонтери 19 обрали спiлкування: щире, невимушене, правдиве, небайдуже. Потреба в спiлкуваннi є не просто нормальною людською потребою, вона є необхiднiстю у формуваннi людини людиною. Отже, вона є для дитини-сироти тою можливiстю розвитку, яку нiчим не замiнити. Спостерiгаючи протягом усього перiоду дослiдження за дiтьми-сиротами i мiжособистiсними взаєминами, якi при цьому утворюються, ми виявили певнi особливостi в їхньому спiлкуваннi, якi можна подiлити на три перiоди: o по-перше, прибуття дитини до притулку та перiод адаптацiї; o по-друге, постадаптивний перiод; o по-третє, вiдносна стабiлiзацiя спiлкування. Перебування дiтей у притулку впродовж усiх трьох перiодiв характеризується насамперед їхньою пiдвищеною збудженiстю або, навпаки, загальмованiстю. Серйозною перешкодою для встановлення позитивних взаємин дiтей з однолiтками i дорослими є та обставина, що дiти прибувають у притулок регулярно. Отже, щоразу травмується психiка вихованцiв, якi вже певною мiрою адаптованi: з кожним новим прибулим вони знову пригадують i переживають момент свого прибуття. Для першого, адаптивного, перiоду спiлкування, як показують нашi спостереження, характерний стан розгубленостi, безпорадностi, невпевненостi, дезорiєнтованостi в новому для дитини середовищi в цiлому i в кожнiй ситуацiї зокрема. Цей перiод найбiльш гострий, оскiльки дiти намагаються мимоволi зайняти вiдповiдну «соцiальну нiшу» в новому життi. Стан депривацiї (незадоволення основних потреб), в якому перебувала дитина, ще бiльше загострюється. Дитина, залежно вiд вiку, може плакати, кричати, намагатися сховатися, битися в iстерицi тощо. У цей перiод найбiльш виражена потреба в спiлкуваннi з дорослими. Пiд час постадаптивного перiоду дитина зовнi нiби вгамувалася, але ще невпевнено входить у спiлкування з дорослими й однолiтками. Даються взнаки попереднiй спосiб життя, брак навичок позитивного спiлкування. Саме вiд умiння та особистiсних якостей вихователя, стилю виховання залежить 20 тривалiсть цього перiоду, формування позитивних рис у стосунках. Налагодження стосункiв мiж дiтьми-сиротами ― тривалий процес: вiд появи у дiтей потреби в простому спiлкуваннi з дорослими до позаситуативного, мовленнєвого спiлкування. I саме в цей перiод дуже продуктивною виявилася допомога студентiв-волонтерiв. Вiдвiдуючи притулок, студенти все частiше затримувалися з дiтьми, грали з ними в рiзнi груповi i рольовi iгри, намагалися зрозумiти i задовольнити бажання дiтей у спiлкуваннi. Згодом це дало позитивнi результати. Все частiше дiти намагалися не тiльки спiлкуватися з рiзними студентами, а усамiтнитися з одним з них, щоб повiдати своє особистiсне, спитати поради або подiлитися своїми успiхами, iнодi болем, доторкнутися чи обiйняти людину, яка її вислуховує, приймає близько до серця її проблеми. Вони по-дорослому серйознi, спостережливi, прискiпливi, одразу вiдчують фальш. Ось чому з ними повиннi працювати люди, яким проблеми цих дiтей не байдужi. В ходi дослiдження нами використовувалися методи спостереження та бесiда. Результати дослiдження зведенi у таблицi 3.1. Таблиця 3.1 Особливостi поведiнки дiтей до i пiсля педагогiчного впливу волонтерiв (перiод спостереження - рiк) № п/ п Iм’я дитини Деякi фактори з попереднього життя дитини Особливостi поведiнки при першому контактi Результати змiн в поведiнцi дiтей через рiк Iгор Вiк дитин и (рокiв) 5 1. Знайшли на вулицi Охоче йде на контакт, любить малювати, слухати рiзнi iсторiї 2. Коля 6 Батьки позбавленi батькiвських прав Плутiшка, вмiє манiпулювати, в спiлкуваннi нещирий, неактивний Замкнений, намагається уникнути контактiв 3. Настя 5 Сирота, має тiтку Охоче йде на контакт, любить розповiдати 4. Соня 5 Виховувала бабуся Часто усамiтнюється i Добре спiлкується тiльки з однiєю студенткою, довiряє їй свої таємницi. З iншими спiлкується не дуже охоче Поведiнка практично не змiнилася, охоче спiлкується, любить рухливi iгри Тихенька, любить 21 плаче 5. Артем 7 Сирота, вiдвiдує якийсь чоловiк, що вважає себе батьком Батьки позбавленi батькiвських прав Пишається тим, що в нього є батько, вихваляється 6. Вова 6 7. Аня 4 Батьки позбавленi батькiвських прав Дима 6 Батьки позбавленi батькiвських прав Любить бути у центрi уваги, манiпулює всiма, схильна до iстерик, капризiв Похмурий, неговiркий, самiтнiй 8. 9. Олена 6 Сирота Боязлива, недовiрлива 10 . Валера 11 Знайшли на вулицi Активний у спiлкуваннi, показушний, вважає себе дорослим На контакт не йде, але далеко не вiдходить малювати, спiвати, теж обрала для себе одну iз студенток Бiльш стриманий у спiлкуваннi i емоцiях, є свої таємницi, якi повiряє студенту З задоволенням спiлкується зi студентами, любить гратися Вiдбулися позитивнi змiни в поведiнцi i спiлкуваннi, мрiє про нових батькiв Бiльше часу проводить з iншими дiтьми, стриманий у спiлкуваннi з незнайомими людьми У спiлкуваннi з волонтерами вiдкрита Має добру душу, намагається допомагати, обрав в друзi студентку i ревниво ставиться до її контактiв з iн. дiтьми Аналiз результатiв спостереження свiдчить про те, що спiлкування як форма педагогiчного впливу на дiтей є тим фактором, який змiнює їх поведiнку на краще. Студенти-волонтери в розмовах з дiтьми дотримувалися принципу толерантностi, щиростi, любовi. В процесi спiлкування дiти почали довiряти студентам, дiлитися iнформацiєю про своє минуле, що сприяло переосмисленню важких подiй у їх дитинствi i надихало на нове життя. Слiд вiдзначити, що це було не просте спiлкування. Використовувалися рiзнi його форми: спiлкування у грi, спiлкування як розмова, спiлкування при пiдготовцi i проведеннi заходiв, спiлкування як переконання, спiлкування пiд час вибору певної дiяльностi тощо. Важливим моментом у налагодженнi стосункiв з дiтьми, а отже для позитивного педагогiчного впливу на змiни в їх поведiнцi, вважаємо благочиннi дiї студентiв-волонтерiв i спiльнi виховнi заходи. Студенти органiзовують в iнститутi збiр коштiв, речей, книг, влаштовують благочиннi концерти з цiєю метою. Вже традицiєю стають такi заходи як благодiйна акцiя «Святий Миколай мандрує Україною». Кожна дитина отримує до свята подарунок, до 22 якого включаються книги, фломастери, альбоми, солодощi тощо. Волонтери заздалегiдь готують виставу до цього дня, святковий концерт за участю самих дiтей. Все це потребує справжньої дружби, врахування здiбностей i бажання дiтей, а отже, вивчення особливостей особистостi кожної дитини. Довiра дiтей зростає ще бiльше, коли волонтерами використовується педагогiчний прийом власного прикладу. Найголовнiше в благодiйнiй справi волонтерiв є безмежна щирiсть, вiдкритiсть, бажання допомогти, небайдужiсть душi i серця. 23 Висновки Волонтерська дiяльнiсть маючи значний iсторичний досвiд у свiтi намагається розвиватися i на теренах України. Незважаючи на певнi позитивнi змiнi, труднощi у дiяльностi волонтерства зберiгаються. Головною проблемою волонтерського руху в Українi залишається питання органiзацiї волонтерської дiяльностi. А саме впровадження законодавчих механiзмiв у практичне життя. Волонтерство – це потужний ресурс для реалiзацiї соцiальної полiтики в державi, iснує лише потреба донести через засоби масової iнформацiї можливостi i користь цiєї дiяльностi для суспiльства. В ходi дослiдження встановлено, що проблема сирiтства iснує з давнiх часiв розвитку людського суспiльства. Ця проблема завжди знаходилася i досi знаходиться в сферi уваги як держави, так i благочинних органiзацiй. Встановлена закономiрнiсть: чим бiльш розвинуте суспiльство, тим бiльше воно опiкується дiтьми-сиротами. В роботi розглянутi рiзнi форми влаштування дiтей взагалi, вiдзначенi основнi форми, якi використовуються в Українi. З’ясованi основнi фактори, що впливають на адаптацiю дитини в притулку i дитячих будинках: зовнiшнi - досвiд минулого життя, умови перебування i виховання в державних закладах; внутрiшнi - психiчнi, фiзiологiчнi i фiзичнi особливостi особистостi дитини. Для дослiдження нами обрано метод спостереження такої форми педагогiчного впливу на змiни в поведiнцi дiтей як спiлкування в рiзних проявах роботи з дiтьми. Аналiз результатiв дослiдження свiдчить про доцiльнiсть використання такої форми педагогiчного впливу при адаптацiї дiтей до життя в притулку. З’ясовано, що саме щира зацiкавленiсть у справах кожної дитини, особистiснiй приклад життя волонтерiв, їх захоплень i iнтересiв сприяє їх зближенню з дiтьми, довiри останнiх i поступовi позитивнi змiни поведiнки вихованцiв. 24 Список використаної літератури: 1. Бондаренко З. Організація волонтерської роботи майбутніх соціальних педагогів в умовах вищого навчального закладу: дис. … канд. пед. наук : 13.00.05 / Бондаренко Зоя Петрівна. – К., 2008. – 247 с. 2. Волонтерское движение в Харькове / [Горбунова-Рубан С. А., Кулинич О. В., Коханий Т. А., Парщик А. В.]. – Х.: Фактор, 2004. – 160 с. 3. Лях Т. Методика організації волонтерських груп: навч. посіб. / Т. Лях. – К. : Київськ. ун-т імені Бориса Грінченка, 2010. – 160 с. 4. Лях Т. Види мотивації до волонтерської діяльності / Т. Лях //Вісник Запорізького національного університету. – 2011. – № 2(15). – С. 37 – 41. 5. Матвєєв С. Соціальні аспекти волонтерського руху: минуле та сьогодення / Матвєєв С., Когут І. // Вісник Запорозького національного університету. – 2010. – № 1 (3). – С. 161 – 165.
