АНАТОМІЯ
1.Предмет та зміст анатомії, сучасні напрями та методи
досліджень.
Анатомія людини – наука про форму, будову, походження та розвиток
органів, систем і організму в цілому. Належить до біологічних наук,
об’єднаних загальним терміном «морфологія» (грец. «морфо»-форма,
«логос»-вчення). Завдання анатомії полягає у системному підході до
опису форми, будови, положення і топографії частин та органів тіла в
єдності з виконуваними функціями з урахуванням вікових, статевих та
індивідуальних особливостей людини.
Систематична анатомія розглядає форму і будову органів, об’єднаних
у системи, тому включає: остеологію (вчення про кістки), артрологію
(з’єднання кісток), міологію, спланхнологію, ангіологію (серцевосудинну систему), неврологію, ендокринологію, естезіологію (органи
чуття).
Топографічна (хірургічна) анатомія (топос – місце, графо – пишу)
вивчає взаємне розташування тканини, органів, судин і нервів у різних
ділянках тіла.
Вікова анатомія досліджує вікові аспекти анатомічних особливостей
індивідуального розвитку людини – онтогенезу (онтос – особа, генезіс –
розвиток).
Порівняльна анатомія вивчає подібності та відмінності будови
органів людини та тварин, досліджує будову тіла людини і тварин на
різних етапах еволюції.
Пластична анатомія досліджує статику і динаміку зовнішніх форм
тіла.
Патологічна анатомія (патос-хвороба) вивчає будову організму,
зміненого під впливом захворювань та ушкоджень.
Сучасна анатомія синтезує дані суміжних і близьких до анатомії
дисциплін – гістології, цитології, ембріології, порівняльної анатомії,
фізіології і взагалі – біології, антропології та екології. Суч. анат.
розглядає форму і будову органів, систем і організму людини в цілому як
продукт спадковості, що змінюється залежно від певних умов
біологічного і соціального середовища, та роботи, яку виконує організм
в часі та просторі.
Методики досліджень: макроскопічний, мікроскопічний,
макромікроскопічний, електронномікроскопічний та прижиттєві
методи: рентгенологічні, ендоскопічні, ультразвукові, термографічні,
магнітно-резонансні зображення.
Макроскопічний метод включає: соматоскопію антропометрія ,
препарування; послідовний розтин замороженого трупа або його
частин, ін’єкції судин забарвленими чи контрастними масами, корозія,
просвітлення
Макромікроскопічний – метод препарування тотальних об’єктів за
допомогою мікрохірургічних інструментів із застосуванням оптичних
приладів, що дають збільшення у 5-40 разів.
2.Анатомія античних часів та епохи Відродження (Гіппократ,
Гален, Леонардо-да-Вінчі, Гарвей, Везалій).
В період розвитку античної культури грецькі вчені розтинали трупи До
важливих положень Гіппократа належать вимоги чистоти, помірність в
їжі й питві, можливість надати природі вести своє лікування, жити там,
де чисте повітря.
Перші твори анатоміі - алкмеон
Гален проводив анатомічні досліди на тваринах
Леонардо Да Вінчі одним з перших почав розтинати
трупи, став засновником пластичної художньої анатомії.
Андреас Везалій створив систему анатомічних знань, що
базувалися на регулярних розтинах людського тіла
Вільям Гарвей відкрив кровообіг .
3.Анатомічна школа Київського університету святого Володимира:
М.І.Козлов, О.П.Вальтер, В.О.Бец, М.А. Тихомиров, В.А.Стефаніс.
Першим завідувачем кафедри анатомії людини Козлов.
•
•
•
Професор М.І.Козлов він почав застосовувати гістохімічний аналіз для
визначення суті хворобливих процесів. брали участь у боротьбі з
епідемією холери в Києві
Олександр Петрович Вальтер він встановив, що волокна
симпатичних нервів, які приєднуються до сідничного нерва жаби, є
судиноруховими і при подразненні забезпечують звуження просвіту
кровоносних судин задніх кінцівок.
Професор Володимир Олексійович Бец наукові дослідження мозкової
речовини надниркових залоз (ним відкрита її хромафінна реакція),
дослідження морфології остеогенезу і, особливо, вивчення макро- і
мікроскопічної анатомії головного мозку.
Пов’язуючи структуру з функцією, В.О.Бец першим у світі почав
вивчати цитоархітектоніку кори великого мозку. гігантських
пірамідних клітин у V шарі кори передцентральної звивини та
прицентральної часточки великого мозку.
Михайло Андрійович Тихомиров дослідження варіантів і аномалій
судинної системи людини і, Франц Адольфович Стефаніс
засновником вітчизняної лімфології.
4. Київська анатомічна школа радянського періоду: М.С. Спіров,
І.Є.Кефелі, Л.С. Беспалова, Л.В. Чернишенко, О.І.Свиридов.
Михайла Сергійовича Спірова інтерреналові (міжниркові) тіла –
система непостійних і різноманітних за формою і розмірами утворів,
гомологічних корі надниркових залоз; ембріогенез мозкових оболон
людини; шляхи циркуляції спинномозкової рідини; двійчасті людські
потвори; еволюційна морфологія легень;
Л.В.Чернишенко вдосконалили техніку ін’єкції лімфатичних капілярів
розчином нітрату срібла й Л.С.Беспалова вперше провела широкі і
систематичні дослідження лімфатичних судин органів черевної
порожнини на всьому шляху лімфовідтоку вузлів і вузлів задньої
черевної стіни.
Олександр Іванович Свиридов розробив питання про вікові
особливості лімфатичних судин серозних оболонок, внутрішніх органів
і діафрагми
Ігор Євгенович Кефелі автор “Атласу схем з анатомії людини” ,
розвитку гемомікро-циркуляторного русла в пренатальному періоді
розвитку людини.
5.Сучасна анатомічна школа НМУ ім. О.О. Богомольця
Іван Іванович Бобрик. Він проводив дослідження мікросудинного
русла та внутрішньоорганних нервових елементів в умовах
оперативних втручань. отримати нові оригінальні матеріали про тонку
будову судинного русла.
Віктор Гаврилович Черкасов. автором і співавтором понад 180
наукових праць, 6 патентів та авторських свідоцтв, 9 монографій, 15
навчальних посібників, 1 підручника, 2 атласів.
6. Кістка, як орган. Класифікація кісток. Основні етапи розвитку
кісток. Частини і будова трубчастих кісток.
Кістка (Os, гр. osteon) – орган, що виконує функцію опори або опори і
захисту. Сукупність усіх кісток одного організму об’єднана у кісткову
систему – систему скелета (systema skeletale), Кістки є важелями, що
приводяться в рух м’язами.До кісток прикріплюються зв’язки, фасції та
інші сполучнотканинні утвори, а також кістки утворюють стінки
порожнин.
Кістка, як орган має:
1. Кісткову тканину, яка структурована у:
•
Губчасту речовину
2.
Щільну речовину
Кістковий мозок
3.
Окістя
4.
Суглобовий хрящ
5.
Судини і нерви
•
•
•
•
Класифікація кісток:
•
Трубчасті (довгі та короткі)
•
Губчасті (довгі, короткі, сесамоподібні)
•
Плоскі (кістки черепа та поясів кінцівок)
•
•
Повітроносні
Атипові
Етапи розвитку:
•
•
•
Сполучнотканинна стадія (перетинчастий скелет)
Хрящова
Кісткова
Первинні кістки - ті що пройшли прямий онтогенез (без хрящової
стадії)
Вторинні - ті що пройшли
непрямий онтогенез (з хрящовою)
Різновиди окостеніння:
1.
Ендесмальне (розвивається безпосередньо в сполучній тканині)
2.
Періхондральне (за рахунок охрястя хрящового зачатка кістки)
3.
Енхондральне (внутрішньохрящове) – при цьому різновиді
утворюються ядра (точки) окостеніння.
Трубчаста кістка має тіло – діаліз і два кінці: проксимальний і
дистальний.
Якщо в процесі розвитку центри скостеніння з’являються на кінці
кістки, то такий кінець має назву епіфіза. Ділянка переходу діафіза у
епіфіз має назву метафіза. Апофізи – це горбики, гористості, гребені та
інше, які утворюють рельєф кістки. Діаліз трубчастої кістки
побудований компактною кістковою речовиною. В середині діафіза є
кістковомозковий канал, вкритий ендостом, в якому міститься
кістковий мозок. Епіфізи побудовані губчастою кістковою речовиною,
яка ззовні вкрита тонкою пластинкою компактної кісткової речовини.
Структурною одиницею кістки є остеон Компактна речовина переважає
у стінці діафіза трубчастих кісток, а також в губчастих та плоских
кістках. Трабекули розташовані паралельно напрямку сил натягу та
опору, що виникають під час рухів людини. Половину кісткового мозку
складає Червоний кістковий мозок, а іншу половину – жовтий кістковий
мозок.
7.Класифікація з’єднань кісток: неперервні та перервні з’єднання.
Виділяють 2 види сполучень кісток: juncturae ossium
Неперервні (синартрози)
Перервні (діартрози або суглоби, синовіальні
з’єднання (articulatio synovialis))
Напівперервні (геміартроз, симфіз)
Перервне з’єднання наявністю між кістками суглобової порожнини,
яка ізольована від навколишніх тканин суглобовою капсулою.
КОЖЕН СУГЛОБ МАЄ:
Не менше двох суглобових поверхонь (facies articulares), які вкриті
гіаліновим хрящем і мають:
- суглобову ямку (fossa articularis);
-головку суглоба; суглобову головку (caput articulare).
1.
•
•
•
Суглобова капсула
(capsula articularis), яка
складається з: - волокнистої
перетинки; волокнистого шару
(membrana fibrosa; stratum
fibrosum);
-синовіальної перетинки;
синовіального шару
(membrana synovialis; stratum
synoviale), який має
синовіальні складки (plicae
synoviales) і синовіальні
ворсинки (villi synoviales).
2.
Суглобова порожнина
(cavitas articularis), яка може
мати:
- суглобовий закуток (recessus articularis); - синовіальну піхву (vagina
synovialis); - синовіальну сумку (bursa synovialis).
4. Синовію (synovia) – синовіальну рідину, що змочує суглобові поверхні.
Вона продукується клітинами синовіального шару.
3.
Суглоби (articulationes) можуть мати і додаткові елементи, до яких
належать:
- зв’язки (ligamenta);
- синовіальні сумки (bursae synoviales);
- жирові складки (plicae adiposae);
- синовіальні ворсинки (villi synoviales);
- суглобові диски (disci articulares);
- суглобові меніски (menisci articulares);
- суглобові губи (labra articularia);
-сесамоподібні кістки (ossa sesamoidea).
Неперервне з’єднання (синартрози) відсутністю у проміжку між
кістками щілини або порожнини; зазвичай нерухоме:
•Синдесмоз – волокнисті неперервне з’єднання за допомогою сполучної
тканини (ligamentum), (sutura: serrata, ,squamosal, plana)), мембрани,
тім’ячка, вклинення).
•Синхондроз –за допомогою хрящової тканини (постійні
(ребро+груднина), тимчасові –
перетворюються на синостози
(тазові кістки в дитячому віці)).
• Синостоз –за допомогою кісткової тканини.
Напівперервне з’єднання симфізи наявністю щілини у хрящовому
прошарку між кістками; малорухоме, перехідним від синхондрозу до
суглоба (між тілами хребців, лобковими кістками, між ручкою та тілом
груднини, між крижовою та куприковою кістками).
8. Суглоб: визначення, допоміжний апарат суглоба. Анатомічна
класифікація. Класифікація суглобів за кількістю осей руху і за
формою суглобових поверхонь.
Суглоб - перервне з’єднання, що характеризується наявністю між
кістками суглобової порожнини, яка ізольована від навколишніх тканин
суглобовою капсулою.
Суглоб характеризується наявністю суглобових поверхонь, порожнини
та капсули.
Суглобові поверхні (facies articulares) (конгруентні) та вкриті
гіаліновим хрящем .
Суглобовий хрящ (cartilage articularis) складається з поверхневого,
проміжного та глибокого шарів; не має судин
Суглобова порожнина (cavitas articularis) – щілиноподібний простір,
обмежений суглобовими хрящами і герметично замкнений по краях
суглобовою капсулою; тиск в ній менший за атмосферний.
Суглобова капсула (capsula articularis) приростає до окістя кістки
складається з 2 шарів:
•
•
•
Зовнішнього волокнистого (stratum fibrosum),
утворює капсульні зв’язки (ligamenta capsularia).
Внутрішнього синовіального (stratum synoviale),
продукують синовіальну рідину
має: плоску частину (pars plana) та ворсинчасту частину (pars villosa),
що містить синовіальні ворсинки (villi synovialis), як збільшують
поверхню синовіального шару.
Додаткові елементи суглоба:
•
•
•
синовіальні складки,
синовіальні сумки, закутки, (recessus et bursae synoviales)
зв’язки (капсульні, позакапсульні,внутрішньокапсульні) (lig.
Capsularia, extracapsularia, intracapsularia);
•
•
внутрішньосуглобові хрящі (суглобові диски, меніски, губи (disci
articulares, menisci articulares, labrum articulares);
сесамоподібні кістки (ossa sesamoidei).
Класифікація суглобів:
•
•
•
•
Простий (articulatio simplex) – 2 суглобові поверхні, що
зчленовуються (міжфаланговий).
Складний (articulatio composita) – утворюють 3 більше кісток
(ліктьовий, променево-зап’ястковий).
Комбінований (articulatio combinata) – складається з 2 або більше
самостійних суглобів, які функціонують одночасно, як 1
(променеволіктьовий проксимальний і дистальний утв. комбінований
суглоб)
Комплексний (articulatio complexa) – між суглобовими поверхнями,
що зчленовуються, розташовується хрящовий диск або меніск.
9.Череп: відділи, кістки, що їх утворюють. Розвиток черепа в
онтогенезі.
Череп (cranium) побудований з 23 окремих кісток, які з’єднані між
собою (крім нижньої щелепи і під’язикової кістки) за допомогою швів.
Виділяють 2 відділи:
✓
Мозковий череп (neurocranium) – містить головний мозок, утворений
з непарних кісток –os frontale, os sphenoidale, os occipital, os
ethmoidale та парних os parietale, os temporale. Верхня частина
calvaria, а нижня basis cranii.
•
•
•
✓
Лицевий череп (viscerocranium) –кісткову основу обличчя, утворений
парними: os nasale, os lacrimale, os zygomaticum, maxilla, os palatinum,
concha nasalis inferior , а також непарними – vomer, mandibular, os
hyoideum).
Основа мозкового черепа людини 3 послідовні стадії розвитку:
сполучнотканинну (перетинчасту), хрящову і кісткову.
Лицевий череп і кістки склепіння мозкового черепу розвиваються зі
сполучнотканинною перетинки, минаючи хрящову стадію.
Мозковий череп починає утв. на 4-5 тижні ембр. розв. з мезенхіми.
Лицевий череп розвивається з мезенхіми
10.Лицевий череп: кістки, що його утворюють. Будова, особливості
розвитку. Контрфорси кісток лицевого черепу.
Лицевий череп (viscerocranium) – утв. кісткову основу обличчя, початок
травного і дихального шляхів, у ньому розташовані органи чуття;
утворений парними: os nasale, os lacrimale, os zygomaticum, maxilla, os
palatinum, concha nasalis inferior , а також непарними – vomer, mandibular,
os hyoideum). вмістилища для дуже важливих органів: orbita, cavitas
nasalis ossea , cavitas oris).
На бічній поверхні черепа видно скроневу, підскроневу і
крилопіднебінну ямки
В очній ямці виділяють: canalis opticus, foramen ethmoidale anterius et
posterius, fissura orbitalis superior et inferior, canalis nasolacrimalis, ,
foramen (incisura) supraorbitale, canalis infraorbitalis, foramina celullare,
foramen zygomaticoorbitale.
В кістковій носовій порожнині виділяють: apertura piriformis, aperturae
nasals posteriors; choanae), , foramina cribrosa, foramen sphenpalatinum,
canalis incisivus, aperturae sinus sphenoidales, hiatus mandibularis,
infundibulum ethmoidale).
Кістки лицевого черепа формують пазухи: верхньощелепна, лобова,
решітчаста, клиноподібна.
1.Контрофорси верхньої щелепи:
•
•
•
•
лобово-носовий сягає від коміркового випину ікла до лобової кістки
через лобовий відросток верхньої щелепи;
альвеолярно-виличний пролягає від коміркових випинів 1 та 2
великого кутніх зубів, через вилично-альвеолярний гребінь, виличну
кістку до основи черепа;
піднебінний утв. піднебінними відростками верхніх щелеп та
горизонтальними пластинками піднебінних кісток;
крилопіднебінний контрфорси.
2.Контрфорси нижньої щелепи:
•
•
альвеолярний – відповідає альвеолярним випинам нижньої щелепи;
висхідний прямує від основи нижньої щелепи вгору по гілці до її
шийки, головки і передає жувальний тиск на нижньощелепну ямку
скроневої кістки.
11.Розвиток і будова верхньої щелепи. Вікові та індивідуальні
особливості.
Верхня щелепа (maxilla) утв. шляхом злиття
декількох центрів скостеніння
Верхньощелепна пазуха форм. на 5-6 місяці
внутрішньоутробного життя.
Кістка парна і складається з тіла (corpus maxillae),
яке містить гайморову пазуху, та чотирьох
відростків: • лобового (processus frontalis),
•
•
•
виличного,
zygomaticu
s
піднебінно
го, palatinus
комірковог
о.
alveolaris
На тілі 4 поверхні (передню, очноямкову, підскроневу, носову),
підочноямковий край.
На передній поверхні є підочноямковий отвір, нижче – іклова ямка
(fossa canina)., коміркові випини (juga alveolaria)
Очноямкова поверхня (facies orbitalis) має sulcus infraorbitalis
На дні борозни і каналу foramina alveolaria media et anteriora
Підскронева поверхня (facies infratemporalis) має tuber maxillae
Носова поверхня (facies nasalis) містить hiatus- сполучає
верхньощелепну пазуху з носовою порожниною. Попереду– сльозова
борозна, перед нею (crista conchalis), позаду – велика піднебінна
борозна.
Лобний відросток містить передній сльозовий гребінь, присередня
поверхня має решітчастий гребінь..
Піднебінний відросток має гладку верхню поверхню і шорстку нижню,
що містить піднебінні ості і борозни. Присередній край має носовий
гребінь. Піднебінні відростки між собою утв. серединний піднебінний
шов, попереду якого – різцевий отвір, яким відкривається різцевий
канал.
Відносно нижньої щелепи розташовуватися спереду або позаду.
12.Розвиток і будова нижньої щелепи. Вікові та індивідуальні
особливості.
Нижня щелепа (mandibula) розвивається зі сполучнотканинної
пластинки, що оточує хрящ Меккеля і спочатку складається з 2
половин. Обидві половини зростаються після народження на 1-2 році
життя.
Кістка має:
1.Тіло (corpus mandibulae):
❖
Основа нижньої щелепи (basis mandibulae);
❖
Коміркова частина (pars alveolaris);
2.Дві гілки, що мають відростки (rami mandibulae) між якими вирізка:
❖
Вінцевий (processus coronoideus);
❖
Виростковий (processus condylaris).
Верхній край коміркової частини –arcus alveolaris містить 16 alveoli
dentales, з septa interalveolaria et interradicularia).
На зовнішній juga alveolaria, посередині –protuberantia mentalis, а з 2 боків
и знизу foramen mentale. Посередині внутр. поверхні тіла spina mentalis,
збоку і нижче fossa digastrica. З побік підборідної ості linea mylohyoidea
seu torus mandibularis; вище –fovea sublinqualis, а нижче і латерально
fovea submandibularis
Гілка нижньої щелепи утворює з тілом кут. На зовн. поверхні
знаходиться tuberositas masseterica, на внутр. –tuberositas pterygoidea,
Передній край вінцевого відростка crista temporalis До виросткового
відростка відносяться caput та collum).
У 20-40 річних людей кут нижньої щелепи наближається до прямого.У
старих людей, у яких випали зуби, кут нижньої щелепи стає тупим.
•
•
•
13. Мозковий череп: кістки, що його утворюють. Будова,
особливості розвитку.
Мозковий череп (neurocranium) – містить головний мозок, утворений з
непарних кісток –os frontale, os sphenoidale, os occipital, os ethmoidale
та парних os parietale, os temporale. Верхня частина calvaria, а нижня
basis cranii.
Склепіння черепа утворене лобовою лускою лобової кістки, тім’яними
кістками, потиличною лускою потиличної кістки, лусковою частиною
скроневої кістки, бічними відділами великих крил клиноподібної кістки.
По серединній лінії є стріловий шов (sutura sagittalis) (з’єднує тім’яні
кістки), у лобовій площині – вінцевий шов (sutura coronalis) (між
лобовою та тім’яними кістками), а також лямбдоподібний шов (sutura
lambdoidea) (між тім’яними кістками та потиличною кісткою). На бічній
поверхні : лусковий шов (sutura squamosa) (між скроневою та тім’яною
кісткою), зубчасті шви (suturae serratae) (між великим крилом
клиноподібної кістки та скроневою, тім’яною і лобовою кістками).
Розрізняють зовнішню і внутрішню основу черепа (basis cranii externa
et interna).
В центрі зовнішньої основи є великий отвір, з боків від нього –condyles
occipitalis, Основу виростка пронизує канал під’язикового нерва. В
задньому відділі є потиличний виступ, від якого відходять linea
nuchales). Попереду великого отвору є глотковий горбок.
Внутрішня основа черепа має увігнуту нерівну поверхню. У ній
виділяють 3 черепні ямки: передню, середню і задню.
Передня черепна ямка утворена очноямковими частинами лобових
кісток і дірчастою пластинкою решітчастої кістки.
Середня черепна ямка утворена тілом і великими крилами
клиноподібної кістки, передньою поверхнею кам’янистої частини і
лусковою частиною скроневої кістки.
Задня черепна ямка утворена потиличною кісткою, задньою поверхнею
кам’янистих частин скроневих кісток і внутрішньою поверхнею
соскоподібних відростків правої та лівої скроневих кісток, а також задня
частина клиноподібної кістки і соскоподібні кути тім’яних кісток
Мозковий череп починає утв. на 4-5 тижні ембр. розв. з мезенхіми,У
людини склепіння черепа проходить дві стадії: перетинчасту і кісткову,
а основа черепа – 3: перетинчасту, хрящову і кісткову.
14.Розвиток і будова скроневої кістки. Канали скроневої кістки, їх
вміст.
Скронева кістка (os temporale) починає форм. на 5-6 місяці
внутрішньоутробного життя після появи центрів скостеніння в
хрящовій слуховій капсулі. Зрощення починається ще до народження і
до 13 років.
Скронева кістка складається з 3 частин: pars petrosa, pars tympanica,
pars squamosa.
Кам’яниста частина складається з піраміди й соскоподібного відростка.
Має 3 поверхні: передню, задню, нижню; три краї: передній, верхній,
задній; основу та верхівку.
Барабанна частина, відкритого догори жолоба. Обмежує спереду, знизу
і ззаду porus acusticus externus, продовженням якого є meatus.
Барабанна частина відмежована спереду fissure petrotympanica, а ззаду
fissura tympanomastoidea.
Лускова частина має форму опуклої пластинки зі скошений верхнім
краєм. Має 2 поверхні: зовнішню – скроневу, та мозкову. Відповідно до
сусідніх кісток має клиноподібний край та тім’яний край, що
закінчується тім’яною вирізкою. Має пальцеподібні втиснення
•
•
•
Канали скроневої
кістки:
1)Сонний
канал
(canalis caroticus)
починається
на
нижній поверхні
піраміди
зовнішнім отвором
сонного
каналу,
канал закінчується
на передній стінці
барабанної
порожнини
внутрішнім
отвором сонного
каналу. Містить:
внутрішню сонну
артерію, внутрішнє сонне автономне нервове сплетення.
2)Сонно-барабанні канальці (в стінці сонного каналу) сполучають
початок сонного каналу і барабанну порожнину. Містить соннобарабанні артерії і нерви.
3)Внутрішній слуховий хід сполучає задню черепну ямку і кістки
порожнини внутрішнього та середнього вуха. Містить лицевий нерв (7),
присінково-завитковий нерв і присінковий чутливий вузол (8),
присінково-завиткова артерія і вена.
4)Канал лицевого нерва сполучає внутрішній слуховий хід,. Містить
лицевий нерв , поверхневу кам’янисту гілку (артерію) вгорі і шилососкоподібні артерію та вену знизу.
5)Каналець барабанної струни сполучає канал лицевого нерва,
барабанну порожнину і кам’янистобарабанну щілину на зовнішній
основі черепа. Містить барабанну струну (гілка лицевого нерва),
задню барабанну артерію.
6)
7)
8)
9)
10)
Барабанний каналець сполучає нижню поверхню кам’янисту частину
скроневої кістки (ямочку), барабанну порожнину і передню
поверхню кам’янистої частини скроневої кістки (розтвір каналу
малого кам’янистого нерва). Містить малий кам’янистий нерв, нижня
барабанна артерія знизу, барабанні нервові гілки зверху).
М’язово-трубний канал сполучає верхівку кам’янистої частини
скроневої кістки і барабанну порожнину. Містить м’яз натягувач
барабанної перетинки і верхня барабанна артерія, слухову трубу .
Соскоподібний каналець сполучає яремну ямку і барабаннососкоподібну щілину. Містить вушну гілку блукаючого нерва (10).
Каналець присінка (водопровід присінка) сполучає присінок
кісткового лабіринту внутрішнього вуха і задню черепну ямку через
отвір канальця присінка, що розташований на задній поверхні
кам’янистої частини скроневої кістки. Містить ендолімфатичну
протоку перетинчастого лабіринту внутрішнього вуха, вену
водопроводу присінка.
Каналець завитки (водопровід завитки) сполучає присінок кісткового
лабіринту внутрішнього і нижню поверхню кам’янистої частини
скроневої кістку. Містить перилімфатичну протоку і
перилімфатичний простір внутрішнього вуха, вену канальця
водопроводу завитки.
15.Мозковий череп: частини. Будова склепіння черепа, внутрішньої і
зовнішньої поверхонь основи черепа, особливості їх розвитку.
Мозковий череп (neurocranium). Верхня частина мозкового черепа склепіння (calvaria), а нижня частина – основа черепа (basis cranii).
Границею - лінія, проходить через зовнішній потиличний виступ, по
верхній карковій лінії до основи соскоподібного відростка, над
зовнішнім слуховим отвором, по нижньому краю виличного відростка
скроневої кістки і по підскроневому гребеню великого крила
клиноподібної кістки, потім по виличному відростку лобової кістки і по
надочноямковому краю до лобово-носового шва.
Склепіння черепа утворене лобовою лускою лобової кістки, тім’яними
кістками, потиличною лускою потиличної кістки, лусковою частиною
скроневої кістки, бічними відділами великих крил клиноподібної кістки.
Передня опукла частина склепіння черепа – це лоб (чоло), який
утворений лобовою лускою лобової кістки. На лобовій лусці з боків
помітні лобові горби, над орбітами – надбрівні дуги, а між ними
посередині – надперенісся. На бічних поверхнях склепіння черепа
виступають тім’яні горби. Нижче кожного горба від основи виличного
відростка лобової кістки до місця з’єднання тім’яної кістки з потиличною
кісткою дугоподібно проходить верхня скронева лінія (linea temporalis
superior), до якої прикріплюється скронева фасція. Нижче цієї лінії більш
чітко видно нижню скроневу лінію (linea temporalis inferior), де
починається скроневий м’яз.
Передньобоковий відділ склепіння називають скроневою ямкою (fossa
temporalis), підскроневий гребінь ведокремлює її від підскроневої ямки
(fossa infratemporalis). На внутрішній поверхні склепіння помітні
шви,пальцеподібні втиснення, артеріальні і венозні борозни.
Розрізняють зовнішню і внутрішню основу черепа (basis cranii externa
et interna).
Майже в центрі зовнішньої основи є великий отвір, з боків від нього –
потиличні виростки (condyles occipitalis), Основу виростка пронизує
канал під’язикового нерва. Барабанна частина скроневої кістки від
соскоподібного відростка відділена барабанно-соскоподібною щілиною.
На нижній ділянці скроневої кістки є нижньощелепна ямка, перед нею –
суглобовий горбок. Кам’яниста частина скрон. кістки відокремлена від
потиличної
кістки
кам’янисто-потиличною
щілиною
(fissure
petrooccipitalis), а від великого крила клинопод. кістки – клино-
кам’янистою щілиною (fissure sphenopetrosa). На нижній поверхні зовн.
основи також є рваний отвір (foramen lacerum).
Внутрішня основа черепа У ній виділяють 3 черепні ямки: передню,
середню і задню
Передня черепна ямка (fossa cranii anterior) утворена очноямковими
частинами лобових кісток,, і дірчастою пластинкою решітчастої кістки,
через отвори якої проходять численні нюхові нитки нюхових нервів (І
пара). У центрі дірчастої пластинки піднімається півнячий гребінь,
перед яким помітні сліпий отвір і лобовий гребінь лобової кістки.
Середня черепна ямка (fossa cranii media) значно глибша, ніж передня
черепна ямка. Стінки середньої черепної ямки утворені тілом і
великими крилами клиноподібної кістки, передньою поверхнею
кам’янистої частини і лусковою частиною скроневих кісток. У середній
черепній ямці можна виділити центральну частину і бічні відділи.
Центральну частину займає турецьке сідло з гіпофізною ямкою.
Попереду від цієї ямки видно передперехресну борозну (sulcus
prechiasmaticus), яка веде до правого і лівого зорових каналів. Через ці
канали проходять зорові нерви і очні артерії. На бічній поверхні тіла
клиноподібної кістки проходить добре виражена сонна борозна, а
поблизу верхівки кам’янистої частини скроневої кістки видно
неправильної форми рваний отвір. Між малим крилом, великим крилом
і тілом клиноподібної кістки розташована верхня очноямкова щілина
(fissura orbitalis superior), через яку в очну ямку проходять окоруховий
нерв, блоковий нерв, перша гілка (очний нерв) трійчастого нерва і
відвідний нерв (відповідно III, IV, V і VI черепні нерви). Позаду від
верхньої очноямкової щілини видно круглий отвір, через який
проходить друга гілка трійчастого нерва – верхньощелепний нерв, а за
ним овальний отвір для третьої гілки трійчастого нерва –
нижньощелепного нерва. Ці два нерви є гілками V черепного нерва.
Біля заднього краю великого крила клиноподібної кістки розташований
невеликий остистий отвір, через який проходить у череп середня
оболонна артерія. На передній поверхні кам’янистої частини скроневої
кістки виражене трійчасте втиснення для трійчастого вузла, збоку від
нього – розтвір каналу великого кам’янистого нерва і борозна великого
кам’янистого нерва. Дещо внизу і збоку від цієї борозни помітний
розтвір каналу малого кам’янистого нерва і борозна малого
кам’янистого нерва. Збоку від цих утворень видно покрівлю барабанної
порожнини і дугове підвищення.
Задня черепна ямка (fossa cranii posterior) найглибша. Її утворюють
потилична кістка, задня поверхня кам’янистих частин і внутрішня
поверхня соскоподібних відростків правої і лівої скроневих кісток, а
також задня частина тіла клиноподібної кістки і соскоподібні кути
тім’яних кісток. У центрі ямки розташований великий отвір, попереду
від нього – схил потиличної кістки, на якому лежать міст і довгастий
мозок ромбоподібного мозку. Позаду від великого отвору по
серединній лінії розташовані внутрішній потиличний гребінь і
хрестоподібне підвищення. На задній поверхні кам’янистих частин
скроневих кісток видно внутрішній слуховий отвір, що веде у
внутрішній слуховій хід. У глибині цього ходу бере початок канал
лицевого нерва. Із внутрішнього слухового отвору виходить
присінково-завитковий нерв (VIII черепний нерв).
Мозковий череп починає утв. на 4-5 тижні ембр. розв. з мезенхіми, У
людини склепіння черепа проходить дві стадії: перетинчасту і кісткову,
а основа черепа – 3: перетинчасту, хрящову і кісткову.
16. Скронева і підскронева ямки, їх стінки, сполучення, вміст.
Скронева ямка вгорі обмежена верхньою
скроневою лінією, збоку виличною дугою,
внизу підскроневим гребнем великого
крила клиноподібної кістки. Виповнена
скроневим м’язом.
Підскронева
ямка
обмежена
вгорі
підскроневим гребнем; спереду- верхньою
щелепою;
медіальнолатеральною
пластинкою крилоподібного відростку клиноподібної кістки; латерально
– гілкою нижньої щелепи. Виповнена крилоподібними м’язами,
судинними сплетеннями. Сполучення: з очною ямкою - через нижню
очноякову щілину
, з крилопіднебінною ямкою - через fissura pterygomaxillaris, з середнью
черепною ямкою - foramina ovale et spinosum, з скроневою ямкою під
виличною дугою
17.
Крилопіднебінна ямка: стінки, сполучення, вміст.
Крилопіднебінна ямка має 4 стінки: передня-tuber maxillae, задня processus pterygoideus os sphenoidale, верхня - ala major ossis sphenoidale,
присередня- facies externa lamina perpendicularis os palatina. Ямка
з'єднується з рваним отвором(canalis pterigoideus), середньою черепною
ямою (крізь круглий отвір), носовою порожниною (через
клинопіднебінний отвір) та очною ямкою (через нижню очноямкову
щілину). Зовні клинопіднебінна ямка продовжується у підвискову ямку.
У крилопіднебінній ямці є багато жирової тканини, де лежить
однойменний
парасимпатичний вузол і
проходять судини та
нерви.
18.
Очна ямка: стінки,
сполучення, їх
призначення, вміст.
Розрізняють
чотири
стінки орбіти: верхня
стінка
орбітальною
частиною лобової кістки і
малим крилом клиноподібної кістки;
нижня стінка - орбітальною поверхнею верхньої щелепи і виличною
кісткою; медіальна стінка - лобовим відростком верхньої щелепи,
слізною кісткою, орбітальною пластинкою решітчастої кістки і тілом
клиноподібної кістки; латеральна стінка - орбітальною поверхнею
великого крила клиноподібної кістки і виличною кісткою. Орбіта
з'єднується: через носослізний канал (canаlis nasolacrimalis) та задній
решітчастий отвір з носовою порожниною; через підорбітальний канал з
ікловою ямкою; через нижню орбітальну щілину з підвскроневою та
крилопіднебінною ямками; через зоровий канал і верхню орбітальну
щілину зі середньою черепною ямкою; через передній решітчастий отвір
з передньою черепною ямкою; через виличний канал з висковою ямкою.
З допомогою з’єднань можливе розповсюдження інфекції. В очній ямці
розміщується очне яблуко, жирова клітковина, судини та нерви.
19.
Носова порожнина: стінки, носові ходи, сполучення.
Верхня стінка кісткової носової порожнини утворена носовими
кістками, носовою частиною лобової кістки, дірчастою пластинкою
решітчастої кістки і нижньою поверхнею тіла клиноподібної кістки.
Зверху в носову порожнину звисають лабіринти решітчастої кістки.
Нижня стінка кісткової носової порожнини утворена кістковим
піднебінням, що складається з піднебінних відростків верхніх щелеп і
горизонтальних пластинок піднебінних кісток.
Бічну стінку кісткової носової порожнини утворює: procesus frontalis^
facies nasalis maxillae, os lacrimal, concha ethmoidalis, concha nasalis
inferior, lamina perpendiculars os palatina, lamina medialis processus
pterygoideus Ossis sphenoidalis.
Носові раковини розділяють бічний відділ правої і лівої половин
кісткової носової порожнини на три щілини – верхній, середній і
нижній носові ходи.
•
•
•
meatus nasi superior проходить між верхньою і середньою носовими
раковинами, в нього відкриваються задні решітчасті комірки. Над
задньою ділянкою -recessus sphenoethmoidalis в який відкривається
отвір клиноподібної пазухи.
meatus nasi medius проходить між середньою і нижньою носовими
раковинами, у нього відкриваються передні і середні решітчасті
комірки, отвір лобової пазухи за допомогою решітчастої лійки,
верхньощелепна пазуха через верхньощелепний розтвір. Через foramen
sphenopalatinum.
meatus nasi inferior найдовший і найширший, у передній відділ цього
ходу відкривається (canalis nasolacrimalis, який починається в орбіті
від ямки сльозового мішка.
•
Meatus nasi comunis у канал назофарінгеальний
[
20. З’єднання кісток черепа: класифікація, будова, вікові
особливості.
Між кістками черепа є неперервні з’єднання(синартрози + синхондрози
що до 20 років в синостози) у вигляді швів (в старечому віці більшість з
них зазнає скостеніння) і перервні (суглоби). Розрізняють три види
швів:
1. Зубчастий шов: а) вінцевий (лоб з тім’ям) б) стрілоподібний в)
лямбдоподібний. (між тім’яними і потил)
2.
Лускоподібний шов (скроневою і тім’ям)
3.
Гладкий шов.(лицевий череп)
Скроне-нижньощелепний суглоб утворений головкою нижньої щелепи і
суглобовою ямкою скроневої кістки. Всередині суглоба є диск, який
розділяє суглобову порожнину на два поверхи (верхній та нижній). За
будовою комбінованим, за формою — еліпсоподібний , за функцією —
двохосьовим, рухи нижньої щелепи, як опускання і піднімання, рухи
вправо і вліво, вперед і назад.
21. Скронево-нижньощелепний суглоб: будова, м’язи, що на нього
діють, іннервація, кровопостачання.
Скронево-нижньощелепний суглоб (articulatio temporomandibularis)
утворений головкою виросткового відростка нижньої щелепи з одного
боку, суглобовою поверхнею та суглобовим горбком скроневої кістки з іншого.
Названі суглобові поверхні вкриті суглобовим хрящем.
Скронево-нижньощелепний суглоб є комплексним, тому що містить
суглобовий диск. Суглобовий диск потоншений у центрі, чим
досягається покращання конгруентності суглобових повертань.
Скронево-нижньощелепний суглоб за формою є еліпсоподібнмий У
двоосьовому скронево-нижньощелепному суглобі можливі основні
рухи: 1) навколо фронтальної осі - опускання та піднімання нижньої
щелепи; 2) навколо вертикальної осі - зміщення нижньої щелепи вправо
та вліво, Суглобова капсула прикріплюється по краю суглобових
поверхонь, а саме: а) на нижній щелепі — по шийці, причому спереду
вище, ніж ззаду;
б) на скроневій кістці: спереду - по передньому схилу суглобового
горбка, ззаду -по передньому краю кам'янисто-барабанній щілині, збоку
- по основі виличного відростка, присередньо - досягає клиноподібної
кістки.
Край суглобового диска по колу зрощений з капсулою скроневонижньощелепного суглоба, таким чином суглобова порожнина є
поділеною на два ізольовані поверхи. У верхньому поверсі суглобову
порожнину вистеляс верхня синовіальна перетинка, тетbrana sinovialis
superior, а у нижньому - нижня синовіальна перетинка, тетbrana
sinovialis inferior.
Суглоб зміцнюється наступними зв'язками.
1. Бічна зв'язка, lig. laterale, йде від основи виличного відростка
скроневої кістки до задньобічної поверхні шийки нижньої щелепи.
Частина пучків бічної зв'язки вплітаються у суглобову капсулу.
2. Присередня зв'язка, lig. mediale, як потовщення зовнішнього
волокнистого шару суглобової капсули йде від основи ості
клиноподібної кістки до задньоприсередньої поверхні шийки
нижньої щелепи.
3. Шилонижньощеленна зв'язка, lig. sthylomandibulare, починається на
шилоподібному відростку скроневої кістки і прикріплюється до
заднього краю кута нижьої щелепи.
4.
Клинонижньощелепна зв'язка, lig. sphenomandibulare, з'єднує ость
клиноподібної кістки з язичком нижньої щелепи.
Рухи: жувальний, скроневий, медіальний крилоподібний, латеральний
крилоподібний, щелепно-під’язиковий, підборідно-під’язиковий,
двобрюшний м’язи.
Іннервація: трійчастий нерв (забезпечує чутливість м’яких тканин
лицьової частини); нижньощелепний (виходить з черепа біля
зчленування крізь нижню поверхню скроневої кістки); вушноскроневий і жувальний (забезпечують чутливість і іннервацію оболонок
суглоба).
Кровопостачання: зовнішня сонна артерія, живить поверхнева
скронева артерія, верхні і задні відділи суглоба отримують
кровопостачання від окремо розташованих, дрібних судин. Відтік до
занижньощелепної вени.
22. Хребтовий стовп: будова хребців, типи з’єднання між хребцями.
З’єднання 1 шийного хребця із черепом. Вигини хребтового стовпа.
Хребець складається з тіла хребця. За тілом розташовується дуга
хребця. Тіло і дуга обмежують хребцевий отвір. Отвори формують
хребтовий канал, де розташований спинний мозок. Хребці мають
відростки.
І шийний хребець – атлант (atlas) не має тіла, остистого і суглобових
відростків. Форма його кільцеподібна. З боків І хребця розташовані
бічні маси атланта, до яких приєднані передня і задня дуги атланта,
утворюючи великий круглий хребцевий отвір.
Між хребцями є всі види з’єднання, а саме:
-синдесмози – наприклад, передня та задня поздовжні зв’язки, а
також жовта зв’язка між дугами хребців (синеластоз); синхондрози – це диски між тілами хребців;
-синостози – це крижові хребці, які зрослися в одну крижову кістку;
-діартрози – це суглоби, які утворені при зчленуванні верхніх суглобових
відростків хребця, що лежить нижче, з нижніми суглобовими
відростками хребця, що розташований вище. За будовою ці суглоби
комбіновані, за формою плоскі, за функцією багатоосьові, але
малорухомі. Тіла двох сусідніх хребців з’єднуються між собою за
допомогою міжхребцевих дисків.
Атланто – потиличний суглоб, articulatio atlantooccipitalis, відноситься
до виросткових суглобів; складається з потиличних виростків та верхньої
суглобової поверхні атлант. Обидві пари зчленованих поверхонь
заключені в окремі суглобові капсули, але здійснюють рух одночасно,
утворюючи єдиний комбінований суглоб. Допоміжні зв’язки: 1) передня
атлантопотилична мембрана 2) задня атлантопотилична мембрана рухи
навколо двох осей: фронтальної і сагітальної.
У людини хребетний стовп складається з 33-34 хребців. Останні
9 хребців зростаються і утворюють крижову та куприкову
кістки. Відділи хребта; шийний (складається з 7 хребців),
грудний (з 12), поперековий (з 5), крижовий (з 5), куприковий (з
4-5). Хребет дорослої людини має вигини. Розрізняють вигини
фізіологічні та патологічні.
До фізіологічних належать: 1) лордоз - шийний
і поперековий. 2) кіфоз -грудний та
крижовий. У людей в нормі є також невеликий
вигин хребта вбік — сколіоз. [
[
23. Грудна клітка: будова кісток, що її утворюють. З’єднання ребер
із грудниною та із хребцями.
Грудна клітка — утворюється грудиною, 12 парамиребрами, грудним
відділом хребта.
І ребро, на відміну від інших, розташоване горизонтально, має верхню і
нижню поверхні, внутрішній і зовнішній краї. На верхній поверхні є
горбок переднього драбинчастого м'яза. Позаду проходить борозна
підключичної артерії, спереду – борозна підключичної вени. На І ребрі
його кут збігається з горбком.
З’єднання грудної клітки (juncturae thoracis) поділяються на:
-синдесмози грудної клітки
(syndesmoses thoracis); синхондрози грудної клітки
(synchondroses thoracis); суглоби грудної клітки
(articulationes thoracis).
До синдесмозів грудної клітки (syndesmoses thoracis) належать:
-зовнішня міжреброва перетинка
(membrana intercostalis externa); внутрішня міжреброва перетинка
(membrana intercostalis interna).
До синхондрозів грудної клітки (synchondroses thoracis) належать:
-реброво–груднинний синхондроз
(synchondrosis costosternalis); синхондроз першого ребра
(synchondrosis costae primae); груднинні синхондрози
(synchondroses sternales).
До груднинних синхондрозів (synchondroses sternales) належать:
-груднинний мечоподібний симфіз
(symphysis xiphosternalis); -ручко–
груднинний симфіз (symphysis
manubriosternalis)
Реброво–хребцеві суглоби
(articulationеs costovertebrales)
За будовою вони складаються
з двох суглобів:
-суглоба головки ребра (articulatio capitis costae);
-реброво–поперечного суглоба (articulatio costotransversaria).
Вони є комбінованими суглобами (articulationes
combinatae). А. Суглоб головки ребра (articulatio capitis
costae) Суглоб головки ребра є:
-кулястий (articulatio spheroidea) – за формою;
-комбінований (articulatio combinata)
– за будовою (вид суглоба); тривісний – за функцією.
Суглобові поверхні: головка ребра (caput costae); верхні реброві ямки тіл
хребців (foveae costales superiores corporum vertebrarum); нижні реброві
ямки тіл хребців (foveae costales inferiores corporum vertebrarum).
Рухи навколо майже стрілової осі (axis sagittalis).
Види рухів:
-обертання ребер (rotatio
costarum), внаслідок чого
відбувається: -піднімання
ребер; -опускання ребер.
Допоміжний апарат:
-промениста зв’язка головки ребра (lig. capitis costae radiatum);
-внутрішньосуглобова зв’язка головки ребра (lig. capitis costae
intraarticulare). Вона існує лише у з’єднаннях II – X ребер з
хребтом. Б. Реброво–поперечний суглоб (articulatio
costotransversaria)
Він існує між I – X ребрами та
відповідним грудним хребцем і є: циліндричним (articulatio cylindrica) –
за формою;
-комбінованим (articulatio combinata) –
за будовою (вид суглоба); одновісним – за функцією.
Суглобові поверхні:
-горбок ребра (tuberculum costae);
-реброва ямка поперечного відростка
хребця (fovea costalis processus
transversi vertebrae).
Рухи навколо майже стрілової осі (axis
sagittalis), проведеної через головку
ребра. Вид рухів: обертання ребер
(rotatio costarum), внаслідок чого
відбувається: -піднімання ребер; опускання ребер.
Допоміжний апарат:
-реброво–поперечназв’язка (lig. costotransversarium), яка складається з:
-верхньої реброво–
поперечноїзв’язки (lig.
costotransversarium superius);
- бічної реброво–поперечноїзв’язки (lig.
costotransversarium laterale);
- попереково–ребровазв’язка (lig.lumbocostale).
Груднинно–реброві суглоби (articulationes sternocostales)
Груднинно–ребровісуглоби утворені ребровими хрящами
(cartilagines costales)II–VIIреберта відповідною вирізкою
груднини. Цей суглоб є:
-плоский (articulatio plana) – за формою;
-простий (articulatio simplex)
– за будовою (вид суглоба);
- тривісний – за функцією.
Суглобові поверхні:
-реброва вирізка груднини
(incisura costalіs sterni); -
груднинний кінець ребра
(extremitas sternalis costae).
Рухи навколо:
-вертикальної осі
(axis verticalis); стрілової осі (axis
sagittalis); -лобової
осі (axis frontalis).
Види рухів, цей суглоб є малорухомим суглобом (amphiarthrosis) в
якому відбуваються:
-піднімання
ребер; опускання
ребер.
Допоміжний апарат:
-внутрішньосуглобова груднинно–ребровазв’язка (lig. sternocostale
intraarticulare), вона зміцнює суглоб, який зчленовує II ребро (costa II) з
грудниною (sternum);
-променисті груднинно–ребровізв’язки (ligg. sternocostalia radiata);
-перетинка груднини (membrana sterni);
-реброво–мечоподібнізв’язки (ligg.
costoxiphoidea) зв’язують хрящ VII
ребра з мечоподібним відростком.
Міжхрящові суглоби (articulationes interchondrales)
Вони знаходяться між ребровими хрящами VII – X ребер (cartilagines
costales
VII – X costarum). Передні кінці цих ребер, не досягаючи груднини,
з’єднуються кожний з хрящем розміщеного вище ребра з допомогою
сполучної тканини
(textus connectivus fibrosus).
24) Скелет верхньої кінцівки:
відділи,будова кісток, що їх утворюють.
membrum superius складається з cingulum
membri superioris та pars libera membri
superioris..
Кістки пояса верхніх кінцівок:
Ключиця (clavicula) - це довга S-подібна вигнута кістка, яка
розташована між ключичною вирізкою груднини і надплечовим
відростком лопатки. має тіло і два кінці: (extremitas sternalis), (extremitas
acromialis На нижній поверхні ключиці помітні два підвищення:
tuberculum conoideum і linea trapezoidea - місця прикріплення зв’язок
Лопатка (scapula) - це плоска кістка трикутної форми, що прилягає
ззаду до грудної клітки на рівні II—VII ребер. Лопатка має три кути:
angulus inferior, angulus lateralis, angulus superior, а також три краї: margo
medialis, margo lateralis, margo superior), на якому є incisura scapulae.
Передня реброва поверхня лопатки утворює fossa subscapularis, від якої
починається однойменний м’яз. Задня поверхня опукла, на ній виступає
spina scapulae. Під остю лопатки є fossa infraspinata, де починається
однойменний м’яз. У ділянці бічного кута –acromionдо якого
прикріплюється частина трапецієподібного м’яза. їНа бічному куті
звуження - (collum scapulae, а на потовщеній cavitas glenoidalis, з якою
з’єднується головка плечової кістки. Над суглобовою западиною
tuberculum supraglenoidale. Під суглобовою западиною tuberculum
infraglenoidale. Від верхнього краю лопатки processus согасоіdeus.
Кістки вільної частини верхньої кінцівки:
Плечова, променева і ліктьова кістки є типовими довгими трубчастими
кістками, тому кожна з них має середню частину - тіло, або діафіз
(corpus; diaphysis), і два кінці - наростки або епіфізи.
Плечова кістка (humerus) має тіло плечової кістки (corpus humeri) і
два наростки (кінці) - потовщений верхній наросток, проксимальний
(epiphysis proximalis) і розширений нижній наросток, дистальний
(epiphysis distalis). На верхньому наростку caput humeri, відмежована
борозною
- collum anatomicum. Біля головки збокуt uberculum majus для
прикріплення надостьового, підостьового і малого круглого м’язів, і
tuberculum minus -прикріплюється підлопатковий м’яз.
Від великого горбка відходить crista tuberculi majoris- прикріплюється
великий грудний м’яз, а від малого горбка - crista tuberculi minorisприкріплюються сухожилки найширшого м’яза спини і великого
круглого м’яза. Між горбками та їх гребенями є sulcus intertubercularis
.Збоку від гребеня великого горбка tuberositas deltoidea. Найвужче місце
між головкою плечової кістки та її тілом називається collum chirurgicum.
виділяють передньоприсередню поверхню , передньобічну поверхню і
задню поверхню Між цими поверхнями є присередній і бічний краї. По
тілу проходить sulcus nervi radialis. Нижній наросток плечової кістки
розширений, сплощений, дещо загнутий вперед і утворює condylus
humeri. На присередній частині виростка розміщений trochlea humeri, з
яким зчленовується ліктьова кістка. Над головочкою плечової кістки
видно променеву ямку Позаду над виростком ліктьова ямка . Над
виростком плечової кістки із присереднього і бічного боку видно
підвищення - присередній і бічний надвиростки. На задній поверхні
присереднього надвиростка проходить борозна ліктьового нерва.
Передпліччя (antebrachium) включає присередньо розташовану ліктьову
кістку і збоку від неї променеву кістку.
Ліктьова кістка (ulna) має стовщений верхній (проксимальний)
наросток, на якому є блокова вирізка (incisura trochlearis) . Задній край
вирізки обмежує товстий ліктьовий відросток (olecranon). Попереду
вирізку обмежує вінцевий відросток (processus coronoideus). На бічній
поверхні основи вінцевого відростка видно вирізку променевої кістки
(incisura radialis), з якою зчленовується головка променевої кістки. Під
вінцевим відростком помітна горбистість ліктьової кістки (tuberositas
ulnae), до якої прикріплюється плечовий м’яз. Тіло ліктьової кістки
(corpus ulnae; diaphysis) має передню, задню та присередню поверхні
(facies anterior, posterior et medialis), між якими є три краї - передній,
задній та міжкістковий (margo anterior, posterior et interosseus). Тонкий
нижній (дистальний) наросток ліктьової кістки закінчується головкою
ліктьової кістки (caput ulnae), що має на своїй бічній поверхні суглобовий
обвід (circumferentia articularis) для зчленування з променевою кісткою.
Від присередньої поверхні головки відходить шилоподібний відросток
(processus styloideus).
Променева кістка (radius) на верхньому (проксимальному) наростку
має головку променевої кістки (caput radii) із заглибленням - суглобовою
ямкою (fovea articularis) для зчленування з головочкою плечової кістки.
На бічній поверхні головки є суглобовий обвід (circumferentia articularis)
для сполучення з вирізкою променевої кістки. Нижче від головки добре
виражена шийка променевої кістки (collum radii). Під нею на передній
поверхні кістки помітна горбистість променевої кістки (tuberositas radii),
до якої прикріплюється сухожилок двоголового м’яза плеча. На ньому
розрізняють передню, задню та бічну поверхні (facies anterior, posterior et
lateralis), між якими є три краї - передній, задній та міжкістковий (margo
anterior, posterior et interosseus). Широкий нижній (дистальний) наросток
променевої кістки на присередній поверхні має вирізку ліктьової кістки
(incisura ulnaris) для зчленування з головкою ліктьової кістки. На задній
поверхні наростка виражені борозни сухожилків м’язів - розгиначів (sulci
tendinum musculorum extensorum). На нижній поверхні цього наростка
променевої кістки є увігнута зап'ясткова суглобова поверхня (facies
articularis carpalis), з якою зчленовуються зап’ясткові кістки
(човноподібна і півмісяцева кістки). Збоку від дистального кінця
променевої кістки відходить шилоподібний відросток ліктьової кістки
(processus styloideus ulnae).
Кістки кисті (ossa manus) поділяються на зап’ясткові кістки, п’ясткові
кістки і кістки пальців, або фаланги. До зап’ясткових кісток (ossa carpi;
ossa carpalia) належать 8 коротких кісток, що розташовані двома
рядами. У проксимальному ряді, якщо розглядати в напрямку від
променевої кістки до ліктьової, розміщуються: човноподібна,
півмісяцева, тригранна і горохоподібна кістки. У дистальному ряді у
тому ж напрямку розташовані: кістка-трапеція, трапецієподібна,
головчаста і гачкувата кістки.
1.Човноподібна кістка (os scaphoideum)
2.Півмісяцева кістка (os lunatum)
3.Тригранна кістка (os triquetrum)
4.Горохоподібна кістка (os pisiforme)
5.Кістка-трапеція (os trapezium)
6.Трапецієподібна кістка (os trapezoideum)
7.Головчаста кістка (os capitatum)
8.Гачкувата кістка (os hamatum)
До п’ясткових кісток (ossa metacarpi; ossa metacarpalia) належать
п’ять (I-V) коротких трубчастих кісток. Кожна п’ясткова кістка
складається з основи, тіла і головки п'ясткової кістки (basis, corpus et
caput ossis metacarpi). Головки п’ясткових кісток мають кулясті суглобові
поверхні для зчленування з проксимальними фалангами пальців.
Фаланги пальців (phalanges digitorum) представлені короткими
трубчастими кістками. Кожний палець, окрім першого, має 3 фаланги:
найдовшу проксимальну (phalanx proximalis), середню (phalanx media) і
найкоротшу кінцеву, або дистальну (phalanx distalis). Великий палець має
тільки дві фаланги - проксимальну і кінцеву.
25. Скелет нижньої кінцівки: відділи,будова кісток, що їх
утворюють.
Скелет нижньої кінцівки (кістки нижньої кінцівки, ossa membri
inferioris) складається з кісток поясу нижньої кінцівки та кісток вільної
частини нижньої кінцівки.
Тазова (кульшова) кістка, os coxae, утворюється з клубової, сідничої та
лобкової кісток. У місці зрощення тіл тазових кісток - acetabulum . Для
зчленування з головкою стегнової кістки в кульшовій западині є гладка,
вкрита хрящем півмісяцева поверхня, facies lunata. Центр кульшової
западини зайнятий шорсткою ямкою кульшової западини (fossa
acetabuli).
Клубова кістка, os ilium, складається з тіла клубової кістки (corpus ossis
ilii і розширеного крила клубової кістки (ala ossis ilii). linea arcuata,
відділяє на внутрішній поверхні тіло клубової кістки від її крила. Верхній
потовщений та S-подібно вигнутий край крила клубової кістки зветься
клубовим гребенем (crista iliaca), або гребенем клубової кістки (crista
ossis ilii). На клубовому гребені помітні 3 шорсткі лінії для прикріплення
м‘язів живота: зовнішня губа, внутрішня губа, та проміжна лінія.
Клубовий гребінь спереду закінчується (spina iliaca anterior superior, а
заду – spina iliaca posterior rsuperior, нижче spina iliaca anterior inferior, та
spina iliaca posterior inferio. Попереду та нижче передньої нижньої
клубової ості eminentia iliopubica. Поверхні: facies sacropelvina, facies
auricularis, facies glutea(, linea glutea anterior, linea glutea posterior, linea
glutea inferior) tuberculum iliacum, який має значення для топографічної
орієнтації на передній черевній стінці. Між тілом клубової кістки і краєм
кульшової западини проходить sulcus supraacetabularis.
Сіднича кістка, os ischii, складається з тіла сідничої кістки (corpus
ossis ischii), яке знизу доповнює кульшову западину, та гілки сідничої
кістки
(ramus ossis ischii). Гілка сідничої кістки знизу оточує затульний отвір
(foramen obturatum). Між тілом та гілкою сідничої кістки розміщений
tuber ischiadicum, до якого прикріплюються м‘язи стегна та зв‘язки. Вище
горба spina ischiadica відмежвує incisura ischiadica majorвід incisura
ischiadica minor.
Лобкова кістка, os pubis, складається з тіла лобкової кістки (corpus ossis
pubis), верхньої гілки лобкової кістки (ramus superior ossis pubis) та
нижньої гілки лобкової кістки (ramus inferior ossis pubis). На присередній
поверхні facies symphysialis, – місце зрощення з протилежною лобковою
кісткою. Зверху tuberculum pubicum, від якого вбік pecten ossis pubis, що
продовжується у дугоподібну лінію клубової кістки. Присередньо від
лобкового горбка до симфізної поверхні йде crista pubica, Нижній край
верхньої гілки лобкової кістки, містить sulcus obturatorius, обмежену
спереду та ззаду відповідно tuberculum obturatorium anterius та
непостійним tuberculum obturatorium posterius. Між лобковим горбком та
кульшовою западиною crista obturatoria.
Скелет вільної частини нижньої кінцівки:
Стегнова кістка (femur або os femoris) – довга трубчаста кістка людини,
має тіло та два кінці. На проксимальному кінці caput femoris, обернена
присередньо. На головці помітна, fovea capitis femoris. Має: collum
femoris, trochanter major , fossa trochanterica, trochanter minor, спереду
linea intertrochanterica, ззаду crista intertrochanterica, tuberculum quadratum
corpus ossis femoris, дещо вигнуте вперед
Має: linea aspera, labium mediale, labium laterale, linea pectine, (tuberositas
glutea, trochanter tertius, condylus medialis, condylus lateralis, linea
intercondylarisepicondylus medialis, epicondylus lateralis, tuberculum
adductorium, sulcus popliteus, linea supracondylaris medialis, linea
supracondylaris lateralis, facies poplitea трикутної форми, facies patellaris.
Наколінок, patella, –сесамоподібна кістка людини; вона лежить у товщі
чотириголового м‘яза стегна. Має: basis patellaeта apex patellae. Гладка
facies articularis, наколінка обернена дозаду і прилягає до наколінкової
поверхні стегнової кістки. Суглобова поверхня наколінка розділена
невеликим вертикальним гребінцем на дві фасетки: більшу бічну та
меншу присередню;facies anterior, наколінка має неглибокі поздовжні
борозни і легко пальпується крізь шкіру.
Великогомілкова кістка, tibia, – довга кістка, що має тіло та два кінці.
corpus tibiae, має тригранну форму. Краї: margo anterior, margo
interosseus, margo medialis. Передній край : tuberositas tibiae. Поверхні:
facies medialis, facies lateralis, facies posterior містять (linea musculi solei,
condylus medialis, condylus lateralis, eminentia intercondylaris, tuberculum
intercondylare mediale, tuberculum intercondylare laterale,
area
intercondylaris anterior, area intercondylaris posterior, malleolus medialis,
sulcus malleolaris, incisura fibularis, для зчленування з малогомілковою
кісткою.
Малогомілкова кістка, fibula,– типова довга трубчаста кістка. corpus
fibulae, дещо скручено по довжині і вигнуто у медіальний бік. Краї:,
margo anterior, margo posterior, margo interosseus. Поверхні: facies
medialis,facies lateralis,facies posterior. Містять: crista medialis, ,caput
fibulae, collum fibulae. , apex capitis fibulae , malleolus lateralis, fossa
malleoli lateralis – місце прикріплення задньої надп‘ ятковомалогомілкової зв‘язки.
В стопі (pes) розрізняють заплесно (tarsus), плесно (metatarsus) та пальці
стопи (digiti pedis).
П‘яткова кістка, calcaneus, – найбільша коротка губчаста кістка
людини. має горб (tuber calcanei), (processus medialis et lateralis,
(tuberculum calcanei). Поверхні: (facies articularis talaris anterior et media et
posterior)між поверхнями sulcus calcanei, sulcus tendinis m. flexoris hallucis
longi.Спереду на п‘ятковій кістці є, facies articularis cuboidea, яка
з‘єднується з кубоподібною кісткою.
Надп‘яткова кістка, talus, (corpus tali), (collum tali) (caput tali).
Поверхня, facies superior, facies malleolaris medialis, facies malleolaris
lateralis. Містить : processus lateralis tali, processus posterior talі,sulcus
tendinis m. flexoris hallucis longi:tuberculum mediale, tuberculum laterale).
Знизу є facies articularis calcanea anterior, media et posterior
Човноподібна кістка, os naviculare, розміщується між надп‘ятковою та
трьома клиноподібними кістками. tuberositas ossis navicularis, яку можна
промацати крізь шкіру.
Кубоподібна кістка, os cuboideum, розміщена між п‘ятковою кісткою
та основами IV та V плеснових кісток. Знизу tuberositas ossis cuboidea,
перед якою sulcus tendinis m. peronei (fibularis) longi.
Клиноподібні кістки, ossa cuneiformia, у кількості трьох, знаходяться
між човноподібною та I-III кістками плесна і мають суглобові поверхні
для зчленування з ними. os cuneiforme laterale, os cuneiforme mediale, а
найменша – проміжна клиноподібна кістка, os cuneiforme intermedium.
Кістки плесна, ossa metatarsi, подібно до п‘ясткових кісток мають тіло,
основу та головку (corpus, basis et caput ossis metatarsi). Головка кожної
плеснової кістки зчленовується з основою відповідної проксимальної
фаланги. Перша плеснова кістка найтовстіша та найкоротша серед інших
плеснових кісток і містить збоку на своїй основі горбистість першої
плеснової кістки, tuberositas ossis metatarsi primi. Основа V плеснової
кістки збоку містить tuberositas ossis metatarsi quinti, до якої
прикріплюється короткий малогомілковий м‘яз.
Кістки пальців стопи, ossa digitorum pedis, кожен палець стопи, за
винятком I пальця, складається з трьох фаланг: проксимальної фаланги
(phalanx proximalis), середньої фаланги (phalanx media) та дистальної
фаланги (phalanx distalis). Скелет першого пальця стопи (hallux)
складають тільки проксимальна та дистальна фаланги. Фаланги мають
corpus, basis et caput phalangis). За допомогою блока фаланги (trochlea
phalangis) головка проксимальнішої фаланги зчленовується з основою
дистальнішої фаланги. На головці tuberositas phalangis distalis). Постійні
сесамоподібні кістки, ossa sesamoidea, присутні з підошвового боку
головки I плеснової кістки.
26. Суглоби пояса верхньої кінцівки. Плечовий суглоб. Будова,
іннервація і кровопостачання. Групи м’язів, що на нього діють.
•Груднино-ключичний суглоб (art. sternoclavicularis) - це єдине
з'єднання верхньої кінцівки з тулубом.
утворений зчленуванням суглобових поверхонь ключичної вирізки
груднини і груднинного кінця ключиці. Суглобовий диск знаходиться
між суглобовими поверхнями, вкритими волокнистим хрящем, і розділяє
суглобову порожнину на дві камери. Звязки: lig.costoclaviculare, lig.
Interclaviculare, ligg. sternoclavicularia anterius et posterius . За формою
суглоб сідлоподібний, але 3 осі обертання , комплексний.
•Акроміально
(надплечово)
ключичний
суглоб
(art.acromioclavicularis).
утворений
суглобовими
поверхнями
акроміального
кінця
ключиці
та
акроміона.
Звязки:
lig.
Acromioclaviculare, lig. Coracoclaviculare, lig. Conoideum, lig.
Trapezoideum. Це плоский, триосьовий суглоб з обмеженим об'ємом
рухів (амфіартроз)
•Плечовий суглоб (art. humeri). формується зчленуванням суглобових
поверхонь головки плечової кістки і суглобової западини (cavotas
glenoidalis) лопатки. Остання доповнена labrum glenoidale. проходить
сухожилок довгого двоголового м'яза плеча (tendo capitis longi m.bicipitis
brachii), який обгорнутий (vagina synovialis intertubercularis). Лінія
прикріплення по анатомічній шийці плечової кістки. Звязки: lig.
Coracohumerale, ligg.glenohumeralia. Капсулу суттєво зміцнюють також
сухожилля м'язів (supraspinatus, infraspinatus, teres minor, subscapularis),
Суглоб простий, кулястий, триосьовий.
Кровопостачання: надлопаткова артерія, передня і задня
артерії, що огинають плечову кістку. Відтік в аксилярну вену
Іннервація : n. axillaris, n subscapularis від плечового сплетення
М’язи: m subscapularis, m coracobrachialis, m pectoralis major, m
supraspinatus, m teres minor, m infraspinatus, m deltoideus
Можливі рухи в плечовому суглобі
включають:Відведення,Приведення,Згинання,
Розгинання,обертання,Кругові рухи.
27. Ліктьовий суглоб: Будова, іннервація і кровопостачання. Групи
м’язів, що на нього діють. З’єднання кісток передпліччя.
Ліктьовий суглоб (art. cubiti) утворений шістьма суглобовими
поверхнями 3-х кісток (плечової, ліктьової, променевої) між якими
розрізняють 3 суглоба: плечо-ліктьовий (art. humeroulnaris) простий
блокоподібний trochlea humeri + incisura trochlearis ulnae плечопроменевий (art.humeroradialis ) простий кулястий capitulum humeri +
fovea art capiti radii проксимальний променево-ліктьовий
(art.radioulnaris proximalis) простий циліндричний
Лінія прикріплення суглобової капсули над вінцевою та променевою
ямками плечової кістки спереду і нижче верхнього краю ліктьової ямки
ззаду. Надвиростки плечової кістки залишаються вільними Зв'язки
суглоба наступні: lig. collaterale ulnare, lig.collaterale radiale, lig. anulare
radii, lig. Quadratum.
В цілому ліктьовий суглоб складний та має дві осі: фронтальну
(згинання, розгинання) і вертикальну (привертання - pronatio.
відвертання - supinatio).
Кровопостачання: лыктьовий суглов з. Rete articulare cubiti,. A.
Collateralis ulnaris superior, A. Collateralis ulnaris inferior) (гілки
a.brachiales), ramus anterior et posterior a. recurrentis ulnaris) (гілки
a.ulnaris), ramus a.recurrens radialis, a. collateralis media et radialis) (гілки
a.profunda brachii), a. recurrentis inteross ea) (гілка a. interossea posterior).
іннервується гілками серединного (лат. N.medianus), променевого (лат.
N.radialis) і ліктьового (лат. N.ulnaris) нервів.
З’єднання кісток передпліччя:
Дистальний променево-ліктьовий суглоб (art. radioulnaris distalis)
утворений з'єднанням ліктьової вирізки променевої кістки, суглобовим
обводом і нижньою поверхнею головки ліктьової кістки та суглобовим
диском трикутної форми. Суглобова капсула простора, Суглоб
комплексний, циліндричний, комбінований.
Міжкісткова перетинка передпліччя (membrana antebrachii
interossea) прикріплюється до міжкісткових країв променевої та
ліктьової кісток, містить отвори для судин і нервів. Зверху chorda
obliqua).
28. Променево – зап’ястковий суглоб: будова, іннервація та
кровопостачання. Суглоби кисті.
Суглоби кисті. (art. manus )
•Променево-зап'ястковий суглоб (art. radiocarpalis) утворений
зап'ястковою суглобовою поверхнею променевої кістки, суглобовим
диском та суглобовими поверхнями човноподібної півмісяцевої і
тригранної кісток, які зв'язані міжкістковими зв'язками в одну суглобову
поверхню. суглобова капсула щільна, Звязки: lig. collaterale carpi , lig
collaterale carpi ulnare, lig. radiocarpale palmare, lig radiocarpale dorsale.
Суглоб складний, еліпсоподібний (двоосьовий). Кровопостачання від
променевої та ліктьової артерій. Плечове сплетення: променевий нерв
(лат. n. radiális), ліктьовий нерв (лат. n. ulnáris), серединний нерв (лат. n.
mediális).
Міжзап'ясткові суглоби (art. intercarpales) або, суглоби зап 'ястка
(art. carpi).
•Середньозап'ястковий суглоб (art. mediocarpalis), утворений
дистальними суглобовими поверхнями трьох кісток проксимального
ряду
(човноподібної,
півмісяцевої,
тригранної)
і
проксимальними
суглобовими поверхнями всіх кісток дистального ряду зап'ястка.
Суглобова щілина має S-подібну конфігурацію. Суглобова капсула
відносно простора, але тонка, особливо з тильної поверхні. Суглоб
складний комбінований, кулястий з двома головками Суглоб
функціонально пов’язаний з променевозап'ястковим суглобом,але має
незначний об’єм рухів.
•Суглоб горохоподібної кістки (art. ossis pisiformis) - це з'єднання
горохоподібної і тригранної кісток. Має: lig. Pisohamatum, lig.
Pisometacarpale. Суглоб простий, плоский.
Зв’язки Суглоби зап'ястка: lig. carpi radiatum, ligg intercarpalia
palmaria,ligg. intercarpalia dorsalia, ligg. intercarpalіa interossea
•Зап’ястково-п’ясткові суглоби (art. carpometacarpals). Суглоби
утворені суглобовими поверхнями дистального ряду кісток зап'ястка і
основами II-V п'ясткових кісток. Вони мають спільну суглобову капсулу
з міжзап’ястковими суглобами . Зв'язки ligg carpometacarpalia palmaria et
dorsalia. Суглоби складні,.плоскі,комбіновані, амфіартрози і в
механічному відношенні одне ціле - тверда основа кисті.
•3апястково-пястковий
суглоб
великого
пальця
(art
carpometacarpalis pollicis). Суглоб утворений сідлоподібними
поверхнями кістки трапеції га основи І-ої пясткової кістки. Це простий,
сідлоподібний, двоосьовий суглоб, в якому здійснюються відведення –
приведення, протиставлення- зворотний рух (репозиція), колові рухи.
•Міжп’ясткові суглоби (art. intermetacarpalіs),. Ці суглоби утворені
суміжними суглобовими поверхнями основ II-V п'ясткових кісток і
сполучаються зап’ястково-п'ястковими суглобами. ligg. metacarpalіа
palmaria,dorsalia,interossea. Суглоби плоскі,комбіновані з обмеженим
обсягом рухів.
•П’ястково-фалангові
суглоби
(articulationes
metacarpophalangeaе).Утворені головками п'ясткових кісток та
основами проксимальних фаланг пальців. Зв'язки (ligg. collateralia), (ligg.
palmaria), (lig. metacarpale transversum profundum). Це прості, кулясті
суглоби, але суглоб 1-го пальця - еліпсоподібний.
•Міжфалангові суглоби кисті (articulationes interphalangeae manus).
У II-V пальців їх два: проксимальний і дистальний. Кожен суглоб
утворений блоком проксимальної фаланги і основою середньої фаланги,
а дистальний (крім першого пальця )- блоком середньої фаланги і
основою -дистальної фаланги. Це прості, блокоподібні суглоби.
Зв'язками (ligg collateralia et palmaria).
29. Таз в цілому: утворення, розміри. З’єднання кісток тазу. Вікові
та статеві зміни.
З'єднання двох тазових кісток із крижовою кісткою (з куприком) та між
собою замикають кісткове кільце - таз (pelvis). Розрізняють pelvis major і
pelvis minor.Розмежовані пограничною лінією, яка окреслює отвір
apertura pelvis superior. Внизу cavitas pelvis minor закінчується apertura
pelvis inferior.
Статевий диморфізм. У
жінок таз більш широкий
і
короткий,
ніж
чоловічий.
Крила
клубових кісток більш
розлогі, вхід в порожнину
малого таза округлений,
форма порожнини малого
таза
циліндрична,
а
підлобковий кут більший
(90- 100°) проти (70-75°)
у чоловіків, зовнішній
вигляд
кісток
менш
рельєфний, товщина їх
менша, ніж у чоловіків.
Таз ,os coxae, утворюється з клубової, сідничої та лобкової кісток, які
зростаються у віці 14-22 років. Окостеніння тазової кістки завершується
у 20—25 років.
З'єднання тазового пояса (juncturae cinguli pelvici), існують всі три
різновиди з'єднань:
Неперервні: - синостози: acetabulum.
-синдесмози: lig. Iliolumbale, lig. Sacrospinale, lig. Sacrotuberale,
membrana obturatoria.
Напівперервні - symphysis pubica, discus interpubicus Лобковий симфіз
зміцнений lig. pubicum superius та lig. pubicum inferius.
Перервні : -art. sacroiliaca. Суглоб утворений вушкоподібними
поверхнями крижової та клубової кісток, вкритих волокнистим хрящем.
Суглобова капсула щільна .Зв'язками (lig. sacroiliaca anteriorа), (ligg.
sacroiliaca interossea et posteriora). Суглоб простий, плоский,
комбінований, амфіартроз (малорухомий).
30. Кульшовий суглоб: будова, іннервація та кровопостачання. Групи
м’язів, що на нього діють.
Кульшовий суглоб (art. coxae) утворений головкою стегнової кістки та
півмісяцевою поверхнею кульшової западини тазової кістки. Кульшова
западина поглиблюється губою кульшової западини, яка знаходиться в
порожнині суглоба.
Зв'язки:(lig.transversum acetabuli). Головка стегнової кістки також вкрита
гіаліновим хрящем, а її шийка - синовіальною перетинкою.
Позакапсульними зв'язками: (lig. iliofemorale), (lig. pubofemorale) , (lig.
ischiofemorale) , (zona orbicularis Коловий пояс). В суглобі знаходяться
також дві внугрішньокапсульні зв'язки: (lig. capitis femoris) - містить в
собі артерію, яка кровопостачає головку стегнової кістки та (lig
transversum acetabuli). Простір під зв'язкою заповнений сполучною
тканиною.
Суглоб
простий,
чашоподібний,
багатоосьовий.
Кровопостачання: rete articulare, a. obturatoria.
Іннервацію; забезпечують затульний, стегновий і сідничий нерви.
М'язи, що розгинають кульшовий суглоб, поділяють на дві групи:
сідничну й задньостегнову.
До сідничної групи належать три м'язи: поверхневий сідничний
(т. gluteus superficialis) — починається на сідничній фасції і
крижовій кістці і закінчується в коня на третьому вертлюзі
стегнової кістки, а в жуйних і свиней він зливається з двоголовим
м'язом стегна;
середній сідничний (т. gluteus medius) — починається на сідничній
поверхні крила клубової кістки, поперекових і крижових хребцях і
закінчується на великому вертлюзі стегнової кістки;
сідничний глибокий (т. gluteus profundus)— починається від
латеральної поверхні сідничної ості і закінчується на великому вертлюзі
стегнової кістки, цей м'яз ще відводить тазову кінцівку вбік.
У задньостегнову групу
об'єднуються чотири м'язи:
двоголовий м'яз стегна (т.
biceps femoris)
напівперетинчастий м'яз
(т. semimembranosus)
напівсухожильний м'яз (т.
semitendinosus) і;
квадратний м'яз стегна (т.
quadratus femoris)
Протилежну дію виконують м'язи, що згинають кульшовий суглоб:
попереково-клубовий м'яз (т. iliopsoas) — складається з двох
самостійних м'язів: великого поперекового м'яза (т. psoas major),
який починається від тіл останніх грудних і поперекових хребців і
закінчується на малому вертлюзі стегнової кістки, та
клубового м'яза (т. iliacus), що починається від клубової кістки і крила
крижової кістки та закінчується на малому вертлюзі стегнової кістки;
кравецький м'яз (т. sartorius) — відходить від клубової фасції і
сухожилка малого поперекового м'яза і закінчується на надколіннику й
гребені великогомілкової кістки;
гребінчастий м'яз (т. pectineus) — починається від клубового
підвищення і закінчується на стегновій кістці; напружувач
широкої фасції стегна (т. tensor fascial latae) — починається
від маклака і закінчується в широкій фасції стегна.
Привіднім'язи кульшового суглоба: стрункий (т. gracilis) —
відходить від тазового зрощення і закінчується на прямій зв'язці
надколінника, гребені великогомілкової кістки та фасції гомілки;
привідний м'яз стегна (т. adductor) — починається від вентральної
стінки таза і закінчується на каудальній поверхні стегнової кістки
від меншого вертлюга до медіального виростка. До м'язівобертачів кульшового суглоба належать
зовнішній затульний м'яз (т. obturatorius externus) — закріплюється
навколо затульного отвору тазової кінцівки і закінчується у вертлюжній
ямці стегнової кістки;
внутрішній затульний м'яз (т. obturatorius internus) — починається
від дорсальної поверхні тазової кістки навколо затульного отвору і
закінчується у вертлюжній ямці стегнової кістки.
31. Колінний суглоб: будова, іннервація та кровопостачання. Групи
м’язів, що на нього діють.
Колінний суглоб (art. genus).
Суглобові поверхні: виростки стегнової кістки; верхня суглобова
поверхня великогомілкової кістки; надколінка; надколінкова поверхня
стегнової кістки. Між суглобовими поверхнями стегнової та
великогомілкової кісток знаходяться menisci medialis et lateralis, які
з'єднані між собою спереду поперечною зв'язкою коліна. Кінці менісків
прикріплюються до горбків міжвиросткового підвищення.Меніск - це
волокнистохрящова.
Лінія прикріплення суглобової капсули на
стегновій кістці спереду зміщена на 1,5 см суглобового хряща. Capsula
articularis колінного суглоба простора, і потовщена ззаду.
Синовіальна
перетинка
суглобової
капсули
вкриває
внутрішньосуглобові зв’язки, утворює plicae alares, рlica synovialis
infrapatellaris). Обидві складки формують corpus adiposum infrapatetlare.
bursae synoviales- розташовані між рухомими сухожилками м'язів та
кістками і виключають обопільне тертя,
можуть сполучатися з
порожниною колінного суглоба або не сполучатися. bursa suprapatellarіsміж сухожилком чотириголового м'яза надколінка та великогомілковою
кісткою. Спереду від надколінка розміщені bursae synoviales subcutanea,
subfascialis, subtendinea prepatellaris. внутрішньосуглобових утворів :
меніски, синовіальні складки, синовіальні внутрішньокапсульні зв'язки.
Внутрішньокапсульні зв'язки (lig. cruciatum anterius) , (lig. cruciatum
posterius) , (lig. meniscofemorale anterius) , (lig. meniscofemorale posterius)
,
(ligamentum transversum genus з’єднує меніски)
Капсульні зв'язки. (lig. popliteum obliquum), (lig. popliteum arcuatum)
Позакапсульні зв'язки. (lig. collaterale tibiale) , (lig. collaterale fibulare) ,
(lig. patellae), (retinaculum patellae mediale), (retinaculum patellae laterale)
За будовою складний, комплексний; за формою суглобових поверхонь виростковий, різновид двовиростковий (art. bicondilaris). рухи навколо
фронтальної (згинання, розгинання з обсягом рухів до 150° ) та навколо
вертикальної (поздовжньої) на 15-35°. Обертання можливі в положенні
напівзігнутого коліна.
Іннервується гілками сіднічного нерва. Безпосередньо колінний суглоб
іннервується підколінним нервом, Кровопостачання :rete art genus
(a.genus descendens, aa.genus sup/inf med/lat, a.circumfle fibulae)
32. З’єднання кісток гомілки і стопи.
Велико-малогомілковий суглоб (art. tibiofibutaris) з'єднує плоскі
суглобові поверхні головки малогомілкової кістки та бічного виростка
великогомілкової кістки. Суглобова капсула щільна. Звязки:(lig. capitis
fibulae anterius), (lig. сapitis fibulae posterius). Суглобова порожнина в
деяких випадках сполучається з порожниною колінного суглоба. Суглоб
простий, плоский, багатоосьовий.
Кістки гомілки з'єднані між собою також membrana interossea cruris.
Перетинка має верхній та нижній отвори для судин і нервів.
Великомалогомілковий синдесмоз (syndesmosis tibiofibularis) неперервне з'єднання дистальних кінців кісток. З'язками (lig.
tibiofibulares anterius et posterius).
Суглоби стопи (articulatioines pedis).
Надп'ятково-гомілковий
суглоб
(art.talocruralis)
утворений
суглобовими поверхнями присередньої та бічної кісточок, нижньою
суглобовою поверхнею великогомілкової кістки, суглобовими
поверхнями блока надп'яткової кістки. Зв'язка ( lig.deltoideum s.collaterale
mediale), (lig. talofibulares anterius et posterius); (lig.calcaneofibutare).
Спереду і ззаду суглобова сумка відносно тонка, простора, утворює
складки. В надп'ятково-гомілковому суглобі здійснюються рухи навколо
фронтальної осі - згинання (підошвове) та розгинання в обсязі близько
60-70°. Суглоб складний, блокоподібний, в деякій мірі гвинтоподібний.
Піднадп'ятковий суглоб (art. subtalaris) утворений задніми
суглобовими поверхнями надп'яткової та п'яткової кісток. Суглобова
капсула щільна, натягнена, прикріплюється до країв суглобових
поверхонь. Зв'язкою (lig. talocalcaneum laterale); (lig. talocalcaneum
mediale) , (lig. talocalcaneum interosseum (posterior). Суглоб
циліндричний, комбінований з надп'ятковоп'ятково-човноподібним
суглобом.
Надп'ятково-п'ятково-човноподібний
суглоб
(art.talocalcaneonavicularis) утворений передніми та середніми
суглобовими поверхнями надп'яткової і п'яткової кісток, головкою
надп'яткової кістки та човноподібною кісткою. Зв'язка (lig.
talonaviculare),(lig. calсaneonaviculare plantare) та всі зв'язки
піднадп'яткового суглоба, надп'ятково-п'ятковий суглоб циліндричний і
комбінований, а надп'ятково-човноподібний суглоб як кулястий,
комбінований.
П'ятково-кубоподібний суглоб (art. calcaneocuboidea) утворений
суміжними суглобовими поверхнями п'яткової та кубоподібної кісток,
які в деякій мірі сідлоподібні. Суглобова капсула ущільнена присередньо
Зв'язки (lig. calcaneocuboidea dorsale et plantare), (lig. plantare longum).
Суглоб плоский, комбінований і разом з п’ятковочовноподібним
утворюють поперечний суглоб заплесна.
Поперчний суглоб заплесна (art. tarsi transversa) (суглоб Шопара) –
S-подібної форми суглоб укріплений всіма з'язками двох суглобів,
Роздвоєна зв'язка (lig. Bifurcation) розгалужуються на дві частини: (lig.
calcaneocuboideum) та (lig.calcaneonaviculare) . Суглоб комбінований,
функціонує як одноосьовий із сагітальною віссю обертання.
Клино-човноподібннй суглоб (art.cuneonavicularis) утворений задніми
суглобовими поверхнями трьох клиноподібних кісток, дистальною
суглобовою поверхнею човноподібної кістки, а також присередньою
суглобовою поверхнею кубоподібної кістки,суглобова капсула щільна,
Зв'язкам (lig.tarsi dorsalia et plantaria). Суглоб плоский, складний,
комбінований, з обмеженим об'ємом рухів.
Заплесно-плеснові суглоби (суглоб Лісфранка) (articulationes
tarsometatarsales) утворені суміжними суглобовими поверхнями основ
плеснових кісток, кубоподібної кістки і трьох клиноподібних кісток.
Суглоб Лісфранка об'єднує в собі три суглоби: між присередньою
клиноподібною та І плесновою кістками; між проміжною і бічною
клиноподібними та П, Ш плесновими кістками; між кубоподібною та IV,
V плесновими кістками. Звязки:(lig.tarsometatarsalia dorsalia et plantarіа),
(lig.cuneometatarsalia interossea). Суглоби плоскі, комбіновані, рухи
обмежені. (lig.metatarsalia dorsalia, plantaria, interossea).
Плесно-фалангові суглоби (articulationes metatarsophalangeae).
Суглобові поверхні: головок плеснових кісток (I-V); основ
проксимальних фаланг пальців стопи. Суглобові капсули тонкі, просторі,
прикріплюються до країв суглобових поверхонь. Зв'язкою
(lig.metatarsale transversum profundum), (lig.collateralia et plantaria Між
плесновими кістками, суглобами та зв'язками - spatia interossea metatarsi.
Це прості, кулясті суглоби. Міжфалангові суглоби стопи (articulationes
interphalangeae pedis). Суглобові поверхні: - блоки проксимальних і
середніх фаланг; - основи середніх і дистальних фаланг. Суглобові
капсули тонкі, просторі, прикріплені до країв суглобових поверхонь;
(ligg.collateralia et plantaria). Це прості, типові блокоподібні суглоби.
33. Загальна анатомія м’язів. Класифікація. М’яз, як орган.
Допоміжні апарати м’язів. Розвиток скелетних м’язів.
М ’ яз ( m u s c u l u s ) – це орган ,
побудований
з
пучків
поперечнопосмугованих
м’язових
волокон, зв’язаних між собою
пухкою сполучною тканиною, в якій
проходять кровоносні судини і
нерви. Одиницею будови скелетних
м’язів є м’язове волокно – симпласт.
М’яз складається з м’язових волокон,
кожне
вкрите
тонкою
сполучнотканинною оболонкою –
ендомізієм
(endomysium).М’язові
волокна формують пучки, які
оточені
тонкими
прошарками
сполучної тканини – внутрішнім
перимізієм (perimysium internum).
Весь м’яз покритий зовнішнім
перимізієм, його ще називають епімізієм (perimysium externum;
epimysium), що разом із сполучнотканинними структурами ендомізія і
внутрішнього перимізія переходить у сухожилок (tendo).
Допоміжний апарат: фасції, волокнисті і синовіальні піхви сухожилків,
волокнисті та кістково-волокнисті канали, синовіальні сумки, м’язові
блоки, сесамоподібні кістки.
Фасція (fascia) – це сполучнотканинна перетинка), що утворює чохол
для м’яза., відокремлюють м’язи і групи м’язів одну від іншої,
полегшують роботу м’язів при скороченні і зменшують коефіцієнт тертя
між м’язами., перешкоджають поширенню гнійно-запальних процесів за
межі однієї фасціальної піхви. Власні фасції, поверхневі і глибокі.
Поверхнева фасція (fascia superficialis) містяться під шкірою і вкриває
ззовні всі м’язи. Тонка власна фасція (fascia propria) цілком огортає один
м’яз. Якщо м’язи розташовані кількома шарами, то між ними залягає
глибока фасція (fascia profunda). Синовіальна піхва (vagina synoviаlis)
відокремлює сухожилок, що рухається, від нерухомих стінок
волокнистої піхви і зменшує тертя між ними.
Синовіальна сумка (bursa synovialis) плоского сполучнотканинного
мішечка, який вистелений зсередини синовіальною оболонкою і з а п о в
н е н и й с и н о в і а л ь н о ю р і д и н о ю . М ’ я з о в и й блок (trochlea
muscularis) забезпечує постійний напрямок руху сухожилка і є його
точкою опори.
Сесамоподібні кістки (ossa sesamoidea) розміщуються в товщі деяких
сухожилків поблизу їхнього прикріплення до кістки, віддаляють
сухожилки від кісток. Завдяки цьому зменшується тертя сухожилка об
кістку .
Розвиток: Більшість скелетних поперечнопосмугованих м’язів людини
розвивається з міотомів – задньоприсередньої частини сомітів,. У
4тижневого зародка вже є понад 40 сомітів: 3 вушні, 4 потиличні, 8
шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 4-5 куприкових.
Клітини міотомів перетворюються в міобласти, згодом
перетворюються на міосимпласти та міосателітоцити.
Міофібрилогенез закінчується формуванням поперечної смугастості.
Міобласти міотомів розростаються сегментарно у вентральному і
дорсальному напрямках. З дорсальної частини міотомів розвиваються
глибокі м’язи спини
З вентральної частини міотомів розвиваються глибокі м’язи грудей,
передньої та бічної стінок черевної попрожнини, більшість м’язів
кінцівок.
Усі скелетні м’язи, що розвиваються з одного міотома, іннервуються
одним спинномозковим нервом. М‘язи, що утворюються з декількох
міотомів, іннервуються кількома нервами.
М’язи, які розвиваються з міотомів на тулубі і не переміщується
називаються аутохтонними м’язами: глибокі м’язи спини, міжреброві
м’язи, м’язи живота. М’язи, які перемістилися з тулуба чи голови на
кінцівки називаються трункофугальними м’язами розвиваються з
вентральних частин міотомів та зябрових дуг(груднинно-ключичнососкоподібний, трапецієподібний, великий і малий ромбоподібні,
передній зубчастий, лопатково-під’язиковий і підключичний м’язи, а
також м’яз-підіймач лопатки). Ще виділяють трункопетальні м’язи, які
у процесі розвитку переміщуються з кінцівок на тулуб і прикріплюються
до його кісток. До трункопетальних м’язів належать найширший м’яз
спини, веіликий і малий грудні м’язи.
34. М’язи спини: класифікація, характеристика,іннервація і
кровопостачання.
Класифікація м’язів спини: поверхневі м'язи спини (mm. dorsi
superficiales)та глибокі м'язи спини (mm. dorsi profundi).
Поверхневі м’язи спини за формою плоскі, вони розташовані трьома
шарами. У першому (зовнішньому) шарі залягає трапецієподібний м’яз і
найширший м’яз спини; у другому – великий і малий ромбоподібні м’язи
і м’яз-підіймач лопатки; у третьому шарі – верхній і нижній задні
зубчасті м’язи.
Поверхневі м’язи спини.
• Трапецієподібний
м'яз (m. trapezius), плоский, утворює з
протилежним однойменним м'язом фігуру трапеції. початок - від
зовнішнього потиличного виступу, верхньої каркової лінії, каркової
зв'язки, остистих відростків VII-го шийного та усіх грудних хребців,
прикріплюється до акроміального кінця ключиці, лопаткової ості,
акроміона. Кровопостачання: поперечна артерія шиї, а також
потилична, надлопаткова, задні міжреброві артерії.Іннервація:
додатковий нерв, гілки шийного сплетення (С3 –С4 ).
• Найширший
м'яз спини (m. latissimus dorsi) починається від
клубового та серединного крижового гребенів, від остистих відростків
усіх поперекових та шести нижніх грудних хребців, від нижніх трьохчотирьох ребер, прикріплюється до гребеня малого горбка плечової
кістки. Кровопостачання: грудо-спинна артерія і задня огинальна
артерія плеча від плечової артерії, а також задні міжреброві
артерії.Іннервація: грудо-спинний нерв плечового сплетення (С4 –С7 )
2 шар
• М'яз-підіймач лопатки (m. levator scapulae) підіймає лопатку.
Кровопостачання: поперечна артерія шиї і висхідна шийна артерія
.Іннервація: дорсальний нерв лопатки плечового сплетення (С4 –С5 ).
•Малий ромбоподібний м'яз (m. rhomboideus minor) підіймає та
приводить до хребта лопатку.
•Великий ромбоподібний м'яз (m. rhomboideus major) приводить
лопатку до хребта і підіймає її. Кровопостачання: поперечна артерія
шиї, надлопаткова та задні міжреброві артерії.Іннервація: дорсальний
нерв лопатки плечового сплетення (С4-С5).
3 шар
•Верхній задній зубчастий м'яз (m. serratus posterior superior)
підіймає ребра. Кровопостачання: задні міжреброві артерії, глибока
шийна артерія.Іннервація: міжреброві нерви (Th1 –Th4 ).
•Нижній задній зубчастий м'яз (m. serratus posterior inferior)
опускає ребра 9-12, + є допоміжним дихальним м'язом(акт видиху).
Кровопостачання: задні міжреброві артерії.Іннервація: міжреброві
нерви (Th –Th ).
Глибокі м’язи спини (довгі). Глибокі м’язи спини розташовані
трьома шарами:
–
у першому (поверхневому) шарі залягають остьово-поперечні
м’язи, ремінний м’яз голови і ремінний м’яз шиї, а також м’язвипрямляч хребта. Це потужні м’язи, що виконують переважно
статичну роботу.
–
у другому (середньому) шарі розташовані потужні поперечноостьові м’язи, пучки яких орієнтовані косо від нижчерозташованих
поперечних відростків до остистих відростків вищерозташованих
хребців.
–
у третьому (глибокому) шарі містяться міжостьові, міжпоперечні і
6 підпотиличні м’язи (задні великий і малий прямі м’язи голови;
верхній і нижній косі м’язи голови).
•Ремінний м'яз голови (m. splenius capitis) починається від остистих
відростків чотирьох нижніх шийних та трьох-чотирьох верхніх грудних
хребців, прикріплюється до соскоподібного відростка та верхньої
каркової лінії, повертає голову у бік скорочення, двостороннє
скорочення її розгинає.
•Ремінний м'яз шиї (m. splenius cervicis) починається від остистих
відростків IV - VII грудних хребців, прикріплюється до задніх горбків
поперечних відростків двох верхніх шийних хребців,повертає голову у
бік скорочення, а при двосторонньому скороченні розгинає шийний
відділ хребта. Кровопостачання: потилична і глибока шийна
артерія.Іннервація: задні гілки шийних спинномозкових нервів (С3 –С8
).
М’яз-випрямляч хребта (m. erector spinae) – найпотужніший з
аутохтонних м’язів спини, що розташований вздовж хребта від основи
черепа до крижової кістки:
-Клубово-ребровий м'яз попереку (m. iliocostalis lumborum) розгинає
хребет, опускає ребра.
-Клубово-ребровий м'яз грудної клітки (m. iliocostalis thoracis)
розгинає хребет і нахиляє його у свій бік.
-Клубово-ребровий м'яз шиї (m. iliocostalis cervicis) розгинанні хребта
і нахилянні його у свій бік. Кровопостачання: глибока шийна артерія,
задні міжреброві і поперекові артерії.Іннервація: задні гілки шийних,
грудних і поперекових спинномозкових нервів (C3 –L4 ).
•Найдовший м'яз голови (m. longissimus capitis) нахиляє голову назад
при двосторонньому скороченні, і повертає її у бік скорочення при
односторонньому скороченні.
•Найдовший м'яз грудної клітки (m. longissimus thoracis)разом з
•Найдовший м'яз шиї (m. longissimus cervicis) розгинають хребет і
нахиляють його у свій бік. Кровопостачання: глибока шийна артерія,
задні міжреброві і поперекові артерії.Іннервація: задні гілки шийних,
грудних і поперекових спинномозкових нервів (C2 –L5 ).
Остьовий м’яз (m. spinаlis)
-Остьовий м’яз грудної клітки ( m. spinalis thoracis),
-Остьовий м’яз шиї ( m. spinalis cervicis),
-Остьовий м’яз голови ( m. spinalis capitis) Кровопостачання: глибока
шийна артерія, задні міжреброві артерії.Іннервація: задні гілки
шийних, грудних і верхніх поперекових спинномозкових нервів (С2 –L
3).
•Поперечно-остьовий м'яз (m. transversospinalis) складається з трьох
груп м'язів: Півостьовий м'яз голови (т. semispinalis capitis) та
Півостьовий м'яз шиї (m. semispinalis cervicis) Півостьовий м'яз
грудної клітки (m. semispinalis thoracis)
2)
Багатоподільні м'язи (mm. multifidi) обертають хребет навколо
його вісі, нахиляють у протилежний бік та розгинають його.
Кровопостачання: глибока шийна артерія, задні міжреброві і поперекові
артерії.Іннервація: задні гілки спинномозкових нервів (С3 –S1 ).
3)
М'язи-обертачі (mm. rotatores) обертають хребет.
Кровопостачання: глибока шийна артерія, задні міжреброві і поперекові
артерії.Іннервація: задні гілки шийних, грудних і поперекових
спинномозкових нервів (С2 –L5 ).
3 шар
•Міжостьові м'язи попереку (mm. interspinals lumborum) та
Міжостьові м'язи шиї (mm. interspinales cervicis) та грудної клітки
(mm. interspinales thoracis) утримують хребет у вертикальному стані та
приймають участь у його розгинанні.Кровопостачання: глибока артерія
шиї, задні міжреброві і поперекові артерії.Іннервація: задні гілки
шийних, грудних і поперекових спинномозкових нервів (С3 –L5 ).
•Міжпоперечні м'язи (mm. intertransversarii) та •Міжпоперечні
передні та задні м'язи шиї (mm. intertransversarii anteriores et
posteriores cervicis). Міжпоперечні м'язи попереку нахиляють цей відділ
хребта у свій бік. Міжпоперечні м'язи шиї нахиляють шийний відділ
хребта у свій бік. Кровопостачання: глибока шийна артерія, задні
міжреброві і поперекові артерії.Іннервація: задні гілки шийних, грудних
і поперекових спинномозкових нервів (C1 –L4 ). Підпотиличні м’язи 6
штук
• Малий задній прямий м'яз голови (m. rectus capitis posterior minor)
нахиляє голову у свій бік, а при двосторонньому скороченні - назад.
•Великий задній прямий м'яз голови (m. rectus capitis posterior
major) повертає голову у свій бік і нахиляє її пазад.
•Верхній косий м'яз голови (m. obliquus capitis superior) нахиляє
голову у свій бік, а при двосторонньому скороченні - назад.
•Нижній косий м'яз голови (m. obliquus capitis inferior) повертає
голову у свій бік, здійснюючи обертання навколо зуба осьового хребця.
Кровопостачання: глибока шийна артерія.Іннервація: потиличний нерв
(C1)
Бічний прямий, верхні прямий
35. М’язи грудної клітки: класифікація, характеристика,іннервація і
кровопостачання.
М’язи грудної клітки (mm. thoracis) поділяють на дві групи –
поверхневу і глибоку, це обумовлено різним їх походженням і
функціями.
Поверхневі м’язи грудної клітки:
- Великий грудний м’яз (m. pectoralis major) починається трьома
частинами: ключичною, груднинно-ребровою, черевною частиною.
М’яз приводить та привертає плече,є допоміжним дихальним м’язом.
Кровопостачання: грудо-надплечова, передні і задні міжреброві та бічна
грудна артерії.Іннервація: присередній і бічний грудні нерви
плечового сплетення (С7 –Th1 ).
- Малий грудний м’яз ( m. pectoralis minor) починається від III-V ребер
і прикріплюється до дзьобоподібного відростка лопатки.
Кровопостачання: грудо-надплечова і передні міжреброві
артерії.Іннервація: присередній і бічний грудні нерви плечового
сплетення (С7 – Th1 ).
- Підключичний м’яз ( m. subclavius) починається від хряща першого
ребра і прикріплюється до акроміального кінця ключиці, тягне
ключицю медіально та вниз, посилює фіксуючий апарат грудниноключичного суглоба. Кровопостачання: грудо-надплечова артерія,
поперечна артерія шиї.Іннервація: підключичний нерв плечового
сплетення (С5 ).
- Передній зубчастий м’яз (m. serratus anterior) починається від
верхніх вісьми- дев’яти ребер і прикріплюється до при середнього краю
лопатки, зміщує лопатку вперед і латерально, повертаючи її навколо
сагітальної вісі; є допоміжним дихальним м’язом. Кровопостачання:
грудоспинна,бічна грудна і задні міжреброві артерії.Іннервація: довгий
грудний нерв плечового сплетення (С5 –С7 ).
Глибокі м’язи грудної клітки:
Зовнішні міжреброві м’язи (mm.intercostales interni) починаються від
нижнього краю ребра, ідуть вниз та вперед. Вони прикріплюються до
верхнього краю нижнього суміжного ребра,
- Внутрішні міжреброві м’язи (mm.intercostales interni) починаються
від нижнього краю ребра, прямують вверх та вперед. Прикріплюючись
до нижнього краю розташованого ребра, вони займають міжреброві
проміжки від краю груднини до кутів ребер. кровопостачання :задні
міжреброві артерії,передні міжреброві гілки внутрішньої грудної
артерії,м’язово-діафрагмова артерія.Іннервація: міжреброві нерви (Th1
– Th11 ).
- Підреброві м’язи ( mm.subcostales) починаються від верхнього краю
ребра поблизу кутів X-XII ребер, прямують вверх та вперед паралельно
внутрішнім
міжребровим
м’язам,
минають
одне-два
ребра.Кровопостачання:
задні
міжреброві
артерії.Іннервація:
міжреброві нерви (Th1 – Th11 ).
- Поперечний м’яз грудної клітки (m. transverses thoracis) починається
віялоподібно від задньої поверхні мечоподібного відростка, тіла
груднини і окремими зубцями прикріплюється до внутрішньої поверхні
II-VI ребрових хрящів, синергіст внутрішніх міжребрових та
підребрових м’язів. Кровопостачання:гілками внутрішньої грудної
артерії.Іннервація: міжреброві нерви (Th1 –Th11).
36)Діафрагма:топографія,частини,отвори,функція,іннервація,крово
постачання.
-
Топографія: Тонка сухожильно-м'язова пластинка, є нижньою стінкою
грудної порожнини і відокремлює порожнину грудей від порожнини
живота. Зверху, з боку порожнини грудей, вона покрита диафрагмальной
фасцією, fascia diaphragmatica, і прилеглої до неї диафрагмальной
частиною парієтальної плеври , проекція на нижній край мечопдібного
відростка, нижній край ребрової дуги, тіла поперекових 3-4 хребців
частини:
• грудину частина, pars sternalis( початок:задня поверхня
нижнього краю мечоподібного відростка)
• реберну (бічну) частина, pars costalis,(початок:внутрішня
поверхня хрящів 6 нижніх ребер) • поперекову, pars
lumbalis(початок:передня поверхня L1-4
отвори:аортальний розтвір + грудна протока(hiatus aorticus) утворюють
права і ліва ніжка поперекової частини, стравохідний розтвір +
блукаючі стовбури(hiatus oesophageus ) , розтвір для нижньої
порожнистої Біля лівої напівнепара ена, правої - непарна вена функції: (
статична і динамічна) респіраторна , кардіоваскулярна і моторнохарчова іннервація: n.phrenicus (із plexus cervicalis), міжреберними
нервами та симпатичними волокнами
кровопостачання:
1 Aa. musculophrenicae dextra et sinistra, гілки aa. thoracicae internae
dextrae et sinistrae
2 Aa. pericardiacophrenicae dextra et sinistra також гілки aa. thoracicae
internae dextra et sinistra.
3 Aa. phrenicae superiores dextra et sinistra
4 Aa. phrenicae inferiores dextra et sinistra 5 Aa. intercostales posteriores
dextra et sinistra
Венозний відтік:
Відведення венозної крові від верхньої частини
діафрагми відбувається у систему верхньої
порожнистої вени Та між венами діафрагми та венами
стравоходу – порто-кавальні анастомози
37)М’ЯЗИ
ЖИВОТА,класифікація,характеристика,іннервація,кровопостачанн
я. Біла лінія. Пахвинний канал.
Характеристика: Всі м’язи живота аутохтонні вентральні
• до м’язів передньої групи живота належать: Прямий м’яз живота
(musculus rectus abdominis) Пірамідний м’яз (musculus pyramidalis).
• до бічної групи м’язів живота належать: Зовнішній косий м’яз живота
(musculus obliquus externus abdominis) Внутрішній косий м’яз живота
(musculus obliquus internus abdominis) Поперечний м’яз живота
(musculus transversus abdominis)
•
до задньої групи м’язів живота належить: Квадратний м’яз попереку
(musculus quadratus lumborum) , великий і малий поперекові
Іннервація:
міжреберними
нервами (V-XII) і
верхніми гілками
поперекового
сплетення
Кровопостачання: здійснюється поверхневими і глибокими
артеріями
Поверхневі артерії лежать в підшкірній клітковині (a. epigastrica
superficialis ) , (a. circumflexa ilium superficialis),(аа. pudendae externae),
(rr. Inguinales), (a. femoralis). (a. epigastrica superior) (a. thoracica interna).
(a. cremasterica (a. circumflexa ilium profunda), а. iliaса externa.
Біла
лінія
сполучнотканин
на п е р е т и н к а
, у т в о р е н а
переплетенням
сухожилкових
волокон
m.obliquus ext/int
+
transversus
abdominis
38) М’язи шиї, топографіяна і генетична класифікація, поверхневі і
середні , характеристика, іннервація і кровопостачання
Топографія: У передньобічній ділянці шиї, обмеженій зверху краєм
нижньої щелепи, знизу яремною вирізкою груднини та обома ключицями
і з боків переднім краєм трапецієподібного м'яза, розташовані м'язи
різного походження (похідні мезенхіми глоткових дуг, потиличних і
шийних міотомів тощо)
Генетична класифікація:
• З мезенхіми першої зябрової дуги розвиваються щелепнопід’язиковий м’яз і переднє черевце двочеревцевого м’яза, з другої
зябрової дуги – шило-під’язиковий м’яз і заднє черевце
двочеревцевого м’яза.
• З мезенхіми ІІІ–V зябрових дуг на шиї розвиваються груднинноключично-соскоподібний і трапецієподібний м’язи.
• З вентральних відділів міотомів утворюються грудниннопід’язиковий, груднинно-щитоподібний, щито-під’язиковий,
лопатково-під’язиковий м’язи; передній, середній і задній драбинчасті
м’язи, а також довгий м’яз шиї і довгий м’яз голови.
Топографічно на поверхневі і глибокі
1.
Поверхневі: m.platisma(лицевий нерв, аа. cervicalis superficialis, facialis)
m.sternocleidomastoidea(зовнішня гілка додаткового нерва, м'язові
гілки шийного сплетення СІІ, СIII, аа. occipitalis, stemocleidomastoidea,
thyroidea superior)
Середні (м’язи під’язикової кістки ):
Надпід’язикові:
• m.mylohyoideus(трійчастий нерв; аа. sublingualis, submentalis),
• m.digastricus(переднє черевце — трійчастий, заднє — лицевий нерви;
переднє черевце - a. submentalis, заднє-аа. occipitalis, auricularis
posterior.),
• m.geniohyloideus(ід'язиковий нерв і м'язові гілки шийного сплетення
(СІ, СІІ); аа. sublingualis, submentalis),
• m. Stylohyoideus(лицевий нерв; аа. occipitalis, facialis, r. suprahyoideus a.
lingualis.)
2.
Підпід’язикові: m.sternohyoideus, m.omohyoideus, m.sternothyreoideus,
m.thyrohyoideus,
(гілки шийного сплетення (СІ, СІІІ) (аа. thyroidea inferior, cervicalis
superficialis, transversa colli.ной м'язи, m. cricothyroideus
39) М’ЯЗИ ШИЇ: ТОПОГРАФІЧНА ТА ЕМБРІОЛОГІЧНА
КЛАСИФІКАЦІЯ. Глибокі.
Ембріологічна класифікація: гетерохтонні , які мігрують з тулуба або
голови, вони є трункофугальні ,зокрема mm.sternocleidomastoideus
Походять з предвушних міотомів і потиличних, а також мезенхіми
зябрових дуг
Генетична класифікація:
• З мезенхіми першої зябрової дуги розвиваються щелепнопід’язиковий м’яз і переднє черевце двочеревцевого м’яза, з другої
зябрової дуги – шило-під’язиковий м’яз і заднє черевце
двочеревцевого м’яза.
• З мезенхіми ІІІ–V зябрових дуг на шиї розвиваються груднинноключично-соскоподібний і трапецієподібний м’язи.
• З вентральних відділів міотомів утворюються грудниннопід’язиковий, груднинно-щитоподібний, щито-під’язиковий,
лопатково-під’язиковий м’язи; передній, середній і задній драбинчасті
м’язи, а також довгий м’яз шиї і довгий м’яз голови.
Топографічна
класифікація: М’язи шиї
поділяються на поверхневі м’язи шиї
(musculi superficiales colli);
- глибокі м’язи шиї
(musculi profundi colli).
Глибокі м’язи шиї поділяються на дві групи: бічну і присередню
(передхребтову).
До складу бічної групи входять передній, середній і задній драбинчасті
м’язи. Таку назву вони отримали тому, що почина ються і
прикріплюються уступами – драбиноподібно.
Присередня (передхребтова) група включає довгі м’язи шиї і голови,
передній і бічний прямі м’яза голови .
Передній драбинчастий м’яз (т. scalеnus anterior) представлений
довгою, звуженою донизу стрічкою.
Початок: сухожилковими зубцями від передніх горбків поперечних
відростків II–VI шийних хребців.
Прикріплення: м’язові пучки прямують зверху донизу і
прикріплюються коротким сухожилком до горбка переднього
драбинчастого м’яза на верхній поверхні I ребра (попереду від борозни
підключичної артерії). Попереду передній драбинчастий м’яз
прикритий груднинно-ключичнососкоподібним м’язом.
Кровопостачання: висхідна артерія шиї і
нижня щитоподібна артерія. Іннервація:
м’язові гілки шийного сплетення (С3 –
С8 ).
Середній драбинчастий м’яз (т. scalеnus mеdius) довший і товщий за
попередній, розташований збоку і позаду від нього.
Початок: короткими сухожилковими зубцями від поперечних відростків
II–VII шийних хребців, збоку від початку переднього драбинчастого
м’яза.
Прикріплення: м’яз проходить зверху донизу і збоку від переднього
драбинчастого м’яза, прикріплюється коротким сухожилком до
верхньої поверхні I ребра позаду від борозни підключичної артерії.
Оскільки передній і середній драбинчасті м’язи прикріплюються
попереду і позаду від борозни підключичної артерії, то між цими м’язами
над I ребром утворюється
міждрабинчастий
простір
(spatium
interscalenum), через який проходять підключична артерія і стовбури
плечового нервового сплетення.
Кровопостачання: глибока артерія шиї,
хребтова артерія, поперечна артерія шиї.
Іннервація: м’язові гілки шийного
сплетення (С3 –С8 ).
Задній драбинчастий м’яз (т. scalеnus posterior) найкоротший із
драбинчастих м’язів.
Початок: тонкими сухожилковими пучками від задніх горбків
поперечних відростків IV–VI шийних хребців.
Прикріплення: м’яз проходить зверху донизу і прикріплюється
до верхнього краю і зовнішньої поверхні II ребра.
Кровопостачання: глибока артерія шиї, поперечна артерія шиї,
задня міжреброва артерія.
Іннервація: м’язові
гілки шийного
сплетення (С7 –С8 ).
Прямі м'язи голови mm. rectus capitis (anterior et lateralis) беруть
початок від I шийного хребця і прикріплюються до потиличної кістки.
Нахиляють голову вперед і в свою сторону.
Довгий м’яз шиї (т. lоngus cоllі) є одним із найдовших у цій ділянці,
він розташований на передньобоковій поверхні хребта від III грудного
до I шийного хребця. М’яз має видовжену трикутну форму, посередині
він широкий. М’язові пучки довгого м’яза шиї різні за довжиною і
напрямком, тому у ньому розрізняють три частини – вертикальну
(присередню), верхню і нижню косі:
–
вертикальна (присередня) частина:
початок: від передньобічної поверхні
тіл ІІІ грудного – V шийного хребців;
прикріплення: до передньобічної
поверхні тіл ІІ– IV шийних хребців; –
верхня коса частина: початок: від
передніх горбків поперечних
відростків ІІІ–V шийних хребців;
прикріплення: до переднього горбка І шийного хребця (атланта) і до тіл
ІІ–IV шийних хребців разом з пучками вертикальної частини цього
м’яза;
–
нижня коса частина: початок: від
передньобічної поверхні тіл І–ІІІ
грудних хребців; прикріплення: до
передніх горбків поперечних
відростків V–VІІ шийних хребців.
Функція: при двобічному скороченні довгий м’яз шиї згинає шийну
частину хребтового стовпа. При однобічному скороченні м’яз нахиляє
шию у свій бік. При скороченні верхньої косої частини м’яза, голова
повертається в його бік, при скороченні нижньої косої частини голова
повертається у протилежний до м’яза бік.
Кровопостачання: хребтова артерія,
висхідна і глибока шийні артерії.
Іннервація: м’язові гілки шийного
сплетення (С2 –С6 ).
Довгий м’яз голови (т. lоngus cаpitis) представлений широкою,
товстою, звуженою донизу пластинкою, розташований попереду
верхньої косої частини довгого м’яза шиї.
Початок: від передніх горбків поперечних відростків VI–III шийних
хребців.
Прикріплення: м’язові пучки, що прямують знизу догори і присередньо,
прикріплюються до нижньої поверхні основної частини потиличної
кістки біля глоткового горбка.
Функція: нахиляє голову і шийну частину хребта вперед.
Кровопостачання:
хребтова
артерія,
висхідна і глибока шийні артерії.
Іннервація: м’язові
гілки
шийного
сплетення (С1 –С4 ). 40)Топографія
шиї:ділянки, трикутники,простори,їх
вмст
Ділянки:
Передня шийна ділянка (regio cervicalis anterior), що має трикутну
форму, обмежована зверху нижнім краєм тіла нижньої щелепи, з боків –
переднім краєм правого і лівого груднинно-ключичио-соскоподібних
м'язів, а вершина цього трикутника досягає яремної вирізки ручки
груднини. Передньою серединною лінією передня шийна ділянка
розділена на два передні шийні трикутники – правий і лівий. груднинноключичио-соскоподібна ділянка (regio sternocleidomastoidea) відповідає
контурам однойменного м'яза. Між двома головками груднинноключично-соскоподібного м'яза і ключицею розташована мала
надключична ямка (fossa supraclavicularis minor), де проектується
діафрагмовий нерв.
Бічна шийна ділянка (regio cervicalis lateralis), яку ще називають бічним
шийним трикутником (trigonum cervicale laterale), парна і обмежована:
попереду – заднім краєм груднинно-ключично-соско- подібного м'яза,
позаду – переднім краєм трапецієподібного м'яза, знизу – ключицею. У
цій ділянці виділяють два трикутники: лопатково-трапецієподібний і
лопатково-ключичний. задня(каркова) (співпадає з контуром
трапецієподібного у межах шиї)
трикутники:
присередній
шийний трикуник:
-сонний(судиннонервовий пучок
шиї)
-лопатково-трахейний(нерви шийного сплетення.)
-піднижньощелепний(піднижньощелепна слинна залоза) який має трик
пирогова
-язиковий
Пирогова(язикова
артерія і язикова вена) підборідний (ідпідборідні лімфатичні
вузли) Бічні шийні
трикутники:
-лопатково-трапецієподібний
-лопатково-ключичний (лежить судинно-нервовий пучок (стовбури
плечового сплетення, підключичні артерія і вена)
У межах сонного трикутника на поверхневій пластинці шийної фасції
проходять шийна гілка лицевого нерва, верхня гілка поперечного нерва
шиї і передня яремна вена. Глибше, у середині сполучнотканинної піхви,
розташовані судинно-нервовий пучок (загальна сонна артерія, яка на
рівні під’язикової кістки роздвоюється на внутрішню і зовнішню сонні
артерії; внутрішня яремна вена; блукаючий нерв) та глибокі бічні шийні
лімфатичні вузли. Попереду від судинно-нервового пучка проходять
під’язиковий нерв, а глибше і нижче – гортанний нерв (гілка блукаючого
нерва) і найглибше, на передхребтовій пластинці шийної фасції –
симпатичний стовбур.
Простори:
-міждрабинчастий(між переднім і серенім драбинчастим і 1
ребром)-підключична артерія та плечове сплетення преддрабинчастий (спереду від переднього драбинчастого)підключична вена і діфрагмовй нерв)
41)Фасції шиї. Міжфасціальні простори
Шийна фасція (fаscia cеrvicalis) розташовується переважно у передніх
відділах шиї і складається з трьох пластинок: поверхневої,
передтрахейної і передхребтової.
Поверхнева пластинка (lаmina superficialis) охоплює шию з усіх боків і
утворює фасціальні піхви для груднинно-ключично-соскоподібних і
трапецієподібних м’язів. Унизу вона прикріплюється до ключиці та
ручки груднини і переходить у грудну фасцію. Угорі поверхнева
пластинка зростається з під’язиковою кісткою, продовжується догори,
покриваючи надпід’язикову групу м’язів, і прикріплюється до
нижнього краю тіла нижньої щелепи.
Поверхнева пластинка шийної фасції зростається із капсулою
піднижньощелепної слинної залози.
На обличчі вона переходить у жувальну і привушну фасції, а також у
щічно-глоткову фасцію.
У задній шийній ділянці зростається з карковою зв’язкою і листками
каркової фасції, угорі прикріплюється до зовнішнього потиличного
виступу і верхньої каркової лінії, а знизу переходить у фасцію спини.
Передтрахейна пластинка (lamina pretracheаlis) розташована тільки у
нижній частині передньої ділянки шиї і має трапецієподібну форму.
Унизу пластинка найширша, прикріплюється до задньої поверхні
ключиць і ручки груднини, а вгорі вона найвужча і зростається з
під’язиковою кісткою та з поверхневою пластинкою шийної фасції. З
боків передтрахейна пластинка зростається із сполучнотканинною
піхвою шийного судинно-нервового пучка (сонна артерія, внутрішня
яремна вена і блукаючий нерв) та з поверхневою пластинкою шийної
фасції. Передтрахейна пластинка утворює фасціальні піхви для кожного
м’яза підпід’язикової групи (груднинно-під’язикового,
грудниннощитоподібного, щито-під’язикового і
лопатковопід’язикового). Позаду передтрахейної пластинки
розташовані гортань, щитоподібна залоза і верхній відділ трахеї, а
попереду – тільки поверхнева пластинка шийної фасції і шкіра.
Враховуючи анатомо-топографічні особливості передтрахейної
пластинки, її ще називають лопатково-ключичним апоневрозом чи
вітрилом Ріше, оскільки вона нагадує вітрило, особливо коли
пластинка натягується при скороченні лопатково-під’язикових м’язів,
що сприяє відтоку крові від голови по венах шиї.
Передхребтова пластинка (lаmina prevertebrаlis) проходить за глоткою і
стравоходом і покриває спереду глибокі м’язи шиї, що розташовані на
передній і бічних поверхнях шийного відділу хребта (драбинчасті, довгі
м’язи голови і шиї, передні і бічні прямі м’язи голови). Угорі ця
пластинка прикріплюється до зовнішньої основи черепа за глотковим
горбком, з боків – до поперечних відростків шийних хребців і утворює
фасціальні піхви для драбинчастих м’язів, що починаються від цих
відростків. Передхребтова пластинка прикріплюється знизу разом з
драбинчастими м’язами до I–II ребер і продовжується у
внутрішньогрудну фасцію, а з боків – у пахвові фасції.
У задній шийній ділянці між підпотиличними м’язами розташовані
пластинки каркової фасції (fаscia nuchae), що утворюють для цих м’язів
фасціальні піхви, а знизу каркова фасція переходить у грудопоперекову фасцію.
Варто зауважити, що в деяких підручниках з нормальної та
топографічної анатомії описуються 5 пластинок шийної фасції за
класифікацією В. Н. Шевкуненка:
1 – поверхнева фасція шиї, що утворює фасціальну піхву для
підшкірного м’яза шиї
2 – поверхневу і 3 – глибоку пластинки власної фасції шиї, що
вкривають відповідно груднинно-ключично-соскоподібні і
трапецієподібні м’язи та підпід’язикову групу м’язів;
4 – внутрішньошийну фасцію, пластинки якої оточують внутрішні
органи шиї;
– передхребтову фасцію, що утворює фасціальні піхви для глибоких
м’язів шиї.
Однак таку класифікацію недоцільно застосовувати з наступних
міркувань. Поперше, підшкірний м’яз шиї, що міцно зростається зі
шкірою і за функцією подібний до інших м’язів лиця, має тільки власну
фасцію. По-друге, поверхнева, передтрахейна і передхребтова
пластинки шийної фасції утворюються в залежності від походження і
розвитку відповідних груп м’язів шиї. Груднинноключичнососкоподібний і трапецієподібний м’язи мають зяброве походження,
розташовуються на шиї поверхнево. Для них фасціальні піхви утворює
поверхнева пластинка шийної фасції. Підпід’язикові м’язи
розвиваються з передніх частин міотомів, розміщені перед трахеєю та
іншими внутрішніми органами шиї і для них фасціальні піхви утворює
передтрахейна пластинка. Глибокі (передхребтові) м’язи шиї, що також
утворюються з міотомів, мають загальну для них фасціальну
передхребтову пластинку.
5
Простори:
Між поверхневою і передтрахейною пластинками шийної фасції над
яремною вирізкою груднини залягає надгруднинний простір (spatium
suprasternale), у якому розташовується яремна венозна дуга і пухка
сполучна тканина. Цей клітковинний простір позаду нижніх відділів
обох груднинно-ключично-соскоподібних м’язів має закутки
(надгруднинно-ключично-соскоподібний сліпий мішок Грубера).
Між внутрішніми органами шиї (щитоподібною залозою, гортанню і
трахеєю) позаду і передтрахейною пластинкою попереду є
передтрахейний (переднутрощевий) простір (spatium pretracheale;
spatium previscerale), що сполучається із середостінням.
Між передхребтовою пластинкою позаду і глоткою та стравоходом
попереду є позаднутрощевий простір (spatium retroviscerale), що
продовжується вздовж стравоходу в середостіння. Простір між
передхребтовою пластинкою попереду і хребтом позаду, у якому
розташовані глибокі м’язи шиї, називається передхребтовим простором
(spatium prevertebrale).
42)Жувальні мязи: розвиток,
характеристика,іннервація, кровопостачання
-жувальні(похідні 1 глоткової дуги) усі до
нижньої щелепи
M.MASSETER(жувальний) має 2 частини- поверхневу і глибоку ,
піднімає нижню щелепу , притискуючи нижні зуби до верхніх
(жувальний нерва, жувальна артерія і поперечна артерія лиця)
M.TEMPORALIS-починається від усієї поверхні скроневої
ділянки,прикріплюється до вінцевого відростка,піднімає опущену
щелепу , тягне висунуту щелепу назадглибокі скроневі нерви,
поверхнева і передня глибока скроневі артерії)
M.PTERYGOIDEUS MEDIALIS-починається від крилоподібної ямки ,
прикріплюється до крилоподібної горбистості нижньої щелепи,підіймає
нижню щелепу медіальний крилоподібний нерв, верхньощелепна і
лицева артерії)
M.PTERYGOIDEUS LATERALIS-має 2
головки(верхню і нижню)
(латеральний крилоподібний нерв,
верхньощелепна і лицева артерії)
Іннервація: Усі жувальні м'язи іннервуються руховими гілками
Кровопостачання: трійчастого нерва (V черепний нерв)
Masseter- жувальна артерія і
поперечна артерія лиця.
Temporalis- поверхнева і
передня глибока скроневі
артерії pterygoideus medialis et
lateralis- верхньощелепна і
лицева артерії
43)мязи лиця, розвиток,класифікація,характеристика,іннервація
,кропопостачання ,відмінність від решти скелетних мязів
М’язи лиця(мімічні) мають такі особливості:
- починаються на кістках лицевого черепа і вплітаються у шкіру;
- не перекидаються через суглоби;
- не мають власних фасцій (крім щічного м’яза);
- розташовуються навколо природних отворів голови.
тісний зв'язок з шкірою лиця,не амають фасцій , всі
Розвиток:
Класифікація: мімічні мязи розвиваються на 6 тижні з мезенхіми 2
зябрової дуги
м'язи склепіння черепа(m.epicranius. з 2 + апоне шолом, .m.transversus
nuchae, m.procerus);
• м'язи вушної раковини; (m.auriculares anterior/superiot et posterior)
• м'язи, що оточують щілину повік (m.orbicularis oculi з 3 частин,
m.corrugator cillii, m.depressor supercilii);
• м'язи, що оточують носові отвори (ніздрі)(m.nasales,m.depressor septi
nasi);
• м'язи, що оточують ротову щілину(m.orbicularis oris ,m.depressor anguli
oris, m.depressor labii inf.et sup., m.levator anguli oris, m.levator labii
superior, т. zygomaticus minor/major, buccinator, т. Risorius, ) .
•
Іннервація: Усі м'язи лиця іннервуються гілками лицевого нерва (VII
черепний нерв).
Відмінності:Відрізняються від решти скелетних мязів тим, що не мають
подвійного крілення до кісток,вони одним або двома кінцями
вплітаються в шкіру, також вони можуть приєднуатися до слизової
оболонки. Антогоністи менш впливають на роботу мімічних, ніж на
функціонування скелетних.
Кровопостачання:
Скронево-тім'яний м'яз (т. temporoparietalis)- гілками потиличної,
задньої вушної, поверхневої скроневої і надочноямкової артерій.
М'яз гордіїв (т. procerus)- гілками кутової і над блокової артерій.
М'яз-зморщувач брови (т. corrugator supercilii)- гілками надочноямкової
і поверхневої скроневої артерій.
Вушні мязи- гілками поверхневої скроневої (передній і верхній м'язи) і
задньої вушної (задній м'яз) артерій.
Коловий м'яз ока кровопостачається гілками лицевої, поверхневої
скроневої, підочноямкової та надочноямкової артерій.
Носовий м'яз (т. nasalis)- гілками верхньої губної і кутової артерій.
М'язи, що оточують ротову щілину- верхня і нижня губні, а також
підборідна артерії та підочноямкова і щічна артерії.
44)Мязи верхньої кінцівки: класифікація,групова характеристика
мязів плечового поясу і плеча,іннервація та кровопостачання
поділяються на:
м’язи грудного пояса (musculi cinguli pectoralis);
м’язи вільної верхньої кінцівки (musculi membri superioris liberi).
Мязи плечового поясу:
Поверхневий шар
-дельтовидний мяз - передня і задня огинальні артерії плеча,
з 3 частин clavicularis ,acromialis, spinalis, n.axillaris
Глибокий шар
-надостьовий м’яз- верхня і нижня ліктьові обхідні артерії,
глибока артерія плеча, променева поворотна артерія. підостьовий м’яз
-малий кглий м’яз
великий круглий м’яз -підлопатковий мяз
Мязи плеча(передня та задня група):
До передньої належать:
-двоголовий мяз
плеча,дзьобоплечовий та
плечовий мяз До задньої:
-триголовий мяз
(triceps brachii)задня огинальна
артерія плеча,
глибока артерія
плеча
(від
плечової
артерії), верхня і
нижня ліктьові
обхідні артерії.
-ліктьовий
(anconeus)поворотна
міжкісткова
артерія, глибока
артерія плеча.
Іннервація: Всі
м'язи верхньої
кінцівки іннервуються гілками
плечового нервового сплетення
45) Мязи верхньої кінцівки: класифікація,групова характеристика
мязів передпліччя та кисті,кровопостачання та іннервація.
Мязи передпліччя- Практично всі м'язи передпліччя за своєю формою
відносяться до довгим. Вони з усіх боків оточують к і с т к и . Т і л о м ' я
з і в розташовується проксимально, а дистально - довгі сухожилля. У
зв'язку з цим у напрямку кисті відзначається помітне звуження.
І н н е р в а ц і я : г і л к а м и серединного, променевого та ліктьового
нервів.
Кровопостачання: променеві обхідна і поворотна артерії, променева
артерія, 'язові гілки п л еч о во ї , л і кт ь о во ї т а променевої артерій,
верхня і нижня ліктьові обхідні артерії, ліктьова артерія.
М’язи кисті: поділяють на 3 групи
Перша група - 4 м'язи, що утворюють підвищення великого пальця тенар (thenar), а саме: короткий відвідний м'яз великого пальця,
короткий м'яз-згинач великого пальця, привідний м'яз великого пальця і
протиставний м'яз великого пальця.
Друга група - 4 м'язи, що утворюють підвищення мізинця - гіпотенар
(hypothenar), а саме: короткий долонний м'яз, відвідний м'яз мізинця,
короткий м'яз-згинач мізинця і протиставний м'яз мізинця.
Середня група м'язів кисті, яка розташована між
Іннервація
: зазначеними двома підвищеннями, включає 4
Кровопостачання червоподібні м'язи, а також 3 долонні і 4 тильні
міжкісткові м'язи серединний нерв (C5-Th1) та
ліктьовий нерв (C8–Тh1)
: гілки глибокої долонної дуги, гілки поверхневої, либока
долонна гілка ліктьової артерії.
46) М`язи нижньої кінцівки: класифікація, групова характеристика
м`язів таза і стегна, їх іннервація і кроврпостачання, стегновий
канал.
Поділяються:
-М`язи тазового пояса (musculi cinguli pelvici)
-М`язи вільної нижньої кінцівки(musculus membri inferioris liberi)
М`язи тазового поясa: -внутрішня група -зовнішня група
Внутрішня група:
1) клубово-поперековий м`яз(m. iliopsoas)
іннервація: м`язові
гілки
а)великий поперековий м`яз(m. psoas major)
поперекового
сплетення
б) клубовий м`яз (m. illiacus)
кровопостачання: огинальна артерія
клубової кістки, іннервація: м`яз. гілки поперекового сплетення.
4) малий поперековий м`яз(m. psoas minor) кровопостачання:
поперекові артерії, іннервація: м`яз. гілки поперекового сплетення .
5)внутрішній затульний м`яз(m. obturatorius internus) іннервація: нерв
внутр. затульного м`яза .
6)верхній і нижній(близнюкові м`язи (m. gemellus superior, inferior)
кровопостачання: нижня сіднича, затульна, внутрішня соромітна
артерії, іннервація: м`яз. гілки рижового сплетення.
7)грушоподібний м`яз (m. piriformis) кровопостачання: верхня і нижня
сідничі артерії, іннервація: м`яз. гілки рижового сплетення.
Зовнішня група:
-поверхневий шар:
1)
великий сідничий м`яз(m. gluteus maximus) кровопостачання:
верхня і нижня сідничі артерії, присередня огинальна артерія стегна;
іннервація: нижній сідничий нерв.
2)
м`яз-натягувач широкої фасції (m. tensor fasciae late)
кровопостачання: верхня сіднича, бічна огинальна артерії стегна,
іннервація: верхній сідничий нерв.
-середній шар:
3)середній сідничий м`яз(m. gluteus medius) кровопостачання: верхня
сіднича, бічна огинальна артерії стегна, іннервація: верхній сідничий
нерв.
4) квадратний м`яз стегна(m. quadratus femoris) кровопостачання:
нижня сіднича, присередня огинальна, затульна артерії стегна,
іннервація:
сідничий нерв.
-глибокий шар
5) малий
сідничий(m. gluteus minimus) кровопостачання: верхня сіднича, бічна
огинальна артерії стегна, іннервація: верхній сідничий нерв.
6)
зовнішній затульний м`яз(m. obturatorius externus) кровопостачання:
затульна, бічна огинальна артерії, іннервація: затульний нерв.
М`язи стегна:
-передня група:
1) кравецький м`яз(m. sartorius)
2)бічний широкий м`яз(m. vastus lateralis)
3)присередній широкий м`яз(m. vastus medialis) кровопостачання цих
м`язів: бічна огинальна, низхідна колінна артерія стегна.
4) Проміжнийширокий м`яз(m. vastus intermedius)
кровопостачання:стегнова, глибока стегнова артерії.
іннервація всіх м`язів : стегновий нерв .
-присередня група:
5)
тонкий м`яз(m. gracilis) кровопостачання: затульна, поверхнева
зовнішня артерії, гілки стегнової а.
6) гребінний м`яз(m. pectineus) кровопостачання: затульна, глибока
зовнішня соромітна артерії, гілки глибокої стегнової артерії.
7)довгий привідний м`яз(m. adductor
longus) кровопостачання: затульна, глибока
зовнішня соромітна артерії, гілки глибокої
стегнової артерії.
8)
короткий привідний м`яз(m. adductor brevis) кровопостачання:
затульна, пронизні артерії,
іннервація цих м`язів: затульний нерв
9)
великий привідний м`яз(m. adductor magnus) кровопостачання:
затульна, пронизні артерії, іннервація: поперекове сплетення,
затульний, сідничий нерв.
-задня група м`язів:
1)двоголовий м`яз стегна(m. biceps femoris) кровопостачання:
присередня огинальна, пронизні артеії, іннервація:
великогомілковий(довга головка), мілогомілковий(коротка) нерви.
2) півсухожилковий м`яз(m. semitendinosus) кровопостачання:
присередня огинальна, пронизні артеії, іннервація: великогомілковий
нерв. 3)півперетинчастий м`яз(m. semimembranosus)
кровопостачання: кровопостачання: присередня огинальна, підколінна,
пронизні артеії, іннервація: великогомілковий нерв.
Стегновий канал (canalis
femoralis) в нормі не існує, при
виникненні гриж
-від внутрішнього отвору
стегнового кільця(anulus femoralis)
до
підшкірного розтвору;
3 стінки:
передня задня
бічна
47) М`язи нижньої кінцівки: класифікація, групова характеристика
м`язів гомілки і стопи, їх іннервація і кроврпостачання.
Наименова
Нача
Прикрепл Кровоснаб Иннерва
ние мышц
ло
ение
жение
ци
мышц
я
Передня
я группа
мышц
голени:
1. Передняя латеральн медиальна
передняя глубокий
большеберцов
ый
я
большеберц малоберц
ая мышца (m. мыщелок, клиновидна
овая
ов ый нерв
tibialis anterior)
я кость,
артерия
основание
1
плюсневой
кости
2. Длинный латеральн сухожильн
--------разгибатель
ый
ое
пальцев
мыщелок
растяжен
(m.extensor
ие тыла
digitorum
2 -5
longus)
пальцев
3. Длинный медиальна сухожильн
--------я
ое
разгибатель
поверхност растяжебольшого
ь
ние
пальца стопы
тыла
(m. extensor малоберцо
вой кости, большого
hallucis
межкостная пальца
longus)
стопы
перепонка
голени
Латеральна
я
группа
мышц
голени:
1. Длинная
головка и подошвенн малоберцов и поверхнос
малоберцо латеральна ая
ая артер
я тный
вая
я
поверхнос
(ветвь
малоберц
(m.peroneu поверхност ть
задней
ов ый нерв
s longus)
ь
медиально большебер
малоберцо й
цовой
вой кости, клиновидн артерии)
латеральн ой
ый
кости
мыщелок
большебер
цовой кости
2. Короткая латеральна бугристость
--------малоберцовая
я
5
мышца (m. поверхност плюсневой
peroneus
ь
кости
brevis)
малоберцо
вой кости
Задняя
группа
мышц
голени:
1. Трехглавая
мышца голени
состоит из 2
мышц:
над
общее
задняя
икроножна латеральн сухожилие большеберц
я мышца
ым и
(ахиллово)
овая
(m.gastrocn медиальны – бугор
артерия
emius);
м
пяточной
мыщелкам
кости
и
бедренной
кости
задняя
камбаловидна поверхност
я мышца(m.
ь
soleus)
большебер
цовой кости
2. Задняя
задняя бугристость
----большеберцов поверхност ладьевидно
ая мышца
ь
й кости
(m.tibialisposteri большебер
цовой
or)
кости,
межкостная
перепонка
голени
3. Длинный
задняя
подошвенн
----сгибатель
поверхност ая
пальцев (m.
ь
поверхнос
flexordigitorumlo большебер ть
ngus)
цовой дистальных
кости,
фаланг 2-5
пальцев
4. Длинный
----подошвенн
----ая
сгибатель
поверхност
-
большебе
рц
овый нерв
-----
-----
-----
большого
пальца стопы
(m.flexorhalluci
slongus)
ь дистальной
фаланги
большого
пальца
стопы
5.
латеральн вплетается
--------Подошвенная
ый
в ахиллово
мышца (m. надмыщел сухожилие
planarius)
ок
бедренной
кости
6.
----задняя
--------Подколенный
поверхност
мускул (m.
ь
popliteus)
большебер
цовой кости
М`язи стопи:
м`язи тилу:
1)короткий м`яз-розгинач пальців(m. extensor digitorum brevis) кров-ня:
бічна заплеснова,гілки малогомілкової артерії
2) короткий м`яз-розгинач великого пальця(m. extensor hallucis brevis)
кров-ня: тильна артерія стопи
іннервуються глибоким малогомілковим нервом
М`язи підошви:
-присередня група:
1) відвідний м`яз великого пальця(m. abductor hallucis) кров-ня:
присередня підошвова, іннервац: присередній підошвовий н.
2) крототкия згинач великого пальця(m. flexor hallucis brevis)
кров-ня: присередня підошвова, гілки гилбокої підошвової дуги,
іннервац: присередній підошвовий н., бічний підошвовий н.
3) привідний м`яз великого пальця(m. adductor hallucis) кров-ня: гілки
гилбокої підошво
вої дуги, підошвові плеснові артерії , іннервац: бічний підошвовий н.
-бічна група:
1)відвідний м`яз мізинця(m. adductor digiti minimi)
2) короткий м`яз-згинач мізинця(m. flexor digiti minimi brevis)
3)протиставний м`яз мізинця(m. opponens digiti minimi)
кровопост-ся бічною підошвовою артерією, іннервуються бічним
підошвовим нервом.
-cередня група
1)короткий м`яз-згинач пальців(m. flexor digitorum brevis) кров-ня:
присередня, бічна підошвові артерії, іннервація: присередній
підошвовий н.
2) квадратний м`яз підошви(m. quadratus plantae) кров-ня: бічна
підошвова артерія, іннервація: бічний підошвовий нерв.
3)червоподібні
м`язи(mm. lumbricales) кров-ня: присередня, біна
підошвові, іннервація: присередній, бічний підошвові нерви.
4)
міжкісткові
м`язи(m.
interossei)
*підошвові міжкісткові(проміжки між II-III,III-IV,IV-V плесновими
кістками) *тильні міжкісткові(проміжки на тильній частині між II-III,IIIIV,IV-V) кровопостачаються підошвовими плесновими, гілками
глибокої підошвової дуги, іннервуються бічним підошвовим нервом .
48) Ротова порожнина: розвиток, частини, їх будова
іннервація,кров-ня слиз. оболонки. Вади розвитку ротової
порожнини.
Складається з 2 частин: -присінок рота (vestibulum oris)
-власне ротова порожнина
розвиток:
* верхньощелепні і нижньощелепні відростки зростаються у бічних
відділах утворюючи бічні частини губ(нижньощелепні відростки
повністю зростають по серединній лінії), а верхньощелепні не доходять
до середини – серединна частина верхньої губи утв. з первинного
піднебіння.
- злиття медіального відростка з верхньощелепними
і латеральними носовими відростками утворює первинне піднебіння(з
нього утв серединна частина верхньої губи, серединна частина верх.
щелепи, міжщелепна і різцева кістки ) -нижньощелепні відростки форм.
нижню щелепу, нижню губу.
-язик утворюється з перших трьох зябрових дуг.
Присінок рота
обмежований: ззовні - губами, щоками зсередини - зубами
верхньощелеп. і нижньощелеп. зубними дугами, яснами.
Власне ротова порожнина
щілина яка утв.: сперду, збоків –
яснами(gingiva),верхньо- і нижньощелепною
зубними дугами і зубами.
зверху – твердим, мяким піднебінням(palatum durum,molle),
знизу –діафрагмою рота(diaphragma oris), яка утв. парним
щелепно-під`язиковим, підборідно-під`язиковим м`язами і
язиком(lingua).
Ззаду через зів(fauces) переходить у ротову частину глотки.
Кровопостачання: верхня і нижня артерії губ (від лицевої артерії)
,велика і малі піднебінні(гілки низхідної піднебінної а.),висхідна
глоткова артерії.
Іннервація: великий піднебінний, носопіднебінний нерви(від верхньощ.
н.), глоткове сплетення.
Вади розвитку
-«заяча губа»(розщеплення верхньої губи)
-«вовча паща»(по серединній лінії не заростаються дві частини
твердого/м`якого піднебіння і може доходити до язичка)
-макро-/мікросомія(незрощення або надмірне зрощення верхньо- і
нижньощ. відростків)
49)Присінок рота: розвиток, будова, сплоучення, кровопостачання і
іннервація слиз об. Вади розвитку присінка рота.
Розвиток:
-піднебіння відділяється від губ і щок первинною губною
борозною(на нижній щелепі утв. так ж сама борозна)
-з борозен вростає в глибину епітеліальна пластинка(зовнішнявестибулярна, внутрішня-зубна.
Будова:
вертикальна щілина яка відмежована: ззовні - губами, щоками
зсередини – зубами, верхньощелеп. і нижньощелеп. зубними дугами,
яснами.
Губи(labia): верхні і нижні, мають дві поверхні зовнішню(шкірну
частину) і внутрішню(слизову частину), між 2 частинами є проміжна
частина яка містить сальні залози, сосочки. На шкірі верхньої губи є
жолобок, а на ньому горбок.
Щоки(bucca): утв. щічним і сусідніми м`язами. Ззовні вкриті шкірою,
яка містить сальні і слинні залози, зсередини слиз.об.
На рівні 2 верхнього великого кутнього зуба слиз. об. утв сосочок
привушної залози(з вічком протоки привушної залози)
Ясна(lingua)слиз.об., яка вкриває коміркові дуги верхн. і нижньої
щелепи. Вони склад з вільної(має ясенний край) і прикріпленої частини
(та що зрощена з дугами). Між ясенним краєм і зубом утв. ясенна
борозна. Між зубами на яснах ясенні(міжзубні) сосочки.
Сполучення: -через ротову щілину відкривається назовні –через
проміжки між зубами, через два простори за останніми великими
кутніми зубами сполучається з власне ротовою порожниною.
Кровопостачання: верхня і нижня губні артерії, щічна і комаркові
артерії. Іннервація: щічний, нижній комріковий нерв, верхні губні гілки
підочноямкового нерва, нижні губні гілки підборідного нерва.
50)Губи: розвиток, будова, іннервація і кровопостачання слиз. об.
Вади розвитку губ.
Губи рота(labia oris)
Розвиток: верхньощелепні і нижньощелепні відростки зростаються у
бічних відділах утворюючи бічні частини губ(нижньощелепні відростки
повністю зростають по серединній лінії), а верхньощелепні не доходять
до середини – серединна частина верхньої губи утв. з первинного
піднебіння.
Cкладаються з верхньої і нижньої губи, сформовані коловоим м`язом
рота. Мають три поверхні зовнішню(шкірну частину),
внутрішню(слизову частину) проміжну частину(яка містить слинні і
слизові залози, високі сосочки,роговий шар епітелію). На шкірі
верхньої губи по серединній лінії – верхньогубний жолобок, внизу
нього – горбок. З права і ліва обидві губи з`єднанні спайками губ –
утворюючи кути рота. По серединній лінії між губою та яснами(зверху і
знизу) утв. скаладка: зверху – вуздечка верх. губи, знизу – вуздечка
нижньої губи.
Кровопостачання: Верхні і нижні губні гілки лицевої артерії , гілки
підочноямкової і підборідної артерій. Іннервація: верхні губні гілки
підочноямкового нерва, нижні губні гілки підборідного нерва.
Вади розвитку
-«заяча губа»(розщеплення верхньої губи)
51)Щоки: розвиток, будова, іннервація і кровопостачання слиз. об.,
вікові особливості.
Щоки(bucca)
Розвиток: верхньощелепні і нижньощелепні відростки зростаються у
бічних відділах утворюючи щоки.
Утворені щічним м`язом, сусідніми м`язами лиця.
Межі: присередня – носо-губна борозна,
верхня – бічна частина
підочноямкового краю(утв. виличною кісткю),
бічна –
передній край жувального м`яза,
нижня – тіло
нижньої щелепи(нижній край).
Ззовні вкрита шкірою(є волосся, сальні і потові залози), зсередини –
слиз. об.(слизові і слинні залози). Пучки колагенових і еластичних
волокон вплітаються в щічний м`яз(міцно з`єднують слизову оболонку
з сполучнотканинними елементами м`яза). Між шкірою і м`язом –
жирове тіло щоки.
У присінку рота слиз. об. щоки, на рівні 2 верхнього великого кутнього
зуба утв. сосочок привушної протоки – на його вершині є вічко протоки
привушної залози.
Кровопостачання: щічна артерія(від верхньощелепної артерії).
Іннервація: щічний нерв(гілка нижньощелепного нерва, який є гілкою
трійчастого н.).
Вікові особливості: добре розвинене жирове тіло щоки у немовлят і
дітей грудного віку – стінка щоки потовщена, полегшує смоктання
молока.
52) Власне ротова порожнина: розвиток, стінки, сполучення,
іннервація і кровопостачання слиз. об. Вади розвитку ротової
порожнини.
Розвиток
*злиття медіального відростка з верхньощелепними і латеральними
носовими відростками утворює первинне піднебіння.
-язик утворюється з перших трьох зябрових дуг.
Стінки
щілина яка утворена: сперду, збоків – яснами(gingiva),верхньо- і
нижньощелепною зубними дугами і зубами.
зверху – твердим, мяким піднебінням(palatum durum,molle),
знизу –діафрагмою рота(diaphragma oris), яка утв. парним
щелепно-під`язиковим, підборідно-під`язиковим м`язами і
язиком(lingua).
Сполучення
ззаду через зів(fauces) переходить у ротову
частину глотки,
спереду через щілину сполучається с
присінком рота.
Кровопостачання: велика і малі піднебінні(гілки низхідної піднебінної
а.),висхідна глоткова артерії, парна язикова артерія(зовнішньої соноої
а.).
Іннервація: великий піднебінний, носопіднебінний нерви(від верхньощ.
н.), глоткове сплетення.
Вади розвитку
-«вовча
паща»(по серединній лінії не заростаються дві частини
твердого/м`якого піднебіння і може доходити до
язичка)
-макро/мікросомія(незрощення або надмірне зрощення
верхньо- і нижньощ. відростків). 53)Діафрагма
рота: розвиток, рельєф поверхні, іннервація і
кровопостачання.
Розвиток: з І зябрової(щелепної) дуги
Вона представлена щелепно-під`язиковим м`язом, він іде від
внутрішньої поверхні тіла нижньої щелепи по linea mylohyoidea
прикріплюється до передньої поверхні тіла під`язикової кістки. М`язові
пучки правого і лівого м`язів сплітаються між собою по серединній
лінії утворюючи шов.
На слизовій оболонці розрізняють:
вуздечка язика(frenulum linguae), йде від ясен нижньої щелепи до
нижньої поверхні язика, розташована посередині і фіксує язик.
під`язикова
складка(plica sublingualis), парна, лежить збоку від вуздечки(тут
відкриваються малі під`язикових проток)
під`язикове м`ясце(caruncula sublingualis), парне, має виглядпідвищення
по боках від основи вуздечка язика, на його вершині відкриваються
вивідні протоки підщелепної і під`язикової слинних залоз.
Кровопостачання: лицева артерія, під`язикова артерія.
Іннервація: щелепно-під`язиковий, лицевий, під`язиковий нерв.
54)Слизова оболонка ротової порожнини: будова, рельєф, іннервація
і кровопостачання.
Слизова оболонка ротової порожнини має три шари: епітелій, власну
пластинку і підслизову основу.
Епітеліальний шар найтовщий – твердого піднебіння, язика, ясен.
Власна пластинка добре виражена – губи, щоки.
Підслизова основа – в ділянці дна порожнини рота та перехідних
складок(будова зумовленна особливостями функцій.
Епітелій багатошаровий плоский оберненим до ротової порожнини і
внаслідок злущування поверхневих клітин постійно оновлюється.
Власна пластинка – пухкої сполучної тканини:
-основоню речовиною
-волокнистими структурами
-клітинними елементами
Вона утворює численні виступи (сосочки)
Підслизова основа утв. з пухкої сполучної тканини
(є жирова тканина, слизові та слинні залози)
Cлиз.об. щік вкрита багатошаровим плескатим
епітелієм, який не зазнає зроговіння.
Ясна – це слиз.об., що вкриває альвеолярні відростки верхньої та
нижньої щелепи. Навколо зуба є ясенна боріздка — щілиноподібний
простір між поверхнею зуба та прилеглими яснами.
Розрізняють три ділянки епітелію: ротовий, який вкриває ясна зовні –
зроговілий; боріздковий і з'єднувальний епітелій – не зроговілі чатсини.
Cлиз.об. твердого піднебіння вкрита багатошаровим плескатим
епітелієм - роговіє.
Слиз.об. дна порожнини рота, перехідних складок губ, щік вкрита
епітелієм помірної товщини – не зроговіває. Сосочки власної
пластинки невисокі. Підслизова основа добре розвинена, що забезпечує
вільний рух язика, губ, щік.
Cлизю об. верхньої та бічних поверхонь язика утворює виступи —
сосочки язика. Існує 4 різновиди їх: нитко-, грибо-, листоподібні,
жолобоподібні. За сліпим отвором язика сосочки відсутні. В пухкій
сполучній тканині власної пластинки розташоване скупчення
лімфоїдної тканини, що утворює язиковий мигдалик.
Іннервація: щелепно-під`язиковий, лицевий, під`язиковий нерв, щічний
нерв(гілка нижньощелепного нерва, який є гілкою трійчастого н.),
верхні губні гілки підочноямкового нерва, нижні губні гілки
підборідного нерва, нижній комріковий нерв, великий піднебінний,
носопіднебінний нерви(від верхньощ. н.), глоткове сплетення.
Кровопостачання: лицева артерія, під`язикова артерія. щічна
артерія(від верхньощелепної артерії), верхні і нижні губні гілки лицевої
артерії, гілки підочноямкової і підборідної артерій, щічна і комаркові
артерії, : велика і малі піднебінні(гілки низхідної піднебінної
а.),висхідна глоткова артерії, парна язикова артерія(зовнішньої соноої
а.).
55)Піднебіння: розвиток, частини,будова, іннервація і
кровопостачання слиз.об. Вади розвитку.
Складається з 2 частин: -тверде піднебіння (palatum durum) -м`яке
піднебіння(palatum molle)
Тверде піднебіння: відокремлює ротову порожнину від
носової.(передні 2/3 піднебіння).
Розвиток: кісткова основа – з піднебінних відростків верхніх щелеп і
горизонтальних пластинок піднбінних кісток.
Слиз.об. товста, міцно зрощена з окістям(вкрита багатошар.плоск.
незрогов.епіт. в нього врост високі сосочки власної пластинки)
Є 4 ділянки:
жирова – передня
частина тверд.
піднеб(жирова
клітковина).
залозиста – задня
частина(слинні залози)
крайова – у вигляді дуги на межі ясен і
верх.щелепи(міцно зрощ. з окістям)
піднебінний шов – утв. взовж серединної лініїю(відходять
поперечні складки, зпереду розташ. піднебінний сосочок).
М`яке піднебіння/піднебінна завіска – утв.піднебінним апоневрозом,
прикріплюється до горизоетальних пластинок піднебінних кісток і
м`язи які вплітаються в неї(задня третина піднебіння).
Слиз.об. має 2 поверхні:
носова – однош. багаторядний війчстий епіт.(відкриваться протоки
слизових залоз)
ротова – багатош. плоский незрог. епіт.(власна плстинка утв. сосочки,
відкриваються протоки слинних злоз.
Передня част., прикріпленна до тверд. піднеб.(горизонтально), задня –
рухлива (звисає вертикально)
Задній край має конічної форми виступ – піднеб. язичок, що обмежовує
разом з коренем язика – зів(fauces), який сполучається з рот. част.
глотки.
Від бічних част заднього краю відходять дві парні дужки(передні і задні
складки зіва).
Передня – піднебінно-язикова дужка, має трикутну складку яка
кріпиться до кореня язика. Простір між дужками – перешийок зіва.
Задня – піднебінно глоткова, зверху утв. з слиз.об. півмісяцева
складка(зверху відмежовує мигдаликову ямку)
Між дужками – мигдаликова ямка, в якій є піднебінний мигдалик.
Піднебінний мигдалик – ламфоїдний орга, бічна поверхня вкрита
мигдаликовою капсулою(утв. перетинки, які вход в мигдали і
поділяють на часточки); присередня поверхня – багатош. плоск.
незрогов. епіт. Є 20 мигдаликових ямочок, в які відкриваються крипти.
Кровопостачання: висхідна глоткова(зовнішня сонна),піднебінна(від
лицевої),низхідна піднебінна(від верхньощелепної, велика і мала
піднебінні артерії(від низхідної піднебінної), висхідна глоткова, різцева
артерія. Іннервація: великий піднебінний, носопіднебінний,глоткове
сплетення, гілки нижньощелепного нерва.(м`язи м`якого піднебіння)
Вади розвитку: -«вовча паща»(по серединній лінії не заростаються дві
частини твердого/м`якого піднебіння і може доходити до язичка)
-макро-/мікросомія(незрощення або надмірне зрощення верхньо- і
нижньощ. відростків)
56.
Тверде піднебіння (palatum durum): розвиток, будова, іннервація і
кровопостачання слизової оболонки. Вади розвитку твердого
піднебіння.
Розвиток: з зародкового медіального відростка
Будова: формує передню частину піднебіння і являє собою кісткову
пластинку, з обох боків вкриту слизовою оболонкою. Уздовж
кісткового серединного піднебінного шва розміщений шов піднебіння
(raphe palati), від якого розходяться поперечні піднебінні складки (plicae
palatinae transversae). Спереду піднебінний шов закінчується різцевим
сосочком (papilla incisiva).
Іннервація: nn. palatini majors
Кровопостачання: a. palatina major, a. incisivа.
Вади: вовча паща
М’яке піднебіння (palatum molle): розвиток, частини, будова,
іннервація і кровопостачання слизової оболонки. Вади розвитку
м’якого піднебіння.
57.
Розвиток: із задніх частин зародкових піднебінних відростків
Слиз.об. має 2 поверхні:
носова – однош. багаторядний війчстий епіт.(відкриваться протоки
слизових залоз)
ротова – багатош. плоский незрог. епіт.(власна плстинка утв. сосочки,
відкриваються протоки слинних злоз.
Передня част., прикріпленна до тверд. піднеб.(горизонтально), задня –
рухлива (звисає вертикально)
Задній край має конічної форми виступ – піднеб. язичок, що обмежовує
разом з коренем язика – зів(fauces), який сполучається з рот. част.
глотки.
Від бічних част заднього краю відходять дві парні дужки(передні і задні
складки зіва).
Передня – піднебінно-язикова дужка, має трикутну складку яка
кріпиться до кореня язика. Простір між дужками – перешийок зіва.
Задня – піднебінно глоткова, зверху утв. з слиз.об. півмісяцева
складка(зверху відмежовує мигдаликову ямку)
Між дужками – мигдаликова ямка, в якій є піднебінний мигдалик.
Піднебінний мигдалик – лімфоїдний оргаг, бічна поверхня вкрита
мигдаликовою капсулою(утв. перетинки, які вход в мигдали і
поділяють на часточки); присередня поверхня – багатош. плоск.
незрогов. епіт. Є 20 мигдаликових ямочок, в які відкриваються крипти.
Кровопостачання: висхідна глоткова(зовнішня сонна),піднебінна(від
лицевої),низхідна піднебінна(від верхньощелепної, велика і мала
піднебінні артерії(від низхідної піднебінної), висхідна глоткова, різцева
артерія.
Іннервація: великий піднебінний, носопіднебінний,глоткове сплетення,
гілки нижньощелепного нерва.(м`язи м`якого піднебіння)
58. М’язи м’якого піднебіння:
характеристика, іннервація і
кровопостачання. має 4 парних і 1
непарний м’яз
m. palatopharyngeus —парний, підтягує глотку доверху; n. vagus
2) m. palatoglossus — парний, звужує зів; n. vagus
3) m. uvulae — вкорочує язичок; n. vagus
4) m. levator veli palatini — парний,піднімає м’яке піднебіння; n. vagus
5) m. tensor velli palatine — парний, опускає м’яке піднебіння; гілочки n.
mandibularis
Кровопостачання: м’язовий стовбур a. palatina ascendens (гілка
зовнішньої сонної артерії) Венозний відтік у лицеву вену
1)
59. Язик: розвиток, зовнішня будова, функції, іннервація і
кровопостачання. Вади розвитку язика.
Розвиток: з перших трьох зябрових дуг
Будова: м’язовий орган, має овально-видовжену форму. Має верхівку,
тіло і корінь. Край язика (margo linguae) є межею між його верхньою та
нижньою поверхнями. Верхня поверхня, або спинка язика (dorsum
linguae), опукла та шорстка. По серединній лінії спинки язика
проходить борозна (sulcus medianus linguae). Перпендикулярно їй
поперечно прямує межова борозна (sulcus terminalis linguae).
Попереду межової борозни розміщена передня частина спинки язика, а
позаду — задня частина. Заглиблення у місці сходження серединної та
межової борозен має назву сліпого отвору язика (foramen caecum
linguae), який є залишком щитоподібно-язикової протоки (ductus
thyroglossalis).
На нижній поверхні язика розташовується вуздечка язика (frenulum
linguae). У власній пластинці кореня язика є непарний язиковий
мигдалик
(tonsilla lingualis).
Функції: орган смаку, перемішування їжі, ковтання, мова.
Іннервація:
М’язи – язикові гілки n. hypoglossus
Загальна чутливість передніх двох третин – n. lingualis (гілка n.
mandibularis, від n. trigeminus)
Смакова чутливість передніх двох третин – chorda tympani (гілка n.
facialis)
Уся чутливість задньої третини – язикові гілки n. glossopharyngeus
Уся чутливість кореня язика – чутливі гілки n. pharyngeus superior (від
n. vagus)
Кровопостачання: a. lingualis (гілка a. carotis externa). Венозний відтік
по v. lingualis до v. jugularis interna.
60.
Язик: будова слизової оболонки, іннервація і кровопостачання.
Будова: на поверхні відкриваються числення протоки слинних залоз.
Підслизова основа відсутня. Епітелій і власна пластинка утворюють
сосочки (papillae linguales), 6 видів.
Іннервація:
Загальна чутливість передніх двох третин – n. lingualis
Смакова чутливість передніх двох третин – chorda tympani
Уся чутливість задньої третини –
язикові гілки n. glossopharyngeus
Уся чутливість кореня язика –
чутливі гілки n. pharyngeus
superior Кровопостачання: a.
lingualis, v. lingualis.
61.
Сосочки слизової оболонки язика: топографія, функціональна
характеристика, іннервація і кровопостачання.
ниткоподібні (papillae filiformes) — вкривають всю поверхню спинки
язика, найчисельніші, затримують їжу на поверхні язика, мають
больові та температурні рецептори;
2) конічні (papillae conicae) — вкривають всю поверхню спинки язика,
найчисельніші;
3) грибоподібні (papillae fungiformes) — розташовані у передній частині
спинки, містять смакові бруньки;
4) сочевицеподібні (papillae lentiformes) — схожі на грибоподібні, але
менші, розташовані між ними;
5) жолобуваті (papillae vallatae) — найбільші, розташовані на межі
кореня і тіла, 7-12 штук містять майже половину смакових бруньок; 6)
листоподібні (papillae foliatae) — розташовані по краях, містять
смакові бруньки., між ними протоки малих слинних
1)
Іннервація:
Передні дві третини – chorda tympani
Задня третина – язикові
гілки n. glossopharyngeus
Корінь язика – чутливі
гілки n. pharyngeus superior
Кровопостачання: a.
lingualis, vena lingualis.
62. М’язи язика: розвиток, класифікація, характеристика,
іннервація і кровопостачання.
Розвиток: з міотомів
Класифікація: поділяються на власні та скелетні.
Характеристика:
I. Власні м’язи язика змінюють його форму(почин і закінч в товщі):
1. Верхній поздовжній м’яз (m. longitudinalis superior) — вкорочує язик,
піднімає його верхівку вгору; при односторонньому скороченні
відводить верхівку язика вбік.
2. Нижній поздовжній м’яз (m. longitudinalis inferior) — вкорочує язик,
опускає його верхівку вниз; при односторонньому скороченні
відводить верхівку язика вбік.
3. Поперечний м’яз язика (m. transversus linguae) — звужує та видовжує
язик, скручує його у трубочку.
4. Вертикальний м’яз язика (m. verticalis linguae) — видовжує язик та
робить його більш плоским.
II. Скелетні м’язи язика змінюють положення язика:
1. Підборідно-язиковий м’яз (m. genioglossus) — тягне язик вперед та
вниз.
2. Під’язиково-язиковий м’яз (m. hyoglossus) — тягне язик дозаду та
вниз.
3. Шило-язиковий м’яз (m. styloglossus) — тягне язик до заду та вгору, а
при односторонньому скороченні — убік.
Іннервація: n. hypoglossus
Кровопостачання: a. lingualis, vena lingualis. Густа артеріальна сітка
63. Ротові залози: класифікація, розвиток, топографія, будова.
Розвиток: є похідними багатошарового плоского епітелію
У ротову порожнину відкриваються численні малі слинні залози і три
парні великі слинні залози.
До малих слинних залоз (glandulae salivariae minores) належать: губні
залози (glandulae labiales), щічні залози (glandulae buccales), кутні залози
(glandulae molares), піднебінні залози (glandulae palatinae) і язикові
залози (glandulae linguаles). Малі слинні залози розташовані в слизовій
оболонці і підслизовій основі стінок ротової порожнини, м’якого
піднебіння, а також у товщі щічного м’яза. За будовою малі слинні
залози належать до складних розгалужених альвеолярних або
трубчасто-альвеолярних залоз.
До великих слинних залоз (glandulae salivariae majоres) належать такі
парні залози: привушна залоза (glandula parotidea), під’язикова залоза
(glandula sublingualis) і піднижньощелепна залоза (glandula
submandibularis).
Залежно від характеру секрету, що виробляється, розрізняють такі
слинні залози:
– серозні залози, які виділяють білковий секрет – рідку слину (привушні
залози і язикові малі слинні залози, що розташовані в ділянці
жолобуватих сосочків);
– слизові залози, які виділяють слиз – густу слину (під’язикові залози, а
також піднебінні і задні язикові малі слинні залози);
– змішані залози, які виділяють змішаний секрет – серозно-слизовий (до
них належать піднижньощелепні залози, а також губні, щічні і передні
язикові малі слинні залози).
64.
Малі слинні залози (glandulae salivatoriae minores): розвиток,
топографія, іннервація і кровопостачання.
Розвиток: є похідними багатошарового плоского епітелію
Топографія: розташовані в слизовій оболонці і підслизовій основі
стінок ротової порожнини, м’якого піднебіння, у товщі щічного м’яза.
За місцем розташування виділяють такі групи малих слинних залоз:
губні залози (glandulae labiales); щічні залози (gll. buccales); кутні залози
(gll. molares); піднебінні залози (gll. palatinae); язикові залози (gll.
linguales).
Іннервація: симпатичні та парасимпатичні вегетативні волокна
Кровопостачання: артерії, що кровопостачають слизову оболонку.
65.
Привушна залоза (glandula parotidea): розвиток, топографія,
будова, іннервація і кровопостачання.
Розвиток: є похідною багатошарового плоского епітелію
Привушна залоза (glаndula parotіdea) є найбільшою зі слинних залоз,
її маса становить 20–30 г. Залоза має полігональну форму з розмірами
приблизно 5 × 4 × 3 см і розташована на бічній поверхні обличчя в
привушно-жувальній ділянці спереду і нижче вушної раковини, на
бічній поверхні гілки нижньої щелепи і заднього краю жувального
м’яза. Вгорі залоза доходить майже до виличної дуги, внизу – до кута
нижньої щелепи, а позаду – до соскоподібного відростка скроневої
кістки і переднього краю груднинно-ключично-соскоподібного м’яза.
Привушна залоза складається з двох частин: поверхневої частини (pars
superficialis) і глибокої частини (pars profunda).
Глибока частина розміщена в занижньощелепній ямці, заходить за гілку
нижньої щелепи, а позаду досягає до шилоподібного відростка, від
якого починаються шило-під’язиковий, шило-глотковий і шилоязиковий м’язи. Інколи наявна додаткова привушна залоза (glandula
parotidea accessoria), яка найчастіше розташована на бічній поверхні
жувального м’яза поруч з привушною протокою.
Привушна залоза вкрита привушною фасцією, а ззовні – тонким шаром
підшкірної клітковини і шкірою. Крізь залозу проходять зовнішня
сонна артерія, занижньощелепна вена, лицевий і вушно-скроневий
нерви. У товщі залози розташоване привушне нервове сплетення і
глибокі привушні лімфатичні вузли.
Привушна слинна залоза за будовою є складною розгалуженою
альвеолярною залозою, складається з часточок і має м’яку
консистенцію, виділяє білковий (серозний) секрет – рідку слину. Від
капсули залози відходять усередину органа сполучнотканинні
перетинки, відокремлюючи часточки. У міжчасточковій сполучній
тканині проходять міжчасточкові вивідні протоки, судини і нерви.
Привушна протока (ductus parotideus) – протока Стенона – виходить із
залози з її переднього краю і йде вперед на 1–2 см нижче виличної дуги
по зовнішній поверхні жувального м’яза, потім, обігнувши передній
край цього м’яза, протока пронизує щічний м’яз і відкривається в
присінок рота на рівні другого верхнього великого кутнього зуба на
вершині сосочка привушної протоки (papilla ductus parotidea). Цей
сосочок утворений слизовою оболонкою щоки.
Кровопостачання забезпечують привушні гілки поверхневої скроневої
артерії. Венозна кров відтікає в занижньощелепну вену. Лімфатичні
судини від залози впадають у поверхневі і глибокі привушні лімфатичні
вузли.
Іннервація: чутлива інформація від залози передається по привушних
гілках вушно-скроневого нерва, що є гілкою нижньощелепного нерва
(третя гілка трійчастого нерва – V черепний нерв). Команда на
виділення слини передається по парасимпатичних післявузлових
волокнах (від вушного вузла) малого кам’янистого нерва (гілка язикоглоткового нерва – ІХ черепний нерв). Симпатична іннервація
здійснюється за рахунок симпатичних післявузлових волокон від
сплетення навколо зовнішньої сонної артерії.
66.Під’язикова залоза :розвиток, топографія, будова, іннервація і
кровопостачання.
Під’язикова залоза (glаndula sublinguаlis) є складною розгалуженою
трубчасто-альвеолярною залозою масою приблизно 5 г, виділяє
слизовий секрет. Залоза має видовжену форму з розмірами 2 × 1 × 0,7
см і розташована під слизовою оболонкою дна ротової порожнини на
верхній поверхні щелепно-під’язикового м’яза, де утворюється
під’язикова складка. Бічною поверхнею залоза прилягає до під’язикової
ямки на внутрішній поверхні нижньої щелепи, а присередньо – до
підборідно-під’язикового, під’язиково-язикового і підборідно-язикового
м’язів. Від тонкої сполучнотканинної капсули відходять перетинки,
поділяючи залозу на часточки. У цих перетинках проходять
міжчасточкові вивідні протоки, судини і нерви. Міжчасточкові протоки
від задньобічних відділів залози зливаються і формують 10–15 малих
під’язикових проток (ductus sublingualis minores) – протоки Рівіна, які
самостійно відкриваються у ротову порожнину на поверхні слизової
оболонки вздовж під’язикової складки.
Міжчасточкові протоки присередньопередніх відділів залози
утворюють велику під’язикову протоку (ductus sublingualis major) –
протоку Бартоліна, яка відкривається самостійно або разом з
піднижньощелепною протокою на під’язиковому м’ясці (caruncula
sublingualis).
Кровопостачання забезпечує під’язикова артерія, що є гілкою язикової
артерії, і підпідборідна артерія, що є гілкою лицевої артерії. Венозна
кров відтікає по однойменних венах. Лімфатичні судини від залози
впадають у піднижньощелепні та підпідборідні лімфатичні вузли
Іннервація. Чутлива інформація від залози передається по волокнах
язикового нерва, що є гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка
трійчастого нерва – V черепний нерв). Команда на виділення слини
передається по парасимпатичних післявузлових волокнах (від
під’язикового вузла) барабанної струни, що є гілкою лицевого нерва
(VІІ черепний нерв). Симпатичні післявузлові волокна до залози
відходять від сплетення навколо зовнішньої сонної артерії.
67.Піднижньощелепназалоза:розвиток,топографія,будова,
іннервація і кровопостачання.
Піднижньощелепна залоза (glаndula submandibulаris) є складною
розгалуженою трубчасто-альвеолярною залозою масою 13–16 г, має
еліпсоїдну форму з розмірами приблизно 4 × 2 × 1,5 см і виділяє
серозно-слизовий секрет. Залоза розташована в ділянці
піднижньощелепного трикутника. Зовні залоза вкрита поверхневою
пластинкою шийної фасції і шкірою. Присередня поверхня залози
прилягає до
під’язиковоязикового і шило-язикового м’язів, верхня – до
піднижньощелепної ямки на внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи,
нижня частина залози виходить з-під нижнього краю щелепи.
Невеликий відросток залози спереду лежить на задньому краї
щелепнопід’язикового м’яза. Звідси з залози виходить
піднижньощелепна протока (ductus submandibularis) – протока Вартона,
що проходить вперед і огинає задній край щелепно-під’язикового м’яза
і проходить під слизовою оболонкою дна ротової порожнини вздовж
внутрішньої поверхні під’язикової залози. Протока відкривається разом
з великою під’язиковою протокою невеликим отвором на під’язиковому
м’ясці (caruncula sublingualis) поруч з вуздечкою язика. Збоку до залози
прилягають лицева артерія і вена (ще до їх перегину через нижній край
нижньої щелепи), а також піднижньощелепні лімфатичні вузли. Залоза
має щільну сполучнотканинну капсулу, від якої всередину відходять
перетинки, що поділяють залозу на часточки. У перетинках проходять
міжчасточкові вивідні протоки, судини і нерви.
Кровопостачання забезпечують гілки лицевої артерії. Венозна кров
відтікає в лицеву вену. Лімфатичні судини від залози впадають у
піднижньощелепні лімфатичні вузли.
Іннервація. Чутлива інформація від залози передається по волокнах
язикового нерва, що є гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка
трійчастого нерва – V черепний нерв). Команда на виділення слини
передається по парасимпатичних післявузлових волокнах (від
піднижньощелепного вузла) барабанної струни, що є гілкою лицевого
нерва (VII черепний нерв). Симпатичні післявузлові волокна відходять
від сплетення навколо язикової артерії.
68.Зів:межі, сполучення.
Зів (fauces) — це отвір, який сполучає порожнину рота з глоткою. Він
обмежений зверху м’яким піднебінням, знизу — коренем язика, з боків
— піднебінно-язиковою та піднебінно-глотковою дужками. Перешийок
зіва (isthmus faucium) — це простір між обома піднебінно-язиковими та
піднебінно- глотковими дужками. Піднебінно-язикова дужка (arcus
palatoglossus), являє собою складку слизової оболонки, що з’єднує
м’яке піднебіння з коренем язика; в основі цієї дужки лежить
однойменний м’яз. Піднебінно-глоткова дужка (arcus palatopharyngeus)
являє собою складку слизової оболонки, що з’єднує м’яке піднебіння зі
стінкою глотки; в основі цієї дужки лежить однойменний м’яз. Між
дужками є мигдаликова ямка (fossa tonsillaris), у якій лежить
піднебінний мигдалик (tonsilla palatina).
69.Піднебінний мигдалик :топографія,будова,функція, іннервація і
кровопостачання.
ПІДНЕБІННИЙ МИГДАЛИК, TONSILLA PALATINAПіднебінний
мигдалик парний, розташований у мигдаликовій ямці, fossa tonsillaris
між піднебінно-язиковою і піднебінно- глотковою дужками. Мигдалик
має овальну форму і складається з лімфоїдної тканини, яка утворює
лімфатичні вузлики.
Піднебінний мигдалик має такі утворення:
- capsula tonsillae, капсула мигдалика, оточує мигдалик зовні і
складається з тонкої пластинки сполучної тканини;
- fossulae tonsillae, ямочки мигдалика, розташовані на його поверхні,
вони надають мигдалику схожість із шкарлупою мигдального горіха; cryptae tonsillares, крипти мигдалика, являють собою сліпі заглиблення,
які відкриваються в ямочках.
Функція :у мигдаликах утворюється велика кількість лімфоцитів ,а
численні захисні речовини здатні знешкоджувати і знищувати віруси і
бактерії.
Іннервація :чутлива іннервація від кожного мигдалика передається по
мигдаликових гілках (rr.tonsillares) язико-глоткового нерва (IX
черепний нерв) та піднебінного нерва,що є гілками верхньощелепного
нерва (гілка трійчастого нерва ;V черепний нерв);парасимпатичні
завузлові волокна ,які відходять від крило-піднебінного вузла,що є
складовими великого кам’янистого нерва (гілка лицевого нерва ; VII
черепний нерв). Кровопостачання : піднебінний мигдалик живлять
мигдаликові гілки (rr.tonsillares) висхідної піднебінної артерії (гілка
лицевої артерії), висхідної глоткової артерії (гілка зовнішньої сонної
артерії),а також низхідної піднебінної артерії ( гілка верхньощелепної
артерії). Венозна кров від мигдалика відтікає по 3-4 мигдаликових
венах (vv.tonsillares) у крилоподібне сплетення , а з нього – у
занижньощелепну вену.
70.Глотка :розвиток, частини,будова стінки, іннервація і
кровопостачання.
Глотка (pharynx) — одночасно є органом травної і дихальної системи, у
якому перехрещуються травний і дихальний шляхи.Розташовується в
ділянці голови і шиї спереду від тіл шийних хребців і має три частини:
носова, ротова, гортанна. У носову частину зпереду відкриваються
хоани, а збоку — отвори слухових (евстахієвих) труб.
Носова частина глотки відноситься тільки до органів дихальної
системи. На передній стінці ротової частини відкривається зів, а в
гортанній частині — вхід у гортань.
М'язова оболонка глотки утворена скелетними м'язами, що
забезпечують проштовхування харчової грудки: стискачами
(констрикторами - верхнім, середнім і нижнім) і піднімачами (шилоглотковий і піднебінно-глотковий м'язи) глотки. Ротова частина глотки
є спільною для органів травної і дихальної системи. Гортанна частина
глотки відноситься тільки до органів травної системи. Із ротової
порожнини харчова грудка проходить через ротову і гортанну частини
глотки і далі внаслідок ковтання потрапляє до стравоходу. Стінка
глотки утворена трьома оболонками: слизовою оболонкою, м’язовою
оболонкою і адвентиційною оболонкою. У слизовій оболонці залягають
глоткова (аденоїди) і трубні мигдалини, які разом з піднебінними і
язиковим мигдаликом утворюють лімфоепітеліальне кільце Пирогова.
Іннервація :гілки язикового-глоткового нерва (IX черепний нерв) і
блукаючого нерва (Х черепний нерв), а також післявузлові симпатичні
нервові волокна гортанно- глоткових гілок від верхнього шийного вузла
утворюють у стінці глотки нервове сплетення, що забезпечує
іннервацію глотки.
Кровопостачання: глоткові гілки висхідної глоткової артерії і висхідної
піднебінної артерії від лицевої артерії , а також глоткові гілки нижньої
щитоподібної артерії від щито-шийного стовбура ,що постачають
артеріальну кров у всі структури оболонок глотки. Венозна кров
відтікає у глоткове сплетення , а з нього по глоткових венах у
внутрішню яремну вену.
71. Носова частина глотки: топографія,сполучення , особливості
будови стінки , іннервація і кровопостачання.
Носова частина глотки (pars nasalis pharyngis) чисто дихальна
частина,вона через хоани (choanae) сполучається з носовою
порожниною (cavitas nasi), простягається від склепіння глотки до рівня
піднебінної завіски, що відповідає межі між тілами II-III шийних
хребців. На її бічних стінках з обох боків є глоткові отвори слухових
труб (ostia pharyngea tubarum auditivarum), які сполучають глотку
(pharynx) з барабанною порожниною (cavitas tympani).
Між глотковим отвором і м’яким піднебінням (palatum molle)
розміщене парне скупчення лімфоїдної тканини– трубний
мигдалик(tonsilla tubaria).
Позаду від глоткового отвору слухової труби (ostium pharyngeum tubae
auditivae) є глотковийзакуток (recessus pharyngeus).
На межі верхньої та задньої стінок глотки
(склепіння глотки – fornix pharyngis)
розміщений: - непарний глотковий мигдалик
(tonsilla pharyngealis), або аденоїдний
мигдалик, який має:
- ямочки мигдалика (fossulae tonsillae); - крипти мигдалика (cryptae
tonsillae).
Кровопостачання: гілки висхідної глоткової, висхідної та низхідної
піднебінних артерій. Венозний відтік здійснюється через
навкологлоткове сплетення у внутрішню яремну вену. Лімфа відтікає в
глибокі шийні та заглоткові лімфатичні вузли.
Іннервація: глоткове нервове сплетення (язикоглотковий і блукаючий
нерви, верхній шийний симпатичний вузол).
72.Ротова частина глотки :топографія, сполучення ,особивості
будови стінок, іннервація і кровопостачання.
Ротова частина глотки (pars oralis pharyngis)простягається від
піднебінної завіски(velumpalatinum) до входу в гортань (larynx), тобто
на рівні зіва (fauces), що відповідає висоті тіла третього шийного
хребця (vertebra cervicalis tertia). Між коренем язика (radix linguae) та
надгортанником (epiglottis) проходять:
- серединна язиково-надгортанна складка(plica glossoepiglottica
mediana);
- парна бічна язиково-надгортанна складка (plica glossoepiglottica
lateralis), між якими розміщена надгортанна долинка (vallecula
epiglottica). У ротовій частині глотки (pars oralis pharyngis)
перехрещуються травний та дихальний шляхи. При акті ковтання
носова частина глотки (pars nasalis pharyngis) відокремлюється від
ротової частини глотки (pars oralis pharyngis) піднебінною завіскою
(velum palatinum). При акті ковтання гортань (larynx) піднімається
догори, а надгортанник (epiglottis) закриває вхід до гортані (aditus
laryngis).
Кровопостачання: гілки висхідної глоткової, висхідної та низхідної
піднебінних артерій. Венозний відтік здійснюється через
навкологлоткове сплетення у внутрішню яремну вену. Лімфа відтікає в
глибокі шийні та заглоткові лімфатичні вузли.
Іннервація: глоткове нервове сплетення (язикоглотковий і блукаючий
нерви, верхній шийний симпатичний вузол).
73.Гортанна частина глотки: топографія , сполучення, особливості
будови стінки, іннервація і кровопостачання .
Гортанна частина глотки (pars laryngea pharyngis)починається на
рівні входу до гортані(adituslaryngis) і сполучається з порожниною
гортані
(cavitas
laryngis).
З боків від входу до гортані (aditus laryngis) гортанна частина глотки
(pars laryngea pharyngis) розширюється і утворює парні грушоподібні
закутки (recessus piriformes), присередньо від нихрозміщені
складки верхнього гортанного нерва (plicae nervi laryngei
superioris), де
проходять:
- верхня гортанна артерія
(arteria laryngea superior);
- внутрішня гілка верхнього гортанного нерва
(ramus internus nervi laryngei superioris).
У місці переходу глотки (pharynx) в стравохід (oesophagus) є глотковостравохідне звуження(constrictio pharyngooesophagealis).
Кровопостачання: гілки висхідної глоткової, висхідної та низхідної
піднебінних артерій. Венозний відтік здійснюється через
навкологлоткове сплетення у внутрішню яремну вену. Лімфа відтікає в
глибокі шийні та заглоткові лімфатичні вузли.
Іннервація: глоткове нервове сплетення (язикоглотковий і блукаючий
нерви, верхній шийний симпатичний вузол).
74.Лімфатичне кільце глотки: утворення, топографія мигдаликів
та їх функції.
Лімфоепітеліальне кільце глотки(кільце ПироговаВальдеєра) (anulus lymphoideus pharyngis) утворюють :
-три глоткових мигдалики : глотковий (tonsilla
pharyngealis) та парний трубний мигдалик (tonsilla
tubaria)
- три мигдалики ділянки зіва: язиковий (tonsilla lingualis) ,парний
піднебінний мигдалик ( tonsilla palatina).
Язиковий мигдалик – розташований у власній пластинці слизової
оболонки кореня язика. Утворений численними лімфатичними
вузликами . Між горбками у слизовій оболонці є заглибини –
мигдаликові крипти.
Піднебінний мигдалик – парний. Розташований у мигдаликовій ямці
м’якого піднебіння, що обмежована піднебінно-язиковою та
піднебінноглотковою дужками. Овальної форми, зовні покриті
сполучнотканинною капсулою, від якої в паренхіму відходять
перетинки , поділяючи паренхіму мигдаликів на часточки.
Глотковий(аденоїдний ) мигдалик – знаходиться в слизовій оболонці
задньої стінки глотки у місці переходу її у верхню стінку глотки.
Трубний мигдалик – знаходиться в слизовій оболонці глоткового отвору
слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae), крім того, лімфоїдна
тканина проникає в початковий відділ слухової труби.
75.Зуби: розвиток , види,частини ,поверхні коронки. Фізіологічні
привкуси.
Зуби (dentes) розташовані в альвеолах верхньої та нижньої щелепи. В
кожному зубі розрізняють такі частини: коронка зуба (согопа dentis) —
являє собою частину зуба, яка знаходиться над яснами; корінь зуба
(radix dentis) — розміщен в альвеолах щелеп, закінчується верхівкою
кореня зуба (арех radicis dentis), на якій є отвір верхівки зуба (foramen
apicis dentis); шийка зуба (cervix dentis) — є звуженою частиною між
коренем і коронкою, оточена яснами. Порожнина зуба (cavitas dentis)
знаходиться всередині коронки, заповнена пульпою зуба (pulpa dentis),
що має канал кореня зуба (canalis radicis dentis).
Речовина зуба складається з дентину, емалі і цементу: дентин
(dentinum) — утворює основу зуба; емаль (enamelum) — покриває зовні
дентин у ділянці коронки; цемент (cementum) — покриває зовні дентин
у ділянці кореня. Періодонт (periodontium) — покриває зовні цемент, і
досить сильно зрощене з кістковою тканиною зубних альвеол.
Пародонт (paradontium) — це комплекс тканин, що оточують зуб: ясна,
кісткова тканина з окістям, періодонт і тканини зуба. У людини буває
дві генерації зубів — молочні та постійні.
Виділяють 4 типи оклюзії: центральна, передня, права, ліва. За
анатомічними і функціональними ознаками прикус поділяють на
фізіологічний та патологічний, або аномальний. Фізіологічні:
фізіологічна прогнатія, прогенія, онтогенія, ортогнатія Патологічні:
закритий, відкритий прикус, патологічні прогнатія та прогенія,
перехресні прикуси.
76. Загальна будова зуба, періодонт, парадонт, ясна, зубний орган.
Зуб (dens) складається з таких частин: коронки (corona dentis); шийки
(cervix dentis); кореня (radix dentis). Дентин коронки вкритий емаллю, а
дентин кореня (коренів) — цементом. Розрізняють анатомічну
коронку зуба, вкриту емаллю, і клінічну коронку — частину зуба, що
виступає над яснами. Поверхонь: (faciеs occlusalis), (faciеs vestibularis),
(faciеs buccalis); (faciеs lingualis), (faciеs palatinalis); (faciеs contactus),
На жувальній поверхні малих і великих кутніх зубів є горбки зуба.
Всередині зуба cavitas dentis, s. Pulparis. Порожнина коронки (cavitas
coronae) тією чи іншою мірою повторює форму коронки,
продовжується у вигляді canalis radicis dentis, який закінчується for.
apicis dentis. Корінь зуба закінчується apex radicis dentis, отвором
верхівки зуба, через який всередину зуба входять артерії та нерви до
пульпи.
Пародо́нт — тканини, що оточують зуб. У це поняття входять: ясна,
ділянка, що прилягає до кореня зуба; кістки альвеолярного відростка
щелепи; зубна зв'язка; цемент кореня зуба.
Періодонт (зубна зв'язка) — це сполучнотканинне утворення.
Складається з волокнистих структур, клітинних елементів та основної
речовини.Періодонт відіграє опорно-утримуючу, захисну,
амортизуючу, пластичну, сенсорну функції.
Ясна є складовою частиною пародонта, це слизова оболонка, що
вкриває альвеолярну кістку верхньої і нижньої щелеп. Розрізняють
маргінальну (вільну) та альвеолярну (прикріплену) частини ясен.
Маргінальна частина розташована у пришийковій ділянці зуба.
Альвеолярна частина ясен покриває альвеолярну кістку і нерухомо
сполучається із окістям.
Зубний орган – це сукупність зуба і пародонта. Виступаючі частини
(коронки) зубних органів, розташованих в щелепах, утворюють зубні
ряди - верхній і нижній.
77. Постійні зуби: формула, будова, терміни прорізування.
Постійні зуби позначають арабськими цифрами і при написанні
клінічної формули слід пам'ятати, що кожен зуб верхньої і нижньої
щелеп праворуч і ліворуч має свій порядковий номер від серединної
лінії:
8 7 6 5 4 3 2 1
1 2 3 4 5 6 7 8
8 7 6 5 4 3 2 11 2 3 4 5 6 7 8
Зубна формула може бути позначена буквенно-цифровим порядком з
використанням початкових букв латинських назв зубів (І – різці, С –
ікла, Р – пре моляри, М – моляри). Постійні зуби позначаються
великими літерами, а молочні – малими.
Період прорізування постійних зубів у разі правильного розвитку
дитини збігається з часом випадання тимчасових зубів
Після прорізування постійних зубів настає період формування та росту
коренів і періодонту. Він триває близько 3,5-5 років залежно від
групової належності зуба.
Нижня щелепа(роки): I1-6-7; I2 -7-8; C-10-12; P1 -10-11; P2 -11-12; M15-6; M2-12-13;
Верхня щелепа(роки): I1 -7-8; I2 -8-9; C-11-13; P1 -9-10; P2 -10-11; M16-7; M2-12-14;
Різці мають по одному кореню, їх коронка, клиноподібно звужуючись,
утворює ріжучий край. Ікла зазвичай також однокореневі, а їх ріжучий
край клинооподібно загострений. У малих корінних зубів 1-2 кореня,
жувальна поверхня коронки має горбки. У нижніх великих коренних
зубів зазвичай 2 кореня, у верхніх великих корінних – 3 кореня. На
жувальній поверхні є горбки різної форми.
78. Різці: розвиток, будова, кровопостачання, іннервація.
Зуби є похідними слизової оболонки ротової порожнини ембріона.
Емалевий орган розвивається з епітелію слизової оболонки, дентин,
пульпа, цемент і пародонт - з мезенхіми слизової оболонки. Розвиток три стадії: 1)формуються закладки зубів і їх зачатки, 2)- відбувається
диференціювання зубних зачатків 3)- утворення зубів.
Постійні зуби виникають із зубних пластинок. Зачатки постійних зубів
починають звапнюватися в перші два місяці після народження.
Посередині зубних дуг розташовано 8 різців, тому їх називають
передніми зубами. Розрізняють верхні та нижні, а також медіальні і
латеральні різці. Різці мають один корінь і сплющену в вестибулооральному напрямку коронку з широким краєм. Коронки медіальних
різців на верхній щелепі більші латеральних, на нижній щелепі вони
мають менші розміри.
Іннервація: верхні від : n. Alveolaris superior anterior (n. trigeminus II),
нижні від: : n. Alveolaris inferior (n. trigeminus III)
Кровопостачання: аа. alveolares superiores
anteriores, a. alveolaris inferior (a.maxillaris)
79. Ікла: розвиток, будова,
кровопостачання, іннервація.
Зуби є похідними слизової оболонки ротової порожнини ембріона.
Емалевий орган розвивається з епітелію слизової оболонки, дентин,
пульпа, цемент і пародонт - з мезенхіми слизової оболонки. Розвиток три стадії: 1)формуються закладки зубів і їх зачатки, 2)- відбувається
диференціювання зубних зачатків 3)- утворення зубів.
Постійні зуби виникають із зубних пластинок. Зачатки постійних зубів
починають звапнюватися в перші два місяці після народження.
Ікла розташовані в місцях вигину зубних дуг спереду назад. Це масивні
зуби з одногорбковою коронкою і одним потужним довгим коренем.
Вестибулярна поверхня коронки верхніх має ромбоподібну форму.
Ріжучий край складається з двох половин Контур вестибулярної
поверхні дугоподібний, опуклий, а оральної – злегка увігнутий. Нижні
ікла дещо менші за верхні. Корінь сильно сплющений в медіодистальному
напрямку, нерідко він поділяється на два. При цьому обидва кореня
можуть бути рівної довжини і товщини або неоднакові
Іннервація: верхні від : n. Alveolaris superior anterior (n. trigeminus II),
нижні від: : n. Alveolaris inferior (n. trigeminus III)
Кровопостачання: аа. alveolares superiores
anteriores, a. alveolaris inferior (a.maxillaris)
80. Малі кутні зуби: розвиток, будова,
кровопостачання, іннервація.
Зуби є похідними слизової оболонки ротової порожнини ембріона.
Емалевий орган розвивається з епітелію слизової оболонки, дентин,
пульпа, цемент і пародонт - з мезенхіми слизової оболонки. Розвиток три стадії: 1)формуються закладки зубів і їх зачатки, 2)- відбувається
диференціювання зубних зачатків 3)- утворення зубів.
Постійні зуби виникають із зубних пластинок. Зачатки постійних зубів
починають звапнюватися в перші два місяці після народження.
Малі кутні зуби належать до бічних зубів. Їх функцією є розжовування і
розтирання їжі, внаслідок чого ці зуби називають жувальними.
Верхні премоляри частіше мають по 2 кореня, а нижні – по одному.
Поверхня має по 2 горбика – вестибулярний і оральний. Верхні малі
корінні зуби зазвичай більші за нижні. Розрізняють перший і другий
премоляри. Верхні премоляри можуть мати 1 або 2 корені. Вкрай рідко
у верхнього премоляра зустрічається три корені. При наявності трьох
коренів: оральний – округлий, два щічні – сплющені.Порожнина
коронки велика, звужена в медіо-дистальному напрямку, має два
виступи відповідно жувальним горбам. Порожнина переходить в
кореневі каналию
Нижні малі корінні зуби. У порівнянні з верхніми премолярами мають
велику довжину кореня, який зазвичай є поодиноким, сплющеним у
медіо-дистальному напрямку
Іннервація: верхні від : n. Alveolaris superior medius (n.
trigeminus II), нижні від: : n. Alveolaris inferior (n.
trigeminus III) Кровопостачання: аа. alveolares superiores
mediarum, a. alveolaris inferior (a.maxillaris) 81. Великі
кутні зуби: розвиток, будова, кровопостачання,
іннервація.
Зуби є похідними слизової оболонки ротової порожнини ембріона.
Емалевий орган розвивається з епітелію слизової оболонки, дентин,
пульпа, цемент і пародонт - з мезенхіми слизової оболонки. Розвиток три стадії: 1)формуються закладки зубів і їх зачатки, 2)- відбувається
диференціювання зубних зачатків 3)- утворення зубів.
Постійні зуби виникають із зубних пластинок. Зачатки постійних зубів
починають звапнюватися в перші два місяці після
народження.Одночасно зубні пластинки ростуть дозаду, де по їхніх
краях закладаються емалеві органи великих корінних зубів. зачатки
постійних зубів лежать разом з молочними зубами в одних кісткових
альвеолах.
Зачатки постійних зубів починають звапнюватися в перші два місяці
після народження. Спочатку це відбувається у перших молярів, потім у
інших зубів.
Є 12 великих корінних зубів: 6 верхніх і 6 нижніх, по 3 з кожного боку
зубної дуги. Розрізняють 1-й, 2-й і 3-й (зуб мудрості dens serotinus)
моляри. Великі корінні зуби мають найбільшу коронку, обширну
жувальну поверхню з 3-5 горбками, кілька коренів.
Розташовані моляри в зубній дузі позаду премолярів.
Верхні великі кутні зуби. Вони більші за нижні. Жувальна поверхня
коронки має форму ромба із закругленими кутами, розділеними на 4
горбики трьома борознами у вигляді букви "Н". Ці зуби мають 3
кореня: оральний – округлий, і два щічних – сплющені. Третій моляр
варіабельний, трохи меньший за інших.
Нижні великі корінні зуби. Коронка нижніх молярів кубічної форми,
на її жувальній поверхні частіше розташовано 4 горбика, зазвичай ці
зуби мають 2 корені – медіальний і дистальний.
Іннервація: верхні від : n. Alveolaris superior posterior (n. trigeminus
II), нижні від: : n. Alveolaris inferior (n. trigeminus III)
Кровопостачання: аа. alveolares superiores posteriores, a. alveolaris
inferior (a.maxillaris)
82,83.Аномалії зубів верхніх щелеп(нижніх щелеп), іннервація,
кровопостачання.
Аномалії величини і форми зубів:
зміна числа коренів
зубів; макродонтія ,
мікродонтія
Аномалії кількості
зубів: адентія
вроджена ,
гіпердентія ,
гіподонтія Аномалії
положення
(позиції) зубів:
Іннервація: nn. Alveolares superiores anterior, medius, posterior
(n.infraorbitalis(n.maxillaris(n. trigeminus)))
Кровопостачання: aa.alveolares superiores anteriores, mediarum,
posteriors (a.infraorbitalis(a.maxillaris))
Іннервація: n. alveolaris inferior(n.mandibularis(n.trigeminus))
Кровопостачання: a. alveolaris inferior(a.maxillaris)
84.Молочні зуби: формула, будова, терміни прорізування
Молочні зуби позначають римськими цифрами. Повна формула зубного
ряду молочних зубів верхньої і нижньої щелеп має такий вигляд:
V IV III
I II III IV
II I
V
V IV III
I II III IV
II I
V
Зубна формула (І – різці, С – ікла, Р – пре моляри, М – моляри).
Постійні зуби позначаються великими літерами, а молочні – малими.
Формула зубів У дітей:
m2m1ci2i1 i1i2cm1m2
m2m1ci2i1 i1i2cm1m2
Молочні, випадаючі зуби, dentes decidui, є тимчасовими до 13-14річного віку,повторюють будову постійних зубів відповідних класів.
Однак молочні зуби мають менші розміри, емаль блакитного відтінку,
корені більш короткі, у різців та ікол – заокруглені, а у молярів сильно
сплющені із загостреною верхівкою. Коронка різко відмежована від
кореня. Порожнини зубів відносно великі. На кожній половині щелепи
розрізняють 2 різця, 1 ікло і 2 великих корінних зуба.
Терміни прорізування: Першими прорізуються нижні центральні
різці, нижні бічні різці, верхні бічні різці. До 10-12 міс життя
прорізуються всі 8 різців. Після невеликої перерви (2-3 міс) з'являються
перші тимчасові моляри, за ними – ікла (нижні й верхні), останніми
прорізуються другі великі кутні зуби.
85. Відмінності молочних і постійних зубів: формула, будова.
1.Зубів у тимчасовому прикусі 20, у постійному – 32.
2.У постійному прикусі є різці, ікла, премоляри і моляри, у
тимчасовому –немає.
3.Молочні зуби мають голубувато-білий відтінок, а постійні –
жовтуватий.
4.Ширина коронок молочних зубів більше виражена порівняно з їхньою
висотою.
5.Форма коронки
тимчасових зубів більш
опукла 7.Мала товщина
емалі та дентину
8.Менша ступінь мінералізації характерна для всіх тимчасових зубів,
так само, як і відсутність імунних зон. До карієсу схильні всі поверхні
зуба.
9.Значно більший обсяг пульпи.
10.У тимчасових зубів дуже виражений емалевий валик в приясенній
області, через що корінь в пришийковій області виглядає звуженим.
11. У молочних зубів відсутні сліпі ямки.
12.В області шийки зуба емалеві призми орієнтовані з відхиленнями в
бік ріжучого краю, а для постійних зубів характерне відхилення до
шийки зуба.
13.Корені молочних молярів широко розставлені. Корені різців
відхилені вестибулярно. 14.Кореневі канали й апікальні отвори
тимчасових зубів ширші, особливо в період формування коренів.
86. Розвиток і загальні принципи будови кишкової трубки
Слизова оболонка
(tunica mucosa) шари:
епітеліальну, власну та
м’язову пластинки.
Підслизовий прошарок
(tela submucosa)
складається з пухкої
сполучної тканини,
котра з’єднує слизову
оболонку з м’язовою,
знаходяться нервові сплетення, кровоносні і лімфатичні судини, залози
та лімфоїдні вузлики, слизова оболонка утворює складки. М’язова
оболонка (tunica muscularis) побудована переважно з непосмугованої
м’язової тканини і утворює два шари: зовнішній поздовжній (stratum
longitudenale) та внутрішній циркулярний (stratum circulare).
Зовнішня оболонка внутрішніх органів може бути серозною (tunica
serosa) та адвентиційною (tunica adventitia). Серозна оболонка (tunica
serosa) відносяться: очеревина (peritoneum), плевра (pleura), осердя
(pericardium) та у чоловіків піхвова
оболонка яєчка (tunica vaginalis testis). Листки серозних оболонок
(пристінковий та нутрощевий) обмежовують серозні порожнини.
Адвентиційна оболонка (tunica adventitia) покриває
органи в тих місцях, де відсутня серозна оболонка.
Розвиток:
87. Стравохід: топографія,
частини, будова, іннервація,
кровопостачання.
СТРАВОХІД (oesophagus)
Стравохід є трубчастим
органом довжиною 25-30 см,
що має S-подібну форму і переходить у шлунок (gaster).
У стравоході виділяють:
- шийну частину (pars cervicalis);
- грудну частину (pars thoracica);
- черевну частину (pars abdominalis);
- іноді виділяють діафрагмову частину (pars diaphragmatica). Стінка
стравоходу (paries oesophagi)складається з таких шарів:
- слизової оболонки (tunica mucosa);
- підслизової основи (tela submucosa);
- м’язової оболонки (tunica muscularis); (різна в кожній частині)
- зовнішньої (сполучнотканинної) оболонки,яку ще називають
адвентиційною(adventitia);
- серозної оболонки (tunica serosa);
- підсерозного прошарку (tela subserosa).
Серозна оболонка та підсерозний прошарок є тільки у черевній частині
стравоходу (pars abdominalis oesophagi).
Скелетопія:
- від рівня VI – VII шийних хребців до рівня XI грудного хребця
Синтопія:
• Шийна частина стравоходу (pars cervicalis oesophagi) розміщена
попереду шийного відділу
• хребтового , спереду (trachea), збоку – судинно-нервовий пучок.
• Грудна частина стравоходу (pars thoracica oesophagi) розміщена у
верхньому та нижньому задньому середостінні (mediastinum superius et
inferius); у верхньому спереду -(trachea), позаду – хребтовий стовп; у
нижньому попереду- знаходиться серце, а позаду -низхідна частина
аорти (pars descendes aortae). На рівні 4 прилягає до лівого бронха
• Черевна частина стравоходу (pars abdominalis oesophagi) коротка,
розміщена під діафрагмою, прилягає до задньої поверхні лівої частки
печінки (lobus hepatis sinister).
Стравохід має:
Анатомічні звуження (constrictiones anatomicae):
- глотково-стравохідне звуження(constrictiopharyngooesophagealis) на
рівні VI-VII шийних хребців;
- бронхіальне звуження (constrictio bronchialis), на рівніIV-Vгрудних
хребців
- діафрагмове звуження (constrictio phrenica)розміщене на рівні ІХ-Х
грудних хребців.
Фізіологічні звуження (constrictiones functionales):
- аортальне звуження (constrictio aortica) на рівніIVгрудного хребця.
- черевне звуження (constrictio abdominalis) на рівні XI грудного хребця.
Кровопостачання: Шийна частина — від нижніх щитоподібних
артерій(із підключичної артерії) , грудна — від гілок грудної частини
аорти, черевна — від гілок лівої шлункової артерії.
Венозний відтік: Від шийної частини—в нижню щитоподібну і
плечеголовні вени, грудної — у півнепарні вени і від черевної — через
ліву шлункову вену (з системи ворітної вени).
Інервація: Гілки блукаючого нерва шийних і грудних вузлів
симпатичного стовбура, які на стінках стравоходу утворюють нервове
сплетення.
88. Шлунок: розвиток, топографія, будова, іннервація,
кровопостачання.
Шлунок є мішкоподібним розширенням травної трубки, розміщується
між стравоходом і тонкою кишкою.
Функції: хім..переробка їжі, екскреторна, ендокринна,
всмоктувальна (вода, алкоголь), знешкоджуюча, антианемічна.
Частини шлунка:
• кардія, з кардіальним отвором( ostium cardiacum)
• Fundus/fornix – дно/склепіння шлунка
• Corpus – тіло шлунка
• Pars pylorica – воротарна/пілорична частина
У шлунку розрізняють передню і задню стінки (paries), які утворюють
кривизну шлунка – малу і велику (curvaturа), на великій є кутова вирізка
incisura angularis.
Топографія шлунка:
-голотопія: в черевній порожнині (cavitas abdominis) у лівій підребровій
і власне надчеревній ділянках;
-скелетотопія:кардіальний отвір шлунка (ostium cardiacum gastris)на
рівні XI грудного хребця зліва; воротарний отвір (ostium pyloricum) на
рівні
XII грудного – І поперекового хребців справа; дно шлунка (fundus
gastricus) V міжребрового простору (spatium intercostale)
-синтопія: до передньої стінки шлунка (paries anterior) вгорі прилягає
діафрагма (diaphragma); до середини передньої стінки шлунка прилягає
ліва частка печінки (lobus hepaticus sinister); задня поверхня шлунка
прилягає до:селезінки (splen);підшлункової залози (pancreas);лівої
нирки (ren sinister) з наднирковою залозою (glandula
suprarenalis);поперечної ободової кишки (colon transversum).
Нижня частина передньої поверхні шлунка вільна.
Зовнішня оболонка шлунка – серозна оболонка (tunica serosa) –
нутрощевий листок очеревини (вісцеральний листок). Шлунок вкритий
очеревиною з усіх боків (інтраперитонеально).
Ця оболонка утворює:
-печінково-шлункову зв’язку (ligamentum hepatogastricum);
-шлунково-діафрагмову зв’язку (ligamentum gastrophrenicum), яка йде
до малої кривини;
-шлунково-селезінкову зв’язку (ligamentum gastrolienale);
-шлунково-ободовокишкову зв’язку (ligamentum
gastrocolicum), яка йде до великої кривини.
М’язова оболонка (tunica muscularis) – має:
-поздовжній шар
(stratum
longitudinale); коловий шар
(stratum circulare); косі волокна (fibrae
obliquae).
Внутрішня оболонка шлунка – слизова оболонка (tunica mucosa) –
вистелена простим (одношаровим) призматичним залозовим епітелієм
(epitelium simplex columnare).
Завдяки добре розвинутому підслизовому прошарку -багато шлункових
складок (plicae gastricae), колових і поздовжніх.
Між цими складками розміщені шлункові поля (areae gastricae), в
глибині яких містяться шлункові ямочки (foveolae gastricae), де
відкриваються протоки шлункових залоз (glandulae gastricae).
У ділянці малої кривини шлунка (curvatura minor) слизова оболонка
утворює, в основному,поздовжні складки (plicae gastricae) для
проходження рідкої їжі.
Кровопостачання:
Шлунок кровопостачають артерії, що відходять від черевного стовбура.
До малої кривини шлунка ліва шлункова артерія , права шлункова
артерія.
До великої кривини шлунка права шлунково-чепцева артерія і ліва
шлунково-чепцева артерія . До дна шлунка йдуть короткі шлункові
гілки. Шлункові і шлунково-чепцеві артерії анастомозують між собою в
ділянках малої і великої кривини й утворюють навколо шлунка
артеріальне кільце
Лімфатичні судини від малої кривини шлунка направляються до правих
і лівих шлункових лімфатичних вузлів. Виносні лімфатичні судини від
цих вузлів впадають у черевні лімфатичні вузли, а від них лімфа
відтікає в поперекові лімфатичні вузли, а також безпосередньо в
поперекові стовбури і грудну протоку.
Іннервація шлунка
У підслизовому прошарку стінки шлунка розташовані внутрішнє
(Мейснера) і зовнішнє (Шабадаша) підслизові нервові сплетення, а
між шарами м’язової оболонки – м’язове нервове сплетення
(Ауербаха). (Х пара черепних нервів) 89. Тонка кишка: розвиток,
топографія, будова, іннервація, кровопостачання.
Тонка кишка (intestinum tеnuе) починається від воротаря шлунка на
рівні межі між тілами XII грудного і I поперекового хребців.
Складається з дванадцятипалої кишки, порожньої кишки і клубової
кишки. Довжина всієї тонкої кишки у дорослої живої людини
коливається від 2,2 до 4,4 м. Дванадцятипала кишка найкоротша і
ширша, її довжина не перевищує 25–30 см. Діаметр тонкої кишки не
перевищує 3–5 см. Тонка кишка утворює петлі, що попереду прикриті
великим чепцем, а зверху і з боків обмежовані товстою кишкою.
Стінка тонкої кишки складається з чотирьох оболонок: (tunica mucosa),
вкритої одношаровим циліндричним епітелієм; (tela submucosa), (tunica
muscularis), що побудована з гладких міоцитів і має два шари: (stratum
longitudinale)та (stratum circulare); (tunica serosa), тобто очеревини
(peritoneum) Дванадцятипала кишка вкрита серозною оболонкою
переважно тільки попереду.
У тонкій кишці продовжується хімічна переробка їжі й всмоктування
розщеплених продуктів, відбувається її механічне перемішування і
просування в напрямку до товстої кишки. Кишкові ендокриноцити
виробляють біологічно активні речовини (секретин, серотонін, мотилін,
ентероглюкагон, гастрин, холецистин, кінін та інші , є структури, що
збільшують поверхню всмоктування- (plicae circulares) ,(villi intestinales)
,
(cryptae intestinales)
Дванадцятипала кишка (duodenum) має форму підкови, що огинає
головку підшлункової залози, розташована заочеревинно. Лише її
початковий розширений відділ – ампула або цибулина (ampula seu
bulbus)і кінцевий відділ вкриті очеревиною майже з усіх боків. Інші
відділи кишки вкриті очеревиною тільки попереду (розташовані
екстраперитонеально). Виділяють чотири частини дванадцятипалої
кишки: верхню, низхідну, горизонтальну і висхідну.
• Верхня частина (pars superior) 4–5 см, починається ампулою від
воротаря шлунка праворуч відносно тіла XII грудного чи I
поперекового хребця, утворює верхній згин дванадцятипалої кишки
(flexura duodeni superior), переходячи в низхідну частину. За верхньою
частиною розташована ворітна печінкова вена, загальна печінкова
протока.
• Низхідна частина (pаrs descеndens) 8–10 см, починається від
верхнього згину дванадцятипалої кишки на рівні I поперекового
хребця і спускається вздовж правого краю хребта. На рівні III
поперекового хребця , утворюючи нижній згин дванадцятипалої
кишки (flexura duodeni inferior). Позаду від низхідної частини
розташована права нирка, ліворуч і дещо позаду проходить загальна
печінкова протока. Попереду до дванадцятипалої кишки прилягає
корінь брижі поперечної ободової кишки і печінка.
• Горизонтальна частина, або нижня частина (pаrs horizontаlis seu
pars inferior), 6–8 см і починається від нижнього згину
дванадцятипалої кишки, йде горизонтально ліворуч на рівні тіла III
поперекового хребця попереду нижньої порожнистої вени, повертає
догори і продовжується у висхідну частину.
• Висхідна частина (pars ascеndens) 5–7 см, закінчується різким згином
униз, вперед і вліво від краю тіла II поперекового хребця – це
дванадцятипало-порожньокишковий згин (flexura duodenojejunalis), що
є місцем переходу дванадцятипалої кишки в порожню кишку. Згин
фіксований до діафрагми за допомогою (lig. suspensorium duodeni)За
висхідною частиною розміщена черевна частина аорти, а в місці
переходу горизонтальної частини у висхідну над дванадцятипалою
кишкою проходять верхні брижові артерія і вена, що проникають в
корінь брижі тонкої кишки. Між низхідною частиною і головкою
підшлункової залози є борозна, у якій залягає кінцевий відділ спільної
жовчної протоки..
• Слизова оболонка дванадцятипалої кишки, що вистелена одношаровим
циліндричним епітелієм, утворює численні .Ппоздовжня складка
дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni,закінчується
підвищенням – великим сосочком дванадцятипалої кишки (papilla
duodenі major), на вершині якого відкривається печінковопідшлункова
ампула (ampulla hepatopancreatica). Вгорі (papilla duodeni minor)
Порожню кишку (jejunum) і клубову кишку (ileum) називають
брижовою частиною тонкої кишки, оскільки вони вкриті очеревиною з
усіх боків (розташовані інтраперитонеально) і мають брижу,
утворюють 14–16 петель, що прикриті попереду великим чепцем.
Порожня кишка в діаметрі більша від клубової кишки, має вищі колові
складки, розташовані щільніше. Складки брижової частини тонкої
кишки утворені слизовою оболонкою і підслизовим прошарком,.
Порожня і клубова кишки з усіх боків вкриті очеревиною (peritoneum)
Між двома листками брижі у шарі клітковини проходять судини і
нерви. Вздовж прикріплення брижі на кишці є вузька смужка, яка не
вкрита очеревиною. У цьому місці артерії і нерви входять у стінку
кишки. Кишкові ворсинки (villi intestinales), Вони забезпечують процеси
пристінкового травлення, Кишкові ворсинки є пальцеподібними
виростами , у якій містяться гладкі міоцити, ретикулярні волокна,
лімфоцити, плазматичні клітини і еозинофільні гранулоцити, а також
густа сітка судин усіх ланок гемомікроциркуляторного русла, зокрема
капілярів. У центрі кожної кишкової ворсинки проходить широкий
лімфатичний капіляр (синус)У ці капіляри з просвіту тонкої кишки
надходять -жирні кислоти та гліцерин.
Стовпчасті епітеліоцити з посмугованою облямівкою є основними
клітинами, що забезпечують процеси пристінкового травлення і
всмоктування у тонкій кишці. На поверхні мікроворсинок цих клітин
адсорбуються ферменти і поживні речовини,
Кишкові крипти (cryptae intestinales), трубчастими вростаннями
епітелію у власну пластинку слизової оболонки кишки. Крипти часто
галузяться, вони виконують не тільки секреторну функцію, але є й
джерелом регенерації кишкового епітелію. Крипти вистелені п’ятьма
видами клітин: стовпчастими епітеліоцитами з посмугованою
облямівкою, келихоподібними клітинами, ендокриноцитами,
стовпчастими епітеліоцитами без облямівки та епітеліоцитами з
ацидофільною зернистістю, які ще мають назву клітин Панета.
У власній пластинці слизової оболонки та підслизовому прошарку
стінки тонкої кишки розташовані численні одинокі лімфоїдні вузлики
(noduli lymphoidei solitarii), (noduli lymphoidei aggregati), розташовані
переважно навпроти брижового краю кишки.
Кровопостачання тонкої кишки
До дванадцятипалої кишки підходять передня і задня верхні
підшлунково-дванадцятипалокишкові артерії і нижня
підшлунководванадцятипалокишкова, що анастомозують між собою і
віддають до стінок кишки численні гілки. Однойменні вени впадають у
притоки ворітної печінкової вени. До порожньої і клубової кишок
підходять 15–20 порожньокишкових і клубовокишкових артерій, а
також клубовокишкові гілки від клубово-ободовокишкової артерії
.Найчастіше виносні лімфатичні судини цих вузлів впадають у
поперекові лімфатичні вузли, а від них лімфа потрапляє у грудну
протоку. Іннервація тонкої кишки
Між оболонками стінки тонкої кишки розташоване кишкове нервове
сплетення, що складається з підслизового, м’язово-кишкового і
підсерозного сплетень. (Х пара черепних нервів) До дванадцятипалої
кишки симпатичні волокна відходять від шлункового і печінкового
нервового сплетення, а також від верхнього брижового симпатичного
вузла. До порожньої і клубової кишок симпатичні волокна відходять від
черевного і верхнього брижового
90. Товста кишка: розвиток, топографія, будова, іннервація,
кровопостачання.
Товста кишка (intestinum crassum) складається з трьох відділів: сліпа
кишка, ободова кишка і пряма кишка. Ободова кишка складається з
чотирьох частин: висхідної ободової кишки, поперечної ободової
кишки, низхідної ободової кишки і сигмоподібної ободової кишки.
тобто очеревини (peritoneum) з підсерозним прошарком (tela subserosa),
що утворений пухкою сполучною тканиною. Різні відділи товстої
кишки вкриті серозною оболонкою (очеревиною) по-різному.
Товста кишка відрізняється від тонкої кишки за трьома зовнішніми
структурними ознаками:
• На зовнішній поверхні наявні три поздовжні стрічки– стрічки
ободової кишки (taeniae coli). Ці стрічки починаються від основи
червоподібного відростка, який відходить від сліпої кишки, і
проходять вздовж товстої кишки до початку прямої кишки. Є такі
стрічки ободової кишки: taеnia mesocolica в місці прикріплення брижі
до поперечної ободової та сигмоподібної кишок, taenia omentаlis в
місці прикріплення великого чепця, а також у місці, де від ободової
кишки відходять чепцеві привіски; (taеnia lіbera)
• Випини ободової кишки (haustra coli) розташовані між стрічками
ободової кишки.
• Чепцеві привіски, або жирові привіски ободової кишки (appendices
omentales; s. appendices adiposae coli), – це відростки очеревини
довжиною до 4–5 см, заповнені жировою клітковиною.
Слизова оболонка товстої кишки не утворює ворсинок, але у ній є
дуже багато кишкових крипт (cryptae intestinales) , (glandulae
intestinales). Крипти товстої кишки подібні за будовою до крипт тонкої
кишки, але серед епітеліоцитів, що їх вистеляють, переважають
келихоподібні клітини. У товстій кишці, зокрема в ободовій кишці
утворює півмісяцеві складки ободової кишки (plicae semilunares coli),
розташовані між стрічками на межі між випинами ободової кишки.
Слизова оболонка (tunica mucosa) товстої кишки вкрита одношаровим
циліндричним епітелієм, до складу три види клітин: стовпчасті
епітеліоцити з посмугованою облямівкою, келихоподібні клітини і
кишкові ендокриноцити. Серед епітеліоцитів найбільше
келихоподібних клітин.
Підслизовий прошарок (tela submucosa) утворений пухкою сполучною
тканиною, в якій проходять кровоносні судини і нерви, формуючи
судинно-нервові сплетення, відсутні залози, але є скупчення жирових
клітин і значна кількість одиноких лімфоїдних вузликів (noduli
lymphoidei solitarii).
М’язова оболонка (tunica muscularis) - (stratum circulare) і (stratum
longitudinale). В ободовій кишці зовнішній поздовжній м’язовий шар не
суцільний, а збирається у три стрічки . Внутрішній коловий м’язовий
шар в ободовій кишці теж неоднорідний, у ділянках випинів він
тонший, ніж на межі між ними.
Серозна оболонка (peritoneum), у кінцевій частині прямої кишки
серозна оболонка відсутня, а зовнішньою оболонкою цієї частини
кишки є адвентиція.
Вміст клубової кишки проходить у товсту кишку, а саме в сліпу кишку
через ostium ileale, що відкривається на вершині клубового сосочка
(papilla ilealis) сліпої кишки. Цей отвір обмежований двома губами:
зверху labrum ileocolicum; s. labrum superius; знизу -(labrum ileocaecale;
s. labrum inferius).
Ці губи сходяться і утворюють вуздечку клубового отвору (frenulum
ostii ilealis).
Сліпа кишка (caecum) має чашоподібну форму, розташована в правій
пахвинній ділянці нижче від місця переходу в неї тонкої кишки,
покрита очеревиною з усіх боків (розташована інтраперитонеально), але
брижа відсутня. Задня поверхня сліпої кишки прилягає до клубового і
великого поперекового м’язів, вкритих фасцією, а її вільна передня
поверхня торкається передньої черевної стінки. На задньоприсередній
поверхні сліпої кишки внизу сходяться в одній точці стрічки ободової
кишки. Біля цього місця від нижньої стінки сліпої кишки відходить
червоподібний відросток (appendix vermifоrmis).
Червоподібний відросток є вторинним (периферійним) лімфоїдним
органом. У слизовій оболонці та підслизовому прошарку стінки
червоподібного відростка розташовані (noduli lymphoidei aggregati et
solitarii). Довжина червоподібного відростка становить 6–8 см, а іноді
досягає 20 см. Червоподібний відросток покритий інтраперитонеально і
має брижу.
Основа червоподібного відростка проектується на передню черевну
стінку на межі між зовнішньою і середньою третинами лінії, що з’єднує
праву верхню передню клубову ость і пупок (точка МакБерні
(McBurney)). Найчастіше основа червоподібного відростка
проектується на межі між зовнішньою і середньою третинами лінії, що
з’єднує праву і ліву верхні передні клубові ості (точка Ланца).
Розташування червоподібного може бути низхідним (у 40–45 %
випадків), бічним (17–20 %) чи висхідним (11–13 %). При висхідному
положенні червоподібний відросток найчастіше розташований за
сліпою кишкою.
Сліпа кишка безпосередньо переходить у висхідну ободову кишку
(colon ascеndens), довжина якої дорівнює 14–18 см. Позаду висхідна
ободова кишка прилягає до квадратного м’яза попереку і поперечного
м’яза живота, до передньої поверхні правої нирки, присередньо – до
великого поперекового м’яза і петель клубової кишки, попереду – до
передньої черевної стінки, збоку – до правої бічної черевної стінки.
Висхідна ободова покрита мезоперитонеально).
Біля нутрощевої поверхні печінки висхідна ободова кишка утворює
(flexura coli dextra; s. flexura coli hepatica), і переходить у поперечну
ободову кишку (colon transvеrsum). Вона має довжину 25–30 см. У лівій
частині черевної порожнини на рівні нижнього кінця селезінки
поперечна ободова кишка утворює (flexura coli sinistra; s. flexura coli
splenica), повертає вниз і переходить у низхідну ободову кишку.
Поперечна ободова кишка покрита інтраперитонеально), має брижу.
За допомогою брижі поперечна ободова кишка прикріплюється до
задньої стінки черевної порожнини, тому дуже рухлива. До поперечної
ободової кишки брижа підходить по лінії брижово-ободовокишкової
стрічки. Зверху до правого згину ободової кишки прилягає печінка і
шлунок, до лівого згину – селезінка, знизу – петлі тонкої кишки, позаду
– дванадцятипала кишка і підшлункова залоза. Коли шлунок порожній,
тоді поперечна ободова кишка прилягає до передньої черевної стінки, а
коли шлунок наповнений, тоді вона відходить від черевної стінки,
зміщуючись донизу.
Низхідна ободова кишка (colon descеndens) має довжину від 12 до 15
см, починається від лівого згину ободової кишки, йде вниз і досягає
рівня лівої клубової ямки, де переходить у сигмоподібну ободову
кишку. Низхідна ободова кишка розташована в лівому відділі черевної
порожнини. Задньою поверхнею кишка прилягає до квадратного м’яза
попереку, нижнього кінця лівої нирки і до клубового м’яза в лівій
клубовій ямці. Очеревина покриває мезоперитонеально).
Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoіdeum; грецьк. –
romanum) розташована в лівій клубовій ямці, проходить вниз і
присередньо від рівня клубового гребеня клубової кістки до рівня
верхнього краю крижово-клубового суглоба і переходить у пряму
кишку. Кишка утворює дві петлі., покрита очеревиною
інтраперитонеально), має брижу, що прикріплюється до задньої
черевної стінки. Брижа забезпечує значну рухливість сигмоподібної
кишки.
Пряма кишка (rectum; грецьк. – proctos) є кінцевим відділом товстої
кишки і розташована в порожнині малого таза. Верхньою межею -
рівень між тілами ІІ і ІІІ крижових хребців, що відповідає верхньому
краю крижово-клубового суглоба, а закінчується вона в промежинній
ділянці відхідником. Більша частина прямої кишки (12–15 см)
розташована над тазовою діафрагмою в порожнині малого таза.
Найбільш розширений відділ - ампулою прямої кишки (ampulla reсti).
Нижня частина прямої кишки завдовжки приблизно розміщена під
тазовою діафрагмою- відхідниковим каналом (canalis analis), який
закінчується відхідником (anus) – отвором, що відкривається лише під
час акту дефекації. Шкіра навколо відхідника утворює радіальні
складки. Місце з’єднання -(junctio anorectalis).
Пряма кишка утворює два згини – крижовий і бічний. Крижовий згин
(flexura sacralis) утворений у стріловій площині і обернений опуклістю
назад, тому пряма кишка прилягає до кривизни тазової поверхні
крижової кістки. У лобовій площині пряма кишка утворює бічні згини
(flexurae laterales), а саме:(flexura superodextra lateralis; s. flexura superior
lateralis) (flexura intermediosinistra lateralis; s. flexura intermedia lateralis),
(flexura inferodextra lateralis; s. flexura inferior lateralis), (flexura
anorectalis; s. flexura perinealis).
Пряма кишка має статеві топографічні відмінності. У чоловіків
попереду від прямої кишки розташовані сечовий міхур, передміхурова
залоза, ампули сім’явиносних проток і пухирчасті залози, у жінок –
піхва і матка. Стінка прямої кишки, як і інших відділів товстої кишки,
складається з чотирьох оболонок, але є характерні структурні
відмінності.
Слизова оболонка (tunica mucosa) верхньої тазової частини прямої
кишки утворює (plicae transversae recti) . Верхня поперечна складка
розташована переважно зліва. Нижня поперечна складка розташована
переважно справа. Вкрита одношаровим кубічним епітелієм, який
формує численні крипти.
У відхідниковому каналі слизова оболонка утворює 8–12 поздовжніх
складок – відхідникових стовпів (columnae anales). Заглибини між
відхідниковими стовпами -(sinus anales) – пазухами Морганьї. Слизова
оболонка відхідникового каналу складається з трьох зон: стовпчастої
зони, відхідникової перехідної зони і відхідниково-шкірної лінії.
Стовпчаста зона (zona columnaris), вистелена багатошаровим кубічним
епітелієм- є одинокі лімфоїдні вузлики. Відхідникова перехідна зона
(zona transitionalis analis) вкрита багатошаровим плоским незроговілим
епітелієм-є р кінцеві відділи сальних залоз і одинокі лімфоїдні вузлики.
У сполучнотканинній пластинці слизової оболонки цієї ділянки кишки
розміщені волосяні фолікули, кінцеві відділи апокринових потових
залоз і сальні залози. Крипти відсутні.
Від поздовжнього шару нижнього відділу ампули прямої кишки
відходять м’язові пучки до сусідніх органів і структур, що формують
окремі м’язи, а саме: (m. rectococcygeus), (mm. anorectoperineales), (mm.
Rectourethrales) (m. rectoperinealis; s. m. rectourethralis superior), (m.
аnoperinealis; s. m. rectourethralis inferior) , (m. rectovesicalis)
Частина м’язових пучків поздовжнього шару вплітається в м’язпідіймач відхідника, а також досягає шкіри відхідника.
Внутрішній коловий шар (stratum circulare) м’язової оболонки прямої
кишки товстіший, особливо він потовщений в місцях утворення
поперечних складок слизової оболонки. (m. sphincter ani internus), та
(m. sphincter ani externus),що має
глибокої частини (pars profunda),
(pars superficialis), (pars subcutanea).
Верхня третина прямої кишки вкрита очеревиною з усіх боків
(розташована інтраперитонеально) і має коротку брижу прямої кишки
(mesorectum). Середня третина прямої кишки, що відповідає довжині її
ампули, оточена очеревиною спереду і з боків (розташована
мезоперитонеально). Нижня третина прямої кишки вкрита очеревиною
спереду (розташована екстраперитонеально); відхідниковий канал
лежить поза очеревиною.
Відділи прямої кишки, що не вкриті очеревиною, оточені нутрощевою
тазовою фасцією (fascia pelvis visceralis). У чоловіків передня частина(fascia rectoprostatica), або (septum rectovesicale), У жінок подібна
фасція (fascia rectovaginalis), або (septum rectovaginale), бо вона
частково відділяє пряму кишку від матки і піхви. Листок нутрощевої
тазової фасції, розташованої позаду прямої кишки, називається
прямокишковокрижовою
фасцією
(fascia
rectosacralis).
Кровопостачання товстої кишки
Товста кишка кровопостачається гілками верхньої та нижньої
брижових артерій, а пряма кишка – ще й гілками внутрішньої клубової
артерії. до сліпої кишки підходить клубовоободовокишкова артерія та
її гілки , а до червоподібного відростка – артерія червоподібного
відростка; до висхідної ободової кишки підходить права
ободовокишкова артерія, а до поперечної ободової кишки – середня
ободовокишкова артерія. До інших відділів товстої кишки артеріальна
кров надходить по гілках нижньої брижової артерії: низхідну ободову
кишку кровопостачає ліва ободовокишкова артерія, сигмоподібну
ободову кишку – сигмоподібні артерії, а верхній відділ прямої кишки –
верхня прямокишкова артерія. В стінці прямої кишки розміщене
потужне прямокишкове венозне сплетення Іннервація товстої кишки
У стінці товстої кишки розташоване кишкове сплетення, що
складається з підслизового, м’язово-кишкового і підсерозного сплетень.
У сліпій кишці, висхідній, поперечній та низхідній ободових кишках ці
сплетення утворюють чутливі і парасимпатичні волокна блукаючих
нервів (Х пара черепних нервів). .Зовнішній м’яз-замикач відхідника,
іннервують рухові і чутливі волокна соромітного нерва.
91. Печінка, жовчний міхур: розвиток, топографія, будова. Шляхи
виділення жовчі. Іннервація і кровопостачання печінки
Печінка (hерar) є найбільшою травною залозою людини, маса 1,5 кг.
Ширина 26–30 см, Бере участь в обміні білків, вуглеводів, жирів,
вітамінів та інших речовин. Серед численних функцій печінки дуже
важливими є захисна і жовчоутворювальна функції.
Має червонобурий колір і м’яку консистенцію, її поверхня гладенька.
Печінка розташована у верхній, переважно правій частині черевної
порожнини під діафрагмою. Проектується на праву підреброву ділянку
живота, частково надчеревну ділянку, і лише невелика частина печінки
проектується на ліву підреброву ділянку. Печінка вкрита розташована
інтраперитонеально.
Печінка має дві поверхні: верхню (діафрагмову) поверхню і нижню
(нутрощеву) поверхню. Обидві поверхні утворюють гострий нижній
край (margo inferior) печінки.
Діафрагмова поверхня (faсіes diaphragmаticа) опукла і прилягає до
діафрагми. Від діафрагми - серпоподібна зв’язка(lig. falcifоrme). Ця
зв’язка поділяє печінку на дві частки (lоbus hepatis dеxter) і (lobus
hepatis sinister). Обидва листки розходяться утворюючи -(lig.
Coronarium).. Задній листок цієї зв’язки є суцільним. Поверхня печінки,
яка розташована між листками вінцевої зв’язки і не вкрита очеревиною,
називається голим полем (area nuda). До нього також належать: (sulcus
venae cavae), де залягає нижня порожниста вена, (fissura ligamenti
venosi), у якій проходить (lig. venosum). Правий та лівий кінці вінцевої
зв’язки мають трикутну форму і називаються (ligg. triangulare dextrum et
sinistrum).
Між листками серпоподібної зв’язки проходить (lig. tеrеs hеpatis). Ця
зв’язка утворилася внаслідок заростання пупкової вени. На нижньому
краї (incisura ligamenti teretis), У ділянці заднього краю (lig.
hepatorenale).
Діафрагмова поверхня печінки має наступні частини:
(pars superior)має іmpressio cardiaca,(pars anterior прилягає до ребрової
частини діафрагми), (pars dextra) (pars posterior до ніжок діафрагми 1011 грудних хребців),
Нижня нутрощева поверхня (faсіes viscerаlis) печінки дещо ввігнута,
має втиснення від органів, що прилягають до неї. На цій поверхні добре
помітні три борозни у вигляді літери “Н”, Дві поздовжні борозни –
права і ліва, Приблизно посередині ці дві борозни з’єднані поперечною
борозною,-(porta hеpatis).
Через ворота в печінку входять: ворітна печінкова вена, власна
печінкова артерія і нерви, а виходять – загальна печінкова протока і
лімфатичні судини. Хвостата частка МАЄ (processus caudаtus),
(processus pаpillaris).
Права поздовжня борозна має дві частини – передню і задню. У
передній розширеній частині залягає жовчний міхур, -fossa vesicae
biliaris; s. fossa vesicae felleae). Задня частина правої поздовжньої
борозни, починається позаду хвостатого відростка, -sulcus venae cavae).
Ліва поздовжня борозна також складається з двох частин – передньої і
задньої.В передій є (fissura ligamenti teretis), в ній до воріт печінки
проходить (lig. teres hepatis). Задня частина лівої поздовжньої борозни (fissura ligamenti venosi), проходить (lig. venosum).
Ліва поздовжня борозна є межею на нутрощевій поверхні між лівою і
правою частками печінки.
До нутрощевої поверхні печінки прилягає ряд органів, у цих місцях
утворюються відповідні втиснення. На нутрощевій поверхні правої
частки печінки (іmpressio colica) ,(іmpressio renalis), (impressio
duodenalis), ,(impressio suprarenalis),
На нутрощевій поверхні лівої частки печінки ліворуч від щілини
венозної зв’язки чепцевий горб (tuber omentale), що обернений до
малого чепця. На задньому краї лівої (impressio oesophageale)та
(impressio gastrica),
Верхня межа печінки починається справа на рівні десятого
міжребрового простору по правій середній пахвовій лінії, звідки круто
прямує вверх і присередньо, відповідно до проекції діафрагми, її
найвищою точкою є четвертий міжребровий простір по правій
пригруднинній лінії.
Нижня межа печінки також починається від правої точки, що
проектується у десятому міжребровому просторі по правій середній
пахвовій лінії, прямує вверх і присередньо вздовж краю правої ребрової
дуги до рівня зрощення ІХ і Х ребрових хрящів. закінчуючись у
п’ятому міжребровому просторі по лівій пригруднинній лінії.
Поділ печінки на традиційні праву, ліву, квадратну і хвостату частки .
Поділу печінку на 2 частини, 5 відділів (раніше їх називали секторами) і
8 сегментів.
Печінка складається з двох частин: лівої частини печінки (pars hepatis
sinistra) і правої частини печінки (pars hepatis dextra), які
кровопостачають відповідно ліва і права гілки загальної печінкової
артерії та ліва і права гілки ворітної печінкової вени. З лівої та правої
частин печінки виходять відповідно ліва і права печінкова протоки, які
в ділянці воріт печінки зливаються в загальну печінкову протоку.
Ці дві частини печінки розмежовані (fissura portalis principalis), Ліва
частина печінки складається з трьох відділів і чотирьох сегментів, а
права частина – з двох відділів і чотирьох сегментів. Кожний сегмент
має відносно власне кровопостачання, іннервацію і відтік жовчі.
Нумерація сегментів, якщо дивитись на нутрощеву поверхню печінки
знизу, ведеться від борозни порожнистої вени проти руху годинникової
стрілки.
Внутрішня будова печінки
Класична часточка печінки (lobulus hepaticus) є структурнофункціональною одиницею печінки. Часточки печінки мають вигляд
шестигранних призм діаметром 1–2 мм. Вздовж граней цих часточок
проходять міжчасточкові артерії і вени (aa. еt vv. іnterlobulares), а також
жовчовивідні міжчасточкові проточки (ductulus biliferi interlobulares). Ці
три трубчасті структури утворюють печінкову тріаду (портальний
тракт), яка добре помітна на поперечному гістологічному зрізі. Поруч із
кожною печінковою тріадою проходять лімфатичні судини та нервові
волокна.
Від навколочасточкових вен та артерій відгалужуються вхідні артеріоли
і венули, утворюючи синусоїдні капіляри, по яких тече змішана кров у
напрямку від периферії до центру часточки. Синусоїдні капіляри,
проходять між печінковими пластинками в радіальному напрямку і в
центрі часточки впадають у центральну вену. Центральні вени, ,
зливаються і утворюють збірні (підчасточкові) вени. Збірні вени
зливаються і утворюють (vv. hepaticae dextra, intermedia et sinistra), які
впадають в нижню порожнисту вену.
Через численні синусоїдні капіляри кров тече дуже повільно, що сприяє
обмінним процесам між кров’ю і печінковими клітинами –
гепатоцитами.
Печінкова пластинка (трабекула, або балка) складається з двох рядів
прилеглих один до одного гепатоцитів, між якими розташований
жовчний капіляр , відсутня власна стінка, Гепатоцити у цей капіляр
виділяють жовч. Уу нормі жовч не може потрапити за межі гепатоцитів
і проникнути в кровоносне русло.
(ductulus biliferi interlobulares)- (ductus hepaticus dexter)- (ductus
hepaticus sinister) -(ductus lobi caudati dexter et sinister)-(ductus hepaticus
communis- (ductus сysticus) -(ductus choledochus; s. ductus biliaris).
Окрім класичної печінкової часточки, гістологи виділяють такі
функціональні одиниці печінки: портальну печінкову часточку і
печінковий ацинус . Портальна печінкова -частиною паренхіми печінки,
що має на поперечному перетині форму трикутника. В кутах цього
трикутника розташовані центральні вени трьох сусідніх класичних
часточок, а в центрі – печінкова тріада (портальний тракт). Печінковий
ацинус на зрізі має форму ромба, в гострих кутах якого розташовані
центральні вени двох сусідніх класичних часточок, а в тупих кутах –
печінкові тріади (портальні тракти).
Кровопостачання печінки
Ко кровопостачається з двох джерел – артеріального і венозного.
Артеріальна кров поступає до печінки по власній печінковій артерії від
черевного стовбура, а венозна кров – по ворітній печінковій вені.
Сукупність синусоїдних капілярів називається чудесною венозною
капілярною сіткою печінки.
Лімфатичні судини печінки починають формуватися з лімфатичних
капілярів у міжчасточковій сполучній тканині у відростках
навколосудинної волокнистої капсули. Всередині печінкових часточок
лімфатичні капіляри відсутні.
Іннервація печінки
Печінку як внутрішній орган іннервує автономна частина периферійної
нервової системи. По парасимпатичних волокнах блукаючих нервів (Х
пара черепних нервів) передається команда на посилення секреторної
функції гепатоцитів та виділення жовчі.
Жовчний міхур (vеsica biliaris; vesica fellea) є резервуаром для
накопичення жовчі. Він має видовжену грушоподібну форму. Жовчний
міхур має темно-зелене забарвлення і відносно тонку стінку .
Містить:(fundus vеsicae biliaris; s. fundus vesicae felleae), (cоllum vеsicae
biliaris; s. cоllum vesicae felleae), (ductus cysticus) , (corpus vеsicaе biliaris;
s. corpus vesicae felleae).,(infundibulum vеsicae biliaris; s. infundibulum
vesicae felleae).
Стінка жовчного міхура складається з трьох оболонок: слизової,
м’язової, сполучнотканинної (адвентиції).
Слизова оболонка (tunica mucosa) вкрита одношаровим високим
призматичним епітелієм з посмугованою облямівкою, власна пластинка
добре виражена і містить багато еластичних волокон. У шийці
жовчного міхура і міхуровій протоці слизова оболонка утворює
спіральну складку (plica spiralis).
М’язова оболонка (tunica muscularis) утворена з пучків гладких
міоцитів, розташованих переважно у коловому напрямку. Адвентиційна
оболонка добре виражена в ділянці верхньої частини стінки жовчного
міхура, що прилягає до однойменної ямки на нутрощевій поверхні
печінки. Всі інші ділянки жовчного міхура мають ще серозну
оболонку (tunica serоsa) Інколи жовчний міхур вкритий очеревиною
інтраперитонеальне розташування.
Ductus cysticus + ductus hepaticus communis =ductus choledocus ——
ampulla hepatopancreatica, відкривається на papilla major duodeni
Кровопостачання жовчного міхура і жовчних проток забезпечує
жовчноміхурова артерія, що відходить від власної печінкової артерії.
Венозна кров відтікає по міхуровій вені у ворітну печінкову вену. Від
жовчного міхура лімфа відтікає, як і від печінки, в печінкові, черевні,
праві шлункові, воротарні і праві поперекові лімфатичні вузли.
Іннервація: жовчний міхур і жовчні протоки, як і печінку, іннервує
автономна частина периферійної нервової системи. По
парасимпатичних волокнах блукаючих нервів (Х пара черевних нервів)
92. Підшлункова залоза: розвиток, топографія, будова, іннервація,
кровопостачання.
Підшлункова залоза (pancreas) – друга за величиною залоза травної
системи Розташована заочеревинно на задній стінці черевної
порожнини в надчерев’ї, простягаючись поперечно від дванадцятипалої
кишки до воріт селезінки.
Попереду від залози розміщений шлунок, позаду – тіла І і ІІ
поперекових хребців, нижня порожниста вена, черевна аорта,
автономне черевне сплетення, ліва нирка та ліва надниркова залоза.
Очеревиною вкрита екстраперитонеально. Очеревина утворює дві
зв’язки: (lig. pancreaticocolicum) і (lig. Pancreaticosplenicum) Складається
з головки, шийки, тіла і хвоста.
Головка підшлункової залози (cаput pancrеatis) -найширша частина,
вона підковоподібно охоплена дванадцятипалою кишкою і розташована
на рівні І і ІІ поперекових хребців. Правий край утворює гачкоподібний
відросток (processus uncinatus), спрямований ліворуч. При переході
головки в тіло залоза дещо звужується –(collum pancreatis). На
нижньому краї шийки -(incisura pancreatis) -проходять верхні брижові
артерія і вена. У цьому жолобку верхня брижова вена з’єднується з
селезінковою веною і переходить у ворітну печінкову вену.
Позаду у верхній частині щілини проходить спільна жовчна протока,
яка нижче з’єднується з протокою підшлункової залози, утворюючи
печінково-підшлункову ампулу. Задня поверхня головки підшлункової
залози прилягає до правої ниркової вени і артерії та нижньої
порожнистої вени, а лівий край гачкуватого відростка – до правої ніжки
діафрагми і черевної аорти. До нижньої частини головки прилягають
петлі порожньої кишки, що розташовані нижче брижі поперечної
ободової кишки.
Тіло підшлункової залози (corpus pancreatis) розміщене на рівні І
поперекового хребця. Воно має тригранну форму і відповідно три
поверхні: передньоверхню, передньонижню і задню. Ці поверхні
відмежовані верхнім, переднім і нижнім краями.
Передньоверхня поверхня (facies anterosuperior) обмежована (margo
superior), та (margo anterior). Ця поверхня прилягає до задньої стінки
шлунка. На правій частині -(tuber omentale). До переднього краю тіла
залози прикріплюється брижа поперечної ободової кишки і зрощені з
нею листки великого чепця.
Передньонижня поверхня (facies anteroinferior) тіла залози
розташована нижче брижі поперечної ободової кишки, її нижньою
межею є нижній край (margo inferior). Праворуч до цієї поверхні
прилягає дванадцятипало-порожньокишковий згин, а ліворуч – петлі
порожньої кишки і дистальна ділянка поперечної ободової кишки.
Задня поверхня (facies posterior) тіла підшлункової залози обмежована
верхнім і нижнім краями, вона не вкрита очеревиною. Ця поверхня
прилягає до черевної аорти, автономного черевного сплетення, лівої
ниркової вени, а ліворуч – до лівої надниркової залози та лівої нирки.
На задній поверхні тіла підшлункової поверхні у відповідних борознах
проходять: селезінкова артерія та селезінкова вена.
Хвіст підшлункової залози (cauda pancreatis), що є звуженою її
частиною дещо заходить між листки шлунково-селезінкової зв’язки.
Кінець хвоста залози підходить до нутрощевої поверхні селезінки
нижче і позаду від її воріт. Знизу хвіст залози прилягає до лівого згину
ободової кишки
Кровопостачання та іннервація підшлункової залози
Підшлункову залозу кровопостачають передня і задня верхні
підшлунково-дванадцятипалокишкові артерії, Капілярні сітки
екзокринних і ендокринних структурних елементів не сполучаються
між собою. Капіляри збираються у венули, які формують вени,
супроводжуючи артерії. Венозна кров по підшлунковозалозових венах
потрапляє у селезінкову вену, верхню брижову вену та в інші притоки
ворітної печінкової вени (нижню брижову вену, ліву шлункову вену).
Від підшлункової залози лімфа відтікає у підшлунковозалозові,
підшлунково-дванадцятипалокишкові, воротарні і поперекові
лімфатичні вузли, а потім – у грудну протоку.
Іннервує автономна частина периферійної нервової системи. По
парасимпатичних волокнах переважно правого блукаючого нерва (Х
черепний нерв),
93. Очеревина: загальна характеристика, листки, брижі, чепці,
зв’язки, сумки.
Очеревина (peritoneum) – це тонка прозора пластинка, яка вистеляє
внутрішню поверхню стінок черевної порожнини і органи, що в ній
розташовані. Щілиноподібний простір- (cavitas peritonealis).
Складається з двох шарів – серозної оболонки і підсерозного прошарку.
Серозна оболонка (tunica serosa) утворена одношаровим плоским
епітелієм – мезотелієм. На поверхні мезотеліоцитів є численні
мікроворсинки. Мезотеліоцити виділяють серозну рідину В нормі є
приблизно 20–50 см3 серозної рідини.
Виділяють два листки: (peritoneum parietale),та (peritoneum viscerale),
Обидва листки очеревини переходять безпосередньо зі стінок черевної
порожнини на органи і з органів на стінки черевної порожнини,
обмежовуючи очеревинну порожнину. У жінок очеревинна порожнина
сполучається з зовнішнім середовищем через маткові труби, порожнину
матки і піхву. У чоловіків порожнина очеревини замкнена.
Пристінкова очеревина покриває передню стінку черевної порожнини,
вгорі переходить на нижню поверхню діафрагми, а потім на задню та
бічні стінки черевної порожнини і на внутрішні органи, а внизу – на
стінки й органи тазової порожнини.
Нутрощева очеревина покриває внутрішні органи з усіх боків або
частково. У місцях переходу пристінкової очеревини в нутрощеву
утворюються подвійні листки очеревини – брижі, зв’язки, складки,
закутки, ямки.
У лобковій -(spatium retropubicum) На задній поверхні 5 пупкових
складок -(plіca umbilicаlis mеdiana) Парна -(plica umbilicаlis mediаlis) та
(plica umbilicаlis laterаlis
Над сечовим міхуром (fossae supravesicаles dеxtra et sinistrа).
Присередньо і збоку -(fossae inguinales medialis et lateralis), З боків від
сечового міхура - (fossa femoralis). Названі ямки і ділянка пупка та білої
лінії живота є “слабкими місцями”
На задній стінці черевної порожнини очеревина покриває органи,
розташовані заочеревинно – ретроперитонеально. Це підшлункова
залоза, дванадцятипала кишка, нирки, надниркові залози, аорта, нижня
порожниста вена, інші судини, нерви, лімфатичні вузли і грудна
протока. з трьох боків, розташовані мезоперитонеально: висхідна і
низхідна ободові кишки, середня частина прямої кишки, наповнений
сечовий міхур, матка. з усіх боків, розташовані – інтраперитонеально:
шлунок, брижова частина тонкої кишки (порожня і клубова кишки),
сліпа кишка, червоподібний відросток, поперечна і сигмоподібна
ободові кишки, початковий відділ прямої кишки, селезінка, печінка.
Брижі
Деякі органи, що вкриті очеревиною інтраперитонеально, можуть мати
ще й брижі (mesenteria). Брижа складається з двох листків очеревини
(дублікатури). Між листками брижі та зв’язок, розташовані артерії,
вени, лімфатичні судини і лімфатичні вузли, нерви. Місце початку
брижі (radix mesenterii).
Найвище (mesocolon transversum). Вона розміщена поперечно, майже
горизонтально, відходить від задньої стінки черевної порожнини на
рівні низхідної частини дванадцятипалої кишки, головки і тіла
підшлункової залози, лівої нирки, розмежовує очеревинну порожнину
на верхній і нижній відділи.
Під нею брижа тонкої кишки (mesenterium), що підходить до порожньої
та клубової кишок. Корінь брижі розташований косо, проходить згори
донизу, зліва і праворуч.Уздовж кореня брижі проходять верхні
брижові артерія і вени, а між листками брижі – гілки цих судин до
тонкої кишки, лімфатичні судини і нерви, а також розташовані численні
ділянкові лімфатичні вузли, брижа тонкої кишки щільна і товстіша.
(mesocolon sigmoideum) - найвужча вона на своєму початку і на кінці.
Корінь брижі проходить косо згори донизу, зліва і направо, перетинає
ліві клубовий і великий поперековий м’язи, що розташовані на межовій
лінії таза, ліві загальні клубові кровоносні судини і лівий сечовід.
Червоподібний відросток сліпої кишки, також має відносно широку
брижу червоподібного відростка (mesoappendix).
Зв’язки печінки
До зв’язок печінки (ligamenta hepatis) належать: серпоподібна зв’язка,
вінцева зв’язка, права і ліва трикутні зв’язки і печінково-ниркова
зв’язка. Від діафрагми до печінки відходить -(lig. falciforme). Між
листками серпоподібної зв’язки проходить -(lig. teres hepatis), обидва
листки розходяться відповідно праворуч і ліворуч, утворюючи (lig.
coronarium), Поверхня печінки, що розташована між листками вінцевої
зв’язки (особливо на діафрагмовій поверхні правої частки печінки) і не
вкрита очеревиною, називається голим полем (area nuda). Правий та
лівий кінці вінцевої зв’язки -(ligg. trіangulare dextrum et sinistrum).
Між нижнім краєм правої частки печінки і верхнім кінцем правої
нирки- (lig. hepatorenale).
Чепці
Листки нутрощевої очеревини, переходячи з одного органа на інший,
утворюють малий і великий чепці.
(omentum minus). Ліва найширша частина малого чепця, що підходить
до малої кривини шлунка- (lig. hepatogastricum). Між листками цієї
зв’язки вздовж малої кривини шлунка проходять праві і ліві шлункові
артерії і вени, нерви Права частина малого чепця, кріпиться- (lig.
hepatoduodenale). Між двома листками очеревини цієї зв’язки
розташовані справа наліво: спільна жовчна протока, ворітна печінкова
вена, загальна печінкова артерія та її гілки, нерви, лімфатичні судини та
лімфатичні вузли. Правий край печінково-дванадцятипалокишкової
зв’язки обмежує (foramеn omentale) Зверху чепцевий отвір обмежовує
нутрощева поверхня печінки, а знизу – верхня частина дванадцятипалої
кишки. Через чепцевий отвір можна потрапити у правий підпечінковий
закуток чепцевої сумки.
Великий чепець
Довга складка, що звисає попереду поперечної ободової кишки і петель
тонкої кишки у вигляді фартуха й утворена чотирма листками
нутрощевої очеревини.
Між листками великого чепця розміщена жирова клітковина. У
дорослої людини листки очеревини великого чепця зростаються,
утворюючи дві пластинки – передню і задню, . Передня пластинка
починається від великої кривини шлунка, потім з’єднується з задньою
пластинкою великого чепця. Обидві ці пластинки зростаються з
передньою поверхнею поперечної ободової кишки. Задня пластинка
великого чепця зростається з брижею поперечної ободової кишки.
Передня пластинка великого чепця- (lig. gastrocоlicum). Два листки
очеревини утворюють -(lig. gastrosplenicum; lig. Gastrolienale), (lig.
gastrophrenicum),(lig. phrenicosplenicum).
Вище брижі поперечної ободової кишки обидва листки задньої
пластинки великого чепця переходять у пристінкову очеревину задньої
стінки черевної порожнини. Верхній листок вкриваючи передню
поверхню підшлункової залози, і переходить з задньої стінки черевної
порожнини на діафрагму. Нижній листок переходить у верхній листок
брижі поперечної ободової кишки.
Похідними великого чепця є -(lig. splenorenale; lig. lienorenale), (lig.
pancreaticosplenicum); (lig.pancreaticocolicum), (lig. splenocolicum) і (lig.
phrenicocolicum),
94. Зовнішній ніс. Носова порожнина, функціональні частини,
іннервація і кровопостачання слизової оболонки.
Початковим відділом верхніх дихальних шляхів і поділяється на
зовнішній ніс, порожнину носа та навколоносові пазухи.
Зовнішній ніс розташований посередині обличчя і являє собою
кістково-хрящове утворення, що має вигляд піраміди, вкрите шкірою.
Верхню ділянку носа -коренем носа, нижче розташована спинка носа,
що закінчується його кінчиком. Бічні поверхні утворюють носові схили,
що внизу переходять у крила носа. На нижній спинці носові отвори –
ніздрі, розділені носової перегородки.
Кістяк носа утворюють парні носові кістки та лобові відростки
верхньої щелепи. Верхній край носових кісток з'єднаний швом із
лобовою кісткою, медіальні краї – один з одним, а латеральні – з
лобовими відростками верхньої щелепи.
До хрящів носа належать бічні, великі та малі крилові, сесамо-подібні,
а також хрящ носової перегородки.
Зовнішня поверхня носа вкрита шкірою, багатою на сальні залози.
Шкіра присінка носа містить волоски, потові та сальні залози, що
спричиняє розвиток тут фурункулів і сикозу. У товщі крил носа
розташовані м'язи, які розширюють та звужують вхід до носа.
Кровопостачається а. dorsalis nasi, яка виходить від а.ophthalmica.
Aa.sphenopalatinae від a.maxillaris
Вени зовнішнього носа відходять незалежно від відповідних артерій і
впадають у v.facialis anterior v.angularis. Лімфа з зовнішнього носа
відтікає переважно в підщелепні лімфовузли.
Іннервація здійснюється гілками лицевого нерва, чутлива – першою та
другою гілками трійчастого нерва.
Зовні носова порожнина відкривається ніздрями, а назад – хоанами.
Розділена посередині носовою перегородкою, що складається з
кісткової та хрящової частин. Перша представлена перпендикулярною
пластинкою решітчастої кістки та лемішем, 2-га – чотирикутним
хрящем. Верхня стінка носової порожнини -носовими та лобовою
кістками, ситоподібною пластинкою решітчастої кістки та передньою
стінкою основної пазухи.
Нижня стінка носової порожнини -піднебінними відростками верхньої
щелепи, горизонтальною пластинкою піднебінної кістки.
Спереду дна носової порожнини є різцевий канал, через який проходять
однойменні нерв та артерія.
Латеральна стінка носової порожнини -носовою кісткою і лобовим
відростком верхньої щелепи, медіальною поверхнею тіла верхньої
шелепи, решітчастою кісткою, вертикальною пластинкою піднебінної
та медіальною пластинкою криловидного відростка. Тут є 3 носові
раковини: нижня, середня та верхня.
Нижня носова раковина -самостійну кістку, а інші раковини є
відростками, що відходять від медіальної стінки решітчастого
лабіринту. Під кожною носовою раковиною є відповідний носовий хід.
Простір між носовими раковинами та перегородкою є загальним
носовим ходом.
У передній третині нижнього носового ходу –отвір носослізного
каналу. На латеральній стінці середнього носового ходу - щлина
півмісяцевої форми, що веде до заглиблення – лійки. У лійку
відкривається спереду та зверху вивідний отвір лобової пазухи, біля
його заднього кінця – отвір верхньощелепної пазухи. У найкоротший
верхній носовий хід відкривається отвір клиноподібної пазухи та задніх
комірок решітчастої кістки. Слизову оболонку носової порожнини
розділяють на 2 ділянки: дихальну і нюхову. Дихальна ділянка займає
простір від дна носової порожнини до середини середньої носової
раковини, вкрита багаторядним циліндричним миготливим епітелієм із
великою кількістю келихоподібних клітин, що виділяють слиз.
Нюхова зона розташована у верхніх відділах слизової оболонки носової
порожнини – від середнього краю середньої носової раковини до
склепіння носової порожнини. Слизова оболонка тут вкрита
специфічним епітелієм, який складається з опорних, базальних та
нюхових нейросенсорних клітин.
95. Носова порожнина: присінок, носові ходи, приносові пазухи, їх
сполучення, іннервація і кровопостачання слизової оболонки
порожнини носа.
Ніс починається з двома отворами – ніздрями, закінчується – двома
хоанами. Початкова частина носової порожнини – пристінок носа ,
обмежений зверху і ззаду носової порожнини порогом носа, утворений
верхнім краєм бічної ніжки великого крилового хряща. На бічній стінці
носової порожнини розташовані 3 носові раковини: верхня, інколи й
найвища, середня, нижня. Проміжки між раковинами -носовими
ходами. Верхній носовий хід – між верхньою і середньою носовими
раковинами. У нього відкдкриваються задні решітчасті комірки, а в
клино – решітчастий закуток – отвір клиноподібної пазухи.
Середній носовий хід – між середньою і нижньою раковинами. Через
решітчасту лійку відкрив. Отвір лобової пазухи. У півмісяцевий
розтвір відкриваються верхньощелепна пазуха – пазуха Гаймора , а
також передні і середні решітчасті комірки лабіринту решітчастої
кістки. Нижній носовий хід – зверху обмежена нижньою носовою
раковиною, а знизу – нижньою стінкою носової порожнини. У нього
відкриається отвір нососльозової протоки. Між присередньою
поверхнею 3 носових раковин і носовою перегородкою є
щілиноподібний простір – спільний носовий хід . Усі три носові ходи
дозаду продовжуються у носоглотковий хід , який закінчується
хоаною. Навколоносові пазухи – це невеликі за об’ємом порожнини,
які знаходяться у кістках лицевого черепа. Усі вони в нормі заповнені
повітрям, яке проникає сюди з порожнини носа через вічка або канали.
Верхньощелепна, або гайморова, пазуха парна, найбільшою , має 5
стінок: верхню, нижню, внутрішню, задню і передню.
Верхня стінка гайморової пазухи є нижньою стінкою орбіти. Нижня
стінка пазухи утворена твердим піднебінням. Задня стінка пазухи
відповідає верхньощелепному горбові, що відділяє пазуху від
крилопіднебінної ямки. Передня, або лицева, стінка пазухи утворює
передню стінку верхньої щелепи. На передній стінці знаходиться
вдавлення – собача ямка, вище якої відкривається канал, де проходить
друга гілка трійчастого нерва. Внутрішня стінка верхньощелепної
пазухи відповідає рівню нижнього і середнього носових ходів, Ця
стінка межує також з кістковими комірками решітчастого лабіринту,
звідки запальний процес може переходити на верхньощелепну пазуху.
Лобна пазуха парна, міститься в товщі луски лобної кістки. У ній
розрізняють передню, задню, внутрішню і нижню стінки. Вивідний
протік цієї пазухи – лобно-носовий канал – відкривається у середній
носовий хід,
Решітчастий лабіринт складається (з кожного боку) з 3-10 невеликих
кісткових комірок (клітин), що можуть мати різну величину. Їх
поділяють на три групи: передні, середні й задні. Передні та середні
комірки решітчастого лабіринту відкриваються у середній носовий хід,
а задні – у верхній.
Основна (клиноподібна) пазуха парна, міститься в тілі основної
(клиноподібної) кістки. У цій пазусі розрізняють верхню, нижню,
передню, задню, внутрішню і зовнішню стінки. У передній стінці
знаходиться отвір – вічко, яким основна пазуха відкривається у верхній
носовий хід.
96. Гортань: топографія, хрящі, зв’язки, м’язи, еластичні
мембрани, частини порожнини, іннервація, кровопостачання.
Гортань (larynx) — дихальна трубка і голосовий апарат. Верхнім
відділом вона відкривається в глотку, а нижнім переходить в трахею.
Верхній край гортані V шийного хребця, а нижній -VI шийного
хребця. Хрящі гортані (гіалінові + еластичні)
До непарних належить : щитоподібний хрящ (cartilago thyroidea),
надгортанник, і перснеподібний (cartilago cricoidea) , а до парних –
черпакуватий(cart arytenoidea містить голосовий відросток), ріжкуватий
( хрящ сантоніні corniculata) та клиноподібний ( хрящ Врісбера)
Надгортанник та клиноподібний побудований з еластичного хряща, а
інші – з гіалінового.
З’єднання хрящів гортані
Хрящі гортані з’єднуються між собою, а також з під’язиковою кісткою
за допомогою зв’язок і суглобів.
Гортань (larynx) з’єднується з під’язиковою кісткою за допомогою
широкої сполучнотканинної щитопід’язикової перетинки (membrana
thyrohyoidea), що натягнута між верхнім краєм щитоподібного хряща і
під’язиковою кісткою. Передня потовщена частина серединна
щитопід’язикова зв’язка (lig. thyrohyoideum medianum). Задній
потовщений край з кожного боку перетинки, який сполучає верхній ріг
щитоподібного хряща з великим рогом під’язикової кістки, називається
бічною щито-під’язиковою зв’язкою (lig. thyrohyoideum laterale). У
товщі цієї зв’язки часто наявний маленький сесамоподібний хрящ, який
називається зернуватим хрящем (cartilago triticea).
Надгортанник (epiglottis) за допомогою зв’язок з’єднується з тілом
під’язикової кістки і з щитоподібним хрящем, а з верхньозадньою
поверхнею кореня язика – складками слизової оболонки. Від середини
нижньої ділянки передньої поверхні надгортанника прямує догори і
приєднується до тіла під’язикової кістки під’язиково-надгортанна
зв’язка (lig. hyoepiglotticum). Між під’язиково-надгортанною зв’язкою і
серединною щитопід’язиковою зв’язкою розміщене переднадгортанне
жирове тіло (corpus adiposum preеpiglotticum). Надгортанне стебло
з’єднується з внутрішньою поверхнею кута щитоподібного хряща
(дещо нижче від верхньої щитоподібної вирізки) за допомогою
щитонадгортанної зв’язки (lig. thyroepiglotticum).
Окрім того, передня поверхня надгортанника з’єднана з
верхньозадньою поверхнею кореня язика трьома складками слизової
оболонки: однією серединною язиково-надгортанною складкою (plica
glossoepiglottica mediana) і двома бічними язиковонадгортанними
складками (plicae glossoepiglotticae laterales). Збоку від серединної
язиково-надгортанної складки розташовані дві заглибини – надгортанні
долинки (valleculae epiglotticae).
Перснеподібний хрящ (cartilago cricoidea) утворює з щитоподібним
хрящем такі з’єднання:
Персне-щитоподібний суглоб (articulatio cricothyroidea) утворений
щитоподібною суглобовою поверхнею пластинки перснеподібного
хряща та суглобовою поверхнею нижнього рогу щитоподібного хряща.
Суглобові поверхні плоскі. Персне-щитоподібна суглобова капсула
(capsula articularis cricothyroidea) побудована з волокнистої сполучної
тканини, бере початок від нижнього рогу щитоподібного хряща і
прикріплюється до бічного краю пластинки перснеподібного хряща.
Частина сполучнотканинних пучків капсули прямує догори, а інша
частина – донизу і назад, утворюючи V-подібну рого-перснеподібну
зв’язку (lig. ceratocricoideum). Частина пучків, що з’єднує дугу
перснеподібного хряща з нижнім краєм щитоподібного хряща,
називається серединною персне-щитоподібною зв’язкою (lig.
cricothyroideum medianum).
Правий та лівий персне-щитоподібні суглоби утворюють комбінований
суглоб, у якому можливі обертові рухи навколо лобової (фронтальної)
осі. При цьому щитоподібний хрящ може нахилятися вперед, а нижній
край наближається до дуги перснеподібного хряща. В такому випадку
відстань між голосовими відростками черпакуватого хряща та кутом
щитоподібного хряща збільшується, а голосова зв’язка, що
прикріплюється до цих хрящів, натягується.
Нижній край перснеподібного хряща з’єднується з першим трахейним
хрящем міцною сполучнотканинною перетинкою – персне-трахейною
зв’язкою (lig. cricotracheale).
Персне-черпакуватий суглоб (articulatio cricoarytenoidea) утворений
суглобовою поверхнею основи черпакуватого хряща і черпакуватою
суглобовою поверхнею на верхньому краї пластинки перснеподібного
хряща. Ці суглобові поверхні є плоскими. Персне-черпакувата
суглобова капсула (capsula articularis crycoarytenoidea)
прикріплюється до країв суглобових поверхонь. Капсула позаду
укріплена персне-черпакуватою зв’язкою (lig. cricoarytenoideum). Окрім
того, ріжкуватий хрящ з’єднується з верхівкою черпакуватого хряща, а
також з перснеподібним хрящем і зі стінкою гортанної частини глотки
за допомогою персне-глоткової зв’язки (lig. cricopharyngeum).
Перед тим як охарактеризувати функцію цього суглоба, вважаємо
доцільним спочатку описати будову голосових і присінкових зв’язок,
які є внутрішніми зв’язками гортані.
Голосова зв’язка (lig. vocale) парна, побудована з еластичних волокон,
натягнута з обох боків між голосовим відростком черпакуватого хряща
і приблизно серединою внутрішньої поверхні кута щитоподібного
хряща. Вона є основою для утворення голосової складки слизовою
оболонкою. Присінкова зв’язка (lig. vestibulare) парна, вона тонша за
голосову зв’язку і містить менше еластичних волокон. Ця зв’язка
розташована вище від голосової зв’язки, проходячи майже паралельно
до неї. Присінкова зв’язка починається від верхівки черпакуватого
хряща (над голосовим відростком) і прикріплюється до внутрішньої
поверхні кута щитоподібного хряща. Ця зв’язка є основою для
утворення присінкової складки слизовою оболонкою.
У персне-черпакуватому суглобі можливі обертові рухи навколо
вертикальної осі. При обертанні обох черпакуватих хрящів назовні їх
голосові відростки розходяться в боки, а відстань між правою і лівою
голосовими зв’язками збільшується. При обертанні обох черпакуватих
хрящів досередини, навпаки, їх голосові відростки зближуються, а
відстань між голосовими зв’язками відповідно зменшується.
Внутрішній сполучнотканинний каркас гортані, що розташований під
слизовою оболонкою позаду і з боків від серединної перснещитоподібної зв’язки, утворений волокнисто-еластичною перетинкою
гортані (membrana fibroelastica laryngis). Ця перетинка складається з
двох парних відділів:
чотирикутної перетинки та еластичного конуса.
Чотирикутна перетинка (membrana quadrangularis) розташована у
верхньому відділі гортані і бере участь в утворені стінки її присінка.
Чотирикутна перетинка попереду прикріплюється до внутрішньої
поверхні кута щитоподібного хряща, а позаду – до передньої грані
черпакуватого хряща. Над верхнім вільним краєм цієї перетинки
слизова оболонка утворює черпакувато-надгортанну складку (plica
аryepiglottica). Нижній вільний край чотирикутної перетинки називають
присінковою зв’язкою (lig. vestibulare), а слизова оболонка утворює над
нею присінкову складку (plica vestibularis).
Еластичний конус (conus elasticus) розташований у нижньому відділі
гортані і бере участь в утворенні стінки підголосникової порожнини.
Еластичний конус має вигляд півмісяцевої пластинки, нижній край якої
прикріплюється до верхнього краю дуги і пластинки перснеподібного
хряща, позаду він приєднується до передньобічної поверхні основи і
голосового відростка черпакуватого хряща, а попереду – до
внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща нижче від присінкової
зв’язки. Вільний верхній край еластичного конуса називається
голосовою зв’язкою
(lig. vocale).
Отже, хрящі гортані, що з’єднані між собою зв’язками, перетинками та
суглобами, утворюють волокнисто-хрящовий скелет гортані.
М'язи гортані
За функціональною ознакою власні м’язи гортані можна розділити на
три групи: перша група – м’язи, що змінюють величину натягу
голосових зв’язок; друга група – м’язи, що розширюють голосову
щілину; третя група – м’язи, що звужують голосову щілину.
М’язи, що змінюють величину натягу голосових зв’язок
Персне-щитоподібний м’яз (m. cricothyroideus) парний,
розташований зовні на передньобічній поверхні гортані. Цей потужний
м’яз має дві частини – пряму частину (pars recta) і косу частину (pars
obliqua). Обидві частини починаються від дуги перснеподібного хряща
збоку від серединної лінії, йдуть косо догори і вбік. Пряма частина
м’яза прикріплюється до задньої ділянки нижнього краю пластинки
щитоподібного хряща. Коса частина м’яза, що розташована позаду
прямої частини, прикріплюється до нижнього рогу щитоподібного
хряща і до перснещитоподібної суглобової капсули. Функція: нахиляє
щитоподібний хрящ вперед і донизу, при цьому збільшуючи відстань
між кутом щитоподібного хряща і черпакуватими хрящами, а голосова
зв’язка натягується.
Голосовий м’яз (m. vocalis) парний, проходить у товщі голосової
складки, прилягає збоку до голосової зв’язки і зростається з нею. Він
починається від внутрішньої поверхні нижньої ділянки кута
щитоподібного хряща і прикріплюється до голосового відростка та
довгастої ямки черпакуватого хряща. Функція: голосовий м’яз або його
частини скорочуються періодично з заданою частотою. Це призводить
до періодичної зміни натягу голосової зв’язки і коливання голосової
складки з певною частотою. Отже, голосовий м’яз є генератором
механічних коливань, тобто звуку. Частоту скорочень голосового м’яза
задають нервові імпульси, що надходять до нього по рухових волокнах
блукаючого нерва.
М’язи, що розширюють голосову щілину
Задній персне-черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus posterior) –
потужний парний м’яз, починається широкою основою від усієї задньої
поверхні пластинки перснеподібного хряща. Прямує косо догори і вбік,
прикріплюється до м’язового відростка черпакуватого хряща. Функція:
тягне м’язовий відросток черпакуватого хряща назад і присередньо, при
цьому голосовий відросток разом з голосовою зв’язкою рухається вбік.
Внаслідок цього голосова щілина розширюється, а голосова зв’язка
дещо натягується.
Щито-надгортанний м’яз (m. thyroepiglоtticus) парний, за сучасною
міжнародною анатомічною номенклатурою цей м’яз називається
щитонадгортанною частиною (pars thyroepiglоttica) щито-черпакуватого
м’яза. Він починається від внутрішньої поверхні кута щитоподібного
хряща, прямує догори і назад, прикріплюється до передньої поверхні
надгортанника. Функція: піднімає надгортанник і тягне його вперед,
при цьому відкривається і розширюється вхід до гортані, дещо
розширюється голосова щілина.
М’язи, що звужують голосову щілину
Бічний персне-черпакуватий м’яз (m. cricoarytenoideus lateralis) парний,
починається від бічної частини дуги перснеподібного хряща, прямує
косо догори і назад, прикріплюється до м’язового відростка
черпакуватого хряща. Функція: тягне м’язовий відросток вперед і
присередньо, при цьому голосовий відросток разом з голосовою
зв’язкою рухається присередньо, а голосова щілина звужується.
Щито-черпакуватий м’яз (m. thyroarytenoideus) парний, починається
від задньої поверхні кута щитоподібного хряща (зовні від голосової
зв’язки), прямує назад поруч з голосовим м’язом, прикріплюється до
м’язового відростка і трикутної ямки черпакуватого хряща. Функція:
тягне м’язовий відросток черпакуватого хряща вперед і присередньо,
голосовий відросток разом з голосовою зв’язкою рухається
присередньо, відстань між щитоподібним і черпакуватим хрящами
зменшується. При цьому голосова щілина звужується, а натяг голосової
зв’язки послаблюється.
Поперечний черпакуватий м’яз (m. arytenoideus transversus)
непарний, його пучки розташовані горизонтально і прикріплюються до
задньої поверхні обох черпакуватих хрящів. Функція: зближує обидва
черпакуваті хрящі, відповідно зближуються голосові відростки цих
хрящів і голосові зв’язки, а голосова щілина звужується.
Косий черпакуватий м’яз (m. arytenoideus obliquus) парний,
розташований позаду поперечного черпакуватого м’яза. М’яз
починається від м’язового відростка одного черпакуватого хряща,
прямує косо догори і присередньо, прикріплюється до верхівки
протилежного черпакуватого хряща. Функція: зближує черпакуваті
хрящі та їх голосові відростки, відповідно зближуються голосові
зв’язки, а голосова щілина звужується. Черпакувато-надгортанний
м’яз (m. aryepiglotticus) парний, є безпосереднім продовженням косого
черпакуватого м’яза, тому за міжнародною анатомічною
номенклатурою він називається черпакувато-надгортанною частиною
(pars aryepiglottica) косого черпакуватого м’яза. М’яз починається від
верхівки черпакуватого хряща, прямує вперед і догори, прикріплюється
до бічного краю надгортанника. Слизова оболонка утворює над цим
м’язом черпакувато-надгортанну складку (plica aryepiglottica). На задній
частині складки помітні два горбки: ріжкуватий горбок (tuberculum
corniculatum) і клиноподібний горбок (tuberculum cuneiforme), вони
утворені слизовою оболонкою над одноіменними хрящами.
Функція черпакувато-надгортанного м’яза: тягне надгортанник назад і
нахиляє його вниз, при цьому закривається і звужується вхід до гортані.
Рух усієї гортані разом з гортанною частиною глотки догори і донизу
під час ковтання та розмови забезпечують надпід’язикові і
підпід’язикові м’язи шиї (див. перший том підручника, розділ “М’язи
шиї”).
Порожнина гортані має три відділи – пристінок гортані, голосник,
підголосникові порожнина.
Пристінок гортані починається входом гортані, який сполучається з
ротовою порожниною, вхід обмежований з боків –
черпакуватонадгортанними складками, спереду надгортанником, ззаду
– верхівками черпакуватих хрящів.
Пристінок простягається від входу в гортань до пристінкових складок,
які обмежують щілину привіска.
Середня звужена частина гортані простягається від пристінкової
щілини до голосової щілини, утвореної голосовими складками.
Нижня частина – підголосникова порожнина cavitas infraglottica .
Звужуючись, вона переходить в трахею. Тут у живої людини можна
побачити пристінкові та голосові складки.
Кровопостачання: аа. laryngea superior et inferior, (які відходять від
верхньої і нижньої щитовидних ар-й). Артерії гортані анастомозируют з
однойменними гілками протилежної сторони, а вени утворюють
сплетення. Відтік венозної крові відбувається по однойменних венах у
внутрішні яремні і плечоголовні вени.
Іннервація: верхнім і поворотним гортанними нервами (Гілки
блукаючих нервів), а також гілками від симпатичного стовбура.; N.
laryngeus superior; N. laryngeus recurrens dexter; N. laryngeus recurrens
sinister.
97. Трахея і головні бронхи: розвиток, топографія, будова,
іннервація, кровопостачання.
Трахея розвивається шляхом випинання вентральної стінки головного
кишки. Каудальная частина дихальної трубки відщеплюється від
головного кишки і стає трахеєю.
Трахея починається від гортані, її перстневидного хряща, зазвичай на
рівні нижнього краю VI шийного хребця.
Закінчується трахея на рівні верхнього краю тіла V грудного хребця, де
вона роздвоюється на правий і лівий головні бронхи. Це місце
називається роздвоєнням трахеї (bifurcatio tracheae). Довжина трахеї у
дорослої людини коливається від 8,5 см до 15 см, найчастіше вона
дорівнює 10–11 см.
Має дві частини:
• шийну частину (pars cervicalis; pars colli), що розташована в передній
ділянці шиї,
• грудну частину (pars thoracica), яка розміщена у верхньому
середостінні.
До шийної частини трахеї прилягає щитоподібна залоза, її перешийок
охоплює трахею попереду на рівні другого-четвертого трахейних
хрящів. Права і ліва частки щитоподібної залози розміщені з обох боків
трахеї, опускаються до рівня п’ятого-шостого трахейного хряща.
Попереду трахея вкрита передтрахейною пластинкою шийної фасції,
між листками якої розташовані парні грудниннопід’язикові і
груднинно-щитоподібні м’язи. Позаду трахеї проходить стравохід, а з
боків від неї – правий і лівий судинно-нервові пучки (загальна сонна
артерія, внутрішня яремна вена і блукаючий нерв). До грудної частини
трахеї попереду прилягає дуга аорти, плечоголовний стовбур, ліва
плечо-головна вена, початок лівої загальної сонної артерії, а також
загруднинна залоза (тимус). З боків до грудної частини трахеї прилягає
середостінна частина пристінкової плеври.
Стінка трахеї складається з трьох оболонок: внутрішньої – слизової
оболонки з підслизовою основою, середньої – волокнисто-м’язовохрящової і зовнішньої – адвентиційної. У просвіті трахеї на місці її
роздвоєння на правий і лівий головні бронхи добре помітний
півмісяцевий виступ – кіль трахеї (carina trachеae). Під слизовою
оболонкою на цьому місці найчастіше розташований перший
бронховий хрящ правого головного бронха, інколи – останнього
трахейного хряща.
Слизова оболонка трахеї, як і бронхів різного калібру, вистелена
псевдобагатошаровим війчастим (респіраторним) епітелієм, що лежить
на товстій базальній мембрані.
Власна пластинка слизової оболонки трахеї містить переважно
поздовжньо орієнтовані еластичні волокна, колові пучки гладких
міоцитів, лімфоцити і лімфоїдні вузлики.
Підслизова основа побудована з пухкої сполучної тканини, яка
поступово переходить у щільну сполучну тканину охрястя трахейних
хрящів. У підслизовій основі розташовані кінцеві відділи змішаних
білково-слизових трахейних залоз (glandulae tracheales), що переважно
розміщені у задній та бічних стінках трахеї. Вивідні протоки залоз
відкриваються на поверхні слизової оболонки.
Волокнисто-м’язово-хрящова оболонка трахеї утворена 16–20
гіаліновими трахейними хрящами (cartilagines tracheales), кожний з
яких має вигляд дуги або несуцільного кільця, що відкрите дозаду і
займає приблизно дві третини окружності трахеї. Хрящі покриті
охрястям і з’єднані між собою по всій окружності у вертикальному
напрямку щільною сполучною тканиною – кільцевими зв’язками, або
трахейними зв’язками (ligg. anularia; ligg. tracheаlia). Задні розімкнені
кінці трахейних хрящів з’єднані між собою м’якою перетинкою, яка
називається перетинчастою стінкою (paries membranaceus). Ця стінка
побудована зі щільної волокнистої сполучної тканини, а також із
поздовжніх і поперечних пучків гладких міоцитів (ці м’язові пучки ще
називають трахейним м’язом, m. trachealis). Відсутність хрящів у задній
стінці трахеї є дуже важливою структурно-функціональною
особливістю. Завдяки гладком’язовим пучкам у складі перетинчастої
стінки задня поверхня трахеї м’яка і не перешкоджає проходженню їжі
по стравоходу, який безпосередньо прилягає до задньої стінки трахеї.
Трахейні хрящі, кільцеві зв’язки і перетинчаста стінка надають трахеї
пружності та еластичності, тому трахея протистоїть значному
зовнішньому тиску, а її просвіт постійно відкритий.
Трахея ззовні вкрита адвентиційною оболонкою (adventitia), що
складається з пухкої сполучної тканини.
Кровопостачання трахеї
Кровопостачання забезпечують численні трахейні гілки, що відходять
від нижньої щитоподібної та внутрішньої грудної артерії, а також від
грудної аорти. Артерії розгалужуються, утворюючи під епітелієм трахеї
капілярну сітку. Венозна кров відтікає від трахеї по однойменних венах
у праву і ліву плечо-головні вени. Лімфатичні судини від шийної
частини трахеї прямують до глибоких передніх і бічних шийних вузлів,
від яких лімфа відтікає відповідно у правий і лівий яремні лімфатичні
стовбури. Від грудної частини трахеї лімфа відтікає до верхніх і нижніх
трахео-бронхових та притрахейних лімфатичних вузлів. Виносні
лімфатичні судини від цих вузлів впадають у правий і лівий
бронхосередостінні лімфатичні стовбури.
Іннервація трахеї
Іннервація здійснюється трахейними гілками поворотного гортанного
нерва, що відходить від блукаючого нерва (Х пара черепних нервів). По
чутливих волокнах цих гілок передається чутлива інформація від
структур стінок трахеї, а по парасимпатичних волокнах передається
команда до трахейних залоз і келихоподібних клітин слизової оболонки
на виділення секрету, а також на скорочення гладких м’язів
перетинчастої стінки трахеї, тобто на зменшення калібру і довжини
трахеї. По симпатичних волокнах, що відходять від шийно-грудного і
2–5 вузлів симпатичного стовбура, передається команда на припинення
виділення секрету трахейними залозами, звуження кровоносних судин,
а також до гладких м’язів на збільшення просвіту трахеї.
Головні бронхи (bronchi principales)відходять від трахеї(trachea)на рівні
верхнього краюVгрудного хребця (vertebra thoracica) і прямують до
воріт відповідної легені (hilum pulmonis). Розрізняють правий головний
бронх (bronchus principalis dexter) і лівий головний бронх (bronchus
principalis sinister). Вони мають подібну до трахеї (trachea) будову.
Правий головний бронх ширший від лівого і за напрямком є майже
продовженням трахеї (trachea). Він складається з 6-8 хрящових
півкілець.
Лівий головний бронх довший і вужчий,відходить від трахеї(trachea)під
меншим кутом,ніж правий. Він складається з 9-12 хрящових півкілець.
Головні бронхи (bronchi principales) є бронхами першого порядку, від
них починається бронхове дерево (arbor bronchialis).
Кровопостачання:Артерії: -rr.tracheales із a.thyroidea inf(truncus
thyrocervicales); a. Subclavia
- rr.trachlealis із a. thoracica interna ;a. Subclavia
- rr.trachleales et bronchiales із arcus aortae;
-rr. Bronchiales et mediastinales із aortae thoracica.
Вени: - vv.trachleales із v. thyroidea з brahiocephlicae dexter et sinister;
-vv.trachleales et bronchiales в brachiocephale dexter et sinister;
-v. broncheale в v. azygos et v. hemiazygos accesoria( всі вени з системи v.
cava sup.)
Іннервація: plexus trachleales et bronchiales dexter et sinister частково з
plexus aorticus thoracicus в складі Ч-, ПС-,laryngeus reccurents et n.
bronchiales від n. vagus
98. Легені: топографія, зовнішня будова, функції, іннервація,
кровопростачання. Корінь легені.
Легені (pulmo, pneumon) – парні дихальні органи, які розміщені в
плевральних порожнинах. Здійснюють газообмін між вдиханим
повітряі кров’ю. За формою нагадують неправильні конуси. Права
коротша та ширша за ліву і більша від неї за об’ємом . Зовнішня
будова:
1. Основа
Верхівка
3. Поверхні: реберна, діафрагмальна, медіастенальна
4. Щілини: ліва легеня - косою щілиною ділиться на верхню та нижню
частки; права легеня - косою та горизонтальною щілинами діляться на
верхню, середню та нижню частки.
5. Ворота (на медіастенальній, входить корінь: бронх, артерія, вєни,
нерви, лімфатичні судини).
Топографія: Верхівки легень знаходяться на 3-4 см вище ключиці, а
ззаду дос. Рівня остистого відростка 7 шийного хребця. Передня
границя правої легені – від верхівки 2 ребра по linea parasternalis до 4 ,
де прох. Нижня границя. Передня границя лівої легені – 3 ребро, нижня
границя – 6 ребро. Основа легень лежить на діафрагмі. Медіальна
поверхня правої легені прилягає до правого передсердя, вище – до
правої плечоголової та нижньої порожнистої вен, ззаду від воріт – до
стравоходу.
Корінь легені
На середостінній часині знаходиться серцеве втиснення та ворота
легень. Через них в легені входять головні бронхи, нерви та легеневі
артерії, а виходять легеневі вени та лімфатичні судини, що утворюють
корінь легень.
Топографія: Справа головний бронх розташований зверху, нижче –
легенева артерія , спереду і знизу від якої – легеневі вени. Спереду від
кореня розташована висхідна аорта , верхня порохниста вена , перикард
і частина правого передсердя. Зверху та ззаду – непарна вена. До кореня
лівої легені прилягає дуга аорти спереду, ззаду – стравохід.
Кровопостачання: аа. bronchiales, від грудної аорти
Вени: vv. Bronchiales впадає в vena cava superior, частково в v
pulmonares
Іннервація:plexus pulmonares від n. vagus, ganglion thoracica trunci
sympathici
2.
99. Легені: бронхіальне дерево, альвеолярне дерево, ацінус,
іннервація, кровопостачання.
Бронхіальне дерево. Від головного бронха відходять вторинні бронхи,
які також розгалужуються та утворюють бронхіальне дерево.Найменші
бронхи закінчуються альвеолярними протоками та альвеолами.
Фіброзні стінки великич бронхів мають хрящові півкільця з’єднані
ззаду пучками гладких м’язів. Слизова оболонка бронха покрита
миготливим епітелієм. В дрібних бронхах хрящові півкільця замінені
хрящовими зернами. В бронхіолах хрящів нема. Кільцеподібні пучки
гладких м’язів лежать суцільним шаром.
Альвеолярне дерево – це утворення , яке складається з дихальних
бронхіол, альвеолярних проток, мішечків та альвеол. Його
структурнофункціональною одиницею є легеневий ацинус. Якщо
реконструювати в просторі, то він виглядає у вигляді грона.
Від кожної дихальної бронхіоли відходять альвеолярні ходи, що
закінчуються сліпими альвеолярними мішечками. Стінки альвеолярних
ходів і мішечків складаються з альвеол, в яких епітелій стає
одношаровим, плоским (дихальний епітелій) і вони заповнені повітрям.
Стінку кожної альвеоли обплітає густа сітка кровоносних капілярів. В
стінці є теж еластичні волокна, завдяки чого можливе зменшення і
збільшення об’єму при диханні.
Легеневий ацинус – це сукупність дихальних бронхіол , альвеолярних
протоків , альвеолярних протоків , альвеолярних мішечків та альвеол ,
що являють розгалуження однієї кінцевої бронхіоли, разом з
оточуючою їх сполучною тканиною.
Функція: газообмін між повітрям та кров’ю.
Легеневий ацинус складається з п’яти частин: альвеолярних бронхіол,
альвеолярних ходів, альвеолярних мішечків, легеневих альвеол,
кровоносних капілярів, які тісно прилягають до альвеол.
Кровопостачання: аа. bronchiales, від грудної аорти
Вени: vv. Bronchiales впадає в vena cava superior, частково в v
pulmonares
Іннервація:plexus pulmonares від n. vagus, ganglion thoracica trunci
sympathici.
100. Плевра: загальна характеристика, листки, плевральні закутки,
межі плевральних мішків.
Плевра – це серозна оболонка легень, яка складається зі
сполучнотканинної основи, вкритої мезотелїєм. Розрізняють два
листки: вісцеральну та парієнтальну плевру. Парієтальна поділяється на
середостінну) , реброву та діафрагмальна. Біля нижнього краю кореня
легені вісцеральна плевра переходить у парієнтальну й утворює складку
– легеневу зв’язку.
Плевральна порожнина – це вузька замкнута щілина між пристінковою
та нутрощевою плеврою, у якій міститься серозна рідина. Переходячи з
однієї частини в іншу, плевр.
Утворює плевральні закутки: реброво-діафрагмовий, ребровосередстінний, хребтово-середостінний, діафрагмово-середостінний.
Межі плевральних мішків.
Реброво-діафрагмовий закуток: в місці переходу ребрової частини
пристінкової плеври в діафрагмову частину. Найнижча точка – на рівні
9 ребра (права); на рівні 10 ребра ( зліва)
Реброво- середостінний закуток: утв. в ділянці переднього краю легені
при переході ребрової частини пристінкової частини в середостінну
частину. Більш виражений у лівій плевральній порожнині в ділянці
серцевої вирізки лівої легені.
Хребтово-середостінний закуток: розт. Вертикально та утворюється в
ділянці переднього краю легені при переході ребрової частини
пристінкової плеври в середостінну частину. Заповнений легенею.
Діафрагмово-середостінний закуток: розташований у стріловій площині
і утв. при переході діафрагмової частини пристінкової плеври в
середостінну частину.
101. Середостіння: визначення, відділи, органи, що їх утворюють.
Середостіння - mediastiastinum – це комплекс органів, розміщених між
середостінними плеврами.
Спереду воно обмежене передньою грудною стінкою; ззаду – хребтом,
шийками ребер, і передхребтовою фасцією; знизу –
діафрагмою.Середостіння поділяють на верхнє та нижнє. Межею між
ними є умовна горизонтальна площина, проведена на рівні верхнього
краю коренів легень (біфуркації трахеї), що відповідає IV-V грудних
хребців ззаду і 2-3-му межреберью спереду.
У верхньому середостінні (mediastinum superior) розміщені спереду
назад такі органи: більша частина загруднинної залози (тимуса),
внутрішні грудні артерії та вени, пригруднинні лімфатичні вузли,
більша частина верхньої порожнистої вени, права і ліва плечо-головні
вени; дуга аорти та судини, що відходять від неї – плечо-головний
стовбур, ліва загальна сонна артерія і ліва підключична артерія, нижні
дві третини трахеї, правий та лівий діафрагмові нерви, верхня половина
грудної частини стравоходу, з боків від якого проходять правий і лівий
блукаючі нерви, правий та лівий поворотні гортанні нерви, верхня
половина грудної протоки, правий та лівий симпатичні стовбури,
непарна і додаткова півнепарна (ліворуч) вени, велика група
нутрощевих лімфатичних вузлів середостіння.
Нижнє середостіння (mediastinum inferius) складається з тpьох
відділів: переднього, середнього і заднього середостінь.
Переднє середостіння (mediastinum anterius) має вигляд вузької
щілини між тілом груднини і передньою стінкою осердя. У ньому
розміщені праві і ліві внутрішні грудні артерії та вени, а також
пригруднинні лімфатичні вузли, сполучнотканинна клітковина, а у
дітей – нижня частина загруднинної залози.
У середньому середостінні (mediastinum medium) розміщені: серце,
що вкрите осердям, внутрішньоосердні відділи великих судин,
легеневий стовбур, що роздвоюється на праву і ліву легеневі артерії,
висхідна частина аорти, чотири легеневі вени, кінцевий відділ верхньої
порожнистої вени, правий і лівий головні бронхи, діафрагмові нерви,
осердно-діафрагмові артерії і вени, трахео-бронхові та багато інших
нутрощевих лімфатичних вузлів грудної клітки, розташованих біля
органів середнього середостіння.
У задньому середостінні (mediastinum posterius), яке розташоване між
задньою стінкою осердя (попереду) і хребтом, проходять: стравохід з
блукаючими нервами, грудна частина аорти, нижня порожниста вена,
грудна протока, непарна і півнепарна вени, правий і лівий симпатичні
стовбури, великі та малі черевні нерви, задні середостінні і
передхребтові лімфатичні вузли.
102. Нирки: розвиток, топографія, будова, іннервація,
кровопостачання.
3 стадії розвитку: пронефрос;
мезонефрос; метанефрос.
REN- 2поверхні: передня та задня, 2краї:
медіальний (має заглиблення – ниркову
пазуху) та латеральний, 2кінці: верхній та
нижній. Вхід в пазуху -воротами нирки, в
яких розташована ниркова ніжка (з
ниркової артерії, ниркової вени, ниркової
миски, ниркового нервового сплетення).
Нирки розташовані заочеревинно в поперековій ділянці з обох боків від
хребта на внутрішній поверхні задньої стінки черевної порожнини.
Верхні кінці обох нирок нахилені присередньо і відстань між ними
дорівнює приблизно 8 см, а відстань між нижніми кінцями становить
10–11 см. Ліва нирка розміщена дещо вище за праву. Верхній кінець
лівої нирки розташований на рівні середини тіла ХІ грудного хребця,
нижній кінець – на рівні нижнього краю тіла ІІ поперекового хребця.
Верхній кінець правої нирки розміщений на рівні верхнього краю тіла
ХІІ грудного хребця, нижній кінець – на рівні нижнього краю ІІІ
поперекового хребця. Лінія проекції лівого ХІІ ребра проходить
посередині лівої нирки, а правого ХІІ ребра – ближче до верхнього
кінця правої нирки. Розташування нирок має індивідуальні особливості:
так, у 11 % жінок нижній кінець обох нирок досягає рівня клубового
гребеня.
Задня, більш плоска поверхня нирки прилягає до ніжок діафрагми,
квадратного м’яза попереку, поперечного м’яза живота і великого
поперекового м’яза. Ці м’язи формують ниркове ложе. Верхній полюс
нирки охоплює надниркова залоза. Значна частина передньої поверхні
нирки вкрита пристінковою очеревиною, до якої
прилягають внутрішні органи. До
передньої поверхні правої нирки прилягають печінка і правий
(печінковий) згин ободової кишки, до її присереднього краю – низхідна
частина дванадцятипалої кишки. До передньої поверхні лівої нирки
прилягають шлунок, підшлункова залоза та петлі порожньої кишки, а
до її бічного краю – селезінка і лівий (селезінковий) згин ободової
кишки. Нирка фіксована за допомогою ниркового ложа, судинної
ниркової ніжки та її оболонок. Внутрішньочеревний тиск є одним із
факторів, що забезпечують нормальне положення нирок у черевній
порожнині.
У ворота нирки входить судина великого калібру – ниркова артерія (a.
renalis), через яку за добу проходить приблизно до 1500 л крові. В
ділянці воріт нирки ниркова артерія розгалужується на передню і задню
гілки, що проходять у нирковій пазусі відповідно попереду і позаду від
ниркової миски. Там вони галузяться на сегментні артерії.
Передня гілка (ramus anterior) ниркової артерії розгалужується на
чотири сегментні артерії, що кровопостачають однойменні сегменти
нирки:
–
артерія верхнього сегмента (a. segmenti superioris);
–
артерія переднього верхнього сегмента
(a. segmenti anterioris superioris);
–
артерія переднього нижнього
сегмента (a. segmenti anterioris inferioris);
–
артерія нижнього сегмента (a.
segmenti inferioris).
Задня гілка (ramus posterior) ниркової артерії входить у задній
сегмент нирки і називається артерією заднього сегмента (a. segmenti
posterioris).
До волокнистої капсули нирки від ниркової артерії відходять капсульні
гілки (rami capsulares).
Сегментні артерії нирки розгалужуються на міжчасткові артерії (aa.
іnterlobares), що проходять у ниркових стовпах між сусідніми
нирковими пірамідами. На межі між мозковою і кірковою речовинами
міжчасткові артерії галузяться на дугоподібні артерії (aa. аrcuatae), які
залягають над основами ниркових пірамід. Від кожної дугоподібної
артерії в кіркову речовину відходять численні променеві кіркові артерії,
які ще називаються міжчасточковими артеріями (aa. corticales radiatae;
aa. interlobulares). Міжчасточкові артерії доходять до волокнистої
капсули нирки і там галузяться на капсульні гілки (rami capsularis). Від
дугоподібних та міжчасткових артерій в мозкову речовину нирки
відходять променеві пронизні артерії (aa. perforantes radiatae), а також
прямі артеріоли, які ще називають прямими судинами (arteriolae rectae;
vasa recta).
Від міжчасточкових артерій відходять численні приносні клубочкові
артеріоли (arteriolae glomerulares afferentis), кожна з них заходить у
капсулу клубочка ниркового тільця і галузиться на численні капіляри,
які утворюють судинний клубочок ниркового тільця (glomerulus
corpusculi renalis). У судинному клубочку фільтрується первинна сеча.
Із судинного клубочка виходить виносна клубочкова артеріола (arteriola
glomerularis efferens), її діаметр менший за діаметр приносної
клубочкової артеріоли. Така судинна ланка, що складається з артеріол,
капілярів, які знову переходять в артеріоли, називається чудесною
артеріальною сіткою (rete mirabile arteriosum).
Виносні клубочкові артеріоли знову розгалужуються на капіляри,
обплітаючи ниркові канальці. Із вторинної капілярної сітки кров
відтікає у венули, а вони формують променеві кіркові вени, які ще
називають міжчасточковими венами (vv. corticales radiatae; vv.
interlobulares). Міжчасточкові вени впадають у дугоподібні вени (vv.
аrcuatae). У поверхневих шарах кіркової речовини нирки та у її
волокнистій капсулі формуються зірчасті венули (venulae stellatae), що
також впадають у дугоподібні вени. У дугоподібні вени впадають прямі
венули (venulae rectae), що формуються у мозковій речовині нирки.
Дугоподібні вени продовжуються в міжчасткові вени (vv. interlobares).
Міжчасткові вени входять в ниркову пазуху і, зливаючись, формують
ниркову вену (v. renalis), яка виходить з воріт нирки і впадає в нижню
порожнисту вену. У ниркову вену впадають капсульні вени (vv.
сapsulares), що збирають венозну кров від волокнистої капсули нирки.
Структурно – функціональною одиницею нирки є нефрон (nephronum),
який складається з ниркового тільця Мальпігі (corpusculum renale) та
канальця нефрона (tubulus nephroni)
Складовими частинами нирки є паренхіма і строма. Паренхіма з 2
шарів: зовн. кіркового (cortex renalis) і вн. мозкового (medulla renalis),
має 5 сегментів: верхній, верхній передній, нижній передній, нижній,
задній.
Нирк. піраміда: прямі нирк.канальці утвор. петлі нефронів, збірні
ниркові канальці. Верхівки 2-3 пірамід=1 сосочок, 2-3 сосочка в малу
чашечку,
6-8 малих чашечок з них 2-3 з’єдн. і утвор. вел. чашечку, 2-3
вел.чашечок утвор. широку заг.ниркову миску.
Кровопостачання: a.renalis від черевної.частини
аорти→aa.segmentalis→ aa.interlobares→aa.arcuatae→
aa.interlobulares→a.glomerularis afferentiss→rete→ a.glomerularis
efferens, a.renalis accessoria
Іннервація:
Симпатичні від ganglion coeliaca та ganglion mesentericus
superior.Парасимпатичні волокна від n. vagus.
103. Сечоводи, сечовий міхур, сечівник: топографія, будова,
іннервація, кровопостачання.
У сечоводі ureter (звуженою частиною ниркової
миски, впад.у сеч. міхур) розрізняють три частини:
1.Черевну частину (pars abdominalis) на великому
поперековому м’язф
2.Тазову частину (pars pelvica)
3.Внутрішньостінкову частину (pars intramuralis) .
Сечовід має три звуження:1.На початку сечоводу.2.В ділянці переходу
черевної частини в тазову, на рівні межової лінії таза.3.У місці впадіння
сечоводу в сечовий міхур, де ширина його просвіту не перевищує 3 – 4
мм.
Кровопостачання:
Верхня діл: rr. uretri від a. renalis та a. terticularis.
Сер.ділянка – rr. uretri що відходять від 1) aorta
abdominalis; 2) a. iliaca communis; 3) a. iliaca
interna. Нижня – гілки від a. rectalis media та a.
vesicalis inferior.
Іннервація :
Симпатичні волокна від plexus renalis (
від нього plexus utericus
) Парасимпатичні волокна від n.
splanchnicus pelvicis.
Сечовий міхур (vesica urinaria) у малому тазі за лобковим
симфізом (в наповненому стані випинається в черевну порожнину на 2
– 3 см вище рівня симфізу). Зовні розрізняють такі частини сечового
міхура: верхівку (apex vesicae urinariae), верхньопередня частина якої
обернена до передньої черевної стінки; дно (fundus vesicae)
задньонижня частина, яка звужується донизу і формує шийку (cervix
vesicae) сечового міхура; закін вічком сечівника тіло (corpus vesicae) –
найширша частина сечового міхура, що міститься між його верхівкою
та дном. Пустий міхур - екстраперитон, наповнений - мезо.
Звя’зки та м’язи
У чоловіків виражена лобково-передміхурова зв’язка (lig.
puboprostаticum), а в жінок – бічна лобково-міхурова зв’язка (lig. laterale
pubovesicale). Крім того, сечовий міхур укріплюють відповідні м’язи. У
чоловіків і жінок є парний лобково-міхуровий м’яз (m. pubovesicalis),
що починається від нижньої гілки лобкової кістки в ділянці лобкового
симфіза і прикріплюється до шийки міхура. У чоловіків від шийки
міхура до прямої кишки йде прямокишково-міхуровий м’яз (m.
rectovesicalis), а у жінок до шийки матки проходить міхурово-піхвовий
м’яз (m. vesicovaginalis). У чоловіків до передміхурової залози
відходить міхурово-передміхуровий м’яз (m. vesicoprostaticus). Всі ці
м’язи вплітаються в м’язову оболонку сечового міхура. Сечовий міхур
також укріплений початковою частиною сечівника і кінцевими
відділами сечоводів і передміхуровою залозою у чоловіків та сечовостатевою ділянкою промежини у жінок.
Синтопія: У чол. позаду- сім’яні пухирці, ампули сім’явиносних проток
та пряма кишка; зверху – петлі тонкої кишки (сліпа кишка,
червоподібний відросток, сигмоподібна ободова); знизу –
передміхурова залоза. У жін. позаду – матка і піхва; зверху – матка;
знизу – сечостатева діафрагма.
Біля бічних стінок органа проходить сім'явиносна протока, а назад і
вище від неї — сечовід. Вище дна органа, між ним і маткою,
проникає очеревина, утворюючи міхурово-маткову
заглибину. Кровопостачання здійснюється системою a. iliaca
interna:
1) a. vesicalis superior від a. umbilicalis;
2) a. vesicalis inferior безпосередньо від a. iliaca interna.
Відтік венозної крові відбувається в міхурове венозне сплетення.
Іннервація :
Симпатичні волокна від plexus hypogastricus inferior (plexus vesicalis)
Парасимп. від n. splanchnicus pelvisic.
Чоловічий сечівник: Uretra.
Частини: Простатична, перетинчаста, губчаста.
Топографія: Знаходиться в порожнині малого таза та в губчастій
речовині статевого члена. Передміхурова частина проходить через
сечовостатеву діафрагму. До задньої поверхні прилягає цибулиносечівникова залоза.
3 звуження – 1) біля внутрішнього отвору 2) в перетинчастій частині 3)
біля зовнішнього отвору .
3 розширення : 1) В простатичній частині( середній відділ) 2) в
цибулині чоловічого статевого члена 3) Перед зовнішнім отвором, у
човноподібній ямці.
Жіночий сечівник; Топографія: Починається на дні сечового міхура
(ostium urethrae internum) і закінчується (ostium urethrae externum),
Слизова оболонка (tunica mucosa) утворює заглибини – (lacunae
urethrales) і (crista urethralis). М’язова оболонка (tunica muscularis) (stratum internum longitudinale) і (stratum externum circulare) шарів.
Коловий прошарок зрощений з м’язовою оболонкою сечового міхура і
утворює довільний внутрішній м’яз – замикач сечівника (m. sphincter
urethrae internus ). Довільний сфінктер сечівника утворений м’язом
сечостатевої діафрагми – зовнішнім м’язом – замикачем сечівника (m.
sphincter urethrae externus). Зовні сечівник оточений губчастою
оболонкою (tunica spongiosa) густим венозним сплетенням.
Артерії : a. pudenda interna.
pars prostatica - з гілок а. гесtalis
media та a. vesicalis inferior;
pars membranacea - з a. rectalis
inferior і a. perinealis;
pars spongiosa - з a.
pudenda interna.
також a. dorsalis
penis і a. profunda
penis. Іннервація :
Cимпатичну іннервацію отримують з plexus diferentialis
(яке відходить від plexus hypogastricus
inferior). Парасимпатичні волокна від n. splanchnicus
pelvicis.
104.Чоловічі статеві органи: яєчко, над’яєчко, сім’явиносна
протока: топографія, будова. Іннервація та кровопостачання яєчка.
Оболонки яєчка, сім’яний канатик, його складові частини.
Яєчко: розташоване в калитці. 2 кінці: верхній та ниж. 2 поверхні:
бічна та присередня. До заднього краю прилягає над’яєчко. На
верхньому кінці є невеликий відросток – привісок яєчка appendix testis
(привісок морганьї)
Поверхня гладка, блискуча. Ззовні яєчко вкрите білковою оболонкою
під якою розташована паренхіма яєчка.
Epididimis на задній поверхні яєчка. Частини: головка, тіло, хвіст.
Складається з вивідних канальців, які виходять зі стінки яєчка т
аутворюють протоку придатка яєчка, що переходить у сім’явиносну
протоку. Функції : служить для проведення , накопичення та
дозрівання сперматозоїдів. Сім’явиносна протока являє собою тонку
трубку, яка проходить в сім’явиносному канатику , підіймаючись по
калитці до поверхневого пахвинного кільця. Пройшовши через
пахвинний канал , вона йде позаду, потовщується й утворює ампулу
сім’явиносної протоки . Стінка складається з трьох шарів: Слизового,
м’язового та адвентиційного. Частини:
1)калиткова pars scrotalis,
2)канатикова pars funicularis,
3)пахвинна pars ingularis ,
4)тазова pars pelvica.
Кровопостачання:
а.testicularis ( гілка aorta abdominalis ) та a. ductus deferentis ( гілка a.
umbilicalis )
У нижню порожнисту вену черенз праву яэчкову в., л-ліва ниркова в.,
утв. Plexus pampiriformis
Іннервація : Симпатичні волокна від plexus testicularis Парасимпатичні
волокна від n. splanchnici pelvicis.
Оболонки:
1. Шкіра калитки
2. Tunica dartos, м'ясиста оболонка
3. Fascia spermatica externa - продовження поверхневої фасції живота.
4. Fascia cremasterica - продовження fascia intercruralis.
5. М. cremaster- продовження m. transversus abdominis При скороченні
яєчко підтягується догори.
6. Fascia spermatica interna - продовженяя fascia transversalis, Охоплює
кругом всі складові частини сім'яного канатика.
7. Tunica vaginalis testis, з 2 пластинок: lamina parietalis, lamina visceralis
Сім’яний канатик Склад: Сім’явиносна протока , яєчкова артерія та
вена , лозоподібне венозне сплетення pl. Pampiniformis, лімфатичні
судини, яєчкове нервове сплетення , лімфатичні судини та
облітерований залишок піхвового відростка очеревини. Має вигляд
круглого м’якого тяжа , розташований у пахвинному каналі .
Починається від рівня верхнього кінця яєчка і доходить до глибокого
пахвинного кільця .
105. Передміхурова залоза, сім’яні пухирці, цибулиносечівникові
залози: топографія, будова, іннервація, кровопостачання. Анатомія
зовнішніх чоловічих статевих органів.
Передміхурова залоза є непарним м'язово-залозистим органом, в
передній частині малого таза між сечостатевою діафрагмою і сечовим
міхуром. Є основа та верхівку, 3 пов: передню, задню та нижньобічну.
дві частки (праву та ліву) і перешийок, який їх з'єднує. На задній
поверхні -вертикальна борозна. Основа органа обернена догори і
зрощена із шийкою сечового міхура, верхівка обернена вниз до сечостатевої діафрагми. Позаду сечівника є заглибина — лійка
передміхурової залози, на дні якої в орган входять сім'явиносні
протоки. Між лійкою і сечівником розташований перешийок залози.
Передміхурова залоза оточена capsula prostatica, від якої до лобковим
кісток йдуть mm. (Ligg.) puboprostatica. Внутрішня будова: Складається
з 40-50 трубчасто-коміркових залозок, які утворюють залозисту
речовину. Залозки утворюють вивідні передміхурові протоки , які
відкриваються в простатичну частину сечівника. Між залозками та
новколо проходять жмутики гладких м ́язів , які в сукупності формують
м ́язову речовину.
Над простатою перебувають дно сечового міхура, насінні залози і
ампули сім'явиносних проток. Знизу знаходиться сечостатева
діафрагма, спереду - задня поверхня лобкового симфізу, ззаду - fascia
rectoprostatica і ампула прямої кишки. Простату легко промацати через
пряму кишку. Кровопостачання аа. vesicales inferiores і аа. rectales
mediae (з a. iliaca interna). Відня утворюють венозне сплетіння, plexus
prostaticus, яке зливається з plexus vesicalis; далі кров відтікає в v. iliaca
interna.
Іннервують гілки нижнього підчеревного сплет. через сплет.
Передміхурової залози.
Сім’яний пухирець Glandуla vesiculosa. Парна. Випин дистальної
частини сім’явиносної протоки, має сітчастокоміркову будову. Пухирці
прилягають до задньої поверхні сечового міхура. Нижній звужений
кінець пухиряатох залози переходить в тонку вивідну протоку, яка
сполучається з сім’явиносною протокою й утворює сім’явпорскувальну
протоку ductus ejaculatorius, яка впадає в передміхурову частину
сечівника.
Функції: Під впливом андрогенів виробляє фруктозу, яка потрібна для
рухомості
кровопостачають передміхурові залозові гілки середньої
прямокишкової артерії і гілки передміхурової залози нижньої міхурової
артерії (із внутрішньої клубової артерії).
Венозна кров від пухирчастої залози відтікає у міхурове венозне
сплетення, а потім у внутрішню клубову вену.
іннервує автономна частина периферійної нервової системи.
Симпатичні післявузлові волокна проходять у складі крижових
нутрощевих нервів ,
(гілки крижового сплетення) парасимпатичні передвузлові волокна, що
формують нутрощеві тазові нерви .
Статевий член. Складається з трьох печеристих тіл , одного парного та
одного непарного губчастого.Є корінь , тіло та головку. Початкові
відділи печеристих тіл – ніжки прикріплюються на нижніх гілках
лобкових кісток. Спереду ніжки сходяться і до них приєднується
губчасте тіло. Проксимальна частина утворює цибулину , а дистальна –
головку.Калитка scrotum Оболонки:
1. Шкіра калитки
2. Tunica dartos,
3. Fascia spermatica externa - продовження поверхневої фасції живота.
4. Fascia cremasterica - продовження fascia intercruralis.
5. М. cremaster- продовження m. transversus abdominis
6. Fascia spermatica interna - продовженяя fascia transversalis,
7. Tunica vaginalis testis, з 2 пластинок: lamina parietalis, lamina visceralis
Цибулинно-сечівникова залоза (залоза Купера) між м’язами сечовостатевої ділянки промежини , позаду від проміжної частини сечівника
над цибулиною статевого члена. Має протоку цибулинно-сечівникової
залози , протоки яких пронизують цибулину статевого члена і
відкриваються на задній поверхні початкової ділянки губчастої частини
сечівника.
Кровопостачають гілки внутрішньої соромітної
артерії. Венозна кров у внутрішню клубову вену.
Іннервує автономна частина периферійної нервової
системи, як і передміхурову залозу.
106. Внутрішні жіночі статеві органи: топографія, будова,
кровопостачання, інервація.
•
яєчники (ovarium)
•
маткові труби (tubae uterinae)
•
матка (uterus)
•
піхва (vagina)
Матка
Топографія: в малому тазі, перешийок на рівні S2-S4. Вкрита
очеревиною інтраперитонеально
Положення: Положення матки в порожнині залежить від наповнення
сусідніх органів. При незначному наповнені сечового міхура і прямої
кишки матка невагітної жінки розташована так, що вічка маткових труб
розміщені симетрично стосовно серединної стрілової площини, а сама
матка в нормі нихилена вперед – антеверзіо (anteversio). Тіло матки
нахилене вперед стосовно її шийки – антефлексіо (anteflexio). При
наповнені сечового міхура дно і тіло сечового міхура зміщується назад
– ретроверзіо (retroversio), тіло матки нахилене назад стосовно її шийки
– ретрофлексіо (retroflexio).
Зв’язки: (lig. Latum uteri); (lig. Teres uteri) в товщі широкої зв’яхки ,(lig,
cordinale, lig. Transversum cervicis) (lig. rectouterinum) (lig.
pubocervicale).
Будова
- дно матки (fundus uteri);
- тіло матки (corpus uteri) – міхурова або передня поверхня (facies
vesicalis/ anterior), та кишкова або задня поверхня (facies intestinalis/
posterior)
- шийка матки (cervix uteri)- надпіхвову частину шийки (portio
supravaginalis cervicis) і піхвову частину шийки (portio vaginalis
cervicis);
- перешийок матки (isthmus uteri) - Місце переходу тіла матки (corpus
uteri) в шийку (cervix uteri)
Шийка відкривається в піхву (vagina) вічком матки (ostium uteri),
обмежованим передньою губою (labium anterius) та задньою губою
(labium posterius).
Кровопостачання
a. utericus - гілки a. iliaca interna. Біля дна матки маткова артерія
ділиться на гілки, що йдуть до маткової труби і яєчника.
Іннервація :
Симпатичні від plexus uterovaginalis (від
plexus hypogastricus inferior ).
Парасимпатичні від n. splanchnici pelvicis.
Топографі Зв’язки
я
Будова
Кровопоста Іннервація
ча
Яєчни в малому
тазі та
к
задній
поверхні
широкої
маткової
зв’язки;
має брижу
яєчника
(mesovariu
m)
2 поверхні
Власна
(присеред
зв’язка
яєчника або ню і
матково –
бічну)
яєчниковою fasies med.
зв’язкою
et lat. 2
краї
(lig. ovarii
proprium, lig. (вільний і
uteroovaricum брижовий
) margo
) - з’єднує
liber et
матковий
mesovaric
кінець
us
яєчника з
2 кінці
матковою.
Підвішуваль (трубний і
на зв’язка
матковий)
яєчника
extremitas
(lig.
tubaria et
suspensorium uterina
ovarii).
на рівні верхнього лійка маткової
труби
краю широкої
(infundibulum
маткової
tubae uterinae);
зв’язки;
+ fimbriae +
вкрита
ostium ампула
очеревиною
інтраперитонеально маткової
; має власну брижу труби (ampulla
tubae uterinae);
маткової труби
перешийок
(mesosalpinx).
маткової труби
(isthmus tubae
uterinae)
маткова
частина (pars
uterina).
a. ovarica
(від aorta
abdominalis
)
rr. ovaricae
(з
a.uterinus)
Симпат plexus
ovaricum (
plexus
uterovaginali
s)
Парасимпат
ич - n.
splanchnici
pelvicis
Матк
ов
а
труба
Tuba
uterina
,
salpinx
rr. tubarii
(від a.
utericus )
a.iliaca
interna
a. ovarica.
(від aorta
abdominalis
)
Симпатич plexus
ovaricum і
plexus
uterovaginali
s.
Парасимпат
ич. від n.
splanchnici
pelvicis.
a.vaginalis Симпатиx
склепіння
від plexus
піхви - верхня (від a.
hypogastricu
частина, що
iliaca
s inferior від
охоплює
interna,)
якого
піхвову частину rr.
відходять
шийки матки, і vaginales
plexus
має передню,
(від a.
uterovaginali
задню і дві бічні uterine, а. s.
Парасимпат
частини. Піхва vesicalis
ич від n.
має передню
inferior,
splanchnici
стінку (paries
a.
pelvicis.
anterior) та
pudenda
задню стінку
interna.
(paries posterior)
і відкривається
отвором (ostium
vaginae) в
присінок піхви
(vestibulum
vaginae)
107.
Зовнішні жіночі статеві органи: будова,
інервація, кровопостачання жіноча соромітна
ділянка, або вульва (pudendum femininum, vulva)
клітор (clitoris)
Будова
Кровопостачання Іннервація
Піхва в передньому
Vagina відділі малого таза
, colpo між сечовим
міхуром і прямою
кишкою. Верхнім
кінцем піхву оточує
шийку матки,
вагінальна частина
шийки матки своїм
внутрішнім
отвором звернена
до задньої стінки
піхви
жіноча
соромітна
ділянка,
вульва
лобкове підвищення
(mons pubis)
Великі та малі
соромітні губи (labia
majora et minora
pudendi соромітнa
щілинa (rima pudendi)
передня та задня
спайки губ (commissura
Внутрішня
соромітна
артерія (a.
pudenda interna)
від підчеревної
артерії.
артерія круглої
зв'язки
від
гілки
соромітного
нерва (від
крижового
сплетення)
гілки від
нижнього
labiorum anterior et
posterior).
Задня
спайка у
шов
промежини
присінок
піхви
(vestibulum
vaginae)
цибулина
присінка
(bulbus
vestibule)
великa та малі
присінкові залози
(glandulae vestibulares
major et minores)
дівоча перетинка
(hymen)
вуздечка соромітних
губ (frenulum labiorum
pudendi)
ніжки клітора
Клітор
(crus clitoridis);
гомолог
печеристих тіло клітора
(corpus clitoridis)
тіл
головка клітора
(glans clitoridis).
печеристе тіло
клітора (corpus
cavernosum
clitoridis).
передня
шкірочка
клітора
надчеревної
артерії
підчеревного
сплетення
дорсальна
і
глибокої артерій
клітора і артерії
цибулини
присінка - гілки
a.
pudenda
interna
( від
внутріш
клубової)
дорсальний
нерв клітора
– гілка
соромітного
нерва (від
крижового
сплетення)
печеристі
нерви
клітора (від
нижнього
підчеревного
сплетення)
(preputium
clitoridis)
вуздечка
клітора
(frenulum
clitoridis)
ніжками
малих
соромітних губ
108.
Промежина: мязи, фасції. Сідничо-відхідникова
ямка, її межі, вміст.
Промежина (perineum) – це комплекс тканин, що закриває вихід з
порожнини малого таза. Вона є нижньою стінкою порожнини живота.
Займає промежинну ділянку (regio perinealis).
Топографія: попереду - нижнім краєм лобкового симфізу, позаду –
верхівкою куприка, з боків – нижніми гілками лобкових і гілками
сідничих кісток, сідничими горбами Фасції: з боку порожнини
малого таза покриті пристінковою фасцією таза зовні (знизу) –
поверхневою обгортальною фасцією промежини
верхню і нижню фасції тазової діафрагми, між якими міститься
глибокий шар її м'язів
Сідничо-відхідникова ямка (fossa ischioanalis) - У відхідниковій
ділянці промежини з боків від відхідника. Заповнена пухкою
сполучною тканиною та жировою клітковиною – жировим тілом
сідиичо-відхідникової ямки (corpus adiposum fossae ichioanalis).
Вершина ямки на рівні нижнього краю сухожилкової дуги тазової
фасції. Стінки: бічна - внутрішній затульний м'яз, (покритий
затульною фасцією) і приссредня поверхня сідиничого горба;
присередня - нижнья поверхня м'яза-підіймача відхідника і зовнішній
м'язом- замикач відхідника (покриті нижньою фасцією тазової
діафрагми) задня– задній пучкок м'яза-підіймача відхідника і сідничокугіриковим м'яз. Під переднім краєм великого сідничного м'яза є
заглибина – сіднича кишеня (recessus glutealis), що сполучається з
глибоким мішком промежини; передня -поверхневий та глибокий
поперечний м'язам промежини і їх фасції.
Має заглибину - сідничу кишеню , що сполучається із глибоким мішком
промежини
109. Залози внутрішньої секреції: щитоподібна, прищитоподібна,
гіпофіз, епіфіз, надниркова залоза, топографія, будова.
Щитоподібна залоза (Glandula thyroidea)
Будова залози. Права та ліва частки, перешийок та пірамідальна частка.
Вкрита капсулою, паренхіма побудована з фолікулів - структурної
одиниці залози. Стінка утворена одношаровим епітелієм, порожнина
заповнена колоїдом з вмістом йоду. Піраміда – залишок щито-язикової
протоки
Частини. Складається з правої і лівої часток globus
dexter/sinister), з'єднаних перешийком (isthmus gl thyroideae)
Топографія. На передній поверхні шиї, в передньому
шийному трикутнику.
Спереду - шкіра і шийні фасції. Знизу щитовидний хрящ гортані ззаду - верхня
частина трахеї, до якої зафіксована за
допомогою сполучної тканини.
Прищитоподібні залози: (Glandula parathyroidea)
Будова. Верхня і нижня прищитоподібні залози - парні органи, округлої
форми, розташовані поряд зі щитоподібною залозою. Покриті тонкою
сполучнотканинною капсулою, від якої відходять в глибину органу
тонкі перегородки, по яким розповсюджуються судини і нервові
волокна.
Паратгормон підвищує рівень кальцію в крові
Тоопографія. Розташовуються на задній поверхні щитоподібної залози,
в рихлій клітковині між нею і стравоходом, в рідких випадках
прищитоподібні залози лежать під капсулою щитоподібної залози або
занурюються в її паренхіму.
Гіпофіз (hypophysis) розташований в гіпофізній ямці турецького сідла
клиноподібної кістки і відокремлений від загальної порожнини черепа
твердою оболоною головного мозку у вигляді діафрагми сідла. Через
отвір цієї діафрагми гіпофіз з’єднаний лійкою з сірим горбом
гіпоталамуса проміжного мозку. Розміри гіпофіза у дорослої людини
такі: вертикальний - 0,5-1 см; поперечний - 1-1,7 см; передньозадній 0,5-1,6 см. Гіпофіз має форму квасолі, його маса у чоловіків 0,5 г, у
жінок 0,6 г. Зовні гіпофіз покритий капсулою.
Гіпофіз поділяється на дві частки - передню (lobus anterior) і задню
(lobus posterior).
Передня частка називається аденогіпофізом (на його долю припадає
70-80% від загальної маси залози). Клітини аденогіпофіза синтезують та
виділяють у кров тропні гормони, функція яких полягає у регуляції
діяльності ряду периферійних ланок ендокринної системи, тобто
гіпофізозалежних органів; а також впливає на лактоцити грудної залози,
меланоцити, сперматогонії яєчка тощо.
Задня частка має назву нейрогіпофіза, у ній накопичуються та
виділяються в кров синтезовані нейросекреторними клітинами
переднього гіпоталамуса гормони окситоцин та вазопресин.
Зверніть увагу на механізм дії гормонів аденогіпофіза:
•
тиреотропний гормон (ТТГ) стимулює ріст і дозрівання клітин
щитоподібної залози, сприяє синтезу і вивільненню гормонів;
•
адренокортикотропний гормон (АКТГ) стимулює ріст і
дозрівання клітин кіркового шару надниркових залоз, синтез і
вивільнення кортикостероїдів;
•
•
•
фолікулостимулювальний гормон (ФСГ) стимулює ріст і
розвиток фолікулів яєчника з наступним виходом з них естрогенів,
а також ріст яєчок і сперматогенез;
лютеїнізувальний гормон (ЛГ) спонукає до періодичного виходу
яйцеклітини з яєчника (овуляції), а також наступного розвитку
жовтого тіла, що секретує прогестерон; крім того ЛГ сприяє росту і
розвитку інтерстиціальних клітин яєчка, які виробляють
андрогени;
соматотропний гормон (СТГ), сприяє росту і розвитку кісток та
інших тканин у ранньому віці; • меланостимулювальний гормон
(МСГ) стимулює накопичення меланіну в шкірі; • пролактин головна його функція полягає в ініціації та підтриманні лактації.
Задня частка гіпофіза, або нейрогіпофіз утворена розширеннями
аксонів нейросекреторних клітин надзорового та пришлуночкового
ядер гіпоталамуса, які продукують гормони вазопресин та окситоцин.
Гормон вазопресин виявляє судинозвужувальну та антидіуретичну дію,
за що й отримав назву антидіуретичного гормону (АДГ). Ще раз
зверніть увагу на функцію задньої частки гіпофіза, тобто нейрогіпофіза,
який виробляє антидіуретичний гормон (АДГ), або вазопресин та
окситоцин. АДГ впливає на дистальну частину канальця нефрона та
збиральні канальці нирок, посилюючи реабсорбцію води і знижуючи
діурез.
Це важливо для організму тварин, які живуть у пустелях. На секрецію
АДГ впливає кількість води у крові і тканинах.
У разі патологічного зниження секреції вазопресину виникає
нецукровий діабет, для якого характерно збільшення діурезу і вживання
великої кількості води. Зверніть увагу на те, які патологічні стани
виникають, якщо порушується функція аденогіпофіза.
Порушення виділення ФСГ та ЛТГ є причиною затримки статевого
розвитку, а також порушень жирового обміну і передчасного статевого
дозрівання.
Гіперплазія базофільних клітин передньої частки гіпофіза призводить
до вироблення надлишку АКТГ, що в свою чергу спричинює
гіперплазію кори надниркових залоз і гіперпродукцію альдостерону. Це
призводить до непропорційного відкладення жиру у верхній частині
тіла: обличчя стає круглим, місяцевоподібним, ціанотичним, у ділянці
спини горб, шкіра тіла має розтяги у вигляді білих смуг; хворі слабкі,
страждають на цукровий діабет, шкіра суха, статеві функції знижені,
психіка порушена. Таку патологію називають первинним
альдостеронізмом, або хворобою Іценка-Кушинга.
Окситоцин стимулює скоротливу функцію м’язової оболонки матки,
утворення молока у грудній залозі під час лактації, а також впливає на
підвищення тонусу непосмугованих м’язів травного тракту.
Шишкоподібна залоза (glandula pinealis) належить до проміжного
мозку і розташована в поздовжній борозні між верхніми горбками
пластинки покрівлі середнього мозку. Тіло шишкоподібної залози має
овоїдну, або конічну форму. Маса шишкоподібної залози у дорослої
людини становить близько 0,2 г, довжина, в середньому, 1,2 см, ширина
0,8 см, товщина 0,5 см. Зовнішня поверхня залози покрита волокнистою
капсулою (capsula fibrosa), від якої в її товщу відокремлюються
перетинки, що ділять залозу на часточки (lobuli). Кожна часточка
шишкоподібної залози складається з двох видів клітин нейросекреторних пінеалоцитів і гліоцитів. Пінеалоцити синтезують
близько 40 регулівних пептидів, а також біологічноактивні аміни серотонін і мелатонін. Останній має здатність пригнічувати секрецію
гонадоліберину гіпоталамуса, сповільнюючи статеве дозрівання.
Максимального розвитку шишкоподібна залоза досягає на 7-ому році
життя, після чого починається її вікова інволюція.
Надниркова залоза: (Glandula suprarenalis)
Будова Оточені жировою капсулою нирки і нирковою фасцією,
мають власну тонку капсулу із сполучної тканини. (capsulaf ibrosa),
від якої в глиб органу йдуть численні сполучнотканинні трабекули.
Залоза складається з двох шарів: кіркового(cortex) і
мозкового(medullae). Кіркова речовина надниркової залози темнобурого кольору, складається з трьох зон: клубочкової (z.glomerulosa),
пучкової(z.fasciculata) і внутрішньої – сітчастої(f. reticularis).
Кора надниркових залоз виробляє кортикостероїди, які поділяються на
три групи: а) мінералокортикостероїди (альдостерон) – їх продукує
клубочкова зона; б) глюкокортикостероїди, до яких крім кортизону,
гідрокортизону, кортикостерону, належать ще два гормони –
IIдегідрокортикостерон і II-дезоксикортикостерон, які виробляються в
пучковій зоні; в) статеві гормони (андроген, естроген, прогестерон), які
виробляються в сітчастій зоні.
Мозкова речовина надниркової залози, що розташована в її центрі,
побудована з великих клітин округлої або полігональної форми, які
виробляють адреналін і норадреналін. Ці гормони називають
катехоламінами, вони мобілізують захисні сили організму. Завдяки
підвищенню рівня гормонів у крові розщеплюється глікоген,
зменшується його запаси в м’язах та печінці.
Топографія. Надниркові залози розташовуються в заочеревинному
просторі на рівні XI грудного хребця. Права надниркова залоза спереду
прикрита печінкою і не має серозного покриву. Ліва надниркова залоза
спереду покрита очеревиною, він межує з кардіальною частиною
шлунка, селезінкою і хвостом підшлункової залози. Задня поверхня
обох надниркових залоз прилягає до поперекової частини діафрагми.
Ниркова поверхня межує з ниркою, від якої її відділяє тонкий шар
жирової тканини.
110. Органи та утворення імунної системи: загруднинна залоза
(тимус), кістковий мозок, селезінка, лімфатичний вузол,
мигдалики.
До центральних органів імунної системи відносяться
кістковий мозок і тимус.
Загруднинна залоза (тимус) знах за грудинною у верхьному
середостінні між правою і лівою середостін частинами пристнікової
плеври. Будова. Складається з з часток – правої та лівої, які з’єднані між
собою у середній частині. Ліва частка довша за праву. Вкрита тонкою
сполучнотканинною капсулою, від якої всередину входять тоненькі
перегородки, що розділяють її на численні часточки загруднинної
залози., що мають кіркову і мозову частину. У мозковіц речовині тільця
Гассаля
Функції: у тимусі відбувається антигеннезалежна проліферація і
диференціація субпопуляцій Т-лімфоцітив із стовбурових клітин. Є
центральним органом лімфопоезу та імуногенезу, оскільки в ньому
утворюються Т-лімфоцити.
Кістковий мозок (Medulla ossium). Є жовтий і червоний (Medulla
ossium flava et rubra).
Червоний кістковий мозок(Medulla ossium rubra) = стовбурові
кровотворні клітини + ретикулярна тканина (утворює каркас кісткового
мозку). У петлях кров'яні клітини різної зрілості, макрофаги та інші
клітини. Кістковий мозок розташовується у вигляді шнурів навколо
артеріол, які відокремлені один від одного синусоїдними капілярами. У
стінках капілярів утворюються тимчасові міграційні пори, через них
проходять дозрілі клітини. Незрілі клітини потрапляють в кров тільки
при захворюваннях крові або мозку. Антигензалежна диференціація і
профіл субпопуляцій В-лімфоцитів. Ретикулярні клітини
(інтердигітуючі клітини) - стромальні + представляють лімфоцитам про
антиген.
У жовтому кістковому мозку кровотворні елементи відсутні, але при
великих крововтратах на місці жовтого може знову з'являтися червоний
кістковий мозок. У старечому віці жовтий кістковий на желатинозний
кістковий мозок.
До периферичних органів імунної системи відносяться мигдалини,,
селезінка, лімфатичні вузли.
Мигдалини - піднебінна і трубна (парні), язиковий і глоткова (непарні)
- утворюють лімфоїдне глоткове кільце Пирогова - Вальдейера,
розташоване на кордоні ротової, носової порожнин і глотки. Це
скупчення лімфоїдної тканини, що містить лімфоїдні вузлики, є
"стражем" на шляху у мікроорганізмів, що потрапляють в носоглотку
при диханні і в ротоглотки при диханні і ковтанні.
Селезінка розташовується в черевній порожнині, в лівому підребер'ї, на
рівні IX-XI ребер.
На внутрішній поверхні - ворота селезінки (входять артерії і нерви, а
виходять вени). Має діафрагмову та нутрощеву поверхню.
покрита фіброзною капсулою, яка зростається з очеревиною. Від
капсули відходять трабекули, між паренхіма - пульпа біла і червона.
Біла пульпа - типова лімфоїдна тканина (периартеріальні лімфоїдні
муфти + лімфоїдні вузлики)
Червона пульпа займає 75-80% маси селезінки (ретикулярна тканина, в
петлях якої знаходяться лейкоцити, макрофаги, еритроцити.) Тут також
знаходяться судини типу капілярів з оточуючими їх макрофагальнолімфоїдними муфтами (еліпсоїда). Останні складаються з щільно
лежачих ретикулярних клітин і волокон, макрофагів і лімфоцитів. Біла
бульпа - лімфоїдна тканина
Лімфатичний вузол nodus lymphaticus — це орган імунної системи, що
формується в місцях злиття декількох лімфатичних судин в різних
областях організму (на шиї, потилиці, в паховій області (всього
налічується 15 груп лімфовузлів). Лімфатичні вузли містять лімфоцити
та інші клітини імунної системи.
Покритий сполучнотканинною капсулою (capsula nodi lymphatici), від
якої всередину вузла відходять капсульні трабекули (trabeculae nodi
lymphatici). На поверхні вузла є вдавлення — ворота вузла (hilus nodi
lymphatici). Через ворота проникають в вузол артерії і нерви, виходять
вени і вихідні лімфатичні судини.
Паренхіма вузла = кіркова + мозкова речовина
У кірковій речовині (близькому до капсулі) розташовуються лімфатичні
вузлики, чи лімфатичні фолікули (noduli lymphatici чи folliculi
lymphatici), що містять переважно імунокомпетентні клітини (Влімфоцити).
Мозкова речовина представлена м'якушевими тяжами (chordae
medullares), які є зоною скупчення В-лімфоцитів, пов'язаних з
виробленням гуморального імунітету.
111. Серце: розвиток, зовнішня будова, камери серця і судини з
ними сполучені.
1. Розвиток. Утв. з 2 парних закладок - правих і лівих.
2. З мезенхіми виникають 2 тяжі→. ендокард. міоепікардіальною
пластинкою→. 2 шари→міокард та епікард.
1 стадія - просте трубчасте серце 2 стадія - сигмоподібне серце 3 стадія
- трикамерне серце 4 стадія - чотирикамерне серце
Зовнішня будова. Має конусоподібну форму з (basis cordis),
розташованою зверху, ззаду і справа і верхівкою (apex cordis) – знизу,
спереду і зліва.
У серці людини виділяють чотири поверхні і правий край:
– (facies sternocostalis; facies anterior
–
(facies diaphragmatica; facies inferior
–
(facies pulmonales dextra et sinistra),
(margo dexter) – гострий, належить до правого шлуночка
Вінцева борозна поперечно відокремлює
–
шлуночки від передсердя
Міжшлучночкові. У Борознах проходят
вінцеві артерії та вени.
Камери серця. (cavitas cordis) поділяється на: (atrium cordis dextrum et
sinistrum); (ventriculus cordis dexter et sinister).
•Праве передсердя (atrium dextrum)
Складовою частиною правого передсердя є його:
- власне передсердя;
- праве вушко (auricula dextra).
Внутрішня стінка (atrium
dextrum) гладка,
впадають:
- (vena cava superior) крізь (ostium venae cavae superioris).
- (vena cava inferior) крізь (ostium venae cavae inferioris);
- (sinus coronarius) -(ostim sinus coronarii)
- (vv. cardacae minimae) -(foramina venarum minimarum)
- (vv. cordis anteriores)
Між (ostia venarum cavarum) виступає (tuberculum intervenosum). Верхня
порожниста вена має заслінку (valvula venae cavae inferioris). Розширена
задня ділянка порожнини передсердя, куди впадають дві порожнисті
вени (venae cavae), називається пазухою порожнистих вен (sinus
venarum cavarum).
Праве передсердя відокремлене від лівого передсердя -(septum
interatriale), на якій є (fossa ovalis), сполучається з (ventriculus
dexter)
через (ostium atrioventriculare dextrum).Має гребенясті м’язи
mm.pectinati
•
Правий
шлуночок
(ventriculus dexter)
Правий шлуночок
складається із: власне шлуночка;
- (conus arteriosus) – верхньої частини шлуночка, яка переходить через
(ostium trunci pulmonalis) у (truncus pulmonalis).
Правий шлуночок і лівий шлуночок відокремлені (septum
interventriculare), яка має:
(pars muscularis),та (pars membranacea),
На внутрішній поверхні -(trabeculae carnеae), які формують м’язи
конусоподібної форми: (m. papillaris anterior); (m. papillaris
posterior);м’яз (m. papillaris septalis).
Від верхівки цих м’язів починаються (chordae tendineae), які
закінчуються в (cuspides) правого передсердно–шлуночкового
клапана;
тристулкового клапана (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis)
- передня стулка (cuspis anterior); задня стулка (cuspis posterior);
перегородкова стулка (cuspis septalis)
Із правого шлуночка (ventriculus dexter) починається легеневий
стовбур (trucus pulmonalis), отвір якого закритий (valva trunci
pulmonalis)- (valvula semilunaris dextra, sinistra, anterior ); Між (paries
trunci pulmonalis) і кожною (valvula semilunaris) міститься (sinus trunci
pulmonalis).
Ліве передсердя (atrium sinistrum)
Ліве передсердя має неправильну кубоподібну форму, а передня його
стінка утворює (auricula sinistra). Внутрішня поверхня стінки лівого
передсердя гладка і лише в ділянці вушка - (mm. pectinati).
Відкриваються (ostia venarum pulmonalium), які не мають власних
клапанів.
За допомогою (ostium atrioventriculare sinistrum) -(atrium sinistrum)
сполучається з (ventriculus sinister). На (septum interatriale) нечітко
•
вимальовується овальна ямка (fossa ovalis), дном якої є (valvula
foraminis ovalis).
Лівий шлуночок (ventriculus sinister)
Лівий шлуночок є найбільшою камерою серця і утворює більшу
частину його (facies diaphragmatica). На внутрішній поверхні шлуночка
містяться (trabeculae carneae), які формують:(m. papillaris anterior);та
(m. papillaris posterior).
Верхівки цих м’язів за допомогою (chordae tendineae)
прикріплюються до (cuspides valvae atrioventricularis sinistrae), або
(valva
atrioventricularis sinistra; valva mitralis), який складається з: (cuspis
anterior);та (cuspis posterior).
Між попередніми стулками можуть бути – (cuspides
commissurales), до яких прикріплюються (chordae tendineae).
Із лівого шлуночка (ventriculus sinister) виходить аорта (aorta).
У ПРАВОМУ 3СТУЛКОВИЙ І ЛІВОМУ ДВОСТУЛКОВИЙ
МІТРАЛЬНИЙ
•
112. Серце, будова стінки. Провідна система серця. Артерії і вени
серця. Іннервація серця.
1.Стінка серця(paries cordis) Вона складається із; (endocardium);
(myocardium);(epicardium).
•
Ендокард (endocardium) вкриває зсередини порожнину серця (cavitas
cordis), а саме м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), соскоподібні
м’язи (mm. papillares) та сухожилкові струни (chorde tendineae).
Дуплікатура ендокарда утворює: (valvae aortae); (valvae trunci
pulmonalis);(cuspides valvae atrioventricularis dextrae); (cuspides valvae
atrioventricularis sinistrae).
•
Міокард (myocardium)- утворений серцевою м’язовою тканиною
(textus muscularis cardiacus), яка складається з кардіоміоцитів
(cardiocyti), що з’єднані вставних дисків. М’язові волокна
починаються від волокнистої тканини, яка входить до складу м’якого
скелета серця.
а) Міокард передсердь (myocardium atriorum) складається з
:поверхневого шару з коловими волокнами та г либокого шару з
поздовжніми пучками,
в) Міокард шлуночків (myocardium ventriculorum) складається з таких
шарів:зовнішній шар (поверхневий шар), , середній шар (коловий шар),
який є окремим для кожного шлуночка; та глибокий шар (внутрішній
шар),
Таким чином зовнішній і внутрішній шари міокарда є спільними
для обох шлуночків, а середній є окремим для кожного шлуночка.
•
Зовнішня оболонка серця епікард (lamina visceralis; epicardium)
•
Епікард вкриває:серце (cor);початкові відділи аорти (aorta);
легеневого стовбура (truncus pulmonalis); кінцеві відділи
порожнистих вен (venae cavae) та легеневих вен (venae pulmonales).
(lamina visceralis) переходить у (lamina parietalis pericardii serosi).
(complexus stimulans cordis; systema conducens cordis)-складається з
атипових м’язових волокон, які мають здатність проводити імпульси
від нервів серця до міокарда передсердь та шлуночків. Центром є
два вузли:
Пазухо–передсердний вузол (nodus sinuatrialis) –розташований в
стінці правого передсердя (atrium dextrum) під епікардом між (ostium
venae cavae superioris) і (auricula dextra). Від цього вузла відходять гілки
до міокарда передсердь, які визначають ритм скорочення серця.
Розміщені пейсмейкерні клітини, водії ритми
1.
Передсердно–шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) –, він
лежить у товщі нижнього відділу міжпередсердної перегородки (septum
interatriale).
2.
Донизу (nodus atrioventricularis) переходить в (fasciculus
atrioventricularis) – пучок Гіса, який зв’язує міокард передсердь з
міокардом шлуночків. У м’язовій частині пучок Гіса поділяється на
праву ніжку (crus dextrum) та ліву ніжку (crus sinistrum). Кінцевими
гілками ніжок є волокна Пуркіньє.., які передають збудження до
скоротливих кадіоміоцитів лівого шлучночка
2.Кровопостачання серця. Виділяють такі типи кровопостачання
серця:
лівовінцевий тип
- правовінцевий тип
- середній тип, при якому вінцеві артерії рівномірно кровопостачають
серце; - проміжний тип, він може бути: середньоправим;та
середньолівим.
Кровопостачання серця - права вінцева артерією (a. coronaria dextra)
та лівою вінцевою артерією (a. coronaria sinistra), які починаються від
цибулини аорти (bulbus aortae) у відповідних пазухах аорти (sinus
aortae).
-
Права вінцева артерія (a. coronaria dextra) проходить (auricula dextra),
лягає в праву частину (sulcus coronarius) і прямує по задній (sulcus
interventricularis posterior), де анастомозує (a. coronaria sinistra).
(rami arteriae coronariae dextrae) кровопостачають: (paries ventriculi
dextri); (paries atrii dextri);(pars posterior septi interventricularis); (musculi
papillares ventriculi dextri);серця (nodi complexus stimulantis cordis; nodi
systematis conducentis cordis).
Ліва вінцева артерія (a. coronaria sinistra) проходить вліво і під лівим
вушком (auricula sinistra) розгалужується на дві гілки: (r.
interventricularis anterior), та (ramus cirxumflexus), (a. coronaria sinistra)
кровопостачає:(paries ventriculi sinistri);(paries anterior ventriculi dextri)
(paries atrii sinistri); (pars septi interventricularis).
Крововідтік від серця
Він здійснюється переважно у систему (sinus coronarius), у яку
впадають: (v. cordis magna), яка складається з: (v. interventricularis
anterior); (v.
marginalis sinistra); (v. cordis parva), в яку впадають:(v. marginalis
dextra);v.(vv.) ventriculi dextri anterior ) (v. cordis media; v.
interventricularis posterior);v. (vv.) ventriculi sinistri posterior(es) (v.
obliqua atrii sinistri);
Існують найменьші серцеві вени– vv. cardiacae minimae (Thebesii),
впадають, переважно, у праве передсердя (atrium dextrum).
3.Іннервація серця Серце (cor) отримує:
чутливу іннервацію; - симпатичну
іннервацію;
- парасимпатичну іннервацію.
-
Іннервують серце симпатичні та парасимпатичні нерви.
(ganglia cervicalia et ganglia thoracica superiora trunci sympathici)
утворюють:(n. cardiacus cervicalis superior);(n. cardiacus cervicalis
medius); (n. cardiacus cervicalis inferior);(rr. cardiaci
thoracici).прискорюють ритм серцевих скорочень (nervus vagus),
утворюючи: (rr. cardiaci cervicales superiores);(rr. cardiaci cervicales
inferiores);
(rr. cardiaci thoracici). сповільнюють ритм серцевих скорочень
Чутливі волокна у складі серцевих нервів (nn. cardiaci) і серцевих гілок
(rr. cardiaci) до головного та спинного мозку.
Нерви серця утворюють;(plexus cardiacus superficialis);та(plexus
cardiacus profundus).
113. Осердя, будова, порожнини, закутки. Проекція серця на
передню стінку грудної порожнини.
1.Осердя; (pericardium). і складається із:осердя (pericardium fibrosum),
та (pericardium serosum).
Серозне осердя (pericardium serosum) має: (lamina parietalis), яка
вистеляє зсередини волокнисте осердя (pericardium fibrosum);та
(lamina visceralis)., пластинки вкривають серце (cor) ззовні і
переходять одна в одну в ділянці основи серця (basis cordis)., між
ними міститься (cavitas pericardialis), в якій є невелика кількість
серозної рідини. Має 4 частини виділяють такі осердні пазухи: (sinus
transversus pericardii);та (sinus obliquus pericardii).
Осердну поперечну пазуху (sinus
transversus pericardii)
обмежовують: - спереду початкові
відділи аорти і легеневого
стовбура;
- ззаду стінка правого передсердя та верхня порожниста вена.
Осердна коса пазуха (sinus obliquus pericardii) розміщена на
діафрагмовій поверхні між:
- основою легеневих вен зліва;
- нижньою порожнистою веною справа.
2.Топографія серця
розташоване (cavitas thoracis; cavitas thoracica) в (mediastinum
medium), яке є відділом (mediastini inferioris).
Дві третини серця розташовані зліва від серединної лінії і одна третина
– справа.
З боків до серця прилягають плевральні мішки легень, а менша
передня його поверхня прилягає до груднини (sternum) і ребрових
хрящів (cartilagines costales).
•
Верхня межа серця проходить по лінії, яка з’єднує верхні краї
правого і лівого третіх ребрових хрящів.
•
Права межа серця проходить вертикально вниз від рівня верхнього
краю ІІІ правого ребрового хряща (на 1-2 см вправо від краю
груднини) до V правого ребрового хряща.
•
Нижня межа серця проходить по лінії, яка іде від V правого
ребрового хряща до верхівки серця.
•
Верхівка серця проектується в лівому V міжребер’ї на 1–1,5 см
присередніше від лівої середньоключичної лінії.
•
Ліва межа серця проходить вниз від верхнього краю ІІІ лівого
ребрового хряща на рівні пригруднинної лінії до верхівки серця.
(valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis) вислуховується в ділянці
верхівки серця.
(valva aortae) вислуховується в другому міжребер’ї справа від
груднини.
(valva trunci pulmonalis) вислуховується в ІІ міжребер’ї зліва від
груднини.
(valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis) вислуховується біля
основи мечоподібного відростка груднини справа (з’єднання VІ правого
ребрового хряща з грудниною)
114. ЗАГАЛЬНА АНАТОМІЯ КРОВОНОСНИХ СУДИН.
Магістральні, екстраорганні, внутрішньоорганні артерії.
Гемімікроциркуляторне русло
Кровоносні судини (vasa sanguinea):
•
артерії (arteriae) - кров відтікає від серця
•
вени (venae) - кров надходить до серця
•
судини гемомікроциркуляторного русла, розташованих між
артеріями і венами.
Магістральні судини – це крупні артерії. У них ритмічно пульсуючий
кровотік переходить у рівномірний, плавний.
До входження артеріх в орган - екстраорганна, в органі - галузиться.
Найдрібнішою артерією є артеріола, якою починається
гемоциркуляторне русло.
Гемомікроциркуляторне русло- Дистальна частина серцево-судинної
Складається з (arteriola) , (arteriola precapillaris), (vas hemocapillare),
(venula postcappillaris), (venula).
функції: регулює кровопостачання органів і тканин, транскапілярний
обмін, дренаж, депонування крові. Судини гемомікроциркуляторного
русла дуже пластичні і миттєво реагують на зміни кровоплину та дію
різноманітних чинників
115. Велике і мале коло кровообігу. Особливості кровообігу плода
Велике коло кровообігу (circulus sanguineus major) починається з лівого
шлуночка, з якого виходить аорта і закінчується в правому передсерді,
куди впадають верхня порожниста вена (vena cava superior) та нижня
порожниста вена (vena cava inferior). Це тілесне коло кровообігу
забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини організму.
Мале (легеневе) коло кровообігу, або мале судинне коло (circulus
vasculosus minor) починається з правого шлуночка серця легеневим
стовбуром, який роздвоюється на праву і ліву легеневі артерії. Легеневі
артерії галузяться в легенях на часткові, сегментні і
внутрішньочасточкові артерії, що переходять в капіляри. Капіляри у
вигляді сітки тісно обплітають альвеоли. Між просвітом альвеол і
просвітом капілярів утворюється аерогематичний бар’єр товщиною
приблизно 0,5 мкм. Через цей бар’єр за градієнтом парціальних дисків
шляхом дифузії здійснюється газообмін – кров віддає вуглекислоту і
збагачується киснем. Збагачена киснем артеріальна кров з капілярів
надходить у внутрішньочасточкові вени, потім у сегментні вени, які
формують у кожній легені по дві легеневі вени. Чотири легеневі вени
(по дві від правої і лівої легень) впадають у ліве передсердя, де і
закінчується мале (легеневе) коло кровообігу.
Серцеве коло кровообігу (circulus sanguineus cordis) починається від
висхідної частини аорти (pars ascendens aortae; aorta ascendens) з
вінцевих артерій (arteriae coronariae) і закінчується венами серця, що
впадають у праве передсердя (atrium dextrum)
Особливості кровообігу плода
Завдяки плацентарному барєру кров матері безпосередньо не
змішується з кров'ю плоду. Від внутрішньої поверхні плодової частини
відходить довгий пупковий канатик, або пуповина, який складається з
перевитих між собою двох пупкових артерій, однієї пупкової вени і
зародкової сполучної тканини з домішкою колагенових волокон.
Знижньої порожнистої вени, що несе венозну кров від нижніх частин
тіла і артеріальну кров з пупкової вени, у праве передсердя
вливається змішана кров. У праве передсердя впадає також верхня
порожниста вена, що збирає венозну кров з верхніх частин тіла. 116.
Аорта, її відділи. Гілки дуги аорти та грудної частини. Аортальні
дуги та їх похідні.
Аорта (aorta) розташована ліворуч від серединної стрілової
(сагітальної) площини, виходить з лівого шлуночка і складається із
трьох частин: -висхідна частина;
-дуга аорти;
-низхідна частина, яка в свою чергу поділяється на грудну і черевну
частини.
Висхідна частина аорти або висхідна аорта (pars ascendens aortae;
aorta ascendens):
починається розширенням – (bulbus aortae).
прямує догори позаду і дещо праворуч від легеневого стовбура, а на
рівні з’єднання правого ІІ ребрового хряща з грудниною переходить у
дугу аорти.
Дуга аорти (arcus aortae)
обернена опуклістю догори, проходить косо спереду назад і ліворуч,
огинаючи зверху початок лівого головного бронха;
починається попереду на рівні правого ІІ ребрового хряща, а позаду
прилягає до лівого боку тіла IV грудного хребця, переходячи в
низхідну частину аорти. У цій ділянці аорта частково звужена. Це
звужене місце називається перешийком аорти (isthmus aortae);
верхня точка дуги аорти розташована переважно на рівні перших
ребрових хрящів. Між увігнутим півколом дуги аорти і початком
лівої легеневої артерії проходить артеріальна зв’язка (заросла
артеріальна протока –протока Боталла). У стінці дуги аорти
розміщені численні хеморецептори, які реагують на зміну
парціального тиску кисню в артеріальній крові.
Низхідна частина аорти, або низхідна аорта
(pars descendens aortae; aorta descendens) - є
найдовшим відділом аорти, що проходить від
рівня IV грудного хребця до рівня IV
поперекового хребця, де вона роздвоюється на
праву і ліву загальні клубові артерії роздвоєння аорти (bifurcatio aortae); сладається з
грудної і черевної частин аорти.
Гілки дуги аорти
Від увігнутого півкола дуги аорти
відходять тонкі бронхові і трахейні
гілки. Від опуклого півкола дуги аорти
беруть початок три артерії:
плечо-головний стовбур - ліва загальна сонна артерія - ліва
підключична артерія.
Ці судини живлять ділянки голови, шиї, передньої стінки грудної
порожнини і верхніх кінцівок. (truncus brachiocephalicus) відходить від
початкового відділу дуги аорти на рівні ІІ правого ребрового хряща. На
рівні правого груднинно-ключичного суглоба плечо-головний стовбур
роздвоюється на праву загальну сонну артерію і праву підключичну
-
артерію. Ліва загальна сонна артерія і ліва підключична артерія
безпосередньо відходять від дуги аорти лівіше плечоголовного
стовбура.
117.Гілки дуги аорти. Загальні сонні артерії, їх топографія, гілки.
Варіанти гілок дуги аорти
Загальна сонна артерія (a. carotis communis).
права бере початок від плечо-головного стовбура на рівні правого
груднинно-ключичного суглоба, а ліва відходить від дуги аорти, тому
ліва загальна сонна артерія на декілька сантиметрів довша за праву
загальну сонну артерію;
обидві загальні сонні артерії виходять з грудної порожнини через
верхній отвір грудної клітки в передню шийну ділянку і проходять
вверх майже вертикально.
У передній шийній ділянці (передньому шийному трикутнику)
присередньо від загальної сонної артерії розміщена трахея і стравохід, а
попереду від неї проходить груднинно-ключично-соскоподібний м’яз і
вкритий листкамипередтрахейної пластинки шийної фасції
лопатковопід’язиковий м’яз.
Збоку від загальної сонної артерії проходить внутрішня яремна вена, а
позаду у жолобку між ними – блукаючий нерв. Цей судинно-нервовий
пучок розміщений у фасціальній піхві, яку утворює передтрахейна
пластинка шийної фасції.
Загальна сонна артерія гілок не віддає і на рівні верхнього краю
щитоподібного хряща в ділянці сонного трикутника шиї
роздвоюється на: зовнішню сонну артерію, яка розгалужується
поза порожниною черепа в ділянках голови і шиї; внутрішню
сонну артерію, яка заходить в порожнину черепа і там галузиться.
Місце розгалуження -(bifurcatio carotidis).
Перед місцем роздвоєння кінцевий відділ загальної сонної артерії
розширюється – це сонна пазуха (sinus caroticus). В ділянці роздвоєння
сонної артерії, в основі міжзовнішньою і внутрішньою сонними
артеріями, міститься невеликий веретеноподібний вузлик -(glomus
caroticum)він належить до парагангліїв адреналової системи. Він
містить густу гемокапілярну сітку і багато нервових закінчень –
хеморецепторів,вони реагують на зміну парціального тиску кисню в
артеріальній крові і забезпечують екстракардіальну рефлекторну
регуляціюроботи серця.
Типове відгалуження артерій від дуги аорти трапляється приблизно у 70
% людей. Приблизно в 30 % осіб є інші варіанти відходження артерій
від дуги аорти. Найчастіше трапляються такі:
у 9–13 % осіб від дуги аорти відходять дві артерії: першим бере
початок стовбур, від якого на рівні правого груднинно-ключичного
суглоба відгалужуються права і ліва загальні сонні артерії, а стовбур
продовжується в праву підключичну артерію; другою гілкою дуги
аорти є ліва підключична артерія;
–
у 5–10 % людей є два плечоголовних стовбура – правий і лівий.
Кожний з них відповідно розгалужується на загальну сонну артерію і
підключичну артерію.
Або першою відходить права підключична артерія, а другою судиною є
стовбур, який на рівні лівого груднинно-ключичного суглоба
розгалужується на праву і ліву загальні сонні артерії та ліву
підключичну артерію.
Інколи від дуги аорти беруть початок три такі судини: права
підключична артерія; безіменна артерія, яка роздвоюється на праву і
ліву загальні сонні артерії; ліва підключична артерія;
–
у 3–5 % випадків плечо-головний стовбур відсутній, тоді від дуги
аорти послідовно відходять чотири судини: права підключична, права
загальна сонна, ліва загальна сонна і ліва підключична артерії. При
такому варіанті приблизно у 1 % осіб між третьою і четвертою
артеріями від дуги аорти відходить ліва хребтова артерія, а інколи ще й
права хребтова артерія (між першою і другою судинами).
При типовому відходженні артерій від дуги аорти у 1 % осіб між лівою
загальною сонною і лівою підключичною артеріями від неї
починається ліва хребтова артерія, а інколи між плечо-головним
стовбуром і лівою загальною сонною артерією відходить ще й права
–
хребтова артерія; – у 0,5–1% випадків від дуги аорти послідовно беруть
початок: права загальна сонна , ліва загальна сонна, ліва хребтова і ліва
підключична артерії, а від початкового відділу низхідної частини аорти
– права підключична артерія;
–
описаний випадок (за А. Раубером), коли від дуги аорти відходить
один стовбур, від якого послідовно галузяться: права і ліва підключичні
артерії; права і ліва зовнішні сонні артерії, права і ліва внутрішні сонні
артерії;
–
дуже рідко типові артерії відходять від висхідної частини аорти і
початкової ділянки дуги аорти. При правобічному спрямуванні дуги
аорти ліва підключична артерія відгалужується від початкової ділянки
низхідної частини аорти. 118. Зовнішня сонна артерія: топографія,
гілки та ділянки кровопостачання.
Зовнішня сонна артерія (a. carotis externa)
відходить від загальної сонної артерії на рівні верхнього краю
щитоподібного хряща в межах сонного трикутника шиї.
початкову частину зовнішньої сонної артерії спереду прикриває
груднинноключично-соскоподібний м’яз, а в ділянці сонного трикутника –
поверхнева пластинка шийної фасції і підшкірний м’яз шиї;
прямуючи вверх позаду шило-під’язикового м’яза і заднього черевця
двочеревцевого м’яза, зовнішня сонна артерія у товщі привушної
слинної залози на рівні шийки нижньої щелепи розгалужується на
кінцеві гілки – поверхневу скроневу і верхньощелепну артерії. За
топографічними особливостями її гілки поділяють на:
передню групу (a. thyroidea
superior); (a. lingualis); (a. facialis);
задню групу (a. occipitalis); (a.
auricularis posterior); присередню
групу (a. pharyngea ascendens);
кінцева група (a. temporalis superficialis); (a. maxillaris).
Гілки зовнішньої сонної артерії
Місце
Основні
Топографія
гілки зовн. відходженн артерії
я арт. Від
сон. арт.
основ.
стовбура
1.Передня група гілок
Ділянки розгалуження
судин та
кровопостачання
Верхня
щитоподіб
на артерія
(a.
thyroidea
superior)
Від
початкової
ділянки
зовн. сон.
артерії
Язикова
артерія
(a.
lingualis)
На рівні
великого
рога
під'язикової
кістки
Щитопод. залоза,
гортань, під'язикова
кістка, під'язикові м'язи
шиї, грудиноключичнососкоподібний м'яз
Язик, діафрагма рота,
під'язикова слинна залоза
Язик, діафрагма рота,
під'язикова слинна залоза
Прямує вниз і
вперед до
щитопод. залози
Проходить у
нижній частині
піднижньощелепн
ого трик. – у
трик. якикової
артерії
(Пирогова)
Лицева
На рівні кута Перетинається
артерія
нижньої
через край ниж.
(a. facialis) щелепи
щелепи, йде по
лицевій ділянці
вверх і
присередньо до
кута ока
2.Задня група гілок
Потилична На рівні
артерія (a. заднього
occipitalis) черевця
двочеревцев
ого м'яза
Йде вверх і назад
в рднойменній
борозні соскопод.
Відростка кістки
М'язи і шкіра лиця,
верхня і нижня губи, ніс,
м'яке піднебіння,
піднебінний
мигдалик,тпіднижньоще
лепна слинна залоза
Шкіра потиличної і
частково тім'яної
ділянок, вушна раковина,
тверда мозкова оболона
задньої черепної ямки,
соскоподібний відросток
Задня
вушна
артерія (a.
auricularis
posterior)
Над заднім Прямує вверх і
черевцем
назад до вушної
двочеревцев раковини
ого м'яза
3.Присередня група
гілок
Висхідна
Від
глоткова
початкової
артерія (a. ділянки
pharyngea зовн. сон.
ascendens) арт.
і слизова оболонка його
комірок.
М'язи : грудиноключично-соскоподібний
м'яз, заднє черевце
двочеревцевого м'яза,
м'язи задньої ділянки шиї
вушна раковина, слизова
оболонка барабан.
Порожнини ікомірок
соскопод .відростка,
тверда мозкова оболонка
М'язи: , заднє черевце
двочеревцевого м'яза,
шило-під'язиковий,
грудиноключичнососкоподібний м'яз,
стремінцевий
Йде попереду
Глотка, м'яке піднебіння,
зовн. слух. ходу в слухова труба, слизова
скроневу ділянку оболонка барабанної
порожнини, тверда
мозкова оболонка
середньої і задньої
черепних ямок
4.Кінцева група гілок
Поверхнев
а скронева
артерія (a.
temporalis
Одна з
кінцевих
гілок зовн.
сон. арт.
Йде попереду
Шкіра скроневої, лобової
зовн. слух. ходу в і тім'яної ділянок, зовн.
скроневу ділянку слух. ходу, вушна
раковина, капсула
скронево-
нижнбощелепного
суглоба, привушна
слинна залоза,
сухожилковий шолом
Зовн. слух. хід, слухова
Верхньоще Кінцева
Огинає шийку
труба, барабанна
- лепна
гілка зовн.
нижн. Щелепи,
перетинка, тверда
артерія (a. сон. арт.
проходить у
мозкова оболона
maxillaris)
підскроневу і
середньої черепної ямки,
крилопіднебінну
скроневоямки
нижньощелепний суглоб,
зуби верхньої і нижньої
зубних дуг, нижня
повіка, сльозовий
аппарат, верхня губа,
щока, тверде і м'яке
піднебіння. Піднебінний
мигдалик, бічна стінка
носової порожниин і
носова перегородка,
слизова оболонка
верхньощелепної пазухи
М'язи: всі жувальні,
щічний, щелепнопід'язиковий
119. Лицева артерія: топографія, гілки та ділянки
кровопостачання.
Лицева артерія (a. facialis) – присередня гілка зовнішньої сонної
артерії, в ділянці підщелепного трикутника (trigonum submandibulare)
розгалужується прилягаючи на (glandula submandibularis) а іноді
пронизує залозу віддаючи rr.glandulares ;
• a. palatina ascendens до м’якого піднебіння (palatum molle);
• ramus tonsillaris до піднебінного мигдалика (tonsilla palatina). •
a.submentalis
• a. labialis inferior та a. labialis superior віддає гілку a.septi nasi.
• r.lateralis nasi
superficiali
s)
Кінцевою гілкою лицевої артерії є кутова артерія (a. angularis), яка
прямує до присереднього кута ока, анастомозує з (a. dorsalis nasi)
гілкою внутрішньої сонної артерії
Топографія: Перетинається через край ниж. щелепи, йде по лицевій
ділянці вверх і присередньо до кута ока
•
Ділянки кровопостачання М'язи і шкіра лиця, верхня і нижня губи,
ніс, м'яке піднебіння, піднебінний мигдалик, піднижньощелепна слинна
залоза
120. Верхньощелепна артерія : топографія, гілки та ділянки
кровопостачання.
Верхньощелепна артерія (a. maxillaris) є другою кінцевою гілкою і
найбільшою гілкою зовнішньої сонної артерії (a. carotis externa)
відходить на рівні шийки нижньої щелепи і топографічно в ній
виділяють: (pars mandibularis); (pars subtemporalis); (pars
pterygopalatina).
Від (pars mandibularis) відходять:
a. auricularis profunda) до барабанної перетинки (membrana
tympanica) та зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus
externus); • a. tympanica anterior) до барабанної порожнини (cavitas
tympani);
• a. alveolaris inferior) до нижньої щелепи (mandibula) потрапляє в
канал нижньої щелепи; вона розгалужується на: (rami dentales);
(rr. gingivalis); (rami peridentales); (ramus mentalis); (ramus
mylohyoideus);
•
Від (pars subtemporalis) відходять
a. meningea media до черепної твердої оболонки (dura mater cranialis)
розг на лобові та тім’яні гілки + r.accesorius, r,petrosus, a.tympanica
superior
• aa.temporales profundae posterior et anterior + rr,pterygoidei
• (а. masseterica) – до жувальних м’язів;
• (а. buccalis) – до щічного м’яза;
•
•
(a. alveolaris superior posterior) та її гілки: (rr. dentales); (rr.
peridentales (rr. gingivalis).
Від (pars pterygopalatina) відходять :
(a. infraorbitalis) – до м’язів лиця (musculi faciei)–
(a. palatina descendens) – + a.palatina major + minor
(a. sphenopalatina) – до слизової оболонки носової порожнини (tunica
mucosa cavitatis nasi); (a. canalis pterygoidei) – до слухової труби (tuba
auditiva).
121. Внутрішня сонна артерія : топографія, гілки та ділянки
кровопостачання.
Внутрішня сонна артерія (a. carotis interna) є основною судиною, що
постачає кров'ю головний мозок.
Внутрішня сонна артерія проходить спочатку збоку і ззаду, а потім
присередньо від зовнішньої сонної артерії (a. carotis externa), йде
вертикально вгору і заходить у зовнішній отвір сонного каналу (apertura
externa canalis carotici), де вона утворює вигин.
Внутрішня сонна артерія (a. carotis interna) має: pars cervicalis; pars
petrosa; pars cavernosa; pars cerebralis.
У (pars cervicalis) на її початку є розширення– сонна пазуха (sinus
caroticus), у стінці якої містяться барорецептори, ніякі гілки не
відходять.
У (pars petrosa), проходячи в сонному каналі скроневої кістки (canalis
caroticus), віддає:
• (aa. caroticotympanicae), які кровопостачають барабанну порожнину
(cavitas tympani)
• (a. canalis pterygoidei), яка кровопостачає бічну стінку клиноподібної
пазухи (paries lateralis sinus sphenoidalis).
При виході з каналу через (apertura interna canalis carotici) лягає в сонну
борозну клиноподібної кістки (sulcus caroticus ossis sphenoidalis),
проходить через печеристу пазуху (sinus cavernosus).
У (pars cavernosa) відходять такі гілки
•
•
•
•
•
•
(rr. basalis et marginalis tentorii) до черепної твердої оболони (dura
mater cranialis), а саме до намету мозочка (tentorium cerebelli);
(a. hypophysialis inferior) до нейрогіпофіза; задньої частки
(neurohypophysis; lobus posterior);
R.sinus cavernosi
rr.nevrorum
(r. meningeus) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis)
середньої черепної ямки (fossa cranii media);
(rr. ganglionares trigeminales) до трійчастого вузла трійчастого нерва
(ganglion trigeminale nervi trigemini).
У (pars cerebralis) на рівні зорового канала відходять : (a. ophthalmica);
(a. cerebri anterior); (a. cerebri media); (a. communicans posterior); (a.
choroidea anterior).
Очна артерія (a. ophthalmica) через зоровий канал (canalis
opticus) разом із зоровим нервом (n. opticus) входить в очну ямку
(orbita) і кровопостачає: очне яблуко , допоміжні органи ока ,
слизову оболонку носової порожнини , шкіру лоба • A. Centralis
retinae
• A.lacrimalis
• Aa.ciliares posterioires breves et longae
• aa.musculares
• a.supraorbitalis
• A.ethmoidalis anterior + post
• Aa palpebrales mediales
• A.supratrohclearis
• a.dorsalis nasi
U–подібний вигин (partes cavernosa et cerebralis arteriae carotidis
externae) називають сифоном сонної артерії (siphon caroticum).
Передня мозкова артерія (a. cerebri anterior) йде вперед і переходить на
прнсередню поверхню півкулі великого мозку, огинає коліно
мозолистого тіла й тягнеться по його верхній поверхні до потиличної
частки великого мозку. . Спереду від перехрестя зорових нервів обидві
передні мозкові артерії з'єднуються передньою сполучною артерією (a.
communicans anterior).
Передня мозкова артерія (a. cerebri anterior) кровопостачає:присередні
поверхні: лобової частки , тім’яної частки - частково потиличної
частки кінцевого мозку , нюхову цибулину та нюховий шлях смугасте тіло . Вона з’єднується з такою ж артерією з протилежного
боку за допомогою передньої сполучної артерії (a. communicans
anterior).
Середня мозкова артерія (в. cerebri media) потужніша, ніж попередня.
Йде назовні і лягає в бічну ямку великого мозку, потім піднімається
догори й назад, віддаючи численні гілки — острівцеві артерії (аа.
insularcs) до базальних вузлів через передню продірявлену речовину,
дорзобічної поверхні лобової, скроневої та тім'яної часток великого
мозку.
Середня мозкова артерія (a. cerebri media) – найбільша гілка
внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna),
кровопостачає:верхньобічну поверхню півкулі великого мозку та
острівець (insula).
Задня сполучна артерія (a. communicans posterior) відходить від
заднього півкола внутрішньої сонної артерії приблизно на тому самому
рівні, що іі попередня, прямує назад і зливається із задньою мозковою
артерією (гілка основної артерії). Передня і задня мозкові артерії із
сполучними гілками і внутрішньою сонною артерією беруть участь в
утворенні артеріального кола великого мозку (сігculus arteriosus cerebri).
(a. communicans posterior) анастомозує із (a. cerebri posterior) – гілкою
(a.basilaris) із системи (arteria subclavia).
(a. clioroidca anterior) відходить від внутрішньої сонної артерії вище від
очної артерії.
(a. choroidea anterior) заходить у скроневий ріг бічного шлуночка (cornu
temporale ventriculi lateralis), а потім – у третій шлуночок (ventriculus
tertius), бере участь у формуванні (plexus choroidei ventriculorum).
122. Підключична артерія : топографія, гілки та ділянки
кровопостачання.
Підключична артерія (a. subclavia) починається з правого боку від
плечово-головного стовбура, з лівого — від дуги аорти.
(розташовуючись глибше від підключичної вени) до верхнього отвору
грудної клітки, дугоподібно огинає купол плеври, у міждрабинчастому
просторі перекидається через І ребро і, проникаючи між ним і
ключицею, переходить у пахвову артерію.
Отже, підключична артерія є парною і починається:
-
-
від (arcus aortae) відходить (arteria subclavia sinistra);-має грудну
частину
від (truncus brachiocephalicus) починається (arteria subclavia dextra).-не
має грудну частину
Виходять з грудної порожнини (cavitas thoracis) через (apertura thoracis
superior), утворюючи дещо опуклу догори дугу, яка справа і зліва
огинає купол плеври (cupula pleurae) і верхівку легень (apex pulmonum),
утворюючи на легенях невелике втиснення у вигляді борозни (sulcus
arteriae subclaviae). Досягнувши I ребра, артерії заходять у лівий і
правий міждрабинчасті простори (spatia interscalena sinistrum et
dextrum).
Потім права і ліва підключичні артерії лягають під ключицями
(claviculaе) в однойменні борозни перших ребер (sulcus arteriae
subclaviae) і заходять у пахвові ямки (fossae axillares), де, починаючи від
рівня зовнішніх країв перших ребер, вже називаються пахвовими
артеріями (aа. axillarеs).
Підключична артерія (a. subclavia) умовно поділяється на три відділи:
до входу в міждрабинчастий простір– присередній відділ;
- в міждрабинчастому просторі (spatium interscalenum) – середній відділ;
- за межами міждрабинчастого простору до рівня зовнішнього краю I
ребра – бічний відділ.
До входу в міждрабинчастий простір від підключичної артерії (a.
-
subclavia) відходять (a. vertebralis); a.thoracica interna, truncus
thyrocervicalis 2 відділ Truncus costocervicalis
123. Хребтова артерія : топографія, гілки та ділянки
кровопостачання. Артеріальне кільце мозку.
Хребтова артерія (a. vertebralis) йде догори й назад до кута,
утвореного початком переднього драбинчастого м'яза і довгим м'язом
шиї, де проникає в for. transversarium СVI хребця. Звідси піднімається
догори через поперечні отвори CV —СІ хребців, проникає через задню
атлантопотиличну перетинку і великий отвір в задню черепну ямку.
Лягає на clivus і, з'єднуючись з однойменною артерією протилежного
боку, утворює основну артерію. Хребтова артерія в шийному відділі дає
гілки, які через for. intervertebralia проходять до спинного мозку і його
оболонок.
Має 4 частини: передхребтову, поперечну або шийну, атлантову і
внутрішньочерепну
Передхребтова частина йде вверх позаду загальної сонної артерії у
драбинчасто-хребтовому каналі, який обмежений: прис - довгим м’язом
шиї, збоку - переднім драбинчастим м’язом
Поперечна частина, або шийна частина (pars transversaria; pars
cervicalis) хребтової артерії найдовша, проходить через поперечні
отвори поперечних відростків VI–II шийних хребців. Від цієї частини
хребтової артерії відходять:
–
спинномозкові гілки (rr. spinales), які через міжхребцеві отвори
заходять у хребтовий канал, де розгалужуються на:
–
передні і задні корінцеві гілки (rr. radiculares anteriores et
posteriores), які проходять вздовж відповідного спинномозкового
корінця і живлять його, але не доходять до спинномозкових
артерій;
–
сегментні артерії спинного мозку (aa. medullares segmentales), які
проходять вздовж переднього корінця, досягають передньої
спинномозкової артерії і анастомозують з нею, формуючи
артеріальне сплетення спинномозкової м’якої оболони, та живлять
посегментно спинний мозок, а також тіла відповідних хребців;
–
м’язові гілки (rr. musculares) кровопостачають глибокі м’язи шиї.
Атлантова частина (pars atlantica) хребтової артерії починається від
рівня виходу її з поперечного отвору ІІ шийного хребця, повертає вбік і
проходить через поперечний отвір атланта (І шийного хребця).
Вийшовши з цього отвору, артерія йде присередньо по борозні
хребтової артерії атланта, пронизує задню атланто-потиличну
перетинку та спинномозкову тверду оболону і заходить через великий
отвір потиличної кістки в порожнину черепа у підпавутинний простір.
Внутрішньочерепна частина (pars intracranialis) хребтової артерії йде
вверх і присередньо по схилу потиличної кістки та передньобічній
поверхні довгастого мозку, наближаючись до однойменної артерії
протилежного боку.
На рівні заднього краю моста головного мозку права і ліва хребтові
артерії зливаються між собою, утворюючи одну основну артерію, яка
проходить вперед по основній борозні на передній поверхні моста. На
рівні переднього краю моста основна артерія роздвоюється на праву і
ліву задні мозкові артерії, кожна з яких дугоподібно повертає вбік і
назад.
Від внутрішньочерепної частини хребтової артерії відходять
послідовно такі судини:
–
оболонні гілки (rr. meningei), вони кровопостачають тверду
оболону головного мозку в ділянці задньої черепної ямки;
–
задня нижня мозочкова артерія (a. inferior posterior cerebelli)
відходить від хребтової артерії на рівні нижнього кінця оливи,
огинає довгастий мозок, йде вбік і розгалужується в
нижньозадньому відділі півкулі мозочка, кровопостачаючи його.
Від задньої нижньої мозочкової артерії відходять такі гілки:
–
задня спинномозкова артерія (a. spinalis posterior) огинає довгастий
мозок, заходить у хребтовий канал і опускається по задній поверхні
спинного мозку вздовж задньобічної борозни до кінського хвоста.
Численні гілки задньої спинномозкової артерії анастомозують з
гілками протилежної задньої спинномозкової артерії, а також зі
спинномозковими гілками хребтової, задніх міжребрових,
поперекових і бічної крижової артерій, формуючи артеріальне
сплетення спинномозкової м’якої оболони. Ця артерія забезпечує
посегментне живлення задньобічної ділянки спинного мозку, а
також кровопостачає спинномозкові оболони. Часто задня
спинномозкова артерія безпосередньо відходить від хребтової
артерії;
–
–
–
–
гілка мигдалика мозочка (r. tonsillae cerebelli) живить мигдалик
мозочка;
гілка судинного сплетення четвертого шлуночка (r. сhoroideus
ventriculi quarti) заходить у порожнину четвертого шлуночка,
формуючи судинне сплетення;
передня спинномозкова артерія (a. spinalis anterior) відходить від
присередньої поверхні хребтової артерії на рівні переднього краю
великого отвору потиличної кістки. Вона прямує вниз і
присередньо, а на рівні перехрестя пірамід довгастого мозку
з’єднується з протилежною однойменною артерією, утворюючи
одну передню спинномозкову артерію. Ця артерія йде вниз по
передній серединній щілині спинного мозку до кінця його кінцевої
нитки. Її численні гілки анастомозують з гілками задніх
спинномозкових артерій, а також із спинномозковими гілками
хребтової, задніх міжребрових, поперекових і бічних крижових
артерій, формуючи артеріальне сплетення спинномозкової м’якої
оболони. Від передньої спинномозкової артерії вглиб спинного
мозку до його правої та лівої половин посегментно відходять
центральні гілки (rr. centrales). Передня спинномозкова артерія
забезпечує посегментне живлення передньобічної і глибокої
ділянок спинного мозку, а також кровопостачає спинномозкові
оболони;
присередні і бічні мозкові гілки (rr. medullares mediales et laterales)
живлять довгастий мозок.
Артеріальне коло мозку (circulus arteriosus cerebri) – коло Віллізія –
утворюється на нижній поверхні головного мозку внаслідок сполучення
між собою правої і лівої передніх мозкових артерій, задніх сполучних
(із системи внутрішніх сонних артерій) і правої та лівої задніх мозкових
артерій (кінцева гілка основної артерії).
Передню частину артеріального кола мозку замикає передня сполучна
артерія (a. communicans anterior), яка з’єднує праву і ліву передсполучні
частини – сегменти А1 (partes precommunicales – segmenta A1 dexter et
sinister) передніх мозкових артерій, що відходить відповідно від правої і
лівої внутрішніх сонних артерій (aa. carotici interni dexter et sinister).
Задню частину артеріального кола мозку замикають права і ліва задні
мозкові артерії (aa. cerebri posteriores dexter et sinister), що відходять від
основної артерії (a. basilaris). Права і ліва задні сполучні артерії (aa.
communicantes posteriores dexter et sinister) з’єднують з кожного боку
задню мозкову артерію з внутрішньою сонною артерією.
Артеріальне коло мозку, що розташоване на його нижній поверхні в
підпавутинному просторі, охоплює попереду і з боків зорове
перехрестя. Права і ліва задні сполучні артерії пролягають з боків від
гіпоталамуса, задні мозкові артерії проходять вздовж переднього краю
мосту.
Окрім описаного артеріального кола мозку, виділяють також
розташоване позаду менше артеріальне коло (коло Захарченка).
Попереду його замикають кінцеві відділи правої і лівої хребтових
артерій, зливаючись в основну артерію, а позаду – права і ліва передні
спинномозкові артерії, які відходять від відповідних хребтових артерій і
з’єднуються в одну передню спинномозкову артерію.
Така конструкція артеріального кола мозку, що з’єднує хребтову
артерію (система підключичної артерії) з внутрішньою сонною
артерією, а також праві і ліві половини цих систем, забезпечує надійне
кровопостачання головного мозку навіть при різних варіантах та
аномаліях його будови.
124. Артерії верхньої кінцівки : пахвова і плечова артерії,їх
топографія, гілки та ділянки кровопостачання.
Пахвова артерія (arteria axillaris)- продовженням підключичної артерії
(a. subclavia), топографічно починається від рівня зовнішнього краю I
ребра (margo externus costae primae ).Вона проходить у глибині пахвової
ямки (fossa axillaris) і оточена стовбурами плечового сплетення (trunci
plexus brachialis). На рівні нижнього краю великого грудного м’яза.
(arteria axillaris) поділяють на три відділи:
– на рівні (trigonum clavipectorale);
Rr.subscapulares
(a. thoracica superior), яка розгалужується в міжребрових м’язах (mm.
intercostales) І-ІІ міжребрових просторів (spatia intercostalia);
(a. thoracoacromialis), яка здійснює кровопостачання: (acromion
scapulae); (art. acromioclavicularis); (m. subclavius); (m. deltoideus); (m.
pectoralis major); (m.pectoralis minor).
на рівні (trigonum pectorale), відповідає контурам малого грудного
-(a. thoracica lateralis), яка постачає кров до переднього зубчастого
м’яза (m. serratus anterior) і віддає гілки до грудної залози (glandula
mammaria).
–
на рівні (trigonum subpectorale)
-. (a. subscapularis), яка розгалужується на: (a. thoracodorsalis), що
забезпечує кровопостачання: (m. latissimus dorsi);та (m. teres major);,
(a. circumflexa scapulae),-забезпечує кровопостачання: (musculi faciei
dorsalis scapulae);,
(a. circumflexa humeri anterior), що проходить попереду хірургічної
шийки плечової кістки (collum chirurgicum humeri) і забезпечує
кровопостачання: (art.humeri); (m.deltoideus);
(a. circumflexa humeri posterior), що проходить через чотиристоронній
отвір (foramen quadrilaterum) і, анастомозуючи з передньою огинальною
артерією плеча (a. circumflexa humeri anterior), забезпечує
кровопостачання: (art.humeri) та мязів навколо суглоба.
–
Плечова артерія (arteria brachialis)- продовженням (a. axillaris) і,
починаючись на рівні нижнього краю великого грудного м’яза (m.
pectoralis major), проходить у присередній двоголовій борозні (sulcus
bicipitalis medialis), а в ліктьовій ямці (fossa cubitalis) розгалужується на
свої кінцеві гілки – (a. radialis) та (a. ulnaris). Cупроводжується 2 плеч
венами + серединним нервом
1)(a. profunda brachii), що починається від верхньої третини (a.
brachialis), проходить разом з променевим нервом (n. radialis) через
канал
променевого нерва (canalis nervi radialis) на задній поверхні
плеча.розгалужується на: (a. collateralis media);та (a. collateralis
radialis).утворюють
(rete articulare cubiti);
(a. collateralis ulnaris superior) починається від (a. brachialis) нижче
глибокої артерії плеча (a. profunda brachii) і йде до (facies posteromedialis
articulationis cubiti), де анастомозує із задньою гілкою ліктьової
поворотної артерії (ramus posterior arteriae recurrentis ulnaris);
3)
(a. collateralis ulnaris inferior) починається від ї (a. brachialis) в
нижній її третині, йде до (facies anteromedialis articulationis humeri), де
анастомозує з передньою гілкою ліктьової поворотної артерії (ramus
anterior arteriae recurrentis ulnaris).
2)
Усі (arteriae collaterales), анастомозуючи із поворотними артеріями
(arteriae recurrentes), формують ліктьову суглобову сітку (rete articulare
cubiti), від якої постачється кров до: (art. cubiti);та мязів цього суглоба
125. Артерії передпліччя та кисті : топографія, гілки та ділянки
кровопостачання.
Від (a. interossea posterior) відходить (a. interossea recurrens), яка
анастомозує із (a. collateralis media) і бере участь у формуванні
ліктьової суглобової сітки (rete articulare cubiti); задня в тильній дузф,
передня в тильній і долонній
(r. carpalis palmaris) та (r. carpalis dorsalis), що беруть участь в
утворенні відповідних зап’ясткових сіток (rete carpale palmare et rete
carpale dorsale);
(r. palmaris profundus), яка анастомозує з кінцевим відділом променевої
артерії (a. radialis), бере участь в утворенні глибокої долонної дуги (arcus
palmaris profundus).
Від (arcus palmaris superficialis) відходять три або чотири (aa. digitales
palmares communes), кожна з яких розгалужується на двівласні долонні
пальцеві артерії (aa. digitales palmares propriae).
Від (arcus palmaris profundus) відходять чотири долонні п’ясткові
артерії(aa. metacarpales palmares), які дистально впадають у загальні
долонні пальцеві артерії(aa. digitales palmares communes).
Гілки (rami arteriorum metacarpalium palmarium) за допомогою (rr.
perforantes) анастомозують з (aa. metacarpales dorsales).
126. Аорта: частини, топографія. Черевна аорта: гілки,ділянки
кровопостачання.
Аорта (aorta) розташована ліворуч від серединної стрілової
(сагітальної) площини і складається із трьох частин: висхідна частина,
дуга аорти і низхідна частина, яка в свою чергу поділяється на грудну і
черевну частини. Початкова частина аорти - (pars ascendens aortae; aorta
ascendens). Вона починається розширенням –(bulbus aortae),прямує
догори позаду і дещо праворуч від легеневого стовбура, а на рівні
з’єднання правого ІІ ребрового хряща з грудниною переходить у дугу
аорти. Дуга аорти (arcus aortae) обернена опуклістю догори, проходить
косо спереду назад і ліворуч, огинаючи зверху початок лівого
головного бронха. Вона починається попереду на рівні правого ІІ
ребрового хряща, а позаду прилягає до лівого боку тіла IV грудного
хребця, переходячи в низхідну частину аорти. У цій ділянці аорта
частково звужена- (isthmus aortae). Верхня точка дуги аорти
розташована переважно на рівні перших ребрових хрящів.
Низхідна частина аорти (pars descendens aortae; aorta descendens), є
найдовшим відділом аорти, що проходить від рівня IV грудного хребця
до рівня IV поперекового хребця, де вона роздвоюється на праву і ліву
загальні клубові артерії- (bifurcatio aortae),складається з грудної і
черевної частин аорти.
Черевна частина аорти, pars abdominalis aortae, розташована нижче
діафрагми в заочеревинному просторі. Верхньою межею -є рівень ХІІ
грудного хребця, нижньою – ІV – V-й поперековий хребець. Праворуч
від черевної аорти знаходиться vena cava inferior. В верхній частині до її
поверхні прилягає тіло підшлункової залози, селезінкова вена, v.
lienalis, та ліва ниркова вена, v. renalis sinistra. Нижче тіла підшлункової
залози, спереду аорти розташована нижня частина дванадцятипалої
кишки, а ще нижче – корінь брижі тонкої кишки. Від черевної аорти
відходлять rami parietales, парні, виняток складає серединна крижова
артерія, a. sacralis mediana.та rami viscerales, поділяються на непарні та
парні.
Пристінкові:
1.
2.
a. phrenica inferior, парна, кровопостачає діафрагму і надниркову
залозу верхніми наднирковими артеріями, aа. suprarenalеs superiоrеs.
aa. lumbales, на рівні Т ХІІ – L IV хребців. Кожна відгалужує спинну
гілку, r. dorsalis, до м’язів і шкіри поперекової ділянки, а вона, в свою
чергу, - спинномозкову гілку, r. spinalis, що кровопостачає спинний
мозок і його оболони.
3., a. sacralis mediana, відгалужується знизу біфуркації аорти і прямує
до куприка, де закінчується у куприковому клубочку, glomus
coccygeum.
Від неї відходять, aa. lumbales imae та rr. sacrales laterales .
Непарні нутрощеві:
truncus coeliacus , короткий стовбур довжиною Початок від
передньої поверхні черевної аорти на рівні тіла Т ХІІ хребця, нижче
hiatus aorticus. Черевний стовбур поділяється на три кінцеві гілки: ліву
шлункову артерію, загальну печінкову артерію та селезінкову артерію.
1.
а. mesenterica superior, початок від передньої поверхні черевної
аорти на рівні І поперекового хребця, проходить між нижнім краєм
2.
підшлункової залози та горизонтальною частиною дванадцятипалої
кишки, далі рівні ІІ поперекового хребця проникає у брижу тонкої
кишки,
3., a. mesenterica inferior , відгалужується від черевної аорти на рівні
ІІІ-го поперекового хребця, іде позаочеревинно, посилаючи наступні
гілки:
а. аscendens; a. colica sinistra, до низхідної ободової кишкиaa.
sigmoideae, a rectalis superior- кровопостачає верхню третину прямої
кишки і анастомозує з a rectalis media (з a.iliaca interna) та
сигмоподібними артеріями.
Парні нутрощеві:
a. suprarenalis media, відгалужується нижче верхньої брижової
артерії і проникає у паренхіму надниркової залози, де анастомозує з a.
suprarenalis superior et inferior.
1.
a.renalis, починається на рівні 1-го поперекового хребця товстою
судиною. Права ниркова артерія лежить позаду v. cava inferior, а ліва –
позаду pancrea, кровопостачає також капсулу нирки, сечовід, а
надниркову залозу гілкою - a. suprarenalis inferior.
2.
(яєчникова, a. ovarica), починається на рівні 2-го поперекового
хребця у вигляді тонких і довгих судин, що досягають статевих залоз.
Яєчкова артерія проходить через пахвинний канал у складі структур
сім’яного канатика, а яєчникова артерія – у товщі підвішу вальної
зв’язки яєчника.
3.
127. Загальна, внутрішня і зовнішня клубові артерії: топографія,
гілки, ділянки кровопостачання.
a.iliaca communis, з кожного боку досягає рівня крижово-клубового
суглоба, де поділяється на, aa. iliacae externa et interna.
(а. iliaca externa) прямує вздовж присереднього краю великого
поперекового м’яза і на рівні пахвинної зв’язки продовжується у,
а.femoralis.
Відгалуджує: a. epigastrica inferior, залягає у товщі бічної пупкової
складки і анастомозує з верхньою надчеревною артерією. Відгалужує –
r. pubicus, артерію , a. cremasterica, a. ligamenti teretis uteri.
r. pubicus, кровопостачає пірамідний м’яз та нижню частину прямого
м’яза живота, лобковий симфіз, r. obturatorius, анастомозує з (з a. iliaca
interna), утворюючи “corona mortis” a. cremasterica, входить у склад
структур сім’яного канатика, кровопостачає його оболонки, оболонки
яєчка (зокрема m. cremaster), а у жінок - артерія круглої зв’язки матки,
a. ligamenti teretis uteri, кровопостачає стінку матки, її круглу зв’язку та
великі соромітні губи.
a. circumflexa ilium profunda, проходить паралельно пахвинній зв’язці
та клубовому гребеню і кровопостачає m. iliacus та m. transversus
abdominis.
(a. iliaca interna) на рівні верхнього краю великого сідничного отвору
поділяється на передній і задній стовбури, які започатковують,
відповідно, нутрощеві і пристінкові гілки. Задній стовбур
продовжується у a. glutea superior, яка виходить з порожнини малого
таза крізь над грушоподібний отвір.
Пристінкові гілки внутрішньої клубової артерії:
1.
2.
3.
4.
a. iliolumbalis, r. lumbalis, кровопостачає великий поперековий м’яз та
квадратний м’яз попереку, та r. iliacus, – однойменні кістку та м’яз.
Спинномозкова гілка, r. spinalis, проникає у хребтовий канал і
кровопостачає оболони спинного мозку. A. iliolumbalis анастомозує з
a. circumflexa ilium profunda.
Бічні крижові артерії, aa. sacrales laterales, кровопостачають
крижову кістку, м’яз-підіймач відхідника і грушоподібний м’яз,
стовбури крижового сплетення.
Верхня сіднична артерія, a. glutea superior, r. superficialis, та r.
profundus, кровопостачає сідничні м’язи та кульшовий суглоб.
Нижня сіднична артерія, a. glutea inferior, проходить крізь
підгрушоподібний отвір з сідничним нервом та внутрішньою
соромітною артерією. Відгалужує супутню артерію сідничного нерва,
a. comitans n. ischiadici і кровопостачає великий сідничний м’яз.
5.
Затульна артерія, a. obturatoria, , r. pubicus, проходить крізь
затульний канал і кровопостачає m. obturatorius externus. Своєю
кульшовозападинною гілкою, r. acetabularis, вона проникає у товщу
зв’язки головки стегнової кістки, живить її та головку стегнової кістки.
Нутрощеві гілки внутрішньої клубової артерії:
1. a. umbilicalis, є головною гілкою внутрішньої клубової артерії у плода.
У дорослих, від початкової частини пупкової артерії відходять гілки
до верхівки сечового міхура – верхні міхурові артерії, aa. vesicales
superiores , гілки до нижнього відділу сечовода, rr. ureterici, та артерії
сім’явиносної протоки у чоловіків, a. ductus deferentis.
2.
3.
4.
5.
6.
а. vesicalis inferior, кровопостачає нижню частину сечового міхура,
передміхурову залозу, сім’яні пухирці, анастомозуючи з верхньою
міхуровою артерією.
а. uterina, -a. vaginalis, r. ovaricus, , r. tubarius, вона анастомозує з
яєчниковою артерією.
a. azygos vaginae,
a. rectalis media, кровопостачає ампулу прямої кишки, передміхурову
залозу і сімяні пухирці та піхву.
a. pudenda interna, виходить з порожнини таза крізь
підгрушоподібний отвір,
Гілки :a. rectalis inferior, кровопостачає відхідниковий канал і жирове
тіло сідничо-відхідникової ямки (ishioanalis) ; a. perinealis,
кровопостачає сечостатеву діафрагму; rr. scrotales/labialеs posteriores;, a.
urethralis; a. bulbi penis/vestibuli vaginae;, a. profunda penis/clitoridis.
128. Стегнова та підколінна артерії: топографія, гілки, ділянки
кровопостачання.
Стегнова артерія (a.femoralis) є продовженням зовнішньої клубової
артерії, виходить через (lacuna vasorum) на передньомедіальну
поверхню стегна в межах стегнового трикутника, а потім направляється
в провідний канал, виходить з каналу через сухожильну щілину на
задню поверхню стегна, переходячи в підколінну артерію.
Від стегнової артерії відходять поверхнева надчеревна артерія,
поверхнева огинальна артерія клубової кістки, поверхнева і глибока
зовнішні соромітні артерії, низхідна колінна артерія і глибока стегнова
артерія.
Поверхнева надчеревна артерія (a. epigastrica superficialis) починається
від передньої стінки стегнової артерії нижче пахвинної зв’язки,
пронизує дірчасту фасцію в ділянці підшкірного розтвору. Потім ця
артерія повертає догори, заходить у підшкірну клітковину передньої
стінки черевної порожнини, галузиться і досягає пупкової ділянки, де
анастомозує з гілками верхньої надчеревної артерії (гілка внутрішньої
грудної артерії). Поверхнева надчеревна артерія живить нижню
половину передньої стінки черевної порожнини: шкіру, підшкірну
клітковину і апоневроз зовнішнього косого м’яза живота.
Поверхнева огинальна артерія клубової кістки (a. circumflexa ilium
superficialis) відходить від стегнової артерії нижче поверхневої
надчеревної артерії (або з нею одним стовбуром), прямує вбік і вверх
вздовж пахвинної зв’язки до рівня верхньої передньої клубової ості, де
розгалужується у прилеглих м’язах і шкірі, кровопостачаючи їх і
пахвинні лімфатичні вузли. Гілки цієї артерії анастомозують з гілками
глибокої огинальної артерії клубової кістки (гілка зовнішньої клубової
артерії) і з висхідною гілкою бічної огинальної артерії стегна (гілка
глибокої стегнової артерії).
Поверхнева зовнішня соромітна артерія (a. pudenda externa
superficialis) відходить від передньоприсередньої поверхні стегнової
артерії дещо нижче попередніх артерій (інколи буває 2–3 гілки). Вона
йде присередньо, огинаючи попереду стегнову вену, виходить через
підшкірний розтвір під шкіру і далі прямує до лобкової ділянки,
кровопостачаючи шкіру та підшкірну клітковину.
Глибока зовнішня соромітна артерія (a. pudenda externa profunda)
відходить від стегнової артерії поблизу поверхневої однойменної
судини (інколи одним стовбуром), йде присередньо, огинаючи
попереду стегнову вену, проходить над гребінним м’язом, пронизує
широку фасцію, віддаючи 3–4 пахвинні гілки (rr. inguinales), які
живлять шкіру пахвинної ділянки, а також поверхневі і глибокі
пахвинні лімфатичні вузли. Часто ці гілки відходять самостійно від
стегнової артерії.
Глибока стегнова артерія (a. profunda femoris) є найкрупнішою
гілкою стегнової артерії, вона починається від її задньої поверхні на 3–4
см нижче пахвинної зв’язки. Далі артерія дещо відхиляється вбік і
прямує вниз позаду стегнової артерії по передній поверхні
клубовопоперекового, короткого і великого привідних м’язів, збоку від
артерії міститься присередній широкий м’яз. Йдучи донизу і дещо
дозаду, глибока стегнова артерія проходить між присереднім широким
м’язом і привідними м’язами. Її кінцевий відділ, який називається
третьою пронизною артерією, закінчується в нижній третині стегна між
великим і довгим привідними м’язами. Таке розташування глибокої
стегнової артерії трапляється у 48–50 % випадків, у 40 % осіб вона
розташована позаду стегнової артерії, а в 10 % людей артерія йде
присередньо і вниз. Від глибокої стегнової артерії відгалужуються
присередня і бічна огинальні артерії стегна, три пронизні артерії.
Гілки глибокої стегнової артерії
Присередня огинальна артерія стегна (a. circumflexa femoris medialis)
відходить від початкової ділянки глибокої стегнової артерії, йде
присередньо і на бічному краї передньої поверхні гребінного м’яза
розгалужується на поверхневу і глибоку гілки.
Поверхнева гілка (r. superficialis) тонша, йде присередньо по передній
поверхні гребінного м’яза, проникає між ним і довгим привідним
м’язом вглиб, проходячи між довгим і коротким привідними м’язами.
Поверхнева гілка живить гребінний, довгий і короткий привідні, тонкий
і зовнішній затульні м’язи.
Глибока гілка (r. profundus) є продовженням присередньої огинальної
артерії стегна, вона крупніша, йде назад між клубово-поперековим і
гребінним м’язами, повертає вбік, проходячи між зовнішнім затульним
м’язом і квадратним м’язом стегна. У цій ділянці від глибокої гілки
відходить кульшовозападинна гілка (r. acetabularis), яка кровопостачає
кульшовий суглоб. Потім ця гілка огинає позаду шийку стегнової
кістки і розгалужується на висхідну і низхідну гілки (rr. ascendens et
descendens), а також анастомозує з бічною огинальною артерією стегна,
гілками затульної артерії і першої пронизної артерії. Отже, глибока
гілка кровопостачає клубово-поперековий, гребінний, зовнішній
затульний і грушоподібний м’язи, а також квадратний м’яз стегна і
кульшовий суглоб та проксимальний наросток (епіфіз) стегнової кістки.
У 18 % випадків присередня огинальна артерія стегна бере початок від
стегнової артерії.
Бічна огинальна артерія стегна (a. circumflexa femoris lateralis)
крупніша за присередню артерію, відходить від бічної поверхні
початкової частини глибокої стегнової артерії. Вона прямує вбік
попереду дистальної частини клубово-поперекового м’яза і позаду
кравецького м’яза та прямого м’яза стегна, біля основи великого
вертлюга стегнової кістки артерія розгалужується на три гілки –
висхідну, поперечну і низхідну: –
висхідна гілка (r. ascendens)
іде вверх і вбік, огинаючи попереду шийку стегнової кістки і,
розташовуючись під м’язом-натягувачем широкої фасції і середнім
сідничним м’язом, живить ці та інші прилеглі м’язи даної ділянки.
Висхідна гілка анастомозує з гілками верхньої і нижньої сідничних
артерій, забезпечуючи кровопостачання сідничних м’язів. Окрім того,
висхідна гілка анастомозує з глибокою гілкою присередньої огинальної
артерії стегна, утворюючи навколо шийки стегна суцільне артеріальне
кільце, від якого відходять верхня, передня, задня і нижня
утримувальні артерії (aa. retinaculares superior, anterior, posterior et
inferior), що заходять крізь капсулу кульшового суглоба і під
синовіальною перетинкою йдуть вздовж шийки стегнової кістки до її
головки, кровопостачаючи їх, а також інші структури кульшового
суглоба;
–
поперечна гілка (r. transversus) іде вбік під прямим м’язом стегна і м’язом-натягувачем широкої фасції. В ділянці
передньобічної поверхні великого вертлюга стегнової кістки поперечна
гілка галузиться, анастомозуючи з іншими гілками бічної і
присередньої огинальних артерій стегна, кровопостачаючи ці та інші
прилеглі м’язи і стегнову кістку;
–
низхідна гілка (r. descendens) найкрупніша, повертає донизу і
спускається позаду прямого м’яза стегна в борозні між бічним і
проміжним широкими м’язами до передньої колінної ділянки,
анастомозуючи з гілками колінних артерій. Численні гілочки цієї
судини живлять кравецький м’яз, усі головки чотириголового м’яза
стегна і шкіру передньобічної поверхні стегна.
У 15 % людей бічна огинальна артерія стегна відходить від стегнової
артерії.
Пронизні артерії (aa. perforantes) є кінцевими гілками глибокої
стегнової артерії, які відходять від неї послідовно на різних відстанях.
Переважно їх є три – перша, друга і третя. Вони пронизують
присередню міжм’язову перегородку стегна неподалік від лінії
прикріплення до стегнової кістки привідних м’язів і заходять у
присередній і задній відділи стегна.
Перша пронизна артерія відходить від глибокої стегнової артерії на
рівні нижнього краю гребінного м’яза, друга пронизна артерія
відгалужується на рівні нижнього краю малого привідного м’яза. Третя
пронизна артерія, яка є власне продовженням глибокої стегнової
артерії, заходить у задню ділянку стегна на рівні нижнього краю
довгого привідного м’яза стегна. Цей м’яз розташований попереду цих
артерій. Пронизні артерії кровопостачають всі привідні м’язи стегна,
м’язи задньої ділянки стегна: півперетинчастий, півсухожилковий і
двоголовий, а також шкіру стегна цих ділянок. Від пронизних артерій
відходять живильні артерії стегна (aa. nutriciae femoris), які
кровопостачають стегнову кістку. Гілки пронизних артерій
анастомозують з гілками підколінної артерії.
Від стегнової артерії послідовно відходять 7–10 м’язових гілок (rr.
musculares), які живлять м’язи передньої ділянки стегна.
Низхідна колінна артерія (a. descendens genus) відходить від стегнової
артерії в привідному каналі, йде вниз, пронизує разом з підшкірним
нервом широкопривідну міжм’язову перегородку і огинає присередній
виросток стегнової кістки. Низхідна колінна артерія, яка попереду
покрита кравецьким м’язом, розгалужується на підшкірну і декілька
суглобових гілок. Підшкірна гілка (r. saphenus) живить нижню ділянку
присереднього широкого м’яза стегна і шкіру над цією ділянкою.
Суглобові гілки (rr. articulares) галузяться в капсулі колінного суглоба і
прилеглих м’язах, беручи участь в утворенні суглобової колінної сітки.
Підколінна артерія (a. poplitea) –продовження стегнової артерії,
розташовується в глибині підколінні ямки і віддає п’ять гілок: бічна
верхня колінна артерія, присередня верхня колінна артерія, бічна нижня
колінна артерія, присередня нижня колінна артерія і середня колінна
артерія. Гілки приймають участь в утворенні колінної артеріальної
сітки. + м’язові гілки
129. Артерії гомілки і стопи, топографія, гілки, ділянки
кровопостачання.
Підколінна артерія при вході в гомілково-підколінний суглоб ділиться
на передню і задню великогомілкову артерії.
Передня великогомілкова артерія через верхній отвір міжкісткової
мембрани потрапляє на передню поверхню гомілки, проходить між
м’язами передньої групи до стопи, де переходить в тильну артерію
стопи.
На своєму шляху передня великогомілкова артерія віддає гілки: задню і
передню поворотні великогомілкові артерії, які приймають участь у
формуванні колінної суглобової сітки; передні присередні кісточкові
артерії, які приймають участь у формуванні відповідних кісточкових
сіток. Безпосереднє продовження передньої великогомілкової артерії є
тильна артерія стопи, яка тягнеться по всій тильній поверхні стоп.
Тильна артерія стопи віддає гілки: присередня та бічна передплеснові
артерії, дугоподібну артерію.
Дугоподібна артерія анастомозує з бічною передплесновою артерією з
утворенням тильної артеріальної дуги стопи. Від дуги відходять тильні
плеснові артерії, які діляться на дві тильні артерії пальців. Кінцевими
гілками тильної артерії стопи є глибока підошвова гілка, яка
анастомозує з підошвовою дугою та Перша тильна плеснова артерія,
яка кровопостачає дорсальну поверхню першого пальця стопи.
Задня великогомілкова артерія є безпосереднім продовженням
підколінної артерії, розташовується в гомілково-підколінному каналі і
позаду медіальної кісточки ділиться на медіальну і латеральну
підошвові артерії, які приймають участь в формуванні підошвової дуги
від останньої відходять підошвові плеснові артерії, які продовжуються
в загальні підошвові пальцеві артерії, а останні поділяються на власні
підошвові пальцеві артерії. Крім того, від підошвових плесневих
артерій відходять передні та задні проникаючі гілки, які приймають
участь в утворенні вертикальної дуги стопи. По ходу задньої
великогомілкової артерії відходять наступні гілки: малогомілкова
огинальна гілка, малогомілкова артерія, бічна кісточкова гілка, яка
приймає участь в формуванні бічної кісточкової сітки.
130. Внутрішня яремна вена: топографія, притоки.
(v. jugularis interna) є безпосереднім продовженням сигмоподібної
пазухи твердої оболони головного мозку, починається на рівні яремного
отвору основи черепа. У яремному отворі вена займає більшу частину
його заднього відділу, попереду розташовані язико-глотковий (IX),
блукаючий (X), додатковий (XI) черепні нерви, а також оболонна гілка
блукаючого нерва та задня оболонна артерія. Початковий відділ має
розширення-- (bulbus superior venae jugularis). Спочатку опускається
вниз позаду внутрішньої сонної артерії, а потім збоку від неї, а нижче позаду загальної сонної артерії. Від рівня верхнього краю
щитоподібного хряща і донизу внутрішня яремна вена проходить разом
із загальною сонною артерією та блукаючим нервом у спільній
фасціальній піхві, утворюючи судинно-нервовий пучок шиї. Кінцевий
відділ внутрішньої яремної вени знову розширюється- (bulbus inferior
venae jugularis).
У верхній частині нижньої цибулини яремної вени і в місці її злиття з
підключичною веною розташовані клапани. З'єднавшись на рівні
груднинно-ключичного суглоба, ці дві вени утворюють з правого і
лівого боків відповідну плечо-головну вену. Місце з'єднання
внутрішньої яремної і підключичної вен -венозним кутом.
Усі притоки внутрішньої яремної вени поділяють на дві групи —
внутрішньочерепні та позачерепні.
Внутрішньочерепні притоки внутрішньої яремної вени :пазухи твердої
оболони головного мозку, вени головного мозку,, вени губчатки,
випускні вени, вени твердої оболони головного мозку, а також очні
вени і вени лабіринту.
Позачерепні притоки внутрішньої яремної вени збирають венозну кров
від ділянок лицевого черепа, м'яких тканин голови, органів, м'язів і
шкіри шиї. У внутрішню яремну вену впадають :(w. pharyngeae). (v.
lingualis). (v. facialis). (v. retromandibularis).
131. Внутрішньочерепні притоки внутрішньої яремної вени.
(sinus durae matris) є своєрідними венозними судинами, їхні стінки
утворені листками твердої оболони. Клапани в пазухах відсутні.
(sinus sagittalis superior) йде вздовж верхнього краю серпа великого
мозку, залягаючи в однойменній борозні кісток склепіння черепа, від
рівня сліпого отвору лобової кістки до ділянки внутрішнього
потиличного виступу, де вливається у стік пазух (confluens sinuum). У
просвіт верхньої стрілової пазухи відкриваються вени твердої оболони
головного мозку, поверхневі вени великого мозку, вени губчатки і
випускні вени.
(sinus sagittalis inferior) проходить у товщі нижнього вільного краю
серпа великого мозку спереду назад. На рівні переднього краю намета
мозочка задній кінець нижньої стрілової пазухи впадає у пряму пазуху.
У нижню стрілову пазуху впадають вени серпа великого мозку та
прилеглих до нього ділянок твердої оболони головного мозку.
(sinus rectus) проходить у серединній стріловій площині вздовж лінії
з'єднання заднього відділу серпа великого мозку з наметом мозочка і є
його похідною. В передній кінець впадає (v. magna cerebri)- збирає кров
від глибоких ділянок мозку. Задній кінець прямої пазухи у – (confluens
sinuum), що розташований в ділянці внутрішнього потиличного
виступу. Інколи ця пазуха впадає у праву або ліву поперечну пазуху.
(sinus occipitalis) проходить у товщі краю серпа мозочка по лінії його
прикріплення до внутрішнього потиличного гребеня. Верхній кінець
потиличної пазухи відкривається в стік пазух, а нижній її кінець
роздвоюється на (sinus marginales dexter et sinister). Крайові пазухи
оточують позаду та з боків великий отвір потиличної кістки і впадають
у кінцевий відділ відповідної сигмоподібної пазухи. Функцію прямого
венозного шунта між стоком пазух та правою і лівою сигмоподібними.
(confluens sinuum) збирає венозну кров від верхньої і нижньої
стрілових пазух, великої вени великого мозку і потиличної пазухи. Із
стоку пазух венозна кров відтікає у праву і ліву поперечні пазухи.
(sinus transversus) залягає в однойменній борозні потиличної луски
вздовж заднього краю намета мозочка, переходить у сигмоподібну
пазуху. У поперечну пазуху з кожного боку впадають поверхневі верхні
і нижні потиличні вени великого мозку, потилична і задня скронева
вени губчатки, вени прилеглих ділянок твердої оболони головного
мозку.
(sinus sigmoideus) парна - права й ліва, залягає в однойменній борозні
на внутрішній поверхні тім'яної кістки, потиличної луски і
соскоподібного відростка скроневої кістки. З кожного боку впадає
верхня кам'яниста пазуха, а в її нижній відділ - виросткова випускна
вена.
(sinus cavernosus) - парна - права й ліва, розміщена на внутрішній
основі черепа з боків від турецького сідла. В передній відділ кожної
печеристої пазухи впадають клино-тім'яна пазуха і верхня очна вена.
(sinus sphenoparietal) також парна, розміщена вздовж заднього
вільного краю малого крила клиноподібної кістки між листками твердої
оболони, що прикріплюються до цього краю. Ця пазуха відкривається в
передній відділ печеристої пазухи.
(sinus petrosus superior) - парна, проходить в однойменній борозні
вздовж верхнього краю кам'янистої частини скроневої кістки,
сполучаючи печеристу пазуху з початковою ділянкою сигмоподібної
пазухи. Впадає (v. aqueductus vestibuli), яка збирає кров від півколових
проток і маточки внутрішнього вуха, виходить через водопровід
присінка.
(sinus petrosusinferior) - парна, проходить в однойменній борозні
вздовж заднього краю кам'янистої частини скроневої кістки,
сполучаючи задню частину печеристої пазухи з верхньою цибулиною
внутрішньої яремної вени. В нижню кам'янисту пазуху впадають (w.
Labyrinthi)- збирають кров від завитки внутрішнього вуха, стінок
внутрішнього слухового ходу і (VIII черепний нерв).
(plexus basilaris) -в ділянці схилу , позаду спинки сідла клиноподібної
кістки і залягає між листками твердої оболони., побудоване з
переплетених між собою венозних судин, анастомозує з правою і лівою
печеристими пазухами, з правою і лівою нижніми кам'янистими
пазухами, а внизу, в ділянці великого отвору потиличної кістки,
з'єднується з переднім і заднім внутрішніми хребтовими венозними
сплетеннями.
Вени губчатки (vv. diploicae) містяться в каналах губчатки кісток
склепіння черепа, збираючи від них венозну кров, не мають клапанів,
пройшовши через отвори у внутрішній пластинці кісток черепа, впадає
в пазухи твердої оболони головного мозку і вени твердої оболони, через
систему вен губчатки і випускних вен пазухи твердої оболони
головного мозку сполучаються із зовнішніми венами голови.
Випускні вени(vv. emissariae) проходить через отвори в кістках
черепа, сполучаючи пазухи твердої оболони головного мозку із
зовнішніми венами голови. (v. emissaria parietalis), (v. emissaria
mastoidea), (v. emissaria condylaris); (v. emissaria occipitalis),та сплетення
(plexus venosus canalis nervi hypoglossi); (plexus venosus foraminis ovalis);
(plexus venosus caroticus internus).
Вени тверждої оболонки (vv. meningeae encephali) попарно
супроводжують відповідні оболонні артерії, у них відсутні клапани.
Найкрупнішою є (v. meningea media), яка супроводжує однойменну
артерію і анастомозує з клино-тім'яною пазухою. З порожнини черепа
через остистий отвір клиноподібної кістки, впадає в крилоподібне
венозне сплетення.
(vv. orbitale) дві крупні вени - верхня і нижня очні, клапанів не мають.
(v. ophthalmica superior) проходить від присереднього кута ока назад по
верхньому краю присередньої стінки очної ямки, супроводжуючи
надочноямкову артерію. Через верхню очноямкову щілину заходить в
середню черепну ямку, де відкривається в передній відділ печеристої
пазухи твердої оболони. Верхня очна вена збирає кров від очного
яблука, його зовнішніх м'язів, сльозової залози, зорового нерва, від
решітчастої кістки та її слизової оболонки, від повік і сполучної
оболонки ока (кон'юнктиви), Вена анастомозує з лицевою веною.
(v. ophthalmica inferior) формується у нижньоприсередньому куті
переднього відділу очної ямки із вен, що збирають кров від сльозового
мішка і зовнішніх м'язів очного яблука. Вена проходить назад уздовж
нижнього прямого м'яза очного яблука, анастомозуючи з верхньою
очною веною. У задньому відділі розгалужується на дві гілки: одна
гілка через верхню очноямкову щілину заходить в середню черепну
ямку і впадає у печеристу пазуху твердої оболони, друга гілка виходить
через нижню очноямкову щілину в підскроневу ямку
(vv. encephali) поділяють на поверхневі і глибокі вени великого мозку,
вени стовбура головного мозку і вени мозочка.
(vv. superficiales cerebri) складаються з верхніх і нижніх вен великого
мозку та середньої поверхневої вени великого мозку. Вони збирають
кров від поверхонь півкуль великого мозку. Поверхневі вени великого
мозку впадають в пазухи твердої оболони.
До глибоких : (vv.basales dextra et sinistra), (w. internae cerebri dextra et
sinistra) (v. magna cerebri). Вони збирають венозну кров від білої
речовини півкуль великого мозку та їхніх основних ядер, стінок
шлуночків і їх судинних сплетень.
(v. basalis) формується на нижній поверхні лобової частки півкулі
великого мозку в ділянці передньої пронизаної речовини.
Передня вена великого мозку супроводжує (a.cerebri anterior).
Середня глибока вена великого мозку супроводжує (a. cerebri media).
Права і ліва основні вени впадають у велику вену великого мозку.
(v. interna cerebri) формується в ділянці міжшлуночкового отвору. Права
і ліва внутрішні вени великого мозку з'єднуються між собою і
утворюють (v. magna cerebri)
V. magna cerebri впадає в пряму пазуху твердої оболони. Вени стовбура
головного мозку (vv. trunci encephali).
До вен стовбура головного мозку належать середньомозкові вени, вени
мосту і вени довгастого мозку. Вони впадають в основну вену, велику
вену головного мозку або в пазухи твердої оболони.
Основні вени мозочка - це верхні і нижні вени черв'яка і мозочка.
Збирають кров від більшої частини мозочка. Верхні вени черв'яка і
мозочка впадають у пряму пазуху твердої оболони і велику вену
великого иозку . Нижні вени черв'яка і мозочка впадають у поперечну і
нижню кам'янисту пазухи твердої оболони.
131. Позачерепні притоки внутрішньої яремної вени. Крилоподібне
сплетення.
Позачерепні притоки внутрішньої яремної вени збирають венозну кров
від ділянок лицевого черепа, м'яких тканин голови, органів, м'язів і
шкіри шиї. У внутрішню яремну вену впадають наступні венозні
судини.
(w. pharyngeae)- збирають кров від глоткового сплетення (plexus
pharyngeus), розташоване на задній і бічних поверхнях глотки,у
сплетення відтікає кров від глотки, м'якого піднебіння, слухової труби,
потиличної частини твердої оболони головного мозку.
(v. lingualis).- збирає кров із язика, під'язикової та піднижньощелепної
слинних залоз. Язикова вена супроводжує однойменну артерію. Впадає
у внутрішню яремну вену або у лицеву вену.
(v. thyroidea superior). починається двома стовбурами, що
супроводжують однойменну артерію. Ця вена впадає у внутрішню
яремну вену, а інколи - в лицеву чи язикову вени. Вона збирає кров від
гортані, щитоподібної та прищитоподібних залоз, груднинноключично-соскоподібного м'яза.
(v. facialis). починається в ділянці присереднього кута ока кутовою
веною (v. angularis). V.angularis анастомозує з верхньою очною веною.
А верхня очна вена впадає у печеристу пазуху твердої оболони
головного мозку. Лицева вена збирає кров від м'яких тканин лобової і
лицьової ділянок та ділянки піднижньощелепного трикутника, від нососльозової протоки, привушної слинної залози та жувального м'яза,
слизової оболонки і стінок верхньощелепної пазухи, задніх зубів
верхньощелепної зубної дуги, задньої частини коміркового відростка
верхньої щелепи та ясен, що його вкривають, піднебінного мигдалика,
бокової стінки глотки і м'якого піднебіння, м'язів та слизової оболонки
дна ротової порожнини, під'язикової та піднижньощелепної слинних
залоз.
Анастомозує в вернхьою очною, що впадає у печеристу пазуху.
(v. retromandibular)йде донизу попереду вушної раковини, пронизує
привушну слинну залозу, далі проходить позаду гілки нижньої щелепи і
збоку від зовнішньої сонної артерії. На рівні кута нижньої щелепи
впадає в лицеву вену або у внутрішню яремну вену,п ритоки: (v.
temporalis superficialis), (v. temporalis media), (v. transversa faciei), (vv.
maxillares).
(plexus pterygoideus). міститься в ділянці підскроневої ямки і
розташоване на поверхні бічного і присереднього крилоподібних м'язів,
притікає кров від щічного і всіх жувальних м'язів, скроневонижньощелепного суглоба, від передньої поверхні вушної раковини,
зовнішнього слухового ходу, барабанної перетинки, від слизової
оболонки барабанної порожнини, слухових кісточок, комірок
соскоподібного відростка, від слизової оболонки носової порожнини,
від твердої оболони головного мозку середньої черепної ямки, від
привушної слинної залози, анастомозує з печеристою пазухою твердої
оболони головного мозку через венозне сплетення овального отвору.
Кров від крилоподібного сплетення відтікає у занижньощелепну вену за
допомогою верхньощелепних вен. , а потвм в лицеву у в печеристу
пазуху.
133. Зовнішні та передні яремні вени: утворення, топографія,
притоки.
(v. jugularis externa) формується в ділянці під вушною раковиною біля
переднього краю груднинно-ключично-соскоподібного м'яза на рівні
кута нижньої щелепи при злитті двох її крупних приток - передньої і
задньої. Передньою притокою є анастомоз із занижньощелепною
веною, яка впадає у внутрішню яремну вену, а задньою притокою є
задня вушна вена, яка анастомозує з потиличною веною, що переважно
впадає в хребтову вену. Прямує донизу по зовнішній поверхні
груднинно-ключично-соскоподібного м'яза і прикрита підшкірним
м'язом шиї. Впадає в кінцевий відділ внутрішньої вени або у венозний
кут, що утворюється при злитті підключичної і внутрішньої яремної
вен.
Впадають такі судини: - (v. auricularis posterior). Збирає кров від м'яких
тканин соскоподібної ділянки та ділянки, що розташована позаду
вушної раковини, а також від її задньої поверхні. На рівні кута нижньої
щелепи вона вливається у зовнішню яремну вену. Задня вушна вена
анастомозує з потиличною веною і соскоподібною випускною веною;
(v. jugularis anterior). формується з дрібних вен, що збирають кров від
м'яких тканин підборідної ділянки. Йде по зовнішній поверхні
щелепнопід'язикового м'яза, а нижче- по передній поверхні
грудниннопід'язикового м'яза. Передня яремна вена пронизує
передтрахейну пластинку шийної фасції і заходить у міжфасційний
надгруднинний простір, повертає вбік і позаду груднинно-ключичнососкоподібного м'яза впадає у кінцевій відділ зовнішньої яремної вени
або в підключичну вену. Інколи права і ліва передні вени зливаються,
утворюючи серединну вену шиї, яка переважно впадає у ліву плечоголовну вену. У надгруднинному просторі часто права і ліва передні
яремні вени з'єднуються між собою поперечним анастомозом,- (arcus
venos us jugularis); - надлопаткова вена (v. suprascapularis). Вона
формується у верхній частині лопаткової ділянки і супроводжує
однойменну артерію. Надлопаткова вена збирає кров від надостьового і
підостьового м'язів і впадає в кінцевий відділ зовнішньої яремної вени
або в підключичну вену; - поперечні вени шиї (vv. transversae cervicis;
vv. transversae colli. Вони збирають кров від глибоких м'язів шиї, м'язапідіймача лопатки, ремінного м'яза шиї і ромбоподібних м'язів, а також
від шкіри цих ділянок. Поперечні вени шиї впадають у кінцевий відділ
зовнішньої яремної вени або у підключичну вену.
134. Плечо-головні вени: утворення, топографія, притоки.
(v. brachiocephalica dextra). Формується позаду правого груднинноключичного суглоба. Вена прямує вниз по внутрішній поверхні правого
краю ручки груднини, прилягаючи до купола правої пристінкової
плеври. На рівні з'єднання правого І ребрового хряща з грудниною
права плечо-головна вена з'єднується з лівою плечо-головною веною,
утворюючи верхню порожнисту вену. ПРАВА КОРОТША
brachiocephalica sinistra) Утворюється позаду груднинноключичного суглоба. Вена проходить позаду ручки груднини і
загруднинної залози. Позаду лівої плечо-головної вени розташовані
плечо-головний стовбур, ліві загальна сонна і підключична артерії, ліві
блукаючий і діафрагмовий нерви. На рівні з'єднання правого І
ребрового хряща з грудниною ліва плечо-головна вена з'єднується з
правою плечо-головною веною, утворюючи верхню порожнисту вену.
(v.
Притоки плечо-головних вен:
thyroideae inferiores). -збирають кров від непарного (plexus
thyroideus impar),розташоване на передній поверхні шийної частини
трахеї та нижніх ділянок щитоподібної залози. В нього відтікає кров від
(w.
щитоподібної та прищитоподібних залоз, гортані, глотки, трахеї,
стравоходу, підпід'язикових м'язів.
(v. vertebralis).початок в потиличній ділянці біля заднього півкола
великого отвору. Потім ця вена заходить у поперечний отвір першого
шийного хребця, опускається вниз, супроводжуючи хребтову артерію і
утворюючи навколо неї венозне сплетення. Вийшовши із поперечного
отвору VI шийного хребця (інколи VII шийного хребця), огинає
спереду підключичну артерію і впадає в плечо-головну вену. У
хребтову вену впадають судини, які збирають кров від потиличної
кістки, глибоких м'язів шиї, шийних частин глибоких м'язів спини, від
внутрішніх хребтових венозних сплетень. Впадають потилична та
передня хребтова.
(v. cervicalis profunda; v. colli profunda)-початок в ділянці задньої дуги
першого шийного хребця від (plexus venosus vertebralis externus
posterior) і (plexus venosus suboccipitalis). Вона збирає кров від м'язів і
фасцій потиличної ділянки. Глибока шийна вена проходить вниз позаду
поперечних відростків шийних хребців і впадає переважно в кінцевій
відділ хребтової вени або в плечо-головну вену неподалік від вічка
хребтової вени.
Притоки плечо-головних вен, які збирають кров від тулуба ((vv.
thoracicae internae), (v. intercostalis suprema dextra), (v. intercostalis
superior sinistra, дрібні вени, по яких відтікає кров від органів
1середостіння { (vv. thymicae), (vv. pericardiacae), (vv. pericardiacophrenicae), (vv. mediastinales), (vv. tracheales), (vv. bronchiales), (vv.
oesophageales).
135. Верхня порожниста вена: топографія, корені, притоки.
(v. cava superior) Це товстий і короткий безклапанний венозний
стовбур, який знаходиться справа і дещо позаду від висхідної аорти у
передньому середостінні. Утворюється шляхом злиття (vv.
brachiocephalicae dextra et sinistra) позаду з'єднання I-го правого
ребрового хряща з грудниною. Звідси v. cava superior прямує
вертикально вниз і, досягнувши рівня з'єднання ІІІ-го правого
ребрового хряща з грудниною, впадає у праве передсердя.
Верхня порожниста вена міститься позаду загруднинної залози і
передньої частини правої легені, спереду — кореня правої легені, зліва
— від правої легені і правого діафрагмового нерва, справа і позаду від
висхідної аорти.
Притоки верхньої порожнистої вени. - (v. azygos); + дрібні (vv.
pericardiacae); (vv. mediastinales).
Верхня порожниста вена збирає венозну кров з трьох джерел: - вен
голови та шиї; - вен верхніх кінцівок; - вен стінок грудної і, частково,
черевної порожнин.
(v. azygos) Утворюється в місці впадіння у (v. lumbalis ascendens dextra)
і (v. subcostalis dextra),це корені непарної вени. Непарна вена
підіймається у задньому середостінні справа від хребта, грудної аорти і
грудної протоки, спереду від правих задніх міжребрових артерій і
позаду від стравоходу. На рівні III-IV грудних хребців v. azygos
утворює (arcus venae azygi), якою огинає корінь правої легені і впадає у
v. cava superior.
136. Вени грудної порожнини: внутрішні грудні, непарна і
напівнепарна вена, їх топографія,притоки.
(vv. thoracicae internae) - на передній стінці грудної порожнини,
супроводжують однойменні артерії (дві вени супроводжують одну
артерію), збирають венозну кров з утворів, які кровопостачаються
внутрішньою грудною артерією, впадають у плечоголовну вену.
Починаються верхніми надчеревними . Впадають м’язово діафрагмові
вени, передні міжреброві вени.
(venа azygos) – починається V. Lumbalis ascendens dextra,з якою вони
відділені діафрагмою, підіймається вздовж хребта справа, приймає
притоки:(vv. Intercostals posteriores);. (vv. subcostales);(vv. phrenicae
superiores)(vv. esofageales) (vv. bronchiales) - збирають венозну кров з
бронхів і легенів;(vv. mediastenales);(vv. pericardiacaeае).+ праві задні
міжреброві. Впадає у верхню порожнисту вену, перед цим утворює
дугу на рівні 3 грудного хребця.
(v. hemizygos) - починається v. Lumbalis ascendens sinistra, підіймається
вздовж хребта зліва, приймає притоки, які збирають венозну кров зі
стінок і органів лівої половини грудної порожнини. Впадає в непарну
вену. Виділяють ще (v. hemizygos accessoria), яка збирає венозну кров з
верхньої частини лівої половини грудної порожнини і впадає в
півнепарну вену.
137. Нижня порожниста вена: топографія,корені,притоки.
утворюється при злитті vv. Iliacae communes – найбільші
притоки(збирають кров і нижніх кінцівок,стінки і вмісту тазу,передньої
стінки живота). Позаочеревинно, не містить клапанів.
на рівні Л4 і розташована на правій половні передньої
поверхні хребтового стовпах. Проходить в борозні печіник
голотопічно:
-спереду – 12-ти паа
кишка,
підшлункова,печінка зліва – аорта
КОРЕНІ: 2 загальні клубові вени
Притоки:
-вісцеральні:vv. Hepaticae від печінки, vv renales від
нирки,сечоводу(верхньої третини) ,vv suprarenales від наднирника, vv
testiculares від яєчника, vv ovarica) від яєчка
-парієтальні: vv. Lumbales (4) – кров від задньої черевної станки і
спинного мозку і оболон, vv. Lumbales ascendentes солучають між
собою в. люмбалес, vv. Phrenicae inferior – кров від діафрагми
138. Ворітна вена печінки: топографія, корені, притоки
V. Portae hepatis Утворюється при злитті трьох коренів ( v.lienalis.
v.mesenterica inf et sup) за головкою підшлункової.
притоки : vv.paraumbilicalis, v.cystica, v.prepylorica, v. Gastrica dext et
sinister, корені. Венозна кров від непарних органів черевної порожнини
(окрім нижніх 2/3 прямоґ кишки)
в печінку входить в складі (lig.hepatoduodenale) DVA . Вена розміщена
між артерією та дуктусом. Де вона розтащована між . після входу в
печінку розгажується на праву і ліву гілки. V. interlobularis –останє
розгалуженя(найдрібніше) впадає в центральну вену (систему нижньої
порожнистої вени)
коренями ворітної печінкової вени є три крупні судини: верхня брижова
вена, селезінкова вена і нижня брижова вена.
1.
Верхня брижова вена (v. mesenterica superior) бере початок в
клубово-сліпокишковій ділянці, проходить у товщі кореня брижі
тонкої кишки вверх і ліворуч, утворюючи дугу, вигнуту вліво і
вниз, і вливається у ворітну печінкову вену позаду головки
підшлункової залози. Верхня брижова вена та її притоки
супроводжують однойменну артерію та її розгалуження,
розташовуючись праворуч від артерії. Вона збирає венозну кров
від стінок брижової частини тонкої кишки, сліпої кишки і
червоподібного відростка, висхідної і поперечної ободових кишок,
дванадцятипалої кишки, шлунка, підшлункової залози, великого
чепця і брижових лімфатичних вузлів. У стовбур верхньої
брижової вени послідовно впадають наступні вени: Клубовоободовокишкова вена (v. ileocolica) , Клубовокишкові і
порожньокишкові вени (vv. ileales et jejunales), Права
ободовокишкова вена (v. colica dextra), Середня ободовокишкова
вена (v. colica media), Права шлунково-чепцева вена (v.
gastroomentalis dextra; v. gastroepiploica dextra)
2.
Селезінкова вена (v. splenica; v. lienalis) бере свій початок в ділянці
селезінкових воріт:
ліва шлунково-чепцева вена (v.
gastroomentalis sinistra; v. gastroepiploica sinistra) ,короткі шлункові
вени (vv. gastricae breves) , підшлунковозалозові вени (vv.
pancreaticae)
Нижня брижова вена (v. mesenterica inferior) збирає кров від стінок
верхньої частини прямої кишки, сигмоподібної і низхідної
ободових кишок.
Притоками нижньої брижової вени є наступні судини:
3.
–
верхня прямокишкова вена (v. rectalis superior), сигмоподібні
вени (vv. sigmoideae), ліва ободовокишкова вена (v. colica sinistra)
139. Порто-кавальні і кава-кавальні анастомози
140.
141.
Вени верхньої і нижньої кінцівки, класифікація,топографія
Лімфатична система, їх морфо-функціональна характеристика.
Грудна протока і права лімфатична протока, їх корені,
топографія, місце впадіння у венозну систему.
Франц Адольфович Стефаніс засновником вітчизняної лімфології.
Професор М.С.Спіров розробив питання про лімфатичні судини тонкої
кишки людини, скупчені лімфоїдні вузлики (пейєрові бляшини),
відвідні лімфатичні судини підслизового шару тонкої кишки, про
взаємовідношення лімфатичних судин і вузлів черевної порожнини
людини з серозним покривом. Створена М.С.Спіровим нова
класифікація лімфатичних вузлів черевної порожнини детально
представлена ним у класичній монографії “Классификация
лимфатических узлов брюшной полости” (1959).
Загально визнано, що проблема класифікації лімфатичних вузлів
об’єднує складні питання розподілу, топографії і зв’язків численних
етапів шляху лімфовідтоку з органами і з лімфатичними колекторами.
Класифікація М.С.Спірова лімфатичних вузлів черевної порожнини
базується на особливостях відношень останніх до органів і на їх онто- і
філогенетичному розвитку. Нова значна група лімфатичних вузлів
черевної порожнини, виділена на основі їх зв’язку серозним покривом,
має важливе значення в поясненні уражень лімфатичних вузлів при
запаленні очеревини, розповсюдженні інфекції та метастазів пухлин у
віддалені від їх джерела ділянки.
Професор М.С.Спіров досліджував також лімфатичні судини гортані,
щитоподібної залози, трахеї та зв’язані з ними лімфатичні вузли. Ці
нові дані були узагальнені М.С.Спіровим у надрукованій у
співавторстві зі О.І.Свиридовим та Б.С.Андріївським монографії:
“Лимфатические сосуды органов дыхания” (1961).
Під керівництвом М.С.Спірова були одержані нові й оригінальні дані з
функціональної, вікової й порівняльної анатомії лімфатичної системи.
Провідними вченими-лімфологами стали співробітники кафедри
О.А.Сушко, Л.В.Чернишенко, Л.С.Беспалова, О.І.Свиридов.
Доцент О.О.Сушко та доктор медичних наук доцент Л.В.Чернишенко
вдосконалили техніку ін’єкції лімфатичних капілярів розчином нітрату
срібла й одержали нові дані про будову лімфатичних капілярів, їхнє
відношення до сполучнотканинних структур в нормі і при патології.
Л.В.Чернишенко вперше описала навколосудинні лімфоїдні вузлики
як нові утвори імунної системи людини і ссавців.
Л.В.Чернишенко вдосконалили техніку ін’єкції лімфатичних капілярів
розчином нітрату срібла й Л.С.Беспалова вперше провела широкі і
систематичні дослідження лімфатичних судин органів черевної
порожнини на всьому шляху лімфовідтоку вузлів і вузлів задньої
черевної стіни.
Олександр Іванович Свиридов розробив питання про вікові
особливості лімфатичних судин серозних оболонок, внутрішніх органів
і діафрагми
Лімфатичні протоки (ductus lymphatici) утворюються внаслідок
злиття лімфатичних стовбурів. Є дві лімфатичні протоки – права
лімфатична протока і грудна протока.
Права лімфатична протока (ductus lymphaticus dexter) є непостійною
судиною довжиною 10-15 мм. Вона утворюється при злитті правих
бронхо-середостінного, яремного і підключичного стовбурів,
відкривається у правий венозний кут, який утворюється при з’єднанні
правих внутрішньої яремної і підключичної вен. У 75-80 % випадків
права лімфатична протока відсутня, тоді стовбури, які мали б її
утворювати, самостійно відкриваються в одну із вен, що утворюють
правий венозний кут. Права лімфатична протока приймає лімфу з
правої половини голови і шиї, правої верхньої кінцівки, органів і стінок
правої половини порожнини грудної клітки.
Грудна протока (ductus thoracicus) – протока Пеке, утворюється в
заочеревинній клітковині при злитті правого і лівого поперекових
стовбурів на рівні ІІ поперекового – ХІІ грудного хребців. Іноді в її
утворенні беруть участь кишкові стовбури. Грудна протока має
довжину 30-40 см, складається з черевної, грудної і шийної частин.
Черевна частина (pars abdominalis) починається у 75% людей
розширенням або збирачем лімфи – молочною цистерною (cysterna
chili) – цистерною Пеке. В інших випадках грудна протока починається
сіткоподібним сплетенням лімфатичних стовбурів, що її утворюють.
Черевна частина протоки розташована позаду і праворуч від аорти.
Вона зростається з правою ніжкою діафрагми, рухи якої сприяють
протіканню лімфи. Через аортальний розтвір діафрагми грудна протока
проникає в нижнє заднє середостіння. У черевну частину протоки
безпосередньо відкриваються виносні лімфатичні судини прилеглих до
неї лімфатичних вузлів.
Грудна частина (pars thoracica) грудної протоки розташована попереду
від хребта між аортою і непарною веною, позаду стравоходу. У
верхньому відділі порожнини грудної клітки протока відхиляється
ліворуч і виходить через верхній отвір грудної клітки в ділянку шиї. У
грудну частину протоки впадають виносні лімфатичні судини
міжребрових лімфатичних вузлів і вузлів заднього відділу середостіння.
Шийна частина (pars cervicalis; pars colli) грудної протоки на рівні VII-V
шийних хребців відхиляється ліворуч, утворюючи випуклу догори дугу
грудної протоки (arcus ductus thoracici), що огинає лівий купол плеври,
прямує вниз і впадає в лівий венозний кут, в інших випадках
відкривається у кінцеві відділи вен, що утворюють цей кут. У шийну
частину грудної протоки впадають ліві яремний, підключичний і
бронхосередостінний стовбури. Нерідко ці стовбури відкриваються у
вени самостійно. У гирлі грудної протоки є парний клапан, що
запобігає проникненню венозної крові у протоку. Вздовж грудної
протоки розташовано 7-9 клапанів. Клапанна система і добре розвинена
середня м’язова оболонка у стінці грудної протоки сприяють руху
лімфи. У 50% випадків грудна протока перед впадінням у вену
розширюється, часто роздвоюється. Таким чином, грудна протока
приймає лімфу від обох нижніх кінцівок, стінок і органів порожнини
живота, стінок і органів лівої половини порожнини грудної клітки, лівої
половини голови і шиї, лівої верхньої кінцівки.
142.
Лімфатичні вузли і судини голови: класифікація, топографія,
шляхи відтоку лімфи. Роботи Київської анатомічної школи Від
правої і лівої половин голови і шиї лімфа збирається відповідно у:
(truncus jugularis dexter), який впадає в (ductus
lymphaticus dexter) або в (angulus venosus dexter)
(truncus jugularis sinister), який впадає у (ductus
thoracicus) або в (angulus venosus sinister).
Вони проходять з кожного боку вздовж внутрішньої яремної вени.
Лімфатичні вузли: (nodi occipitales);(nodi mastoidei);(nodi parotidei
superficiales); (nodi parotidei profundi); (nodi submandibulares); (nodi
faciales);
(nodi submentales). + linguales, faciales
Виносні судини лімфатичних вузлів голови закінчуються переважно у
глибоких бічних шийних вузлах (nodi cervicales profundi).
143.
Лімфатичні вузли і судини шиї: класифікація, топографія,
шляхи відтоку лімфи.
Від правої і лівої половин шиї лімфа збирається у:
–(truncus jugularis dexter), який впадає в (ductus
lymphaticus dexter) або в (angulus venosus dexter)
– (truncus jugularis sinister), який впадає у (ductus
thoracicus) або в (angulus venosus sinister).
Вони проходять вздовж внутрішньої яремної вени.
Шийні вузли поділяються на передні і бічні.
Передні шийні вузли: поверхневих вузлів, розміщених уздовж зовн.
яремної вени, вони збирають лімфу зі шкіри і м’язів шиї та глибоких
вузлів (nodi profundi).
До глибоких передніх шийних вузлів входять: (nodi prelaryngei);(nodi
thyroidei);(nodi pretracheales); (nodi paratracheales); (nodi retropharyngei).
У ці вузли впадають приносні лімфатичні судини від однойменних
органів.
Бічні шийні вузли: (nodi superficiales) розміщені вздовж зовнішньої
яремної вени і приймають лімфу зі шкіри та поверхневої фасції;
(nodi profundi superiores); (nodi profundi inferiores) розміщені вздовж
внутрішньої яремної вени. Вони приймають виносні лімфатичні судини
з язика,мигладиків,щитовидки, гортані і м’язів шиї (musculi colli). З них
формуються trunci jugulares dexter et sinister.
(nodi supraclaviculares); та (nodi accessorii).
144.
Розвиток ЦНС(мозкові пухирці та їх похідні). Основні етапи
формування нервової системи у філогенезі.
Головний мозок розвивається із трьох зародкових пухирів (vesiculae
germinativae) або первинних мозкових пухирів, які є потовщенням
нервової трубки: (prosencephalon);(mesencephalon);та (rhombencephalon).
На 6-7 тиждень ембріогенезу
утв. 5 пухирців.
Філогенез : дифузна - вузлова
- трубчаста
145.
Оболони спинного і
головного мозку.
Міжоболонові простори.
Утвореня і шляхи
циркуляції спинномозкової рідини.
Оболони спинного мозку:
1. (dura mater spinalis). Складається з 2
листів(зовнішнього,яки є окістям хребтового стовпа. І внутрішнього –
власне твердої оболонки.) Над твердою оболонкою – епідуральний
простір,заповнений клітковиною і венозними сплетенями. Вгорі тверда
оболонка спинного мозку фіксується до краю великого (потиличного)
отвору, а
знизу закінчується сліпо і в
canalis sacralis переходить у нитку твердої оболонки, яка закріплюється
на куприку.
2. (arachnoidea mater spinalis) щільно прилягає до внутрішньої поверхні
твердої оболонки
3. (ріа mater spinalis) щільно вкриває речовину спинного мозку; містить
велику кількість артеріальних і венозних судин. Між павутинною і
м'якою оболонками є підпавутинний простір (spatium
subarachnoideum), заповнений цереброспінальною рідиною (liquor
cerebrospinal) і з'єднаний з однойменним простором головного мозку.
Оболони головного мозку:
1.
(dura mater encephali) Вона є міцною, вистиляє зсередини (cavitas
cranii) і слугує окістям для внутрішньої поверхні кісток черепа. В
деяких місцях внутр листок відстаю утворюючи синуси (пазухи) 14
штук. Дає вирости: серп великого мозку, мозочку, намет мозочку,
діафргама сідла
(arachnoidea mater encephali) Вона є тонкою напівпрозорою
перетинкою, що позбавлена судин, не проникає в щілини і борозни.
2.
Утворює своєрідні вирости – павутинні зернистості(granulationes
arachnoidae), або пахіонові грануляції. забезпечують відтік
спинномозкової рідини з підпавутинного простору у венозне русло.
3 (pia mater encepali) щільно прилягає до зовнішньої поверхні мозку та
заходить у всі ямки, щілини та борозни. побудована з пухкої сполучної
тканини, в товщі якої розташовані кровоносні судини, які
кровопостачають його. Мяка оболона проникає в порожнини
шлуночків головного мозку і утворює судинні сплетення (plexus
choroideus), які продукують спинномозкову рідину. Є наступні судинні
сплетення: (plexus choroideus ventriculi lateralis) – найбільше. (plexus
choroideus ventriculi quarti) (plexus choroideus ventriculi tertii).
Шляхи циркуляції:
Спинномозкова рідина з (ventriculi laterales) через (foramen
interventriculare) – отвір – потрапляє в (ventriculus tertius).
Із третього шлуночка через водопровід вона потрапляє в (ventriculus
quartus).
У четвертому шлуночку (ventriculus quartus) спинномозкова рідина
поповнюється і через серединний (отвір Мажанді) та бічні отвори
(отвори Люшка) потрапляє у підпавутинний простір головного та
спинного мозку Простори:
- (spatium epidurale), який розміщений між кістками черепа та черепною
твердою оболоною
-
-
(spatium subdurale), який розміщений між твердою і павутинною
оболонами. (за нормальних умов не існують.)
(spatium subarachnoideum) утворює підпавутиннi цистерни (cisternae
subarachnoideae):
(cisterna cerebellomedullaris; cisterna magna);
- (cisterna cerebellomedullaris lateralis);
- (cisterna chiasmatica);
- (cisterna interpeduncularis);
- (cisterna fossae lateralis cerebri);
- (cisterna ambiens);
- (cisterna pontocerebellaris);
-
(cisterna pericallosa);
- (cisterna quadrigeminalis; cisterna venae magnae cerebri); - (cisterna
laminae terminalis).
-
(liquor cerebrospinalis) циркулює:
- в шлуночках кінцевого мозку (telencephalon);
- в центральному каналі спинного мозку (canalis centralis medullae
spinalis);
- в підпавутинному просторі (spatium subarachnoideum). поновлюється
кожних 4–7 годин і від плазми крові різниться низьким вмістом білка
та підвищеною концентрацією натрію, калію і хлору.
Циркумвентрикулярна система підсклепінний орган та кінцева
пластинка
Функції: захисну – амортизація ударів та струсів мозку;
утворення гідростатичної оболонки навколо мозку, його корінців та
судин, завдяки чому зменшується натяг корінців та судин;
- утворення оптимального рідкого середовища, що оточує структури
центральної частини нервової системи, завдяки чому підтримується
постійний іонний баланс, який забезпечує нормальну діяльність
нейронів і глії;
- виведення метаболітів, що утворюються в мозковій тканині;
- інтегративну – перенесення гормонів та інших біологічно активних
речовин.
146. Спинний мозок: розвиток, топографія, зовнішня будова,
морфо-функціональна характеристика сірої і білої речовини.
Розвиток. На ранніх ступенях ембріонального - спинний мозок дуже
довгий і тягнеться по всій довжині хребтового каналу. Пізніше - задній
кінець спинного мозку редукується і від нього залишається
ниткоподібне закінчення – кінцева нитка (filum terminale).
Топографія. Рівень виходу корінців І спинномозкового нерва – верхня
межа. (скелетотопічно – верхній край І шийного хребця.
Нижня – звужуючись на рівні L1 – утворює мозковий конус (conus
medullaris), від якого на рівні L2 відходить кінцева нитка (рудимент
спинного мозку, у творена нейроглією). З корінцями поперекових і
крижових нервів, досягає рівня S2.
Зовнішня будова. Правило Шипо.
Спинний мозок – сплюснутий
дорсовентрально циліндричний тяж
(41-45см), масою близько 34-38г
Має :передню серединну щілину;та
Дорсально –задню серединну
борозну;
З кожног боку від них є по 2 симетричні борозни(передньо- і
задньобічна) в шийному відділі + проміжна борозна
Сіра речовина. На поперечному розрізі – в центральній частині і має
форму метелика.;
Сіра речовина навколо центрального каналу –(substantia gelatinosa
centralis)
(substantia grisea medullae spinalis) -Це скупчення тіл нейронів та їх
коротких відростків. Вона складається з: (columna anterior); (columna
posterior); (columna intermedia), цей стовп чітко виражений лише на
рівні C8 – L2;
(substantia gelatinosa centralis) – проміжної зони, що розташована
навколо центрального каналу, поділяється на передню і задню сірі
спайки. .
На поперечному розрізі стовпи мають вигляд рогів і тому в сірій
речовині розрізняють парні: (cornu anterius); (cornu posterius); (cornu
laterale). Біла речовина.
Представлена аксонами нервових клітин головного та спинного
мозку, які утворюють висхідні шляхи (чутливі, аферентні) і низхідні
шляхи (рухові, еферентні).
За допомогою борозен біла речовина поділяється на: (funiculus anterior);
(funiculus posterior); (funiculus lateralis).
Правий і лівий передні канатики за допомогою передньої білої спайки
(comissura alba anterior) сполучаються між собою.
Тіла нейронів в сірій речовині формують ядра.
Ядра переднього: (рухові) (nucleus anterolateralis); (nucleus
anteromedialis); (nucleus posterolateralis); (nucleus posteromedialis);
(nucleus centralis). Ядра заднього: (nucleus marginalis); (nucleus
proprius) (nucleus thoracicus) - містить драглисту речовину (substantia
gelatinosa) Ядра проміжного стовпа:(nucleus intermediolateralis).
(nucleus intermediomedialis),
Крижові ядра: сегменти S2 – S4 (nuclei parasympathici sacrales)
(substantia alba) – утворена нервовими волокнами,глією і кров.
судинами
Розділена передньою серединною щілиною і задньою серединною
борозною на праву і ліву половини. З боків проходять
передньобічна і задньобічна борозни, які ділять білу речовину на
три канатики: передній бічний (funiculus lateralis). задній,який
поділяється задньою проміжною борозною на: (fasciculus gracilis),
пучок Голля, який розміщений присередньо;та (fasciculus cuneatus),
або пучок Бурдаха, розміщений збоку від нього. Відростки
нейронів в білій речовині формують пучки і шляхи:
Шляхи заднього канатика: (висхідні) (fasciculus gracilis)та (fasciculus
cuneatus) fasciculus interfascicularis,
Міжсегментний: fasciculus posterior propria
Шляхи бічного канатика:
низхідні: (tractus corticospinalis lateralis), або бічний пірамідний шлях;та
(tractus rubrospinalis) – шлях Монакова
висхідні: (tractus spinocerebellaris posterior) – шлях Флексіга; (tractus
spinocerebellaris anterior) – шлях Говерса;та (tractus spinothalamicus
lateralis), tractus spinotecticalis
Шляхи переднього канатика:
низхідні: (tractus corticospinalis anterior), (fibrae reticulospinales); (tractus
pontoreticulospinalis); (fibrae olivospinales); (tractus vestibulospinalis lat +
med ) (tractus spinothalamicus anterior).
Міжсегментний: Fasciculus proprius anterior
147. Головний мозок: частини. Стовбур головного мозку.
Характеристика ядер черепних нервів.
(encephalon) поділяється на:
- (rhombencephalon), який складається з: (myelencephalon; medulla
oblongata) та (metencephalon), до складу якого:міст (pons);та
(cerebellum); - (mesencephalon);
- (prosencephalon), складається з: (diencephalon);та (telencephalon).
Головний мозок розвивається із трьох зародкових пухирців (vesiculae
germinativae) нервової трубки, які є потовщенням нервової трубки або
первинних мозкових пухирців
Головний мозок також можна поділити топографічно:
- cerebrum;
- мозочок
- (truncus encephali), який складається з: (myelencephalon; medulla
oblongata); (pons), (mesencephalon)
Стовбур мозку є філогенетично найстарішою частиною головною
мозку. (paleencephalon). Стовбур - сегментарний апарат, в задній
черепній ямці розташований на потиличній кістці. Крізь вирізку намету
в середню черепну ямку на тіло клиноподібнох кістки.
Кінцевий мозок має дві півкулі – праву і ліву, на яких є такі поверхні:
- (facies inferior hemispherii cerebri);
- (facies superolateralis hemispherii cerebri); (facies medialis hemispherii
cerebri).
Дві півкулі з’єднані за допомогою мозолистого тіла,яке утворене
комісуральними волокнами
На (facies inferior hemispheriorum cerebri) – основи головного мозку –
виходять 12 пар черепних нервів:
перша пара, нюховий нерв [I] (nervus olfactorius)– чутливий, що
виходить:
- з черепа (cranium) через дірчасту пластинку решітчастої кістки
(lamina cribrosa ossis ethmoidalis); - з головного мозку (encephalon) від
нюхових цибулин (bulbі olfactorii);
-
друга пара, зоровий нерв [II] (nervus opticus ) – чутливий, що
виходить:
- з черепа (cranium) через зорові канали (canales optici);
- з головного мозку (encephalon) від зорового перехрестя (chiasma
opticum);
-
третя пара, окоруховий нерв [III] (nervus oculomotorius ) – мішаний, що
виходить:
- з головного мозку (encephalon) з міжніжкової ямки (fossa
interpeduncularis); - з черепа (cranium) через верхню очноямкову щілину
(fissurа orbitalis superior);
-
четверта пара, блоковий нерв [IV] (nervus trochlearis ), що виходить:
- з головного мозку (encephalon) з обох боків від вуздечки верхнього
мозкового паруса (frenulum veli medullaris superioris), проходячи з
бічної сторони ніжок мозку (facies lateralis pedunculorum cerebri);
- з черепа (cranium) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis
superior);
-
п’ята пара, трійчастий нерв [V] (nervus trigeminus ), що виходить:
- з головного мозку (encephalon) на межі між мостом (pons) і середніми
мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares medii); - з черепа
(cranium) виходить трьома гілками:
- очний нерв (nervus ophthalmicus )через верхню очноямкову щілину
(fissura orbitalis superior);
- верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) через круглий отвір (foramen
rotundum); - нижньощелепний нерв (nervus mandibularis )через
овальний отвір (foramen ovale);
-
-
шоста пара, відвідний нерв [VI] (nervus abducens ), що виходить:
-
з головного мозку (encephalon) між мостом (pons) і пірамідами
довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae); - з черепа (cranium)
через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);
сьома пара, лицевий нерв [VII] (nervus facialis ), що виходить:
- з головного мозку (encephalon) в мосто–мозочковому куті (angulus
pontocerebellaris); - з черепа (cranium) через шило–соскоподібний отвір
(foramen stylomastoideum);
-
восьма пара, присінково–завитковий нерв [VIII] (nervus
vestibulocochlearis ), що виходить:
- з головного мозку (encephalon) в мосто–мозочковому куті (angulus
pontocerebellaris), позаду сьомої пари (nervus facialis [VII]); - з черепа
(cranium) через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus);
-
дев’ята пара, язикоглотковий нерв [IX] (nervus glossopharyngeus ), що
виходить:
- з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого
мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae); - з черепа (cranium)
через яремний отвір (foramen jugulare);
-
десята пара, блукаючий нерв [X] (nervus vagus), що виходить:
- з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого
мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae) позаду дев’ятої пари
(nervus glossopharyngeus );
- з черепа (cranium) через яремний отвір (foramen jugulare);
-
одинадцята пара, додатковий нерв [XI] (nervus accessorius ), що
виходить:
- з головного мозку (encephalon) із задньобічної борозни довгастого
мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae) і задньобічної борозни
спинного мозку(sulcus posterolateralis medullae spinalis), нижче десятої
пари (nervus vagus); - з черепа (cranium) через яремний отвір (foramen
jugulare);
-
дванадцята пара, під’язиковий нерв [XII] (nervus hypoglossus ), що
виходить:
- з головного мозку (encephalon) між оливою та пірамідою довгастого
мозку (oliva et pyramis medullae oblongatae); - з черепа (cranium) через
канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi). 3-4 в серед мозку +
1 ядро 5 пари
-
5-8 в мосту
9-12 в довгастому
148.Довчастий мозок: розвиток, топографія, будова.
Довгастий мозок; (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus cerebri)
Розвиток.
3 первинних мозкових
пухирі:
Rhombencephalon
(первинний ромбоподібний
мозок) Metencephalon + міел
Саме з Myelencephalon –
розвивається довгастий
мозок.
Довгастий є продовженням
спинного мозку.
Розрізняють його
вентральну, дорсальну і
бічні поверхні
Топографія. Межі.
Нижня – відповідає рівню вел
отвору, рівню перехрест пірам
виходу корінців
1 пари спинномозк нервів.
Верхня:-на вентральній поверхні –біля заднього краю моста, де
розташов поперечна борозна, з якої виходить 6 пара череп нервів. , на
дорс поверхні - розташування мозкових смужок
Має на своїй поверхні: (sulcus medianus posterior); (sulci
posterolaterales). (fissura mediana anterior);(sulci anterolaterales).(sulcus
intermedius)
З боків від передньої серединної щілини – піраміди(всередині волкокна
кірково-спинномозкових шляхів) , а латерально від них – оливи. Позаду
оливи в задньобічній борозні – корінці 9,10,11 пар череп нервів, а
спереду від оливи корінці підязикового нерва(12 пара)
(facies dorsalis medullae oblongatae) утворює нижню частину (fossa
rhomboidea).
Проектується :- (fasciculus gracilis) з тонким горбком (tuberculum
gracile);та (fasciculus cuneatus) з клиноподібним горбком (tuberculum
cuneatum).
У довгастому мозку розташовані ядра ІХ, Х, ХІ, ХII пар черепних
нервів, які беруть участь в іннервації
внутрішніх
органів
і
похідних зябрового апарату. Тут проходять висхідні провідні шляхи до
інших відділів головного мозку. Вентральні відділи довгастого мозку
представлені низхідними шляхами. Довгастий мозок, як і деякі інші
відділи мозку, слугує місцем локалізації ретикулярної формації, а також
таких життєво важливих центрів, як центри кровообігу і дихання.
Ретикулярна (сітчаста) формація складається з розповсюджених на
значному просторі перикаріонів нейронів, об’єднаних в нечітко
окреслені ядерні групи. Перикаріони сусідніх нейронів розмежовані
широкими дендритними розгалуженнями і з’єднані великою кількістю
колатералей аферентних і еферентних аксонів. Як тип нейрональної
організації ретикулярна формація є характерною особливістю
дорсальної частини стовбура великого мозку.
Є декілька груп ядер ретикулярної формації в довгастому мозку:
1)
ядра шва (nuclei raphes),
розташовані вздовж серединної лінії
стовбура мозку; 2)
сітчасті ядра
(nuclei reticulares), які поділяються на:
а) присередню групу гігантськоклітинних ядер (nuclei gigantocellulares);
б) бічну групу дрібноклітинних ядер (nuclei parvocellulares).
(substantia grisea medullae oblongatae) представлена: (nuclei
olivares inferiores); (nuclei graciles); (nuclei cuneati);центром
дихання і кровообігу;ядрами ІХ– ХІІ пар черепних нервів.
(substantia alba medullae oblongatae) складається з:
- висхідних шляхів, у склад яких входять присередня петля (lemniscus
medialis), яка в довгастому мозкові (medulla oblongata) робить
перехрест (decussatio lemnisci medialis) та спинномозкова петля
(lemniscus spinalis);
- низхідних шляхів (пірамідних шляхів);
- сітчастої формації (formatio reticularis).
149. Міст: розвиток, топографія, будова.
Розвиток. Міст є похідним
rhombencephalon,а саме metencephalon.
Топографія. Входить до складу
заднього мозку.
Розташований між довгастим мозком і ніжками мозку, а з боків
переходить в середні ніжки мозочка по умовній лінії( яка проходить
між корінцями трійчастого і лицевого нервів)
Будова:
Має 2 частини : основну частину і покрив моста.
Передня поверхня – випукла і прилягає до основи черепа і схилу. Тут
проходить sulcus basilaris, в якій a.basilaris – джерело кровопостачання
моста головного мозку.
Задня поверхня поста – є верхньою частиною поверхні ромбоподібної
ямки.
Поперечні волокна мосту(трапецієподібне тіло, слухові шляхи)
поділяють міст на передню і задню частини (pars ventralis et pars dorsalis
pontis) Відмежований від довгастого мозку цибулино-мостовою
борозною.
150. Ромбоподібна ямка: її межі, рельєф, проекція ядер черепних
нервів, ІV шлуночок, його стінки та сполучення.
Ромбоподібна ямка(fossa rhomboidea) лежить на дорсальній поверхні
довгастого мозку та моста, обмежена верхніми і нижніми мозочковими
ніжками.
Верхні і нижні кути ромба з’єднує серединна борозна(sulcus medianus)
з боків від якої –підвищення (eminentia medialis), обмежені межовими
борознами., внизу лицеві горбики. В бічних закутках і присінкових
полях – ядра VIII пари череп нервів.
Аксони нейронів дорсальних завиткових ядер прямують до серединної
борозни, де утворюють мозкові
смуги ІV шлуночка.
У межах нижнього кута ямки є 2
трикутники: 1. Під’язикового нерва,
а збоку від нього 2. Блукаючого
нерва.
Рельєф. (sulcus medianus) ділить
ділить ямку на правий і лівий
трикутники. Мозкові смуги
четвертого шлуночка(striae
medullares ventriculi quarti) подляють
її на нижній і верхній трикутники. З
боків від серединної борозни присередні підвищення(eminentiae
mediales) –латерально вони обмедені
пограничною порозною(sulcus
limitans). В бічних кутах ямки – бічні
закутки(recessus laterales), які закінчуються бічними отворами (aperture
lateralis)
Між бічним закутком і погараничною борозною – присінкове поле(area
vestabularis), в якому розміщенні присінкові і завиткові ядра VIII черпн
нервів. Засувка (obex) – кінцева ділянка нижнього краю покриву
четвертого шлуночка. В передньому куті ромбоподібної ямки – задній
отвір водопроводу середнього мозку.
Четвертий шлуночок (ventriculus quartus) – розвиваться із порожнини
rhombencephalon – rhombocele. Форма – намету.
Дно – утворене ромбоподібною ямкою, покрівля – верхній мозковий
парус(який розташований між верхніми мозочковими ніжками та
нижнім мозковим парусом). Збоку шлуночка нижній мозковий парус
вкритий судами, які утворюють судинне сплетення 4 шлуночка plexus
choroideus ventriculi quarti.
Сполучення. У задньонижньому відділі покрівлі 4 шлуночка
знаходяться 3 отвори:
непарний серединний (Маженді) і 2 бічнихотвори (Люшка) – крізь
них 4 шлуночок сполучається з підпавутинним простором; через
водопровід - з третім шлуночком; чере отвір під засувкою obex – з
центральним каналом спинного мозку.
151. Мозочок: розвиток, топографія, будова, кровопостачання.
Розвиток : -розвивається з нервової трубки, Передній (краніальний)
відділ нерв. трубки-джерело розвитку головного мозку. Зачаток
головного мозку утворює три мозкові пухирці:передній,середній,задній.
Топографія :
відноситься до заднього мозку
Заповнює більшу частину задньої черепної ямки
Зверху прилягають потиличні частки великого
мозку(відокремлені від мозочка поперечною щілиною великого
мозку) - На нижній поверхні-широке заглиблення-долинка
мозочка,до неї прилягає дорсальна поверхня довгастого мозку
Внизу досягає великого потиличного отвору - Приймає участь
в утворенні даху 4 шлуночка
Будова :
-верхня та нижня поверхні ,верхній та нижній край
-Тіло+клаптиково-вузликова частка,межа- задньобічна щілина мозочка
-Тіло: дві півкулі+ черв’як
-3 пари мозкових ніжок + мозочок з іншими відділами гол мозку:
*верхні-+з середнім мозком ,містить волокна,що йдуть до сер.мозкузубчасто-червоноядерні, проміжного мозку- зубчасто-таламічний
шлях,від спин мозку-передній спин-мозочковий шл.
* середні- містить кірково-мосто-мозочкові шл і сполучає кору півкуль
вел мозку через міст з мозочком
*нижні-+ з довгастим мозком , містить волокна,що йдуть від довгастого
мозку-оливо-мозочк шл, перед і задн зовн дугоподібні вол,що йдуть від
спинного і довгастого мозку- задній спинно-мозочковий,клиномозочкові вол, йдуть від вестибулярних ядер, від РФ стовбура.
-Поверхня вкрита шаром сірої речовини-кора мозочка(утворює вузькі
звивини- листки мозочка folia cerebelli ,які відокремлені щілинами
мозочка)
-Глибокі щілини ділять на часточки. Кожній часточці червяка –певні
часточки мозочка
-Найбільш ізольована маленька часточка – клаптик(floculus),звязана з
ним частина- вузлик(nodulus)за допом ніжок клаптика . Все це=
клаптиково-вузликова частка lobus floculonodularis (archicerebellum)
Paleocerebellum - передня частка мозочка (волокна пропріоцептивної
чутливості)
Neocerebellum - задня частка мозочка (тонка синхронізація м’язів)
ядра(парні):Найбільше, найбільш зубчасте ядро розташовано
латерально в межах півкулі мозочка; медіальніше
йогокоркоподібне(emboliformis), ще медіальніше - кулясте, найбільш
медіально знаходиться ядро вершини(fastigii)
-
У корі - три шари: зовнішній – молекулярний(тіла кошикових
зірчастих клітин), середній – гангліонарний(1 ряд грушоподібних
нейронів-кл Пуркіньє), внутрішній- зернистий(кл-зерна, зірчасті
нейрони,горизонтальні,веретеноподібні клітинт) - біла
речовина=мозкове тіло+ тонкі білі пластинки(з нерв вол) - виділяють
також намет мозочка
Кровопостачання:
верхня, нижня передня і нижня задня мозочкові артерії ( від
внутрішньої сонної артерії) Вени мозочка численні, вони вливаються
у велику вену мозку і синуси твердої мозкової оболонки (прямий,
поперечний, кам’янисті).
152. Середній мозок: розвиток, топографія, будова.
Розвиток – із ( Mesencephalon).
Топографія. Між структурами заднього мозку(каудально) і і
проміжного(краніально).
Будова. – (tectum mesencephalic), яка складається з 2 верхніх і 2 нижніх
горбків(які є підкірковими центрами зору і слуху).
Кожен верхній горбок з’єднаний з відповідним бічним колінчастим
тілом – ручкою верхнього горбка, а нижній з присереднім колінчастим
тілом – ручкою нижнього горбка. Горбки поділена двома борозенками ,
до верхніх горбків прилягає епіфіз, у задніц частині - вуздечка
верхьного мозкового паруса.
- (pedunculi cerebri). Порожниною середнього мозку - водопровід
Сільвія, що сполучає порожнини 3 і 4 шлуночків. Tractus tectospinalis +
tractus tectobulbaris - низхідні екстрапірамідні шляхи, що забезпечуєть
зорово-слуховий захисний рефлекс
Умовна межа між
покрівлею і ніжками
мозку проходить через
водопровід.
У ніжці мозку –substantia
nigra) – є межею між
покривом середнього
мозку і основою ніжки.
У білій речовині покриву середнього мозку проходить медіальна петял ,
бічна петля, повздовжні мед та задніцй пучки, та центральний
покривний шлях. (закінч в нижньому оливному комплексі довгастого
мозку)
153. Проміжний мозок: розвиток, топографія, частини, їх будова
функціональна характеристика. ІІІ шлуночок: топографія, будова,
сполучення.
Розвиток. Prosencephalon - Diencephalon.
Топографія. Між кінцевим і середнім
мозком, під мозолистим тілом і
склепінням. Частини:
Таламічний мозок(thalamencehalon) дорсальна - центр аферентних
шляхіі
2. Гіпоталамус - вентральна - вищий вегетативной центр.
Порожнина проміжного мозку –ІІІ шлуночок.
Таламічний мозок маж 3 частини: таламус (зоровий
горб, згір’я), епіталамус(надзгір*я), метаталамус
(зазгір*я) а гіпоталамус має 2 частини:(pars optica)та
(pars olfactoria)
Таламус (Згір’я) – парне, овоїдної форми, скупчення сірої речовини, в
якому розрізняють 4 поверхні:
-присередня і верхня – вільні;
-бічна і нижня – зрощені, з вн капсулою і ніжкою мозку.
Спереду таламус (tuberculum anterius), а позаду – (pulvinar)
Присередні поверхні з’єднані adhesio
interthalamica Розрізняють п’ять функціональних груп ядер
таламуса:
1.
чутливі транслюючі ядра;
2) рухові транслюючі ядра;
3) транслюючі ядра ретикулярної формації;
4) транслюючі ядра лімбічної системи;
5) асоціативні (ектокортикальні) транслюючі ядра.
1)
За філогенетичними ознаками ядра таламуса поділяють на дві групи:
1) ядра, пов’язані з корою півкуль великого мозку – специфічні
таламічні ядра;
2) ядра, не пов’язані з корою, але пов’язані зі стовбуром головного
мозку – трункоталамічні, або неспецифічні таламічні ядра. Таламус
– це підкірковий центр усіх різновидів чутливості і
екстрапірамідний центр.
Під подушкою таламуса розміщені складові частини метаталамуса
(зазгір'я) (metathalamus) у вигляді довгастих незначної величини,
білого кольору горбків – присереднього колінчастого тіла (corpus
geniculatum mediale) і бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum
laterale). У товщі кожного з цих горбків розміщений досить складний
комплекс ядер сірої речовини. Присереднє колінчасте тіло (разом з
нижніми горбками lamina tecti середнього мозку) є підкірковим центром
слуху (в ньому закінчуються волокна lemniscus lateralis). Бічне
колінчасте тіло (разом з pulvinar thalami i верхнім горбком lamina tecti
середнього мозку) становить підкірковий центр зору.
Епіталамус. Має у своєму
складі:
-повідцевий трикутник
trigonum habenulare, що
утворений мозковоми
смугами таламуса
повідець habenula
-спайку повідцівcommissura
habenularum
-шишкоподібну залозу glandula pinealis
Шишкоподібна залоза(або епіфіз) – залоза внутрішньої секреції,
масою 0,2г, яка розташована між верхніми
горбками покрівлі середнього мозку. Клітини епіфіза –
пінеалоцити продукують:
-гормони, гальмують передчасний статевий і фізичний розвиток
людини.
- мелатонін, впливає на біоритми
- серотонін – біологічно активну речовину.
Епіфіз також вважається органом циркумвентрикулярної системи.
Решта елементів епіталамуса відноситься до структур нюхового мозку.
Гіпоталамус відежований від зорового мозку підталаміною
борозню(Монро).
До зорової частини гіпоталамуса:Chiasma opticus, tractus opticus, tuber
cinereum,infundibulum, hypophysis
У складі нюхової частини знаходяться (corpora mamillaria)(підкіркові
центри нюху) (subthalamus), яка містить субталамічне парне ядро Люїса
– (екстрапірамідний і вегетативний центр). При пошкодженні –
мимовільні рухи рук ніг і всього тіла.
Зорове перехрестя і зоровий шлях відносяться до шляхів зорового
аналізатора.
Сірий горб – випин нижкьої стінки 3го шлуночка, в товщі якого –
горбові ядра (нейросекреторні, вегетатині). Вони регулюють обмін
речовин, процеси накопичення та витрачення енергії. Сірий горб
продовжується у порожнисту лійку, на кінці якої розташований –
гіпофіз. Сіра речовина гіпоталамуса зосереджена у вигляд близько 30
ядер.
Надзорові і пришлуночкові ядра аксонами своїх нейронів формують
гіпоталамо-гіпофіарний шлях, якй закінчується у нейрогіпофізі. Ці
нейрони продукують антидіуретичний гормон(вазопресин) та
окситоцин,які потрапляють у нейрогіпофіз, а потім – у кров.
Дугоподібне (лійкове) ядро, nucleus arcuatus (infundibularis),
вентроприсереднє ядро гіпоталамуса (nucleus ventromedialis
hypothalami), a також дорсоприсереднє ядро (nucleus dorsomedialis)
продукують так звані гіпофізіотропні гормони. Ці гормони прямують за
аксональним током по волокнах tractus tuberoinfundibularis,
потрапляють у кровоносні капіляри лійки, а з неї – в ворітні судини
аденогіпофіза, де стимулюють (ліберини або рилізинг-фактори) чи
гальмують (статини) секрецію клітинами аденогіпофіза тропних
гормонів.
Гіпофіз- у терецькому сідлі. Має 2 частки: передню – аденогіпофіз,
задню – нейрогіпофіз.
Аденогіпофіз – містит 3 частини(горбову, проміжну і
дальшу), а нейрогіпофіз – лійку і нервову
частину. Аденогіпофіз продукує: соматотропний
гормон,адренокортикотропний
гормон,тиреотропний,гонадотропний,
ліпотропний,меланоцитостимулюючий
Нейрогіпофіз – накопичує і мобілізує у кров*яне русло вазопресин,
який стимулює реабсорбцію води і окситоцин.
Парне сосочкове тіло розташоване у так званій високомієлінізованій
ділянці гіпоталамуса. Свою назву вона отримала тому, що тут
починаються добре мієлінізовані волокна сосочково-покривного пучка
(fasciculus mamillotegmentalis) і cocoчково-таламічного пучка
(fasciculus mamillothalamicus).
Cіра речовина у товщі сосочкового тіла поділяється на більше за
розмірами присереднє сосочкове ядро (nucleus mamillaris medialis) і
менше за розмірами бічне сосочкове ядро (nucleus mamillaris lateralis);
останнє має вид чашечки і вкриває присереднє ядро з
дорсолатерального боку. Ці ядра оточені пре- і надсосочковими ядрами.
Сірий горб (tuber cinereum) міститься між corpora mamillaria ззаду і
зоровим перехрестям (chiasma opticum) спереду; з боків він обмежений
зоровими шляхами. Зорове перехрестя утворене перехрестом
присередніх волокон зорового нерва.
154. Кінцевий мозок: розвиток, частини. Бічні шлуночки. Біла
речовина півкуль великого мозку. Внутрішня капсула: будова,
топографія провідних шляхів.
Розвиток. Telencephalon.
Кінцевий мозок складається з двох півкуль з порожнинами – бічними
шлуночками. До складу кожної півкулі входять:Плащ , біла речовина
півкуль, базальні ядра – смугасте тіло(хвостате і сочевицеподібне
ядра), огорожа, мигдалепдібне тіло, нюховий мозок
Біла речовина кінцевого мозку
Нервові волокна поділяють на: 1) асоціативні; 2) комісуральні; 3)
проекційні .
Асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationes telencephali)
складають основу білої речовини, з’єднують різні ділянки кори мозку в
межах однієї півкулі і
забезпечують можливість для
кори виконувати асоціативні та
інтегративні функції. Наявність
численних зв’язків між
окремими кірковими ділянками
є можливим поясненням того
факту, що втрата мозкової
функції внаслідок вогнищевого
пошкодження кори не завжди
постійна. Можливо, деякі
волокна залишаються
інтактними і здатні
поновлювати частину
втрачених функцій після певних
вправ протягом деякого часу.
Серед асоціативних волокон
розрізняють короткі та довгі
волокна.
Короткі асоціативні волокна
(fibrae associationes breves)
дугоподібно з’єднують сусідні
звивини і звуться
дугоподібними волокнами
великого мозку (fibrae arcuatae
cerebri).
Довгі асоціативні волокна (fibrae associationes longae) з’єднують між
собою звичайно кору різних часток однієї півкулі. Верхній
поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis superior) розташований у
верхній частині півкулі. Він з’єднує кору лобової, тім’яної, потиличної
та скроневої часток між собою. Лобово-скронева частина цього пучка
огинає задній край sulcus lateralis i має назву – дугоподібний пучок
(fasciculus arcuatus).
Вважають, що дугоподібний пучок з’єднує скроневі (центр Верніке) і
лобові (центр Брока) мовні центри. Нижній поздовжній пучок
(fasciculus longitudinalis inferior) зв’язує кору скроневої та потиличної
часток між собою. Гачкуватий пучок (fasciculus uncinatus) з’єднує кору
лобового полюса та нижніх відділів лобової частки з корою передніх
відділів скроневої частки. Пояс (cingulum) являє собою один з
асоціативних пучків лімбічної системи, огинає мозолисте тіло на
всьому його протязі і з’єднує підмозолисте поле (area subcallosa) з
корою всіх структур лімбічної частки до гачка включно. Нижній
потилично-лобовий пучок (fasciculus occipitofrontalis inferior)
розповсюджується від лобової до потиличної частки, проходячи через
вентральну частину capsula externa.
У півкулях проходять також інші довгі асоціативні волокна,
найважливішими серед яких є прямовисні потиличні пучки (fasciculi
occipitales verticales) та верхній потилично-лобовий пучок (fasciculus
occipitofrontalis superior).
Комісуральні нервові волокна кінцевого мозку (fibrae commissurales
telencephali) з’єднують симетричні ділянки кори обох мозкових півкуль
і утворюють волокна мозолистого тіла (fibrae corporis callosi), спайку
склепіння (commissura fornicis) i передню спайку
(commissura anterior) (commissura posterior, commissura habenularum
являють собою структури проміжного мозку). Проекційні нервові
волокна з’єднують кору кінцевого мозку з нижчерозташованими
відділами ЦНС до спинного мозку включно. Проекційні волокна в
білій речовині півкулі ближче до кори утворюють віялоподібне
скупчення – променистий вінець (corona radiata), головна частина
волокон якого сходиться у внутрішню капсулу.
155. Півкулі великого мозку: частини. Підкіркові ядра
(базальні ганглії). Нюховий мозок. 1ша пара черепних нервів.
Провідні шляхи нюхового аналізатора.
Кінцевий мозок складається з двох півкуль з порожнинами – бічними
шлуночками. До складу кожної півкулі входять:Плащ ,
біла речовина півкуль, базальні
ядра – смугасте тіло(хвостате і сочевицеподібне ядра), огорожа,
мигдалепдібне тіло, нюховий мозок.
Півкулі пов'язані між собою corpus callosum), дуже великим пучком
нервових волокон. Окрім мозолистого тіла існують і менші з'єднання
півкуль — передня спайка, задня спайка і склепіння.
Крупні борозни й щілини розділяють кожну півкулю на частки: lobus
frontalis),lobus parietalis), lobus occipitalis), lobus temporalis) , cortex
insularis) і limbus
На латеральній поверхні півкулі - sulcus centralis cerebri) і sulcus
lateralis cerebri).
Спереду від sulcus centralis) розташована лобова частка, з-заду —
тім'яна. Знизу лобова частка відокремлена «боковою борозною» від
скроневої частки. Тім'яно-потиличною борозною потилична частка
відокремлена від тім'яної. В глибині бокової борозни знаходиться
cortex insularis). Ця частка прикрита частинами тім'яної, скроневої та
лобової часток. На медіальній поверхні півкулі поруч із мозолистим
тілом розташована його лімбічна частка, що відокремлена від інших
часток sulcus cinguli)
До базальних ядер відносяться:
Смугасте тіло = Хвостате ядро (вигнуте ядро) + Сочевицеподібне
ядро (має вигляд випуклої лінзи), та мигдалеподібне тіло
Сочевицеподібне складається із:Лушпини іБлідої кулі.
Бліда куля- палеостріатум. Хвостате ядро і лушпнина філогенетично неостріатум. З’єднані хвостато-сочевиц сірими мостами.
Мигдалеподібне тіло у скроневіц частці спереді від бічного шлуночка.
В широкому значенні (функціонально) до базальних ядер додатково
відносять:
Чорну субстанцію (розташована в середньому мозку)та
Субталамічне ядро
Нюховий мозок (rhinencephalon) є філогенетично найдавнішою та
морфологічно найменшою і найглибшою структурою кінцевого мозку
людини.
У нюховому мозку виділяють:(lobus olfactorius anterior); (грушоподібну
частку), lobus olfactorius posterior (lobus piriformis); (hippocampus), який
розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку.
До складу передньої нюхової частки входять:bulbus olfactorius;tractus
olfactorius, gyrus olfactorius medialis et gyrus olfactorius lateralis;
(trigonum olfactorium), до складу якого належать:
(substantia perforata anterior), (stria diagonalis),
(tuberculum olfactorium);(аrea septalis).
До складу задньої нюхової частки входять:gyrus parahippocampalis;та
(corpus amygdaloideum), яке також відносять до базальних ядер.
До складу hippocampus входять: subiculum;cornu Ammonis;gyrus
dentatus;та рудиментарні утворення морського коника
(indusium griseum et stria diagonalis).
Г) І пара черепних нервів – нюховий нерв
Перша пара черепних нервів – нюховий нерв (n. olfactorius) за
функцією належить до нервів спеціальної чутливості, а за розвитком є
похідним нюхового мозку). olfactorius починається від слизової
оболонки regio оlfactoria носової порожнини 15–20 тонкими
безмієліновими нервами, які називаються нюховими нитками (fila
olfactoria). Fila olfactoria є аксонами нюхових нейросенсорних
епітеліоцитів (біполярних нейронів), розміщених в regio olfactoria. Fila
olfactoria входять через дірчасті отвори дірчастої пластинки
решітчастої кістки в порожнину черепа і закінчуються в парній
нюховій цибулині (bulbus olfactorius).
Нюхова цибулина назад продовжується в (tractus olfactorius), який
переходить у трикутне розширення – (trigonum olfactorium), що лежить
спереду від передньої пронизаної речовини (substantia perforata anterior).
У ділянці вказаного трикутника волокна нюхового шляху розходяться
на дві (інколи – на три та більше) смуги: присередню нюхову смугу
(stria olfactoria medialis) та бічну нюхову смугу (stria olfactoria lateralis).
Ці нюхові смуги, а також діагональна смуга (stria diagonalis) доволі
чітко відмежовують передню пронизану речовину з трьох сторін.
156. Борозни і звивини півкуль головного мозку. Ядра аналізаторів.
Дослідження В.О.Беца. Цитоархітектоніка кори головного мозку.
Основні борозни і закрутки півкуль великого мозку:
центральна борозну (борозна Роланда) — проходить ззаду від
середини півкулі з медіальної (присередньої) поверхні великого мозку
згори вниз і ззаду наперед;
2)
бічна (латеральна) борозна (щілина Сільвія) — тягнеться по
верхньобічній поверхні, починаючись від нижньої поверхні мозку і
йдучи вгору і назад;
3)тім'янопотилична борозна — піднімається
вертикально по медіальній (присередній)
поверхні За допомогою трьох борозен уся
поверхня півкуль розділена на такі частки:
1) лобову (частина півкуль перед центральною борозною);
2) тім'яну (розташована за центральною борозною);
3) потиличну частку (міститься позаду тім'янопотиличної і нижче від
бічної борозни);
4) скроневу (розташована нижче від бічної борозни);
5) острівець (його на поверхні півкулі не видно, щоб його розглянути,
потрібно розсунути бічну борозну і на дні її видно невелике
підвищення пірамідальної форми, на якому є борозни і звивини); 6)
лімбічна обідкова частка.
Центр Дежеріна - кутова звивина
1)
Кірковий кінець рухового аналізатора артикуляції мови (центр Брока)
розташований у задніх відділах нижньої лобової звивини домінантної
півкулі. При пошкодженні його має місце моторна афазія (втрата
рухової програми слова, яка призводить до позбавлення здатності
вимовляти склади та слова).
Кірковий кінець слухового аналізатора усної мови (центр Верніке)
розташований у задніх відділах верхньої скроневої звивини домінантної
півкулі. При пошкодженні його має місце сенсорна афазія (втрата
розуміння власної усної мови).
Кірковий кінець рухового аналізатора письмової мови знаходиться в
задніх відділах середньої лобової звивини. При пошкодженні його має
місце аграфія (порушення здатності писати).
Кірковий кінець зорового аналізатора письмової мови розташований в
кутовій звивині. При пошкодженні його має місце алексія (порушення
здатності читати та розуміти написане).
Як уже підкреслювалося раніше, асоціативні кіркові поля лобової,
тім¢яної, потиличної, скроневої часток півкуль відіграють важливу
роль в інтегративній діяльності мозку. Базальні ядра, або підкіркові
вузли (ганглії)
1) хвостате ядро (охоплює зоровий горб і сочевицеподібне ядро);
2) сочевицеподібне ядро (пірамідальної форми, поділене пластинками
білої речовини на дві частини: лушпину і бліду кулю);
3) смугасте тіло (складається з хвостатого ядра і сочевицеподібного
ядра);
4) огорожа (тонка пластинка сірої речовини);
5)мигдалеподібне тіло (міститься під лушпиною у білій речовині
вискової частки);
6) внутрішня капсула (прошарки білої речовини, що відмежовують
хвостате ядро і зоровий горб від сочевицеподібного ядра);
7)зовнішня капсула (вузька пластинка білої
речовини, яка відмежовує огорожу від
лушпини); 8) крайня капсула (розташована між
огорожею і корою острівця).
Цитоархітектоніка кори головного мозку.
Кора великого мозку — це сіра речовина поверхні великих півкуль
завтовшки 3 мм. У корі великого мозку людини міститься близько 70 %
усіх нейронів центральної нервової системи.
Маса 580 г, що складає 40 % усієї маси мозку. Площа 2200 см2.
Окремі поля кори відповідають за певні прояви вищої нервової
діяльності: мову, зір, слух, нюх тощо. Усю поверхню кори, за К.
Бродманом, поділяють на 11 ділянок і 52 поля, що відрізняються
особливостями клітинного складу, будови і виконавчої функції
У людини розрізняють три формації мозкової кори: нову, давню і
стародавню. Вони різко відрізняються за своєю будовою.
Нова кора (пеосогіех) займає біля 96 % усієї поверхні великого мозку і
включає потиличну частку, верхню і нижню тім’яну, передцентральну і
зацентральну звивини, лобову, скроневу частки мозку, острівець і кору
лімбічної системи.. В основі її будови знаходиться пластинчастий тип.
Пластинки за потужністю свого розвитку варіюють у різних полях.
Зокрема, у передцентральній звивині, що є моторним центром кори
великого мозку, добре розвинені зовнішня пірамідна, внутрішня
пірамідна та мультиформна пластинки і гірше — зовнішня та внутрішня
зерниста пластинки.
Давня кора (раїеосогіех) включає нюховий горбик, прозору
перегородку, періамігдалярну та препіриформну ділянки. Вона пов’язана
з давніми функціями, що стосуються нюху, смаку. Давня кора
відрізняється від кори нової формації тим, що вкрита білим шаром
волокон, частина яких складається з волокон нюхового шляху (ігасіиз
оіїасіогіиз). Сіра речовина цієї кори не відокремлюється від підкіркових
утворень.
Стародавня кора (агспісогіех) включає амонів ріг, зубчасту фасцію.
Вона тісно пов’язана з гіпоталамічною ділянкою (согриз шаттіїїаге).
Стародавня кора відрізняється від давньої кори тим, що вона чітко
відокремлена від підкіркових утворень. Функціонально вона пов’язана з
емоційними реакціями.
Серед нервових волокон великого
мозку існують асоціативні волокна,
що з’єднують окремі ділянки кори у
межах однієї півкулі, комісуральні,
що з’єднують кору різних півкуль, і
проекційні, що з’єднують кору з
нижчими відділами центральної
нервової системи.
Таким чином, кора великого мозку ділиться на ділянки і поля. Усі
вони мають особливу, специфічну, притаманну їм структуру.
три основних типи кіркової діяльності. Перший тип пов’язаний з
діяльністю окремих аналізаторів і забезпечує найпростіші форми
пізнання. Другий тип включає в себе другу сигнальну систему, робота
якої нерозривно пов’язана з функцією всіх аналізаторів- стосується
мовної функції. Третій тип кіркової діяльності забезпечує
цілеспрямованість дій, можливість перспективного їх планування, що
функціонально пов’язано з лобовими частками.
Переважну частину мозкової кори займає нова кора (neocortex),
нейрони якої знаходяться в певному просторовому співвідношенні (це
співвідношення позначається терміном цитоархітектоніка). Нейрони
нової кори розміщуються нерізко розмежованими шарами, які
формують шість пластинок.
Перший поверхневий шар клітин кори розміщується під м’якою
мозковою оболоною і називається молекулярною пластинкою (lamina
molecularis). Молекулярна пластинка утворена невеликою кількістю
дрібних нейронів, пов¢язаних між собою великою кількістю
міжнейронних зв¢язків. Численні дендрити та аксони цих клітин, а
також клітин інших шарів формують смужку молекулярної пластинки
(stria laminae molecularis).
Другий шар клітин кори називається зовнішньою зернистою
пластинкою (lamina granularis externa). Вона утворена численними
дрібними пірамідними та зірчастими клітинами. Тут також
розміщується смужка зовнішньої зернистої пластинки (stria laminae
granularis externae). Третій шар кори називається зовнішньою
пірамідною пластинкою (lamina pyramidalis externa). Він має дуже
варіабельну ширину і максимально виражений в асоціативних і
сенсомоторних ділянках кори. У ньому переважають пірамідні клітини,
розміри яких збільшуються вглиб шару від дрібних до великих. Цей
шар виконує переважно об¢єднуючі функції, зв¢язуючи клітини як в
межах однієї півкулі, так і з протилежною півкулею.
Четвертий шар – внутрішня зерниста пластинка (lamina granularis
interna), є широким у зоровій та слуховій ділянках кори, а в
сенсомоторній ділянці він практично відсутній. Внутрішня зерниста
пластинка утворена дрібними пірамідними та зірчастими клітинами. У
ній закінчується основна частина аферентних шляхів від таламуса.
Аксони клітин цього шару утворюють зв¢язки з клітинами вище- та
нижчерозташованих шарів кори і формують смужку внутрішньої
зернистої пластинки (stria laminae granularis internae).
П¢ятий шар – внутрішня пірамідна пластинка (lamina pyramidalis
interna) утворений великими, а в ділянці моторної кори
(передцентральна звивина) – гігантськими пірамідними клітинами
Беца. Аксони гігантських і великих пірамідних клітин оточені особливо
товстими мієліновими оболонками і формують низхідні, в тому числі і
пірамідні, шляхи. У п¢ятому шарі зосереджується більшість всіх
кіркових еферентів. У цьому шарі міститься також смужка внутрішньої
пірамідної пластинки (stria laminae pyramidalis internae).
Шостий шар – багатоформна пластинка (lamina multiformis) –
утворений різноманітними за формою нейронами. Аксони цих клітин
йдуть до білої речовини в складі еферентних шляхів, а дендрити
прямують до поверхневих шарів кори, досягаючи молекулярної
пластинки.
157. Класифікація провідних шляхів. Екстрарецептивні провідні
шляхи: дотикової, больової і температурної чутливості.
Провідні шляхи головного і спинного мозку — складні системи
спеціалізованих нервових клітин (нейронів) та їх відростків (аксонів),
за допомогою яких здійснюються взаємозв'язок між структурами мозку
і координація його діяльності.
Кожний провідний шлях (шлях, тракт, канатик) утворений двома
або більше послідовно з'єднаними відростками нейронів, тіла яких
об'єднані в ядра. Розрізняють провідні шляхи висхідні, низхідні та
внутрішньо мозкові. Останні поділяються на асоціативні, що з'єднують
різні відділи кори головного мозку однієї і тієї самої півкулі, та
комісуральні, що зв'язують обидві півкулі між собою.
Більшість нейронів висхідних шляхів міститься в сірій речовині
спинного мозку, а їх аксони, піднімаючись у білій речовині,
закінчуються у верхніх відділах спинного мозку або в структурах
головного мозку. Частина висхідних шляхів утворена аксонами
нейронів спинномозкових гангліїв, які містяться поза спинним мозком.
Основні висхідні шляхи: дорзальні канатики — медіальна петля, спіноталамічний, спінотектальний, спіно-церебелярні, спіно-ретикулярні,
передають сенсорну (чутливу) інформацію до центрів мозку. По цих
шляхах передається інформація від пропріорецепторів.
Висхідні шляхи спинно го мозку — пучки Голля (тонкий) і Бурдаха
(клиноподібний), котрі проводять збудження від пропріорецепторів
м'язів, рецепторів сухожилків, тактильних рецепторів шкіри та частково
від рецепторів внутрішніх органів; латеральний і вентральний
спиноталамічні тракти — забезпечують температурну, тактильну
чутливість і відчуття болю; дорзальний (Флексинга) і вентральний
(Говерса) спиномозочкові тракти передають переважно
пропріоцептивну інформацію до мозочка тощо.
Низхідні шляхи починаються від нейронів різних ядер головного мозку,
аксони цих нейронів спускаються в білій речовині до нейронів різних
сегментів спинного мозку. Основні низхідні шляхи: пірамідні,
руброспінальний, вестибулоспінальний, ретикуло-спінальні, тектоспінальний.
Функція: керування складними руховими реакціями організму,
забезпечення тонічного напруження м'язів тощо.
158. Класифікація провідних шляхів. Провідні шляхи
пропріорецептивної чутливості кіркового і мозочкового напрямку.
Провідний шлях свідомої пропріоцептивної чутливості (кіркового
напрямку)
Його ще називають провідним шляхом рухового (кінетичного)
аналізатора. До пропріоцептивної чутливості відносять суглобовом’язову чутливість, вібраційну чутливість та гравітаційну (відчуття
тиску і ваги, полежння тіла в просторі, руху які виникають під дією
земного тяжіння). Пропріоцептивначутливість відноситься до
епікритичної чутливості, а тому передається по tractus
gangliobulbothalamocorticalis\ особливості:
1) дендрит чутливого нейрона йде від пропріорецептора, а аксон
чутливого нейрона утворюють fasciculi gracilis et cuneatus.
Медіально розташований fasciculus gracilis отримує волокна від
пропріорецепторів нижньої кінцівки та нижньої частини тулуба
через 19 нижніх спинномозкових сегментів і він є на всьому протязі
спинного мозку, а латерально розташований fasciculus cuneatus – від
верхньої кінцівки і верхньої половини тулуба через 12 верхніх
спинномозкових сегментів і він починається з IV грудного сегмента
спинного мозку; 2) тіла других нейронів знаходяться в nuclei gracilis
et cuneatus;
3) аксони других нейронів утворюють tractus bulbothalamicus;
4) кірковий центр знаходиться в середній і верхній третині gyrus
precentralis.
Пропріоцептивні шляхи мозочкового напрямку
До цих шляхів відносяться: tractus spinocerebellaris posterior; tractus
spinocerebellaris anterior; tractus spinocuneocerebellaris;tractus
spinoolivocerebellaris; tractus spinovestibulocerebellaris;
Всі ці шляхи несуть через різні сегменти спинного мозку нервові
імпульси від пропріорецепторів до кори флокулонодулярної частки
мозочка При цьому, частина волокон доходить до кори
безпосередньо, а частина, попередньо, перемикається в nucleus
fastigii.
Через ці шляхи кора мозочка отримує інформацію про стан всіє
скелетних м’язів.
159. Низхідні провідні шляхи. Класифікація. Кірковоспинномозковий шлях. Кірково-ядерний шлях.
Низхідні провідні шляхи спинного мозку
Отримуючи інформацію від висхідної провідної системи про стан
діяльності ефекторних органів, головний мозок по низхідних
провідниках надсилає імпульси ("вказівки") до робочих органів
Кортиноспінальні або пірамідні шляхи (вентральний, латеральний)
проходять через довгастий мозок, де більшість перехрещуються на рівні
пірамід, тому й називаються пірамідними. Вони несуть інформацію від
рухових центрів моторної зони кори головного мозку до рухових центрів
спинного мозку, завдяки чому здійснюються довільні рухи. Вентральний
кортикоспінальний шлях проходить у передніх канатиках спинного
мозку, а латеральний – у бокових.
Руброспінальний шлях – його волокна є аксонами нейронів червоного
ядра середнього мозку, що роблять перехрест і йдуть у складі бокових
канатиків спинного мозку й передають інформацію від червоних ядер
до латеральних інтернейронів спинного мозку.
Стимуляція червоних ядер призводить до активації мотонейронів
флексорів і гальмування мотонейронів екстензорів.
Медіальний ретинулоспінальний шлях (понторетииулоспінальний)
починається від ядер варолієвого мосту, йде у передніх канатиках
спинного мозку і передає інформацію до вентромедіальних відділів
спинного мозку. Стимуляція ядер мосту призводить до активації
мотонейронів як флексорів, так і екстензорів з переважним впливом на
активацію мотонейронів екстензорів.
Латеральний
ретинулоспінальний
шлях
(медулоре•
тинулоспінальний) починається від ретикулярної формації довгастого
мозку, йде у передніх канатиках спинного мозку і передає інформацію до
інтернейронів спинного мозку. Стимуляція його викликає загальний
гальмівний вплив, переважно на мотонейрони екстензорів.
Вестибулоспінальний шлях починається від ядер Дейтерса, йде у
передніх
канатиках
спинного
мозку,
передає
інформацію
на
інтернейрони і мотонейрони з тієї ж сторони. Стимуляція ядер Дейтерса
призводить до активації мотонейронів екстензорів і гальмування
мотонейронів флексорів.
Тектоспінальний шлях починається від верхніх двогорбиків
чотиригорбикового тіла і передає інформацію до мотонейронів
шийного відділу спинного мозку, забезпечує регуляцію функцій
шийних м'язів.
Рефлекторна
функція
закладені
центри
рефлексів.
Альфа-
мотонейрони передніх рогів складають рухові центри скелетних м'язів
тулуба, кінцівок, а також діафрагми, а у-мотонейрони – тонічні,
підтримують напругу й певну довжину цих м'язів. Мотонейрони грудних
та шийних (CIII-CIV) сегментів, які іннервують дихальні м'язи.У бокових
рогах тораколюмбального відділу спинного мозку закладені тіла
симпатичних нейронів, а в сакральному відділі – парасимпатичних. Ці
нейрони складають центри вегетативних функцій: судинорухові,
регуляції серцевої діяльності (TI-TV), рефлексу розширення зіниці (TITII), виділення поту, теплоутворення, регуляції скорочення гладких
м'язів органів малого таза (у попереково-крижовому відділі).
Екстрапірамідна система — сукупність структур (утворень)
центральної нервової системи, які беруть участь в керуванні
мимовільними рухами, підтримці м'язового тонусу й пози.
160.
Екстрапірамідна система поєднує рухові центри кори головного
мозку, його ядра й провідні шляхи, котрі не проходять через
піраміди довгастого мозку. Від пірамідної системи вона
відрізняється локалізацією ядер у підкірковій ділянці й стовбурі
головного мозку, структурою провідних шляхів.
Екстрапірамідна система являє собою довгу колонку клітин з більшою
кількістю на протязі всього головного й спинного мозку. Ця колонка
місцями різко збільшується в обсязі (підкіркові вузли), на деяких рівнях
утворюється густе переплетення волокон з тілами клітин, як у блідій
кулі, сітчастому утворенні стовбуру, сітчастому відростку спинного
мозку. Первинними центрами екстрапірамідної системи є corpus
striatum) nucleus caudatus), nucleus lentiformis), nucleus subthalamicus),
nucleus ruber) й substantia nigra), яка знаходиться в середньому мозку.
Окрім того, до екстрапірамідної системи входять, як інтегровані,
центри кори головного мозку, ядра thalamus, cerebellum), присінкові й
оливні ядра, formatio reticularis).
Екстрапірамідна система здійснює регуляцію мимовільних рухів,
їхню координацію, регуляцію м'язового тонусу, підтримання постави,
організацію рухових проявів емоцій (сміх, плач), забезпечує
плинність рухів, встановлює вихідну позу для їхнього виконання.
При ураженні екстрапірамідної системи порушуються рухові
функції, м'язовий тонус, можуть виникнути гіперкінези,
паркінсонізм.
Орган зору: частини. Будова очного яблука. Утворення і
шляхи циркуляції водянистої вологи. Додаткові структури ока,
топографія, будова.
161.
Очне яблуко (bulbus oculi) має форму неправильної кулі з опуклою
передньою частиною та сплощеннями згори і знизу. На очному яблуці
виділяють: (polus anterior) – центр передньої поверхні рогівки; (polus
posterior) – діаметрально протилежну точку, розміщену трохи назовні
від входу зорового нерва і сполучену з переднім полюсом прямою
лінією – зовнішньою віссю очного яблука (axis bulbi externus) Зорова
вісь (axis opticus) проходить через центральні точки рогівки та
кришталика і перетинає сітківку в точці, що розміщена між диском
зорового нерва та центральною ямкою сітківки. Площина екватора
(equator) ділить очне яблуко на передній сегмент (segmentum anterius) та
задній сегмент (segmentum posterius). Меридіани (meridiani) з’єднують
обидва полюси по колу очного яблука, йдуть паралельно зовнішній осі
очного яблука й перпендикулярно до екватора.
Очне яблуко містить ядро, яке складається із світлозаломлюючих
середовищ, що заповнюють його камери: передню, задню та зазадню,
або склисту. Склисте тіло складається з склистої строми та склистої
вологи Три оболонки (волокниста, судинна та внутрішня)
Водяниста волога(humor aquosus) - прозора безбарвна рідина,
продукується епітелієм та судинними сплетеннями війкових відростків
та складок, за участю кровоносних капілярів, що залягають у їх товщі.
Шляхи циркуляції водянистої вологи пролягають від війкових
відростків до задньої камери, а звідси крізь зіницю до передньої камери,
постійно омиваючи кришталик та рогівку. Відтік її відбувається
переважно у райдужно-рогівковому куті (angulusiridocornealis)
передньої камери ока крізь фонтанові простори і шлеммів канал до
системи вихрових (вортикозних) вен. Утруднення цього шляху відтоку
призводить до підвищення внутрішньо очного тиску (глаукоми).
До додаткових структур ока (structurae oculi accesoria) належать брови
(supercilia), повіки(palpebrae), кон’юнктива (tunicaconjunctiva), вії (cilia),
6 зовнішні м’язи ока (musculi
externi bulioculi), сльозовий
апарат (apparatuslacrimalis),
піхва очного яблука
(vaginabulbi) сполучнотканинний листок,
жирове тіло очної ямки
(corpusadiposumorbitae),
очноямкова перегородка
(septumorbitale). Функції
додаткових структур
ока:повіки захищають очне
яблуко від висихання, потрапляння на його поверхню пилу, дозують
інтенсивність світла. Брова виконує захисну функцію, спрямовуючи
струмочки потових
та дощових крапель з чола в обхід очної щілини.Кон’юнктива вкриває
задні поверхні повік і склеру.Основною функцією сльозового апарата є
зволоження поверхні очного яблука.Піхва очного яблука утворює
фасції м’язів очного яблука. Жирове тіло очної ямки заповнює всі
проміжки між окістям очної ямки та очним яблуком з піхвою, м’язами,
зоровим нервом.
162. Сітківка очного яблука
: будова, функції. Друга
пара черепних нервів.
Провідні шляхи зорового
аналізатора.
СІТКІВКА сприймає світлове подразнення і перетворює його в
нервовий імпульс, який через зорові шляхи досягає потиличної долі
кори головного мозку, де формується зоровий образ. Сітківка
складається із 10 гістологічних шарів, а нервові клітини представлені
трьома нейронами:
перший нейрон - палички та 3 типи колбочки;
- другий нейрон - біполярні клітини, що з'єднують клітини першого і
третього нейронів;
- третій нейрон - гангліозні клітини. + з’єднувачі горизонтальні та
амакринові.
-
Сітківка має 2 частини : зорову та сліпу.
Кровопостачання сітківки відбувається за рахунок центральної артерії,
центральної вени сітківки і судинної оболонки. Гілки центральної
артерії сітківки не мають анастомозів, і повна обтурація однієї з них
викликає незмінні дегенеративні процеси відповідного сектора сітківки.
Сітківка рихло прилягає до інших оболонок, придавлена склоподібним
тілом, і кріпиться до каркаса очного яблука у двох місцях: навколо ДЗН
і по зубчастій лінії (межа циліарного тіла і райдужної
оболонки). Кришталик відноситься до прозорих середовищ ока.
ІІ пара черепних нервів – зоровий нерв
Друга пара черепних нервів – зоровий нерв (n. opticus) за функцією
належить до нервів спеціальної чутливості, а за походженням є
похідним проміжного мозку. N. opticus утворений аксонами гангліозних
клітин сітківки (мультиполярних нейронів), які виходять через (lamina
cribrosa sclerae), залишають очне яблуко і, сполучившись між собою в
міцний пучок, утворюють круглий товстий нерв.
Розрізняють чотири частини зорового нерва: внутрішньоочну,
очноямкову, канальну та внутрішньочерепну .
(pars intraocularis) є найкоротшою частиною нерва і розміщена у
товщі оболонок очного яблука. По відношенню до решітчастої
пластинки білкової оболонки внутрішньоочна частина, у свою чергу,
поділяється ще на три частини:
(pars prelaminaris) – розміщена перед решітчастою пластинкою;
(pars intralaminaris) – розміщена між
волокнами решітчастої пластинки;
(pars postlamіnaris) – розміщена
позаду решітчастої пластинки.
(pars orbitalis) проходить у товщі жирового тіла очної ямки і має
вигляд круглого тяжа діаметром до 5 мм та завдовжки близько 3 см.
нерв набуває S-подібної кривизни і при рухах очного яблука не
натягується.
(pars canalis) проходить через кістковий зоровий канал і має довжину
5–6 мм.
(pars intracranialis) проходить у порожнині черепа від зорового каналу
до зорового перехрестя;
Зоровий нерв оточений двома
піхвами, які є продовженням
оболон головного мозку.
Зовнішня піхва (vagina
externa) зорового нерва є
продовженням твердої
оболони і, досягаючи очного
яблука, переходить в його
білкову оболонку; внутрішня
піхва (vagina interna) є
продовженням павутинної та
м’якої оболон. Під
павутинною оболоною, що
вкриває зоровий нерв,
розташований (spatium intervaginale subarachnoidale), де циркулює
спинномозкова рідина. Внаслідок таких анатомічних особливостей
формуються підтвердооболонний та підпавутинний шляхи
розповсюдження крововиливів, інфекції, пухлин з порожнини черепа
до ока і навпаки.
Провідниковий відділ зорового аналізатора починається зоровим
нервом, що направляється з очниці в порожнину черепа. У порожнині
черепа зорові нерви утворять частковий перехрест, причому нервові
волокна, що йдуть від зовнішніх (скроневих) половин сітківок, не
перехрещуються, залишаючись на своїй стороні, а волокна, що йдуть
від внутрішніх (носових) половин її, перехрещуючись, переходять на
іншу сторону. Після перехресту зорові нерви називають зоровими
трактами. Вони направляються до середнього мозку (до верхніх
горбків четверогір’я) і проміжного (бічне колінчате тіло і подушка
зорового горба). Відростки клітин цих відділів мозку в складі
центрального зорового шляху направляються в потиличну ділянку
кори головного мозку, де
розташований центральний відділ зорового аналізатора. У
зв’язку з неповним перехрестом волокон до правої півкулі приходять
імпульси від правих половин сітківок обох очей, а до лівого – від лівих
половин сітківок.
163. Анатомія зовнішнього і середнього вуха.
ЗОВНІШНЄ ВУХО Auris externa
Зовнішнє вухо складається з вушної раковини auricula та слухового
проходу (meatus acusticus externus), воно заповнене повітрям.
Вушна раковина побудована еластичною хрящовою тканиною, зовні з
обох сторін вкрита шкірою. У ділянці мочки вуха хрящ відсутній. Має
характерні закрути, необхідні для спрямування звукових коливань у
слуховий прохід (форма має змогу орієнтуватись у напрямку
надходження звуку й краще сприймати звуки, що надходять спереду). У
людини вушна раковина майже нерухома, бо м'язи, що рухають вушну
раковину, у людини розвинуті набагато гірше, ніж у деяких інших
ссавців. Має 3 звя’зки передня, верхня та задея вушні зв’язки (хрящ
кріпиться до скроневої).
Завиток(helix) , ніжка завитка, хвіст, протизавиток (antihelix). Завиток
та протизавиток відокремлені один від одного борозною, що
позначається як човен (scapha). Виступ вушної раковини – козелок
(tragus) прикриває зовнішній слуховий хід спереду. Ззаду, на нижньому
кінці протизавитка, якраз навпроти козелка знаходиться подібний
виступ – протикозелок (antitragus). Козелок та протикозелок розділені
між собою вертикально розміщеною міжкозелковою вирізкою (incisura
intertragica). Виразно виявлена заглибина вушної раковини, яка
обмежена козелком, протикозелком і протизавитком, носить назву
раковини вуха (concha auriculae). Ніжка завитка розділяє раковину вуха
на верхню меншу частину – човник раковини (cymba conchae) i нижню
більшу частину – порожнину раковини (cavitas conchae); на дні
останньої розташований зовнішній слуховий отвір.
Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) починається
зовнішнім слуховим отвором (porus acusticus externus) i закінчується
сліпо барабанною перетинкою, яка передає коливання повітря в
зовнішньому вусі системі слухових кісточок середнього вуха.
Зовнішній слуховий хід складається зі зовнішньої слухової частини (яка
становить третину його довжини і має назву хрящового зовнішнього
слухового хода (meatus acusticus externus cartilagines), і внутрішньої
кісткової частини (яка розміщена всередині скроневої кістки). Основу
хрящової частини ходу формує хрящ слухового ходу (cartilago meatus
acusticis), який становить одне ціле з хрящем вушної раковини і має
вигляд не замкненого вгорі жолоба, лійкоподібно звуженого у
присередньому напрямі. Розміри зовнішнього слухового ходу зазнають
індивідуальних коливань; середня довжина його у дорослого
становить близько 25 мм. Просвіт зовнішнього слухового ходу має
форму еліпса; його діаметр коливається від 6 до 9 мм. Meatus acusticus
externus має складний S-подібний хід. Це треба мати на увазі при
дослідженні його у живої людини: щоб випрямити кривизну хрящової
частини зовнішнього слухового ходу, слід відтягнути вушну раковину
дозаду та вгору.Шкіра вкрита тонкими волосками, які перешкоджають
потраплянню пилу та мікроорганізмів. У середину слухового проходу
відкриваються видозмінені потові залози, які виробляють вушну сірку).
Сірка захищає вухо від пересихання, потрапляння пилу та мікробів.
СЕРЕДНЄ ВУХО.
Середнє вухо починається барабанною перетинкою - це тонка округла
пружна сполучнотканинна пластинка , відділяє зовнішнє вухо від
середнього. Завдяки пружності при взаємодії зі звуковими хвилями вона
повторює їхні коливання і без змін передає їх на слухові кісточки
середнього вуха.
Середнє вухо розміщене у барабанній порожнині – невеликий простір
знаходиться в кам’янистій частині скроневій кістці. Порожнина
відокремлена від зовнішнього вуха барабанною перетинкою, а від
внутрішнього — перетинкою овального вікна. Порожнина середнього
вуха заповнена повітрям і сполучена з носоглоткою слуховою трубою
(євстахієвою трубою). 6 стінок
У барабанній порожнині розмішені три слухові кісточки ossicula
auditus – молоточок malleus, коваделко incus, стремінце stapes.
Вони напіврухомо сполучаються між собою: до барабанної
перетинки приєднаний молоточок, далі розміщається коваделко,
потім стремінце, що впирається в овальне вікно. Середнього вуха дає
змогу сприймати навіть слабкі звуки. Слухові кісточки передають
звукові коливання з зовнішнього вуха у внутрішнє, одночасно
посилюючи їх. Muscle ossiculorum auditus: m.tensor tympani,
m.stapeduis
Закінчується середнє вухо кістковою стінкою з двома маленькими
отворами: овальним вікном (веде до внутрішнього вуха) та круглим
вікном (веде від внутрішнього вуха). Отвори, через які зовнішнє вухо
переходить у внутрішнє, затягнуті мембранними перетинками.
Через спеціальний канал — євстахієву трубу – барабанна порожнина
з'єднується з носоглоткою, а через неї – з ротовою порожниною.
Функція євстахівої труби - вирівнювати різницю тиску по обидва боки
барабанної перетинки , має кісткову та хрящову частину
164. Внутрішне вухо: топографія, будова. Восьма пара черепних
нервів. Провідні шляхи слухового аналізатора.
ВНУТРІШНЄ ВУХО, АБО ЛАБІРИНТ.
Внутрішнє вухо (auris interna) становить функціонально найважливіший
і найскладніший за будовою відділ органу слуху та рівноваги. Воно
складається з кісткового та перетинчастого лабіринтів, розміщених у
кам’янистій частині (піраміді) скроневої кістки. Кістковий лабіринт
розташований в губчастій кістковій речовині й містить всередині
перетинчастий лабіринт, який повторює обриси кісткового лабіринту.
Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus) являє собою сукупність різних за
формою порожнин, стінка яких побудована зі щільної компактної
кісткової речовини і вистелена всередині тонкою сполучнотканинною
оболонкою. Кістковий лабіринт складається з трьох частин: центральне
положення займає присінок, спереду від нього розташована завитка,
ззаду містяться півколові канали.
Присінок (vestibulum) являє собою порожнину неправильної форми, має
виразний внутрішній рельєф і отвори на своїх стінках. На бічній стінці,
оберненій до барабанної порожнини, знаходиться овальної форми вікно
присінка (fenestra vestibuli), закрите основою стремінця. Недалеко від
нього, біля входу в завитку, міститься круглої форми вікно завитки
(fenestra cоchleae), закрите вторинною барабанною перетинкою. На
задній стінці присінка є 5 невеликих отворів півколових каналів. На
передній стінці присінка розташований завитковий закуток (recessus
cochlearis), в якому є один порівняно великий отвір входу в канал
завитки. На присередній стінці присінка знаходиться еліптичний
(маточковий) закуток, recessus ellipticus (utricularis), в якому є внутрішній
отвір канальця присінка (apertura interna canaliculi vestіbuli). Невисокий
гребінь присінка (crista vestibuli) відокремлює recessus ellipticus від
розташованого нижче і більше наперед меншого та круглішого кулястого
(мішечкового) закутка, recessus sphericus (saccularis).
Півколові канали (canales semicirculares) мають дугоподібну форму і
лежать у трьох взаємноперпендикулярних площинах:
1) горизонтальній – бічний півколовий канал (canalis semicircularis
lateralis);
2) стріловій – передній півколовий канал (canalis semicircularis
anterior), який проходить перпендикулярно до довгої осі піраміди;
3) лобовій – задній півколовий канал (canalis semicircularis
posterior), який проходить паралельно задній поверхні піраміди.
Кожний канал має дві ніжки, з яких одна закінчується кістковою
ампулою (ampulla ossea) і тому має назву ампульної кісткової ніжки
(crus osseum ampullare). Інша вільна від ампули ніжка каналу
називається простою кісткової ніжкою (crus osseum simplex). Ампульні
кісткові ніжки відкриваються в присінок окремими отворами; сусідні
проста кісткова ніжка переднього та заднього каналів зливаються разом
і утворюють спільну кісткову ніжку (crus osseum commune), яка потім
відкривається в присінок. Проста кісткова ніжка бічного півколового
каналу відкривається в присінок самостійно.
Завитка (cochlea) являє собою спірально закручений канал, який
утворює два з половиною оберти навколо осі завитки, що йде майже
горизонтально. Цей канал має назву спірального каналу завитки (canalis
spiralis cochleae) і починається отвором на передній стінці присінка, а
закінчується сліпо. Завитка має широку (7-9 мм) основу завитки (basis
cochleae) і далі звужується у напрямку до купола завитки (cupula
cochleae); загальна довжина спірального каналу становить біля 3 см.
Осьовою частиною завитки є кісткове веретено завитки (modiolus
cochleae), яке має конічну форму і оточене витками каналу. Всередині
веретена проходять:
1) поздовжні канали веретена (canales longitudinales
modioli) – містять у собі волокна завиткового нерва;
2) спіральний канал веретена (canalis spiralis modioli)
– містить у собі спіральний вузол завитки.
Веретено завитки спірально обвивається кістковою спіральною
пластинкою (lamina spiralis ossea), яка не досягає протилежної стінки
каналу. Ця пластинка закінчується приблизно всередині поперечника
спірального каналу завитки вільним краєм, від якого починається
основна пластинка (lamina basilaris) та присінкова стінка (перетинка),
paries (membrana) vestibularis, що досягають зовнішньої стінки каналу;
за рахунок цього утворюється завиткова протока перетинчастого
лабіринта. Кут між основною пластинкою та присінковою стінкою
становить близько 45° і вони формують відповідно нижню та верхню
стінки завиткової протоки.
Кісткова спіральна пластинка разом із завитковою протокою обвивають
веретено завитки, як гвинтові сходи свою вісь, і ділять просвіт
спірального каналу на дві частини: верхню і нижню. Верхня, більша
частина сполучається з присінком і має відповідну назву – сходи
присінка (scala vestibuli). Нижня, менша частина через fenestra cochleae
сполучається з барабанною порожниною, тому має назву барабанних
сходів (scala tympani). Біля початку барабанних сходів, на дні їх, є
маленький внутрішній отвір канальця завитки (apertura interna canaliculi
cochleae).
Зовнішній отвір цього канальця – apertura externa canaliculi cochleae –
відкривається на нижній поверхні піраміди скроневої кістки.
Scala vestibuli et scala tympani є окремими ізольованими утвореннями; і
тільки в кінці завитки вони сполучаються між собою через невеликий
отвір завитки (helicotrema). Цей отвір обмежує гачок спіральної
пластинки (hamulus laminae spiralis), який має вигляд загнутої гострої
пластинки на кінці lamina spiralis ossea біля купола завитки.
Перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus) міститься
всередині кісткового лабіринту, форму якого він частково копіює. Стінки
перетинчастого лабіринту побудовані з волокнистої сполучної тканини і
вистелені епітелієм. Через те що розміри перетинчастого лабіринту
значно менші від розмірів кісткового лабіринту, між ними утворюється
перилімфатичний простір (spatium perilymphaticum), заповнений
прозорою лімфоподібною рідиною – перилімфою (perilympha).
Перилімфа відтікає зі spatium perilymphaticum через водопровід завитки
(aqueductus cochleae). Всередині перетинчастого лабіринта знаходиться
подібна до перилімфи рідина, яка має назву ендолімфи (endolympha).
Перетинчастий лабіринт є складною системою сполучених між собою
порожнин і протоків, серед яких виділяють присінковий лабіринт,
півколові протоки та завиткову протоку.
Присінковий лабіринт (labyrintus vestibularis) складається з маточки та
мішечка. Маточка (utriculus) розміщена в recessus ellipticus (utricularis)
кісткового лабіринту і є початком трьох півколових проток. Мішечок
(sacculus) лежить в recessus sphericus (saccularis) кісткового лабіринту і
сполучається з ductus cochlearis через сполучну протоку (ductus reuniens).
Мішечок з’єднується з маточкою за допомогою маточково-мішечкової
протоки (ductus utriculosaccularis), від якої починається ендолімфатична
протока. Ендолімфатична протока (ductus endolymphaticus) проходить
через водопровід присінка, досягає задньої поверхні піраміди скроневої
кістки і закінчується сліпо ендолімфатичним мішечком (saccus
endolymphaticus) у товщі твердої мозкової оболони
VIII
пара черепних нервів – присінковозавитковий нерв
Восьма пара черепних нервів – присінково-завитковий нерв (n.
vestibulocochlearis) є чутливим нервом. До складу його входять два
різнохарактерні нерви:
1) (n. vestibularis), якому зв’язок з ядрами мозочка
надає особливі функції підтримання рівноваги тіла;
2 (n. cochlearis) фізіологічно пов’язаний з функцією
слуху.
Ці два нерви анатомічно зв’язані тільки на просторі між органом слуху і
мозком, але як у початковій частині, так і в кінцевому відділі мають
свої відокремлені шляхи).
Присінковий нерв є периферійною частиною статокінетичного
аналізатора. Тіло першого нейрона шляху статокінетичного
аналізатора розміщене у (ganglion vestibulare), який розміщений на дні
внутрішнього слухового ходу.
Дендрити біполярних нейронів присінкового вузла утворюють (pars
superior) та (pars inferior) частини. Pars superior продовжується у (n.
utriculoampullaris), який розгалужується на завитковий (спіральний)
вузол, ganglion cochleare (spirale) маточковий нерв (n. utricularis) –
починається від рецепторів плями маточки, та бічний ампульний нерв
(n. ampullaris lateralis) – починається від рецепторів ампульних гребенів
передньої та бічної півколових проток. Pars inferior продовжується у
мішечковий нерв (n. saccularis) – починається від рецепторів плями
мішечка, та задній ампульний нерв (n. ampullaris posterior) –
починається від рецепторів ампульного гребеня задньої півколової
протоки.
Аксони біполярних нейронів присінкового вузла утворюють (n.
vestibularis), який приєднується до (n. cochlearis) і разом з ним утворює
присінково-завитковий нерв, що виходить з піраміди скроневої кістки
через внутрішній слуховий отвір і вступає в мозкову речовину моста у
мосто-мозочковому куті. В мосту аксони першого нейрона
закінчуються (nuclei vestibulares medialis/lateralis/superior/inferior).
Завитковий нерв є периферійною
частиною слухового аналізатора.
Тіло першого нейрона слухового
аналізатора міститься у (ganglion
cochleare), який розташований у
спіральному каналі веретена.
Дендрити біполярних нейронів,
через отвори в базальній
пластинці зв’язані з рецепторними
клітинами спірального органа.
Аксони нейронів завиткового
вузла утворюють завитковий нерв, який у складі n. vestibulocоchlearis
вступає в речовину моста. В мосту ці аксони закінчуються на
передньому та задньому завиткових ядрах (n. cochlearis anterior et
posterior).
Проводить шлях слухового аналізатора забезпечує проведення
нервових імпульсів від спеціальних слухових волоскових клітин
спірального (кортиева) органу в коркові центри півкуль великою мозку.
перші нейрони псевдоуніполярного нейронами, тіла яких знаходяться
в спіральному вузлі равлики внутрішнього вуха (спіральний канал) Їх
периферичні відростки (дендрити) закінчуються на зовнішніх
волоскових сенсорних клітинах спірального органу. Центральні
відростки (аксони)
Псевдоуніполярних клітин спірального вузла равлики залишають
внутрішнє вухо через внутрішній слуховий прохід, збираючись в пучок,
що представляє собою улітковий корінець переддверноулітковий нерва.
Улітковий нерв вступає в речовину мозкового стовбура в області
мостомозжечкового кута, його волокна закінчуються на клітинах
переднього (вентрального) і заднього
(дорсального) улітковий ядер, де знаходяться тіла II нейронів.
Після часткового перехрестя волокна йдуть в медіальне колінчаті тіло
Метаталамус, де знову відбувається перемикання (третій нейрон),
звідси збудження надходить в кору (четвертий) нейрон. У медіальних
(внутрішніх) колінчастих тілах, а також в нижніх буграх четверохолмия
розташовуються центри рефлекторних рухових реакцій, що виникають
при дії звуку.
165.Спинномозкові нерви : кількість, утворення, вузли, склад
волокон, гілки, їх загальна характеристика , їх ділянки інервації.
Спинномозкові нерви - це парні нервові стовбури, які утворені злиттям
двох корінців спинного мозку - заднього (чутливого) та переднього
(рухового). Ще в межах центрального каналу спинного мозку передній
(руховий) і задній (чутливий) корінці поступово зближаються, потім
зливаються та утворюють корінцевий нерв, після - спинномозковий нерв
. В міжхребцевому отворі
Спинномозкові нерви є змішаними, оскільки містять рухові (еферентні)
волокна від клітин передніх рогів, чутливі (аферентні) волокна від
клітин спинномозкових вузлів, вегетативні волокна від клітин бічних
рогів і вузлів симпатичного стовбура. Після виходу з центрального
каналу спинномозкові нерви діляться на (rr. ventrales), що іннервують
шкіру, м'язи кінцівок і передньої поверхні тулуба; (rr. dorsalis), що
іннервують шкіру та м'язи задньої поверхні тулуба; (rr. meningei), що
прямують до твердої оболонки спинного мозку та (rr. communicantes),
що містять симпатичні прегангліонарні волокна, які прямують до вузлів
симпатичного стовбура (gangll. trunci sumpathici).
У людини
виділяють 31 пару
спинномозкових
нервів, які
відповідають 31
парі сегментів
спинного мозку (8
шийних, 12
грудних, 5
поперекових, 5
крижових і 1 пара
куприкових нервів).
Кожна пара
спинномозкових
нервів іннервує
певну ділянку м'яза
(міотом), шкіри
(дерматом) і кісток
(склеротом).
Більшість нервів,
що відходять від
сплетень, є
змішаними.
Розрізняють три
великих сплетення: шийне, плечове, поперекове, крижове та куприкове.
Кожний спинномозковий нерв має ГІЛКИ: передня, задня, оболонна,
сполучні
Задні гілки (дорсальні гілки), rami posteriores (rami dorsales) за складом
волокон є мішаними. Задні гілки обходять суглобові відростки хребців і
йдуть назад між поперечними відростками (у крижовій кістці через
задні крижові отвори). Кожна з задніх гілок (за винятком І шийного, IV
i V крижових та куприкового нерва) розгалужується на присередню
гілку (r. medialis) і бічну гілку (r. lateralis).
Із задніх гілок спинномозкових нервів та їхніх розгалужень потрібно
окремо виділити гілки, які йдуть у потиличну і сідничну ділянки. Ці
гілки одержали власні
назви:
підпотиличний,
великий потиличний,
третій потиличний
нерви; верхні та
середні нерви
сідниці).
Передні гілки
(вентральні гілки),
rami anteriores (rami
ventrales)
спинномозкових
нервів за складом
волокон є мішаними і відрізняються від задніх тим, що більшість
передніх гілок, з’єднуючись одна з одною петлями, утворюють
сплетення. Розрізняють шийне, плечове, поперекове, крижове та
куприкове сплетення. Лише передні гілки грудних нервів
продовжуються у міжреброві нерви (nn. intercostales), не утворюючи
сплетень.
166.Шийне сплетення: утворення, гілки, ділянки іннервації
Утворюється передніми гілками верхніх шийних спинномозкових
нервів (С1–С4).
Нерви, які входять Основні
до шийного
гілки
сплетення
Шкірн Малий
і
потилични
(чутли й нерв
ві)
Великий
вушний
нерв
Шийний
поперечни
й нерв
Надключи
чні нерви
•
З
адня •
п
ередн
я
гілка
•
Верхні
•
•
•
•
Ділянка
іннервації
Хід
Шкіра
потиличної
ділянки, задньої
поверхні вушної
раковини
Шкіра вушної
раковини,
зовнішнього
слухового
ходу,шкіра
привушножуваль
ної ділянки
Вверх і назад
вздовж заднього
краю
m.sternocleidomast
oideus
Вверх по
зовнішній
поверхні
m.sternocleidomast
oideus
Шкіра передньої Перетинає
шийної ділянки зовнішню
нижні
поверхню m.
гілки
Sternocleidomastoi
deus.
Постійний
анастомоз з ramus
colli лицевого
нерва
Присеред Шкіра бічної
Пучком вниз і
ні
шийної ділянки латерально,
перетинають
проміжні над ключицею,
шкіра передньої спереду ключицю
бічні
поверхні грудної
клітки нижче
ключиці
Зміша Діафрагмо
ні
вий нерв
с3-5
По передній
поверхні
переднього
драбинчастого
•
м’яза,проходить
між
підключичною
•
артерією і веною,
через aperturа
thoracis superior у
грудну
порожнину(лівий
д.н. перетинає
дугу аорти)
167.Плечове сплетення: утворення,топографія,короткі та довгі
гілки, ділянки їх іннервації
•
Осердні
гілки
чутл
Діафрагма,присті
нкова
плевра,осердя,
Діафрагм пристінкова
очеревина,
овопечінка, жовчний
черевні
міхур
Додаткові
діафрагм
ові нерви
Утворене передніми гілками нижніми 4 шийними і 1 грудним
спинномозковими нервами.
Розміщене в міждрабинчастому
просторі над підключичною
артерією. 2 частини :
надключична, підключична
Короткі(переважно відходять у його надключичній
частині):
• М’язові гілки до глибоких м’яз шиї
• Підключичнийдо підключичного м.
• Бічний,присередній грудні нервивеликий,малий грудні м’язи.
• Довгий грудний нерв- вздовж m. Serratus anterior.
• Підлопатковий-однойменний -найширший м. спини,великий круглий
м’яз(малий круглий іннервує гілка n.axillaris)
• Надлопатковий-латерально і через вирізку лопатки в над-,підостисту
ямки.
• Задній нерв лопатки-назад і латерально- ромбовидні,задній верхній
зубчастий м., м’яз, що піднімає кут лопатки.
•
МІШАНИЙ Пахвовий нерв(від заднього пучка підключичної частини
плечового сплетення) віддає гілки rr.musculares ta n.cutaneus brachii
lateralis superior
Довгі
МІШАНІ
• м’язово-шкірний (гілки бічний шкірний передпліччя + до передніх
м’язів плеча
• Серединний
• Ліктьовий
• Променевий
ЧУТЛИВІ
• Присередній шкірний нерв плеча
• Присередній шкірний нерв передпліччя
168. Поперекове сплетення: утворення,топографія,гілки,ділянки
іннервації
Plexus lumbalis Утворене
передніми гілками 3 верхніх поперекових нервів,
волокнами верхньої половини
передньої гілки 4поперекового нерва
частиною волокон передньої гілки 12
грудного нерва.
Поперекове та крижове сплетення утворюють truncus lumbosacralis,
тому їх об’єднують plexus lumbosacralis Розташоване попереду
поперечних відростків поперекових хребців ,квадратного м’яза
попереку, позаду та у товщі m. psoas major.
Короткі м’язові гілки (rr. musculares) іннервують mm. psoas major et
minor, m. quadratus lumborum, mm. intertransversarii laterales lumborum.
(n. iliohypogastricus) із Тh12–L1 – з-під бічного краю m. psoas major,
йде паралельно до ХІІ міжребрового нерва вниз і латерально по
передній поверхні m. quadratus lumborum на внутрішню поверхню m.
transversus abdominis, пронизує його над crista iliaca і йде між ним і m.
obliquus abdominis internus вперед до m.rectus abdominis
Іннервує m. rectus abdominis і широкі м’язи живота - рухові гілочки.
Шкірні гілки:
(r. cutaneus lateralis) до шкіри над m. gluteus medius et m. tensor fasciae
latae;
(r. cutaneus anterior). Пронизує апоневроз зовнішнього косого м’яза
живота над поверхневим пахвинним кільцем і іннервує шкіру
hypogastrium.
(n. ilioinguinalis), з L1 з-під бічного краю m. psoas major нижче n.
iliohypogastricus і йде паралельно до цього нерва.
Іннервує бічні м’язи живота і заходить у пахвинний канал. У
пахвинному каналі нерв розміщується над сім’яним канатиком (у
чоловіків) або над круглою зв’язкою матки (у жінок) і виходить через
поверхневе пахвинне кільце.
У ділянці шкіри внутрішньої частини стегна від нього відгалужуються:
у жінок – (nn. labiales anteriores) до шкіри
великих соромітних губ та лобка; у чоловіків –
(nn. scrotales anteriores) до шкіри кореня
статевого члена та передніх відділів калитки.
(n. cutaneus femoris lateralis), з L2–L3 з-під бічного краю m. psoas
major, перетинає m. iliacus і проходить під lig. inguinale на стегно spina
iliaca anterior superior
Нижче пахвинної зв’язки розгалужується на 2–3 гілки, іннервують
шкіру бічної поверхні стегна до коліна.
(n. femoralis), з L2–L4, з-під бічного краю m. psoas major. між m. psoas
major et m. iliacus, виходить з порожнини таза через м’язову затоку. На
передній поверхні стегна n.femoralis йде вниз і заходить у привідний
канал під назвою підшкірний нерв.
М’язові гілки стегнового нерва іннервують m. pectineus та– m.
sartorius etm. quadriceps femoris
Передні шкірні гілки стегнового нерва пронизують широку фасцію
стегна та іннервують шкіру його передньої поверхні.
Підшкірний нерв (n. saphenus)- найдовша чутлива гілкою, продовження
стегнового нерва. Супроводжує стегнову артерію в sulcus femoralis
anterior, в привідному каналі, через передній отвір цього каналу разом з
низхідною артерією коліна, пронизує широку фасцію стегна і разом з
великої підшкірної вени спускається по гомілці до присереднього краю
стопи.
Віддає (r. infrapatellaris) – іннервує шкіру нижче patella, та гомілки (rr.
cutanei cruris mediales) – іннервують шкіру присередньої поверхні
гомілки та присереднього краю стопи до великого пальця стопи
включно.
(n. genitofemoralis), з L1–L2, пронизує m. psoas major i поділяється на
статеву та стегнову гілки. Статева гілка (r. genitalis) входить у
пахвинний канал через його задню стінку або через глибоке пахвинне
кільце, супроводжує сім’яний канатик (у чоловіків) або круглу маткову
зв’язку (у жінок). Іннервує: у чоловіків – шкіру і tunica dartos калитки,
а також m. cremaster; у жінок – lig. teres uteri та шкіру великих
соромітних губ. (r. femoralis) на стегно через судинну лакуну збоку
від стегнової артерії, пронизує решітчасту фасцію. Іннервує шкіру
верхньоприсередньої поверхні стегна під пахвинною зв’язкою.
(n. obturatorius), з L2–L4, з-під присереднього краю m. psoas major,
спускається у малий таз,досягає canalis obturatorius, виходить на стегно і
розгалужується на кінцеві передню та задню гілки.
(r. anterior) іде вниз від верхнього краю зовнішнього затульного м’яза
між довгим і коротким привідними м’язами, виходить під шкіру між
довгим привідним і тонким м’язами і продовжується у шкірну гілку (r.
cutaneus). Іннервує шкіру нижнього відділу присередньої поверхні
стегна.
На своєму шляху передня гілка віддає rr. musculares до всіх перелічених
м’язів.
(r. posterior) пронизує зовнішній затульний м’яз і віддає суглобову
гілку (r. articularis) до кульшового суглоба.
Непостійний (n. obturatorius accessorius), з L2–L4, від поперекового
сплетення вниз по передній поверхні клубової фасції, через гребінь
лобкової кістки. Іннервує гребінний м’яз та кульшовий суглоб.
169. Крижове сплетення:утворення,топографія,короткі та довгі
гілки,ділянки їх іннервації.
Plexus sacralis
Утворюється внаслідок з’єднання truncus lumbosacralis(передньою
гілкою 5 поперекового нерва та частиною передньої гілки 4
поперекового нерва з передніми гілками всіх крижових нервів)
Н.гілки утворюють товсту трикутної форми пластинку, основа- на
крижовій кістці і грушоподібному м’язі, а вершина у сідничий нерв.
Короткі гілки іннервують м’язи та шкіру в ділянці таза.
М’язові гілки іннервують m. pіriformis, m. obturatorius internus, m.
quadratus femoris, mm. gemelli.
(n. gluteus superior), з L4–S1, руховий, виходить з порожнини таза через
надгрушоподібний отвір; проходить між малим та середнім сідничними
м’язами(іннервує їх), і віддає гілочку м’язові-натягачеві широкої фасції
стегна.
(n. gluteus inferior), з L5– S2, руховий, виходить з порожнини таза через
підгрушоподібний отвір і розгалужується на гілки, іннервують великий
сідничний м’яз.
(n. pudendus), з S1–S4, мішаний, у складі проходять рухові, чутливі, а
також передвузлові парасимпатичні нервові волокна від крижового
відділу спинного мозку, з порожнини таза через підгрушоподібний
отвір, огинає ззаду сідничу ость і заходить знову в порожнину таза
через малий сідничий отвір, потрапляючи до сідничо-відхідникової
ямки (fossa ischioanalis). По бічній стінці до симфізу, на спинку
статевого члена (або клітора) у вигляді дорсального нерва статевого
члена, або клітора (n. dorsalis penis seu n. dorsalis clitoridis). До виходу з
порожнини таза від соромітного нерва відходять м’язові м’язові гілки
(rr. musculares).
У сідничо-відхідниковій ямці соромітний нерв віддає такі гілки:
а), nn. anales (rectales) inferiores, йдуть до шкіри anus i до m. sphincter ani
externus;
б) (nn. perineales), іннервують м’язовими гілками м’язи промежини (m.
transversus perinei superficialis, m. bulbocavernosus, m. ischiocavernosus)
та йдуть до шкіри промежини і калитки (у чоловіків) у вигляді задніх
калиткових нервів (nn. scrotales posteriores) та великих соромітних губ
(у жінок) у вигляді задніх губних нервів (nn. labiales posteriores).
n. dorsalis penis (seu n. dorsalis clitoridis) іннервує печеристі тіла і шкіру
статевого члена та периферію glans penis (у жінок – шкіру великих та
малих соромітних губ тa клітор), m. transversus perinei profundus та m.
compressor urethrae.
Довгі гілки – м’язи та шкіру вільної нижньої кінцівки .
(n. cutaneus femoris posterior), із S1–S3 – чутливий, з порожнини таза
через підгрушоподібний отвір з-під нижнього краю великого
сідничного м’яза, під широкою фасцією між m. semitendinosus et m.
biceps femoris і розгалужується у шкірі задньої поверхні стегна до
підколінної ямки.
До шкіри regio glutealis задній шкірний нерв стегна віддає 2–3 нижніх
нерви сідниці (nn. clunium inferiores), з-під нижнього краю великого
сідничного м’яза.
До шкіри промежини n. cutaneus femoris posterior віддає промежинні
гілки (rr. perinealis).
(n. ischiadicus), з L4–S3 – змішаний, найбільший .
З порожнини таза через підгрушоподібний отвір, ззаду близнюкових
м’язів і сухожилка внутрішнього затульного м’яза, ззаду квадратного
м’яза стегна і спереду великого сідничного м’яза та заднього шкірного
нерва стегна, на стегно на середині відстані між сідничим горбом та
великим вертлюгом і вниз між півперетинчастим м’язом та двоголовим
м’язом стегна до підколінної ямки. У верхньому куті підколінної ямки
сідничий нерв розгалужується на дві гілки: товщу – великогомілковий
нерв тоншу – загальний малогомілковий нерв.
На шляху до підколінної ямки n. ischiadicus віддає м’язові гілки до
внутрішнього затульного м’яза, верхнього та нижнього близнюкових
м’язів, великого привідного м’яза, до капсули кульшового суглоба та до
задньої групи м’язів стегна.
(n. tibialis), з L4–S3 – мішаний, посередині підколінної ямки по всій її
довжині, позаду підколінної вени і глибше на m. popliteus підколінної
артерії, під сухожилковою дугою камбалоподібного м’яза у гомілковопідколінний канал. У каналі спускається (між глибокими та
поверхневими м’язами-згиначами), розгалужується на дві гілки –
присередній та бічний підошвові нерви (йдуть в однойменних
борознах). У підколінній ямці від великогомілкового нерва відходять
м’язові гілки до м’язів поверхневої групи згиначів гомілки, суглобові
гілки до колінного суглоба, міжкістковий нерв гомілки присередній
шкірний нерв литки.
(n. interosseus cruris) від n. tibialis у нижньому куті підколінної ямки,
вниз, віддає гілки до кісток гомілки, до велико-малогомілкового
синдесмозу.
(n. Cutaneus surae medialis) під fascia cruris у борозні між бічною та
присередньою головками литкового м’яза, супроводжуючи v. saphena
parva. Пронизуючи фасцію n. cutaneus surae medialis стає підшкірним,
з’єднується з n. cutaneus surae lateralis (яка є відгалуженням загального
малогомілкового нерва), і далі під назвою литкового нерва.
(n. suralis) позаду бічної кісточки віддає (rr. calcanei laterales) до шкіри
бічного відділу regio calcanea i, по бічному краю стопи у вигляді (n.
cutaneus dorsalis lateralis) до шкіри V пальця.
На гомілці n. tibialis віддає: м’язові гілки до м’язів глибокого шару
згиначів гомілки,
суглобові гілки до надп’ятково-гомілкового суглоба, (rr. calcanei
mediales) відходять позаду присередньої кісточки до шкіри
присереднього відділу regio calcanea.
(n. plantaris medialis) на підошві в присередній підошвовій борозні,
іннервує присередню групу м’язів підошви (крім m. adductor hallucis та
бічної головки m. flexor hallucis brevis) і 1 та 2 червоподібні м’язи.
Plantaris medialis 3 (nn. digitales plantares communes), які, підійшовши до
оcнови пальців у проміжку між довгим і коротким згиначами пальців і
підошвовим апонeврозом по І, ІІ і ІІІ міжплеснових проміжках,
розгалужуються кожний на 2 (nn. digitales plantares proprii). З
продовженням 1 загального підошвового пальцевого нерва формується
7 шкірних гілок до пальців, іннервують шкіру підошвової та сусідніх
обернених одна до одної поверхонь І–ІV пальців, шкіру тильної
(дорсальної) поверхні дистальних фаланг цих пальців.
(n. plantaris lateralis) є другою кінцевою гілкою n. tibialis. М’язові гілки
до бічної групи м’язів підошви та квадратного м’яза стопи і на початку
бічної підошвової борозни розгалужується на глибоку та поверхневу
гілки.
(r. profundus) іде у бічній підошвовій борозні й іннервує 3 і 4
червоподібні м’язи, усі mm. interossei, m. adductor hallucis i бiчну
головку m. flexor hallucis brevis.
(r. superficialis) на 2 загальні (nn. digitales plantares communes).
(n. fibularis communis seu n. peroneus communis), з L4–S2 – мішаний.
Іде вниз уздовж бічної стінки підколінної ямки, біля присереднього
краю довгої головки двоголового м’яза стегна, і досягає головки
малогомілкової кістки. Нерв огинає шийку малогомілкової кістки і на
дві кінцеві гілки – поверхневий та глибокий малогомілковий нерви.
(n. cutaneus surae lateralis) під fascia cruris по задній поверхні бічної
головки литкового м’яза, віддавши (r. communicans fibularis) іннервує
шкіру бічної поверхні проксимальних двох третин гомілки. Після цього
волокна бічного та присереднього шкірного зливаються стовбуром під
назвою n. suralis.
(n. fibularis superficialis seu n. peroneus superficialis) вниз у верхньому
м’язово-малогомілковому каналі, віддаючи довгому і короткому
малогомілковим м’язам м’язові гілки, а потім як шкірний нерв
спускається по зовнішній поверхні короткого малогомілкового м’яза.
Далі, на середині гомілки пронизує фасцію гомілки і на кінцеві гілки –
присередній та проміжний дорсальні шкірні нерви.
(n. cutaneus dorsalis medialis) до присереднього краю тилу стопи над
тримачами м’язів-згиначів, іннервує шкіру присереднього краю тилу
та великого пальця стопи, а також шкіру обернених одна до одної
поверхонь II–ІІІ пальців стопи (крім шкіри дистальних фаланг цих
пальців). (n. cutaneus dorsalis intermedius) до бічного краю стопи над
тримачами м’язів-розгиначів, іннервує шкіру бічної кісточки і віддає
(nn. digitales dorsales pedis), іннервують шкіру обернених одна до
одної поверхонь ІІІ, IV та V
(n. fibularis profundus seu n. peroneus profundus) косо вниз від шийки
малогомілкової кістки, крізь передню міжм’язову перегородку гомілки,
йде у напрямі за ходом a. tibialis anterior i віддає м’язові гілки,
іннервують передню групу м’язів гомілки. Далі як чутливий нерв, він
проходить під тримачами м’язів-розгиначів і виходить на тил стопи,
розгалужується на (nn. digitales dorsales pedis) - іннервують шкіру
обернених одна до одної поверхонь І та ІІ пальців стопи (крім шкіри
дистальних фаланг цих пальців).
170. Черепні нерви: генетична і функціональна
класифікація;характеристика волокон,що утворюють черепні
нерви. Черепні нерви,похідні головного мозку:загальна
характеристика.
Чeрепні нерви до периферійного відділу нервової системи. Вони
іннервують шкіру, м’язи, залози, внутрішні органи в ділянці голови. Є
нервами органів чуття.
Розрізняють 12 пар черепних нервів, кожна з яких має власний
номер і назву:
І пара – нюховий нерв, nervus olfactorius;
II пара – зоровий нерв, nervus opticus;
ІІІ пара – окоруховий нерв, nervus oculomotorius;
IV пара – блоковий нерв, nervus trochlearis;
V пара – трійчастий нерв, nervus trigeminus;
VI пара – відвідний нерв, nervus abducens;
VII пара – лицевий нерв, nervus facialis;
VIII пара – присінково-завитковий нерв, nervus vestibulocochlearis;
ІХ пара – язико-глотковий нерв, nervus glossopharyngeus;
Х пара – блукаючий
нерв, nervus vagus; ХІ
пара – додатковий нерв,
nervus accessorius; ХІІ
пара – під’язиковий
нерв, nervus
hypoglossus.
Несправжні нерви (І-ІІ пари) - виростки переднього мозку: І пара –
нюхового мозку; ІІ пара – проміжного мозку. (мієлін нервів має
походження з олігодендроглії) Несправжні черепні нерви є чутливими,
але не мають чутливих ядер і чутливих вузлів.
Справжні черепні нерви поділяють на:
чутливі нерви (VIII пара), містять тільки чутливі волокна і
відповідають задньому корінцю спинномозкового нерва;
2) рухові нерви (III, IV, VI, XI, XII пари), містять тільки рухові, або
рухові та вегетативні парасимпатичні волокна, і відповідають
передньому корінцю спинномозкового нерва;
3) мішані нерви (V, VII, IX, X пари), в складі проходять як чутливі, так і
рухові волокна,подібні до спинномозкових нервів.
1)
Справжній черепний нерв містить чутливі волокна - має ganglion
sensorium nervi сranіalis, з чутливими псевдоуніполярними або
біполярними нейронами, що знаходиться поза мозком і відповідає
ganglion sensorium nervi spinalis; чутливі центри – nuclei, у стовбурі
головного мозку,відповідають чутливим ядрам задніх рогів спинного
мозку. містить рухові волокна - має рухові ядра в стовбурі головного
мозку, відповідають руховим ядрам передніх рогів спинного мозку.
У складі справжнього черепного нерва проходять парасимпатичні
нервові волокна - має парасимпатичні ядра у стовбурі головного мозку.
За ходом- ganglion parasympathicum,в якому відбувається переключення
парасимпатичних волокон.
III, IV, VI пари черепних нервів пов’язані з середнім
мозком і мостом, а також з головними (передвушними)
міотомами. ІІІ пара черепних нервів пов’язана з І
передвушним міотомом; IV пара черепних нервів – з ІІ
міотомом;
VI пара черепних нервів – з ІІІ міотомом.
V,VII, VIII, ІХ, Х, ХІ пари черепних нервів пов’язані з ромбоподібним
мозком і зябровими дугами. Це нерви зябрового походження. V пара
черепних нервів пов’язана з І зябровою дугою; VII i VIII (яка
відділилася від VII в процесі розвитку) пари черепних нервів – з ІІ
зябровою дугою; ІХ, Х, ХІ пари черепних нервів (група блукаючого
нерва) – з ІІІ,IV, V зябровими дугами.
ХІІ пара черепних нервів розвивається шляхом з’єднання нервових
волокон верхніх шийних спинномозкових нервів і пов’язана з
постбранхіальними (зазябровими або завушними) міотомами.
Клініцисти поділяють справжні черепні нерви на:
1) окорухові (III, IV, VI пари); 2) нерви мосто-мозочкового кута (V, VII,
VIII пари); 3) каудальні нерви (ІХ, Х, ХІ, ХІІ пари).
171. Черепні нерви:3,4,6 пари,загальна
характеристика,ядра,топографія,ділянки іннервації.Війковий
вузол:кінці,гілки,ділянки іннервації.
ІІІ пара черепних нервів – окоруховий нерв
Еферентний нерв. Більша частина волокон нерва від nucleus nervi
oculomotorii, походить з міотому.
Ядра: nucleus n.oculomotorii, nucleus accessories (Якубовича) знах на
верхніх горбках lamina tecti. oculomotorius виходить із борозни
окорухового нерва ніжки мозку і у міжніжкову ямку. Крізь dura
mater по бічній стінці sinus cavernosus, потрапляє через fissura
orbitalis superior в очну ямку, де розгалужується під гострим кутом
на дві гілки:
• (r. superior)- m. levator palpebrae superioris et m. rectus superior
• (r. inferior). m. rectus inferior, m. rectus medialis, m. obliquus inferior.
Від нижньої гілки n. oculomotorius до парасимпатичного війкового
вузла (g. ciliare) прямує гілка до війкового вузла, або парасимпатичний
чи окоруховий корінець війкового вузла (ramus ad ganglion ciliare seu
radix parasympathica ganglion ciliare seu radix oculomotoria)(несе
передвузлові парасимпатичні волокна). У війковому вузлі
переключаються на завузлові волокна, у складі коротких війкових
нервів досягають очнoго яблукa, де іннервують m. ciliaris et m. sphincter
pupillae.
IV пара черепних нервів – блоковий нерв (n. trochlearis).
Найтонший нерв, руховим нервом.
Ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis) і виходить на
дорсальній поверхні стовбура мозку позаду lamina tecti, з боків від
вуздечки верхнього мозкового паруса. Огинає збоку ніжку мозку і
розміщується у бічній стінці sinus cavernosus вздовж очного нерва
(гілка V пари) під окоруховим нервом, а потім – вище нього. В очну
ямку потрапляє крізь верхню очноямкову щілину. Іннервує m.
obliquus superior.
6 пара черепних нервів –
відвідний нерв (n. abducens).
Руховий.
Nucleus n. abducentis розташоване в мосту і залягає в ділянці eminentia
medialis ромбоподібної ямки під лицевим горбком (colliculus facialis).
Виходить з речовини мозку між заднім краєм мосту і пірамідою
довгастого мозку (у цибулино-мостовій борозні). Іде під мостом,
пронизує тверду оболону головного мозку ззаду і збоку від dorsum
sellae та виходить у печеристу пазуху. Тут він залягає назовні від
внутрішньої сонної артеріЇ.
Із порожнини черепа : крізь верхню очноямкову щілину і в очній ямці,
проходячи під n. oculomotorius, іде присередньо до бічного прямого
м’яза очного яблука, який він іннервує.
G.ciliare, має непостійну форму та величину (L=2 мм).
Лежить у товщі жирової тканини у задньому відділі очної ямки на
зовнішній поверхні зорового нерва.
Має 3 корінці:
(radix parasympathica seu radix oculomotoria) - гілка окорухового нерва
(ІІІ пара) до війкового вузла і несе передвузлові парасимпатичні
волокна, які переключаються у цьому вузлі і забезпечують іннервацію
m. ciliaris et m. sphincter pupillae.
(radix sensoria seu radix nasociliaris) - сполучна гілка носовійкового
нерва з війковим вузлом і несе транзитом чутливі волокна до oчного
яблука. (radix sympathica) утворений завузловими симпатичними
волокнами, що у складі (plexus caroticus internus) відходять від (ganglion
cervicale superius).Передвузлові симпатичні волокна до верхнього
шийного вузла йдуть від нейронів бічного рога спинного мозку, С8–Тh2
(centrum ciliospinale). Цісимпатичні волокна забезпечують іннервацію
m. dilatator pupillae.
Від війкового вузла парасимпатичні, чутливі та симпатичні нервові
волокна відходять до очного яблука у складі 15–20 (nn. ciliares breves).
172.Внутрішньочерепна частина 5 пари черепних нервів. 1-а гілка 5
пари- очний нерв:утворення, вихід з черепа гілки,ділянка
іннервації,війковий вузол,його корінці гілки.
V пара черепних нервів –
трійчастий нерв
Змішаний нерв.
Має 4 ядра:
1) (nucleus principalis nervi trigemini) є чутливим і проектується в
дорсолатеральній частині верхнього відділу моста;
2) (nucleus spinalis nervi trigemini) є чутливим і продовжується по
всьому довгастому мозку до шийного відділу спинного мозку; 3)
(nucleus mesencephalicus nervi trigemini) є чутливим і розташоване
більшою мірою в середньому мозку; 4) (nucleus motorius nervi
trigemini) є руховим і розміщене в мосту присередніше чутливих
ядер.
Виходить із стовбура мозку спереду від середньої ніжки мозочка двома
корінцями: (radix sensoria);та (radix motoria).
Нерв пронизує tentorium cerebelli біля місця прикріплення його до
верхнього краю піраміди скроневої кістки і входить в утворену
розщіпленням dura mater трійчасту порожнину (cavum trigeminale).
Очний нерв N. ophthalmicus 1 гілка
Чутливий, лежить назовні від n. abducens i, пронизуючи бічну стінку
sinus cavernosus, іде в очну ямку через fissura orbitalis superior,
розміщуючись під n. trochlearis .
В порожнині черепа від очного нерва відходить поворотна оболонна,
або наметова гілка (r. meningeus recurrens seu r. tentorius), іннервує
tentorium cerebelli i стінки трьох венозних пазух: sinus petrosus superior,
sinus transversus, sinus rectus. В очній ямці (зайшов через fissura orbitalis
superior) очний нерв віддає три гілки:лобовий нерв, сльозовий нерв,та
носовійковий нерв.
Лобовий нерв (n. frontalis) – найтовстіша і найдовша з 3 гілок,
проходить під верхньою стінкою очної ямки над м’язом-підіймачем
верхньої повіки; розгалужується на 2 гілки: (n. supratrochlearis)та (n.
supraorbitalis).
-N. supratrochlearis проходить над сухожилком
верхнього косого м’яза і розгалужується на кінцеві
гілочки: верхня крізь коловий м’яз ока і закінчується у
шкірі верхньої повіки, кореня носа, у шкірі лоба, в
ділянці glabella;
нижня гілка іде від блока вниз і анастомозує з гілкою носовійкового
нерва – підблоковим нервом (n. infratrochlearis). Від дуги
анастомозу виникають тонкі гілочки, які іннервують шкіру і
кон’юнктиву в ділянці присереднього кута ока. -N. supraorbitalis
перед margo supraorbitalis розгалужується (r. lateralis) та (r. medialis)
Сльозовий нерв (n. lacrimalis) іде по бічному краю m. rectus lateralis.
Іннервує сльозову залозу, шкіру та кон’юнктиву бічної частини
верхньої повіки. З’єднується сполучною гілкою з виличним нервом (r.
communicans cum nervo zygomatico) і одержує секреторні
парасимпатичні волокна для сльозової залози від крилопіднебінного
вузла
Носовійковий нерв (n. nasociliaris) іде між зоровим нервом і m. rectus
superior уздовж присередньої стінки очної ямки.
(n. ethmoidalis anterior) через передній решітчастий отвір у порожнину
черепа,потрапляє через отвір дірчастої пластинки решітчастої кістки до
носової поржнини,віддає гілки:
1) (rr. nasales interni) – іннервують слизову оболонку передніх
решітчастих комірок;
2) (rr. nasales laterales) – іннервують слизову оболонку
переднього відділу бічної стінки носової порожнини; 3) (rr.
nasales mediales) – іннервують слизову оболонку переднього
відділу носової перегородки; 4) (r. nasalis externus) –
іннервує шкіру верхівки та крил носа.
(n. ethmoidalis posterior) проходить через задній решітчастий
отвір.Іннервує слизову оболонку задніх решітчастих комірок та
клиноподібної пазухи.
(n. infratrochlearis) іде під блоком верхнього косого м’яза, іннервує
кон’юнктиву з боку присереднього кута ока, сльозове м’ясце та
сльозовий мішок.
ВІЙКОВИЙ ВУЗОЛ залягає в очній ямці на зовнішній поверхні
зорового нерва, 3 корінці:
(radix parasympathica seu radix oculomotoria) - гілка окорухового нерва
(ІІІ пара) до війкового вузла і несе передвузлові парасимпатичні
волокна, які переключаються у цьому вузлі і забезпечують іннервацію
m. ciliaris et m. sphincter pupillae.
(radix sensoria seu radix nasociliaris) - сполучна гілка носовійкового
нерва з війковим вузлом і несе транзитом чутливі волокна до oчного
яблука. (radix sympathica) утворений завузловими симпатичними
волокнами, що у складі (plexus caroticus internus) відходять від (ganglion
cervicale superius).Передвузлові симпатичні волокна до верхнього
шийного вузла йдуть від нейронів бічного рога спинного мозку, С8–Тh2
(centrum ciliospinale) іннервацію m. dilatator pupillae.
Від війкового вузла парасимпатичні, чутливі та симпатичні нервові
волокна відходять до очного яблука у складі 15–20 (nn. ciliares breves).
173. 5 пара черепних нервів:2 гілка- верхньощелепний
нерв,утворення,вихід з черепа,ділянки
іннервації.Крилопіднебінний вузол:корінці,гілки,ділянки
іннервації.
Верхньощелепний нерв (n. maxillaris) – чутливий, друга гілка
трійчастого нерва, відходить від опуклого краю g. trigeminale i через
круглий отвір виходить з порожнини черепа в крилопіднебінну ямку.
До виходу з порожнини черепа верхньощелепний нерв віддає (r.
meningeus) (іннервує тверду оболону головного мозку),анастомозує з
оболонною гілкою нижньощелепного нерва.
У крилопіднебінній ямці розгалужується на: підочноямковий
нерв;виличний нерв;та вузлові гілки до крилопіднебінного вузла.
N. infraorbitalis-найбільша гілка верхньощелепного нерва. Він в очну
ямку через нижню очноямкову щілину, розташовується в однойменній
борозні і каналі, в глибині fossa canina розгалужується віялом на кінцеві
гілки, утворюючи “малу гусячу лапку”. гілки:
1) (rr. palpebrales inferiores) – іннервують шкіру нижньої
повіки;
2) (rr. nasales externi) – іннервують шкіру зовнішньої
поверхні крила носа; 3) (rr. nasales interni) –
іннервують шкіру та слизову оболонку присінка носа;
4) (rr. labiales superiores) – іннервують шкіру та слизову оболонку
верхньої губи.
До входу в canalis infraorbitalis нерв віддає rr. alveolares superiores
posteriores, які спускаються по підскроневій поверхні та по
розміщеному на ній горбу верхньої щелепи.
Частина гілок проникає через коміркові отвори , утворює над коренями
зубів сплетення з волокнами середньої верхньої коміркової гілки та з
волокнами передніх верхніх коміркових гілок – (plexus dentalis
superior).
Від цього сплетення відходять верхні ясенні гілки (rr. gingivales
superiores) та верхні зубні гілки (rr. dentales superiores),проходять в
пульпу зуба через отвір верхівки його кореня. Гілки іннервують три
верхні великі кутні зуби і ясна; друга частина волокон rr. alveolares
superiores posteriores, іннервують слизову оболонку щоки.
Середня верхня коміркова гілка (r. alveolaris superior medius) від
підочноямкового нерва всередині canalis infraorbitalis -іннервацію малих
кутніх зубів і ясен.
Передні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores anteriores)
відгалужуються від підочноямкового нерва перед виходом останнього
через foramen infraorbitale - передніх зубів і слизової оболонки
верхньощелепної пазухи.
N. zygomaticus) відходить від n. maxillaris у крилопіднебінній ямці, йде
разом з n. infraorbitalis через fissura orbitalis inferior в очну ямку, у товщу
виличної кістки через вилично-очноямковий отвір і ділиться на
вилично-скроневу та вилично-лицеву гілки.
Вилично-скронева гілка (r. zygomaticotemporale) через однойменний
отвір на скроневій поверхні os zygomaticum виходить у скроневу ямку,
пронизує fascia temporalis і розгалужується у шкірі скроневої ділянки,
яку іннервує.
Вилично-лицева гілка (r. zygomaticofacialis) з’являється через
однойменний отвір на бічній поверхні os zygomaticum і розгалужується
у шкірі виличної ділянки, яку іннервує.
Вузлові гілки до крило-піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion
pterygopalatinum) у вигляді 2–3 коротких нервів відходять від n.
maxillaris у fossa pterygopalatina, з’єднуються з ganglion
pterygopalatinum, утворюється radix sensoria ganglii pterygopalatini парасимпатичної частини автономного відділу периферійної нервової
системи.Секреторна іннервація сльозової залози, слизових оболонок
носа, піднебіння та частково глотки.
Крило-піднебінний вузол залягає в однойменній ямці та має 3корінці:
(radix sensoria ganglii pterygopalatini) є вузловими гілками
верхньощелепного нерва (rr. Ganglionares n. maxillaris) і несе транзитом
чутливі волокна.
(radix sympathica) утворений завузловими симпатичними волокнами,
які як глибокий кам’янистий нерв (n. petrosus profundus)(гілка
внутрішнього сонного сплетення) досягають вузла, йдучи до нього у
складі нерва крилоподібного каналу (n. canalis pterygoidei) або нерва
Відія (n. Vidianus).
(radix parasympathica seu radix intermedia) є гілкою лицевого нерва
(VII)( n. petrosus major) і несе передвузлові парасимпатичні
волокна, переключаються в крило-піднебінному вузлі. Гілки
крило-піднебінного вузла
rr. orbitales входять в очну ямку через fissura orbitalis inferior у вигляді
2–3 тонких гілок, потім через задній решітчастий отвір проникають у
носову порожнину й іннервують слизову оболонку задніх решітчастих
комірок та клиноподібної пазухи. rr. nasales posteriores superiores
laterales et mediales виходять з крило-піднебінної ямки в носову
порожнину через foramen sphenopalatinum і іннервують верхні ділянки
слизової оболонки бічної та присередньої (верхній відділ перегородки
носа) стінки носової порожнини. rr. nasales posteriores inferiores
іннервують нижні відділи бічної стінки носової порожнини. n.
nasopalatinus– нерв Скарпи, найдовша з задніх носових гілок.
Іде вперед між окістям і слизовою оболонкою носової порожнини,
іннервує слизову оболонку перегородки носа, лягає в canalis incisivus i,
проникнувши в порожнину рота, іннервує слизову оболонку твердого
піднебіння.
n. palatinus major виходить із однойменного каналу через
однойменний отвір у ротову порожнину і іннервує слизову оболонку
піднебіння. nn. palatini minors виходять із однойменних отворів на
піднебіння, іннервують слизову оболонку м’якого піднебіння. rr.
tonsillares цих нервів забезпечують іннервацію піднебінного
мигдалика. Глотковий нерв n. Pharyngeus іде до глотки і іннервує
слизову оболонку хоан та склепіння глотки.
174.5 пара черепних нервів:3 гілка- нижньощелепний
нерв,утворення, вихід з черепа,ділянки іннервації.Парасимпатичні
вузли, зв’язані з 3 гілкою,корінці та гілки.
Нижньощелепний нерв (n. mandibularis)- змішаний; найбільша
гілка трійчастого нерва. утворюється злиттям чутливих волокон
від трійчастого вузла з руховим корінцем трійчастого нерва.
Вийшовши з порожнини черепа у підскроневу ямку через
овальний отвір, n. mandibularis розходиться на два стовбури:
• передній (віддає переважно рухові нерви);
• та задній (віддає переважно чутливі нерви).
До поділу на стовбури від нижньощелепного нерва відходять 3–4
короткі вузлові гілки до вушного вузла (rr. ganglionares ad ganglion
oticum seu radix sensoria ganglii otici) та оболонна гілка (остистий нерв),
r. meningeus (n. spinosus), яка повертається назад до порожнини
черепа через остистий отвір, іннервує тверду оболону головного мозку
середньої черепної ямки і слизову оболонку клиноподібної пазухи.
Вушний вузол (ganglion oticum) розміщений під овальним отвором парасимпатичної частини автономного відділу периферійної нервової
системи, секреторна іннервації привушної залози.корынцы:
чутливий;симпатичний; та парасимпатичний.
(radix sensoria ganglii otici) утворений вузловими гілками
нижньощелепного нерва (rr. ganglionares n. mandibularis), його чутливі
волокна проходять транзитом через цей вузол.
(radix sympathica) утворений завузловими симпатичними волокнами,
які йдуть у вигляді гілки від plexus meningeus medius.
(radix parasympathica) вушного вузла є відгалуженням гілки язикоглоткового нерва (ІХ) n. petrosus minor (гілка n. Tympanicus), і несе
прeгангліонарні парасимпатичні волокна, які переключаються у
вушному вузлі.
До чутливих гілок n. mandibularis: вушно-скроневий нерв, щічний нерв
та язиковий нерв.
Вушно-скроневий нерв (n. auriculotemporalis) починається біля foramen
ovale двома корінцями, які, охопивши a. meningea media, знову
з’єднуються в один стовбур.
дає гілочки: n. meatus acustici externi, та rr. membranae tympani,
шкірі передньої частини вушної раковини – nn. auriculares, посилає
привушні гілки (rr. parotidei), які досягають привушної залози,
приєднуючись до гілок лицевого нерва за допомогою сполучних гілок з
лицевим нервом (rr. communicantes cum nervo faciale). Закінчується n.
auriculotemporalis у шкірі скроневої ділянки кінцевими поверхневими
скроневими гілочками (rr. temporales superficiales).
Щічний нерв (n. buccalis), з-під переднього краю m. masseter, іде вперед
до зовнішньої поверхні щічного м’яза, пронизує його і розгалужується
у слизовій оболонці щоки. Іннервує шкіру та слизову оболонку щоки і
кута рота щічну поверхню ясен на рівні 1 великого кутнього зуба.
Язиковий нерв (n. lingualis) між присереднім та бічним крилоподібними
м’язами, до нього приєднується барабанна струна (гілка VII пари
черепних нервів). Проходить над піднижньощелепною слинною
залозою, діафрагмою рота і перехрещується з піднижньощелепною
протокою, лягаючи на зовнішню поверхню шило-язикового м’яза. По
ходу віддає гілки: (rr. isthmi faucium) (rr. linguales), які досягають
передніх двох третин язика (rr. communicantes cum nervo hypoglosso);
(n. sublingualis).
N. sublingualis проходить збоку від під’язикової слинної залози,
іннервує слизову оболонку дна ротової порожнини та язикову
поверхню ясен в ділянці передніх зубів нижньої щелепи.
(ganglion submandibulare) належить до парасимпатичної частини
автономного відділу периферійної нервової системи і забезпечує
секреторну іннервацію піднижньощелепної та під’язикової слинних
залоз. корінці:
(radix sensoria) утворений вузловими гілками до піднижньощелепного
вузла (rr. ganglionares ad ganglion submandibulare), які відходять від
язикового нерва.
(radix sympathica) утворений завузловими симпатичними волокнами,
що відходять від симпатичного сплетення навколо лицевої артерії.
(radix parasympathica) утворений барабанною струною (chorda
tympani), що є гілкою VII пари черепних нервів, яка несе передвузлові
парасимпатичні волокна, що переключаються у піднижньощелепному
вузлі.
Парасимпатичний вегетативний під’язиковий вузол (ganglion
sublinguale) складається з вузликоподібних скупчень нейронів уздовж
залозистих гілок піднижньощелепного вузла, що прямують до
під’язикової слинної залози.
Нижній комірковий нерв (n. alveolaris inferior) проходить між
присереднім та бічним крилоподібними м’язами й, лежачи позаду
язикового нерва, входить у нижньощелепний канал разом з
однойменною артерією. Всі рухові волокна формують щелепнопід’язиковий нерв (n. mylohyoideus).
N. mylohyoideus іннервує його і переднє черевце m. digastricus. За
своїм ходом у нижньощелепному каналі n. alveоlaris inferior віддає
гілки, які з’єднуються між собою і формують нижнє зубне сплетення
(plexus dentalis inferior). Від цього сплетення відходять нижні зубні
гілки (rr. dentales inferiores) – іннервують зуби
нижні ясенні гілки (rr. gingivales inferiores) – іннервують ясна. Кінцевою
гілкою n. alveolaris inferior є підборідний нерв (n. mentalis), який
виходить через foramen mentale mandibulae в ділянці підборіддя.
N. mentalis віддає: (rr. mentales) – іннервують шкіру підборіддя, (rr.
labiales) – іннервують шкіру та слизову оболонку нижньої губи, (rr.
gingivales) – іннервують щічну поверхню ясен. рухові нерви до
однойменних жувальних м’язів:
(n. massetericus) (nn. temporales profundi); (n. pterygoideus lateralis); та
(n. pterygoideus medialis).
Від n. pterygoideus medialis відходять (n. musculi tensoris veli palatini) та
(n. musculi tensoris tympani), які проходять транзитом через g. oticum і
іннeрвують однойменні м’язи (останні у філогенезі відокремились від
m. pterygoideus medialis).
175. Іннервація зубів та ясен,зубні сплетення,джерела їх утворення.
Зуби верхньощелепної зубної дуги іннервують верхні передні, середні і
задні коміркові нерви, (гілки верхньощелепного нерва) (друга гілка
трійчастого нерва – V черепний нерв). Ці нерви у товщі коміркового
відростка верхньої щелепи утворюють верхнє зубне сплетення, від
якого відходять верхні зубні та верхні ясенні гілки.
Зуби нижньощелепної зубної дуги іннервує нижній комірковий нерв(
чутлива гілка нижньощелепного нерва) (третя гілка трійчастого нерва –
V черепний нерв). У каналі нижньої щелепи від нижнього коміркового
нерва відходять гілочки, що формують у товщі нижньої щелепи нижнє
зубне сплетення. Від цього сплетення відходять нижні зубні та нижні
ясенні гілки.
Увійшовши через канал кореня зуба в пульпу зуба, зубні гілки
утворюють поверхневе і глибоке сплетення, від яких відходять нервові
волокна, що закінчуються рецепторами. Нервові закінчення оточують
одонтобласти.
Коміркові нерви іннервують зуби і тканини, що їх оточують.
176. VII пара черепних нервів, проміжний нерв: ядра, топографія,
гілки, ділянки іннервації. Парасимпатичні вузли, зв’язані з
проміжним нервом, їх корінці і гілки, ділянки іннервації.
VII пара черепних нервів – змішаний об’єднує два нерви: лицевий і
проміжний.
Лицевий нерв
Ядра: 1) ядро лицевого нерва (соматомоторне) лежить у покришці
моста.
Волокна: нерв містить тільки рухові волокна. Нерв виходить з
порожнини черепа через внутрішній слуховий отвір → лицевий канал
→ шилососкоподібний отвір. Далі нерв проходить через привушну
слинну залозу, утворюючи там сплетення, але не іннервуючи цю залозу,
і врешті розгалужується на гілки («велика гусяча лапка»);
(rami temporales); (rami zygomatici); (rami buccales); (ramus marginalis
mandibulae); (ramus colli) (nervi auriculars posteriores); (nervus
digastricus); (nervus stylohyoideus);(nervus stаpedius в каналі скроневої,
plexus intraparotideus
Ділянки іннервації: мімічні м’язи, двочеревцевий м’яз (заднє черевце),
шило-під’язиковий м’яз, підшкірний м’яз шиї, вушні м’язи,
стремінцевий м’яз.
Проміжний нерв (nervus intermedius).
Ядра: (на дорз
поверхні мосту)
1) nucleus
salivatorius
superior; 2)
nucleus tractus
solitarii.
Волокна: нерв змішаний, містить парасимпатичні і чутливі (смакові)
волокна. Нерв виходить з порожнини черепа через внутрішній слуховий
отвір, внутрішній слуховий хід, лицевий канал. В лицевому каналі нерв
розгалужується на два нерви:
(nervus petrosus major) – виходить через отвір каналу великого
кам’янистого нерва, рваний отвір, потім через крилоподібний канал
потрапляє в крилопіднебінну ямку;
(chorda tympani) містить смакові та передвузлові парасимптаичні,
йде по канальцю барабанної струни, виходить через кам’янистобарабанну щілину.
Ділянки іннервації: смакова іннервація передніх 2/3 язика,
парасимпатична іннервація слізної залози, залоз носової порожнини,
всіх слинних залоз, крім привушної.
Парасимпатичні вузли зв’язані з проміжним нервом:
1) (ganglion pterygopalatinum).
Розміщений в крилопіднебінній ямці.
Аксони вісцеромотонейронів вузла
іннервують слізну залозу.
Гілки:
- (nervi nasales), які іннервують залози носової порожнини.
- (nervi palatini), які іннервують залози піднебіння.
2)парасимпатичний вузол піднижньощелепного трикутника.
Аксони вісцеронейронів вузла іннервують піднижньощелепну та
під’язикову слинні залози, а також дрібні залози ротової порожнини.
177. IX пара черепних нервів: ядра, вузли, топографія, гілки,
ділянки іннервації. Вушний вузол: корінці та гілки, ділянки
іннервації.
ІХ пара черепних нервів – язикоглотковий нерв (nervus
glossopharyngeus).
Ядра:
1) подвійне ядро (соматомоторне)
2) нижнє слиновидільне ядро (парасимпатичне)
3) ядро одинокого шляху
Ядра лежать у довгастому мозку. , виходять із заоливної борозни
Волокна: нерв змішаний, містить рухові, парасимпатичні , чутливі
волокна. Нерв виходить з порожнини черепа через яремний отвір.
Гілки і ділянки іннервації:
- рухові волокна -(rami musculi stylopharyngei), які іннервують шилогорловий м’яз;
- чутливі волокна іннервують: горло (горлові гілки – rami pharingei),
корінь язика - язикові гілки (rami lingvalis); мигдаликові гілки (rami
tonsillaris); сонну пазуху (гілка сонної пазухи – ramus sinus carotici);
середнє вухо (барабанний нерв – nervus tympanicus); парасимпатичні волокна виходять з барабанної порожнини у вигляді
малого каменистого нерва (nervi petrosus minor). Малий камянистий
нерв переривається в (ganglion oticum).
Вушний вузол (ganglion oticum) розміщений під овальним отвором парасимпатичної частини автономного відділу периферійної нервової
системи, секреторна іннервації привушної залози
(radix sensoria ganglii otici) утворений вузловими гілками
нижньощелепного нерва (rr. ganglionares n. mandibularis), його чутливі
волокна проходять транзитом через цей вузол.
(radix sympathica) утворений завузловими симпатичними волокнами,
які йдуть у вигляді гілки від plexus meningeus medius.
(radix parasympathica) вушного вузла є відгалуженням гілки язикоглоткового нерва (ІХ) n. petrosus minor (гілка n. Tympanicus), і несе
прeгангліонарні парасимпатичні волокна, які переключаються у
вушному вузлі.
178. X пара черепних нервів: ядра, вузли, частини, топографія,
гілки кожної частини, ділянки іннервації.
Х пара черепних нервів – блукаючий нерв (nervus vagus).
Ядра: у довгастому мозку
1) подвійне ядро (соматомоторне)
2) заднє ядро блукаючого нерва (парасимпатичне) в
трикутнику блукаючого нерву 3) ядро одинокого шляху
(соматосенсорне)
Волокна: нерв змішаний, містить рухові волокна, парасимпатичні
волокна, чутливі волокна.
Нерв виходить з порожнини черепа через яремний отвір.
Ділянки іннервації: оболонки головного мозку, шкіра
вушної раковини, нутрощі (крім органів порожнини таза).
Гілки головного відділу блукаючого нерва:
• ramus meningeus) – іннервує оболонки головного мозку;
• ramus auricularis) – іннервує шкіру вушної раковини.
Гілки шийного відділу блукаючого нерва:
• (rami pharingei) – іннервують горло, м’яке піднебіння, корінь язика. •
(nervus laryngeus supenor) — іннервує гортань, щитовидну залозу;
• (rami cardiaci cervicales superiores et inferiores) — іннервація серця.
Гілки грудного відділу блукаючого нерва:
Від поворотного
гортаногго rami
tracheales) —
іннервують трахею,
rami bronchiales) —
іннервують бронхи;
(rami cardiaci
thorаcici) —
іннервують серце;
(rami esophageales);
(nervus laryngeus inferior) — іннервує гортань.
Гілки черевного відділу блукаючого нерва (іннервують нутрощі
черевної порожнини):
Представлені переднім(проводж як печінкові гілки) та заднім (черевні
гілки) блукаючими стовбурами
Всі парасимпатичні волокна в складі вказаних гілок перериваються у
парасимпатичних внутрішньо- або приорганних вузлах.
179. XI пара черепних нервів:
ядра, топографія, ділянки
іннервації. ХІ пара черепних
нервів – додатковий нерв (nervus
accessorius) Ядра:
ядро додаткового нерва (соматомоторне) – лежить в передніх рогах
шести верхніх шийних сегментів спинного мозку, проектується на
ромбоподібну ямку.
2) подвійне ядро (соматомоторне) – лежить у довгастому мозку.
Волокна: нерв містить тільки рухові волокна (аксони мотонейронів ядра
додаткового нерва – спинномозкові корінці (radices spinales) і аксони
мотонейронів подвійного ядра – черепні корінці (radices craniales).
Спинномозкові корінці входять у порожнину черепа через великий
потиличний отвір, зливаються з черепними корінцями і
сформований додатковий нерв виходить з порожнини черепа черз
яремний отвір. Розгал на внутр гілку (приєднується до вагуса) та
зовнішню Ділянки іннервації: грудинно-ключично-соскоподібний і
трапецієподібний м’язи.
1)
180. Парасимпатичні вузли голови, їх топографія, корінці, гілки,
ділянки іннервації.
Війковий вузол, g.ciliare, має непостійну форму
Цей вузол лежить у задньому відділі очної ямки на зовнішній поверхні
зорового нерва. Війковий вузол має три корінці:
1), radix parasympathica (утворений гілкою окорухового нерва до
війкового вузла, r.n.oculomotorius ad ganglion ciliare);
2) radix sympathica;
3) radix sensoria (утворений сполучною гілкою носовійкового нерва з
війковим вузлом, r.communicans n.nasociliaris cum ganglio ciliare).
Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла у складі
коротких війкових нервів, nn.ciliares brevis, прямують до очного
яблука, пронизують склеру і іннервують війковий м’яз та м’яззвужувач зіниці.
Крило-піднебінний вузол залягає в однойменній ямці та має 3корінці:
radix sensoria є вузловими гілками верхньощелепного нерва і
несе транзитом чутливі волокна. radix sympathica) утворений
завузловими симпатичними волокнами, які як глибокий
кам’янистий нерв (n. petrosus profundus)(гілка
внутрішнього сонного сплетення) досягають вузла, йдучи до нього у
складі нерва крилоподібного каналу (n. canalis pterygoidei) або нерва
Відія (n. Vidianus). radix parasympathica seu radix intermedia) є гілкою
лицевого нерва (VII)( n. petrosus major) і несе передвузлові
парасимпатичні волокна, переключаються в крило-піднебінному вузлі.
Піднижньощелепний вузол, g.submandibulare, лежить на
піднижньощелепній слинній залозі.
Піднижньощелепний вузол має три корінці:
1) radix parasympathica (утворений барабанною стуною, chorda tympani);
2) radix sympathica; утворений завузловими симпатичними волокнами,
що відходять від симпатичного сплетення навколо лицевої артерії.
3) radix sensoria (утворений вузловими гілками піднижньощелепного
нерва, rr.ganglionares n.mandibularis).
Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла забезпечують
секреторну іннервацію піднижньощелепної та під’язикової слинних
залоз. Під’язиковий вузол, g.sublinguale, дуже мінливий за будовою,
частіше розміщується по ходу гілок n.lingualis до під’язикової залози.
Під’язиковий вузол має три корінці:
1), radix parasympathica (утворений
барабанною струною, chorda
tympani); 2) radix sympathica;
3), radix sensoria (утворений вузловими гілками піднижньощелепного
нерва, rr.ganglionares n.mandibularis).
Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла забезпечують
секреторну іннервацію під’язикової залози.
Вушний вузол (ganglion oticum) розміщений під овальним отвором
(radix sensoria ganglii otici) утворений вузловими гілками
нижньощелепного нерва (rr. ganglionares n. mandibularis), його чутливі
волокна проходять транзитом через цей вузол.
(radix sympathica) утворений завузловими симпатичними волокнами,
які йдуть у вигляді гілки від plexus meningeus medius.
(radix parasympathica) вушного вузла є відгалуженням гілки язикоглоткового нерва (ІХ) n. petrosus minor (гілка n. Tympanicus), і несе
прeгангліонарні парасимпатичні волокна, які переключаються у
вушному вузлі.
181.
XII пара черепних нервів: топографія, гілки, ділянки
іннервації.
ХІІ пара черепних нервів – під’язиковий нерв є руховим нервом.
Під’язиковий нерв має одне рухове ядро – ядро під’язикового нерва
(nucleus nervi hypoglossi), яке проектується на однойменний трикутник
у нижній частині ромбоподібної ямки. Виходить через під’язиковий
канал потиличної кістки, утворює верхню сторону трикутника
Пирогова.
Гілки : язикові (rr. linguales).
Шийна петля (ansa cervicalis) утворюється злиттям верхнього та
нижнього корінців під’язикового нерва.
Під’язиковий нерв іннервує всі м’язи язика.
Гілки шийної петлі (яка походить з верхніх трьох шийних
спинномозкових нервів) іннервують м’язи шиї, що лежать нижче
під’язикової кістки, та m. geniohyoideus.
182.
Вегетативна нервова система: центральний та периферійний
відділи. Загальна характеристика. Передвузлові та післявузлові
волокна. Симпатичний і парасимпатичний відділи: їх
морфологічні, фізіологічні і фармакологічні відмінності.
Вегетативна нервова система
Центральний відділ: скупчень нейронів в області
проміжного, середнього, довгастого мозку і в бічних рогах
спинного мозку. Периферійний: нерви, нервові вузли, нервові
сплетення. Функції ВНС :
1)Гомеостаз;
2)Пристосування організму до умов внутрішнього і зовнішнього
середовища;
3)Іннервує внутрішні органи, а саме: органи серцево-судинної системи,
травного, дихального та сечостатевого апаратів, непосмуговані м’язи та
всі залози внутрішньої секреції.
Від тіла нейрона (першого), що міститься в центральній нервовій
системі, відходить довгий відросток, який утворює прегангліонарне
волокно. Воно переключається на другий нейрон, тіло якого міститься в
периферичному вузлі (ганглії, сплетенні), від тіла цього нейрона
відходить постгангліонарне волокно до іннервованого органа.
Вегетативна нервова система поділяється на симпатичну і
парасимпатичну.
Симпатичний відділ автономної нервової системи.
• Центральна частина симпатичного відділу міститься бокових рогах
спинного мозку — останнього шийного, всіх грудних та кількох
верхніх поперекових сегментів. Nucleus intermediolateralis
• Периферична частина симпатичного відділу складається з нервів і 23
гангліїв, які розташовані поряд зі спинним мозком з обох боків хребта.
Частина гангліїв утворює два ланцюги, з'єднані один з одним, а
частина — нервові сплетення. У гангліях знаходяться тіла нейронів,
які іннервують внутрішні органи, причому відстань від ганглія до
органа може бути значною (аксони перших нейронів короткі, а других
— довгі).
• Аксони ефекторних нейронів, що виходять із симпатичних гангліїв,
іннервують усі без винятку внутрішні органи.
• Як нейромедіатор клітини використовують норадреналін, який
справляє на організм збудливий ефект, підвищує інтенсивність обміну
речовин, посилює ритмічні форми активності, знижує пороги
чутливості. • Клітини — мішені мають до нейромедіаторів збудливі
рецептори.
• Симпатична частина посилює діяльність організму в умовах, що
потребують мобілізації фізичних сил. Активізується, коли ми
відчуваємо різні емоції (страх, гнів) або стикаємося зі значними
напруженнями (тяжка фізична праця, спортивні змагання).
Парасимпатичний відділ автономної нервової системи.
• Центральна частина парасимпатичного відділу розміщена в ядрах
середнього і довгастого мозку, а також у II — IV крижовому сегментах
спинного мозку. Nucleus oculomotorius, nucleus salivat sup, n sal inferior,
n dorsalis nervi vagi
• Периферична частина парасимпатичного відділу складається з
волокон, які входять до складу кількох черепно-мозкових нервів
(окорухового, лицьового, язикоглоткового і блукаючого), та з волокон
відповідних куприкових сегментів, причому останні формують тазові
нерви. Ганглії перебувають поблизу тих органів, які вони іннервують,
•
•
•
•
або безпосередньо у стінках самих органах (аксони перших нейронів
довгі, а других — короткі).
Парасимпатичні ефекторні нейрони іннервують внутрішні органи,
окрім потових і надниркових залоз, гладеньких м'язів більшості
кровоносних судин і матки.
Як нейромедіатор клітини використовують ацетилхолін, що справляє
на організм гальмувальний ефект, знижує інтенсивність обміну й
ритмічні форми активності, відновлює пороги чутливості.
Клітини — мішені мають до нейромедіаторів гальмівні рецептори.
Парасимпатична частина забезпечує відновлення ресурсів, витрачених
під час роботи. Активізується, коли організм перебуває у стані
спокою.
Симпатична нервова
система
Парасимпатична нервова
система
Тіла перших нейронів
знаходяться в спинному
мозку на рівні грудного і
поперекового відділу
Тіла перших нейронів знаходяться
в стовбурі головного мозку та в
крижовому відділі спинного мозку
Ганглії знаходяться поряд з
хребтом, по 23 з кожної
сторони
Ганглії розташовані біля самого
органа, що іннервується, або навіть
у його стінках
Аксони перших нейронів
короткі, а других — довгі.
Аксони перших нейронів довгі, а
других — короткі.
Норадреналін — основний
Ацетилхолін — основний
нейромедіатор в синапсах
нейромедіатор в синапсах других
других нейронів з клітинаминейронів з клітинами-мішенями.
мішенями.
Посилює діяльність
Активізується в стані спокою та
організму в умовах, що
забезпечує відновлення ресурсів
потребують мобілізації
організму.
фізичних сил
183. Шийна частина симпатичного стовбура: вузли, їх топографія,
передвузлові та післявузлові волокна, ділянки іннервації.
Шийний відділ симпатичного стовбура включає три вузли: верхній,
середній і нижній.
(gangl. cervicale superius) має веретенообразную форму. Розташований
на поперечних відростках II - III шийних хребців, покритий
передхребтовою фасцією. Від вузла відходить сім основних гілок, що
містять постгангліонарні волокна для іннервації органів голови та шиї.
- Сірі сполучні гілки ідуть до I, II, III шийних спинномозкових нервів.
- (n. jugularis) розділяється на дві гілки, волокна яких приєднуються до
IX-XII пар черепних нервів.
- (n. caroticus internus) утворює периартеріальне сплетення навколо вн.
сонної артерії і іннервує ті органи, які кровопостачає ця артерія. - (n.
caroticus externus) утворює периартеріальне сплетення навколо зовн.
сонної артерії і іннервує ті органи, які кровопостачаються цією
артерією.
- (rr. laryngopharyngei) розподіляються по судинах стінки глотки,
формуючи глотковий сплетення (plexus pharyngeus). Іннервують
глотку, гортань і стравохід.
- (n. cardiacus superior) бере участь в утворенні поверхневого серцевого
сплетення. -Гілки, які входять до складу діафрагмального нерва.
(gangl. cervicale medium)-непостійний, розташований на рівні VI
шийного хребця. Від цього вузла відходять 3 види гілок:
-Сірі сполучні гілки до V і VI шийних спинномозкових нервів.
- (n. cardiacus medius) бере участь в утворенні глибокої серцевого
сплетення.
-Гілки, що беруть участь в утворенні нервового сплетення загальної
сонної і підключичної артерій, а також сплетення нижньої щитовидної
артерії.
(gangl. cervicale inferius)
розташований вище
підключичної артерії і
позаду хребетної артерії.
Іноді з'єднується з I
грудним симпатичним
вузлом і отримує назву
шийно-грудного
(зірчастого) вузла (gangl.
cervicothoracicum s.
stellatum). Від нижнього
вузла відходять 6 гілок.
-Сірі сполучні гілки до VII і VIII шийних спинномозкових нервів.
- (plexus vertebralis).
- (n. cardiacus inferior), бере участь в утворенні глибокого сплетіння
серця.
-Гілки до діафрагмального нерва.
-Гілки до (plexus caroticus communis). -Гілки до (plexus subclavius).
Грудна частина симпатичного стовбура: вузли, їх
топографія, передвузлові та післявузлові волокна, ділянки
іннервації.
184.
Поперековий та крижовий відділи симпатичного стовбура.
Вегетативні нервові сплетення черевної порожнини та малого
таза. Поперековий відділ симпатичного стовбура утворений 4-5
вузлами, розташованими на передньобічній поверхні поперекових
хреців.
Поперекові вузли з’єднані між собою міжвузловими гілками.
I та II поперекові вузли отримують передвузлові волокна за рахунок
білих сполучних гілок.
III-V за рахунок міжвузлових волокон.
Вузли поперекової частини віддають такі гілки:
1.Сірі сполучні-йдуть до поперекових спинномозкових нервів.
185.
2.Поперекові нутрощеві нерви утворюють черевне аортальне сплетення.
Крижова частина утворена 4-5 парними вузлами і 1
непарним, які розташовані на тазовій поверхні крижової
кістки. Вузли крижової частини віддають:
1.Сірі сполучні гілки-йдуть до крижових нервів.
2.Крижові нутрощеві нерви утворюють нижнє підчеревне сплетення.
Вегетативні нервові сплетення черевної порожнини:
1)
plexus aorticus abdominalis, на передній та бічних стінках
черевної частини аорти й утворене гілками від верхніх
поперекових вузлів симпатичного стовбура (ganglia lumbalia
superiora trunci sympathici).
plexus coeliacus, -сонячним сплетенням (plexus solaris), навколо черевного стовбура (truncus coeliacus) і утворене гілками: (plexus aorticus abdominalis);
- (n. vagus);
- (n. splanchnicus major); - (n. splanchnicus minor); - (n. phrenicus dexter).
Містить переважно два черевні вузли (ganglia coeliaca), які розміщені з
боків від черевного стовбура (truncus coeliacus). У вузлах тіла 3
НЕЙРОНІВ.
Від черевних вузлів (ganglia coeliaca) відходять (neurofibrae
postganglionicae sympathicae), до яких приєднуються парасимпатичні
(neurofibrae preganglionicae parasympathicae) блукаючого нерва, що
беруть участь в утворенні судинних і органних сплетень.
До (plexus coeliacus) належать такі сплетення:
- (plexus hepaticus), яке продовжується від черевного сплетення (plexus
coeliacus) до воріт печінки (porta hepatis) і оточує печінкові артерії (aa.
hepaticae).
- (plexus splenicus; plexus lienalis), яке оточує селезінкову артерію (a.
splenica; a. lienalis) і продовжується від черевного сплетення (plexus
coeliacus);
- (plexus gastricus), що оточує ліву шлункову артерію (a. gastrica sinistra) і
продовжується від черевного сплетення (plexus coeliacus);
- (plexus pancreaticus), що обплітає стовбури підшлункових артерій
(truncus arteriarum pancreaticarum);
2)
(plexus suprarenalis), що розміщується навколо надниркових артерій (aa.
Suprarenales);
- (plexus mesentericus superior), розміщене навколо верхньої брижової
артерії (a. mesenterica superior) та її гілок; - (plexus mesentericus inferior)
розміщене навколо нижньої брижової артерії (a. mesenterica inferior) та
її гілок.
Гілки цього сплетення обплітають верхню прямокишкову артерію
(arteria rectalis superior) аж до прямої кишки (rectum);
- (plexus intermesentericus), що є частиною черевного аортального
сплетення (pars plexus aortici abdominalis) і розміщене між початками
верхньої брижової артерії та нижньої брижової артерії (a. mesenterica
superior et a. mesenterica inferior);
- (plexus entericus), яке міститься у стінці тонкої кишки (paries intestini
tenuis) і утворене нервовими волокнами брижових сплетень (plexus
mesenterici);
- (plexus myentericus) або сплетення Ауєрбаха (plexus Auerbachi), що
розміщене між двома шарами м’язової оболонки тонкої кишки (tunica
muscularis intestini tenuis) і регулює перистальтику кишки;
- (plexus submucosus), або сплетення Мейсснера (plexus Meissneri), що
міститься під слизовою оболонкою тонкої кишки (tunica mucosa
intestini tenuis), іннервує м’язову пластинку слизової оболонки (lamina
muscularis tunicae mucosae) та кишкові залози слизової оболонки тонкої
кишки (glandulae intestinales tunicae mucosae intestini tenuis);
- (plexus rectalis superior), що утворене нервовими гілками нижнього
брижового сплетення (plexus mesentericus inferior) і охоплює верхню
частину прямої кишки (rectum);
- (plexus renalis)
- (plexus uretericus)
- (plexus ovaricus)
- (plexus testicularis), яке оточує яєчкову артерію (a. testicularis) й
утворене нервовими волокнами черевного аортального сплетення та
ниркового сплетення (plexus aorticus abdominis et plexus renalis);
-
(plexus iliacus), що оточує праву та ліву клубові артерії (aa. iliaca interna
dextra et sinistra) і є продовженням міжбрижового сплетення (plexus
intermesentericus) на клубовій артерії (aa. iliacаe);
- (plexus femoralеs), що розміщені навколо початку стегнових артерій
-
(aa. femorales) і є продовженням клубового сплетення (plexus iliacus).
До вегетативних сплетень малого таза належать:
1) (plexus hypogastricus superior; n. presacralis) непарне і
розміщене під роздвоєнням аорти (bifurcatio aortae) на передній
поверхні тіла V поперекового хребця та миса (facies anterior corporis
vertebrae lumbalis quintae [V] et promontorii). Верхнє підчеревне
сплетення (plexus hypogastricus superior) утворене:
- (rami plexus aortici abdominalis);
- (nn. splanchnici lumbales) від нижніх поперекових вузлів
симпатичного стовбура (ganglia lumbalia inferiora trunci
sympathici); - (nn. splanchnici sacrales) від першого крижового
вузла симпатичного стовбура (ganglion sacrale primum trunci
sympathici).
Від верхнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus superior)
відходять правий та лівий підчеревні нерви (nn. hypogastrici dexter et
sinister), які переходять до нижнього підчеревного сплетення (plexus
hypogastricus inferior).
2) (plexus hypogastricus inferior; plexus pelvicus) – парне і розміщене
попереду та з обох боків від прямої кишки (rectum) на поверхні
м’язапідіймача відхідника (m. levator ani). має такі сплетення:
- (plexus rectalis medius),;
- (plexus rectalis inferior)
3) (plexus uterovaginalis), розміщене з боків матки та піхви (uterus et
vagina) й утворене гілками нижнього підчеревного сплетення (rami
plexus hypogastrici inferioris) та міхурового сплетення (plexus vesicalis).
Від матково-піхвового сплетення (plexus uterovaginalis)
відходять піхвові нерви та гілки (nervi et rami vaginales)
до: - матки (uterus);
- маткових труб
(tubae uterinae);
- яєчників
(ovaria).
4) (plexus prostaticus), розміщене на бічних, задній та нижній поверхнях
передміхурової залози (prostata) й утворене гілками: нижнього
підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior) і міхурового
сплетення (plexus vesicalis).
5) (plexus deferentialis) – парне, оточує сім’явиносну протоку (ductus
deferens) і утворене гілками нижнього підчеревного сплетeння (plexus
hypogastricus inferior) та міхурового сплетення (plexus vesicalis). Віддає
гілки до пухирчастої залози (glandula vesiculosa).
6) (plexus vesicalis), розміщене на бічних стінках сечового міхура (vesica
urinaria) й утворене парасимпатичними гілками тазових нутрощевих
нервів (rami parasympathici nervorum splanchnicorum pelvicorum).
7) (nn. cavernosi clitoridis), що утворені гілками нижнього підчеревного
сплетення (plexus hypogastricus inferior) і досягають клітора (clitoris);
8) (nn. cavernosi penis) починаються від передміхуровозалозового
сплетення (plexus prostaticus) і йдуть до статевого члена (penis);