Семінар на тему: Жанр новели в літературі американського романтизму.
Формування американської культури, зокрема літератури, відбувалося паралельно з бурхливим соціальноекономічним розвитком Сполучених Штатів як незалежної держави. Молода країна невпинно формувала
власну економіку, торгівлю, промисловість, фінанси, розбудовувала нові міста.
Створення національної культури, гідної молодої держави, було проголошене невідкладним завданням. І
саме в цей час провідним напрямом у літературі Англії, Франції, Німеччини став романтизм; американські
художники саме в ньому знайшли співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням, продовжуючи розвивати у
своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, зокрема В.Скотта і Е. Гофмана.
Значну роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли твори французьких просвітителів,
ідеї Французької революції. У творчості американських письменників досить часто відбувався певний синтез
просвітительських ідей і нових романтичних форм.
За часовими проміжками американський романтизм розвивався трохи пізніше від західноєвропейського і
займав передові позиції з кінця 10-х років до початку 60-х рр. XIX ст. Точкою відліку стала поява книжки
романтичних новел В.Ірвінга (1819 р.), а криза американського романтизму характерна для переломного
періоду в історії США - роки громадянської війни між Півднем і Північчю. Остаточна перемога капіталістичної
Півночі над сільськогосподарським рабовласницьким Півднем співпала з тотальним поширенням у літературі
реалістичного напряму. Однак це не означало, що романтизм цілком зник з творів американських авторів. Він
ввійшов - як окремі структури, характери, елементи - у творчість багатьох письменників-реалістів. Складним
поєднанням романтизму і реалізму стала творчість У. Уїтмена. Романтичні мотиви органічно вплетені у
творчість М. Твена, Д. Лондона та інших письменників США кінця XIX - початку XX ст.
У становленні та розвитку американського романтизму виділено три періоди.
1. Ранній американський романтизм (1819-1830-ті рр.), до якого критики та науковці віднесли творчість В.
Ірвінга, Ф. Купера, Д. Кеннеді та ін. Безпосереднім попередником цього періоду був передромантизм, який
розвивався ще у рамках просвітницької літератури. Творчість письменників раннього етапу носила
оптимістичний характер, пов´язаний з героїчним часом Війни за незалежність.
2. Зрілий американський романтизм (1840-1850-ті рр.) - це творчість Н.Готорна, Е.По, Г.Мелвілла та ін.
Більшість письменників цього періоду пережила глибоке незадоволення ходом розвитку країни, тому в їхніх
творах переважали драматичні, навіть трагічні тони, відчуття недовершеності світу і людини, настрої туги,
усвідомлення трагізму людського буття. З´явився новий герой - людина з роздвоєною психікою, яка несла у
своїй душі штамп приреченості. На цьому етапі американський романтизм набув філософської спрямованості.
У твори письменників стала проникати романтична символіка і повчальна алегоричність, значну роль почали
відігравати надприродні сили, посилилися містичні мотиви.
3. Пізній американський романтизм (60-ті рр. XIX ст.). Це період кризових явищ. На даному етапі працювали ті
письменники попереднього етапу, які продовжували свій творчий шлях у літературі. Відбулося різке
розмежування романтичної літератури на:
-літературу аболіціонізму, яка в рамках романтичної естетики протестувала проти рабства з естетичних
та загально-гуманістичних позицій.
-літературу Сходу, яка романтизувала й ідеалізувала "східне лицарство", постала на захист
історичного приреченого руху та реакційного укладу життя.
Історія, зокрема історія культури, поставила перед американським романтизмом кілька складних і
відповідальних завдань:
-
Створити оригінальну національну літературу, яка б не була повторенням чи наслідуванням того, що
вже зробили романтики Європи.
-
Через усю творчість американських письменників пройшло ствердження національної самобутності та
незалежності, пошуки національної самосвідомості й національного характеру;
Головне, що приваблювало у творах - історія і сьогодення, природа і звичаї, колізії і процеси, людські
типи і характери.
Створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, її становлення і здобутки.
-
Письменники-романтики у своїх книжках із захопленням подорожували разом із героями і читачами
морськими просторами, лісами, ріками. Незаймана цивілізацією природа поставала одразу ж за порогом
дому. Природа маловідомого континенту чи екзотичних островів часто ставала одним із персонажів.
Історичні твори про недавню минувшину мали на меті зміцнити почуття прив´язаності до своєї землі, гордості
за неї. З іншого боку, в цих творах історія часто було лише проекцією проблем і конфліктів сьогодення.
Основні літературні регіони:
- Нова Англія (північно-східні штати) - Н Готорн, Емерсон, Topo та ін.
- Середні штати - В.Ірвінг, Ф.Купер, Г.Мелвілл та ін.
- Схід - Д.Кеннеді, У.Сіммс, Е.По.
Враховуючи ідейно-естетичну спрямованість творчості письменників, літературознавці виділили наступні
основні течії в американському романтизмі:
-
соціально-критична (В.Ірвінг, Ф.Купер, Е.По, Н.Готорн, Г.Мелвілл);
філософська (Емерсон, Topo);
аболіціоністська – рух за скасування рабства (Г.Бічер-Стоу, Брайент);
"плантаторська традиція" - прославляла патріархальний устрій плантацій, виправдовувала рабство та
ідеалізувала побут плантаторів, часто порівнюючи їх із давніми римлянами (У.Сіммс).
В романтичній літературі США також склалася певна система жанрів. Найбільшого поширення набули прозові
твори:
-
подорожі у формі повістей, розповідей, нарисів;
романтичний роман;автобіографії, бесіди, проповіді, лекції, есе, дискусії;
жанр "короткого оповідання" - оповідання фантастичне, детективне, філософське, психологічне,
алегоричне;
епічна поема.
-
2. Фенімор Купер -майстер пригодницького роману класик американського романтизму. На відміну від В.
Ірвінга, який започаткував американську новелу, Ф. Купер став автором історичного американського роману,
засновником «морського роману» у світовій літературі.
15 вересня 1789 року у подружжя Куперів народилася 11-та дитина, син, якого назвали Джеймс. Справжнє
імʼя майбутнього письменника — Джеймс Купер, а Фенімор - узяв пізніше, за дівочим прізвищем матері.
За життя Ф. Купер написав 33 романн (за рік — 1, 2 або й 3 романи), декілька томів публіцистичних і путівник
нарисів, памфлетів, Історичних пошуків.
В історію світової літератури він увійшов як творець американського соціального роману, котрий
представлений кількома різновидами:
-
історичний («Шпигун»):
морський («Пірат»)
про боротьбу індійських племен («Шкіряна Панчоха»)
Три основні теми творчості:
-
війна за незалежність:
море;
життя фронтиру.
З усього написаного найвідомішою стала пенталогія про Шкіряну Панчоху (індіанські романи»).
Усі ці твори обʼєднано спільною темою (боротьба індіанських племен проти колонізаторів) і образом
мисливця Натаніеля Бампо, у якого були багаточисельні прізвиська: Звіробій, Слідопит, Соколине Око,
Шкіряна Панчоха, Довгий Карабін.
У центрі - конфлікт старого мисливця Натті Бампо та його вірного друга Чингачгука із суспільством
американських цивілізаторів (суддя Мармадьюк Темпл). Темпл засудив Натті за те, що він підстрелив оленя за
10 днів до початку сезону полювания. Розвʼязка трагічна. Старий індіанець, друг Натті, Чингачгук помер. Натті
вирушив на захід, куди ще не ступала нога білого цивілізатора.
Натті Бампо - американських варіант типу «зайної людини, друзі - Чинганчгук, Ункас.
ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОСТІ
-
Напружено-драматичний, стрімкий характер оповіді
Авантюрна інтрига
Елементи сентименталізму та мелодраматизму
Схильність до докладних і чуттєво забарвлених описів архітектури, побуту, одягу, звичаїв
Контрастні герої (за якостями, переконаннями, вчинками, почуттями); уславлення відваги й розуму
вільної природної людини
Новизна тематики, образів, мотивів
Американський колорит, введення місцевого характеру
Розгорнуті поетичні картини природи
3. Американська детективна література виникла в середині XIX століття і з самого початку суттєво відрізнялася
від європейської (насамперед британської) традиції. Її засновником вважається Едгар Аллан По, який заклав
основи жанру в оповіданнях про детектива Дюпена.
Американський детектив розвивався в тісному зв'язку з реаліями американського суспільства — урбанізацією,
організованою злочинністю, корупцією, соціальною нерівністю — і тому набув власного, несхожого на
британський, характеру.
Класичний (аналітичний) детектив — успадкований від По. У центрі — розгадка інтелектуальної загадки.
Злочин розкривається логічним шляхом, головний герой — геніальний аналітик. Насильство і жорстокість
залишаються «за кадром».
«Крутий» детектив (hard-boiled) — суто американський винахід 1920–30-х років. Виник як реакція на штучність
і умовність класичного детективу. Герой — жорсткий, циничний, діє у реальному, брудному світі;
зіштовхується зі злочином безпосередньо, а не через логічні вправи в кріслі. Головні представники: Дешіл
Гемметт («Мальтійський сокіл»), Реймонд Чандлер («Великий сон»), Росс Макдональд.
На відміну від британського детективу, де злочин часто відбувається в замкненому, майже казковому просторі
(маєток, острів, купе потяга), американський детектив занурений у реальне міське середовище — нічні вулиці,
дешеві готелі, порти, злачні квартали. Злочин тут — не аномалія, а закономірний продукт суспільства.
Детектив викриває не лише вбивцю, а й корумповану систему: продажних поліцейських, гангстерів, нечесних
політиків, лицемірну еліту.
Типовий герой американського детективу — приватний сищик. Він не є частиною системи (на відміну від
поліцейського), діє незалежно, керується власним моральним кодексом. Часто циничний зовні, але чесний у
душі. Він самотній, позбавлений ілюзій, але не байдужий. Принципова відмінність від британського сищика
(Холмс, Пуаро): американський герой діє, а не лише думає — він потрапляє у небезпеку, б'ється, отримує
удари, ризикує життям.
Американський детектив — особливо у традиції hard-boiled — відзначається лаконічною, різкою, розмовною
мовою. Короткі речення, влучні діалоги, гострі метафори. Чандлер підняв цей стиль до рівня справжньої
літератури — його прозу цитують як поезію.
Оповідь часто ведеться від першої особи — це створює ефект причетності, довіри, особистого погляду на події.
Американська детективна проза невіддільна від образу великого міста — найчастіше це Нью-Йорк або ЛосАнджелес. Місто зображується похмурим, небезпечним, двоїстим: зовні — блиск і успіх, всередині — гниль і
злочин. Якщо в британському детективі зло — це конкретний злочинець-одинак, то в американському зло
часто системне. Поліція куплена, суд залежний, багаті уникають відповідальності. Детектив змушений діяти
всупереч системі, а не разом із нею. Звідси — постійне напруження між героєм і владою.
Характерна риса крутого детективу — образ «роковой жінки» - красива, небезпечна, маніпулятивна. Вона
часто є або жертвою, або причиною злочину, або обома одночасно.
4. Біографія та творчість Едгара Аллана По
Едгар По народився 19 січня 1809 року в Бостоні. Його батьки були акторами. Батько пішов із сім’ї, коли
хлопчику було два роки, а невдовзі мати померла від туберкульозу. Едгара взяв на виховання багатий
торговець з Річмонда Джон Аллан. Хоча він жив у заможній родині, офіційного всиновлення не було, що
спричиняло постійні конфлікти з вітчимом.
З 1815 по 1820 роки сім’я жила в Англії, де Едгар здобув якісну початкову освіту. Після повернення до США він
вступив до Вірджинського університету (1826). Там він провчився лише рік: через відсутність фінансової
допомоги від вітчима По почав грати в карти, заборгував велику суму і був змушений покинути навчання.
Військова служба та початок кар'єри Після сварки з вітчимом Едгар під вигаданим іменем пішов в армію США
(1827). У цей же час він видав свою першу збірку віршів «Тамерлан та інші поезії». Пізніше він вступив до
військової академії Вест-Пойнт, але швидко зрозумів, що це не для нього, і навмисно порушував дисципліну,
щоб його відрахували. Після цього він остаточно розірвав стосунки з Алланом, який викреслив його із заповіту.
Професійна діяльність і шлюб По переїхав до Балтімора до своєї тітки Марії Клемм. У 1836 році він одружився
зі своєю кузиною Вірджинією, якій на той момент було 13 років. Більшу частину життя він працював
редактором і літературним критиком у різних журналах («Southern Literary Messenger», «Burton's Gentleman's
Magazine»). Він став першим американським письменником, який намагався жити суто на літературні
гонорари. Це призвело до постійних злиднів, оскільки в той час авторське право майже не захищалося, і
платили авторам дуже мало.
Літературні здобутки Творчість По ділиться на три основні напрямки:
Детективи: Він створив жанр класичного детективу. Його персонаж Огюст Дюпен вперше використовує
логічний аналіз для розкриття злочинів («Вбивства на вулиці Морг»).
Психологічні новели жахів: По писав про внутрішні страхи, смерть, божевілля та поховання заживо («Падіння
дому Ашерів», «Чорний кіт», «Серце-викривач»). Він замінив зовнішніх привидів на внутрішні хвороби
людської психіки.
Поезія: Найвідомішим твором став вірш «Ворон» (1845), який приніс йому величезну популярність, але не
фінансову стабільність.
Останні роки і смерть У 1847 році від туберкульозу померла його дружина Вірджинія. Це стало початком кінця
для письменника: він страждав від депресії, почав зловживати алкоголем. Обставини його смерті досі
лишаються загадкою. 3 жовтня 1849 року його знайшли в безпорадному стані біля виборчої дільниці в
Балтіморі. Він був у чужому брудному одязі та марив. 7 жовтня Едгар Аллан По помер у лікарні. Версії причин
смерті варіюються від алкогольного отруєння до сказу або політичних махінацій (тоді виборців могли
викрадати та змушувати голосувати кілька разів, попередньо напоївши).
Вплив на літературу По вплинув на розвиток багатьох жанрів: від наукової фантастики до символізму. Його
ідеї пізніше використовували Артур Конан Дойл (у створенні Шерлока Холмса) та Стівен Кінг. В Європі його
популярність була навіть більшою, ніж у США, завдяки перекладам Шарля Бодлера.
5. Едгара По вважають засновником, «батьком» жанру детективу. Визнання прийшло через багато років після
його смерті Він належав до знатного ірландського роду, народився 19 січня 1809 р. у м. Бостон, у родині
мандрівних акторів. Мати належала до родини англійських акторів, які переїхали до Америки в кінці XVIII ст.
У 1845 р. вийшов його вірш «Крук,, що приніс поету визнання. Він вважав, що лірика - це його єдина
пристрасть. Головна тема поезій - кохання, смерть і страждання. Едгар По розробив свою поетичну теорію, яку
виклав у статті «Принципи поезії»:
-
поема не повинна бути довгою:
поезія повинна цілком підкоритися почуттям прекрасного; потворного та безформного не мало бути в
ній:
поезія не використовувала систему тонічного віршування;
поезія мала поєднуватись із музикою.
Едгар По став засновником трьох головних напрямів у детективі:
-
романтичного (власне сенсаційного),
класичного (власне інтелектуального)
готичного (жахливого, страшного).
У творах класичного типу, власне інтелектуальних детективах, усі події. як правило, відбувалися у першій
частині, а потім детектив рухався вперед, доки повністю не розгадував загадки. Що ж стосувалося читача, то
він діяв нарівні з великим нишпоркою і мав можливість самостійно працювати над загадкою. Розвʼязуючи ту
чи іншу таємницю, читач повинен мислити логічно, послідовно, підключивши свій інтелект, звідси назва —
інтелектуальний.
6. Основна ознака детектива як жанру — наявність у творі якоїсь загадкової події, обставини якої невідомі і
мають бути з'ясовані. Найчастіше описувана подія — це злочин, хоча є детективи, в яких розслідують події, що
не є злочинними. Суттєвою особливістю детективу є те, що справжні обставини події не повідомляються
читачеві, принаймні, в повному обсязі, до закінчення розслідування. Замість цього, читач проводиться
автором через процес розслідування, отримуючи можливість на кожному його етапі будувати власні версії й
оцінювати вже відомі факти.
Важлива риса класичного детективу — повнота фактів. Розгадка таємниці не може будуватися на відомостях,
які не були представлені читачеві в ході розслідування. До моменту, коли розслідування закінчиться, читач
повинен мати досить інформації для того, щоб на її основі самостійно знайти рішення. Можуть приховуватися
лише окремі незначні подробиці, які не впливають на можливість розкриття таємниці.
Особливості інтелектуального детективу:
-
сюжет побудований навколо злочину.
у центрі - інтелектуальний процес пошуку істини,
дія відбувалася у дуже обмеженому просторі.
головний герой - єдиний, хто міг досягти успіху, який був ніби запрограмований
жертва - обʼєкт роботи нишпорки
детектива цікавили найменші подробиці
читач мав можливість стежити за розвитком думки слідчого,
-
інтерес почуттів сконцентрований на таємниці, а не на трагедії людей.
злочин мав бути обовʼязково розкритий за допомогою логічних умовиводів, а невипадковості, чи
немотивованого зізнання!
Монотонність оповіді, довгі розповіді герої про різні дрібниці.
7. Новаторство По:
1. Створення методу «раціоцинації». По першим запропонував розкривати злочин не випадково, а за
допомогою суворої логіки та аналізу. Його герой не бігає за злочинцем, а «розплутує» справу в думках,
вивчаючи дрібні деталі, які пропустила поліція.
2. Типаж головного героя (Великий детектив) Він створив образ С. Огюста Дюпена, який має всі риси
майбутніх детективів: він не професійний поліцейський, а інтелектуал-аматор, він трохи дивакуватий, веде
відлюдькуватий спосіб життя, має надзвичайну спостережливість.
3. Введення образу Помічника (Оповідача) У творах По про Дюпена є безіменний друг, від особи якого
ведеться розповідь. Цей прийом дуже важливий: помічник не такий розумний, як детектив, тому він
дивується його висновкам, через його запитання читачеві пояснюється хід думок генія (це прямо запозичив
Конан Дойл для доктора Ватсона).
4. Побудова сюжету «від кінця до початку» По змінив структуру розповіді. Твір починається з результату
(вбивство чи крадіжка), а весь подальший текст — це ретроспективний рух назад, до з'ясування обставин і
особи злочинця.
5. Суперництво з офіційною поліцією По вперше ввів у сюжет тупувату або обмежену поліцію (префект Г.), яка
діє шаблонно. Це підкреслює перевагу індивідуального розуму та творчого підходу детектива.
6. «Закрита кімната» В оповіданні "Вбивства на вулиці Морг" По вперше використав концепцію злочину в
закритому просторі, звідки нібито неможливо втекти. Це стало одним із найпопулярніших прийомів у
детективній літературі.
9. Сюжет складається з 4-ох елементів:
-
постановка проблеми (вбивство двох жінок у їхньому будинку);
поява даних, необхідних для і розвʼязання (зачинена зсередини кімната, волосся, не схоже на
людське, стрічка кашкета моряка тощо);
вияв істини, тобто завершення розслідування детективом (вбивцею виявився орангутанг, який утік від
свого господаря моряка);
пояснення, яким шляхом детектив дійшов до такого висновку (пояснення Дюпена).
Дюпен:
«Цей молодий чоловік походив з досить відомого, навіть шляхетного роду, але... потрапив у такі скрутні
обставини, що енергія його характеру підупала, і він перестав бувати в товаристві та дбати про повернення
свого майна».
«То була примха мого друга... любити Ніч заради неї самої; і в цю її химеру я, як і в усі інші, беззастережно
ввірував...» «Живучи в самотині, ми справді були самі». – відлюдкуватий спосіб життя.
Культ аналітичного мислення
Центральною є не дія, а інтелектуальний процес розслідування.
Герой - С. Огюст Дюпен — застосовує метод «аналітичного мислення»:
-
розкладає факти на елементи
шукає логічні невідповідності
реконструює події через раціональний аналіз
Важливо: істина досягається не через докази як такі, а через логічне мислення.
Тип героя-детектива
Дюпен - перший у літературі детектив-інтелектуал:
-
не поліцейський, а приватна особа
відсторонений від суспільства володів зинятковою спостережливістю
мислить поза шаблонами»
Характеристика Дюпена
Дюпен - уособлення раціонального мислення:
-
володіє винятковою здатністю до аналізу
мислить логічно, послідовно, але водночас гнучко
бачить звʼязки там, де інші бачать хаос
Його метод - це не просто логіка, а аналітична реконструкція мислення іншої людини не довіряє
очевидному шукає парадокси и суперечності
мислить навпаки, або поза шаблонами. Саме тому він розгадує загадки, які здаються нерозвʼязними
як «замкнена кімната»).
Дюпен - це:
-
перший у літературі детектив аналітик
герой, для якого злочин — логічна задача модель, що заклала основу для подальших персонажів
детективного жанру
Дюпен не лише розгадує загадку, а й:
-
поясноє процес мислення крок за кроком
перетворює розслідування на інтелектуальну демонстрацію
Це важлива риса класичного детективу - раціональне пояснення істини.
Його головна зброя» - розум, а не дія.
Наратор-посередник
Розповідь ведеться від імені друга Дюпена, який:
-
не розуміє всіх ходів мислення героя
ставить запитання замість читача
підсилює ефект «геніальності» детектива
«Загадка в замкненій кімнаті»
-
злочин здається неможливим
двері замкнені, втеча неможлива
поліція безсила
Це створює інтелектуальну головоломку, а не просто кримінальну історію.
Неочікуване, але логічне розвʼязання
Поліція зображена як:
-
формальна
обмежена стандартинми методами
-
нездатна мислити гнучко
Дюпон, навпаки, діє через інтуїтивно логічний синтез.
Розгадка: виглядає шокуючою (вбивця - не людина) але повістю пояснюється фактами - це принцип: усе
надзвичайне має раціональне пояснення.
Базова модель детективу
У «Вбивстві на вулиці Морг» По закладає базову модель детективу:
-
злочин як логічна загадка
герой як аналітичний геній
сюжет як процес мислення
12. Побудова структури (три частини)
Вступ (Теоретичний трактат): Оповідання починається не з дії, а з роздумів автора про природу аналітичного
розуму. По пояснює різницю між простою уважністю та справжнім аналізом, порівнюючи гру в шахи та віст. Це
готує читача до сприйняття Дюпена як «мислячої машини».
Зав'язка та Експозиція: Знайомство оповідача з Дюпеном, опис їхнього дивного життя та раптовий газетний
звіт про жахливе вбивство на вулиці Морг.
Розслідування та Кульмінація: Огляд місця події, збір фактів, виявлення логічних суперечностей (незрозуміла
мова вбивці, неймовірна сила). Кульмінація настає, коли Дюпен дає оголошення в газету про спійманого
орангутанга.
Розв'язка (Аналітичний фінал): Поява матроса та детальне пояснення Дюпеном того, як він прийшов до своїх
висновків.
Значення сцени опису вулиці Морг та деталей злочину
А) Створення ефекту жаху (Естетика гротеску) Опис понівечених тіл мадам Л'Еспане та її дочки є надзвичайно
натуралістичним: закривавлена бритва, жмути вирваного сивого волосся, тіло, запхане в димар ногами
догори. Це створює атмосферу «нелюдського» злочину, що є типовим для готичного стилю По.
Б) Постановка логічної головоломки Деталі злочину на перший погляд здаються такими, що суперечать один
одному: Замкнені двері: Як вбивця вийшов, якщо двері та вікна зачинені зсередини? Брак мотиву: Золото
залишилося на підлозі, отже, це не пограбування.
Незрозуміла мова: Свідки різних національностей чули голос, але кожен сприйняв його за «іноземну мову»,
якої сам не знає.
В) Підказка читачеві По дає дуже специфічні деталі (нелюдська сила, дивні звуки, жмути волосся, що не
належать людині), щоб уважний читач міг спробувати здогадатися про розв’язку разом із героєм.
13. Художні засоби та прийоми:
-
По детально описує сцени вбивства, фокусуючись на жорстокості
Нагнітання напруги через сюжетні ходи
По використовує похмурі описи паризьких вулиць, нічної пори та дивного будинку, що нагнітає тривогу
Алюзії та метафори: письменник посилається на міфічні сюжети або літературні загадки