Міністерствo oсвіти і науки України Західноукраїнський націoнальний університет Чoртківський навчально-науковий інститут підприємництва та бізнесу Кафедра фундаментальних та спеціальних дисциплін Гриців Олена Віталіївна ФЕНОМЕН ДОВІРИ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА РАЦІОНАЛЬНОЇ АКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ Спеціальність: 053 Психологія Кваліфікаційна робота Виконала Студентка групи ПСзчм – 21 О.В. Гриців _____________________________ (підпис) Наукoвий керівник к.е.н., доцент Чекаловська Г.З. _____________________________ (підпис) Диплoмну рoбoту дoпущенo дo захисту «____»______________2022р. Зав. кафедри _____________ (підпис) Чoртків – 2022 2 ВСТУП…………………………………………………………………………………………………………… 3 РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження довіри: соціально-психологічний аспект 1.1. Аналіз наукових підходів до визначення психологічного змісту феномену довіри……………….…………………….……………………. 7 1.2. Психологічні особливості розвитку довіри в міжособистісних відносинах…………………………………………………………….…… 16 1.3. Детермінанти довіри в контексті трансформації суспільства…….. 24 Висновки до розділу 1……………………………………………..…….. 31 РОЗДІЛ 2. Психологія поведінки в екстремальних умовах 2.1. Поняття екстремальності в сучасній психологічній науці. Основні концепції детермінації екстремальної поведінки ……………………… 2.2. Психологічні та організаційно-функціональні 32 особливості екстремальної поведінки……………………………………………….. 40 2.3. Довіра як фактор раціональної поведінки в критичних ситуаціях.. 44 Висновки до розділу 2……………………………………………………. 47 РОЗДІЛ 3. Емпіричне дослідження впливу рівня довіри до себе і до інших на адаптаційні можливості особистості в екстремальних умовах 3.1. Організація, зміст та результати емпіричного дослідження………. 48 3.2. Соціально-психологічний тренінг як метод формування довірливих відносин ……………………………………………………... 61 Висновки до розділу 3……………………………………………………. 68 ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 70 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………… …………………. 73 ДОДАТКИ………………………………………………………………… 80 3 ВСТУП Актуальність теми. Сучасне суспільство безупинно впливає життєдіяльність індивіда. Військові дії, нестабільність соціально-економічної та політичної систем, перевантаженість інформаційного простору, збільшення кількості катастроф виступають екстремальними факторами, що стимулюють розвиток стресу. Це призводить до пошуку індивідуальних шляхів ефективного існування в екстремальних життєвих умовах, що стає викликом сучасності. У сучасних психологічних дослідженнях простежується тенденція до пошуку психологічних феноменів, які б сприяли оптимальному функціонуванню людини в соціумі, досягненню більш успішних результатів у діяльності і розкритті внутрішніх ресурсів та життєстійкості особистості. Одною з таких найважливіших координат на життєвому шляху людини виступає довіра, яка стосується всіх видів свідомості, взаємодії, поведінки, діяльності, спрямованості особистості і життя в цілому. Довіра – це здатність людини апріорі наділяти явища та об'єкти навколишнього світу, а також інших людей, їх майбутні дії та свої дії властивостями безпеки (надійності) та ситуативної корисності (значущості) [20]. Наукове осмислення проблеми довіри до себе як найважливішого конструкту особистості, до інших людей та до світу розкривається в працях Б. Банкера, Е. Еріксона, Р. Левицькі, А. Маслоу, Ф. Перлза, К. Роджерса, А. Селігмена, М. Стівенсона та інших зарубіжних психологів. Серед науковців близького зарубіжжя, що досліджували різні аспекти феномену довіри, можна виокремити А. В. Брушлінського, К. А. Абульханову-Славську, Н. Б. Астаніну, В. П. Зінченко, А. Б. Купрейченко, Т. П. Скрипкіну та інших. Окресленій проблемі приділяють увагу й вітчизняні дослідники: І. В. Антоненко, Г. О. Балл, О. А. Донченко, Н. О. Єрмакова, Г. В. Ложкін, П. В. Лушин, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко та ін. 4 Не зважаючи на великий обсяг проведених досліджень, питання довіри не втрачає своєї актуальності, особливо в розрі її ролі у поведінці особистості в екстримальних ситуаціях. Мета і завдання дослідження. Метою кваліфікаційної роботи є вивчення взаємозв'язку рівня вираженості довіри до себе, до інших та особливостей поведінки особистості в екстремальних ситуаціях, пошук можливостей корекційних впливів, орієнтованих на гармонізацію системи довірчих відносин особистості. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: - здійснити аналіз наукових підходів до визначення психологічного змісту феномену довіри; - розкрити психологічні особливості розвитку довіри в міжособистісних відносинах; - дослідити поняття екстремальності у сучасній психологічній науці; - окреслити психологічні та організаційно-функціональні особливості екстремальної поведінки; - дослідити вплив рівня довіри до себе і до інших на адаптаційні можливості особистості в екстремальних умовах. Об'єкт дослідження: особливості довіри до себе і до інших в екстремальних ситуаціях. Предмет дослідження: вплив рівня вираженості довіри до себе і до інших на активізацію раціональної поведінки в екстремальних умовах. Теоретико-методологічну основу склали положення та висновки, що містяться у працях вітчизняних та зарубіжних вчених, що стосуються: методології та методів соціально-психологічного дослідження; принципів соціально-психологічного пізнання; теорій особистості; концепції відносини особистості та групи; соціально-психологічні технології. Методи дослідження. У процесі виконання кваліфікаційної роботи було використано порівняльні, як системні), загальнонаукові так і комплекс методи (логічні, аналітичні, соціально-психологічних та 5 акмеологічних методів, об'єднані в рамках діагностичної та корекційної програми щодо розвитку довіри в міжособистісних відносинах. Основні методи: спостереження, анкетування, структуроване інтерв'ю, аналіз письмових самозвітів, групова психотерапія. Емпіричну базу дослідження склали результати соціально- психологічного дослідження результати діагностики та корекції впливу рівня довіри до себе і до інших на адаптаційні можливості особистості в екстремальних умовах. Достовірність та обґрунтованість основних положень та висновків дослідження обумовлена синтезом теоретико-методологічного та емпіричного підходів, комплексним використанням загальнонаукових та спеціально-наукових теоретичних та емпіричних методів дослідження, результатами експерименту та підтвердженням основних теоретичних положень дослідження практикою. Наукова новизна одержаних результатів. Дано соціально-психологічний аналіз феномена довіри в міжособистісних відносинах. Розглянуто психологічні та організаційнофункціональні особливості екстремальної поведінки. Окреслено методи формування довірливих відносин. Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, що містяться в роботі, дозволяють уточнити та конкретизувати соціально-психологічну теорію, зокрема, феномен довіри як детермінанта раціональної активної поведінки в екстремальних умовах. Апробація обговорювалися результатів на X та ХІ дослідження. Результати дослідження студентських наукових конференціях «Теоретичні та практичні аспекти стійкого розвитку економіки України», за матеріалами яких опубліковано тези: «Соціально-психологічні детермінанти побудови загальної атмосфери довіри в колективі», «Феномен довіри як детермінанта раціональної активної поведінки в екстремальних умовах». 6 Структура кваліфікаційної роботи. Кваліфікаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Основний зміст роботи викладено на 72 сторінках, що охоплюють 4 таблиці, 8 рисунків. Список використаних джерел налічує 70 позицій на 7 сторінках. 7 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОВІРИ: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ 1.1. Аналіз наукових підходів до визначення психологічного змісту феномену довіри Вихідною психологічною умовою виникнення взаємин між людьми є довіра. Феномен довіри образно визначають як «категорію підвищеної складності». Це, перш за все, пов’язано зі змінністю, багатогранністю та багатофакторністю даного явища. Довіра, як соціально-психологічний феномен, була і є предметом досліджень багатьох вітчизняних і закордонних науковців. Аналіз психологічної літератури свідчить про те, що погляди науковців на визначення поняття довіри і її характеристик значно відрізняються. Погляди на поняття довіри часто залежать від аспектів розгляду і від того представники якої психологічної галузі займаються його вивченням. Не лише міжособистісні стосунки, ефективне ділове чи особисте спілкування, а й існування, функціонування та розвиток кожного суспільства з моменту його існування, незалежно від того, усвідомлювалося це чи ні, засноване на довірі як основі всього, що існує у світі і має майбутнє. Ця обставина зумовила підвищення інтересу до феномену довіри в західній психології ще в середині минулого століття, тоді як до вітчизняної та пострадянської психології проблема довіри «прийшли» на кілька десятиліть пізніше, що відобразилося як процеси, що домінували в радянському суспільстві, а також певною мірою об'єктивний процес технологічного прогресу та інформатизації постіндустріального суспільства. Цей процес почався раніше в розвинутих країнах Заходу, спричинивши зростання соціальної вразливості та відчуженості людини в суспільстві, що погіршило відносини та поставило проблему довіри як між людьми та суспільством, так і до його абстрактних систем в цілому [19]. 8 Інтерес до проблеми довіри в психології виник порівняно недавно. Справедливо, на наш погляд, зазначає Т.П. Скрипкіна, що довірі давно «відводилася роль умови самого факту існування низки дуже різнорідних соціально-психологічних явищ: від дружби, любові, влади до спільного вирішення завдань, різних форм співпраці, впливу та взаємовпливу» [39, 23]. Але це не завадило виникненню великої кількості досліджень у різних наукових галузях і жанрах, що стосуються проблеми довіри. Однак на сьогоднішній день не тільки відсутня єдина цілісна психологічна концепція довіри, але й немає згоди серед вчених навіть у трактуванні цього феномену, під яким кожен розуміє своє: від найбільш поширеною, є «позиція», «ставлення» (Т. Скрипкіна, А. Купрейченко, Д. Лисенко, С. Табхарова, Т. Пухарєва), – до специфічних «узагальненого очікування» (Дж. Роттер), «очікування» (П. Штомпка), «механізму соціальної взаємодії» (А. Селігман), « роль» (Г.-В. Бергоф, Б. Ворнефельд) або вихід за її межі (А. Селігман) – з підкресленням її очевидного зв’язку з моральністю особистості. Крім того, українська психологія все ще рідко звертається до дослідження проблеми довіри. Тому аналіз феномену довіри є актуальним і своєчасним. У великому психологічному словнику акцентується увагу на соціальній ролі довіри - «це психічний стан, через який ми покладаємося на будь-яку думку, яка здається нам авторитетною, і тому ми відмовлятися самостійно досліджувати проблему, яку ми можемо дослідити» І саме це визначення не можна вважати повним: ми схильні вірити не тільки тому, що це дозволяє не витрачати час на дослідження певного питання, щодо якого існує авторитетна для нас думка. Ми віримо, як тоді, коли немає можливості дослідити щось самому, так і коли відсутня «авторитетна думка» (я маю на увазі не «тому що», а навіть «попри»). Так, В.Ю. Кравченко встановила, що «здатність людини апріорі поділяти явища і предмети навколишнього світу, а також інших людей, їхні майбутні дії як власні, з ознаками безпечності (надійності) і значущості (цінності) є психологічні основи довіри» [20]. 9 У цьому контексті варто, слідом за іншими науковцями, згадати С.Кастальдо, який у результаті проведення контент-аналізу 72 визначень довіри означив її як обставину, що вчені насправді називають довірою різні явища, так як фундаментальне розуміння поняття довіри: довіра безпосередньо пов’язана з очікуваннями, переконаннями , волі або ставлення; проявляється щодо різних об'єктів: інших людей, груп, організацій, соціальних інститутів; довіра часто визначається через дію чи поведінку, як спосіб прояву довіри; визначення довіри включають результати та наслідки її відкриття; тлумачення довіри означає ризикованість ситуації прийняття рішення. За Дж. Роттером, який одним із перших дав (на наш погляд, цілком раціональне) визначення довіри, це узагальнене очікування людини, що вона може покластися на світ, обіцянку, усну чи письмову заяву іншої людини. або групи людей [36]. Якщо розпочати аналізувати проблематику довіри розпочинаючи з 18 століття, то варто розглянути філософський підхід. Г. В. Ф. Гегель (17701831) розглядає поняття довіри, принаймні, у трьох основних моментах: в аспекті влади, щодо власності та у зв'язку з темою моральності, присвячуючи цьому поняттю ряд сторінок у різних творах. У «Філософії духу» Гегель пише: «Спосіб думок індивідуумів є знання про субстанцію і тотожність всіх їхніх інтересів з цілим; і те, що інші одиничні істоти взаємно знають себе тільки в цьому тотожності і дійсно існують у ньому, є довіра справжній, моральний спосіб мислення». Довіра для нього виступає необхідним моментом моральності і в сім'ї, і в громадянському суспільстві. У Гегеля можна зустріти різні варіанти визначення довіри: довіра є справжній, моральний спосіб мислення; моральна особистість «стосовно субстанціональної об'єктивності, до цілого моральної діяльності, вона є довіра, навмисна діяльність у її інтересах і здатність жертвувати нею собою». В американській філософії в ХІХ столітті Р. У. Емерсон написав есе «Довіра до себе» (1841). Суть його міркувань - довіра до своєї душі, її голосу 10 і з того, що за нею - Богу; життя з довірою до себе. «Вірити своєї власної думки, вірити, що істинне тобі, для твого серця істинно і всім людей, - ось у чому геній» [59]. У той же час сучасне Емерсону суспільство не вітає довіри до себе, його чеснота - несамостійність духу. Довіритися собі заважають інші, звичаї, погляди суспільства, «страх опинитися у суперечності із самим собою», сумніви розуму, але одкровенням своєї душі «треба довіряти не вагаючись». Все існуюче у світі існує тільки тому, що «все це прояви самостійної душі, що вірить собі». Емерсон пише: «Від людини, яка вирішила поступитися звичайними мотивами людської поведінки і довіряти самому собі, воістину потрібні якості, гідні богів» [59]. Але коли людина довіряє собі, до неї приходять нові сили. Філософ закликає: «Будемо більше довіряти собі... це має перевести до перевороту у всій діяльності, у всіх взаємовідносинах...». Емерсон протиставляє довіру до себе і «довіру до Власності, у тому числі довіру до уряду, що стоїть на її сторожі», така довіра «говорить про нестачу довіри до себе». Як видно, у своїх міркуваннях автор ототожнює поняття "довіра до себе", "віра в себе", "віра в Бога як джерело "споконвічного Я" людини". Таким чином, західні мислителі Нового часу охопили широке коло різних проблем довіри: від довіри до себе, довіри у міжособистісних відносинах та практичних справах до довіри до знання, чуттєвих даних та способів формування довіри, вказують на існування феномену довіри у різних соціальних сферах, багато зупиняються на аналізі співвідношення довіри та влади, довіри та права, довіри та моральності, показують зв'язок віри та довіри, досліджують природу довірливості, умови, за яких слід виявляти недовіру, тощо. Багато ідей мислителів цієї епохи про довіру отримали подальший розвиток у ХХ столітті у працях філософів, соціологів, психологів та інших фахівців. Відсилку до соціального феномену довіри можна зустріти у письмових джерелах, що належать до будь-якого народу та будь-якої доби. У той самий 11 час науковий аналіз цього явища було зроблено лише у ХХ столітті рядом дослідників. Один з них, Е. Гідденс, визначає довіру як віру в надійність людини чи системи. Він робить різницю між довірою до людей і довірою до «абстрактних систем». Його позиція: довіра між людьми «ґрунтується на взаємності відповідальності та співучасті: переконаність у чесності іншого є основним джерелом почуття чесності та тотожності себе самого. Довіра до абстрактних систем забезпечує надійність повсякденного життя, але за своєю суттю не може замінити взаємності та інтимності, що дають особисті стосунки довіри». Він вказує, що в колишніх суспільствах основа довіри була вбудована «у персоналізовані відносини довіри у співтоваристві, через спорідненість та дружбу». Сучасні суспільства мають іншу основу довіри. Разом з розвитком абстрактних систем «довіра до безособових принципів... і до анонімних інши стає необхідною для соціального існування». Е. Гідденс характеризує довіру як «захисний кокон», як «покров довіри», що дозволяє підтримувати життєздатність навколишнього світу, створеного людиною як система переваг [11]. Е. Гідденс також розрізняє в сучасних суспільствах «системи з низьким та високим рівнем довіри». Системи з низьким рівнем довіри – це системи виробництва з максимальним рівнем відчуження людини.. Системи з високим рівнем довіри дають більше свободи, зокрема й частково щодо змісту роботи. Але промислова демократія слабо підтримується роботодавцями, хоч і призводить до суттєвого поліпшення психологічної атмосфери на підприємствах. У таких організаціях спостерігається «високий моральний рівень та хороша продуктивність праці» [11]. Інший вчений, Ф. Фукуяма визначає довіру як «очікування, яке виникає в даному співтоваристві і полягає в тому, що інші члени цієї спільноти демонструватимуть правильну, чесну поведінку, що відповідає духу співробітництва і базується на загальноприйнятих нормах цієї спільноти» [48]. Ці очікування можуть бути зумовлені різними підставами: цінностями, 12 що сповідуються, нормами повсякденного життя, кодексами професійної поведінки і т.п. Наявність такої довіри призводить до формування моральної спільноти, а сама довіра перетворюється на моральний капітал співтовариства – генералізовану довіру. Такий моральний капітал, на думку Ф. Фукуями, неоднаково поширений у різних країнах: у Японії та Німеччині його рівень високий, у США він нижчий, у низці країн ще нижчий. Його рівень також по-різному представлений у різних регіонах та соціальних верствах однієї країни. З точки зору Ф. Фукуями, довіра виникає в тому випадку, якщо суспільство об'єднане таким набором моральних цінностей, завдяки якому в ньому з'являються «очікування правильної та чесної поведінки». У певному сенсі роль грає навіть сам зміст цінностей, бо, що є основою об'єднання цієї групи людей. Ф. Фукуяма показує, що феномен довіри формується як результат тривалого розвитку суспільства та його рівень є основою стабільності соціальної системи. У суспільствах з низьким рівнем довіри дуже складно здійснювати позитивні зміни всіх рівнях [60]. А. Селігмен досліджує феномен суспільної довіри в основному в період з шістнадцятого століття до постсучасності. Він виходить із того, що «наявність довіри є суттєвим компонентом усіх стійких суспільних відносин» і що «...проблема встановлення довіри – точніше, генералізованої довіри – визначає специфіку сучасності». Як початковий момент формування системи суспільної довіри він розглядає довіру на первинному міжособистісному рівні, узагальнення якого формує довіру до влади, уряду, суспільства. Водночас фактором, який підтримує суспільну довіру на достатньому рівні, є «обов'язок виконання обіцянок» [38]. А. Селігмен докладно і послідовно диференціює поняття довіри, впевненості та віри, аналізуючи різні підходи та трактування, перш ніж формулює своє уявлення про довіру. До нього він йде через низку поступових уточнень, вказуючи, що «довіра - це щось таке, що входить у соціальні відносини, коли є можливість відхилення від ролей, те, що, можливо, може бути названо «відкритими просторами» ролей та рольових 13 очікувань», «...довіра зароджується межі системи, у її зазорах, у тому метафоричному просторі між ролями, у сфері, де ролі піддаються розгляду та інтерпретації». З погляду А. Селігмена, довіра «обумовлюється наявністю дисонансу чи "пробілу" у визначенні рольової поведінки». Він каже: «Можна припустити, що довіра є різновидом віри в добру волю іншого, беручи до уваги непрозорість намірів і розрахунків цього іншого». Далі А. Селігмен наводить важливу тезу про те, що довіра є частиною людської діяльності та виникає як функція врегулювання відмінностей між соціальними ролями і всередині соціальної ролі [38]. Зрештою, А. Селігмен робить висновок, «що в сучасну епоху довіра виникає як специфічна форма генералізованого обміну, як складова частина, властива суспільству системи безумовних понять, що регулює не тільки сферу неформальних і приватних взаємодій, а й більш формальні, громадські та інституціоналізовані сфери, такі як державний устрій та економіка». І визначає довіру так: довіра є функція діяльності соціальних акторів, що реалізується поза сферою системних рольових очікувань [38]. «Актор соціальний - соціалізований елемент, поведінку якого зумовлюють соціальні норми, правила та зобов’язання» [33]. Робота П. Штомпки - сучасного відомого польського соціолога - «Trust: a sociological theory» представляє свого роду підбиття підсумків та узагальнення соціологічних досліджень довіри у двадцятому столітті та за змістом та часом публікації. У своєму трактаті Петро Штомпка спирається на концепції довіри, розроблені М. Луманом, Е. Гідденсом, Б. Барбером, С. Айзенштадтом, Л. Ронінгером, Ф. Фукуямою, Д. Гамбеттою, Дж Колеманом, Р. Хардіном, У. Беком, С. Лешем, А. Селігменом та іншими фахівцями. П. Штомпка також вказує на зростання інтересу до проблеми довіри, що обумовлено низкою причин, пов'язаних з особливостями сучасного суспільства [55]. П. Штомпка визначає довіру як «ставку (парі) щодо майбутніх можливих дій інших людей» («Trust is a bet about the future contingent actions 14 of others») [71]. Довіра проявляється у ситуаціях, коли люди діють, незважаючи на невизначеність та ризик. На думку П. Штомпки, довіра найближчим чином пов'язана з ризиком. У той же час довіряти: значить діяти так, ніби ризику немає. Довіра має два компоненти: очікування щодо поведінки іншого та впевненість на на підставі цих очікувань у своїх власних діях [71]. П. Штомпка аналізує різні варіанти довіри. У основі цього розрізнення лежать різновиди об'єктів довіри. Ці види довіри: особиста, віртуальна, категоріальна, позиційна, групова, інституційна, процедурна, комерційна, системна довіра. Але в основі всіх видів довіри лежить довіра до людей. Він також розрізняє первинну довіру та вторинну - опосередковану - довіру [71]. Таким чином, коло соціологічних досліджень довіри вельми широке. Сучасні західні психологи розглядають довіру в основному як генералізоване (тобто узагальнене) очікування щодо окремих індивідів (а також їх груп та суспільства в цілому) того, що їхня поведінка та діяльність відповідатимуть деякому рівню взаємного сприяння. Очікування сприймається ними як специфічне ставлення, яке, з одного боку, характеризується певним станом суб'єкта, з іншого - спрямовано об'єкт очікування. Розглянуті вище підходи демонструють соцілогічний підхід до вивчення феномену довіри. Тепер розглянемо довіру в онтогенезі психологічного підходу. Карл Ренсом Роджерс, один із засновників гуманістичного спрямування в психології, розглядає проблему довіри у зв'язку з самоактуалізацією особистості. К. Р. Роджерс є творцем недирективного психологічного консультування та психотерапії (інша назва - особистісноцентричне консультування та психотерапія). Він виходить із того, що людина має тенденцію до самоактуалізації, реалізація якої призводить до більшого здоров'я та особистісного зростання [36]. Серед його висновків: «Я можу довіряти своєму життєвому досвіду». К. Р. Роджерс вважає, що «цілісне відчуття ситуації» означає значно більше, 15 ніж її логічне осмислення. «Довіряючись якомусь внутрішньому неінтелектуальному почуттю», людина робить справді правильний крок. Власний досвід До. Р. Роджерса показує, що у міру того, як він «став більше довіряти цим цілісним реакціям», він виявив, що може їх використовувати в організації «розумної роботи». К. Р. Роджерс робить висновок, що він повинен більше вірити сукупності свого життєвого досвіду, який є розумнішим, ніж інтелект. Він пише: «Досвід для мене є найвищим авторитетом. Пробний камінь валідності – мій власний досвід» [36]. Як і К. Р. Роджерс, А. Г. Маслоу пов'язує довіру із проблемою самоактуалізації. Він розглядає питання про здоровий розвиток дитини у зв'язку зі своєю теорією базових потреб і каже, що тільки передбачуваний світ формує довіру дитини до світу: «...непередбачуваність світу, його небезпека переконує дитину в тому, що цьому світу не можна довіряти». У той же час «діти, які постійно відчувають любов і турботу батьків, діти, у яких сформовано базове почуття довіри до світу, часом з вражаючою легкістю переносять випадки депривації, дисциплінуючий режим, покарання тощо, вони не сприймають їх як фундаментальну загрозу , як загрозу своїм головним, базовим потребам та цілям» [28]. Як видно з наведених висловлювань Е. Еріксона, К. Р. Роджерса, А. Г. Маслоу, Е. Фромма, Е. Шострома, К. Рудестама та інших психологів та психотерапевтів, вчені досліджують певні аспекти феномену довіри, апелюючи в основному до інтуїтивного розуміння даного явища. В усіх випадках, вказані аспекти є суттєвими з погляду онтогенезу довіри та особливостей його індивідуального прояву, у тому числі тих наслідків, до яких призводить наявність в особистості базової довіри або недовіри до життя, людей, соціуму, і пов'язаних з цим психологічних та соціальних труднощів у дорослої людини, у різних процесах діяльності, самоактуалізації, нарешті, психотерапії та консультування тощо. Поняття базової довіри за Е. Еріксоном є вкрай важливим у плані з'ясування, з одного 16 боку, сутності самої довіри, з іншого боку, значення довіри у структурі особистості, детермінації ним інших особистісних проявів. 1.2. Психологічні особливості розвитку довіри в міжособистісних відносинах Довіра є насамперед соціальним феноменом, результатом взаємодії людей та їх груп Психологічний словник визначає міжособистісні стосунки, як «зв’язки між людьми, що суб’єктивно переживаються і об’єктивно виявляються в характері й способах міжособистісної взаємодії, тобто взаємних впливів людей в процесі їх спільної діяльності та комунікації. Це система установок, орієнтації й очікувань, стереотипів та інших диспозицій, через які люди сприймають і оцінюють один одного». Ці властиві людині якості розуму і характеру виражаються через зміст, цілі, цінності, водночас виступаючи основою формування соціально-психологічного клімату в колективі [51]. Міжособистісні стосунки суттєво відрізняются від суспільних відносин, оскільки вони виникають на гунті певних відчутів один до одного. Особливості міжособистісних відносин: – є формою реалізації суспільних відносин; – завжди персоніфіковані у своїх суб'єктній віднесеності та проявах; – формуються та виявляються, як правило, в умовах безпосереднього комунікативного контакту; – схильні до швидших змін як наслідок і продукт ситуативного реагування людини на результат спілкування з конкретною людиною; – будуються на основі симпатій та антипатій конкретних людей; – мають емоційне забарвлення. Структура міжособистісних відносин включає три елементи: когнітивний (інформаційний), емоційний та поведінковий (регулятивний). Когнітивний компонент передбачає усвідомлення того, що є суб'єктом 17 нашого ставлення та нашими міжособистісними відносинами. Когнітивний компонент включає всі психічні процеси, пов'язані із пізнанням оточення та самого себе, які накладають відбиток на можливості сприйняття іншої людини, себе у стосунках та самих стосунків. Емоційний елемент відображає емоційні стани, що виникають у людей в процесі взаємодії. Поведінкова (регулятивна) складова характеризує зовнішні прояви взаємодії: результати діяльності, вчинки, міміку, жести, мовлення. Мають місце різні класифікації видів міжособистісних стосунків. Якщо в основу класифікації покладено почуття до суб'єкта відносин, можна виділити позитивні, негативні, амбівалентні, нейтральні взаємини. Позитивні відносини класифікуються залежно від глибини залучення у відносини, ступеня вибірковості під час виборів партнера, функції, завдань, які вирішуються у міжособистісних відносинах. Серед позитивних відносин виділяють чотири види відносин: товариські, дружні, любовні, подружні стосунки. Негативні відносини характеризуються відсутністю довіри, уникненням контактів, порушенням планів, перешкоджанням діяльності. Прикладом негативних відносин є ворожнеча. В основі амбівалентних відносин лежать суперечливі почуття, що варіюються від симпатій, прихильності до неприйняття. Нейтральні ґрунтуються на відсутності глибоких почуттів (це, наприклад, відносини знайомства, що не зобов'язують до стійкого збереження зв'язків). За цілями міжособистісні стосунки поділяються на офіційні та неофіційні. Офіційними, або діловими називають відносини, які виникають між людьми на основі посад на підприємстві. Вони фіксуються законом, регулюються положеннями, затвердженими офіційно, відповідними правилами та нормами. На відміну від них неофіційні (неформальні) відносини складаються з урахуванням особистих, чи приватних, симпатій та антипатій. За спрямованістю виділяють вертикальні відносини, що охоплюють 18 різні ієрархічні рівні, та горизонтальні, що виникають між особами, які мають однаковий статус. За емоційністю можна виділити відносини раціональні міжособистісні, на перший план у яких виступають знання людей один про одного та об'єктивні оцінки, які їм дають навколишні, та емоційні, засновані на суб'єктивних оцінках, особистому, індивідуальному сприйнятті людини людиною. Складниками міжособистісних відносин виступають: «Я» – бажане і усвідомлене суб’єктів відносин, суб’єктивна позиція людини, її життєвий досвід, а також поведінкові характеристики. Довіра – це переконаність у чесності та порядності партнера, віра у щирість та сумлінність його намірів. Людина, вступаючи у відносини, хоче, щоб довіра у відносинах, особливо в нових, була присутня максимально, щоб їй довіряли цілком і щоб вона теж могла покластися на іншу людину. На основі довіри будуються довірчі відносини, які відіграють важливу роль між людьми майже у всіх соціальних ситуаціях та соціальних інститутах. В основі міжособистісної довіри лежить взаємодія двох осіб, одна з яких є суб'єктом довіри, інша її об'єктом. Відповідно, розуміння міжособистісного взаємодії істотним є виявлення структури особистості, релевантної довіри [7]. Функції довірчих відносин: – емоційна розрядка: після емоційно-напруженої ситуації виникає потреба розповісти іншій людині про пережиті емоції; – саморозуміння, прояснення власних почуттів: ми можемо прояснити власні погляди, думки, настанови, почуття, розповівши про них іншим; – коригування самосприйняття: спостерігаючи за реакцією слухача на наше саморозкриття, ми отримуємо інформацію про правильність чи адекватність власних оцінок; - вплив на розвиток відносин: повідомлення про почуття та наміри 19 використовується як спосіб розвитку чи припинення відносин [52, 15]. Багато вчених досліджували питання міжособистісної довіри. Дж. Сімпсон зазначає, що існують два основні підходи до розуміння довіри до іншої людини, міжособистісні, які сформувалися історично: перший диспозиційний: «довіра передбачає загальні переконання та установки щодо ступеня, до якого інші люди ймовірно будуть надійними, готовими до співпраці, або корисний в експериментальних ігрових ситуаціях або в контексті повсякденного життя» [37]. Другий - з 1980-х років довіра «почала зосереджуватися на конкретних партнерах і стосунках» – діадична (міжособистісна) довіра – це психологічний стан або орієнтація довіреної особи, від якої особа певним чином незалежна (тобто , перший вимагає співпраці другого для досягнення цінних результатів (наслідків) або ресурсів). Цей підхід робить висновок, що довіра у стосунках зростає, коли: результат власних інтересів кожного партнера означає найкраще для його або її партнера чи стосунків; обидва партнери вважають, що дії їхнього партнера є найкращими для стосунків, навіть якщо вони шкодять їхнім власним інтересам [52]. На думку багатьох дослідників, кожному актові людської взаємодії завжди притаманна відповідна міра довіри. Польський психолог Є. Мелібруда наголошує, що «довіра породжує у відповідь довіру. Довіра – завжди ризик, без якого немає справжнього взаєморозуміння» [36]. Довіра є основною умовою формування позитивних міжособистісних відносин: довірчі взаємовідносини зменшують психологічні бар’єри під час спілкування, допомагають людині швидше адаптуватися в нових умовах, екстремальних ситуаціях. Тому, актуальним для сучасної психології є вивчення процесу формування довіри в міжособистісних відносинах, передумов її виникнення та закономірностей функціонування у різних життєвих обставинах, зокрема й в критичних. Разом із чинниками, що впливають на актуальний рівень довіри у взаєминах, варто зазначити й найбільш значущі детермінанти довіри. 20 Важливими визначниками довіри в міжособистісних відносинах є ціннісні орієнтації, оцінки та настанови суб’єктів. Низка науковців вказують на наявність взаємозв’язку між схожістю ціннісних орієнтацій та формуванням відносин довіри. На думку Л. Гозмана, «близькість соціальних установок, ціннісних орієнтацій та поглядів позитивно впливає на розвиток атракції на початковому етапі розвитку відносин між людьми» [36]. А. Алексєєва зауважує, що одним із найбільш вагомих аспектів прояву довіри в міжособистісних відносинах є почуття впевненості щодо цінностей іншої людини [39]. Подібної думки дотримується І. Балуцький, який уважає «спільність між людьми в ціннісно-смисловій сфері необхідною умовою розвитку довіри в системі міжособистісних відносин» [39, 34]. Інші дослідники наголошують на значущості ціннісних орієнтацій у регуляції поведінки суб’єкта і зазначають, що вони є основою оцінки навколишньої дійсності та детермінують схильність особистості до певної соціальної активності [36]. Г. Джонс і Дж. Джорж зазначають, що цінності забезпечують стандартами довіру, якої люди намагаються досягти під час взаємодії з іншими: індивіди переносять власну систему цінностей на партнерів в очікуванні відповідної поведінки останніх. Другою детермінантою довіри є безпека вчинків, поведінки об’єкта щодо суб’єкта. Дотримання визначених норм і правил взаємодії, виконання зобов’язань сприяють формуванню в суб’єкта впевненості в безпеці об’єкта відносин. Реальна або потенційна небезпека у взаєминах деструктивно впливає на рівень довіри між індивідами, призводить до конкурентної поведінки та конфліктів [58]. Третьою вагомою детермінантою довіри у взаєминах дослідники вважають упевненість у надійності іншої людини. Почуття впевненості щодо об’єкта довіри формується здебільшого на основі спільного досвіду попередньої взаємодії, а також на основі позитивних характеристик та 21 відгуків про нього. Персоніфікованими маркерами надійності зазвичай виступають передбачуваність, чесність, порядність і компетентність людини, яка сприймається. Під минулою поведінкою мається на увазі виконання зобов’язань, чесність, утримання від брехні, зради. Стимули передбачають віддавання переваги виконанню взятих зобов’язань, підтриманню репутації, утриманню від порушення встановлених норм через усвідомлення наслідків імовірної втрати довіри та застосування певних санкцій. Знаки (справедливо або помилково) характеризують соціально-психологічні особливості індивідів: стать, вік, національність, суспільно-професійний статус тощо. Сигнали являють собою форми поведінки людини, що свідчать про надійність [39]. Аналізуючи динаміку міжособистісної довіри, П. Штомпка виділяє первинний і вторинний рівні цього феномену [72]. Спочатку довіра до іншої людини формується на основі первинного імпульсу довіри. На цьому етапі визначальне значення належить характеристикам зовнішності та поведінки об’єкта довіри, а також його статусним і соціально-рольовим позиціям. Схожої думки дотримується Л. Гозман, який зазначає, що на перших етапах спілкування людей найбільший вплив мають відкриті для спостереження характеристики людини: соціально-демографічна належність, символи соціального статусу тощо. Головною серед цих характеристик є зовнішність, ступінь фізичної привабливості, поведінкові патерни. На думку вченого, зазначені характеристики є детермінантами атракції, яка виникає за принципом схожості. Л. Гозман припускає, що віддання переваги схожим людям пов’язане з намаганням гарантувати собі психологічну безпеку та комфортність спілкування: людина в такому разі більш зрозуміла та передбачувана. Надалі, на думку П. Штомпки, набувають значення такі чинники, як репутація, відгуки інших, рекомендації. Початковий імпульс довіри залежить також від соціальних уявлень, настанов, стереотипів і упереджень стосовно різних соціальних груп. Соціальна роль, що приписується людині, 22 позначається на наборі якостей, якими наділяють її люди. Водночас суттєву роль у процесі сприйняття соціально-рольової позиції об’єкта довіри будуть відігравати еталони-вимоги, сформовані в людини протягом життя [37]. Отже, перший рівень міжособистісної довіри залежить від суб’єктних і об’єктних чинників та характеризується аналізом доступних для сприйняття соціально-психологічних характеристик партнерів із взаємодії, формуванням раціональної й емоційної готовності до здійснення довірчих дій. Вторинний рівень у структурі довіри, за П. Штомпкою, залежить від контекстуальних і ситуативних чинників, які сприяють або перешкоджають довірі. Важливими чинниками є доступність до повної та достовірної інформації щодо учасників взаємодії, наприклад, зрозумілий і не двозначний статус іншої людини, прозорість і відкритість діяльності організації. П. Штомпка зазначає, що наступний рівень у структурі довіри вже будуватиметься не на враженнях або імпульсах, а на раціональному оцінюванню дій людини, що виправдовує або не виправдовує довіру. Важливу роль на цьому етапі відіграє власне інтерпретація суб’єктом причин і мотивів поведінки об’єкта довіри – каузальна атрибуція [55]. На нашу думку, у процесі сприйняття іншої людини причинна інтерпретація її поведінки індивідом суттєво впливає на динамічність довіри: рівень довіри може збільшуватись або зменшуватись. В історичній ретроспективі феномен міжособистісної довіри досліджував Б. Поршнєв. Він першим з науковців проаналізував функцію особливості виконання базовою довірою психологічних відносин між людьми. Основна його ідея полягає в тому, що будь-яка інформація між людьми проходить через специфічний фільтр довіри і недовіри. «Довіра виконує функцію «шлюза» в спілкуванні людей. Повна довіра тотожна належності суб'єктів довіри до одного «ми», тобто «до чистої і повної соціально-психологічної спільноти, що не ускладнена перетинанням з іншими спільнотами, а є конструйованою лише опозицією по відношенню до «вони»»[37]. Отже, довіра трактується як елементарні психологічні 23 відносини між людьми та розглядається як перший і найважливіший компонент виникнення й існування соціально-психологічної спільноти «ми». Б. Поршнєв вважає, що у процесі розвитку, на основі свого історичного досвіду людство відмовилось від повної довіри більшості людей, окрім когось одного. В результаті у свідомості людей відбувається диференціація оточення на авторитетних і неавторитетних осіб. Недовіра виступає як психологічний захист особистості від необмеженої дії сугестії. Б. Поршнєв пише: «В більш загальному вигляді недовіра може бути зведеною до побоювання, що дещо навіюється кимось чужим, і тому його вплив потрібно перевірити, зіставити з іншим, інакше кажучи, витоки недовіри – зустріч двох сугестій і можливість відхилити одну з них» [13]. Отже, автор показує, що довіра і недовіра існують в єдності, і якщо довіра виконує функцію команди, то недовіра є захисним механізмом психіки людини. Розвиваючи ідеї Б. Поршнєва, В. Вічев розглядає довіру і недовіру як особливості соціально-психологічної взаємодії людей у процесі спілкування. Він, як і Б. Поршнєв, пише про наявність у свідомості людей поділу оточуючих на «ми» і «вони» [37]. Все позитивне у відносинах між людьми пов'язано з «ми», а негативне – з «вони». Для виникнення між людьми спільного почуття «ми» потрібний певний рівень довіри, що базується на взаєморозумінні й уявленні про іншу людину, яке формується в процесі взаємодії з нею. Отже, довіра є основною вихідною умовою виникнення та існування спільноти, її системотворчим фактором. Довіра як позитивне прийняття, взаєморозуміння і знання людьми один одного є однією з найважливіших моральних потреб людини, яка реалізується у феномені «ми» завдяки протиставленню «вони». Отже, довіра розвивається разом з недовірою. Соціально-психологічна опозиція «ми» і «вони» проникає в глибину індивідуальної психіки людини і перетворюється в її сутність. Спосіб життя людей, який тривав десятки тисяч років, відобразився у структурі колективного підсвідомого, в якому довіра закріпилась як його архетип, компонент, який на рівні особистості переживається як базова 24 настанова на довіру до світу, до інших. Отже, довіра є вихідними психологічними відносинами між людьми і відіграє важливу роль у міжособистісних відносинах, виступаючи головною умовою формування позитивних взаємин, своєрідним фундаментом і невід’ємним атрибутом характеризуються людського комфортністю спілкування. Довірчі взаємини спілкування, взаєморозумінням, психологічною близькістю та безпекою. 1.3. Детермінанти довіри в контексті трансформації суспільства Глобальні перетворення в сучасному суспільстві, яке характеризується динамічністю, нестримністю, загостренням глобальних і соціальних проблем та різноманіттям кризових явищ, сприяють суттєвим змінам в системі норм та цінностей людей. В таких умовах особливого значення набувають гнучкі детермінанти, що виступають внутрішніми чинниками суспільної самоорганізації. Одним з найсуттєвіших серед цих визначників постає феномен довіри, суть якого пов’язана з формуванням нових стосунків та ефективність існуючих відносин в тривалій перспективі з метою вдосконалення соціальної взаємодії на різноманітних рівнях. Досліджуючи громадянське суспільство, філософ Гегель каже, що моральність «субстанційного, природного стану» ґрунтується на вірі та довірі Що стосується довіри на громадському рівні, то вона задовольняє суспільний інтерес, формує громадянськість, забезпечуючи стабільність та соціальну безпеку в суспільстві. Громадянськість трактуватимемо як сукупність високорозвинених якостей громадянина, що передбачає зрілість політичної та правової свідомості, почуття патріотизму, причетності до історичної долі своєї вітчизни та її народу; усвідомлення себе повноправним членом соціальної спільноти, громадянином своєї країни. Громадянську позицію людини формує почуття гордості за рідну країну, її традиції, звичаї, обряди, повага до прав і обов'язків громадянина, до Конституції держави. У 25 1995 р. Ф. Фукуяма у роботі «Довіра: соціальні доброчинності і шлях до процвітання» проаналізував традиції функціонування економіки різних країн, дійшовши висновку, що довіра є рушійною силою благополучного економічного розвитку держави. Ф. Фукуяма вважає довіру саме тією умовою, яка необхідна для економічного прогресу суспільства. Для нього «довіра – ключова характеристика розвинутого людського суспільства, яка виявляється як на індивідуальному рівні, так і на соціальному (довіра до суспільних інститутів і держави загалом)» [26]. Як би не розглядалась довіра, врешті все зводиться до питання: «чи можна керувати довірою як певним ресурсом, спрямовуючи його у визначене русло з метою активації соціальних змін у суспільстві?». Розглянемо дану ситуацію на прикладі українського суспільства. Беручи до уваги важливу роль довіри, вагомість її впливу на роботу політичної та економічної віток суспільства і соціуму в цілому, можна вважати основним механізмом управління ресурсом довіри – соціологічне вимірювання довіри, яке дає змогу проводити діагностику певних аспектів довіри, виявити її дані для того, щоб сформувати поняття про її сутність, умови, при яких вона буде розвиватись і накопичуватись і використовуватись для подальшого управління. В залежності від характеру застосування механізмів керуванням ресурсом довіри можна розрізнити конструктивну та маніпулятивну форми. У випадку, коли вимірювання довіри відбувається з метою знаходження практичних рішень для змін у кращу сторону більшої частини суспільства, а отже в планомірно на вирішення проблеми дефіциту довіри, тоді цей механізм можна вважати конструктивним. Якщо ж метою практичного соціологічного вимірювання є збір інформації стосовно попиту на потреби у суспільстві, яку згодом використовують для «популістських солодких обіцянок», створення видимості вирішення термінових проблем і запитів, що працюватиме на інтереси не значної частини суспільства або лише окремих суб’єктів, які мають певні владні повноваження, то такий механізм є маніпулятивним і в подальшому, коли прагматична мета таких 26 досліджень буде оприлюднена, це спричинить до ще більшого дефіциту довіри. Тобто, інакше кажучи, відкрите вимірювання та правдиве інформування широких суспільних мас щодо отриманих даних про довіру у суспільстві, має привертати увагу громадян до даної проблеми і спонукання до роздумів, висновків, певних рефлексій стосовно такого положення речей. А також має здійснювати конструктивний вплив на суспільну свідомість. На противагу цьому, висвітлення фальсифікованих даних і маніпуляції з такими даними здійснюються з метою формування громадської думки, вигідної лише для окремих соціальних груп чи суб’єктів [45]. 4. Соціальний рівень довіри. Довіра як індіндивідуальний ресурс взаємодії всередині соціальної групи та між групами 1. Базовий рівень довіри. Форма знання та взаємодії індивіда з навколишнім світом, використовується для вирішення проблем інформаційного дефіциту у ситуації прийняття Довіра 3. Культурний рівень довіри. Культурний код суспільства, що створює контекст відтворення довіри 2. Особистісний рівень довіри. Вибудовування стосунків довіри з членами товариства, ґрунтуючись тільки на досвіді особистих взаємин Рис.1.1. Основи довіри Примітка. Побудовано автором. Кожному суспільству властива певна культура, яка визначається нормами та цінностями. Такими є і норми довіри. Культура довіри, яка є сукупністю таких норм, врегульовує певні соціальні відносини у кожному конкретному суспільстві. В контексті довірчої культури формуються критерії, які визначають потенційні можливості деякого суб’єкта одержати ресурс довіри, і навпаки – невідповідність таким критеріям з великою 27 вірогідністю, спричинить недовіру. Нарощення довіри у суспільних відносинах між громадянами та соціальними інститутами можливе лише у процесі визначення і закріплення, приведення у систему, що здатна задовольняти певні суспільні потреби, критеріїв довіри з боку громадян і їх обов’язкового відображення з боку соціальних інститутів. Формування довіри, її накопичення та поширення у суспільстві чи окремих соціальних галузях є неорганізованим процесом, але споконвічна жага окремих суб’єктів до влади схиляє їх до скеровування довіри у потрібний їм напрямок [45]. Маніпуляції довірою є звичним суспільним явищем різних країн. Але зазвичай у соціумі формується деякий «соціальний імунітет» до об’єктів, які не виправдали довіри і, у зв’язку з цим, суспільство формує нові критерії довіри. Дана ситуація добре ілюструється подіями часів Майдану, коли одні політичні сили замінили інші і разом із тим змінились критерії довіри. Коло народної довіри передало офіційну заяву агентству Інтерфакс-Україна для масового розповсюдження: «Членами уряду народної довіри не можуть бути учасники списку ста найбагатших людей України і керівники органів виконавчої влади або працівники адміністрації президента, які займали ці посади з початку 2010 року. Серед інших вимог – досвід роботи в галузі мінімум 7 років, за винятком МВС, СБУ, Міноборони, досвід роботи на керівних посадах мінімум 5 років і непричетність до порушень прав людини і відсутність інформації про корупційну діяльність» [26]. З цього можна зробити висновок, що суб’єкт діє на основі вибору, який визначає довіра. що, своєю чергою. А це формує соціальну дійсність, в результаті чого генеруються нові критерії довіри, що в подальшому впливають на власне феномен довіри. Отже, другим механізмом керування соціальним ресурсом довіри є відображення критеріїв довіри. І у цьому контексті цей механізм може застосовуватися як конструктивно так і маніпулятивно. Конструктивне відображення критеріїв довіри виражається у їх відповідності з правовими нормами, аргументованості, доречності і практичному відтворенні. Усе це в перспективі показує продуктивність цих критеріїв. Маніпулятивне ж 28 відтворення критеріїв довіри знаходить вираження у підміні понять, фальсифікації інформації, підробці документів, а іноді й у створенні та розповсюдженні хибних критеріїв довіри. Раціональне суспільств вимагає конкретних підстав для формування довіри, важливими передумовами якої і виступають раціональність та обґрунтованість. Зазвичай, вибір довіряти чи не довіряти об’єкту, у переважній більшості випадків ґрунтується на інформації про нього. Така інформація, особливо повна та достовірна, часто є недоступною для суб’єкта, або у нього відсутній час чи можливості її вивчення. І тоді він опирається на думку авторитетних у суспільстві осіб, так званих «лідерів думок» [19]. Доступність детальної інформації щодо конкретних подій, осіб, організацій дає можливість вивчати певне питання, сформувати власне ставлення і обрати довіряти або не довіряти, а також об’єктивно оцінити, чи варто поділяти позиції «лідерів думок». Так третім механізмом управління соціальною довірою є інформування. Конструктивна форма даного механізму - поширення розповсюдження правдивої інформації, пропаганди, засилля а маніпулятивна популізму, форма – недобросовісна реклама[27]. Кожне суспільство володіє різним рівнем і обсягом ресурсу довіри. Але наявна соціальна система і саме життя, спонукає нас до необхідності здійснення того чи іншого вибору. А це означає, що ми знову й знову маємо вирішувати для себе чи вартують довіри різні об’єктів соціальної дійсності. Не виправдання довіри є негативним досвідом і суттєвою перешкодою для формування довірчих відносин та накопичення соціального ресурсу довіри у суспільстві. На думку Є. Головахи, «реальний шлях підвищення довіри у суспільстві – це послідовний перехід від контролю держави над суспільством і особистістю до послідовного контролю громадянського суспільства відносно державного апарату та його методів управління соціальнополітичною сферою і економікою» [19]. Тому, поширена настанова, яка відображає скептицизм в соціумі, «довіряй, але перевіряй», залишається 29 актуальною і в даний час. У зв’язку з цим, можемо виділити четвертий механізмом управління соціальним ресурсом довіри – це контроль. Інструменти контрою також мають зв’язок з інформуванням суспільства, але є складнішими, оскільки вимагає присутність конкретних форм контролю, звітів, вибірки статистичних даних. В даний час, є професійні ресурси, які відстежують роботу органів влади. Прикладом може бути офіційний портал Prozorro (https://www.prozorro.gov.ua/), де всі деталі проведення тендерів щодо державних закупівель є у загальному доступі і кожен, хто хоче, може ознайомитись, як проходили торги і якими були критерії відбору постачальника. Також до таких інструментів відноситься інформаційний портал «Слово і діло» (https://www.slovoidilo.ua/ obicjanky), на якому відслідковується наскільки відсотків виконані передвиборчі і не лише обіцянки політиків, державних службовців. Інструменти контролю також мають конструктивну та маніпулятивну форми, які досить складно відрізнити, оскільки в обох випадках вони будуть подані у формах звітів, аналітичних статей, де у випадку конструктиву буде достовірна інформація, а у випадку маніпуляцій – викривлені, неправдиві дані, замовні статті [50]. У кінцевому підсумку, довіра є причинно-наслідковою - призводить до певних дій і формується як наслідок цих дій. Як випливає із багатьох визначень довіри, вона зумовлює дію, вимагає практичної реалізації. Українські вчені стверджують, що українське суспільство потребує реформ, проте дефіцит довіри перешкоджає цим реформам здійснитися і виникає замкнене коло, яке можливо розірвати лише спільними зусиллями органів влади та громадськості. Так, на думку Є. Головахи, «соціальна довіра є однією з вирішальних передумов реформування політичної системи та економіки, без якої перспектива виходу країни із пострадянської кризи залишається вкрай невизначеною. А необхідні реформи не можуть бути реалізованими у повному обсязі і достатньо ефективно, якщо в суспільстві немає атмосфери довіри до змісту і спрямованості реформ і до власне реформаторів» [23, 54]. Варто також зазначити, що реформи це 30 нововведення, а все нове часто супроводжується недовірою, скептицизмом, але усвідомлення суспільством необхідності цих змін дасть змогу пройти цей складний, але потрібний шлях від недовіри до довіри. Скеровування соціальної довіри у необхідне русло, грунтоване на конструктивних засадах і за відсутності маніпуляцій, є основою гармонійного і якісного поступу суспільства. Ця тема є актуальною для сьогодення, але ще в античні часи з’явився крилатий вислів «Fides facid fidem» - довіра породжує довіру. Висновки до Розділу 1 Таким чином, узагальнюючи теоретико-методологічні дослідження сучасних вітчизняних учених, присвячені вивченню соціально- психологічного феномена довіри, можна зробити такі висновки: 1. Термін «довіра» розглядається як етичне та філософське поняття; як психічний стан та почуття; а також з точки зору міжособистісних відносин, як соціально-психологічний феномен. Під «довірою» ми маємо на увазі індивідуальне ставлення однієї особи (суб'єкта) до конкретних ситуацій, інших осіб/груп і соціально-психологічних явищ, що має особливу значущість та надійність, що, у свою чергу, викликає до них довірливе ставлення. 2. Різні автори пропонують різні підстави виділення функцій довіри, серед яких провідну роль грають соціально-психологічні характеристики. До них можна віднести насамперед комунікативні та інтегративні. Довіра сприяє оптимізації емоційно-психічного стану людини, зниженню конфліктності у міжособистісних відносинах, розширює можливості обміну. 3. Існують різні типології довіри: залежно від суб'єктів групою активності; від виконуваних функцій; від об'єкта довіри; від сфер докладання довіри та від заснування довіри. 31 4. Довіра відіграє важливу роль у міжособистісних відносинах, виступаючи головною умовою формування позитивних взаємин, своєрідним фундаментом і невід’ємним атрибутом людського спілкування. А також значною мірою впливає на можливість людини реагувати і діяти в різних ситуаціях. 5. Суспільна довіра є необхідною умовою розвитку кожної держави, а її дефіцит породжує перешкоди в поступі і застій. Отже, довіра як соціальний ресурс є потужним інструментом соціальних змін в суспільстві, саме тому різні соціальні сили здійснюють пошук механізмів управління цим ресурсом. 32 РОЗДІЛ 2 ПСИХОЛОГІЯ ПОВЕДІНКИ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ 2. 1. Поняття екстремальності в сучасній психологічній науці. Основні концепції детермінації екстремальної поведінки Події останнього року показали практичну значимість проблематики впливу екстремальних умов життєдіяльності та екстремальних факторів на кожного з нас. Поняття «екстремальна ситуація» сьогодні набуває статусу однієї з уніфікованих, генералізуючих категорій як у повсякденному житті, і у сфері наукового пошуку. Цим поняттям оперує психологія, філософія, педагогіка. У науковій літературі, соціально-психологічних дослідженнях останніх років з'явилося поняття екстремальної життєвої ситуації. Практична психологія у зв'язку з екстремальними ситуаціями фіксує дві проблеми: пропорційно збільшується кількість людей, які коли-небудь брали в них участь (вони часто стають носіями травматичного досвіду) і зростає обумовленість катастрофічних наслідків екстремальних ситуацій «людським фактором» тобто. неефективними, часом деструктивними діями людей таких ситуаціях. Обидві тенденції вимагають розробки психологічних підходів, методів, технологій, які б протиставили негативний вплив екстремальної ситуації на особистість [35]. A.M. Столяренко, який досліджував екстремальну ситуацію в руслі психолого-педагогічного підходу, вважає, що екстремальними слід називати ситуації, що ставлять перед людиною великі об'єктивні та психологічні труднощі, що зобов'язують її до певної напруги сил та найкращого використання особистих можливостей для досягнення успіху та забезпечення безпеки [14]. Розвиток з античних часів розуміння сутності екстремальності та принципів екстремального (Арістотель, Н. Кузанський, Дж. Бруно, 33 Г.В.Лейбніц та ін.), підняте до сучасних філософських узагальнень про закономірності екстремальних змін (О. Туриніна, І. Пригожин та ін), знаходить своє відображення і в понятті «екстремальна ситуація». Екстремальність, як вважали ще в античності, вказує на граничні стани існування речей. Екстремуми утворюють по суті межі, заходи існування речей, з перевищенням яких речі перестають бути самі собою і знаходять інше існування. У філософській інтерпретації «екстремальна ситуація» - поняття, за допомогою якого дається інтегративна характеристика обстановки, яка радикально або раптово змінилася, пов'язаних з цим особливо несприятливих чи загрозливих факторів для життєдіяльності людини, а також високою проблемністю, напруженістю та ризиком у реалізації доцільної діяльності в цих умовах» [14]. Н.І. Наєнко у розглядає дефініцію - екстремальність як «континуум, що включає три ступеня її виразності або три типи таких ситуацій: важкі, параекстремальні та екстремальні» [35]. Важка ситуація визначається досить складною задачею для суб'єкта. Другий і третій ступені характеризуються ризиком, важкими умовами, високою ціною можливої помилки, а екстремальна ситуація, окрім зазначеного, ще і тим, що від розв’язання дано ситуації залежить подальше існування суб'єкта. На думку А.Б. Леонової «до екстремальних слід віднести такі чинники, вплив яких призводить до виникнення станів -динамічної неузгодженості» [35]. У своїх дослідженнях Л.Г. Дика і Л.П. Гримак екстремальні умови пов’язують з «виникненням у здорової людини важких станів, пов'язаних зі значними змінами у психофізіологічному стані людини і рівні активації функціональних структур мозку». Важкі стани і наростання негативних переживань, в свою чергу, викликають порушення у психічних процесах, 34 таких як увага, мислення, пам’ять, призводять до зниження ефективності діяльності людини. Екстремальні ситуації класифікують за наступними ознаками: - за ступенем раптовості: раптові (непрогнозовані) та очікувані (прогнозовані). Легше спрогнозувати соціальну, політичну, економічну ситуацію, набагато складніше - стихійні лиха. Своєчасне прогнозування екстремальної ситуації і правильні дії дадуть можливість уникнути серйозних втрат і в окремих випадках запобігти екстремальній ситуації; - за швидкістю розповсюдження: екстремальні ситуації можуть бути вибухового, стрімкого, помірного, плавного характеру. До стрімких відносять військові конфлікти, техногенні аварії, стихійні лиха. Відносно плавно розвиваються ситуації екологічного характеру: - за масштабом розповсюдження: локальні, місцеві, територіальні, регіональні, федеральні, трансграничні. Локальними, місцевими і територіальними вважають екстремальні ситуації, що не виходять за межі одного функціонального підрозділу, виробництва, населеного пункту; - за тривалістю дії: можуть бути короткочасними або затяжними. Всі екстремальні ситуації, в результаті яких відбувається забруднення навколишнього середовища, є затяжними; за характером: навмисні та ненавмисні. До перших належить більшість національних, соціальних і військових конфліктів, терористичні акти тощо. Стихійні лиха за характером свого походження є ненавмисними. До цієї групи належить більшість техногенних аварій і катастроф [35]. Існують ще деякі види екстремальних ситуацій. Психотерапія їх вирізняє як кризові, проблемні, критичні, екзистенціальні, термінальні, емоційно складні життєві ситуації. Кризова ситуація - це ситуація, що продукує дефіцит сенсу в подальшому житті людини, як стан неможливості реалізації внутрішніх необхідностей свого життя (мотивів, прагнень, цінностей тощо). 35 Науковець Ф. Е. Василюк акцентує увагу на таких типах критичних ситуацій: - стрес; - фрустрація; - конфлікт; - криза. Відмінності у чотирьох типах ситуацій пояснюються з позицій різних онтологічних підходів, в описі різних типів активності і внутрішньої необхідності. Автор зазначає, що критична ситуація «має складну внутрішню динаміку, а типи ситуацій взаємовпливають один на одного» [4]. Практичне значення такої типології залишається незмінним - вона дає змогу чітко диференціювати характер критичної ситуації, що обумовлює оптимальні способи надання допомоги людині. Емоційно складна життєва ситуація – «це значуща для особистості ситуація, що спрямована до емоційно-мотиваційної сфери і передбачає необхідність переживання як процесу. З такою ситуацією людина здебільшого впорається самостійно» [10]. Проблемна ситуація може виникати в окремій діяльності, наприклад, навчальній, професійній, пізнавальній тощо, не поширюючись на решту сфер життєдіяльності та не впливаючи вирішально на самооцінку, рівень самоповаги, ставлення до власного життя. Критична ситуація передбачає утруднені, конфліктні, суб’єктивно несприятливі життєві становища, які потребують перегляду основних життєвих стратегій, внесення суттєвих коректив у сценарій життя. Екзистенціальну ситуацію переживає людина під час такої глибокої кризи, коли тимчасово втрачає сенс існування і опиняється перед вибором між життям і смертю. Термінальна ситуація виникає за гранню екзистенціального вибору, коли особистості відомо про свою приреченість і вона може лише впливати на якість останнього відрізку життя. Людина за такої ситуації опиняється 36 перед найскладнішим і найвідповідальнішим у її житті вибором - вона обирає або можливість повільного згасання, або все ж таки можливість мужньо, з почуттям власної гідності, зустріти смерть. Значне поширення як у науковому, так і в соціальному контексті набуло поняття «важка життєва ситуація», яке, як правило, розглядається в найбільш широкому контексті і може містити всі перелічені вище терміни. Водночас саме цей термін найскладніше чітко визначити тому, що він вбирає в себе практично всі варіанти подій, пов’язаних з різним ступенем дискомфорту їх учасника. «Під важкими життєвими ситуаціями можуть матися на увазі як катастрофічні події, що загрожують життю великої кількості людей, так і повсякденні події, які містять суб’єктивні пережиті незручності для конкретної людини і об’єктивні загрози і небезпеки її фізичному і психічному благополуччю» [10]. Усі виокремлені типи травмуючих ситуацій суб’єктивно переживаються як більш-менш гостра необхідність реконструкції ставлення до себе, власного минулого, сьогодення і майбутнього. Порушується спонтанність буття, зростає відчуття внутрішнього та зовнішнього хаосу, втрачається структурованість життєвого світу. Перспективи усвідомлення людиною особистих проблем практично завжди лишаються вкрай незадовільними. Жертви стихійних лих та катастроф страждають від факторів, викликаних екстремальною ситуацією: 1. Раптовість. Тільки про декотрі лиха людей попереджають наприклад, насувається ураган, шторм. Чим раптовіша подія, тим вона руйнівніша для жертв. 2. Відсутність подібного досвіду. Оскільки лиха та катастрофи є рідкими явищами, то люди нерідко вчаться переживати їх у момент стресу. 3. Тривалість. Цей фактор варіює від часу до часу. Наприклад, повінь, яка поступово розвивається, може так само повільно і спадати, а землетрус триває кілька секунд і приносить набагато більше руйнувань. Утім у жертв 37 певних тривалих екстремальних ситуацій (наприклад, у випадках викрадення літака) травматичні ефекти можуть розмножуватись з кожним наступним днем [73]. 4. Недолік контролю. Жодний не в змозі здійснювати контроль подій під час катастроф. Може спливти трохи часу, перш ніж людина зможе контролювати звичайні події повсякденного життя. 5. Горе і втрата. При катастрофі жертви можуть розлучитися або втратити когось з близьких; але найгірше — це перебувати в очікуванні звісток про можливі втрати. Крім того, жертва може втратити через катастрофи свою соціальну роль і позицію. У випадку тривалої травматичної події людина може позбутися будь-яких сподівань на відновлення втраченого. 6. Постійні зміни. Руйнування, які викликані катастрофою, можуть бути раптовими: жертва може потрапити у зовсім нові та ворожі умови. 7. Експозиція смерті. Навіть дуже короткі небезпечні ситуації для життя можуть змінити особистісну структуру людини та її «пізнавальну карту». При близькому зіткненні зі смертю ймовірне виникнення важкої екзистенційної кризи. 8. Моральна невпевненість. При катастрофі жертва може опинитися перед необхідністю приймати рішення, пов’язані з системою цінностей, які здатні змінити життя, - наприклад, кого рятувати в даний момент, як ризикувати, кого звинувачувати. 9. Поведінка під час події. У важкій ситуації кожна людина хоче виглядати гідно, але вдається це небагатьом. Те, що особистість виконала або не виконала під час катастрофи, може переслідувати її дуже довго. 10. Масштаб руйнувань. Людина, переживши катастрофу, вражена її негативними наслідками у соціальному житті. Переміни культурних норм примушують людину адаптуватися до них або лишитися чужинцем, в іншому емоційний збиток поєднується з соціальною дезадаптацією. 38 На людей, що знаходяться в екстремальних ситуаціях, поряд з різними вражаючими факторами діють психотравмуючі обставини, що являють собою комплекс надсильних подразників, що викликають порушення психічної діяльності. Значну роль в успішному подоланні екстремальних умов займає готовність окремих людей до діяльності в несприятливих умовах стійкістю, вольовим і фізичним загартуванням - готовністю адаптуватися до несприятливих впливів довкілля. В екстремальній ситуації у людини неминуче виникає особливий стан емоційного напруження, що називається стресом. Цей стан викликає збудження всіх систем організму і дуже впливає на поведінку і працездатність людини. Залежність між силою стресу та працездатністю у загальному вигляді може бути представлена в такий спосіб. У міру зростання емоційної напруги працездатність та можливості людини підвищуються в порівнянні зі спокійним станом (так званий мобілізуючий ефект стресу), доходять до максимальної величини, а потім починають падати. При цьому, в першу чергу, не можуть сприйняття (оцінка ситуації) і мислення (ухвалення рішення), причому тим більше, чим складніше ситуація. Імовірність різноманітного і сильного психологічного впливу екстремальних ситуацій на людину та негативних наслідків її підкреслює важливість спеціальної підготовленості до зустрічі з психологічними труднощами та подолання їх. Існують якості, що перешкоджають адекватному реагуванню людини на екстремальні ситуації. До таких якостей відносять: • знижену психологічну стійкість і схильність до психологічної дезадаптації; • підвищену тривожність, схильність до переляку, дистрес, афективних реакцій; • невитриманість, емоційну неврівноваженість та імпульсивність у діях; • слабко розвинені властивості уваги – розподіл, концентрація, стійкість; 39 • погану сенсомоторну координацію (сприйняттів та рухів); • недоліки органів чуття (поганий зір, слух); • непомірну схильність до ризику (зсув до ризику); • уповільнену реакцію та недостатню спритність; • недостатньо розвинений інтелект; пристрасть до алкоголю та наркотиків; • поганий стан здоров'я. Вплив стресу на поведінку та можливості конкретної людини, зміна її працездатності надзвичайно індивідуальні. Є люди, які діють найбільш ефективно саме у стані високої емоційної напруги – на іспитах, відповідальних змаганнях, у життєнебезпечних ситуаціях тощо. А інших подібні ситуації «психологічний психологічно шок» - демобілізують. утворюється сильна Настає своєрідний загальмованість чи метушливість, поспішність, нездатність до розумових процесів. Встановлено, що «поведінкові реакції людини в екстремальних умовах, їх тимчасові характеристики, взагалі психофізіологічні можливості людей надзвичайно варіативні, що залежать від особливостей нервової системи, життєвого досвіду, професійних знань, навичок, мотивації, стилю діяльності» [4]. Як зменшити ймовірність опинитися в екстремальній ситуації та збільшити шанси на збереження здоров'я та самого життя? Насамперед необхідно знати і враховувати фактори ризику (небезпеки), що супроводжують наше життя. По-друге, виробити вміння передбачати можливість виникнення життєнебезпечних ситуацій і знання справи, прагнути уникати потрапляння до них. І, нарешті, опинившись у екстремальній ситуації, необхідно швидко оцінити її та свої можливості, прийняти грамотне рішення та діяти. 40 2.2. Психологічні та організаційно-функціональні особливості екстремальної поведінки Як зазначалося вище, екстремальні умови створюються різними чинниками, кожен з яких надає свій, специфічний вплив на діяльність та поведінку людини. Однак є й загальні закономірності, характерні для поведінки людини в екстремальних умовах. Розглянемо основні з них [32]. 1. При роботі в екстремальних умовах відзначаються три види психічної напруженості: емоційна (афективна), неемоційна (операційна, ділова) та змішана. Емоційна напруженість виникає під дією емоційногенних факторів, що викликають переживання невідомості, тривоги, страху, ризику для життя та інших негативних емоцій. Вона може виникнути до початку діяльності, при отриманні завдання, вислуховуванні інструкції, а також у процесі діяльності. Виникнення емоційної напруженості пов'язане з динамічною неузгодженістю між об'єктивною значимістю ситуації та її суб'єктивною оцінкою та появою пов'язаних з нею негативних змін у рухових та психічних функціях. Цей вид напруженості спрямований на виконання діяльності, велику питому вагу в ньому може займати реакції захисту організму. Операційна напруженість виникає в умовах, що висувають підвищені вимоги до розумових ресурсів та рухового апарату людини і не пов'язані з небезпекою або іншими серйозними наслідками, думки про які змусили б людину заздалегідь хвилюватися. Змішана психологічна напруженість характеризується різною питомою вагою емоційного компонента у загальній структурі напруженості та буває характерною для різних видів діяльності в екстремальних ситуаціях. 2. Екстремальні умови викликають коливання працездатності людини або явне її зниження, особливо за сильної емоційної напруженості. У цьому випадку збільшується кількість помилок, порушується послідовність операцій, уповільнюється темп роботи тощо. У деяких випадках відбувається 41 втрата трудових навичок: те, що у звичайних умовах робилося лише на рівні автоматизму, тепер починає хіба що заново усвідомлюватися. Зниження працездатності найчастіше спостерігається за низького рівня тренованості. 3. Коливання працездатності залежить від індивідуальних особливостей людей, насамперед від властивостей їх нервової системи. Особи з сильною, врівноваженою нервовою системою більш витривалі до екстремальної напруги та перенапруги ніж особи, які мають слабку та неврівноважену нервову систему. «Слабкі» типи більш схильні до впливу надсильних впливів. У них часто спостерігається розгубленість, іноді доходить до шоку, знижується загальна надійність виконання [30]. Важливою є і рухливість нервових процесів, швидкість і легкість зміни збудження гальмуванням. Люди з малою рухливістю нервових процесів частіше припускаються помилок перемикання дій, що нерідко загрожує серйозними наслідками. 4. Емоційна стійкість і працездатність людей підвищується, якщо вони заздалегідь вивчили особливості майбутньої діяльності, зброї та засоби праці, обстановку, в якій відбуватиметься діяльність, наслідки неправильних дій. Встановлено, наприклад, що не знання обстановки під час прийняття рішення викликає, як правило, значно більшу психічну напругу, ніж певний сигнал про небезпеку [8, 14]. 5. Істотний вплив на поведінку людини в екстремальних умовах надає попередня підготовка та тренованість, що набувається в результаті практичного досвіду. До екстремальних умов певною мірою можна звикнути. 6. Велике значення моральних, вольових та інших характерологічних якостей особистості, зокрема, ступеня розвитку почуття відповідальності. Щоб оцінити цю якість останнім часом у психології запроваджено поняття надійності особистості [15]. 7. У педагогічній практиці екстремальні умови для учнів можуть полягати у виконанні важких контрольних робіт, складання іспитів, проходженні тестів. Психічний стан учнів змінюється під час іспитів: 42 емоційна та розумова напруженість з'являються на початок іспитів, наростають і сягають вищого краю під час іспиту. Складання іспиту приносить розрядку, напруга проходить, але хвилювання деякий час продовжується. [13]. 8. Для поведінки людини в екстремальних умовах характерна немонотонна та нелінійна залежність якості діяльності від інтенсивності та тривалості екстремальних впливів. Незначні за інтенсивністю та тривалістю впливи надають, як правило, мобілізуючу дію (еустрес, оптимальний стрес, параекстремальні умови). Залежність якості діяльності рівня активації організму визначається законом Йеркса-Додсона, відповідно до яким якість виконання легких завдань зі збільшенням активації монотонно підвищується, тоді як найвища ефективність виконання складних завдань досягається при середньому рівні активації. Це ілюструється за допомогою залежностей, наведених на рис. 2.1. Кількість діяльності висока 1 2 3 низька низький високий Рівень активності 1 - найпростіше завдання; 2 – завдання проміжної складності; 3 - найбільш складне завдання Рис. 2.1. Залежність якості діяльності від рівня активації (закон Йеркса-Додсона) на випадок, коли збільшення активності веде до приросту продуктивності Примітка. Побудовано автором. 43 Під впливом екстремальних факторів у людини відбуваються певні зміни на поведінковому та функціональному рівнях. Останні оцінюються за м'язово-руховими, вегетативними, електроенцефалографічними, біохімічними, психологічними змінами в стані організму [42]. Відмінною особливістю поведінки в екстремальних умовах є втрата гнучкості. Поведінка втрачає пластичність, властиву їй у нейтральній обстановці. Особливо сильно страждають складні, координовані рухи. Підсумовуючи сказане, необхідно зазначити, що здатність діяти без напруженості або, навпаки, схильність до неї в умовах дії екстремальних (психогенних) факторів визначається рівнем відповідно високої або низької емоційної стійкості, яка є найважливішою особистісною характеристикою в таких умовах. У екстремальних умовах відбуваються і своєрідні зміни у м'язоворухової системі людини. Вони проявляються в порушеннях моторики, що виражаються у загальній м'язевій скутості, треморі, порушеній координації рухів. [40, 123]. У екстремальних умовах відбуваються певні зрушення у вегетативній системі людини. Одним із найпростіших і найнадійніших показників напруженості є частота серцевих скорочень, яка визначається за частотою пульсу. Встановлено, що з яскраво вираженої напруженості ЧСС досягає 150180 ударів на хвилину. Істотно зростає і її варіативність. Індикатором рівня напруженості є характеристики дихання. У емоційно значущих, напружених ситуаціях частота дихання збільшується з 20 до 50-60 коливань за хвилину, перевищуючи вихідні дані у 2,5-3 рази. Розглянуті вегетативні зрушення часто спостерігаються не лише під час дії екстремальних факторів, а й у період очікування критичних подій, у разі виникнення почуття тривоги, підвищеної уваги тощо. При стресі відбуваються і певні біохімічні зрушення в організмі, наприклад, збільшення лейкоцитів у крові, аскорбінової кислоти. Однак ці показники найбільше застосовні для характеристики тривалих стресових 44 станів, оскільки біохімічні реакції характеризуються досить високою інерційністю. 2.3. Довіра як фактор раціональної поведінки в критичних ситуаціях Будь-який об'єкт навколишнього світу і світ у цілому викликають довіру лише тоді, коли вони характеризуються безпекою (надійністю) та значущістю (цінністю) [40]. Людина, наділяючи об'єкт цими властивостями може неоднозначно і суперечливо ставитися до нього. Якщо значимість (цінність) об'єкта для індивіда є більшою, ніж його безпека, то взаємодія з ним стає ризикованою. Якщо розглядати явище довіри з точки зору саморегуляції, то можна побачити, що довіра, яка формується на ранніх етапах онтогенезу, постійно змінює свої межі в міру пізнання світу та включення людини у співпрацю з ним. Коли індивід набуває досвіду взаємодії з певними об'єктами, то встановлює з ними зв'язок, тому що йому вже відомо, наскільки можна довіряти їм. Рівень довіри до світу відповідає звичній довірі до себе. Тому тут можна говорити про активність, пов'язану з репродуктивними видами діяльності, про відносну цілісність особистості. Часто у людини виникають такі потреби та ситуації (проблемні ситуації), до яких у неї немає готових форм поведінки та звичних способів взаємодії. Так як індивід завжди намагається відповідати світові та собі, то вирішити невідповідність у проблемній ситуації можна двома шляхами: підвищити рівень довіри до себе чи світу. У першому випадку (при підвищенні значущості, цінності власної суб'єктності виникають неадаптивні форми активності, пов'язані з ризиком, творчою ініціативою. Якщо буде досягнуто позитивного результату (задоволення потреби шляхом творчої самореалізації), то автоматично підвищується рівень довіри до світу. У другому випадку людина намагається посилити довіру до світу (підвищує 45 значущість, цінність умов, що надаються світом), тоді вона знижує рівень довіри до себе, а отже – і до світу [40, 88]. Тому людина і намагається завжди вирішувати спірні ситуації певним чином, а довіра до світу і до себе прагне постійної динамічної рівноваги, що забезпечує формування життєстійкості особистості як адаптивної особистісної межі. Крайні форми виходу з рівноваги призводять до патологічних наслідків: людина втрачає зв'язок зі світом чи відчужується від себе. Діяльність людини мотивована прагненням до особистісного зростання, самореалізації, пошуку себе, до посилення довіри до себе та до світу. Ця рівновага постійно повинна бути динамічною, тому що немає руху – немає розвитку. Мова йде про гуманітарну парадигму в психології, засновану на вивченні цілісної творчої людської реальності [54]. Рівень довірчих відносин детермінується параметром значимості суб'єктів спілкування щодо один одного. Індивід довіряє тому, хто для нього значущий, хоча останній може і не довіряти першому. Значимість, однак, може виконувати роль «фільтра» у прояві довірчих відносин, оскільки об'єкт спілкування може приховувати деякі сторони свого життя для того, щоб не втратити цінності в очах іншого. Іншим параметром довірчих відносин є безпека, що забезпечує особистісний рівень взаємовідносин між людьми. Безпека передбачає не нанесення шкоди іншому, насамперед у психологічному плані емоційному, моральному тощо. Навіть при тривалих і тісних відносинах між людьми все ж таки не можна повністю спрогнозувати майбутніх вчинків того, кому довіряє індивід. Тому довіра – це завжди ризик. Єдиним гарантом довірчих взаємин є те, що особистість відноситься до іншої як до самої собі. Саме тут виникає зв'язок між довірою до себе та довірою до іншого, що реалізується в афіліації. Коли людина не боїться довіряти собі, ставитись до себе як до самостійної, гармонійної особистості, тоді вона здатний довіряти іншим і так само ставитися до них. Проте справжня гармонійна особистість завжди відчуває міру: одночасно бути відкритою до 46 світу та до самої себе [21]. Таким чином, оптимальне співвідношення довіри та недовіри – це відповідь суспільству на виклики сучасності [16, 61]. Сучасні ситуація в Україні, участь у бойових діях, умови проживання українців на тимчасово окупованих територіях є такими умовами, за яких характеристики екстремальності виражені максимально та супроводжуються постійною дією специфічних стрес-факторів бойової обстановки. Сьогодення є специфічним життєвим досвідом, який викликає істотні зміни у смисловій сфері особистості: відбувається формування унікальної системи цінностей, яка забезпечує виживання в екстремальних умовах, змінюється значущість окремих цінностей, що приводить до зміни в загальній структурі цінностей. Невід’ємним атрибутом вищезазначених феноменів є довіра. Так, М. Варій зазначає, що внаслідок зародження у свідомості воїнів почуття довіри до товаришів по службі формуються позитивні міжособистісні відносини. Їх основою є взаємні, переважно емоційні реакції, які трансформуються у стійкі та міцні почуття товариства, взаємної прив’язаності [9]. Довіра відіграє значну роль у групових процесах військового підрозділу, зокрема формуванні психологічного клімату, згуртованості. У бойових умовах міжособистісні відносини виходять на тісніший та глибший рівень. Під час війни доводиться довіряти один одному своє життя, тому довіра у взаєминах, єдність дій, дає можливість приймати відповідальні рішення в екстремальних ситуаціях. Бойові умови характеризуються постійним впливом на індивіда психотравмуючих чинників. На думку вчених, у небезпечних ситуаціях поведінка населення залежатиме не тільки від стану психіки , індивідуальної психологічної стійкості до впливу психологічних та фізичних навантажень, а й від рівня довіри до ЗСУ [43]. Таким чином, довіра є соціально-психологічною потребою. особистості, задоволення якої забезпечує нормальне функціонування її психіки в екстремальних умовах. Довіра надає людині відчуття безпеки, 47 знижує тривожність і невпевненість, послаблює негативний вплив страху та паніки. Висновки до розділу 2 1. Зростання кількості людей, які стають учасниками екстремальних ситуацій, а також негативний вплив «людського фактору» вимагають розробки психологічних підходів, методів, які б зменшили негативний вплив екстремальної ситуації на особистість. 2. Екстремальні ситуації класифікуються за різними ознаками (ступенем раптовості, за швидкістю розповсюдження , за масштабами розповсюдження, за тривалістю дії ). Психотерапія вирізняє такі види екстремальних ситуацій: кризова, проблемна, критична, екзистенціальна, термінальна, емоційно складні життєві ситуації. 3. Важливу роль в успішному подоланні екстремальних умов займає готовність окремих людей до діяльності в несприятливих умовах стійкістю, вольовим і фізичним загартуванням. Також діє «мобілізуючий ефект стресу». Також є ряд якостей, які погіршують становище людини в екстремальній ситуації. 4. Під впливом екстремальних факторів у людини відбуваються певні зміни на поведінковому та функціональному рівнях. Здатність діяти без напруженості або, навпаки, схильність до неї в умовах дії екстремальних (психогенних) факторів визначається рівнем відповідно високої або низької емоційної стійкості, яка є найважливішою особистісною характеристикою в таких умовах. 5. У екстремальних ситуаціях довіра є соціально-психологічною потребою особистості, задоволення якої забезпечує нормальне функціонування її психіки. Довіра надає людині відчуття безпеки, знижує тривожність і невпевненість. 48 РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ РІВНЯ ДОВІРИ ДО ДО СЕБЕ І ДО ІНШИХ НА АДАПТАЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ 3.1. Організація, зміст та результати емпіричного дослідження Залежно від завдань дослідження в даний час створено широкий спектр діагностичних методик до оцінки різних видів довіри особистості, зокрема довіри до світу, до себе, до інших людей. Як найбільш ранні методичні прийоми слід відзначити опитувальники, які розробили У. Фей, М. Розенберг, Дж. Б. Роттер, Л. Райтсман та ін. Методика «Віра в людей» М. Розенберга оцінює загальну довіру до людей та людської спільноти, а не до конкретних соціальних груп та їх представників. Дж. Б. Роттер є автором методики, яка оцінює узагальнені очікування особистості щодо інших людей, соціальних груп, соціальних інститутів та світу в цілому. Довіра особистості оцінюється за рівнем згоди [62]. Альтернативою узагальненого підходу до довіри, представленого в описаних методиках, є «Специфічні шкали довіри», які розробили С. Джонсон-Джордж та У.С. Свеп. Шкали оцінюють довіру особи іншій людині за чотирма категоріями відносин: довіру іншій щодо матеріального майна, довіру у сфері виконання обіцянок, довіру таємниць та конфіденційної інформації, довіру, пов'язану з фізичною безпекою. За аналогічним принципом побудовано «Рефлексивний опитувальник рівня довіри себе» Т.П. Скрипкіної [12]. Ця методика оцінює ступінь довіри особистості собі у різних сферах життєдіяльності, зокрема у професійній, інтелектуальній, побутовій, сімейній тощо. Окрему групу утворюють методики, які оцінюють ступінь довіри у різних сферах життєдіяльності, та підстави довіри особистості. Так, Дж. К. Ремплі Дж. Ж. Холмс створили методику, що оцінює виразність у відносинах особистості з близькими людей наступних трьох компонентів довіри: 49 надійності («Я впевнений, що партнер не поводитиметься нечесно по відношенню до мене, навіть якщо знає, що його не зловлять на обмані»), передбачуваності («Мій партнер дуже послідовний») та віри («Я можу покластися на партнера, навіть якщо покажу йому свою слабкість») [49]. Велика кількість середовищних і мотиваційних факторів призводить до того, що фактично відсутній зв'язок між аттитюдами довіри, виміряним за допомогою опитування, і довірчою поведінкою, що спостерігається. Широкий репертуар діагностичних прийомів довіри членів групи до окремих його представників створено фахівцями у галузі психологічного тренінгу. Розроблені ними ігри та вправи дозволяють не лише оцінювати ступінь довіри у групі, а й формувати відносин довіри, згуртованість та толерантність. Поряд із іграми, усунути психологічні та соціальні бар'єри при діагностиці довіри до інших людей здатні проективні методи. У сучасних соціально-психологічних, економіко-психологічних та соціологічних дослідженнях нерідко використовують пряму оцінку респондентами рівня довіри до того чи іншого об'єкта. Однак можливий і інший підхід до аналізу особливостей довіри та недовіри особистості – через аналіз взаємовідносин із конкретними людьми, яким особистість довіряє та не довіряє найбільшою мірою. Такий підхід, реалізований у згаданих вище методиках Дж. Ремпела та Дж. Холмса, Р. Левицькі, М. Стівенсон та Б. Банкер, а також П. Рінга та А. Ван де. У даних опитувальниках використовується наступний прийом: респонденти оцінюють виразність певних характеристик у відносинах з певними людьми. Інструкція таких методик передбачає зіставлення за однойменними шкалами оцінок ставлення до людини, якій довіряють, і до людини, яка довіри не виправдала. Їхня величина є показником значущості даного показника для довіри/недовіри особистості. Тобто, чим вища різниця оцінок за шкалою надійності у відносинах до цих двох категорій людей, тим більш значуща надійність у формуванні довіри чи недовіри особистості. 50 Цей принцип використовується і в різного роду опитувальниках довіри/недовіри особистості іншим людям. У цього прийому, як і будь-якого іншого, існує низка обмежень. Насамперед вони пов'язані з тим, що відносини з конкретними людьми відрізняються неповторністю та своєрідністю, які не завжди можна інтерпретувати як стійкі особистісні особливості довіри та недовіри. Крім того, більшість людей, які оточують особистість може бути віднесена до двох категорій, що розглядаються (людина, якій довіряють, і людина, якій не довіряють, найбільшою мірою). Тому складно сказати, якою мірою оцінки відносин з цими категоріями дозволяють прогнозувати особливості довірчих відносин у професійній, дружній та інших сферах життя людини. Проведені емпіричні дослідження дозволили внести у це питання певну ясність. За результатами кореляційного аналізу, найбільші зв'язки з відносинами в колективі організації мають оцінки ставлення особи до людини, яка довіри не виправдала. Цей результат свідчить, що до даної людині проявляються найбільш значні і стійкі особливості довіри/недовіри до інших людей [63]. Враховуючи різноманітні підходи до розуміння феномену довіри, можна виділити основні компоненти , які, по суті, є сукупністю факторів, які найчастіше і найбільш обґрунтовано використовуються різними авторами методик дослідження. Це: 1. Передбачуваність або Знання, під яким ми розуміємо уявлення суб'єкта про те, наскільки добре він знає людину, щодо якої оцінюється рівень довіри, і наскільки вона здатна передбачати її поведінку в ситуації невизначеності. 2. Надійність – уявлення суб'єкта у тому, здатна чи ні, інша людина надати допомогу, підтримати у важкій ситуації. 3. Єдність (тотожність) – уявлення суб'єкта про наявність у нього з іншою людиною спільних цілей, принципів чи світогляду. Для визначення сутності довіри населення в екстремальних умовах та підтвердження теоретичних положень ми провели емпіричне дослідження, 51 суть якого полягає в діагностичному зрізі досліджуваних за рівнем довіри до себе та життєстійкості особистості в екстремальних умовах. План емпіричного дослідження передбачає цілеспрямоване виконання наступних дій: добір діагностичного інструментарію; власне проведення дослідження; обробка та інтерпретація результатів, підбиття підсумків. В емпіричному дослідженні ми використали такі діагностичні методики: 1. Опитувальник «Самооцінка життєстійкості» (Модифікація опитувальника Форверга на контактність Т.А. Ларіна) [25]. Призначення опитувальника полягає у визначенні рівня свідомості та сформованості особистісних складових життєстійкості, які виявляються у спілкуванні. Досліджуваним пропонується оцінити себе за 9-бальною шкалою, щоб з'ясувати, якою мірою їм властиві представлені якості (1 − позбавлені цієї властивості, 9 − притаманна властивість найбільшою мірою). Обробка здійснюється відповідним ключем, і визначається рівень свідомості та сформованості складових життєстійкості. 2. Рефлексивний опитувальник рівня довіри до себе Т.П. Скрипкіної 41, 172], який ми використали з метою виявлення рівня довіри до себе на основі самозвітів піддослідних. Бланк методики включає твердження про три сфери життєдіяльності особистості (родина, навчальна (професійна) діяльність, сфера соціальних контактів), у кожній з яких індивід може мати різний ступінь довіри до себе, який він має оцінити за таким класифікатором: 3 – довіряю, 2 – частково довіряю, 1 – не довіряю. Обробка здійснюється за відповідним ключем. Застосування даного опитувальника дозволило з'ясувати психологічні особливості довіри до себе, що проявляються на внутріособистісному рівні і розкриває сутність довіри до себе як суб'єктивний феномен. Вибірка досліджуваних склала 60 осіб, це студенти віком 18-22 років та зрілі особистості віком 50-55 років. 52 Аналіз отриманих результатів базувався на використанні методів математичної обробки психологічних даних. Їхня первинна обробка здійснювалася на основі елементів описової статистики, зокрема формул середніх значень, стандартних відхилень, відсоткових співвідношень. Вторинна обробка даних ґрунтувалася на кореляційному аналізі результатів за формулою коефіцієнта кореляції Пірсона [2, 94]. Значимість коефіцієнтів кореляції встановлювалася на основі обліку критичних значень відповідно до обсягів емпіричної вибірки при рівні статистичної значущості р≤0,01. Для підтвердження відсоткового співвідношення показників методик використовувався метод кутового перетворення Фішера. Проаналізуємо результати методики «Самооцінка життєстійкості», які подані на рис. 3.1. 1 − низький рівень свідомості та сформованості складових життєстійкості, 2 − середній ступінь вираженості життєстійкості, 3 − життєстійкість є характерною рисою, 4 − активно проявляється життєстійкість, 5 – властивість притаманна повною мірою. Рис. 3.1. Результати опитувальника «Самооцінка життєстійкості» Примітка. Побудовано автором 53 Результати свідчать, що у 0% піддослідних низький рівень свідомості та сформованості життєстійкості, у 8% випробуваних – середній ступінь вираженості життєстійкості, 32% досліджуваних визначають життєстійкість як характерну межу, 58% досліджуваних активно виявляють життєстійкість і 2% випробуваних повною мірою виявляють досліджувану властивість. Помітно, що більшість досліджуваних активно проявляє життєстійкість, що спонукає та спрямовує індивіда на співпрацю, забезпечує реалізацію здатності самостійно знаходити шляхи вирішення проблем. Це пояснюється особливостями адаптації до екстремальних умов. Загалом за вибіркою ми можемо помітити більш менш сформовану таку особистісну рису як життєстійкість і навіть осмислену респондентами на даному етапі їх життя. Згідно з рефлексивним опитувальником довіри до себе у 85% досліджуваних високий рівень довіри до себе, у 15% піддослідних – середній рівень довіри до себе та у 0% піддослідних – низький рівень (рис. 3.2). 0% 15% 85% вис. сер. низ. Рис. 3.2. Результати опитувальника довіри до себе Примітка. Побудовано автором 54 Помітно, що більшість досліджуваних цієї вибірки довіряють собі, а отже усвідомлюють свої можливості та особливості, саморефлексують та виявляють саморозуміння. У всіх сферах життєдіяльності, які представлені у діагностичній методиці, досліджувані виявляють довіру до себе, зокрема у сфері сім'ї, − 91% досліджуваних має високий рівень, 8% піддослідних – середній та 0% піддослідних – низький рівень; у професійній сфері − 77% досліджуваних мають високий рівень, 23% випробуваних – середній та 0% випробуваних – низький рівень; у сфері соціальних контактів − 70% досліджуваних мають високий рівень, 30% досліджуваних − середній та 0% піддослідних − низький рівень, що зображено на рис. 3.3. 88% 90% 78% 80% 70% 60% 50% 40% 22% 30% 20% 12% 10% 0% 0% 0% 1 2 вис. сер. 3 низ. 1 – сфера сім'ї, 2 – професійна сфера (навчальна діяльність), 3 – сфера соціальних контактів. Рис. 3.3. Показники довіри до себе у різних сферах життєдіяльності Примітка. Побудовано автором. Для уточнення результатів порівняємо результати методик у двох групах випробуваних: у студентів та осіб зрілого віку. За методикою «Самооцінка життєстійкості» ми отримали такі показники: у студентів найбільший відсоток (60% піддослідних) за рівнем «активно проявляється життєстійкість», для 29% піддослідних − 55 життєстійкість є характерною рисою, 9% досліджуваних виявляють середній рівень життєстійкості, 0% піддослідних – низький рівень та 2% піддослідних –дуже високий рівень життєстійкості. У зрілих осіб найбільший відсоток (52% випробуваних) за рівнем «активно проявляється життєстійкість», для 37% піддослідних – життєстійкість є для них характерною рисою, 7% досліджуваних виявляє середній рівень життєстійкості, 0% випробуваних – низький рівень та 4% випробуваних – дуже високий рівень (рис. 3.4.). 60% 60% 52% 50% 37% 40% 29% 30% 20% 9% 10% 7% 2% 0% 0% 4% 0% 1 1 − 2 низький рівень 3 свідомості 4 та 5 сформованості складових життєстійкості, 2 − середній ступінь вираженості життєстійкості, 3 − життєстійкість є характерною рисою, 4 − активно проявляється життєстійкість, 5 − властивість властива повною мірою. Рис. 3.4. Показники життєстійкості студентів та зрілих осіб Примітка. Побудовано автором. Згідно з опитувальником довіри до себе у переважної більшості опитаних високий рівень довіри до себе: у 88% студентів та 78% досліджуваних зрілих осіб. У 12% студентів та 22% досліджуваних зрілих осіб – середній рівень прояву довіри до себе, і у обох групах відсутній низький рівень довіри себе (рис. 3.5.). 56 88% 90% 78% 80% 70% 60% 50% 40% 22% 30% 12% 20% 10% 0% 0% 0% вис. сер. низ. Рис. 3.5. Рівень довіри до себе у студентів та зрілих осіб Примітка. Побудовано автором. Однак нас цікавить питання взаємозв'язку довіри до себе та життєстійкості. Для цього ми використали кореляційний аналіз між студентами та зрілими особами (за φ-фішером) Пірсона. Таблиця 3.1 Порівняння показників життєстійкості у студентів та зрілих осіб N=38 (студ.) N=22 (доросл.) φі p % φрад % φрад 1 0% 0 0% 0 0 ≥0,05 2 9% 0,609 7% 0,536 0,32 ≥0,05 3 29% 1,137 37% 1,308 0,75 ≥0,05 4 60% 1,772 52% 1,611 0,71 ≥0,05 5 2% 0,284 4% 0,403 0,52 ≥0,05 Відповідно до нього r = 0,4 при p≥0,01. Це вказує на невисокий позитивний нелінійний зв'язок між досліджуваними феноменами, підтверджуючи думку, що довіра до себе безпосередньо пов'язано з життєстійкістю особистості та є її складовою, що і треба було нам довести. 57 Таблиця 3.2. Порівняння показників довіри до себе між студентами та зрілими особами (за φ-Фішером) N=38 (студ.) N=22 (доросл.) φі p % φрад % φрад Високий 88% 2,434 78% 2,165 1,18 ≥0,05 Середній 12% 0,707 22% 0,976 1,18 ≥0,05 Низький 0% 0 0% 0 0 ≥0,05 Високий рівень життєстійкості дає можливість оптимальний рівень психологічного комфорту, підтримувати відчувати безпеку, стабільність та захищеність в екстремальних умовах; зберігати своє психологічне здоров'я, підтримувати віру в себе та довіру до оточуючих при їх реалізації [47, 419]. Формування оптимального рівня довіри до себе залежить від того, наскільки людина здатна ставитися до своєї суб'єктності як до цінності та водночас відповідати світові, в якому вона живе. Довіра до себе відноситься до явищ, пов'язаних з активністю особистості, здатної діяти як суверенний суб'єкт. Все це можна назвати самоорганізацією особистості, яка означає: насамперед формування в людини довіри до себе, сутність якої полягає у здатності самостійно ставити цілі та діяти відповідно до них (зберігаючи адекватну критичну позицію по відношенню до самого себе), у здатності передбачати результати дій до їх виконання, самостійно будувати стратегію досягнення мети (відповідно до внутрішньоособистісних смислів), вміти співвідносити потреби з можливостями їх реалізації у певній ситуації та з інтеріоризованими особистістю соціокультурними орієнтирами (сенсами). Оптимальний рівень довіри до себе зрештою передбачає оволодіння вмінням самоорганізації свого життя Все це можливо завдяки тому, що особистість здатна ставитися до себе як до цінності. Причому, вибираючи стратегію поведінки, 58 відповідати світові, в якому живе, та одночасно відповідати самій собі, своїм ціннісним уявленням про себе. Сьогодні існують методики для дослідження різних видів довіри особистості (до світу, до інших, до себе). Втім, як показують результати досліджень, які проводила А.Б.Купрейченко [19], вони не є автономними. Довіра до себе як суб’єктний, рефлексивний феномен, дозволяє особистості посісти певну ціннісну позицію по відношенню до самої себе, до світу і будувати власну життєву стратегію, виходячи з цієї позиції. Довіра до світу розуміється «як специфічний, суб’єктний феномен, сутність якого полягає в специфічному ставленні особистості до різних об’єктів або фрагментів світу» [38,103]. Науковці зазначають, що довіра до себе не може бути без довіри до світу, в іншому випадку зруйнується вся система «людина і світ», що може існувати тільки як цілісна система. У певних випадках особистість, яка прагне набуття довіри до світу, діє в логіці адаптивності, в інших випадках – вона рухається шляхом набуття довіри до себе, й тоді вона спроможна, вийти за межі ситуації. В психології давно, викликають зацікавленість особливі пари психічних явищ, які розглядаються як протилежні і традиційно досліджуються як взаємопов’язані, але з протилежними знаками, наприклад: придатність – непридатність, терпимість – нетерпимість, задоволеність – незадоволеність, конформність – нонконформність. Поняття «довіра» і «недовіра» також належать до даної категорії явищ. Тому, розпочинаючи емпіричне дослідження головних критеріїв довіри/недовіри до інших людей, схильності до підміни довіри вірою та розрахунком, доцільно зауважити, що вони є як відносно автономні і не пов’язані між собою, так і взаємозв’язані, позаяк існують різні ступені довіри/недовіри та перехід одного феномена в інший. 59 Дослідження особливостей довіри/недовіри до інших людей здійснено з використанням методики А.Б. Купрейченко [19]. Дана методика включає п’ять «симетричних шкал» довіри і недовіри: «надійність», «передбачуваність»,«приязнь», «єдність», «розрахунок». Як наголошує авторка методики, «шкали приязнь та розрахунок не є компонентами довіри, втім вони досить часто виступають як такі, що її підмінюють» [19]. Кожна шкала містить п’ять тверджень. Треба визначити за п’яти бальною шкалою ступінь своєї згоди із людиною якій я довіряю найбільше (Д), людиною, яка не виправдала довіри (Нд). Підраховуємо середнє значення за кожною шкалою за допомогою ключа. Головними числовими показниками довіри особистості до інших людей (всього їх 10) є середні значення за кожною шкалою по відношенню до двох категорій осіб (Д і Нд). Крім 10 головних показників, діагностична методика А.Б. Купрейченко дає можливість розрахувати ще 5 додаткових показників – дельти (∆), яка вираховується як різниця між показниками довіри по відношенню до 2-х категорій досліджуваних по кожній із шкал. Методику Р. Левицькі, М. Стівенсона і Б. Банкер ми обрали тому, що вона дає можливість оцінити ступінь міжособистісної довіри і недовіри [65]. В дослідженні ми використали також методику «Віра в людей» (автор М. Розенберг), яка дозволяє дати оцінку загальній довірі досліджуваних до суспільства в цілому [20]. Випробуваний з пар протилежних суджень має вибрати твердження, яке йому ближче. Дана методика міряє ступінь віри в здатність більшості людей до співробітництва, взаємодопомоги, прийняття відповідальності. Процедура дослідження довіри особистості була наступною: досліджувані відмічали виразність показників довіри/недовіри (надійності, передбачуваності, єдності) у відносинах із людиною, якій вони найбільше довіряють (Д), а опісля у взаємовідносинах з людиною, яка не виправдала довіри (Нд). Результати дослідження подано у табл. 3.3. 60 Таблиця 3.3 Ступінь диференціації показників довіри і недовіри у досліджуваних Показники Х±Sx довіри (Д) Показники Х±Sx недовіри (Нд) ∆ Д.─ Нд. Надійність 4,35±0,46 Надійність (Нд) 2,29±0,69 2,06 Передбачуваність 3,79±0,59 Передбачуваність 2,65±0,68 1,14 (Нд) Приязнь 4,37±0,56 Приязнь (Нд) 2,46±0,78 1,91 Єдність 3,86±0,71 Єдність (Нд) 2,31±0,66 1,55 Розрахунок 3,89±0,66 Розрахунок (Нд) 2,87±0,58 1,02 Із результатів, поданих у табл. 3.3, випливає, що у вибірці ступінь диференціації (різниця рівнів суб’єктивного відчуття «надійності», «передбачуваності», «єдності») по відношенню до людини, якій довіряю найбільше, і по відношенню до людини, яка не виправдала довіри, максимальна за єдиною шкалою – «надійність» і найменш виразна за шкалою «передбачуваність». Одержаний результат логічний, адже дії людини, яка заслуговує на довіру, не завжди очікувані, але є такими, які в цілому не несуть загрози. Зафіксовано показники мінімуму (1) і максимуму (5) змінних, які показують, що позитивне ставлення до людини, яка не виправдала довіри –не є одиноким явищем в умовах сьогодення. Результати свідчать про те, що ставлення до людини якій найбільше довіряє досліджуваний, більш позитивне, аніж до людини, яка не оправдала довіри. Випробувані показують більш високі оцінки «надійності» (4,35) і «приязні» (4,37) у відношенні до людини, якій довіряють найбільше. Це вказує на те, що досліджувані використовують «приязнь» в якості критерію 61 довіри/недовіри і частіше готові підміняти справжню довіру вірою, яка базується на емоційному прийняття іншої людини. Дані, подані у табл. 3.3, свідчать, що величина дельти – різниці між відношенням до людини, якій довіряють найбільше і до людини, яка не виправдала довіри – максимальна за шкалою «надійності» (2,06). Даний результат свідчить, що при формуванні довіри випробувані, першочергово, спираються саме на «надійність» та імперативи, які пов’язані із нею. Розкрито, що імперативами довіри ще виступають: уявлення про здатність та готовність іншої людини надати допомогу, підтримку у важкій ситуації. Наступний аналіз продемонстрував, що вагомий внесок у формування довіри/недовіри до інших людей належить «розрахунку», який ґрунтується на об’єктивній інформації та можливості здійснювати контроль над ситуацію. Виявлено високі показники за шкалами «приязнь» й «розрахунок» свідчать про помітний внесок не компонентів довіри, а тих явищ, які за певних умов здатні замінити справжню довіру. Для випробуваних властивим є недиференційоване ставлення до категорії людей, які порівнюються (оцінки не перевищують 3 бали за 5-ти бальною шкалою). Великий інтерес має той факт, що досліджуваним притаманні більш високі оцінки за шкалами «приязнь» та «надійність», «розрахунок» і менш високі за «єдністю» й «передбачуваністю».. Емпіричним шляхом встановлено, що для досліджуваних «надійність» та «приязнь» є найбільш значущими підвалинами довіри/недовіри, а «єдність» і «передбачуваність» є менш значущими. У досліджуваних найменші дельти зафіксовані за шкалами «розрахунок» (1,02) та «передбачуваність» (1,14). Отже, важливе значення в екстремальних умовах сьогодення у випробуваних набуває «надійність» іншої людини. Показник «надійності» людини, якій довіряю найбільше значно перевищує показники за іншими шкалами. В основі довіри/недовіри лежить емоційне прийняття іншої людини, а не їхні уявлення про наявність у них з нею спільних цілей, 62 принципів, переконань. Наступний крок емпіричного дослідження розвертався у виявленні особливостей прояву довіри в людей та міжособистісної довіри/недовіри у (табл. 3.4.). Таблиця 3.4 Відсотковий розподіл показників «віри в людей» методикою М. Розенберга Показник Віра в людей Середнє значення ± стандартне відхилення 16,78±2,59 Рівні віри в людей Низький Середній Високий - 39,6 60,4 Як випливає з даних, наведених у табл. 3.4, значній частині досліджуваних властивий високий рівень віри в людей (60,4%), а отже прагнення до розуміння й прийняття індивідуальних цінностей внутрішньої та зовнішньої діяльності кожного учасника взаємодії. Віра в людей корениться не в знаннях про людей, а в самому собі, в своїх особистісних цінностях, своїх почуттях і прагненнях. Вірити в людей означає обрання їх в якості реального центру власного життя, своєї любові і свого служіння. Віра це завжди подвижництво в ім’я того, у кого віриш, це відмова і обмеження, в певній мірі це біль і страждання. 3.2. Соціально-психологічний тренінг як метод формування довірливих відносин На сьогоднішній день практична психологія безперервно продовжує збагачуватися різними видами групових робіт: групове консультування, групова психотерапія та психокорекція, психологічні тренінги вузької та широкої спрямованості. Спільною їхньою метою є, насамперед, орієнтація на психологічну допомогу та надання підтримки та сприяння людині у подоланні нею психологічних труднощів. 63 Актуальність проблеми психологічного тренінгу не викликає сумніву щодо ефективності його застосування у практичній психології. Широко відомо, що психологія, як будь-яка інша наука, у своєму застосуванні повинна охоплювати як теорію, так й безпосередньо практику. Практична психологія – це та область наукових знань, де повною мірою спрямовано практичну діяльність на безпосередню роботу з людьми, результатом якої є прямий вплив на поведінку і психологію людини. Першочергова мета практичної психології полягає у безперервному пошуку та розробці різних засобів та прийомів психологічної допомоги населенню у вирішенні їх професійних, життєвих та особистісних проблем, а також формуванню психологічної культури особистості [47]. Корекційно-розвиваюча групова психологічна робота (тренінги) одна із основних методів, застосовуваних у роботі практичних психологів. Спеціально організований інтенсивний тренінг є однією з найбільш підходящих, зручних, конструктивних і доступних форм психологічної групової роботи [39]. Обов'язковою умовою ефективності групової роботи є включення в процедуру проведення тренінгу, крім спеціальних психокорекційних і психотерапевтичних технік, також різних ігрових методів (в тому числі ділові та рольові ігри), дискусійних методів групового прийняття рішення, методів розвитку соціальної перцепції, - іншими словами, всі ті додаткові можливості, які по своїй суті спрямовані на інтенсивне формування необхідних у людей навичок [2]. У найзагальнішому сенсі термін «тренінг» (від англ. training – «навчати, виховувати») використовують із метою позначення та визначення різних форм групової психологічної роботи, межі застосування яких дуже розмиті. До таких відносять такі поняття, що паралельно існують з «тренінгом»: «групова психотерапія», «групова психокорекція», «групова психологічна робота». Розглядаючи питання співвідношення цих понять одне з одним, слід зазначити, що І.В. Вачков справедливо зауважує: «Сучасне 64 розуміння тренінгу включає багато традиційних методів групової психотерапії та психокорекції, що змушує шукати його витоки в різноманітних напрямках клінічної психотерапії в групах» [12]. Психологічна корекція є комплексом прямих впливів на психологічний розвиток особистості з метою виправлення тих характерних особливостей, які не відповідають оптимальній моделі, а також стимулювання активності людини, створення душевного комфорту та приведення психіки в адекватний стан при діагностиці у людини будь-яких особистісних аномалій [41]. О.В. Євтихов пише:«Психологічний тренінг частково включає у собі такі форми практичної діяльності психолога, як психодіагностика, навчання, розвиток, соціально- психологічна робота з колективами у психологічних контекстах» [13]. І.В. Вачков пропонує наступне трактування поняття психологічного тренінгу:«Груповий психологічний тренінг є сукупністю активних методів практичної психології, які використовуються: у рамках клінічної психотерапії при лікуванні неврозів, алкоголізму та низки соматичних захворювань; до роботи з психічно здоровими людьми, мають психологічні проблеми, з метою надання їм допомоги у саморозвитку» [29]. При аналізі сутності тренінгу в психологічній науці приділяють особливу увагу та його основним особливостям, що відрізняють психотренінги від інших методів прикладної психології. Головними з таких є: • наявність високої активності в учасників групи; • тренінги мають ігровий характер; • орієнтація на навчальну спрямованість; • проведення систематичної рефлексії; • завжди передбачає групову форму проведення занять. За провідною метою (кінцевого ефекту) психологічні тренінги поділяються на: ● психокорекційний тренінг: 65 ● психотерапевтичний тренінг; ● тренінг особистісного розвитку; ● навчальний тренінг; ● організаційний тренінг. ● методичний тренінг [40]. Психокорекційний тренінг розглядається В.В. Нікандровим як тренінг, який у своєму змісті орієнтований на зміну психічної сфери людини. У цьому трактуванні термін «психологічний тренінг» розуміється як цілісна технологія, кінцевою метою якої є вдосконалення самосвідомості, поведінки чи професійної діяльності в груп загалом чи окремих людей групи. Тоді як методичний тренінг – «спосіб навчання фахівців виконанню тренінгової роботи», який не переслідує жодних корекційних цілей [14]. У сучасній психологічній науці розуміння сутності психологічного тренінгу також трактується з погляду технологічного підходу, у межах якого тренінг як групова робота сприймається як особливим чином організована система послідовних процедур та операцій, головним завданням яких є розкриття духовного світу людини активізації її внутрішніх ресурсів [16]. Одним з таких застосувань психологічного тренінгу є проведення його з метою розвитку довіри до себе та до навколишнього світу в умовах сьогоденних екстремальних життєвих викликів. Нами обрана форма проведення серії таких тренінгів. В основу розробленої нами програми щодо формування довірливих відносин покладено трикомпонентну модель розвитку довіри (рис.3.6). Довіра до себе та до інших ґрунтується на кількох рівнях: «ситуативна» довіра формується на першому рівні (якщо ситуація сприятлива, то людина починає довіряти собі чи іншим у будь-якій справі); «тимчасова» довіра формується на другому рівні, вона наявна у особистості та підкріплена вагомим позитивним досвідом, але не автоматизована; «безумовна» довіра формується на третьому рівні, коли у більшості обставин, із якими зіштовхується людина, довіра до себе є постійною, у людини немає сумнівів 66 своєї поведінки у певній ситуації. Перехід від одного рівня довіри на інший припустимий шляхом стабільного позитивного «підкріплення» досвіду у вирішенні ситуацій, які повторюються. ІІІ "Безумовна" довіра ІІ рівень "Тимчасова" довіра І рівень «Ситуативна» довіра Рис. 3. 6. Трикомпонентна модель розвитку довіри Запропонована психологічна програма «Розвитку довіри» спрямована на підвищення рівня довіри до себе та до інших. Таблиця 3.5 Програма «Розвитку довіри» Навчальні блоки Мета роботи Вправи блок – «Орієнтовноознайомчий» (1-2 заняття) формування взаємної довіри, яка створює передумови для успішного здійснення подальшої роботи з розвитку довіри блок «Розвиток навичок міжособистісної розуміння себе як особистості, оцінки власних якостей, особливості почуттів «Самопрезентація» «Плутанина» «Фруктовий сад» «Автобусна зупинка» «Прогноз погоди» «Мої позитивні риси» «Зворотній зв'язок» «Інформування про довіру» «Коло довіри» «У світі недовіри» 67 взаємодії і довіри до себе та світу» (3-4 заняття) блок «Розвиток професійної рефлексії» (5-6 заняття) Блок «Розвиток інтернального локусу контролю» (7-8 заняття) блок «Інтеграційний» (9-10 заняття) які виникають, та сприяють ефективній комунікації та взаємодії, розвитку прагнення до вибудовування продуктивної взаємодії з людьми на основі взаємної довіри, безумовної віри в позитивну сутність самого себе, інших і світу в цілому. актуалізація знаннь про психологічну рефлексію; знайомство з різними видами рефлексії; можливість застосувати отримані знання на практиці розвиток почуття власної цінності, усвідомлення себе, власних можливостей та розвитку навичок та умінь взаємодії зі світом, іншими та собою Узагальнення інформації про себе в цілісний портрет своєї особистості, визначення своїх цілей та психологічних ресурсів для їх здійснення. «Довіра в житті кожного» «Приймаю відповідальність на себе» «Зворотній зв'язок» «Три імені» «Самопізнання» «Без маски» «Вузький місток» «Чи зможу я ще колись довіряти?» «Довірившись іншому, довірятимеш і собі» «Коло підтримки» «Зворотній зв'язок» «Декларація самоцінності» «Моя внутрішня довіра» «Зустріч із внутрішньою Довірою» Ситуаційні вправи «Зворотній зв'язок» «Мета-позиція» «Стіна довіри» «Колір моєї душі» «Моє професійне «Я» «Дерево» «Зворотній зв’язок» На наступному етапі експериментального дослідження ми здійснювали повторну діагностику респондентів експериментальної та контрольної груп з метою з’ясування ефективності впливу. Перед початком формувального експерименту здійснювали початкові «поперечні зрізи» даних, що було визначено як «вхідне вимірювання», а тоді кінцеві «зрізи» –«кінцеве вимірювання». З метою визначення ефективності формувального експерименту провели порівняння результатів вхідного та кінцевого вимірювань у досліджуваних контрольної (n=30) та експериментальної груп (n=30). Згідно з метою психологічної програми занотовувалися показники рефлексії та довіри до себе, довіри до інших людей. 68 Таблиця 3.6 Порівняльний аналіз прояву показників рефлексії та довіри до себе, довіри до інших в контрольній та експериментальній групах Властивості інтегральної індивідуальності Загальна інтернальність Вхідне вимірювання Контро Експери Рівень льн ментальн стати а група а стичної (КГ) група відмінності (ЕГ) між показникам и X±Sx X±Sx 4,51±1, 4,32±1,6 p≥0,05 4 Кінцеве вимірювання Контроль Експери Рівень н ментальн стати а група а стичної (КГ) група відмінності (ЕГ) між показникам и X±Sx X±Sx 4,64±2,6 6,97±2,7 p≤0,05* Інтернальність у галузі досягнень Інтернальність у галузі невдач 6,23 ± 1,54 4,15 ± 1,82 6,15± 1,90 4,41± 1,35 6,41± 1,9 p≥0,05 6,15± 0,2 p≤0,05* 6,5± 1,43 p≥0,05 4,23 ± 2,02 p≥0,05 Інтернальність у 5,95 галузі ±1,03 міжособистісних стосунків 5,78 ±1,09 p≥0,05 5,3 ±1,22 5,5±0,91 p≥0,05 Загальний рівень 140,5± рефлексії 21,1 142,2±17, 9 p≥0,05 142,2±20, 5 128,4±18, 3 p≤0,05* Довіра до інших 31,1±6,4 p≥0,05 31,2±6,3 39,4±5,4 p≤0,05* 42,2±9,76 p≥0,05 44,8±9,23 80,1±10,1 2 p≤0,01** Довіра до себе 32,2 ± 6,2 41,3±10 ,21 Із результатів, поданих у табл. 3.6, очевидно, що на початку формувального експерименту (вхідне вимірювання) при порівнюванні даних показників контрольної та експериментальної груп, було встановлено їх ідентичність. Для визначення ефективності формувального експерименту після його закінчення ми здійснювали повторне дослідження розвитку рефлексії, довіри 69 до себе, довіри до інших людей у досліджуваних експериментальної групи, та контрольної груп. Дані, подані у табл. 3.5, свідчать, що після психологічної програми розвитку довіри відбулося підвищення інтернальності у досліджуваних експериментальної групи. Статистично значущі зміни відбулися у досліджуваних експериментальної групи за шкалою: загальної інтернальності (6,97±2,7), (р≤0,05*). Одержані результати показали, що у досліджуваних експериментальної групи локалізація контролю – як загальна, так і в сфері невдач поступово трансформувалася з екстернальної на інтернальну. У результаті досліджувані із низьким рівнем довіри до себе відчули свою відповідальність за дії, які є наслідком власних зусиль, збагнули можливість контролювати й управляти перебігом подій у своєму житті та діяльності. У досліджуваних контрольної групи, суттєвих відмінностей у розвитку інтернальності не виявлено. Наступний аналіз передбачав розгляд зрушень, які відбулися за показником довіри до себе експериментальній групах та до інших людей у контрольній та до та після завершення формувального експерименту. Результати, подані у табл. 3.6, показують, що статистично значущі зрушення зафіксовано у досліджуваних за показником рівня довіри до себе у студентів експериментальної групи. Створені нами сприятливі умови, сфокусований вплив на розвиток локусу контролю та актуалізацію рефлексії, посилили розвиток довіри до себе у досліджуваних. Висновки до розділу 3 1. Актуальний рівень міжособистісної довіри визначається 70 суб’єктними, об’єктними, ситуативними чинниками та чинниками середовища. Найбільш значущими детермінантами довіри у взаєминах є ціннісні орієнтації, оцінки та настанови суб’єктів; безпека вчинків та поведінки об’єкта щодо суб’єкта; упевненість у надійності іншої людини. 2. Психологічний аналіз міжособистісної довіри не може обмежуватись лише встановленням ролі і місця, умов її виникнення та динаміки розвитку у взаєминах. Важливим напрямом подальших наукових досліджень є пошук шляхів оптимізації довірчих відносин і цілеспрямованого впливу на них. 3. Проведене емпіричне дослідження показало, що формування оптимального рівня довіри до себе залежить від того, наскільки людина здатна ставитися до своєї суб'єктності як до цінності та водночас відповідати світові, в якому вона живе і від факторів життєстійкості. 4. Психологічний тренінг розглядається як технологія активного соціально-психологічного навчання, орієнтована на організацію психокорекційної роботи та досягнення психотерапевтичного ефекту з метою активної трансформації особистості та її поведінки загалом. Ми використали тренінг з метою збільшення рівня довіри до себе і до інших на поведінку і адаптаційні можливості людей в екстремальних ситуаціях 71 ВИСНОВКИ У кваліфікаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та емпіричне дослідження феномена довіри як детермінанта раціональної активної поведінки в екстремальних умовах. Отримані результати свідчать про досягнення мети дослідження, вирішення дослідницьких завдань, що дало підставу дійти наступних висновків: Аналіз різних наукових підходів до визначення феномену довіри 1. дав можливість встановити, що основними складовими відносин довіри, завдяки яким реалізуються її соціально-психологічні функції, є довіра до світу (до інших) та довіра до себе, суперечлива єдність яких забезпечує створення, існування і розвиток особистості зокрема та суспільства в цілому. Встановлено, що довірче ставлення розвивається в умовах 2. ситуації довіри, виникненню якої передують невизначеність, вразливість, відсутність контролю, відкритість суб’єктів взаємодії. Психологічне ставлення довіри характеризується такими структурними одиницями, як когнітивний компонент, що містить уявлення про себе, іншого та умови взаємодії, а також очікування від партнера; емоційний компонент, який включає емоційні оцінки себе, іншого та умов взаємодії; поведінковий компонент, що передбачає готовність до певних дій по відношенню до себе, іншого та умов взаємодії. Ці структурні компоненти знаходяться у стані динамічного взаємозв’язку і визначають три рівні довіри особистості іншим людям: високий, середній, низький. Довіра відіграє важливу роль у міжособистісних відносинах, виступаючи головною умовою формування позитивних взаємин, своєрідним фундаментом людського спілкування. 2. Вивчено питання екстремальних ситуацій психологічні та організаційно-функціональні особливості реакцій людей в таких обставинах. Під екстремальними умовами життєдіяльності розуміємо такі умови діяльності, в результаті яких порушується система довірливих відносин, виникає стійкий дисбаланс між довірою до себе та довірою до світу. Саме тому одним зі вагомих факторів раціональної поведінки в критичних ситуаціях ми 72 визначили довіру до себе і до інших. 3. Доведено, що довіра є складовою життєстійкості особистості, яка формується з рівноваги довіри до світу та довіри до себе. Явища довіри та життєстійкості перетинаються на межі екстремальної поведінки, що дозволяє реалізувати особистістю свій внутрішній потенціал для подолання труднощів та створює нові перспективи розвитку (пошук самого себе, себе нового та непізнаного). Існує зв'язок довіри до себе та життєстійкості: високий рівень довіри до себе сприяє подоланню екстремальної ситуації та особистісного розвитку, а низький рівень призводить до розвитку дезадаптації. 4. Аналіз наявного арсеналу діагностичних засобів вивчення довіри до себе та інших показав, що вони не лише імпліцитно поєднані, а й фактично відображають різні її аспекти. Перша група методик дає можливість діагностувати ступінь довіри до себе у різних сферах життєдіяльності, зокрема професійній, компоненти міжособистісної довіри, ідентифікаційне позиціювання та оцінювання намірів і наявних якостей особистості. Друга група методик спрямована на вивчення особистісних детермінант (це, зокрема, індивідуальні ресурси, локус контролю, самооцінка, самоставлення, рефлексивність). Описано доцільність використання вибраного комплексу методик для вивчення особливостей розвитку довіри до себе та до інших людей. 5. Проведено емпіричне дослідження, яке продемонструвало, що формування оптимального рівня довіри до себе залежить від того, наскільки людина здатна ставитися до своєї суб'єктності як до цінності та водночас відповідати світові, в якому вона живе і від факторів життєстійкості. 6. Розроблено та апробовано програму «Розвиток довіри», спрямовану на підвищення рівня довіри до себе та до інших. Результати контрольного етапу експерименту показали її достатню ефективність. Після участі у тренінговій програмі у досліджуваних експериментальної групи локалізація контролю – як загальна, так і в сфері невдач поступово трансформувалася з екстернальної на інтернальну. У результаті досліджувані із низьким рівнем 73 довіри до себе відчули свою відповідальність за дії, які є наслідком власних зусиль, збагнули можливість контролювати й управляти перебігом подій у своєму житті та діяльності. 74 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Агапченко, міждисциплінарному І. В. підході». «Дослідження Вісник категорії Одеського довіри у національного університету. Психологія, 2018, 23.1 (47). 2. Белей М.Д., Тодорів Л.Д. Основи діагностичної психології. ІваноФранківськ, 2008. 296 с. 3. Варій М. Й. Основи соціальної психології військового колективу: монографія. Львів: Сполом, 2000. 250 с. 4. Василюк Ф. Є. Рівні побудови переживання та методи психологічної допомоги. URL: http://voppsy.ru/issues/1988/885/885027.htm . 5. Гіденс Е. Соціологія. К.: Основи. 1999. 726 с. 6. Гольдштейн Н.Дж., Мартін С.Дж. Так! 60 секретів із науки переконувати. К. : Форс Україна, 2019. 304 с. 7. Дубова І. О. Психологічні особливості професійного спілкування працівників міліції в екстремальних умовах : автореф. дис. канд. псих. наук: спец. 19.00.06. Київ, 2003. 19 с. 8. Дьяченко, М.И. Готовность к деятельности в напряженных ситуациях: Психологический аспект.- Минск: Изд-во «Университетское», 2000. 206 с. 9. Екстремальна психологія : Підручник / за заг. ред. проф. О.В. Тімченка . Х.: УЦЗУ, 2007. 502 с. 10. Єрмакова Н.О. Психологічні особливості становлення довіри до себе в юнацькому віці: дис. … канд. психол. наук: 19.00.07. Київ, 2008. 206 с. 11. Життєва компетентність особистості: Науково-методичний посібник /За ред. Л. В. Сохань, І. Г. Єрмакова, Г. М. Несен. К.: Богдана, 2003. 520 с. 12. Зливков В.Л., Лукомська С.О. Теорія та практика психологічних тренінгів. К.- Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2019. 209 с 75 13. Кожем’якіна О. Синергійні ефекти культури довіри. Редакційна колегія, 2018, С. 60-62. 14. Кожем'якіна Л. Генеалогія феномена довіри: історико-філософський екскурс. Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. Львів: Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2017. т. Вип. 19. С.19-26. 15. Кожем'якіна О. М. Довіра в сучасному соціумі. Вісник Інституту економіки та прогнозування. 2011. №1. С. 48–53. 16. Кравченко В. Ю. Недовіра як психологічний феномен. BBK 91, 2019, 9. 17. Кравченко В.Ю. Довіра як прояв афіліативної потреби особистості в юнацькому віці: дис. канд. психол. наук: 19.00.05. Київ, 2009. 238 с 18. Кудринська Г. І., Лапан Т. Д. Солідарність та довіра як інтеграційні чинники в умовах воєнного конфлікту. Publishing House “Baltija Publishing”,URL:http://baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/view/70/16 89/3739-1 19. Кузьмук, О. М. Довіра як чинник розвитку громади. Місто. Культура. Цивілізація: виклики сучасності: матеріали міжнар., 2022. 217 с. 20. Купрейченко А. Б. Психология доверия и недоверия. М.: Изд-во «Институт психологии», 2008. 560 с. 21. Лазаурус, Р. Теория стресса и психофизиологические исследования / под ред. Л. Леви. Л. : Медицина, 1970. С. 178-208. 22. Ларіна Т.О. Життєстійкість як життєве завдання особистості / Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика / За ред. Н.В. Чепелевої. К.:ДП «Інформаційно-аналітичек агентство», 2007. Том 2, вип. 5. C. 131-138. 23. Лисенко Д. П. Психологічні особливості формування довіри в міжособистісних відносинах. Теорія і практика сучасної психології. №4. URL: http://www.tpsp journal.kpu.zp.ua/archive/4_2019/part_1/27.pdf. 76 24. Майдан назвав критерії довіри до майбутнього уряду. URL: https://ua.korrespondent.net/ukraine/ politics/3310821-maidan-nazvav-kryterii- doviry-do-maibutnoho-uriadu.] . 25. Максимчук О. В. Довіра до влади як один із чинників існування стабільної демократії. In: The 2nd International scientific and practical conference “International scientific innovations in human life” Cognum Publishing House, Manchester, United Kingdom. 2021. 443 p. 2021. p. 352. 26. Маслоу А. Мотивация и личность. Санкт-Петербург: «Питер», 2014.467 с. 27. Миколюк С. Підходи до обґрунтування змісту та обсягу категорій «віра» та «довіра». Методологічний альманах «Вітакультурний млин». Модуль 19. Тернопіль, 2017. С. 62–68. 28. Никандров В.В. Психологическая сущность тренингов. Вестник СПбГУ. Серия: Политология. Международные отношения, 2003. С. 71–86. 29. Пасічник, В. І., Ліпатов І. І., Шестопалова Л. Ф. Теорія та практика психологічної допомоги : навч. посіб. Х.: Акад. ВВ МВС України, 2011. 250 с. 30. Петренко-Лисак А. О. Актор соціальний. Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua 31. Психологія екстремальної діяльності: навч. посіб. /І. І. Приходько, О. С. Колесніченко, О. В. Тімченко та ін. / За заг. ред. проф.І. І. Приходька. Х. : НА НГУ, 2016. 571 с. 32. Психологія травмуючих ситуацій: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. Л. Туриніна. К.: ДП “Вид. дім “Персонал”, 2017. 160 с. 33. Роджерс К. Вчитися бути вільним. Гуманістична психологія: антологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів: у 3-х т./ упоряд. й наук. ред . Р. Трач, Г. Балл. К: Університетське видавництво «Пульсари», 2001. Т.1: Гуманістичні підходи в західній психології ХХ ст. 252 с. 34. Савчин М. В. Соціальна психологія : навч. посіб. Дрогобич : Відродження, 2000. 274 с. 77 35. Селигмен А. Проблема доверия. М. : Идея-Пресс, 2002. 256 с. 36. Селігмен А. Проблеми довіри / перекл. з англ. І. І. Мюрберг, Л. В. Соболевої. К.: Астон, 2002. 200 с., 37. Ситнік С. В., Пивоварчик І. М. Довіра до людей та її прояв у міжособистісній взаємодії. Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, 2021 № 5. С. 59-65. 38. Скрипкина Т. П. Доверие к себе как условие развития личности . Вопросы психологии. 2002. 39. Скрипкина Т.П. Психология доверия. М, 2000. 264 с 40. Слободянюк І.А. «Тренінг партнерського спілкування» .К. :2010.48 с. Смирнов Б. А., Долгополова Є. В. Психологія діяльності в 41. екстремальних ситуаціях, 2007. URL: https://sci-book.com/podgotovka- psihologicheskaya/psihologiya-deyatelnosti-ekstremalnyih.html. 42. Стасюк В.В. Психологія локальних війн та збройних конфліктів. Київ: НУОУ ім. Івана Черняховського, 2016. 412 с. 43. Суспільство без довіри / за ред. Е. Головахи,. М. Костенко, С. Макєєва. Київ: Інститут соціології. НАН України, 2014. 338 с. 44. Титаренко Т.М., Злобіна О. Г., Лєпіхова Л.А. Як будувати власне майбутнє: життєві завдання особистості: монографія / за наук. ред. Т. М. Титаренко. Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2012. 512 с. 45. Туриніна О. Л. Психологія травмуючих ситуацій: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. К.: ДП Вид. дім “Персонал”, 2017. 160 с. 46. Туринська, О. Є. Психологічні особливості професійного спілкування працівників правоохоронних органів. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2012. № 2 (2). С.480-490. 47. Фукуяма Ф. Соціальний капітал. Незалежний культурологічний часопис «Ї». 2008. №53. URL: http://www.ji.lviv.ua/n53texts/fukuyama.htm 78 48. Шайгородський, Ю. Ж. Довіра як політико-психологічний феномен. Політичне життя, 2020. С. 63-69. 49. Шапар В.Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. X.: Прапор, 2007. 640 с. 50. Шеремета В.Ю. “Я-довіра” і “мені-довіра” - неконгруентність психологічних позицій у міжособистісних взаєминах: збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Видавничодизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. Вип. 13. Ч. 2. С. 166-174. 51. Шеремета В.Ю. Довіра у контексті етико-філософської рефлексії. Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2007. Вип. Х. С. 137-142. 52. Шеремета В.Ю. Соціальні функції довіри. Проблеми загальної та педагогічної психології: збірник наукових праць. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Т. ІХ. Ч. 1. Київ, 2007. С. 437-444. 53. Штомпка П. Доверие — основа общества / пер. с пол. Н. В. Морозовой. М.: Логос, 2012. 440 с. 54. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: навч. посіб. К.: Вища школа, 2004. 679 c. 55. Balakrishnan J.; Dwivedi Y. K. Role of cognitive absorption in building user trust and experience. Psychology & Marketing, 2021, 38.4: 643-668. 56. Chuyko H., Chaplak Yan. Міжособистісна довіра як передумова партнерських стосунків між людьми. Psychological journal, 2020, 6.1. P. 29-39. 57. Edward Robinson. New York: Harper & Row. Jones, Karen. 1996. “Trust as an Affective Attitude,” Ethics 107:1 (October), P. 4- 25 58. Emerson, R. W. (1836). Nature. Boston & Cambridge: James Munroe and Company. Feb., 1997. 59. Erikson E. Identichnost: yunost i krizis: Per. s angl./ Obshch. red. I predisl. Tolstykh A.V. К.: . 79 60. Fukuyama F. Trust: The Social Virtues and The Creation of Prosperity. N.-Y.: The Free Press, 1995. 61. Kravchenko V. Types of trust: psychological analysis.. Polishjournal of science. 2019. VOL. 1. No 15. Р. 54 –58. 62. Lewicky R. J., Stevenson M., Bunker B. B. The three components of interpersonal trust: instrument development and differences across relationships. The Ohio State University: WPS. Feb., 1997. 63. Lysenko, D.P. Trust as a socio-psychological phenomenon. Theory and practice of modern psychology, 2018. P. 123–126. 64. Mann, E. K. Sensitivity training: Should we use it? Training & Development Journal, 24(3). P. 44-48 65. Moreno J. L. Sociometry, Experimental Method and the Science of Society. An Approach to a New Political Orientation. N.Y.: Beacon House, Beacon, 1951. №1. P. 95-103. 66. Pogozheva O.V. Activation Of Psychological Counseling, Psycho- Correction And Psychotherapy Methods For Adolescents Within The Range Of Normal Psychological Accentuation And Signs Of Deviant Behavior, International Journal Of Applied And Fundamental Research. 2011. P. 62–64. 67. Simpson, J. A. Psychological Foundations of Trust. Current directions in psychological science, 2007, Vol.16, 264–268. 68. Sztompka P. Trust: a sociological theory. Cambridge: Cambridge university press, 1999. 226 р. 69. Volpato C., Contarello A. Towards a social psychology of extreme situations: Primo Levi's If This is a Man and social identity theory. European Journal of Social Psychology, 1999, 29. P. 239-258. 70. Williams, T. The psychology of interpersonal trust. How people feel when it comes to trusting someone. McKendree University,2017, 22, 1–17. URL: https://www.mckendree.edu/academics/scholars/issue22/tiara-williams.pdf. 80 Додаток А Оцінка довіри до себе (За Т.П. Скрипкіною) Вам пропонується низка висловлювань щодо різноманітних сторін життя. З кожним із них Ви можете погодитись або не погодитись. Уважно прочитайте кожне твердження. Якщо Ви погоджуєтесь з даною пропозицією, на реєстраційному бланку біля номера поставте знак «+» (ця відповідь означає «вірно»), якщо не згодні – поставте знак «-» («невірно»). Якщо Ви не можете впевнено відповісти, згодні Ви з цим твердженням чи ні, постарайтеся все ж таки вибрати найкращу для Вас відповідь. Якщо Ви припустилися помилки, виправте її, відзначивши потрібний варіант відповіді, і обведіть її кружечком. Уважно слідкуйте за тим, щоб номер висловлювання та номер на реєстраційному бланку збігалися. Пам'ятайте, що Ваша відповідь повинна відображати лише Вашу власну думку – тут немає «правильних» чи «неправильних» відповідей. 1. У своїй трудовій діяльності найчастіше самостійно вирішую складні професійні завдання, намагаючись не йти відомим, тривіальним шляхом. 2. Я часто беруся до вирішення інтелектуальних творчих завдань, не боячись зазнати невдачі. 3. Я із задоволенням беру на себе ініціативу та відповідальність за будь-які «революційні» перетворення у домашньому побуті. 4. Будучи впевнена у своїй професійній компетентності, я часто дозволяю собі ризикнути зробити вчинок, що йде в розріз з думкою колег по роботі. 5. Я впевнена, що при виникненні розбіжностей із близькими друзями я зможу знайти спосіб зберегти дружбу та одночасно відстояти свою правоту. 81 6. При вирішенні інтелектуального завдання я більше покладаюся на себе і свою компетентність, ніж на думку оточуючих про те, що я можу не впоратися. 7. Про себе я знаю, що можу виявляти ініціативу у зближенні з людьми, які мені подобаються, 8. Я впевнена, що люди, які від мене залежать по службі, повинні зважати на мою думку, навіть якщо вони з ним не згодні. 9. Я думаю, що я завжди успішно можу вирішувати будь-які складні питання разом із вищим керівництвом. 10. Я впевнена, що правильно будую свої взаємини з ним. 11. Читаючи книгу, журнал, наукову статтю, я не боюся не погоджуватися з думкою автора, незважаючи на його визнаний авторитет. 12. Я правильно виховую своїх дітей. 13. Коли у мене виникають складності в будинку через відсутність грошей, хвороби членів сім'ї тощо, я завжди знаю, як треба вчинити. 14. Я завжди правильно поводжуся, які б проблеми не виникали у взаєминах з батьками. 15. Я точно знаю, що я вмію подобатися чоловікам (представникам протилежної статі). 16. Про себе я, знаю, що з людьми, які під моїм керівництвом, я вмію правильно будувати взаємини. 17. Для мене не є проблемою намітити мету, щоб цікаво провести вихідні або святкові дні. 18. Я думаю, що впораюся з будь-якими труднощами у професійній діяльності. 82 19. Я із задоволенням беру на себе працю у вирішенні інтелектуальних завдань, не боячись невдачі. 20. Я не боюся відповідальності за вирішення складних побутових проблем, тому що знаю, що все одно впораюся. 21. З'ясовуючи виниклі непорозуміння у взаєминах з близькими людьми, я завжди правильно роблю. 22 Я думаю, що правильно будую свої взаємини з підлеглими мені людьми. 23. Мені здається, що я завжди правильно вибираю стратегію поведінки з вищими за рангом людьми. 24 .При виникненні конфліктних ситуацій у сім'ї, я завжди знаю, як правильно поводитися. 25. Я вмію знаходити спільну мову з усіма друзями. 26. Я впевнена, що маю досить високий інтелектуальний рівень (я досить високо оцінюю свій інтелектуальний рівень). 27. Я впевнена, що маленькі діти люблять спілкуватися зі мною, тому що я завжди зумію їм сподобається. 28. Я зможу налагодити робочі та неформальні відносини з будь-яким з керівників. 29. Я вважаю, що зможу успішно впоратися з будь-якими конфліктами в сім'ї. 30. Я зможу порозумітися з дитиною будь-якого віку. 31. Я не боюся можливих побутових проблем, якими б складними вони не виявилися. 83 32. Я думаю, що вмію подобатися чоловікам (представниками протилежної статі). 33 .У ситуаціях, коли мої батьки мене не розуміють, я завжди успішно можу переконати їх у своїй правоті. 34 .Я впевнена, що зможу знайти вихід із конфліктної ситуації з чоловіком (представником протилежної статі), у якому я зацікавлена. 35 .Для мене ніколи не важко цікаво і змістовно наповнити свій вільний час. 36. Я вважаю, що мої інтелектуальні можливості знаходяться на належному рівні (на висоті). 37. Я вмію залагоджувати свої стосунки з батьками. 38.Я впевнена, що не помилилася у виборі своєї професії. 39. Я знаю, що чоловікам (представникам протилежної статі) подобається спілкуватися зі мною. 40 .Я завжди зможу придумати різні заняття для організації вільного часу. 41 Я думаю, що знайду правильний тон і оптимальну позицію у взаємовідносинах з керівництвом. 42 .Я завжди успішно займаюся організацією необхідних взаємин у своїй сім'ї. 43. Мене не бентежать (лякають) завдання підвищення своєї професійної компетентності. 44. Я знаю, що вибрала собі роботу відповідно до своїх можливостей. 45. Я знаю, що можу покластися на свій інтелект при вирішенні завдань, які ставить переді мною життя. 46. Я вільно можу впоратися з побутовими проблемами. 84 47 .Я впевнена, що зможу знайти “вихід” при конфліктах між близькими друзями, зберігши теплі стосунки. 48. Я відчуваю відповідальність за свою справу, але відповідальність мене не лякає, тому що я знаю, що впораюся зі своєю роботою. 49. У побуті я можу покластися на власний досвід і прийняти розумне рішення, якщо це буде потрібно. 50. Я можу будувати взаємини, що задовольняють мене, з близькими. мені людьми (друзями). 51. Будь-які інтелектуальні труднощі стимулюють мене більш інтенсивні зусилля. 52. Якщо мене зацікавив якийсь чоловік (людина протилежної статі), я впевнена, що завжди зумію знайти спосіб, завоювати його прихильність. 53. Я завжди знаю, як треба чинити при виникненні труднощів у взаєминах з дітьми. 54 .Я відчуваю, що при необхідності я завжди зможу щось змінити у взаємовідносинах з друзями на краще. 55. Я думаю, що зумію правильно побудувати взаємини з підлеглими. 56. Я не боюся проблем з начальством, тому що вмію будувати свої взаємини з вищими людьми. 57. Я думаю, що вмію ладнати з тими, хто мені близький (друзями). 58. Я не переживаю з приводу взаємин у моїй сім'ї, тому що знаю, що завжди зможу внести до них необхідні корективи. 59 .Я можу покластися він у питанні взаємовідносин зі своїми дітьми. 85 60. Я думаю, що вмію побудувати взаємини, що задовольняють мене, з вищими за рангом людьми. 61. Взаємини у нашій сім'ї багато в чому залежать від мене, і я впевнена у своїх можливостях створювати бажаний психологічний клімат у сім'ї. 62. Я чудово знаю, як треба будувати взаємини зі своїми дітьми і вмію це робити. 63 .Я вважаю, що я маю досить високий рівень професійних знань, навичок, умінь і здібностей, необхідних для успішного здійснення професійних обов'язків. 64 .Коли у моїх батьків виникають проблеми, пов'язані з життєво важливими ситуаціями (здоров'я, зміна місця проживання тощо), я намагаюся самостійно вирішувати ці проблеми і беру відповідальність на себе. 65. Я вважаю, що завдяки своїй професійній компетентності я зможу досягти успіхів, значущих для себе. 66. Я зумію знайти сприятливий вихід у будь-яких конфліктах з підлеглими. 67. Я вважаю, що у важких ситуаціях, пов'язаних з моїми професійними обов'язками, я зможу покластися на себе. 68. Коли мені необхідно освоїти незнайому для мене інформацію, я не боюся, що не впораюся (я впевнена, що зможу це зробити). 69 .Якщо зібралася компанія, в якій нудно, я завжди зумію знайти спосіб, щоб внести пожвавлення. 70. Я знаю, що інтелектуальна робота не лякає для мене. 71. Я впевнена, що більшість життєвих проблем можу успішно та самостійно вирішувати. 72. Я думаю, що зможу задати вірний том у взаєминах з підлеглими. 86 73. Я вмію будувати у своїй сім'ї хороші взаємини. Ключ до тесту: якщо за кожною шкалою позитивних відповідей більше половини, то можна вважати, що в даній сфері людина більш схильна довіряти собі, ніж не довіряти. Сумарний рівень довіри до себе, відповідно, теж повинен містити більше половини позитивних відповідей на кожне питання. Підрахунок здійснюється наступним чином: за кожну позитивну відповідь надається 1 бал, а за кожний негативний 0 балів та підраховується їх загальна кількість. Довіра до себе у професійній діяльності (1, 4, 18, 38, 43, 44, 48,63, 65, 67); Загальна кількість = 10, Особистий показник = Довіра до себе в інтелектуальній сфері (2, 6, 11, 19, 26, 36, 45, 51, 68, 70); Загальна кількість = 10, Особистий показник = Довіра себе у вирішенні побутових проблем (3, 13, 20, 31, 46, 49, 71); Загальна кількість = 7, Особистий показник = Довіра себе у вмінні будувати стосунки з близькими людьми (друзями) (5, 7, 21, 25, 47, 50, 54, 57); Загальна кількість = 8, Особистий показник = Довіра себе в умінні будувати стосунки з підлеглими (8, 16, 22, 55, 66, 72); Загальна кількість = 6, Особистий показник = Довіра себе у вмінні будувати взаємовідносини з вищими (9, 23, 28, 41, 56, 60); Загальна кількість = 6, Особистий показник = Довіра себе у вмінні будувати взаємовідносини у ній (10, 24, 29, 42, 58, 61, 73); Загальна кількість = 7, Особистий показник = Довіра себе в умінні будувати стосунки з дітьми (12, 27, 30, 53, 59, 62); Загальна кількість = 6, Особистий показник = 87 Довіра себе у вмінні будувати стосунки з батьками (14, 33, 37, 64); Загальна кількість = 4, Особистий показник = Довіра себе в умінні подобатися представникам протилежної статі (15, 32, 34, 39, 52); Загальна кількість = 5, Особистий показник = Довіра себе в умінні цікаво проводити дозвілля (17, 35, 40, 69). Загальна кількість = 4, Особистий показник = Усього - 73, Загальний особистий показник = Таким чином, якщо за кожною шкалою позитивних відповідей більше половини, то можна вважати, що в даній сфері людина більш схильна довіряти собі, ніж не довіряти. Сумарний рівень довіри до себе, відповідно, теж повинен містити більше половини позитивних відповідей на кожне запитання. 88 Додаток Б Опитувальник «Самооцінка життєстійкості» (Модифікація опитувальника Форверга на контактність Т.О. Ларіної) Інструкція. Метою є визначення рівня осмисленості та сформованості особистісних складових життєстійкості, які проявляються у спілкуванні. Пропонуємо оцінити себе за 9-бальною шкалою, щоб таким чином з’ясувати, якою мірою Вам властиві представлені якості. Бал «5» означає, що Вам властива ця якість ; Ви більше віддаєте,ніж отримуєте. Бали розташовані ліворуч від «5», відповідають «зменшенню» цієї властивості, праворуч від «5» - її «збільшенню». Бал «1» - Ви зовсім позбавлені цієї властивості. Бал «9» - Вам притаманна ця властивість найбільшою мірою Властивість 1. Емпатія. Я бачу світ очима інших. Я розумію іншого та можу відчути себе в «його шкурі». Я розумію всі настрої, які переживає мій співрозмовник. Я відповідаю на них. 2. Тепло, повага. Я різними способами виражаю, що приймаю іншого. Я розумію те, що роблять інші, хоча не завжди однозначно згоден(-на) з ними. Я людина, що активно підтримує інших. 3. Щирість, справжність. Я більш щирий(-а) ніж фальшивий(-а) у своїй взаємодії з іншими. Я не ховаюсь за ролями та фасадами; інші знають «на чому я стою». Я залишаюсь собою у спілкуванні з іншими. 4. Ініціативність. У взаємовідносинах з іншими я швидше дію, а ніж розмірковую. Я вступаю в контакт, а не чекаю поки вступлять у контакт зі мною. Я спонтанний. Я проявляю 1 2 3 4 5 6 7 8 9 89 ініціативу з різних приводів у відносинах з людьми. 5. Рішучість. Я мобілізуюся в екстремальних, нестандартних умовах. Я сміливо приймаю рішення і безстрашно дивлюся небезпеці в очі. Я рішучий(-а), відчайдушний(-а). 6. Відповідальність. Я самостійно будую плани і вірю, що можу їх здійснити. Я докладаю багато зусиль задля досягнення запланованого, а не сподіваюсь на допомогу інших. Переконаний(-на), що успіх є результатом наполегливої праці і мало залежить від випадку, або везіння. 7. Терпіння. Я стійко, без нарікань витримую важкі життєві умови. Я мирюсь із життєвими труднощами, сподіваючись на краще. Довго та стійко витримую щось нудне, неприємне, небажане. 8. Оптимістичність. Я життєрадісний(на), сподіваюсь на краще. Мене не лякають несподіванки в майбутньому. 9. Мобільність. Я вміло і швидко дію за різних обставин. Швидко приступаю до виконання завдань задля досягнення мети. Я легко переключаюсь з однієї справи на іншу. Ключі до опитувальника Підраховуємо кількість балів за кожним пунктом. Отримуємо рівні осмисленості та сформованості складових життєстійкості: 9-18 балів – низький рівень осмисленості та сформованості складових життєстійкості; 19-40 балів – середній ступінь вираженості життєстійкості; 41-54 бали – життєстійкість є характерною для Вас рисою; 90 55-72 бали – у Вас активно проявляється життєстійкість в орієнтації на співробітництво, у здатності самостійно знаходити шляхи вирішення проблем; 73-81 бал – ця властивість притаманна Вам повною мірою. Ви готові до подолання життєвих труднощів, вирішення проблем, орієнтовані на майбутнє.
0
advertisement
Download
advertisement
Add this document to collection(s)
You can add this document to your study collection(s)
Sign in Available only to authorized usersAdd this document to saved
You can add this document to your saved list
Sign in Available only to authorized users