Методика гігієнічної оцінки небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища та реакція організму на їхній вплив. Виробничий пил, вплив на організм, профілактика пилової патології. Виробнича токсикологія. Питання біоетики та біобезпеки в гігієні праці 1. Професійні шкідливості, їх класифікація. Професійні захворювання. Шкідливі та небезпечні чинники на виробництві. Виробничий травматизм. Фактори виробничого середовища: Шкідливий виробничий фактор- фактор середовища і трудового процесу, вплив якого на працюючого за певних умов (інтенсивність, тривалість тощо) може викликати професійне захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних та інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров’я нащадків. Небезпечний виробничий фактор- фактор виробничого середовища і трудового процесу, що може бути причиною гострого захворювання, раптового різкого погіршення здоров'я або смерті. Залежно від кількісної характеристики рівнів і тривалості дії, окремі шкідливі виробничі фактори можуть стати небезпечними (приклад з важкими металами – свинцем і ртуттю). Шкідливі та небезпечні чинники виробничого середовища за природою впливу на організм працюючої людини поділені на 4 групи: Фізичні. Хімічні Біологічні Психофізіологічні Професійне захворювання – це захворювання, у виникненні якого вирішальна роль належить впливу несприятливих факторів виробничого середовища і трудового процесу. Показниками, які використовують для статистичної звітності та аналізу, є професійна захворюваність та виробничо-обумовлена захворюваність. Професійна захворюваність – це показник числа виявлених уперше протягом року хворих із професійними захворюваннями чи отруєннями, розрахований на 100, 1000, 10 000, 100 000 працюючих, які зазнають впливу шкідливих виробничих факторів. Виробничо-обумовлена захворюваність – це захворюваність (стандартизована за віком) на загальні (не віднесені до професійних) захворювання різної етіології (переважно не поліетіологічні), що має тенденцію до зростання при збільшенні стажу роботи в несприятливих умовах праці і перевищує таку в професійних групах, що не контактують із шкідливими факторами. Виробнича травма - ушкодження раптового характеру, що сталися з робітниками у зв'язку з участю їх у виробничому процесі, супроводжувалися порушенням анатомічної цілісності органа із спричинили порушення його фізіологічної функції. Виробничі травми можуть бути: Механічні (травми у вигляді забиття, поранення м'яких тканин тіла, крововиливів, переломи кісток, розтягнення і розрив зв'язок і сухожилків, вивихи, потрапляння сторонніх тіл у різні органи) Хімічні (уражають шкіру, слизові оболонки, очі) Термічні (опіки) Електричні (виникають під дією електричного струму великої напруги) 2. Особливості несприятливого впливу виробничого мікроклімату, на організм працівників. Мікроклімат виробничих приміщень — це метеорологічні умови в робочій зоні, які визначаються діючими на організм людини поєднаннями температури, вологості та швидкості руху повітря, а також температури оточуючих поверхонь і теплового опромінення. Види виробничого мікроклімату: Нагрівний (основні цехи чорної та кольорової металургії, ливарні, ковальські, термічні цехи машинобудівного виробництва) Охолоджувальний (будівельні та монтажні роботи на відкритому повітрі, відкрите добування корисних копалин, лісовирубки взимку, холодильні цехи) Перемінно-охолоджувальний та перемінно-нагрівний (доменне виробництво взимку, ливарні цехи) Помірний (сприятливий) (цехи холодної обробки металів у машинобудуванні, складання та монтаж апаратури) Гігієнічна характеристика фізичних факторів виробничого середовища: Вологість повітря (підвищена – фарбувальні цехи текстильних фабрик, хімічна промисловість, целюлозно-паперова промисловість) → неефективне випаровування → порушення водно-сольового обміну → судомна хвороба, захворювання нирок, ШКТ, ССС, ЦНС; знижена – металургійні цехи → висушує слизові оболонки, шкіру, знижує опірність організму, посилює спрагу) Швидкість руху повітря (підвищена на тлі високої вологості збільшує конвекцію → переохолодження, знижена → перегрівання) Атмосферний тиск (знижений - “гірська” та “висотна” хвороби, підвищений - кесонна хвороба) 3. Класифікація пилу за походженням, хімічним складом, дисперсністю, способом утворення. Виробничий пил – це завислі в повітрі тверді частинки речовини, тобто аерозоль, у якому дисперсною фазою є тверді частинки речовини, а дисперсним середовищем – повітря. Промисловий пил класифікують за хімічним складом, дисперсністю (розміри пилових частинок) і способом утворення. За хімічним складом розрізняють наступні види пилу: органічний пил — рослинний (деревний, трав’яний, борошняний, тютюновий, бавовняний тощо), тваринний (шерстяний, кістковий, волосяний) і штучний — пластмасовий; неорганічний пил — мінеральний (кварцовий, силікатний тощо), металевий (залізний, алюмінієвий тощо); змішаний пил складного вмісту, який утворюється, наприклад, під час шліфування металу. За дисперсністю пил поділяється на 3 класи: видимий пил має розміри частинок, що перевищують 10 мкм, мікроскопічний пил має розміри частинок від 0,25 до 10 мкм, ультрамікроскопічний пил має розміри частинок менше ніж 0,25 мкм. Останній глибоко проникає в дихальні шляхи і досягає альвеол. Більші частинки затримуються слизовою оболонкою дихальних шляхів. Ступінь впливу їх на організм залежить також під форми і твердості частинок. Гострі краї великих частинок пилу травмують слизову оболонку дихальних шляхів. За способом утворення розрізняють: аерозолі дезінтеграції, що утворюються внаслідок механічного подрібнення твердої речовини аерозолі конденсації, що утворюються внаслідок охолодження й конденсації парів металів і металоїдів та їх сполук. До останніх належать дими, що утворюються внаслідок згоряння різних речовин і конденсації їхніх парів, а також дими, що утворюються внаслідок хімічних реакцій під час згоряння палива. 4. Принцип методів відбору проб повітря на запиленість та вміст газоі пароподібних речовин у повітрі робочої зони. При дослідженні запиленості проби повітря забирають на робочому місці в зоні дихання робітника. За відсутності фіксованих робочих місць проби повітря забирають у місцях періодичного перебування працюючих з урахуванням маршрутів їх пересування. Проби слід забирати також у моменти найбільшого пилоутворення, якщо пил надходить у повітря нерівномірно. З метою вивчення ефективності пилоочисників проби забирають у момент їх роботи та після вимкнення. Гігієнічна оцінка пилу включає кількісну оцінку ваговим методом та якісну оцінку дисперсного та хімічного складу. Ваговий (гравіметричний) метод визначення вмісту пилу в повітрі ґрунтується на затримуванні пилу із відомого об'єму повітря на фільтрі, який потім зважують. Протягування повітря через фільтр здійснюють аспіраційним методом з використанням аспіраторів. Фільтрувальним матеріалом є спеціальні аналітичні аерозольні фільтри (АФА). Фільтри вкладають у пакет із кальки. АФА мають високу ефективність пиловловлювання при малому опорі потоку прохідного повітря, який дає змогу відбирати проби повітря зі швидкістю до 100 л/хв і таким чином скорочувати час відбору. АФА стійкі щодо агресивних середовищ. Перед відбором проби фільтри АФА закріплюють у пластмасових або металевих алонжах. Алонжі виготовляють у вигляді воронки, в широкій частині якої у касеті з накидною гайкою закріплюють фільтр. Перед відбором проби фільтри зважують на електроаналітичних або торсійних терезах, після чого вміщують у пакети з кальки. Алонж зі вставленим у нього фільтром закріплюють у штативі, поміщають у точці відбору проби, під'єднують за допомогою гумового шланга до аспіратора і протягують повітря зі швидкістю 10-20 л/хв. Тривалість відбору проби залежить від ступеня запиленості повітря. Після завершення відбору проби фільтр виймають з алонжа. Щоб запобігти втраті речовини, його складають навпіл і вкладають у пакети з кальки. В лабораторії фільтр знову витримують у вихідних умовах (температура і вологість), потім виймають із пакета і зважують. Концентрацію пилу (мг/м3) обчислюють за формулою X = (а-в) 1000/V, де а — маса фільтра після протягування повітря, мг; в — маса фільтра до протягування повітря, мг; V — об'єм протягненого повітря, приведений до нормальних умов, л; 1000 — коефіцієнт перерахунку (л у м3). Концентрацію пилу в повітрі в межах від 0,1 до 500 мг/м3 вимірюють також переносним вимірювачем концентрації пилу ВКП-1. Він забезпечує безперервний контроль та реєстрацію запиленості повітряного середовища за величиною електричного заряду, переданого аерозольним частинкам в області коронного розряду. Прилад складається з двох частин: повітрозабірної та електронної. Повітря, що містить частинки аерозолю, протягується через зарядну камеру, в якій за рахунок коронного розряду створюється від'ємне електричне поле. Частинки електризуються у полі, набуваючи за час імпульсу корони негативного заряду, і потрапляють у вимірювальну, камеру, індуктивно заряджаючи її стінки. Одержаний сумарний заряд камери, що вимірюється за допомогою потенціометра, пропорційний до вмісту пилу в повітрі. Дисперсність пилу визначають методом мікроскопії просвітлених фільтрів АФА або препаратів, виготовлених за методом осадження (седиментації). Фільтри АФА, які використовуються для кількісного визначення вмісту пилу в повітрі, укладають фільтрувальною поверхнею на предметне скло і тримають кілька хвилин над парою ацетону до розплавлення тканин фільтра до прозорої плівки, в якій під мікроскопом добре видно фіксовані пилові частинки. При використанні методу осадження предметне скло, покрите клейкою речовиною (гліцерин, вазелін, 2% канадський бальзам у ксилолі), поміщають у потік частинок і через деякий час вкривають накривним склом. Препарати, отримані як першим, так і другим способом, досліджують під мікроскопом за допомогою окулярного мікрометра, який являє собою лінійку, нанесену на кругле скло діаметром, що дорівнює внутрішньому діаметрові окуляра мікроскопа. При мікроскопії пилового препарату визначають розміри не менше 100 пилових частинок, постійно змінюючи поле зору. Для характеристики дисперсності пилових частинок визначають процентний вміст пилинок розмірами до 2 мкм, 2-5 мкм, 6-10 мкм і понад 10 мкм. Визначення вмісту в пилових частинках вільного діоксиду кремнію ґрунтується на вибірковому сплавленні його з сумішшю гідрокарбонату і хлориду натрію, розчиненні одержаного силікату натрію розчином карбонату натрію шляхом кип'ятіння і фотометричному визначенні іонів кремнію за реакцією з молібдатом амонію. Проби повітря відбирають описаним вище методом на фільтри АФА. 5. Види пилової патології. Пневмоконіози, їх види, патогенез, клініка, профілактика. Групи заходів з профілактики пилової патології. Гігієнічне значення мають хімічний склад і розчинність пилу, дисперсність, форма частинок, їх твердість, структура, електрозарядженість, адсорбційні властивості, щільність речовини, консистенція, радіоактивність. Дисперсність пилу визначає стійкість його в повітряному середовищі, можливість і глибину проникнення в дихальні шляхи. Найбільшою фіброгенною активністю володіють аерозолі дезінтеграції з розмірами пилових частинок від 0,5 до 5 мкм і аерозолі конденсації з частинками менше 0,3-0,4 мкм. Такі пилові частинки найбільш глибоко проникають у дихальні шляхи і довше там затримуються. Форма та величина пилу впливають на його стійкість у повітрі шляхом пришвидчення або сповільнення осідання. Форма пилу є різною: сферичною, округлою, неправильною, з гострими краями, голко видна, волокниста, списоподібна, конгломерати частинок тощо. Частинки сферичної форми швидше випадають з повітря, легше проникають у легеневу тканину і краще фагоцитуються. Частинки з гострими краями травмують епітелій верхніх дихальних шляхів. Кварцові частинки діаметром 10 мкм швидше осаджуються, а частинки менше 0,1 мкм практично не осідають і знаходяться у постійному броунівському русі. Таким чином, чим менший розмір пилових частинок, тим довше вони затримуються завислими в повітрі і тим більша можливість попадання їх у дихальні шляхи. Розчинність пилу має як позитивне, так і негативне значення. Розчинний пил швидко виводиться з організму, нерозчинний довго затримується в повітроносних шляхах і приводить до патологічних змін. У випадку токсичного пилу добра розчинність є від’ємним фактором, оскільки обумовлює посилення його шкідливої дії. Електричні властивості пилу впливають на час знаходження пилових частинок у повітрі в процесі осідання, тобто на стійкість аерозолю та його біологічну активність. Залежно від розмірів частинок, фізичних властивостей і хімічного складу пил чинить різноманітну дію на організм — фіброгенну на легені, подразнювальну та запальну на дихальні шляхи, очі, шкіру, алергенну, канцерогенну, мутагенну, токсичну тощо. Патогенний вплив пилу залежить від кількості (маси) частинок пилу в одиниці об'єму повітря, дисперсного складу твердої фази аерозолю (висо кодисперсний мікроскопічний пил здатний тривалий час утримуватися в завислому стані у повітрі й проникати глибоко в дихальні шляхи) та його хімічного складу, зокрема вмісту вільного діоксиду кремнію, який визначає агресивність пилу. Пил з розміром частинок 0,5-5,0 мкм, особливо зі значним вмістом SiO2 , здатний викликати специфічні професійні захворювання легенів — пневмоконіози (пилові фібрози) та пилові бронхіти. Основні види пневмоконіозу (специфічна патологія пилової етіології, яка розвивається у випадку тривалої роботи у середовищі із значним вмістом пилу у повітрі): силікоз, силікатоз, антракоз легень зустрічається у працівників вугільної, гірничорудної, металургійної, машинобудівної і ін. галузей промисловості. Усі заходи профілактики захворювань, які виникають при дії пилу поділяються на три групи: технологічні; санітарно-технічні; медикопрофілактичні. Професійні хвороби органів дихання: Силікоз — пневмоконіоз, зумовлений виливом пилу, який містить вільний силіцію(IV) оксид. Силікатози — пневмоконіози (каоліноз, азбестоз, талькоз, олівіноз, цементний,слюдяний пневмоконіози тощо), які розвиваються внаслідок дії пилу мінералів, щомістять силіцію (IV) оксид у зв'язаному стані з різними елементами: алюмінієм,магнієм, залізом, кальцієм тощо. Карбоконіози — пневмоконіози, які є наслідком дії вуглеводневого пилу: кам'яного вугілля, коксу, графіту, сажі (антракоз, графітоз, сажовий пневмоконіоз тощо). Металоконіози — пневмоконіози, зумовлені дією пилу металів: заліза, алюмінію,олова, марганцю тощо (сидероз, алюміноз,. станоз, манганоконіоз тощо). Пневмоконіози від дії змішаного пилу: 1.Пневмоконіози, зумовлені дією пилу, який має в своєму складі значну кількість вільного силіцію (IV) оксиду (від 10 % і більше), наприклад антракосилікоз, сидеросилікоз, силікосилікатоз. 2.Пневмоконіози, зумовлені впливом змішаного пилу, який не має в своєму складі вільного силіцію (IV) оксиду або з малим його вмістом (до 5-10%), наприклад пневмоконіоз електрозварювальників, шліфувальників. Пневмоконіози від дії органічного пилу: бісиноз (від пилу бавовни та льону),багасоз (від пилу цукрової тростини) тощо. Заходи профілактики пневмоконіозів на виробництві: Гігієнічне нормування та регламентація пилу в повітрі робочої зони Архітектурно-планувальні рішення промислових об'єктів Комплексна механізація виробничих процесів і герметизація обладнання Санітарно-технічні засоби (загальнообмінна та місцева вентиляція) Медичний контроль за станом працівників, використання індивідуальних засобів захисту органів дихання 6. Гігієнічні вимоги до опалення, вентиляції, освітлення виробничих приміщень. Методи і засоби профілактики виробничого травматизму Опалення призначене для забезпечення температурних умов у приміщенні відповідно до вимог санітарних норм у холодну та перехідну пори року. Опалюватись може все приміщення, а також окремі робочі місця. Основні елементи опалювальних систем: генератор тепла — установка, в якій тепло, що отримане за рахунок горіння або перетворення електричної енергії, передається воді, парі, повітрю; нагрівальні прилади, які передають тепло повітрю; трубопроводи, по яких теплоносії передаються від генератора до нагрівальних приладів При водяному опаленні теплоносієм є нагріта вода з температурою до 100 °С, а також вище 100 °С. У парових системах теплоносієм є пара, що переміщується до опалювальних приладів під своїм тиском. Теплоносій у повітряних системах — це гаряче повітря, яке нагрівається в калориферах. За будовою опалення: місцеве повітряне опалення центральне повітряне опалення: нагріте повітря подається до приміщень по трубопроводах: Найбільш поширена - система водяного опалення низького тиску, тому що можна регулювати тепловіддачі опалювальних приладів залежно від температури зовнішнього повітря зміною температури або витрати гарячої води; підтримувати температуру в межах 60 - 70 °С; розміщувати опалювальні прилади уздовж зовнішніх стін та під вікнами; є пожежна безпека; це довговічність системи (30-50 р.). Ці системи використовують в основному для опалення побутових та громадських будівель Системи водяного опалення високого тиску використовують для опалення виробничих приміщень. У таких системах температура води складає 130 145 °С. У санітарно-гігієнічному відношенні вони гірші за системи низького тиску. Вентиляція- процес видалення повітря з приміщення і заміна його свіжим, у необхідних випадках - обробленим повітрям для забезпечення чистоти повітря і необхідних параметрів повітряного середовища по температурі й вологості Виробнича вентиляція - організований повітрообмін, який сприяє підтримуванняю необхідних гігієнічних і технологічних параметрів повітря у виробничих приміщеннях. За способом переміщення повітря: природна - повітрообмін відбувається внаслідок різниці температур і під дією вітру; Переваги: здійснювати великий повітрообмін при невеликих енерговитратах. Недоліки: значні коливання повітрообміну та неможливість обробки повітря. Для природного повітрообміну в приміщенні використовують вікна, фрамуги, кватирки, інфільтрацію та ексфільтрацію через будівельні конструкції штучна (механічна)- повітрообмін здійснюється за допомогою вентиляційних систем: припливних, витяжних, припливно-витяжних. Переваги: дозволяє розподілити приплив повітря, можлива обробка припливного повітря (нагрів , охолодження, висушування, очищення), можливе очищення повітря, що виводиться, сталий повітрообмін у будь-яку пору року. Недоліки: великі енерговитрати Освітлення - використання світлової енергії сонця і штучних джерел світла для забезпечення зорового сприйняття довкілля; воно повинно бути рівномірним і достатнім для швидкого й легкого розрізнення об’єктів, забезпечувати деяку контрастність між об’єктом і фоном. Джерело світла не повинно засліплювати людину і створювати бліків на об’єкті, що розглядається. Освітлення буває: природне - найсприятливіше; може бути боковим (однобічне і двобічне – це освітлення приміщення світлом, яке проникає через вікна в стінах будівлі або через прозорі частини стін), верхнім (освітлення приміщення світлом, яке проникає через ліхтарі та прозору покрівлю будівлі) та комбінованим (поєднання бокового і верхнього освітлення) штучне поділяється за конструктивним виконанням – на загальне, місцеве і комбіноване; за функціональним призначенням – на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне змішане (одночасно використовується природне і штучне світло) Загальне освітлення забезпечує розподіл світла у всьому об’ємі приміщення. Воно поділяється на загальне рівномірне і загальне локалізоване освітлення. На підприємствах торгівлі передбачається, здебільшого, загальне рівномірне освітлення приміщень. Комбіноване освітлення – це поєднання загального і місцевого освітлення. При цьому досягається концентрація світлового потоку на окремих робочих місцях. Застосування тільки місцевого освітлення не допускається. Робоче освітлення - штучне освітлення, яке забезпечує виконання робіт в звичайному режимі. На підприємствах в сфері торгівлі освітлення передбачається для всіх приміщень будівель, а також дільниць відкритого простору, що призначені для роботи, проходів людей та руху транспорту. Аварійне освітлення передбачається для продовження роботи у випадку відключення робочого освітлення. Найменша освітленість робочих поверхонь і території підприємства, які вимагають обслуговування при аварійному режимі, повинна складати 5 % від нормованої освітленості для загального робочого освітлення, але не менше 2 лк всередині будівлі і не менше 1 лк – на території підприємства. Світильники аварійного освітлення повинні мати розпізнавальні ознаки: особливі розміри, тип чи знаки. Евакуаційне освітлення призначене для безпечної евакуації людей з приміщень і будівель у випадку аварійного відключення робочого освітлення. Воно передбачається в приміщеннях, де можуть одночасно знаходитися 100 чоловік, в проходах і на сходах за числа евакуйованих понад 50 чоловік. Евакуаційне освітлення повинно забезпечувати освітленість в приміщеннях на підлозі основних проходів і на сходах не менше 0,5 лк та на відкритій території – не менше 0,2 лк. Під час евакуації людей можна використовувати світильники аварійного освітлення. Охоронне освітлення призначене для освітлення в темний час доби об’єктів, які спеціально охороняються. Профілактичні заходи виробничого травматизму: дотримання правил техніки безпеки під час роботи електроустановок робітники повинні застосовувати засоби індивідуального захисту та інструменти з ручками, виготовленими з ізоляційного матеріалу правильна організація обліку виробничого травматизму, а також реєстрація й аналіз його причин раціональне встановлення обладнання, правильна організація праці, робочого місця, справність обладнання та інструментів. На новозбудованих і реконструйованих підприємствах із високим ступенем механізації виробничий травматизм значно знижується. Стружкоподрібнювачі, механічні пристосування для видалення стружки з верстаків, а також безпосередньо від різальних інструментів забезпечують профілактику порізів металевою стружкою. Обладнання для запобігання падінню вантажу повинні мати пристосування для самогальмування і автоматичного утримання вантажу. У цехах хімічних виробництв переливання кислот має бути механізоване і здійснюватися шляхом перекачувакня кислоти за допомогою стисненого повітря через переливні труби. Не можна допускати закладання проходів і майданчиків заготівками і відходами. дотримання правил раціоналького освітлення засоби індивідуального захисту, а саме: спеціальний одяг, взуття, головні убори. Очі захищають спеціальними окулярами, масками й щитками санітарно-технічний інструктаж, що передбачає вивчення правильних прийомів праці 7. Гігієнічна оцінка умов праці при дії біологічного фактора. Біологічними чинниками виробничого середовища, які можуть шкідливо впливати на організм людини є мікроорганізми, продукти їхньої метаболічної діяльності і мікробіологічного синтезу, макроорганізми, органічні речовини природного походження. Зооантропонози - професійні інфекційні, інвазивні та паразитарні хвороби людини, джерелом яких є хворі і заражені тварини. Найчастіше на зооантропонози хворіють тваринники, зооветеринарні працівники, працівники полів, м'ясокомбінатів, заводів з оброблення шкіри, молочних заводів, фабрик з оброблення вовни та ін. До найпоширеніших зооантропонозів, які передаються людині від тваринмабо через продукти тваринного походження, належать туберкульоз корів, сибірка і бруцельоз. Людина може заразитися: фекально-оральним шляхом - через забруднені фекаліями воду, харчові продукти, грунт, корми тощо; контактним шляхом - у разі контакту з хворими тваринами; аспіраційним шляхом, трансмісивним шляхом за допомогою переносників В умовах виробництва антибіотиків, речовин білкової природи, вітамінів, гормонів, мікробних препаратів для захисту рослин, препаратів із грибів, кормових дріжджів тощо можливе забруднення навколишнього середовища мікроорганізмами (актиноміцетами, плісеневими і дріжджоподібними грибами і бактеріями) та продуктами їхньої життєдіяльності, що негативно впливає на організм робітників. До найпоширеніших у медицині антибіотиків належать пеніцилін, стрептоміцин та ін. У сільському господарстві для захисту рослин застосовують поліоксин, фітобактеріоміцин тощо. Кормовими домішками є гігроміцин Б, бацитрацин, біоветин, вітаміцин тощо. Біологічно активні речовини на підприємствах мікробіологічного синтезу можуть негативно впливати на організм людини, її природну мікрофлору, спричинюючи патологічні зміни в різних органах системах: відомі алергійні реакції шкіри у вигляді плямисто-папульозного висипу, дерматиту, ангіоневротичного набряку, алергійні реакції з боку дихальної системи спричинюють розвиток астматичного бронхіту, риніту, глоситу. Антибіотики й антибіотиковмісні препарати можуть спричинювати дизбактеріоз кишок і слизових оболонок, змінювати культурні та біохімічні властивості кишкової палички. В умовах підприємств мікробіологічного синтезу бактерії та гриби можуть бути причиною виникнення у робітників аспергільозу дихальних шляхів і плеври, професійної пароніхії, кандидозного дерматиту долонь тощо.
