 Здійснюючи
агресію в
Європі, Азії й Африці,
країни Троїстого пакту
проводили
жорстоку
окупаційну політику, яка
включала
нещадну
експлуатацію
та
пограбування
поневолених
народів,
жахливі знущання, терор і
масове
винищення
населення.

Претенденти
на
світове
панування, взявши за основу
расові теорії, проголошували
«новий порядок», суть якого
зводилася
до
ліквідації
всіляких прав людини та
демократичних свобод, до
грубого
насильства
і
безправ’я, геноциду щодо
«неповноцінних народів» —
слов’ян, євреїв, циган.

Окупація — форма контролю
агресорів над загарбаними
територіями.

«Новий (світовий) порядок»
—
назва
окупаційного
режиму,
встановленого
гітлерівцями на загарбаних
територіях.
«Новий
порядок»,
запроваджений
загарбниками, складався з
трьох систем:
- масового знищення людей
- пограбування
- експлуатації людських і
матеріальних ресурсів


Особливістю
німецького
«нового
порядку»
був
тотальний терор. Із цією
метою було створено систему
каральних
органів
—
державну таємну поліцію
(гестапо),
збройні
формування служби безпеки
(СД) і озброєні загони
Націонал-соціалістичної
робітничої партії Німеччини
(СС).

Терор
—
знищення
і
залякування
ворога
насильницькими засобами.

5 травня 1940 р. план "Ост"
було подано Гітлеру, який
затвердив
його
як
директиву. Цим планом
передбачалися колонізація
Радянського Союзу і країн
Східної Європи, знищення
мільйонів
людей,
перетворення на рабів
рейху залишених живими
росіян, українців, білорусів,
поляків, чехів та інших
народів Східної Європи.
Планувалося виселити протягом
30 років 65% населення Західної
України,75% населення Білорусі,
80-85% поляків з території
Польщі,
значну
частину
населення Латвії, Литви, Естонії
— всього 31 млн чоловік. Пізніше
німецьке керівництво збільшило
число осіб, які підлягали
виселенню зі Східної Європи, до
46-51 млн. Намічалося на
вивільнені землі переселити 10
млн німців, а місцевих жителів,
що
залишалися
(за
розрахунками гітлерівців —
близько 14 млн), поступово
"понімечити".

Документи нацистського
рейху свідчать, що СРСР
підлягав розчленуванню і
ліквідації.
На
його
території передбачалося
утворити
чотири
рейхскомісаріати
—
німецькі
колоніальні
провінції
"Остланд",
"Україна",
"Москва",
"Кавказ",
управління
якими мало здійснюватися
спеціальним
"східним
міністерством" під орудою
А. Розенберга.
 Остарбайтер (з нім. —
«східний робітник») —
німецький термін для
позначення осіб, які
були
вивезені
гітлерівцями зі східних
окупованих територій
під час Другої світової
війни на примусові
роботи до Німеччини.
 Геноцид (від грец. genos
— рід, плем’я і латин.
caedo — вбивати) —
знищення окремих груп
населення за расовими,
національними,
етнічними
або
релігійними мотивами, а
також штучне створення
умов, не сумісних із
життям.
Концентраційний табір
(концтабір) — місце для
ізоляції і утримання
«небажаних елементів»,
переважно в нелюдських
умовах,
які
оголошувалися
ворогами режиму.

Табір смерті — територія,
спеціально
виділена
і
обладнана
для
масового
знищення
людей.
Шість
таборів
смерті
(Освенцім
(Аушвіц),Треблінка, Собібор,
Майданек, Белжець, Хелмно)
були створені для знищення
євреїв. Як висловився один
есесівець: це були «прості,
але
справно
працюючі
конвеєри смерті». Процес
знищення
партії
в’язнів
займав
одну-дві
години.
Пережили ці табори декілька
сот людей.
У 1942 р. керівництво Німеччини
прийняло рішення про початок
фізичного знищення всіх євреїв
у Європі. По всій її території
запрацювали "фабрики смерті",
концентраційні табори.
 Голокост
— планомірне і
організоване
знищення
єврейського населення в роки
Другої
світової
війни.
Жертвами голокосту стали 6
млн євреїв (в Україні — 1,4
млн). Це складало близько 63
% європейського і 36 %
світового єврейства.


Рух
Опору
—
це
визвольний рух проти
нацизму і фашизму і
встановлених
ними
порядків, за відновлення
національної
незалежності
і
державного суверенітету
окупованих країн, а також
країн
фашистського
блоку,
за
більш
справедливий
і
демократичний
устрій
після визволення.
Мета Руху Опору:
- звільнити окуповані країни від
фашистів
відновити
національну
незалежність окупованих держав
- ліквідувати реакційні порядки і
провести
демократичні
перетворення в країні

Характер Руху Опору :
- визвольний, інтернаціональний,
патріотичний, демократичний,
прогресивний

Форми боротьби:
антифашистська пропаганда і агітація,
видання і поширення підпільної
літератури,
 страйки, диверсії і саботаж на
підприємствах,
що
випускали
продукцію для окупантів, і на
транспорті,
 збройні напади з метою знищення
зрадників і представників окупаційної
адміністрації,
 збір розвідувальних відомостей для
армій антифашистської коаліції,
 партизанська війна.
Вищою формою було всенародне
збройне повстання.


В деяких країнах (Югославія,
Польща, Чехословакія, Франція,
Бельгія, Італія, Греція, Албанія,
В'єтнам, Малайя, Філіппіни) рух
спротиву переріс в національновизвольну
війну
проти
фашистських загарбників. У
Югославії і Албанії національновизвольна
війна
проти
окупантів
злилася
з
громадянською війною проти
внутрішньої
реакції,
що
виступала проти визвольної
боротьби своїх народів.
У таких країнах, як Нідерланди,
Данія,
Норвегія,
головними
формами руху опору були
страйковий рух і антифашистські
демонстрації.
У
Німеччині
головними формами руху опору
були ретельно законспірована
діяльність
підпільних
антифашистських
груп
по
залученню
робітників
до
боротьби
проти
фашизму,
поширення
агітаційних
матеріалів серед населення і в
армії,
надання
допомоги
викраденим
до
Німеччини
іноземним
робітником
і
військовополоненим
і
тому
подібне.
 Найбільш
активним Рух
Опору був у Франції,
Норвегії, Бельгії, Польщі,
Югославії, Албанії, Греції.
 У
Франції, Югославії,
Польщі Рух опору був
неоднорідним.
Виділялись 2 течії –
національна
і
комуністична.
У Франції національна
течія була представлена
Організацією
«Вільна
Франція» на чолі з
генералом Шарлем де
Голлем, а комуністична –
партизанськими
загонами
(макі),
створених
Комуністичною партією
Франції (КПФ).
 Особливість
французького
руху
Опору: тісна співпраця
всіх течій.

 В Югославії національна
течія була представлена
Організацією четників
генерала
Д.
Михайловича (чета —
загін), а комуністична –
Народно-визвольною
армією
під
командуванням Й. Броз
Тіто.
 Особливість руху Опору
в
Югославії:
протиборство
між
течіями руху Опору.
В Польщі національна течія була
представлена Емігрантським урядом у
Лондоні і підпорядкована йому Армія
Крайова під командуванням генерала
Бур-Комаровського, а комуністична –
Польською робітничою партією і
створеною нею Армією Людова.
 Особливості руху Опору в Польщі значний авторитет серед населення
Армії Крайової, керованої з Лондона
емігрантським урядом, та Армії
Людової,
створеної
Польською
робітничою партією (комуністичною).
Існували серйозні розбіжності між
двома силами Опору.

Рух Опору в Данії та Норвегії
зародився і розвивався в дещо інших
умовах, ніж в інших країнах Європи.
Спочатку Опір вівся тільки мирними
засобами. Перехід до активних
бойових дій стався пізніше, ніж в
інших країнах Європи. Партизани
закликали
бити
окупантів
друкованим словом, зброєю, псувати
обладнання тощо .
Особливості руху опору в Данії і
Норвегії - утворення об'єднаної
бойової організації, куди ввійшли
не тільки члени лівих партій, але й
члени правих та монархічних
об'єднань,
організація
стала
називатися
«Громадянські
партизани».
У
Греції
також
виник
Національно-визвольний
фронт, до складу якого
увійшли
представники
Аграрної.
Соціалістичної,
Комуністичної партій, Союзу
народних демократів та
інших організацій. Створення
єдиного антифашистського
об'єднання дало поштовх
масовій
антифашистській
боротьбі.
Грецька
національно-визвольна армія
на кінець 1943 р. налічувала
40 тис. бійців.
У 1942 р. чеські парашутисти
організували
вбивство
гітлерівського
намісника
Гейдріха. Особливо бойовий
характер мали дії словацьких
партизан. Влітку 1944 р. в
Словаччині
розпочалося
збройне
національне
повстання, що тривало два
місяці. У березні 1945 р. було
створено
Національний
фронт чехів і словаків, що
значно
активізувало
партизанську боротьбу на
завершальному етапі війни.
Яскраву сторінку в літопис
заснування
таємних
антифашистських
груп
вписали
в'язні
шести
концтаборів, розташованих
на
території
Німеччини.
Члени цих конспіративних
осередків,
ризикуючи
життям, робили все можливе,
щоб врятувати своїх друзів по
нещастю, які конали в
камерах
Заксенхаузена,
Бухенвальда,
Дахау,
Равенсбрюка, Флоссенбурга
й Маутхаузена.
Підпільна організація в'язнів
у
Бухенвальді,
попри
особливий
контроль
охорони, була одною з
найсильніших.
До
неї
входило 56 бойових груп, у
яких нараховувалося 1176
ув'язнених, серед них 400 - з
України.
Організацію
очолювали генерали Д. М.
Карбишев
та
І.
М.
Скугарьов, майор С. А.
Ткаченко,
офіцери
А.
Пирогов та М. Козловський.
У Собіборі діяло підпілля, що
планувало втечу в'язнів з робочого
табору. У вересні 1943-го серед
привезених в робочий табір євреїв з
Мінська, була група радянських
військовополонених. Один з них,
кременчужанин лейтенант Олександр
Печерський, став організатором і
керівником
повстання.
повстанці
змогли вбити 11 есесівців з персоналу
табору, але заволодіти збройним
складом не вдалося. Охорона відкрила
вогонь по в'язнях і вони були змушені
прориватися з табору через мінні поля.
Їм вдалося перейти охорону і відійти в
ліс. Повстання в Собіборі виявилося
єдиним
вдалим
концтабірним
повстанням.
2 серпня 1943 року в’язні
Треблінки, озброєні лопатами і
деякою зброєю, яку вдалося
вкрасти з арсеналу, підпалили
частину табору, і продерлися
крізь колючий дріт. Багатьох
упіймали та вбили, але частина
в’язнів зуміла втекти. Їх було
кілька десятків і вони пережили
Другу світову війну. Одним із
тих,
хто
врятувався
з
“треблінского
пекла”
був
Шмуель (Самуель) Вілленберг.
Характерною
рисою
Руху Опору в Європі було
те, що до складу
партизанських загонів,
диверсійних
і
розвідувальних
груп
входили представники
різних народів, втікачі з
концентраційних
таборів.
 Патріотичний
та
антинацистський
рух
Опору відіграв визначну
роль у перемозі над
фашизмом. І хоча його
учасники
обирали
різноманітні
форми
і
засоби боротьби проти
ворога за свободу і
незалежність своїх країн,
їхня діяльність суттєво
послаблювала ворога і
наближала перемогу.
С.Маєвська