Зміст Вступ ......................................................................................................................... 3 1. Загальні психологічні основи допиту ............................................................... 4 2. Психологія свідків і потерпілих ........................................................................ 7 3. Психологія допиту підозрюваного і обвинуваченого ................................... 12 Висновки ................................................................................................................ 16 Список використаної літератури ......................................................................... 17 3 Вступ Серед доказів, за допомогою яких встановлюється факт здійснення злочину, винність конкретних суб'єктів, наявність обтяжуючих, пом'якшуючих і інших обставин, що виявляються в ході розслідування, важливу роль грають показання. В ході скоєння злочину, винний, крім матеріальних, залишає ще й ідеальні сліди, образи у свідомості людей. Потерпілі, свідки, співучасники, самі зловмисники зберігають їх у пам'яті, стаючи носіями інформації, необхідної для встановлення істини. Одержання таких відомостей шляхом допиту – дуже важливе й важке завдання. Допит в ході розслідування кримінальної справи це процес одержання показань від особи, що володіє відомостями, які мають значення для розслідуваної справи. Мета допиту полягає в одержанні повних показань, що об'єктивно відображають дійсність. Ці показання служать джерелом доказів, а фактичні дані, що містяться в них, є доказами. Це одна із найбільш складних слідчих дій. Проведення допиту потребує від слідчого високої загальної й професійної культури, глибокого знання людської психології, майстерного володіння тактико- криміналістичними прийомами допиту. Складність допиту полягає не тільки в тому, що слідчому доводиться мати справу з людьми, що не бажають говорити правду, але й у тому, що в показаннях людини, що прагне повідомити все відоме їй, можуть бути помилки, мимовільні перекручування, вимисел, які при допиті слід вчасно виявити й урахувати при оцінці й використанні показань. Тому особливо важливо для слідчого знати психологію допиту окремих категорій осіб. Предмет роботи психологія допиту свідків, потерпілих, підозрюваних та звинувачуваних. Мета роботи полягає в з’ясуванні психологічних особливостей допиту свідків, потерпілих, підозрюваних та звинувачених. 4 1. Загальні психологічні основи допиту Теоретичні дослідження і практика діяльності слідчого показують, що допит займає більше чверті його робочого часу. Разом з тим, допит є і найбільш психологізованою дією, бо пов'язаний з особистісними особливостями допитуваного і юридичної особи, а також із психологічною взаємодією між ними. Процесуальні правила допиту передбачені кримінально-процесуальним законом (ст. 224 КПК) і повинні обов'язково виконуватися в ході його проведення, незалежно від конкретних обставин розслідуваного злочину. Загальні ж положення тактики проведення зазначених слідчих дій багато в чому базуються на даних загальної й судової психології, логіки, теорії рефлексивних ігор, слідчої етики й криміналістичному вивченні й узагальненні слідчої практики. Оскільки допит припускає складні психологічні процеси двостороннього контактування, особливо велике значення в розробці тактичних основ мають дані психології. Психологія дозволяє пізнати процес формування показань (психологічні особливості сприйняття того, що може бути предметом допиту; запам'ятовування сприйнятого і його відтворення на допиті). Разом з тим знання психології дозволяє діагностувати особистість допитуваного, налагодити з ним необхідний психологічний контакт, обрати найбільш правильну тактику, установити неправдивість показань і усунути фактори, що заважають розповісти правду, і ін. На сприйняття, з погляду психології, впливають особливості органів почуттів (зору, слуху, нюху, смаку), психічний і фізичний стан у момент сприйняття, професійний і життєвий досвід, знання людини, її уява, емоції, характер, темперамент, особливості пам'яті, мислення й ін. При допиті слідчий повинен взяти до уваги всі ці обставини з урахуванням особливостей особистості допитуваного, а також тих умов, у яких здійснювалося сприйняття [6, c. 241]. 5 Слідчий повинен враховувати, що в багатьох випадках труднощі згадування визначаються індивідуальними труднощами вербалізації чуттєво сприйманого матеріалу, тобто словесного оформлення того, що людина бачила і чула. Формування зізнань допитуваної особи визначається і тим, які в неї провідні аналізатори. Інакше кажучи, при допиті слід враховувати розвиток чи слабкість у конкретного індивіда зорової, слухової, дотикової, рухової, нюхової і смакової пам'яті. На формування зізнань впливають і вікові особливості психіки людини. Загальновизнано: чим менший вік індивіда, тим більша питома вага в його пам'яті елементів конкретики, безпосередньої образності. У неповнолітніх, наприклад, можливе помилкове, занадто розширене чи вкрай обмежене трактування явищ. У 20-45 років розвиток пам'яті на оптимальному рівні, а потім відбувається деяке послаблення її властивостей [2, c. 224]. Залежно від комунікативної ситуації, що складається під час допиту, розрізняють допит у конфліктній (зі строгим і нестрогим суперництвом) і в безконфліктній ситуації. Із цього погляду умовно всіх допитуваних можна розділити на три основні категорії осіб: зацікавлених у позитивних результатах розслідування, які внаслідок цього надають своїми показаннями допомогу правоохоронним органам; які індиферентно ставляться до діяльності правоохоронних органів; незацікавлених у тому, щоб злочин був розкритий, щоб істина була повністю встановлена, які внаслідок цього протидіють зусиллям правоохоронних органів. Тактичні прийоми допиту багато в чому визначаються тим, у яких ситуаціях здійснюються допит (безконфліктних або конфліктних). У безконфліктній ситуації основним тактичним завданням є її збереження. При цьому слідчий за допомогою тактичних прийомів повинен направити прагнення допитуваного дати повні й правдиві показання в потрібне русло, одержати, уточнити інформацію, а при необхідності допомогти допитуваному згадати забуте й зафіксувати зазначені показання. У 6 конфліктних ситуаціях, коли допитувані дають помилкові показання, відмовляються від дачі показань або всіляко заважають установленню істини, основне й перше тактичне завдання полягає в тому, щоб під впливом зібраних доказів силою логічного переконання, викриття, демонстрації прикладів, рефлексивних міркувань у результаті іншого, психологічного впливу на допитуваного переконати його переглянути свою негативну позицію, відмовитися від протиборства. Нерідко для цього доводиться проводити кілька допитів. Тактико-психологічні прийоми, що сприяють одержанню інформації в процесі допиту, класифікуються на декілька типів відповідно до тих завдань, що ставляться перед ними [5, c. 97]: а) такі, що усувають конфліктні ситуації і сприяють встановленню психологічного контакту; б) спрямовані на встановлення мотивації показань; в) такі, що сприяють викриттю винного; г) такі, що сприяють виявленню неправди; ґ) такі, що актуалізують у пам'яті забуте. У процесі допиту слідчий стикається з різними індивідуальними проявами психологічного захисту і психічного відчуження. Психологічний захист приводить до того, що сфера свідомості людини огороджується від впливів, які її травмують. Таке огородження можливе різними шляхами: за допомогою регресії (регресія означає заміну складних завдань більш простими); за допомогою конверсії, тобто перетворення раніше значущого явища в незначуще; за допомогою проекції (проекція означає усвідомлене чи неусвідомлене перенесення суб'єктом власних властивостей і станів на зовнішні об'єкти чи на іншого суб'єкта). Цілком природно, що наявність психологічного захисту може стати значною перепоною в роботі слідчого з допитуваним. Домінуючим способом поведінки при цьому стає негативізм у вигляді незгоди з особами, з якими йому доводиться працювати, а також у вигляді відмови від спілкування взагалі. Запитання слідчого це його тактичний засіб правомірного психічного впливу на допитувану особу. 7 2. Психологія свідків і потерпілих Одна з центральних фігур попереднього слідства і розгляду справи в суді потерпілий. Конкретні обставини, причини й умови злочину не можуть бути розкриті повністю, якщо до уваги не береться особистість потерпілого. Річ у тім, що його поведінка, яка відноситься до об'єктивних ознак складу злочину, може впливати на обвинуваченого, а іноді (необхідна оборона і застосування при цьому сили і певних засобів) і виключає її [2, c. 234]. Психофізичний стан потерпілого, що пережив нервове потрясіння у зв'язку зі злочином, служить причиною того, що в його показаннях можуть бути перебільшення небезпеки пережитого; пробіли в описі події злочину; непослідовність викладу й ін. Потерпілих за загальним правилом рекомендується допитувати про обставини події якомога швидше після події злочину, тому що при їх відносно задовільному психічному й фізичному стані це гарантує точність і повноту їхніх показань [6, c. 245]. Якщо ж пережита ними стресова ситуація була гострою, а фізичний стан потерпілих важкий, то внаслідок звуження їхньої свідомості звужуються повнота й точність їхніх показань. Тому при констатації такого стану потерпілих з метою запобігання конфліктної ситуації у них варто одержати лише найважливіші відомості для невідкладних дій по розшуку злочинців. Однак і в цьому випадку не рекомендується відкладати допит на занадто довгий строк. Тоді на потерпілого можуть вплинути зацікавлені особи або образи в його пам’яті піддадуться забуванню або коректуванню під впливом інформації, отриманої в результаті обговорення деталей злочину з рідними, близькими, знайомими й т.п. Найхарактернішою реакцією потерпілих на ситуацію нападу є стан страху. Як емоційне відображення небезпеки страх зумовлений невір'ям у свої сили, відсутністю інформації про сприятливий вихід із ситуації, що склалася. Спеціалісти в сфері юридичної психології справедливо зазначають, 8 що під впливом емоційного напруження потерпілі на перших допитах мало що згадують про обставини, які передували злочину. Слід ретельно перевіряти показання потерпілого, в яких трапляються такі найхарактерніші помилки: перебільшення уявлення про деякі моменти пережитої події; узагальнення, особливо на початковому етапі пояснень і показань щодо дій злочинців; провали пам'яті, пропуски при описі деяких важливих елементів події; помилковість щодо послідовності при відтворенні окремих деталей і дій учасників злочину; помилки у визначенні тривалості тієї чи іншої події; помилкові висловлювання і помилкове розуміння сказаного в процесі мовного спілкування слідчого і потерпілого. Показання свідків відіграють велику роль у діяльності слідчих і суддів, захисників і адвокатів, прокурорів та інспекторів. Вони сприяють установленню обставин підготовки і скоєння злочину, виявленню осіб, які скоїли злочин, мотивів їхніх злочинних дій, визначенню соціальнопсихологічних даних, які характеризують особистість обвинуваченого (потерпілого), інших очевидців події. У психологічному плані показання свідків це відтворення раніше сформованих вражень, актуалізовані образи подій, що сталися [2, c. 248]. При цьому дуже суттєво, наскільки правильним, адекватним є процес сприйняття в цього свідка, які особливості збереження і реконструкції сформованих образів в його пам'яті. У зв'язку з цим юридичному працівникові слід орієнтуватися на закономірності функціонування пам'яті: найміцніше в пам'яті утримується те, що викликає підвищену реакцію людини (крики, спалах світла, постріли і т. п.); найсильніше зберігається початок або кінець якогось процесу чи дії («закон краю»); найкраще запам'ятовується незакінчена, перервана дія («ефект Зейчарнік»); процес забування найбільш інтенсивний протягом перших трьох-п'яти діб після сприйняття події. Показання свідків формуються під впливом різних факторів. Їх не можна врахувати заздалегідь, однак з основних одні пов'язані з 9 індивідуальними властивостями самого свідка, інші із зовнішніми умовами й обставинами, у яких відбувалося сприйняття, збереження в пам'яті й відтворення. До таких факторів відносяться: властивості сприйняття й пам'яті свідка: стан органів зору й слуху, нюху й дотику; фізичний і психічний стан у момент сприйняття; спрямованість уваги обумовлює цілеспрямоване або ненавмисне сприйняття та ін. У деяких випадках буває тактично доречно нагадати про кримінальну відповідальність за відмову або ухилення від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих свідчень; пред'явлення свідкові доказів (оголошення показань інших осіб і висновків експертів, відтворення звуко-, відеозапису, демонстрація фотографій, пред'явлення речових доказів і ін.); проведення очних ставок; пред'явлення свідка для впізнання й т.д. Найскладнішим психологічним завданням допиту свідка є встановлення достовірності його свідчень. Одним з прийомів такого встановлення є детальний допит щодо обставин, значення яких слідчому відоме. При цьому непрямі свідчення можуть мати таку ж суттєву вагу, як і прямі докази. Ефективним прийомом є виявлення суперечностей у словах, виразах і невербальних зовнішніх проявах. Коли свідок каже неправду, то зазвичай він втрачає холоднокровність, очі починають бігати, змінюється міміка, поза і т. п. Щоб установити психологічний контакт із допитуваним, слідчий повинен обрати тактично правильну форму попередження свідка (потерпілого) про кримінальну відповідальність за відмову або відхилення від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих свідчень [3, c. 110]. Громадяни, настроєні розповісти все повно й правдиво, таке попередження найчастіше сприймають як недовіру до них з боку слідчого, тому, з тактичної точки зору, доцільніше роз'яснити допитуваному, що підстав сумніватися в його щирості немає, але необхідно виконати приписи закону. Якщо ж слідчий вважає, що свідок (потерпілий) не хоче давати повні й правдиві 10 показання, доцільно, навпроти, акцентувати можливість настання кримінальної відповідальності. Психологічні аспекти підготовки до допиту свідків і потерпілих складаються з наступних основних компонентів: аналіз матеріалів справи й кола питань, що підлягають з'ясуванню; вивчення особистості допитуваного; забезпечення необхідних умов для успішного допиту; поводження самого слідчого. Задовго до допиту необхідно починати вивчення особистості свідків і потерпілих. Сюди відносяться дані біографічного характеру, про професію, освіту, умови роботи, способі життя, інтереси, найбільш значимих особистісних психологічні якості та ін. У безпосередньому спілкуванні, що передує офіційній частині допиту, слідчий шляхом спостереження одержує інформацію про зовнішній вигляд свідка, потерпілого, рівні їхньої культури, особливостях мови, міміки, жестів, видимих психофізіологічних реакціях і станах (розгубленість, хвилювання, страх, спокій, байдужність, ворожість і т.д.). Дані про особистість свідка, потерпілого нададуть слідчому більшу допомогу при встановленні психологічного контакту, виборі найбільш раціональної тактики допиту. У психологічному плані важливо вирішити питання й про місце допиту свідка, потерпілого. Викликати до слідчого людей похилого віку або хворих не рекомендується. Він сам у цьому випадку повинен виїхати до місця знаходження цих осіб і допитати їх. Найважливішим психологічним правилом є допит «віч-на-віч», без сторонніх осіб. Як правило, допит свідків, потерпілих проходить у службовому кабінеті слідчого. Важливо, щоб протягом усього допиту ніщо не відволікало уваги слідчого, потерпілого, свідка, щоб слідчому не заважали телефонні дзвінки, бесіди зі співробітниками, що заходять у кабінет. Ефективність допиту забезпечують і інші соціально-психологічні якості слідчого, такі, як витримка, самовладання, емоційна стабільність, життєвий досвід, професійні знання, здатність логічно правильно вести 11 допит. Уміння знайти потрібний індивідуально-психологічний підхід до допитуваного одне з основних завдань слідчого. Цей підхід передбачає врахування віку, статі, освіти, професії, життєвого досвіду допитуваного, рівня культури, інтересів, поглядів, випробовуваних у момент допиту психічних станів. У всіх випадках допиту повинна передувати бесіда слідчого зі свідком. Бесіда з урахуванням його поглядів, інтересів, настрою, психологічних особливостей сприяє зняттю психічної напруги, усуненню недовіри, появі готовності дати правдиві показання. Досвідчений слідчий на допиті, цілеспрямовано впливаючи на особистість допитуваного в рамках закону, уміє вибрати той єдиний каталізатор, що відкриває інтимний світ людини, її душу. Наступна стадія допиту стадія переходу до психологічного контакту, під яким розуміється готовність допитуваного до спілкування зі слідчим, до дачі правдивих показань. На цій стадії визначаються такі загальні параметри бесіди, як її темп, ритм, рівень напруженості, основні стани співрозмовників і головні аргументи, якими вони будуть переконувати у своїй правоті. Способи встановлення психологічного контакту досить різноманітні й численні. Їхній вибір залежить від сформованої слідчої ситуації, особливостей особистості, психологічного стану допитуваного й самого слідчого. Психологічний контакт може бути встановлений шляхом впливу на соціально-психологічні якості потерпілих, свідків. Іноді слідчий домагається психологічного контакту, будячи довіру до себе, інтерес у потерпілих, свідків до спілкування прагненням знайти загальні схильності, захоплення. 12 3. Психологія допиту підозрюваного і обвинуваченого Якщо за старим Кримінально-процесуальним кодексом правове становище обвинуваченого і підозрюваного суттєво різнилися, то з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу їхній процесуальний статус майже зрівнявся (ст. 42 визначає права і обов’язки спільно – і підозрюваного, і обвинуваченого) [1, c. 1370]. І в психологічному аспекті розходження представляються теж неважливими. Зокрема, у підозрюваного відбувається часта зміна станів, супроводжувана то появою впевненості в собі, прагненням до активної протидії, недооцінкою можливостей слідства, самовпевненістю, то, навпроти, виникненням подавленому, депресивного стані, розгубленості, безвільності. На відміну від підозрюваного обвинувачуваний найчастіше має більше відомостей про положення справ, про зміст наявних доказів у слідства. Однак на стадії досудового слідства, у підозрюваного і обвинувачуваного спостерігаються багато подібних психологічних станів, мотиви, спонукання, а звідси й особливості поведінки. Теоретичні дослідження і практика слідчої діяльності переконливо підтверджують, що притягнення особи як підозрюваного чи обвинуваченого пов'язане з різкою зміною в його житті, зі зрушеннями у психіці, які посилюються в умовах ізоляції. Прагнучи ухилитися від відповідальності та приховати свою участь у злочині, винний намагається приховати від оточуючих пов'язані з цим переживання. Така тенденція значною мірою дезорганізує його психічні процеси. Адже підозрюваний і обвинувачений зовсім не обов'язково можуть бути злочинцями. Тому притягнення до кримінальної відповідальності невинної особи призводить до ще серйозніших психічних наслідків [2, c. 242]. Цілком обґрунтовано вважається, що обвинувачений є найбільш поінформованим і найбільш психологічно складним джерелом доказів. Якщо обвинувачений визнає свою вину, то завдання слідчого отримати вичерпні 13 показання щодо всіх обставин, які він вважає суттєвими для розслідування справи. На допиті обвинувачуваний може випробовувати найрізноманітніші почуття. Особа, що скоїла злочин, боїться викриття й покарання, обвинувачуваний може переживати щиросердечне потрясіння, сором, побоюючись, що про те, що трапилося, довідаються рідні й близькі, друзі, сусіди. Моральні оцінки й судження навколишніх небайдужі навіть для людей з стійкими антисуспільними поглядами. Але іноді доводиться зустрічатися й з обвинувачуваними, для яких думка інших людей нічого не значить. Для окремих обвинувачуваних типовий острах втрати досягнутого соціального, службового й матеріального становища. Тому на допиті такий обвинувачуваний найчастіше ухиляється від дачі правдивих показань. Тут слідчий, щоб перебороти зазначений психологічний стан обвинувачуваного, повинен переконати його в можливості чесною й сумлінною працею відновити соціальний стан, стати повноправним членом суспільства. Для підозрюваного, обвинуваченому характерні психологічні стани тривоги, невизначеності, неможливості правильного передбачення ситуації, що склалася. Складним є питання про пред'явлення доказів. Докази слід пред'являти з урахуванням їхнього взаємозв'язку, при цьому психологічний вплив на підозрюваного в міру пред'явлення доказів повинен зростати. Якщо скоєно груповий злочин, то при індивідуальному допиті підозрюваних слідчому доцільно використати соціально-психологічні особливості міжособистісної взаємодії людей в злочинних групах. Велику роль у процесі допиту відіграє правильна адекватна інтерпретація невербальних сигналів (міміка, жести, поза та ін.), які розкривають емоційно-вольовий стан підозрюваного. Психологічно найскладнішою ситуацією допиту підозрюваного, обвинуваченого є відмова давати показання. Мотиви закритості при допиті різні: страх перед покаранням; побоювання помсти співучасників; сором за 14 скоєне, докори сумління; бажання приховати інтимні подробиці; антипатія до слідчого; самоствердження тощо. Які б не були мотиви відмови давати показання, завдання слідчого пояснити підозрюваному, що такою поведінкою він позбавляється можливості самозахисту, і як наслідок можливості з'ясувати пом'якшуючі його відповідальність обставини. У слідчій практиці трапляються випадки самообмовлення підозрюваного. З метою викриття самообмовлення використовуються: детальний повторний допит; перевірка показань на місці події; очна ставка; слідчий експеримент тощо Особливе місце займають психологічні стани, пережиті безневинною людиною, що внаслідок збігу обставин виявилася в положенні підозрюваного або навіть обвинувачуваного. Безумовно, вона переживає почуття збурювання, гніву, образи, прагне скоріше позбутися від необґрунтованих, з її погляду, підозр, довести свою невинність. Ефективність допиту багато в чому залежить від того, у якому психологічному стані перебуває допитуваний, від усвідомлення обвинувачуваним своєї провини, від готовності дати правдиві показання. Слідчий повинен тактично вміло послабити або нейтралізувати негативні психологічні стани й підсилити, підтримати позитивні. Уміння розбиратися в психофізіологічній природі доказів поводження, їхньої сутності, видів, особливостей прояву допомагає успішно вирішувати оперативно-тактичні завдання: висувати обґрунтовані версії й вести їхню продуману розробку, здійснювати цілеспрямований, всебічний пошук доказів, обирати правильну тактику допиту підозрюваних (обвинувачуваних), проведення інших слідчих дій і т.д. На стадії досудового розслідування допит обвинувачуваного нерідко проходить в умовах конфліктної ситуації. Причини конфлікту виникають від примусового характеру спілкування, тому що обвинувачуваний розуміє, що кожний проведений слідчим допит приводить до викриття в здійсненні злочину. Слідчий у ході допиту прагне встановити істину, наділений 15 значними владними повноваженнями, а обвинувачуваний намагається сховати істину, але зобов'язаний підкорятися вимогам закону. Даний конфлікт не повинен носити особистісного характеру, взаємини треба будувати в строгій відповідності з нормами кримінального судочинства й моралі. У складній ситуації слідчому потрібно знати всі основні соціальні ролі, які виконував допитуваний у житті, і навчитися направляти допитуваного до заняття такої рольової позиції, яка б найбільше відповідала ситуації даного допиту. Досліджуючи особистість допитуваного, слідчий повинен планувати звертання до її кращих сторін, тобто до соціально позитивних рольових позицій даної особистості. Специфікою тактики допиту обвинувачуваного є більш широке застосування прийомів психологічного впливу [3, c. 114]. До початку допиту слідчий, як правило, має досить повне уявлення про особистісні властивості обвинувачуваного. Залежно від них і ситуації, що формується в ході допиту, рекомендується використовувати такі прийоми психологічного впливу: активізувати позитивні якості допитуваного; роз'яснити правові наслідки дієвого каяття й активної допомоги в розкритті злочину. Активне застосування тактичних прийомів може переконати обвинувачуваного в недоцільності подальшого заперечування. Під час проведення допиту обвинуваченого можна застосувати прийоми емоційного впливу [4, c. 417]: спонукати розкаятись і визнати вину через розтлумачення допитуваному як шкідливих наслідків замовчування та брехні, так і позитивних наслідків визнання вини та активної співпраці зі слідством, зокрема і щодо злочинів, учинених допитуваним у минулому, роз'яснити зміст і значення дійового каяття; впливати на позитивні сторони особи допитуваного; використати його інтереси, хобі; відгуки про його високий професійний рівень і авторитет серед оточення; використання антипатії, яку відчуває обвинувачений до співучасників; використати фактор раптовості постановою неочікуваних запитань. 16 Висновки За результатами розгляду теми ми можемо зробити такі висновки. Допит є однією з найважливіших слідчий дій, яка окрім виконання приписів кримінально-процесуального закону, потребує знання та використання загальної і юридичної психології. Загальна психологія надає уявлення про процес формування показань (психологічні особливості сприйняття, запам'ятовування сприйнятого і його відтворення на допиті), дозволяє діагностувати особистість допитуваного. Юридична психологія має в своєму арсеналі прийоми і техніки, які допомагають налагодити психологічний контакт, обрати найбільш правильну тактику, установити неправдивість показань і ін. Залежно від комунікативної ситуації, що складається під час допиту, розрізняють допит у конфліктній і в безконфліктній ситуації, що передбачає різні психологічні прийоми і підходи до проведення допиту. Психологічні особливості допиту потерпілого пов’язані з його психофізичним станом, в тим, що він пережив нервове потрясіння у зв'язку зі злочином. З цим пов’язані можливі перебільшення небезпеки пережитого; пробіли в описі події злочину; непослідовність викладу й ін. У психологічному плані показання свідків це відтворення раніше сформованих вражень, актуалізовані образи подій, що сталися. У зв'язку з цим слід орієнтуватися на закономірності функціонування пам'яті, фізичний і психічний стан у момент сприйняття; патологічні дефекти психіки і ін. Для підозрюваних і обвинувачених спільним є не лише процесуальний статус, але і психологічні прийоми допиту. Притягнення особи в якості підозрюваного або обвинуваченого пов'язане з різкою зміною в його житті, зрушеннями у психіці, домінуючою емоцією є страх, тривога. Ефективність допиту багато в чому залежить від того, у якому психологічному стані перебуває допитуваний, від готовності дати правдиві показання. 17 Список використаної літератури 1. Кримінальний процесуальний кодекс : Закон України №4651-VI від 13.04.2012 р. // Офіційний вісник України. – 2012. №37. С. 1370. 2. Бедь В.В. Юридична психологія : навч. посіб. / В.В. Бедь. 2-ге вид., доп. і переробл. К. : МАУП, 2004. 436 с. 3. Ищенко Е.П. Криминалистика : учебник / Е.П. Ищенко, А.А. Топорков. Изд. 2-е, испр. и доп. ; под ред. доктора юридических наук, профессора Е.П. Ищенко. М. : Контракт, ИНФРА-М, 2010. 784 с. 4. Когутич І. І. Криміналістика : курс лекцій / І.І. Когутич. К. : Атіка, 2008. 888 с. 5. Коновалова В.О. Юридична психологія : підручник / В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько. 2-ге вид., перероб. і доп. Х. : Право, 2008. 240 с. 6. Яблоков Н.П. Криминалистика : учебник / Н.П. Яблоков. М. : Юриспруденция, 2003. 376 с.
