МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ Харківський національний університет внутрішніх справ ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ Навчальний посібник Харків- 2010 ББК 67.9 (4 УКР) 622.2 я 73 К 82 УДК 343.985 Рецензенти: Колектив авторів: О.О. Андрєєв, канд. юрид. наук – §1 Розділ1; В.В. Колесніков, канд. юрид. наук – § 2,4 Розділ 1; Д.Д. Заяць, канд. юрид. наук, доцент – Розділ 5; С.О. Книженко, канд. юрид. наук – § 3 Розділ 1; Т.П. Матюшкова, канд. юрид. наук – § ; С.М. Лозова, канд. юрид. наук – § ; А.Б. Марченко, канд. юрид. наук – Розділ 4; Є.В. Пряхін, канд. юрид. наук – Розділ 2; М.Г. Щербаковський, канд. юрид. наук, доцент – § 5 Розділ 1; К 82 Особливості тактики проведення окремих слідчих дій: Навчальний посібник / Кол. авт.: Д.Д. Заяць, О.О. Андрєєв, В.В. Колесніков та ін.; За заг. ред. канд. юрид. наук, доцента Д.Д. Зайця. – Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2010. – с. У посібнику згідно з навчальною програмою спецкурсу у вищих навчальних закладах МВС України «Особливості тактики проведення окремих слідчих дій» і сучасними проблемами, які виникають на досудовому слідстві під час проведення слідчих дій, розглядаються питання тактики окремих видів огляду, обшуку, допиту, пред’явлення для впізнання та відтворення обстановки і обставин події. Особливості тактики цих слідчих висвітлюються з урахуванням ситуацій, які виникають під час їх проведення, а також у залежності від видів злочинів. На підставі цього у посібнику сформульовані відповідні рекомендації, які сприятимуть підвищенню ефективності діяльності слідчого при виборі тактичних правил і прийомів проведення вищезазначених слідчих дій в умовах окремих ситуацій. Призначений для студентів, аспірантів і викладачів вищих навчальних закладів, наукових і практичних працівників, а також тих, хто вивчає курс криміналістики. ББК 67.9 (4 УКР) 622.2 я 73 УДК 343.985 © Д.Д. Заяць, О.О. Андрєєв, В.В. Колесніков та ін., 2010 © Харківський національний університет внутрішніх справ, 2010 ЗМІСТ ВСТУП....................................................................................................... РОЗДІЛ 1 Особливості тактики окремих видів огляду............................. §1. Особливості огляду місця події за наявності трупа……………… §2. Особливості огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та транспортних засобів………………………………………………………….. §3. Особливості огляду місця заподіяння шкоди навколишньому середовищу………………………………………………………………………. §4. Особливості огляду місця пожежі……………………………………… §5. Особливості огляду комп’ютерної техніки, комп’ютерних мереж та електронних носіїв інформації…………………………………………………. РОЗДІЛ 2 Особливості тактики окремих видів обшуку……………… §1. Психологічні основи обшуку………………………………………… §2.Тактичні прийоми обшуку та критерії їх допустимості……………… §3.Тактичні комбінації, які застосовуються під час обшуку…………… §4. Використання науково-технічних засобів у ході обшуку…………… РОЗДІЛ 3 Особливості тактики окремих видів допиту………………… §1.Тактичні прийоми та комбінації допиту в безконфліктній ситуації… §2. Особливості розпізнавання ознак неправди в показаннях допитуваного під час проведення допиту та очної ставки……………… §3. Тактичні прийоми та комбінації допиту в конфліктній ситуації…… §4. Використання науково-технічних засобів у ході допиту………….. РОЗДІЛ 4 Особливості тактики окремих видів пред’явлення для впізнання……………………………………………………… § 1. Організаційно-тактичне забезпечення пред'явлення для впізнання особи за функціональними ознаками………………………………………….. § 2. Особливості тактики пред'явлення для впізнання особи за мовою чи голосом……………………………………………………………………… § 3. Тактичні правила та прийоми пред'явлення для впізнання в ситуації позавізуального спостереження особи, яку впізнають……………………… § 4. Використання науково-технічних засобів у ході пред’явлення для впізнання…………………………………………………………………………. РОЗДІЛ 5 Особливості тактики відтворення обстановки та обставин події в умовах типових ситуацій досудового слідства…… §1. Особливості тактики перевірки показань на місці в умовах сприятливої ситуації……………………………………………………………. §2. Тактичні правила та прийоми перевірки показань на місці в умовах конфліктної ситуації…………………………………………………………… §3. Особливості тактики слідчого експерименту в умовах типових ситуацій досудового слідства…………………………………………………. РОЗДІЛ 1 Особливості тактики окремих видів огляду §1. Особливості огляду місця події за наявності трупа. §2. Особливості огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та транспортних засобів. §3. Особливості огляду місця заподіяння шкоди навколишньому середовищу. §4. Особливості огляду місця пожежі. §5. Особливості огляду комп’ютерної техніки, комп’ютерних мереж та електронних носіїв інформації. §1. Особливості огляду місця події за наявності трупа Огляд місця події має винятково важливе значення ще й тому, що встановлені при огляді факти в сукупності з даними, отриманими в ході огляду трупа, подальшої судово-медичної експертизи та відомостями про особу потерпілого, часто є єдиними джерелами для формулювання версій з приводу особи ймовірного злочинця. Огляд трупа проводиться відповідно до правил, передбачених кримінально-процесуальним законодавством (ст. 192 КПК України), і тактичних рекомендацій, розроблених в криміналістиці та судовій медицині. Після одержання повідомлення про виявлення трупа його огляд повинен бути проведений у найкоротші строки, тому що, перебуваючи на відкритому повітрі, труп піддається впливу атмосферних факторів, внаслідок чого може бути втрачена важлива для справи інформація. З огляду на важливість і необхідність збору всієї інформації про подію злочину у справах при наявності трупа, під час огляду місця події, але до його проведення, необхідно залучити: 1) судово-медичного експерта, до завдань якого входить безпосередній огляд трупа, встановлення кількості і характеру тілесних ушкоджень, виявлення та вилучення наявних на місці події біологічних об'єктів: крові, слини, волосся, сечі. При огляді трупа судово-медичним експертом встановлюються всі наявні ушкодження, сліди крові, наявність у тілі сторонніх предметів тощо. Ці предмети в обов'язковому порядку вилучаються з метою наступного виявлення слідів, що належать злочинцеві. Так, при розслідуванні кримінальної справи, порушеної СУ ГУМВС України в Харківській області по ч. 1 ст. 115 КК України, по факту виявлення трупа гр. З. з множинними пораненнями, при слідчому огляді в голові потерпілого був знайдений металевий обломок діаметром 3 мм. В подальшому було встановлено, що цей обломок був єдиним цілим з ножем, вилученим при обшуку у гр. Ш. Ця обставина, в подальшому при розслідуванні кримінальної справи, надала можливість повного викриття обвинуваченого. 2) експерта-криміналіста, до завдань якого входить виявлення, фіксація та вилучення слідів трасологічного характеру біля трупа і на ньому (слідів рук, ніг, транспортних засобів, волочіння тощо), а також виконання всіх дій, пов'язаних з фото- і відеофіксацією ходу і результатів огляду трупа. Після прибуття на місце події судовий медик установлює ознаки, що свідчать про настання смерті. Якщо є хоча б найменші шанси на порятунок потерпілого, то його негайно евакуюють в найближчу лікувальну установу. До особливостей огляду трупа при вчиненні вбивств, належать: 1. Точна фіксація пози трупа. Це важливо тому, що, по-перше, після встановлення підозрюваного, його показання про те, де і у якій позі він залишив труп, є доказом його причетності до злочину. Істотна розбіжність фактичних даних з показаннями затриманого дозволяє підозрювати наявність самообмови; по-друге, у ряді випадків за позою трупа можна зробити припущення про деякі риси особи злочинця (так, безладна поза трупа може свідчити про схильність злочинця до хуліганських витівок, прагнення показати свою необмежену владу над жертвою, принизити її; при виявленні ознак вчинення статевого акту у неприродній формі можна зробити припущення про схильність злочинця до подібних статевих зносин). 2. Точна фіксація стану одягу трупа. Відмічаються зміни звичайного розташування одягу на трупі (що може свідчити про можливий мотив убивства і спосіб його вчинення); ушкоджень одягу на трупі (одяг може бути розірваний, розрізаний, з відірваними ґудзиками, зі слідами ушкоджень, що утворилися в результаті нанесення жертві колото-різаних ушкоджень, що може свідчити також про мотиви, спосіб і механізм вбивства, про агресивний характер злочинця, використані ним знаряддя і засоби, дії після вчинення злочину). Усі зазначені обставини показують значення ретельного огляду одягу на трупі і розкиданого біля нього, звертаючи увагу на місце розташування, стан, наявність забруднень, ушкоджень, відсутність деталей, фурнітури. Однією з основних версій при огляді місця події є припущення про те, що вбивство вчинене у цьому або іншому місці. На той факт, що вбивство вчинене не на місці виявлення трупа, можуть указувати такі обставини: сліди волочіння на трупі, одязі та на ґрунті; зім'ятий одяг на плечах, голові, руках; відсутність на місці виявлення трупа значних слідів крові при наявності травматичних ушкоджень, які повинні супроводжуватися рясною кровотечею; відсутність на місці події слідів боротьби у тому випадку, якщо потерпілі молоді, фізично не слабкі особи; виявлення трупа в тих місцях, де скоєння вбивства неможливе або малоймовірне: у воді, під бетонними плитами, у колодязях, ліфтових шахтах, у виритих ямах тощо; відсутність знятого з трупа одягу та інших предметів; виявлення трупа у вигляді розчленованих частин, упакованих у пакети, мішки, сумки тощо. Характеристика місця виявлення трупа, стан його одягу, поза, характер тілесних ушкоджень, трасологічних і біологічних слідів, залишених злочинцем, та інші фактори є відправною точкою для висування версії про особу злочинця, його психологічні та фізичні дані. І роботою цією слід займатися вже в процесі огляду, тому що деякі зроблені припущення про особу злочинця можуть допомогти під час пошуку нових слідів. В обов’язковому порядку оглядається рослинний покрив у ложі трупа, при необхідності вилучаються зразки рослин і ґрунту. Якщо на трупі є личинки, то вони вилучаються для подальшого проведення ентомологічної експертизи, що допоможе встановити час настання смерті. Якщо особа потерпілого не встановлена, то додатково при огляді одягу трупа встановлюється: відповідність одягу розмірам тіла і сезону, характеристика окремих предметів одягу (найменування, розміри, матеріал, колір, виробництво, характер малюнків, фасон, фабричні ярлики, сліди праски та хімчистки, сліди ремонту). Відзначається місце розташування латок, штопань (якщо такі є), їхня відповідність матеріалу одягу, колір, фактура, конфігурація, спосіб кріплення із тканиною. Провадиться ретельний огляд усіх кишень, а також простору між тканиною одягу і підкладкою, тому що там можуть перебувати заховані потерпілим документи, проїзні квитки, особливо якщо труп виявлений у залізничному вагоні або поблизу залізничних, автобусних станцій, аеровокзалів. Ці ж предмети можуть бути зашиті в поясах, бюстгальтерах, нижній білизні. При описі фабричних ярликів і всіляких міток у протоколі огляду вказується їхнє місце розташування, форма, розмір, текст. Якщо текст слабо видимий, то можна скористатися засобами оптичного збільшення, ультрафіолетовими освітлювачами, електронно-оптичним перетворювачем. На головних уборах оглядаються фабричні клейма, мітки, сліди від відсутніх кокард, вкладки в головний убір із внутрішньої сторони. При огляді взуття звертається увага на тип, фасон, матеріал верху і підошви, фасон, дефекти, сліди ремонту, ступінь зношування, фабричні ярлики та клейма. На завершальному етапі огляду трупа велике значення має фіксація та дактилоскопіювання трупа. Фотографування трупа також має важливе доказове значення. Оглядові та орієнтуючі фотознімки робляться з якомога більшої кількості ракурсів. Вузлові та детальні фотознімки повною мірою повинні відображати позу трупа, його зовнішній вигляд, всі наявні на ньому тілесні ушкодження, стан одягу, розташування стосовно навколишніх об'єктів, а також зовнішній вигляд і локалізацію всіх виявлених на місці події предметів і слідів, що становлять інтерес для слідства. Бажано здійснювати фотографування на кольорову фотоплівку або за допомогою цифрової техніки. Фіксація всіх об’єктів, виявлених на місці події, на фотографіях або відеоплівці вкрай важлива для наступного аналізу, що дозволить встановити логічний зв'язок цих об’єктів за механізмом вчинення злочину. Крім того, отримані фотоматеріали можуть використовуватись для створення психологічного портрета злочинця. З урахуванням необхідності проведення заходів щодо ідентифікації особи трупа, його зовнішність описується за системою словесного портрета. В обов’язковому порядку встановлюються і заносяться до протоколу такі дані: стать, вік, статура, колір волосся, очей і шкіряних покривів, довжина тіла і стоп, окружність голови, особливі прикмети та їх розташування (татуювання, бородавки, великі родимки, пігментні плями особливо на відкритих частинах тіла, шрами, сліди ампутацій, пороки розвитку), професійні особливості, наприклад, мозолі, чорнильні плями, пожовтіння шкіри тощо, стан зубів (кількість зубів на обох щелепах, кількість і місцезнаходження відсутніх зубів, наявність і локалізація каріозних і парадонтозних уражень, матеріал і колір пломб, зубні протези, їхній вигляд, матеріал, деталі будови). До завдань спеціаліста також входить обов'язкове дактилоскопіювання невпізнаного трупа. Дактилоскопіювання може проводитися як при огляді трупа на місці виявлення, так і в морзі. Якщо в результаті настання трупних явищ відбулася зміна шкірного покриву рук, то завданням судово-медичного експерта є відновлення шкірного покриву пальців і підготовка їх до дактилоскопіювання. До заходів із встановлення особи невпізнаного трупа належить також виконання впізнавальної фотозйомки, що провадиться, як правило, у морзі за участю співробітника експертно-криміналістичного підрозділу ОВС. При необхідності перед впізнавальною фотозйомкою проводиться туалет голови трупа. У будь-якому разі впізнавальна фотозйомка проводиться до і після туалету трупа. Якщо труп перебував у воді або іншому агресивному або консервуючому середовищі, то для фіксації стану ознак зовнішності впізнавальна фотозйомка провадиться негайно. Після проведення огляду та фіксації його результатів з місця події або надалі в морзі вилучаються: – весь комплект верхнього і нижнього одягу, з яким міг контактувати злочинець і на якому можуть бути виявлені мікрочастинки волокон тканини і забруднень, що відокремилися від предметів верхнього і нижнього одягу злочинця, а також сліди речовин людського організму: сперми, слини, крові; – взуття; – мікрочастинки з рук та інших частин трупа, яких торкався злочинець (мікрочастинки, як правило, невидимі неозброєним оком і вилучаються шляхом щільного притиснення до рук, інших частин тіла дактилоскопічної плівки або іншої спеціальної клейкої плівки, призначеної для вилучення мікрочастинок); – уміст з-під нігтів і з нігтьових щілин; – сліди на тілі, що походять з організму злочинця (шляхом щільного обтирання зволоженим тампоном зі стерильної марлі); – зразки вмісту статевих шляхів, прямої кишки, рота, вмісту між зубами залежно від обставин справи (на тампони або шляхом нанесення мазків на предметні стекла); – зчіс волосся з лобка з метою виявлення сторонніх волосків, які можуть належати злочинцеві; – мікрочастинки, що нашарувалися на окремих ділянках тіла. Якщо труп перебував у вологому середовищі (у воді, снігу), то кисті рук потрібно помістити в чисті пластикові пакети для збереження наявних на них слідів, а мікрочастинки з долонь і піднігтьовий уміст необхідно вилучати тільки в морзі після попереднього просушення. Одержані при огляді трупа відомості про місце і час вчинення злочину, характер тілесних ушкоджень, спосіб і знаряддя вбивства, залишені сліди повинні використовуватись слідчим, працівниками органів дізнання для побудови версій про особу, яка вчинила злочин. Дані відомості можуть застосовуватись фахівцем-психологом для діагностики психічного стану злочинця в момент вчинення злочину, формування його психологічного профілю з метою використання у цілях розшуку. §2. Особливості огляду місця дорожньо-транспортної події Огляд місця події у справах про ДТП є першочерговою та невідкладною слідчою дією, що полягає у сприйнятті, виявленні, вивченні та фіксації стану, властивостей та ознак матеріальних об’єктів, які знаходяться на місці події, з метою з’ясування характеру ДТП, особи винної у вчиненні злочину та інших обставин, що характеризують злочинну подію та підлягають встановленню при розслідуванні. При вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, огляд місця події необхідно проводити невідкладно, тому що вплив різних обставин (потік транспорту, пішоходів, атмосферні умови та інше) може призвести до втрати, пошкодження слідів та зміни обстановки. В окремих випадках, (коли, наприклад, необхідний розшук автотранспорту та його водія), від швидкого та якісного огляду залежить успіх подальшого розшуку. Огляд місця події у справах про ДТП є обов’язковим у тих випадках коли ДТП має ознаки злочинів, передбачених ст.ст. 286, 287, 288, 291 КК України, а саме коли: - в учасників ДТП наявні середньої тяжкості або тяжкі тілесних ушкодження; - ДТП спричинило загибель хоча б однієї людини. Основними завданнями огляду місця ДТП є: 1. вивчення і закріплення матеріальної обстановки місця ДТП з метою з’ясування характеру й обставин події, що сталася; 2. фіксація дорожньої обстановки транспортних засобів та інших учасників ДТП; та взаєморозташування 3. виявлення і фіксація слідів ДТП; 4. виявлення, фіксація та вилучення речовин і предметів, здатних бути речовими доказами в справі; 5. збір даних, які характеризують дорожню обстановку та інші обставни в яких відбулося ДТП; 6. одержання вихідної інформації для висування загальних і окремих версій про причину ДТП та особу яка винна у її вчиненні; 7. одержання даних для організації розшуку транспортного засобу й злочинця, що сховався та проведення інших оперативно-розшукових заходів. Основними об’єктами огляду під час розслідування ДТП є: ділянка проїжджої частини дороги (вулиці), де відбулася подія; навколишня територія, на якій збереглися сліди і предмети, що мають значення для справи; труп і одяг потерпілого; сліди транспортних засобів; різні предмети, що відносяться до події, осколки стекол фар, частинки фарби, змащувальні матеріали, уламки деталей автомобілів, предмети, що випали з автомобіля у момент ДТП, тощо. Тактичні особливості огляду місця ДТП: Виходячи із загальних положень криміналістичної тактики, огляд місця події підрозділяється на три етапи: − підготовчий, робочий і заключний. Підготовчий етап огляду місця події у свою чергу підрозділяється на дві стадії. Перша стадія починається з моменту одержання повідомлення про ДТП, На цій стадії відбувається первісний аналіз інформації, що надійшла, з метою визначення складу слідчо-оперативної групи, вибору і підготовки техніко-криміналістичних засобів, вибору фахівців, яких доцільно залучити для участі в огляді місця події, вживання заходів до запобігання чи ослаблення дії шкідливих наслідків злочину, а також відновлення безпечного дорожнього руху. Дослідження обстановки місця ДТП є досить складним, тому, огляд місця події необхідно проводити слідчо-оперативною групою, до складу якої, враховуючи вимоги наказу МВС від 28.04.2009 № 181 «Про організацію діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань», слід залучити наступних осіб: 1. У випадках коли постраждали люди: дізнавач чи слідчий; начальник слідчого відділу (відділення), якщо при ДТП загинуло дві і більше особи; інспектора ДАІ; судово-медичного експерта (якщо загинули люди). 2. У випадках коли водій зник, до складу групи додатково включити: оперуповноваженого карного розшуку; дільничного інспектора міліції. 3. Якщо пригода вчинена на території обслуговування стройового підрозділу дорожньо-патрульної служби, на неї виїздять: інспектор із дізнання стройового підрозділу; інспектор із розшуку; інспектор дорожньопатрульної служби Крім того для участі в огляді місця ДТП доцільно залучити експерта криміналіста, але і більш вузьких фахівців криміналістичних підрозділів: спеціалістів фізико-хімічної лабораторії - для виявлення й вилучення мікрочастин; спеціаліста-автотехніка - для огляду місця ДТП і слідів автотранспортних засобів; пожежно-технічного спеціаліста та інших спеціалістів для виявлення й фіксації відповідних об’єктів в залежності від обставин ДТП. На членів слідчо-оперативної групи покладаються наступні загальні обов’язки: Слідчий (дізнавач) − керує проведенням слідчої дії, дає завдання учасникам СОГ на проведення оперативно-розшукових та організацій них заходів, особисто проводить оглядає місця події, складає протокол і схему до нього. Інспектор ДАІ − забезпечує безпеку руху транспортних засобів і пішоходів в районі ДТП. Надає допомогу слідчому або дізнавачу в огляді місця події, у виявленні слідів і предметів, що можуть мати значення для розкриття і розслідування ДТП, та дозволяють встановити транспортний засіб, що брав участь у дорожній події. Допомагає перевірити технічний стан транспортного засобу і відправити його до місця зберігання до вирішення питання про видачу власникові. Оперуповноважений карного розшуку − сприяє слідчому або дізнавачу у виконанні дій з огляду місця ДТП, виконує їх доручення, проводе оперативно-розшукові заходи. спільно з інспектором ДАІ організовує переслідування водія, що втік з місця події; вживає заходи щодо організації заслонів і пікетів на шляхах можливої появи транспортного засобу, що втік з місця події; опитує громадян, які були очевидцями ДТП, в цілях отримання від них інформації, що має значення для з’ясування обставин дорожньої події і розшуку транспортного засобу, що переховується, і водія. Експерт-криміналіст − надає допомогу слідчому або дізнавачу у виявленні, фіксації, вилученні і упаковці слідів і речових доказів. В ході огляду висловлює припущення про походження слідів, причини появи на місці події тих або інших предметів. За виявленими слідами, зокрема слідами протектора, визначає тип і марку транспортного засобу. Вносить пропозиції про можливість використання виявлених слідів і предметів для розкриття злочину. Консультує при фотографуванні місця події або проводить фотографування сам. Надає допомогу в описі слідів і предметів при складанні протоколу огляду, у складанні планів і схем. Спеціаліст-автотехнік − надає допомогу слідчому або дізнавачу у встановленні механізму події, у виявленні його причин і слідів, що дозволять ідентифікувати транспортний засіб, у визначенні довжини гальмівного шляху і встановленні інших ознак, указываю­щих на швидкість руху транспортного засобу і інші обставини події. Допомагає відтворити механізм події, зрозуміти значення і походження окремих видів слідів. Перевіряє технічний стан транспортних засобів, роботу окремих вузлів і деталей. Визначає по слідах і речових доказах марку, модель, тип транспортного засобу, що втік з місця події, і напрямок його руху. За рішенням слідчого бере участь в проведенні слідчих експериментів за визначенням видимості, обзорности, перевірці гальмівної системи. Друга стадія підготовчого етапу огляду починається з моменту прибуття слідчо-оперативної групи на місце події. На цій стадії вживаються заходи для надання медичної допомоги потерпілим, якщо це потрібно, відновлення безпечного дорожнього руху, затримання водіїв та транспорту, які брали участь у події, вилучаються посвідчення на право керування транспортом і ключі від замка живлення; визначаються межі огляду, забезпечується охорона місця події, видаляються сторонні особи. Виходячи з особливостей ДТП та характеристик транспортних засобів, остаточно вирішується питання щодо учасників огляду, залучаються поняті, визначаються спосіб і послідовність проведення огляду. Крім того, слід установити і стисло опитати учасників та очевидців події, уточнити обставини, за яких вона була вчинена. Під час попереднього вивчення обстановки ДТП, насамперед необхідно встановити: час, місце, обставини події, вид, державний номер та належність автомототранспорту, причетного до пригоди; наявність потерпілих, стан їх здоров’я, де вони перебувають у даний час; установчі дані водія, заявника та свідків; якщо водій з місця пригоди зник, напрямок його втечі та прикмети водія чи транспортного засобу. Викликати на місце пригоди швидку медичну допомогу (якщо є поранені) та підрозділи МНС ( у разі загрози або виникнення пожежі, блокування людей в транспортному засобі). Крім того, у тому випадку, коли водій зник із місця пригоди, під час якої постраждали або загинули люди, необхідно: ввести в дію план "Перехоплення"; орієнтувати про подію, номер, марку та тип транспорту, його прикмети та прикмети водія. У тих випадках, коли неможливо зберегти обстановку місця події й сліди у незмінному стані до закінчення огляду, слід зробити відмітки на дорозі (крейдою, фарбою чи іншим відносно стійким барвником): з метою фіксації місця розташування транспортних засобів; тіла загиблого; слідів транспортних засобів; зони осипання, скла; розташування предметів, які були у постраждалого, чи відділилися від транспортного засобу. При несприятливих погодних умовах ужити заходів до збереження слідів та речових доказів до проведення фіксації їх місця розташування. У тих випадках, коли у водія виявлено ознаки сп’яніння, слід негайно провести його освідування. Робочий етап огляду підрозділяється на дві стадії: загальну і детальну. На цьому етапі проводиться фіксація обстановки дорожньо-транспортної події, яка склалася на момент прибуття слідчо-оперативної групи. На загальній стадії робочого етапу огляду проводять загальний огляд території, місця ДТП, предметів, які там знаходяться. Вивчають і закріплюють: матеріальну обстановку, вузлові місця, де є сліди і предмети, що можуть бути речовими доказами; встановлюють і фіксують розташування транспортних засобів та інших об’єктів на місцевості; оглядають проїзну частину та автомобілі. Проводять необхідні виміри, складають плани, схеми, вивчають і фіксують взаємне розташування об’єктів тощо. На цій стадії проводиться орієнтуюча, оглядова та вузлова фотозйомка. На початковому етапі огляду велике значення має фіксація обстановки місця події в цілому, застосовуючи статичні прийоми огляду, у процесі яких установлюється зв’язок між слідами злочину, що дозволяє уявити картину події, що сталася та висунути версії щодо механізму ДТП. Особливості огляду ділянки місцевості. Огляд ділянки місцевості, на якому сталося ДТП, слід починати з загального огляду під час якого слід з’ясувати загальну характеристику події (наїзд, зіткнення тощо), характер дороги (пряма дорога, поворот, закруглення, розвилка, перехрестя), профіль (горизонтальна дорога, спуск, підйом), тип дорожнього покриття (асфальт, булижник, ґрунтова дорога) та його стан (сухий, вологий, забруднений, засніжений, ожеледь), , предмети, які оточують дорогу (будівлі, дерева, стовпи, огорожі, канави, мости тощо.), чи є дефекти проїзної частини (вибоїни, ремонт шляху, огорожі), ширину проїзної частини; наявність розмітки; кількість смуг для руху в кожну сторону; наявність тротуарів, пішохідних переходів, дорожніх знаків, узбіч, тротуарів, газонів і так далі стан погоди (ясно, дощ, туман, снігопад, завірюха), видимість попереду (у метрах). Якщо подія трапилася в нічний час, − ступінь освітленості шляху (електричні ліхтарі, світло, падаюче з вікон будинків, не освітлено). Фіксуються розташування транспортних засобів на місці ДТП, сліди і інші об’єкти щодо елементів дорогі, а також інших постійних орієнтирів. Під час загального огляду слід також зафіксувати де саме відбулася ДТП найменування населеного пункту, вулиці, номер будинку навпроти якого сталася подія. У тих випадках коли дорожньо-транспортна подія відбулася на шосе або на будь-якій дорозі поза межами населеного пункту місце події фіксують відносно кілометрових стовпів. Вимірювання ширини проїзної частини в більшості випадків не викликає труднощів. Проте якщо при огляді місця події, розташованої на шосе з вдосконаленим покриттям (за відсутності сніжного покриву), неважко відмітити межі проїзної частини, то визначення ширини, наприклад, ґрунтової дороги пов’язано з деякими труднощами, оскільки її межі виражені нечітко. Тому, вимірюючи ширину такої дороги, слід звертати увагу не тільки на накатану частину, але і на прилеглі до неї ділянки. У протоколі слід відобразити розміри цих ділянок, вказати на придатність або непридатність їх для руху транспортних засобів, що брали участь в події. Якщо траса з вдосконаленим покриттям занесена снігом і візуально не можна розрізнити межі узбіч, шириною проїзної частини слід вважати ту смугу дороги, яка обмежена природними перешкодами (вали снігу, обмежувальні віхи, кювети) та придатна для руху транспортних засобів. Під час огляду ділянки місцевості на якому сталася ДТП особливу увагу слід приділяти слідам ходової частини транспортних засобів (гальмування, бокового ковзання, вільного кочення). Їх слід оглянути й описати з особливою ретельністю, оскільки по ним можна визначити розташування транспортного засобу в той або інший момент події або експериментально встановити швидкість його руху. У ході вивчення слідів ходової частини необхідно встановити та зафіксувати в протоколі та на схемі місце їх розташування відносно перехрестя, країв проїзної частини, осьової лінії. Особливу увагу слід приділяти вивченню слідів гальмування. Довжину гальмівного сліду заміряють від початку видимого сліду (відбитку) протектора, а при його відсутності − від початку сліду ковзання. Необхідно також фіксувати характеристику зовнішнього виду гальмівного сліду. Це можуть бути відбиток чітко вираженого малюнка протектора, слід ковзання коліс (юз) або змішаний відбиток, коли малюнок протектора переходить в слід − ковзання, або навпаки. Якщо сліди гальмування коліс різні, то необхідно виміряти розміри окремо кожного з них. Гальмівний слід може бути не суцільним, а перерваним. В цьому випадку фіксують довжину кожного відрізку окремо, а також відстані між ними. За довжиною гальмівних слідів можна визначити швидкість руху транспортного засобу перед гальмуванням. Довжина гальмівного шляху залежить і від багатьох інших чинників. Сила інерції тим більше, чим більше вага автомобіля. Тому навантажена машина за інших рівних умов має довший гальмівний шлях, ніж ненавантажена, на довжину гальмівного шляху впливає також і ступінь зношеності шин автомобіля, шини із зношеними протекторами залишають довші сліди гальмування. На довжину гальмівного шляху впливають також характер і стан дорогі. На сухому асфальті рух автомобіля за інерцією продовжуватиметься далі, ніж по булижнику або на ґрунтовій дорозі. На слизькій або мокрій дорозі автомобіль рухатиметься за інерцією довше, ніж по сухій. Різке гальмування на обмерзлій дорозі приводить до занесення автомобіля, причому воно мимоволі міняє напрямок руху і може внаслідок цього наїхати на людей або зіткнутися з іншими транспортними засобами або предметами дорожньої обстановки. Інерція автомобіля швидше погашається на розбитій дорозі, де є багато вибоїн і вибоїн. Має значення для сили інерції і рельєф шляху. На горизонтальній дорозі або на спуску сила інерції буде більша, ніж по дорозі, що йде в гору. Сліди гальмування (їх довжина, характер дорожнього покриття) повинні бути ретельно зафіксовані, оскільки шляхом експертизи в деяких випадках можливо по ним встановити швидкість руху автомобіля. Огляд прилягаючої території. Ця частина огляду дороги має своєю метою виявлення речових доказів, необхідних для з’ясування обставин події, а також для розшуку і ідентифікації машини, що сховалася. До них можуть відноситись: осколки скла; шматочки фарби і грудки грязі; відламані частини або деталі, що випали чи іншим чином відокремились від автомобіля; тканина і волокна; плями крові, шматки мозкової речовини і частини інших тканин людського організму; речі, які належать потерпілому або водієві, чи пасажирам автомобіля, що втік з місця події. Всі виявлені на місці події речові докази повинні бути сфотографовані, детально перераховані і описані в протоколі огляду із вказівкою точного місця їх виявлення і розташування по відношенню до автомобіля, трупа і нерухомих орієнтирів (стовп, дерево, кут огорожі, кут будівлі і т. п.). Місця виявлення цих предметів повинні бути позначені також в плані-схемі місця події. Криміналістичне значення осколків скла, що виявляються на місці події, вельми велике. Як правило, ці осколки належать фарам, бічним дзеркалам, стеклам бічних дверцят автомобіля і в подальшому дозволить ідентифікувати автомобіль, що брав участь в даній події. У разі виявлення осколків скла на дорозі вони повинні бути ретельно зібрані упаковані в окремий конверт або пакет, на якому указуються: дата і місце їх виявлення, кількість уламків. Якщо осколки скла, виявлені на різних ділянках місця події, то вони також повинні бути ретельно зібрані і упаковані окремо в інші конверти або пакети, на яких робляться аналогічні відмітки. У жодному випадку не можна складати осколки, виявлені в різних місцях, в один і той же конверт або пакет. Іноді на місці події можна виявити шматочки фарби, що відкололися від автомашини, або шматки грязі, що відокремились від ходової частини автомобіля, який втік з місця події. Такі предмети, особливо фарба, мають криміналістичне значення, оскільки вони у ряді випадків дозволяють встановити, що машина всупереч свідченням її водія знаходилася на місці події. Виявлені на дорозі шматочки фарби і грязі, що відокремилися, від транспортного засобу повинні бути ретельно зібрані і упаковані таким же чином, як і осколки скла. Для збереження геометричної форми таких об’єктів їх можна покласти в дерев’яну або картонну коробку, викладену м’якими матеріалами. Під час події на автомобілі можуть відламатися або випасти на дорогу деякі деталі і приладдя автомобіля, наприклад, фари або їх деталі, дверні ручки, ковпаки з коліс, заводські емблеми, номерні знаки, пробки радіатора або бензобака, монтажні інструменти та інші предмети. Їх також слід зібрати і залучити до справи. При огляді ділянок місцевості треба також звертати увагу на шматочки тканини і волокна, які могли відірватися від одягу потерпілого, і зафіксувати в протоколі огляду точне місцезнаходження цих предметів. Вони можуть допомогти відновити картину події, особливо в тих випадках, коли винуватець прийняв заходи до зміни обстановки. При огляді дороги треба ретельно фіксувати в протоколі огляду місцерозташування, розміри і форму плям крові, шматків мозкової речовини і частин інших тканин людського організму. Розмір калюж крові дозволяє судити про кількість крові, що витекла, що є важливим для встановлення, чи було пошкодження нанесено потерпілому на місці виявлення калюжі крові чи труп був перенесений на це місце після вчинення ДТП. Форми бризок крові дозволяють судити про напрямок удару. У разі потреби ці сліди слід сфотографувати. На речах потерпілого можуть залишитись сліди фарби, що відкололася від автомобіля, і, навпаки, на автомобілі, що втік з місця події, можуть залишитись сліди фарби, що відкололася від пошкодженого предмету дорожньої обстановки або предметів, які були при потерпілому. Приймаючи до уваги криміналістичне значення цих слідів для ідентифікації, необхідно у всіх випадках забезпечити відбір зразків, які надалі можуть знадобитися для порівняльного дослідження. Під час огляду проїзної частини та прилеглої місцевості слід звертати увагу не тільки на полотно дороги, але і на навколишні предмети, на підступах і шляхах руху автомобіля з місця події. Залежно від обставин події ці ділянки також повинні бути ретельно оглянуті. На узбіччях дороги, на схилах і дні канав і кюветов іноді вдається виявити чіткі відбитки протекторів автомобіля. Якщо сліди коліс автомобіля ведуть убік від полотна дороги, треба проглянути їх на всьому протязі. Іноді таким шляхом вдається встановити напрямок, в якому втік злочинець, а в деяких випадках ці сліди приводять в населений пункт, в якому знаходиться автомобіль. На стовпах, стовбурах дерев, огорожах, дорожніх знаках, будівлях, можуть бути виявлені сліди удару, нанесеного виступаючою частиною автомобіля. У таких випадках необхідно точно виміряти, на якій висоті знаходиться слід і його форму та розміри, щоб таким чином визначити, якою саме частиною автомобіль ударився об перешкоду. Ці дані можуть стати в нагоді для розшуку і впізнання машини. Іноді в таких слідах можна виявити фарбу, осколки розбитих стекол чи інші предмети, які відокремилися від автомашини. Ці речові докази можуть зіграти вирішальну роль для пізнання і ідентифікації розшукуваної машини, тому вони повинні бути описані в протоколі, зафіксовані за допомогою фотографії, а також по можливості вилучені з місця події і збережені для подальшої експертизи. В окремих випадках доцільно виготовити зліпки із слідів удару. Особливості огляду трупа на місці ДТП. До того як приступити до безпосереднього огляду трупа, слідує особливо ретельно, не міняючи пози трупа і не торкаючись до нього, зафіксувати його місцеположення на місцевості по відношенню до проїзної частини, транспортного засобу, а також предметів навколишніх обстановки. Слід провести ретельні вимірювання від трупа до коліс автомобіля або їх слідів . Ці вимірювання повинні бути проведені від ніг трупа, голови та середини тулуба. Потім в протоколі огляду фіксується, в яку сторону повернута голова і ноги трупа і його поза (руки розкриті або притиснуті, ноги випрямлені або зігнуті в колінах, тощо). Встановлення положення трупа має значення для відновлення картини події. Якщо, наприклад, при наїзді труп виявлений перед початком слідів гальмування, то ця обставина є підставою для висунення версії, що потерпілий був збитий транспортним засобом ще до початку гальмування. При виявленні трупа на місці події необхідно встановити наявність, характер і розташування видимих тілесних ушкоджень та інших слідів ДТП. З цією метою труп спочатку оглядається в тому положенні, в якому його було виявлено, не допускаючи переміщень. Подальший огляд трупа проводиться в тому положенні в якому його було виявлено з верху вниз. Тобто, якщо труп лежить на спині, то спочатку оглядається голова, потім грудна клітка, черевна частина, руки і ноги. Трупні плями описуються за кольором, формою і місцем їх розташування Після цього тіло перевертають і оглядають із спини в такій же послідовності. Під час огляду перевіряється ступінь трупного задубіння, яке встановлюється шляхом згинання кінцівок у суглобах. Час настання трупного задубіння залежить від температури навколишнього середовища. Крім того, Слід виміряти температура трупа медичним градусником. Отримані відомості дозволять встановити час настання смерті. Тілесні ушкодження детально описуються по характеру, стану (кровотеча, кров,що засохла), формі і розміру, відстані від підошовного рівня стопи. Якщо потерпілий ніс в руках предмет, що залишив слід на транспортному засобі, то необхідно зміряти відстань від підошовного рівня стопи до розташування другої фаланги пальців рук. Особливу увагу слід приділити ранам які розташовані на не захищених одягом ділянках тіла, тому що в них можуть бути виявлені частинки фарби та інших речовин які відокремилися від автомобіля та дозволяють його ідентифікувати. Пошкодження й інші сліди (бруд, фарбники) ретельно дослідити виміряти їх розмірі, визначити форму та описати у протоколі. Після цього оглядається одяг, спочатку вивчається його зовнішній стан, що дозволяє нерідко з'ясувати поведінку потерпілого безпосередньо перед наїздом і вирішити питання про межі огляду. Наприклад, відсутність предметів одягу (головний убір, шарф, рукавички) взимку припускає розширення меж огляду місця ДТП. Значення огляду одягу визначається і тим, що він, по-перше, є об'єктом, який першим вступає в контакт з автомобілем і дорожнім покриттям. Подруге, сліди на одязі і на тілі потерпілого взаємопов'язані. Розташування слідів на одязі відповідає розташуванню тілесних ушкоджень на трупі. Крім того, на одязі можуть бути виявлені осколки скла розбитої фари, а на ґудзиках, пряжках, застібках «блискавках», можуть бути виявлені шматочки фарби, що відокремилися від автомобіля, що зробив наїзд. Слід зазначити, що огляд одягу має своїй на меті не тільки відшукання слідів, але і встановлення особи загиблого. У кишенях одягу можуть знаходитися особисті документи, листи з адресами, записки, рецепти лікувальних установ тощо. Крім того на одязі можуть бути виявлені особисті мітки та інші індивідуальні ознаки, вивчення яких може допомогти встановити особу загиблого. Огляд одягу слід починати з передньої частини (зверху вниз), а потім в такій же послідовності зі спини. При цьому треба зафіксувати вид одягу, тип тканини та колір, та інші індивідуальні особливості. Крім того слід зафіксувати пошкодження які є на одязі а також сліди нашарування які утворилися від контакту з поверхнею автомобіля чи дороги. По характеру пошкоджень одягу визначається поверхня, яка стикалася з одягом, механізм утворення слідів. Так, при волочінні тіла потерпілого по проїзній частині дороги характерні численні сліди у вигляді складок витертої тканини, які чергуються з непошкодженими ділянками. Складки згладжуються в протилежному ковзанню тіла напрямі. Предмети оглянутого одягу знімають з трупа і за наявності слідів, схильних до легких зміни, фіксують таким чином, щоб зберегти ці сліди. Але слід пам’ятати що вологий одяг не можна поміщати в поліетиленові пакети, оскільки він може запліснявіти, що приведе до втрати слідів. Вологий або скривавлений одяг просушується при кімнатній температурі, а потім упаковується. Взуття потерпілого, також необхідно оглянути, на ньому можуть зберегтися сліди взаємодії з дорожнім покриттям у вигляді розривів і подряпин. Деформація взуття відбувається у напрямку руху транспортного засобу. Характерні сліди також утворюються на її підошві у вигляді паралельних прямолінійних або дугоподібних подряпин. Вивчення цих слідів у деяких випадках дозволить визначити характер руху потерпілого (стояв, рухався бігом або кроком), а також напрямок руху транспортного засобу у момент наїзду. Велике криміналістичне значення мають сліди, що утворилися на предметах, які знаходилися у потерпілого: сумці, портфелі, валізі і тому подібне Вони утворюються в результаті контакту цих предметів з частинами транспортного засобу і мають характер поверхневого пошкодження чи руйнування. У свою чергу ці предмети залишають на транспортному засобі сліди нашарувань, вм'ятини або подряпини. Криміналістичне значення слідів, що утворилися в результаті взаємодії предметів, що знаходилися у потерпілого з транспортним засобом, полягає в тому, що з їх допомогою можна встановити факт наїзду на людину, визначити, якою його частиною завдано удар, положення потерпілого у момент наїзду, а також пояснити характер і механізм тілесних ушкоджень. В деяких випадках злочинець переміщає труп потерпілого, щоб інсценувати нещасний випадок по необережності пішохода, або додає трупу таке положення або позу, які пом'якшували б відповідальність водія за наїзд. Ретельний огляд місця події повинен в цих випадках виявити сліди крові на різних ділянках дорогі або сліди волочіння і дасть можливість відновити дійсну картину що трапився і виявити місце, звідки труп був переміщений. Особливості огляду транспортних засобів. Ретельному огляду підлягають транспортні засоби учасники ДТП. Їх огляд має велике значення для встановлення причин, умов, обставин і динаміки здійснення ДТП. Зокрема, огляд дозволяє відновити позу потерпілого при наїзді, визначити частини автомобіля, якими було завдано удар. На загальній стадії огляду слід визначається місце розташування транспортного засобу по відношенню до проїзної частини, інших транспортних засобів та предметів дорожньої обстановки, з’ясувати марку та модель транспортного засобу, номера шасі, двигуна, державний номерний знак, власника транспорту, особисті дані водія. , а також кількість пасажирів, характер вантажу, його розміщення, вага і спосіб кріплення. Детальний огляд здійснюється з метою виявлення, фіксація і вилучення слідів та інших речових доказів, а також визначення технічного стану транспортного засобу. Приступаючи до детального огляду, слідчий залежно від характеру події повинен передбачати, утворення яких слідів можливе на окремих деталях. На місці події слідчому важливо тактично правильно визначити послідовність огляду транспортного засобу, а також запобігти знищенню слідів і можливості появи нових від випадкового дотику до частин транспорту. Передня частина оглядається від низу до верху, починаючи з найбільш виступаючих елементів. Бокові частини вивчаються від передньої до задньої частини. Задня частини оглядається також, як і передня. Дах і нижня частина кузова оглядаються спереду назад. З метою забезпечення ефективності огляду транспортного засобу доцільно розділити на декілька ділянок: передня частина (передній бампер, облицювання радіатора, підфарники, фари, передня частина крил, капот, лобове скло, передні стійки кузова, передня частина кузова); права бокова сторона (переднє крило, переднє колесо, дзеркало бокового виду, кронштейн, антени радіоприймача, передні двері, середня стійка кузова, задні двері, задня стійка кузова, заднє крило, заднє колесо); ліва бокова сторона (оглядається як права бокова сторона); задня частина (задній бампер, габаритні ліхтарі, кришка багажника, заднє скло); дах кузова; нижня частина. Зовнішні поверхні транспортного засобу оглядаються з метою виявлення на них слідів їх деформації, які утворюються в наслідок зіткнення з перешкодами, найчастіше вони утворюються на передньому бампері, капоті, крилах, вітровому склі, передніх стійках кузова. Крім того на зовнішніх поверхнях облицювання автомобіля можуть бути виявлені сліди рук і других частин тіла людини, обривки одягу або окремі його волокна, а також кров, волосся чи частини м'яких тканин тіла потерпілого. Плями крові роздільно зіскоблюють або знімають ватяним, марлевим тампоном, висушують на повітрі і поміщають в паперовий пакет. Одночасно беруть і контрольну пробу з ділянки, що розташована поряд. Волосся, волокна і обривки одягу збирають пінцетом, на кінці якого надягають гумові наконечники. Всі вилучені обїєкти упаковують в окремі пакети, на яких, указують точне місце їх виявлення. Частинки шкіри, м'яких тканин обережно знімають скальпелем і поміщають в чисту пробірку. На гладких поверхнях автомобіля нерідко залишаються сліди пальців. Вони, як правило, розташовані на ручках дверей, стеклах кабіни, рульовому колесі, дзеркалі заднього вигляду, стеклах приладів, важелях перемикання передач і ручного гальма, кнопці звукового сигналу, ручного перемикача світла, панелі приладів, сонцезахисних козирках, ручках радіоприймача тощо. У кабіні автомобіля можуть опинитися речі, документи водія або пасажирів. Після огляду та фіксації слідів, які утворилися в наслідок ДТП переходять до дослідження технічного стану транспортного засобу. Дослідженню піддаються різні системи управління. Спочатку здійснюється перевірка систем в стані спокою, а потім в русі. Система рульового управління є одним з найважливіших вузлів транспортного засобу. Її умовно можна розділити на три частини: рульове колесо, рульова колонка і пов'язані з нею вузли, шарнірні з'єднання. Під час огляду системи рульового управління на величину люфтів в з'єднаннях рульової системи, ослаблення кріплень або роз'єднання окремих елементів, наявність на них тріщин або слідів залишкової деформації, порушення герметичності підсилювальних пристроїв. Одні несправності (наприклад, деформація рульової тяги, люфт рульового колеса) виявляються при візуальному огляді, інші можуть бути виявлені лише спеціальними дослідженнями фахівців. Огляд гальмівної системи слід починати зі встановлення рівня рідини в бачку головного гальмівного циліндра для автомобілів з гідравлічною гальмівною системою. Далі перевіряються стан гальмівних шланга, герметизація трубопроводів і робочих циліндрів транспортного засобу. У пневматичній гальмівній системі перевіряється герметичність з'єднань, справність компресора і манометра, що показує величину тиску повітря. На даному етапі детальному огляду піддаються також колеса транспортного засобу. Звертається увага на стан дисків чи не мають вони деформації тріщин, інші пошкодження. Під час огляду шин звертають увагу на їх тип (діагональні, радіальні), малюнок протектора та його стан. При цьому слід пам’ятати, що не допускається установка на одній осі шин різних типів, а також з різними малюнками протектора. Крім того, шини по розмірах і допустимому навантаженні повинні відповідати даній моделі транспортного засобу. Не допускається експлуатація зношених шин. Вони не повинні мати навскрізних порізів, пошкоджень, що викликають оголення ниток корду, розшарування каркаса, відшарування протектора від боковини. При подальшому огляді транспортного засобу визначається працездатність інших важелів і систем управління. При цьому слід оглянути, стан и положення важелів перемикання передач, покажчики повороту, світлосигнальні пристрої, склоочисники. Результати аналізу виявлених на транспортному засобі слідів і речових доказів, його технічного стану, а також дані вивчення обстановки місця події є основою для подальшого розслідування (проведення допитів, слідчих експериментів і інших слідчих дій). Таким чином, вивчення окремих об'єктів і всієї обстановки місця події дозволяє виявити можливий взаємозв'язок між ними з тим, щоб разом з іншими обставинами справи встановити механізм події у всіх деталях. §3. Особливості огляду місця заподіяння шкоди навколишньому середовищу Огляд місця події має місце при розслідуванні більшості екологічних злочинів. Насамперед, незаконного корисливого вилучення об’єктів тваринного, рослинного світу, корисних копалин; забруднення атмосферного повітря, водних об’єктів, земель тощо. Специфіка розслідування злочинів, пов’язаних із порушенням правил охорони навколишнього природного середовища полягає в тому, що може бути не одне, а декілька місць події. При розслідуванні забруднення атмосферного повітря, водних об’єктів слідчий має проводити огляд місця події, тобто місця, де були виявлені наслідки забруднення, і місця, де знаходиться безпосереднє джерело забруднення. У зв’язку з цим до основних об’єктів, що підлягають слідчому огляду відносять: – ділянки, що зазнали забруднення (водойми, ріки, їхні береги, прилегла територія); – об’єкти, що були приведені в непридатність внаслідок забруднення поверхневих або підземних вод, водоносних горизонтів; – очисні споруди, відстійники, водостоки; – промислова територія (разом із приміщеннями); – технічна документація, інші документи; – місця поховання шкідливих речовин; – транспортні засоби, призначені для вивозу промислових відходів, тощо. Зазначимо, що така класифікація об’єктів слідчого огляду характерна для злочинного забруднення об’єктів природи. Огляд місця події поділяється на підготовчий, робочий та завершальний етапи. Тактика огляду місця події при розслідуванні екологічних злочинів підпорядковується загальним правилам огляду, але має свої особливості, зумовлені видом, способом вчинення злочину. Зокрема, слідчий, залежно від виду екологічного злочину, може проводити не один, а кілька оглядів місця події. Так, при розслідуванні забруднень водойм слідчий оглядає місце події, місце поширення забруднення, місце виявлення наслідків. Основним завданням підготовчого етапу є інформаційно-тактичне і матеріально-технічне забезпечення виїзду на місце події. Слідчому необхідно одержати найбільш повну інформацію про подію і умови, в яких необхідно буде працювати. Так, при злочинних забрудненнях атмосферного повітря та водойм слідчому огляду підлягає велика територія, наслідки забруднення можуть швидко зникати під впливом природних умов або внаслідок умисного знищення зацікавленими особами. Особливість слідчого огляду місця події екологічних злочинів полягає також у тому, що він вимагає використання спеціальних знань. Так, при розслідуванні забруднення атмосферного повітря, слідчий до огляду місця події залучає спеціалістів, котрі допоможуть йому визначити місце газопилових викидів, межі санітарно-захисної зони та межі території, на якій осіли забруднюючі речовини. В якості фахівців слідчий, залежно від виду екологічного злочину та слідчої ситуації, залучає єгерів, лісників, маркшейдерів (фахівців в галузі геології), працівників Державної екологічної інспекції Міністерства екології та природних ресурсів, працівників санітарно-епідеміологічної служби (при забруднені атмосферного повітря), технологів (якщо огляду підлягають технологічні установки), хіміків (якщо був витік хімікатів), іхтіологів (коли дослідженню підлягає риба), ветеринарів (якщо огляду підлягають тварини), водолазів (коли огляду підлягають водні об’єкти), дозиметристів (якщо сталося радіоактивне забруднення), та інших. Особливість підготовки до огляду місця події екологічних злочинів виявляється у тому, що слідчому доцільно за участю експерта-криміналіста використовувати науково-технічні засоби, фотоапаратуру та відеотехніку, а за участю відповідних спеціалістів – прилади для відібрання проб води, повітря, ґрунту, дозиметри тощо. При проведенні огляду місця події окремих видів екологічних злочинів учасникам огляду доцільно використовувати засоби індивідуального захисту, тобто спецодяг, взуття тощо. Робочий етап огляду місця події складається із загального і детального огляду. Загальний огляд починається з визначення його меж, вирішення питання про спосіб огляду. Слідчому необхідно встановити, які об’єкти знаходяться на місці події, визначити їх взаємне розташування та взаємозв’язок з іншими елементами обстановки. Він повинен ретельно вивчити сліди екологічних злочинів та їх наслідки, а потім перейти від загального огляду до детального огляду. При огляді місця незаконного видобування корисних копалин слідчому необхідно дотримуватись таких рекомендацій. Перш за все, слідчому доцільно розпочати огляд місця події з ділянки, на якій проводиться незаконне видобування корисних копалин, техніки та інших знарядь, за допомогою яких здійснювалося видобування. При огляді місця незаконного видобування корисних копалин слідчому доцільно застосовувати фронтальний метод, оскільки, як правило, місце події характеризується великою кількістю та розосередженістю слідів і речових доказів. Для огляду місця події можуть бути обрані й інші методи огляду (концентричний, ексцентричний або комбіновані – залежно від ситуації огляду). Так, у ситуації, коли при незаконному видобуванні корисних копалин використовувалася спеціальна техніка та механізми призначені для їх видобування, слідчому слід використовувати концентричний метод огляду місця події, оскільки це дасть можливість виявити та зафіксувати сліди використання вказаної видобуванні корисних техніки. У ситуації, коли при незаконному копалин злочинцями використовувалися такі знаряддя, як кирки, лопати тощо, слідчому доцільно проводити огляд місця події з використанням ексцентричного методу, оскільки основна частина слідів зосереджена у місці безпосереднього видобування корисних копалин. До огляду місця події слідчий повинен залучати фахівців (маркшейдерів, хіміків тощо), які допомагають слідчому відібрати проби незаконно видобутих корисних копалин у необхідній кількості залежно від їх виду, зафіксувати результати огляду. При огляді місця події злочинних забруднень об’єктів природи визначаються центральний та периферійний вузли місця забруднення. Центральний вузол – це ділянка території (акваторії), де відбулася основна подія (наприклад, залповий викид) і де можна виявити її характерні наслідки. Тому слідчий може залучити фахівців (екологів, іхтіологів, технологів тощо) і за їх участю ретельно оглянути джерела забруднення, а потім – прилягаючу територію. Периферійний вузол може включати певні ділянки забрудненої землі чи водної поверхні. Його огляд дозволить слідчому за допомогою фахівців зробити висновок про розмір збитків і шкоди, яка може бути заподіяна здоров’ю людей, сільському господарству, рибним запасам тощо. Центральний вузол підлягає суцільному огляду, а периферійний – вибірковому. Якщо джерело забруднення виявити не вдається, огляд доцільно почати з дослідження периферійних ділянок. Специфіка огляду забруднень атмосферного повітря, порушень правил охорони вод полягає в тому, що при огляді таких об’єктів необхідно звертати увагу на наявність або відсутність очисних споруд, установок, ємностей зберігання речовин; водночас з’ясовувати їх вид, методи очистки (хімічний, фізичний, біологічний, змішаний), стан, справність, відповідність проекту, технологічному регламенту (дотримання часу перебування води у відстійнику, проектне навантаження, дозуванню і рівномірність подачі хлору тощо), наявність слідів ремонту, режим експлуатації (звичайний, аварійний), відповідність фактичних показників роботи регламентним (температура газоповітряної суміші, вологість, швидкість руху). Слідчому також необхідно в місцях найбільшої концентрації забруднюючих речовин відбирати зразки повітря, води, ґрунту. Якщо джерело забруднення виявляється стаціонарним, то місцем злочинних діянь буде конкретне підприємство, підрозділ, ділянка, а якщо пересувним, то таким місцем буде будь-яка інша територія, на якій здійснювалася допоміжна виробнича діяльність (транспортування, зберігання добрив, отрутохімікатів тощо). У ході огляду пересувного джерела забруднення слідчому необхідно встановити і зафіксувати вид пересувного джерела (судно, баржа, автомашина, залізничний вагон, платформа тощо), його номерний знак; обстежити всі зовнішні і внутрішні поверхні пересувного об’єкта. При цьому підлягають виявленню, а потім фіксуються у протоколі слідчого огляду наявні нашарування, залишки забруднюючих речовин, а також їх сліди у вигляді бризок, крапель із зазначенням локалізації, структура (тверді монолітні, в’язкі, рідкі і т.д.), забарвлення і запах. При виявленні спеціалістами, слідчим на пересувному об’єкті забруднюючих речовин доцільно відбирати їх зразки. Слідчому при огляді місця події необхідно встановити і зафіксувати наслідки забруднення, тобто: наявність загиблої риби, тварин, птиці, знищення або пошкодження лісових насаджень, посівів тощо. Вони можуть бути виявлені відразу або через деякий проміжок часу. У ситуації, коли наслідки забруднення не були виявлені при огляді місця події, слідчому доцільно провести повторний огляд. При цьому треба враховувати, що територія події при повторному огляді може бути значно розширеною у зв’язку з (виявленням) новими ділянками забруднення. При повторному огляді слідчий за участю спеціаліста встановлює ознаки, характерні для забруднення: наліт сторонніх речовин на стеблах, листках, ґрунті, інтенсивність забруднення (суцільне забруднення, густі або рідкі, великі або малі плями), консистенція (рідка, густа, тверда монолітна, порошкоподібна маса), ступінь прозорості води, температура, наявність забруднюючих речовин тощо. Важливе значення для порушення кримінальної справи і подальшого її розслідування має встановлення слідчим за участю спеціаліста виду об’єктів забруднення, їх особливостей, наявності забруднюючих речовин на поверхні ґрунту, води, трави, дні водойму; їх кольору; запаху; розмірних характеристик; прозорості, температури води; виду, розміру, кольору загиблих тварин, риб, птахів; пошкоджень на їх тілі; особливостей їхньої поведінки, а також ознак змін природного забарвлення. Слідчий має підрахувати кількість загиблих особин, взяти їх проби, якщо це можливо, та зафіксувати зазначені ознаки в протоколі огляду місця події. Результати огляду місця події слідчий фіксує у протоколі огляду місця події, в якому визначає: загальну характеристику місця події; його межі; стан; найменування та вид оглянутих об’єктів; спосіб незаконного видобування; забруднення природних об’єктів тощо, виявлені сліди на місці незаконного видобування корисних копалин, злочинного забруднення об’єктів природи тощо. Слід зауважити, що в протоколі не може мати місце чітке найменування незаконно видобутих корисних копалин, характеристика яких у період огляду не визначена. Наприклад, не можна писати “вугілля”, ”пісок формувальний" тощо. У таких випадках виявлені незаконно видобуті корисні копалини визначаються в протоколі виразом “гірська порода, зовнішньо схожа на вугілля” тощо. До протоколу додаються фототаблиці та схеми, креслення з позначенням ділянок незаконного видобування корисних копалин, забруднених ділянок, джерел забруднення, очисних споруд, напрямок розповсюдження забруднюючих речовин, місцезнаходження кожного пункту вилучення проб для проведення аналізів, час, глибину (якщо відбираються проби води, ґрунту), метеорологічні умови, при яких відбираються проби. Зауважимо, що слідчому доцільно використовувати більш ефективні засоби фіксації місця події й окремих об’єктів, а саме: використання кольорової фотографії, цифрової фотографії, на що неодноразово вказувалося у криміналістичній літературі. Використання слідчим визначених рекомендацій сприятиме встановленню низки обставин, пов’язаних із розслідуваною подією, а саме: зони, джерела, слідів, наслідків, причин та умов, що сприяли забрудненню тощо. Окрім цього, огляд місця події дозволить одержати криміналістично значущу інформацію, яка може бути використана при висуненні версій, визначенні напрямку розслідування. §4. Особливості огляду місця пожежі Огляд місця пожежі відноситься до числа початкових, невідкладних і найважливіших слідчих дій, які несуть велику доказову та орієнтовну інформацію під час розслідування підпалів та злочинних порушень протипожежних правил. Саме огляд надає можливість одержати найдокладнішу і достовірну інформацію про вчинений злочин, а також визначити вихідні положення розслідування і висунути загальні версії про причини виникнення пожежі. Місце пожежі є першим, а іноді і єдиним джерелом одержання речових доказів і слідів, по яких встановлюється і викривається злочинець. Якісне проведення огляду місця пожежі й інших початкових слідчих дій дають можливість правильно вирішити питання, пов'язані з висуванням обґрунтованих версій і визначенням напрямків розслідування у справі. Мета огляду місця пожежі: 1. виявлення слідів злочину й інших речових доказів; 2. з’ясування обстановки злочину й інших обставин, які мають значення для справи. Основними завданнями огляду місця пожежі є: 8. вивчення і закріплення матеріальної обстановки місця пожежі з метою з’ясування характеру й обставин події, що сталася; 9. виявлення, фіксація ознак осередку пожежі; 10. виявлення і фіксація слідів злочинця; 11. виявлення, фіксація та вилучення речовин і предметів, здатних бути речовими доказами в справі; 12. збір даних, які характеризують обстановку виникнення і розвитку пожежі, обставини його виявлення і гасіння; 13. одержання вихідної інформації для висування загальних і окремих версій про причину пожежі й особу злочинця; 14. одержання даних для організації розшуку злочинця по гарячих слідах і інших оперативно-розшукових заходів. Виходячи із загальних положень криміналістичної тактики, огляд місця події підрозділяється на три етапи: − підготовчий, робочий і заключний. Підготовчий етап огляду місця події у свою чергу підрозділяється на дві стадії. Перша стадія починається з моменту одержання повідомлення про подію, На цій стадії відбувається первісний аналіз інформації, що надійшла, з метою визначення складу слідчо-оперативної групи, вибору і підготовки техніко-криміналістичних засобів, вибору фахівців, яких доцільно залучити для участі в огляді місця події, вживання заходів до запобігання чи ослаблення дії шкідливих наслідків злочину. Дослідження обстановки місця події, у справах про пожежі, відноситься до числа найскладніших. Тому, огляд місця пожежі необхідно проводити слідчо-оперативною групою, до складу якої повинні входити слідчий, котрий спеціалізується на розслідуванні злочинів, пов’язаних з пожежами, працівник місцевого органу Державного пожежного нагляду та дільничний інспектор міліції. З огляду на особливості об’єкту пожежі та обставини її виникнення, а також враховуючи вимоги спільного наказу МВС та МНС України № 943/302 від 26.08.2003 р. «Про взаємодію органів внутрішніх справ України та органів Державного пожежного нагляду МНС України в попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, пов'язаних із пожежами» до складу слідчооперативної групи, слід залучити: - на пожежі за наявності ознак підпалу, з великими та особливо великими матеріальними збитками, загибеллю чи травмуванням людей − експертівкриміналістів, судово-медичних експертів; - на пожежі на об'єктах державної форми власності, де зберігаються матеріальні цінності, − працівників Державної служби боротьби з економічною злочинністю для проведення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; - на пожежі, де необхідна охорона громадського порядку або створюється загроза безпеці руху, крім працівників указаних служб, слід залучати працівників охорони громадського порядку та Державтоінспекції. За необхідності до складу слідчо-оперативної групи залучаються інспекторкінолог. У випадках огляду місця пожежі, що сталася на промислових об’єктах з наявністю складного технологічного обладнання, на об’єктах із зберіганням значних матеріальних цінностей, де застосовується складне інженернотехнічне устаткування, яке може бути пов’язане з причиною виникнення та умовами розповсюдження пожежі, для участі в огляді місця події слід залучати інженерів – електрика, хіміка, будівника, технолога та інших фахівців, що володіють знаннями у відповідній галузі. При цьому слід керуватися такими правилами: залучення фахівця обізнаного в одній галузі знань не повинне перешкоджати залученню фахівця, який знається в іншій сфері, якщо використання його знань необхідне під час огляду. Друга стадія підготовчого етапу огляду починається з моменту прибуття слідчо-оперативної групи на місце події. На цій стадії вживаються заходи для надання медичної допомоги потерпілим, якщо це потрібно, забезпечення охорони місця події. Виходячи з місцевих особливостей, остаточно вирішується питання про учасників огляду, залучаються поняті. Збирається початкова інформація від очевидців виникнення, розвитку та ліквідації горіння, визначаються межі огляду, спосіб і послідовність його проведення. Під час попереднього вивчення особливостей об’єкту пожежі, насамперед, необхідно встановити: місце розташування, найменування і призначення об’єкта, на якому відбулася пожежа; пожежно-технічну характеристику, конструктивно-планувальні рішення й інші особливості об’єкта (ступінь вогнестійкості, поверховість, наявність систем опалення, вентиляції, енергопостачання, і т.п.); особливості технологічного процесу (розміщення технологічного устаткування, характер і умови зберігання речовин і матеріалів); протипожежний стан об’єкта; наявність охорони, систем виявлення і гасіння пожежі їх працездатність. Уся ця інформація повинна бути відбита в протоколі огляду місця події. В процесі опитування очевидців виникнення, розвитку та гасіння пожежі слід з’ясувати: місце, час і ознаки виявлення горіння, стан на момент виявлення пожежі віконних, дверних і інших прорізів (наявність, осклянілість стан запірних пристроїв і т.п.); умови розвитку пожежі: колір полум’я і диму, інтенсивність горіння на окремих ділянках, послідовність, напрямок і швидкість поширення вогню; метеорологічні умови в період виникнення і гасіння пожежі (напрямок і швидкість вітру, наявність опадів і т.п.); час прибуття перших підрозділів пожежної охорони, місце подачі вогнегасних засобів; час початку гасіння і характер вогнегасних засобів, що застосовувалися; характер змін, внесених в обстановку в ході гасіння пожежі. З’ясування таких відомостей дає можливість уявити обстановку, що склалася на момент виникнення пожежі, визначити можливих очевидців пожежі, і висунути первинні версії про причину її виникнення. Робочий етап огляду підрозділяється на дві стадії: загальну і детальну. На цьому етапі учасники слідчо-оперативної групи відповідними методами з використанням необхідних прийомів і засобів збирають інформацію про кожен елемент криміналістичної структури пожежі, що сталася. На загальній стадії робочого етапу огляду проводять загальний огляд території, місця пожежі, предметів, які там знаходяться. Вивчають і закріплюють: матеріальну обстановку, вузлові місця, де є сліди і предмети, що можуть бути речовими доказами; встановлюють і фіксують ознаки осередку пожежі; виявляють ступінь впливу вогню на будівельні конструкції, технологічне устаткування і предмети навколишнього середовища; оглядають системи опалення, вентиляції, електро- і газопостачання. Проводять необхідні виміри, складають плани, схеми, вивчають і фіксують взаємне розташування предметів і т.п. На цій стадії проводиться орієнтуюча, оглядова та вузлова фотозйомка. На початковому етапі огляду велике значення має вивчення обстановки місця події в цілому з застосуванням статичних прийомів огляду, у процесі чого установлюється зв’язок між слідами злочину, який дозволяє уявити картину події, що сталася. Одним з основних завдань розслідування пожеж є встановлення причини виникнення пожежі, а це в більшості випадків можливо тільки тоді, коли правильно встановлено осередок пожежі. Знання закономірностей процесу горіння і розвитку пожежі дозволить відшукати сліди, які характеризують шляхи і напрямки поширення вогню. Так, наприклад, відомо, що вогонь найінтенсивніше поширюється вгору, вбік отворів (приблизно в 8-10 разів швидше, ніж по горизонталі), повільно по горизонталі і дуже повільно вниз (приблизно в два рази повільніше, ніж по горизонталі). Цьому сприяють висхідні потоки продуктів горіння, що, конденсуючись на конструкціях, викликають закопчування. При цьому сліди горіння досить часто набувають форми трикутника, вершина якого спрямована вниз убік осередку пожежі, що обумовлює утворення осередкового конусу. За слідами, які характеризують направленість поширення вогню, можна виявити осередок пожежі. Як правило, він знаходиться в місцях найбільшого вигоряння горючих конструкцій і в місцях найбільшої деформації негорючих конструкцій. При цьому необхідно пам’ятати, що поширення вогню можливе по пустотах перекриттів, перегородок та інших конструкцій, тобто прихованими шляхами в цьому випадку ознаки осередку пожежі можуть з’явитися не в місці початкового виникнення горіння, а в інших місцях, це є однією з причин утворення вторинних осередків пожежі. У таких випадках необхідно ретельно вивчити всі обставини, що стосуються виникнення і розвитку пожежі, зіставити дані, отримані в ході огляду, з показаннями очевидців виникнення і гасіння пожежі. У таких випадках буде досить корисною інформація отримана від пожежних, котрі брали участь у гасінні. Вторинні осередки пожежі можуть бути обумовлені особливостями процесів горіння: у результаті іскроутворення при короткому замиканні, при переносі електричної напруги на які-небудь конструкції й установки; у результаті переносу палаючих предметів конвективними потоками, передачі тепла променистою енергією тощо, але разом з тим слід пам’ятати, що нерідко вони можуть свідчити про підпал. Ознаки, що характеризують напрямок поширення вогню, розташовуються в межах усієї зони пожежі. Вони утворюються в результаті впливу полум’я продуктів горіння і високої температури на будівельні конструкції, різні предмети навколишнього оточення й обумовлюються інтенсивністю і тривалістю впливу небезпечних факторів пожежі на певні предмети. Найтриваліший вплив високої температури і полум’я викликає значніший ступінь перевуглювання деревини, більше вигоряння горючих матеріалів, найсильнішу деформацію металевих і залізобетонних конструкцій, тобто найбільші ушкодження виявляються ближче до осередку чи в самому осередку пожежі. В міру віддалення від осередку пожежі ступінь термічних ушкоджень на горючих і не горючих будівельних конструкціях, устаткуванні і предметах навколишнього оточення буде зменшуватися. Розходження в ступені термічних ушкоджень указують на напрямок поширення горіння. Разом з тим, необхідно підкреслити, що до оцінки значення виявлених ознак при визначенні осередку пожежі необхідно підходити з обережністю. Остаточні висновки про місце находження осередку пожежі можна робити тільки після всебічного і повного вивчення обстановки, зіставлення інформації, отриманої в ході огляду з показаннями очевидців виникнення пожежі й осіб, які брали участь у її гасінні. При аналізі такої інформації істотну допомогу приміщень, на можуть яких надати необхідно виготовлення відбити розгорнутих розташування планів предметів навколишнього оточення, слідів поширення вогню, ступеня вигоряння конструкцій і предметів; складання схем ділянок місцевості з позначенням місця перебування кожного очевидця під час спостереження ним тих чи інших фактів. Необхідно зазначити особливу складність установлення осередку пожежі у випадках, коли відбувається значне пошкодження об’єкту пожежі, тобто обвалення конструкцій, вигоряння горючих матеріалів і т.п. У таких випадках особливо важливо за допомогою обізнаних осіб скласти план-схему згорілого об’єкту з позначенням на ньому предметів обстановки, їх місць розташування. Після фіксації загальної обстановки місця події, проведення необхідних вимірів, складання планів і схем слід перейти до другої − детальної стадії. На цій стадії проводиться детальний огляд предметів, окремих вузлів устаткування й інших об’єктів, що виявлені на загальній стадії огляду і можуть бути речовими доказами в справі. На цій стадії допускаються будьякі перестановки, зміни розташування окремих предметів та інші дії необхідні для повного і всебічного вивчення всіх її складових частин, а також окремих предметів. Детальний огляд може супроводжуватися розкриттям і розбиранням конструкцій, розкопкою пожежного сміття. На цій стадії проводиться вузлова і детальна фотозйомка слідів пожежі та предметів, які можуть бути речовими доказами у справі. На другій стадії робочого етапу огляду місця події ретельному огляду підлягають електроустановки. Під час огляду електроустановок слід керуватися принциповими і виконавчими схемами, а за їх відсутності огляд проводиться уздовж трас проводів і кабелів, причому, насамперед, оглядаються розподільні пристрої, групові щитки освітлення і силові зборки, плавкі запобіжники й автоматичні вимикачі, як найбільш інформативні елементи електромережі. Далі оглядаються електроприймачі (нагрівальні пристрої, освітлювальні прилади, електродвигуни та ін.) та кабельні вироби, а також пристосування захисного заземлення корпусів електротехнічних пристроїв, що розташовані в зоні осередку пожежі. При огляді електромережі та її елементів необхідно звернути увагу на тип і пристрій засобів електрозахисту, їх справність і положення («включено» чи «виключено»), стан контактів; загальний стан електропроводки, наявність розривів, оплавлень проводів та ізоляції; стан окремих пристроїв споживаючих електроенергію; оглянути і перевірити надійність пристроїв захисного заземлення і «занулення». При цьому необхідно враховувати, що детальному огляду підлягають не тільки місця розривів і оплавлень, але й неушкоджені ділянки електропроводки, звертається увага на стан ізоляції − чи немає зміни кольору, здуттів, оплавлень. При виявленні в зоні пожежі електронагрівальних приладів чи інших пристроїв, від яких могла виникнути пожежа, необхідно ретельно оглянути їх та місця їхнього можливого підключення, як правило, штепсельні розетки і вилки. Тому що за виглядом і станом контактних частин пристроїв з’єднання споживача електроенергії з електричною мережею можна судити про їхнє положення до й під час пожежі. Так, наприклад, ножі рубильників, що були включеними до пожежі і були виключені після її виникнення, будуть менш закопчені в місцях їх з’єднання з губками. У випадках виявлення обірваних чи ушкоджених вогнем електропроводів і електроустановок їх необхідно оглянути, зафіксувати місце розташування і вилучити ті ділянки, на яких виявлені сліди оплавлень, припоїв, пропіків і т.п. Характерною ознакою дії дуги короткого замикання на жили електропроводки є локальність оплавлення. Напливи, що утворюються, можуть мати різну форму, але при цьому існує різка межа між зоною напливу і непошкодженою частиною провідника. При вилученні й упакуванні електропроводів зі слідами оплавлень слід пам’ятати, що вони вилучаються разом з неушкодженими ділянками довжиною не менш 50 см., якщо електропроводка виконана в трубах, металорукавах і т.п. вони також вилучаються. Електропроводи не можна згинати, скручувати, піддавати різким ударам. Тому що з поверхні проводу може бути втрачена плівкоутворювальна окалина, що утворилася в процесі пожежі і несе доказову інформацію. Рубильники, пускачі й інші комутаційні апарати демонтують разом із проводами, що підводять струм, фіксують положення (включено, виключено) у якому вони перебували. Електронагрівальні прилади вилучаються разом зі з’єднувальними шнурами. Всі предмети, які вилучаються, необхідно промаркірувати і на схемі (плані) вказати місця, їх виявлення. Особливе значення має виявлення, фіксація і вилучення слідів легкозаймистих (ЛЗР) і пальних рідин (ПР), що можуть зберегтися на різних предметах, у попелі, вугіллі, на підлозі і стінах приміщень. Однією з характерних ознак горіння горючих рідин є ділянки з чітко враженими межами зони горіння, утворення глибоких прогарів у тріщинах і щілинах. Сліди ЛЗР і ПР можна знайти в місцях, що піддавалися незначному впливу полум’я і температури на внутрішніх поверхнях дерев’яних підлог, під плінтусами, у щілинах, на ґрунті, на гігроскопічних матеріалах (дерево, тканини і т.п.). Залишки ЛЗР та ПР добре зберігаються на внутрішніх конструкціях дерев’яних підлог (шпунт, поверхня чорної підлоги), а також у тріщинах, пазах та інші заглибленнях на меблях та дерев’яних конструкціях. Під час розкопки пожежного сміття слід піддавати ретельному дослідженню різні ємності, осколки скляної тари, у яких могли знаходитися ЛЗР і ПР. Сліди ЛЗР і ПР можна виявити за допомогою ультрафіолетового освітлювача. При виявленні слідів легкозаймистих чи пальних рідин у виді крапель їх відбирають ватяним (марлевим) тампоном чи шприцом і герметично упаковують. При виявленні слідів ЛЗР і ПР на об’єктах-носіях таких, як деревина, їх вилучають з об’єктом-носієм, а якщо вони громіздкі, роблять спили, зрізи. Ґрунт зі слідами ЛЗР і ПР викопується за допомогою ножа чи лопати. При цьому необхідно герметично упакувати вилучені об’єкти окремо один від одного, крім того варто вилучити контрольні зразки з ділянок, що розташовані поруч з виявленими слідами. У випадках виявлення ємностей із ЛЗР і ПР вони герметично закупорюються чистими пробками, а при неможливості рідина переливається в чисту тару і герметично упаковується. Крім того ємності зі слідами легкозаймистих і пальних рідин необхідно ретельно оглянути на предмет виявлення на них слідів пальців рук. У випадках виявлення на місці пожежі трупу особливу увагу необхідно звертати на місце його розташування і позу. Інформація про місцезнаходження і позу трупа може послужити підставою для висування версії про те, чи жива людина піддавалася впливу небезпечних факторів пожежі. Якщо труп лежить обличчям униз, ніби прикриваючи руками, або ж на шляхах евакуації, біля евакуаційних виходів і віконних отворів, то це характерно для тих випадків, коли впливу полум’я піддавалася жива людина. Трупи дітей, а іноді й дорослих можуть бути виявлені в затишних місцях під ліжком, у шафі це також може свідчити про те, що впливу небезпечних факторів пожежі піддавалася жива людина. Свідченням про те, що впливу небезпечних факторів пожежі піддавалася жива людина можуть бути опіки порожнини рота і гортані, які утворюються під час вдихання гарячого повітря, крім того, спостерігається наявність кіптяви в отворах носа і ротової порожнини. При огляді обличчя трупа необхідно звернути увагу на наявність кіптяви і слідів опіку на вершинах і в глибині шкірних складок, зокрема в зовнішніх кутах очей, на чолі. У разі виявлення такого роду слідів тільки на вершинах шкірних складок може свідчити про зажмурювання очей в момент впливу полум’я, тобто про прижиттєве перебування людини в зоні пожежі. Під час впливу на труп високої температури відбувається випаровування вологи, та настає так зване «теплове задубіння» тіло стає менше з висоти й об’єму, здобуває форму, що нагадує позу «боксера» Така поза характерна для будь-якого трупа, що тривалий час піддавався дії небезпечних факторів пожежі незалежно від причини смерті. У результаті зовнішнього огляду трупа в протоколі необхідно зафіксувати його місце розташування, позу, наявні зовнішні ушкодження, наявність і стан одягу, вміст кишень, особистість загиблого в тому випадку, якщо вона вірогідно встановлена. На третій − заключній стадії огляду місця пожежі, у відповідності зі ст. 195 КПК і з дотриманням вимог ст. 85 КПК складається протокол огляду місця події. Вживаються заходи щодо збереження об’єктів, що мають доказове значення, які неможливо чи недоцільно вилучати з місця події. Упаковуються предмети, вилучені з місця події. При цьому необхідно враховувати, що вид упакування повинен бути підібраний у залежності від особливостей об’єкту, який упаковується, для того, щоб під час транспортування він (об’єкт) не втратив свого доказового значення. Вживаються заходи стосовно заяв, які надійшли від учасників огляду. Окремого розгляду заслуговують особливості фіксації результатів огляду місця пожежі. Під час огляду місця пожежі можуть використовуватись різні сучасні методи фіксації обстановки на ньому, зокрема, фотозйомка, для здійснення орієнтуючої, оглядової, детальної та іншої зйомки, відеозйомка, для фіксації великої за протяжністю території місця події, значних руйнувань та іншої обстановки, яку дуже складно описати у протоколі огляду. Особливого значення має основний спосіб фіксації – складання протоколу огляду місця події. Зазначений процесуальний документ повинен бути складений таким чином, щоб у ньому правильно були відбиті потрібні дані і не допускалося їх довільне тлумачення. Протокол огляду місця пожежі складається безпосередньо на місці події. Записи робляться загальноприйнятими термінами, короткими фразами, виклад повинний бути логічним, зрозумілим та чітким . У вступній частині протоколу вказується: на якому об’єкті, коли, ким, при участі й у присутності кого (прізвище, ім'я, по батькові, адреса понятих, фахівців, представників об'єкту), у зв'язку з чим та при яких умовах (погода освітлення,) проводився огляд, час початку огляду і його закінчення. В описовій частині протоколу викладаються відомості, які отримані в процесі огляду в тій послідовності, у якій він проводився. При цьому в протоколі описуються особливості обстановки, яка склалася на місці події на момент його проведення, виявлені під час його проведення об’єкти та предмети, які можуть бути речовими доказами у справі в тому вигляді, у якому вони були виявлені та спостерігалися в момент огляду, а також всі дії особи, яка його проводила. У протоколі огляду не допускається фіксування відомостей, які надійшли від очевидців, потерпілих й інших осіб. Не слід, також, робити висновки і припущення суб’єктивного характеру, що надходять від фахівців та інших учасників огляду, але точно не відбиваються в об’єктивній картині місця події. Описову частину протоколу огляду краще оформляти в тій же послідовності в якій проводився огляд. Під час опису необхідно докладно, повністю та послідовно описати ті предмети, які можуть мати значення для справи. Тільки цілком закінчивши опис одного об'єкта, можна переходити до опису наступного. Оглядати спеціальне обладнання доцільно за участю фахівців. Назви приміщень, ділянок, обладнання, які носять місцевий характер слід уточнювати перед тим, як заносити до протоколу огляду. Геометричні розміри об’єктів і предметів відстань між ними, необхідно вказувати точно, при цьому слід використовувати вимірювальні прилади. Під час складання описової частини у протоколу слід відбити: 1. Архітектурно-планувальну характеристику об'єкта пожежі, його призначення, місце розташування і розміри. Розташування приміщень, дверей, вікон, їхній стан ( відчинено / зачинено, можливі пошкодження). 2. Відомості щодо наявності та стану охоронно-пожежної сигналізації та первинних засобів гасіння пожежі. 3. Наявність, розташування та стан електроустаткування (спосіб підключення до зовнішньої електромережі, у який спосіб виконано внутрішню електромережу, наявність та стан комутуючих та захисних апаратів, об'єктів електроспоживання). 4. Наявність та стан виробничого устаткування предметів і матеріалів. 5. Наявність, розташування та стан печей і димоходів: величина розділок, відступок; положення засувок у димоході; положення дверцят печі; стан топливника печі і наявність у ньому предметів, золи; сліди горіння сажі в димоході (якщо сажа горіла, те на стінках сірий наліт попелу); наявність тріщин, ушкоджень; предмети і, матеріали, які перебувають поблизу печі; стан дерев'яних конструкцій у місцях їхнього примикання до печі. 6. Конструкції та предмети, які піддавалися впливу високої температури, ознаки інтенсивності та напрямку поширення вогню які на них відбиваються. 7. Місце розташування первинних засобів пожежогасіння у тих випадках, коли вони застосовувалися на початковому етапі гасіння 8. Наявність та розташування ознак осередку пожежі, їх опис та ознаки, що вказують на інтенсивність і напрямок поширення вогню під час пожежі. 9. За наявності, слід описати виявлені знаряддя злочину (засоби підпалу і приладів, що могли викликати загоряння, їхнє місцезнаходження і стан). Сліди злочинця, залишені ним предмети. При цьому слід вказати способи виявлення, фіксації і вилучення виявлених слідів. 10. За наявності трупів людей чи тварин необхідно вказати: точне місце виявлення трупа, предмети, що можуть мати відношення до встановлення причини смерті та їх розташування по відношенню до трупа; У заключній частині протоколу вказується: 1. Предмети, документи і речові докази зі слідами, які мають бути вилучені з місця пожежі, та способи їх упакування. 2. Під час проведення фотозйомки чи відеозапису в протоколі слід зафіксувати: яким фотоапаратом (кіно - ,відеокамерою) проводилась зйомка чи запис, яким об’єктивом вони обладнані, значення витримки та діафрагми, маркування плівки, що застосовувалася під час зйомки, які допоміжні прилади використовувалися (фотоспалах, подовжувальні кільця, тощо). Які об'єкти та яким методом зафіксовані, скільки кадрів відзнято. 3. У тих випадках коли під час огляду складалися плани, схеми, та інший ілюстративний матеріал вони оформлюються у вигляді додатків з обов’язковим записом у протоколі. 4. Пропозиції та зауваження понятих і інших учасників огляду (при наявності особливої точки зору з окремих питань огляду). 5. Підписи осіб, котрі брали участь в огляді та особи яка його проводила (у тих випадках коли протокол огляду складається з двох та більше сторінок цими особами підписується кожна сторінка). Огляд місця події є слідчою дією, яка має велике доказове значення, але разом з тим необхідно пам’ятати, що дані огляду повинні бути підкріплені іншими доказами. Своєчасний і правильно організований огляд місця пожежі дозволяє одержати найповніше уявлення про обстановку й обставини розслідуваної події, знайти, зафіксувати, вилучити й оцінити сліди злочину, а також інші речові докази, з метою одержання вихідної інформації для висування версій, одержання даних про обставини, що сприяли вчиненню злочину й у необхідних випадках організації розшуку злочинця. §5. Особливості огляду комп’ютерної техніки, комп’ютерних мереж та електронних носіїв інформації На початковому етапі розслідування основною задачею слідчого є встановлення всіх джерел доказової інформації та осіб, що вчинили даний злочин. Від того, як слідчий справиться з цими завданнями, залежить подальший етап розслідування та результати досудового слідства взагалі. Для вирішення даних завдань служить правильне проведення огляду місця події. Не доцільно проводити різкої грані між особливостями збирання комп’ютерної інформації при проведенні різних слідчих дій. Пояснюється це єдиними об’єктами – комп’ютером та інформаційним масивом, що знаходиться в ньому. Виходячи з цього, очевидно, що в ході будь-якої слідчої дії при виявленні засобів комп’ютерної техніки і наявності достатніх підстав вважати їх потенційними джерелами криміналістично значущої комп’ютерної та іншої інформації повинен проводитися їх огляд в рамках цієї слідчої дії. Тактичні особливості такого огляду, на нашу думку, такі ж як і при огляді місця події. Отже, в цій статті ми розглянемо загальну для будьякої слідчої дії процедуру збирання комп’ютерних слідів із залученням спеціаліста на прикладі огляду місця події. Зауважимо, що тактичні особливості цієї процедури повинні досліджуватись у нерозривному зв’язку з технічними рекомендаціями, що мають безпосереднє значення для збирання комп’ютерних слідів злочину на носіях комп’ютерної інформації, а також для збереження цих слідів при збиранні традиційних слідів злочину. При підготовці до проведення слідчої дії у справах про комп’ютерні злочини слідчий обов’язково повинен використовувати спеціальні знання спеціаліста з комп’ютерних технологій для: – консультування з питань визначення комп’ютерної специфіки слідчої дії, визначення її окремих цілей, способу і прийомів їх досягнення; – надання допомоги в підборі понятих, що відповідають певним вимогам1. На підготовчому етапі слідчої дії слідчий повинен проінструктувати спеціаліста по суті слідчої дії, що готується, його окремих завданнях, правилах поведінки на місці проведення слідчої дії, та доручити йому перевірити готовність спеціальних засобів, що будуть застосовуватись при збиранні слідів. Оскільки при проведенні більшості слідчих дій слідство отримує доступ до інформації, яка часто відноситься до відомостей з обмеженим доступом, зокрема, персональних, окремо слід попередити спеціаліста про недопустимість розголошення відомостей, що стали йому відомі в ході участі в досудовому слідстві. Перед тим, як безпосередньо приступити до огляду, слідчий знайомить спеціаліста з поясненнями або протоколами допитів, вилученою документацією і її копіями. Складається і обговорюється план проведення огляду (як безпечно для збереження комп’ютерної інформації увійти до приміщення, відключити комп’ютери від мережі, припинити їх роботу тощо)2. Спеціаліст, зі своєї сторони, виходячи з поставлених перед ним задач та інформації про комп’ютерну систему, може дати рекомендації слідчому з приводу особливостей проведення слідчої дії. При прибутті на місце проведення слідчої дії слідчий повинен вжити попереджувальних заходів, які забезпечують цілісність інформації на комп’ютерному носії: – захистити і узяти під охорону площу, на якій знаходяться засоби комп’ютерної техніки; Кожевников Г. Участие специальных понятых при расследовании преступлений, связанных с комп’ютерами / Кожевников Г., Бабенко В., Громыко Т. // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення систем захисту інформації в Україні: Наук.-техн. зб. / НТУ«КПІ».- К., 2004.- Вип. 8.165 с. 2 Осмотр компьютерных средств на месте происшествия: Метод. рекомендации / Академия правовых наук Украины; НИИ изучения проблем преступности / В.С. Зеленецкий (отв.ред.), М.В. Салтевский (подгот.). - Х., 1999. - 11с. - (Наука практике). - С. 6 1 – віддалити людей від обладнання та від джерел живлення; – виявити стан комп’ютерної техніки. При цьому слід врахувати, що деякі екранні заставки створюють враження, що комп’ютер вимкнений. Системний блок і монітор мають індикатори, по яких можна визначити, що комп’ютер включений. При цьому слід бути обережним – деякі портативні ЕОМ включаються при піднятті кришки; – переконатися, що ні за яких обставин вимкнений комп’ютер не буде включений. Безпосередньо на робочому етапі проведення слідчої дії спеціаліст надає допомогу слідчому: – у виявленні засобів комп’ютерної техніки, її окремих компонентів, документації, інших об’єктів, які можуть містити сліди неправомірних дій; – у коректному (з точки зору збереження слідів злочину) відключенні засобів комп’ютерної техніки від енергопостачання; – в описі засобів комп’ютерної техніки, її окремих компонентів і документації, що вилучаються; – при рішенні питання визначення складу комплекту комп’ютерної техніки або окремих її компонентів, що підлягають вилученню або ізолюванню від вільного доступу; – в підготовці засобів комп’ютерної техніки до транспортування (їх упаковці, опечатуванні). В залежності від відомостей, що були отримані до проведення слідчої дії, а також при прибутті на місце, виникають певні слідчі ситуації, що потребують відповідних дій. Слідча ситуація обумовлює зміст проведення слідчих дій і навіть тактичних прийомів та їх комбінацій, реалізація яких практично неможлива без всебічної, повної та об’єктивної оцінки слідчої ситуації протягом усього процесу розслідування. Розглянемо окремі слідчі ситуації, що стосуються стану комп’ютерних засобів на місці події та вимагають для розв’язання використання спеціальних знань. Слідчі ситуації, що виникають при проведенні огляду місця події, можна класифікувати за наступними підставами3. Ситуація 1. Відношення власника комп’ютерної інформації до результатів пошуку слідів злочину. Вказана підстава важлива з погляду наявності або відсутності протидії пошуку комп’ютерної інформації. 1.1. Комп’ютерний засіб представлений власником комп’ютерної інформації зацікавленим в пошуку слідів злочину. 1.2. Комп’ютерний засіб виявлений на місці проведення слідчої дії у власника (користувача), який незацікавлений у виявленні слідів злочину. Ситуація 2. Енергетичний стан комп’ютера. 2.1. Комп’ютерний засіб вимкнений. 2.2. Комп’ютерний засіб включений. Ситуація 3. Функціональний стан комп’ютера. 3.1. Включений комп’ютерний засіб знаходиться в режимі «очікування». 3.2. Включений комп’ютерний засіб виконує які-небудь процеси. Ситуація 4. Наявність комп’ютерної системи або мережі на місці проведення слідчої дії. 4.1. Огляду підлягає один або декілька незв’язаних між собою комп’ютерних засобів. 4.2. Огляду підлягають комп’ютерні засоби, які знаходяться в комп’ютерній системі. 4.3. Огляду підлягають комп’ютерні засоби, що знаходяться в локальній обчислювальній мережі. 4.4. Огляду підлягають комп’ютерні засоби, підключені до глобальної мережі. Ситуація 5. Наявність даних про захист інформації на ПК. Щербаковський М.Г. Проблемы выявления, фиксации и изъятия следов преступлений, совершенных с применением компьютерных технологий / Щербаковський М.Г. // Збірник наукових праць Харківського центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Вип. 9. – Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. – С. 278-309. 3 5.1. Слідчий має дані про спосіб захисту інформації. 5.2. Даних про спосіб захисту інформації немає. Зазначені слідчі ситуації виділені, умовно кажучи, в «чистому» виді. Ситуації розслідування реальних комп’ютерних злочинів являють собою з’єднання, комплекс типових вихідних ситуацій. Так, слідчому найчастіше невідомо тип захисту комп’ютера, що підлягає огляду, чи виконує він програму і яку, чи знаходиться в мережі тощо. У відношенні типових слідчих ситуацій можуть бути дані наступні рекомендації: 1) Проводиться огляд комп’ютера з фіксацією його зовнішніх ознак, наступне його вилучення й призначення судової експертизи у випадку, коли комп’ютер представлений власником (ситуація 1.1.), знаходиться на місці проведення слідчої дії (ситуація 1.2.), виключений (ситуація 2.1.). 2) Проводиться огляд комп’ютера з фіксацією його зовнішніх ознак, коректне вимикання, наступне вилучення й призначення судової експертизи у випадку, коли комп’ютер знаходиться на місці проведення слідчої дії (ситуація 1.2.), працює (ситуація 2.2.), перебуває в режимі «очікування» (ситуація 3.1.), виконує задану програму (ситуація 3.2.), але відомі способи захисту інформації (ситуація 5.1.). 3) Проводиться огляд комп’ютера з фіксацією його зовнішніх ознак, некоректне вимикання, наступне вилучення й призначення судової експертизи у випадку, коли комп’ютер знаходиться на місці проведення слідчої дії (ситуація 1.2.), працює (ситуація 2.2.), виконує задану програму (ситуація 3.2.), яка знищує дані. 4) Проводиться огляд комп’ютера з фіксацією його зовнішніх ознак, призначення судової експертизи на місці у випадку, коли комп’ютер знаходиться на місці проведення слідчої дії (ситуація 1.2.), працює (ситуація 2.2.), перебуває в режимі «очікування» (ситуація 3.1.), виконує задану програму (ситуація 3.2.), способи захисту невідомі (ситуація 5.2.) Запропоновані рекомендації не змінюються, незалежно від того оглядається один або кілька комп’ютерів, знаходиться він у мережі або поза нею. Ситуації 4.1.- 4.4. впливають на вибір відповідного спеціаліста й кількість учасників слідчо-оперативної групи. Із сукупності даних окремих ситуацій складається, на наш погляд, дві можна виділити дві типові ситуації в залежності від можливості виключення та вилучення засобу комп’ютерної техніки в натурі, що мають значення для застосування спеціальних знань: засіб комп’ютерної техніки є елементом безперервної комп’ютерної системи і його виключення та вилучення неможливе; засіб комп’ютерної техніки можливо виключити та вилучити в натурі. Вказані ситуації мають суттєве значення для вибору форм застосування спеціальних знань. В першій ситуації засіб комп’ютерної техніки не вимикається, призначається судова експертиза на місці, яка може бути потім продовжена в лабораторних умовах4. В другій ситуації, наприклад, при дії шкідливої програми, повинно здійснити некоректне вимкнення ЕОМ (не використовуючи кнопки «Пуск» та аналогічних операцій коректного виключення). При цьому потрібно висмикнути кабель живлення із задньої панелі системного блоку без закриття програм. Важливо завжди висмикати шнур живлення з комп’ютера, а не з розетки. Це пояснюється тим, що користувачі все частіше застосовують джерела безперебійного живлення і комп’ютер продовжуватиме якийсь час живитися від нього, внаслідок чого дані на носії ЕОМ можуть набути небажаних змін. Такий спосіб виключення комп’ютера може спричинити невідновлену втрату деякої кількості даних на носіях старих поколінь комп’ютерних технологій, але носії, виготовлені відносно недавно, досить стійкі до некоректного виключення ЕОМ. Щербаковський М.Г. Особливості призначення комп’ютерно-технічної експертизи / Щербаковський М.Г. // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Спецвипуск. - Харків, 2002. – С. 179183. 4 Коректне виключення ЕОМ призводить до втрати інформації, що вміщалася в енергозалежній пам’яті ЕОМ, зокрема в оперативному запам’ятовуючому пристрої, кеші, буфері. Але, як доказують деякі дослідники, ефективне копіювання вмісту такої пам’яті на даному етапі розвитку спеціальних засобів неможливе5. Крім того, більшість програм залишають відбитки своєї роботи в дисковому просторі вінчестеру у вигляді службових файлів, що використовуються для зберігання необхідних їм про роботі та оброблюваних ними даних, та інформації в системних файлах. По цих слідах можливо виявити всі дії та процеси, що відбувалися в системі. Слідчий на робочому етапі слідчої дії також може використати допомогу спеціаліста з метою: виявити спеціальні засоби для знищення інформації в комп’ютері при несанкціонованому доступі до нього. Слід передбачити, що інформація може бути зіпсованою за сигналом від портативного випромінювача типу автомобільного центрального замка чи сигналом за пейджинговим зв’язком на пейджер, який умонтований у комп’ютер. Тому можна рекомендувати слідчому передбачити спостереження за персоналом, який знаходиться у приміщенні та обізнаний про проведення слідчої дії, час і мету якої за цих обставин необхідно зберігати в таємниці. Спеціаліст може захистити системні блоки від зовнішнього випромінювання надійним їх екрануванням або застосуванням пристрою активних радіоперешкод «Завада» безпосереднього огляду із набору спеціаліста- вибухотехніка6. До початку спеціалістом з комп’ютерних технологій комп’ютерного необхідно за засобу допомогою спеціаліста-криміналіста виявити і зафіксувати традиційні сліди: пальців рук, мікрочастинки та інші - на зовнішніх поверхнях комп’ютера, периферійних пристроїв і магнітних носіїв. Слід мати на увазі, що застосування Турута А. Рекомендации по фиксации следов во время проведения осмотра работающей компьютерной техники [Електронний ресурс]. // Статті офіційного сайту Центру дослідження комп’ютерної злочинності. - Режим доступу: http://www.crime-research.ru/articles/Turuta1/ 6 Моісєєв О.М. Залучення спеціаліста до розслідування комп’ютерних злочинів / Моісєєв О.М. // Правові основи захисту комп’ютерної інформації від протиправних посягань: матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. - Донецьк, 2000. - с. 81-85. 5 найпоширеніших на практиці механічних методів виявлення слідів може привести до попадання порошку у вентилятор, дисковод, роз’єми, на робочу поверхню дисків і порушити роботу ЕОМ або знищити інформацію. Тому, по-перше, ширше слід використовувати немеханічні методи, які розроблені зараз у великій кількості. Наприклад, експерименти показали, що УФ- та ІЧпромені не знищують і не змінюють інформацію при опромінюванні дискет7. По-друге, потрібна дуже акуратна робота з порошками. Після проведення всіх необхідних на місці досліджень, виявлення всіх потенційних носіїв слідів злочину та копіювання спеціалістом за допомогою спеціальних засобів комп’ютерної інформації, носії якої не можуть бути вилучені в натурі, повинні бути оглянуті зовні, зафіксовані в протоколі, а також іншими засобами (фото-, відеотехніки), та вилучені з допомогою спеціаліста наступні об’єкти – елементи комп’ютерних технологій: системний блок, монітор, клавіатура і маніпулятор «миша», всі сполучні шнури (включаючи кабель живлення), джерела живлення, модеми, зовнішні носії комп’ютерної інформації та інші зовнішні пристрої. До зовнішніх носіїв, зокрема відносяться: дискети, магнітні стрічки, jazz/zip – диски, компакт-диски, жорсткі диски, не підключені до комп’ютера, флеш-карти тощо. Для використання в ході експертного дослідження треба вилучити: документацію по технічному і програмному забезпеченню, папери з записами, що можуть містити паролі, пристрої зв’язку, ключі та інші засоби доступу. Вилученню підлягає інша документація, що була знайдена на місці огляду. Для порівняння документів, які роздруковані, треба вилучити принтери і витратні матеріали, папір для дослідження, якщо потрібно. При цьому рекомендується перевірити весь вміст сміттєвих контейнерів8. Криминалистика : Учебник / [А.И. Александров, А.Н. Басалаев, В.Л. Бежан-Бек и др.]; Под ред. Т.А. Седовой, А.А. Эксархопуло; С.-Петерб. гос. ун-т. Юрид. фак. - СПб. : Лань, 2001. - 925, [1] с. С. 375 8 Айков Д. Компьютерные преступления : Руководство по борьбе с компьютер. преступлениями / Д. Айков, К. Сейгер, У. Фонсторх; Пер. с англ. А. И. Воропаева и Г. Г. Трехалина. - М. : Мир, 1999. 351 с. - С. 232. 7 Крім того, слід витребувати документи необхідні для встановленні обставин справи на первинному етапі9: – журнал нештатних ситуацій комп’ютерної системи, збоїв у комп’ютерній мережі, виходу з ладу окремих ЕОМ або технічних пристроїв (він може вестися як у конкретному підприємстві, організації, закладі, фірмі, компанії, де міг бути здійснений злочин, так і в сервісному центрі, що обслуговує даний підрозділ); – журнал обліку робочого часу операторів ЕОМ або комп’ютерів мережі; – журнал передачі змін операторами ЕОМ; – документи про проведенні протягом дня операції, наприклад, банківські, результати антивірусних перевірок, перевірок контрольних сум файлів та інших перевірок (аудиторських, контролюючих органів тощо) Перед вилученням і перевезенням потрібно дати засобу комп’ютерної техніки охолонути. Будь-які інші носії інформації, що знаходяться на місці проведення слідчих дій можуть містити сліди злочину або криміналістічно значущу інформацію. Такими носіями можуть бути: електронні органайзери, мобільні телефони, пейджери, звичайні телефони, автовідповідачі, факси, диктофони, цифрові камери. Оцінивши відношення цих предметів до справи, що може витікати з результатів досліджень, огляду їх спеціалістом чи інших обставин, що стали відомі на цей момент, вони повинні бути відділені від джерел живлення, помічені, сфотографовані та зафіксовані в протоколі. Після того, як всі названі предмети оглянуті, сфотографовані, зафіксовані у протоколі, їх необхідно упакувати і опечатати. Системний блок упаковується в спеціальні оболонки, які забезпечують надійність його транспортування. Портативні комп’ютери, дискети, зовнішні жорсткі диски, носії інформації упаковуються в окремі опечатані пакети чи Голубєв В.О. Інформаційна безпека: проблеми боротьби з кіберзлочинами: [монографія] / В.О. Голубев. - Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2003. - 250 с. – С. 160. 9 коробки. Носії інформації повинні упаковуватися в оболонки, які не несуть заряду статичної електрики. Магнітні носії упаковуються та транспортуються у спеціальних екранованих контейнерах або у стандартних дискетних чи алюмінієвих футлярах заводського виготовлення, які виключають руйнівний вплив електромагнітних і магнітних полів, направлених випромінювань. Опечатуються тільки контейнери або футляри. Пояснювальні записи можуть наноситись лише на наклеювані етикетки для дискет, причому спочатку робиться запис, а потім етикетка наклеюється на призначене для неї місце на дискеті. Якщо на дискеті вже є етикетка з яким-небудь написом, проставляється тільки порядковий номер, а пояснювальні написи під ним робляться на окремому аркуші, який вкладається до коробки. Неприпустимо приклеювати будь-що безпосередньо на видиму в отворі частину магнітного диску, що знаходиться всередині корпусу дискети, пропускати через нього нитку, пробивати отвори, робити надписи, помітки, ставити печатки тощо. При вилученні дискет, магнітних стрічок потрібно включити захист їх від запису. Більшість знімних накопичувачів (окрім ZIP або Jaz дисків), так само як дискети мають механічний метод захисту від запису, яким потрібно скористатися перед вилученням. При огляді всіх предметів треба виявити та описати в протоколі зміст всіх маркувань, що є на їх поверхні: виробника, марку, модель, серійні номери, а також всі їх особливості (наприклад, сліди видалення маркувань, або їх пошкодження). Відносно системного блоку описується передня та задня його поверхня, всі порти та пристрої, що видні зовні. Після цього системний блок треба опечатати шляхом наклеювання на місця з’єднань аркушів паперу, із закріпленням їх країв на бокових стінках комп’ютера густим клеєм, щоб виключити роботу з ними у відсутності власника або експерта. Але опечатувати його треба правильно, порадившись зі спеціалістом. Корпуси різних виробників мають деякі конструкторські особливості і при неправильному опечатуванні дозволяють зняти кожух корпусу без пошкодження печатки, і отримати доступ до внутрішніх елементів системного блоку. Крім того, опечатуються всі порти та дисководи. При огляді зовнішніх жорстких дисків потрібно записати: виробника, модель, серійний номер, розміри, положення джамперів (перемикачів). Після того, як всі названі предмети оглянуті, сфотографовані, зафіксовані у протоколі, їх необхідно упакувати і опечатати. З огляду на те, що фахівці, що входять в штат організації, де проходить огляд, можуть мати відношення до злочину, не рекомендується використання їх допомоги при огляді засобів комп’ютерної техніки. Але при огляді групи комп’ютерів, розташованих в одному або суміжних приміщеннях, зв’язаних, як правило, в локальну мережу, виникає необхідність залучити мережного або системного адміністратора (системного програміста або системного інженера), що відповідає за функціонування цих комп’ютерів, або знає особливості їх експлуатації. Огляд без нього може бути неповноцінним, оскільки він знає схему розміщення технічних засобів, систему охорони і захисту приміщень, в яких вони розташовані, особливості їх запуску і експлуатації, паролі. Допомога спеціаліста при цьому полягає в тому, щоб слідкувати за діями фахівця, оцінювати їх, використовуючи свої знання, та присікти його неправильні дії. Питання для самоконтролю: 1. Коло учасників огляду місця події за наявності трупа? 2. Які особливості огляду трупа? 3. Які способи і засоби використовуються для фіксації інформації, одержаної під час огляду трупа? 4. В чому специфіка огляду засобу комп’ютерних технологій на місці його знаходження? 5. Опишіть послідовно дії на підготовчому етапі та безпосередньо в ході огляду засобу комп’ютерних технологій. 6. Які основні ситуації впливають на вибір тактики огляду? 7. Вкажіть об’єкти, які необхідно вилучити з місця знаходження засобу комп’ютерних технологій на заключному етапі огляду. 1. З чого складається підготовчий етап до огляду місця заподіяння шкоди навколишньому середовищу? 2. Які об’єкти підлягають огляду? 3. Які особливості фіксації ходу та результатів огляду злочинного забруднення природного об’єкта? Рекомендована література: 1. Андрєєв, О. О. Розслідування вбивств, вчинених неповнолітніми . : Дис. …канд. юрид. наук / 12.00.09 Харків: ХНУВС, 2007. 398 с. 2. Бокариус, Н.С. Первоначальный наружный осмотр трупа при милицейском и розыскном дознании . . – Харьков: Издание милиции и уголовного розыска Н.К.В.Д. У.С.С.Р., 1925. – 540 с. 3. Тагаев, Н.Н. Судебная медицина . : Учебник / Под общей ред. проф. А.М. Бандурки. – Харьков: Факт, 2003. – 1254 с. 4. Шепитько, В.Ю. Теория криминалистической тактики . : Монография. – Харьков, 2002. – 349 с. 5. Мамедов, Ф.М. К проблеме построения психологического портрета преступника при раскрытии серийных сексуальных преступлений в отношении малолетних и несовершеннолетних девочек . / Ф.М. Мамедов // Прокурорская и следственная практика. – 1999 . – № 3. – С. 185–198. 7. Топорков, А.А. Словесный портрет . : Практ. пособие. – М.: Юристъ, 1999. – 112 с. 8. Тіщенко, В.В. Справи про корисливо-насильницькі злочини: деякі методи встановлення злочинця . / В.В. Тіщенко // Вісн. прокуратури. – 2003. – №2. – С. 104–107. Література 1. Розслідування обставин дорожньо-транспортних пригод / Авт.-уклад. С.О. Шевцов, К.В. Дубонос. − Х.: Факт, 2003. − 191 с.: іл. 2. Дорожньо-транспортні пригоди. Особливості Розслідування / Авт.уклад. А.М. Шабадей, С.О. Шевцов, К.В. Дубонос. − Х.: Факт, 2003. − 119 с.: іл. 3. Гурский В.П. Дорожно-транспортные происшествия: методика расследования: Учебное пособие, − Мн.: АМ МВД РБ, 1992. − 51 с. 0. Де твоя дисертація? 1. Экологические преступления: квалификация и методика расследования / Под ред. В.Е. Коноваловой. – Харьков, 1994. – 226 с. 2. Духно Н.А., Корухов Ю.Г. Расследование экологических преступлений: Лекция. – М.: Юрид. ин-т МИИТа, 2001. – 20 с. 3. Аршаница М.Н., Кузьмин С.В. Методические рекомендации по расследованию преступных загрязнений водных объектов. ГосНИОРХ, СПб,1991. – 162 с. 4. Егошин В.В. Методика расследования незаконной охоты. – М., 2002. – 215 с. 5. Криминалистика: Учебник / Под ред. Н.И.Порубова. – М.: Высш. шк. – 1997. – 335 с. 6. Еркенов В.Е. Методика расследования незаконного занятия рыбным промыслом (по материалам Казахской ССР): Учеб. пособие / Под ред. И.М. Лузгина. – Караганда: КВШ МВД СССР, 1984. – 92 с. 7. Меркурисов В.Х. Расследование и предупреждение преступлений, связанных с загрязнением водоемов и воздуха: Учеб. пособие. – М., 1987. – 86 с. 8. Селиванов Н.А., Скоромников К.С. Расследование преступных загрязнений природной среды: Учеб. пособие. – М.: Изд-во МНЭПу, 1994. – 104 с. 9. Огляд місця події: Навч. посібник / Є.І. Макаренко, О.В. Негодченко, В.М. Тертишник. – Дніпропетровськ: Дніпропетров. Юрид. ін-т МВС України, 2001. – 162 с. РОЗДІЛ 2 Особливості тактики окремих видів обшуку §1. Психологічні основи обшуку. §2.Тактичні прийоми обшуку та критерії їх допустимості. §3.Тактичні комбінації, які застосовуються під час обшуку. §4. Використання науково-технічних засобів у ході обшуку. §1. Психологічні основи обшуку Обшук – примусова слідча дія, що полягає в обстеженні об’єктів чи окремих громадян з метою пошуку і виїмки схованих предметів і документів, які мають доказове значення для розкриття злочину. Порядок його проведення регламентується ст.ст. 177, 179-186, 189 КПК України. Від інших слідчий дій обшук відрізняється своїм примусовим та пошуковим характером. Примусовий характер полягає в тому, що обшук може бути здійснено і без згоди обшукуваної особи. При обшуці слідчий має право відкривати зачинені приміщення і сховища, якщо власник відмовляється зробити це сам. Здійснення обшуку пов’язане з вторгненням до сфери особистих інтересів особи, а також з певним обмеженням конституційних прав громадян та недоторканість особи та житла і тому потребує суворого дотримання регламентованого законом порядку проведення цієї слідчої дії. Пошуковий характер насамперед полягає в тому, що ця слідча дія спрямована на відшукання матеріалізованої інформації, яка стосується події злочину та має значення для повного, всебічного та об’єктивного розслідування справи. Особливість в тому, що слідчий не має вичерпної інформації про об’єкт пошуку та його місцезнаходження. Зазвичай, об’єкт пошуку конкретно слідчому невідомий, він має про нього уявлення у загальних рисах, однак, місцезнаходження його приблизно відоме. Підставою для прийняття слідчим рішення про проведення обшуку є наявність достатніх даних, які дають можливість слідчому вважати, що у певному місці або у певної особи знаходиться певна річ або предмет, які мають значення для розслідування справи, або переховується особа, яка вчинила злочин. Під достатніми даними розуміються відомості, що містяться у показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, у протоколах слідчих дій, заявах і повідомленнях громадян, а також були отримані в ході оперативно-розшукової діяльності. Особа, яка здійснює обшук, повинна добре знати процесуальні вимоги та тактику його проведення, володіти відомостями про методичні рекомендації, що стосуються обшуку на різних об’єктах та при різних слідчих ситуаціях, знати можливості науково-технічних засобів, що використовуються при обшуку та мати відповідні практичні навички їх застосування. Під час проведення обшуку статус сторін не рівнозначний. Слідчий наділений владними повноваженнями, володіє спеціальними знаннями і навичками. В свою чергу обшукувана особа в більшості випадків намагається уникнути можливості виявлення предметів, що викривають його і свідчать про причетність до вчинення злочину. Це викликає стан підвищеної психологічної напруги і тому в психологічній діяльності такої особи починають активно функціонувати захисні механізми, що проявляються по-різному у залежності від психологічного складу особистості. У зв’язку з цим доцільно виділити та розглянути психологію обшукуваного та психологію слідчого (особи, яка проводить обшук). На цьому фоні чіткі і впевнені дії слідчого, що свідчать про обізнаність про попередні дії обшукуваного, можуть призвести до того, що вона або добровільно видасть об’єкти, або ж у випадку фрустрації (емоційного стану викликаного відчуттям безнадійності чи втрати перспективи, що дезорганізує свідомість та діяльність людини) проявити крайню агресію по відношенню до слідчого. Характерним є те, що добровільна видача об’єкту, який шукають, пов’язана не з пропозицією слідчого на початку обшуку видати речі, а як реакція на його правильні дії на початковому етапі обшуку. Успішна підготовка до проведення обшуку передбачає перш за все не тільки отримання максимальної інформації про предмет пошуку і місце, де буде проводитися обшук, але й про індивідуальні особливості обшукуваної особи. Це дозволить правильно організувати і здійснити прибуття на місце обшуку, проникнути в обшукуване приміщення. В ході підготовки до проведення і під час проведення обшуку слід пам’ятати, що особа, у якої проводиться обшук, може маскувати свою поведінку, що може виражатися у двох формах – пасивній і активній. Пасивна форма передбачає вибір лінії поведінки, за якої обшукувана особа намагається виключити контакти з ним: мовчання; знаходження в одному місці; відсутність бажання показати те, що цікавить особу, яка проводить обшук; односкладні відповіді і запитання. Активна форма маскування спрямована на імітацію активного втручання в роботу слідчого чи бажання допомогти при обшуці, створення ситуації, що свідчить про відсутність об’єктів пошуку. Для подібної поведінки характерні: відволікаючі бесіди та постановка каверзних запитань; пропозиція обшукати окремі приміщення; відволікаючі маневри, що містять заздалегідь вигадані обшукуваними інсценування (втрата свідомості, істерика, серцевий напад, наявність у приміщенні хворого тощо); створення конфліктної ситуації, що дезорганізує роботу слідчого. Знання психологічних особливостей обшукуваного полегшує процес пошуку схованих об’єктів. Під час проведення обшуку слід знати, що: 1) завбачлива, акуратна людина ховає все ретельно і подалі від себе; 2) самовпевнена і легковажна людина не буде витрачати час на облаштування складних схованок; 3) неуважна і лінива людина навіть при облаштування простої схованки може допустити помилки, що допоможуть швидко виявити розшукуваний об’єкт; 4) жадібна і недовірлива людина все ховає близько від себе, щоб у разі чого можна було швидко перевірити чи на місці те, що сховане; 5) боязка людина навпаки, ховає все подалі, вживає перестрахувальних заходів. На вибір місця приховування та прийомів приховування впливають професійні та інші навики обшукуваного. Це нерідко виявляється у наступному: 1) при підшукуванні чи спеціальному обладнанні тайника він використовує свої професійні знання, в тому числі й ті, що являються результатом хобі, а також з використанням інструментів і матеріалів, що у нього є (більш ймовірно, що столяр обладнає тайник в дерев’яних конструкціях, будівельник – у стіні, радіоелектронік – в побутових радіотехнічних приладах, сантехнік – у санвузлі, бджолярі – у вуликах, автолюбитель – у автомобілі, садівники – у землі на присадибній ділянці); 2) фізично сильні та умілі люди можуть обладнати тайник у важкодоступних місцях, закопати на велику глибину в землю тощо; 3) все перераховане стосується і родичів обшукуваного, а також осіб, які з ним проживають. Під час приховування предметів, що викривають особу, слід враховувати низку психологічних особливостей людини. Серед них: 1) в якості місць приховування інколи вибирають об’єкти, що можуть викликати почуття відрази у слідчого (унітаз, смітник, брудна білизна тощо); 2) об’єкт може бути поміщений там, де при обшуці, на думку обшукуваного, посоромляться детально досліджувати (ікони, постіль хворого тощо) або в об’єктах, призначення яких ніяк не пов’язується з використанням їх у якості тайника; 3) ховаючи документ серед інших однорідних предметів, наприклад в книгах, береться в розрахунок, що однорідні предмети будуть переглядатися в певному порядку, і тому зазвичай вибирають предмети, що стоять всередині чи ззаду; 4) предмети інколи можуть бути поміщені майже відкрито в розрахунку на те, що у настільки доступних місцях слідчий їх шукати не буде; 5) розшукуваний предмет може бути замаскований під малоцінний предмет і поміщений відкрито; виявити таку підробку можна тільки шляхом детального огляду і попереднього дослідження. Важливим є факт зберігання даного предмету в зазвичай не призначеному для цього місці. Слідчий повинен проявляти абсолютну впевненість в успішному проведенні обшуку, вірити у досягнення позитивного результату, оскільки в іншому випадку його працьовитість і увага знижується. Наявність такої впевненості визначається такими факторами: 1) знанням того, що обшук добре підготовлений, розпочатий своєчасно, для його проведення залучена достатня кількість учасників і є всі необхідні технічні засоби; 2) хороша професійна підготовка слідчого, а при відсутності ще стійких навиків у проведенні обшуку – знання того, що він має досвідчених помічників та в обшуці приймають участь необхідні спеціалісти; 3) вміння не реагувати на ознаки, що говорять про можливу невдачу обшуку; 4) знання того, що нерідко позитивні результати обшуку стають очевидними лише у самому його кінці; 5) відсутність боязні перед наявністю великого обсягу роботи чи робота у складних умовах. Велике значення має сама поведінка слідчого чи особи, яка проводить обшук. Так, ознака невпевненості у поведінці слідчого може бути помічена оточуючими і різко знизити активність дій учасників обшуку. Навіть у тому випадку, коли слідчому впродовж тривалого часу не вдається досягнути позитивних результатів обшуку, він повинен стримувати свої емоції, не допускати будь-яких висловлювань чи інших дій, що можуть негативно вплинути на хід операції. З цією метою слідчому рекомендується: 1) намагатися бути врівноваженим і не проявляти своїх емоцій з приводу тривалої відсутності яких-небудь результатів; 2) в ході обшуку уникати будь-яких висловлювань щодо результатів обшуку; 3) намагатися своєю поведінкою показати обшукуваному, що, не дивлячись ні на які труднощі, сховане буде знайдене; 4) не зупинятися перед проведенням обшуку у складних умовах, маючи з цією метою спецодяг та потрібні технічні засоби. Іншими важливими психологічними процесами під час проведення обшуку є спостережливість – навмисне і цілеспрямоване сприйняття, що обумовлене завданнями пошуку, порівняння та уважність. Особливо ретельно слід порівнювати однотипні, однорідні об’єкти. Слідчому корисно знати особливості своєї спостережливості, вміти виявити та тренувати її слабкі сторони. Слід пам’ятати, що під час напруженої психічної і розумової роботи можуть виникати періоди підйому і спаду. Під час обшуку слідчий сприймає цілу низку однотипних подразників. Ці однотипні подразники і монотонність пошукових дій можуть негативно впливати на загальний стан та знижують працездатність, послаблюють увагу. В такій ситуації слідчому слід частіше міняти вид діяльності, переходити від дослідження одних об’єктів до інших, від вивчення дрібних предметів (листів, книг тощо) до огляду великих предметів (меблів). Виходячи з обставин кримінальної справи, характеру обшукуваного об’єкту та розшукуваного предмету, а також особи обшукуваного, слідчий висуває розшукові версії. Перевіряючи їх, слідчий повинен: 1) знати не тільки типові способи приховування предметів, але й вміти обґрунтовано передбачити, куди вони можуть бути заховані, виходячи із конкретних умов; 2) уникати звичних уявлень про непридатність деяких предметів для використання у якості тайникі; 3) особливо детально вивчати предмети, виявленні у незвичайних для їхнього зберігання місцях; 4) звертаючи увагу на об’єкти, що, виходячи з практики, часто використовуються як тайники, не ігнорувати інші предмети, які на перший погляд не придатні для зберігання яких-небудь цінностей; 5) не боятися і не стидатися перевірити речі і постіль дитини чи хворого, оскільки у розрахунку на це, вони можуть бути використані як тайник; 6) враховувати, що річ може лежати майже відкрито і на неї можна не звернути уваги. У слідчого повинна бути вироблена підвищена орієнтуюча реакція на все те, що, на думку обшукуваної особи, демобілізує пошукову діяльність. Наприклад, виявлення схованки (тайника) може викликати зупинення подальшого пошуку. Знаючи це, злочинець може облаштувати неправдиву, пусту схованку, поміщаючи в неї предмети, що не мають доказового значення. З метою забезпечення найбільш ефективного проведення обшуку з психологічної точки зору можна запропонувати слідчому по-можливості дотримуватися таких загальних правил: 1) не слід приступати до обшуку дуже стомленим; 2) не слід допускати конфліктів з обшукуваним, а також не допускати панібратського відношення до нього; 3) слід усунути всі відволікаючі фактори (непотрібне ходіння, сторонні розмови тощо); 4) не слід починати огляд нового об’єкту до повного обстеження попереднього; 5) при появі ознак стомленості потрібно робити невеликі перерви. §2. Тактичні прийоми обшуку та критерії їх допустимості Без використання тактичних прийомів і технічних засобів важко відшукати тайник, обладнаний в приміщенні. До створення тайника, як правило, не залучаються сторонні люди, їх роблять власними силами, спираючись на свої професійні знання та навички. Тому слід пам’ятати, що при обшуці повинні враховуватися не тільки конкретні умови того приміщення, де може бути обладнаний тайник, але й професійні знання, вміння та навички обшукуваної особи. Узагальнення практики проведення обшуків з урахуванням психології того, хто ховає, дозволяє назвати певні місця, де частіше всього ховають розшукуване, а також вказати окремі ознаки, що говорять про можливість використання цих місць в якості сховищ. В основному для обладнання сховищ (тайників) у приміщенні використовують: 1) підлогу чи стелю; 2) стіни чи перегородки приміщення; 3) підвали, горища, погреби, фундамент будівлі; 4) балкони та лоджії; 5) сходову клітку; 6) санітарно-технічне обладнання, вентиляційні шахти, опалювальні системи. Тайники під поверхнею підлоги частіше всього розміщують біля стін чи під меблями (диваном, сервантом, шафою тощо). На це можуть вказувати: а) ознаки вскривання на плінтусах, так як без їх зняття вилучити цілу дошку підлоги неможливо; б) вм’ятини між дошками чи паркетними дощечками від інструмента, що використовувався для вскриття підлоги; в) виявлення дошки, що складається із декількох кусків; г) відсутність між деякими дошками чи паркетними дощечками так званого «пазового бруду»; д) кріплення деяких дощок гвіздкам, шляпки яких різняться від інших гвіздків, використаних для кріплення; е) похитування чи невелике прогинання дошки чи паркетних дощок під вагою того хто йде; є) різниця у відтінках фарби окремих частин підлоги; ж) додаткове кріплення якоїсь частини лінолеуму гвіздками і навпаки – не прикріплення якоїсь часини, коли всі інші прикріплені; з) нещільне кріплення керамічних плиток підлоги, відсутність між ними «пазового бруду», інший характер кріпильного розчину; і) відсутність пилу при сильному запиленні всього іншого простору або навпаки, сильне запилення чи забруднення якоїсь ділянки; к) місця, на яких чи недалеко від яких, стоїть обшукуваний, особливо тоді, коли він змушений зійти з цього місця, але знову повернувся туди через деякий час. Для сховища (тайника) може бути використаний простір всередині порожнистих стін чи перегородок. На їх використання можуть вказувати: а) значні відмінності між товщиною однієї зі стін з аналогічними (це встановлюється в результаті проведення зовнішніх та внутрішніх вимірів); б) виготовлення однієї стіни з іншого матеріалу; в) випуклість чи ввігнутість частини поверхні стіни; г) відмінності у фарбуванні та штукатурці стіни чи наклеювання на неї шпалер; д) коливання під натиском наличників на вікнах і підвіконниках; е) сліди, що вказують на повторне кріплення чи заміну облицювальної плитки; є) відмінність кладки стінки або інший характер швів між цеглинами; ж) різна люмінесценція окремих ділянок стіни під впливом ультрафіолетового освітлювача; з) для дерев’яних перегородок – наявність тих же ознак, що й для підлоги. Найпростішим способом дослідження підозрілих місць у стінах є їх простукування молотком, причому по цегляній чи кам’яній кладці наносять досить сильні удари, що при наявності пустоти може призвести до здвигу цеглини всередину. Крім того, для виявлення нерівностей – стіни прощупують, а також застосовують металошукачі чи ультрафіолетові освітлювачі. Особливо уважно досліджують ділянки стіни за картинами, шафами та іншими меблями, простір під підвіконниками та за опалювальними приладами, ділянки стіни під обшивкою дверних коробок. Для перевірки чи немає сховищ у підвалах, погребах, на горищі, у фундаменті будівлі: а) шляхом вимірювання встановлюють неспівпадання між внутрішніми та зовнішніми розмірами підвальної частини будівлі; б) шукають місця, де відсутній пил та павутиння на фоні загальної забрудненості (особливо ділянок між балками і настилом, нижніми частинами фундаменту); в) встановлюють неоднорідності цегляної кладки, штукатурки, цементу; г) виявляють менш щільні місця земляної підлоги підвального приміщення; д) у благоустроєних підвалах шукають ті ж ознаки, що й у житлових приміщеннях. Балкони і лоджії обслідуються аналогічно житловим приміщенням. На використання яких-небудь елементів для облаштування сховищ вказують ті ж ознаки, що перераховані відносно стін житлових приміщень. З’ясовуючи, чи немає схованок під сходовою кліткою: а) перевіряють міцність кріплення окремих сходинок, перил і балясин; б) шукають кріплення окремих сходинок відмінним розчином, а також іншими гвіздками; в) виявляють ознаки зняття обшивки нижньої частини сходів (вони такі ж як і при порушенні цілісності дерев’яної підлоги). З метою перевірки використання в якості сховищ санітарнотехнічного обладнання, вентиляційних шахт та опалювальних систем оглядається: а) середина водозливного бачка, простір за і під ним; б) простір за радіатором центрального опалення, за і під ним; в) вентиляційні шахти, димоходи, сміттєпровід; г) пустоти в пічках, простір за ними; д) виявлені пустоти під залізними листами, що прибиті перед пічкою. Перевіряючи дані об’єкти звертають увагу чи не підвішено що-небудь в них або за ними, знімають вентиляційні решітки і залізні листи перед піччю. Пічки досліджують аналогічно стінам. Прикметами облаштування сховища на відкритій місцевості можуть бути: а) відмінність верхнього шару грунту на конкретній ділянці від оточуючого середовища; б) сліди грунту на траві; в) наявність на території каменю чи іншого предмету, який може бути знаком для того, хто облаштував тайник; г) сліди невиправданого переносу на нове місце яких-небудь предметів (ящиків, бочки, купи сміття); д) посадка нових насаджень в місці, що для цього не підходить; е) неможливість побачити цю ділянку з боку інших присадибних ділянок, з вікон прилягаючих будівель тощо. Детальному огляду під час обшуку на відкритій місцевості підлягають колодязі, бочки з водою чи інші ємності її зберігання, вигрібні чи сміттєві ями. При обшуці транспортного засобу досліджуються не тільки звичайні місця зберігання (багажник, салон, ящик в передній панелі), а й приховані порожнини (за обшивкою дверей, за спинками сидіння і під самим сидінням, під ковриками, за бензобаком, за запасним колом та в ньому); прощупується та проколюється голкою сидіння та оббивка стелі; перевіряються порожнини, що є за рефлектором фар, в задніх ліхтарях, за внутрішньою обшивкою багажника, в порогах і над колісними арками. Обшук в автомобілі рекомендується проводити по можливості за участю спеціаліста-автотехніка. Якщо є підозра, що в автомобілі перевозять наркотики чи інші специфічні речовини, бажано залучати кінолога з собакою. До вилучення предметів з сховища (тайника), як правило, здійснюється фотозйомка (вузлова і детальна). Не допускається вилучення предметів зі сховища обшукуваними особами чи особами, які разом з ними проживають, оскільки виявлені предмети можуть бути ними знищені чи пошкоджені. Крім того, в подальшому при виявленні та вилученні на цих предметах відбитків пальців ці особи можуть заявити, що дані відбитки залишені в ними не в момент заховування, а в момент вилучення. Обов’язково фіксується характер і стан упакування вилучених предметів, що в подальшому може бути використане для встановлення часу їх заховування. Після вилучення предметів із тайника останній перевіряються на наявність у ньому яких-небудь інших заховань. При виявленні порожніх сховищ не слід відмовлятися від їх детального огляду, оскільки він може дати слідчому інформацію про те, які речі тут знаходились раніше. До кола загальних тактичних прийомів обшуку, відносяться єдине керівництво діями всіх учасників обшуку і чіткий розподіл та виконання ними своїх обов’язків у відповідності із поставленим слідчим завданням. Обшук обов’язково проводиться у присутності двох понятих. На розсуд слідчого у ньому можуть приймати участь спеціалісти, технічні помічники, кінолог з собакою, оперативні працівники. Не рекомендується слідчому проводити обшук без оперативного працівника. Якщо передбачається проведення особистих обшуків, то важливо забезпечити участь працівників міліції та понятих обох статей. У випадку, якщо обшук проводиться вночі і знайти понятих на місці буде складно (а інколи й неможливо) – їх беруть із собою. До обшуку можуть залучатися обвинувачений, свідки та потерпілі, оскільки вони можуть вказати де заховані речі. Головною вимогою є те, що слідчий до прибуття на місце обшуку повинен провести інструктаж його учасників. Перш за все це стосується: 1) способу проникнення на об’єкт; 2) охорони місця обшуку і попередження можливості обшукуваному чи іншим особам, які знаходяться на місці обшуку, зникнути з місця обшуку, спілкуватися між собою, передати інформації на зовні; 3) прийняття заходів для збереження слідів, виявлених на місці обшуку; 4) способів підтримання зв’язку один з одним, а також зв’язку з іншими групами; 5) порядок взаємодії учасників обшуку між собою. Завдання оперативних працівників міліції – забезпечити порядок на місці обшуку, присікти можливий опір, затримати на час обшуку особу за вказівкою слідчого, вести спостереження за особами, які знаходяться на місці обшуку, за дорученням слідчого здійснювати пошук на окремих ділянках, проводити особистий обшук. Службово-розшуковий собака може використовуватися: для виявлення джерел запаху за їх носієм (наприклад, для розшуку особи, яка переховується, за приналежними йому речами); для виявлення носіїв запаху за їх джерелом (наприклад, для розшуку викрадених речей за запахом їх власника); для виявлення одних носіїв запаху за запахом інших носіїв (наприклад, розшук викрадених речей за запахом інших предметів, що належать власнику); для виявлення деяких об’єктів, що мають специфічний запах (наприклад, наркотиків, вибухових речовин тощо). Успіх застосування службового собаки залежить від давності сліду, характеру поверхні носія запаху, температури оточуючого середовища, стану збереження обстановки на обшукуваному об’єкті. Для того щоб в процесі обшуку не пошкодити сліди і предмети-носії запаху, а також не ускладнювати роботу собаки нанесенням нових слідів, її потрібно використовувати на початку обшуку. Технічних помічників вибирають із числа представників громадськості, працівників ЖЕКу, осіб, які виконують громадські роботи. Вони виконують такі допоміжні роботи, як вскривання підлоги чи інших перешкод, відкривання замків, пересування важких предметів, викопування ґрунту, викачування води, очищення місцевості від сміття тощо. В якості спеціалістів можуть залучатися: 1) працівники НДЕКЦ; 2) працівники різноманітних науково-дослідних інститутів; 3) представники військових частин чи МНС України (піротехніки, зброярі); 4) представники підприємств, установ та організацій, аналогічних тим, де проводиться обшук; 5) особи, які мають навички в певному ремеслі (слюсар, столяр, сантехнік). Вимога слідчого про виклик спеціаліста є обов’язковою до виконання для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст. Під час обшуку він: – застосовує науково-технічні засоби (фотозйомку, відеозапис, пошукові засоби, виявляє та фіксує сліди); – надає допомогу у виявленні ознак приховування яких-небудь предметів, а також людей чи тварин; – сприяє виявленню слідів та документів, що вказують про перебування на цьому об’єкті конкретних осіб чи місце переховування певних предметів; – проводить пошук на об’єкті, що схожий з тим, де він працюють, і тому добре йому відомий; – надає консультації з приводу місць можливого зберігання предметів; – надає консультації по дотриманню правил безпеки на обшукуваному об’єкті, поводженню зі зброєю, вибуховими, токсичними, радіактивними речовинами; – виконує дії, що потребують спеціальних навиків (водолазаквалангіст, скелелаз, слюсар, столяр, трубочист тощо); – надає допомогу в правильному вилученні і поводженні зі знайденими предметами, розпізнанням їх цінності та описі у протоколі обшуку; – надає допомогу у попередньому дослідженні виявлених предметів та слідів. §3. Тактичні комбінації, які застосовуються під час обшуку Враховуючи, що особа, яка переховується, може чинити збройний опір, в обшуці, як правило, повинні приймати участь озброєні працівники міліції. Бажано використовувати при цьому службово-розшукову собаку, особливо якщо пошук ведеться у важкодоступних місцях. На обшукуваному об’єкті повинна бути організована охорона, оскільки той, що ховається у тимчасовому сховищі (за дверима, під ліжком, за портьєрою) може спробувати утекти. До початку обшуку встановлюються особи усіх громадян, які знаходяться в приміщенні та на відкритій території, щоб встановити, чи не знаходиться розшукуваний серед присутніх. Це завдання значно полегшується, коли слідчий має фотографію обшукуваного. Огляду підлягають всі укромні місця в приміщенні (від підвалів до горища і даху) і всі меблі, в яких може розміститися людина. Подібні сховища на практиці зустрічаються не дуже часто і зазвичай представляють собою відгороджену частину кімнати, підвалу, горища, викопану землянку, прохід в яку може бути зроблений у стіні підвального приміщення тощо. Ознакою того, що в даному приміщенні переховується розшукуваний, може бути оперативна інформація, виявлені належні йому носимі речі, а також інші предмети, що вказують на нещодавню його присутність (характер накритого на стіл, свіжі недопалки у попільничці, хоч власник будинку не палить, імпровізоване ліжко в сараї чи підвалі тощо). З метою виявлення трупа чи його частин під час обшуку можуть використовуватися такі прийоми: 1) дослідження шляхом зондуванням, бурінням всіх укромних місць чи замаскованих місць (ознаки захоронення ті ж самі, що я при обладнанні в землі сховищ); 2) зондування і буріння в підвалі, погребі, сараї, вскриття наявної там підлоги; 3) дослідження баграми вигрібних та сміттєвих ям, викачування води з колодязів чи невеликих водойм, що є на території, де проводиться обшук; 4) зондування ділянок з клумбами, недавно насадженими деревами чи кущами; 5) використання службово-розшукових собак; 6) якщо є версії, що в одязі на трупі можуть бути металічні предмети, доцільно використовувати металошукач; 7) враховуючи можливість розчленування і знищення трупа, використовується ультрафіолетові освітлювачі з метою виявлення слідів крові. Так як частини трупа та одягу можуть бути спалені, слід детально дослідити вміст пічок та вогнищ, що знаходяться на обшукуваній території. При цьому особа, яка проводить обшук, повинна пам’ятати, що візуальне невиявлення частин кісткової тканини, взуття чи волокон одягу ще не є доказом того, що їх там немає. Такі об’єкти можна виявити лише в ході проведення експертного дослідження золи. Тому рекомендується обов’язково відібрати проби цієї золи або ж повністю її вилучити. 8) під час пошуку трупа та його частин особливе значення набуває спостереження за обшукуваним, який в деяких випадках дуже гостро реагує на наближення обшукуючого до «гарячого місця». Повторний обшук проводиться у тих випадках, якщо: 1) первинний обшук був проведений за несприятливих умов; 2) залишилися необстеженими окремі ділянки приміщення, відкритої місцевості, предмети (первинний обшук був проведений неякісно); 3) первинний обшук не дав позитивних результатів, однак є підстави вважати, що розшукувані предмети можуть там знаходитись, оскільки їх бачили там після обшуку. На підготовчому етапі до повторного обшуку доцільно: ознайомитися з плануванням обшукуваного об’єкту; визначити, які місця придатні для обладнання схованки; відмітити на плані ті місця, що були оглянуті під час первинного обшуку; проаналізувати протокол первинного обшуку та врахувати недоліки, що були допущені; з’ясувати, які науково-технічні засоби необхідно взяти на обшук; визначитися з кількістю і колом учасників обшуку. На робочому етапі повторного обшуку всі предмети на обшукуваному об’єктів потрібно дослідити заново. §4. Використання науково-технічних засобів у ході обшуку Під час проведення обшуку можуть застосовуватися різноманітні пошукові, допоміжні та вимірювальні засоби, інструменти, спецодяг, засоби упакування. До пошукових засобів в першу чергу відносяться: щупи, бури, магнітні шукачі, трали, металошукачі, ультрафіолетові освітлювачі, пристрої для виявлення золота, трупів тощо. До допоміжних – освітлювальні прилади, інтроскоп, дзеркало, лупи. До вимірювальних – рулетка чи лінійка. Щупи різних видів застосовуються для пошуку предметів, що знаходяться у м’яких меблях (диванах, кріслах, матрацах), землі, снігу, різноманітних сипучих (крупа, мука, цукор) та в’язких речовинах, консервації. Найпростіший щуп являє собою тонку стальну спицю, довжиною 50 см з загостреним кінцем і ручкою у вигляді зігнутого кільця. Досліджувані об’єкти проколюються щупом, причому відстань між уколами повинна бути меншою ніж передбачуваний розмір розшукуваного предмету. Для пошуку предметів на глибині до 1,5 м застосовуються значно потужніші щупи, що виготовлені із стального прута з нагвинченим гострим наконечником, діаметр якого більший за діаметр прута на 2-3 мм. В комплект науково-технічних засобів для слідчого входить розбірний щуп, що складається з двох трубок, одна з яких обладнана гумовою рукояткою, а до кінця другою прикручується гострий наконечник чи ґрунтозабірник. Пошук предметів у землі з використанням щупа рекомендується проводити з дотриманням наступних методик: 1) при значному розмірі досліджуваної ділянки вона розбивається на полоски шириною до 1 м. В залежності від характеру поверхні ці полоси можуть бути розмічені натягнутими вірьовками, які після закінчення обстеження однієї полоси переносяться на іншу і так далі. 2) занурення щупа в ґрунт повинно здійснюватись повільно с невеликим зусиллям, з проникненням на більшу глибину натиск на ручку збільшується; 3) пришвидшення занурення щупа вказує на виявлення предмету, який складається з матеріалу меншої густини чим ґрунт, а також на проникнення у більш рихлий ґрунт чи пустоту; 4) зупинка щупа свідчить про його зустріч з якоюсь перепоною. В такому випадку довкола місця даного проколу здійснюється серія пробних проколювань для визначення форми і розміру виявленого предмету; 5) при видаленні з ґрунту щупа слід уважно оглядати наконечник, так як на ньому іноді можна виявити залишки предмета, що був виявлений. Ручний бур призначений для буріння отворів у грунті та отриманні експериментальних зразків при проведенні пошукових робіт. В комплект пересувної криміналістичної лабораторії входить бур «АМ-16». Він складається з трубчастої штанги та бурового стакану. Загальна довжина такого буру 180 см. Вміст порожнини бурового стакану, а також збільшення чи зменшення зусиль при проведенні буріння можуть вказувати на перепону і її характер чи навпаки – на наявність більш рихлого грунту. Магнітні шукачі використовуються для пошуку предметів, які повністю чи частково виготовлені із магнітних металів (заліза, чугунку, сталі, нікелю тощо) і знаходяться в траві, снігу, воді чи інших речовинах, вигрібних ямах з нечистотами, ополонках тощо. Цей прилад може бути використаний для пошуку предметів з магнітних металі, що знаходяться на невеликій глибині (3-5 см) в піску, пилюці, золі, опалому листі тощо. При пошуці на ділянці місцевості, забрудненій металічним сміттям, слід частіше вивільняти магніти від прилиплого до нього сміття. При пошучі на невеликій глибині, в ямах з нечистотами, іншими рідкими чи в’язкими речовинами, а також в ополонка магніт закріплюється на шестові чи трубі. Пошук на дні річок, озер, водосховищ здійснюється шляхом тралу з берегу чи човна. При пошуці предметів у колодязі магніт прикріпляють до канату. В комплект науково-технічних засобів криміналіста входить складний проволочений трал з зоною охоплення 65 см. Трал використовують у випадках наявності на обшукуваній території водоймищ, що дозволяє виявити труп чи його частини, що знаходяться у воді, виявити предмети одягу, взуття та інші об’єкти. Для обслідування водоймищ, колодязів, вигрібних ям, а також підльодного пошуку через ополонку трал можна прив’язати до шеста. Це набагато ефективніше ніж використання багра, тому що полоса охоплення у трала значно більша. Металошукачі використовуються для пошуку предметів, що повністю чи частково виготовлені із будь-якого металу, в тому числі можуть бути виявлені предмети, що знаходяться в тайниках, закопаних у землю, захованих у Мемель, стіни, знаходяться у снігу, траві, воді. Металошукачі діють по принципу звукової індикації, тобто у випадку виявлення металічного предмету в навушниках оператора лунає специфічний звуковий сигнал. При роботі з металошукачем на відкритій місцевості використовуються такі методи: 1) пошук може здійснюватись на окремих невеликих ділянках, коли приблизно відомо місцезнаходження шукаємого об’єкту; якщо місцезнаходження невідоме – територія розвивається на полоси шириною 1–1,5 м; 2) у випадку забрудненості обшукуваної території дрібним сміттям із металу рекомендується спочатку очистити територію за допомогою магнітного шукача, а потім застосувати металошукач; 3) оператор, тримаючи пошуковий елемент на висоті 3-5 см від обслідуваної поверхні, переміщає його зліва направо і навпаки уздовж поверхні, кожен раз пересуваючись вперед на половину довжини пошукового елементу; 4) у випадку отримання сигналу про місце знаходження предмету, воно по можливості перевіряється щупом, що дозволяє визначити величину та форму предмету, а також глибину його знаходження. У випадку виявлення металічних предметів у стіні вона (якщо це можливо) досліджується і з протилежної сторони, при цьому може бути виявлений який-небудь висячий предмет, що і викликав сигнал. До вскриття підозрілого місця у стіні його слід спробувати дослідити за допомогою спиці, гострого шила, можуть біти просвердлені невеликі отвори. На цей час використовуються портативні металошукачі зі світловим сигналом. Вони зручні для проведення особистого обшуку, перевірки ручного багажу. Про наявність металу сигналізує загоряння лампочки. Електронно-оптичний перетворювач під час обшуку може бути використаний для того щоб прочитати текс, що виконаний олівцем, чорнилом, типографською фарбою, залитий чи замазаний фарбником чи кров’ю. Пристрій також може допомогти розрізнити матеріали, що зовнішньо одинакові, але різняться за своїм складом. В деяких випадках можна розрізнити, що матеріал був перефарбований, а також встановити сліди порохової кіптяви на предметах одягу. Використання під час обшуку ультрафіолетового освітлювача базується на тому, що багатьом речовинам властиво давати холодне світло під впливом ультрафіолетових променів. Причому більшість речовин мають свою, тільки їм притаманну по кольору і яскравості люміністценцію. Ця властивість дає можливість виявити невидимі чи слабовидимі сліди крові, сперми, слини, клею, різних хімічних речовин, продуктів харчування тощо. Таким чином, під час обшуку ультрафіолетові освітлювачі можуть використовуватися не тільки для попереднього дослідження різних об’єктів, але й для пошуку тайників чи інших місць приховування різних предметів (частково наново пофарбованої стінки, переклеювання шпалер, нової штукатурки тощо). Спостереження люміністценції (світіння) під впливом ультрафіолетових променів спостерігається у затемненому приміщенні. Під час роботи з такими освітлювачами перш за все слід пам’ятати, що деякі речовини починають світитися не зразу після впливу на нього ультрафіолетових променів, тому не слід поспішати з переміщенням освітлювача на інший об’єкт. По-друге, найбільш ефективна люмінесценція виникає при спрямуванні світла перпендикулярно до досліджуваної площини. По-третє, роботу в затемненому приміщенні потребує деякого часу для звикання (адаптація зору), у зв’язку з цим ефективно люмінісценцію спостерігати через декілька хвилин після заступлення темноти. Сам ультрафіолетовий пристрій повинен бути включений за 3-5 хв. до використання, щоб лампа випромінювання почала робити у нормальному режимі. Під час проведення обшуку можливе застосування малогабаритного пристрою «Олива», призначеного для виявлення золота в одязі і під ним. В основу роботи приладу покладено метод рентгенорадіометричного флуоресцентного аналізу з використанням джерела «Селен-75», що викликає характерне рентгенівське випромінювання золота. На наявність золота вказує звуковий сигнал приладу. Заслуговують на увагу технічні засоби для виявлення закопаних чи утоплених трупів. Для цього використовуються електрощуп або газовий індикатор «Поиск-1». Основний принцип роботи електрощупа полягає у тому, що коли в землю закопаний предмет органічного походження (труп), навколо нього утворюється зона з пониженим електроопором. Такі коливання і фіксуються на індикаторі електрощуп. Щодо газового індикатора «Поиск-1», то принцип його роботи заснований на аналізі газів, що знаходяться в ґрунті. Реактивом є фільтр, що просочений прозорим розчином оцтового свинцю, який починає темніти при реакції з сірководнем чи меркаптанами (продуктами розпаду трупа). Для успішного проведення обшуку обов’язково потребується наявність хорошого освітлення. Джерел освітлення, що знаходяться в обшукуваному приміщенні, часто буває недостатньо (особливо це стосується важкодоступних місць). Крім того, на місцевості взагалі може не бути ніякого освітлення. У зв’язку з цим, у розпорядженні особи, яка проводить обшук повинні бути: потужний ліхтарик, переносна лампа з довгим шнуром і захисною сіткою, спеціальні освітлювачі. Для дослідження внутрішніх порожнин (наприклад, можливого тайника через просвердлений отвір) можуть бути використані прилади, що називаються інтроскопами, що застосовуються в медичних або технічних дослідах. Щоб дослідити важкодоступні поверхні (наприклад, дно шафи) і з’ясувати чи не прикріплено до них щось, застосовують дзеркало, що прикріплене під кутом до металічної ручки. Інколи такі пристрої обладнані електролампочкою. Якщо її немає, то дзеркало використовується в поєднанні з ліхтариком. В якості вимірювальних приладів використовується рулетка чи лінійка. Зручна у використанні металічна пружинна рулетка, що перетворюється при витягуванні у жорстку металічну лінійку. Для простукування поверхонь стін та підлоги використовується невеликий легенький молоток на довгій ручці, щоб легше обслідувати важкодоступні місця (частини стіни). Для вскриття різних сховищ використовується дриль, долото, викрутка, зубило, лом, ножівка, молоток тощо. Для проведення обшуку, особливо у забруднених умовах, його учасники повинні мати комбінезони, халати, гумові та брезентові рукавички, гумові чоботи та фартухи. Як засоби упакування використовують: поліетиленові і паперові мішки різних розмірів, картонні коробки, упакувальний папір, шпагат, скоч, сургуч, пластилін, печатку. Питання для самоконтролю: 1. Які особливості психології обшукуваної особи? 2. Які особливості психології особи, яка проводить обшук? 3. Які ознаки вказують на обладнання сховища у підлозі чи стіні? 4. Які ознаки вказують на обладнання сховища у підвалі, горищі, балконі, лоджії? 5. Які прикмети свідчать про обладнання сховища на відкритій місцевості? 6. Коло учасників обшуку та особливості їх взаємодії між собою? 7. Які тактичні прийоми використовуються для виявлення живих осіб? 8. Які тактичні прийоми використовуються для виявлення трупа та його частин? 9. Які тактичні особливості проведення повторного обшуку? 10. Які тактичні особливості обшуку, пов’язаного з вилученням комп’ютерної техніки? 11. Які тактичні правила використання пошукових науково-технічних засобів під час обшуку? Рекомендована література: 1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: учеб. – М.: Норма-Инфра М, 1999. – 990 с. 2. Астапкина С.М. Тактика обыска и выемки: Лекция. – М.: Академия МВД СССР, 1989. – 22 с. 3. Еникеев М.И., Черных Э.А. Психология обыска и выемки: учеб. пособие. – М.: Ин-т междунар. права и экономики, 1994. – 79 с. 4. Криминалистика: Учебник / Под ред. Т.А. Седовой, А.А. Эксархопуло. – Спб.: Лань, 2001. – 928 с. 5. Мотлях О. Проведення обшуків та виїмок при розслідування злочинів, пов’язаних зі сферою комп’ютерних технологій // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 1. – С. 57-67. 6. Образцов В.А., Богомолова С.Н. Криминалистическая психология. – М.: Юнити-Дана, Закон и право, 2002. – 448 с. 7. Позий В.С., Романовская И.В. Психология следственной деятельности: учеб. пособие. – Симферополь: Эльиньо, 2007. – 224 с. 8. Леви А.А., Михайлов А.И. Обыск: справочник следователя. – М.: Госюриздат, 1983. – 95 с. 9. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 352 с. 10. Шило О., Капліна О. Обшук житла чи іншого володіння особи: проблеми правової регламентації // Вісник АПрН України. – 2005. – № 2 (41). – С. 192200. РОЗДІЛ 3 Особливості тактики окремих видів допиту §1.Тактичні прийоми та комбінації допиту в безконфліктній ситуації. §2. Особливості розпізнавання ознак неправди в показаннях допитуваного під час проведення допиту та очної ставки. §3. Тактичні прийоми та комбінації допиту в конфліктній ситуації §4. Використання науково-технічних засобів у ході допиту. §1. Психологічні основи допиту Показання свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, підсудних та експертів можуть бути отримані в результаті їхнього допиту. Допит є процесуальною дією, яка являє собою регламентований кримінальнопроцесуальними нормами процес отримання та фіксації слідчим, особою, яка провадить дізнання, суддею від допитуваної особи інформації про факти, що мають значення для встановлення істини по справі. Процесуальний порядок допиту закріплений у статтях 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311 КПК України. Допит – це не просто одержання і фіксація інформації у вигляді показань, а й до певної міри мистецтво, яке базується на знаннях у галузях психології, соціології, лінгвістики та інших наук. Так, з точки зору психології під допитом слід розуміти комунікативний обмін інформацією шляхом діалогу слідчого з допитуваним. Інформаційно-психологічна взаємодія слідчого з допитуваним полягає у керованому слідчим спілкуванні, застосування тактичних прийомів під час якого дозволяє досягти головну мету цієї вербальної слідчої дії – отримання від допитуваного інформації про відомі йому факти, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит як специфічна форма психологічного спілкування передбачає вирішення слідчим таких завдань: 1) врахування психологічного процесу формування показань; допитуваним; 2) встановлення 3) визначення комплексу психологічного необхідних для контакту з застосування прийомів психологічного впливу на допитуваного. Психологічний процес формування показань. Знання психологічних закономірностей формування показань є необхідною умовою успішної організації і проведення допиту та сприяє обранню ефективних правил підготовки і прийомів його проведення, отриманню повних і правдивих показань про обставини розслідуваної події, їх правильній оцінці. Процес формування показань охоплює такі стадії, як сприйняття, запам’ятовування та відтворення. Сприйняття – це відображення людиною предмета чи явища в цілому, що формується під впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів шляхом відчуття певних процесів чи явищ об’єктивної дійсності. Сприйняття може бути зорове, слухове, смакове, нюхове, а також сприйняття дотику. До об’єктивних факторів, що впливають на сприйняття, відносяться умови сприйняття, стан погоди, ступінь освітлення, тривалість спостереження, віддаленість й особливості об’єктів, що сприймаються, та ін. До суб’єктивних – особливості будови та стан органів відчуття і психофізичного здоров’я особи, яка сприймає об’єкти (наявність та ступінь захворювань органів слуху чи зору); ступінь її втоми; наявність і ступінь сп’яніння (навіть незначні дози алкоголю знижують реакцію на зовнішні подразники, точність і координацію рухів, гостроту зору і слуху, притуплюють відчуття холоду, тепла, дотику, порушують кольоровідчуття); спрямованість сприйняття (так, цілеспрямоване сприйняття по суті стає спостереженням та дозволяє зафіксувати більше суттєвих подробиць, а ніж мимовільне); наявність спеціального (професійного) досвіду; схильність до фантазування тощо. На якість сприйняття також впливають емоції, які в цей момент відчуває особа. Так, біль, моральні страждання жертви внаслідок вчиненого посягання сприяють неадекватному відображенню ситуації, перебільшенню небезпечності, фрагментарному сприйняттю окремих обставин події злочину та зумовлюють виникнення певних перекручень, прогалин у їх показаннях. Слід також враховувати явище деперсоналізації, що виникає у більшості людей, які зазнають незвичайні чи драматичні події, та визначається втратою особистісної визначеності. В окремих випадках хвилювання, які переживають потерпілі, викликають афазії – тимчасові розлади чи втрату речі, що позбавляють їх можливості покликати на допомогу чи повідомити про вчинений напад. Негативні емоції очевидців (відчуття небезпеки, страх, переляк тощо) також запобігають правильному і повному отриманню та збереженню інформації про подію злочину. І навпаки, такі позитивні емоції, як бажання побачити щось нове, допитливість, цікавість, що відчувають очевидці кримінальних подій, можуть поліпшити якість їх сприйняття та наповнити показання суттєвими подробицями. Таким чином, процесу сприйняття притаманні, з одного боку, активна розумова діяльність, яка обумовлює повноту і точність показань, а з іншого боку – виникаючи у зв’язку з цим негативні емоції, що заважають правильному сприйняттю і розумінню обставин події. Запам’ятовування є наступною стадією формування показань. Особливості зберігання і запам'ятання інформації про подію визначаються психічним станом та емоціями, які відчула особа в момент сприйняття, властивостями її пам'яті, спрямованістю інтересів, розумінням суті і значення події тощо. Зокрема, пам’ять – це здатність утворювати умовні тимчасові зв’язки, зберігати й актуалізувати їх сліди уявним чи речовим шляхом. Пам'ять людини, як і сприйняття, має вибірковий характер – запам’ятовується лише те зі сприйнятого, що викликає глибокі переживання або має істотне значення для особи. Вона поділяється на кілька видів (рухова спрямована на запам’ятання дій, рухів; зорова – візуальних об’єктів; слухова – звукових образів; наочна-образна – дотиків разом із зоровими та слуховими об’єктами; словесно-логічна – логічних зв’язків елементів сприйнятого; емоційна – переживань, почуттів; ейдетична – феноменальне запам’ятовування чисел, кольорів, текстів тощо). Запам’ятовування передбачає встановлення відповідних тимчасових однозначних чи багатозначних асоціацій (нервових зв’язків), що дозволяє зберегти у пам'яті сприйняте. Їх видами є: а) асоціації за суміжністю (виникає при одночасному та послідовному сприйнятті подій); б) асоціації за подібністю (виникають стосовно співзвучних слів, схожих образів чи предметів); в) асоціації за контрастом (спостерігаються у зв’язку з протиставленням світлого-темного, великого-малого тощо); г) причинно-наслідкові (мають місце при сприйнятті явищ, що знаходяться між собою у певному змістовному зв’язку, пов’язаних із певними подіями – день народження, хвороба, відрядження тощо – у житті особи, яка їх сприймає); д) асоціації за часом (виникають при хронологічному відтворенні сприйнятого); є) просторові асоціації (виникають при знаходженні у певному місці, що пов’язане зі злочином чи при наступному сприйнятті об’єктів, що мають відношення до злочину – фото таблиці місця події, речових доказів, ін.). Окрім виду асоціацій, на якість запам’ятовування також впливають: 1) його спрямованість (механічне чи навмисне запам’ятовування); 2) наявність мети запам’ятати (мимовільне чи довільне запам’ятовування); 3) час, що пройшов з моменту сприйняття до допиту (за загальним правилом, чим менший зазначений період, тим детальнішим і повнішим є оповідання особи про спостережене, виключенням є явище ремінісценції – поліпшення відтворення сприйнятого і збереженого у пам'яті матеріалу через деякий проміжок часу після його заучування); 4) порушення пам'яті (настання ретроградної чи антероградної амнезії); 5) ступінь забування (це явище угасання тимчасових нервових зв’язків, певні процеси гальмування у корі головного мозку, що обумовлені рядом факторів. А саме, силою сприйняття, міцністю запам’ятовування, ступенем осмислення і розуміння сприйнятого, вольових зусиль утримати його у пам'яті, темпераментом і станом нервової системи особи тощо); 6) інші фактори (вік, психічний стан особи, наявність та ступінь навіювання з боку оточуючих та ін.). Спираючись на зазначені відомості слідчий зможе визначити оптимальні терміни проведення допитів потерпілих, свідків-очевидців та інших осіб. Так, емоційний характер сприйняття та запам’ятовування у більшості випадків гальмує процес безпосереднього відтворення. При відтворенні через деякий проміжок часу (від 2-3 днів до 8 днів) якість, чіткість і повнота викладення поліпшуються. Ще через деякий час (після 15 днів з моменту сприйняття) вони знову погіршуються. Завершальною стадією психологічного процесу формування показань є відтворення, яке може бути мимовільним чи довільним, безпосереднім чи опосередкованим. Відтворення може відбуватись або у формі узнавання (відтворення при повторному сприйнятті об’єкта), або у формі пригадування (відтворення за відсутності об’єкта). На формування показань у цій стадії також впливають численні об’єктивні та суб’єктивні фактори. Факторами об’єктивного характеру слід вважати: стать та особистість слідчого (наприклад, допит неодноразово судимих слід доручати досвідченому слідчому-чоловіку, а потерпілих-жінок від статевих злочинів – слідчій-жінці); місце, умови, повторність проведення допиту; присутність при його проведенні інших осіб (фахівців, захисника, законного представника тощо). До факторів суб’єктивного характеру відносяться: стан психічного та фізичного здоров’я допитуваного; емоційний стан допитуваного (зокрема, на потерпілих та свідків-очевидців окрім переживань, що пов’язані із пригадуванням пережитого впливають і хвилювання, обумовлені дачею показань); соціальні наслідки злочину (у потерпілого – лікування, сліди побоїв і ушкоджень на тілі і голові та викликані цим погіршення чи припинення взаємин із членами родини, сім’ї, колегами, сусідами тощо; у свідків – вимушений відрив від роботи, навчання, звичних занять задля свідчень; у підозрюваного (обвинуваченого) – неможливість продовження активного громадського та особистого життя, зміни умов перебування у зв’язку з затриманням чи арештом, обмеження звичного кругу соціальних контактів, ін.). На якість відтворення також можуть вплинути реакції допитуваної особи. За даними психологічних досліджень, у складних ситуаціях допиту реакції допитуваного в залежності від типу труднощів, часу вирішення проблеми, характеру людини, його стійкості тощо можуть бути наступними: 1) мобілізації – певне емоційне напруження, що позитивно впливає на діяльність, пов'язану із прийняттям рішень, характеризується посиленням рухливості і гнучкості мислення, виникненням насичених асоціацій, які дозволяють особі легко знайти альтернативні рішення, передбачити їх наслідки; 2) розладу – емоційне напруження, що викликає певні труднощі у прийнятті рішення, зниження пластичності і рухливості мислення. Велика кількість можливих альтернатив скорочується у свідомості особи до обмеженої, у зв'язку з чим – обмеженість рішень із слабким передбаченням їх наслідків; 3) деформації – емоційне напруження, що характеризується повним порушенням організації дій по прийняттю рішень, виникненням психологічного дискомфорту. Людина не може знайти раціональний варіант діяльності, обирає стереотипні рішення, не враховуючи конкретні умови і можливі наслідки. В фазі деформації можливими є прояви таких сильних емоцій, як гнів, злість, агресивність, самообвинувачення. Зазначені емоції допитуваних можуть бути спрямованими як себе чи(і) слідчого, так і на інших учасників досудового слідства (наприклад, у потерпілих – на злочинця і навпаки). Врахування слідчим зазначених психологічних закономірностей формування показань дозволять йому діагностувати реакції, поведінку та позицію допитуваного, впливати на них з метою їх зміни та забезпечення ефективного спілкування при допиті, обирати ефективні у певній ситуації тактичні прийоми, отримувати повні і правдиві свідчення про обставини розслідуваної події. Встановлення психологічного контакту з допитуваним у ході спілкування визначається обоюдною готовністю слідчого і допитуваного сприймати і розуміти одне одного та обмінюватись інформацією. Психологічний контакт є необхідною передумовою отримання повних та правдивих показань та ефективного проведення допиту. Система тактичних прийомів, спрямованих на встановлення комунікативного і психологічного контакту з допитуваним, включає: 1) прояв слідчим підкреслено чуйного, уважного, поважливого, спокійного й врівноваженого відношення до допитуваного; 2) бесіди на другорядні, нейтральні для допитуваного теми (теми, які не стосуються предмету допиту – образ життя, захоплення, зв’язки, інтереси допитуваного, ін.); 3) використання даних, отриманих при криміналістичному вивченні особистості допитуваного; 4) позитивна оцінка окремих якостей допитуваного; 5) спостереження за невербальними проявами (мімікою, жестами, поведінкою) допитуваного; 6) оперативне корегування слідчим власної діяльності, особливо змісту заданих питань, тональності їх висловлення, реплік, коментаріїв, оцінок та інтонацій; 7) на початку допиту в тактовній формі попередження та роз’яснення допитуваним доцільності можливих уточнень, доповнень, перевірки окремих деталей їх показань. Окрім цього, з метою встановлення психологічного контакту з допитуваним слідчому недоцільно: - негативно оцінювати окремі якості допитуваного, вживати висловлювання, що принижують його особистість, наприклад: “Ви кажете дурниці, неправду…”; - ігнорувати показання допитуваного, відверто нехтувати його думкою; - намагатись досягти порозуміння лише тих проблем, що цікавлять слідчого; - задавати питання за питанням, не пояснюючи допитуваній особі важливість та доцільність (насамперед, саме для неї) об’єктивних відповідей на них; - робити такі зауваження про хід бесіди, як “Ви дещо відволіклись від теми…”; - супроводити показання потерпілої висловлюваннями “так-так”, “нуну”, “далі” тощо. Встановленню психологічного контакту сприяє здатність слідчого з урахуванням індивідуальних особливостей допитуваного знаходити вірний тон у спілкуванні з ним. Глибина встановленого контакту, як правило, пов’язана з рівнем його здійснення. Так, перший рівень встановлення контакту – динамічний – пов'язаний із необхідністю врахування особливостей нервової системи допитуваного та проявляється у визначенні темпу, ритму спілкування, рівня його напруженості тощо. Другий рівень – рівень аргументації – передбачає використання певних аргументів, обрання яких також вимагає врахування індивідуальних особливостей допитуваного. Третій рівень – рівень соціально-психологічних відношень – пов'язаний із рольовою позицією допитуваного й передбачає підкреслення слідчим особистісної значущості допитуваного та його показань для розслідування, підтримання встановленого психологічного контакту тощо. Психологічними дослідженнями встановлені певні види людських потреб, які можуть бути використані при допиті з метою встановлення психологічного контакту з допитуваним. А саме, - потреба у самозбереженні чи збереженні своїх близьких; - потреба у престижі; - потреба у спілкуванні; - потреба відчувати свою значущість. Визначити конкретну потребу допитуваного допоможе вивчення слідчим його особистості при підготовці до допиту. Звернення до однієї чи кількох зазначених потреб дозволить слідчому викликати у допитуваного бажання дати правдиві свідчення про відомі йому обставини. Сприятимуть взаєморозумінню з допитуваним і врахування слідчим, як ініціатором спілкування, таких індивідуальних особливостей особистості допитуваного, як його віку, спеціальності, інтелекту, життєвого досвіду, врівноваженості, типу темпераменту. Так, при допиті осіб із сильним, неврівноваженим та рухливим типом нервової діяльності (холериків) слід враховувати переважання процесів збудження над гальмуванням. У зв’язку з чим не слід використовувати ті прийоми емоційного впливу, що можуть призвести до виникнення гіпертрофованих збуджених реакцій допитуваного (гніву, ображеності, роздратованості тощо). Разом з тим слід відмітити прямолінійність і нестриманість холериків, що ускладнює приховання ними своїх дійсних намірів, думок, відчуттів. Зазначене свідчить про доцільність уважного спостереження слідчим за їх поведінкою, мімікою та іншими невербальними проявами з метою вчасної діагностики стану допитуваних та корегування тактичної лінії допиту. Холериків доцільно закликати бути уважними та зосередженими. Холерики непокірливі, норовисті, сперечливі – їх не слід «заганяти у глухий кут», бажано залишати шляхи для відходу. Холерики сварливі – слідчому не слід реагувати на можливі з їхнього боку словесні чи поведінкові провокації конфлікту. Навпаки, допит холериків вимагає від слідчого дистанціювання від зовнішніх подразників та концентрації над суттю питань, що з’ясовуються. При допиті осіб із сильним, врівноваженим та рухливим типом нервової діяльності (сангвініків) темп, ритм і напруженість бесіди можуть бути достатньо високими, окремі стадії допиту можуть бути скорочені до необхідного мінімуму, а перехід від однієї теми до іншої може відбуватись без попередньої підготовки. Слідчому слід враховувати, що сангвініки з легкістю зближуються з новими людьми та пристосовуються до нової обстановки, здатні стримувати свої відчуття та мимовільні реакції. При їх допиті слід проявляти надзвичайну ретельність у з’ясуванні даних, що цікавлять слідство. При допиті осіб, які відносяться до сильного, врівноваженого, інертного типу (флегматиків) слід враховувати такі їх динамічні характеристики, як млявість у поєднанні із силою нервових процесів (у таких людей достатньо тривалий період адаптації – «втягування»). У зв’язку з чим динаміку допиту флегматика характеризують більш тривалі ввідна стадія і стадія контакту, порівняно повільний темп та ритм бесіди. Флегматика не слід квапити із відповіддю на поставлене питання чи вимагати негайної відповіді. Слідчий повинен бути готовий, що допитуваному флегматичного типу темпераменту потрібен певний час на обдумування та не дратуватись через це. Особистості із слабким типом нервової діяльності (меланхоліки) також вимагають особливого підходу. Їх реакцією на різні життєві складнощі (у тому числі і допит) є, як правило, захисне надмірне гальмування, що характеризується станом в’ялості й апатії (наприклад, у відповідь на достатньо напружений, високий ритм допиту). Але подібні прояви слабкості нервової системи поєднуються із чутливою реакцією на похвалу чи засудження їх діяльності. Високий ступень тривожності меланхоліків дозволяє з легкістю їх налякати, викликати у них негативні чи позитивні емоції. Зазначене вимагає від слідчого виключної чутливості та упередженості у спілкуванні із меланхоліком, щоб допомогти йому побороти замкненість, підозрілість, невпевненість у собі та напруженість. При допиті окремих категорій допитуваних (залежно від їх процесуального статусу, віку тощо) встановлення психологічного контакту передбачає використання й інших тактичних прийомів. Так, при допиті потерпілих слідчому доцільно виразити йому співчуття, допомогти порадою, бути уважним та об’єктивним щодо показань, клопотань, просьб потерпілого, повідомити номер свого службового телефону для термінового виклику у випадку необхідності, а також номери чи адреси кризових центрів, у яких йому можуть надати юридичну, психологічну, іншу допомогу. Водночас, при допиті потерпілого не слід грубо засуджувати його поведінку (типу «сам винний»), без необхідності обговорювати чи оголошувати дані про особисте життя, акцентувати увагу на обставинах, що пом’якшують відповідальність підозрюваного (обвинуваченого). При допиті свідків (особливо, очевидців) доцільним є переконання в необхідності надання органам розслідування допомоги своїми показаннями, стимуляція інтересу спілкуватись зі слідчим і дати показання, роз’яснення права одержувати відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для дачі показань згідно ст. 69 КПК України. Встановлення психологічного контакту із підозрюваним (обвинуваченим) вимагає вияснення мотивів відмови від дачі показань, їх усунення, роз’яснення допитуваному суті його процесуального стану, демонстрації перспектив ситуації, що склалася, тощо. Визначення психологічного комплексу впливу на необхідних для допитуваного. застосування Психологічний прийомів вплив на допитуваного є невід’ємним атрибутом спілкування під час допиту. Його сутність полягає у передачі інформації допитуваному з метою з’ясування його поінформованості, яка визначається характером реагування на повідомлену інформацію. Правомірний психологічний вплив, втручаючись у внутрішні психічні процеси, формує правильну позицію допитуваного, свідоме відношення до своєї поведінки і опосередковано приводить його до вибору певної лінії поведінки і дій при допиті. Неправомірним є примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, у тому числі, поєднаних із застосуванням насильства або із знущанням над особою (ст. 373 КК України). До комплексу тактичних прийомів правомірного, допустимого і адекватного психологічного впливу на допитуваного слід віднести: 1) прийоми емоційного впливу (збудження пригніченого чи заспокоєння збудженого емоційного стану допитуваного, нейтралізація депресії, усунення таких негативних проявів, як ненависть, зло, відчай, створення напруги, емоційна забарвленість питань і допиту в цілому тощо); 2) звернення до соціально позитивних рольових позицій допитуваного (автолюбитель, рибалка, знавець механізмів і т.д.); 3) використання певною мірою некоректних, з точки зору психології, прийомів. Насамперед, порушення дистанції спілкування (тобто зближення її менш ніж на 45-50 см чи, навпаки, віддалення більш, ніж на 120-150 см); порушення симетричності у позиціях (допитуваний сидить, а слідчий встає, продовжуючи допитувати); демонстрація позиції суворого суперництва, домінантності (встати за спиною допитуваної особи, яка втрачає можливість контролювати поведінку слідчого, “прятати” руки, наприклад, у кишені), сумнівів у показаннях допитуваного (не дивитись йому в очі, перехрещувати ноги чи руки, тримати останні у “замку” тощо); 4) повідомлення інформації, яка не має прямого відношення до справи (так званої «інформації до роздумів», що може стосуватись окремих фактів з біографії допитуваного чи інших осіб, подій в країні, регіоні і т. ін.; 5) раптовість – неочікувана допитуваним постановка запитання, не пов’язаного із попередніми, на яке він повинен дати негайну відповідь; 6) інерція – бесіда на другорядну, нейтральну чи іншу, не пов’язану із предметом допиту тему, під час якої слідчий, обрав відповідний момент, не змінюючи ритму бесіди, її тону, не виділяючи а ні голосом, а ні інтонацією задає питання із області, що цікавить слідство; 7) поєднання форсованого та уповільненого темпів допиту – прийом, який полягає у постановці малозначних питань в уповільненому темпі (допитуваний розслаблюється, втрачає пильність) з наступним різким збільшенням темпу допиту при з'ясуванні важливих питань (допитуваний не може вчасно зібратись, ретельно продумати варіанти відповідей, зосередити свою увагу на викладенні деталей, які маскують неправдиві свідчення). §2. Загальні положення тактики допиту З точки зору криміналістичної тактики допит є не тільки засобом отримання та фіксації важливої для розкриття та розслідування злочинів інформації, але й засобом перевірки, уточнення, закріплення даних, отриманих з інших джерел. Під час допиту слідчому доцільно не лише фіксувати свідчення допитуваної особи, але й бути активним ініціатором спілкування, тримати під контролем хід і результати даної вербальної слідчої дії, аналізувати і оцінювати отриману інформацію, виявляти та усувати упущення, неточності, протиріччя у свідченнях тощо. До загальних положень тактики допиту також відносяться: - цілеспрямованість допиту (дана слідча дія проводиться задля досягнення заздалегідь визначеної мети – отримати від певної особи певну інформацію); - об’єктивність допиту (неприпустимість скорочувати, змінювати, перекручувати показання допитуваного); - повнота допиту (доцільність встановлювати у повному обсязі всі обставини, інформацією про які володіє допитувана особа); - врахування властивостей особистості допитуваного (однією з умов досягнення цілей допиту є врахування психологічних рис, психічних відхилень, рівня культурного, освітнього, інтелектуального розвитку, віку допитуваного та інших його рис). У тактиці допиту органічно поєднуються правила, організаційні заходи й тактичні прийоми, що використовуються слідчим на таких стадіях допиту, як підготовча, робоча (безпосереднє отримання показань) і заключна (фіксація показань, їх аналіз та оцінка). Підготовка до допиту є необхідною умовою одержання повних та достовірних показань, в процесі якої слідчий здійснює наступний комплекс організаційних і тактичних заходів: 1) вивчає матеріали справи і дані, що характеризують особистість допитуваної особи; 2) визначає обставини, що підлягають з'ясуванню (предмет допиту); 3) використовує спеціальні знання; 4) визначає коло учасників допиту, спосіб виклику, місце і час проведення допиту; 5) готує технічні засоби фіксації; 6) розробляє план допиту, формулює питання та обирає тактичні прийоми. Тактичний характер вказаних елементів підготовки до допиту обумовлений необхідністю визначити, спрогнозувати, змоделювати лінію поведінки допитуваної особи, відповідні варіанти дій слідчого, характер ситуації допиту і відповідний їй комплекс тактичних прийомів. Вивчення матеріалів справи включає повне, послідовне, систематичне ознайомлення з прийнятими у справі процесуальними рішеннями, з наявними в матеріалах справи речовими і письмовими доказами та проводиться з метою визначення: а) процесуального статусу допитуваного; б) предмету та черговості допиту конкретної особи; в) наявності, достатності доказів чи іншої інформації та порядку її можливого використання на допиті; г) комплексу підготовчих слідчих дій, організаційних чи оперативнорозшукових заходів; д) системи тактичних прийомів, ін. Вивчення особистості допитуваного слід починати із ознайомлення з його біографічними та іншими даними, що маються в матеріалах справи. Як правило, цих відомостей недостатньо для прийняття обґрунтованого тактичного рішення щодо тактики допиту. У зв'язку з чим, слідчому доцільно витребувати й ознайомитися з іншими документами, зокрема, характеристиками, що розкривають моральні якості, характерологічні риси, систему стосунків у сімейно-побутовій, професійній сферах, домінуючи мотиви поведінки, особливості психічних та фізіологічних проявів, ступінь інтелекту, схильності, образ життя, спосіб мислення, відомості про фізичний та психологічний стан допитуваного. Вказані відомості слідчий може одержати слідчим (допитавши свідків) чи(і) оперативним (надавши доручення відповідним службам) шляхом, або отримати за допомогою спеціальних психологічних методів: спостереження, бесіди, узагальнення незалежних характеристик і т. д. Вивчення особистісних особливостей допитуваних на етапі підготовки до їх допиту допомагає слідчому прийняти тактично грамотні рішення щодо визначення моменту, часу, місця проведення допиту, способу виклику допитуваної особи, кола осіб, яких доцільно залучити до участі у допиті, ін. Визначення предмету допиту як кола обставин, що підлягають з'ясуванню, вимагає від слідчого не лише знання предмету доказування залежно від виду вчиненого злочину, осіб, які причетні до його вчинення, особливостей способу, знарядь, предмету злочину тощо. Предмет допиту включає також факти, які стосуються даної справи, а також відомості про особу підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка та будь які інші фактичні дані, що сприяють розкриттю, розслідуванню та запобіганню злочинів. Використання спеціальних знань при підготовці до допиту може відбуватись у формі одержання консультативної допомоги фахівців (педагога, психолога, психіатра, бухгалтера, ревізора, ін.) або вивчення спеціальної літератури (законів і підзаконних актів, філософської, релігійної, художньої, документальної літератури тощо) з урахуванням предмету допиту, процесуального статусу та особистості допитуваного, інших обставин. Визначення кола учасників допиту відбувається із дотриманням таких процесуальних правил: 1) допит неповнолітнього віком до чотирнадцяти років, а за розсудом слідчого — віком до шістнадцяти років проводиться в присутності педагога, а при необхідності — лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього (ст. 168 КПК України); 2) допит німої або глухої особи проводиться з участю особи, яка її розуміє (ст. 169 КПК України); 3) допит осіб, які не володіють мовою судочинства проводиться з обов’язковою участю перекладача (ст.ст. 19, 128 КПК України); 4) у необхідних випадках для участі у проведенні допиту може бути залучений інший спеціаліст, який не заінтересований в результатах справи (ст. 128-1 КПК України); 5) при допиті підозрюваного та обвинуваченого у визначених законом випадках обов’язковою є присутність захисника (ст.ст. 107, 143 КПК України). Тактично грамотним буде дотримання таких вимог: 1) будь-який спеціаліст, який залучається до участі у допиті, повинен бути знаним, фахово-обізнаним, мати достатній рівень кваліфікації, досвід роботи за фахом чи(і) співпраці з правоохоронними органами; 2) слідчому доцільно заздалегідь поспілкуватись зі спеціалістом з питань співпраці при допиті; 3) педагог, який залучається до участі у допиті, повинен бути у одних випадках знайомий допитуваному та авторитетний для нього (при допиті неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених), в інших випадках – незнайомий (залучення педагогів, незнайомих неповнолітнім потерпілим від насильницьких злочинів, формує їх впевненість у нерозголошенні обставин злочину за місцем навчання); 4) при допиті неповнолітніх та осіб, психологічні особливості чи психічні відхилення яких можуть ускладнити встановлення психологічного контакту та досягнення мети допиту – отримання повних і правдивих показань, доцільним є залучення психолога чи психіатра. Їх консультативна допомога допоможе слідчому визначити психологічні особливості особистості допитуваного (наприклад, залежно від його віку, акцентуацій характеру тощо), спрогнозувати можливу лінію його поведінки на допиті, визначити систему тактичних і психологічних прийомів, які слід застосувати залежно від ситуації допиту. Визначення способу виклику, місця і часу проведення допиту. Кримінально-процесуальний закон передбачає такі способи виклику на допит, як вручення під розписку особі, яка викликається на допит, повістки, або виклик її телеграмою чи телефонограмою. В разі тимчасової відсутності зазначеної особи повістка вручається кому-небудь з дорослих членів його сім’ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Особа, викликана на допит, за загальним правилом допитується в місці провадження досудового слідства, а в разі необхідності — в місці його перебування: за місцем проживання, навчання, роботи, у лікувальному закладі, у місцях тимчасового тримання, позбавлення волі тощо. Прийняття рішення про допит в місці перебування допитуваного може бути обумовлене: - побоюваннями, що при виклику особа не зможе прибути на визначене місце допиту (наприклад, людина похилого віку чи особа з обмеженими можливостями); - небажаністю розголосу для зацікавлених осіб про факт виклику особи на допит; - економією часу (при невідкладності допитів кількох осіб, що проживають чи працюють в одному місці). Службове або інше приміщення, в якому слідчий планує допитати особу, повинно відповідати вимогам конфіденційності (неможливість сторонніх осіб завадити процесу отримання показань своєю присутністю чи раптовою появою), зручності (наявність відповідного облаштування та необхідних засобів фіксації), охайності (чистота приміщення, письмового столу), безпечності (відсутність зайвих, у тому числі масивних предметів, наявність решіток, охорони тощо). Допит проводиться у денний час, а у невідкладних випадках – у вечірній чи нічний часи (потерпілий чи свідок знаходиться у небезпечному для життя стані, може забути важливі підробиці або під впливом зацікавлених осіб схилитися до установки на дачу неправдивих показань чи відмови від показань; підозрюваний чи обвинувачений негайно при затримані, приводі, явці із зізнанням тощо). Не слід допитувати осіб, які знаходяться у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, а також поспішати з допитом осіб, які перебувають у збудженому стані (під впливом скоєного злочину, інших життєвих обставин). Підготовка технічних засобів фіксації (звуко- чи відеозаписуючої техніки) проводиться з метою фіксації показань: - поранених, тяжкохворих осіб; - осіб, допит яких відбуватиметься у конфліктній ситуації (відмова від дачі показань, дача неправдивих показань, зміна раніше даних показань (наприклад, потерпілих від злочинів, вчинених членами сім’ї чи родини; підозрюваних у вчиненні злочину групою; свідків, яких пов’язують родинні, сусідські, трудові відносини із потерпілим чи підозрюваним (обвинуваченим) тощо)); - осіб, які допитуються за участі перекладача або особи, яка розуміє мову німих або глухих; - малолітніх осіб, особливості мовлення яких складні для точного викладення у протоколі допиту; Розробка плану допиту доцільна з метою підсумкової фіксації в ньому: а) обставин, що підлягають з'ясуванню; б) сформульованих питань; в) обраних тактичних прийомів, доказів, що підлягають пред’явленню чи використанню з посиланнями на конкретні сторінки справи, де вони розміщені. В окремих випадках необхідним елементом розгорнутого плану можуть бути схеми злочинних зв’язків між підозрюваними (обвинуваченими), руху грошей, наркотичних засобів та ін. План допиту не є процесуальним документом, він зберігається слідчим у матеріалах наглядового провадження разом з копіями інших прийнятих у справі важливих рішень. Робоча стадія допиту складається з двох етапів. Перший з них – ввідний етап – охоплює формування ефекту першого враження, перевірку документів, що посвідчують особу допитуваного, роз’яснення йому процесуальних прав та обов’язків відповідно до процесуального статусу, попередження про застосування звуко- чи відеозапису в порядку ст. 85-1 чи ст. 85-2 КПК України, формулювання мети допиту, внесення демографічних та інших важливих даних про особу допитуваного до протоколу даної слідчої дії. Зазначений етап допиту супроводжується застосуванням тактичних прийомів, що спрямовані на діагностику особи допитуваного, сприяють його адаптації до допиту, встановленню та підтриманню психологічного контакту тощо. До таких тактичних прийомів слід віднести: 1) повідомлення про ціль, порядок проведення допиту, осіб, що приймають у ньому участь; 2) уточнення даних про особистість допитуваного; 3) бесіди на теми, що не стосуються предмету допиту; 4) усунення естетичного, інтелектуального, мотиваційного, морального чи емоційного бар’єрів спілкування; 5) пропозиція допомоги психолога з метою адаптації до ситуації допиту; 6) попередження про можливі уточнення, доповнення, перевірку окремих деталей показань. Залежно від процесуального статусу допитуваного на ввідному етапі робочої стадії допиту також можуть бути застосовані: 1) при допиті потерпілого чи свідка – переконання про нерозголошення відомостей щодо обставин вчинення злочину (ст. 387 КК України); про необхідність сприяти розслідуванню своїми правдивими показаннями (у тому числі роз’яснення, що неправдиві показання можуть призвести до уникнення винним кримінальної відповідальності); про невідворотність покарання винних осіб; про забезпечення безпеки у разі необхідності (ст. 521 КПК України); 2) при допиті підозрюваного чи обвинуваченого – повідомлення про можливість відмовитись давати показання або пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63 Конституції України); роз’яснення значення з’явлення із зізнанням, щирого каяття або активного сприяння розкриттю злочину для пом’якшення покарання (ст. 66 КК України) та дійового каяття і примирення з потерпілим для звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 45, 46 КК України); переконання у об’єктивності та неупередженості розслідування тощо. Застосування зазначених приймів сприяє формуванню у допитуваного позитивної позиції та відношення щодо дачі показань та осіб, які проходять у справі; обумовлює встановлення і підтримання з ним психологічного контакту; діагностуванню слідчим ситуації допиту, корегуванню подальшої лінії його проведення й обранню відповідних ситуації тактичних прийомів. Другий етап робочої стадії – вільна розповідь – допиту починається із нейтрального питання-пропозиції слідчого повідомити всі факти, що відомі допитуваному по справі. У відповідь допитуваний вільно викладає свої показання, після чого слідчий задає питання з метою уточнення і доповнення отриманих показань, виявлення та встановлення нових фактів. Вільна розповідь – це викладення допитуваним відомих йому фактів у той послідовності, яку він обирає сам або яку йому рекомендує слідчий (у прямій чи зворотній хронології, по епізодах, по діях конкретних осіб і т.д.). Вільна розповідь відомих допитуваному фактів забезпечує для нього відносну легкість у їх пригадуванні. Слідчий, натомість, визначає особистісні якості допитуваного, характер та ступінь інформації, якою він володіє, характер взаємин допитуваного з іншими особами у справі, обрану ним лінію поведінки, довільність викладення інформації тощо. Одним із суттєвих тактичних правил зазначеного етапу робочої стадії допиту є заборона переривати допитуваного за відсутності крайньої на те необхідності. Водночас, вільна розповідь передбачає уміння слідчого застосовувати тактичні і психологічні прийоми активного вислуховування: 1) проговорювати, повторювати висловлювання допитуваного, починаючи, наприклад, із вступних фраз: “Іншими словами, ви вважаєте...” чи “Як я Вас зрозумів...”; 2) відтворювати показання допитуваного у скороченому вигляді, коротко формулюючи суттєві обставини викладеного; 3) розвивати показання допитуваного, виводячи із них логічні наслідки; 4) використовувати ті еталони невербальної поведінки, які демонструють установку слідчого на співробітництво, довіру, рівнозначність, повагу до допитуваного. Наприклад: періодичний, непрямий контакт очима; відкриті долоні чи(і) нахилення голови у бік допитуваного; симетричне, на оптимальній дистанції розташування навпроти нього тощо. При отриманні інформації від допитуваного під час вільної розповіді слідчому доцільно також використовувати тактичний прийом криміналістичного аналізу показань. Метою якого є визначення правдивості показань і позиції допитуваного, здатності свідка чи потерпілого правильно розуміти і відтворювати ті обставини, які ними сприймались раніше у зв’язку з розслідуваною подією. Аналіз показань допитуваного передбачає: - загальну оцінку правдоподібності показань за змістом; - перевірку відповідності окремих стверджень допитуваного між собою; - співставлення показань із раніше отриманими й достовірно встановленими даними; - спостереження за поведінкою та іншими невербальними проявами допитуваного (жестами, мімікою, пантомімікою, інтонаціями, немовними вкрапленнями в мову, рухами тіла). Зокрема, зміни висоти голосу, інтенсивності мови, почервоніння або збліднення шкіри обличчя, неконтрольований рух лицевих м`язів, зменшення чи розширення зіниць, закриття чи підведення очей у певному напрямку, тремтіння рук, прагнення їх «сховати», проступання поту на видимих частинах тіла при вільному викладенні показань чи відповіді на питання є достатньо інформативними проявами реального стану та реакцій допитуваного (надмірне хвилювання, неправдивість показань, ін.). Слід підкреслити суттєве значення невербальних проявів. Психологами, зокрема, встановлено, що лише 7% інформації передається за рахунок вербальних засобів (текстові, мовлені повідомлення) і 38% за рахунок звукових засобів (висота, тембр голосу, ін.). Значна більшість інформації – 55% – передається за рахунок саме невербальних засобів. Останні можуть: - виражати те ж саме значення, що й мова; - передувати значенню, що передається мовою; - виражати протилежне змісту мови значення; - підкреслювати окрему частину вербального тексту; - замінити окрему фразу чи слово; - заповнювати паузу мовчання, вказуючи на наміри допитуваного продовжити, на пошук ним підходящих слів, виразів тощо; - регулювати потік мови та зберігати контакт між допитуваним і слідчим тощо. Вільна розповідь, як правило, не вичерпує допит, тому після її вислуховування слідчий переходить до стадії постановки питань. Питання, які слідчий задає допитуваному після вільного викладення ним своїх показань, можуть бути спрямовані на актуалізацію в пам'яті забутого, на викриття неправди, на деталізацію, уточнення чи перевірку певних обставин та ін. Їх зміст і спрямованість визначаються тим, наскільки повною і правдивою була вільна розповідь допитуваної особи. За цією слід виділити такі види питань, які використовуються при допиті: 1. Змістовні – це питання, спрямовані на встановлення фактів, що мають значення для розкриття, розслідування чи запобігання конкретного злочину. Вони можуть формулюватись як: А) основні (коли вільна розповідь має прогалини щодо окремих важливих обставин, наприклад, «Яким чином був одягнений чоловік?», «Якого кольору був автомобіль?»; Б) конкретизуючі чи уточнюючі (коли у вільній розповіді про важливі обставини було згадано в загальній чи неоднозначній формі, наприклад, «Ви сказали, що злодіїв було кілька. Скільки все ж таки їх було?»); В) нагадувальні (коли допитуваний забув окремі факти чи обставини, наприклад, «Ви сказали, що злочинець був схожий на відомого актора, прізвище якого Ви забули. В яких фільмах і які ролі грав цей актор?». 2. Контрольні – це питання, метою яких є перевірка одержаної інформації, коли є сумніви відносно її достовірності. Вони можуть бути спрямовані на: А) встановлення джерела відомостей, які повідомляє особа (наприклад, якщо свідок дружньо-транспортної події повідомляє, що швидкість автомобіля становила 90 кілометрів на годину, а водій знаходився у нетверезому стані, слід з’ясувати яким чином він визначив швидкість автомобіля та стан водія); Б) з'ясування дрібних деталей події, що відбувається шляхом постановки деталізуючіх питань з метою визначення ступеня обізнаності допитуваного та достовірності його показань (наприклад, при допиті підозрюваного у крадіжці, з боку якого слідчий припускає самообмову, слід поставити такі деталізуючі питання: «Яким чином розташовані меблі та предмети обстановки у помешканні?», «Що саме і з яких місць помешкання було викрадено?» та ін.). Зазначені питання можуть ставитись у такій послідовності, як: 1) від загального до окремого. Основою цього прийому є метод дедукції. Допитуваний не може визначити, якою інформацією володіє слідчий і на підставі цього обрати тактику своєї поведінки. Прийом постановки питань від загального до окремого має місце при допиті підозрюваного, коли на початку допиту слідчий задає загальні питання щодо причин затримання у такій формі, щоб допитуваний завчасно не здогадався про обсяг доказів, відомих слідству; 2) від причини до наслідків. Слідчий ставить питання у хронологічній послідовності, щоб допитуваний спочатку зміг пригадати факти, що передували події, інформація про яку і цікавить слідство. Можливою є і постановка питань у зворотному порядку – від наслідків до причин – коли спочатку встановлюються обставини, які мали місце, і лише згодом – їх причини. Дані прийоми доцільно використовувати при допиті осіб, які забули чи добросовісно помиляються щодо обставин події; 3) у порядку зростання їх значимості. Спочатку слідчий з’ясовує факти про події чи окремі їх обставини, що не мають особливого значення для допитуваного та, до того ж, є незначними або достовірно встановленими, після чого задає питання про більш значимі й вагомі події. Прийом розрахований на постійну передачу інформації допитуваному та його підготовку до дачі правильної відповіді на основне питання, що цікавить слідство. Він може з успіхом бути застосований при допиті осіб, які дають завідомо неправдиві показання; 4) у розрахунку на фактор раптовості. Полягає у комплексному поєднанні із прийомом від загального до окремого, коли спочатку докладно у логічній послідовності з’ясовуються всі основні питання, кожне з яких логічно витікає із попереднього. Після чого слідчий навмисно переходить через кілька логічних сходинок, видаливши всі середні ланки серії висновків, та повідомляє лише перший і останній висновки. Подібне повідомлення є достатньо впливовим на допитуваного та унеможливлює вигадування неправдивих пояснень щодо наявних у слідства доказів; 5) по окремих обставинах чи окремо про обставини, які мали місце у передкримінальній, кримінальній, післякримінальній ситуаціях тощо. Використання зазначеного прийому фрагментарного з'ясування фактів дозволяє виявити неправду при повторному допиті осіб, які дають завідомо неправдиві показання. При формулюванні та постановці питань слід дотримуватись таких вимог: 1. Питання повинні стосуватись якоїсь однієї обставини, бути конкретними, лаконічними та не допускати двозначного тлумачення. 2. Їх слід складати з використанням тих виразів, що зрозумілі допитуваній особі з огляду на її вік, рівень розвитку та освіти. 3. Перевагу слід надавати питанням «відкритого» типу, тобто тим, які пробуджують у допитуваного ініціативу і самостійність мислення, не передбачають однозначної відповіді. 4. Слід завчасно продумати послідовність вияснення питань, щоб одне логічно витікало з другого, а весь допит мав ясну логічну структуру. 5. Задавати питання слід у такій формі, щоб допитуваний не міг здогадатися про його оцінку і мету та, водночас, чітко і ясно, щоб допитуваний зміг їх зрозуміти та правильно на них відповісти. 6. Забороняється задавати навідні питання. 7. Тактично грамотним є уникнення передбачуваних допитуваним питань, на які він міг завчасно підготувати та продумати відповідь. 8. При допиті малолітніх потерпілих питання доцільно ставити таким чином, щоб зайвий раз не фіксувати їх свідомість на обставинах вчиненого насильницького злочину, але в цілому підводити до викладення найважливіших відомостей. У деяких ситуаціях (при повторному чи додатковому допиті) слідчий може замість вільної розповіді задавати допитуваному завчасно сформульовані питання у заздалегідь продуманій послідовності. При отриманні відповіді на кожне окреме питання слідчий задає наступне із серії запланованих і т.д. до повного з'ясування всіх обставин, що цікавлять слідство та інформацією про які володіє допитуваний. Така форма робочої стадії спрямована на дисциплінування недобросовісних допитуваних, на зміну їх позиції та лінії поведінки тощо. Допит у такій формі передбачає, що слідчий зобов’яже допитуваних засвідчити своїми підписами кожну відповідь на кожне поставлене ним питання. Постановка питань допитуваному тісно пов’язана із таким тактичним прийомом як використання речових та письмових доказів, що може відбуватись у таких формах: а) згадування про наявні докази в ході допиту; б) перерахування доказів з вказівкою на джерела їх походження; в) оголошення показань інших осіб, висновків експерта, протоколів інших слідчих дій; г) демонстрація матеріалізованої інформації з підкресленням ознак об’єктів, що пред’являються; д) надання можливості допитуваному особисто ознайомитись із представленими доказами (оглянути, прочитати); є) роздільне пред’явлення одиничних доказів, пред’явлення комплексу взаємопов’язаних доказів чи всієї наявної у слідчого сукупності доказів; ж) використання науково-технічних засобів з метою акцентуації уваги на особливостях доказів, що пред’являються. Пред’явлення доказів можу відбуватись несподівано для допитуваного чи після з'ясування пов’язаних з ними обставин, у порядку зростання чи зменшення сили доказів, з роз’ясненням закономірностей їх виявлення, дослідження, значення в системі доказів у справі тощо. Заключна стадія допиту полягає у: а) фіксації отриманих показань у протоколі допиту; б) ознайомленні допитуваного зі складеним протоколом; в) внесенні до протоколу уточнень чи доповнень або відмітки при їх відсутність; г) відтворенні (прослуховуванні звукозапису чи перегляді відеозапису) додаткових джерел учасникам допиту та внесенні відповідної відмітки у протокол допиту; д) складанні протоколу прослуховування звукозапису чи демонстрації відеозапису учасникам допиту; є) приєднанні до протоколу допиту додатків (виконаних допитуваним схем чи замальовок; носіїв аудіо- чи відеозапису допиту тощо). За загальним правилом протокол допиту складає слідчий, але у деяких ситуаціях він може запропонувати допитуваній особі власноруч написати свої показання. Зокрема, з метою отримання умовно-вільних зразків почерку допитуваного, запобігання можливій відмові від показань під приводом того, що слідчий не правильно зрозумів чи записав з його слів деякі обставини, ін. Після оформлення протокол зачитується вголос всім присутнім (також може бути прочитаний безпосередньо допитуваним). Кожна сторінка протоколу допиту та окрема відповідь на конкретне запитання слідчого засвідчується підписом допитуваного. Наприкінці протоколу його підписують допитуваний та всі учасники допиту, кожен з яких власноруч виконує запис типу «Протокол мною прочитано, записано правильно. Уточнень і доповнень не маю». У випадку застосування звуко- чи відеозапису у заключній частині протоколу робиться відмітка про технічні засоби та умови звуко- чи відеозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. §2. Особливості розпізнавання ознак неправди в показаннях допитуваного під час проведення допиту і очної ставки Будь-яке людське спілкування має дві сторони: вербальну, здійснювану з використанням мовного матеріалу, і невербальну, здійснювану за допомогою немовних елементів. За даними досліджень, проведених психологами [1], 75 % інформації, яку ми отримуємо, передається невербальним шляхом. Невербальне спілкування, більш відоме як мова поз і жестів, містить у собі усі форми самовираження людини, що не спираються на слова. Психологи вважають, що читання невербальних сигналів є найважливішою умовою ефективного спілкування. Виходячи з цього, великого значення набуває вивчення і застосування в ході розслідування цілого ряду психологічних знань. При проведенні вербальних слідчих дій (допит, очна ставка) особливе значення має уміння слідчого розпізнавати ознаки брехні, обману в свідченнях учасників розслідування. При розпізнаванні помилковості свідчень перед слідчим стоять дві основні задачі: – діагностика особи допитуваного; – оцінка одержаної інформації з погляду її правдивості. Полегшити діагностику особистості допитуваного може використання психологічного знання щодо темпераменту особи. У психології виділені чотири основні меланхоліки. темпераменти: Кожному з них холерики, сангвініки, властивий певний флегматики стиль і поведінки, обумовлений індивідуальними психологічними особливостями особи. Так, поведінку холерика відрізняє високий рівень активності, енергійність дій, різкість і стрімкість рухів, сильні імпульсні, яскраво виражені переживання, бурхливі (у тому числі і неадекватні реакції). Для сангвініка, зважаючи на його високу психічну і емоційну активність, характерні багата жестикуляція, жвава міміка, рухливість. Флегматика відрізняє низький рівень поведінкової активності: він повільний, спокійний, рівний в рухах, і в зовнішніх проявах емоцій і відчуттів. Меланхолік відрізняється низьким рівнем нервово-психічної активності, високою емоційною реактивністю: звідси понижений рівень рухової і мовної активності, різноманітні зовнішні прояви сором'язливості, скутості і таке інше. Таким чином, діагностика особи допитуваного, визначення типу його темпераменту допомагає слідчому оцінити його невербальні прояви і з урахуванням цього коректувати використовувані при допиті тактичні прийоми (починаючи з моменту знайомства і встановлення психологічного контакту і до завершення спілкування). Допит – це слідча дія, що полягає в отриманні і фіксації свідчень особи про відомі йому обставини, що мають значення по справі. У відповідності з загальними положеннями тактики допиту ця слідча дія, за послідовністю проведення, поділяється на допит первинний, повторний і додатковий. Цей розподіл є важливим для розгляду ознак неправди в свідченнях особи, яка допитується. При первинному допиті йде взаємне вивчення учасниками один одного і відповідно вибір особою форми брехні, найдоцільнішої в даній ситуації. При повторному і додатковому допиті слідчий знаходиться в більш привілейованому положенні, оскільки він вже раніше спостерігав допитуваного, провів діагностику його особистості і представляє, які форми брехні допитуваний використовує. Неправда – це дія, якою одна людина вводить в оману іншу, роблячи це умисне, без попереднього повідомлення про свої цілі і без виразно вираженого із сторони жертви прохання не розкривати правди. Існують дві основні форми неправди: умовчання (приховування правди) і спотворення (повідомлення неправдивої інформації), а також різні види брехні, як приховування істинної причини емоції, повідомлення правди у вигляді обману, напівправда і збиваючий з пантелику виверт. Кожна форма неправди має свої прояви, що відображуються в певних психоемоційних явищах. Під час будь-якого спілкування його суб’єкти відчувають певні емоції. В складі будь-якої емоції можна виділити дві складові частини: суб’єктивне емоційне переживання і вираз емоції, тобто соматичні і вегетативні зміни, що супроводжуються цими переживаннями. Зміни в соматичній сфері (так звані моторно-поведінкові показники) містять у собі зміни у виразі обличчя, позі, жестах; з’явлення тремору (тремтіння в кінцівках, повіках); зростання мускульної напруги; певні зміни в характері організації мовної діяльності. Безперервні психологічні процеси, які відбуваються у допитуваного, знаходять своє відображення в його зовнішньому вигляді (міміці, пантоміміці, жестикуляції), що дозволяє слідчому діагностувати психічний стан особи. Слідчому важно розуміти, наскільки особа відкрита для спілкування, спокійна або знервована, напружена або розслаблена. Для правильної діагностики стану допитуваного слід також звертати увагу на його пози і жести. Наприклад, схрещені на груді руки, стиснуті у кулак пальці, схрещені ноги, свідчать про емоційну напруженість особи, її спробу закритися. Сигналами тривоги є стукання рукою по столу чи ногою по підлозі. Під час допиту слідчий повинен вміти вирізняти в невербальному спілкуванні такі прояви (неусвідомлювані рухи і дії): 1. прояв сторожкості в бесіді навіть на нейтральні теми: пильний погляд, примруження, морщення лоба перед відповіддю (додання обличчю вираження проникливості – бажання вгадати напрямок бесіди, ступінь поінформованості співробітника про події злочину); 2. прояв підозри, скритності (погляд збоку – кутами очей; руху рук, що закривають особу; погляд убік; приховування долонь та ін.); 3. прояв нервозності (активний рух рук, у першу чергу кистей і пальців; часте покахикування, прочищення горла; прискорене моргання; покусування губ або нігтів; ухилення від погляду співробітника й таке інше); 4. неприродна веселість або розв'язність, примітивна безцеремонність (безтурботно відкрита посадка, ноги або стегна широко розставлені) усмішливість, демонстрація перебільшеного дружелюбства, коли обстановка не розташовує до цього). Особливого значення набуває розпізнавання ознак неправди під час проведення очної ставки. Очна ставка – це слідча дія, що характеризується високим ступенем тактичного ризику. Однією зі складових цього ризику є можливість обміну інформацією між допитуваними, що може призвести до негативних певних наслідків (наприклад, в результаті отриманої інформації учасник, який давав правдиві показання, від них відмовився або змінює їх на неправдиві). Щоб цього не сталося, слідчий повинен уважно спостерігати за поведінкою учасників слідчої дії і вміти правильно розпізнавати різноманітні ознаки неправди. Особа, яка дає правдиві показання на очній ставці, зазвичай не турбується про те, як вона виглядає під час розповіді, наскільки її жести, міміка відповідають словам. Неправдивий учасник в процесі розповіді вимушений думати про те, наскільки правдоподібна його розповідь і як він виглядає із сторони, що не може не відобразитися в невербальних проявах (скутість рухів, уникнення прямих поглядів). При проведенні очної ставки слідчий повинен звертати увагу не тільки на те, що говорять учасники, але і на те, як вони це говорять (з якою інтонацією, мімікою). Одні й ті ж фрази, вимовлені з різною інтонацією, кардинально розрізнятимуться за смисловим наповненням (можуть містити застереження, прохання, попередження, заборону, погрозу). Наприклад, фраза «Скажи правду» може виражати як прохання, наказ, так і погрозу, залежно від використаної інтонації. Потрібно враховувати, що несумлінний учасник, може добре підготуватися до очної ставки, продумавши не тільки свої свідчення, але й їх невербальний супровід. У такому разі доцільно використовувати «ефект раптовості», тобто шляхом завдання несподіваних питань, створення незвичайної, непрогнозованої допитуваним ситуації, примусити особу концентруватися на наданні свідчень, тим самим ослабивши її контроль за поведінкою. При цьому дуже важливо мати інформацію про поведінку особи в стресовій ситуації, які види і прийоми обману він може використовувати. В процесі допиту слідчий одержує від допитуваного інформацію. У юридичній психології така інформація класифікується за різними критеріями: 1) за способом виразу: змістовна (відомості, які повідомлені допитуваним в процесі допиту), паралінгвістична (жести, міміка, рухи тіла, звукові ефекти, супроводжуючі мову людини), мімічна (прояв міміки, безпосередньо не пов'язане з мовою допитуваного), конклюдентна (рухи, жести, що вказують на що-небудь, з чого можна зробити висновок про намір особи або її відношення до будь-чого), відображає психофізіологічні реакції (почервоніння або збліднення шкіри особи, тремтіння рук, виділення поту); 2) за характером виявлення (вільно висловлювана чи висловлювана із спонукою); 3) за характером віддзеркалення дійсності (відповідає чи не відповідає дійсності). Слідчий повинен уміти працювати зі всіма видами інформації, що надходить до нього. В процесі спілкування необхідно спостерігати за невербальними засобами комунікації і правильно розпізнавати їх значення. Наприклад, підозрюваний, що дає неправдиві свідчення, прагнучи переконати слідчого в своїй правдивості, вимушений пригнічувати свої істинні відчуття і демонструвати неправдиві. В результаті цього в його психіці виникає конфлікт, який знаходить свій прояв в невербальних проявах. Людина, що говорить неправду, припускається в своїй промові більше помилок і більше пауз, менше говорить і коротше відповідає на питання, частіше усміхається, рідше киває головою, менше жестикулює, робить меншу кількість рухів ногами, рідше направляє погляд на слухаючого і в цілому більш скутий і тихий. Його також видають жести, пов'язані з дотиком рук до обличчя, що пов'язане з тим, що, коли ми спостерігаємо і слухаємо, як інші кажуть неправду, або говоримо неправду самі, ми неусвідомлено робимо спробу закрити наш рот, очі або вуха руками. Проте, необхідно комплексно розглядати вербальні і невербальні ознаки, оскільки вирвані з контексту невербальні ознаки: почервоніння, збліднення, тремтіння голосу, мимовільні реакції кінцівками можуть позначати зовсім інше і ввести слідчого в оману. Розпізнавання особливостей невербальної поведінки допитуваного вимагає від слідчого певних навиків і умінь, які отримуються в процесі практичної діяльності шляхом тривалого спостереження за різними людьми (виразом обличчя, поведінкою, мимовільними реакціями). Також, на наш погляд, дуже важлива для розпізнавання ознак обману, правильна і всебічна підготовка слідчих у області криміналістики і юридичної психології, практична допомога фахівців-психологів, що в цілому здатне підвищити ефективність проведення слідчих дій. §3. Типові ситуації допиту і відповідні їм комплекси тактичних прийомів Ситуація допиту є одним із вирішальних факторів обрання слідчим тактики допиту. Ситуація допиту визначається позицією допитуваної особи (незалежно від її процесуального статусу) щодо дачі правдивих і повних показань про факти, що цікавлять слідство. Саме тому допит може мати безконфліктний чи конфліктний характер. При чому залежно від позиції допитуваного щодо того чи іншого питання, безконфліктна і конфліктна ситуації можуть змінювати одна одну безпосередньо під час допиту. Безконфліктним є допит особи, яка бажає вступити у спілкування і дати правдиві свідчення. Основними тактичними завданнями в цій ситуації є: - зберегти безконфліктність; - встановити та зафіксувати показання у повному обсязі обізнаності допитуваної особи, створивши, за необхідності, належні умови для активізації її пам'яті; - максимально деталізувати показання допитуваного щодо предмету допиту та умов сприйняття і формування показань з метою організації перевірки їх достовірності, щоб кожна обставина була підтверджена або спростована іншими доказами. В умовах безконфліктного допиту можуть бути використані такі тактико-психологічні прийоми: 1) використання можливостей вільної розповіді; 2) деталізація показань, їх співставлення з іншими встановленими слідством доказами; 3) постановка конкретизуючіх (уточнюючих) та нагадувальних питань; 4) уточнення змісту повідомленої інформації з метою переконатись у адекватному розумінні допитуваним її значення; 5) використання речових та письмових доказів; 6) використання зображувальних можливостей допитуваних; 7) прийоми асоціацій за суміжністю чи контрастом; 8) вияснення, які образи, спогади, враження виникали у допитуваного при сприйнятті події чи окремих її елементів; 9) допит на місці події; 10) використання консультативної допомоги психолога. Безконфліктна ситуація допиту сприяє успішному проведенню допиту, дозволяє встановити повні і правдиві показання про розслідувану подію. Водночас, можуть виникнути певні труднощі, подолання яких вимагає від слідчого корегування тактичної лінії допиту: Допитуваний не завжди чітко усвідомлює, які факти цікавлять слідчого. У цій ситуації його слід зорієнтувати відносно кола обставин, що підлягають з'ясуванню, та про які йому слід розповісти. Слідчому бажано ставити короткі і зрозумілі допитуваному питання, чітко оформлювати передачу інформації у цих питаннях, уникаючи її перевантаження спеціальними термінами тощо. Допитуваний забув (не пам’ятає) ті чи інші обставини. Зазначена ситуація вимагає застосування слідчим широкого кола тактичних прийомів активізації показань. Зокрема, постановку нагадувальних питань, активізації різного роду асоціацій (за суміжністю, за подібністю, за контрастом, ін.), пред’явлення речових та оголошення письмових доказів, допит на місці події тощо. Допитуваний перебільшує деякі факти. Така ситуація може скластися при допиті потерпілого або свідка, які під впливом страху, болю, тривоги, своїх психологічних особливостей тощо перебільшує деякі обставини (кількість злочинців, завданих ними ударів, використаних знарядь, тривалість нападу, кількість і вартість викраденого і т. ін.). У даній ситуації за наявності ознак перебільшення рекомендується максимально деталізувати показання, а також ставити контрольні запитання для виявлення схильності особи до фантазії. Допитуваний не сприйняв чи не запам’ятав тих чи інших обставин (через несприятливі умови, незадовільний стан здоров’я, ін.), але намагається «допомогти» і дати «правильні» свідчення. Бажання свідка «догодити», «прислужити», «піддакнути» слідчому, заповнити прогалини у власній компетенції чи обсязі сприйнятої інформації вигадуваннями чи фантазіями може стати причиною слідчої і судової помилки. Тому у зазначеній ситуації задавати питання слід у такій формі, щоб допитуваний не міг здогадатися про їх оцінку і мету. Доцільно також у питаннях мінімізувати обсяг інформації, по якій допитуваний міг би зорієнтуватись щодо стану справи чи окремих її обставин. Крім того, необхідно встановити умови сприйняття, стан органів відчуття допитуваного, здатність давати правильну оцінку тим чи іншим фактам тощо. Конфліктний характер допиту може бути обумовлений: 1) відмовою допитуваного від дачі показань; 2) дачею завідомо неправдивих показань; 3) зміною раніше даних показань чи відмовою від них. Основними тактичними завданнями у конфліктній ситуації допиту є подолання конфлікту з допитуваною особою та зміна конфліктного характеру допиту на безконфліктний. Тактичні і психологічні прийоми подолання конфлікту вимагають від слідчого концентрувати увагу не на особистості допитуваного, а на причинах і предметі конфлікту та дозволяють безпосередньо обговорювати їх і локалізувати конфлікт. Зокрема, слід: 1) уважно спостерігати за поведінкою і станом допитуваного; 2) стійко та спокійно сприймати будь-які його напади; 3) контролювати емоції допитуваного; 4) контролювати власні емоції та блокувати внутрішнє бажання перейти у тотальний наступ з метою отримати перемогу за будь-яку ціну; 5) застосовувати прийоми встановлення довіри, психологічного контакту, активного вислуховування; тримати ініціативу спілкування; 6) спростовувати аргументи в іншій послідовності, ніж викладені допитуваною особою, починаючи з незначних по силі контраргументів; 7) лишати допитуваному шляхи до “відступу”. Допитуваний відмовляється від дачі показань. Мотивами відмови або ухилення від дачі показань, залежно від процесуального статусу допитуваного, можуть бути небажання співпрацювати з правоохоронними органами, невіра у покарання винних, отримання винагороди, почуття помсти, побоювання за життя і здоров’я своє та своїх близьких у зв’язку з отриманням погроз, небажання розголошувати певні подробиці власного життя, псувати відносини із керівництвом, співчуття до злочинця, прагнення захистити його від покарання у зв'язку з примиренням тощо. Частіше за все відмова проявляється у непрямій формі, у вигляді ухилень під приводом «не бачив, не чув», «давно було, вже не пам’ятаю», «був п’яний, нічого не пам’ятаю» тощо. У такій ситуації основне тактичне завдання полягає у попередженні установки допитуваного на відмову від показань. В ситуації, коли зробити цього не вдалось, перед слідчим постає також завдання поступового втягнення особи у спілкування і переконання її у необхідності дати показання. Ефективними прийомами втягнення допитуваного у спілкування є: 1) враховувати відомості про особистість допитуваного, набуті слідчим при підготовці до допиту; 2) звертатись до позитивних якостей допитуваного; 3) роз’яснювати несприятливі наслідки відмови від дачі показань (для потерпілого – уникнення винним відповідальності та повторне вчинення злочину; для свідків – можливе настання кримінальної відповідальності за відмову давати показання; для підозрюваного – неможливість заявити та підтвердити своє алібі; для обвинуваченого – пом’якшити покарання щирим зізнанням тощо); 4) встановити й спростувати конкретні причини та умови відмови від дачі показань, за необхідності – вжити заходів щодо їх усунення; 5) встановити умови сприйняття і продемонструвати їх порівняння з фактичними показаннями допитуваної особи; 6) використати протиріччя у показаннях окремих учасників процесу. Наприклад, типовою для допиту обвинувачених у груповому злочині є ситуація, яка характеризується тим, що кожний обвинувачений побоюється, з одного боку, дати правдиві показання першим, а з іншого – що його випередять і обмовлять інші. У зв’язку з чим слідчому доцільно при допиті нейтралізувати побоювання дати показання першим та, водночас, посилювати заклопотаність можливістю «запізнитися» зі щирим зізнанням. Слід враховувати важливість подолання конфлікту з допитуваною особою на стадії відмови від показань. Це обумовлено тим, що після дачі нею неправдивих показань подолати конфлікт і отримати правдиві показання буде набагато важче. Так, за даними психологів, людина намагається відповідати (як у своїх очах, так і в очах оточуючих) тому, що вона вже зробила. Тобто як тільки людина зробила вибір та зайняла певну позицію, вона стане поводити себе у відповідності до прийнятих на себе зобов’язань та буде виправдовувати раніше прийняте рішення (так званий закон послідовності). Допитуваний дає завідомо неправдиві показання. тактичними завданнями слідчого у даній ситуації є наступні: а) визначити, що показання є неправдивими; б) викрити неправдивість показань; Основними в) переконати допитувану особу дати правдиві показання. Про неправдивість свідчень допитуваного можуть свідчити: 1) протиріччя іншим даним по справі. Частіше всього це розходження показань з результатами огляду місця події, свідченнями інших осіб. Іноді це може проявлятись в невідповідності фактичній обстановці протиріч закономірностям об’єктивної діяльності (негативні обставини); 2) наявність внутрішніх протиріч у самих показах – наприклад, у надзвичайно точному описі подій, особливо віддалених у часі; 3) співпадання в найдрібніших деталях свідчень декількох допитуваних, що зазвичай свідчить про домовленість між ними – у реальних очевидців і учасників не може бути повного співпадання у сприйнятій обстановці, так як кожен бачить та оцінює її у відповідності зі своїми особливостями; 4) відсутність в показаннях несуттєвих подробиць – свідчить, що допитаний не пережив того, про що розповідає; 5) різноманітні пояснення тих чи інших обставин на різних допитах; 6) наполегливе, неодноразове повторення допитаним по особистій ініціативі яких-небудь тверджень; 7) ухилення від відповіді на пряме запитання слідчого, у тому числі під приводом його незрозумілості; 8) наявність виразів і категорій, що не відповідають рівню освіти і розвитку допитаного – можуть свідчить про навіювання у боку інших осіб; 9) приховання фактів, котрі за даними слідчого добре відомі допитуваному.10 Після того, як слідчим визначено, що показання є неправдивими, та за наявності достатньої кількості доказів необхідно прямо вказати на це допитуваній особі або дати їй зрозуміти, що її позицію відкрито. Викриття неправдивості показань тісно пов’язане з вирішенням третього завдання 10 Зазначені ознаки мають орієнтуюче значення для слідчого, наведений їх перелік не є вичерпним допиту в конфліктній ситуації – переконання особи давати правдиві показання. Вирішення зазначених завдань розглядуваної конфліктної ситуації допиту вимагає, в першу чергу, пред’явлення речових та оголошення письмових доказів. Вся сукупність наявних доказів може бути пред’явлена під час одного допиту (з метою психологічного впливу на впевнених у собі досвідчених злочинців) або частинами, поступово при проведенні серії послідовних повторних чи додаткових допитів (наприклад, при розслідуванні багатоепізодного злочину, що не дозволяє під час одного допиту розглянути всі епізоди злочинної діяльності). Докази, які слідчий планує пред’явити при допиті, попередньо слід ретельно перевірити на предмет їх достовірності та обґрунтованості. Це викликано, насамперед, можливістю їх спростування допитуваним або заявою підозрюваного чи обвинуваченого про алібі, тобто про перебування в момент вчинення злочину в іншому місці і, таким чином, неможливість його скоїти. У ситуації, коли слідчий не володіє достатнім обсягом доказів для негайного спростування неправдивих показань та заявленого алібі, слід застосувати такі тактичні прийоми: 1) допущення «легенди» – передбачає надання слідчим допитуваному можливості безперешкодно викласти свою неправдиву «легенду»; 2) формування «наповненості» показань – підкреслення слідчим непояснених або таких, що не мають достатньо ґрунтовного пояснення, місць у показаннях допитуваного з метою викликати у нього намагання негайно їх заповнити. Подібне «заповнення» зазвичай відбувається шляхом термінового вигадування, часто з порушенням логіки розвитку події та допущенням інших помилок, що може бути використано слідчим для викриття раніше допущеної «легенди»; 3) деталізація показань про обставини перебування в іншому місці (де і з ким знаходився в момент вчинення злочину; кому говорив про наміри побувати у вказаному місці і кому розповідав про його відвідування; яким способом прибув на вказане місце і залишив його; о котрій годині приїздив на вказане місце і скільки часу там знаходився, які події там в цей час відбувалися, чим займався на вказаному місці, хто із свідків зможе підтвердити перебування у вказаному місці); 4) негайний виклик та допит осіб, про яких згадав допитуваний у заяві про алібі, а також тих осіб, про яких останній не згадував, проте вони знають (або повинні знати), де підозрюваний перебував в момент вчинення злочину; 5) проведення серії повторних допитів особи, яка заявила про алібі з раптовим пред’явленням доказів, починаючи з найбільш вагомих; 6) раптове пред’явлення доказів, починаючи з найбільш вагомого, з роз’ясненням значення кожного з них. Тим самим руйнується система заздалегідь підготовлених допитуваним показань. Не маючи достатньої кількості часу для обмірковування нових неправдивих пояснень, допитуваний або починає говорити правду, або припускає важливі помилки у викладенні своїх показань. Якщо доказів для викриття неправдивих показань недостатньо, використовують прийоми, які дозволяють під час допиту заповнити прогалини, не даючи здогадатися про них допитуваній особі. Основним засобом в такій ситуації є створення у свідомості допитуваного перебільшеної уяви про рівень обізнаності слідчого про обставини вчинення злочину. Цього можна досягти за допомогою таких тактичних прийомів: - демонстрація слідчим знань деталей особистого життя допитуваного; - демонстрація знання мотивів дачі неправдивих показань; - викриття дрібних невідповідностей з несуттєвих обставин; - раптова постановка контрольних питань в ході бесіди на несуттєві, сторонні теми; - пред’явлення доказів таким чином, щоб допитуваний не зрозумів (не здогадався) про що слідчому відомо напевно, а про що він тільки здогадується; - «непрямий допит», суть якого полягає у маскуванні головного питання, спрямованого на встановлення обставин, які може знати тільки злочинець, другорядним, яке висувається на перший план і, на перший погляд, є нейтральним. Але відповідь на таке нейтральне питання фактично виявляє злочинну обізнаність особи, яка допитується; - «психологічний реагент» – використання предметів, які не є речовими доказами, але за ознаками схожі на них, для виявлення психологічної реакції винного в скоєнні злочину. Даний прийом є правомірним за умови такого використання зазначених предметів, що виключає з боку слідчого обманне повідомлення про його доказове значення нібито у зв’язку з виявленням в ході розслідування. Зокрема, поміщення такого предмету на добре видне допитуваному місце. Зазначений тактичний прийом діє тільки на винного, оскільки може підвести його до думки, що викрадене виявлене, у зв’язку з чим зізнатися бути найкращим виходом. Допитуваний змінює раніше дані показання чи відмовляється від них. В більшості випадків зазначена ситуація характерна для підозрюваних (обвинувачених, підсудних), які відмовляються від визнаної раніше причетності (вини) до вчинення злочину. Разом з тим, нерідко і потерпілі чи свідки відмовляються від даних раніше показань про обставини вчинення злочину. При цьому допитувані найчастіше намагаються дискредитувати зібрані докази, посилаючись на те, що слідчий їм погрожував, шантажував, застосував насильство, що вони підписали протокол допиту не читаючи, що протокол був підписаний нерозбірливо і незрозуміло тощо. Для попередження такої позиції чи її спростування слідчому рекомендується застосовувати наступні тактичні прийоми: - встановлювати найдрібніші деталі скоєння злочину з наступним їх підтвердженням з інших джерел (допитів інших осіб, висновків експерта, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події, ін.); - пропонувати власноручне викладення показань допитуваною особою в протоколі; - відтворювати в протоколі допиту слова і словосполучення, характерні для стилю допитуваної особи; - пропонувати особі власноручно внести уточнення в протокол щодо тих чи інших обставин; - використовувати додаткові засоби фіксації показань (звуко- чи відеозапис). В ситуації, коли при повторному, додатковому допиті чи при проведенні наступних після допиту слідчих дій допитуваний змінює раніше дані показання слід використовувати наступні тактичні прийоми: - пред’являти протоколи попередніх допитів з оголошенням раніше даних допитуваним показань та вимагати пояснень їх зміни; - максимально деталізувати і уточнювати показання допитуваного про нові обставини; - пропонувати йому усунути наявні в них суперечності; - послідовно підводити до питання, яке необхідне з'ясувати; - спростовувати пояснення допитуваного шляхом логічного аналізу наявних протиріч в показаннях конкретного допитуваного, даних у різні періоди слідства, та протиріч між показаннями допитуваного і показаннями інших осіб, експертними висновками, протоколами інших слідчих дій тощо; - пред’являти докази, що спростовують нові змінені показання допитуваної особи; - роз’яснювати сутність і значення пред’явлених і оголошених матеріалів; - прямо викривати неправду у показаннях допитуваного. 1. 2. показань? Питання для самоконтролю: У чому полягає сутність допиту? Які закономірності психологічного процесу формування 3. Які фактори впливають на сприйняття, запам’ятовування та відтворення показань? 4. Які існують тактичні прийоми встановлення психологічного контакту з допитуваним? 5. У чому полягає комплекс тактичних прийомів правомірного психологічного впливу на допитуваного? 6. Які тактичні правила та загальні положення тактики допиту? 7. Які стадії допиту існують і які їх складові елементи? 8. Які види питань використовуються при допиті, які вимоги щодо їх формулювання і постановки? 9. Які типові ситуації допиту можуть скластися? 10. Якими є основні тактичні завдання безконфліктної ситуації допиту? 11. Які комплекси тактичних прийомів слід використовувати у безконфліктних ситуаціях допиту? 12. Які тактичні прийоми допоможуть нейтралізувати конфліктну ситуацію допиту? 13. Які ознаки можуть свідчити про неправдивість свідчень допитуваного? 14. Які тактичні прийоми дозволяють спростувати неправдиві показання та заявлене алібі? 15. Які мотиви відмови від дачі показань і тактичні прийоми їх нейтралізації? 16. Назвіть ознаки неправди в невербальному спілкуванні? 17. Назвіть тактичні прийоми розпізнавання неправди в показаннях допитуваного? Рекомендована література: 1. Волобуєв А.Ф. Тактика допиту: Лекція. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1997. – 28 с. 2. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту: Навч. посібник. – К.: НВТ «Правник», 1997. – 64 с. 3. Белкин Р.С., Лифшиц Е.М. Тактика следственных действий. – М.: Новый юрист, 1997. – 176 с. 4. Весельський В.К., Кузьмічов В.С., Мацишин В.С., Старушкевич А.В. Особливості провадження допиту підозрюваного (обвинуваченого) з метою недопущення тортур та інших порушень прав людини: Посібник. – К.: Національна академія внутр. справ України, 2004. – 148 с. 5. Гримак Л.В., Скрыпников А.И. Психологические методы активизации памяти свидетелей и потерпевших: Методическое пособие. – М.: ВНИИ МВД России, 1997. – 52 с. 6. Зорин Г.А. Руководство по тактике допроса: Учебнопрактическое пособие. – М.: ООО Издательство “Юрлитинформ”, 2001. – 320 с. 7. Кертэс Имре. Тактика и психологические основы допроса. М.: Юрид.лит, 1965. – 164 с. 8. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология: Учебное пособие. – Харьков: Консум, 1999. – 157 с. 9. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. зал. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 424 с. 10. Курс криминалистики: В 3т. – Т.1: Общетеоретические вопросы. Криминалистическая техника. Криминалистическая тактика / Под ред. О.Н. Коршуновой и А.А. Степанова. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 683 с. 11. Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования: Монография. – Киев: Издательство Укр. акад. внутр. дел, 1993. – 194 с. 12. Настільна книга слідчого: Наук.-практ. видання для слідчих і дізнавачів / Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновалова В.О. та ін. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – 728 с. 13. Порубов Н.И. Тактика допроса на предварительном следствии: Учеб. пособ. – М.: БЕК, 1998. – 208 с. 14. Соловьев А.Б. Использование доказательств при допросе. – М.: Юрид. лит., 1981. – 101 с. 15. Усманов У.А. Тактика допроса на предварительном следствии: Справочник. – М.: “Издательство ПРИОР”, 2001. – 176 с. 16. Чалдини Р. Психология влияния. .: – СПб: Питер, 2008. – 288 с. ЛИТЕРАТУРА 1. Васильев В. Л. Юридическая психология / В. Л. Васильев : 5-е издание. – СПб. : Питер, 2002. – 656 с. 2. Бахарев Н. В. Очная ставка : уголовно-процессуальные и криминалистические вопросы / Н. В. Бахарев. - Казань : Изд-во Казанского университета, 1982. - 183 с. 3. Богинский В. Е. Рефлексивное управление при допросе : учеб. пособие / В. Е. Богинский. – Харьков : Харьк. юр. инст-т, 1983. – 40 с. 4. Весельський В. К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти) : монографія / В. К. Весельський. – Київ : НАВСУ НВТ «Правник», 1999. – 126 с. 5. Карнеева Л. М. Пределы использования тактических приемов допроса / Л. М. Карнеева // Тактические приемы допроса и пределы их использования. М., 1980. - С. 3-5. 6. Комарков В. С. Тактика допроса : учеб. пособие / В. С. Комарков. – Харьков : Харьк. юр. инст-т, 1975. – 64 с. 7. Коновалова В. Е. Допрос: тактика и психология : учеб. пособие / В. Е. Коновалова. – Харьков : Фирма «Консум», 1999. – 157 с. 8. Лукашевич В. Г. Тактика общения следователя с участниками отдельных следственных действий (Допрос, очная ставка, предъявление для опознания, проверка показаний на месте) : учебное пособие / В. Г. Лукашевич. – Киев : Киевск. высш. шк. МВД, 1989. – 86 с. 9. Мітрохіна З. І. Використання даних психології при провадженні допиту / З. І. Мітрохіна. – Київ, 1991. – 47 с. 10. Порубов Н. И. Тактика допроса на предварительном следствии : учеб. пособие / Н. И. Порубов. - М. : БЕК, 1998. – 208 с. 11. Соловьев А. Б. Процессуальные, психологические и тактические основы допроса на предварительном следствии / А. Б. Соловьев. - М. : ОООИздательство «Юрлитинформ», 2002. – 192 с. 12. Шепитько В. Ю. Допит : науково-практичний посібник / В. Ю. Шепитько. – Харків : Нац. юрид. академія України, 1998. – 36 с. 13. Ермакова Л. А. Информация, передаваемая невербальным путем, и возможности ее использования в ходе допроса / Л. А. Ермакова // Российский следователь. – 2001. - № 5. –С. 5-11. 14. Экман П. Психология лжи. – СПб.: Питер, 2008. – 272 с.: ил.(Серия «Мастера психологии»). 15. Коновалова В. Е. Основы юридической психологии : учебник / В. Е.Коновалова, В. Ю. Шепитько. - Издание второе. – Х. : Одиссей, 2006. – 352 с. РОЗДІЛ 4 Особливості тактики окремих видів пред’явлення для впізнання §. 1. Організаційно-тактичне забезпечення пред'явлення для впізнання особи за функціональними ознаками. §. 2. Особливості тактики пред'явлення для впізнання особи за мовою чи голосом. §. 3. Тактичні правила та прийоми пред'явлення для впізнання в ситуації позавізуального спостереження особи, яку впізнають. §. 4. Використання науково-технічних засобів у ході пред’явлення для впізнання. § 1. Організаційно-тактичне забезпечення пред'явлення для впізнання особи за функціональними ознаками Важливим елементом зовнішнього вигляду людини є функціональні ознаки, до яких належать постава, поза, хода, міміка, голос, мова тощо. Зазначені ознаки формуються як система умовно-рефлекторних зв’язків, які називаються динамічним стереотипом. Відносна стійкість динамічного стереотипу лежить в основі можливості впізнання людини за функціональними ознаками. Найбільш інформативними з точки зору практики боротьби зі злочинністю, є такі компоненти обліку людини, як хода, голос та мова. Саме вони відносно постійні та дозволяють ототожнити людину з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства. Тому доцільно зупинитися на розгляді особливостей пред’явлення особи для впізнання за ознаками ходи, голосу та особливостей мови більш докладно. Пред’явлення людини для впізнання за ознаками ходи11. Хода людини нерідко свідчить про її стан, рід занять, перенесені хвороби тощо. Заснована на динамічному стереотипі, хода індивідуальна, але знайти її характерні риси, відрізнити одну людину від іншої за ходою достатньо складно. Звичайно людині важко описати словами ходу іншої людини. Тільки яскраво виражені особливості (кульгавість, волочіння ноги, сильне розкачування тулуба, махання руками тощо) фіксуються та відтворюються в показаннях. Такі особливості, безумовно, мають впізнавальне значення. Пред’явлення для впізнання за особливостями ходи порівняно рідко зустрічається в слідчій практиці. До цього виду впізнання доцільно звертатися лише в тих випадках, коли хода особи має певні індивідуальні характерні особливості. Тому, для забезпечення результативності пред’явлення для впізнання за ходою, гарантування об’єктивності отриманих результатів та виключення сумнівів щодо правильності ототожнення людини за ходою, слідчому при проведенні допиту треба чітко зафіксувати ознаки ходи відповідної особи, за якими буде здійснюватися процес впізнання (ст. 174 КПК України). Оскільки пересічній людині достатньо важко описати особливості ходи того, кого будуть впізнавати, слідчому необхідно Особливості пред’явлення для впізнання за ознаками голосу та особливостей мови дивиться більш докладно у другому питанні. 11 допомогти допитуваному вірно відобразити ознаки ходи. Для забезпечення правильного та однозначного опису необхідно звернутися до рекомендацій криміналістичної габітоскопії, а для ілюстрації використовувати при допиті посібники з криміналістичного опису зовнішності людини (малюнки, діапозитиви із зображенням окремих частин людини, комп’ютерні та композиційні портрети). Дані цієї галузі криміналістичної техніки надають нам можливість виділити види та ознаки ходи, а саме: 1. За темпом виділяють такі види та ознаки ходи: - швидка. Прискорений темп руху; - кваплива. Дуже швидка. Прискорені рухи при збереженні прискореного кроку, тулуб нахилено вперед, трохи різкі рухи рук і ніг; - «ділова». Корпус і голова нахилені вперед, плечі висунуті, темп ходи прискорений; - розслаблена («незібрана», «хитка»). Характеризується нестійким положенням корпусу, його верхньої та нижньої частини, нестабільними рухами рук і ніг; - повільна («лінива»). Некваплива хода без помітних коливань тулуба; - «фланіруюча» (прогулочна хода). Хода притишена, торс нерухомий або злегка відхилений назад, ноги випрямлені, людина «викроковує»; - метушлива. Нерівномірна хода частими, поспішними кроками. За рівномірністю, симетричністю рухів: 2. - військова. Рух розміреними, чіткими кроками, виразна постановка ніг при ходьбі, з військовою поставою; - маршируюча. Зігнуті в колінах ноги, піднімаються високо, корпус прямий, рухи рук виразні; - стройова. Рух зі швидкістю 110-120 кроків за хвилину, з розміром кроку 70-80 см.; голова та груди піднесені, корпус трохи подано вперед; живіт підібрано, плечі розгорнуті, ліва рука (на початку руху) відводиться назад до відказу, права згинається до рівня між 3-4 ґудзиками. 3. За ступенем підняття стоп та згинання колін: - «підстрибуюча». При ходьбі людина різко піднімається на носках, ніби відштовхується, торс помітно коливається вверх – вниз; - пружиниста. Нога не ставиться повністю на всю стопу, а спирається в основному на пальці; - «танцююча». Злегка піднімаючись на носках та трохи їх повертаючи; - «навшпиньки». Рух на носках, п’ята не ставиться на опору; - як журавель. Ходьба з високо піднятими ногами; - «чимчикуюча». Ходьба дрібними кроками, крок гранично скорочено, стопи піднімаються невисоко. За положенням та постановкою стоп: 4. - хода зі спотиканнями. Носки ніг чіпляють поверхню, по якій іде людина; - «лисяча». Стопи при ходьбі ставляться одна перед одною; - «клишонога» (хода із загрібанням). При косовнутрішньому положенні стоп ноги рухаються за дугами ніби загрібаючи (при ходьбі стопи звернені носками усередину). 5. За положенням, рухом тулуба, голови, плечей, рук: - «виляюча». З підвищеною рухливістю нижньої частини тіла; - «морська». Ноги ставляться широко, похитування на ходу тулубом з боку в бік, нахили по черзі вправо-вліво; - людина при ходьбі немов кланяється. Нахили верхньої частини тулуба вперед; - плавна. Рухи ніг, рук плавні, не відображаються на положенні корпусу, що зафіксовано, який немовби пливе над землею; - смішна, комічна. Неприродні рухи тулуба, рук, ніг, які при ходьбі визивають посмішку (наприклад, хода клоуна); - хода людини, яка немов пробирається. Рух одним плечем вперед, немов боком. 6. За особливостями: - шкутильгаюча (шкандибаюча). Асиметрична хода, відмічається, на яку ногу людина кульгає, яка нога не згинається чи укорочена; - «тиха», «нечутна». Нога легко ставиться на всю стопу без удару об землю. Окрім зазначених видів та ознак у протоколі допиту для більш детального опису особливостей ходи особи, яку будуть пред’являти для впізнання доцільно відображати: довжину кроку, положення стоп, ширину кроку, постановку стоп, ступінь підйому стоп, ступінь згинання колін, положення голови (вертикальне, нахилене вперед, назад, вліво, вправо) та рухи нею, положення тулубу (нахилено уперед, відкинуто назад), його рух (трохи хитається з боку в бік або нахиляється вперед-назад тощо), положення рук та рух ними (розмашисте, плавне, різке), амплітуда рухів. Наскільки повно будуть описані в протоколі допиту ознаки, за якими особа буде впізнавати, настільки будуть достовірними отримані результати слідчої дії. Після отримання в ході допиту інформації про можливість проведення впізнання за ознаками ходи, слідчий повинен вирішити такі питання: а) вибрати місце проведення, яке забезпечить відтворення ознак ходи та можливість її спостереження тим, хто впізнає; б) пред’явлення для впізнання особи серед інших людей, що мають схожі ознаки ходи; в) тому, хто впізнає необхідно надати достатньо часу для спостерігання ходи осіб, що пред’являються. Вирішивши ці та інші питання підготовки зазначеного виду впізнання, слідчий може переходити до проведення самої слідчої дії. Безпосередньо пред’явлення може проводитися таким чином. Перед самим початком слідчий пропонує всім особам, що будуть пред’являтися для впізнання, пройти деяку відстань з тим, щоби продемонструвати понятим ходу та упевнитися в правильності підбору осіб, серед яких буде пред’являти того, кого впізнають. Слідчий повинен заздалегідь домовитися про сигнали, які він буде подавати, з метою зміни напрямку та швидкості руху, поз осіб, що будуть пред’являтися для впізнання, а також про номери, під якими дані люди будуть знаходитися, тобто не можна називати прізвища осіб. Потім слідчий питає у того, кого будуть впізнавати, яким за ліком серед осіб, що пред’являються, він бажає йти та намічає маршрут руху. При проведенні даної слідчої дії слідчий повинен потурбуватися про охорону, оскільки пред’явлення для впізнання за ходою пов’язано з пересуванням і не виключена спроба втечі особи, що буде пред’являтися для впізнання. Тому, якщо вона перебуває під вартою, місцем проведення зазначеної слідчої дії, доцільно вибрати або подвір’я слідчого ізолятору (ізолятору тимчасового ув’язнення), або подвір’я міськ-, райвідділу. Слід також пам’ятати про те, що в разі неможливості забезпечення ізольованої території, не рекомендується пред’являти для впізнання осіб, прикутих до конвоїрів (осіб, що будуть забезпечувати охорону), оскільки це може змінити при русі ознаки ходи, рух рук, умови сприйняття і т.п. Якщо є необхідність в здійсненні охорони, то вона повинна проводитися таким чином, щоб неможливо було здогадатися, хто є об’єктом охорони. Потім запрошується той, хто буде впізнавати. Слідчий вказує йому найбільш зручне місце для спостереження, після чого починає подавати відповідні сигнали для початку руху, вказуючи їхні номера. Особа, яку впізнають, та інші особи, що пред’являються разом із нею, проходять мимо впізнаючого таким чином, щоб достатньо добре була видна їхня хода. Якщо це дозволяють обставини, необхідно зробити так, щоб відстань була достатньою, щоб не побачити риси обличчя. Це дозволить провести впізнання за анатомічними ознаками, що гарантуватиме правдивість результатів впізнання за ходою та слугуватиме додатковим доказом у справі. Якщо у слідчого виникли підозри, що особа, яку впізнають, спеціально змінює ходу, то варто пам’ятати, що оскільки навики ходи сформовані на рефлексивному рівні, то рано чи пізно особа не зможе проконтролювати їх. Слідчий повинен запропонувати рухатися далі за вказаним маршрутом, спираючись на те, що зусилля контролювати себе не можуть бути тривалими й особливості ходи обов’язково проявляться. Коли особи, що пред’являються для впізнання, пройдуть визначеним маршрутом, слідчий запитує у того, хто впізнає, чи не впізнав він когонебудь із пред’явлених людей. У випадку впізнання слідчий в присутності особи, яку впізнали, з’ясовує, за якими ознаками ходи її впізнано, уточнює у того, хто впізнавав, чи це та людина, яку він бачив раніше, або тільки схожа на неї. Хід слідчої дії доцільно зафіксувати за допомогою відеозйомки. §2. Особливості тактики пред'явлення для впізнання особи за мовою чи голосом Ще одними із динамічних ознак, за якими можна впізнати людину є ознаки голосу та мови. При сприйнятті мови будь-якій людині в певній мірі не важко запам’ятати особливості, пов’язані з її лексичною стороною: іншомовні слова, слова, що вказують на професію, рід занять чи коло інтересів людини, жаргонні та маловживані слова тощо. В граматичній будові усної мови запам’ятовуються помилки, що проявляються, наприклад, у неправильному вимовлянні окремих слів (пом’якшенні приголосних, заміні дзвінких приголосних глухими та навпаки), в непогодженні відмінкових закінчень та ін. Стилістичні особливості проявляються в короткості або в розлогості, логічній послідовності або безладності викладу, в своєрідності вживання синтаксичних засобів – використанні простих, складних, визначальних, порівняльних, обставинних речень та словосполучень, вступних слів, у визначеному порядку слів. Мова кожної людини також характеризується певним темпом, плавністю або уривчастістю вимовляння слів, більшою чи меншою музикальністю. І хоча ці властивості мови особи варіюються в залежності від конкретних ситуацій (читання лекції, виступ на дебатах, спір, віддавання наказу тощо), вони можуть входити в комплекс ознак, що надають усній мові людини індивідуальних рис. Необхідність такого виду пред’явлення для впізнання може виникнути в ситуаціях, коли потерпілий, свідок, підозрюваний, обвинувачений заявляють про те, що можуть впізнати людину за голосом, голос або мову якої він чув у зв’язку з подією, що розслідується. Крім цього, впізнання людини за названими ознаками можливе, коли зовнішність особи, що розшукується, змінена та інші ознаки зовнішності не можуть бути використані через ті чи інші причини. При проведенні впізнання за ознаками голосу та мови треба дотримуватися низки правил. Перш за все, впізнаючого слід докладно допитати про обставини, за якими він чув мову того, кого будуть впізнавати, та його характерні особливості. Враховуючи, що опис ознак голосу та мови, як правило, являє собою серйозні труднощі для особи, що буде впізнавати, криміналістами здійснювалися неодноразові спроби звести їх до системи, класифікувати за різними засадами. Найбільш вдалою є запропонована у юридичній літературі класифікація ознак на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться: Загальний тип голосу: чоловічий; жіночий; юнацький; літньої 1. людини. 2. Національні, географічні та соціально-суспільні ознаки: акцент; місцевий говір (діалекти, провінціалізми, аканіє тощо); стійка своєрідність у вимові окремих звуків; особливості побудови фраз; жаргонні слова та вирази; наявність або відсутність нормативності в побудові фраз; вплив іншомовних слів; професіоналізми. Лексичні ознаки (підбір слів і словосполучень, що використовуються 3. в мові). 4. Стилістичні ознаки: використання метафор; характерні стилістичні помилки; стислість або просторовість; логічна послідовність; використання різних граматичних конструкцій; використання слів-паразитів; 5. Граматичні ознаки: типові конструкції побудови речення; граматичні помилки та обмовки. Окремі ознаки: 1. Патологічні вади, що можуть бути викликані дефектами голосового апарату: картавість; шепелявість; заїкуватість; інші дефекти вимови; хрипливість; осиплість; косномовність; ковтання окремих звуків; викривлення звуків; посвистування; віддишка під час вимови; 2. Фонетико-смислові ознаки. Оскільки фонетико-смислові ознаки сприймаються суб’єктивно й не завжди піддаються точному визначенню, серед таких ознак слід назвати лише поодинокі, найбільш яскраві (голосний, тихий, тремтячий тощо) [5, с. 122-123]. Пред’явлення для впізнання за голосом та мовою проводиться в двох суміжних кімнатах при відчинених дверцятах між ними (або в одній, але поділеної на дві частини занавіскою), за умови, щоб в кожній частині кімнати було чітко чути все, що відбувається в другій, але не було видно, хто там знаходиться. В одній із них розміщуються впізнаючий та четверо понятих, де слідчий роз’яснює їхні права та обов’язки. Потім слідчий з двома понятими переходять до іншої кімнати. Туди ж запрошується той, кого будуть впізнавати, та двоє заздалегідь підібраних осіб (статистів), ознаки голосу та мови яких повинні бути схожі за загальними ознаками (окрім цього, вони повинні бути одної статі, віку, національності тощо). Враховуючи те, що в записах протоколу важко говорити про схожість голосів осіб, що пред’являються для впізнання, в якості додаткового засобу фіксації доцільно використовувати звукозапис. Відповідно до ч. 3 ст. 174 КПК України, перед тим, як пред’явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред’являються. У зв’язку з чим, той, кого будуть впізнавати, попереджається про проведення з його участю слідчої дії. Деякі вчені (Ратинов О.Р., Бурданова В.С., Биховський І.Є., Гапанович М.М. та інші) вважають, що для отримання більш об’єктивних результатів впізнання, особа, що пред’являється, не повинна попереджатися про проведення впізнання за голосом або особливостями мови, оскільки може змінити їх силою волі. Думаємо, що така тактична рекомендація суперечить вимогам кримінально-процесуального закону та ставить під сумнів результати слідчої дії, тому не повинна застосовуватися при проведенні пред’явлення для впізнання. Це положення стосується й пред’явлення для впізнання за ознаками ходи. Спроби особи, що буде впізнаватися, змінити голос або мову в процесі його впізнання повинні бути припинені постановкою нових питань, які необхідно формулювати таким чином, щоб при відповіді він думав перш за все про смисл та зміст питання, а не про те, як будувати речення, з якою інтонацією і яким акцентом говорити. Це не дозволить йому довгий час долати сформований динамічний стереотип голосу чи мови, якщо він спеціально їх перекручує. Запропонувавши тому, кого впізнають, самому обрати черговість вимови його голосу та мови, слідчий починає в певній послідовності бесіду з особами, що пред’являються. При цьому зміст бесіди необхідно заздалегідь продумати. За можливості вона повинна включати слова та вирази, які вимовляв той, кого впізнають у той час, коли його чула особа, що впізнає. Обсяг тексту бесіди, питання, що ставляться слідчим особам, які пред’являються, визначаються в кожній конкретній ситуації індивідуально. Однак, слід добиватися, щоб мова кожної особи лунала достатньо довго. Питання особам треба ставити таким чином, щоб відповідь на них була не однозначною, оскільки результати впізнання багато в чому залежать від того, яку кількість слів буде вимовлено особами під час слідчої дії. Також треба пам’ятати, що питання не повинні торкатися суті справи, оскільки особа, що впізнає, може впізнати не за голосом та особливостям мови, а виходячи зі смислу відповідей того, кого впізнають. Якщо впізнаючий запам’ятав того, кого впізнають, за особливостями вимовляння окремих слів, треба поставити такі питання, щоб при відповіді на них вживались ці слова. Після цього слідчий пропонує тому, хто впізнає, повідомити, чи впізнав він кого-небудь за голосом, якщо так, то кого за ліком у порядку черговості прослуховування. Далі всі учасники пред’явлення для впізнання збираються в одній кімнаті і той, хто впізнавав, повідомляє, за якими ознаками він впізнав голос та мову тієї чи іншої особи, коли й за яких обставин він чув її раніше. За пропозицією слідчого впізнана особа називає своє прізвище. Проте, якщо слідчий планує в подальшому проводити пред’явлення для впізнання за ознаками зовнішності, то входити особі, що впізнавала, до приміщення, де знаходяться особи, що пред’являлися для впізнання, не можна. Прикладом вдалого пред’явлення для впізнання за ознаками голосу та мови може слугувати наступний випадок зі слідчої практики. Заздалегідь спланувавши вбивство своєї дружини, Д. зустрів її після роботи о 23-й годині. Ніхто зі співробітників дружини, що поверталися додому в цей час, його не бачили. Д. заховався в невеликому сквері по дорозі до тролейбусної зупинки, звідки покликав свою дружину. Між ними сталася гучна сварка, яку випадково почула одна з робітниць заводу. Свідок заявила, що не бачила чоловіка, з яким розмовляла потерпіла, але добре запам’ятала його голос. Вирішено було провести впізнання підозрюваного за голосом, у результаті якого жінка впевнено вказала на чоловіка вбитої. Отриманий доказ зіграв важливу роль у викритті підготовлене їм алібі [14, с. 142]. злочинця, оскільки спростовував У слідчій практиці іноді виникає необхідність пред’явлення для впізнання фонограм голосу або мови особи, що впізнається. Це, зокрема, буває необхідно: - коли можливості організувати впізнання в «натурі» неможливо; - коли необхідно встановити особу померлого, чий голос був зафіксовано на фонограмі; - за наявності обґрунтованого припущення, що особа, яку будуть впізнавати, перешкоджатиме його проведенню навмисним викривленням своєї мови; - коли фонограма голосу та мови є речовим доказом і необхідно встановити особу людини, чий голос або мову на ній зафіксовано. Пред’явлення для впізнання за фонограмою має низку тактичних особливостей, а саме: 1. Необхідно підготувати фонограмний матеріал, який буде використовуватися під час проведення слідчої дії. Він не повинен містити фраз, що мають навідний характер. 2. У відповідності до звукового аналізу відібраного уривку підбираються дві людини з голосами, схожими з голосом особи, яка упізнається. Ці голоси повинні співпадати за загальними ознаками й не мати суттєвих відмінностей в голосовій характеристиці. Голос статистів також записується на аудіоносій. Запис усіх трьох уривків повинен виконуватися в однакових умовах і при використанні однакової техніки. 3. Той, хто буде впізнавати, допитується про ознаки голосу та мови, за якими він зможе впізнати конкретну особу. 4. У присутності понятих особі, яка впізнає, пропонується прослухати декілька разів, у будь-який послідовності, всі три підготовлені для пред’явлення уривки та відповісти, чи впізнав він усну мову чи голос особи, що пред’являлася, за яким із уривків та за якими ознаками. Так, у слідчий практиці був випадок, коли за записом голосу та мовою особи, що скоювала підпали, було встановлено злочинця. Він після кожного підпалу телефонував до Управління пожежної охорони та повідомляв про це. Пожежниками було зроблено записи дзвінків. У ході розслідування ці записи, разом із записами інших чоловічих голосів, були пред’явлені для впізнання дружині підозрюваного. Остання, прослухавши записи, заявила, що вона впізнає голос та мову свого чоловіка за характерними словами, які він часто вимовляв. Слід зазначити, що для перевірки результатів впізнання за голосом чи мовою, а також з метою отримання додаткових доказів може бути призначена фоноскопічна експертиза. §3. Тактичні правила та прийоми пред'явлення для впізнання в ситуації поза візуального спостереження особи, яку впізнають З прийняттям у 1993 році Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та відповідних доповнень до ст. 174 КПК України у слідчих з’явилася можливість проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Законодавець, дозволивши таке впізнання, поставив перед науковими та практичними працівниками нові завдання, оскільки порядок такого пред’явлення виявився урегульованим лише в загальних рисах, з’явилося чимало спірних моментів. Питання ж про перелік технічних засобів та тактичних прийомів його проведення досі залишається відкритим. Незважаючи на те, що процесуальна регламентація такого виду впізнання не має суттєвих відмінностей від «візуального», проте є певні моменти, перш за все, пов’язані з підготовкою, що не позбавлені своїх особливостей. До них, зокрема, відносяться: 1. Вирішення питання щодо підстав проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням. Ч. 4 ст. 174 КПК України зазначає, що таке впізнання проводиться в виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає. При цьому закон не розкриває, які випадки відносяться до виняткових. Тому перед слідчим постає питання: чи має він достатньо підстав для проведення впізнання поза візуальним спостереженням? Думаємо, що в таких ситуаціях слідчий може керуватися ст. 52-1 КПК України, де в загальних рисах описані підстави для забезпечення безпеки та коло осіб, до яких вони застосовуються. Існує думка, що такий вид впізнання можна проводити лише після прийняття слідчим рішення про обмеження відомостей про особу, яка береться під захист (ст. 52-3 КПК України). Але, на наш погляд, така точка зору необґрунтовано обмежує можливості застосування такого виду пред’явлення для впізнання. Пояснюється наша думка тим, що ні в Законі України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», ні в КПК України не вказуються будь-які заборони проведення поза візуального впізнання без застосування заходів безпеки. Також використання такого впізнання може запобігти можливому психологічному впливу з боку обвинуваченого (підозрюваного) на впізнаючого. До зазначеного можна віднести ситуації, пов’язані з тактичним ризиком, наприклад, впізнання обвинуваченого потерпілим, коли в ході слідчої дії вперше після злочину зустрічаються злочинець і жертва. Це може викликати в особи, яка впізнає, страх та інші негативні емоції, пов’язані з особистістю злочинця. Вони можуть «зламати» ставлення до давання правдивих показань, сприяти відмові від впізнання осіб, що пред’являються, в формі неправдивого невпізнання. Якщо при розслідуванні злочину не застосовуються заходи щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, слідчий приймає рішення за внутрішнім переконанням, що засновано на оцінці слідчої ситуації або на прохання впізнаючого про такий вид впізнання. 2. Залучення до участі в цій слідчій дії понятих. Перш за все необхідно визначити кількість понятих. Кримінально-процесуальний закон не містить якихось обмежень щодо кількості понятих, традиційно їх повинно бути не менше двох. Проте, при проведенні цієї слідчої дії на практиці відомі випадки, коли з метою підстрахування слідчі проводили впізнання в такій формі за участю чотирьох понятих, двоє із яких знаходилися поряд з тим, хто впізнає, а двоє – поряд із тими особами, яких впізнають. Так, за фактом розбійного нападу на С. та її малолітню доньку впізнання затриманого В. проходило в умовах, що виключають візуальне спостереження особи, яка впізнає, для недопущення травмування дитячої психіки та можливості здійснити на малолітню психологічний вплив. Для забезпечення більшої достовірності результатів впізнання та запобігання можливої протидії з боку захисника, слідчий прийняв рішення залучити чотирьох понятих для проведення впізнання. Але, на наш погляд, в цьому немає такої потреби, оскільки для прояснення питань, пов’язаних із ходом слідчої дії та поведінкою осіб, яки брали в ній участь, достатньо двох понятих, що знаходяться разом із впізнаючим. У будь-якому разі питання про кількість понятих слідчим вирішується самостійно, залежно від ситуації, що склалася на момент проведення слідчої дії. Для забезпечення таємниці анкетних даних і ознак зовнішності особи, що впізнає, доцільно, відповідно до ст. 121 КПК України, письмово попередити понятих про кримінальну відповідальність за розголошення даних досудового слідства за ч. 1 ст. 387 КК України. 3. Матеріально-технічне забезпечення проведення позавізуального впізнання. В абсолютній більшості міськ-, райвідділів органів внутрішніх справ відсутні спеціально обладнані кімнати, або вони не належним чином оснащені, що змушує слідчих шукати інші засоби доказування та забезпечення безпеки. В таких випадках доцільно звертатися до рекомендацій, що існують в криміналістиці. У спеціальній літературі відмічається, що коли немає відповідних кабінетів, дану слідчу дію можна провести, наприклад, через затемнене (заклеєне затонованою плівкою) вікно, скляні двері. Так, в одному із слідчих підрозділів через відсутність спеціалізованого кабінету пред’явлення для впізнання в умовах, що виключають візуальне сприйняття особи, яка впізнає, було проведено в ІТУ таким чином: той, кого впізнають та двоє статистів знаходилися в слідчому кабінеті, а потерпілий в присутності слідчих і понятих впізнавав представлених йому осіб крізь невелике віконце в дверях (яким користується черговий для огляду цього приміщення). У практиці відомі випадки, коли таке пред’явлення для впізнання проводили в умовах, за яких слідчий, особа, яка впізнає, поняті знаходилися всередині автомобіля із затонованими стеклами, а той, кого впізнають, та статисти – на вулиці. Однак, слід зазначити, що такі випадки повинні бути винятком, тому що при впізнанні в даній ситуації важко буде забезпечити впізнаючому повний огляд усіх необхідних ознак осіб, що пред’являється, контролювати їхню поведінку. 4. Психологічна підготовка особи, яка впізнає. Існує певний психологічний бар’єр у впізнаючого і обов’язок подолати його лежить саме на слідчому при проведенні попереднього допиту цієї особи. Окрім цього, слід роз’яснити сутність, процесуальний порядок та відмінності пред’явлення для впізнання саме поза візуальним спостереженням від інших видів пред’явлення для впізнання. Також на попередньому допиті в обов’язковому порядку досліджуються питання первинного сприйняття об’єктів особою, яка впізнає, впливу об’єктивних і суб’єктивних чинників, можливості впізнати та ознаки, за якими воно буде відбуватися тощо. 5. Визначити місце захисника під час проведення пред’явлення для впізнання. Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 48 КПК України при проведенні пред’явлення для впізнання може брати участь й захисник обвинуваченого (підозрюваного). У зв’язку з цим, постає питання про його місце знаходження. Стаття 174 КПК України не містить вимог, де повинен знаходитися захисник, але треба пам’ятати, що у випадку візуального контакту захисника з особою, яка впізнає, результативність вжитих заходів безпеки може бути зведено нанівець. Методичні рекомендації з питань застосування законодавства про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві визначають, що учасники цієї слідчої дії запрошуються до спеціальної кімнати в різний час і через різні двері. При цьому захисник має знаходитися у кімнаті разом із підзахисним – підозрюваним або обвинуваченим, що забезпечить результативність застосованих заходів безпеки та забезпечить права захисника щодо захисту інтересів підзахисного. З іншого боку, в зазначеному випадку захисник фактично позбавлений можливості контролювати хід і результати пред’явлення для впізнання та правильність його проведення, тому йому доцільно бути там, де знаходяться впізнаючий та поняті. Тому слід звернути особливу увагу на застосування заходів, які б позбавили захисника можливості побачити обличчя того, хто впізнає, чи отримати інші відомості про його особу. Тому рекомендується не називати впізнаючого за прізвищем, ім’ям, по батькові, а використовувати псевдонім або звертатися до нього на «Ви» чи «Громадянине» тощо. Можна передбачити елементи маскування зовнішності (перуки, темні окуляри і т.п.). Щоб особа, яка впізнає, не могла бути впізнана за характерною зачіскою, формою та кольором волосся, бажано надіти головний убір. Одяг, взуття, супутні предмети не повинні мати помітних прикмет. Захисник під час слідчої дії повинен знаходитися позаду особи, яка впізнає, щоб виключити можливість побачити його обличчя, крім того, необхідно створити невисокий рівень освітлення в приміщенні, де вони знаходяться. Проте більш надійним і простим варіантом є знаходження того, хто впізнає, в захисній масці, яка приховує його обличчя. Природно, що ці заходи забезпечення безпеки повинні бути вжиті до того, як впізнаючого буде запрошено до кімнати, де будуть проводити пред’явлення для впізнання. Сам процес впізнання проходить наступним чином. Перед початком впізнання слідчому необхідно переконатися, що особа, яку будуть впізнавати, не зможе впізнаючого. З початку в частину кімнати, де знаходиться вікно з односторонньою видимістю, запрошуються поняті, їм роз’яснюються їхні права та обов’язки. За необхідності вони попереджаються про кримінальну відповідальність за нерозголошення даних досудового слідства. Потім запрошуються особи, серед яких буде пред’являтися той, кого впізнають, їм також роз’яснюється порядок та мета проведення слідчої дії, проводиться їхній інструктаж. Після цього запрошується особа, яку будуть впізнавати. У присутності захисника та понятих йому роз’яснюють права та суть даної слідчої дії та пропонується зайняти за його бажанням будь-яке місце серед осіб, що пред’являються. При цьому слід звернути увагу на такі обставини, які можуть вказати на особу, що пред’являється для впізнання, як на причетну до злочину. Наприклад, сліди тиснення наручників, блідість обличчя через перебування в камері, коротка зачіска тощо. Тому слідчий повинен заздалегідь врахувати й це. Якщо статистів разом із підозрюваним більше трьох, то доцільно пронумерувати місця, за якими вони знаходяться. Це забезпечить однозначність під час проведення слідчої дії, адже впізнаючий, розгубившись, може по-своєму вказати, де знаходиться впізнана ним особа. Далі слідчий, захисник обвинуваченого (підозрюваного), поняті переходять в іншу частину кімнати, до якої запрошується особа, яка буде впізнавати. Ця особа повинна запрошуватися одним із присутніх понятих за телефоном. Їй роз’яснюються права, обов’язки та порядок проведення пред’явлення для впізнання. Якщо впізнаючий є свідком чи потерпілим, то він попереджається також про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та (або) за давання завідомо неправдивих показань. Особі, яка впізнає, пропонується уважно оглянути осіб, що пред’являються для впізнання, і повідомити, чи не бачила вона кого-небудь із них раніше, і якщо бачила, то коли, де і за яких обставин. При цьому через гучномовний зв’язок або іншим способом (наприклад, за допомогою телефону) особі, що впізнається, можна запропонувати повернутися, встати, пройтися, здійснити певні рухи тощо. Якщо немає акустичного пристрою, який змінює голос, про це повинен просити слідчий, а не впізнаючий, якого обвинувачений може впізнати за голосом. У випадку впізнання, тому, кого впізнали, пропонується назвати своє прізвище, ім’я та по батькові. Особі, яка впізнавала, пропонується пояснити, за якими ознаками та особливостями вона впізнала дану особу. За результатами слідчої дії складається протокол пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням. §4. Використання науково-технічних засобів у ході пред’явлення для впізнання Результатом науково-технічного прогресу стало широке впровадження в життєдіяльність людини інноваційних засобів і технологій їхнього застосування. Не оминув цей процес і такої специфічної діяльності як розкриття та розслідування злочинів. Ефективність і результативність проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів багато в чому залежить від вмілого застосування сучасних науково-технічних засобів. Це, зокрема, стосується й пред’явлення для впізнання. Перше, на що хотілося б звернути увагу, – це використання під час проведення пред’явлення для впізнання відеозапису. Чинне кримінальнопроцесуальне законодавство передбачає можливість пред’явлення для впізнання осіб (предмети) за їхніми фотознімками (ч. 5 ст. 174), але КПК України, не містить вказівок на допустимість впізнання за відеозаписом, хоча така можливість признається багатьма криміналістами. Відсутність норми, яка дозволяє проводити пред’явлення для впізнання за відеозаписом, не позбавляє слідчих права на застосування зазначеного технічного засобу. Такий висновок ґрунтується на аналізі ст. 85-2 та ст. 114 КПК України. Окрім цього кримінально-процесуальне законодавство допускає аналогію закону і, якщо в статті 174 КПК України йде мова про можливість пред’явлення для впізнання не самих об’єктів (живих осіб, предметів, трупів), а їх зображень за допомогою фотознімків, то, відповідно, таке допустимо стосовно й відеозапису, телекомунікаційного зв’язку, комп’ютерних технологій тощо. У проекті КПК України у ст. 249 (Пред’явлення особи для впізнання) передбачено таку можливість. Відеокадри, на яких послідовно зафіксовані зображення людини у русі, різних ракурсів і положень при порівнянні з фотознімками містять більший обсяг інформації про зовнішній вигляд людини, й у зв’язку з цим здаються більш підходящими для цілей пред’явлення для впізнання. Пред’являти для впізнання об’єкти за їхніми відеозображеннями слід у тих же випадках, що й при впізнанні за фотознімками. Проте впізнання за відеозображеннями має свою специфіку і має певні труднощами. Перш за все вони (труднощі) пов’язані з носієм відеозображення. Коли відеозапис підготовлено слідчим спеціально для проведення слідчої дії, то, як правило, ніяких ускладнень при його застосуванні не виникає. Якщо ж відеозапис вилучено під час проведення інших слідчих дій і є результатом сімейної зйомки або виготовлений громадянами при фіксації злочину, тобто не є професійним, то постають проблеми з якістю запису, невеликими розмірами об’єкта, що зафіксовано, чіткістю відображення ідентифікаційних ознак тощо. У зв’язку з цим, особливого значення набуває стадія попереднього дослідження відеопортретів, яка необхідна для вирішення питання про адекватність відображення зовнішніх ознак людини на відеозаписі, а також для аналізу впливу деяких факторів, що позначаються на якості відбиття рис обличчя. При підготовці до пред’явлення для впізнання слідчий повинен вибрати ті кадри відеозапису, де, на його думку, найбільш інформативно та без викривлення відображені зовнішні ознаки об’єкта, що впізнається. Оскільки у відповідності до ст. 174 КПК України особа (предмет) пред’являється для впізнання в групі схожих (однорідних) загальної кількістю не менше трьох, слідчому необхідно підготувати ще два-три зображення аналогічних об’єктів. Якщо на відеокадрі міститься зображення декількох осіб, серед яких знаходиться той, кого будуть впізнавати, вважаємо, що необхідності в демонстрації додаткових зображень немає. Звісно, за умов, якщо між ними не буде суттєвих відмінностей у зовнішності. Звичайно, слідчий для самовпевненості та більшої достовірності результатів впізнання може показати впізнаючому декілька інших подібних відеозображень. Окрім труднощів, що виникають при використанні непрофесійного чи не спеціально знятого для впізнання відеозображення, існують певні проблеми зі складанням протоколу цієї слідчої дії, оскільки в ньому необхідно чітко та однозначно вказати особу, яку впізнали за відеозображенням. У таких випадках пропонуємо в протоколі вказувати не тільки тип і найменування відеокасети (лазерного диску, MiniDV касети), її маркування, наявність наклейок з описом наявних надписів, але також коротко описувати фрагменти відеозапису, на яких зафіксовано особу, яку впізнають, з указанням значень електронного лічильника відтворювача запису. Наряду з цим, необхідно достатньо повно та точно описати зовнішні ознаки осіб, що пред’являлися. Коли відеозображення спеціально готується слідчим, зникають багато факторів, які можуть утруднювати процес впізнання. Це стосується якості запису, наявності сторонніх зображень, відображення ідентифікаційних ознак об’єкту, який буде впізнаватися тощо. Для отримання якісного зображення доцільно залучати до проведення пред’явлення для впізнання спеціалістів, а також враховувати правила та рекомендації криміналістичного відеозапису, що, в свою чергу, приведе до позитивних результатів слідчої дії. Так, у справі про вбивство деякі свідки-школярі бачили злочинця, що втікав, та описали його одяг. Невдовзі можливого вбивцю було затримано, причому знаходився він у тому ж одязі, який описували школярі. Вони заявили, що впізнавати його бояться. У цілях забезпечення безпеки учасників, нейтралізації їхнього страху перед підозрюваним і самою процедурою слідчої дії, слідчим було вирішено проводити впізнання за відеозаписом. Складність впізнання полягала в тому, що очевидці злочину бачили злочинця бігучим і недовгий час. З метою відтворення об’єктивної картини підозрюваному було запропоновано знятися в фас, профіль, зі спини, а також під час бігу за напрямом до камери та від неї. Таке ж прохання було висловлено до всіх статистів, які участували в проведенні відеозапису та були одягнутими у той самий одяг, що й підозрюваний. Запис потім пред’явили для впізнання очевидцям-школярам. Четверо з них заявили, що одна із п’ятьох зафіксованих на відеокасеті людина (підозрюваний) дуже схожа на ту, що втікала, а двоє категорично вказали на ту ж особу як на людину, яку вони бачили в день вбивства. Непогані результати, може дати використання з метою пред’явлення для впізнання комп’ютерних технологій. Особу, яка підлягає для впізнання, та ще двох осіб (статистів), підібраних відповідно до процесуальних вимог і криміналістичних рекомендацій, фотографують в одних умовах цифровою фотокамерою. Фотозображення переносять у пам’ять комп’ютера, нумерують і в присутності понятих та на їхній розсуд розміщують у певній послідовності на екрані монітора, відображаючи це все в протоколі слідчої дії, і в такому вигляді пред’являють для впізнання. При цьому з’являється можливість, за бажанням впізнаючого, збільшувати або зменшувати масштаб зображень, змінювати яскравість, контрастність і т.ін. Потім зображення роздруковується з використанням лазерного чи струминного принтера та додається до протоколу пред’явлення для впізнання. Можливості комп’ютерних технологій при пред’явленні для впізнання проявляються й при використанні інтегрованих банків даних (наприклад, за допомогою ААС «АРГУС»), що містять масив фотознімків осіб. В оболонку ІБД вводиться зображення особи, яку будуть впізнавати, після чого по команді оператора починається вибірка за масивом знімків, пропонуючи лише зображення схожих осіб. Вказане дає можливість слідчому зекономити час на підбір статистів, схожих за зовнішністю з підозрюваним. Вибрані знімки пред’являються для впізнання на екрані монітора, а потім роздруковуються на принтері та додаються до протоколу. Суттєву допомогу слідчому при організації та проведенні впізнання можуть надати телекомунікаційні технології, тобто здійснення телевізійної трансляції під час проведення слідчої дії. Вона може застосовуватися у випадках відсутності спеціально обладнаної кімнати, коли є необхідність в проведенні впізнання поза візуальним спостереженням. Найпростіший вихід може бути таким: у приміщенні, де знаходяться особи, які підлягають впізнаванню, встановлюється телекамера, з’єднана кабелем із відеомонітором, який розташовано в іншій кімнаті. Керує телекамерою спеціаліст. Трансляція зображення осіб, які впізнаються, на монітор повинна бути спочатку одночасною, тобто в кадрі ці особи повинні знаходитися разом, а потім – почерговою. Зв’язок між приміщеннями здійснюється за допомогою гучномовного пристрою чи телефону. До протоколу пред’явлення впізнання за допомогою відеотрансляції доцільно долучити відеозапис, де буде зафіксовано хід і результати слідчої дії. Цей спосіб пред’явлення для впізнання дозволяє безпосередньо коригувати зображення, дає можливість спостерігати осіб, які підлягають впізнанню, в динаміці, а також чути їхні голоси. Також телекомунікаційні технології можуть застосовуватися при проведенні «дистанційного впізнання», коли впізнаючий та той, кого впізнають, знаходяться на великій відстані один від одного. У ході використання таких технологій слід додержуватись низки рекомендацій щодо освітлення та підготовки приміщення, які можуть поліпшити якість зображення. Зокрема: - варто уникати потрапляння прямого світла на учасників сеансу зв’язку або в об’єктив камери, тому що це призводить до неприродної контрастності; - якщо рівень освітлення нижче допустимого (менше 740 Люкс), необхідно використовувати додаткові джерела освітлення; - необхідно уникати бічного освітлення, оскільки це може викликати контрастність тіні й різкий контур на зображенні; - перед проведенням сеансу зв’язку необхідно протестувати систему й перевірити її справність тощо. Цікаві думки висловлюють вчені про застосування при пред’явленні для впізнання фоторобота та поліграфа. Відомо, що обов’язковою умовою пред’явлення для впізнання є попередній допит очевидця про зовнішній вигляд особи або предметів, які передбачається впізнавати. Однак при цьому досить часто виникають складнощі щодо спроможності допитуваної особи належним чином описати об’єкти, які вона спостерігала. Для підвищення достовірності результатів впізнання В.І. Фурса пропонує: 1) на попередньому допиті того, хто впізнає, складати з його слів фоторобот особи, яка впізнається; 2) до протоколу допиту впізнаючого, разом із традиційним описом зовнішності особи, яка буде впізнаватися, за методом «словесного портрета» включати опис ознак особи, відображених на фотороботі, а сам фоторобот додавати до протоколу допиту [13, с. 28-29]. Зазначені рекомендації для складання фоторобота під час попереднього допиту дозволять не тільки допомогти слідчому та оперативним співробітникам встановити особу злочинця, але й підвищити вірогідність показань очевидця щодо зовнішності встановлюваної особи. Що ж стосується поліграфа, то тут слід одразу зробити застереження. Чинне кримінально-процесуальне законодавство не дозволяє слідчому використовувати поліграф при проведенні слідчих дій. Йдеться про застосовування поліграфа при розкритті злочинів в якості тактичних операцій або для перевірки результатів впізнання, але будь-якого доказового значення ці дії мати не будуть. Сама процедура застосування поліграфа в зазначених випадках, схожа на пред’явлення для впізнання як слідчої дії. Відмінності полягають у тому, що кількість об’єктів рекомендується збільшити до 5-7 і ці об’єкти демонструвати не разом, а окремо один від одного не менш як три рази. В залежності від психофізіологічних реакцій на той чи інший об’єкт робляться висновки про причетність до злочину або правдивість показань, даних на допиті та пред’явленні для впізнання. Траплялися випадки, коли після застосування поліграфа під час проведення оперативно-розшукових заходів, обвинувачені змінювали свою позицію та давали правдиві показання в ході допитів. На завершення хотілося б сказати декілька слів про помилки, яких деколи припускаються слідчі під час проведення пред’явлення для впізнання. Відомо, що цю слідчу дію практично неможливо повторити ще раз. Можна навести чимало випадків, коли результати впізнання фактично ставили хрест на всій доказовій базі. Причому помилки в провадженні цієї слідчої дії допускалися слідчими як на стадії підготовки, так і на стадії проведення впізнання. Для ілюстрації таких недоліків, наведемо один приклад зі слідчої практики. У справі про розбійний напад на квартиру Б. за підозрою в скоєнні злочину був затриманий Н. Достатніх доказів, що вказували на його причетність до злочину, зібрати не вдалося. На допиті потерпіла вказала, що запам'ятала злочинця за низкою загальних і окремих ознак у його зовнішності. На підставі цього було прийняте рішення про проведення впізнання. Слідча дія проводилася в приміщенні чергової частини, розділеної навпіл. В одній частині розмістили статистів і підозрюваного, а потерпілій запропонували їх впізнати через оглядове вікно. Відстань між ними становила близько 4 м. Потерпіла оглянула представлених осіб і невпевнено вказала на одного з них. Це був не підозрюваний, а інша особа. Після ознайомлення з протоколом впізнання підозрюваний Н. відмовився від раніше даних ним показань і заявив, що злочину він не вчиняв. У підсумку, через відсутність інших доказів кримінальне переслідування щодо Н. було припинено [11, с. 113]. Аналіз результатів впізнання дозволяє зробити висновок, що слідчим були допущені такі помилки. По-перше, впізнання проводилося через два місяці після здійснення злочину, у зв'язку з чим слідчий повинен був провести додатковий допит з метою актуалізації в пам'яті потерпілої події, що відбулася, та ознак зовнішності злочинця. По-друге, слідчий не уточнив фізичні можливості впізнання потерпілою підозрюваного з відстані 4 м., адже потерпілій було 73 роки. В результаті злочин не розкритий, а злочинець не поніс заслуженого покарання. Допускаються помилки й під час проведення впізнання за фотографіями. Слідчі, дотримуючись процесуальної сторони зазначеного виду впізнання, іноді випускають з уваги ряд тактичних рекомендацій. Насамперед, на фотографії людина не завжди схожа сама на себе. Не завжди для впізнання надається «свіжа» фотокартка. В основному такі фотографії беруться в паспортно-візових відділах, де особа, яка впізнається, зображена по досягненні певного віку (16, 25, 45 років). У зв'язку з цим, у слідчій практиці трапляються майже курйозні випадки, коли в ході впізнання була використана фотографія підозрюваного десятирічної давнини і свідок впевнено пізнав його. Коли ж через рік цього підозрюваного затримали й уже пред'явили свідкові безпосередньо, то свідок так само впевнено не впізнав його. Треба звернути увагу й на те, що особи, яких впізнають, найчастіше пред’являються в статиці, сидячи, у той час, як спостереження їх стоячи або в русі надає можливість порівняти таки ознаки, як зріст, постава й інші. Не завжди враховується, що впізнання бажано проводити в умовах, подібних до існуючих на момент сприйняття (на відповідній відстані, при певному освітлені тощо). Проведений І.В. Борисенко аналіз протоколів пред’явлення для впізнання дозволив виявити істотні недоліки й під час фіксації слідчої дії. Часто протоколи не містили переліку ознак, за якими відбулося впізнання. В них не вказується прізвище, ім’я, по батькові та адреси осіб, серед яких пред’являється особа, яку впізнають. Іноді в протоколах зустрічаються невизначені записи («упізнаю приблизно», «здається схожий»), без пояснень, чому впізнаючий сумнівається в правильності свого висновку [3, с. 76]. Зазначене підтверджує факт складності слідчої дії, що аналізується, необхідності її ретельної підготовки та врахування можливих нестандартних ситуацій. Питання для самоконтролю: 1. Які особливості фіксації ознак та видів ходи під час попереднього допиту перед пред’явленням для впізнання? 2. Які особливості підготовки до пред’явлення для впізнання за ознаками ходи? 3. Які особливості організації пред’явлення для впізнання за мовою та голосом? 4. Які тактичні правила та прийоми пред’явлення для впізнання фонограм голосу та мови? 5. Яке коло учасників пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням? 6. Які особливості пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням? 7. У чому полягає підготовка до пред’явлення для впізнання за відеозаписом? 8. Які особливості фіксації пред’явлення для впізнання за відеозаписом? Рекомендована література: 2. Багаутдинов Ф. Опознание //Законность. – 1999. - № 10; 3. Басиста І.В. Організаційно-тактичні особливості проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають //Вісник ЛАВС ім.10-річчя незалежності України. Спеціальний випуск. – 2005. – Частина 2.; 4. Борисенко І. Пред’явлення для впізнання //Вісник прокуратури. – 2007. - № 1 (67); 5. Бурданова В.С., Быховский И.Е. Предъявление для опознания на предварительном следствии. – М, 1975; 6. Бурика Д.А. Проблеми организации и тактики предъявления для опознания. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2007; 7. Винниченко И.Ф., Житников В.С., Зинин А.М., Овсянникова М.Н., Снетков В.А. Криминалистическое описание внешности человека: Учебное пособие. – М., МЮИ МВД России, изд-во «Щит-М», 1998; 8. Власенко Н., Иванов А. Опознание в условиях, исключающих визуальное наблюдение //Законность. – 2003. - №6; 9. Дубягин Ю.П., Дубягина О.П., Логинов С.Г. Опознание в практике розыска человека и раскрытия преступлений (научно-методические аспекты). – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2006; 10. Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх /Головне слідче управління МВС України. – К., 2001; 11. Комисарова Я.В., Семенов В.В. Особенности невербальной коммуникации в ходе расследования преступлений. – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2004; 12. Лук’янчиков Є.Д. Достатність інформації – підстава до пред’явлення для впізнання //Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1997. – Вип. 1; 13. Самолаева Е.Ю., Самошина З.Г. Предъявление для опознания лица в условиях, исключающих наблюдение опознающего опознаваемым //Вестник криминалистики /Отв. ред. А.Г. Филиппов. – М.: Спарк, 2004. – Вып. 2 (10); 14. Фурса В.И. Применение субъективных портретов при определении достоверности результатов опознания // Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності: Вісник ЛІВС МВС України. Спец. вип.. у 4-х ч. – Луганськ, 1999. – Ч.4; 15. Чулахов В.Н. Криминалистическое исследование навыков и привычек человека /Под ред. проф. Е.Р. Россинской. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2004; 16. Більш детально про рекомендації щодо підготовки та проведення відеоконференцзв’язку див.: www.supcourt.ru/vscourt_detale.php?id=47/. Розділ 5 Особливості тактики відтворення обстановки та обставин події в умовах типових ситуацій досудового слідства §1. Особливості тактики перевірки показань на місці в умовах сприятливої ситуації. §2. Тактичні правила та прийоми перевірки показань на місці в умовах конфліктної ситуації. §3. Особливості тактики слідчого експерименту в умовах типових ситуацій досудового слідства §1. Особливості тактики перевірки показань на місці в умовах сприятливої ситуації Серед слідчих дій, спрямованих на перевірку існуючих та одержання нових доказів, у кримінально-процесуальному законодавстві передбачена така слідча дія, як відтворення обстановки і обставин події (ст. 194 КПК). За сталою практикою у рамках цієї слідчої дії проводяться дві самостійні слідчі дії: перевірка показань на місці та слідчий експеримент. Тактика цих слідчих дій має певні особливості і будується з урахуванням ситуацій, які виникають під час їх проведення. У юридичній літературі проблеми ситуаційного підходу до тактики перевірки показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка на місці події злочину недостатньо висвітлені. Проте, потреби практики вимагають дослідження вищезазначених питань і розробки наукових рекомендацій щодо тактики перевірки показань на місці в умовах типових ситуацій. У зв’язку з цим використання ситуаційного підходу до перевірки показань на місці слід розглядати як діяльність, характер і зміст, способи і засоби якої обумовлені різноманітними ситуаціями, які впливають на вибір слідчим організаційних підготовки і тактичних заходів, тактичних прийомів і проведення психологічних перевірки правил показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка на місці події злочину. Під час проведення перевірки показань на місці виникають такі загальні типові ситуації: 1) сприятлива (безконфліктна) ситуація; 2) конфліктна ситуація. Перевірка показань на місці, як правило, проводиться в умовах сприятливої ситуації. Вона сприятлива тому, що місце і обстановка на ньому збереглися, тобто не зазнали істотних змін, показання потерпілого, свідка, підозрюваного чи обвинуваченого, на думку слідчого, правдиві та достовірні, але потребують конкретизації та деталізації. Сприятлива ситуація є водночас безконфліктною, оскільки не виникає будь-яких дій, що мають конфліктний характер. В умовах сприятливої, безконфліктної ситуації слідчому доцільно використовувати загальні тактичні правила підготовки і тактичні прийоми проведення даної слідчої дії. Перевірка показань на місці, як і будь-яка інша слідча дія, містить у собі три стадії – підготовчу, безпосередньо проведення та заключну, які тісно пов’язані між собою і забезпечують якісне проведення слідчої дії. Криміналістична діяльність слідчого при підготовці до перевірки показань на місці включає такі заходи: а) організаційні; б) підготовчі; в) психологічні. У свою чергу організаційні заходи можна поділити на два етапи: - заходи, які здійснює слідчий до проведення цієї слідчої дії; - заходи, які здійснює слідчий безпосередньо перед перевіркою показань на місці. При підготовці до проведення перевірки показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка на місці події злочину слідчому необхідно здійснити наступні організаційні заходи: визначити місце, звідки слід починати перевірку показань на місці; вирішити питання залучення понятих та з’ясувати, чи не є вони зацікавленими особами у даній справі; визначити спеціаліста, якого доцільно залучати та провести з ним необхідні консультації; вирішити питання залучення захисника, перекладача, педагога чи законного представника, потерпілого (якщо перевірка буде проводитись в його помешканні), представників підприємств, установ і організацій до участі у даній слідчій дії; узгодити питання взаємодії з органами дізнання, координації таких дій та визначити коло конкретних працівників, які будуть брати участь у слідчій дії; підготувати техніко-криміналістичні засоби для вилучення, фіксації та упаковки матеріальних слідів злочину, що мають бути виявленими в ході перевірки показань на місці, та засоби фіксації ходу та результатів даної слідчої дії або доручити цю роботу відповідному фахівцю і узгодити з ним «сценарій» відеозапису майбутньої перевірки; вирішити питання про надання транспортного засобу та визначити його вид залежно від кількості учасників даної слідчої дії (це може бути автобус чи автомобіль) та ін. Безпосередньо перед перевіркою показань на місці слідчому потрібно здійснити такі організаційні заходи: перевірити, чи всі учасники прибули на місце проведення слідчої дії; перевірити наявність необхідних технічних та транспортних засобів, цілість науково-технічних засобів, їх комплектність та справність; ужити заходів щодо випроваджування сторонніх осіб з місця перевірки показань та здійснення його оточення; роз’яснити всім учасникам перевірки показань на місці порядок проведення даної слідчої дії, її мету, права та обов’язки учасників і присутніх осіб, тобто провести так званий інструктаж. Типова помилка, що допускається слідчим, – це недбале, поверхове інструктування учасників перевірки показань на місці, внаслідок чого вони діють безсистемно і довільно. Крім організаційних заходів, при підготовці до проведення перевірки показань на місці слідчий здійснює й інші підготовчі дії, до яких належать: - вивчення матеріалів справи: протоколу огляду місця події, протоколів допиту осіб, з якими буде проводитись перевірка показань на місці, показань інших осіб і матеріалів експертиз, пов’язаних із показаннями, що підлягають перевірці; вивчення наявної оперативної інформації, що відноситься до питання, яке цікавить слідчого; - проведення повторного допиту особи, показання якої перевіряються. Його можна розглядати як одну з обов’язкових тактичних умов перевірки показань на місці. Підставою для такого твердження є те, що перевірка показань на місці проводиться після вивчення матеріалів справи, проведення інших слідчих дій, а також після надходження нової чи додаткової інформації, яка надалі зіставляється з показаннями особи, показання якої перевіряються, і потребує уточнення, доповнення або заповнення прогалин раніше наданих нею показань у тій частині, яка цікавить слідчого. Предметом такого допиту, в першу чергу, є визначення обставин, що підлягають перевірці і уточненню безпосередньо на місці події. Докладні показання особи мають значення для підготовки до проведення перевірки показань на місці, оскільки дозволяють визначити окремі етапи, основні «опорні пункти», тобто конкретні «точки» на місцевості, на виявлення яких і дослідження зв’язаних з ними обставин необхідно звернути увагу (наприклад, таких, як місця зустрічі співучасників, здійснення ними окремих дій, нападу на потерпілого, приховання краденого, про що згадувалося в показаннях допитаного). Повторний допит дозволяє слідчому визначити способи проведення майбутньої перевірки (скласти попередню програму) за складовими елементами – розповідь, показ, демонстрація дій, пошук, реконструкція тощо. Надалі така програма використовується слідчим при розробці плану перевірки показань на місці. Слідчому доцільно допитати додатково й інших учасників справи про обставини і деталі, що безпосередньо впливатимуть на підготовку і проведення перевірки та оцінку одержаних результатів; - вивчення особистості осіб, показання яких перевіряються, їх характеристик. Зокрема, повинні враховуватись: біографічні дані, матеріальний стан і становище у складі злочинної групи, знання, навички, вміння, звички, рівень розвитку; виробнича, побутова і учбова характеристики; ставлення до скоєного злочину та поведінка в ході розслідування; психологічні властивості. Після проведення організаційних заходів та після аналізу й оцінки зазначених питань слідчому доцільно завершувати підготовку до проведення перевірки показань на місці складанням її плану. Можливість планування зазначеної слідчої дії знаходиться в прямій залежності від накопичених матеріалів та інформації, яку має слідчий на момент складання плану. У плані проведення перевірки показань на місці слідчий повинен передбачити такі моменти: визначити порядок проведення перевірки показань на місці, місце і час її проведення та збору учасників слідчої дії; передбачити коло учасників даної слідчої дії; сформулювати питання, що підлягають з’ясуванню в ході перевірки, та їх послідовність; визначити порядок і черговість дослідження тих чи інших об’єктів; внести відповідно до кожного пункту плану необхідні примітки. При визначенні порядку проведення перевірки показань на місці слідчому доцільно розділити її на етапи, а сам злочин – на епізоди (при розслідуванні багатоепізодних злочинів). Місце події потрібно розділити на окремі ділянки, які, характеризуються наявністю «опорних пунктів», що відображають вузлові моменти події. Характер даних опорних пунктів може бути різноманітним: це місце, з якого починається і закінчується перевірка, маршрут руху підозрюваного чи його співучасників на місці події, проникнення їх у приміщення, місця виявлення речових доказів тощо. Визначення таких пунктів дозволить слідчому детальніше підготуватися до перевірки показань на місці, допоможе більш повно та цілеспрямовано визначити всі обставини події і забезпечить послідовну перевірку кожного етапу з кожною із осіб, показання яких перевіряються. Після уточнення завдань, які треба буде розв’язати у ході перевірки показань на місці, та встановлення порядку її проведення, слідчий визначає час і місце початку проведення даної слідчої дії. При визначенні часу проведення перевірки слідчому необхідно, по-перше, вирішити, коли, на якому етапі розслідування доцільно провести перевірку, і, по-друге, у який час доби її проводити. Хронологічно момент, коли буде проводитись перевірка, визначається слідчою ситуацією, яка склалася. Із цього приводу можна дати деякі загальні рекомендації. Так, у ситуації, коли метою перевірки показань на місці є перевірка доказів, то вона може бути проведена не раніше одержання цих доказів слідчим, хоча б йому і був відомий зміст цих доказів ще до їх одержання (наприклад, можливий зміст показань свідка до його допиту, судячи з показань інших свідків, які знаходилися з ним). Якщо в ситуації, коли перевірка проводиться з метою встановлення нових обставин злочину або розкриття злочину, то слідчий не може баритися з її проведенням, оскільки можуть скластися такі умови, що унеможливлять її проведення. У ситуації, коли на місці проведення перевірки передбачається виявлення певних слідів злочину або предметів, об’єктів, що можуть бути знищені навмисними чи необережними діями людей або силами природи, перевірка показань на місці проводиться негайно. Перевірку показань на місці доцільно проводити зранку чи в денний час, за наявності сприятливих погодних умов, а також у той час доби, коли умови освітлення й інші чинники максимально подібні до тих, які мали місце під час досліджуваної події. Дотримання цього правила обов’язкове, коли час проведення перевірки має значення для характеру і ступеня вірогідності можливих результатів перевірки. Тому час проведення перевірки показань на місці в хронологічному порядку буде залежати від ситуації, яка склалася, а час доби – від мети слідчої дії. На відміну від часу, місце проведення перевірки показань на місці визначається залежно від ситуації, що склалася, і безпосередньо з урахуванням показань особи щодо місця, яке їй відомо точно. У ситуації, коли особа, показання якої перевіряються, стверджує, що добре знайома з місцем події і зможе вказати шлях до нього від місця проведення досудового слідства, то збір учасників призначається в кабінеті слідчого чи в найближчому до місця відділі міліції. У ситуації, коли особа пропонує почати перевірку показань на місці і пояснює, де вона знаходилася, то необхідно прибути туди і звідти починати проведення даної слідчої дії, а потім здійснювати пересування слідчо-оперативної групи. У ситуації, коли існує необхідність урахування місця проживання, вікових і інших особливостей учасників слідчої дії та особи, показання якої перевіряються, слідчому доцільно визначати роздільні місця збору. Так, якщо слідчий буде проводити перевірку показань в селі, а райвідділ знаходиться в районному центрі, то шлях від райвідділу до цього села не буде мати значення для результатів перевірки показань на місці. Тому слідчий визначає місце збору залежно від обставин справи на околиці села чи в іншому будь-якому пункті: сільській раді, поштовому відділені, школі, ЖЕКу тощо, попередньо повідомивши про це керівників даних установ, оскільки немає необхідності потерпілому, тим більш літньому, який проживає в даному селі, їхати до районного центру. При плануванні місця збору учасників перевірки показань на місці можуть скластися й інші ситуації, але домінантою має бути врахування особистих інтересів учасників даної слідчої дії. Характерною рисою перевірки показань на місці є те, що до її проведення слідчий зазвичай залучає значну кількість учасників, як обов’язкових, так і необов’язкових. Крім слідчого, обов’язковими учасниками даної слідчої дії є особи, чиї показання перевіряються, а також не менше двох понятих. У деяких ситуаціях слідчий запрошує спеціаліста, перекладача, іноді кінолога та інших учасників, планує участь захисника обвинувачуваного, а у разі неповноліття обвинуваченого – педагога, законного представника. Особливої уваги заслуговує питання про залучення до перевірки співробітників органу дізнання, оскільки існують ситуації, коли особи, яких обвинувачують у вчиненні особливо тяжких злочинів, раніше судимі, часом дають згоду на участь у перевірці показань на місці з метою вчинити втечу під час її проведення, скористатися допомогою співучасників тощо. У такій ситуації слідчому необхідно передбачити в плані заходи щодо охорони як самого арештованого (підозрюваного, обвинуваченого), чиї показання перевіряються, так і місця, де буде проводитися дана слідча дія. Для охорони можуть бути залучені працівники конвойної служби, патрульнопостової служби, оперуповноважені карного розшуку та інші. У ситуації, коли перевірка буде проводитись на місцевості, наприклад, у лісі, горах, степу, на великих будівельних майданчиках тощо, слідчому доцільно залучати кінолога, присутність якого досить ефективно буде перешкоджати спробі втечі арештованого. Залежно від обставин справи, території, місця, на якому проводиться перевірка показань на місці, віку та суспільної небезпеки підозрюваного чи обвинуваченого, слідчому доцільно спланувати вжиття запобіжних заходів щодо оточення місця проведення зазначеної слідчої дії (наприклад, якщо обвинувачений учинив небезпечний злочин, у відношенні його існує небезпека самосуду з боку населення та ін.). Але інколи бувають випадки ігнорування слідчими цієї рекомендації. Наприклад, 12 травня о третій годині ночі в підвалі багатоповерхового будинку було виявлено тіло учениці 1-го класу однієї з місцевих шкіл м. Білої Церкви. Потерпілій В. невідомою особою було завдано багато порізів на тілі, виявлені ознаки зґвалтування. Смерть жертви настала через велику втрату крові. Завдяки своєчасним оперативно-розшуковим заходам стало відоме ім’я підозрюваного, якого затримали 18 травня. Прокуратурою міста було порушено кримінальну справу, підозрюваний Б. давав показання. Через кілька годин після затримання підозрюваного Б. у слідства виникла потреба у проведенні за його участю відтворення обстановки і обставин події. Слідчооперативна група виїхала на місце, де побачила заповнений людьми двір багатоповерхівки, в якому зібралося приблизно 400 чоловік. Ледь стримуючи натовп людей, міліції все ж таки вдалося протиснутися до під’їзду і провести відтворення обстановки та обставин події. Поки слідча група працювала в підвалі, поблизу будинку зібралося близько тисячі чоловік, які вимагали віддати їм підозрюваного на лінчування. Самосуду вдалося запобігти завдяки хитрості слідчого – підозрюваного Б. витягли через маленьке віконце підвалу з іншого боку будинку, посадили в машину і відвезли до міськвідділу. У вищенаведеному прикладі наявна не хитрість слідчого, а його непрофесійність та надто поверхова підготовка до даної слідчої дії, де не прогнозувалося виникнення такої несприятливої ситуації і не вживалося заходів щодо її можливого виникнення. Після того як слідчий передбачить вищезазначене в плані перевірки показань на місці, намітить об’єкти («опорні пункти»), що підлягають дослідженню, він визначає, в якому порядку і в якій черговості повинні досліджуватись дані об’єкти і які запитання необхідно задати особі, показання якої перевіряються. Перш за все, слідчий визначає доцільний порядок дослідження «опорних пунктів», враховуючи їхню кількість, необхідність та важливість для розслідування. У ситуації, коли слідчий проводить складну перевірку показань на місці, кількість «опорних пунктів» може бути значною (наприклад, це місце зустрічі підозрюваних, місце посадки в таксі, маршрут пересування у місті, місце вбивства водія, місце, де була кинута машина, місце, де був викинутий труп, місце, де злочинці розійшлися тощо), тому слідчому доцільно визначити черговість дослідження цих пунктів. Необхідність та важливість вказаних об’єктів визначається з урахуванням показань особи, показання якої перевіряються, та доказового значення результатів дослідження цих об’єктів. Тобто існують ситуації, коли, наприклад, місце зустрічі підозрюваних чи місце, куди вони зникли з місця події, не мають ніякого значення для вирішення тактичних завдань слідчої дії чи розслідування в цілому. Зовсім інша ситуація виникає тоді, коли місце вбивства, місце схову трупа мають велике значення для розслідування, і будуть досліджені в першу чергу. Першочерговість дослідження визначених об’єктів залежить і від показань особи, показання якої перевіряються. Так, у ситуації, коли особа на допиті заявляє, що може вказати місце нападу на потерпілого, продемонструвати свої дії і дії співучасників, але не може згадати і вказати напрямок руху з місця події, місця розподілу викраденого майна і викидання предметів маскування, то слідчому доцільно розпочати перевірку показань з місця розбійного нападу, яке добре знає особа, але в подальшому запланувати дослідження інших пунктів, якщо особа, перебуваючи на вказаному місці, завдяки певним асоціаціям, згадає про інші визначені слідчим пункти, покаже їх і розкаже про все, що на них відбувалося. З урахуванням описаних та інших ситуацій слідчому необхідно сформулювати питання, що підлягають з’ясуванню у ході перевірки показань на місці та їх послідовність. Найчастіше з’ясовуються такі питання: механізм завдання тілесних ушкоджень та вчинення вбивства; спосіб проникнення у приміщення та здібності особи, показання якої перевіряються; можливість перенесення, пересування певних предметів, речей та здатність особи пролізти крізь отвір чи через яку-небудь перешкоду; з’ясування окремих дій співучасників злочину чи потерпілого; усунення протиріч, що виникають у разі давання неправдивих показань особою, показання якої необхідно перевірити, тощо. Наприкінці, слідчий передбачає в плані окремі примітки, що стосуються процесуальних або тактичних особливостей проведення перевірки показань на місці, а також формулює доповнюючі, контрольні, уточнюючі та інші запитання стосовно окремих обставин чи обстановки події, які необхідно задати під час перевірки. На підготовчому етапі перевірки показань на місці слідчий має також звертати увагу на психологічну підготовку як його самого, так і осіб, які беруть участь у слідчій дії. Перевірка показань на місці відрізняється від інших слідчих дій низкою особливостей. Наприклад, можливість її проведення залежить від добровільної згоди особи, яка перевіряється; залучення до участі в цій слідчій дії значної кількості осіб; необхідність того, щоб особа, показання якої перевіряються, вказала без будь-чиєї допомоги маршрут до місця, а потім показала і пояснила місцезнаходження предметів і об’єктів, їх зв’язок із подією, що відбувалася; відтворила обстановку на місці вчинення злочину, свої дії і дії інших осіб тощо. Підготовка і проведення перевірки показань на місці вимагає високого ступеня концентрації психічної активності слідчого. Йому необхідно одночасно збирати, аналізувати, зіставляти, фіксувати велику кількість інформації. Слідчий, прийнявши рішення про проведення даної слідчої дії, повинен зуміти переконати підозрюваного (обвинувачуваного) у необхідності взяти у ній участь. Причому, насамперед з’ясовується, чи має дана особа психофізіологічні можливості знайти, впізнати місце події; запам’ятати і відтворити обставини зв’язаних з ним подій; які у особи здібності орієнтуватися, знаходити за тими чи іншими ознаками певні об’єкти (місце, сліди, предмети). Психологічна підготовка покликана активізувати у особи, показання якої перевіряються, процес згадування, збудити в ній бажання допомогти слідчому. Слідчий повинен мати на увазі, що показ місця події злочину, розповідь про обставини його вчинення сприяють відновленню в пам’яті підозрюваного (обвинуваченого) злочинної події і нерідко приводять до значних емоційних переживань. У таких ситуаціях у підозрюваного відбувається боротьба протилежних мотивів: з одного боку, бажання підтвердити правдиві показання, знайти і вказати місце здійснення злочину, приховання краденого, з другого – розуміння несприятливих наслідків підтвердження своєї винності, злочинної поінформованості. Тому ще до початку перевірки показань на місці потрібно закріпити такі позитивні мотиви, дотримуючись певної міри, не перебільшувати значення згоди особи брати участь у даній слідчій дії. У противному разі особа може прийти до думки про те, що при її відмові слідчий не зуміє зібрати достатніх доказів іншими шляхами. Після завершення підготовчого етапу і визначення часу проведення перевірки показань на місці слідчий приступає до її робочої стадії, в ході якої доцільно дотримуватись нижченаведених тактичних правил. У призначений час слідчий перевіряє, чи всі учасники прибули на місце збору, наявність і готовність техніко-криміналістичних і транспортних засобів, що будуть використовуватись при проведенні перевірки. У ситуації, коли хто-небудь з осіб, які беруть участь у перевірці, не з’явився (понятий, спеціаліст, статист та ін.), слідчий оперативно вирішує питання про заміну. Надалі проводиться інструктаж усіх учасників щодо порядку проведення перевірки показань на місці: їм повідомляється її характер і зміст, як і де вона буде проводитись, що буде робити особа, показання якої перевіряються, який порядок пересування всіх присутніх до даного місця і безпосередньо на ньому. Слідчий роз’яснює учасникам перевірки показань на місці їхні права та обов’язки. Відносно дотримання прав особи, показання якої перевіряються, слід сказати, що їй насамперед необхідно пояснити суть майбутньої слідчої дії і отримати від неї згоду на її проведення. При цьому поняті повинні чути і розуміти, що особа дала на це добровільну згоду, тому що, як ми вже зазначали, принцип добровільності участі у перевірці є надійною гарантією вірогідності отриманих результатів. У ситуації, коли при проведенні перевірки показань на місці використовуються техніко-криміналістичні засоби фіксації (фотозйомка, звуко- і відеозапис), слідчий повідомляє про це всім учасникам слідчої дії у відповідності зі статтями 851, 852 КПК України. Після закінчення інструктажу і вищенаведених дій слідчий розпочинає безпосереднє проведення перевірки показань на місці. Вона може бути проведена чи розпочата як у кабінеті слідчого, так і в іншому, заздалегідь обумовленому, місці (місці збору). Перевірка показань на місці розпочинається з пропозиції слідчого особі, показання якої перевіряються, відтворити обстановку та обставини події, що досліджується, вказати шлях до місця, де відбувалася дана подія, пояснити, яке відношення мають до події зазначені особою на допиті обставини. Перевірці показань на місці властива низка тактичних прийомів і рекомендацій, які відображають сутність процесу її проведення. Їх можна розділити на дві групи: Перша група – тактичні прийоми, що мають загальний характер: а) надання повної ініціативи особі, показання якої перевіряються; б) проведення цієї дії з кожним підозрюваним (обвинуваченим) чи потерпілим (свідком) окремо; в) поєднання при перевірці розповіді з показом і демонстрацією окремих дій; г) виділення «опорних пунктів», де відбувались найбільш важливі події; д) поєднання пояснень особи із дослідженням вказаних нею місць чи предметів; є) спостереження за поведінкою особи, показання якої перевіряються. Друга група – тактичні прийоми, що мають окремий характер: а) вибір часу проведення перевірки показань на місці; б) активізація пам’яті особи, показання якої перевіряються; в) урахування її професійних та кримінальних навичок, вміння орієнтуватися на місцевості; г) використання знань спеціалістів; д) реконструкція обстановки місця події; є) використання техніко-криміналістичних засобів. Використання комплексу тактичних прийомів (особливо другої групи) при проведенні перевірки показань на місці залежить від виду, мети цієї слідчої дії, завдань, які необхідно вирішити у ході її проведення і, головне, від ситуації слідчої дії, що склалась на момент проведення перевірки показань на місці. Робочій етап перевірки показань на місці. Враховуючи наведені вище прийоми, які найчастіше з успіхом використовуються на практиці, перевірку показань на місці доцільно починати з пропозиції слідчого підозрюваному (обвинуваченому) чи свідку (потерпілому) самостійно вказати напрямок руху і шлях пересування до вихідного пункту, звідки ця особа має намір розпочати пояснення і показ на місці всього, пов’язаного з подією, що відбувалася. Цей момент необхідно зафіксувати за допомогою фотозйомки чи відеозапису, якщо вони застосовуються. Після того як особа, показання якої перевіряються, пояснить маршрут руху й орієнтири (якщо вони є), слідчий зазначає час і повідомляє, що запис на момент пересування припиняється, але у разі потреби запис може проводитися і під час руху. Якщо за маршрутом пересуваються на автомашині, то особу, показання якої перевіряються, доцільно розташувати поруч із водієм, звідки їй буде зручніше орієнтуватися на місцевості і показувати напрямок подальшого руху, давати пояснення. Якщо ця особа знаходиться під арештом, то вона повинна знаходитись позаду разом із конвоєм, а поруч із водієм – один із понятих. Особливо важливим є забезпечення вільної й ініціативної поведінки даної особи тоді, коли вона показує шляхи підходу і проникнення на місце події злочину, відходу з нього, а також безпосередньо місце події, місце приховування знарядь злочину чи краденого, а також відтворює послідовність подій і демонструє свої дії. У таких ситуаціях слідчий та інші учасники не повинні виявляти власну ініціативу, оскільки це може створити враження спроби вплинути на дії і пояснення особи, показання якої перевіряються. Тому ця особа, пересуваючись до місця події і безпосередньо на ньому, повинна завжди знаходитись попереду інших учасників, що не тільки забезпечить самостійність її дій, але й виключить можливість підказування з боку слідчого й інших учасників перевірки показань на місці. У ситуації, коли перевірка показань на місці проводиться за участю підозрюваного чи обвинуваченого, слідчому доцільно вжити заходів, що унеможливлять їхню втечу: біля них мусить знаходитися конвой, або кінолог зі службовим собакою, коли перевірка проводиться на відкритій місцевості, у лісі, горах. У ході перевірки показань на місці особа, показання якої перевіряються, дає свої пояснення як під час руху групи за визначеним нею маршрутом, так і під час зупинок, зроблених спеціально з цією метою. При роз’ясненні дій у тім чи іншім місці вона звертає увагу слідчого на окремі предмети обстановки, а також демонструє конкретні дії, про які говорила на допиті. У ситуації, коли пояснення особи не відповідають попереднім показанням, слідчий не повинний відразу ж нагадувати їй про це, а надати можливість зорієнтуватися на місці і лише після цього поставити запитання і попросити пояснити причину таких розбіжностей. Слідчому забороняється задавати цій особі навідні запитання, які підказують спосіб дій, послідовність подій, що раніше відбувалися. Доцільно формулювати запитання чітко і ясно (наприклад: «Які орієнтири на шляху проходження ви запам’ятали?»; «Чи пересували ви які-небудь предмети, і якщо так, то які?»). Експерт-криміналіст, який проводить фотозйомку чи відеозапис при перевірці показань на місці, вибирає найзручніші точки зйомки, але він теж не повинен знаходитися перед особою, показання якої перевіряються (краще розташуватися збоку за ходом руху учасників слідчої дії). Експертукриміналісту необхідно вибирати ці точки після того, як особою будуть визначені місце і напрямок руху. Якщо проводиться аудіозапис, то експерткриміналіст повинен знаходитись від особи на відстані чутності. Вищевикладений порядок пересування учасників на місце перевірки показань є оптимальним і таким, що дозволяє забезпечити самостійність дій особи, показання якої перевіряються, бути гарантією об’єктивності перевірки показань на місці. Незважаючи на те, що дана особа діє самостійно, і всі учасники слідчої дії рухаються визначеним шляхом, керує слідчою дією слідчий. Йому слід у першу чергу керуватися вказівками особи, показання якої перевіряються, брати їх за основу, але, разом з тим, він не повинен зв’язувати себе межами такої інформації та обмежуватися перевіркою версії, яка випливає з показань та пояснень особи, а перевіряти й інші версії, що можуть виникнути в ході розслідування справи. Слідчий також повинен визначати порядок і черговість вивчення окремих об’єктів і місцевість, тобто певних етапів і «опорних пунктів». Дані пункти допомагають слідчому деталізувати показання, дії особи, особливо тоді, коли вона дає надто загальні пояснення про ті чи інші обставини, дозволяє окремо і послідовно одержати докладні пояснення, пов’язані з певними ділянками місцевості і діями на них, обставинами, за яких відбувалися ті чи інші події з участю інших осіб (наприклад, переховування знарядь злочину, трупа; епізод бійки тощо). На визначеному місці особа пояснює обстановку події, що відбувалась, при цьому доцільно, щоб процес перевірки показань на місці проходив у тій же послідовності, в якій відбувалась досліджувана подія. Це надасть змогу слідчому прослідкувати логічний зв’язок дій осіб та конкретно з’ясувати обставини події. Перевірці показань на місці властиві три взаємопов’язані елементи: розповідь особи, показання якої перевіряються, про здійснені на даному місці дії та пов’язані з ними обставини; показ особою певного місця, його обстановки на момент події, демонстрація окремих дій, що не мають дослідного характеру; зіставлення слідчим показань та пояснень особи з фактичною обстановкою місця події злочину з метою переконатися у відповідності повідомленого і показаного особою дійсній обстановці. У зв’язку з цим у процесі даної слідчої дії відбувається повторне сприйняття особою, показання якої перевіряються, обстановки, що оживляє її пам’ять, освіжає спогади про подію, дозволяє повніше відтворити подію, що відбувалася. Оскільки найбільш сприятливі можливості для цього виникають у динаміці, слідчому необхідно спрямувати діяльність особи, запропонувати їй продемонструвати які-небудь дії, наприклад, підійти до раніше зламаних ґрат на вікні і продемонструвати, яким чином чинився злом і проникнення до помешкання потерпілого. Успіх перевірки показань на місці визначається одержанням повних, чітких і конкретних пояснень від особи, показання якої перевіряються, які значною мірою залежать від уміння слідчого правильно поставити запитання. При проведені перевірки показань на місці успішно використовується тактичний прийом, що полягає у поєднанні слідчим перевірки пояснень особи з дослідженням указаних нею місць чи предметів. У зв’язку з цим, при підході до головного, кульмінаційного пункту перевірки показань, слідчому доцільно запропонувати особі, показання якої перевіряються, розповісти про події, що відбувались, а в необхідних випадках – вказати те чи інше пов’язане з подіями місце, відтворити і продемонструвати окремі дії, як свої, так і співучасників, та пояснити їх. При виявленні розбіжностей із даними раніше показаннями, слідчому необхідно уточнити показання за допомогою постановки запитань. При цьому запитання можуть задавати й інші учасники слідчої дії (наприклад, спеціаліст, поняті, захисник та ін.), але тільки з дозволу слідчого. У процесі перевірки показань на місці можливе виявлення нових речових доказів, наприклад, знарядь злочину, предметів зі слідами, речей, які належать підозрюваному чи потерпілому тощо. У даній ситуації рекомендується ретельно оглянути і зафіксувати місце, знайдені на ньому сліди та предмети, відобразити все це у протоколі і вилучити знайдене. При цьому бажано використовувати і допоміжні засоби фіксації (фотозйомку, відеозапис, графічний метод), про що робиться відповідний запис у протоколі. Після закінчення слідчої дії виявлені докази підлягають огляду зі складанням окремого протоколу. Переривати процес перевірки показань на місці не рекомендується, оскільки це може порушити логічність слідчої дії, затягнути її, втомити та послабити увагу учасників і особливо особи, показання якої перевіряються. Певні труднощі у слідчих виникають при визначенні меж (границь) перевірки показань на місці. Залежно від поставленої мети та завдань, від ситуації слідчої дії слідчий визначає межі місцевості, де буде проводитись перевірка показань на місці. Ця місцевість може обмежуватись місцем досліджуваної події, після того як особа вкаже обстановку на ньому і дасть відповідні пояснення, а також сягати за межі цього місця, де можуть бути різного роду «вузли ситуації» з наявними на них слідами. Такими «вузлами ситуації» можуть бути місця, пов’язані з підготовкою і приховуванням злочину, наприклад, спостереження за об’єктом, з якого в подальшому була скоєна крадіжка; місце, в якому після крадіжки були викинуті знаряддя вчинення злочину чи сховані крадені речі. Місце закінчення перевірки показань на місці в кожній конкретній ситуації рекомендується слідчому визначати з урахуванням характеру показань, що перевіряються. Так, у ході розслідування вбивства, скоєного К. слідчий закінчив перевірку показань на місці оглядом металевої труби, якою К. завдавав ударів Л. і яку після вчинення злочину викинув у річку Бахмутку. Згідно з матеріалами справи, підозрюваний К. прийшов до своєї знайомої Л., яка була у стані алкогольного сп’яніння, щоб забрати свою куртку та документи. На запитання, де його документи, Л. відповіла образою. Після цього К. вдарив Л. долонею по обличчю і, схопивши металеву трубу, що стояла поруч, завдав нею кількох ударів по голові Л., від яких остання померла. Далі К. забрав трубу з собою і пішов додому, а вранці, коли йшов на роботу, викинув її в річку Бахмутку на межі селища Гладківка, селища Іванівка та Червоногвардійського району м. Макіївка. У ході перевірки показань К. заявив, що зможе показати візуально місце, де він кинув трубу в воду, і як при цьому замахувався. Після цього всі учасники перевірки пішли слідом за К. на берег річки, де він показав зазначене місце. У результаті обстеження дна річки було виявлено металеву трубу, якою підозрюваний завдавав ударів потерпілій Л. Труба була вилучена слідчим, про що був зроблений відповідний запис у протоколі перевірки показань на місці. Безпосередній огляд нового речового доказу проводився у кабінеті слідчого. §2. Тактичні правила та прийоми перевірки показань на місці в умовах конфліктної ситуації Ситуації перевірки показань на місці, хоча і бувають взагалі сприятливими, але нерідко мають конфліктний характер, тобто коли між слідчим і учасниками слідчої дії складаються відносини суперництва і протидії, цілі, наміри, інтереси і плани яких не збігаються. З одного боку, слідчий, якому необхідно встановити всі обставини вчинення злочину, зібрати докази і на підставі їх аналізу висунути обвинувачення особі, з другого – особа, показання якої перевіряються, дає неправдиві показання з метою обмови іншої особи чи самообмови. Тактика дій слідчого в умовах такої ситуації буде характеризуватися не тільки загальним порядком і засобами проведення перевірки показань на місці, але й особливостями їх виконання, коли зацікавлені особи перешкоджають процесу розслідування. У ході проведення цієї слідчої дії може виникати двостороння конфліктна ситуація і багатостороння. До багатосторонньої конфліктної ситуації перевірки показань на місці відноситься ситуація, коли при розслідуванні злочину вчиненого групою осіб, слідчому необхідно провести перевірку на одному і тому ж місці показань кількох осіб, які висловили бажання показати це місце і пояснити обставини події, що на ньому відбувалися. Враховуючи стан злочинності в Україні, яка все більше набуває групового характеру, слід зауважити, що в групових справах дана слідча дія є однією з тих, що проводиться найчастіше, оскільки підозрювані та обвинувачені схильні цілком чи частково перекладати свою вину на інших співучасників, змовлятися про дачу неправдивих показань, тому для встановлення істини важлива перевірка достовірності показань декількох, а нерідко і всіх підозрюваних чи обвинувачених, що проходять у справі. Перевірка показань на місці одночасно з кількома особами неможлива, тому що в подібній ситуації достовірність самого процесу перевірки й отриманих результатів завжди може бути взята під сумнів: по-перше, у зв’язку з тим, що показання одного з учасників можуть вплинути на інших; по-друге, з’являються умови і можливості для змови і наступної зміни показань з метою вигородити себе чи співучасників у справі; по-третє, проведення такої перевірки відразу з кількома підозрюваними чи обвинуваченими являє собою велику складність; по-четверте, що є найголовнішим, її результати практично не будуть мати доказового значення, оскільки кожен з учасників може відмовитись від своїх показань, мотивуючи це тим, що був лише присутнім на даному місці, а пояснював і демонстрував дії інший. Так, у кримінальній справі за звинуваченням П. та Н. у крадіжці коштовних речей, особи зізналися у вчиненні цього злочину і дали згоду на свою участь у перевірці показань на місці з метою встановлення їх обізнаності щодо місця знаходження цінностей і пояснення обставин, пов’язаних з їх прихованням. Мета перевірки показань на місці була досягнута, але після її проведення вину взяв на себе один із співучасників – П. У подальшому Н. заявив, що раніше обмовив себе, місце, де знайдені цінності, він не показував, а тільки йшов під час перевірки за П., підтверджуючи те, що той показував і пояснював. До того ж фотозйомка виявилася неякісною: на всіх знімках фігурував крупним планом П., і пояснювальні написи під знімками зовсім не відображали роль Н. у слідчій дії. У результаті достовірність даної перевірки показань було піддано сумніву, а отримані дані не мали доказового значення і не аналізувалися ні в обвинувальному висновку ні в ході судового розгляду справи. Проте, практика знає негативні приклади, коли зазначена слідча дія проводилася одночасно з двома і більше учасниками. Одночасна перевірка показань на місці за участю кількох осіб – неприпустима, тому що її результати не будуть мати доказового значення і в подальшому можуть бути використані для протидії розслідуванню чи стати причиною відмови від попередніх показань при розгляді справи в суді. Як уже відзначалося, в ході підготовки і проведення даної слідчої дії істотну допомогу слідчому надають визначені ним «опорні пункти». У ситуації, коли необхідно здійснити ряд перевірок з кількома співучасниками злочину, використання таких пунктів має особливе значення, оскільки вони служать базою для зіставлення показань цих осіб, а також порівняння показань кожної особи з реальною обстановкою і діями, що в ній чинились. Це забезпечить послідовність відтворення місця та подій, що на ньому відбувалися, з кожною особою, а тому дозволить слідчому спрогнозувати результати майбутньої слідчої дії та цілеспрямовано і планомірно провести її з іншими співучасниками злочину. З метою майбутнього зіставлення деталей слідчому доцільно використовувати найбільш поширений прийом «прив’язки», а тому він повинен так відобразити в матеріалах справи точки, визначені однією особою, щоб забезпечити ясну відповідь на запитання, чи збігаються вони з тими, які вказали інші особи. Рекомендується проводити перевірку показань на місці спочатку за участю особи, чиї показання найбільш повні і правдиві, або яка може більш точно вказати місце чи об’єкти і пов’язані з ними певні дії, й в останню чергу – за участю можливого організатора злочинної групи чи того, чиї показання фрагментарні або неконкретні чи приблизно неправдиві. Оскільки в злочинних групах існують приховані і відкриті конфлікти між її членами, то при затриманні таких осіб ці відносини ще більше посилюються через необізнаність того, як поведе себе та які показання дасть інший затриманий. Побоювання серед учасників групи відносно того, що хтось із них може викрити іншого – це та ситуація, яку необхідно виявити слідчому і тактично використати при проведенні перевірки показань із кожним підозрюваним (обвинуваченим). Такий порядок дозволить слідчому визначитися на місці з основними «опорними пунктами», до яких можна надалі прив’язувати пояснення і демонстрацію дій кожної нової особи, показання якої перевіряються. При цьому слідчому необхідно забезпечити незмінність обстановки, в якій відбувалась досліджувана подія, щоб під час кожної з наступних перевірок не ускладнити вирішення поставлених завдань. Рекомендується особливо ретельно вивчати і фіксувати сліди й інші обставини, на які, наприклад, вказав підозрюваний, з яким вже було проведено слідчу дію. Якщо на них вкажуть надалі й інші підозрювані, показання яких перевіряються, то опис виявленого дається в цілому, але із зазначенням основних особливостей цих слідів. Досягнута економія часу є немаловажним чинником, коли необхідно провести перевірку показань з кількома особами якнайшвидше, щоб уникнути витоку інформації, зберегти таємницю слідства. У ході даної слідчої дії і при оцінці її результатів слідчому доводиться порівнювати показання і пояснення особи не тільки з фактичною обстановкою, але й з показаннями і поясненнями інших осіб, що істотно ускладнює проведення перевірки. Звичайно, слідчий не в змозі утримати в пам’яті всю інформацію, що надходить. У зв’язку з цим рекомендується використовувати додаткові засоби фіксації, такі, як фотозйомка та відеозапис, причому бажано використовувати їх із тих самих точок, фіксувати ті самі вузлові орієнтири, які в подальшому дозволять слідчому наочно зіставити результати перевірок, проведених з кількома особами, і переконатися в їх збігу чи розбіжності. У такого роду справах ефективним є і графічний метод фіксації. Завдяки системі умовних знаків, цифровим і літературним позначкам, пояснювальним написам, плани також мають властивості наочності, дозволяють фіксувати дані, що мають значення для перевірки на тому ж самому місці показань різних осіб і оцінки результатів перевірки показань на місці. Слідчому також необхідно враховувати наявність конфліктної ситуації при гострому суперництві підозрюваних і обвинувачених у справі. Зазначені особливості впливають на тактику перевірки показань залежно від ситуації, що складається, тому слідчому можна рекомендувати здійснення наступних дій. По-перше, для успішного вирішення поставлених завдань і досягнення намічених цілей слідчому необхідно проаналізувати обставини злочину відносно кожного його учасника, що дозволить визначити, чиї показання та в якому обсязі підлягають перевірці. По-друге, при проведенні перевірки з кожною особою на одному й тому ж місці слідчому необхідно забезпечити незмінність обстановки, оскільки її можливі зміни, що виникли під час попередньої перевірки, можуть ускладнити вирішення поставлених завдань з наступною особою. Якщо ж вони дійсно виникли, то за допомогою особи, показання якої перевіряються, доцільно реконструювати обстановку. Потретє, при розслідуванні злочину в умовах суперництва між співучасниками рекомендується здійснювати перевірку в першу чергу з тими особами, які, на думку слідчого, будуть сприяти встановленню більшого обсягу фактичних даних, для їх подальшого зіставлення з показаннями інших осіб. Ефективність результатів даної слідчої дії можна проілюструвати таким прикладом. 27 липня на території автостоянки, розташованої поруч із Харківським тракторним заводом, працівниками міліції був затриманий робітник його цеху, наждачник заготовок запчастин для тракторів Ш. У кузові його автомобіля виявили 23 заготовки на загальну суму 735 гривень. На допиті Ш. зізнався, що викрав заготовки разом із робітниками цього ж цеху Ж., А. та К. в ніч з 25 на 26 липня. При цьому пояснив: вони винесли крадене, яке було запаковане в картонні коробки, з цеху, донесли його до паркану, що межує з автостоянкою, перенесли через дах підсобного приміщення, що знаходиться поруч, і завантажили в кузов автомобіля. При перевірці показань Ш. на місці вчинення злочину слідчий виявив на даху підсобного приміщення доріжку слідів, яку залишили злочинці, а внизу біля паркану – картонні коробки. Усі троє затримані співучасники спочатку заперечували свою причетність до крадіжки, але потім зізналися в її скоєнні. У ході перевірки їхніх показань кожний підозрюваний дав аналогічні пояснення, уточнив до деталей порядок виносу викраденого з території заводу. Дії цих осіб були зафіксовані шляхом фотографування та відображені докладно в протоколах і фототаблицях, що до них додавались. Таким чином, завдяки проведеним перевіркам, по-перше, вдалося підтвердити груповий характер злочину, тому що показання осіб, показання яких перевірялись, збіглися, що свідчить про їх об’єктивність. По-друге, показання були «прив’язані» до конкретної матеріальної обстановки – місця вчинення злочину. По-третє, були одержані нові докази – картонні коробки і доріжка слідів. Перевірка показань на місці є ефективним засобом викриття обмови чи самообмови, неправдивого алібі, свідомо неправдивих показань про суб’єктивну та об’єктивну сторони складу злочину, а також повної неправди. Тому ця слідча дія значним чином допомагає слідчому підтвердити чи спростувати правдивість показань і є ефективним засобом викриття неправдивих показань у ході досудового слідства та при розгляді справи у суді, сприяє уникненню слідчих і судових помилок. У зв’язку з цим слідчий діє в умовах конфліктної ситуації, коли йому необхідно виявити факти змови, обмови, самообмови, неправдивого алібі та неправдивості свідка або потерпілого. Звичайно, при проведенні перевірки показань на місці в умовах зазначеної ситуації слідчий повинен керуватися загальними рекомендаціями, що розроблені і описані в криміналістиці, але, разом з тим, дії слідчого в такій ситуації мають певні особливості і велике тактичне навантаження. Підготовчі дії слідчого до проведення такої перевірки показань на місці відрізняються від традиційних тим, що йому, перш за все, необхідно змістовно проаналізувати показання осіб з точки зору їхньої логічної узгодженості і виявити ознаки свідомої неправди. У зв’язку з тим, що перевірка показань на місці проводиться у ході розслідування як завершальна слідча дія, слідчий має значну кількість матеріалів для порівняльного дослідження, які він аналізує в сукупності з іншими матеріалами кримінальної справи і виявляє певні суперечності показань особи встановленим фактам. Особливу увагу необхідно приділити поглибленому вивченню психологічних і характерологічних особливостей особи, показання якої перевіряються. Таке вивчення може здійснюватись як протягом усього розслідування, починаючи з першого допиту, так і безпосередньо перед проведенням перевірки показань. Воно базується на досвіді слідчого, його знаннях з юридичної психології. Тому слідчому також доцільно отримати необхідну консультацію у спеціалістів-психологів або призначити судовопсихологічну експертизу на предмет визначення вищенаведених особливостей особи, показання якої неправдиві і підлягають перевірці. Серед організаційних заходів, які здійснює слідчий у ході підготовки до перевірки показань на місці, особливе значення має питання виклику осіб, показання яких перевіряються, для участі в перевірці. Так, свідок, потерпілий, підозрюваний чи обвинувачений повинні викликатися в різні дні або години з метою уникнення їх спілкування або змови про дачу неправдивих показань. Слідчому також необхідно заздалегідь продумати питання щодо окремого перебування підозрюваних (співучасників злочину) в місцях тимчасового утримання та конвоювання і доставки кожного підозрюваного для участі в перевірці показань окремо. У ході підготовки до проведення перевірки показань на місці слідчому необхідно скласти план цієї слідчої дії, підготувати речові докази для пред’явлення, техніко-криміналістичні засоби та засоби фіксації ходу перевірки, підготувати запитання, які необхідно задати особі, показання якої перевіряються, та визначити той комплекс тактичних прийомів, який необхідно застосувати в ході перевірки для викриття неправди. У ході проведення перевірки показань на місці в умовах конфліктної ситуації, коли необхідно виявити і подолати факти обмови, самообмови, дачі неправдивих показань з боку потерпілого чи свідка, слідчому доцільно застосовувати такі тактичні прийоми: а) використання можливостей тактичної переваги; б) реверсивне відтворення показань; в) використання «негативних обставин»; г) деталізація пояснень та демонстрації дій; д) застосування «методу штучних координат»; ж) реконструкція обстановки місця вчинення злочину; з) спостереження за дезадаптивною поведінкою особи, показання якої перевіряються. Використання можливостей тактичної переваги. Даний тактичний прийом полягає в тому, що слідчий, проаналізувавши наявний у нього матеріал і показання, виявляє певні суперечності, що свідчать про дачу особою неправдивих показань, і приймає рішення про проведення перевірки показань на місці відразу ж після проведення допиту особи, показання якої необхідно перевірити. Безумовно, слідчий повинен заздалегідь підготуватись до проведення зазначеної перевірки і скласти план, який може бути доповнений після допиту шляхом внесення коректив у кожний його пункт. Застосування даного тактичного прийому ґрунтується на положеннях психології, зокрема, на обізнаності слідчого у протіканні внутрішніх психологічних процесів людини. Діяльність особи, яка дає правдиві показання чи пояснення, має репродуктивний характер, тобто завдання особи зводиться до згадування та докладного відтворення того, що раніше нею сприймалося або учинялося. Завдання ж особи, яка дає неправдиві показання, є складнішою і має творчий характер. Ця діяльність вимагає від особи творчої переробки вихідного матеріалу (яка завершується створенням мисленого образу події – того, що раніше сприймалося і дійсно учинялося) і вигаданого образу події, яким особа, що дає неправдиві показання, хоче підмінити дійсну подію. Такий процес формування неправдивих показань потребує від особи багато розумових зусиль і часу, оскільки їй необхідно продумати свою легенду, що найбільше відповідає дійсній події, мислено програти свої пояснення, підготувати відповіді, іншими словами, скласти «сценарій» дачі неправдивих показань. Тому слідчий має тактичну перевагу над особою, яка дає неправдиві показання, завдяки ефекту раптовості проведення перевірки показань за участю цієї особи. Ефект полягає в тому, що особа не буде мати до проведення даної слідчої дії часу для налагоджування контактів із зацікавленими особами з метою узгодження та обговорення наступних дій, а у ході безпосередньої перевірки – часу для обдумування своїх дій, відповідей на запитання слідчого щодо суперечностей, які виникатимуть, і тому буде змушена казати правду чи зробити заяву про дачу свідомо неправдивих показань. Реверсивне відтворення показань. У ході проведення перевірки показань на місці особа, як правило, відтворює свої показання з місця проникнення чи приходу до місця вчинення злочину (докримінальні дії), потім пояснює і демонструє свої дії безпосередньо на місці події (кримінальні дії) і, нарешті, дії, які особа здійснювала з метою приховування злочину та зникнення з даного місця (післякримінальні дії). Ці найважливіші моменти вчинення злочину будуть служити «опорними пунктами» і послідовно з’ясовуватимуться під час проведення перевірки показань на місці. Особа, яка дає неправдиві показання, створює розумову модель дачі таких показань. У неї складається певний стереотип, якого вона дотримується протягом усього розслідування злочину, але найменші зміни, що вносяться у здавалося б логічний хід дачі неправдивих показань, змушують особу неадекватно діяти у такій ситуації. У зв’язку з цим слідчому доцільно після прибуття на місце проведення перевірки показань на місці запропонувати особі відтворити свої дії згідно з визначеними раніше «опорними пунктами» у зворотній послідовності, тобто починаючи з місця, звідки вона зникла, і закінчуючи місцем проникнення чи приходу на місце події, що досліджується. Таким чином слідчий ускладнить процес відтворення особою неправдивих показань при перевірці, в ході якої дана особа мимоволі «проговориться» чи буде здійснювати неузгоджені дії, що суперечать її показанням і матеріалам справи. Використання «негативних обставин». Слідчому в ході проведення перевірки показань на місці цей тактичний прийом необхідно використовувати у сукупності з таким тактичним прийомом, як «метод асоціативних зв’язків». Особа, яка дає неповні, фрагментарні показання на допиті, заявляє про те, що на місці вона може згадати і показати деякі обставини вчинення злочину. Водночас зазначена особа при проведенні перевірки показань на місці дає ті ж самі показання і пояснення, що й на допиті, в яких були відсутні подробиці, що їх особа обов’язково б знала, якби дійсно вчинила даний злочин. У якості прикладу можна навести відому справу Бушнева, якого звинувачували у вбивстві священика отця Меня. Після нападу на Бушнева в електричці невідомих осіб він приїхав додому, взяв сокиру і пішов шукати своїх кривдників. Зустрівши по дорозі отця Меня, він припустив, що це один із нападників і вбив його ударом сокири. У ході досудового слідства Бушнев визнав себе винним, але надалі змінив показання і заявив, що цей злочин він не скоював. При перевірці показань Бушнева з’ясувалося, що його показання за колом суттєвих обставин суперечать об’єктивним даним. Так, у справі було встановлено, що Мень був убитий на стежці з правого боку залізничної станції “Семхоз”, а при перевірці показань Бушнев показував місце зліва від платформи станції. Також він не зміг показати місце, де саме вдарив сокирою потерпілого, і як він це робив. За словами Бушнева, після удару Мень упав на землю. Слідчим було запропоновано вказати місце, де Мєнь упав, та положення тіла на землі, що Бушнев і зробив. Проте судово-медичною експертизою встановлено, що в момент удару і після нього Мень знаходився у вертикальному положенні і зробив декілька кроків. Також на слідстві було встановлено, що за кілька хвилин перед появою Меня тією ж стежкою проходили особи, що в подальшому були свідками у справі, яких Бушнев не міг не бачити. Далі обвинувачений зізнався у самообмові. Деталізація пояснень та демонстрації дій. При перевірці показань на місці, як і на допиті, особі надається можливість вільно показати, пояснити обставини вчинення злочину, продемонструвати певні дії. Це дає змогу особі, показання якої перевіряються, згадати і відтворити в пам’яті забуте. Слідчому, після вільного викладення особою обставин злочину, за допомогою уточнюючих, деталізуючих запитань, доцільно з’ясувати всі подробиці, які стосуються окремих деталей обстановки та обставин події. Зокрема, уточнити дані про шляхи підходу і відходу з місця події (наприклад, співучасники палили і розпивали спиртні напої на певному місці, а потім з нього вчинили розбійний напад; після скоєння злочину вони пішли по одній вулиці, потім повернулися по іншій вулиці і сіли в таксі); про дії на місці скоєння злочину і дії жертви (про їхні переміщення до, в момент і після скоєння злочину; які ушкодження заподіяні жертві, в які частини тіла і чим); про обстановку місця події (індивідуальні особливості предметів обстановки, свіжість пофарбування підлоги, особливості вмикання світла, ознаки ремонту приміщення тощо), тобто про все те, з чим стикалася особа, показання якої перевіряються. Слід зауважити, що конкретніше і точніше запам’ятовуються такі особливості місця події і об’єкти, які входили в зміст злочинної діяльності особи, тому незнання нею окремих особливостей події злочину чи негативна відповідь на запитання слідчого щодо таких особливостей дозволяють виявити суттєві суперечності, які викривають особу в дачі неправдивих показань. Застосування спрямований на «методу штучних встановлення координат». обізнаності особи Даний відносно прийом місця розташування якогось предмета чи об’єкта на відкритій місцевості. Цей метод показав на практиці свою ефективність, але використовується рідко і переважно слідчими прокуратури. Суть цього методу наведемо нижче. Слідчий при проведенні обшуку чи огляду місця події виявляє певний речовий доказ чи об’єкт (наприклад, закопаний в землю пістолет, труп; викинутий гаманець потерпілого чи його речі; ганчірку, якою підозрюваний витирав закривавлений ніж тощо), місцезнаходження яких фіксує у спеціально підготовленій довідці. У ній слідчий відмічає, під час якої слідчої дії, за якою кримінальною справою і який конкретно об’єкт був виявлений і ким вилучений. Ця довідка складається у двох екземплярах, підписується учасниками слідчої дії, і один її екземпляр кладеться в поліетиленовий пакет, щільно зав’язується і поміщається (закопується) на тому ж місці, де був виявлений об’єкт. Другий екземпляр довідки додається до протоколу огляду місця події. У подальшому слідчому необхідно після заяви підозрюваного про те, що він може вказати місце, де знаходиться той чи іншій об’єкт, запропонувати у ході перевірки показань на місці вказати його. Якщо воно відповідає місцю, де було поміщено довідку слідчого, то це свідчитиме про правдивість даних особою показань, якщо ні, то буде одним із свідчень того, що особа дає неправдиві показання. Яскравим прикладом застосування слідчим описуваного прийому є розслідування кримінальної справи у обвинуваченні Т., Н., І. та О. у зґвалтуванні П. та С. і замаху на умисне вбивство останньої з особливою жорстокістю. 31 грудня 2000 р. Н. та І. прибули в квартиру, в якій мешкає П., та за попередньою домовленістю і у групі, з метою полегшення здійснення злочинних намірів довели за допомогою медикаментозного препарату “Тарен” потерпілу П. до безпорадного стану, а потім зґвалтували її та задовольнили свої статеві пристрасті неприродним способом. Після вчинення вказаних злочинів Н. за попередньою домовленістю з Т. і О. вирішили вчинити умисне вбивство С., подруги потерпілої П., яка стала обізнаною про раніше скоєні І. та Н. злочини. З цією метою вони 3 січня 2001 р., зустрівши С. на вулиці, шляхом обману завели її у покинуте приміщення водонасосної станції біля дачного масиву хутора Лужок Дергачівського р-ну Харківської області і зґвалтували. У ході скоєння цього злочину Н. відрізав від своїх спортивних штанів частину штанини і зав’язав рот С., щоб та не змогла покликати на допомогу. Після цього Т. і В. завдали потерпілій С. ударів руками і ногами по голові та тулубу, душили палкою і мотузкою поки потерпіла не перестала подавати ознак життя. Побоюючись, що С. ще жива, Т. завдав потерпілій два удари ножем у ліву частину грудної клітки, витер ніж від крові частиною штанини, якою закривали рота С., і викинув цю штанину неподалік від станції. Тіло потерпілої злочинці сховали в канаві та прикрили поліетиленом. У ході розслідування даного злочину слідчий при огляді місця події виявив частину штанини з плямами бурого кольору, яку він вилучив, і оформив довідку про місцезнаходження даного речового доказу у двох екземплярах, яку підписали всі учасники огляду. Одну довідку було упаковано і закопано на місці виявлення, а другу слідчий додав до протоколу огляду місця події. При перевірці показань підозрюваного Т. останній вказав місце, де викинув штанину, якою витирав закривавлений ніж. У присутності Т. та всіх учасників даної слідчої дії на вказаному місці була викопана довідка, яку склав слідчий у ході огляду місця події. Це засвідчило злочинну обізнаність Т., правдивість його показань та об’єктивну узгодженість з матеріалами справи. Даний факт був врахований судом при розгляді справи у судовому засіданні, коли Т. змінив свої показання. Реконструкція обстановки місця вчинення злочину. При застосуванні даного прийому обстановка місця проведення перевірки показань на місці може бути змінена повністю або можуть бути змінені деякі її деталі. У даному випадку слідчому рекомендується перш за все зафіксувати обстановку в незмінному вигляді, а потім у присутності понятих (чи з використанням відеозапису) і за допомогою допоміжних осіб змінити обстановку місця події. Далі необхідно попередити особу, показання якої перевіряються, про зміну обстановки і при прибутті на місцевість чи у приміщення, де буде проводитись перевірка її показань, запропонувати відтворити обстановку чи вказати, які відбулися зміни і в чому вони полягають. Усе це особа робить за допомогою заздалегідь підготовлених трафаретів, макетів чи манекенів або тих предметів, що були винесені з приміщення. Крок за кроком особа відтворює обстановку, у якій відбувалася подія, роблячи це на так званому «порожньому місці», тим самим демонструє свою обізнаність з обстановкою на місці події, знати яку може тільки та особа, яка на ньому знаходилася раніше. Водночас у разі неспроможності особи відтворити обстановку чи у разі наявності надто суттєвої різниці між відтворюваною обстановкою і обстановкою, яка існувала на момент вчинення злочину, слідчий має підстави стверджувати, що особа дає неправдиві показання. У даній ситуації особа (підозрюваний чи обвинувачений) також може переконатись у невідповідності відтвореної нею обстановки дійсній обстановці і заявити про факт самообмови. Слід зауважити, що слідчий повинен до здійснення реконструкції обов’язково з’ясувати, чи була особа знайома раніше з даною обстановкою, місцем чи місцевістю; чи не перебувала вона там неодноразово; чи не отримала інформацію про обстановку події від заінтересованих осіб. Спостереження за дезадаптивною поведінкою особи, показання якої перевіряються. У ході проведення перевірки показань на місці слідчий отримує інформацію як у вербальній формі, при дачі особою пояснень, так і в невербальній формі, коли ця особа показує певні об’єкти, демонструє певні дії. До цієї ж форми відноситься і невербальна поведінка особи, яка проявляється на рівні психофізіологічних реакцій і супроводжує діяльність особи в процесі всієї перевірки показань на місці. До таких реакцій можна віднести: мову, міміку, жести особи, показання якої перевіряються; рух частин тіла, тощо. Особа, показання якої перевіряються, не може, на відміну від дачі свідомо неправдивих пояснень, контролювати прояви своєї поведінки, які ніяк не узгоджуються з її поясненнями і можуть свідчити про настанову особи на дачу неправдивих показань. У даній ситуації слідчому необхідно обов’язково взаємодіяти зі спеціалістами, зокрема психологами, а також залучати до участі в перевірці показань на місці помічника слідчого. При проведенні перевірки показань на місці слідчий практично не може одночасно керувати діями осіб, фіксувати їхні пояснення у протоколі, слідкувати за порядком проведення слідчої дії й спостерігати за поведінкою особи, показання якої перевіряються. Тому виконання вищенаведеної рекомендації має майже обов’язковий характер. Зауважимо, що за результатами зазначеної перевірки показань на місці та за матеріалами відеозапису даної слідчої дії слідчий може призначити судово-психологічну експертизу з метою виявлення та вивчення психологічних особливостей поведінки особи, показання якої перевіряються, і які свідчать про настанову даної особи на дачу неправдивих показань. При проведенні перевірки показань на місці в умовах конфліктної ситуації, коли виявляються факти обмови, самообмови чи дачі неправдивих показань, слідчому доцільно застосовувати такі розроблені у криміналістиці тактичні прийоми, як роз’яснення хибності позиції, яку обрала особа; ознайомлення з правовими наслідками розкаяння і активного сприяння розкриттю злочину; використання прийомів, заснованих на оперуванні доказами; роз’яснення того, що позиція, яку обрала особа, може спричинити затягування строків досудового слідства, а у зв’язку з цим і утримання під вартою (якщо обрано такий запобіжний захід); активізація позитивних якостей особи. Дані тактичні прийоми використовуються у комплексі з тими, що були зазначені вище. Таким чином, у ході реалізації наведених тактичних прийомів при проведенні перевірки показань на місці в умовах конфліктної ситуації, слідчий, порівнюючи результати даної слідчої дії з показаннями особи та іншими доказами у справі, може викрити особу в дачі неправдивих показань, що свідчить про великі можливості використання результатів перевірки показань на місці у ході розкриття і розслідування злочинів. §3. Особливості тактики слідчого експерименту в умовах типових ситуацій досудового слідства Тактика слідчого експерименту, який проводиться у рамках відтворення обстановки і обставин події, також потребує ситуаційного розгляду. Під час проведення слідчого експерименту виникають такі загальні типові ситуації: 1) несприятлива ситуація; 2) конфліктна ситуація. У слідчій практиці необхідність проведення слідчого експерименту в умовах несприятливої ситуації, а саме, коли місце події і обстановка на ньому не збереглися, тобто зазнали істотних змін, або частково були змінені чи знищені, виникає, у більшості випадків, під час розслідування злочинів проти життя та здоров’я особи, злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також злочинів проти власності. В умовах несприятливої ситуації слідчому доцільно використовувати загальні тактичні правила підготовки і тактичні прийоми проведення даної слідчої дії. Водночас тактика слідчого експерименту в умовах зазначеної ситуації має певні особливості, зокрема, вона пов’язана з необхідністю реконструкції обстановки на місці події для проведення майбутніх дослідів. Реконструкція при цьому є начальним етапом або тактичною умовою проведення слідчого експерименту. Слід зазначити, що необхідність у реконструкції обумовлюється змінами початкового стану об’єкта-оригіналу – обстановки на місці події. Зміни виникають за різних причин: під впливом явищ природи, наприклад, дощу, снігопаду, сильного вітру; у результаті випадкових змін, які внесені підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим. Вони можуть також виникнути внаслідок недостатньо кваліфікованих дій осіб, які забезпечують охорону місця події чи проводять його огляд. Можливі й навмисні цілеспрямовані зміни в обстановці. Вони проводяться з метою відтворення обстановки, яка була порушена діями злочинця, наприклад, відтворення порядку на шосейній дорозі, де виникла аварія; надання допомоги потерпілому на місці події чи невідкладно направити потерпілого до лікарні; врятування від знищення майна. Нерідко навмисні зміни в обстановці вносяться злочинцем з метою приховання слідів учиненого злочину або інсценування іншого злочину, нещасного випадку. Для здійснення реконструкції слідчому необхідно знати не тільки характер змін в обстановці, але й причини їх виникнення. Знання причин змін у кожному конкретному випадку повинні враховуватись слідчим при вирішенні питання про способи реконструкції та оцінці її результатів. Сутність реконструкції визначається її структурою, у якій можуть бути виділені такі елементи: постановка завдання та підготовка до реконструкції; створення моделі; її дослідження та оцінка з точки зору відповідності оригіналу і завданням пізнання. У ситуації, коли місце події і обстановка на ньому не збереглися, тобто зазнали істотних змін, або частково були змінені чи знищені, слідчому необхідно знайти способи одержання інформації про це. Підготовка до реконструкції полягає, перш за все, у ретельному вивченні фактичних даних про початковий стан місця події та його обстановки, причини та характер здійснених змін. Такі дані можуть бути одержані у результаті аналізу показань свідків, потерпілих, підозрюваного чи обвинуваченого, які внесли зміни до обстановки чи знають про причини таких змін від інших осіб, з повідомлень посадових осіб. Необхідна для реконструкції інформація може бути одержана у процесі огляду місця події чи окремих предметів, вивчення документів, в яких зафіксований початковий стан місця події та обстановки на ньому (фотознімки, відеозаписи, плани, схеми, креслення, листи та ін.), та з інших джерел. У ситуації здійснення складної реконструкції та за наявності великого об’єму фактичних даних їх доцільно систематизувати за видами джерел або ознаками, що характеризують початковий стан обстановки і сутність змін. Це полегшує проведення реконструкції, особливо у ситуаціях, коли доводиться відтворювати обстановку, через деякий час після її порушення. Використання несистематизованих даних може привести до того, що суттєві обставини будуть не враховані, і це негативно вплине, в подальшому, на оцінку результатів слідчого експерименту. З метою забезпечення достовірності реконструкції під час проведення слідчого експерименту та доказового значення її результатів збір відомостей повинен здійснюватись шляхом проведення відповідних слідчих дій: допиту, огляду, обшуку та ін. Відомості, отримані з різних джерел, зіставляються. Наприклад, показання свідків про початкове розташування предметів на місці події зіставляються з протоколом огляду, фотознімками, показаннями підозрюваного чи обвинуваченого. У ситуаціях, коли на місцевості чи в приміщеннях були проведені будь-які роботи, наприклад, перебудова будинку, побудова нових споруд, перепланування ділянок, необхідно отримати технічну документацію, на підставі якої проводились роботи, та зіставити ці документи з матеріалами справи. У процесі вивчення фактичних даних уточнюються задачі реконструкції, її зміст та спосіб здійснення. Задачі реконструкції залежать від мети слідчого експерименту, яку слідчий намічає досягнути шляхом його проведення. Зміст реконструкції складається з практичних дій по відтворенню обстановки. Правильне визначення змісту реконструкції має важливе значення, оскільки захоплення несуттєвими деталями може відволікти слідчого від вирішення основного питання. Проте небезпечним є й недооцінювання обов’язкових елементів реконструкції, які мають суттєве значення для справи. Цю обставину можна переглянути на прикладі реконструкції обстановки у зв’язку з проведенням слідчого експерименту для з’ясування обставин загибелі Д., труп якого був виявлений на дні кювету. Перш ніж проводити реконструкцію в стадії підготовки до слідчого експерименту, були зібрані та вивчені всі матеріали, що свідчать про обставини самої події, обстановку на місці події та зміни, що виникли у цій обстановці після скоєння злочину. У ході вивчення протоколу огляду місця події, матеріалів судовомедичної експертизи, показань підозрюваного та свідків, слідчий дійшов до висновку, що труп Д. лежав у кюветі на відстані 2,5 м від кромки проїзної частини проспекту. На голові трупа виявлені рани від ударів, перелом нижньої щелепи, синці та забиття на обличчі, крововилив у м’яку мозкову оболонку. На тілі трупа не виявлено слідів переїзду колесами та слідів волочіння, що є типовими для автотравми. Проте тяжкість пошкоджень та їхній характер указували на нанесення удару тупим твердим предметом з великою силою, після якого Д. впав і вдарився об ґрунт, який мав нерівності. Мета і зміст реконструкції визначались метою і змістом слідчого експерименту, а саме – перевірити версію підозрюваного і встановити можливість загибелі Д. за обставинами, що містяться у матеріалах справи. Реконструкція складалась з таких дій: - виготовлення муляжу, що імітував тіло потерпілого. У якості імітованих ознак було виокремлено – зріст, вагу, особливості будови тіла потерпілого; - підготовки для дослідів автомобіля, яким керував підозрюваний у день події та автомобіля-самоскиду аналогічного тому, який залучався для витягування автомобіля підозрюваного з кювету; - підготовки проїзної частини, узбіччя та кювету на ділянці дороги, де планувалося проведення дослідів; - приведення у початковий стан розтяжки освітлювального стовпа; - точного визначення місця розташування автомобіля у момент, коли він з’їхав з проїзної частини дороги й опинився біля стовпа. Зазначені вище елементи реконструкції були точно відтворені, що дозволило забезпечити кваліфіковане проведення дослідів. У результаті експерименту версія підозрюваного підтвердилася. Слід зазначити, що крім обстановки місця події, реконструкції підлягають також обставини події, тобто комплекс чинників, що визначають умови події, яка досліджується. Наявність таких умов є обов’язковою для забезпечення достовірності результатів експерименту. Підлягають реконструкції такі умови, як звукові, освітлення, видимість, деякі атмосферні явища та ін. Наприклад, під час розслідування справи про зіткнення вночі, на перехресті вулиць двох легкових авто, внаслідок якого один з пасажирів загинув, слідчий прийняв рішення щодо проведення слідчого експерименту з метою з’ясування чи міг водій Л. бачити у темний час доби та при сильному дощі знак, який забороняв проїзд перехрестя без зупинки. Слідчим була реконструйована обстановка місця події, проте умови, які максимально б відповідали умовам події (сильний дощ у 2 часи ночі), відтворити, з-за відсутності дощу, виявилось неможливим. Внаслідок цього проведення слідчого експерименту відкладалось. У подальшому слідчий, для відтворення дощу, вирішив використати поливальний автомобіль-цистерну, який розпилював воду угору і створював перед склом автомобіля штучний дощ. У ході слідчого експерименту водії Л. та Г. підтвердили, що штучний дощ відповідає за інтенсивністю тому, який був на момент дорожньотранспортної пригоди. Шляхом проведення у реконструйованих умовах дослідних дій було встановлено, що дорожній знак можна бачити з відстані, яка дозволяє водію здійснити відповідні дії. Під час здійснення реконструкції можуть використовуватись різні технічні засоби, прийоми та методи. Вони можуть бути як криміналістичними, так і з різних галузей знань. Тому, слідчий може залучати до участі в проведенні реконструкції відповідних фахівців. Оскільки дії щодо реконструкції бувають складними і вимагають значних витрат і ресурсів, то слідчий може залучити до її участі допоміжних учасників (їхня участь обмежується виконанням певних робіт, наприклад, вантажних, земляних, слюсарних, інженерних та ін.). Так, у справі про дорожньо-транспортну пригоду (з метою експериментальної перевірки можливості бачити водієм трамваю автобус, що виїхав з-за повороту) для проведення експерименту довелося перекладати трамвайні колії, перевішувати контактні дроти, відтворювати раніше знесений паркан, ставити на колишнє місце газетний кіоск та ін. Фіксація ходу і результатів реконструкції також має певні особливості. Оскільки реконструкція здійснюється під час проведення слідчого експерименту, як правило на початковому етапі, то її хід та результати повинні знайти відображення у протоколі цієї слідчої дії. У протоколі слідчому доцільно зазначити, що у зв’язку з необхідністю проведення експерименту в обстановці відповідній події злочину, була здійснена реконструкція. Слід указати, що вона здійснювалась у присутності понятих, а також за участю спеціаліста, експерта, обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка, якщо вони брали участь. У протоколі докладно та послідовно описуються дії щодо відтворення обстановки і обставин події, які при цьому використовувались технічні засоби і прийоми, а також роль кожного з учасників реконструкції. Хід і результати реконструкції доцільно зафіксувати також за допомогою фото- чи відеозйомки, про що робиться позначка у протоколі. Необхідно фіксувати стан обстановки місця події до реконструкції, безпосередньо хід реконструкції та одержані результати. Тактика слідчого експерименту в конфліктній ситуації. Слід зазначити, що у ході проведення слідчого експерименту може виникати й конфліктна ситуація, коли підозрюваний чи обвинувачений, показання яких перевіряються, відмовляються від проведення за їх участю експериментальних дій. Слід зауважити, що участь у слідчому експерименті не може бути для зазначених осіб обов’язковою. Слідчий не вправі примушувати підозрюваного чи обвинуваченого здійснювати ті чи інші дії під час проведення слідчого експерименту всупереч їх бажанню. Тим більше не можна примушувати цих осіб здійснювати у ході слідчого експерименту дії, коли вони заперечують їх вчинення. Водночас наявність такої ситуації не повинна перешкоджати проведенню слідчого експерименту та досягненню намічених цілей. Проте тактика цієї слідчої дії в умовах конфліктної ситуації зазнає певних змін, що, у свою чергу, вимагатиме від слідчого здійснення певних організаційних і підготовчих дій та використання комплексу відповідних тактичних прийомів. Зокрема, слідчий повинен з’ясувати відношення особи до участі у слідчому експерименті. За загальним правилом питання щодо участі підозрюваного чи обвинуваченого у слідчому експерименті вирішується у слідчій практиці під час допиту цих осіб або на стадії підготовки до слідчого експерименту – під час проведення додаткового допиту. У ході проведення зазначених дій особа може відмовитись від здійснення нею дослідних дій. Проте, може виникнути й інша ситуація, коли підозрюваний чи обвинувачений відмовляється від участі в здійснені дослідних дій на самому місці слідчого експерименту або безпосередньо вже під час його проведення. Причини або мотиви відмови цих осіб можуть бути різними: відверта чи прихована антипатія до слідчого; побоювання за свою безпеку та безпеку своїх близьких; безнадійність та своєрідна безвихідність, обумовлена втратою віри у справедливість; скептичне становлення до можливостей слідчих органів у розкритті злочину; бажання уникнути відповідальності за вчинений злочин чи зменшити свою вину або понести покарання не за вчинений злочин, а за менш тяжкий злочин тощо. У кожному випадку слідчий повинен з’ясувати мотиви такої відмови і зафіксувати у протоколі слідчої дії як сам факт відмови, так й її мотиви. Непоодинокими є ситуації, коли особа, яка з початку відмовляється від участі у експерименті, у ході його проведення не витримує і просить доручити їй здійснення дослідних дій. Так, під час огляду місця події на складі було встановлено, що в стелі зроблений пролам. На підлозі, на відстані 2-3 м навколо проламу, рівним шаром лежав пил та залишки перекриття стелі. Сліди ніг на пилові не було. Завідувач складом стверджував, що злочинці, які скоїли крадіжку, ймовірно, гойдались на мотузці, щоб не залишити слідів. Залучені до участі в слідчому експерименті спортсмени змогли виконати й спуск, й підйом з гойданням мотузки, але ступити за межі ділянки з пилом їм не вдалося. Завідувач складом зголосився сам показати як це могло бути, але у нього нічого не вийшло. Після цього він визнав, що погано продумав інсценування крадіжки, і в цьому його переконали результати експерименту. Як було вже зазначено, відмова підозрюваного чи обвинуваченого від участі у слідчому експерименті не перешкоджає проведенню даної слідчої дії тому, що вказані особи, іноді, прагнуть спотворити її результати. Така ситуація виникає при проведенні експерименту зі встановлення можливості вчинення будь-якої дії, за певний час, який необхідно витратити на виконання тих чи інших дій. У даному випадку підозрюваний чи обвинувачений бере безпосередню участь у ході здійснення дослідів. Наприклад, підозрюваний у справі про фальшивомонетництво мусив дати правдиві показання про те, що він сам виготовляв фальшиві гроші. Слідчим було прийнято рішення щодо проведення слідчого експерименту зі встановлення можливості виготовлення ним підробленого кліше. З метою протидії розслідуванню та уникнення відповідальності за скоєний злочин, підозрюваний вирішив приховати свої злочинні навички і в ході експерименту продемонстрував невміння виготовити кліше. Саме у таких ситуаціях результати слідчого експерименту не дозволяють зробити правильний висновок про існування явища в дійсності. Такі ситуації характеризуються як ситуації тактичного ризику, коли слідчий приймає абсолютно надійне рішення (на підставі аналізу матеріалів справи та правдивих показань підозрюваного), результатом якого буде досягнення мети слідчого експерименту. Проте у випадку прийняття найоптимальнішого рішення завжди залишається ймовірність настання негативного, невдалого результату обраних слідчим способу дії чи тактичного прийому. Ситуації тактичного ризику виникають, як правило, лише тоді, коли слідчому неможливо відмовитися від вирішення певного завдання без реальної небезпеки заподіяння своїм цілям ще більшої шкоди, у той час як для їх досягнення відсутні гарантовані способи дій. Рішення слідчого, прийняте в умовах ризику, може виявитися не лише недостатньо надійним, але навіть й помилковим і не тільки не приведе до наміченої мети, але й заподіє певної шкоди. Також слід відзначити, що у разі відмови підозрюваного, обвинуваченого від виконання за їх участю дослідних дій, ці особи можуть бути присутніми при проведенні експерименту. Така участь почасти робить на цих осіб сильний психологічний вплив. Вони наочно переконуються у можливості чи неможливості вчинення дій, про які давали показання. Така переконливість і безспірність одержаних результатів сприяє даванню правдивих показань на допиті, після проведення слідчого експерименту. У слідчій практиці існують випадки, коли проводяться експерименти, в яких немає значення, хто буде проводити дослідні дії (наприклад, перетягнути телевізор з екраном 32" через пролам, перелізти через високий паркан за допомогою колеса вантажного автомобіля та ін.), і, навпаки, у деяких експериментах досліди повинна здійснювати особа з певними фізичними даними, спритністю, знаннями, навичками, тренованістю та ін. У таких випадках до участі у дослідах залучаються допоміжні учасники, які повинні бути незацікавленими у даній справі. З цього приводу можна навести приклад участі саме таких осіб у проведенні дослідів у справі про вбивство президента США Д. Кеннеді. Метою слідчого експерименту було встановлення суттєвої для слідства обставини – можливості здійснення однією особою протягом 5 сек. трьох прицільних пострілів з гвинтівки (неавтоматичної зброї). Під час підготовки до експерименту було точно встановлено, що за цей проміжок часу в президента стріляли три рази. Була висунута версія щодо ймовірності здійснення таких дій однією людиною – Освальдом, який був затриманий на місці злочину з гвинтівкою «Манлихеркаркано». Експеримент був проведений у реконструйованій обстановці з використанням даної гвинтівки та за участю чемпіона Європи зі стрільби Е. Кашкано та призера Олімпійських ігор У. Кантеллі. Перший поразив ціль за 11 сек., а другий – за 5,4 сек., але він стріляв у нерухому ціль. У результаті експеримент підтвердив версію про те, що в президента стріляла не одна особа. Слід зауважити, що вказані допоміжні учасники експерименту повинні відповідати вимогам, що до них ставляться (наприклад, під час перевірки можливості проникнення через певний отвір – підбирається особа такого ж зросту і комплекції; при перевірці можливості бачити або чути у певних умовах – відповідно особа з таким же зором чи слухом та ін.). Аналіз слідчої практики дозволяє виділити ситуації, які виникають під час проведення слідчого експерименту за участю допоміжних осіб, а саме: – ситуація, коли перевіряється припущення про можливість вчинення особою певних дій; – ситуація, коли перевіряється припущення про неможливість вчинення особою певних дій. В умовах першої ситуації, коли перевіряється припущення про можливість вчинення особою певних дій, то вони можуть бути виконані особою, яка володіє такими самими чи завідомо гіршими у порівнянні з особою, показання якої перевіряються, даними для виконання дослідних дій. В умовах другої ситуації зазначені дії можуть бути виконані особою, яка володіє такими самими чи завідомо кращими у порівнянні з особою, показання якої перевіряються, даними для виконання дослідних дій. Так, у ході розслідування справи про крадіжку з магазину товарів на значну суму, слідчий при огляді місця події встановив, що віконниці одного вікна магазину відкриті. Металева накладка на віконниці висить на одному прогоничі, а шляпка другого прогонича виявилась спиляною. Проте на накладці не залишилось ніяких слідів від знаряддя зламу, за висновком експерта яким був терпуг. Були виявлені також негативні обставини – відсутність металевих ошурок як на землі під віконницями, так і на стіні магазину. У слідчого виникли сумніви стосовно того, чи можливо вночі спиляти головку прогонича, щоб не пошкодити накладку й не залишити ошурок. З метою вирішення цього питання слідчий провів слідчий експеримент. Були здійснені досліди з розпилювання головок п’яти аналогічно виготовлених прогоничів, якими послідовно закріплювали металеву накладку. Зазначені розпилювання виконували троє осіб: двоє слюсарів та домашній умілець. У кожному з трьох випадках розпилювання головок прогоничів залишало подряпини на накладці та ошурки на землі. Потім провели аналогічні дослідні дії при гарному освітленні, за участю зазначених осіб, проте двоє з них щільно притискували накладку до віконниць, а третя особа, відтягнувши від неї прогонич, пиляла його. У даному варіанті дослідів терпуг також залишав подряпини на накладці. Аналіз результатів експерименту дозволив слідчому зробити висновок, що навіть особи, які мають професійні уміння роботи з інструментом, не змогли спиляти головку прогонича за обставин, про які розповідав завідувач магазину, і тому крадіжка зі зламом була інсценована. Слід зауважити, що особливості тактики слідчого експерименту в умовах зазначених ситуацій можуть враховуватись слідчим під час проведення експерименту в ситуаціях, коли підозрюваний чи обвинувачений, потерпілий чи свідок, які вчинили дії, що підлягають експериментальному дослідженню, за станом здоров’я не можуть брати участь у цій слідчій дії, або, коли ці особи не встановлені чи відсутні. Якщо під час проведення слідчого експерименту виникають вищевказані ситуації, то слідчий повинен дотримуватись тактичних правил підготовки до цієї слідчої дії, а також здійснювати організаційні заходи і використовувати тактичні прийоми її проведення, які розроблені криміналістикою. Зокрема, до виїзду на місце проведення експерименту рекомендується: – визначити місце, час, умови його проведення, обстановку на місці здійснення дослідних дій; – визначити коло учасників експерименту; – підібрати необхідні для дослідів предмети (макети, манекени, муляжі та ін.); – скласти план майбутнього експерименту, передбачивши у ньому зазначені пункти; – визначити способи та послідовність проведення дослідів; – здійснити заходи щодо забезпечення охорони місця експерименту; – у необхідних випадках (особливо пов’язаних з реконструкцією обстановки) доцільно попередньо ознайомитись з місцем його проведення; – визначити характер та об’єм інформації, яку необхідно надати кожному учаснику; – здійснити заходи щодо забезпечення учасників слідчої дії транспортними засобами. На місці майбутнього експерименту слід виконати такі дії: – оглянути місце дослідних дій та з’ясувати чи відповідає обстановка і умови даним кримінальної справи; – визначити засоби зв’язку між учасниками експерименту; – організувати охорону місця експерименту; – запросити понятих та інших учасників й визначити місце їх розташування; – здійснити заходи щодо забезпечення безпеки учасників у ході експерименту; – повідомити учасникам експерименту мету його проведення; – роз’яснити кожному учаснику їх права та обов’язки; – сфотографувати обстановку майбутнього експерименту; – запропонувати учасникам зайняти свої місця. Організаційно-підготовчі заходи слідчого експерименту ефективно реалізуються слідчим під час його проведення. Водночас, слід зазначити, що досягнення певного результату залежить від дотримання слідчим основних тактичних вимог щодо проведення слідчого експерименту, а саме: створення максимально наближених до події умов, їх варіювання та повторення дослідних дій. Перш за все, слідчому необхідно створити оптимальні умови експерименту, які передбачають його проведення: а) у тому ж місці, де відбувалася подія; б) у той же час доби, пору року; в) за такими же погодними і кліматичними умовами, видом й інтенсивністю освітлення, а також звуковими умовами; г) з використанням тих же об’єктів, механізмів, матеріалів, а у разі їх відсутності – відповідних аналогів; д) за таким же темпом і довготривалістю дій, а також їх послідовністю; є) з урахуванням умов, що не можуть бути відтворені повністю (наприклад, відсутність будівлі, яку збудувати заново неможливо). З метою виключення можливості одержання випадкових результатів дослідних дій, слідчий проводить ці дії неодноразово, визначаючи при цьому їхню кількість. Умови проведення дослідів повинні бути незмінними. Оскільки зміна умов призводить до проведення нового досліду, у ході якого слідчий одержує інший результат ніж попередній. Особливо такої вимоги слідчому доцільно дотримуватись під час проведення слідчого експерименту в умовах конфліктної ситуації, коли особа відмовляється від здійснення дослідних дій і для цього залучається інша (допоміжна) особа. У ситуації, коли слідчий не має достатньої інформації про умови та деякі обставини події, (наприклад, тривалість впливу чи сприйняття, силу удару, освітлення, відстань, акустичні умови та ін.), то необхідно проводити дослідні дії з погіршенням чи поліпшенням умов, неодноразово проводячи кожну з них відповідно до змінених умов. Питання для самоконтролю: 1. Які тактичні правила підготовки і прийоми проведення перевірки показань на місці в умовах сприятливої ситуації? 2. Який комплекс тактичних прийомів використовується під час проведення перевірки показань на місці в умовах конфліктнох ситуації? 3. Які організаційно-тактичні особливості експерименту в умовах несприятливої ситуації? проведення слідчого 4. Які тактичні правила й тактичні прийоми проведення слідчого експерименту в умовах конфліктної ситуації? Рекомендована література: 1. Авсюк, А.В. Процессуальные и тактические особенности проведения проверки показаний на месте . : Лекция. – Минск : Минская ВШ МВД СССР, 1990. – 36 с. 2. Бахин, В. Весельский, В. Карпов, Н. Эксперимент как средство совершенствования следственной деятельности . / В. Бахин, В. Весельский, Н. Карпов // Закон и жизнь. – 1998. – № 7. 3. Белкин, Р.С. Эксперимент в следственной, судебной и експертной практике .. – М. : Изд-во «Юрид. лит.», 1964. – 222с. 4. Белкин, Р.С.Белкин, А.Р. Эксперимент в уголовном судопроизводстве . .Методическое пособие. – М. : Издательская група ИНФРА·М–НОРМА, 1997. – 160 с. 5. Быховский, И.Е. Корниенко, Н.А. Проверка показаний на месте . : Учеб. пособие. – Л. : РИО Института усовершенствования следственных работников при Прокуратуре СССР, 1988. – 68 с. 6. Глазырин, Ф.В. Кругликов, А.П. Следственный эксперимент . : Учеб. пособие. – Волгоград: НИиРИО ВСШ МВД СССР, 1981. – 72 c. 7. Егоров, Б.В. Кириченко, В.В. Проверка и уточнение показаний на месте . : Лекция. – Л.: ЛВК МВД СССР, 1989. – 28 с. 8. Заяць, Д.Д. Перевірка показань на місці: процесуальні та криміналістичні питання . / Д.Д. Заяць // Вісник Прокуратури. – 2003. – № 8. – С. 69 – 74. 9. Заяць, Д.Д. Тактика перевірки показань на місці в умовах конфліктної ситуації . / Д.Д. Заяць // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – Вип. 25. – С. 37 – 43. 10. Заяць, Д.Д. Тактичні правила та прийоми проведення перевірки показань на місці при розслідуванні злочинів, вчинених групою осіб . / Д.Д. Заяць // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. – 2007. – № 757. – С. 103 – 107. 11. Заяць. Д.Д. Тактичні особливості перевірки показань на місці в окремих ситуаціях . / Д.Д. Заяць // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 36. – С. 144 – 150. 12. Заяць. Д.Д. Ситуаційний підхід до тактики перевірки показань на місці . / Д.Д. Заяць // : Дис. … канд. юрид. наук / 12.00.09 Харків : ХНУВС, 2005. 221 с. 13. Куванов, В.В. Реконструкция при расследовании преступлений . : Уч. пособие. – Караганда : НИиРИО Карагандинской ВШ МВД СССР, 1978. – 64 с. 14. Лузгин, И.М. Моделирование при расследовании преступлений .. – М. : Юрид. лит., 1981. – 152 с. 15. Лукашевич, В.Г. Стратонов, В.М. Відтворення обстановки та обставин події як метод пізнання під час розслідування злочинів . : Навчальний посібник. – Херсон : ХЮІ НУВС, 2002. – 192 с. 16. Негребецкий В.В. Тактико-психологические основы проверки показаний на месте . / В.В. Негребецький // Проблеми законності : Респ. міжвід. наук. збірник. – Х., 2001. – Вип. 47. – С. 187 – 193. 17. Уваров, В.Н. Проверка показаний на месте . : Учеб. пособие. – М. : ВЮЗИ, 1982. – 80 с. 18. Хлынцов, М.Н. Проверка показаний на месте . / Под ред. проф. Д.П. Рассейкина. – Саратов : Изд-во «Коммунист», 1971. – 120 с. 19. Шобик, Б.И. Проверка и уточнение показаний на месте . : Лекция. – Хабаровск : Хабаровская ВШ МВД СССР, 1987. – 32 с.
