Черкаська ЗОШ І-ІІІ ступенів №7 Черкаської міської ради Черкаської області Доповідь на тему: «Фразеологізми як джерело пізнання світогляду українського народу» Підготувала учениця 10-Ф класу Дереза Дарина План: 1. Загальна характеристика фразеологізмів. 2. Походження. 3. Дослідники. 4. Джерела української фразеології. 5. Фразеологізми в художній літературі. 6. Використання фразеологізмів. Фразеологія кожної мови – це скарбниця народу, здобуток його мудрості і культури, що містить багатий матеріал про його історію, звичаї, ідеали, мрії і сподівання. Без фразеологізмів мова була б сухою та занадто офіційною. Ці висловлення надають нашому мовленню образності, виразності та яскравості, даючи змогу мовцю висловити своє ставлення до того, про що він каже. Фразеологізм - це єдність двох або кількох слів, організованих як словосполучення або речення, яка має цілісне значення й відтворюється в мові автоматично, за традицією. Зазвичай його можна замінити одним словом. Наприклад, пекти раків – червоніти. До фразеологізмів відносять приказки, крилаті вислови, сталі сполучення різного походження. За походженням серед фразеологізмів виокремлюють: а) прислів'я та приказки (хоча прислів'я не всі схильні відносити до фразеологічних одиниць); б) крилаті вислови письменників; в) усталені фрази з анекдотів, жартів, фільмів тощо; г) біблійні цитати; ґ) фразеологічні одиниці античного походження; д) влучні вислови відомих людей. Декілька слів з історії виникнення фразеологізмів. Дуже багато спеціалістів досліджували фразеологізми. Деякі дослідники, такі, Пономарів О., Дорошенко С., Коптілов В., визначаючи поняття фразеологізм, зазначають, що до цієї групи належать не лише стійкі словосполучення, але й крилаті вислови, приказки, прислів’я. Інші ж стверджують, що до фразеологізмів належать лише ті словосполучення, де значення має лише сам вислів, а окреме слово не має змісту. Ідею про необхідність створення фразеології як самостійної науки обґрунтував Є.Д. Поливанов у 20-х роках ХХ ст., він вважав, що цей розділ «займе відособлену і стійку позицію у лінгвістичній літературі майбутнього». Виникнення її, як окремого розділу лінгвістичної науки, базується на основі лексикології та синтаксису. Саме на стику цих розділів мовознавчої науки і склалася фразеологія як самостійна мовознавча дисципліна. Фразеологія національної мови збагачується і вдосконалюється, вбираючи в себе безцінні скарби із приказок і прислів'їв, афоризмів і професіоналізмів, анекдотів, дотепів і каламбурів, одним словом – з усього того, що впродовж багатьох віків плекає і зберігає у своїй пам'яті носій мови – народ. Досить змістовним є дослідження О. Пономарева, яке ґрунтується не лише на визначенні та класифікації фразеологізмів, але й надає велику кількість найбільш уживаних в сучасній українській мові фразеологізмів, розповідає про історію їх походження. Взагалі в роботі досить багато уваги приділяється „джерельній базі' фразеологізмів, тобто історії та традиціям українського народу. Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Наприклад, український народ часто каже «на городі бузина, а в Києві – дядько» - це означає, що дві речі далеко одна від одної, хтось щось покинув напризволяще або забувся за нього; «як дві краплі води» дуже схожі; «крутити голову» - говорити неправду; Пан з паном, а Іван з Іваном (багатий і бідний). Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження — старогрецькі, староримські, усталені звороти із західноєвропейських мов — німецької, французької, англійської, італійської та ін. Наприклад, з англійської було запозичено «бачити наскрізь», тобто добре знати чиї-небудь думки, наміри; «триматися твердо», тобто не здаватися з своїх позицій, йти далі заради досягнення мети; «принцеса на горошині»- розбещена особа. Але найбільше українська мова засвоїла фразеологічних зворотів з російської мови — вислови російських письменників, фразеологізми з народної мови. Найбільш відомими з них є «водою не розіллєш», тобто дуже дружні; «в чому мати народила» - без одягу, «за царя Гороха» - давним-давно, дуже давно; «без царя в голові» - людина, що здійснює дурні вчинки. Основним невичерпним джерелом української фразеології є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафоричні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо-професійного походження. Наприклад, «грати першу скрипку», тобто бути найголовнішою, найвпливовішою особою в чому-небудь (з мови музикантів), «сім раз одмір і раз одріж», тобто перед тим, як братися за справу, потрібно все добре обдумати – мова кравців. Також є безліч фразеологізмів міфологічного походження. Наприклад, досить поширеним є фразеологізм «авгієві стайні». Він вперше був використаний у міфах про Геракла. Його вживають, коли хочуть сказати про надзвичайну запущеність, бруд, безлад. Часто вживається фразеологізм «ахіллесова п’ята», що означає слабке, вразливе місце в людини; «яблуко розбрату» - це причина ворожнечі, суперечок, незгоди між ким-небудь; «перейти рубікон» - зробити незворотний крок, рішучий вчинок, перейти рубіж, межу; «дамоклів меч» уживають, коли йдеться про постійну смертельну небезпеку. А ось вислів «альфа й омега» має біблійне походження. В одному із текстів Бог каже: «Я є альфа й омега, початок і кінець».. Альфа є першою, а омега — останньою буквами грецького алфавіту, тому фразеологізм означає початок і кінець. Мова літературних персонажів, як правило, стилізована і характеризується особливим підбором слів і виразів, що, у свою чергу, є засобами художнього зображення діючої особи літературного твору. Насиченою на фразеологізми є повість Івана Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я». У ній автор майстерно змалював життя селянства в пореформену добу після відміни кріпацтва 1861 року на прикладі однієї родини Кайдашів. Нечуй-Левицький зумів підмітити й передати найособливіше в народному характері, зокрема погляд на життя з усмішкою, гумористичне ставлення до складнощів життя. Картини природи, зображені дуже лірично, настроюють на спокій, тишу, радісне сприйняття світу і цим контрастують із неспокоєм у сім'ї Кайдашів, посилюють безглуздість суперечок і баталій. Саме в цьому творі автор зміг описати мовну культуру українців, використовуючи безліч народних побажань, брутальної лексики, приказок та фразеологізмів. Наприклад: Моргне, ніби вогнем сипне – дивиться дуже грізно, зі злостю. Доладна, як писанка – має пропорційні та красиві форми тіла. Ходить, наче решетом горох точе – має крутий норов. Серце з перцем – запальна, нестримна вдача. Отже, автор детально передав мовленнєвий етикет українського народу, зміг відобразити мову українців на прикладі однієї родини. З творів Г.С.Сковороди походять вислови: кожному рот дере ложка суха – кожного дратує щось незначне; з творів Л.Глібова: а хура й досі там – якщо багато часу витрачено не непотрібну справу, час витрачено марно; є каяття, да вороття немає - можна покаятись у скоєному, пожаліти, попросити вибачення, але як би ти не старався — що сталось, те сталось і поганого вчинку вже ніколи не витреш з минулого. Фразеологізми відображають минуле українців. Адже літературна мова в усіх народів відрізняється від розмовної, «народної», і потребує постійного культивування. Таким чином на сьогоднішній день мова не стоїть на місці, вона постійно вдосконалюється, стає різноманітнішою, з кожним днем з’являються нові вислови та фрази. Велика кількість фразеологізмів широко використовується в публіцистиці, в сучасній літературі та, взагалі, в літературному мовленні, а також займає почесне місце в українському фольклорі. Наприклад, свист шабель, тупіт коней безжалісної кримсько-татарської орди, зойки полонених вчуваються у виразах «набігла, як татарська орда», «кричать, мов підступає орда». Також у фразеологізмах відображається міцність духу, взаємовиручка, невибагливість козаків: «козак з біди не заплаче», «добрий козак бачить, де отаман скаче». Народний вираз «рукою подати» вказує на те, що нею міряли віддаль. Використання фразеологізмів у різних стилях мови У багатій фразеології нашої мови закладено великі синонімічні можливості, що дає підстави її широкого використання як стилістичного засобу. Фразеологічні звороти широко вживаються в усіх мовних стилях, але в різній функції. У науковому та офіційно-діловому мовленні, як правило, використовуються загальні стійкі звороти: брати участь, виносити ухвалу, підбивати підсумки. У публіцистичних і особливо художніх творах та в розмовному мовленні на перший план виходить стилістичний бік фразеологізмів як книжного, так і розмовно-побутового характеру. Нейтральні фразеологічні звороти вживаються в усіх стилях мови: у всякому разі, гра слів, сидіти склавши руки, відігравати роль, один з одним. Книжні фразеологізми характерні для наукового, офіційно-ділового й публіцистичного стилів, але використовуються вони і в художньому стилі: авгієві стайні, мертва точка, посіяти іскру, заснути вічним сном, вогнище освіти, осідлати Пегаса. Розмовні фразеологічні одиниці наділені безпосередністю, невимушеністю; їм властивий побутовий характер, певна вільність, пом'якшеність: вискочив, як Пилип з конопель; замилювати очі; голодній курці просо на думці; не києм, то палицею. Отже, фразеологізмам властиві такі виразові якості, як образність, емоційність. Образність є домінантною рисою, становить їхню естетичну цінність. У публіцистиці й художній літературі фразеологічні звороти використовуються в авторському мовленні, роблячи його різноманітнішим, більш мальовничим, сповненим почуттів, а також у мовленні персонажів як один із засобів їх характеристики. У фразеологізмах відлунюється минуле нашого народу, відображаються найголовніші історичні події. Тому хочеться побажати кожному, хто вважає себе інтелектуальною людиною, оволодіти фразеологією, бо вона дає грандіозні можливості щодо пізнання світогляду українського народу, використання мови і виразу власних почуттів. Доречно буде завершити словами відомого дослідника фразеології – Євгена Чана, який зазначив, що фразеологія є окрасою народної мови. Використана література: 1. Волох І.П. та ін. Сучасна українська літературна мова. К., 1976. 2. Жовтобрюх О.П., Кулик В.Д. Курс сучасної української літературної мови. К., 1972. 3. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова К., 1991. 4. Сучасна українська літературна мова (за ред. А.П.Грищенка). – К., 1997. 5. Сучасна українська літературна мова. Лексика. Фразеологія. (за ред. І.К.Білодіда) К., 1969.- Т.4. 6. Гнатюк Л. Кононенко О. Українська мова. К., 1995. 7. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Кващук А.Г. Поповський В.Д. Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 1989. 8. Доленко М.Т., Дацюк І.І. Сербенська О.А. Сучасна українська мова. Збірник вправ. К., 2000. 9. Козачук Г.О.Українська мова. Практикум. К., 1991. 10. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови. К., 1994. 11. Український правопис. Стереотипне видання.- К., 2001.
