МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ: “ ЮРИДИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБЄКТИ
АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ”
Студента юридичного факультету
гр. ЮД-944
Данілова О.П.
Науковий керівник:
д.ю.н., професор Наливайко Л.Р.
Дніпро-2022
ЗМІСТ
ВСТУП ............................................................................................................ 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ
АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА ............................................................ 5
1.1 Визначення поняття суб’єкта адміністративного права та його ознаки
.................................................................................................................... 5
1.2 Види суб’єктів адміністративного права ........................................... 10
РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ
АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА .......................................................... 15
2.1 Поняття юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права та їх
особливості ............................................................................................... 15
2.2 Класифікація юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права
.................................................................................................................. 19
2.3 Адміністративна відповідальність юридичних осіб ........................... 23
ВИСНОВКИ ................................................................................................ 28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................... 31
2
ВСТУП
Актуальність теми. Незважаючи на те, що категорії «суб’єкт», «суб’єкт
права» є одними із ключових у всій юридичній науці та в науці адміністративного
права, зокрема, тривають наукові пошуки щодо уточнення змісту вказаних
понять, їх класифікації, відмежування від суміжних. Науковий інтерес до вказаної
проблематики пов’язаний також із тим, що стрімкий розвиток суспільних
відносин в адміністративно-управлінській сфері призводить до трансформації
системи адміністративного права та його базових категорій. Важливість та
масштабність таких процесів обумовила підготовку дослідження питання,
присвяченого комплексній характеристиці предмета й об’єкта адміністративного
права України «в умовах системного реформування». Водночас, відсутність
відповідного
всебічного
дослідження,
присвяченого
характеристиці
саме
суб’єктів адміністративного права лише фрагментарне розкриття відповідної теми
в
окремих
наукових
статтях
підкреслює
актуальність
та
необхідність
опрацювання сучасного наукового матеріалу з метою його систематизації та
надання пропозицій до визначення відповідної категорії.
Дослідженням особливостей суб’єктів адміністративної відповідальності,
займались такі науковці: В. Б. Авер’янов, Г. В. Атаманчук, К. К. Афанасьєв,О. М.
Бандурка, Д. М. Бахрах, М. Віхляєв, В. М. Гаращук, В. М. Горшенев, І. П.
Голосніченко, С. Т. Гончарук, І. С. Гриценко, Є. В. Додіна, О. О. Дьомін, Ю. А.
Дорохіна А. І. Єлістратов, О. Ф. Євтихієв, Б. М. Лазарєв, Д. М. Лук’янець, О. Є.
Луньов, П. С. Лютіков, С. В. Ківалов, Т. О. Коломоєць, В. Л. Кобалевський, Л. В.
Коваль, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, Н. Г. Саліщева, В. Ф. Сіренко, Ю. М.
Старилов, С. С. Студенікін, М. С. Студенікіна, Ю. О. Тихомиров, О. В. Шоріна, О.
М. Якуба, Ц. А. Ямпольська та інші.
Метою
даної
адміністративного
роботи
прав
та
є
всебічне
його
ознак,
дослідження
визначення
поняття
суб’єкта
видів
суб’єктів
3
адміністративного права, вироблення поняття юридичних осіб як суб’єктів
адміністративного права, їх класифікація та визначення порядку юридичної особи
за вчинення адміністративних правопорушень.
Досягнення мети здійснювалось шляхом вирішення наступних завдань:
1) дослідити поняття суб’єкта адміністративного прав та його ознак;
2) проаналізувати види суб’єктів адміністративного права;
3) дослідити поняття юридичної особи як суб’єкта адміністративного права;
4) класифікувати юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права;
5) встановити порядок адміністративної відповідальності юридичних осіб.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають в процесі
діяльності суб’єктів адміністративного права.
Предметом дослідження є юридична особа як суб’єкт адміністративного
права.
Методами
діалектичний
дослідження,
які
були
використані,
є загальнонауковий
метод дослідження, що дозволив проаналізувати теоретичні
проблеми визначення поняття суб’єктів адміністративного права, формальноюридичний метод, який був використаний для дослідження поняття юридичної
особи у сфері адміністративного права; метод аналізу був використаний для
класифікації юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права; метод
спостереження був використаний для характеристики юридичних осіб як
суб’єктів адміністративної відповільності.
Наукова
новизна одержаних
результатів.
Дана
робота
виступає
комплексним дослідженням, в якому охарактеризовано поняття та суть суб’єкта
адміністративного прав та його ознак, досліджено окремі види суб’єктів
адміністративного права, проаналізовано поняття юридичної особи як суб’єкта
адміністративного права та їх класифікацію, визначено порядок відповідальності
юридичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень.
Практичне значення отриманих результатів. Вищезазначені положення,
висновки та пропозиції можуть бути використані як основа для подальшого
4
удосконалення та внесення змін та новел до адміністративного законодавства
України.
Нормативно-правову базу дослідження складає чинне адміністративне
законодавство України.
Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів,
п’яти підрозділів, висновків та списку використаних літературних джерел у
кількості 21 (двадцять одне) джерело.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ
АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
1.1 Визначення поняття суб’єкта адміністративного права та його ознаки
5
Розпочинаючи
аналіз
категорії
«суб’єкт
адміністративного
права»,
неможливо не відмітити, що вітчизняними вченими протягом декількох останніх
років вже були здійснені спроби систематизувати та проаналізувати існуючі
підходи до окресленого питання. Зокрема, М.Ю. Віхляєв, В.А. Миколенко, Ю.М.
Фролов опублікували декілька наукових праць з цього приводу, а В.Б. Авер’янов
під суб’єктами адміністративного права розуміє учасників суспільних відносин,
які мають суб’єктивні права та виконують юридичні (суб’єктивні) обов’язки,
встановлені адміністративно-правовими нормами [18, с. 255].
І. П. Голосніченко, М. Ф. Стахурський, Н. І. Золотарьова у своїх наукових
працях підтримували точку зору В. Б. Авер’янова, розуміючи під суб’єктами
адміністративного права учасників правовідносин, які мають суб’єктивні права та
обов’язки, визначені нормами адміністративного права [20, с. 114]. У свою чергу,
В. К. Колпаков визначав суб’єктів адміністративного права як носіїв прав і
обов’язків у сфері державного управління, що передбачені адміністративноправовими нормами, здатних надані права реалізовувати, а покладені обов’язки
виконувати. Він прирівнював суб’єкта права до носія прав та обов’язків,
використовуючи відразу два критерії для зарахування суб’єкта права до суб’єктів
адміністративного права. Він наголошував на необхідності існування соціальних
передумов для того, щоб «претендент» на статус суб’єкта адміністративного
права мав можливість отримати суб’єктивні права і обов’язки. До таких
передумов В. К. Колпаков, будучи ще прихильником радянського підходу до
розуміння предмета адміністративного права, зараховував:
1)
зовнішню
відокремленість,
яка
характеризується
наявністю
системотвірних ознак;
2) персоніфікацію в суспільних відносинах управлінського типу, тобто
виступ у вигляді єдиної особи – персони;
3) здатність виражати й здійснювати або персоніфіковану волю у
відносинах з державою, або державну волю у процесі адміністративно-правового
регулювання суспільних відносин [9, с. 755-756].
6
Ю.М. Старилов зазначає, що суб’єкти адміністративного права – це реальні
учасники адміністративно-правових відносин, які, володіючи адміністративноправовим статусом, беруть
участь в організації
публічного
управління
(державного і муніципального), у самій управлінській діяльності, а також у
процесі управління (адміністративних процедурах). Натомість, С.В. Ківалов та
Л.Р. Біла-Тіунова вказують, що в адміністративному праві під суб’єктом
розуміють носія прав і обов’язків у сфері державного управління, які передбачені
адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а
покладені
обов’язки
виконувати.
О.А.
Котельникова
під
суб’єктом
адміністративного права визнає власника прав і обов’язків, якими він наділений з
метою реалізації повноважень, покладених на нього адміністративним правом [13,
с. 173].
Отже,
підсумовуючи
розглянуті
визначення
поняття
«суб’єкти
адміністративного права» можна зробити висновок, що вчені-адміністративісти
дотримувались різних підходів у визначенні суб’єктів адміністративного права:
1) як осіб та організації;
2) як учасників суспільних відносин;
3) як носії прав та обов’язків;
4) як фізичних та юридичних осіб;
5) як правових осіб;
6) як осіб;
7) як власників прав та обов’язків;
8) як фізичних осіб та організації [11, с. 178].
При цьому також використовувалося декілька критеріїв зарахування
суб’єктів права саме до суб’єктів галузі адміністративного права:
1) сфера діяльності (державне управління, публічне управління, реалізація
функцій виконавчої влади, сфера регулювання галузі адміністративного права);
2) галузь або норми права, що закріплюють відповідні права та обов’язки
(адміністративне право, адміністративно-правові норми);
7
3)
наявність
здатності
вступати
у
відповідні
правовідносини
(адміністративно-правові відносини);
4) наявність здатності реалізовувати права, виконувати обов’язки, нести
юридичну відповідальність (наявність адміністративної правосуб’єктності) [16, с.
65].
Отже, суб’єкт адміністративного права – це юридична чи фізична особа, що
є носієм прав і обов’язків у сфері державного управління, передбачених
адміністративноправовими нормами, та має здатність надані права реалізовувати,
а покладені обов’язки виконувати [18, с. 278].
Необхідно розмежовувати поняття «суб’єкти адміністративного права» і
«суб’єкти адміністративних правовідносин». Суб’єкт права може визначатись
абстрактно у загальному вигляді. Суб’єкт правовідносин завжди конкретний.
Суб’єкт права не завжди є суб’єктами правовідносин. Останнім він стає з моменту
реалізації своїх прав та обов’язків у сфері виконавчої влади [20, с. 118].
Необхідно зазначити, що суб'єкти адміністративного права - це:
- по-перше, реальні учасники адміністративно-правових відносин, які
володіють адміністративно-правовим статусом і беруть участь в організації
держаного управління;
- по-друге, одна із сторін публічної управлінської діяльності, яка наділена
відповідною компетенцією, повноваженнями, наданими законодавством;
- по-третє, вони можуть бути конкретними учасниками адміністративноправових відносин, у які вони вступають за власним бажанням або в силу
обов'язку (громадяни, посадові особи) [18, с. 278].
Обов’язковою умовою визнання особи (юридичної чи фізичної) суб’єктом
адміністративного
права
є
наявність
у
неї
елементів
адміністративної
правосуб’єктності. Елементи правосуб’єктності - правоздатність та дієздатність.
Адміністративна правоздатність - здатність бути носієм прав і обов'язків у
сфері державного управління і виникає в громадян з моменту народження й
припиняється з їхньою смертю [10, с. 255].
8
Адміністративна дієздатність - це здатність суб’єктів реалізовувати свої
права та обов’язки адміністративно-правового характеру. Вона є показовою як
для юридичних осіб, так і для громадян. Особливістю є те, що адміністративна
дієздатність державних органів, підприємств, організацій, установ і громадських
об’єднань виникає і припиняється разом з їх адміністративною правоздатністю, а
дієздатність громадян у повному обсязі настає при досягненні особою повноліття,
тобто 18 років. Однак в окремих випадках може виникати при досягненні іншого
певного віку, як правило, 16 років. Тобто, її межі залежать від віку, статі, стану
здоров’я, освіти та інших факторів, передбачених чинним адміністративним
законодавством. Не володіють дієздатністю душевнохворі та малолітні. В
окремих випадках складовою правосуб’єктності виступає адміністративна
деліктоздатність, яка полягає у здатності суб’єкта нести за порушення
адміністративно-правових
норм
юридичну
відповідальність.
Прикладом
адміністративної деліктоздатності може слугувати здатність неповнолітнього
нести відповідальність за вчинене ним адміністративне правопорушення та бути
обмеженим у своїх правах і свободах. Однією з суб’єктивних передумов
деліктоздатності є вік порушника. Зокрема згідно з чинним законодавством,
адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент
вчинення адміністративного правопорушення 16 років. Разом з тим законодавець
передбачає окремі види адміністративних правопорушень, за вчинення яких
особи віком від 16 до 18 років не підлягають адміністративній відповідальності,
тобто
не
є
деліктоздатними.
До
таких
випадків
необхідно
віднести
адміністративну відповідальність за доведення неповнолітнього до стану
сп’яніння, яка настає лише з 18 років [11, с. 155-156].
Виходячи з зазначеного вище, можна виділити такі ознаки суб’єктів
адміністративного права:
- володіння відповідно до приписів адміністративно-правових норм
здатністю мати або реалізовувати (безпосередньо або через представника) права
та юридичні обов’язки у сфері державного управління, тобто володіння
адміністративною правосуб’єктністю;
9
-
володіння
потенційною
можливістю
реально
брати
участь
в
адміністративно-правових відносинах;
- зовнішня самостійність у реалізації своїх прав та обов’язків у сфері
державного управління [19, с. 208].
Таким чином, суб’єкти адміністративного права - це учасники суспільних
відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні (суб'єктивні)
обов'язки,
встановлені
адміністративно-правовими
нормами.
Суб'єктами
адміністративного права є громадяни, іноземці, особи без громадянства, органи
держави, насамперед це Президент України, органи виконавчої влади, а також
внутрішні частини їх апарату, органи громадських організацій, діяльність яких
регулюється правом, адміністрація підприємств, установ, організацій, а також
органи місцевого самоврядування.
1.2 Види суб’єктів адміністративного права
Норми кожної окремої галузі права поширюються на певне коло осіб, які,
підпадаючи під вплив цих норм, виступають суб'єктами відповідної галузі права.
Як вище зазначалося, суб'єкти адміністративного права - це учасники суспільних
відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні (суб'єктивні)
обов'язки, встановлені адміністративно-правовими нормами [13, с. 175].
На
відміну
адміністративного
від
права
суб'єкта
має
адміністративних
лише
потенційну
правовідносин
здатність
суб'єкт
вступати
у
правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути їх учасником.
Наприклад, громадянин України, що перебуває за її межами, може фактично не
брати участі в жодних адміністративно-правових відносинах, тобто не бути їх
суб'єктом, однак суб'єктом адміністративного права він є завжди, оскільки його як
громадянина адміністративно-правові норми наділили комплексом прав і
10
обов'язків. Якщо громадянин не чинить адміністративних правопорушень, то він
не є суб'єктом адміністративно-деліктних відносин [9, с. 755].
У теорії адміністративного права розроблено досить багато варіантів
класифікації суб’єктів адміністративних правовідносин. Найбільш загальним є їх
поділ на індивідуальні та колективні та владні й невладні. Приміром, С. Майстро
та О. Волошин виділяють суб’єктів виконання (державу та її інституційні органи:
законодавчі, виконавчі, судові органи різних рівнів) та суб’єктів впливу
(громадські та політичні об’єднання, засоби масової інформації, окремі особи)
Суб’єкти адміністративних правовідносин диференціюються і за організаційноправовою формою, за зовнішньою відокремленістю, за наявністю повноважень, за
аксіологічним критерієм, за сферами виникнення та функціонування [12, с. 78-79].
На думку З. Кісіля, суб’єктом адміністративно-правого відношення
називають того, хто наділений адміністративними правами й обов’язками,
виникнення та перебіг котрих зумовлений власне цим правовідношенням.
Суб’єктами адміністративно-правових відносин можуть бути як фізичні, так і
юридичні особи, державні органи та їх посадові особи. Учасники адміністративно-правових відносин - це конкретні сторони (юридичні й фізичні особи), наділені
обов’язками й правами у сфері державного управління, передбаченими й
забезпеченими адміністративно-правовими нормами, і здатні їх практично
реалізувати. Тут маються на увазі органи виконавчої влади держави, державні
службовці, підприємства, установи й організації, трудові колективи, громадські
організації та громадяни. Ідеться про всіх суб’єктів адміністративного права, які
під
впливом
юридичних
адміністративно-правової
фактів,
норми,
передбачених
стають
гіпотезою
учасниками
відповідної
(сторонами)
адміністративно-правових відносин [20, с. 118-119].
Професор Є. Курінний суб’єктами адміністративно-правових відносин
називає конкретних учасників (сторін) цих відносин, що наділені законодавчо
(нормативно) закріпленими правами й обов’язками. Професор В. Галунько у своїх
наукових працях визначає, що суб’єкти правовідносин
- це учасники
адміністративно-правових відносин, які мають суб’єктивні права та юридичні
11
обов’язки й наділені специфічними юридичними властивостями. Іншими словами,
до суб’єктів адміністративно-правових відносин із погляду публічного управління
належать як суб’єкти публічної адміністрації, так і об’єкти публічного
управління, а з погляду адміністративно-правового регулювання - усі суб’єкти
адміністративного права [14, с. 45-46].
Якщо суб'єкт адміністративних правовідносин - це фактичний носій
правових зв'язків, тобто він обов'язково в них бере реальну участь, то суб'єкт
адміністративного права є, так би мовити, претендентом на цю участь. Але для
того, щоб визнаватися таким претендентом, відповідна особа повинна бути
потенційно здатним носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Така потенційна
здатність
суб'єкта
визначається
як
адміністративна
правосуб'єктність.
Адміністративне право наділяє правосуб'єктністю велике коло учасників
суспільних відносин, про що свідчить величезна кількість подібних відносин у
різних сферах реалізації публічної влади. Не випадково перелік суб'єктів
адміністративного права значно ширший, ніж у будь-якій іншій галузі права.
Суб'єктами
адміністративного
права
є
громадяни,
іноземці,
особи
без
громадянства. Причому правове становище суб'єктів однієї категорії неоднакове.
Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то виявиться,
що вона відрізняється залежно від статі, віку, стану здоров'я (наприклад, не всі
можуть призиватися на військову службу, вступати до вищих навчальних закладів
тощо).
Серед
іноземців
особливим
адміністративно-правовим
статусом
наділяються біженці (згідно із Законом України «Про біженців та осіб, які
потребують додаткового або тимчасового захисту») [7].
Суб'єктами
адміністративно-правових
відносин
є
органи
держави,
насамперед органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату,
органи
громадських
організацій,
діяльність
яких
регулюється
правом,
адміністрація підприємств, установ, організацій, а також органи місцевого
самоврядування. Суб'єктами цих відносин треба визнати і структурні підрозділи
підприємств, установ, організацій (наприклад, цех, факультет, відділення в лікарні
тощо) [18, с. 278].
12
Суб'єктами адміністративно-правових відносин є також різноманітні
господарські структури. Зокрема, на них, як і на всі інші організації, нормами
адміністративного права покладено обов'язок додержувати пожежних, санітарних
та інших загальнообов'язкових норм і правил (витрата електричної енергії, сплата
оренди).
Взагалі для адміністративного права характерна велика кількість
суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими характеристиками.
Цим зумовлене й існування різних варіантів їх класифікації. Так, суб'єктів
адміністративного права можна поділити на:
- державні організації та їх представники і недержавні організації та їх
представники;
- суб'єкти колективні та індивідуальні;
- фізичні, юридичні особи і колективні суб'єкти без статусу юридичної
особи тощо [11, с. 201].
Можна підсумувати, що усі суб'єкти адміністративного права створюють
систему, в якій можна виділити:
- громадян України, іноземних громадян, особи без громадянства, біженців;
- об' єднання громадян;
- Президента України;
- органи державної виконавчої влади [14, с. 48].
В управлінському процесі беруть участь три групи суб'єктів. Перша група наділені власними повноваженнями (сторона, яка управляє) - Президент України,
вищі посадові особи, вищі органи виконавчої влади. Друга група - це суб'єкти, на
яких поширюється владний вплив (керована сторона). До них належать фізичні та
юридичні особи, які не наділені владними повноваженнями у сфері управління.
До третьої групи включено суб'єктів які одночасно володіють владними
повноваженнями та перебувають під управлінським впливом. Це посадові особи,
державні та муніципальні службовці, структурні підрозділи органів державної
влади та ін [11, с. 155-156].
13
Об'єднання громадян - це добровільне громадське формування, створене на
основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх права та
свобод. Види об'єднань громадян:
а) за організаційно-правовими властивостями: масові (творчі союзи,
політичні партії, професійні спілки тощо); органи громадської самодіяльності
(громадські формування з охорони громадського порядку); органи громадського
самоврядування (ради і колективи мікрорайонів, вуличні, домові комітети тощо);
б) за масштабом діяльності: міжнародні; всеукраїнські; місцеві;
в) залежно від мети створення: політичні партії; громадські організації [18,
с. 155-156].
Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне
об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми
суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню
політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах (ст.
2 Закону України «Про політичні партії») [6]. Громадська організація - це
громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні
особи (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про громадські об'єднання») [8]. Особливе місце
серед громадських організацій посідають: професійні спілки - добровільні
неприбуткові громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних
спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), а
також релігійні організації - релігійні братства, духовні навчальні заклади,
монастирі тощо, що становлять стійкі організаційні утворення із специфічними
цілями та конкретними способами їх досягнення (відправлення релігійних
культів, релігійних обрядів, релігійної діяльності). Основу взаємовідносин
об'єднань громадян з іншими суб'єктами адміністративного права, перш за все,
органами публічної адміністрації визначає Конституція України, згідно із статтею
36 якої громадяни України мають право об'єднуватися у політичні партії та
громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення
політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком
обмежень, встановлених законом [1].
14
Необхідно зазначити, що в сучасній доктрині адміністративного права,
найбільш поширене виділення таких основних видів суб'єктів:
фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства;
юридичні особи - органи виконавчої влади, будь-які інші державні
органи, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства,
установи, організації (в особі їхніх керівників, які очолюють органи управління
цих підприємств, установ, організацій);
колективні суб'єкти (утворення), які не мають ознак юридичної особи,
але тією чи іншою мірою наділені нормами адміністративного права певними
правами і обов'язками:
структурні підрозділи державних і недержавних органів, підприємств,
установ, організацій, деякі інші громадські утворення (на кшталт загальних
зборів громадян за місцем проживання) [16, с. 65-66].
Таким чином, виокремлюючи види суб’єктів адміністративного права,
необхідно
обов’язково
враховувати
сучасне
розуміння
предмета
адміністративного права, а саме перелік різноманітних відносин, що його
формують. До осіб, розуміючи їх як абстрактне правове поняття, які є
суб’єктами адміністративного права, слід включати:
1) фізичних осіб;
2) колективних осіб (юридичні особи, колективні утворення без статусу
юридичної особи);
3) структурні підрозділи колективних осіб.
РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ
АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
2.1 Поняття юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права та їх
особливості
15
Виникнення юридичної особи як суб’єкта права, що має правоздатність, яка
відокремлена від фізичних осіб, що входять до її складу, відома праву ще з
римських часів і використовується в усіх правових системах світу. Конструкція
юридичної особи як суб’єкта права формувалася протягом тривалого часу і під
впливом різних обставин та історичних умов. Значна кількість дослідників і
науковців намагалися сформувати та пояснити, що певне суспільне утворення має
розглядатися і діяти як реальна людина, як особистість. У юридичній науці наявна
велика кількість теорій, які намагаються розкрити природу юридичної особи,
виявити її «субстрат», визначити сутність поняття юридичної особи та
співвідношення цього поняття з поняттям суб’єкта права. Різноманітність
методологічних підходів окремих авторів у вирішенні загального питання про
суб’єкт права значною мірою зумовлює і різноманіття теорій юридичної особи,
створення яких можна пояснити потребами практики, історичними умовами
існування і діяльності тих чи інших суспільних утворень, економічними умовами
конкретного суспільства. Лише аналіз таких теоретичних розробок дасть змогу
проникнути у суть механізму поведінки, зокрема і протиправної, юридичної особи
як підстави її юридичної відповідальності, у т. ч. й адміністративної [21, с. 13].
Теорії юридичної особи можна розділити на дві великі групи: концепції, що
заперечують наявність певного реального суб’єкта із властивостями юридичної
особи; концепції, що визнають наявність носія таких властивостей. Одна з перших
теорій юридичної особи, яка належить до першої групи і претендує на пояснення
її природи, є теорія фікції (котру нерідко ще називають «теорією уособлення»).
Вона виникла у період середньовіччя та розвинулася у працях Ф.К. Савіньї, Б.
Віндшейда, М. Резлера, Г.Ф. Пухти, Г. Рота, Е.Р. Бірлінга та інших учених. Н.В.
Козлова у наведеній теорії виокремлює чотири напрями:
1) Ф.К. Савіньї, Г.Ф. Пухта та ін., вважають, що держава з допомогою фікції
створює штучний суб’єкт права;
16
2) Г. Прейфер, К. Арндс, Г. Рот та ін., дотримуючись іншого напряму,
зазначали, що закон не створює, а ігнорує існування штучного суб’єкта права,
який відіграє роль особи;
3) третій напрям відображений у теорії персоніфікації, яка була розроблена
у кінці XIX – на початку XX ст. Г.Ф. Шершеневичем, А.М. Гуляєвим, Е.Н.
Трубєцким, І.М. Тюмрювовим. На їхню думку, юридична особа є тим, що, не
будучи фізичною особою, визнається суб’єктом права;
4) В.Б. Єльшевич дотримувався позиції, що юридична особа є прийомом
юридичної техніки [17, с. 135-136].
Сучасна доктрина юридичної особистості корпорацій загалом базується або
на теорії фікцій, або на органічній (реалістичній), або на позитивістських теоріях
юридичної особи, практично не вносячи нічого принципово нового в жодну з них.
Водночас, як це не парадоксально, наявна і нині множинність теорій юридичної
особи не завдає негативного впливу на практику його функціонування.
Першочергова мета, яка стояла перед дослідниками феномену юридичної особи, –
обґрунтування розмежування майна корпорації та учасників цієї корпорації, а
також третіх осіб. Саме спільність вказаної мети, незважаючи на різнобій думок,
об’єднує теорії юридичної особи та дозволяє всім їм чудово обслуговувати
потреби сучасного капіталістичного обігу. Юридична особа постає суб’єктом як
публічного, так і приватного права, що вступає в цивільні, адміністративні,
кримінальні та трудові відносини від свого власного імені та відповідає в рамках
цих відносин власним Майном [20, с. 118-119].
Для того, щоб бути суб'єктом адміністративного права, громадяни України,
іноземці,
особи
без
громадянства
(апатриди),
юридичні
організації
володіють правосуб'єктністю. В органах виконавчої влади, органах місцевого
самоврядування правосуб'єктність знаходить свій вираз у нормативно закріпленій
за ними компетенції, тобто у сукупності їх прав та обов'язків, що надаються їм
законодавством для виконання відповідних функцій. Те ж саме стосується інших
юридичних осіб, підприємств, установ, організацій, які функціонують в системі
адміністративно-правових відносин, використовуючи надані їм законодавством
17
права і зобов'язання виконувати покладені законодавством на них обов'язки [14, с.
46].
Юридичні особи, незалежно від того, на основі якої форми власності вони
функціонують, можуть виступати в якості суб'єктів адміністративно-правових
відносин, що виникли між цією юридичною особою та іншим суб'єктом цих
відносин. Юридичні особи в одних випадках можуть виступати в якості суб'єктів
адміністративно-правових відносин, що виникли між самою юридичною особою і
іншим суб'єктом, в інших випадках відносини цього виду можуть виникнути в
системі самої юридичної особи. Тоді суб'єктам адміністративно-правових
відносин можуть бути адміністрація державного підприємства, установи,
організації з одного боку, з іншого - працівники підприємств, структурні
підрозділи юридичної особи, що функціонує на правах державної власності [17, с.
138].
У ст. 80 Цивільного кодексу України, яка називається «Поняття юридичної
особи», під юридичною особою розуміється організація, котра створена та
зареєстрована
у
встановленому
законом
порядку,
наділена
цивільною
правоздатністю та дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді. Тобто
законодавець не надає визначення поняття юридичної особи, але вказує на деякі
характерні ознаки цього поняття, тому маємо лише вказівки на такі ознаки
юридичної особи:
1) це «організація», тобто певним чином організаційно і структурно
оформлене соціальне утворення;
2) вона має бути створена і зареєстрована у встановленому законом
порядку;
3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб’єктність),
тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права й обов’язки від свого імені;
4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді [3].
Однак серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак
юридичної особи: наявності відокремленого майна, самостійної відповідальності
за зобов’язаннями. У теорії цивільного права на підставі систематичного
18
тлумачення норм Цивільного кодексу України зазвичай виділяють такі чотири
кваліфікуючі ознаки, притаманні юридичній особі:
а) організаційну єдність (організація відповідно до цього критерію повинна
складати єдине ціле);
б) майнову відокремленість (означає наявність у організації майна на праві
власності, або на праві господарського відання, або на праві оперативного
управління);
в) самостійну майнову відповідальність (засновники, учасники, а також інші
особи за загальним правилом не відповідають за борги юридичної особи);
г) участь у цивільному обороті від свого імені (організація має можливість
від свого ім’я набувати та здійснювати права, нести обов’язки, бути позивачем і
відповідачем у суді) [12, с. 56].
Таким чином, можна зробити висновок, що шлях становлення юридичної
особи є тривалим і складним. Саме тому юридична особа займає особливе місце в
системі суб’єктів адміністративного права.
2.2 Класифікація юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права
Питання класифікації юридичних осіб, на жаль, були і залишаються лише
опосередкованим предметом дослідження з боку вчених-адміністративістів, які
лише
в
аспекті
розгляду
загальних
критеріїв
класифікації
суб’єктів
адміністративного права торкаються й класифікації юридичних осіб. Таким
чином, варто констатувати відсутність в адміністративно-правовій доктрині чітко
19
розроблених критеріїв розподілу юридичних осіб за певними видовими та
родовими ознаками [14, с. 48].
С.В. Ківалов та Л.Р. Біла, класифікують суб’єктів адміністративного права
на дві групи – індивідуальні та колективні, відносячи до останніх: органи
виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи,
організації, об’єднання громадян. При цьому С.В. Ківалов та Л.Р. Біла акцентують
увагу на тому, що підприємства, установи, організації посідають особливе місце в
системі суб’єктів адміністративного права, оскільки через їхню діяльність
держава здійснює свої функції та завдання, тобто в даному випадку мова ведеться
про юридичних осіб публічного права [18, с. 256].
Більш повною, в контексті деталізації видів юридичних осіб як суб’єктів
адміністративного права, є класифікація, запропонована В.М. Манохіним, Ю.С.
Адушкіним та З.А. Багішаєвим, які поділяють суб’єктів адміністративного права
на дві групи: фізичні особи та організації, при цьому організації класифікуються
на державні (ті, які виконують завдання, функції повноваження держави,
базуються на державній власності і керуються державою: органи держави,
державні підприємства і установи) та недержавні (не виконують державних
завдань і функцій, не фінансуються державою і не керуються нею: громадські
об’єднання громадян (профспілки, спортивні організації тощо), кооперативні
об’єднання, об’єднання за іншими інтересами) [10, с. 255-256].
Майже аналогічну класифікацію пропонує Ю.М. Старилов, який поділяє
суб’єктів адміністративного права на індивідуальних та колективних. Колективні
суб’єкти, на думку російського вченого-адміністративіста, – це групи людей, які є
організаціями (державні, недержавні, приватні, громадські). У свою чергу, О.О.
Дьомін у своїй монографії «Суб’єкти адміністративного права» також поділяє
таких суб’єктів на індивідуальних та колективних. Останні, на думку вченого,
представлені органами виконавчої влади (державного управління), державними
підприємствами, установами, організаціями, недержавними підприємствами,
установами, організаціями, органами місцевого самоврядування [18, с. 78-79].
20
Тобто, поза детальним вивченням залишаються так звані недержавні
підприємства, установи та організації (юридичні особи приватного права), що
певним чином позбавляє глибини та повноти дослідження колективних суб’єктів
адміністративного права. В.Є. Чіркін, виявляючи особливості окремих юридичних
осіб, окреслює п’ять родів юридичних осіб публічного права:
1) держава і державні (державоподібні) утворення (суб’єкти федерації і
територіальні автономії);
2) територіальні публічні колективи різного рівня;
3) органи публічної влади (державні, тобто федеральні, суб’єктів федерації
та муніципальних утворень);
4) некомерційні організації суспільного характеру (за виключенням
релігійних). При цьому в межах кожного роду, зазначає В.Є. Чіркін, є свої види
юридичних осіб публічного права, наприклад, серед органів публічної влади –
органи держави і місцевого самоврядування, серед некомерційних громадських
організацій. Звісно запропонована класифікація притаманна в цілому публічній
сфері, а враховуючи те, що адміністративне право є одною із визначальних
складових такої (публічної) сфери, вона цілком виправдано може бути
застосована і до юридичних осіб-суб’єктів адміністративного права. Проте окремі
пропозиції В.Є Чіркіна є дещо суперечливими. Так, вбачається доволі
помилковим вважати державу юридичною особою, адже держава є самосійним
суб’єктом [9, с. 356-357].
На підставі короткого огляду думок вчених-адміністративістів з приводу
означеної проблематики та проаналізованої бази вітчизняного законодавства в цій
сфері, варто запропонувати, без детального розкриття, так би мовити,
експериментальний варіант системи критеріїв класифікації юридичних осіб як
суб’єктів адміністративного права, зокрема:
1) За порядком створення: юридичні особи приватного права; юридичні
особи публічного права. Тут варто зауважити, що в цивілістичній науці
висловлюється точка зору, відповідно до якої можливим є «створення юридичних
осіб приватного права, заснованих державою». Так, наприклад, вказану точку
21
зору неодноразово висловлював Л.В. Винар, який до таких суб’єктів відносив
державні акціонерні компанії, національні акціонерні компанії, державні
акціонерні холдингові компанії. Проте вбачається, що такий підхід є помилковим,
оскільки
суперечить
положенням
ст.
81
Цивільного
кодексу
України.
Помилковість такої позиції міститься навіть у самій конструкції терміна
«юридичні особи приватного права, засновані державою», адже як випливає з
діючого законодавства, юридичні особи публічного права створюються державою
в розпорядчому порядку, на підставі відповідного акта Президента України,
органу державної влади, органу влади автономної Республіки Крим або органу
місцевого самоврядування, а приватні особи – як правило, у заявницькому, на
підставі розроблених їх учасниками установчих документі [3].
Таким чином, всі юридичні особи, засновані державою, мають ознаку
публічних суб’єктів, і організаційно-правова форма (акціонерні компанії тощо) в
даному випадку не може слугувати підставою для того, щоб вважати таких осіб
приватними [16, с. 65].
1) Залежно від мети діяльності: комерційні; некомерційні.
2) За
організаційно-правовою
формою:
товариства;
установи;
підприємства; організації; органи тощо.
3) Залежно від правового режиму закріпленого за ними майна: юридичні
особи, які реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності;
юридичні особи, які реалізують свою господарську компетенцію на основі права
господарського відання;
юридичні особи, які реалізують свою господарську
компетенцію на основі права оперативного управління.
4) За видом (предметом) діяльності: сільське господарство, мисливство,
лісове господарство; рибальство, рибництво; добувна промисловість; переробна
промисловість тощо.
5) За формою власності: приватне підприємство, що діє на основі приватної
власності
громадян
чи
суб’єкта
господарювання
(юридичної
особи);
підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної
власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності
22
територіальної громади;
власності;
державне підприємство, що діє на основі державної
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі
об’єднання майна різних форм власності) (ст. 63 Господарського кодексу
України).
6) За територією функціонування: міжнародні; всеукраїнські; регіональні;
локальні.
7) За терміном (часом) дії: постійні; тимчасові (строкові).
8) За наявністю контрольних повноважень:
юридичні особи загального
контролю; юридичні особи спеціального контролю; не контролюючі юридичні
особи [20, с. 114].
Можна зробити висновок, що вищезазначені критерії класифікації
юридичних осіб є досить широкими і різноманітними, але підлягають
подальшому опрацюванню, можуть бути додатково деталізовані та детерміновані
і є своєрідною базою для наступних наукових досліджень у цій сфері.
2.3 Адміністративна відповідальність юридичних осіб
Базові положення теорії права, які успадкувала українська система права,
чітко встановлюють, що юридичні особи можуть бути суб’єктами цивільноправової відповідальності. Протягом десятиліть існувала позиція, за якою
суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути лише фізичні особи.
Відповідно до положень чинного Кодексу України про адміністративні
правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається
протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на
громадський порядок, власність, права і свободи
громадян, на встановлений
порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність [2].
23
Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення
суб'єктами адміністративної відповідальності є лише фізичні особи. Однак на
законодавчому рівні встановлено адміністративну відповідальність і юридичних
осіб.
Наприклад, ст. 22 Закону України «Про виключну (морську) економічну
зону України» встановлена відповідальність юридичних осіб за незаконну
промислову діяльність, порушення правил безпечної експлуатації споруд,
незаконну експлуатацію природних ресурсів, незаконне ведення морських
наукових досліджень, забруднення морського середовища [5]. Очевидно, що
зазначені діяння не можуть відбуватися поза свідомістю і волею конкретної
особи, яка виконує певні дослідження. Під час притягнення до відповідальності за
ці правопорушення про наявність вини юридичної особи свідчить вже сам факт
вчинення діяння. Подальше ж визначення конкретних осіб, чиї дії потягнули за
собою протиправні дії юридичної особи, та встановлення характеру їх психічного
ставлення до зв’язку між їхніми діями та протиправними діями юридичної особи
недоцільне, оскільки ця інформація вже зайва, вона жодним чином не впливає на
розмір стягнення. Це дає змогу дійти висновку, що в подібних ситуаціях існує
такий різновид адміністративного правопорушення, як об’єктивно винне діяння
[15, с. 75-76].
Як відомо, таким формам реалізації норм права, як виконання (у тому числі
додержання) та використання норм права відповідає певна форма протиправної
поведінки. Наприклад, для додержання норм права такою поведінкою буде
порушення встановленої нормами права заборони, і воно виражатиметься в
активних діях суб’єкта [21, с. 14].
Тому
об’єктивно
винне
діяння
як
підстава
адміністративної
відповідальності юридичних осіб має місце, якщо протиправне діяння полягає в
активних діях, що порушують встановлені законодавством заборони. Визначення
протиправності дій юридичної особи у повному обсязі (і об’єктивна, і суб’єктивна
сторони)
відбувається
тоді,
коли
учасниками
відносин
адміністративної
відповідальності є одночасно і юридична, і фізична особа, що входить до її
24
складу. Зокрема, це стосується ситуацій, коли за одне адміністративне
правопорушення до адміністративної відповідальності притягуються одночасно
юридична особа і окремо її посадова особа. Зазначений вид адміністративного
правопорушення досить поширений. Так, у ст. 35 Закону України «Про
ветеринарну медицину» передбачена відповідальність суб’єктів господарювання у
вигляді штрафів за десять видів правопорушень підприємств, установ та організацій у галузі ветеринарної медицини, і водночас у ст. 107 Кодексу України про
адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність
посадових осіб за порушення правил із карантину тварин та інших ветеринарносанітарних вимог. При цьому об’єктивна сторона правопорушень, передбачених
згаданим Законом, збігається з об’єктивною стороною правопорушення,
передбаченого ст. 107 Кодексу України про адміністративні правопорушення [10,
с. 246].
Суб’єктами правопорушень, передбачених у зазначених статтях Кодексу
України про адміністративні правопорушення, є, як правило, посадові особи
підприємств, установ та організацій, а об’єктивна сторона цих протиправних
діянь для посадових осіб має два складники:
- дії окремої посадової особи;
- дії юридичної особи [2].
Тут відповідальність юридичної особи залежить від скоєної дії окремої
фізичної особи, водночас об’єктивна сторона відповідних правопорушень
юридичних осіб, відповідальність за вчинення яких передбачена окремими
законами, також складатиметься з тих самих дій, але тільки юридичної особи [18,
с. 278].
Як відомо, юридичні особи визнаються суб'єктами правових відносин не
тільки в адміністративному, а й у багатьох інших галузях права, зокрема, в
цивільному, господарському, податковому та ін. Вступаючи у правові відносини,
вони своїми діями можуть реалізовувати надані їм права та виконувати покладені
на них обов'язки, тобто здійснювати правомірну поведінку. Але вони можуть і
порушувати приписи норм права, тобто вчиняти правопорушення, за вчинення
25
яких передбачено притягнення юридичної особи до юридичної відповідальності
[15, с. 76].
Аналіз чинного законодавства дозволяє стверджувати, що нині інститут
адміністративної
відповідальності
юридичних
осіб
перебуває
в
процесі
становлення. Він ще остаточно не сформувався і містить багато суперечностей і
прогалин, однак заперечувати його існування не має жодних підстав. Вагомим
кроком на шляху його розвитку стало прийняття Господарського кодексу
України. У главі 28 цього Кодексу вперше зроблено спробу визначити загальні
засади адміністративної відповідальності юридичних осіб. У ній встановлено
перелік адміністративних стягнень, які законодавець називає адміністративногосподарськими санкціями, надано характеристику кожному з них, визначено
строк їх застосування та гарантії прав юридичних осіб у разі неправомірного
притягнення їх до відповідальності. Тобто Господарський кодекс України можна
назвати
не
тільки
законом,
який
офіційно
визнав
адміністративну
відповідальність юридичних осіб, а й першим кодифікованим актом, у якому
зібрано загальні положення щодо такої відповідальності [4].
Однак слід пам'ятати, що приписи Господарського кодексу України України
стосуються далеко не всіх випадків адміністративної відповідальності юридичних
осіб. Вони регулюють відповідальність за порушення у сферах обмеження
монополізму, захисту конкуренції, захисту прав споживачів, містобудування,
реклами, виконання державних замовлень тощо. На відповідальність за
порушення у сфері оподаткування, пожежної та санітарно-епідеміологічної
безпеки, використання природних ресурсів, банківської діяльності та деяких
інших ці загальні положення не поширюються [11, с. 78].
Адміністративну відповідальність юридичних осіб слід розглядати як
самостійний вид адміністративної відповідальності. Він тісно переплітається з
адміністративною відповідальністю фізичних осіб. Так, у разі вчинення
адміністративного правопорушення юридичною особою можливі три варіанти
правових наслідків: притягнення до відповідальності самої юридичної особи, як у
разі порушення правил містобудування; притягнення до відповідальності
26
одночасно і юридичної особи, і посадових осіб, як у разі вчинення порушення у
сфері обмеження монополізму; притягнення до відповідальності лише посадової
особи, як за порушення митних правил [15, с. 78].
Оскільки діяння, що складають об’єктивну сторону правопорушення
посадової особи, не можуть існувати окремо від об’єктивної сторони правопорушення юридичної особи (і навпаки), то такі правопорушення можна розглядати як
одне ціле і вважати складним правопорушенням. Складне правопорушення має
місце, коли об’єктивна сторона правопорушення юридичної особи, за яке
передбачена адміністративна відповідальність, є необхідною ознакою об’єктивної
сторони адміністративного правопорушення його посадової особи, і навпаки.
Оскільки об’єктивна сторона адміністративного правопорушення посадової особи
включає і власні дії, і їх наслідки у вигляді протиправних дій юридичної особи, а
також причинний зв’язок між ними, то під час визначення суб’єктивної сторони
цього правопорушення необхідно оцінювати як психічне ставлення посадової
особи до власних дій, так і ставлення до їх наслідків - протиправних дій
юридичної особи. Тому одночасно зі встановленням вини посадової особи встановлюється і вина юридичної особи [10, с. 232-233].
Проте дії юридичної особи завжди зумовлені діями людей, тобто дії
юридичної особи є наслідком дій людей, між ними існує певний зв’язок, і тому
визначення вини юридичної особи має враховувати саме зв’язок між діями
фізичних осіб, що входять до складу юридичної особи, і протиправними діями
власне юридичної особи. Оскільки вина є суб’єктивною категорією, то у
визначенні вини юри дичної особи має бути присутня суб’єктивна оцінка цього
зв’язку [12, с. 101].
Отже, вина юридичної особи - це психічне (свідоме) ставлення фізичних
осіб, що входять до складу юридичної особи, до зв’язку між їхніми діями (бездіяльністю) і протиправними діями власне юридичної особи. Психічне ставлення
фізичної особи до зв’язку між її діями і протиправними діями юридичної особи
може виявлятися в двох формах:
27
- фізична особа усвідомлює, що її дії (бездіяльність) приведуть до вчинення
юридичною особою протиправного діяння, і вчиняє такі дії (продовжує
бездіяльність);
- фізична особа не усвідомлює, що її дії (бездіяльність) приведуть до
вчинення
юридичною
особою
протиправного
діяння,
хоча
повинна
усвідомлювати це, і вчиняє такі дії (продовжує бездіяльність).
Визначаючи суб’єктивну сторону адміністративного проступку за участю
організації (юридичної особи), варто звернути увагу на той факт, що вина не може
розглядатися за аналогією «вини», передбаченої
в Цивільному кодексі
(відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників), оскільки
рішення може прийматися акціонерами, а останні, як відомо, можуть не бути
працівниками організації [15, с. 78-79].
Таким чином, адміністративну відповідальність юридичної особи не можна
розглядати ані як відповідальність посадових осіб, ані як відповідальність
колективу організації. Це повністю нове явище у сфері адміністративно-правового
регулювання, народжене соціально-економічними перетвореннями, і потребує
подальшого аналізу.
ВИСНОВКИ
28
Таким
чином,
дослідивши
питання
юридичних
осіб
як
суб’єктів
адміністративного права, можна зауважити наступне:
1. Враховуючи вищевикладені думки провідних учених-адміністративістів,
можна зробити висновок, що суб’єктом адміністративно-правових відносин є
конкретно визначені учасники (суб’єкти адміністративного права) цих відносин,
що наділені суб’єктивними правами та юридичними обов’язками, передбаченими
й забезпеченими адміністративно-правовими нормами, які вони реалізують під
час надання адміністративних послуг і здійснення виконавчо-розпорядчої
адміністративної діяльності. Для того, щоб бути суб’єктом адміністративного
правовідношення, треба мати адміністративну правоздатність, а саме здатність
суб’єкта мати юридичні обов’язки й права у сфері державного управління. Проте
для вступу суб’єкта в адміністративно-правові відносини недостатньо тільки
адміністративної
правоздатності,
необхідно,
щоб
суб’єкт
володів
адміністративною дієздатністю, під якою розуміється здатність суб’єкта
практично реалізувати своїми діями в правовідносинах свою адміністративну
правоздатність, свої юридичні обов’язки й права тощо.
2.
Суб’єктами
адміністративно-правових
відносин
є
наділені
адміністративною правосуб’єктністю учасники таких відносин, які беруть у них
активну участь, реалізуючи при цьому суб’єктивні права та/або виконуючи
суб’єктивні обов’язки. До таких належать: фізичні особи - громадяни України,
іноземці, особи без громадянства; юридичні особи - органи виконавчої влади,
будь-які інші державні органи, органи місцевого самоврядування, об'єднання
громадян, підприємства, установи, організації (в особі їхніх керівників, які
очолюють органи управління цих підприємств, установ, організацій); колективні
суб'єкти (утворення), які не мають ознак юридичної особи, але тією чи іншою
мірою
наділені
обов'язками:
нормами
структурні
адміністративного
підрозділи
права
державних
певними
правами
і
і
недержавних
органів, підприємств, установ, організацій, деякі інші громадські утворення (на
кшталт загальних зборів громадян за місцем проживання).
29
3. Необхідно зазначити, що юридична особа в сучасному розумінні
теоретиків права розглядається лише як інструмент і визначається тільки через
властивості, які відрізняють його від інших інструментів, але законодавець нічого
не говорить про те, для чого слугує такий інструмент, і тим більше не розглядає
юридичну особу як повноцінний суб’єкт права. Водночас, юридична особа має
свої ознаки й особливості створення і діяльності, своє призначення і як
колективне утворення виражає свою волю через діяльність колективу людей, а
тому для забезпечення ефективності заходів правового впливу на юридичну особу
необхідно враховувати специфіку самого об’єкта впливу. У сучасному світі стає
дедалі більш утрудненим і необ’єктивним ставлення до юридичної особи як до
фіктивного утворення, створеного для забезпечення реалізації тих чи інших
інтересів фізичних осіб, сучасна корпорація стає більше схожою на колективний
організм з усіма притаманними живому організму ознаками потребами, правами й
обов’язками. Від теоретичного переосмислення такого значення та місця
юридичної особи в сучасному світі залежить можливість подальшого правильного
й об’єктивного регулювання суспільних відносин за їх участі, забезпечення
обрання таких методів адміністративного впливу, які можуть бути більш
ефективними з одночасним збереженням балансу інтересів між суб’єктом і
об’єктом такого регулювання.
4. Питання класифікації юридичних осіб, на жаль, були і залишаються лише
опосередкованим предметом дослідження з боку вчених-адміністративістів, які
лише
в
аспекті
розгляду
загальних
критеріїв
класифікації
суб’єктів
адміністративного права торкаються й класифікації юридичних осіб. Таким
чином, варто констатувати відсутність в адміністративно-правовій доктрині чітко
розроблених критеріїв розподілу юридичних осіб за певними видовими та
родовими ознаками. Класифікація юридичних осіб як суб’єктів адміністративного
права потребує подальшого вдосконалення.
5. Отже, встановлення адміністративної відповідальності є одним з
ефективних засобів забезпечення дотримання всіма учасниками правовідносин
приписів правових норм. З огляду на це, практичне значення законодавчого
30
визнання підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян суб’єктами
адміністративної відповідальності полягає в тому, що у разі порушення порядку і
правил,
встановлених
відповідальність
законодавством,
безпосередньо
посадових
немає
осіб.
можливості
встановити
Наслідком
безкарності
правопорушень стає зниження ефективності державного управління у певних
сферах, заподіяння шкоди інтересам держави і суспільства. Але складність цієї
проблеми потребує подальших наукових розробок, науково обґрунтованих
досліджень, оскільки це питання пояснюється специфічними ознаками юридичної
особи як суб’єкта вчиненого проступку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
31
1. Конституція України від 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради
України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від
07 грудня 1984 року. Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР). 1984.
№51. Ст. 1122.
3. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року.
Відомості Верховної Ради України. 2003. №№ 40-44. Ст. 356.
4. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року.
Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18, №1-20, № 21-22. Ст. 144.
5. Про виключну (морську) економічну зону України: Закон України від 16
травня 1995 року. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 21. Ст. 152.
6. Про політичні партії в Україні: Закон України від 05 квітня 2001 року.
Відомості Верховної Ради України. 2001. № 23. Ст. 118.
7. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового
захисту: Закон України від 08 липня 2011 року. Відомості Верховної Ради
України. 2012. № 16, Ст. 146.
8. Про громадські об'єднання: Закон України від 22 березня 2012 року
Відомості Верховної Ради України. 2013. № 1. Ст. 1.
9. Битяк Ю. Адміністративне право України. Х.: Право, 2014. 956 с.
10. Кузьменко О. Адміністративна відповідальність та провадженя у
справах про адміністративні правопорушення. К.: ЦУЛ, 2016. 388 с.
11. Пастух І. Адміністративне право. К.: ЦУЛ, 2017. 232 с.
12. Пєтков С. Адміністративне право: актуальні питання та інноваційні ідеї.
К.: КНТ, 2019. 148 с.
13. Горбач А.М. Суб’єкти адміністративно-правових відносин. Науковий
вісник публічного та приватного права. 2016. №2. С. 172-174.
14. Дараганова Н.Г. Деякі питання класифікації суб’єктів адміністративного
права. Право України. 2018. № 10. С. 45-50.
32
15. Кравець М.О. Адміністративна відповідальність юридичних осіб.
Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2017. № 4. С. 75-78.
16. Литвин І. Сутність системи суб’єктів адміністративно-правових
відносин. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 5. С. 63–66
17. Лютіков П.С. Юридичні особи – суб’єкти адміністративного права:
оновлені
підходи
до
класифікації.
Вісник
Запорізького
національного
університету. 2014. №1. С. 135-142.
18. Мацелик Т. О. Суб’єкти адміністративного права: поняття та система:
монографія.
Ірпінь:
Видавництво
Національного
університету
державної
податкової служби України, 2013. 342 с.
19. Петрова І.Г. Особливі ознаки юридичної особи. Науковий вісник
Ужгородського національного університету. 2013. № 22. С. 208-210.
20.
Полюхович
Д.
Суб’єкти
адміністративно-правових
відносин.
Адміністративне право і процес. 2021. № 2. С. 113-119.
21. Танчик О.М. Юридична особа як суб’єкт адміністративного права.
Південноукраїнський правничий часопис. 2019. № 4. С. 13-18.
33