МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Захищено на кафедрі з оцінкою______________________ «____»_________________________ Підписи________________________ _______________________________ КУРСОВА РОБОТА ТЕМА: «Ціноутворення на підприємствах туристичного та готельноресторанного бізнесу» Науковий керівник П.І.П._____________________ __________________________ до захисту допущений «____»_______________20___ ЗМІСТ Вступ…………………………………………………………………………… 4 Розділ 1. Теоретико-методологічні основи ціноутворення на підприємствах туристичного та готельно-ресторанного бізнесу. Поняття 1.1. ціни й цінова політика 6 підприємства…………………………... 1.2. Функції, види і значення ціни на підприємствах туристичного та готельно-ресторанного бізнесу………………………………………………. 11 1.3. Стратегії та методи ціноутворення………………………………………. 16 1.4. Нормативно-правове забезпечення застосування ціноутворення підприємства туристичної галузі в 22 Україні…………………………………... Розділ 2. Практичні аспекти ціноутвореннятуристичного продукту в туристичній агенції «Супутник». 2.1. Організаційно-економічна характеристика туристичного агентства 27 «Супутник»………………………………………………………………….. 2.2. Оцінка формування ціноутворення в туристичній агенції 37 «Супутник»…................................................................................................. 2.3. Аналіз ефективності використання методів ціноутворння на 40 туристичному підприємстві…………………………………………………... Розділ 3. Напрями удосконалення процесу ціноутворення на 43 підприємствах туристичного та готельно-ресторанного…………………… Висновки……………………………………………………………………….. 45 Список використаної літератури…………………………………………….. 47 Додатки…………………………………………………………………………. 49 5 ВСТУП Туризм, як одна із провідних галузей світової економіки, має значний вплив на формування ВВП, створення додаткових робочих місць, забезпечення зайнятості населення і активізації зовнішньоторговельного балансу. Постійно зростає значення туризму як джерела валютних надходжень, інструменту розширення міжнародних контактів, вирівнювання регіонального розвитку. Туризм, як вид підприємницької діяльності, є привабливою і прибутковою сферою бізнесу, яка має значні потенційні можливості для залучення іноземних інвестицій. В умовах ринкової економіки індустрія туризму наділена певною специфікою, як спричинена самою природою туристичних продуктів і послуг, особливостями їх виробництва, формуванням і реалізації. Усе це в сукупності, обумовлює особливу поведінку споживачів туристичних послуг. Послуги туризму є кінцевим продуктом, призначеним безпосередньо для споживання, тому ціни на послуги – це роздрібні ціни. Стійкість попиту на туристичні послуги залежить від індивідуальних особливостей людини, тому при встановленні цін на них слід враховувати наступний психологічний момент: ціна не повинна викликати негативних емоцій у потенційних покупців. Процеси виробництва, реалізації і споживання послуг збігаються за часом, тому у сфері послуг застосовується сезонна диференціація цін і тарифів; попит на послуги туризму носить яскраво виражений сезонний характер [1]. Актуальність теми полягає в тому, щоця проблема є доволі гострою в умовах ринкової економіки, що припускає об'єктивну і всебічну участь у регулюванні відтворювального процесу всіх вартісних економічних категорій, в першу чергу, ціни. В умовах ринкової економіки, комерційний успіх будь-якого підприємства багато в чому залежить від правильно обраної стратегії і тактики ціноутворення на товари і послуги. Складність ціноутворення полягає в тому, що ціна – категорія багатоскладова. На її рівень впливає комплекс політичних, 5 економічних, психологічних і соціальних факторів. Правильно обрана цінова політика, грамотна тактика формування цін, економічно вивірені методи ціноутворення складають основу успішної діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форм власності. Об’єкт дослідження–туристична агенція «Супутник». Предмет дослідження– цінова політика та механізм ціноутворення на послуги туристичної агенції «Супутник». Мета курсової роботи – досліджувати механізм ціноутворення на підприємствах туристичного бізнесу. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань: 1) дати теоретичне обґрунтування ціноутворення на підприємствах туристичного бізнесу; 2) розглянути сутність, структуру, функції і значення ціни на підприємствах; 3) проаналізувати механізм ціноутворення; 4) запропонувати рекомендації по вдосконаленню цінової політики підприємства. У першому розділі розглядаються питання теоретико-методологічних основ ціноутворення на підприємствах туристичного та готельно-ресторанного бізнесу. У другому розділі досліджуються практичні аспекти ціноутворення туристичного продукту в туристичній агенції «Супутник». Звертається увага на організаційно-економічну характеристику туристичного агентства, оцінку формування ціноутворення та аналіз ефективності використання методів ціноутворння на туристичному підприємстві. У третьому розділі досліджуються напрями удосконалення процесу ціноутворення на підприємствах туристичного та готельно-ресторанного. 6 Розділ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ТУРИСТИЧНОГО ТА ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ 1.1 Поняття ціни й цінова політика підприємства. Ціна (Price) – це грошовий вираз вартості товару, який відображає рівень суспільно необхідних витрат праці. Цінова політика підприємства – це комплекс заходів фірми, до якого відноситься формування ціни, знижок, умов оплати за товар, реалізація якого покликана забезпечити задоволення потреб споживачів і отримання фірмою прибутку, а також вирішення стратегічних завдань фірми. Основна мета – одержання максимального прибутку. Проміжними цілями можуть бути: захист на ринку своїх позицій, вихід на ринок з новим товаром, швидке відшкодування виробничих витрат. Основу ціноутворення як базового елемента маркетингової політики підприємства, орієнтованої на стан та перспективи ринку, специфіку і потреби споживачів, має складати системний стратегічний підхід, напряму пов'язаний з політикою позиціювання товарів та іншими складовими комплексу маркетингу. Складність ціноутворення полягає в тому, що ціна - категорія кон'юнктурна, на неї здійснюють значний вплив політичні, економічні, психологічні, соціальні чинники: а). ціни як економічний інструментарій використовуються для вирішення економічних та політичних задач розвитку суспільства на всіх стадіях розширеного виробництва; б). ціни визначають всі основні пропорції в економіці: будучи елементом економічних зв'язків між виробництвом та споживанням; в). ціни впливають на формування споживчого попиту і структуру витрат населення тощо [8]. 7 Ціна в ринковій економіці – це плід точних розрахунків витрат і інтуїції менеджерів, знання поточної і перспективної кон'юнктури ринку, грамотно проведеної реклами та стратегії маркетингу. У кінцевому рахунку ціна визначається ринком як сума грошових одиниць, за яку покупець готовий купити товар, а виробник – продати. Сутність ціни визначається її роллю і виконуваними нею функціями. Ціни відіграють важливу роль як в економіці в цілому, так і в діяльності окремих підприємств. Від рівня ціни залежать кінцеві результати роботи підприємства, у тому числі прибуток і рентабельність. Ціни виступають основним фактором у вирішенні таких питань, як визначення ринків збуту продукції, доцільність виробництва товару або послуги, розрахунок витрат виробництва, визначення обсягів інвестицій [5]. В умовах ринкової економіки ціна є найважливішим економічним параметром діяльності туристичного підприємства, причому, часто ціна формується під впливом чинників, що складаються на ринку незалежно від підприємства, і у більшості випадків є для туристичного підприємства заданою. До числа найважливіших зовнішніх чинників ціноутворення в туризмі слід віднести: співвідношення туристичного попиту та пропозиції; рівень та динаміка конкуруючих цін; державне регулювання ціноутворення в туризмі; споживачі туристичних послуг. Окрім цього, на ціну туристичного продукту впливає ціла низка чинників: категорія обслуговування, форма обслуговування (групова або індивідуальна), кон'юнктура ринку туристичних послуг, сезонність надання послуг, транспортний засіб, що використовується, ефективність реклами та інші. Суттєво впливає на ціну поведінка конкурентів та ціни на їх продукцію чи послуги. Як правило, при формуванні ціни на туристичний продукт використовують маркетингові дані, що дозволяють контролювати ціни конкурентів. До них можна віднести: 8 динаміку обсягів продажів в натуральних і вартісних вимірах; зміни цін конкурентів по різних групах туристичних продуктів; обсяг продажів за заниженими цінами; категорії споживачів, до яких застосовуються занижені ціни; кількість втрачених споживачів у зв'язку з маркетинговими заходами конкурентів тощо. Значний вплив на ціноутворення в туристичній індустрії має держава, яка через систему важелів може регулювати ціни на туристичну продукцію. Так, в Україні майже всі пам'ятки природи, історії, культури, архітектури знаходяться в сфері впливу державного сектору. Вся соціальна інфраструктура, автомобільні дороги, залізниця та і більшість авіакомпаній контролюються державою. Держава встановлює і регулює ціни в державних готелях, санаторіях, пансіонатах, будинках відпочинку [5]. Частково держава може вплинути на ціну і за допомогою економічних важелів, наприклад, використовуючи валютний контроль, встановлюючи нові податки або збільшуючи існуючі. Також ціноутворюючими внутрішніми чинниками в туризмі є: вартість (собівартість) пакету туристичних послуг; нормативний дохід туристичної фірми (витрати і прибуток); Туристична фірма не надає туристичні послуги самостійно, а виступає як посередник між постачальниками туристичних послуг і споживачами. Туристична фірма формує пакет з послуг, законтрактованих у постачальників, і, відповідно, не може впливати на умови їх виробництва і собівартість. У своїй ціновій політиці туристична фірма багато в чому залежна від рівня цін і тарифів постачальників. Система цін для окремого туристичного підприємства складається з трьох блоків взаємозалежних і взаємодіючих цін: 9 а). ціни, за якими туристичне підприємство закуповує економічні ресурси, необхідні для простого і розширеного відтворення, у тому числі послуги окремих підприємств туристичної індустрії, які будуть включені в туристичний пакет; б). ціни, які вживані туристичними підприємствами для здійснення внутрішньогосподарських розрахунків між структурними підрозділами, наприклад, коли туристичний оператор реалізує туристичний продукт через свого агента або коли готель просуває послугу розміщення за допомогою власного туристичного агента; в). ціни, за якими туристичне підприємство по різних каналах реалізує туристичний продукт або окремі послуги безпосередньо туристу [10]. Оптимально встановлена ціна на туристичний продукт повинна повністю забезпечувати повернення всіх витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією цього продукту, а також отримання певного прибутку. Отже, маркетингова складова ціноутворення на туристичний продукт є не що інше, як віддзеркалення впливу зовнішнього середовища на формування механізму ціноутворення на туристичних підприємствах. Причому при ринковому ціноутворенні реальний процес формування цін відбувається не у сфері розробки туристичного продукту, а у сфері його реалізації з орієнтацією на принципи науковості, цільової спрямованості, безперервності і єдності процесу ціноутворення. В той же час економічна і бухгалтерська складові ціни туристичного продукту безперервно змінюються під впливом зовнішніх ринкових чинників. При цьому слід враховувати, що система цін є сукупністю взаємозв'язаних і взаємообумовлених цін, які дозволяють усім підприємствам туристичної сфери нормально здійснювати свою діяльність і реалізовувати туристичний продукт з найбільшою вигодою. Проте процеси формування ефективного механізму ціноутворення на туристичному підприємстві повинні враховувати увесь комплекс маркетингових, бухгалтерських і економічних складових з обов'язковим обліком багатосторонньої одночасної дії усієї сукупності зовнішніх і 10 внутрішніх чинників, що впливають на діяльність туристичного підприємства з позицій не лише досягнення його цілей, але і забезпечення стійкої конкурентоспроможності. Будь-яке підприємство повинно мати впорядковану методику встановлення ціни на вироблену ним продукцію чи послуги. Найбільш загальний алгоритм методики розрахунку ціни можна представити таким чином: постановка задач ціноутворення; визначення попиту; оцінка витрат; аналіз цін і витрат конкурентів; вибір методів ціноутворення; встановлення остаточної ціни. Визначення цілей і завдань ціноутворення обумовлене тим, що фірма повинна, передусім, визначити, яких цілей вона хоче досягти за допомогою продажу цього продукту за відповідною ціною [20]. Визначення мети ціноутворення відбувається з урахуванням забезпечення існування туристичних підприємств в умовах конкуренції. Метою цінової політики туристського підприємства є максималізація отримання поточних прибутків і завоювання лідерства за показниками частки ринку або якості послуг. Туристична компанія, обираючи мету ціноутворення, прагне до сягти чотири різні цілі бізнесу: 1) виживання на ринку – для утримання на ринку туристичному підприємству слід встановити низьку ціну з надією, що ринок буде чутливим до неї. Встановлювані ціни мають покривати витрати, за безпечуючи хоча б процес відтворення. Прибуток у цьому випадку як мета відступає на другий план; 11 2) максималізація поточного прибутку – туристичне підприєм ство будьщо прагне обрати таку ціну, яка дала б можливість отри мати максимальний прибуток. Причому не в майбутній перспективі, а на короткому відтинку часу; 3) завоювання лідерства за показниками якості та рівня обслуговування туристів – найвищі якість та рівень обслуговування дають підставу встановлювати високу ціну. Висока ціна дає змогу компенсувати високі витрати на дотримання відповідного рівня обслуговування; 4) завоювання лідерства за показниками частки ринку – туристичне підприємство орієнтується на завоювання передових позицій щодо показників частки ринку. Домінуючої позиції на ринку можна досягти за рахунок зниження витрат і отримання високого три валого прибутку. Політика цін при цьому гнучка, адже одних по купців із низькою платоспроможністю можуть привабити дешеві туристські подорожі чи низька вартість поселення, інших – дешеві послуги насторожать, бо не вселяють довіри характеристики якості та рівень обслуговування [16]. 1.2Функції, види і значення ціни на підприємствах туристичного та готельно-ресторанного бізнесу. Установлення ціни не є простим механічним актом, адже ціна водночас повинна відображати результати господарської діяльності та бути гнучким інструментом у конкурентній боротьбі на міжнародних ринках. Ціни виконують три основні функції. 1. Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку та вимірювання витрат праці на виробництво продукції чи надання послуг. 2. Розподільча функція ціни зводиться до того, що за допомогою цін здійснюється перерозподіл частин доходів суб’єктів господарювання та населення. 12 3. Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання [17]. Ціна одиниці продукції формується з відповідних складових. Так, наприклад собівартість та прибуток складають оптову ціну підприємства; оптова ціна підприємства з врахуванням податку на додану вартість, акцизного збору та оптово-збутової надбавки складають оптову ціну реалізації; відповідно, оптова ціна реалізації та торгівельна надбавка – це роздрібна ціна. За характером обслуговування обігу: оптові ціни покупки й продажу; біржові роздрібні ціни. Залежно від державного впливу, регулювання, ступеня конкуренції: а). вільні ціни (ціна попиту, ціна пропозиції); б). регульовані ціни (граничні, фіксовані). За способом фіксації: тверді; рухомі (ціни, зафіксовані на дату підписання контракту); ковзаючі (ціна може бути переглянута з урахуванням змін у витратах виробництва). Залежності від виду ринку: 1) ціна товарних аукціонів; 2) біржові котирування; 3) ціна торгів. Перш ніж розробити стратегію формування ціни, фірма має проаналізувати всі фактори, які впливають на рішення. До внутрішніх факторів, які впливають на ціноутворення, можна віднести витрати фірми (при чому не всі їх складові підлягають контролю з боку компанії – ціни на сировину, транспортні витрати, вартість реклами). За умови підвищення витрат фірмі можуть допомогти інші складові комплексу маркетингу: звуження асортименту за рахунок неприбуткових товарів та їх окремих модифікацій; модернізація товарів, перепозиціювання їх, скорочення 13 ступеня диференціації. Зниження витрат не завжди позитивно відбивається на ціновій політиці. Так, за умови падіння цін на цукор продуцентам кондитерських виробів не вигідно позиціювати їх як дешеві товари. Тут також може бути здійснена підтримка з боку товарної політики (збільшення ваги коробки цукерок без зміни ціни). Внутрішніми факторами також можуть бути цілі маркетингу, стратегії комплексу маркетингу. До зовнішніх факторів, які впливають на процес ціноутворення, можна віднести дії уряду, учасників каналів збуту, реакцію споживачів, політику конкурентів. Уряд може здійснювати вплив у рамках антидемпінгових законів, установлювати штрафи або інші види стягнень за фіксування цін (як горизонтальне, так і вертикальне), за обман у ціновій рекламі. Торговий посередник може продавати товар під приватною маркою, відмовитись від реалізації невигідних товарів, встановлювати високу ціну на ту чи іншу марку товару, а інші реалізовувати дешевше ("продаж проти марки"). За умови високого ступеня конкуренції ціни регулює ринок, цінові війни витісняють слабкі фірми з ринку [7]. Якщо конкуренція обмежена, то ступінь контролю фірми над цінами зростає, і вплив ринку зменшується. Споживачі здійснюють вплив як у плані еластичності попиту за цінами, так і поведінковими особливостями, що дуже важливо для цільового маркетингу (економні покупці, персоніфіковані, етичні, апатичні). Оскільки туристичний ринок розвивається в умовах конкуренції, туристичні підприємства, щоб не втратити клієнтів, враховують ринкову ціну товару, запланований прибуток за рахунок зниження витратних компонентів, регулюють ціну на основі ретельних досліджень потреб туристів та пропозиції на туристичному ринку. Оцінка витрат враховує собівартість послуг, в яку входить вартість товарів і сировини, поточні витрати на виробництво, реалізацію, організацію, споживання послуг туризму. Крім цього, враховуються знижки для окремих груп туристів на окремі види послуг та комісійна винагорода на користь 14 турагента. Собівартість туристичного продукту чи послуги – це грошова форма витрат на формування та збут туристичного продукту чи послуги. Собівартість є одним із найважливіших показників ефективності виробництва, оскільки собівартість знижується тільки тоді, коли усі ланки туристичного підприємства інтенсивно та ефективно працюють [14]. Обравши один з методів ціноутворення, туристичне підприємство, приймаючи рішення щодо встановлення остаточної ціни, враховує деякі додаткові фактори. При цьому мають значення психологічні аспекти цін, тобто ціна не повинна викликати негативних емоцій у потенційних покупців послуги, політика цін підприємства із врахуванням сезонної диференціації цін і тарифів, вплив цін на мікро- й макрооточення туристичного підприємства. Вартість туристської подорожі включає такі головні статті витрат: вартість проїзду; вартість проживання; вартість харчування. Вартість послуг, що надаються туристичними фірмами, являє собою сукупність поточних, матеріальних і фінансових витрат, виражених у грошовій формі. Вона експлуатаційної відображає досягнутий техніко-організаційний діяльності підприємств готельного, рівень ресторанного та транспортного господарств, пов’язаний з виробництвом і реалізацією послуг. Собівартість туристської подорожі – важливий показник діяльності туристичних фірм тому, що вона впливає на величину прибутку та рентабельності. Собівартість послуг туристичних підприємств складається з: витрат на утримання й експлуатацію основних фондів; обігових коштів, що направляються на придбання матеріальних ресурсів; витрат на оплату праці. На відміну від промислових підприємств, туристичні підприємства пов’язані з експлуатаційною діяльністю й тому структура їх затрат є різною. 15 Проте, є й спільні елементи витрат, такі, як витрати на амортизацію, енергію опалення, водопостачання тощо. Вартість туристської подорожі залежить від кількості туристських послуг, що пропонуються. Туристові можуть бути надані або певні види послуг на його вибір, або повний комплекс туристських послуг, ідо може надаватись шляхом продажу інклюзив-турів. На конкретну величину ціни в певний період впливають не лише еластичність попиту та рівень витрат, а й ціни конкурентів. Тому кожна туристична компанія повинна бути добре обізнаною з ціна ми конкурентів. Для цього можна використати різні підходи: опитування покупців; вивчення якості та рівня обслуговування порівняно з ціною туристської подорожі конкурента; зіставлення попиту покупців на туристські послуги конкурентів. Основними факторами ціноутворення є: а). витрати як основа для встановлення ціни; б). ціни конкурентів як орієнтир для цін на власні послуги; в). характеристика туристської подорожі чи категорія засобу розміщування як підстава для встановлення максимальної ціни [13]. Встановлення ціни регулюється загальноприйнятими методами: 1) середні витрати плюс прибуток; 2) розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку; 3) оцінка споживчої вартості туристської подорожі; 4) вибір ціни на основі рівня поточних цін. Вибір методу ціноутворення та встановлення відповідно до нього певного рівня ціни є одним із етапів розроблення цінової стратегії і тактики туристичного підприємства. 1.3Стратегії та методи ціноутворення. 16 Формування стратегії ціноутворення - один з найбільш значущих аспектів функціонування підприємства (фірми) у ринковому середовищі. Стратегія ціноутворення являє собою обгрунтований вибір з кількох можливих варіантів ціни (або переліку цін) такого, який сприяв би найбільш ефективному вирішенню що стоять перед підприємством завдань у поточному та довгостроковому періодах. Існують такі стратегії встановлення ціни на туристичний продукт чи послугу: а). туристичне підприємство продає продукт за ринковою ціною, щодо дозволяє вберегтись від зниження цін, і таким чином ціна покриває допустимі витрати. Оскільки на ринку немає цінової диференціації, фірма буде використовувати нецінові техніки стимулювання попиту; б). туристичне підприємство призначає більш низьку ціну порівняно з поточними ринковими цінами, тим самим створюючи собі репутацію підприємства, що пропонує низькі ціни. Така стратегія має право на функціонування за умови еластичності попиту на то вар чи послугу; інакше підприємство переманюватиме клієнтів своїх конкурентів, а це може призвести до початку цінової конкуренції; в). туристичне підприємство встановлює на свій продукт чи послуги ціну вищу за ринкову. Використання стратегії завищених цін повинно бути обумовлено найкращою якістю товару в даній галузі або підкріплено різними привабливими вигодами й унікальністю товару з метою виправдання високої ціни. Якість виступає джерелом дохо ду, який використовується на заходи щодо стимулювання попиту [6]. Можливе використання двох або трьох стратегій ціноутворення для створення продукту для задоволення потреб кожного сегменту ринку. Слід пам’ятати, що туристичні агенти встановлюють націнку на продажну ціну туристичного оператора, тим самим покриваючи свої накладні витрати й 17 отримуючи прибуток. Туроператори визначають нижній рівень цін, нижче якого турагенти не мають права знижувати ціни. Встановлена ціна на продукт чи послугу повинна забезпечувати реальний їх продаж, тому слід враховувати таке: 1) якщо конкуренти продають путівки у тому ж самому напрямку, то при значному підвищенні ціни на продукт можна втратити клієнтів; 2) зміни в зовнішньому середовищі (політичному, економічному, правовому); 3) продукт, який має більшу корисність для споживача і задовольняє більше споживчих потреб, тобто є більш цінним порівняно з продуктом конкурентів, має право бути проданим за більш високою ціною; 4) при встановленні ціни на продукт, схожий з продуктом конкурентів, повинні бути враховані ціни на продукти конкурентів; 5) при розробленні ціни продукту необхідно враховувати часовий аспект, тобто сезонність; 6) розрив у часі між моментом встановлення ціни і моментом купівлі 7) продажу туристичного продукту [13]. На ціноутворення в туристичній індустрії впливає неможливість точного оцінювання послуг у зв’язку з їхньою нематеріальною природою. Ціни туристичних підприємств подаються у прайс-листах. ІІрайс-лист складається на весь сезон і несе інформацію про ціни на тур на весь сезон. Але в них можливі зміни залежно від термінів по їздки, умов проживання та харчування, прав на знижки тощо. Враховується також диференціація цін залежно від рівнів доходів, віку, кількості туристів, термінів проживання у засобі розміщування. Добре підготовлений прайс-лист дає споживачеві можливість: наочно порівняти ціни фірми з цінами конкурентів; проаналізувати зростання та падіння цін залежно від сезону; вдома розрахувати і спланувати свою передбачувану поїздку за каталогом. 18 У туристичній практиці прямі змінні витрати туру включають складові ціни «нетто», передбачені у складі туру контрактною, агентською чи іншою туристичною угодою, а також прямі виробничі витрати туристичної фірми на придбання прав на послуги сторонніх організацій, оплату праці виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи, вартість послуг гіда, екскурсовода, перекладача та комісійну винагороду іншим посередникам – вітчизняним чи іноземним фірмам-партнерам. Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних, комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристичних фірм на виробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає такі складові Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він,(2.1) де Воп – витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату турфірми – 30 - 35%; Всз – відрахування на соціальні заходи – 12 - 15%; Вр –витрати на рекламу – близько 20%; Взб – витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту – близько 10%; Він – усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опалення, банківські послуги, амортизаційні відрахування та ін. – близько 20%. Отже, понад дві третини умовно-постійних витрат туристичних фірм – це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату з відрахуваннями на соціальні заходи. Інколи сума умовно-постійних витрат туристичних фірм розподіляється між різними турами рівними частками, але такий метод розподілу витрат не можна вважати виправданим, тому що асортимент турів, які реалізує підприємство, суттєво відрізняється за ціною «нетто», за інтенсивністю продажу та іншими чинниками. Некоректний розподіл умовно-постійних витрат спричиняє помилки у планових розрахунках цін на тури, валового прибутку та інших показників діяльності на наступний період. Більш об'єктивним та економічно виправданим є метод розподілу умовно-постійних витрат пропорційно до маржинального доходу, що входить до ціни пропозиції 19 туру та обумовлюється туристичними угодами й контрактами. При розробці ціни на туристичний продукт, який реалізувався через посередників, враховують загальний розмір комісійної винагороди посередників. Туристична фірма, здійснюючи свою діяльність, повинна не лише зіставляти структуру витрат (співвідношення змінних і постійних витрат) з планованими обсягами виробництва туристичного продукту і розраховувати короткострокові середні витрати одного туру, але і враховувати цю закономірність при виборі цінової політики. Отже, ціна туристичного продукту визначається із врахуванням трьох головних груп чинників: витрат виробництва та збуту; туристичного попиту і пропозиції; рівня конкуренції на туристичному ринку. Із врахуванням цих чинників розроблені наступні методи ціноутворення: на основі витрат; з орієнтацією на попит; з орієнтацією на конкуренцію; міжнародних порівнянь; порівняння змінної вартості. Найбільш поширеним є метод, орієнтований на витрати. В цьому випадку ціна туристичного продукту дорівнює собівартості плюс фіксований відсоток прибутку. Цей метод є поширений з низки причин: туристичні підприємства знають свої витрати, а інформацією про попит володіють не завжди; при використанні цього методу більшістю виробників товару їх ціни, швидше за все, будуть наближені між собою, що зводить цінову конкуренцію до мінімуму; багатьом учасникам цього процесу здається, що такий підхід до встановлення ціни справедливий як до покупців, так і до продавців. 20 Серед витратних методів ціноутворення можна виділити такі, як «середні витрати плюс», метод мінімальних витрат, цільового ціноутворення, рівня поточних цін, агрегатний, структурних аналогії, тощо. Визначення ціни за методом «середні витрати плюс» є одним з найбільш простих і поширених методів ціноутворення. Процес формування ціни можна виразити за наступною формулою: Ц = С + П + Н, (2.2) де Ц – ціна; С – собівартість; П – прибуток туристичного підприємства; Н – податки. Специфікою цього методу є те, що спочатку виробники встановлюють відносно високу ціну на продукт, що просувається на ринок. Розрахунок ціни на основі фіксованого прибутку полягає в тому, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство планує отримати від надання послуг і визначається за формулою: Ц=Вз+(Вп+Пз)/N, (2.3) де Вз – змінні витрати на одиницю продукту (послугу); Вп – постійні витрати на весь туристичний продукт за певний період; Пз – загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу за той самий час; N – обсяг продажу продукту (послуг) в натуральному вимірі [20]. Ціноутворення з орієнтацією на попит передбачає аналіз запитів клієнтів і встановлення цін, припустимих для цільового ринку. Даний метод використовується у тому випадку, коли ціна є головним критерієм при покупці. При цьому виясняється максимальна сума, яку споживач готовий заплатити за туристичний продукт. Ціна встановлюється для конкретного сегменту ринку. Відмінна особливість цього методу – відсутність прямої залежності ціни від витрат виробництва. Метод ціноутворення "за рівнем попиту" передбачає встановлення ціни за 21 допомогою пробного продажу туристичного продукту або послуг в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон'юнктура ринку, супутні послуги [15]. Ціноутворення, яке зорієнтовано на рівень конкуренції полягає в тому, що ціни встановлюються на рівні ринкових, нижче чи вище ринкових – у залежності від цілей туристичної фірми. Особливістю даного методу є те, що не зберігається розрив між собівартістю та ціною. Ціноутворення з орієнтацією на рівень конкуренції враховує структуру аналогічного туристичного продукту конкурента, його особливості і ціну при остаточному рішенні про встановлення рівня ціни. Наступним з перерахованих методів є встановлення цін на рівні, адаптованому до міжнародних порівнянь. Згідно з цим методом надання туристичних послуг, на внутрішньому ринку, пропонується на рівні цін, що існують в сусідніх країнах. Найпоширенішим врегулюванням в цій сфері є пропозиція міжнародних туристичних бюро, які в каталогах пропонують ціни у світовій валюті (на даний час переважно в євро). Ціна каталогу перераховується згідно курсу НБУ (Національного Банку України) на українську валюту. Подібне врегулювання використовується європейською мережею готелів. Останнім з перерахованих методів в туризмі є метод порівняння змінної вартості. Основою для встановлення цін на конкретну туристичну послугу є порівняння рівня цін з безпосередніми змінами на ринку. Цей метод може стосуватися тих положень, які чітко задовольняють ті самі потреби споживачів і запропоновані на тому ж якісному рівні. Прикладом, що найповніше розглядає цей спосіб встановлення цін, є порівняння між послугами пасажирського транспорту різних видів, наприклад, переїзди на великі відстані поїздами та авіаперевезення. Вирішальним фактором порівняння є стандарт послуги та сукупний час поїздки між двома агломераціями, який зорганізований як засобами транспорту, так і перевізними засобами (як правило, автомобільним транспортом). 22 1.4 Нормативно-правове забезпечення застосування ціноутворення підприємства туристичної галузі в Україні. Сьогодні в Україні існує певна система впливу на процеси ціноутворення суб’єктів господарювання. Ця система, з одного боку, обмежує підприємства у виборі ціни, а з іншого – створює більш-менш справедливі умови функціонування для всіх учасників економічних відносин, сприяє створенню вільного конкурентного середовища, а також обмежує розвиток негативних тенденцій, таких як: монополістичне ціноутворення; штучне підвищення цін на товари першої необхідності тощо. Управління процесами ціноутворення підприємств в Україні ґрунтується на системі законів та законодавчих актів, головними з яких є: Закон України «Про ціни і ціноутворення»; Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»; нормативні документи Верховної Ради України; нормативні документи Кабінету Міністрів України; нормативні документи Державної Податкової Адміністрації України; роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України; нормативні документи органів місцевого самоврядування [9]. Сфера дії Закону України «Про ціни і ціноутворення» поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва. Цей Закон спрямований на забезпечення: а). рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративнотериторіальних регіонів республіки; 23 б). збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг; в). протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг; г). об’єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну; д). розширення сфери застосування вільних цін; е). підвищення якості продукції; ж). соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів; з). створення необхідних економічних гарантій для виробників; и). орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку [17]. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги громадського транспорту і зв’язку встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України. Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв’язку зі зміною умов виробництва та реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств. У розділі III Закону України «Про ціни і ціноутворення» висвітлюються питання, пов’язані з контролем за цінами. Тут сказано, що державний контроль за цінами здійснюється у разі встановлення і застосування державних 24 фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому у сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства [9]. І, нарешті, ст. 14 встановлює відповідальність за порушення державної дисципліни цін. Згідно з цією статтею вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та чинного порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залучен­ням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду (арбітражного суду). Особи, винні в порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності. Іншим Законом, що чинить значний вплив на процеси ціноутворення, є Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Цей Закон визначає правові основи обмеження та попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. Стаття 4Закону дає визначення діям, що вважаються зловживанням монопольним становищем на ринку. Згідно з цією статтею серед інших дій зловживаннями монопольним становищем вважаються: а). обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; 25 б). часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; в). встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів; г). встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів; д). встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції. Регулювання ціноутворення забезпечує цілий комплекс правових норм. Значну їх частину представлено цивільно-правовими нормами, що регулюють договірні ціни диспозитивними методами. Активна роль у формуванні цін належить також адміністративно-правовому регулюванню, що становить вже галузь публічно-правового впливу на ціни. Компетентні державні органи наділяються повноваженнями щодо встановлення цін, тарифів, граничних коефіцієнтів їхнього зростання, які реалізують як управлінську діяльність у фінансовій сфері. Структуру ціни формують, насамперед, за рахунок фінансово-правових інструментів. Такі елементи ціни, як собівартість (витрати), прибуток, податок на додану вартість, е предметом фінансово-правового регулювання. Саме в цьому аспекті й важливо розглянути фінансово-правові основи ціноутворення. Політику ціноутворення, що є складовою загальної економічної і соціальної політики України здійснюють відповідно до ст. З Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 3 грудня 1990 р. її спрямовано на забезпечення: а). рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно- територіальних регіонів; б). збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг; 26 в). протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг; г). об'єктивних співвідношень у цінах на промислову й сільськогосподарську продукцію, що забезпечують еквівалентність обміну; д). розширення сфери застосування вільних цін; е). підвищення якості продукції; ж). соціальних гарантій, насамперед для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів; з). формування потрібних економічних гарантій для виробників; и). орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку [9]. Державне регулювання ціп не можна розглядати як форму довільного втручання держави в організацію ринкових відносин. Його здійснюють через реалізацію механізмів, закріплених і спрямовують на забезпечення й врегульованих законодавством, і дотримання об'єктивних нормативів формування ціни, співвідношення цін різного виду. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ціни і ціноутворення" законодавство України про ціноутворення складається із закону про ціноутворення та інших актів законодавства України, які видають відповідно до нього й поширюють на всі підприємства й організації, незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва [9]. 27 Розділ 2 ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЦІНОУТВОРЕННЯТУРИСТИЧНОГО ПРОДУКТУ В ТУРИСТИЧНІЙ АГЕНЦІЇ «СУПУТНИК». 2.1 Організаційно-економічна характеристика туристичного агентства «Супутник». Підприємство ТОВ Туристична компанія «Супутник» діє на підставі статуту. Створене підприємство 08.06.2010 р.; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 136043 серії А01. Свідоцтво є підтвердженням реєстрації підприємства (додаток А). Організаційно-правова форма - товариство з обмеженою відповідальністю. Підприємство знаходиться за адресою: 18002, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Небесної Сотні, будинок 105, офіс 205; контактні телефони: (0472)32-33-35, 0977512877, 0637163625, еmail: mandrivnyk_ch@ukr.net, інтернет-сайт: www.mandrivnyk.ck.ua. Для провадження туроператорської діяльності була отримана ліцензія Міністерства культури та туризму України (серія АВ № 538536 від 20.07.2010 р.) на туроператорську діяльність (внутрішній та в’їзний туризм), яка наведена в додатку Б. Одним із найважливіших елементів внутрішнього середовища підприємства є його організаційна структура управління. Організаційна структура регулює розподіл завдань за відділами та підрозділами підприємства; компетентність відділів та підрозділів у вирішенні певних проблем; загальну взаємодію відділів та підрозділів. Організаційна структура має безпосередній вплив на реалізацію стратегії підприємства, його взаємодію зі зовнішнім середовищем та ефективне вирішення поставлених завдань [21]. Фірма має лінійну структуру управління – це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі. 28 Перевагамиструктури лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, несуперечливість команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль. Але керівник при цьому має бути висококваліфікованим універсалом, здатним вирішувати будь-які питання підпорядкованих йому ланок (рисунок 2.1). Директор відділ внутрішнього туризму: менеджер відділ міжнародного туризму: менеджер відділ водного туризму: менеджер адміністратор бухгалтерія: бухгалтер, касир Рисунок 2.1–Організаційна структура підприємства ТОВ Туристична компанія «Супутник» До основного складу підприємства належать чотири особи: а). директор: контролює роботу приватного підприємства «Супутник» в цілому, безпосередньо займається управлінням підприємства, здійснює пошук нових партнерів для розширення ринків, здійснює управління організацією та господарською діяльністю; б). менеджер по міжнародному туризму: бере безпосередню участь в управлінні підприємством, у вирішенні соціальних питань та продажі товарів; в). менеджер по внутрішньому туризму: здійснює рекламну діяльність, займається оформленням документів стосовно рекламної діяльності, приймає безпосередню участь в управлінні підприємством; г). бухгалтер: веде бухгалтерський облік, облік майна підприємства та контроль за його рухом, здійснює проведення всіх платежів та розрахунків[21]. Підприємницька діяльність здійснюється на засадах вибору партнера та максимальної вигоди. Відносини з партнером базуються на договірній основі. Підприємницьку діяльність туристична компанія «Супутник» може, вести як на території України так і за її межами. Підприємство має право здійснювати 29 зовнішньоекономічні операції в порядку передбаченому чинним законодавством України. Фінансовим результатом діяльності підприємства є досягнення максимального прибутку. Відносини з Державним бюджетом відбуваються згідно чинного законодавства України. Чистим прибутком власник розпоряджається на свій розсуд. Свою продукцію, товари, підприємство реалізує за договірними цінами [21]. Відділ водного туризму діє в сезон з квітня по жовтень із відповідним набором персоналу. Відділ внутрішнього туризму працює за різними напрямками по всій території України. Відділ міжнародного туризму діє за обмеженими напрямками та з іноземними туроператорами, з якими попередньо був заключений договір. Бухгалтерія займається щомісячними звітами та фінансовою документацією. Офісне приміщення є орендованим, знаходиться на 2 поверсі, площа – 18 м2. Оснащене офісне приміщення технікою, комфортними сучасними меблями, комп’ютерною технікою, має доступ до Інтернету, телефон-факс. Підприємство регулярно забезпечується рекламною продукцією. Це, зокрема, – каталоги, проспекти, візитки, карти, плакати, аудіо- та відеоматеріали. Також офіс забезпечений професійною літературою. Внутрішній трудовий розпорядок у турфірмі встановлюється локальним нормативним актом – правилами внутрішнього трудового розпорядку. Організації та підприємства з метою врахування особливостей трудових обов’язків працівників своєї галузі, режиму їх праці та відпочинку видають галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку. Правила внутрішнього трудового розпорядку в туристичній компанії «Супутник» закріплюють такі елементи, як порядок прийому та звільнення працівників, основні їх обов’язки, встановлюють режим робочого часу та відпочинку, визначають порядок заохочення працівників за успішну роботу та види і порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності. Працівники в туристичній компанії «Супутник» мають працювати чесно та сумлінно, додержуватись дисципліни праці, своєчасно й точно виконувати розпорядження керівника, підвищувати 30 продуктивність праці, поліпшувати якість продукції, дотримуватисьтехнологічної дисципліни, вимог щодо охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії. Це – основні обов’язки працюючих. Повний штаб працівників компанії «Супутник» налічує 7 осіб: директор фірми; менеджер з міжнародного туризму; менеджер з внутрішнього туризму; менеджер водного туризму; адміністратор на пароплаві; касир; бухгалтер [21]. Показники заробітної плати працівників туристичної компанії «Супутник» представлені у вигляді таблиці та подані в додатку В. Партнери є важливою ланкою для функціонування туристичної фірми. Компанія «Супутник» не є виключенням. Фірма співпрацює з багатьма провідними туроператорами світу: «Аккорд-тур»; «Алголь-тур»; «Гамалія-тур»; «ТурАфіша»; «Феєрія Мандрів»; «Апех Tour»; «CoralTravel»; «Natalietours»; «JoinUp»; «PegasTouristik» (додаток Д). Також «Супутник» співпрацює з авіакомпаніями, зокрема з такими, як: «Emirates»; «MAY»; 31 «AeroSvit»; «KLM»; «AirFrance»; «AmericanAirlines» (додаток E). Всі відносини приватного підприємства «Супутник» з партнерами базуються суто на договірній основі. Всі умови співпраці – строки подачі заявок, комісійні, ціни, комерційні винагороди, форс-мажорні обставини та інші умови обговорюються в договорах. Туристична компанія «Супутник» має підписані договори як з закордонними партнерами, так і з українськими. Послуги, які надаються корпоративним клієнтам бронювання готелів в Україні та за кордоном та бронювання й продаж авіаквитків на внутрішні та міжнародні рейси. Клієнти мають можливість зробити замовлення авіаквитків по телефону безпосередньо зі свого офісу. Закріплений за нами менеджер-консультант не просто зробить бронювання квитка, але й запропонує найбільш оптимальний маршрут. Угоди ТОВ «Супутник» із транспортними компаніями дозволяють запропонувати клієнтам авіаквитки по ексклюзивних тарифах. Купуючи авіаквитки у компанії «Супутник» споживачі отримують знижки [21]. Щодо організації автотранспортного обслуговування в Україні та за кордоном, то за попереднім замовленням компанія «Супутник» орендує автотранспорт будь-якого класу як в Україні так і за кордоном. Туристична фірма «Супутник» надає весь комплекс конференц-послуг, включаючи оренду залу різного класу з необхідним комплектом технічних засобів, синхронний переклад виступів, зустріч та розміщення гостей, трансфер, тощо. Швидка зміна попиту, високі темпи науково-технічного прогресу та інші фактори вимагають зміни стратегії підприємства. Правильний вибір організаційної структури служби маркетингу є тільки передумовою для її ефективної роботи. Необхідно укомплектувати цю службу висококваліфікованими спеціалістами, правильно розподілити між ними обов’язки, наділити їх відповідними правами, створити сприятливі умови для роботи [21]. 32 Діяльність будь-якого підприємства спрямована на досягнення поставлених перед ним цілей, які є початковим елементом при розробці планів і програм маркетингу; їх процес виконання повинен забезпечити просування до визначених рубежів. Оцінка рівня виконання наміченої мети та програм забезпечується за допомогою системи маркетингового контролю. Контроль маркетингу – постійна, систематична та неупереджена перевірка й оцінка стану і процесів в галузі маркетингу, іншими словами, - порівняння норм і реальногостану. Процес контролю складається з чотирьох стадій [ЗО]: встановлення планових величин і стандартів (цілі і норми); з’ясування реальних значень показників; порівняння; аналіз результатів порівняння. Всі стадії маркетингового контролю спрямовані на своєчасний вияв всіх проблем і відхилень від нормального просування до поставлених цілей, а також на відповідне коригування діяльності підприємства, щоб наявні проблеми не переросли в кризу. Система маркетингового контролю передбачає здійснення окремих видів контролю, призначених для спостереження та оцінки ефективності діяльності туристичного підприємства, виявлення всіх недоліків і вжиття відповідних заходів. Найважливішими видами контролю є контроль результатів і стратегічний контроль. Контроль результатів поєднує контроль за виконанням річних планів, контроль прибутковості, контроль ефективності маркетингових заходів тощо. Динаміка розвитку туристичного ринку та виробництва туристичних послуг, структурні зміни в економіці, нові громадські та державні орієнтири, екологічні аспекти - все це та багато інших важливих для туристичного підприємства факторів можуть і в реальному житті спонукають до відмови від раніше задекларованих цілей, зміни моделі розвитку, суттєвого коригування раніше прийнятих планів, стратегій, програм. Отже, кожне туристичне підприємство стратегічний контроль маркетингу. має періодично здійснювати 33 В туристичній компанії «Супутник» маркетинговою діяльністю займається молодший менеджер, він же - менеджер із внутрішнього туризму. До його обов’язків належить організація рекламної кампанії для підприємства, подання реклами до місцевих газет («Нова Доба», «Вечірні Черкаси», «Прочерк»), подання заявки до місцевого радіо та телестудій (PocmьFm, ДалматинFm, телеканали «Рось» «Антена» «Вікка»). Молодший менеджер також заключає договори на оренду біл-бордів для поширення реклами серед автомобілістів, замовляє в топографічних відділах друковану продукцію (брошури, візитки, проспекти), розмішує рекламу на інформаційних сайтах для користувачів мережі Інтернет (http://www.misto.ck.ua/, http://www.kray.ck.ua/, http://city.ck.ua/). Задля поширення інформації про Черкащину туристична компанія щорічно приймає участь у туристичній виставці UITT «Україна подорожі та Туризм» та ч у виставкових заходах, що організовуються на обласному та місцевому рівнях [21]. ТОВ Туристична компанія «Супутник» працює на ринку 8 років. Як туроператор внутрішнього туризму - з 2010 року. За цей час «Супутник» став провідним туроператором Черкащини. Про що свідчить велика кількість туристичних маршрутів як по Черкаській області, так і по Україні. Тур компанією розроблено та впроваджено на туристичний ринок Черкащини понад 60 туристичних маршрутів з культурно-пізнавального, релігійного, спортивного та рекреаційного туризму [21]. З метою популяризації внутрішнього туризму та виховання патріотизму у жителів м. Черкаси туристичною компанією запроваджено безкоштовну екскурсію містом «Черкаси – минуле і сучасність». Родзинкою цієї екскурсії є феєричне шоу з елементами бойового гопака. Окремим елементом діяльності тур підприємства є освітньо-виховна робота. Туристична компанія займається організацією шкільних екскурсій. Основні показники діяльності туристичної компанії «Супутник» представлені в таблиці 2.1 згідно бухгалтерської звітності фірми. Таблиця 2.1– Аналіз господарської діяльності туристичної фірми «Супутник» 2017 р. – 2019 р. 34 Показник Дохід(виручка) від реалізації туристичних послуг Податок на додану вартість Чистий дохід від реалізації тур послуг Собівартість реалізованих послуг Прибуток від реалізації до оподаткування 6.Адміністративні витрати 7.Інші операційні витрати 8.Витрати на збут 9.Фінансові витрати Фінансові результати від звич.діяльн до опод. Інші доходи Інші витрати Прибуток(збиток) до оподаткування підприємства Податок на прибуток (18%) Чистий прибуток(збиток) 2018-2017рр Абсол Відн. грн % 2019-2018рр Абсол. Відн. грн % 2019-2017рр Абс. Відн. грн % 56987, 68245,6 69561,1 2 11258 ,4 19,7 1315,5 1,9 12573 ,9 22,1 9497,9 11374,3 11593,5 1876, 4 19,7 219,2 1,9 2095, 6 22,1 47489, 56871,3 57967,6 3 9382 19,7 1096,3 1,9 10478 ,3 22,1 25213, 30214,2 32245,8 2 5001 19,8 2031,6 6,7 7032, 6 27,9 22276, 26657,1 25721,8 1 4381 19,7 -935,3 -3,5 3445, 7 15,5 -14 -2,8 280 19 237 15,6 2017р. 1515 2018р. 1472 2019р. 1752 300 100 50 -200 -66,7 -50 -50 -250 16,7 10 15 12 5 50 -3 -20 2 20 0 0 0 0 0 0 0 0 0 4619 22,6 1162,3 -4,6 3456, 7 16,9 20451, 25070,1 23907,8 1 20 10 15 8 17 10 20461, 25077,1 23914,8 1 3683 4514 4305 16778, 20563,1 19609,8 1 -5 -2 -25 -20 2 2 13,3 25 -3 0 -15 0 4616 22,5 1162,3 -4,6 3453, 7 16,9 831 22,6 -209 -4,6 622 16,9 3785 22,5 -953,3 -4,6 2831, 7 16,9 Проаналізувавши дані таблиці, бачимо що чистий дохід підприємства від реалізації туристичних послуг у 2018 році становить 56871,3 тис. грн., що на 9382 тис. грн.,або на 19,7%. більше ніж у 2017 році.В 2019 році чистий дохід становив 57967,6 тис. грн., що на 1096,3 тис. грн, або на 1,9% більше ніж у 2018 році. 35 Собівартість реалізованих послуг у 2018 році становила 30214,2 тис. грн., яка збільшилася на 19,8% порівняно з 2017 роком, а в 2019 році собівартість становила 32245,8 тис. грн., що на 6,7% перевищило 2018 рік. Прибуток від реалізації до оподаткування у 2018 році становив 26657,1 тис. грн., що на 4381 тис. грн., більше ніж у 2017 році, але в 2019 році цей прибуток складав 25721,8 тис. грн., що на 935,3 тис грн. менше ніж у 2018 році, показує зменшення на – 3,5%. Надання послуг, формування або виробництво туристичного продукту здійснюється у процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва, які за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі засоби підприємства, їх поділяють на основні та оборотні [10]. Під основними засобами туристичних підприємств розуміють ту частину засобів праці, які багаторазово беруть участь у виробничо-експлуатаційному процесі, повністю або частково зберігають свою натуральну форму, переносять частинами свою вартість на послуги в міру зношення. Таблиця 2.3 – Структура та динаміка основних засобів туристичної фірми «Супутник» за 2017 –2019 рр. 2018 р. грн. 2019 р. грн. Абсолютне відхилення, +,2019 2019 до до 2017 2018 Будинки та споруди 5847,6 6758,4 6842,7 995,1 84,3 117 101,2 Транспортні засоби 542,8 845,3 960,4 417,6 115,1 176,9 113,6 Інструменти, прилади, інвентар, (меблі) 254,7 265,1 336,8 82,1 132,2 127,04 Інші основні засоби 64,2 87 90,8 26,6 3,8 141,4 104,3 Малоцінні необоротні матеріальні активи 126 150,2 293,2 167,2 143 232,7 195,2 Разом 6835,3 8106 8523,9 1688,6 417,9 800,2 641,34 Показники 2017 р. грн. 71,7 Відхилення, % 2019 до 2017 2019 до 2018 36 Як видно з таблиці 2.3, вартість основних засобів туристичної фірми «Супутник» у 2019 році зросла на 1688,6 тис. грн , або на 800,2% в порівнянні з 2017 р., а в порівнянні з 2018 роком зросла на 417,9 тис.грн, або на 641,34%, що свідчить про те, що витрати на основні засоби туристичної фірми у 2019 році були більшими ніж в минулих роках. Частина туристичних підприємств володіє основними засобами невеликої вартості. Наприклад, туристична агенція, яка реалізовує туристичні продукти, може мати невелику матеріально-технічну базу, зокрема як оренду офісного приміщення з відповідними меблями, оснащену необхідними технічними засобами для обслуговування туристів (телефон, факс, комп’ютер, підключений до Інтернету, ксерокс та іншу офісну техніку). Вартість основних засобів підприємства, що надає транспортні послуги для перевезення туристів, є значно більшою, оскільки його матеріально-технічна база, окрім обладнаного офісу, складається з транспортних засобів (автобусів) та місць їх стоянки (гаражів). Структура засобів виробництва істотно впливає на формування фінансової ситуації підприємства. Участь основних й оборотних засобів в утворенні фінансового результату є неоднаковою. Для отримання прибутку безпосередній стосунок мають оборотні засоби, а основні засоби у цьому процесі виконують переважно посередницьку функцію. Отже, відношення майнових складових є важливим з погляду управління підприємством [7]. Оборотні активи – це частина майна підприємства, яка включає в себе матеріальні та грошові засоби, що одноразово беруть участь у виробничому процесі та повністю переносять свою вартість на готову продукцію (роботи, послуги). Вони забезпечують безперервність усіх процесів, які відбуваються на підприємствах: постачання, виробництво, збут, фінансування. Аналіз активів підприємства у 2019 р. на туристичному підприємстві «Супутник» наведено нижче в таблиці 2.4. Таблиця 2.4 – Аналіз активів туристичної фірми «Супутник» за 6 міс. 2019 р. 37 Питома вага(%) Абсолютні величини у загальній величині Зміни На кінець Показники На На кінець На початок звітного початок звітного +% року, грн. періоду, року періоду грн. Необоротні активи 4000 4390 50 50,2 +390 109,8 Оборотні активи Разом активів 4000 8000 4340 8730 50 49,8 100 100 +340 108,5 +730 109,1 Згідно даних таблиці, бачимо що, необоротні активи збільшилися на 390 грн., що у відсотковому відношенні складає 9,8 %, а оборотні активи збільшилися на 340 грн., що у відсотковому відношенні складає 8,5 %. 2.2Оцінка формування ціноутворення в туристичній агенції «Супутник» Закон України «Про туризм» дає наступне визначення: «Тур – туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг (бронювання, розміщення, харчування, транспорт, рекреація, екскурсії тощо)». Базою при ціноутворенні туристичного туру є собівартість туристичного продукту. Собівартість туристичного продукту (послуги) – грошова форма витрат на формування та збут туристичного продукту чи послуги. Будь-які витрати зорієнтовані на певний результат, що і виправдовує їхню доцільність. Стосовно туристичної фірми цей загальний принцип діяльності покладено в основу визначення собівартості послуг [1]. Під структурою собівартості розуміється питома вага різних видів витрат в повній собівартості продукції. Структура собівартості залежить від особливостей виробництва (до якої галузі відноситься виробництво, тип виробництва, географічне розміщення і ін.). 38 Залежно від того, який елемент витрат переважає в собівартості, прийнято розрізняти: матеріаломісткі, паливоємні, енергоємні і трудомісткі галузі. За етапами формування можна виділити наступні види собівартості: технологічна – це сума витрат на здійснення технологічного процесу; виробнича – витрати на виробництво продукції; повна – витрати на виробництво і збут. Як свідчить статистика, структура вартості туристичного продукту при організації туристичної поїздки складає: ТП (100%) = Т (45 - 50%) + ДТЕП (35 - 40%) + ТВ (10 - 20%), (2.4) де ТП – вартість туристичного продукту; Т – вартість туру; ДТЕП – вартість додаткових туристично-екскурсійних послуг; ТВ – вартість куплених товарів. Кошторисом витрат називається повне зведення витрат на виробництво і реалізацію продукції, згруповане за економічно однорідними елементами Основними статтями кошторису витрат є: 1) матеріальні витрати (за вирахуванням зворотних відходів); 2) витрати на оплату праці; 3) відрахування на соціальні заходи; 4) амортизація основних фондів і нематеріальних активів; 5) інші операційні витрати. Угрупування витрат за економічними елементами використовується при складанні кошторису витрат на виробництво по підприємству, підрозділам або іншим об’єктам управління. У ньому кількісно відбивається, скільки і яких витрат буде в майбутньому або фактично проведено. Кошторис, проте, не показує призначення виробничих витрат, їх зв’язок з результатами виробництва і доцільність. Усунути цей недолік дозволяє перегрупування виробничих витрат за калькуляційними статтями собівартості. 39 Калькуляція – це представлений в табличній формі розрахунок витрат на виробництво і збут одиниці продукції (виробів, робіт, послуг) або групи однорідних видів продукції. Як і кошторис витрат, калькуляція складається в грошовій формі. На відміну від кошторису витрат калькуляційні статті групуються не за економічно однорідними елементами, а за сферами виробничої діяльності. Тому в калькуляційну статтю можуть входити декілька економічно однорідних видів витрат (наприклад, матеріальні витрати, заробітна плата, амортизація). Класифікація витрат за видами діяльності туристського підприємства: а). прямі витрати на закупівлю туристичних послуг в інших підприємств і свої витрати на створення та надання послуг, що можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат; б). прямі витрати на оплату праці, що включають заробітну плату й інші виплати працівникам, зайнятим формуванням турпродукту та надан- ням послуг, які можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об’єкт витрат; в). інші прямі витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо наконкретний об’єкт витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, пла- та за оренду земельних і майнових паїв, амортизація і т.п.; г). загальновиробничі витрати, що включають оплату праці управлінського персоналу структурних підрозділів підприємства і відрахування на соціальні заходи, витрати на відрядження, охорону праці, техніку безпеки, охорону навколишнього середовища і т.п. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. До постійних відносяться витрати, пов’язані з управлінням процесами формування та реалізації турпродукту, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягів діяльності.Порядок віднесення цих витрат на одиницю турпродукту (послуг)здійснюється шляхом розподілу їх пропорційно прямим витратам. До змінних витрат відносяться витрати з обслуговування та управління підрозділами формування й реалізації турпродукту, і змінюються прямо 40 пропорційно або майже прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Базою для розподілу цих витрат виступає обсяг діяльності, рідше – прямі витрати підприємства. Перелік і склад змінних і постійних загально- виробничих витрат установлюється підприємством самостійно. Фахівці виділяють наступні основні види витрат при формуванні туристського продукту: 1) витрати на оплату послуг інших підприємств туріндустрії; 2) витрати на оплату праці працівників туристських підприємств; 3) витрати на рекламу; 4) витрати, пов’язані з орендою та амортизацією основних засобів, насамперед сучасних систем комп’ютерної техніки. У туристичній діяльності при формуванні собівартості індивідуального туристичного продукту або надання одиничної послуги витрати обчислюються безпосередньо на конкретний тур або послугу. Складовими туру є туристичний пакет та комплекс послуг на маршруті, які клієнт просить включити в обов’язкову програму і попередньо за них сплачує.Туристичний пакет об’єднує такий мінімальний (обов’язковий) набір послуг: Туристичний центр – місце відпочинку туриста, яке об’єднує всі його рекреаційні можливості (природні, соціально-демографічні, культурно- історичні тощо). Транспорт – засіб пересування, за допомогою якого можна добратися дотуристичного центру (літак, теплохід, туристичний автобус та ін.). Витрати наперевезення складають значну частину витрат вартості туристичного пакета. Чимбільш комфортабельний і швидкий вид транспорту використовується, тим вищавартість подорожі. Послуги розміщення – конкретний готель, який пропонується туристу втуристичному центрі на час подорожі. Близько 30 - 50% грошових витрат туристівприпадає на готельні послуги. 41 Трансфер – доставка туриста від місця прибуття (аеропорт, залізничнастанція тощо) до місця розміщення (готель, мотель, кемпінг), де він будепроживати, а також зворотня доставка до місця відправлення. Ці витрати поділяються на дві групи. До першої групи відносяться проїзд,страхування, трансфер, вартість оформлення всіх необхідних документів –витрати, які не залежать від тривалості подорожі. Витрати другої групи – розміщення і харчування – формують вартість готельного обслуговування, яказалежить від тривалості подорожі. Загальні витрати підприємства окреслюютьмінімальний рівень ціни туристичного продукту (послуги) [4]. Аналіз даних щодо визначених фірм свідчить, що у структурі цінитуристичного продукту найбільшу питому вагу становлять витрати на розміщення, перевезенняі харчування, які залежать від тривалості подорожі. Питома вага складовихсобівартості туристичного продукту агенції «Супутник» ціна на туристичніподорожі є більш привабливими для споживачів. Оскільки питома вага складових собівартості туристичного продукту фірм єприблизно однаковою: проживання, транспортування, страхування і т.д., а ступіньконкуренції високий, то це вимагає від туристичних фірм скорочувати своїопераційні витрати і дуже помірковано підходити до вибору цінової політики. 2.3 Аналіз ефективності використання методів ціноутворння на туристичному підприємстві Важливим етапом процесу ціноутворення у туристичній сфері є етап вибору методу ціноутворення. Розрахунок ціни за методом «витрати плюс прибуток» (собівартість плюс надбавка) є найбільш широко застосовуваним у туризмі. Згідно з ним, ціна (Ц) визначається за формулою: Ц = В + П, де В – середні витрати (собівартість); (2.5) 42 П – величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством. Найчастіше цей метод ціноутворення не має жодного ринкового обґрунтування. Ігноруючи, як правило, поточний попит і конкуренцію, він нехтує кон’юнктурою ринку, що не сприяє встановленню оптимальної ціни. Проте, незважаючи на це, метод «середні витрати плюс прибуток» є популярним з таких причин: по-перше, виробник туристичних послуг, зазвичай, більше обізнаний зі своїми витратами, ніж з попитом, що спрощує процес ціноутворення; по-друге, якщо всі компанії туристичної галузі застосовують цей метод, тенденції в зміні їхніх цін будуть аналогічними і прогнозованими, а це дозолить мінімізувати вплив конкуренції; по-третє, ціни, встановлені за цим методом, сприймаються як такі, що задовольняють обидві сторони – і продавця, і покупця [18]. У практиці ціноутворення туристичної агенції «Супутник», як і аналогічних туристичних фірм, використовується метод встановлення ціни «витрати плюс прибуток» (собівартість плюс прибуток). Тобто ціна повинна враховувати повну собівартість туристичного продукту і чистий дохід у вигляді прибутку від його реалізації. Політика ціноутворення в туризмі визначається різними чинниками, тому перелік методів, які найчастіше використовуються в міжнародній практиці туристичної діяльності, є чималим. «Витрати-плюс». Цей метод ціноутворення полягає в додаванні до витрат деякого процента з метою отримання прибутку після покриття витрат на створення продукту та його представлення на ринку. Цей метод відносно легкий,але має недоліки, особливо у сфері готельного бізнесу через високі постійні витрати: він не враховує попиту, а також цін, які пропонують на ринку конкуренти. «Норма рентабельності». Цей метод пов’язаний з фінансовим аналізом і визначає, наскільки продуктивно позиціонує себе на ринку туристична фірма. Навідміну від попереднього методу, який базувався на витратах бізнесу, він керується рівнем прибутку, що генерується капіталом, який інвестували, хоча і 43 не враховує деяких чинників, що впливають на ціноутворення, наприклад, обсяг продажу. «Зворотне ціноутворення» – метод, що ґрунтується на ринковій ціні товару і запланованого прибутку. За допомогою цього методу компанії прагнуть досягти прибутку за рахунок зниження витратних компонентів продукту, одночасно регулюючи якість і різноманітність послуг, що надаються. «Дискримінаційне ціноутворення». Цей метод називається також гнучким ціноутворенням, враховує ринковий попит, пропонує зміну цін залежно від часу, місця, виду продукції або обсягу продажу. Туристичні фірми практикують сегментацію ринку і пропонують різні ціни для різних сегментів залежно від готовності й можливості платити таку ціну. Наприклад, студентам і людям похилого віку надаються знижки на проживання або транспорт. Ціни варіюють за місцем, наприклад, коли вартість однакових номерів у готелі є різною залежно від того, який вид відкривається з вікна. Ще один приклад варіювання цін – дискримінація за обсягом. Це знижка під час надання готельних номерів туристичним фірмам за умови, що вони повинні підтримувати обіцяний рівень обслуговування туристів. Якщо ця умова не виконується, знижки анулюються. Цей метод орієнтований па ринок і вимагає постійної уваги до факторів ринку [15]. Розробляючи цінову стратегію, туристична фірма повинна використовувати три перераховані методи ціноутворення у взаємозв’язку, оскільки орієнтація тільки на один з них не сприяє проведенню гнучкої цінової стратегії та може призвести до непрямих або прямих збитків. Витратний метод ціноутворення туристичного продукту означає, щособівартість такого продукту відображає всі витрати туристичної фірми на організацію поїздки. Це сума цін, тарифів, розцінок на такі послуги, надані туристам: візи і страховки; проживання; харчування; транспортні послуги; екскурсійна програма; послуги гіда-перекладача; непрямі витрати (витрати на управління турагентства). 44 Ціна продажу туристичного пакета містить, окрім повної собівартості туристської путівки, непрямі податки і прибуток. Норма прибутку для туристичних організацій становить 20 %, її величина коригується з урахуванням попиту, пропозицій і рівня конкуренції на ринку туристичних послуг. Туристичні організації застосовують також знижки з вартості туристичного продукту. Наприклад, сезонні знижки, знижки для дітей тощо. Під час розробки цін продажу на туристичний продукт враховується комісійна винагорода посередникам. Практика туристичного бізнесу розрізняє такі види комісійної винагороди посередникам: комісія для туроператорів, які розробляють програми і реалізують їхсамостійно або через посередників (комісія для оптовиків); роздрібна комісія для турагентів, які перепродають програмитуроператорам або самостійно бронюють готельні номери. Структура ціни продажу на туристичний продукт повинна складатися із: собівартості туристичних послуг, непрямих податків (за окремими видамипослуг), прибутку туроператора, знижки для окремих груп туристів за окремими видами послуг, надбавки або знижки (комісійна винагорода) на користь турагента. Аналіз загальної суми витрат звичайно починають із вивчення дина- міки загальної суми операційних витрат у цілому і за основними елемен- тами. Аналіз витрат за економічними елементами здійснюється наступним чином: 1) визначається загальна кількість витрат за планом і фактично(кошторис витрат); 2) визначається абсолютне відхилення за кошторисом витрат; 3) зіставляються фактичні витрати даного періоду з фактичними витратами минулого періоду; аналізуються в динаміці за ряд років; 4) визначається абсолютне відхилення за кожним економічним елементом і питома вага кожного елементу витрат. Метою аналізу собівартості за статтями оцінкавиконання плану за статтями витрат. витрат (калькуляції) є 45 Цей аналіз надає можливість встановити за якими статтями економія, а за якими – перевищення витрат, що дає можливість виявити резерви зниження собівартості на підприємстві. Таблиця 2.5 –Структура та динаміка витрат туристичної фірми «Супутник» за елементами витрат Рік Показники 2018 рік Відхилення 2019 рік № абсолютне відносне, , % +/82,26 202,00 116,36 5,55 9,00 110,23 Сума, Частка, Сума, Частка, тис.грн. % тис.грн. % 1 2 3 4 5 6 7 8 Матеріальні витрати 1 235 Витрати на оплату праці 88 Відрахування на 35 соціальні заходи Амортизація 48 Інші витрати 135 Всього витрат 1541 Обсяг вироблених турів, 404 од. Витрати на 1 3814,36 вироблених турів, грн. 80,14 5,71 1 437 97 2,27 39 2,23 4,00 111,43 3,11 8,76 100 54 120 1 747 3,09 6,87 100,00 6,00 -15,00 206,00 112,50 88,89 113,37 х 538 х 134,00 133,17 х 3247,21 х - 567,15 85,13 До матеріальних витрат підприємств туристської індустрії відноситься вартість придбаних туристських послуг та інших комплектуючих турпродукт виробів (товарів), палива й енергії, запасних частин і будматеріалів. До складу елемента «Витрати на оплату праці» включається заробітна плата за тарифними ставками та окладами, премії і заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та інші витрати на оплату праці. До елемента «Відрахування на соціальні заходи» відносяться: відрахування на пенсійне забезпечення, а також внески до спеціальних фондів. Елемент «Амортизація» являє собою суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів. 46 До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати на відрядження, на послуги зв’язку, на виплату матеріальної допомоги, витрати на оплату розрахунково-касового й іншого банківського обслуговування тощо. Сукупні витрати підприємств, крім операційних витрат, включають фінансові витрати і витрати, пов’язані з надзвичайними подіями. До фінансових витрат відносяться сплата відсотків за користування кредитами, за випущені підприємством облігації, витрати на фінансову оренду та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням капіталу ззовні; втрати від участі в капіталі асоційованих, дочірніх або спільних підприємств, а також інші фінансові втрати. Витрати на операційну та фінансову діяльність - це витрати, пов’язані зі звичайною діяльністю. Сума витрат від надзвичайних подій зменшується на суму податку на прибуток, який направлено на покриття збитків від надзвичайних подій, якщо сума прибутку від звичайної діяльності не менша збитків від надзви- чайних подій. Завданнями аналізу собівартості продукції (робіт, послуг) є: а). оцінка динаміки найважливіших показників собівартості і виконан- ня плану по ним; б). оцінка обґрунтованості і напруженості плану за собівартістю; в). визначення факторів, що впливають на динаміку показників собівартості і виконання плану по ним, величини і причини відхилень фактичних витрат від планових; г). оцінка динаміки і виконання плану за собівартістю в розрізі елементів і за статтями витрат окремих видів виробів, послуг; д). виявлення втрачених можливостей зниження собівартості продук- ції, послуг. Напрямами аналізу собівартості є: аналіз собівартості за економічними елементами і статтями калькуляції; аналіз собівартості конкретних видів продукції; аналіз собівартості найважливіших видів турів; 47 аналіз витрат на 1 грн. товарної продукції. Розділ 3НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ТУРИСТИЧНОГО ТА ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО Як будь-яка інша сфера, туристична повинна постійно розвиватися, щоб утримувати зацікавленість з боку споживачів. Мабуть, саме туристична індустрія займає одну з лідируючих позицій по динаміці розвитку, так як вона завжди повинна бути на крок попереду від вибагливих смаків клієнтів. Для того, щоб удосконалити діяльність туристичного оператора «Супутник», компанія повинна постійно вводити нововведення у різні сфери функціонування підприємства. Стосовно сфери управління доцільно ввести в роботу персоналу обов’язкові курси підвищення кваліфікації і професійні семінари. Для цього можна користуватися послугами спеціалізованих фірм, або ж створити свій відділпідвищення кваліфікації, який зможе надавати відповідні послуги іншим фірмам,поділитися своїм досвідом ведення успішного бізнесу, з подальшим створеннямнових філій, що будуть включати молодих, перспективних та кваліфікованихспеціалістів. Було б доцільним створення єдиного туристичного порталу, який включавби допомогу як туристичним підприємствам, так і клієнта, тим паче, що «Супутник» має всі необхідні умови для його створення – це професійний колектив,власна система бронювання, налагоджена мережа зв’язків з вітчизняними тазарубіжними партнерами. Туристичний оператор пропонує широкий асортимент різноманітних турів у більш ніж 30 країн світу, які включають релігійний, культурно-пізнавальний, спортивний та деякі інші напрямки. Для розширення асортименту турів, фірмі 48 можна взяти до уваги розроблення таких напрямків діяльності: 1) медичний туризм, зокрема напрямок «детокс». «Детокс» – це скорочення від слова «детоксикація», тобто очищення організму від шлаків і токсинів. Так звані детокс-тури перетворилися в окремий дуже модний напрямок туристичнихмаршрутів. «Детокс» туризм стає все більш популярним; 2) екстремальний туризм, зокрема сплави по бурхливих річках закордоном іпорогами вітчизняних водоймищ[16]. Також, для подальшого інтенсивного розвитку туристичної фірми та для залучення більшої кількості клієнтів треба більш розрекламувати свою фірму, залучивши засоби ЗМІ та інтернет, а для залучення клієнтів можна використовувати різноманітні знижки. Позасезонні знижки. Як і у всіх туристичних фірм так і у «Супутник» праця носить сезонний характер і має величезний вплив на попит. Незважаючи на те, що туристичною фірмою вживаються усі зусилля, сезонні ціни в піковий сезон можуть перевищувати ціни мертвого сезону в 2-3 рази. Це означає, що в річному циклі реалізації є періоди істотних збитків, які повністю покривають успіх у період пікового сезону. Для того, щоб збільшити обсяг продажів в цей мертвий сезон дуже важливо використати позасезонні знижки, наприклад, від 3 до 7%, в залежності від місця і тривалості туру. Мета використання цих полягатиме в тому, щоб спонукати клієнта придбати дану послугу до початку чергового сезону, в самому його початку, або взагалі поза сезоном; Знижки, які мають тимчасовий характер. Наприклад: знижка 3% на путівки в 2019 році за їх замовленні до 30.04.2019 року. Використовуючи дану систему знижок на практиці в туристичній фірмі «Супутник» можна спрогнозувати збільшення, як попиту, так і збільшення рівня продажів з отриманням більшого прибутку від їх реалізації. Пропоновані знижки сприяють виконанню ціною її стимулюючої функції, допомагають маркетинговим дослідженням, а саме: сприяють зниженню витрат туристичної фірми, реалізації внаслідок збільшеного збуту, полегшує завоювання постійних клієнтів і перспективне планування діяльності фірми. 49 50 ВИСНОВКИ Робота з туристичними агентствами нині є одним із основних напрямів поточної і стратегічної діяльності будь-якого туроператора. Роль турагентів у процвітанні та успішності бізнесу оператора неможливо переоцінити, оскільки яким би відомим не був оператор, які б цікаві тури він не пропонував, без ефективно працюючої розширеної агентської мережі він нічого б не зміг досягти в сфері туризму. Саме з цієї причини в структурі будь-якого оператора є або відповідальна особа, або навіть цілий відділ, що працює з агентами і розробляє нові способи, засоби стимулювання і підвищення ефективності агентськоїактивності. Туристичне агентство – це юридична або фізична особа, яка займається рекламуванням, доведенням до споживача і продажем розроблених туроператором туристичних пакетів. Потреба в агентах виникає з ряду причин: а). необхідності просування турів оператора в регіонах – далеко не кожен туроператор має можливість відкривати в кожному перспективному регіоні власне представництво або філіал, тоді як залучення регіональних агентів до спільної роботи надає можливість просування турів оператора далеко від місця його постійної дислокації; б). необхідності доведення турів до клієнта – не кожен клієнт схильний їхати за десятки або сотні кілометрів, в інше місто, для того, щоб придбати тур. Набагато вигідніше для клієнта придбати пакет в рідному місті у повноважного агента далекого туроператора, аналогічно, це вигідно і для оператора, наявність агентської мережі якого дає змогу обслуговувати іногородніх туристів; в). відсутність у оператора можливості самостійно обслуговувати всіх клієнтів, що відправляються ним. Наявність агентської мережі – це неодмінна умова мінімізації витрат туроператора. Чим більше людей він обслуговує самостійно, тим більше у нього виникає витрат (необхідність утримувати великий штат працівників) і навпаки. 51 Необхідно зробити ряд важливих висновків щодо зробленої роботи. У данійроботі була зроблена спроба виділити й проаналізувати основні принципи ведення туристичної діяльності та менеджменту у такій сфері як обслуговуюча, на прикладі туристичної фірми «Супутник». Вона за характером своєї діяльності є підприємством, яке займається наданням туристичних послуг. Працює на туристичному ринку України з 2010 року. Агентство «Супутник» є приватним підприємством. У даній фірмі великий асортимент послуг: продаж авіаквитків, візова підтримка, дизайнерські послуги та різноманітні тури на будь-який смак. Облік доходів і витрат та господарські операції фірма «Супутник» здійснює у спеціальній книзі обліку. Туристичне агентство має стабільний прибуток та зростання попиту на внутрішній та міжнародний туризм. Прагнення людей до відпочинку та пізнання іншої культури дають змогу сказати, що фірма «Супутник» буде розвиватися і надалі. 52 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Агафонова Л. Г. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання : навч. посібник Л. Г. Агафонова. – К. : Знання України, 2014. – 352 с. 2. Балабанова Л. В. Маркетинг : підручник / Л. В. Балабанова. – К. : Донецьк, 2015. – 562 с. 3. Бойчук І. М. Економіка підприємства: навч. посіб. / І. М. Бойчук, П. С. Харів, М. Л. Хопчан. – 2-ге вид. – Л. : Новий світ, 2014. – 212 с. 4. Бургонова Т. Н. Туристский бизнес : особенности бухгалтерского учета и налогообложения : учеб, пособие / Т. Н. Бургонова. – М. : Финансы и статистика, 2012. – 352с. 5. Гончарова С. Ю. Маркетинг : навч. посіб. / С. Ю. Гончарова. – X. : Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2014. – 140 с. 6. Дарміць Р. 3. Апарат управління маркетинговою діяльністю організації / Р. 3. Дарміць // Тези доповідей V Міжнар. наук.-практ. конф. Львів : ВНУ «Львівська політехніка», 2042. – 396с. 7. Дугіна С. І. Маркетингова цінова політика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2015. – 360 с. 8. Загородній А. Т. Менеджмент реальних інвестицій І А. Т. Загородній, Ю. Л. Стадницький. – К. : Знання, 2015 . – 210 с. : схеми. – Серія «Вища освіта XXI століття». 9. Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. // Відом. Верхов. РадиУкраїни. – 1995. – № 31. – Ст. 241. 10. Іванов Ю. К. Туристична діяльність і оподаткування // Бухгалтерія. - 2015. – № 20/2. - С. 84 - 87. 11. Кабушкин Н. И. Менеджмент гостиниц и ресторанов : учебник / Н. И. Кабушкин. – Мн. : Новое знание, 2013. – 513 с. 53 12. Квартальний В. А. Менеджмент туризму: економіка туризму : підручник / В. А. Квартальний. - М. : Фінанси та статистика, 2015. - 320 с. 13. Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні / В. ф. Кифяк. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2013.Н 300 с. 14. Мажура І. В. Модель управління культурою підприємства / І. В. Мажура // Економіка. Менеджмент. : 36. наук, праць. СНУ ім. В. Даля. – Вип. № 9 (II). – Луганськ : СНУ ім. В. Даля, 2014. – Ч. 141 – 145. 15. Новіков В. Л. Туристичний попит і передумови його розвитку. Економіка України. 2015. № 1 – С. 91-92. 16. Окландер М.А., Чукурна О.П. «Маркетингова цінова політика». Навч.посібник. – К.:Центр учбової літератури, 2016. – 240с. 17. Писаревський І. М. Організація туризму : підручник / Е М. Писаревський, С. О. Погасій, М. М. Поколодна; за ред. ЕМ. Писаревського. – X. : ХНАМГ, 2014. – 541 с. 18. Прокопивний С. Ф. Економіка підприємства : структурно-логічний посіб. / за ред. С. Ф. Покропивного – К.: КНЕУ, 2014. – 454 с. 19. Пушкарь І. В. Напрямки активізації інноваційної діяльності підприємств на регіональному рівні / І. В. Пушкарь // Збірник матеріалів V Міжнар. наук. конф. 13-14 жовтня 2016 р. - Запоріжжя : ЗНУ, 2016. - 357с. 20. Шерда А. В. Економіка підприємства : підручник / за ред А. В. Шегди. -К.: Знання, 2015. – 614 с 54 55 ДОДАТОК В Таблиця В.1 Заробітна плата працівників ТОВ «Туристична Компанія Супутник» Посада Заробітна плата, грн. Директор фірми 10000,00 Менеджер з міжнародного туризму 5000,00 Менеджер з внутрішнього туризму 4500,00 Менеджер водного туризму 3800,00 Адміністратор на пароплаві 3200,00 Касир 3200,00 Бухгалтер 4000,00 56 ДОДАТОК Д Рис. Д. Логотипи партнерів (туроператорів), з якими співпрацює туристична компанія «Супутник» 57 ДОДАТОК Е Рис. Е. Логотипи партнерів (авіа-операторів), з якими співпрацює туристична компанія «Супутник»
