За своєю природою у власному розумінні медіадискурс оперує у
медіапросторі утворюючи при цьому, багатошарову та складну за структурою
технічної та мовленнєвої взаємодії систему. Окрім спілкування, власного
висловлювання та людей, які беруть участь у актах мовлення, медійний
дискурс об’єднує у собі багато інтегральних складових які перебувають поза
мовою, без наявності котрих він не має змоги оперувати. Наявність засобів
масової інформації у кожному куточку життя людей полонила їх як окремих
персон так і суспільство у цілому, що призвело до синтезу із реаліями медії.
Судячи із цього люди можуть упевнено заявляти, що відбулося приєднання
реалій суспільства та ЗМІ, тому ідентифікація та розрізнення на типи і види
цього дискурсу викликає труднощі, оскільки класифікація може відбуватися
за багатим різномаїттям та наборами критеріїв і параметрів. У сучасній
лінгвістиці є декілька класифікацій, проте їх не можна повністю назвати
повними та доцільно розкритими у кожному питанні, отже виходячи із цього
за
визначенням
найзагальнішої
типології
дискурсу
ЗМІ,
сам
він
розподіляється на типи каналів передачі інформації, а саме медіа ми можемо
виділити такі типи: дискурс телебачення, дискурс друкованних ЗМІ,
електронні форми комунікації масмедіа(інтернет-дискурс/комп’ютерний) та
радіодискурс.
Ці типи медіадискурсу припускають наявність специфічних каналів
комунікативного впливу, це – візуальний, аудіо, та аудіовізуальний канали
впливу в меадіапросторі. Теледискурсу властивий аудіовізуальний вид
комунікації, радіодискурсу – аудіо, комп'ютерний дискурс – аудіовізуальний.
1. Дискурс телебачення: у даному дискурсі жанри розподіляються за
певними видами:
 Розважальні шоу: «95 квартал», «Хто зверху?», «Improv show»,
«Маска»;
 Інформаційні передачі: «Інформаційний марафон «Єдині
новини»»;
 Музикальні передачі: «Голос», «Співають всі», «М1»;
 Документальні: «Скарби нації. Україна», «Зима у Вогні»;
 Дослідницькі: «Світ навиворіт», «Шоу Птушнкіна»;
 Вікторини: «Інтуїція».
2. Комп’ютерний дискурс може характеризуватися різноманіттям
суб’єктів мови та великою варіативністю мовленнєвих засобів, що
використовуються у даному середовищі, а комунікативні можливості
особистості у даному дискурсі значно були розширені за рахунок
технічних засобів, існуванню інтернета. До жанрів даного дискурсу
можна віднести метасвіти, чати, електрону пошту, електронні тексти,
тощо. [16:35]
3. Типологізація жанру у радіодискурсі визначається особливостями
сприйняття висловлювання особистістю, та її можливістю їх
формулювати. Оскільки за допомогою радіо відбувається лише
відтворення аудіо матеріалу, то вибірка жанрів відтворена вибором
каналу комунікації, тобто це є новини, музикальні передачі, інтерв’ю,
тощо.
Дана класифікація є основною для медійного дискурсу, оскільки він
представляє медіа як канал повідомлення у актах комунікації. Медіа –
продовження людини, усі вище перераховані типи медійного дискурсу
мають особливі, індивідуальні стилістичні, репрезентативні, композиційні
та структурні схеми, яки притаманні різним каналам, що передають
інформацію. Згідно теорії Г.М.Маклюена - канадського культуролога та
філософа «ЗМІ безпосередньо впливають на свідомість людей та розвиток
суспільства фактом свого існування.»
Учені розподіляють дискурс ЗМІ за формою побудови тексту на
усний та письмові масмедійні дискурси, вони спочатку вивчають сам сенс
повідомлення, а потім його посредника. Реалізація практик дискурсу ЗМІ
відбувається у історично зумовлених сферах, лінгвісти пропонують назвати
їх соціофункціональними, вони поділяються на економічній, політичний,
юридичний та і т.д. [1, с. 6]. Дані типи дискурсу за свого існування у ЗМІ
набувають функціональних та стилістичних особливостей, через це ми
можемо типологізувати їх таким чином:

науковий мас-медійний дискурс;

політичний мас-медійний дискурс;

освітній мас-медійний дискурс;
 економічний мас-медійний дискурс;
 -спортивний мас-медійний дискурс; []
Згідно такого відношення до класифікації дискурсу, ми можемо
звернутися до слів лінгвіста Добросклонської, яка говорить, що медіадискурс
– це когнітивно-прагматичне середовище, що реалізує себе шляхом
продукування та передачі сенсу і інформації, інтерпретації фактів буття
соціуму на велику кількість аудиторії. [2, c. 50].
За думки та досвіду українського лінгвіста А. Приходька –
соціокультурне середовище нині надає змогу підкреслити та виділити
дискурси певних етнічних спільнот та субкультур, а саме:
 Соціоспецифічні дискурси (рекламний, передвиборчий);
 Корпоративний
та
субкультурний
(релігійний,
героїчний,
революційний, кримінальний і т.д.);
 Віртуальної комунікації (комп’ютерний, чат);
 Побутова комунікація (Дитячий, сімейний).
Згідно цієї специфікації дискурси постають відкритими у плані
цивілізаційному та у планах субкультур та лінгвістичному аспекті, вони
можуть зникати і із часом замінюватися іншими.
Іншу типологізація можна віднайти за спостереженням за працями іншої
лінгвістки – О. Менджерицької, вона керується різними способами та
стратегіями передачі інформації та когнітивного відображення дійсності, вона
виділяє такі дискурси:
 Популярної преси;
 Жовтої преси;
 Глянцевих журналів;
 «Якісної преси»;
 Спеціалізованих видань, тобто наукових.
О. Менджерицька зазначає: «Дані дискурси відрізняються один від
одного когнитивними установками адресантів і сприйняттям аудиторією,
екстра/лінгвістичними способами конвеювання даних у текстах» [8, c. 58]
За жанровою специфікою медійного дискурсу, яке йому притаманне,
вчені розподіляють його на такі типи:
 Інформаційно-аналітичний
(Кореспонденція,
аналітичні
та
редакційні статті, огляди, інтерв’ю, тощо.);
 Новинний (Новини від експертів із їхніми коментарями та
замітками);
 Репортажний (репортаж);
 PR (медіакіт, прес-реліз);
 Рекламний (рекламная стаття, оголошення) [5, с. 17].
У роботі М. Макарова «Основи теорії дискурсу» вважається, що
типологічною ознакою для дискурса ЗМІ може вважатися ступінь офіційності
спілкування, оскільки вона є важливою типологічною ознакою, згідно з цього
виділяються:
офіційний,
напівофіційний,
нейтральний,
неформальний,
фамільярний типи. [6, с. 207] За використанням даного типу ідентифікації
різномаїття дискурсу масмедіа є можливим виділення таких типів дискурсу:
 Кооперативний;
 Конфліктний;
 Тоталітарний та демократичний;
 Офіційний;
 Авторитарний;
 Чоловічий та жіночий.
Усю цю велику кількість типів дискурсу ми можемо віднайти у системі
дискурсу засобів масової інформації, за факту безлічі специфіки та
особливостей типів та видів дискурсу вони всі знаходять свою нишу та
відбитки на різних рівнях мовленнєвих актів у ЗМІ, це є творення тексту;
композиція; сприйняття повідомлення; вплив; тональність; композиція, тощо,
через це кожна комунікація є особливою. Зважаючи на відображення цим
феноменом усіх сторін людського буття та суспілства, на складну структуру
та функції не є можливим відтворити у повній картині усю типологізацію та
розрізнення медіадискурсу, його відкритість – основна ознака за якою можна
його визначити та вона й накладає це ускладнення у вигляді стримування
чіткої ідентифікації усього спектру особливостей і класифікації дискурсу.