Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського
Навчально-науковий інститут
Кафедра філософської
думки та культурології
Навчальна дисципліна
історія української
культури
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
«Культурний розвиток краю у повоєнний період»
студентки І курсу
факультету
іноземної філології
146 групи
Скиби Т.О.
Консультант –
к.іст.н.,доцент
Крижановська Н.Є.
Миколаїв 2014
2
План
Вступ……………………………………………………………………………… 3
Розділ 1. «Відлига» в політичному та культурному житті…………………… 4
1.1.Хорове мистецтво - яскравий приклад відродження культурного
життя Миколаївщини…………………………. ………………………… 6
Розділ 2. Розвиток освіти у повоєнні роки …………………………………
8
Розділ 3. «Морози» в культурній сфері………………………………………
8
3.1. Миколаївський обласний художній музей ім.В.В.Верещагіна…... 11
3.2. Обласна універсальна наукова бібліотека ім. О.Гмирьова.……… 13
Висновок......................…………………………………………………………... 15
Список використаної літератури…………………………………………….. 14
Додатки …………………………………………………………………………... 17
3
Вступ
Знайомлячись з історією та культурою рідного краю, ми маємо
можливість побачити історичний характер злетів і падінь, що пережив наш
народ , об’єктивно оцінити його культуру і уявити собі його місце в історії
людства.
Перші зародки культури нашого краю сягають глибоко у віки. І , аби
уявити і пізнати цінність всіх здобутків потрібно проробити великий обсяг
роботи. Я хочу торкнутись цікавої і актуальної теми , а саме культурного
розвитку Миколаївщини у повоєнний період.
Ця тема дуже актуальна у наш час, адже страшні спогади про війну
ніколи не забудуться. І як після страшного буревію люди відбудовують свої
будинки, так і після кривавої битви люди відновляли свою культуру. На мою
думку, дуже цікаво дізнатись, як саме наш народ після Великої Вітчизняної
війни «знову народився» , а разом з ним відродилась занепавши культура, що є
одним з показником етнічності.
4
Розділ 1.
«Відлига» в політичному та культурному житті
Паралельно з реформуванням економіки, розгорталась «відлига» в галузі
суспільно - політичного життя і культурного
будівництва.
Помітно
активізувались складні і суперечливі процеси десталінізації політичного і
духовного життя, способи трансформації тоталітарних структур за умов
«хрущовської відлиги» після XX з’їзду КПРС, що викрив культ особи Сталіна,
дещо звільнив радянське суспільство від скутості, страху і невизначеності.
Характерними
економічного
збереження
рисами
цього
поступу,
підвищення
тоталітарної
системи
періоду
було
життєвого
проведено
прискорення
стандарту,
реформування
в
темпів
інтересах
певних
її
компонентів і структур, пом’якшення тягара на централізму, майже повної
самоізоляції та духовної скутості.
Дещо вщухли кампанії проти націоналізму, спостерігалося певне
уповільнення процесу русифікації. Непослідовність десталінізації проявлялася
у справі реабілітації жертв комуністичних репресій, коли цей процес не
торкався реабілітації тих, хто так чи інакше був пов’язаний із звинуваченнями
в т. зв. українському буржуазному націоналізмі. Хоч і тут відчутними були
«заморозки».
В галузі ідеології та політики зміни не виходили за межі вказівок центру і
КПРС, яка продовжувала задавати тон у всьому політичному житті сповненому
протиріч і суперечностей. У 60-80-х роках XX ст. здійснювалася боротьба
проти дисидентського «опозиційного» руху шістдесятників. На Миколаївщині
це
проявилося
у
переслідуваннях
і
судах
проти
В.Різниченка
і
М.Вінграновського з Первомайщини, О.Бердника з Снігурівщини, В.Богача з
Миколаєва, Б.Мозолевського з Веселинівщини та ін.
У 1965 році лише за спробу утворення політичної організації (партії)
«Боротьба за суспільну справедливість» на багато років засуджено миколаївця
В.Богача. 11 жовтня 1971 року вперше заарештовано вчителя української мови
та літератури однієї з вечірніх шкіл Одеси, уродженцям міста Первомайська на
5
Миколаївщині, поета і журналіста, тепер лауреата багатьох літературних
премій Олексу Різниківа (Різниченка). Крім нестандартного мислення, він
«проштрафився» ще й читанням творів І.Дзюби та О.Сахарова. Досить вдало
суть звинувачувань Олекса висловив наступними політичними рядками: «Ти
винен тим уже, що українець, і ця вина з народження твоя!».
Іноді сперечаються, чи був Борис Мозолевський з с.Миколаївки на
Веселинівщини, визначний український історик-скіфолог, археолог, поет, автор
знахідки XX століття на розкопках 30 червня 1971 року Скіфської Пекторалі на
Дніпропетровщині, дисидентом чи ні, ховався чи ні від переслідувань. Як би
там не було, за свідченням легендарного Євгена Сверстюка, Мозолевський
належав до «Найгостріших і найпряміших» поетів. Та й сам Мозолевський
розумів і усвідомлював все це. Недаремно він написав в одному віршу про себе:
Пришивали вже й аморалку,
Роздивилися, а то пектораль!
Восени 1965 року брав участь у вечері поезії в київському інституті
зв’язку разом з Іваном Дзюбою, Василем Стусом, В’ячеславом Чорноволом,
Миколою Вінграновським, Іваном Світличним… Це ж факт, що вже за це йому
погрожували тюрмою. А що ж писав і читав наш земляк - дисидент? Восени
того ж 1965-го і в наступному він ще не раз і не два читав ці та інші полум’яно
– грозові рядки, щоразу очікуючи арешту, зникаючи то в кочегарці – котельні в
Києві, то в археологічних експедиціях.
В повоєнний період відновлюється робота культурних осередків області.
З розширенням мережі спеціальних навчальних закладів (50-ті рр.) та
відкриттям Миколаївського відділення Республіканського хорового товариства
підвищується рівень хорового мистецтва краю. Академічний напрямок
популяризується
в
творчості
потужних
хорових капел Миколаївських
кораблебудівних заводів. Історичний розвиток хорового народного виконавства
пов’язаний
з
утворенням
самодіяльних
етнографічних традиціях гуртового співу.
колективів,
заснованих
на
6
В 60-ті – першій половині 80-х років ХХ ст. спостерігалося загальне
творче піднесення в усіх сферах мистецтва регіону. Музично-хорове мистецтво
Миколаївщини виходить на республіканську арену. Визначальною рисою
хорової самодіяльності цього часу є зближення з професіональним мистецтвом.
На Миколаївщині відбувається процес диференціації хорів за виконавськими
стилями.
Отож позитивні
зміни після XX з*їзду торкалися переважно сфери
культурного життя як країни, так і краю.
1.1.
Хорове мистецтво як яскравий приклад відродження
культурного життя Миколаївщини
Відродження музично-хорового життя Миколаївщини в повоєнний період
(1944 – 1950-ті рр.) – розглядається як процес відновлення культурного життя
регіону після звільнення його від фашистського режиму.
Процес розвитку хорового мистецтва відбувається в контексті музичнотеатрального життя області, під керівництвом радянських державних установ.
Відновлюються традиційні форми культурних заходів, зокрема, сільські,
районні, міські та обласні огляди-конкурси самодіяльних колективів, де
превалює кількісний показник. Водночас хорова самодіяльність області
знаходилася на низькому рівні. Недостатнє кадрове забезпечення, відсутність
якісного репертуару та загальний низький рівень життя гальмували процес її
розвитку. У другій половині 50-х рр., з розширенням мережі спеціальних
навчальних закладів та відкриттям у Миколаєві відділення Республіканського
хорового товариства, спостерігається поступове підвищення якісного рівня
хорового
мистецтва.
Місцевий
музичний
репертуар
поповнюється
оригінальними творами пісенного жанру та обробками народних пісень
самодіяльних авторів - керівників хорових колективів. Цей процес спричинив
заснування Миколаївського об’єднання композиторів (голова І. Колесніков).
Серед його членів – талановитий композитор та режисер (згодом
голова цього об’єднання) І. Криворучко. Темою його пісень та літературно-
7
музичних композицій став рідний край (“Місто над Бугом”, “Марш корабелів”,
“День миру”). В сільському середовищі відновлюється інтерес до синтетичних
мистецьких форм, зокрема ансамблів пісні й танцю. Новою тенденцією стає
утворення колективів за виробничою ознакою.
В 60-х рр. на Миколаївщині спостерігається пожвавлення інтелектуальної
та емоційної атмосфери. Активізується діяльність державної та народної
філармоній, регулярно проводяться щорічні огляди-конкурси, присвячені
різним знаменним датам, звітні концерти провідних колективів, фестивалі
народних талантів, зокрема “Дзвени піснями, корабельна сторона”, “Зорі над
Бугом”, “День мистецтв”. На республіканських фестивалях цього періоду
миколаївські аматори здобули 82 золоті, срібні і бронзові медалі. За ініціативою
Миколаївського відділення Українського музичного товариства з 1968 р. на
Миколаївщині щорічно проводиться “Хорова весна”. Це стало стійкою
традицією краю. 1971 р. відкривається Миколаївський факультет Київського
державного інституту культури. В 70-х рр. хорове мистецтво Миколаївщини
набуває нового змісту. Співацькі колективи стають більш диференційованими.
У регіоні утверджується новий виконавський напрямок – народно-хоровий спів.
Позначений період характеризується значним проявом інтересу до традицій
українського народного фольклору. Співацьке мистецтво іноетнічних поселень
залишається маргінальним і існує лише в сімейних осередках. Разом з
міграцією населення традиції сільського співу переходять у місто.
Отже, зміни в політичній та соціально-культурній сфері 60-80-х рр.
спричинили появу відповідних тенденцій в хоровому житті Миколаївщини.
Криза “офіційної” культури
80-х рр. обумовила глибинні зміни у процесі
розвитку хорового мистецтва регіону.
8
Розділ 2.
Розвиток освіти у повоєнні роки
12 листопада 1958 року Пленум ЦК КПРС ухвалив постанову „Про
зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної
освіти”. Ця постанова по суті перетворила українську мову на непотрібний.
Необов'язковий додаток в середніх спеціальних навчальних закладах.
Недивно, що в Миколаївському педінституті набір студентів на 1956/57
навчальний рік на українське відділення не передбачався. Планувалося набрати
лише 50 чол. На фізико-математичний факультет і 50 чол. На російське
відділення. І це при тому, зо в селі українські школи ще зберігалися і потреба у
викладачах української мови і літератури була значною. Лише у 60-х роках
українське відділення педінституту відновлюється. Через низький рівень
викладання знизилася писемність учнів. Так, на вступних іспитах з української
мови окремі студенти допустили 18 грубих помилок в диктанті, особливо
багато синтаксичних.
Чимало випускників сільських середніх шкіл не наважувалися вступати
до технікумів і вузів , а прагнули піти на виробництво, щоб заробити дворічний
виробничий стаж. У Новобузькому районі з 253 осіб, що закінчили десятирічку
в 1959 році до Вузів вступили лише 12 осіб, в середні спеціальні навчальні
заклади - 76 осіб. Пішли працювати в сільськогосподарське виробництво - 96
випускників і на промислові підприємства - 65.
Розвиток шкільної освіти виявився складним і суперечливим. Багато дітей
опинялися поза школою, що породжувало неграмотність та безпритульність.
В школах Миколаївської області продовжується цілеспрямована політика
русифікації. Практично всі школи проводили вечори на революційні та про
більшовицькі теми. Школи Новоодеського, Новобузького, Єланецького,
Первомайського, Бережанського і Кривоозерського районів було переведено на
однозмінне навчання. У дві зміни працювали школи Миколаєва ї 14 шкіл м.
Первомайська.
9
Неоднозначною за змістом і наслідками була новація хрущовського
керівництва - запровадження в 1957/58 навчальному році в середніх школах
виробничого навчання. Спочатку в середніх школах області організували 31
клас з виробничим навчанням, у яких вели підготовку учнів з таких
спеціальностей: тракторист-слюсар, колгоспний бухгалтер, поле знавець,
плодоовочезнавець, тваринник. Через три роки в області працювало 357 8-10
класів з виробничим навчанням в 160 середніх школах, у яких навчалось 8936
учнів за 23 професіями. Форсований метод запровадження виробничого
навчання в школах призвів до того, що матеріально-технічна база значно
відставала від темпів його запровадження, а це негативно позначилось на якості
підготовки робочих професій.
Для підтвердження наведемо дані про стан виробничого навчання в
деяких школах області. Так, в середній школі №42 м. Миколаєва заняття
швейників проходило в примітивній, необладнаній майстерні. Обладнання
майстерні складалося лише з столів, лав і 4 швейних ручних машин. Учні
навчалися шиттю мініатюрних сорочок з матеріалу, що приносився з дому.
Базового підприємства у швейників не було.
Ще однією складовою освітньої реформи хрущовського періоду було
масове впровадження вечірньої загальної освіти.
Слід зауважити, що незважаючи на істотні недоліки, впроваджена система
вечірньої та заочної освіти для робітничої і сільської молоді в цілому
виправдала себе. Загальноосвітній рівень молоді в області зріс майже вдвічі.
Найбільш талановита частина молоді, завершивши середню освіту без відриву
від виробництва, мала змогу продовжувати освіту у вищих і середніх
спеціальних навчальних закладах.
10
Розділ 3.
«Морози» в культурній сфері
Незважаючи на певну відлигу в культурній сфері, в центрі Миколаївщини
стояли суворі „морози”. Про що свідчило становище в аматорському мистецтві,
в профспілкових, відомчих клубах та на підприємствах Миколаєва працювало
102 гуртки художньої самодіяльності (учасниками яких були 2168 чоловік):
хорових - 11, драматичних - 16, хореографічних - 16, духових оркестрів - 9,
музичних - 12, оркестрів народних інструментів - 4, агітбригад - 6, солістівиконавців різних жанрів - 32. для Миколаєва - вважало обласне управління
культури, де розміщено 100 підприємств, 102 гуртки з 2 тис. 4 учасників не
достатньо. Головне те, що більшість керівників художньої самодіяльності міста
відверто нехтували підбором українського репертуару. Майже всі хорові,
драматичні гуртки, гуртки художнього читання не мали в репертуарі творів
українських авторів. Про що свідчить концерт художньої самодіяльності клубу,
що на 9-й Слобідській заводу ім. Косенка, який проходив 26 квітня 1958 року в
радгоспі ім. Карла Маркса Жовтневого району. В програмі концерту були 22
назви жанрів, але жодної української пісні, вірша, навіть не було українського
танцю.
Ніхто з виконавців клубу не працював над розучуванням ролей
українських драматургів, не декламував українські вірші.
Теж саме відбувалося в музично-танцювальному жанрі, там ставили лише
молдавські, румунські, мексиканські танці і жодного українського.
Насправді все вище сказане було продовження процесу русифікаційної
політики радянської влади на півдні України.
Соціальна політика Сталіна та його уряду була досить суперечливою.
Заходи
щодо
поліпшення
матеріального
становища
населення
„врівноважувалися” іншими, протилежними діями, що являли собою наступ на
соціальні інтереси трудящих. До таких засобів можна віднести, зокрема,
11
примусову, по суті, організацію державних позик. Були навіть скасовані
запроваджені в роки війни скромні виплати фронтовикам за бойові нагороди.
Перші суперечливі післявоєнні успіхи були затьмарені продовженням
жорстоких сталінських репресій.
3.1. Миколаївський обласний художній музей ім.В.В.Верещагіна
Миколаївський обласний художній музей ім.В.В.Верещагіна – один з
найстаріших на Україні. Музей було засновано у 1914 році, як пам’ятник
видатному російському художнику-баталісту В.В. Верещагіну. Ініціатором його
створення був художник М. Гедройц. Велику допомогу в цій справі надав
І.Ю.Рєпін, який високо оцінював творчість Верещагіна. Перша колекція, яка
мала місце в колишньому будинку гаупт-вахти військового відомства,
включала твори, передані Академією мистецтв, Російським музеєм із
Петрограда, а також особисті речі, що їх прислала вдова В. В.Верещагіна. Після
революції колекція поповнилася експонатами з національних приватних
колекцій. В роки німецької окупації музей був розграбований. Після війни він
знову розпочав роботу у маленькому старовинному маєтку.
Проте в той же час з кожним місяцем спостерігається інтерес
зацікавлених осіб до новоутвореного музею-пам’ятки видатного художникабаталіста В.В. Верещагіна. Відгукнулися меценати, які погоджувалися передати
до музею частини своїх колекцій. Вдова художника Л.В. Верещагіна засвідчила
про передачу особистих речей художника, Імператорський Ломоносівський
фарфоровий завод готувався відправити (надіслати) до Миколаєва порцелянові
вироби. В листі до князя М.А.Гедройца Л.В. Верещагіна писала: “Милостивий
государ кн. Микола Антонович! Вашим повідомленням про те, що в Миколаєві
організовується музей витончених мистецтв, якому буде привласнене ім’я мого
покійного
чоловіка
Василя
Васильовича
Верещагіна,
я
зворушена.
Все це не давало можливості в нормальних умовах демонструвати у
12
передбаченому приміщенні музейні експонати. Крім того надалі планувалось в
художньому музеї влаштовувати виставки-продажі художніх полотен та ін.
Таким чином, знову піднімається питання про нове приміщення. Проте
вирішення його не було вже пріоритетом місцевої влади. Тому князь М.А.
Гедройц, міський Голова М.П. Леонтович, інші фундатори музею звертаються з
клопотанням (проханням) про виділення для музею приміщення до військового
Морського та інших відомств.
Наступне десятиріччя – також часи інтенсивного зростання колекції. Серед
12 робіт, що надійшли з Державної Третьяковської галереї – “Очаківський
берег” Р.Г. Судковського, “Іван Грозний і Малюта Скуратов” Г.С. Сєдова,
“Пустун” Г.І. Семирадського. Одеська картинна галерея передає твори В.Є.
Маковського “Бесіда”, І.К. Айвазовського “Прибій”, П.Г. Волокидіна “Дубки”,
що поповнюють розділ вітчизняного мистецтва другої половини ХІХ – початку
ХХ ст. Всього з провідних музеїв країни було передано 65 експонатів. Дирекція
художніх виставок і панорам СРСР поповнює музейне зібрання 95-ма творами
російських і радянських художників, серед яких полотна В.А. Тропініна, В.В.
Пукирєва, В.І. Якобі, І.Ю. Рєпіна, Б.М. Кустодієва, К.Ф. Юона, С.В.
Герасимова, Т.Г. Гапоненка. Живопис відомих українських майстрів Т.Я.
Дворникова, К.К. Костанді, Т.Н. Яблонської, Й.Й. Бокшая, А.А. Коцки, С.Ф.
Шишка.
Перший ювілей – п’ятидесятиріччя – музей відзначив у 1964 році з
колекцією, яка перевершувала довоєнну збірку і нараховувала 1200 експонатів.
У цьому році в дарунок від городян надійшов унікальний “Краєвид з
корівками” голландського майстра ХVІІ ст. Було знайдено та повернуто два
живописних твори з довоєнної колекції – етюд В.В. Верещагіна “Ялта вночі” та
пейзаж “Рання весна” М.М. Фокіна. Видатний російський скульптор С.Т.
Конєнков презентував свою роботу “Ніночка”. Особливою подією для музею
слід також вважати, надходження до зібрання десяти картин художника Є.І.
Столиці, талановитого учня А.І. Куїнджі. Цьому поповненню посприяв
московський художник-аматор, палкий шанувальник і дослідник творчості В.В.
13
Верещагіна – Є.В. Успенський. Завдяки йому музей також отримав роботу
М.Т.Багацького
“Портрет
державного
канцлера
О.М.
Горчакова”.
У 1960-ті роки збиральницька діяльність музею набуває нових рис. Музей
починає активно спілкуватися з приватними особами та колекціонерами, що дає
можливість придбати твори старих майстрів. Із приватних зібрань надходять
твори О.К. Саврасова, І.І. Творожникова, М.К. Реріха, Р.Г. Судковського, Л.В.
Туржанського, С.Ф. Колесникова, Ф.О. Рубо та інших відомих художників.
Довгий час музей наполегливо відновлює довоєнну збірку творів В.В.
Верещагіна, яка складала ядро колекції і її гордість від дня заснування музею.
До самого 1984 року Київський музей російського мистецтва повертає 40 творів
художника-баталіста, які напередодні Великої Вітчизняної війни були надіслані
до Києва на персональну виставку. У 1964 році надходить п’ять академічних
рисунків
В.В.
Верещагіна,
що
були
у
довоєнному
зібранні.
З другої половини 1960-х років йде активне поповнення колекції творами
радянських художників союзних республік. Із Дирекції виставок Спілки
художників СРСР надходять твори російських художників Б.С. Угарова, М.М.
Чернишова, Л.В. Кабачека, Б.М. Неменського; майстрів із Прибалтики – Е.К.
Окаса, В.К. Калнрозе, В.М. Каратаюса, А.А. Скріде; живописців із
Азербайджану – Т.С. Садих – Заде і Т.Т. Салахова. Твори українських
художників Й.Й. Бокшая, В.В. Микити, П.П. Пархета, М.В. Антончика, К.Д.
Трохименка, В.М. Костецького та інших надходять, в основному, із Дирекції
художніх виставок Міністерства культури України.
3.2. Обласна універсальна наукова бібліотека ім. О.Гмирьова
Центральна бібліотека ім М.Л.Кропивницького ЦБС для дорослих була
заснована 14 серпня (1-го за старим стилем) 1900 року як відділення
Миколаївської громадської бібліотеки (нині Обласна універсальна наукова
бібліотека ім. О.Гмирьова).
З часом діяльність бібліотеки поступово розширювалась. Вона все більше
здійснювала свої просвітницькі цілі, заради яких її було створено. З кожним
14
роком бібліотека набувала популярності серед мешканців міста. Навіть в тяжкі
роки Першої світової війни в середньому бібліотеку відвідувало до 100 читачів
в день.
Як відділення Миколаївської Центральної бібліотеки (колишньої
Громадської) бібліотека проіснувала до 1922 року. В березні того ж року
відділення було включено до бібліотечної мережі міста і почало своє існування
як Перша міська районна бібліотека.
Майже піввіку, з 1916 по 1962 роки, бібліотеку очолювала Марія
Федорівна Карклінг. Саме вона зберегла фонди бібліотеки в роки Великої
Вітчизняної війни, багато зусиль доклала щодо їх поповнення в післявоєнний
період, розширила приміщення бібліотеки.
За повоєнні роки бібліотека продовжувала розвиватись і вже в 70-ті роки
стала однією з найбільших бібліотек міста. Це дозволило їй в 1978 році стати
Центральною бібліотекою Централізованої бібліотечної системи для дорослих,
яка об’єднує 21 бібліотеку-філіал та 3 бібліотечні пункти.
В 1990 році за пропозицією Миколаївського відділення Спілки
письменників України бібліотеці присвоєно ім'я М.Л.Кропивницького засновника театру корифеїв, письменника і актора, композитора, уродженця
Миколаївщини.
В 1991 р. в житті бібліотеки відбулася знаменна подія: бібліотека отримала
нове, спеціально побудоване приміщення, що відкрило нові можливості для її
розвитку. З цього часу бібліотека стає центром впровадження нових
прогресивних технологій обслуговування читачів: з 1992 року – однією з
перших розпочала комп’ютеризацію бібліотечних процесів.
Сьогодні бібліотека – одна з найвизначніших бібліотек міста, яка стала
центром громадського інформування та спілкування. Її фондами користується
понад 20 тис. користувачів. Бібліотека зазначила свою місію в допомозі
мешканцям міста набувати знання протягом всього життя та в задоволенні їх
різноманітних інтересів.
15
Висновок
Отже,можу зробити висновок, що культура Миколаївської області
зазнавала адміністративно - ідеологічного контролю. Встановивши жорстокий
контроль над культурним життям, інтелектуально-духовною і культурною
діяльністю інтелігенції, фізично знищивши і закривши в концтаборах більшу її
частину,сталінський режим на десятиліття загальмував культурний розвиток
народу.
Але попри всі перешкоди, негаразди наш рідний край намагався і
відновити минулу,зберегти нинішню і створити нову культурну спадщину
Миколаївської області. Поступовий розвиток у освітній сфері, культурномистецькій та літературній яскравий приклад повільних,але поступових і
рішучих кроків до «післявоєнного відродження».
16
Список використаної літератури
1. Щукін В.В.//Миколаївщина : літопис історичних подій , Херсон, 2002, с.635-667
2. Крижановська Н. Є. // Вісник КНУКіМ : Зб. наук. праць. – Вип. 13 /
Київський національний університет культури і мистецтв. – К., 2005. – с.
35-43.
3. Крижановська Н. Є. // Вісник Державної академії керівних кадрів
культури і мистецтв : Наук. журнал. 1’2007. – К. : Міленіум, 2007. – с.
108-110.
4. Шитюк М.М.//Повне зібрання наукових праць, Миколаїв,2010, Т.3., ст.167-168
5. Шкварець В.П., Мельник М.Ф.// Історія рідного краю. Миколаївщина,
Миколаїв,2004, - ст.180-185
6. Шкварець В.П., Горбуров К.Є.//Повоєнна та сучасна Миколаївщина,
Миколаїв, 2008, - ст. 58-63
17
Додатки
Миколаївський обласний художній музей ім.В.В.Верещагіна
18
Перші картини музею ім. Верещагіна
Іван Грозний і Малюта Скуратов
Г.С. Сєдов
19
Прибій
І.К. Айвазовський
Очаківський берег
Р.Г. Судковський
20
Школи м.Миколаєва
Школа №42 м. Миколаєва
Гімназія ім. М.Аркаса
21
Обласна універсальна наукова бібліотека ім. О.Гмирьова
22