1
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Міністерства освіти і науки України
Кафедра англійської філології
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ
з курсу «Історія зарубіжної літератури: рубіж віків»
«ОБЕРТ ГВИНТА» ГЕНРІ ДЖЕЙМСА У СУЧАСНОМУ
КІНЕМАТОГРАФІ: АНАЛІЗ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОЇ
ТРАНСФОРМАЦІЇ МАТЕРІАЛУ
Виконала: студентка групи 2335-2А
Катруша Ольга
Перевірила: викладач Тупахіна О.В.
Запоріжжя
2018
2
ЗМІСТ
ВСТУП ...........................................................................................................
3
РОЗДІЛ 1 Інтермедіальність як синтез мистецтв ……………………
5
1.1 Сутність поняття інтермедіальності ……..............................................
5
1.2 Екранізація, як один з проявів інтермедіальності.................................
6
РОЗДІЛ 2 Інтермедіальний аналіз екранізації повісті Г.Джеймса
«Оберт гвинта»……………………….........................................................
8
2.1 Процедура аналізу інтерпретації художнього тексту.............................
8
2.2 Поетика повісті Г.Джеймса ………….....................................................
8
2.2.1 Аналіз сюжетних ліній кіноверсії повісті ……………………………
9
2.2.2 Система персонажів та підбір акторів кінострічки «Оберт
гвинта»………………………………………………………………………..
12
ВИСНОВКИ .................................................................................................
14
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................
16
3
ВСТУП
У ХХІ ст. телебачення та кінематограф займають значне місце у житті людей.
Часто вчені називають нашу епоху «медіатизованою» через урбанізацію та
покращення життя. Як результат такого розвитку суспільства, в людей з’явилася
потреба оточувати себе різноманітними технічними засобами.
Вплив кінематографу і телебачення неможливо переоцінити – вони
виступають у ролі розповсюджувачів інформації, насаджують людині нові
цінності і вподобання. Завдяки ним формується не лише новий тип людини, а й
радикально нова культура.
Слід зазначити, що на початку ХХ ст., коли кіно ще знаходилося на
початковій стадії свого розвитку, світовий кінематограф зустрівся з дефіцитом
ідей для створення фільму, тому за основу і були взяті літературні твори. Згодом
літературний текст набув значення матеріалу для інтерпретації, тобто значення
першоджерела. Як наслідок появи такої тенденції, науковці почали розглядати
кінотвори з точки зору їхніх відношень до літератури.
Галузь науки, яка порівнює екранізації художніх творів та першоджерел,
називається
«інтермедіальністю».
Вперше
поняття
інтермедіальності
зустрічається у роботах німецького вченого А.Ханзен-Льове у 1983 р. Пізніше
дана проблема набула популярності у наукових колах, а реляції між літературою
та іншими видами мистецтв у межах інтермедіальних студій досліджували
плеяди вчених, серед яких Ю. Борєв, У. Вайсштайн, М. Каган, І. Франко, К.
Браун, Т. Еліот та багато інших.
Останнім часом у галузі компаративістики все активніше починають
порівнювати екранізації та першотвори. Проте, слід зауважити, що на сьогодні,
проблеми інтермедіального аналізу є недостатньо розглянутими, і вчені досі не
уклали чіткої схеми для порівняння екранізації художніх текстів та їх
першоджерел. Для того, аби провести інтермедіальний аналіз необхідно
розглянути зразки інших науковців, і на основі їх робіт укласти свій алгоритм.
4
Одним зі зразків екранізації художнього твору став фільм режисера Тіма
Файвела «Оберт гвинта» 2009 року. Це одна з інтерпретацій однойменної повісті
відомого письменника Генрі Джеймса. Наряду з кінострічкою, перенести
літературний доробок намагалися у фільмах «Невинные» 1961 року, «Поворот
винта» 1999 року, «Проклятое место» 2006 року, «Ночные пришельцы» 1971
року, у якому розповідається історія Квінта та Джессел, «Присутствие духа» 1999,
та інших.
Актуальність проблеми визначається як пожвавлення інтермедіальних
студій, та зумовлена необхідністю осмислення специфіки бачення класичного
твору сучасними режисерами.
Мета дослідження полягає у вивченні особливостей інтермедіальної
реалізації сюжетної та образної основи повісті Г.Джеймса «Оберт гвинта» у
кінострічці 2009 року режисера Т.Файвела.
Завдання:

з’ясувати, у чому полягає сутність поняття інтермедіальність;

розглянути екранізацію художнього твору як один з проявів
інтермедіальності;

проаналізувати кінематографічну версію повісті «Оберт гвинта» з
точки зору композиційних особливостей та образної системи екранізації.
Дослідження ґрунтується на працях вчених, які розглядали теорію
інтермедіальності та екранізацію художнього твору, а саме J. Herkman, А.В.
Єлісеєвої, В.І. Мільдона, В. А. Просалової, та інших.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній здійснено компаративний
аналіз повісті Генрі Джеймса та її екранізації, чого ще не було зроблено донині.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання
результатів даної роботи у подальшому вивченні специфіки інтерпретації художніх
творів у екранізаціях. Здобуті результати також можуть бути використані в
практичній роботі викладачів, під час читання лекцій з історії зарубіжної
літератури рубіжа ХІХ та ХХ, а також у процесі підготовки студентів-філологів
педагогічних навчальних закладів до занять з даної дисципліни.
5
РОЗДІЛ 1
ІНТЕРМЕДІАЛЬНІСТЬ ЯК СИНТЕЗ МИСТЕЦТВ
1.1 Поняття інтермедіальності
У
сучасному
суспільстві
відбулася
певна
зміна
–
перехід
від
інформатизованого соціуму до медіатизованого. Ця зміна сталася через розвиток
життя, урбанізацію і, як наслідок, потребу людини оточити себе різноманітними
технологіями. Відтепер медійна інфраструктура стала основою для ефективної
діяльності людини в усіх сферах її життя.
Вважається, що термін «інтермедіальність» виник завдяки німецькому
вченому А. Ханзен-Льове у 1983 р., адже вивчаючи російський символізм,
виникла необхідність дати назву відношенням між літературою та іншими видами
мистецтва, проте насправді, це поняття було введене двадцятьма роками раніше у
есе Д.Ґіґґінса «Інтермедіа» [6, 51].
Термін «інтермедіальність» був створений аналогічно до того, як було
створено поняття «інтертекстуальність»: у перекладі з англійської мови: іnter +
media/art = intermedia/interart [5, 210]. Таким чином бачимо, що інтермедіальність
виступає поняттям, що позначає реляції між різними видами мистецтва.
У літературознавстві дослідження в галузі інтермедіальності й донині
залишаються порівняно новим напрямом. Основна увага науковців зосереджена
на взаємодії художніх текстів та авторської свідомості. Найактивніше теорія
інтермедіальності досліджується за кордоном. Зарубіжні вчені запропонували
кілька типологій інтермедіальності: О.Ханзен-Льове, один із творців теорії
інтермедіальності, виокремлює такі типи інтермедіальності: перший пов’язаний із
моделюванням фактури іншого виду мистецтва, а другий тип – виявляється в
реалізації формотвірних принципів музичного, живописного чи архітектурного
твору в літературному; третій – ґрунтується на інкорпоруванні мотивів, образів,
сюжетів музики, живопису чи інших видів мистецтва в художній текст [5, 22-23].
6
Також було
створено
2 підходи до
тлумачення інтермедіальності:
формальний, що виявляє формальні наслідки цього процесу, та структуральний,
що розглядає структуру взаємодії медіа.
За ступенем вираженості зв’язків В. Вольф розмежовує експліцитну та
імпліцитну форми інтермедіальності: перша виявляється в розповіданні, тобто
тематизації („telling”, „thematization”); інша – в „імітації” („showing”, „imitation”,
„dramatization”) структурних і змістових аналогів [5, 22-23].
Основні принципи інтермедіального аналізу тексту були розроблені,
спираючись на теорії інтертекстуальності, що в свою чергу є близьким до
інтермедіальності поняттям, яке вивчає позатекстові зв’язки. Інтермедіальний
аналіз ґрунтується на методології епохи постмодерну, в його основі лежить
розуміння мистецтва, як певної знакової системи, а кожний вид мистецтва має
чіткі, притаманні йому засоби творення образу. При введенні цих засобів в інші
жанри відбувається модифікація взаємодії і, як наслідок, виникають нові смисли і
нові жанри [1, 49].
Отже, інтермедіальність – це, з одного боку, спосіб висвітлення художньою
літературою інших видів мистецтва: музики, живопису, скульптури, кіно тощо, з
іншого – це й методологія порівняльного аналізу художнього твору і культури
загалом [1, 47]. Неоднозначність тлумачення інтермедіальності зумовлює
необхідність
її
чіткішої
конкретизації.
Таким
чином,
дослідження
інтермедіальності, через її неоднозначність тлумачення, повинні дати більш точне
поняття цього явища.
1.2 Екранізація, як один з виявів інтермедіальності
Екранізація
–
це
своєрідна
інтерпретація,
використовуючи
засоби
кінематографу, творів іншого виду мистецтва, найчастіше літературних творів.
Літературні твори є основою екранних образів кіно ще з перших днів його
існування [7].
7
Екранізація не є лише перенесенням на екран літературного твору, вона
також має і естетичне значення. Саме тому дослідники стикаються з феноменом
своєрідного перекладу мови однієї художньої системи на мову іншої, тобто,
інтермедіальністю. Проте важливо пам’ятати, що у різних художніх системах не
все піддається перекладу і існують моменти, інтерпретація яких є неможливою з
точки зору естетики [3, 9-10]. У загальноестетичному значенні екранізація
дозволяє глядачу побачити те, про що він раніше навіть і не здогадувався [3, 12].
У більшості випадків екранізація є просто інтерпретацією, яка розкриває не
індивідуальність автора, а того, хто займається інтерпретацією. Це відбувається
через те, що така інтерпретація відбувається без урахування естетичних меж і
неможливості перекладу певних аспектів [3, 11]. Екранізація поєднує в собі
відголоски різних видів мистецтва, які, взаємодіючи один з одним, формують нові
значення [2, 13].
І все таки, інтерпретація відрізняється від екранізації. Річ у тім, що у
першому випадку глядача знайомлять з точкою зору саме автора фільму про цей
літературний твір, а не письменника, котрий створив першоджерело [3, 12].
Літературна екранізація є особливим проявом інтертекстуальних та
інтермедіальних зв’язків і є жанром, який приваблює увагу спеціалістів різних
областей – культурологів, кінознавців, а також літературознавців, адже мова йде
насамперед про вербальний текст і компаративістів, оскільки інтермедіальність
означає зв’язки різних видів мистецтва. Зазвичай такі дослідження мають
порівняльний характер, а найбільше уваги звертається на інтермедіальний тип
зв’язку, як реляції літературного джерела і фільму [2, 14 – 15].
8
РОЗДІЛ 2
ІНТЕРМЕДІАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕКРАНІЗАЦІЇ ПОВІСТІ Г.ДЖЕЙМСА
«ОБЕРТ ГВИНТА»
2.1 Процедура аналізу інтерпретації художнього тексту
Оскільки вченими досі не було укладено чіткої схеми для вивчення
кінематографічних текстів у безпосередньому зіставленні з першоджерелом, то
для аналізу екранізації «Оберт гвинта» режисера Тіма Файвела буде використано
такий алгоритм:
1.
Аналіз сюжетних ліній літературного та кінематографічного творів у
безпосередньому зіставленні першоджерела та екранізації, звертаючи увагу на те,
які елементи роману було збережено у кінотворі, які було випущено, або змінено,
а які сцени було додано режисером.
2.
Система образів персонажів, а також підбір акторів.
3.
Окремим пунктом інтермедіального аналізу екранізації є вивчення
власне кінематографічних засобів, які використовуються для посилення впливу на
глядача, а саме – звуку, відеоряду, паратекстуальних елементів (афіші, трейлери,
реклами, тощо).
2.2 Поетика повісті Г.Джеймса
Г.Джеймс написав свій «Оберт гвинта» у 1898 році. Це історія молодої
гувернантки, котра вперше приїхала працювати з дітьми у маєтку Блай, в Ессексі.
Розповідь ведеться від імені самої гувернантки, чиє ім’я автор не згадує, у вигляді
листа, написаного через 20 років після того, що трапилося. Письменник
використовує прийом рамкової структури твору, оскільки історія гувернантки
обрамлена розповіддю джентльмена – містера Дугласа, котрий вирішив прочитати
лист своєї давньої знайомої своїм друзям, коли ті дискутували на тему привидів.
9
Наратор, тобто сама гувернантка, не викликає у читачів довіри, адже від її
розповіді складається враження, ніби вона з’їхала з глузду. До того ж, дія
розповіді відбувалася на 20 років раніше, а тому частина деталей могла бути
змінена, забута, або прикрашена з метою виправдати вчинок головної героїні.
«Оберт гвинта» є типовим твором епохи на рубежі ХІХ – ХХ ст., оскільки у
ньому
тісно
переплітаються
елементи
натуралізму
(дослідження
життя,
зображення найменших деталей, тощо), елементи містики та загадки та
відкидання канонів літератури вікторіанської епохи. Також цей твір містить
алюзії до інших творів літераторів ХІХ ст., наприклад Ш.Бронте та Ч.Діккенса.
2.2.1 Аналіз сюжетних ліній кіноверсії повісті
Кіноверсія повісті Г.Джеймса є адаптованим твором, оскільки не є виключно
перенесенням сюжету твору на екран, а містить велику кількість змін та
режисерських доопрацювань.
Увесь сюжет повісті розгортається навколо гувернантки, котра приїхала
вчити племінників дуже привабливого джентльмена з Гарлей-стріт. Молода
дівчина всім серцем полюбила своїх учнів, спочатку маленьку Флора, а згодом і
Майлза, коли той приїхав на канікули. Проте у таке спокійне, на перший погляд,
життя втрутились злі сили – гувернантка вважала, що бачить привидів своєї
попередниці та особистого слуги господаря, котрі померли не так давно. Більше
того, вона вважала, що діти теж бачать привидів і навіть спілкуються з ними, а ці
духи, у свою чергу намагаються забрати душі дітей з собою. Дівчина ділиться
своїми побоюваннями з економкою, старенькою місіс Гроуз, котра спочатку
повірила їй, але пізніше, через ряд подій, почала вважати, що гувернантка з’їхала
з глузду.
Сюжетні лінії однойменної кіноінтерпретації цієї повісті багато у чому
перекликаються з першоджерелом. Проте, все таки, цей фільм не можна назвати
звичайною екранізацією, котра чітко і достовірно відображає першотвір, на основі
якого він був знятий. Основним інструментом інтерпретації літературного твору,
10
за класифікацією відомого лінгвіста А.Нямцу, є дописування, тобто додавання
режисером та сценаристами сцен та сюжетних ліній, котрих не було у вихідному
творі, часто з метою довести історію до логічного, з точки зору режисера, фіналу
[4, 49]. Також використовується прийом модернізації, оскільки дія переноситься
на кілька десятиліть пізніше, у період після Першої світової війни.
Сюжет фільму починається у клініці для людей несповна розуму, у якій
знаходиться гувернантка, і молодий лікар Фішер намагається дізнатися у неї, що
ж сталося під час її роботи у Блай. Автори кінотвору дають дівчині ім’я – Енн, на
відміну від Генрі Джеймса, котрий не вважав за необхідне як-небудь називати
гувернантку, що часом здається дивним, адже вона виступає у ролі головної
діючої особи. У повісті, з розповіді містера Дугласа стає зрозуміло, що
гувернантка не була покарана за смерть свого підопічного, більше того, вона
продовжувала працювати з дітьми і навчала сестру оповідача, що зовсім
відрізняється від подій у фільмі, адже глядач бачить, що вона все ж таки була
покарана за вбивство Майлза.
Вся історія, як у першотворі, так і у кіноверсії, є спогадами гувернантки про
своє минуле, проте у першому випадку вона описує їх у своєрідних мемуарах
через 20 років, а у другому – під час розмови з лікарем менше року потому, і
розповідь переривається вставками бесіди Енн і лікаря Фішера
Вже з першого дня свого прибуття у Блай Енн чує шепіт, шелест, дивні звуки
фортепіано, сміх. У повісті Г.Джеймса, вона нічого не підозрювала аж до того
моменту, доки не зустрілася з привидом Квінта на вежі. Таким чином, елемент
таємниці та містики розкривається перед глядачами з перших хвилин фільму, на
відміну від оригінального твору, де читач може здогадатися про наявність якоїсь
загадки лише близько середини розповіді. Недомовленість, загадки та таємниці у
кінотворі мають зовсім інший характер, наприклад у фільмі чітко вказано, що
Емілі Джессел, колишня гувернантка, скоїла самогубство через те, що була
вагітна від Пітера Квінта. Це розповідає сама економка, коли Енн випадково
побачила біля церкви могилу колишньої гувернантки. Більше того, місіс Гроуз
показує молодій дівчині фото міс Джессел та дітей. Елементів сюжету, коли
11
гувернантка бачить привидів і до найменших деталей описує їх зовнішність, а
економка одразу розуміє про кого йде мова, немає. Навпаки, місіс Гроуз нічого не
хоче й чути про привидів і запевняє, що Енн це все лише привиділося, вона
приховує від дівчину всю правду і навіть намагалася переконати її, що чоловік у
вікні був не Квінт, а звичайний грабіжник. Натомість, для більшої гостроти
сюжету та кращого розуміння того, що відбувається, режисер та сценаристи
вводять сюжетну лінію покоївки Карли, котра натякає гувернантці, що це був
інший чоловік і навіть показує його фотографію. Саме покоївка розповіла, що
Пітер Квінт був особистим слугою господаря, поводився надто агресивно по
відношенню до іншого персоналу, бив служниць і ґвалтував їх, а також зваблював
гувернанток. Пізніше, Карла впала з даху будинку і загинула на очах в дітей, а у
той самий момент Енн побачила на даху привид Квінта. Економка ж запевняла,
що Карла просто покінчила з життям, як уже намагалася раніше. Тобто, на
противагу повісті Г.Джеймса, місіс Гроуз не виступає у ролі помічника, людини,
котра намагається допомогти врятувати дітей, а навпаки – вона не проявляє
ніякого інтересу до слів Енн і ставить під сумнів будь-які аргументи гувернантки
щодо появи в маєтку потойбічних сутностей.
Не витримавши напруги та хвилюючись за власне здоров’я, Енн зібралася
їхати. Майлз спитав у неї, чи бачить вона те саме, що бачать вони з Флорою і
гувернантка розуміє, що вона все-таки не збожеволіла, а загроза все таки існує.
Вона вже майже поїхала, проте побачила привид Квінта і повернулася,
злякавшись власної слабкості.
У фільмі було інтерпретовано і епізод повісті, коли Майлз нібито відволікав
гувернантку та економку аби Флора побачилася з міс Джессел. Коли Енн почала
шукати дівчинку, вона побачила її та хлопчика на узбережжі озера, проте все було
не як завжди - Майлз бив по обличчі Флору, казав, що «цю маленьку негідницю
треба провчити» і у цей момент ніби говорив голосом Квінта, ніби ставав ним. Він
навіть ледве не втопив сестру, проте гувернантка втрутилася і почала давати
хлопчику ляпасів, будучи впевненою, що б’є насправді не його, а Квінта. Не
12
дивно, що економка остаточно впевнилася, що з Енн не все добре і Флору треба
відвезти подалі від маєтку.
В останній день, коли місіс Гроуз відвозить Флору до дядька, Енн вдалося
витягнути з Майлза зізнання про те, що він пов’язаний з Квінтом, а коли привид
з’явився, вони обидва побачили його і Майлз викрикнув що хоче, аби той пішов,
проте привид зайшов у дім. Майлз на мить ніби став Квінтом, і Енн міцно обняла
хлопчика, що призвело до його загибелі. Фінал історії гувернантки збігається з
фіналом повісті Г.Джеймса.
Але режисер та сценаристи вдалися до ще одного прийому – продовжування
сюжету [4, 41]. Енн забрали до в’язниці, але під впливом її розповіді тепер і
лікарю теж ввижається Пітер Квінт. У останньому епізоді глядачі бачать Флору, у
якої нова гувернантка, і режисери натякають, що з нею може трапитися щось
подібне тому, що трапилося з Енн.
Таким чином, можна зробити висновок, що режисер та сценаристи фільму
«Оберт гвинта» 2009 року, взявши за основу сюжет однойменної повісті
Г.Джеймса, інтерпретували її і створили нову кіноадаптацію класичного твору.
Вони наповнили кінотвір новим змістом, додавши велику кількість нових
сюжетних ліній та деяким чином змінивши хід подій.
2.2.2 Система персонажів та підбір акторів кінострічки «Оберт гвинта»
В цілому, система персонажів повісті Г.Джеймса та її однойменної адаптації,
збігається, проте самі персонажі відрізняються за своїм характером, або
поведінкою.
В центрі усіх подій – молода гувернантка, котра у фільмі має ім’я, Енн. Вона
ще юна, недосвідчена і вразлива. Проте, якщо у літературному творі автор лише
натякає на можливу «зіпсованість» дівчини, то у фільмі – ця риса яскраво
проявляється – вона часто мріє про те, як проводить ніч зі своїм господарем, мріє
відчути його поцілунки і ласку, їй постійно ввижаються Квінт і Джессел, котрі
13
цілуються та поводяться непристойно, не зважаючи на присутність дітей. Вона
нестримана, і часто піддається впливу емоцій.
Маленькі вихованці Енн – Майлз і Флора – також спершу показані як
маленькі янголята, найкращі діти у світі. Проте образ Майлза зазнав певних змін –
він поводиться грубо, нечемно, навіть б’є свою рідну сестру. Хлопчик постає аж
надто зіпсованим під впливом Квінта і навіть не приховує цього. Флора ж –
навпаки, постає у подобі янгола, наймилішої дівчинки і одних ознак зіпсованості
гувернантка не бачить, до того моменту доки не відбувся інцидент на узбережжі
озера, а після дівчинка у маренні викрикувала різноманітні лайливі слова по
відношенню до своєї гувернантки.
Великих змін зазнав і образ економки місіс Гроуз, котра виступає не як добра
та мила жінка, яка у всьому підтримує гувернантку і вірить усім її словам, а як
спокійна, потайна жінка, котра проявляє прив’язаність лише по відношенню до
дітей. Так, вона люб’язно ставиться до Енн, проте вони не такі близькі подруги,
якими були у повісті. Економка місіс Гроуз скептично ставиться до слів Енн,
намагається переконати її, що розповідь покоївки Карли – просто маячня
божевільної жінки, і всіляко намагається приховати правду.
Окрім звичних образів, у фільмі з’являються й інші персонажі – лікар Фішер,
котрий намагається допомогти Енн у клініці, та мимоволі починає вірити у її
розповідь, та покоївка Карла, котра і повідала гувернантці справжню історію.
Підбір акторів на ролі був проведений досить вдало. Фільм «Оберт гвинта»
знятий всесвітньовідомою британською телекомпанією ВВС, тому усі актори
представляють британський кінематограф. Роль гувернантки Енн виконує
знаменита акторка Мішель Докері, відома за своєю роллю у серіалі «Абатство
Даунтон», лікаря Фішера грає Ден Стівенс, котрого знають переважно за фільмом
«Красуня і чудовисько», за роллю принца Адама, та міні-серіалом «Розум і
почуття», де він виконував роль Едварда Феррарса. Ролі Майлза та Флори
виконували молоді британські актори Джозеф Ліндсей та Єва Сайер.
Окрім них, у фільмі брали участь такі британські актори, як Сара Баклер,
Марк Амберс, Сью Джонсон, та інші.
14
Найбільша увага приділяється грі Мішель Докері, у ролі Енн, котра досить
переконливо відтворила душевний стан своєї героїні, зуміла передати її
хвилювання та емоції. Також надзвичайно правдоподібною була гра молодих
Майлза та Флори, маленьких янголят, котрі насправді, як вважає їх гувернантка,
зіпсовані діти.
Отже, система персонажів історії залишається майже незмінною, за
виключенням кількох героїв. Проте, у той же час, змінюються образи та ролі
деяких персонажів, особливо місіс Гроуз.
ВИСНОВОК
Отже, у теоретичній частині роботи було з’ясовано походження терміну
«інтермедіальність», який був утворений аналогічно до того, як було створено
поняття
«інтертекстуальність»,
оскільки
з’явилася
необхідність
назвати
відношення між різними видами мистецтв. За своєю суттю, інтермедіальність є
певним відтворенням у творі таких образів, що несуть у собі смислове
навантаження інших видів мистецтва.
Також було з’ясовано, що екранізація – це інтерпретація за допомогою
засобів кінематографу творів іншого виду мистецтва, найчастіше літературних
творів. Літературні твори є основою екранних образів кіно ще з перших днів його
існування.
У практичні частині роботи було здійснено компаративний аналіз повісті
Г.Джеймса «Оберт гвинта» та її кіноінтерпретації 2009 року Т. Файвелом. Було
розроблено алгоритм, який згодом може бути використаний при порівнянні інших
кінотекстів та їх першотворів. У цьому алгоритмі увага звертається на
композиційні особливості обох текстів, які елементи роману було збережено у
кінотворі, які було випущено, або змінено, а які сцени було додано режисером;
було розглянуто систему образів персонажів, а також підбір акторів.
У ході роботи було досліджено поетику повісті Г.Джеймса «Оберт гвинта» та
порівняно її з адаптацією Т. Файвела, у якій змінено багато елементів сюжету
15
роману, наприклад, ми бачимо що гувернантка була покарана за вбивство Майлза:
спочатку вона знаходилася у божевільні, а потім її посадили до в’язниці. У повісті
Генрі Джеймса, вона продовжувала працювати гувернанткою і ніяким чином не
була покарана.
Для того, аби створити нову, модернізовану версію історії режисером було
додано деякі сцени, серед яких епізоди розмови з лікарем Фішером, котрий
намагається з’ясувати, що ж такого сталося у маєтку Блай. Згодом бачимо, що у
кіноінтерпретації було певним чином змінено фінал розповіді: так, Майлз гине у
обіймах своєї гувернантки, проте вона відповідала за скоєне перед законом і була
ув’язнена.
Таким чином бачимо, що у фільмі було змінено досить велику частину
сюжету, представленого в повісті Генрі Джеймса. Тім Файвел представив своє
власне бачення історії, виразивши те, як, на його думку, насправді мала б
закінчитися ця історія.
У даній роботі також було розглянуто і систему персонажів та підбір акторів
на ролі у фільмі. Для того, аби підвищити успіх кінокартини, було запрошено
відомих британських акторів.
В цілому, фільм вважається вдалою адаптацією, основні сюжетнокомпозиційні компоненти у доробку режисера присутні – це боротьба
гувернантки і привидів за душі маленьких дітей та трагічний історії.
Індивідуальна дослідницька робота має наукове значення, бо може бути
використаний у подальшому дослідженні специфіки перенесення літературного
твору у контекст кінематографу та використанні на лекційних заняттях з курсу
історії зарубіжної літератури на рубежі ХІХ-ХХ ст.
16
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
Herkman J., Hujanen T., Oinonen P. Intermediality and media change. –
Tampere University Press, 2012. – 304 p.
2.
Елисеева А.В. Типы интертекстуальных связей при экранизации
литературных произведений (на материале фильмов Р. В. Фасбиндера) /
Александра Владимировна Елисеева // Известия РГПУ им. А.И. Герцена. – 2014. –
№172. – С.13-23.
3.
Мильдон В.И. Что же такое экранизация? / Валерий Ильич Мильдон //
МИРС. – 2011. – №3. – С.9-14.
4.
Нямцу А.Е. Традиционные сюжеты и образы в литературе ХХ века:
Учеб. пособие [для спец.: «Рус. яз. и лит.»] / А.Е. Нямцу. – К. : УМК ВО, – 1988. –
84 с.
5.
Просалова В. А. Інтермедіальні аспекти новітньої української
літератури // Монографія / Віра Андріївна Просалова. – Донецьк : ДонНУ, 2014. –
154 с.
6.
Циховська Е. Теоретичні дилеми поняття інтермедіальності / Елліна
Циховська // Слово і час. – 2014. – №11. – С. 49-59.
7.
Экранизация
[Електронний
https://ru.wikipedia.org/wikiЭкранизация
ресурс]
//