Uploaded by Volodymyr Syrotyn

Історія с. Далешове, Коломийського району - Студентський реферат

advertisement
Міністерство освіти і науки України
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Факультет історії, політології і міжнародних відносин
РЕФЕРАТ
на тему: «Історія с. Далешове, Коломийського району»
Виконала студентка 1 курсу
Спеціальності 073 Менеджмент
Управління міжнародним бізнесом
Групи УМБ-11
Луцик Анастасія Василівна
Івано-Франківськ – 2024
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Перша згадка про винекнення села………………………..4
РОЗДІЛ 2. Історія появи древнього образа……………………………...5
РОЗДІЛ 3. Каплиця і храм біля джерела……………………………..……6
РОЗДІЛ 4. Історія церкви „ св. Безсрібників Козьми і Демʼяна"
в селі Далешева Городенківського деканату УАПЦ…………………8
РОЗДІЛ 5. Відомі особи…………………………………………………….…….11
РОЗДІЛ 6. Висновок…………………………………………………………………12
РОЗДІЛ 7. Список використаних джерел і літератури……………13
ВСТУП
Невеличке село Далешове що в Коломийському районі Івано-Франківської
області, має багатий і різноманітний шлях, який починається ще з давніх часів.
Тут, на цій землі, традиції шануються так само, як і сучасність. Кожен рік село
святкує традиційні свята: від Великодня до Івана Купала. Ці заходи об'єднують
людей, даючи можливість молодшому поколінню дізнатися про свої корені і
зберегти звичаї, які формували спільноту протягом століть. У селі є безліч старих
хат, кожна з яких зберігає свою унікальну історію. У когось на стінах висіли
фотографії дідів-прадідів, які колись працювали на цій землі, у когось — вироби
ручної роботи, які передавалися з покоління в покоління. Село і справді древнє,
своїм корінням сягає у сиву давнину. В писемних джерелах воно згадується
вперше 1474 року. Через вічність летить відгомін минулого. Із переказів відомо,
що на мальовничій околиці села, в Куськовиському урочищі, де пахучі трави
вмиваються кришталевими росами, давним-давно стояв чоловічий монастир. З
його порога можна було милуватися полями і блакитними лісами, ген аж по той
бік Дністра.
Перша згадка про винекнення села
Далешове — село Городенківського району Івано-Франківської області. Лежить
на правому березі Дністра, за 16 км від районного центру. У писемних
джерелах село вперше згадується 1474 року. 3 церковних шематизмів
довідуємось, що там 1843 р. ще за панщини, була парохіяльна школа. Разом зі
сусіднім селом Колінками село творило одну парафію з півтора тисячі душ.
Замітним є те, що в тому часі Далешева мала приблизно 150 осіб більше чим
Ко-лінки. Стан цей в пізнішому часі змінився на користь в 1930 р. Далешева
начисляла 593 душ, а в 1938 -- 606, натомість Колінки 919 та 928. В 1921 році
мешканці Далешева саботували перепис населення, що проводився польською
владою. Поблизу Далешева , Дубки та Репужинців виявлено знаряддя праці та
поховання доби бронзи, поховання перших століть нашої ери та срібні прикраси
давньоруських часів.
Історія появи древнього образа
На околиці села в урочищі «Куськовиця» був давній монастир, куди звідусіль
сходилися паломники. Оскільки отці-монахи не хотіли прийняти унії, то вже під
владою Речі Посполитої зазнали багато гонінь, а коли Галичина потрапила в
окупацію Австро-Угорської імперії, святиню було зруйновано. Сталося це
святотатство у 18 ст. за часів правління імператора Йосифа ІІ. Залишилися тільки
усні перекази та печери біля сільського урочища, за кілька кілометрів від річки
Дністра. Оповідають, що ще довго переховувалися в них старовіри-ченці, котрі
ходили босоніж навіть у люті морози, дивуючи жителів Далешева. Саме тоді,
після знищення монастиря обʼявилася неподалік біля джерела чудотворна
ікона Цариці Небесної. Із давнини відомо, що ще в часи закладення монастиря
ікону віднайшли саме там і забрали в монастирський храм. За переказами,
перші писемні згадки про монастир датуються 1200—1300 рр., але
документальних свідчень немає. Згодом біля джерела змайстрували криничку.
Невідомо, чи чудесним промислом Божим образ зʼявився знову під лісом біля
кринички, чи монахи, рятуючи святиню, самі принесли її на місце колишньої
появи, де селяни приходили напитися цілющої водички в час праці на полях.
Таким чином, отці надіялися, що хтось з покутян віднайде й заховає святиню.
Місце обʼявлення знаходилось на межі сіл, тому парафіяни кількох церков мали
бажання забрати віднайдену ікону в свою церковцю. Але Матінка Божа сама
вибрала храм св. безсрібників Косми і Даміана села Далешево. Коли мешканці
іншого села забрали до себе на деякий час образ, він почав плакати, а воли не
могли зрушити з місця воза. Хоча ікона велика і важка, та чоловіки, прихожани
Далешівської церковці легко перенесли її туди, куди вона бажала за Господнім
провидінням. Спочатку ікона знаходилася в одному з бічних престолів, але
люди знову помітили сумний лик Богородиці, з очей Діви Марії капали сльози.
Тому 25 жовтня 1781 року образ помістили на горньому місці основного
престолу, де він знаходиться донині. На новому почесному місці ікона Божої
Матері вже не плакала.
Каплиця і храм біля джерела
Біля кринички, зробленої на джерелі ще в монастирські давні часи , згодом
була споруджена капличка , а в останні роки на її місці по благословенню
владики Андрія, митрополита Галицького, керуючого Івано-Франківською
Єпархією УАПЦ будується храм на честь «Зʼявлення чудотворної ікони
Далешівської Богородиці» Щонеділі там читається молебень з акафістом
Пресвятій Богородиці, освячується вода. Поруч з храмом зроблена велика
купіль, куди прямують паломники зі всього світу та радо приходять місцеві
жителі. Особливо багатолюдними бувають водосвятні молебні вранці на свята
Івана Хрестителя та апостолів Петра і Павла. В ці дні проходять церковні
відпусти-прощі. Але саме на Водохрестя в йорданський мороз на Покутті
найбільше бажаючих скупатися в ополонці, вирізаній в купелі у формі хреста.
Народ завжди вірив у цілющі властивості цієї джерельної води, яка має
солодкуватий присмак та, незважаючи на невелику глибину кринички, є
холодною. Нею промивають рани, які довго не гояться, пʼють при лікуванні
внутрішніх недуг, омивають тіло, особливо промивають очі, адже особливо
багато зцілень — це випадки покращення зору. Головне, робити все з любовʼю
до Господа, Цариці Небесної, з надією і вірою, - і отримаєш зцілення. Джерело
від кринички на глибині збігає в потічок й тече лісом, зливаючись згодом з
водами швидкоплинного Дністра. А поля, що розляглися поруч, й досі
називають монастирськими. Як і в давнину, сюди приходять помолитися перед
вінчанням молоді, батьки приносять немовлят і віддають їх під покрову
Далешівської Богоматері, прибігають погратися маленькі діточки.
Про чудотворну ікону та джерело в Далешеві написано немало: в церковних
буклетах, газетах, журналах, збірниках, книгах, в електронних ЗМІ тощо. Про неї
розповідали різноманітні радіостанції і телеканали, а митці з Божою допомогою
пишуть вірші, присвячені іконі, художні твори.
Зокрема, уривок з розповіді Христини Іванюк, надрукованої в обласній газеті
Прикарпаття «Галичина»: «Переказують, що на місці колишньої церкви і
монастиря у великі свята з-під землі чути звуки церковних дзвонів. Після
зруйнування монастир і церква зникли під землею назавжди. Моя прабабуся
Анна, вже покійна, згадуючи своє дитинство, розповідала, що теж дуже любила
слухати розповіді про монастир. І одного погідного літнього вечора, коли вона
разом з іншими дітлахами пасла коні, їй пощастило... почути дзвін. Припавши
до землі й затамувавши подих, діти слухали звуки дзвонів, які лунали з-під
землі. Звуки ці були мелодійні і лагідні. І, як розповідала бабуся, хоч надворі ніч
і темрява, дітям було зовсім не страшно. Навпаки, спокій огорнув їх, і якесь
незвичайне відчуття радості переповнювало груди. Такого відчуття їй пережити
не довелось до кінця життя, а прожила вона довгий вік — 93 роки.
А ще, розорюючи поля, знаходили уламки глиняного посуду, підсвічників і
камʼяну гарно обтесану плиту - мабуть, з порога церкви чи монастиря.
Прабабуся ж знайшла священичий хрест. Усім дітям хотілося хоч потримати
його. З того часу хрест зберігається у нашому домі. Звичайний зовні, без
прикрас, він справді таїть у собі якусь силу, бо був свідком багатьох подій, ним
благословляли людей».
Історія церкви „ св. Безсрібників Козьми і Демʼяна" в
селі Далешева Городенківського деканату УАПЦ.
1772 р. сама раніша дата закладення храму ( бо в історичних довідках
зустрінемо і інші датування, 1778 р. остання). До цього часу громада села
духовну поживу черпала в монастирській обителі. Найстаріша з писемних
згадок, які вдалося віднайти, книга „О чудотворной Иконі Пресвятой Діви Маріи
вь Далешеві." Коломия 1876 печатано в типографії М. Білоуса. На той час село
мало 70 хат в більшій частині звичайних ліпанок в яких проживало 445 душ
віросповідання християнського, обряду східного, 21 обряду римського, а 15
євреїв. Церква побудована на кошти громади. 3 1867 року церква
перебудована хресто-образно і прикрашена пʼятьма банями. Церква деревʼяної
конструкції покрита ґонтами.
Монастир, який находився з північно-західної сторони села, в часи
імператора Австрії Йосипа другого був зруйнований. Як свідчить вище згадана
книжечка: „Понеже Австри носир, друго тіи отці не хотіли прийняти унії, то оуже
подь владьнієм Польщи многи терпли гоненія, а коли Галичина досталася подь
власть австрійскую, монастир сей за часов імператора Йосифа другого
знесено..."
Багато церковних речей було перенесено із монастиря в щойно збудовану
церкву: іконостас, ікони, Євангеліє та ін. Люди прагнули принести духовність
зруйнованої святині в новозбудований храм. По виду написанню ікон деякі з
них можна датувати 13 століттям. Євангеліє 1690 року за благословенням
Чотирьох престольних Патріархів. Але саме цінніше насліддя це чудотворна
ікона Пресвятої Богородиці, яка уже з давніх давен чудесами прославлена. За
різними легендами ікона була перенесена до джерела, коли руйнували
монастир, монахами де було раніше її чудесне обʼявлення. За іншою легендою
де була захована ікона пробилось джерело. Коли люди вирішували якому з сіл
мала належати святиня, то воли не могли рушити воза, а коли прийняли
рішення ікону взяти в далешівську церкву то достатньо було двох чоловік які не
виділялися надзвичайною силою.
Ікону помістили в бічному престолі з північної сторони. В скорому часі
Матінка Божа на іконі заплакала. Настоятель храму о. Василій Валігурський
відправляється у Львів за порадою до правлячого архієрея Петра Білянського
(1780-1798). Після ретельної перевірки дійсності цього чуда, з благословення
владики Ікону переносять на горне місце основного престолу 25 жовтня 1781р.
Чудеса зцілення які, ще в часи пробування її в монастирі були багато численні
відбувалися і дальше в великій численності з волі Божої. З Риму приходить
визнання ікони як чудотворної. Чомусь дивна розстановка цінностей є і в наш
час, більшість людей хочуть бачити в тому честь та велике щастя для Матінки
Божої Її Ікони, що Її хтось з відомих визнав. А в справжній дійсності все якраз на
оборот-це велика честь для них. Бог знає як Своє звеличити, а чи людина
знайде милість божу?.. Поки відбуваються всякі формальності, які в сутності не
важливі для тих хто прагне любові божої, люди зболені, стражденні приходять
за поміччю до Матінки Пресвятої Богородиці в далешівський храм де Господь
явив таку Свою велику милість.
От ті з чудес які описані в вище згаданій книжичці:
1. Оздоровлений від туберкульозу Андрій Марковський, сільський учитель і
церковний співець. В важкій недузі, уже перед смертю, пише пісню на
похвалу Пресвятої Богородиці, коли співає її в церкві спочатку слабким
голосом важко хворої людини, то вже після перших рядків голос кріпне і
Андрій зцілений Господом дожив до глибокої старості.
2. В 1862 р. глухо - німа, 13- літня Тереза Біляшевська під час ревної молитви
мами в храмі промовила свої перші слова: „ Мамо! Мамо!" Після цього
приходячи в храм дивувала всіх своєю доброю мовою.
3. В 1863 році Артем Чубатий, з Буковини, розслаблений і занечищений
тілом, що не хотів щоб його навіть до церкви заносили. Попросив щоб
отець сповідав і причастив його на возі. Під час причастя здихнув щиро
мовивши: „Матінко Божа! Дай мені своє лице узріти!" На диво всім на
слідуючу неділю Артем своїми ногами прийшов до церкви. Упавши ниць
перед Іконою з розпростертими руками пробув так усю Службу
Божу.
4. 23-х літня дівчина Анна Шлапакова з Бідинець перепливала Дністер
човном до Колінок. На течії човен перекинувся. Люди з млина виділи це
нещастя але вже нічим не могли дівчині допомогти і вважали вже ту
загинувшою. Але через деякий час дівчина виринає з води з словами
молитви: „ Матір Божа далешівська рятуй мене!" Хапається за
перекинутого човна котрий чудним чином навертає до берега і тягне
погибаючу дівчину
за собою.
5. В ніч з 2-го на 3-те серпня 1871 в селі лютувала сильна пожежа. Не
зважаючи на те що люди рятували церкву поливаючи дерев'яний верх
водою, вогонь став на стільки сильний що вже рятувальники не могли
боротися з вогнем. По відслужені молебну до Пресвятої Богородиці вітер
повернув в протилежну сторону і вогонь вщух.
Заступництвом Божої Матері церква була відкрита в часи радянської влади хоча
не раз були зазіхання закрити храм і заборонити Богослужіння. В1947році було
перекрито храм бляхою зверху по ґонтах.
Відпустові свята починаючи з Пʼятидесятниці відбувалися у всі великі і
дванадесяті свята і завершувалися храмовим святом 14 листопада за н. ст.
Безсрібників Козьми і Демʼяна. В часи радянщини дозволено тільки
святкування відпустових днів тільки на Різдво Іоанна Предтечі та апп. Петра і
Павла.
в 1988р.Б. на вікнах церкви зʼявився образ чудотворної Ікони Пресвятої
Богородиці далешівської. Це видіння продовжувалося до 2-х тижнів, очевидці
свідчать що зображення було досить чітке.
1991 року побудована капличка на місці зʼявлення Ікони. Джерельце на якому
зʼявилася Ікона зараз всередині каплички. Кожної неділі і свята в надвечірній
час тут відправляються Богослужіння на які сходяться люди з навколишніх сіл.
В 2000 році освячені два нові дзвони на честь святих Кирила і Григорія,
правлячим архієреєм митрополитом Галицьким (жертводавець Михайло
Григорович Марунчак виходець нашого села на даний час проживає в Канаді). В
цьому ж році зцілені від епілепсії (падачки) два хлопчики. Один з Далешева,
другий з Колінок. Багато людей оздоровлено по молитві біля чудотворної Ікони:
безнадійно хворі яким уже лікарі не в силі допомогти, опухолі зникли без
оперативного вмішання, від безпліддя, від недуги пʼянства, переляку,
навʼязливих думок в тому числі і самогубства та інших недуг. В старенькій
Євангелії датованої 1690 р. дарованої церкві і селу за благословенням
Чотирипрестольних Патріархів є записи на полях зроблені рукою о. Василія
Валігурського і о. Миколи Волошинського серед яких згадуються факти:
прозріння сліпої жінки, оздоровлення дівчини яка була при смерті(мама пішла
в церкву з єдиною надією, що Господь дасть життя смертельно недужій дочці,
після Богослужіння застає дома ту здоровою), також чудесне оздоровлення
смертельно недужого хлопця.
Відомі особи
 Чернецький Сава (1874-1934)-український культурний діяч і письменник,
Прозаїк , сатирик у США
За фахом учитель. У 1899 р. емігрував до Канади, відкрив разом із К. Геником
читальню у Вінніпезі, брав активну участь у громадському житті. У 1900 р.
емігрував до США, працював у друкарні, потім у редакції видавництва. У 1904 р.
у рідному Далешеві організовував школу для дітей, що викликало
невдоволення у місцевої влади. Змушений був повернутися до США, мешкав у
Нью-Йорку. У 1902—1903 рр. редагував гумористичний двотижневик «Оса» в
Оліфанті, працював у видавництві «Свобода» (до 1906), потім переїхав до
Майнот, пізніше - до Монтани. Помер 3 вересня 1934 р. у Луіставні. Похований
там же.
 Марунчак Михайло Григорович (1914-2004)- український редактор,
бібліограф, педагог, громадський діяч.
Михайло Марунчак, закінчивши класичну гімназію Тараса Шевченка в
Городенці, у 1936—1940 роках вивчав право і суспільні науки у Львівському
університеті. У 1940—1942 роках в Німецькому університеті в Празі вивчав
економічні науки, в Українському вільному університеті — право і суспільні
науки: в УВУ 1941 року і захистив докторську дисертацію з права. 17 жовтня
1942 року його заарештувало гестапо — і він перебував у концентраційних
таборах у Чехії, Польщі, Австрії. Був звільнений 6 травня 1945 року
американськими військами. У 1947—1948 роках став головою Ліги українських
політвʼязнів у Мюнхені (Баварія, Німеччина). Видавав бюлетень «Український
політвʼязень» і співпрацював у журналі «Літопис українського політвʼязня» та в
науково-дослідному інституті української мартирології.
У 1948 року Марунчак іммігрував у Канаду. У 1955 року закінчив Манітобський
університет із ступенем бакалавра соціальних наук. Працював в українських
«Просвітах», «Рідних школах» у Вінніпезі; був професором права й суспільних
наук Українського католицького університету в Римі (Італія). Активний член
Комітету українців Канади (від 1989 року — Конгрес українців Канади),
Світового конгресу вільних українців (обирався до складу керівних органів),
голова Світової ліги українських політвʼязнів (з 1985 року). Співзасновник
«Заповідника-інституту Маркіяна Шашкевича»: науковий секретар (у 1962—
1979 роках) та голова (3 1979 року), редактор і видавець журналу
«Шашкевичіана» (у 1982—1986 роках), редактор історико-мемуарного збірника
«Городенщина» (1978, 2002), низки бюлетенів Ліги українських політвʼязнів,
меценат і почесний редактор альманаху «Ямгорів» (Городенка, з 1991 року).
Нагороджений Шевченківською медаллю КУК у 1962 році.
 Витвицький Теодор (1783 – 27 травня 1861) – український культурний і
церковний діяч, священник УГКЦ.
Закінчив духовну семінарію. Висвячений на одруженого священика 1808 року (в
1852 році став вдівцем). Був парохом у Далешові Городенківського деканату та
одночасно в 1849—1851 роках душпастирював у селі Дубки".
Видавець церковних проповідей і активний громадський діяч. Щедро
жертвував на освітні цілів.
Прибічник москвофільства! Така помилкова думка існувала через те що
о. Теодор як і більшість священників не змирювався з примусовим переходом
на католицтво, все життя відстоював православну віру. Але так як і під гнітом
московії нам насаджувалась московська версія нібито православʼя так і під
гнітом Австрії і Польщі католицизм або унія.
У 1849 Теодор Витвицький підготував «Приречный словарь пол[ь)скословеньскій и народнорускій, содержащь в себЪ вся речені а польская,
словенская и народно руская». Рукопис словника (зберігається в ЛНБ ім. В
Стефаника НАН України під сигнатурою НД-276) був готовий зо Зʼїзду руських
вчених у Львові 1848 року. Свого часу словник отримав різко негативну
рецензію Якова Головацького та не був опублікований. Навіть на свій час він
мав вади у семантичному опрацюванні слів та нерозмежування
церковнословʼянського та українського реєстрів.У словнику є елементи язичія,
але водночас він багатий матеріалом української народної мови. В ньому 19558
словникових статей, проте вихідний реєстр значно ширший, оскільки при
багатьох польських словах наводиться по 2-3 і більше українських та
церковнословʼянських відповідників. Докладно подана лексико-семантична
система покутсько-буковинських говорів першої половини 19 ст., порівняно
широко представлені іншомовні нашарування.
Висновок
Село Далешове — це не лише географічний пункт на карті Івано-Франківщини, а
й місце з багатою історією, культурною спадщиною та духовними традиціями.
Протягом століть його жителі плекали і передавали з покоління в покоління
цінні релігійні обряди та звичаї, що символізують зв’язок минулого з
сьогоденням. Історія села відображає непрості етапи його розвитку: від перших
згадок у XV столітті до сучасності, включаючи події навколо древнього
монастиря та храму. Духовна спадщина, пов’язана з чудотворною іконою
Богородиці та джерелом, з якого місцеві жителі та паломники черпають силу і
зцілення, є ще одним свідченням глибокої віри та надії жителів Далешева .
Відомі особи, такі як Сава Чернецький, Михайло Марунчак та Теодор
Витвицький, залишили свій слід в історії, прославляючи рідне село далеко за
його межами. Таким чином, Далешове — це невіддільна частина культурного і
духовного ландшафту України, яке продовжує зберігати свою унікальність і
значущість.
Список використаних джерел і літератури
1.Далешівська Богородиця- Православна Церква України
https://pcu.if.ua/%D0%94%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%88%D1%96%D0%B2%D1
%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B
E%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%8F
2. Вікіпедія Далешове
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%88%D0%B
E%D0%B2%D0%B5
3. Матеріали польових досліджень. Опитування провела 24 вересня 2024 р.
Луцик Анастасія.
Download