ЯВИЩЕ «ШІСТДЕСЯТНИЦТВА»
Шістдесятництво порівнюють
з
епохою
Ренесансу.
Українське
відродження
пов’язане з вивільненням
людини з-під влади ідеології,
народженням гуманістичного
світогляду, який у центр світу
поставив
людину
и
проголосив
найбільшою
цінністю.
Шістдесятництво — це філософський феномен і новий відлік
часу інтелектуальної історії України. Його учасники зв’язали
воєдино розірваний час української культури, відновили комунікативну функцію культури завдяки новій ролі Слова.
Їх усіх об'єднувало небайдужість
до болючих проблем, які постали
перед суспільством в переломні
часи, намагання змінити на
краще майбутнє України.
У творчості шістдесятників
людина стала суб’єктом
історії, і жила, здавалося б,
непохитними постулатами:
усвідомлювала,
іронізувала,
критикувала,
проклинала і любила, вміла
вірити, але відмовлялася
сприймати на віру; зрештою
жила і не боялася.
Ця група української
творчої інтелігенції в
умовах
«відлиги»
виявила прагнення до
пошуку
нових
форм
мистецького самовираження
на
основі
осмислення
національного досвіду.
Молоді інтелектуали знаходили можливості дедалі глибше й всебічно
пізнавати національну духовну спадщину. Це привело їх на шлях боротьби
за оновлення суспільства, відмови від тоталітаризму в усіх сферах
суспільного буття, зокрема, у духовних процесах, за утвердження загальнолюдських моральних й естетичних цінностей.
Так поступово сформувався рух дисидентів. Він відігравав значну
роль в культурно-ідеологічних процесах, що відбувалися в Україні. У
суспільстві сформувалася полярна офіційній громадянська
позиція.
«Шістдесятники»
представлені письменниками
Л. Костенко, В. Симоненком,
І. Драчем, М. Вінграновським,
Є. Гуцалом, літературними
критиками І. Дзюбою, І.
Світличним, Є. Сверстюком
та багатьма іншими, проти
яких
після
їхнього
короткочасного
яскравого
дебюту почалося цькування з
боку влади.
Одних було змушено до мовчання,
деякі зламалися, інших ув’язнено.
Внаслідок важких табірних умов
померли в ув’язненні О. Тихий, В.
Марченко, Ю. Литвин, В. Стус.
В.
Голобородько
філософськи
осмислює сенс людського життя;
Р. Іваничук, використовуючи історичну
тематику, розкриває правду про минуле
українського народу («Манускрипт з
вулиці Руської», «Вода з каменю»);
І. Драч розкриває непростий зв’язок
науково-технічного
прогресу
з
духовними
цінностями
нації
(«Чорнобильська мадонна»);
Д. Павличко у своїх творах засуджує
байдуже ставлення до власного народу,
України, рідної мови;
Л. Костенко веде діалог минулого із
сучасним, заглиблюється в проблему
обов’язку митця перед народом (роман
«Маруся Чурай»).
ДОЛЯ ШІСТДЕСЯТНИКІВ
Рух «шістдесятників» було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля»
арештами 1965—1972 pp. У цьому процесі частина шістдесятників без особливого
опору перейшла на офіційні позиції (В. Коротич, І. Драч, В. Дрозд, Є. Гуцало та ін.),
декого на довгий час (Л. Костенко), а інших взагалі перестали друкувати (Б. Мамайсур,
В. Голобородько, Я. Ступак).
Підготувала учениця 11 класу
Романова Анастасія