МОН України
ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ФІЛІЯ
КАФЕДРА ПРАВА ТА ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН
Звіт
До лекційного заняття №1 з дисципліни «Основи римського приватного
права»
Виконав :
ст.гр. ПЗ-22-1
Озерчук А.О.
Перевірила : доц. Колибаб’юк С.П.
м. Івано-Франківськ
2023 р.
В даному звіті представлене виконання завдань для самоконтролю, що подані
в кінці лекційного матеріалу :
1.
Назвіть фактори, які сприяли успішному розвитку юридичної
науки в Стародавньому Римі.
Успішний розвиток юридичної науки в Стародавньому Римі обумовлений
рядом факторів:
1. Розквіт Римської республіки і імперії: Римська імперія була великою і
потужною, що сприяло розвитку юридичної науки через необхідність
регулювати життя великого числа громадян і вирішувати конфлікти в
різних частинах імперії.
2. Кодифікація законів: Римська імперія впровадила різні кодифікації
законів, такі як "Юстиніановий кодекс", що зібрав в собі і
систематизував римське право, спростивши доступ до нього для
юристів і науковців.
3. Професійні юристи: В Римі існували професійні юристи, які вивчали і
застосовували право. Це дозволило виробити високий рівень
юридичної експертизи та розвинути правову науку.
4. Юридичні школи: В Римі існували різні юридичні школи, де викладачі
і студенти дискутували над різними аспектами римського права,
сприяючи виробленню нових ідей і тлумачень.
5. Практика і прецеденти: Римське право великою мірою розвивалося на
основі практики і прецедентів. Рішення судів та спори, які виникали в
житті, ставали основою для формулювання нових правових принципів і
норм.
6. Юридична література: У Римі письмова фіксація правових знань була
поширеною. Багато видатних юристів писали трактати і коментарі, які
стали важливим джерелом для наступних поколінь юристів і науковців.
2.
Який принцип покладено в основу розмежування права на
приватне іпублічне? Як підходили до вказаної проблеми римські
юристи?
В основі розмежування права на приватне і публічне в римському праві
лежав принцип "ius publicum" (публічне право) і "ius privatum" (приватне
право). Цей принцип визначав поділ римського права на два великі сегменти,
кожен з яких мав свої власні особливості:
1. Ius Publicum (Публічне право): Ця галузь права включала в себе норми, що
стосувалися держави, її управління та відносин між державою і громадянами.
Сюди входили публічне адміністративне право, конституційне право,
кримінальне право, а також міжнародне право.
2. Ius Privatum (Приватне право): Це було приватне право, що регулювало
відносини між приватними особами (громадянами) і включало галузі, такі як
право власності, право обов'язків, спадкове право, цивільне право. Приватне
право було покладене в основу громадянського життя та комерційної
діяльності.
Римські юристи в Стародавньому Римі підходили до цієї проблеми з великою
уважністю і розробляли відповідні правові концепції та правила для обох
сегментів права. Вони розвивали теорію щодо розмежування компетенції між
цими двома сферами і визначали, які питання входять в сферу публічного
права, а які - в приватне.
Наприклад, римські юристи розробляли концепцію "res publicae" (державна
справа), яка визначала питання, пов'язані з управлінням державою, як
публічне право. З іншого боку, справи, що стосувалися власності та
особистих прав і обов'язків громадян, вважалися питаннями приватного
права.
Ця розмежувальна система стала важливою основою для розвитку римського
права та подальших юридичних систем і використовується у багатьох
правових традиціях і сучасних юрисдикціях.
3.
Що таке імперативні, уповноважуючі та диспозитивні норми права
(на прикладі римського приватного права)?
У римському приватному праві вживалися поняття імперативних
(примусових), уповноважуючих (розпорядчих) та диспозитивних
(примирювальних) норм. Розглянемо ці поняття на прикладах:
1. Імперативні (примусові) норми: Це норми права, які мають обов'язковий
характер і не підлягають зміні або відмові сторінами угоди. Вони
встановлюють обов'язкові правила, які мають бути дотримані незалежно від
волі сторін. Прикладом імперативних норм в римському приватному праві
може бути норма про недійсність угоди, яка суперечить моралі або
громадському порядку.
2. Уповноважуючі (розпорядчі) норми : Ці норми надають сторонам право
встановлювати свої власні умови і взаємодіяти на власний розсуд у рамках
закону. Вони дають сторонам можливість укладати угоди та встановлювати
свої власні правила, які переважають над загальними нормами. Прикладом
уповноважуючих норм може бути договір про купівлю-продаж майна, де
сторони можуть домовитися про ціну та інші умови угоди.
3. Диспозитивні (примирювальні) норми : Ці норми встановлюють загальні
правила, які застосовуються за відсутності волі сторін до внесення змін.
Однак, вони можуть бути змінені або виключені угодою сторін.
Диспозитивні норми надають сторонам свободу укладати угоди, але
залишаються як базовий стандарт, якщо сторони не домовилися інакше.
Прикладом диспозитивної норми в римському праві може бути норма про
спадщину, яка визначає спадкування за законом, але може бути змінена
заповітом.
Ці категорії норм допомагали римським юристам і громадянам регулювати
їхні правові відносини, враховуючи як загальні принципи права, так і
свободу укладати угоди та встановлювати власні умови.
4.
Назвіть основні структурні підрозділи приватного права.
Приватне право в римському правовому вченні має свій структурний поділ
на основні підрозділи, а саме:
1. Обов'язкове право (Obligationes): Цей підрозділ включає в себе всі правила
та норми, що стосуються обов'язків (зобов'язань) між особами. Він описує,
які дії або недії призводять до виникнення, зміни або припинення обов'язків.
Тут регулюються угоди, позики, договори, правила відшкодування шкоди та
інші обов'язкові відносини.
2. Речове право (Res): Цей підрозділ вивчає відносини, пов'язані з майном
(речами). Він включає в себе властивості, володіння, користування та інші
аспекти права власності. Речове право також визначає правила
відповідальності за шкоду, запозичення речей та інші питання, що
стосуються майна.
3. Сімейне право (Familia): Цей підрозділ розглядає правові аспекти сімейних
відносин, такі як шлюб, родинні відносини, діти, спадщина та інші сімейні
аспекти. Він також описує правила щодо розриву шлюбу і припинення
сімейних зв'язків.
4. Право спадкування (Successio): Цей підрозділ визначає правила
спадкування майна після смерті особи. Він регулює, як спадкоємство
передається від покоління до покоління, які правила щодо заповітів та
спадкування за законом.
5. Цивільне процесуальне право (Iudicia): Цей підрозділ вивчає правила і
процедури цивільного судочинства, включаючи правила пред'явлення вимог,
судового розгляду справ, апеляції та виконання рішень суду.
Ці структурні підрозділи приватного права в римському праві відображають
різні аспекти відносин між особами, майном та сімейними питаннями і
становлять фундаментальну основу римського приватного права.
5.
Хто такі глосатори, коментатори?
Глосатори і коментатори є важливими фігурами в історії римської юридичної
науки і мали значний вплив на розвиток римського приватного права. Вони
відігравали різні ролі в інтерпретації та поясненні римських юридичних
текстів:
1. Глосатори (глосаторська школа): Глосатори були юристами, які активно
працювали над тлумаченням і коментуванням класичних римських правових
текстів, зокрема робіт Римського права, таких як "Дванадцять таблиць" і
"Юстиніановий кодекс". Вони долучали до текстів короткі пояснення,
визначення ключових понять, тлумачення складних аспектів і встановлювали
норми. Їхні коментарі допомагали зрозуміти і використовувати римське
право в юридичній практиці.
2. Коментатори (коментаторська школа): Коментатори були наступним
поколінням юристів, які працювали над вивченням і вдосконаленням
глосаторських коментарів та інших юридичних текстів. Вони розробляли
більш детальні та систематичні коментарі, що включали в себе
обгрунтування та аналіз правових питань. Коментатори, такі як Бартоломео
де Саксо та Андреа Альцяті, мали великий вплив на розвиток юридичної
науки.
Глосатори та коментатори важливі не лише для римського права, але і для
сучасного юридичного навчання і практики. Їхня робота сприяла збереженню
та розширенню знань про римське приватне право та робила його більш
доступним і зрозумілим для наступних поколінь юристів і науковців.