8. Облік за допомогою організації бітового вектора
Облік за допомогою організації бітового вектора (bit та bit
vector). Кожен блок представлений одним бітом, що набуває
значення 0 або 1,
залежно від того, зайнятий він або вільний.
Головна перевага цього підходу полягає в тому, що він
відносно простий і
ефективний при знаходженні першого вільного блоку або n
послідовних блоків на диску.
Недоліки. Незважаючи на те, що розмір описаного бітового
вектора найменший з усіх можливих структур, навіть такий
вектор може виявитися великого розміру. Тому цей метод
ефективний, тільки якщо бітовий вектор поміщається в памʼяті
цілком, що можливо лише для відносно невеликих дисків.
Наприклад, диск розміром 4 Гбайт з блеками по 4 Кбайт
потребує таблиці розміром 128 Кбайт для управління вільними
блоками.
9.облік за допомогою організації звʼязного списку.
Інший підхід - звʼязати в список усі вільні блоки, розміщуючи
покажчик на перший вільний блок в спеціально відведеному
місці диска, попутно кешуючи в памʼяті цю інформацію.
Подібна схема не завжди ефективна. Для трасування списку
треба виконати багато звернень до диска. Іноді удаються до
модифікації підходу звʼязного списку, організовуючи
зберігання адрес n вільних блоків в першому вільному блоці.
Перші n - 1 цих блоків дійсно використовуються. Останній блок
містить адреси інших п блоків і т. Д..
10.Розмір блоку в файловій системі є важливим параметром,
оскільки він визначає мінімальну кількість даних, які можуть
бути читані або записані за один раз. Він впливає на зайнятість
дискового простору, швидкість доступу до файлів та інші
характеристики операцій вводу/виведення.
Розмір блоку в файловій системі може бути різним для різних
файлових систем. Деякі загальні значення використовуються
для різних файлових систем:

• FAT16 та FAT32:
◦ Розмір блоку в FAT файлових системах може бути від
512 байт, до 32 кілобайт, залежно від параметрів
форматування.
• NTFS (New Technology File System):
◦ Для NTFS розмір блоку може варіюватися від 4
кілобайт до 64 кілобайт або більше. Більші розміри
блоків можуть бути корисними для роботи з великими
файлами.
• EXT4 (Extended File System 4):
◦ У Linux-системах, EXT4 може мати розмір блоку від 1
кілобайта до 64 кілобайт.
• HFS+ (Hierarchical File System Plus):
◦ У macOS HFS+ файлова система використовує розмір
блоку, який може бути 4 кілобайти або 8 кілобайтів.
Вибір розміру блоку зазвичай є компромісом між зайнятістю
простору та швидкістю доступу до даних. Для великих файлів
часто використовуються більші розміри блоків, щоб зменшити
фрагментацію та покращити ефективність введення/
виведення. Однак для невеликих файлів може бути простору.
11.Структура файлової системи на диску.
Розгляд методів роботи з дисковим простором дає загальне
уявлення про сукупність службових даних, необхідних для
опису файлової системи. Структура службових даних типової
файлової системи, наприклад Unix, на одному з розділів диска,
таким чином, може
складатися з чотирьох основних частин:
На початку розділу розташовується суперблок, який містить
загальний опис файлової системи. Суперблок включає таку
інформацію, як:
• Тип файлової системи.
• Розмір файлової системи в блоках.
• Розмір масиву індексних вузлів (індексованих файлових
дескрипторів).
• Розмір логічного блоку.
У сучасних операційних системах для підвищення стійкості
зазвичай підтримується наявність кількох копій суперблоку.
Масив індексних вузлів (ilist) містить список індексів, які
відповідають файлам у цій файловій системі. У блоках даних
зберігаються реальні дані файлів.
Розмір логічного блоку даних може бути заданий при
форматуванні файлової системи. Заповнення диска
інформацією передбачає використання блоків зберігання
даних для описів директорій та звичайних файлів. Це є
наслідком модифікації масиву індексних вузлів і даних, що
описують простір диска. Кожен окремий блок даних може
бути призначений одному і тільки одному файлу у файловій
системі.