Тема 5: НАТО в системі міжнародної воєнної безпеки.
1. Стратегічні концепції НАТО.
Стратегічна концепція – це всеосяжний план, який визначає основні цілі та завдання
організації або підприємства. Він також визначає стратегії та тактики, які будуть
використовуватися для досягнення цих цілей.
НАТО прийняла шість стратегічних концепцій з моменту свого заснування в 1949 році.
 Стратегічна концепція НАТО 1949 року була першою. Вона декларувала, що
головним завданням НАТО є захист територій країн-членів від агресії.
 Стратегічна концепція НАТО 1950 року була розроблена у відповідь на вторгнення
Радянського Союзу і Північну Корею. Вона посилила оборонний характер НАТО
та запровадила принцип колективної оборони, згідно з яким напад на одну країнучлен НАТО розглядається як напад на всі країни-члени.
 Стратегічна концепція НАТО 1967 року була розроблена у відповідь на розвиток
ядерної зброї. Вона визнала, що ядерна зброя є визначальним фактором у безпеці
НАТО і запровадила принцип ядерного стримування, згідно з яким НАТО буде
використовувати ядерну зброю для стримування нападу на свої країни-члени.
 Стратегічна концепція НАТО 1991 року була розроблена після холодної війни.
Вона визнала, що безпека НАТО більше не визначається єдиною загрозою і
запровадила принципи багатовекторності та партнерства, згідно з якими НАТО
співпрацюватиме з іншими країнами та організаціями в галузі безпеки.
 Стратегічна концепція НАТО 1999 року була розроблена через розширення та
виникнення нових загроз, таких як міжнародний тероризм. Вона посилила акцент
на невоєнних аспектах безпеки та запровадила принципи спільної відповідальності
та колективних дій, згідно з якими всі країни-члени НТО несуть відповідальність
за безпеку Альянсу.
 В 2022 році була розроблена крайня стратегічна концепція НАТО у зв’язку з
російською агресією проти України. Вона визнає, що росія є найсерйознішою
загрозою безпеці НАТО і запроваджує принципи стримування та оборони згідно з
якими НАТО посилюватиме свою військову присутність у Східній Європі.
2. Програма “Партнерство заради миру”.
Програма «Партнерство заради миру» (PfP) – це програма НАТО, яка спрямована на
зміцнення партнерства між НАТО та країнами-партнерами. Програма була заснована в
1994 році як частина нового підходу НАТО до безпеки в Європі після закінчення
холодної війни.
Програма PfP пропонує широкий спектр програм і заходів, які спрямовані на розвиток
військових, політичних та економічних зв’язків між НАТО та країнами-партнерами. Ці
програми включають:
 Військові програми. Програма PfP пропонує широкий спектр військових програм,
які спрямовані на розвиток військових можливостей країн-партнерів. Ці програми
включають навчання, консультації та спільні навчання.
 Політичні програми. Програма PfP пропонує також широкий спектр політичних
програм, метою яких є сприяння демократизації та верховенству права в країнахпартнерах. Ці програми включають обмін інформацією, навчання та консультації.
 Економічні програми. Їх метою є сприяння економічному розвитку в країнахпартнерах. Включають в себе обмін інформацією, навчання та консультації.
Чотири основні цілі програми PfP:
1) розвиток військових можливостей країн-партнерів.
2) зміцнення демократії та верховенство права в країніх-партнерах.
3) підготовка країн-партнерів до можливого членства в НАТО.
4) сприяння безпеці та стабільності в Європі та регіоні Євразії.
3. Військові операції НАТО.
НАТО проводить військові операції для захисту своїх країн-членів, підтримки
міжнародного миру та безпеки та боротьби з тероризмом. Військові операції НАТО
можуть бути поділені на три основні категорії:
 Операції з колективної оборони: Ці операції проводяться для захисту країн-членів
НАТО від зовнішньої агресії.
 Операції з підтримки миру та безпеки: Ці операції проводяться для підтримки
міжнародного миру та безпеки, наприклад, для запобігання конфліктам або для
стабілізації постконфліктних регіонів.
 Операції з боротьби з тероризмом: Ці операції проводяться для боротьби з
тероризмом, наприклад, для захисту цивільного населення або для розслідування
терористичних актів.
НАТО провела 24 військові операції з моменту свого заснування в 1949 році.
Найбільшими з них були:
 Операція «Океанський щит» (1962-1963): Операція була проведена для захисту
країн НАТО від можливого нападу з боку Радянського Союзу під час Карибської
кризи.
 Операція «Союзна сила» (1999): Операція була проведена для припинення
конфлікту в Косово та Метохії.
 Операція «Незалежна держава» (2003-2014): Операція була проведена для
підтримки міжнародних зусиль з відновлення безпеки та стабільності в Іраку після
вторгнення США в 2003 році.
 Операція «Рішуча підтримка» (2001-дотепер): Операція проводиться для
підтримки міжнародних зусиль з боротьби з тероризмом в Афганістані.
4. Війна НАТО в Афганістані у контексті міжнародної воєнної безпеки.
Війна НАТО в Афганістані була найбільшою військовою операцією Альянсу з моменту
його заснування в 1949 році. Вона тривала 20 років, з 2001 по 2021 рік, і була спрямована
на усунення Талібану з влади в Афганістані та встановлення демократичного уряду.
Війна в Афганістані мала значний вплив на міжнародну воєнну безпеку. Вона показала,
що навіть найпотужніший військовий союз у світі може зіткнутися з серйозними
труднощами при проведенні тривалих військових операцій в нестабільних регіонах.
Війна в Афганістані мала такі наслідки для міжнародної воєнної безпеки:
 Вона показала, що навіть найпотужніший військовий союз у світі може зіткнутися
з серйозними труднощами при проведенні тривалих військових операцій в
нестабільних регіонах. Війна в Афганістані тривала 20 років і коштувала життя
тисячам військовослужбовців НАТО. Вона показала, що навіть найпотужніші армії
світу не можуть легко перемогти повстанців у нестабільних регіонах.
 Вона показала, що НАТО не завжди готовий до проведення таких масштабних
операцій. Війна в Афганістані була найбільшою військовою операцією НАТО з
моменту його заснування. Альянс не був готовий до таких масштабних операцій, і
це призвело до серйозних проблем, таких як брак ресурсів і розбіжності між
членами Альянсу.
 Вона показала, що члени НАТО часто не мають єдиної думки щодо цілей та
завдань військових операцій. Війна в Афганістані була розпочата для усунення
Талібану з влади та встановлення демократичного уряду. Однак у міру
продовження війни цілі та завдання операції стали менш чіткими. Деякі члени
Альянсу хотіли зосередитися на боротьбі з тероризмом, інші – на просуванні
демократії в Афганістані. Ці розбіжності ускладнили проведення операції та
призвели до її поразки.
Тема 6: Роль та місце ОБСЄ в системі регіональної воєнної безпеки.
1) Створення і засади діяльності.
ОБСЄ була заснована в 1975 році за результатами Хельсинського саміту. У
Хельсинському заключному акті, який є основним документом ОБСЄ, зафіксовані
основні принципи і цілі організації:
 Співпраця та партнерство. ОБСЄ є організацією, яка заснована на принципах
співробітництва та партнерства.
 Незалежність і суверенітет. ОБСЄ визнає незалежність і суверенітет всіх своїх
країн-учасниць.
 Недискримінація. ОБСЄ виступає за принцип недискримінації всіх людей та
народів.
 Права людини. ОБСЄ є прихильником прав людини та основних свобод.
 Демократичне управління. ОБСЄ виступає за розвиток демократичних
інститутів та верховенства права.
Діяльність ОБСЄ спрямована на досягнення наступних цілей:
 Зміцнення довіри та безпеки. ОБСЄ проводить різноманітні заходи для зміцнення
довіри та безпеки між країнами-членами, включаючи моніторинг кордонів,
роззброєння та контроль над озброєнням.
 Запобігання конфліктам. ОБСЄ прагне запобігати конфліктам шляхом раннього
попередження та посередництва.
 Врегулювання кризових ситуацій. ОБСЄ бере участь у врегулюванні кризових
ситуацій, таких як конфлікти в Косово, Північній Ірландії та Грузії.
 Розвиток демократичних інститутів та верховенства права. ОБСЄ сприяє розвитку
демократичних інститутів та верховенства права в країнах-учасницях.
2)Структура ОБСЄ. Парламентська асамблея ОБСЄ.
Основні органи ОБСЄ:
 Пленарна асамблея. Найвищий орган ОБСЄ, що складається з представників
всіх країн-учасниць.
 Постійна рада. Виконавчий орган ОБСЄ, що складається з представників усіх
країн-учасниць.
 Міністерська рада. Орган ОБСЄ, що складається з міністрів закордонних справ
країн-учасниць.
 Комітет з безпеки і співробітництва. Головний орган ОБСЄ з питань безпеки.
Парламентська асамблея ОБСЄ.
Парламентська асамблея ОБСЄ (ПА ОБСЄ) є консультативним і дорадчим органом
ОБСЄ, який складається з депутатів парламентів країн-учасниць. ПА ОБСЄ є єдиним
органом ОБСЄ, який обирається демократичним шляхом.
Основними завданнями ПА ОБСЄ є:
 Сприяння демократизації та верховенству права в країнах-учасницях.
 Підтримка та розвиток співробітництва між парламентами країн-учасниць.
 Спостереження за виборами та іншими демократичними процесами в країнахучасницях.
ПА ОБСЄ проводить свої засідання щорічно. Заседання ПА ОБСЄ відбуваються у різних
містах країн-учасниць.
ПА ОБСЄ є важливим органом ОБСЄ, який сприяє демократизації та співробітництву
між країнами-учасницями. ПА ОБСЄ відіграє важливу роль у підтримці миру та безпеки
в регіоні.
3)ОБСЄ у регіональній безпеці: приклад агресії Росії проти Грузії.
ОБСЄ відіграла важливу роль у регіональній безпеці, зокрема в запобіганні та вирішенні
конфліктів. Однак агресія Росії проти Грузії у 2008 році показала, що ОБСЄ має певні
обмеження у своїй здатності реагувати на такі кризи.
ОБСЄ була заснована в 1975 році за результатами Хельсинського саміту. Організація
об'єднує 57 країн-учасниць з Європи, Центральної Азії та Північної Америки.
Основними цілями ОБСЄ є зміцнення довіри та безпеки, запобігання конфліктам та
вирішення кризових ситуацій.
У випадку з агресією Росії проти Грузії ОБСЄ зіграла важливу роль у документуванні та
розслідуванні подій. ОБСЄ створила незалежну міжнародну комісію з розслідування, яка
представила свій звіт у 2009 році. Звіт комісії встановив, що Росія несе відповідальність
за війну в Грузії.
ОБСЄ також зіграла важливу роль у сприянні миру та стабілізації в регіоні після війни.
Організація координувала надання гуманітарної допомоги постраждалим від війни, а
також сприяла відновленню інфраструктури в Грузії.
Однак ОБСЄ не змогла запобігти війні в Грузії. Організація не змогла переконати Росію
відмовитися від свого плану вторгнення в Грузію.
Агресія Росії проти Грузії показала, що ОБСЄ має певні обмеження у своїй здатності
реагувати на такі кризи. Організація не має сил для запобігання війні, а її повноваження
обмежені згодою країн-учасниць.
ОБСЄ намагається посилити свою здатність реагувати на кризи. Організація розробила
ряд нових інструментів, таких як План дій з реагування на кризи. Однак для того, щоб ці
інструменти були ефективними, необхідна підтримка всіх країн-учасниць ОБСЄ.
4)ОБСЄ у регіональній безпеці: приклад агресії Росії проти України.
ОБСЄ відіграла важливу роль у регіональній безпеці, зокрема в запобіганні та вирішенні
конфліктів. Однак агресія Росії проти України у 2022 році показала, що ОБСЄ має певні
обмеження у своїй здатності реагувати на такі кризи.
ОБСЄ була заснована в 1975 році за результатами Хельсинського саміту. Організація
об'єднує 57 країн-учасниць з Європи, Центральної Азії та Північної Америки.
Основними цілями ОБСЄ є зміцнення довіри та безпеки, запобігання конфліктам та
вирішення кризових ситуацій.
У випадку з агресією Росії проти України ОБСЄ зіграла важливу роль у документуванні
та розслідуванні подій. ОБСЄ створила незалежну міжнародну комісію з розслідування,
яка представила свій звіт у 2023 році. Звіт комісії встановив, що Росія несе
відповідальність за війну в Україні.
ОБСЄ також зіграла важливу роль у сприянні миру та стабілізації в регіоні після війни.
Організація координувала надання гуманітарної допомоги постраждалим від війни, а
також сприяла відновленню інфраструктури в Україні.
Однак ОБСЄ не змогла запобігти війні в Україні. Організація не змогла переконати
Росію відмовитися від свого плану вторгнення в Україну.
Агресія Росії проти України показала, що ОБСЄ має певні обмеження у своїй здатності
реагувати на такі кризи. Організація не має сил для запобігання війні, а її повноваження
обмежені згодою країн-учасниць.
ОБСЄ намагається посилити свою здатність реагувати на кризи. Організація розробила
ряд нових інструментів, таких як План дій з реагування на кризи. Однак для того, щоб ці
інструменти були ефективними, необхідна підтримка всіх країн-учасниць ОБСЄ.
Роль ОБСЄ у регіональній безпеці у контексті агресії Росії проти України
ОБСЄ відіграла важливу роль у регіональній безпеці у контексті агресії Росії проти
України. Організація зіграла важливу роль у документуванні та розслідуванні подій,
сприянні миру та стабілізації в регіоні, а також у забезпеченні гуманітарної допомоги
постраждалим від війни.
Однак ОБСЄ не змогла запобігти війні в Україні. Організація не змогла переконати
Росію відмовитися від свого плану вторгнення в Україну.
Агресія Росії проти України показала, що ОБСЄ має певні обмеження у своїй здатності
реагувати на такі кризи. Організація не має сил для запобігання війні, а її повноваження
обмежені згодою країн-учасниць.
ОБСЄ намагається посилити свою здатність реагувати на кризи. Організація розробила
ряд нових інструментів, таких як План дій з реагування на кризи. Однак для того, щоб ці
інструменти були ефективними, необхідна підтримка всіх країн-учасниць ОБСЄ.
Тема 7: Віденський процес.
1. Віденські конвенції про дипломатичні (1961) і консульські (1963) відносини.
Про дипломатичні відносини: Конвенцію було прийнято на міжнародній конференції у
Відні, яка проходила в період з 2 березня по 18 квітня 1961 року. У конференції взяла
участь 81 держава, близько 40 з них підписали конвенцію. Конвенція регламентує всі
основні питання дипломатичного права: регламентуються види і функції дипломатичних
місій, процедура призначення голови дипломатичного представництва, класи голів таких
представництв, розкривається поняття дипломатичного імунітету.
Конвенція складається з 53 статей і включає також два факультативні протоколи: про
набуття громадянства співробітниками дипломатичних представництв і членами сімей
цих співробітників, що живуть разом з ними, і про обов'язкове розв'язання дискусій
відносно тлумачення або застосування Конвенції Міжнародним Судом.
Основні положення конвенції:
 Встановлення дипломатичних відносин.
 Класи дипломатичних представництв: посольства, посланці, повірені в справах.
 Призначення і акредитація дипломатичних представників.
 Функції дипломатичних представників: 1) представництво своєї держави в державі
перебування; 2) захист прав і інтересів своєї держави; 3) взаємодія з урядом
держави перебування з метою розвитку дружніх відносин між державами.
 Привілеї і імунітет дипломатичних представників.
 Припинення дипломатичних відносин.
 Принцип суверенної рівності держав.
 Принцип недоторканості дипломатичних представників та представництв.
Про консульські відносини: Віденська конвенція про консульські відносини була
прийнята 24 квітня 1963 року на Віденській дипломатичній конференції і набула
чинності 18 березня 1967 року. Конвенція є одним з найважливіших міжнародних
договорів, що регулюють консульські відносини між державами.
Основні положення:
 Встановлення консульських відносин.
 Класи консульських установ: 1) генеральне консульство; 2) консульство; 3) віцеконсульство; 4) консульське агенство.
 Призначення і акредитація консульських осіб.
 Функції консульських установ: 1) захист прав і інтересів громадян своєї держави в
державі перебування; 2) виконання консульських актів (оформлення паспортів,
закордонних паспортів і т.д); 3) проведення консульської статистики і економічних
розвідок; 4) сприяння розвитку торговельних і культурних зв’язків.
 Привілеї і імунітет консульських осіб.
 Припинення консульких відносин.
 Принцип суверенної рівності держав.
 Принцип недоторканості консульських установ/посадових осіб.
2. Віденська конвенція про право міжнародних договорів (1969).
Ві́денська конве́нція про право міжнародних договорі́в 1969 року — основне джерело
норм права міжнародних договорів. Укладена 23 травня 1969 р. у Відні (Австрія). Набула
чинності 27 січня в 1980 р.
Містить 8 частин, 4 розділи і 85 статей. Стосується угод між державами, які укладені в
письмовій формі. Нині нараховує 114 держав-учасниць.
Україна приєдналася до цієї Конвенції відповідно до Указу Президії Верховної Ради
Української РСР від 14 квітня 1986 .
Віденська Конвенція про право міжнародних договорів регламентує питання, які
пов'язані із застосуванням міжнародних договорів, їх укладання та набрання чинності.
Важливим моментом у Конвенції є те, що стаття 1 обмежує застосування Конвенції
договорами в письмовій формі тільки між державами.
Більшість націй визнають його як видатний «договір договорів», як авторитетне
керівництво з питань формування та наслідків. Наприклад, Сполучені Штати визнають,
що частини цієї Конвенції становлять норми звичаєвого права, які є обов'язковими для
всіх націй. В Індії Верховний суд визнав звичаєвий статус Конвенції.
Конвенція закріплює ряд фундаментальних принципів сучасного міжнародного права .
Визначає «міжнародний договір» як угоду, яку укладають між собою держави в
письмовій формі, що регулюється міжнародним правом. А також, проголошує, що
«кожна держава має право укладати договори».
Конвенція складається з 8 частин,4 розділів, які включають в себе 85 статей.
• 1 частина «Вступ» визначає сферу застосування Конвенції, а також розкриває значення
різних термінів. Вона застосовується до договорів, що укладаються між державами.
Договір — міжнародна угода, яку укладають між собою держави у письмовій формі,
регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному
чи кількох взаємопов'язаних між собою документах і незалежно від її назви.
• 2 частина «Укладання і набрання чинності» містить інформацію про те, що усі
держави можуть укладати договори. Лише уповноважені особи мають право укладати
договори від імені держави. Без наявності повноважень, глави держав можуть укладати
такі договори. Це міністри закордонних справ, урядів, глави дипломатичних
представництв, які повинні представляти державу у міжнародних організаціях та на
міжнародних конференціях. Текст договору приймається лише за згодою всіх держав, які
беруть участь у його складанні. Договір, який приймають на міжнародній конференції
повинен отримати дві третини голосів держав. Згода держав може бути виражена
ратифікацією, підписанням, затвердженням, приєднанням.
• 3 частина «Дотримання, застосування та тлумачення договорів» зазначає, що
обов'язковим є діючий договір і учасники повинні належним чином виконувати його.
Договори не мають зворотної сили, повинні тлумачитись зрозуміло, мати конкретно
поставлені цілі.
• 4 частина «Поправки до договорів і зміни договорів» містить правило про те, що
договір може бути змінений між учасниками, але тільки за їх згодою.
• 5 частина «Недійсність, припинення і призупинення дії договорів» розкриває
питання щодо збереження чинності договору, його недійсності (унаслідок помилки,
підкупу або примусу представників держави).
У цій же частині закріплені норми, які стосуються таких питань, як призупинення
договору також вихід із нього учасників відповідно до положень договору; скорочення
числа учасників багатостороннього договору; призупинення дії договору відповідно до
положення договору або за згодою учасників; денонсація або вихід із договору;
призупинення його дії за згодою деяких учасників багатостороннього договору.
Конвенція передбачає, що припинення дії договору може бути внаслідок виникнення
нової імперативної норми загального міжнародного права, неможливості його
виконання, розриву дипломатичних або консульських відносин. У цьому розділі
[1]
[3]
закріплені норми, що регулюють процедуру, якої треба дотримуватись щодо визнання
недійсності договору, арбітражу та примирення, судового розгляду, а також визначають
наслідки припинення, призупинення та недійсності договору.
• 6 частина «Інші постанови» У розділі шостому Конвенції ідеться про випадки
правонаступності держав, відповідальності держав, про початок військових дій,
дипломатичні та консульські відносини.
• 7 частина «Депозитарій, повідомлення, виправлення і реєстрація» містить норми,
які регулюють питання депозитаріїв договору, їх функції, порядок виправлення помилок
у текстах договору, опублікування та реєстрації договорів.
• 8 частина «Заключні положення» регулює питання, які пов'язані з ратифікацією
договору, його підписанням, приєднанням до нього та питання про набрання чинності
договором .
[4]
3. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно державної власності,
державних архівів і державних боргів (1983).
Конвенція застосовується до правонаступництва держав, що виникає внаслідок:
 Зміни кордонів
 Створення нової держави
 Зникнення держави
Конвенція встановлює, що правонаступниця держава набуває права власності на всю
державну власність держави-попередниці, що знаходиться на її території, за винятком
майна, призначеного для особистого користування членами уряду або органами державипопередниці.
Конвенція також встановлює, що правонаступниця держава набуває права власності на
всі державні архіви держави-попередниці, що знаходяться на її території. Однак, якщо
держави-попередниця і правонаступниця держава домовляться про інше, то це
домовленість буде мати пріоритет.
Конвенція встановлює, що правонаступниця держава не несе відповідальності за
державні борги держави-попередниці, за винятком випадків, коли вона за законом або за
договором взяла на себе відповідальність за ці борги.
Конвенція є важливим документом, який визначає правила правонаступництва держав
щодо державної власності, державних архівів і державних боргів. Вона сприяє усуненню
невизначеності та конфліктів у цих сферах.
4. Віденський документ із заходів зміцнення довіри і безпеки в Європі (1990).
Основні положення Віденського документа:
 Учасники зобов'язуються проводити консультації та повідомлення про військову
діяльність, яка може бути розцінена як загроза миру та безпеці в Європі.
 Учасники зобов'язуються проводити попередні повідомлення про проведення
великих військових навчань.
 Учасники зобов'язуються дозволяти здійснювати об'єктивне і неупереджене
спостереження за військовими навчаннями.
Віденський документ є важливим документом, який сприяє зміцненню довіри і безпеки в
Європі. Він був одним із перших кроків на шляху до роззброєння та деокупації Європи
після закінчення Холодної війни.
Конкретні заходи, передбачені Віденським документом, включають:
 Обмін інформацією про військові сили та навчання.
 Попереднє повідомлення про проведення військових навчань.
 Спостереження за військовими навчаннями.
 Взаємна відвідуваність військових об'єктів.
Віденський документ був першим документом ОБСЄ, який безпосередньо стосувався
військових аспектів безпеки. Він був розроблений у відповідь на зростаючі занепокоєння
щодо військової діяльності в Європі після закінчення Холодної війни.
Документ був схвалений всіма 35 країнами-членами ОБСЄ. Він був ратифікований усіма
країнами-учасницями, крім Боснії та Герцеговини.
Тема 8: Основні міжнародні Угоди щодо контролю над озброєнням
1. Угоди про ядерну безпеку і нерозповсюдження ядерної зброї.
Основні угоди про ядерну безпеку
 Конвенція про безпеку ядерних установок (Конвенція про ядерну безпеку) — це
міжнародна угода, яка встановлює стандарти ядерної безпеки для ядерних
установок. Вона була відкрита для підписання у 1994 році і набрала чинності у
1996 році. Конвенція про ядерну безпеку є важливим інструментом для запобігання
ядерним аваріям.
 Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (Конвенція про фізичний
захист ядерного матеріалу) — це міжнародна угода, яка встановлює стандарти
фізичного захисту ядерного матеріалу. Вона була відкрита для підписання у 1979
році і набрала чинності у 1987 році. Конвенція про фізичний захист ядерного
матеріалу є важливим інструментом для запобігання крадіжці або використанню
ядерного матеріалу з метою ядерного тероризму.
 Резолюція 1540 (2004) Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй — це резолюція
Ради Безпеки ООН, яка вимагає від усіх держав прийняти заходи щодо запобігання
поширенню ядерної зброї, хімічної та біологічної зброї та ракетних технологій.
Вона була прийнята у 2004 році. Резолюція 1540 (2004) є важливим інструментом
для посилення міжнародних зусиль щодо запобігання поширенню зброї масового
ураження.
Основні угоди про нерозповсюдження ядерної зброї
Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) — це міжнародна угода, яка
забороняє розповсюдження ядерної зброї на нові держави та вимагає від ядерних держав
вести переговори про знищення своїх ядерних запасів. Він був відкритий для підписання
у 1968 році і набрав чинності у 1970 році. ДНЯЗ є найбільш важливою угодою щодо
контролю над озброєнням у світі.
Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯ) — це угода, яка забороняє
всі ядерні випробування, включаючи підземні, наземні, підводні та повітряні. Він був
відкритий для підписання у 1996 році і набрав чинності у 2010 році. ДВЗЯ є важливим
кроком у напрямку створення світу без ядерної зброї.
2. Угоди щодо обмеження звичайних збройних сил.
 Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) — це угода, яка обмежує
кількість та характеристики певних видів звичайної зброї, які можуть зберігатися
та використовуватися державами-учасницями в Європі. Вона була підписана у
1990 році та набрала чинності у 1992 році. ДЗЗСЄ був важливим інструментом для
зменшення напруженості в Європі після закінчення Холодної війни.
 Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (ДСНВО) — це
угода, яка обмежує кількість та характеристики стратегічних наступальних
озброєнь, які можуть зберігатися та використовуватися Росією та США. Він був
підписаний у 1991 році та набрав чинності у 1994 році. ДСНВО був важливим
кроком у напрямку зменшення гонки озброєнь між Росією та США.
Договір про відкрите небо — це угода, яка дозволяє літакам держав-учасниць
здійснювати спостереження за територією інших держав-учасниць. Він був
підписаний у 1992 році та набрав чинності у 2002 році. Договір про відкрите небо є
важливим інструментом для підвищення прозорості та довіри між державами.
 Конвенція про заборону виробництва, накопичення, розповсюдження та
використання протипіхотних мін та про їх знищення (ООН) — це угода, яка
забороняє виробництво, накопичення, розповсюдження та використання
протипіхотних мін. Вона була відкрита для підписання у 1997 році і набрала
чинності у 1999 році. Конвенція про протипіхотні міни є важливим інструментом
для захисту цивільного населення від мінних пасток.
 Конвенція про заборону виробництва, накопичення та використання запасів
підривних речовин та їх знищення (ООН) — це угода, яка забороняє виробництво,
накопичення та використання запасів підривних речовин. Вона була відкрита для
підписання у 2001 році і набрала чинності у 2010 році. Конвенція про підривні
речовини є важливим інструментом для зменшення ризику тероризму та
насильства.
3. Угоди щодо заборони зброї масового ураження (крім ядерних).
 Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування
бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення (КБТО) — це
угода, яка забороняє розробку, виробництво, накопичення та застосування
біологічної та хімічної зброї. Вона була підписана у 1972 році і набрала чинності у
1975 році. КБТО є важливим інструментом для захисту людства від цих жахливих
видів зброї.
 Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування
хімічної зброї та про їх знищення (ХЗ-КБТО) — це угода, яка забороняє розробку,
виробництво, накопичення та застосування хімічної зброї. Вона була підписана у
1993 році і набрала чинності у 1997 році. ХЗ-КБТО є важливим інструментом для
захисту людства від цієї жахливої зброї.
 Конвенція про заборону виробництва, накопичення і використання протипіхотних
мін та про їх знищення (ООН) — це угода, яка забороняє виробництво,
накопичення, розповсюдження та використання протипіхотних мін. Вона була
відкрита для підписання у 1997 році і набрала чинності у 1999 році. Конвенція про
протипіхотні міни є важливим інструментом для захисту цивільного населення від
мінних пасток.
 Конвенція про заборону хімічної зброї (КХЗ) — це угода, яка забороняє
виробництво, накопичення, розповсюдження та використання хімічної зброї. Вона
була відкрита для підписання у 1993 році і набрала чинності у 1997 році. КХЗ є
важливою угодою, яка сприяє знищенню хімічної зброї у світі.
 Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва та
передачі протипіхотних мін і їх знищення (ООН) — це угода, яка забороняє
застосування, накопичення запасів, виробництво та передачу протипіхотних мін.
Вона була відкрита для підписання у 2008 році і набрала чинності у 2010 році.
Конвенція про протипіхотні міни є важливою угодою, яка сприяє знищенню
протипіхотних мін у світі.
4. Гіпотетична зброя масового знищення і потреба її регулювання.
Гіпотетична зброя масового знищення (ЗМЗ) - це зброя, яка не існує в даний час, але яка
може бути розроблена в майбутньому. Ця зброя може бути більш руйнівною, ніж будьяка існуюча ЗМЗ, і може мати потенціал для глобального знищення.
Необхідність регулювання гіпотетичної ЗМЗ є очевидною. Ця зброя може завдати
немислимих збитків людству, і її розповсюдження може призвести до катастрофи.
Існує кілька способів регулювання гіпотетичної ЗМЗ. Одним з можливих підходів є
розробка міжнародної угоди, яка забороняє розробку, виробництво, накопичення та
використання цієї зброї. Така угода повинна бути всебічною та всеосяжною, щоб
гарантувати, що гіпотетичний ЗМЗ ніколи не буде створений.
Іншим можливим підходом є розробка міжнародних стандартів безпеки для розробки та
використання ЗМЗ. Ці стандарти повинні бути розроблені з урахуванням потенційної
небезпеки гіпотетичної ЗМЗ, щоб гарантувати, що вона розробляється та
використовується безпечним та відповідальним чином.
Регулювання гіпотетичної ЗМЗ - це складне завдання, але воно є важливим для захисту
людства від цієї руйнівної зброї.
Ось деякі конкретні кроки, які можна вжити для регулювання гіпотетичної ЗМЗ:
 Створення міжнародної комісії з питань ЗМЗ, яка буде відповідальною за розробку
та моніторинг міжнародних угод та стандартів безпеки щодо ЗМЗ.
 Забезпечення прозорості у сфері досліджень та розробок у галузі ЗМЗ, щоб
запобігти прихованому розробленню гіпотетичної ЗМЗ.
 Розробка нових технологій виявлення та протидії ЗМЗ, щоб ускладнити
використання цієї зброї.
Тема 9: Роззброєння України і його наслідки
1. Будапештський меморандум.
Будапештський меморандум - це міжнародна угода, укладена 5 грудня 1994 року в
Будапешті, Угорщина. Угода була підписана Україною, Росією, США та Великою
Британією.
Відповідно до меморандуму, Україна відмовилася від ядерної зброї, яка залишилася на її
території після розпаду СРСР. За це гарантії безпеки Україні дали три підписанти
меморандуму:
 Росія зобов'язалася поважати територіальну цілісність і політичну незалежність
України;
 США і Велика Британія зобов'язалися надати Україні допомогу у випадку, якщо її
територіальна цілісність або політична незалежність будуть порушені.
Наслідки роззброєння України.
Наслідки роззброєння України можна розділити на позитивні та негативні.
Позитивні наслідки:
 Україна стала однією з країн-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної
зброї, що підвищило її міжнародний авторитет;
 Україна отримала фінансову допомогу від США і Великої Британії для
роззброєння;
 Україна змогла експортувати ядерне паливо, що стало джерелом додаткових
доходів для країни.
Негативні наслідки:
 Роззброєння України зробило її більш вразливою до зовнішньої агресії;
 Росія не виконала своїх зобов'язань за Будапештським меморандумом, що призвело
до російської агресії проти України в 2014 році.
Вплив Будапештського меморандуму на війну в Україні
Будапештський меморандум є одним з ключових документів, які обумовлюють війну в
Україні. Агресія Росії проти України є порушенням зобов'язань Росії за цим
меморандумом.
Росія стверджує, що Україна не виконала своїх зобов'язань за Будапештським
меморандумом, оскільки вступила до НАТО. Однак, ці аргументи є безпідставними,
оскільки НАТО є оборонним блоком, і Україна не брала участі у жодному військовому
конфлікті з Росією.
Відмова Росії від виконання своїх зобов'язань за Будапештським меморандумом
показала, що Росія є агресором, який не шанує міжнародне право. Цей факт робить
неможливим мирне співіснування України та Росії.
2. Роззброєння конвенційної зброї України.
Роззброєння конвенційної зброї України - це процес скорочення або ліквідації запасів
конвенційної зброї, якими володіє Україна.
Після розпаду СРСР Україна успадкувала значні запаси конвенційної зброї. У 1994 році
Україна підписала Будапештський меморандум, в якому зобов'язалася відмовитися від
ядерної зброї. Для виконання цього зобов'язання Україна розпочала процес роззброєння
конвенційної зброї.
У 1997 році Україна приєдналася до Договору про звичайні збройні сили в Європі
(ДЗЗСЄ). ДЗЗСЄ встановив обмеження на кількість і типи конвенційної зброї, яка може
перебувати на території країн-учасниць. Україна виконала всі свої зобов'язання за
ДЗЗСЄ.
У 2014 році Росія анексувала Крим і вторглася в Донбас. У відповідь на це Україна
розпочала процес модернізації своїх Збройних Сил. Цей процес включав закупівлю нової
зброї та військової техніки, а також розширення військової підготовки.
Позитивні наслідки:
 Роззброєння України сприяло зміцненню міжнародної безпеки;
 Роззброєння України дозволило Україні отримати фінансові ресурси, які були
спрямовані на розвиток економіки;
 Роззброєння України сприяло зміцненню позицій України в міжнародних
організаціях.
Негативні наслідки:
 Роззброєння України зробило країну більш вразливою до зовнішньої агресії;
 Роззброєння України призвело до скорочення чисельності Збройних Сил України,
що негативно позначилося на їхній боєготовності.
Наразі Україна продовжує процес роззброєння конвенційної зброї. Цей процес
здійснюється в рамках Договору про звичайні збройні сили в Європі, а також інших
міжнародних угод.
Україна також здійснює закупівлю нової зброї та військової техніки, щоб зміцнити свою
обороноздатність. Ці заходи є відповіддю на російську агресію.
3. Скорочення української армії.
Після розпаду СРСР Україна успадкувала значні Збройні Сили, які налічували понад 600
тисяч чоловік. Однак, у 1990-х роках Україна розпочала процес скорочення своїх
Збройних Сил.
У 1994 році Україна підписала Будапештський меморандум, в якому зобов'язалася
відмовитися від ядерної зброї. Для виконання цього зобов'язання Україна розпочала
процес роззброєння, який включав також скорочення чисельності Збройних Сил.
У 2000-х роках процес скорочення українських Збройних Сил продовжився. У 2005 році
чисельність Збройних Сил України становила 225 тисяч чоловік.
У 2014 році Росія анексувала Крим і вторглася в Донбас. У відповідь на це Україна
призупинила процес скорочення своїх Збройних Сил і розпочала процес їхнього
реформування.
Скорочення українських Збройних Сил було обумовлено такими факторами:
 Необхідністю виконання зобов'язань за Будапештським меморандумом;
 Необхідністю зменшити витрати на оборону;
 Необхідністю реформування Збройних Сил України.
Скорочення українських Збройних Сил мало як позитивні, так і негативні наслідки.
Позитивні наслідки:
 Скорочення Збройних Сил України дозволило Україні заощадити фінансові
ресурси, які були спрямовані на інші галузі економіки;
 Скорочення Збройних Сил України сприяло зменшенню військової напруги в
регіоні.
Негативні наслідки:
 Скорочення Збройних Сил України зробило Україну більш вразливою до
зовнішньої агресії;
 Скорочення Збройних Сил України призвело до втрати досвіду та кваліфікації
військовослужбовців.
4. Розпродаж української зброї. Криза ВПК.
Після розпаду СРСР Україна успадкувала значні запаси зброї та військової техніки.
Однак, у 1990-х роках Україна розпочала процес розпродажу цієї зброї.
Розпродаж української зброї був обумовлений такими факторами:
 Необхідністю виконання зобов'язань за Будапештським меморандумом;
 Необхідністю зменшити витрати на оборону;
 Необхідністю реформування ВПК.
Розпродаж української зброї мав як позитивні, так і негативні наслідки.
Позитивні наслідки:
 Розпродаж української зброї дозволив Україні отримати фінансові ресурси, які
були спрямовані на інші галузі економіки;
 Розпродаж української зброї сприяв зменшенню військової напруги в регіоні.
Негативні наслідки:
 Розпродаж української зброї зробив Україну більш вразливою до зовнішньої
агресії;
 Розпродаж української зброї призвів до втрати досвіду та кваліфікації військовопромислового комплексу.
Криза ВПК
Розпродаж української зброї призвів до кризи в українському військово-промисловому
комплексі (ВПК). ВПК України втратив значні обсяги виробництва, а також втратив
доступ до передових технологій.
Причини кризи ВПК
Криза ВПК України була обумовлена такими факторами:
 Зменшення обсягів державних замовлень;
 Вихід з ринку українських виробників зброї, які не могли конкурувати з
іноземними виробниками;
 Нестача фінансування для розвитку ВПК.
 Наслідки кризи ВПК
Криза ВПК України призвела до наступних наслідків:
 Зниження обороноздатності України;
 Зростання залежності України від іноземної зброї;
 Втрата робочих місць у ВПК.