Мої враження від поїздки до Единбургу Единбург – місто, яке надихнуло Джоан Роулінг на написання знаменитого Гаррі Поттера, столиця країни, чия національна тварина це Єдиноріг, а напій – лимонад. Серпневий Единбург відомий великою кількістю фестивалів, серед яких знаменитий Фріндж і фестиваль військових оркестрів. Единбург не може не зачарувати та не залишитись в серці кожного, хто в ньому побуває хоч раз. Коли мій літак наблизився до міста я одразу зрозуміла, чому всі кажуть про красу Британських субурбій – плетиво яскравого світла нагадало мені павутиння, як добре, що я сиділа біля вікна. Коли я приземлилась було вже досить пізно, але громадський транспорт все одно курсував – комфортабельний двоповерховий автобус довів мені, що їх можна знайти не тільки в Лондоні. Нічний Едінбург не менш прекрасний, ніж вечірній чи вранішній, бо в такі моменти відчуваєш себе героєм фільму, який точно зможе покорити будь-яке місто. Вузенькі вулички вражають архітектурою середньовіччя та Вікторіанської епохи, поєднані з величезною кількістю афіш про вистави та фестивалі. Моїм місцем проживання виявився комфортабельний студентський гуртожиток Університету Единбургу – простора одномісна кімната зі спільними кухнею та душем. На момент мого прибуття я була дуже стомлена, а тому велика постіль та дуже зручний матрац вразили мене найбільше. Але це було тільки до ранку, коли я вже з новими силами встала і подивилась у вікно і побачила середньовічний пейзаж і сучасність видавали тільки пластикові вікна у будинках та світлофори. Кожного ранку в будні мені було потрібно вставати о девʼятій та йти до одного з корпусів Університету Единбургу. Університет вразив мене не тільки своїм дружнім персоналом, але й високим рівнем оснащення, а на додачу я отримала приємні спогади у вигляді худі та фірмового зошиту. Лектори були різні, але більшість з них були дуже харизматичними, як от Том Соломон, який ще відомий як бігаючий навіжений професор (running mad professor). Ця людина заслуговує окремого есе, бо підхід до викладання лекцій в нього цілком відповідає його амплуа, хоча він надає змістовну інформацію, але наче веде не лекцію, а якесь токшоу. У мій перший день ми мали йти на неактивний вулкан – Трон Короля Артура, але через мою втому я вимушена була відмовитись і пішла в інший день. Насправді це місце було досить близько, тому я не думала, що виникнуть якісь проблеми. Але Шотландія відома ще й своєю мінливою погодою, тому одяг, який я вдягнула вже через 10 хвилин здався мені недоречним і я відкинула думку підійматися на самий верх і вирішила спуститись до озера і, якщо чесно, моє враження про спуск не можна назвати позитивним, бо я підвернула ногу, хоча потім, очікуючи на допомогу, я милувалась прекрасним краєвидом на озеро та лебедів, що мирно плавали і навіть не думали, що комусь треба допомогти. Окремої уваги заслуговує Національний Музей Шотландії, який знаходиться у самому центрі міста на Чамберс стріт, який складається з двох будівель – будівлі епохи Відродження та сучасної будівлі, які демонструють, що дві епохи можуть гармонічно виглядати за умови ефективної суспільної дискусії. Мабуть це одне з місць, що вразило мене найбільше, бо коли б ще я побачила скелет справжнього динозавра Рекса. Музей складається з декількох частин: історія Шотландії та Британії, світова історія, історія біологічного світу, астрономія, геологія та наука. Як біолога моя увага була прикута численними експонатами, які до речі були навіть інтерактивними (я тепер знаю як пахне скунс). Окремо я б хотіла виділити, що я побачила мого кумира – вівцю Доллі, яка є першим клонованим ссавцем і дуже гарно зберіглась. Для того, щоб принести щастя в своє життя я покрутила молитовні барабани, а також побачила десять шахових фігур із бивня моржа, які були окрасою Гри Престолів. Архітектура, наука, університети – частина культури, але жодна людина не зможе в повній мірі осягнути культуру певної країни, не відвідавши хоча б одного місцевого жителя. Мене запросила в гості професорка Університету Единбургу і я з радістю прийняла пропозицію та поринула у культуру країни ще глибше. Надзвичайно цікаво бачити як виглядають типові Британські будинки не тільки ззовні, але й з середини. Мої враження про Шотландські гостини найтепліші, бо хазяйка, коли ти приходиш, готова приділити максимум своєї уваги тобі та намагається зробити все, щоб було комфортно. Жодні гостини з закордонними гостями не можуть обійтись без національних страв і в той раз мене пригостили чудовими Фіш енд Чіпс, що дуже популярні як швидкий перекус. На останок я залишила найцікавіше – місцеву музику та танці. Всі знають, що національний одяг чоловіків це кілт, але не всі бачили їх, що виконують музичні твори. Мені випала така нагода і я навіть спробувала станцювати кейлі – національний Шотландський чи Ірландський соціальний танець. Кейлі танцюють під фолк і майже кожен танець треба змінювати партнера щонайменше пʼять разів, і якщо чесно, це досить виснажливо. На мій погляд – Единбург та взагалі Шотландія, можуть вразити кожного, і це стосується не тільки місцевої культури у розумінні архітектури, міфів, музики та танців, а й людей. Десять днів, що я провела у цьому чарівному місці назавжди залишаться у моєму серці і я сподіваюсь, що мені все-ж доведеться відвідати Еді ще раз.