Природа Америки
Підготував учень 10-б Фурман Вадим
Географічне положення
Америка – частина світу що поділяється на північну
та південну. Америка простягується від Арктики до
Антарктиди. Розташована у західній півкулі Атлантичним
та Тихим океанами. До складу Америки входять Вест-Інді
острови та о. Гренландія.
Загальна площа Америки 42.5 млн км2.
Населення 1 001 559 000 осіб.
На території Америки розташовано 35 незалежних
держав та 21 залежна територія.
Геологічну кору континенту формує ПівнічноАмериканська платформа що сформувалася
приблизно між 1.5 та 1 млрд років тому. Найбільшим
виходом цієї платформи на поверхні є Канадський щит.
Історія відкриття
Частину світу, яку пізніше стали називати
«Америка», відкрив Христофор Колумб у
1492 р. Амеріго Веспуччі досліджував
континент і був впевнений що це «Америка»,
але Колумб до кінця своїх літ був упевнений,
що відкрив шлях до Індії, через що місцевих
корінних жителів багато обивателів досі
помилково називають «індіанцями», а не новий
для тогочасних європейців, невідомий
континент, тепер знаний як Америка.
Америка була вперше заселена людьми з Азії
десь в проміжку між 42 і 14 тис. років тому.
Хвиля міграції ескімосів / інуїтів за кілька
тисячоліть до н. е. була останньою з
числа корінних американських народів (за
традицією вони, за винятком ескімосів
і алеутів, носили назву американських
індіанців, яку їм помилково дали європейці).
Амеріго Веспуччі
Північна Америка
Північна Америка – материк у Західній півкулі,
що повністю розташований у північній півкулі
та майже повністю у Західній. На півночі омивається Північним Льодовитим океаном, на
півдні
Карибським морем. На заході Тихим Океаном,
на сході Атлантичним. На півдні з’єднаний
Панамським перешийком з Південною
Америкою.
Загальна площа 24,7 млн км2, що становить 4,8%
від всієї планети. З урахуванням прилеглих
островів
Північна Америка складається з 23 країн, в яких
станом на 2013 рік мешкало близько 565 млн
осіб, що становило 7,5 % усього світового
населення.
Природа Північної Америки.
Північна Америка розташована повністю у
Північній півкулі. Континент простягається в усіх
географічних поясах, крім екваторіального. Тому
природа його різноманітніша порівняно,
наприклад, з Південною Америкою. Південну
частину материка, що розташована у тропічних
широтах, називають Центральною Америкою. До
неї зачислюють також Центральноамериканські
острови (Вест-Індія). Крайня північна точка
материка — мис Мерчисон на півострові Бутія
в Канаді — розташований на 71°58' пн. ш., крайня
південна точка материка — мис Мар'ято (7°12' пн.
ш.), крайня західна – мис Принца
Уельського (168°00' зх. д.), крайня східна — мис
Сент-Чарльз (55°40' зх. д.). Протяжність з півночі
на південь — 7,2 тис. км, із заходу на схід —
6,8 тис. км; середня висота поверхні 677 м.
Найвища точка в Кордильєрах — Деналі (інші
назва — Мак-Кінлі, 6 194 м), найнижча —
в Долині Смерті (86 м нижче рівня моря). Понад
64 % території має висоту понад 300 м.
Внутрішні Води Північної Америки
На великих просторах заходу, особливо у південно-західній частині континенту, річкова
сітка розвинута слабо або відсутня зовсім. На південному сході, навпаки, вона густа.
Річки басейну Атлантичного океану мають значну довжину та велику кількість приток.
Найбільшою річкою Північної Америки є Міссісіпі, назва якої в перекладі з індіанської
мови означає «Велика річка». Річки басейну Північного Льодовитого океану порівняно
недавно сформовані, переважно порожисті. Тільки окремі з них мають значну довжину
та є повноводними. Живляться переважно талими сніговими водами і взимку на
тривалий час замерзають. Найбільша річка басейну — Маккензі, що бере початок
з Великого Невільничого озера. Північній Америці розташована найбільша прісноводна
озерна система світу. За об'ємом води Великі озера перевищують Балтійське море.
Останніх два озера в цьому водному ланцюжку сполучені між собою річкою Ніагарою,
на якій розташований всесвітньо відомий Ніагарський водоспад.
Великі запаси води законсервовані в льодовиках Ґренландії і Канадського Арктичного
архіпелагу.
Клімат Північної Америки
Кліматичний вплив океанів виражається насамперед у різнохарактерних
течіях біля узбережжя материка. Холодні Лабрадорська й Каліфорнійська
течії знижують температуру повітря й кількість опадів на північному сході й
південному заході материка. Теплі Аляскинська течія й
течія Гольфстрим цілий рік сприяють підвищенню температури й великій
кількості опадів на північному заході й південному сході материка. Середні
січневі температури нижчі 0°С характерні на північ від 40° пн. ш. Найнижчі
зимові температури зафіксовані на північний захід від Гудзонової затоки, де
часті морози -50°С і нижче. На плоскогір'ї Юкон зафіксована температура 64°С, а на льодовиковому щиті Ґренландії — -70°С. Характерні високі
контрасти температур між північчю й півднем материка, особливо взимку.
Середні липневі температури на півночі Канади становлять +5…+10°С, на
узбережжі Мексиканської затоки — +22…+24°С. Найвищі температури
влітку спостерігаються на плато в Південних Кордильєрах (+57°С —
в Долині Смерті на плато Великий Басейн, яка є найвищою температурою в
західній півкулі).
Тут випадає 1500—2000 мм опадів на рік. А біля підніжжя гори Олімпес
опади досягають максимуму для Північної Америки — 5000-6000 мм на рік.
В Північній Америці наявні всі кліматичні пояси, окрім екваторіального.
Гори в Північній Америці
В Північній Америці є такі гори: Кордильєри та Аппалачі.
Кордильєри
Найбільшими по протяжності гірськими хребтами є Кордильєри, вони
діляться на дві частини: Кордильєри Північної Америки і Кордильєри
Південної Америки.
Північні Кордильєри займають території таких країн як: Канада; США;
Мексика. Вони бредуть свій початок від Аляски і доходять до Панамського
перешийка. Загальна довжина гірської системи з півночі на південь складає
близько 6000 км. Найвища точка північноамериканських Кордильєр – пік
Мак-Кінлі. Цей пік також і найвища точка північноамериканського
континенту. Кордильєри тут розбиваються на ланцюжок гірських хребтів.
Найвищий з них – «хребет Аляски», де і розташований найвищий пік.
На південному сході в межах території Канади і США Кордильєри іменуються
вже як «Скелясті гори». Протяжність Скелястих гір перевищує шістсот
кілометрів. Найвищою вершиною вважається гора Робсон (3954 м.).
У південній частині ці гірські ланцюга розрізає хребет вулканічного
походження. Він містить два відомих вулкана: Орісава (5700 м.).
Попокатепетль ( 5452 м.). Рівнини займають більше половини материкових
територій. Крім височин і рівнин Північна Америка володіє і чималою
кількістю природних джерел з прісною водою. Вода надходить з атмосфери і
завдяки танення льодовиків.
Гори Кордильєри Північної Америки є найбільшою ланцюгом
хребтів в світі.
Аппалачі
Аппала́чі — гірська система на сході Північної Америки.
Простягаються на 2 600 км із північного сходу на південний захід
смугою 160–480 км територією Канади і Сполучених Штатів
Америки. Аппалачі складаються з поздовжніх субпаралельних хребтів
гірських, середня висота яких становить 1000–1300 м. Окремі
вершини перевищують 2 000 м (г. Мітчелл, 2 037 м; г. Клінгменс-Дом,
2 025 м та інші). Гора Мітчелл є найвищою точкою.
Країни та міста
У Північній Америці 35 Незалежних держав. Найбільші з них це США, Канада,
Мексика, Гренландія. Найбільші міські Агломерації це:
Міста які варто відвідати: Ванкувер,
Торонто, Нью-Йорк, Лос-Анджелес,
Філадельфія, Мілоукі, Мехіко, Оттава
Ванкувер.
Лос Анджелес
Філадельфія
Чикаго
Нью-Йорк
Південна Америка
Півде́нна Аме́рика - Півде́нна Аме́рика південний континент в Америці,
розташований
в Західній і Південній (частково і в Північній
півкулі) півкулях планети Земля.
Омивається на заході водами Тихого океану,
на сході — АтлантичногоЗ півночі
межує Панамським перешийком з Північною
Америкою.
До складу Південної Америки також входять
різні острови, більшість з яких належить
країнам континенту. Великі й Малі
Антильські острови Карибського
моря відносяться до Північної Америки.
Геологічна будова.
За характером геологічної будови й особливостями сучасного рельєфу
Південна Америка поділена на дві частини: на сході — древня
докембрійська Південно-Американська платформа; на заході — складчастий
пояс Анд.
Піднятим ділянкам платформ — щитам — в рельєфі
відповідають Бразильське (східна частина континенту) й Гвіанське (північносхідна частина) нагір'я. Їх підняття супроводжувалось утворенням окремих
плато й гірських хребтів з крутими, майже вертикальними схилами.
Найбільш припіднятою й розчленованою є східна частина Бразильського
нагір'я, де виникли глибові гори — сьєри. Найвища точка Бразильського
нагір'я — масив Бандейра (2890 м). Найвища точка Гвіанського нагір'я — гора
Рорайма (2810 м).
Прогинам Південно-Американської платформи
відповідають гігантські низинні рівнини —
Амазонська, Оринокська, Ла-Платська.
Амазонія займає величезну заболочену
низовину від Анд до Атлантичного океану
площею понад 5 млн км² і є найбільшою
низовиною на Землі.
Андський Захід являє собою одну з найвищих
гірських систем земної кулі. З висотою вона
вступає лише Тібетсько-Гімалайській гірській
країні. 20 вершин Анд піднімаються на висоту
понад 6000 метрів. Найвища з них — гора
Аконкаґуа (6960 м) знаходиться в ЧілійськоАргентинських Андах. Анди (продовження
Кордельєрів в Південній Америці) — найдовша
гірська система планети (близько 9000 км).
Формування Анд розпочалось ще в палеозої, в
герцинську складчастість. Але основне
горотворення в Андах пов'язано з альпійською
складчастістю, відтак Анди — переважно
молоді гори, що утворилися під час зіткнення
літосферних плит на заході материка. У зв'язку з
цим в Андах спостерігаються сильний вулканізм
Клімат
Південна Америка перетинається екватором в північній частині. Тому материк простягся від субекваторіальних
широт північної півкулі до помірних широт південної півкулі. В помірні широти заходить лише найвужча
частина материка. Таким чином, основна частина материка знаходиться в екваторіальному,
субекваторіальному, тропічному і субтропічному поясах й отримує значні суми сонячної радіації.
Основна частина материка розташована в зоні пасатної циркуляції з переважанням на північ від екватора
північно-східних, на південь — південно-східних вітрів з боку Атлантичного океану. Повітряні маси з Атлантики
насичені вологою (цьому сприяють теплі течії біля східного узбережжя материка) й приносять сильні опади на
східне узбережжя материка і, за відсутності перешкод зі сторони рельєфу, проникають аж до Анд, зволожуючи
їх східні схили. Внаслідок дії пасатів східні узбережжя Південної Америки дістають близько 2 000-3 000 мм
опадів за рік, а внутрішні рівнинні області подекуди отримують упродовж року понад 1 000 мм опадів[3].
Завдяки цьому Південна Америка є найвологішим материком на Землі.
Вплив Тихого океану в Південній Америці відчутний тільки на вузькій смузі західного узбережжя материка. Це
пов'язано з орографічним бар'єром у вигляді Анд, які перешкоджають проникненню повітряних мас з Тихого
океану. Крім того поблизу західного узбережжя Південної Америки знаходиться холодна Перуанська течія, яка
перешкоджає утворенню опадів. Тому тут утворюється пустеля Атакама, де опади — надзвичайно рідкісне
явище. Більша частина західного узбережжя материка отримує 150–200 мм опадів за рік[3].
Південна частина західного узбережжя материка знаходиться в помірних широтах й перебуває під впливом
західного перенесення. На західних схилах Патагонських Анд випадає 2000-3000 мм опадів на рік.
В Андах в кожному кліматичному поясі знаходиться область високогірного клімату, де добре виражена висотна
поясність. В нижньому поясі гір клімат майже не відрізняється від клімату прилеглих рівнин. Але при піднятті
на кожний кілометр підйому відбувається зниження температури на 6°С, зниження тиску на 100 мм ртутного
стовпчика, зростає кількість опадів. Анди в Південній Америці перетинають всі кліматичні пояси й мають різну
висоту, тому склад висотних поясів на окремих широтах відрізняється. Висотна поясність найкраще виражена в
екваторіальному поясі.