МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН І ПРАВА
Кафедра права
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
«СОЦІОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМОК РОЗВИТКУ КРИМІНАЛОГІЧНОЇ
НАУКИ»
Виконав студент групи ПРАВО-21-1:
Хомюк Вадим Вікторович
Хмельницький 2023
Соціологічний напрям у кримінології.
Соціологічний напрямок з'явився внаслідок розчарування, втрати інтересу
до біологічних аспектів вивчення злочинності. Спочатку він мав характер
стихійного протесту більшості в криміналістці проти такого підходу до цієї
проблеми, а з часом набув характеру різкої критики деяких положень антропологів.
Кримінологи-соціологи цікавилися, передусім, залежністю між злочинним
і соціальним середовищем. Серед причин злочинності вони називали,
передовсім, соціальні обставини, що кореняться не стільки в порочному індивіді,
скільки в порочному суспільстві.
Основні принципи соціологічного напрямку: злочин - явище соціальне;
злочинцями не народжуються, ними стають під впливом несприятливого
середовища [1].
Теорії соціологічного напряму
Загальний соціологічний напрям можна поділити на три великі групи,
представлені різними теоріями.
Першу становлять так звані теорії соціальної структури, до яких належать
теорії соціальної дезорганізації, аномії, культурної девіантності, теорія
субкультур.
Теорія соціальної дезорганізації
Основоположником теорії вважають французького соціолога Еміля Дюркгейма.
В свою чергу, його ідеї розвинув американський вчений Роберт Мертон.
Соціальна дезорганізація розглядається як система соціальних процесів,
що спричиняють дії (у межах певної спільноти), які не відповідають
загальноприйнятим нормам, оцінюються негативно, а також перевищують
припустимі межі, та загрожують нормальному розвитку процесів спільного
життя. Загалом, дезорганізація полягає в розшаруванні інститутів, які не
виконують завдань, у послабленні механізмів контролю, у поведінці, яка
суперечить нормам. Виникає вона під впливом різних обставин, що порушують
рівновагу та узгодженість і зумовлюють зниження ефективності дії інститутів
соціального контролю. Такими обставинами можуть бути стихійні лиха, тривалі
війни, політичні кризи, революції, масова міграція і т. ін. Соціально
дезорганізована особистість перебуває немов поза межами нормального,
усталеного функціонування всіх соціальних інститутів, в яких вона перебувала
раніше. Особистість своїми діями переміщується в суспільній ієрархії.
Відбувається процес соціального переміщення.
Аномія
Аномія - стан суспільства, за якого значно послаблюється стримуюча дія
моралі, і суспільство втрачає вплив на особистість. Дану думку розвинув Роберт
Мертон, який вказував, що причиною аномії може бути суперечність між
пропагованою суспільством метою та припустимими з погляду суспільства
засобами її досягнення. Так, загальноприйняті в суспільстві цілі досягнення
особистого успіху та добробуту перебувають у постійному конфлікті з
обмеженістю доступу до схвалених соціумом каналів здобуття освіти, професії,
багатства, статусу. Відповідно, для нижчих прошарків лишається лише шлях до
успіху через порушення закону.
Девіантна поведінка (Чезаре Ломброзо)
Під девіантною поведінкою в соціології розуміють дії та вчинки людей,
соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і
стандартам поведінки. Таким чином, сутність девіантної поведінки полягає в
недотримуванні вимог соціальної норми, у виборі іншого, ніж вона прописує,
варіанту поведінки в тій чи іншій ситуації, що призводить до порушення ступеня
взаємодії особистості й суспільства, групи й суспільства. В основі відхилень
часто лежить конфлікт цінностей, інтересів, розходження потреб, деформація
способів їх задоволення, помилки у вихованні, життєві негаразди, прорахунки
тощо [2].
До другої групи належать так звані теорії соціального процесу. Ця група
об´єднує теорії соціального навчання, диференційованого зв´язку, нейтралізації
і соціального контролю.
Теорія соціального навчання (Альберт Бандура, Роберт Сірс)
Послідовники теорій соціального навчання виходять з наступних основних
положень:
- Особистість характеризується набором вивчених моделей поведінки. Так,
своєрідність кожної окремої людини, полягає в тому, що будь-яка людина
володіє унікальним минулим досвідом, і відповідно його поведінка відрізняється
від поведінки інших;
- Навчання людини соціальним діям відбувається переважно в результаті
спостереження за поведінкою інших людей і в результаті наслідування значущим
моделями. Наприклад зростаючі діти наслідують різним прикладам, узятим з їх
соціального оточення, і процес соціалізації є, по суті, процес моделювання [3].
Теорія диференційованого зв´язку (Габріель Тард )
Відповідно до даної теорії злочинцями не народжуються, а стають у
процесі багатогранних контактів особи у мікрогрупах: в сім'ї, на вулиці тощо.
Домінування в таких групах антигромадських поглядів, установок і позицій
призводить до злочинності.
Положення:
1.Злочинному поводженню вчаться, а не успадковують;
2. Злочинне поводження засвоюється під час взаємодії з іншими людьми в
процесі спілкування;
3. Найважливіша частина навчання кримінальній поведінці відбувається в
групах, що зв'язують своїх членів тісними особистими відносинами. А засоби
комунікації (теле-, кіно- і відеофільми, газети й журнали) грають у процесі
засвоєння кримінального поводження не настільки важливу роль;
4. Оволодіння кримінальним поводженням містить у собі вивчення способів
здійснення злочинів, які бувають і складними, і простими, а також специфічних
мотивів, потягів, виправдань і установок;
5. Розглядаючи закон у позитивному й негативному світлі, злочинці засвоюють
особливу спрямованість мотивів і потягів. В одному суспільстві індивідуум
контактує з людьми, які одностайно ставляться до норм закону, як до правил, що
виконуються неухильно, а в іншому — виявляються в оточенні людей, які у своїх
оцінках віддають перевагу порушенню законів;
6. Людина стає злочинцем, коли засвоювані нею визначення, які сприяють
злочинності, переважують у її свідомості зразки законослухняного поводження;
Теорія соціального контролю (Тревіс Хирши)
Одним з основоположників теорії соціального контролю став Тревіс
Хирши. Ключ до контролю над девіантною поведінкою він шукав в соціальних
зв'язках і говорив, що якщо вони зруйновані або ослаблені, то це може
підштовхнути індивіда до відхилення від норми, яке принесе йому певну вигоду.
Він стверджує, що чим міцніше зв'язок неповнолітнього підлітка з
батьками, чим успішніше його навчання в школі, чим більше він зайнятий в
конформних видах діяльності (гуртки за інтересами, заняття спортом і т.п.), тим
менше у нього шансів збитися з законослухняного шляху і стати
правопорушником, і навпаки, коли процес соціалізації зазнає невдачі, і дитина
не засвоює прищеплений йому батьками норми, то ймовірність появи нового
злочинця багаторазово підвищується [5].
До третьої - належать теорії, які можна умовно назвати альтернативними
(наприклад, теорії стигматизації, теорії конфлікту).
Теорія стигматизації (Ервінг Ґофман)
Теорія соціальної стигматизації - теорія навішування соціальних ярликів,
лейблів, соціального клеймування, соціальної реакції. Соціальна стигматизація приписування певних особливостей, як правило, негативних, індивіду чи групі
людей, якими вони можуть і не володіти.
Прихильники теорії стигматизації також запозичують головну
ідею конфліктології, за якої індивіди знаходяться в постійному протистоянні
через відмінність інтересів та життєвих поглядів.
Особливо антагонізм проявляється між представниками влади, які мають
можливість виражати свої погляди в інституційних нормах, та порушниками цих
норм, на яких і навішуються ярлики [6].
Теорія конфлікту (Джеффрі Александер, Макс Вебер)
Тези, які є основою конфліктного підходу, зводяться до таких положень:
— в усіх соціальних системах можна знайти неоднаковий розподіл обмежених у
кількості цінних ресурсів;
— нерівність закономірно й неминуче породжує конфлікти інтересів різних
частин системи;
— такі конфлікти інтересів рано чи пізно спричинять відкрите зіткнення між
тими, хто володіє, і тими, хто не володіє цінними ресурсами;
— ці конфлікти спричинюватимуть реорганізацію соціальної системи,
створюючи нові види нерівності, що, у свою чергу, слугуватиме поштовхом для
нових конфліктів та змін тощо [7].
ДЖЕРЕЛА
1. «КРИМІНОЛОГІЯ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ». Афанасьєва О.Р.
https://stud.com.ua/160167/pravo/kriminologiya_ta_poperedzhennya_zlochiniv
2. Кримінологія України: Навчальний посібник, 2017р.
http://mego.info/матеріал/кримінологія-україни-навчальний-посібник-голіна2011р
3. «Вікова психологія». Хилько М.Е.
https://stud.com.ua/77852/psihologiya/vikova_psihologiya
4. «Теорія диференційованого зв'язку».
https://studfile.net/preview/5170053/page:15/
5. «Теорія соціального контролю Тревіса Хирши»
http://elbib.in.ua/teoriya-sotsialnogo-kontrolyu-trevisa-hirshi-sotsiologiya.html
6. Schur E. Labeling Deviant Behavior: Its sociological Implications. Harper and Row,
Publishers, 1971
7. «ТЕОРІЯ КОНФЛІКТУ»
http://politics.ellib.org.ua/pages-12039.html