Секція: Економічна теорія та історія економічної думки
УДК 364.144
Томчук-Пономаренко Н.В.
к.е.н, доцент кафедри
економічної теорії, макро- і мікроекономіки
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
CОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА НЕРІВНІСТЬ В СУЧАСНОМУ
УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Результати економічних досліджень переконливо свідчать, що протягом
останніх десятиліть соціальна нерівність у світі стрімко зростає. Не є винятком
й Україна, соціальна структура суспільства якої характеризується значною
поляризацією. Відповідно до затверджених на Саміті ООН у вересні 2015 р.
Цілей сталого розвитку на 2015 - 2030 рр., питання бідності і скорочення
нерівності виходять на перший план серед завдань світової спільноти [1, с. 60].
Проблемам соціальної нерівності в Україні присвячені ґрунтовні
дослідження вітчизняних науковців. Зокрема, виявленню чинників поглиблення
соціальної нерівності в сучасному українському суспільстві та визначенню ролі
і можливостей соціальної політики як інструменту пом'якшення соціальної
нерівності в умовах соціально економічної кризи присвячена монографія Л.
Ільчука [2]. У колективній монографії за ред. Е.М. Лібанової [3] здійснено оцінку
масштабів нерівності в Україні, її складових, проявів та наслідків. У працях О.О.
Чуприни [4] проаналізовані досягнення країни у боротьбі з бідністю та
соціальною нерівністю. Проте, слід наголосити на тому, що оцінки рівня
соціально-економічної нерівності в різних джерелах суттєво різняться.
Сучасному українському суспільству залишається притаманним значне
розшарування соціальних суб’єктів (верств, класів, груп та індивідів), що
спричиняє значний вплив на процеси усвідомлення суб’єктами свого місця в
суспільстві та накладає відбиток на розвиток суспільства в цілому.
Глибока нерівність справляє вкрай негативний вплив на можливості
економічного зростання. Наслідком низького рівня життя часто стають
хворобливість і невисокий рівень освіти, що, безперечно, знижує економічну
активність відповідних груп населення, позначається на сукупному трудовому
потенціалі країни, отже, спричиняє уповільнення темпів економічного зростання
в цілому. І навпаки, підвищення доходів бідних верств населення приводить до
збільшення попиту на товари вітчизняного виробництва, тоді як представники
заможних верств частіше орієнтуються на імпорт або взагалі купують значну
частину одягу, взуття, техніки тощо за кордоном. Таким чином, саме зростання
попиту з боку бідних верств найбільше стимулює розвиток національної
економіки, що, у свою чергу, викликає зростання попиту на робочу силу. І
нарешті, більш справедливий розподіл доходів є вагомим стимулом (і
матеріальним, і психологічним) розширення участі всіх верств населення в
економічному розвитку, тоді як посилення нерівності загрожує соціальним
напруженням і опором з боку тих, хто втратив надію на покращення власної долі.
До речі, найчастіше така активна деструктивна поведінка є характерною для
освічених осіб. Отже, політика подолання нерівності сприяє економічному
піднесенню країни в цілому. Нерівність є чинником криміналізації суспільства,
зокрема корупції, оскільки провокує втручання у політику і державне управління
осіб з високими доходами [3]. Значна концентрація ресурсів і доходів дозволяє
певну їх частину направляти на хабарі високопосадовцям і використовувати їхні
можливості у власних економічних інтересах. Таке зрощування багатства з
владою аж ніяк не сприяє ані гармонійному розвитку суспільства, ані високим
темпам економічного зростання, оскільки дає преференції окремим складовим
економіки за рахунок інших. Преференції надаються безпосередньо через
бюджетне фінансування або за допомогою різноманітних податкових привілеїв.
У той чи інший спосіб така несправедливість зумовлює економічні (а потім – і
соціальні) конфлікти, гострота яких є прямо пропорційною ступеню нерівності
[4]. Водночас така практика є надзвичайно потужним стимулом для правлячої
еліти намагатися будь що зберегти свої позиції.
Наявність будь-яких економічних преференцій, а тих, що викликані
кастовою належністю, – тим більше, суперечить принципам вільної конкуренції,
істотно ускладнює доступ на ринок новим гравцям, змушує і їх вдаватися до
протизаконних дій. Водночас така практика є надзвичайно потужним стимулом
для правлячої еліти намагатися будь що зберегти свої позиції. Відмінності в
доходах
і
наданих
окремим
групам
населення
можливостях
часто
віддзеркалюють нерівність у сфері політичної влади. Вразливі верстви населення
залишаються такими значною мірою через слабкий політичний вплив на
державні рішення, а слабкий вплив визначається, передусім, їхньою вразливістю.
Таким чином, економічна нерівність є перешкодою для демократичних
перетворень і чинником послаблення легітимності та корозії політичних
інституцій. Нерівність за доходами часто спричиняє макроекономічну
нестабільність: значна нерівність населення є чинником бідності (особливо
визначеної за т.зв. відносним критерієм) і, відповідно, масштабного
вторинного перерозподілу доходів через соціальні трансферти; масштабні
соціальні трансферти обумовлюють високі бюджетні витрати, а отже і
бюджетний дефіцит, принаймні більший, ніж був би без необхідності
фінансування значних додаткових соціальних трансфертів; необхідність
покриття бюджетного дефіциту провокує інфляцію, яка значно сильніше
впливає на рівень життя бідніших верств населення, а отже провокує
посилення нерівності, виносячи її на новий виток спіралі.
Отже, сьогодні нагальною є потреба переорієнтації всієї системи з
надання допомоги нужденним на стимулювання підвищення оплати праці.
Це означає: 1) докорінну зміну всієї системи оподаткування, зокрема
відновлення на принципово інших засадах повномасштабної прогресивної
шкали; 2) монетизацію одних видів пільг та немонетарних допомог і
субсидій та скасування інших, що суперечать ідеології активізації
економічних процесів; 3)зміну практики визначення вартості публічних
послуг (медичних, освітніх, житлово-комунальних, соціальних тощо) і
механізму їх оплати (державний бюджет, місцевий бюджет, фонди
страхування населення тощо); спрямування системи тарифів не тільки на
компенсацію витрат надавачів публічних послуг, а й на економію обсягу їх
споживання; 4) визначення та чітке подальше дотримання співвідношень
між основними соціальними стандартами і державними гарантіями
(мінімальна заробітна плата, співвідношення оплати праці в бюджетній
сфері з мінімальною заробітною платою, узгодження/неузгодження окладів
за тарифною сіткою з мінімальною заробітною платою, співвідношення
мінімальної заробітної плати з мінімальними соціальними трансфертами,
диференціація пенсій у солідарній системі тощо); 5) диференціацію
соціальних трансфертів за працездатністю, економічною активністю та
зайнятістю — стимулювання працездатного населення до максимально
активної поведінки на ринку праці та в економіці загалом.
Проте кардинальні зміни політики доходів є тільки однією, хоч і дуже
важливою складовою комплексних зусиль, спрямованих на зниження
нерівності населення у вітчизняній економіці.
Список літератури
1. Стратегія подолання бідності / Інформаційно - аналітичний вісник "Реформи".
- 2015. – 15 - 21 жовтня. - 103 с.
2. Ільчук Л. Соціальна нерівність в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення:
монографія
/
Л.
Ільчук
[Електронний
ресурс].
-
Режим
доступу:
http://ipzn.org.ua/wp) content/uploads/2015/07/Sotsialna) nerivnist.pdf
3.Нерівність в Україні: масштаби та можливості впливу / За ред. Е.М. Лібанової.
- К.: Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН
України, 2012. - 404 с.
4. Чуприна О.О. Оцінка здобутків України на шляху боротьби з бідністю та
соціальною нерівністю / О.О. Чуприна // Вісник Національного університету
"Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Економічна
теорія та право. - 2013. - № 4. - С. 54 - 72.